Сьогодні є підстави стверджувати, що серед значної кількості населення України усе більш розхожою стає думка, що усі фахівці в сфері психології — це психологи.
Таке уявлення про спеціалістів у сфері психології, звісно, краще, ніж коли психологічними фахівцями вважалися виключно психіатри — проте зовсім не відповідає актуальній дійсності.
На практиці, усю множину психологічних спеціалістів усе частіше кваліфікують інклюзивним терміном “фахівці з психічного здоров’я” або “фахівці з ментального здоров’я”.
Спеціалісти з психічного (ментального) здоров’я, за сучасним визначенням — це спеціально підготовлені фахівці, які працюють в усіх психологічних та суміжних з психологією галузях, напрямах, дисциплінах включно з психотерапією, психіатрією тощо.
Усіх фахівців з психічного здоров’я об’єднує те, що вони, відповідно до особливостей своєї підготовки — надають ту чи іншу фахову допомогу клієнтам із різноманітними психологічними проблемами: тривожність, стреси, психосоматика, фобії, манії, залежності, комплекси, депресії тощо)
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Класифікація спеціалістів у сфері психології
Досвідчені клієнти та, власне, фахівці у сфері психології, найчастіше, розрізняють серед спеціалістів з ментального здоров’я наступні різновиди:
Далі лаконічно про все, що на мою думку, суттєве щодо кожного із цих різновидів, але маю зазначити, що оскільки строга і загальноприйнята класифікація відсутня, а законодавче регулювання, все ще має значні прогалини — далі викладену інформацію слід сприймати як найзагальнішу характеристику.
Але перед тим, кілька слів про вікові аспекти діяльності практично усіх фахівців з психічного здоров’я
Суттєво, що відповідно до принципів вікової психології, на практиці, робота більшості фахівців у сфері психології з дітьми та підлітками істотно відрізняється від співпраці з дорослими.
У такій класифікації, психолог-консультант є фахівцем з психічного здоров’я, котрий надає консультативну допомогу індивідам (або групам) з метою вирішення поведінкових, особистісних, емоційних, мотиваційних та інших психологічних проблем.
Суттєво, що психологи-консультанти відіграють важливу роль у забезпеченні психологічної підтримки, а також:
по-перше, допомагають клієнтам належним чином розбиратися у внутрішніх конфліктах, швидко розвивати необхідні навички для залагодження життєвих труднощів, а також, зокрема, забезпечувати особистісне зростання.
по-третє, працюють з клієнтами із різними психологічні проблемами, зокрема тривожністю, депресією, хронічними стресами, низькою самооцінкою, проблемами стосунків тощо
Серед усієї множини психологів-консультантів виділяються і такі спеціалізації як: організаційний психолог, шкільний психолог, фахівець з профорієнтації і тренер-психолог (коуч), відтак далі кілька слів про кожен.
Тобто, психологічні підходи, методи і методики безпосередньо пов’язані із управлінням персоналом, мотивацією співробітників, підбором і плинністю кадрів та підвищенням загальної ефективності бізнесу.
Шкільний психолог
Характеризуючи шкільних психологів треба сказати, що це спеціалісти, які по-перше — працюють у навчальних закладах, а по-друге надають психологічну підтримку не лише учням, а і батькам та педагогам.
Спеціальна підготовка шкільних психологів забезпечує навчальним закладам, де вони працюють цілий ряд переваг:
В широкому розумінні, спеціаліст з профорієнтації (профорієнтолог, кар’єрний консультант) — володіє психологічною підготовкою, яка допомагає дітям, підліткам та дорослим правильно діагностувати кар’єрні інтереси, схильності та здібності.
У цій роботі фахівцям допомагають профорієнтаційні тести, консультації, бесіди, інтерв’ювання тощо за результатами яких вони можуть формулювати обґрунтовані індивідуальні рекомендації щодо вибору професії.
Тренер-психолог
Коучем або тренером-психологом вважається спеціально підготовлений фахівець у сфері психології, який предметно займається розвитком особистості клієнтів у таких сферах як спорт, кар’єра, управління, особистісне зростання, політика тощо.
Залежно від проблематики клієнта та/чи замовлення, коучі (тренери-психологи) створюють спеціалізовані програми групових/індивідуальних тренінгів, проводять консультації, семінари та/або майстер-класи.
Найчастіше тренери-психологи навчають клієнтів навичкам ефективної комунікації, допомагають розвивати емоційний інтелект, вчать налагоджувати міжособистіні стосунки, підказують техніки ефективного управлінню часом тощо
Насамперед важливо зазначити, що клінічні психологи можуть працювати як у державних лікарнях і приватних клініках, так і у дослідницьких інститутах чи навчальних закладах.
За загальноприйнятим визначенням, клінічний психолог (інколи, медичний психолог), крім того, що як і інші фахівці з психічного здоров’я, спеціалізується на діагностиці, терапії та/або профілактиці психічних розладів — може працювати з широким спектром клієнтської проблематики, від незначних емоційних труднощів, до серйозних психічних хвороб.
Психотерапевт
На практиці, психотерапевт — це медичний фахівець з психічного здоров’я, який/яка спеціалізується на лікуванні психічних, нервових, когнітивних, поведінкових, мотиваційних, емоційних та інших порушень за допомогою терапевтичних методів, технік і методик.
Прикметно, що за умови спеціальної підготовки — психотерапевти можуть застосовувати і психофармакологічні засоби, які допомагаю клієнтам/пацієнтам легше і швидше впоратися з різними внутрішніми конфліктами, хронічними стресами, депресивними станами, неврозами та іншими психологічними проблемами
Як і психологи, психотерапевти можуть працювати як у рамках одного підходу (кпт, гештальт, психоаналіз, позитивна психотерапія, транзактний аналіз) так і застосовувати їх інтегративне поєднання.
Психіатрами називають медичних спеціалістів, які фахово займаються психодіагностикою та лікуванням психічних розладів та, зокрема, хвороб — за допомогою застосування найширшого спектру психотерапевтичних методів і засобів.
Психіатри обов’язково є дипломованими лікарями та завжди (на відміну від психотерапевтів) мають право призначати психофармакологічне лікування.
Щоби розібратися якого саме спеціаліста у сфері психології підбирати — зовсім НЕОБОВʼЯЗКОВО розбиратися у всьому цьому (й одразу).
Більш того, відмінності між різними фахівцями з психічного здоров’я — жодним чином не повинні демотивувати чи клієнтів звертатися по психологічну допомогу у принципі.
Навпаки, ви можете бути упевнені, що і психолог, і психотерапевт, і психіатр, і коуч, і фахівець з психосоматики, неодмінно скерують вас само до того/тієї спеціаліста/ки з психічного здоров’я, профіль та особливості підготовки якого/якої — максимально відповідатиме складовим вашої чи актуальної для вас індивідуальної проблематики.
ПІДБІР СПЕЦІАЛІСТА
Щоби почати належним чином розбиратися з причинами актуальних для вас чи ваших близьких психологічних проблем і поступово ставати кращою версією себе — звертайтеся до мене безпосередньо через контакти у профайлі на веб-платформі
Характеризуючи емоційні симптоми різного роду психологічних проблем, передовсім треба сказати, що у випадку, якщо для вас чи ваших близьких уже довго актуальні такі стани як пригнічення, надмірна дратівливість, апатичність, перезбудження, нервозність тощо
Без зайвих зволікань звертайтеся по психологічну допомогу, адже коли емоційні симптоми психологічних розладів уже набувають вияву агресії до близьких та/або оточення — конструктивна співпраця між клієнтом і психотерапевтом стає значно складнішим завданням.
На практиці, нерідко трапляється, що по допомогу звертаються близькі “уже давно імпульсивної, нездатної до розсудливості людини“, яка перестала адекватно сприймати ризики та жодним чином не бажає співпрацювати з психологом чи психотерапевтом.
Відтак, нерідко, через запізніле звернення — близьким доводиться шукати уже не психологічну чи психотерпевтичну, а безпосередньо психіатричну допомогу.
Треба додати, що при надто затяжному періоді часу між фіксацією близькими перших емоційних симптомів психологічних проблем та безпосереднім зверненням до фахівців з психічного здоров’я — у найбільш емоційно нестабільних осіб, зазвичай, виникає схильність до самоушкодження (аутоагресія) та/або навіть думки про самогубство.
Іншими словами, якщо ви спостерігаєте за собою, у своїх близьких чи серед небайдужих вам людей “повторювані емоційні ознаки неспроможності до самоконтролю” — не чекайте поки:
“суто, здавалося б емоційні порушення психіки” трансформуються у серйозні психологічні розлади
Позаяк сучасна теорія психології розрізняє дві групи чинників, які провокують розвиток психоемоційних розладів, відповідним чином, на внутрішні та зовнішні можна поділити й емоційні симптоми.
В такій класифікації, до внутрішніх чинників або передумов емоційної психосиптоматики належать:
По-перше, ті, що походять із когнітивної сфери. Зокрема негативні оцінки, помисли, уявлення, переконання, відношення тощо, які безпосередньо стимулюють відповідні негативні емоції у вигляді заперечення, упертості, однобокості тощо.
По-друге, психофізіологічні особливості організму пов’язані з гормонами серотоніну, адреналіну, норадреналіну, дофаміну тощо — дисбаланс яких, слід сказати виявляється у перепадах настрою, безпричинній радості, стійкій депресії, меланхолії тощо
У свою чергу емоційні реакції на зовнішні умови бувають вродженими та набутими.
Успадковані, а саме страх, агресія, лібідо тощо – визначають індивідуальні особливості неадекватних загрозам, потребам чи можливостям емоційних реакцій чи поведінкових шаблонів
Набуті виникають унаслідок пережитих потрясінь (психотравм), повторення або схожість подій із яких в сьогоденні формує спочатку негативні емоції, а далі призводить і до психоемоційних порушень.
Крім цієї поширена додаткова класифікація емоцій на позитивні, негативні та амбівалентні (змішані, двоїсті).
В такій системі увесь спектр людських почуттів та реакцій, деякі з яких водночас, є емоційними симптомами психічних розладів і/або небажаних станів, ділиться на три категорії: позитивні, негативні та змішані.
Спочатку про негативні, бо саме на них слід звернути найбільше уваги при характеристиці емоційних симптомів:
Негативні емоції
З огляду теорію на практику психотерапевтичної роботи з клієнтами, до переліку негативних емоцій, які характеризуються деструктивним впливом на дитячу та дорослу психіку, вважаю, варто віднести:
Перелік цей, звісно, неповний, а за результатами індивідуальної психодіагностики — фахівцям доводиться працювати, нерідко, з кількома і навіть декількома одночасно негативними емоційними симптомами, які “зав’язані у вузол і взаємопідсилються”.
Що у свою чергу передбачає ювелірну роботу хірургічної точностів процесі психотерапії, коли майстерний фахівець разом з умотивованим Клієнтом, спершу визначає зайві/шкідливі причини виникнення психологічних проблем, а потім, спільно знаходить доступний шлях від них усіх чи, бодай більшості позбутися.
Проте, нерідко, щоби навпаки, спільно пройти шлях набуття нових якостей, обговорити нові ролі, досягти бажаних результатів та/або розкрити внутрішній потенціал особистості — потрібно усебічно пропрацьовувати емоції і позитивні.
Позитивні емоції — це усе те, що надихає, веселить, приносить задоволення, підносить, тішить, додає упевненості, вдосконалює та інше, що додає оптимізму
З позитивними емоціями психологам працювати легко і приємно, проте інколи, щоби докопатися до внутрішнього скарбу/капіталу особистості і разом з клієнтом розкрити як їх послідовно перетворити у нові здобутки, переваги, можливості —
Доводиться (спів)працювати не менш майстерно вирощуючи кристали кожної із позитивних рис у формі та розмірі, що забезпечить сходження особистості по них як по сходинках до нових висот, чим би вони не були.
Також, існують змішані, двоїсті чи амбівалентні емоції, котрі у силу тих чи інших причин, до жодної із вказних вище категорії не належать.
Амбівалентні емоції
Фахівці визначають амбівалентними усі неодноспрямовані емоції, які водночас поєднують протилежні асоціації та реакції щодо людей, ідей, предметів, явищ, подій тощо
Такі змішані почуття, найчастіше, виникають при любові та ненависті, притягуванні та відштовхуванні, захваті й огиді до/від когось чи чогось.
Прикметно на мій погляд, що в психоаналізіамбівалентність емоцій сама по собі уже вважається, умовно, наслідком невротичного внутрішнього конфлікту особистості,
Але при умові, що її походження не пов’язане із соціально-побутовими змішаними емоціями, які природно супроводжують повсякденну життєдіяльність, особливо, у процесі розбудови стосунків.
Широкий спектр засобів сучасної психології передбачає застосування ще однієї класифікації, яка розрізняє емоції за видами психосоматичних процесів та функціями саморегуляційних ролей у комунікації, стосунках, життєдіяльності тощо
За класифікацією К.Ізарда, перелік «фундаментальних» емоцій містить вісім пунктів:
Радість. Позитивна емоція та/або психоемоційний стан, зазвичай, після повної чи у часткової реалізації потреб, інтересів, прагнень, устремлінь, планів чи встановлення і розбудови стосунків тощо
Здивування. Ні позитивна, ні негативна реакція психіки на раптову зміну обставин чи середовища, незапланові події чи будь-що інше, що його викликає
Гнів. Переважно негативна емоційна реакція, внаслідок виникнення серйозних перешкод на шляху задоволення важливих потреб, яка слід сказати, інколи може бути трансформованою у позитивні, зокрема наполегливість, концентрацію, продуктивність, мистецтво тощо
Огида. Вкрай негативне відчуття та/чи стан, що виникає внаслідок різко суперечливого засадничими морально-естетичним уявленням особистості — зіткнення з людьми, подіями чи об’єктами тощо
Зневага. Негативна і деструктивна емоція, що, як правило, не існує поза міжособистісними стосунками, а виникає за умов категоричної несумісності життєвих позицій, стилів, поглядів, цінностей, світоглядів та/або шаблонів поведінки однієї особистості — із усіма цими засадничими ознаками в іншої
Страх. Не винятково, але здебільшого негативна емоційна реакція і стан, що виявляєтся в очікуванні зла після отримання звістки про реальну (або ж уявну) небезпеку для свого чи своїх близьких життя, добробуту, здоров’я тощо
Сором. Деструктивна емоція і стан, суть якого в усвідомленні більш чи менш разючої невідповідності своїх цінностей, думок, слів та/або вчинків — власним же переконанням або важливим очікуванням середовищ
Інколи цей перелік розширюють на ще кілька чи декілька фундаментальних емоційних реакцій, що відіграють визначальну роль у системі людської мотивації та/або взаємодії з оточуючим світом у всіх його проявах.
Усі фундаментальні емоції об’єднує важливість для процесу виживання, адже належного роду реакції на різною мірою загрозливі чи якоюсь мірою ризиковані ситуації, визначають моделі оцінки різних події, явищ, можливостей, людей та/або ідей тощо корисними або шкідливими.
Для повноти уявлення читача про розмаїття емоційних симптомів, що можуть сигналізувати про існування передумов для розвитку психологічних проблем чи навіть розладів, слід додати також кілька слів про емоції:
Фахівці з психічного здоров’я розрізняють та застосовують у практичній роботі знання про ситуативну або стійку силу (інтенсивність) різних емоцій
Ситуативні емоції
У такій концепції, ситуативними вважаються емоційний фон та афект.
Емоційний фон
Характеризуючи емоційний фон у контексті психологічних симптомів через призму теоретичної підготовки та власного практичного досвіду надання психотерапевтичної допомоги, окремо зазначу:
по-перше, що емоційним фоном називають первинні (найпростіші) форми прагнення до збереження чи позбавлення відчуттів, які природним чином супроводжують соціально-побутові перипетії життєдіяльності особистості (температура, положення, смак тощо)
по-друге, емоційний фон (рідше, тон) як найпростіша реакція, що триває рівно стільки, скільки діє подразник — є, швидше, механічним відображенням роботи органів чуттів і не вважається ні психологічним процесом, ні станом психіки,
по-третє, що емоційні реакції виявляють міру значимості подій, обставин чи ситуацій у вигляді тимчасових переживань низької інтенсивності (сили) щодо їх впливу на процеси задоволення потреб, інтересів, цілей тощо.
На практиці, найчастіше емоційним фоном стають такі переживання як радощі, прикрість, острах, збентеження тощо, а їх виникнення — безпосередньо пов’язане з оцінкою успіху чи невдачі обраної лінії поведінки, дій чи бездіяльності та/або відношення.
Афект
На відміну від вищеозначеного емоційного фону, афект являє собою множинний, багатоаспектний та відносно короткоривалий емоційний стан, виникнення якого — спричиняється кардинально різкою зміною істотних для особистості обставин чи умов у тих чи інших (нерідко екстремальних) ситуаціях, що виникають у процесі життєдіяльності.
Афект частіше всього оприсутнюється в суб’єктивно чи об’єктивно критичних умовах, коли особистість виявляється неспроможною упоратися з інтенсивною ситуативною емоційною реакцією на подію, інформацію, факт, слова чи дії з боку оточуючих тощо.
Зазвичай, як свідчить практика, саме внутрішньоособистіний конфлікт, що лежить в основі афекту — виявляється коренем проблеми, а його наслідкам, на жаль, нерідко стають:
Це відносно тривалий емоційний стан, найчастіше помірної сили (незначної інтенсивності), виникненню котрого сприяють переважаючі однотипні емоційні реакції, сама наявність яких, відповідним чином забарвлює решту переживань.
В цьому контексті слід наголосити, що емоційний симптом психологічних проблем у формі різких перепадів настрою — виражає, зазвичай, що всередині душі існує небезпечна протилежність конкретних емоцій та емоційного фону, у якому протікають ті, чі інші переживання.
Різновидів настрою буває чимало, інколи він може бути похмурим, безрадісним і байдужим, колись, навпаки, піднесеним, веселим і грайливим, адже формується він і безпосередньо залежить від сприйняття особистістю певних подій у житті, від зустрічей і везіння, до прийняття хибних рішень та невдач і т.д.
Іншими словами, настрій завжди носить особистісний, а не предметний характер та відрізняється від ситуативних емоцій більшою силою/інтенсивністю.
Настрій відображає внутрішню реакцію як на короткочасні наслідки тих чи інших подій або подразників, так і на довготривалі, що стосуються планів на життя, стратегії особистісного розвитку тощо.
Почуття
Як більшою (чи меншою) мірою зафіксоване у психіці особистості відношення до об’єкта чи суб’єкта, напряму пов’язаних з потребами — почуття, вважається фахівцями з психічного здоров’я, вищою формою емоцій.
Почуття — це завжди предметність, довготривалість, стійкість і вмотивованість системи відношень особистості, адже їх виникнення відбувається завдяки множині передумов, подій, фактів, слів, вчинків, намірів, людей тощо
Важливо, що стійкі почуття водночас і базуються на ситуативних емоціях, і безпосередньо відображаються як ці самі емоції.
Так, скажімо, почуття турботи, маючи емпатійно-інтимний характер, може виявлятися і різними ситуативними емоційними реакціями від ніжності і поваги до зневіри та розчарування тощо
На практиці, сформовані почуття, як правило є наслідками узагальнених та усвідомлених ситуативних емоцій та можуть стати, свого роду, вказівниками у процесі становлення емоційної сфери особистості.
Те, що в середовищі спеціалістів з психічного здоров’я визначають пристрастю, як правило, являє собою домінуюче, інтенсивне, всепроникне та всеохопне почуття, що панує над усіма спонуками, відношеннями, сприйняттями і переживаннями, а також — засадничим чином визначає загальну спрямованість людських думок, слів та дій.
Важливо, що висока інтенсивність наближає пристрасть до афекту, проте основними ознаками пристрасті є продуманість, продуктивність, натхненність, емоційно-вольова синергія психічних процесів тощо.
Пристрасть спроможна:
повністю зосередити увагу та зусилля особистості на об’єкті чи суб’єкті її устремлінь.
змусити особу постійно обдумувати предмет почуттів,
малювати яскраві й детальні картини моменту задоволення потреби, що лежить в її основі
Водночас, у контексті емоційних симптомів, варто наголосити, що саме пристрасть здатна завдавати і найбільш значного емоційного дискомфорту, якщо об’єкт чи суб’єкт, що лежить в її основі — залишається недоступним.
Близьким інтенсивністю до пристрасті почуттями є “захват” (захоплення) та “потоковість” (відчуття перебуванну в потоку), перше з яких можна охарактеризувати як найкоротшу і найменш постійну з пристрастей, що притаманна високоемоційним особистостям, а друге — характеризує максимально можливі обсяги та прояви пристрасті до чогось чи когось.
Емоції (тригери) в рекламі
Фахівці з маркетингу, рекламні психологи та, на жаль, пропагандисти — знають як застосовувати на практиці знання про закономірності емоційно-керованого впливу на різного розміру групи людей (цільові аудиторії).
Щоби помітити ці прояви цілеспрямованого впливу на прийняття рішення через емоції достатньо придивитися як до реклами, так і до PR чи більшості публікацій у ЗМІ, де використовують клікбейт-заголовки, прикрашені зображення продуктів, перебільшені емоції споживачів тощо — саме з метою змусити людей робити той, чи інший вибір.
ПІДСУМКИ
Відповідно до широкого спектру людських емоцій, існує і велика множина емоційних симптомів, що сигналізують про доцільність або необхідність фахової консультації, психокорекції чи психотерапії.
Своєчасно звертайтеся по допомогу до фахівців з психічного здоров’я, зокрема, якщо імпонує зміст цієї публікації — до мене безпосередньо через контакти у профайлі:
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
На практиці, під загальними психологічними симптомами, маються на увазі найпоширеніші та найчастіше задіяні у психотерапевтичному процесі ознаки чи стани люської психіки при яких — бажано, рекомендовано, доцільно (й, часто, просто необхідно) звертатися по психологічну допомогу.
Як свідчить мій досвід психотерапії чи психокорекції, загальні симптоми можуть:
по-перше, свідчити про психологічні розлади будь-якого характеру: особистісного, предметного, об’єктного, сексуального, професійного тощо
по-друге, ефективно психодіагностуватися і значною (чи навіть повною) мірою компенсуватися/усуватися/налагоджуватися однією чи кількома консультаціями-сенсами та/або нетривалою психокорекцією
по-третє, потребувати коротко-, середньо- або навіть довгострокового психотерапевтичного впливу
Відтак, на мою думку, у контексті загальних психологічних симптомів, передовсім, важливо наголосити таке:
Якщо ви раз по раз спостерігаєте за собою, одні й ті ж або різні психологічні симптоми із категорії “загальних” або вам доводиться констатувати їх постійну актуальність у житті ваших рідних, близьких та/або просто людей, стан психічного здоров’я котрих вам, в силу тих чи інших причин небайдужий, —
Своєчасно звертайтеся до психологів, психотерапевтів та/або психіатрів, адже універсальний закон взаємозв’язку між недавністю виявлення психологічного розладу і легкістю та повнотою подолання його причин та наслідків — діє у абсолютній більшості випадків
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Іншими словами, упізнавши у рядках нижче свої (чи розгледівши характерні для близьких) ознаки, переживання, емоції, стани, помисли, мотивації тощо — без зайвих зволікань звертайтеся по психологічну допомогу і можете бути на 99% певні, що:
по-перше, при умові конструктивної внутрішньої мотивації та правильному вибору фахівця — позитивні результати будуть досягнуті значно раніше, ніж може здаватися повервах
по-друге, що ваші інвестиції у власне психічне здоров’я будуть концентрованими і нетривалими, але водночас й високоефективними
по-третє, психологічні фахівці першої лінії, причому незалежно від того, якою би глибиною підготовки у сфері вони не володіли (психолог, психотерапевт, психіатр) — неодмінно допоможуть, в тому числі і просто спрямувавши вас до потрібного психологічного чи медичного спеціаліста.
Тепер, коли основні психопрофілактичні заходи у цьому контексті окреслені — можна перейти й безпосередньо до “загальних психологічних симптомів” або, іншими словами “найрозповсюдженіших психічних показів запису на консультацію“.
Як стверджує теорія та підтверджує практика надання психологічної чи психотерапевтичної допомоги, до найзагальніших ознак доцільності та/або необхідності звернення до фахівців з психічного здоров’я належать:
Далі кілька слів про кожен з цих загальних проявів виникнення, формування та/або наявності різного роду психологічних проблем
Розлади розумових здібностей
В цілому, тут йдеться про когнітивні та інтелектуальні порушення уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, спілкування, розуміння, прийняття рішень, цілепокладання, фінансів тощо і в широкому сенсі, здатності до залагодження проблем оптимальними шляхами.
Поведінкові зміни та/або відхилення
У тому числі нетипова, безпричинна, неочікувана, надто ризикована або навіть небезпечна поведінка або в ширшому сенсі, вчинки, дії чи бездіяльність особистості, що суперечеть загальноприйнятим нормам.
Психологічний дискомфорт
Найчастіше проявляється у таких процесах, почуттях і станах як стрес (особливо, хронічний), тривога (зокрема, постійна), перманентної втоми, незадоволеності собою (внутрішнього конфлікту), кризи тощо
Або, більш узагальнено — надмірної внутрішньої напруженості із будь-якого приводу
Неадекватність емоційних реакцій
Невідповідні ні за мірою інтенсивності, ні за іншими істотними ситуативними умовами емоції, перепади настрою, відчуження, захват, заперечення тощо
Разючі зміни в житті
У тому числі зовнішнього характеру, такі як переїзд, зміна виду діяльності, пережите насилля, ДТП, нещасний випадок, втрата близьких, вихід на пенсію тощо
А також, внутрішньо-особистісні як, скажімо, психотравма, адикція, зниження лібідо, неможливість звичного стилю життя тошо
Розлади стосунків
Причому як інтимних та/або сімейних, так і професійних, груповах, формальних, ієрархічних, соціально-побутових та будь-яких інших.
Нестача внутрішніх ресурсів росту
Як нестача мотивації, упевненості та/або віри у власні спроможності до звершень.
Або в ширшому розумінні, відчуваючи потребу не лише підтримки, а й фахової допомоги у розробці цікавої та цілком посильної стратегії розвитку особистості, що заснована на розкритті потенціалу, сильних якостей, позитивних рис характеру, темпераменту і архетипу
Безпідставні страхи
У загальному вигляді перебільшеного чи однобокого очікування зла внаслідок певних подій, людей, предметів, перспектив, передчуттів тощо.
Або ж, специфічні, наприклад, клаустрофобія, арахнофобія, соціофобія та ін.
Як больові відчуття чи соматичні (тілесні) розлади психогенного походження, котрі за вашими здогадами, можуть бути безпосередньо чи опосередковано пов’язані не стільки зі станом фізичного здоров’я, скільки зі стилем життя, пережитими потрясіннями, вимушеними обставинами, специфікою діяльності, тимчасовими особливостями середовища тощо
Порушення сну
Передовсім, якщо йдеться про розлади відновної функції організму: (ранкову втому), безсоння та/або надто реалістичні кошмарні сновидіння
Харчувальні розлади
На практиці, бувають сппричнені я переїданням, так і втратою апетиту чи поступового стирання смакових відчуттів тощо
Звісно, що цей перелік загальних психологічних симптомів не є вичерпним, адже сучасна теорія та практика щодня розширює і вужче дифенціює безмежний спектр запитів, які фахівці з психічного здоров’я отримують від дітей, підлітків та/або дорослих клієнтів, психологічна проблематика котрих — завжди індивідуальна.
Загальні психологічні запити
Як зазначено повище, проблематика загально-психологічних клієнтських запитів, на практиці, завжди індивідуальна.
Водночас, спираючись на чималий досвід надання психологічної допомоги та проведення психотерапевтичних заходів, вважаю, що у контексті загальних ознак доцільності звернення до фахівців з психічного здоров’я, варто виокремити:
Психологічні аспекти дитячих проблем (виховання, навчання, розвиток, провідні види діяльності, комунікація, характер, темперамент, звички)
Психогенні ексцеси, характерні для підліткового періоду (еволюція психіки, кризи, профорієнтація, залежності тощо)
Кар’єрний коучинг або розкриття управлінсько-бізнесового потенціалу особистості
Вікові кризи у житті жінки (пов’язані та непов’язані з материнством), чоловіка (обумовлені батьківськом чи ні) та/або пари (визначені певними характеристиками стосунків чи ні)
Фрустраційно-екзистенційні періоди в житті, що пов’язані із незадоволенням потреб чи нездійсненністю планів
та ін
Загальні психологічні симптоми та/або клієнські запити загального характеру, важливі насамперед тому, що завдяки своєчасно і майстерно проведеній на їх основі психодіагностиці — психологам і психотерапевтам вдається запобігти формуванню у клієнтів загальних розладів психіки.
Розкриваючи суть загальної психосимптоматики, треба сказати кілька слів і про загальні розлади психіки, до розвитку яких, раніше чи пізніше, як правило, призводить тривале ігнорування чи рішуче заперечення вказаних вище проявів потрібності допомоги спеціалістів з ментального здоров’я.
Іншими словами, якщо не помічати загальних симптомів, з часом, високоймовірно, вам чи вашим близьким, доведеться зіткнутися з одним чи, що значно гірше, одразу кількома із таких різновидів загально-психічних розладів:
По-перше, тривожні. Включають породжені постійною тривогою стани, такі як генералізований тривожний розлад, панічні атаки, страхи тощо
По-друге, дисоціативні. Характеризуються збоями та розривами у свідомості загалом та/або зокрема у сприйнятті, увазі, пам’яті тощо
По-восьме, психосоматичні. Больові відчуття, хвороби систем організму, психосоматози тощо
По-дев’яте, обсесивно-компульсивні. Які не дозволяють особистості повною мірою керувати своїм життям та, часто змушують до ризиків, безґлуздої поведінки тощо
По-десяте, дефіциту активності та уваги(СДУГ), спектр виявів котрого містить як безпосередньо синдром дефіциту уваги та гіперактивності, так і аутизм, розумову відсталість тощо
Головний висновок із широкого переліку загальних психологічних розладів — у вищій мірі доцільна своєчасність звернення по фахову допомогу при виникненні загальних психологічних симптомів
Ментальні сигнали доцільності звернення до психолога
Побутові, повсякденні симптоми, які можуть бути ментальнимисигналами, що настав час звернутися до психолога не обов’язково “драматичні” — часто все починається з дрібниць, які стають звичними, але при цьому виснажують, а саме:
Нав’язливі думки
Постійне «пережовування» ситуацій з минулого (румінації).
Думки, які важко зупинити, навіть якщо розумієш, що вони нераціональні.
Страхи або тривоги, що постійно повертаються.
Зниження концентрації
Складно зібратися, тримати фокус навіть на простих завданнях.
Забудькуватість, розсіяність, що заважає у роботі чи побуті.
Внутрішній самокритик стає надто гучним
Часті думки на кшталт: «Я недостатньо хороший(а)», «Зі мною щось не так», «Я всіх розчаровую».
Нездатність приймати свої досягнення або радіти успіхам.
Відчуття внутрішньої пустоти або втрати сенсу
Складно відповісти собі: Навіщо я це роблю?, Куди я йду?, Що мені взагалі важливо?
Навіть раніше улюблені речі здаються порожніми.
Постійне “прокручування” майбутнього з тривогою
Надмірне планування, контроль, сценарії “а що якщо…”
Важко дозволити собі відпочити, бо здається, що треба щось терміново вирішувати.
Ментальна втома
Відчуття, ніби мозок постійно “на повну”, навіть коли нічого складного не відбувається.
Бажання “вимкнутись”, уникати прийняття рішень, ігнорувати обов’язки.
Сумніви у власному сприйнятті реальності
Невпевненість: Це нормально? Чи я перебільшую?
Постійне порівняння себе з іншими — і завжди не на свою користь.
Якщо помічаєте кілька з цих пунктів у собі — це зовсім не означає, що щось «не так». Це лише сигнал, що психіка перевантажена і просить підтримки.
Причому суттєво, що психолог у цьому випадку — не рятівник, а партнер у поверненні ясності, балансу і внутрішньої опори.
ПІДСУМКИ
Практика свідчить, що загальними психологічними симптомами не варто ні повністю нехтувати, ні самонадіяно применшувати їхнє значення, причому як у випадку їх самоспостереження, так і при умові фіксації у близьких людей.
Своєчасне звернення по психологічну допомогу та проведена фахівцями належним чином психодіагностика, корекція чи терапія — надійні засоби уникнення ризику розвитку психологічних та психічних розладів, провісниками котрих, нерідко бувають такі симптоми.
Щоби розпочати цей процес, особливо, якщо вам імпонує узагальнена на власному практичному досвіді інформація у цій статті, — звертайтеся до мене безпосередньо через зазначені у профайлі контакти
Психологічні теорії (рос., анахр., — психологические теории) це системи ідей і поглядів, які можуть більшою чи меншою мірою пояснити певні аспекти особистості, а також людських думок, поведінки та емоцій.
Дослідники-психологи створювали і продовжую висувати теорії, насамперед, щоби прогнозувати майбутню поведінку людей або події, які можуть відбутися, якщо існує певна поведінка тощо
В сучасній психології існує багато теорій, які пропонують оригінальний, самобутній чи своєрідний погляд на людську поведінку, мислення, мотивацію, навчання, сприймання тощо та розуміння особистості в цілому.
У цій статті, написаній з урахуванням практичного досвіду, крім характеристики психологічних теорій — розглядаємо і корисні приклади застосування у галузі корпоративної психології.
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Чому психологічні теорії важливі?
Існує багато способів використання цих теорій і поза організаційною психологією, зокрема у психодіагностиці, корекції та терапії.
Щодо, безпосередньо, корпоративного середовища, теорії психології допомогають організаційним психологам і ТОП-менеджменту визначити:
Яка поведінка та звички співробітників/компаньйонів можуть підвищити успіх організації/партнерства
Які подразники, стимули та/або практики сприяють певній поведінці чи звичкам
Причини, що провокують конкретну поведінку та те, що спонукає працівників до успіху на робочому місці
Психологічні теорії можуть бути також корисними при впровадженні змін і оцінці потреби в покращенні робочих/організаційних середовищ.
Наприклад, керівники організацій можуть використовувати психологічні теорії, на вертикальному та горизонтальному рінвх, по-перше, щоби інформувати про вакансії, адаптацію, задоволеність та продуктивність працівників тощо, а по-друге, щоби підбирати партнерів, компаньйонів, колег тощо
Компоненти теорії психології (унаочнення адаптоване звідси)
Великі та малі теорії психології
Класифікуючи теорії психології, можна розпочати із їх умовного поділу на великі, малі та емерджентні.
Великі теорії розглядають базову модель розуміння людської поведінки і надають широкий спектр інформації про розвиток особистості.
Багато малих (невеликих) теорій психології — використовують великі як набір вказівок або основу, формуючи власні пояснення того, чому відбувається певна поведінка чи мають місце характеристики особистості.
Психологи часто називають ці менші теорії міні-теоріями.
Теорії такого типу, в першу чергу, корисні для опису конкретної поведінки або результату і дозволяють робити висновки на основі попередніх досліджень і засадничих основ, що вже окреслені великими теоріями.
Особистісні теорії психології (картинку адаптовано звідси)
Деякі теми, на які міні-теорії можуть надати інформацію, можуть включати:
Ті, що виникають за певних обставин, трендові або емерджентні теорії психології — часто об’єднують кілька міні-теорій для розробки вузькоспрямованих досліджень та ідей.
Ці теорії, зазвичай, стосуються феномену суб’єкта, який має лише певні характеристики, що виникають під час взаємодії з іншими.
Зокрема, в сучасній психології емерджентні теорії досліджують поведінку людей у групі чи натовпі, а, скажімо соціокультурна теорія — робить висновок, що групові соціальні взаємодії можуть призвести до соціального конформізму.
Різновиди психологічних теорій
Сьоголні існує багато типів психологічних теорій, які застосувються фахівцями для психодіагностики, корекції, психотерапії чи корпративної психології з метою оцінити прогрес, виміряти рівень продуктивності співробітників і отримати уявлення про задоволеність співробітників тощо
Далі кілька слів про основні, на мій погляд, теорії через призму практичного досвіду надання послуг індивідуальної, групової та/або корпоративної психології
Спрощено, гештальт-теорія заснована на самобутній психологічно-філософській концепції Ф.Перлза та інших, що відповідно до принципів екзистенцйної філософії та феноменології — розглядає психічні процеси та явища цілісними формами, а не сумою окремих компонентів.
Засаднича основа гештальт-теорії — “ціле відрізняється від суми його частин”.
Іншими словами, будь-яке сприйняття людиною подразників, стимулів, подій, тригерів, фактів, явищ та інших психологічних чинників — відбувається саме у цілісних формах, а не як окремих частин.
Особливість звернення до гештальт-терапевта у тому, що подальша співпраця клієнта із фахівцем зосередиться на допомозі “тут і зараз”, відповідальному ставленні до думок, слів, дій (чи бездіяльності) і шляху до цілісності своїє особистості.
Психоаналітичні теорії
Узагальнена назва напряму психології де, спрощено, вплив на поведінку людини визначається внутрішніми конфліктами особистості.
Основоположником психоаналітичної теорії є Зигмунд Фройд, який вперше виклав свої ідеї наприкінці 19-го століття, але з того часу вона зазнала багатьох уточнень і багато психоаналітиків — розвивали її в рамках нових теоретичних конструкцій на кшталт “аналітичної психології” К.Юнга та індивідуальної психології А.Адлера та ін
Треба сказати, що психоаналіз як теорія психології — значно вплинула не лише на сферу вивчення людської психіки, а й медицину, мистецтво, комунікації, кінематограф тощо.
Когнітивні теорії психології
Зосереджуються на тому, що і як люди думають, а також на тому, як ці процеси можуть викликати певні результати чи емоції.
Фахівці з психічного здоров’я застосовують когнітивні теорії щоби через гарні думки та емоції посприяти формуванню у клієнтів здорових переконань, хороших звичок і відповідної поведінки.
Когнітивні теорії часто корисні у корпоративній психології, оскільки вони можуть дати організаційним психологам розуміння того, які ситуації можуть допомогти працівнику виконувати високоякісну роботу, відчувати мотивацію та задоволення від роботи.
До переліку основних когнітивних теорій, на мій погляд, варто віднести:
Поведінкові теорії пояснюють поведінку, яку можна спостерігати, та її зв’язок із конкретним середовищем і подіями.
Біхевіористичні теорії також можуть дати уявлення про те, чому люди навчаються певній поведінці, як змусити людину адаптуватися до середовища та стратегії для створення корисної поведінки.
В організаційній психології — допомагають топ-менеджерам у створенні нових мотиваційних стратегій для співробітників.
Серед найцікавіших, на мій погляд, прикладів поведінкових теорій, варто виокремити:
Вивчають людську особистість, зокрема як конкретні риси особистості можуть сприяти розвитку людської поведінки та як особистості відрізняються між собою.
Теорії особистості також включають фактори, які спричиняють людську поведінку.
Керівники організацій можуть використовувати особистісні тести, щоб зрозуміти звички й уподобання співробітників на робочому місці.
Деякі теорії особистості можуть виявити, хто з працівників надає більше значення певним навичкам і якостям, таким як організаційні здібності, міжособистісне спілкування, креативність або здатність до адаптації.
До основних теорій особистості належать:
Велика п’ятифакторна теорія особистості Айзенка (big five)
Часто використовуються у корпоративній та психології стосунків щоби зрозуміти як емоції, думки чи поведінка окремих людей впливають на інших людей.
Соціальна психологія допомагає визначити, як людина може функціонувати в суспільстві, працювати з іншими в парах, групах тощо і, зокрема, наскільки співробітники ефективні у співпраці в рамках організацій тощо.
Деякі теорії соціальної психології також можуть визначити, чи мотивує поведінка працівника інших співробітників тощо.
Теорії розвитку передусім описують фази людського розвитку та передбачають звички, які можуть виникнути внаслідок певного розвитку людського зростання, моралі, перспектив і цінностей.
Теорії розвитку можуть дати загальне розуміння того, чому існують певні людські якості, а також, розуміння мотивації співробітників на робочому місці.
Найпопулярніші на сьогодні теорії розвитку включають:
Найбільш докладну теорію людської особистості, теорію психоаналізу, розробив Зигмунд Фройд та його послідовники, які надалі розгорнули її: Карл Густав Юнг, Альфред Адлер, Карен Хорні, Харрі Салліван та Еріх Фромм.
Сучасні практикуючі психологи часто називають цю теорію організації особистості та динаміки розвитку особистості — психодинамічною.
Фахівці з психічного здоров’я можуть використовувати психоаналітичні теорії у якості орієнтирів для розуміння розвитку особистості та психоаналізу.
Характерна ознака психоаналізу — це поділ людської психіки на три основні фактори:
Воно: несвідома основа для агресивної та імпульсивної поведінки
Супер-Его: відчуття себе і посередництво між уявою та реальністю
Посутньо, є дві основні гіпотези психоаналітичної теорії:
Перша, котру ще називають доктриною психічного детермінізму, вказує на те, що кожне психічне явище має свою причину
Друга — полягає в тому, що неусвідомлені процеси у формуванні мислення та поведінки відіграють важливішу роль, ніж свідомі
Ієрархія потреб Маслоу
Абрахам Маслоу створив ієрархію потреб як теорію мотивації, що часто застосовується у корпоративній психології під час розробки мотиваційних стратегій, адже може допомогти працівникам отримувати задоволення від роботи та правильно розуміти свій потенціал.
Фізіологічні потреби: основні потреби для виживання людини, такі як їжа та вода.
Безпека: потреба почуватися безпечно та комфортно у вашому оточенні.
Любов і приналежність: потреба відчувати приналежність і цінність серед однолітків.
Повага: потреба відчувати мету або те, що ви сприяєте досягненню вищої мети.
Самоактуалізація: потреба використовувати та визнавати свій повний потенціал
Ефект Хоторна
Ця теорія в першу чергу, організаційної психології, передбачає спостереження та зміну умов праці, щоб побачити, як вони можуть вплинути на мотивацію та рівень продуктивності працівників.
Ефект Хоторна припускає, що працівники можуть підвищити рівень своєї продуктивності під час появи спостереження у їхньому оточенні, а не через зміни, внесені в їхнє середовище.
Топ-менеджмент організацій часто апелює до цієї теорії створюючи стратегії надання зворотного зв’язку на підприємствах.
На практиці, якщо постійно ставити працівникам запитання щодо їхнього благополуччя та того, як вони ставляться до своїх завдань чи посадових обов’язків, а потім давати їм конструктивний відгук про те, як вони можуть покращити свою роботу, — це чудовий спосіб використати ефект Хоторна.
Теорія соціального навчання
Стверджує, що люди можуть навчатися, спостерігаючи за поведінкою та винагородами, які отримують їхні однолітки, а також на власному досвіді.
Теоретики соціального навчання вважають, що, зокрема, на робочому місці працівники можуть навчитися належній соціальній поведінці, спостерігаючи за реакцією компанії на поведінку інших працівників.
Наприклад, якщо працівник спостерігає, як його колега отримує підвищення за розробку успішної маркетингової кампанії, це може спонукати його до мозкового штурму для власних інноваційних ідей, щоб він також міг отримати винагороду.
Мотиваційна теорія Герцберга
Фредерік Герцберг припустив, що задоволеність людини може підвищуватися за допомогою мотиваційних факторів, таких як зростання, визнання та задоволення від робочих завдань.
Менеджери можуть використовувати цю теорію, щоб отримати розуміння того, як покращити досвід роботи та змінити поточні стратегії утримання талантів.
Ця теорія припускає, що працівники можуть відчути підвищення своєї мотивації, якщо вони мають можливість розвиватися, порівняно з традиційними стимулами, такими як отримання бонусів, підвищення зарплати або технологічне оновлення на роботі.
5 принципів теорії цілепокладання (картинка адаптована звідси)
Теорія цілепокладання
У промислово-організаційній психології, теорія цілепокладання використовує цілі як стимул для людей виконувати завдання.
Ця теорія припускає, що співробітники можуть відчути підвищення своєї мотивації виконувати завдання, пов’язані з певною ціллю, оскільки досягнення мети може викликати винагороду та надати додаткового сенсу.
Наприклад, менеджер може щомісяця використовувати цілі продажів для мотивації співробітників, адже якщо працівник розуміє, над чим він працює, він може підвищити свою продуктивність, щоб досягти своїх цілей і насолоджуватися своїми досягненнями.
Теорія групового мислення
Групове мислення — це психологічна теорія, яка включає уявлення про те, що люди в групах схильні погодитися з певними ідеями навіть не маючи фактів на їх підвердження.
Групове мислення може бути корисним, оскільки воно може виділити лідерів груп і дозволить усім членам групи уважно переглянути інформацію, перш ніж прийняти одностайне рішення.
Ця теорія чудово підходить для оцінки ефективності та продуктивності в групах, адже як співробітник або керівник, ви можете частіше спостерігати за своїми групами, щоб переконатися, що всі члени розуміють рішення, яке вони приймають, і хочуть прийняти це рішення, а не просто підкоряються потенційному тиску.
Теорія очікувань
Теорія очікувань може бути корисною при створенні системи винагород на робочому місці, а суть її полягає у ствердженні, що люди, які вважають, виконання певної дії шляхом отримання винагороди, можуть мати підвищений рівень мотивації для ефективного виконання своєї роботи.
На практиці корпоративної психології, керівник, який хоче застосувати цю теорію, може використовувати такий стимул, як надбавка до зарплати за досягнення місячних цілей тощо.
Теорія морального розвитку Кольберга передбачає три рівні моральності на які люди орієнтуються щоби прийняти рішення або виконати дію.
Керівники можуть використовувати цю теорію, визначаючи, що спонукає працівника приймати конкретні рішення та ставати високофункціональною та продуктивною особистістю на робочому місці.
Виділяють три стадії морального розвитку:
Доконвенційний
Передбачає розуміння наслідків, які можуть виникнути, якщо особа виконує певну дію і
Включає бажання людини дотримуватися правил та віру в те, що виконання певної дії може принести їй користь.
Конвенційний
Надає інформацію про те, як людина може реагувати на авторитетних осіб та їхні стосунки з однолітками.
Зокрема, особа може виконати дію, щоб отримати конкретну відповідь від авторитетної особи чи колеги, і прийняти правила робочого місця, оскільки вважає, що це зобов’язує всіх працівників дотримуватися однакових стандартів.
Пост-конвенційний
Діє на основі розвитку власного відчуття цінностей і стандартів.
Означає, що людина може усвідомлювати невідповідність власним стандартам певних свої рис чи цінностей, тому вона створює власну думку.
Свідчить про те, що людина може розвивати власні погляди та моральні міркування на основі етичних принципів, включаючи рівність і повагу
ПІДСУМКИ
За усю історію розвитку психології з часів Древньої Греції — виникло і сформувалося багато теорій, що пояснюють психіку в цілому чи її часткові прояви (поведінка, мотивація, сприймання, прийняття рішень тощо) зокрема
У цій статті я перерахувала ті, що на мою думку мають достатньо підстав вважатися основними у практичній психології, але звісно, що їх перелік може бути ширшим.
ПІДБІР ФАХІВЦЯ
Щоби почати розбиратися яким чином та які теорії психології можуть застосовуватися у випадку актуальної для вас, ваших близьких, чи керованої вами організації проблематики — звертайтеся до мене безпосередньо через контакти у профайлі
Або підберіть фахівців із експертизою, що відповідна симптомам, відчуттям, проблемам, запитам тощо у спеціальному розділі веб-платформи “Простір Психологів” завдяки універсальному алгоритму
Поставлена мова (рос., анахр., — поставленная речь) як риса особистості або навичка — має значення НЕ лише для публічних людей, ораторів, політиків, громадських діячів або професійних чиновників.
Більш того, всім відомий приклад прославленого давньогрецького оратора Демосфена, доводить, що поставлена мова — не стільки вроджена характеристика, скільки якість, риса або навичка особистості набута у результаті зусиль, концентрації та віри у власні сили.
Характеризуючи чинники, сума і поєднання котрих — дає можливість стверджувати, що у певної дорослої чи дитячої особистості поставлена мова, на мою думку, потрібно розкрити суть та особливості, насамперед таких понять як:
Далі кілька слів про кожен чинник поставленої мови через призму власного досвіду допомоги клієнтам з розвитком такої риси, якості чи навички та теорію сучасної психології.
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Мовлення
За загальноприйнятим визначенням, мовленням вважається процес і результат створення та передавання повідомлень за допомогою мови.
Мовлення, слід сказати, буває усним або письмовим, а також зовнішнім або внутрішнім, причому, вербальна комунікація за допомогою слів, інтонацій тощо вважається зовнішнім, а до категорії внутрішнього відносять мисленнєві процеси, що не завжди виражаються уголос (не плутати із “голосами в голові“)
На практиці, мовлення виконує такі корисні комунікативні функції як:
Крім того, є різні жанри мовлення: оповідання, відгук, ремарка, комплімент, лестощі, похвала тощо
В цілому, ефективне мовлення має бути по-перше, достатньо чутним, по-друге, цілком зрозумілим, а по-третє, немонотонним.
Дикція
Говорячи про дикцію, фахівці мають на увазі здатність дитини чи дорослого чітко й гучно вимовляти звуки і слова у повній відповідності з фонетичними нормами певної мови.
На практиці, дикція вважається визначально важливою та, умовно кажучи, базисною складовою не лише акторської майстерності, а й навичок, необхідних співакам, політикам, публічним особам, спортсменам тощо
Виразна дикція, без сумніву, важливий засіб донесення думок, головно тому, що суттєво спрощує передаванні і сприйняття інформаційних повідомлень у побуті, а відтак — безумовно важлива для будь-кого, хто бажає ефективно спілкуватися.
На мій погляд, слід розрізняти такі основні складові ефективної поставленої мови (дикції): постава, дихання, гучність (звучність), вимова (манера), артикуляція, жестикуляція та інтонація
Постава
Важлива тому, що мовлення здійснюється на видиху, відтак на дикцію впливає, насамперед, положення у якому знаходиться мовець, а також особливості дихання.
Насамперед суттєво, що найефективнішим способом дихання є так зване діафрагмальне — при якому відбувається глибокий вдих за рахунок діафрагми, а не грудних м’язів.
Часто його ще називають “низьким диханням”, адже у такому випадку повітря насичує легені набагато глибше, ніж при “високому”, коли розширюються лише верхня (грудна) частина тіла, а відтак — видих триває довше, а самопочуття — покращується.
Гучність
Діафрагма — це головних м’яз дихальної системи, який забезпечує як поставлену мову загалом, так і здатність говорити голосно або кричати зокрема.
Проте, позаяк тривалий крик призводить до втрати здатності говорити голосно — гучність слід регулювати.
Іншими словами, щоби упродовж тривалого часу ваш голос не тремтів, а звучав гучно — йому потрібен постійний притік достатніх обсягів повітря, які, власне й здатне забезпечити низьке чи так зване “діафрагмальне” дихання.
Вимова та інтонація
Розібравшись на шляху до поставленої мови із, власне, поставою, диханням та гучністю мовлення — варто подбати про підбір слів та побудову немонотонних речень.
Іншими словами, або ненароком не “заколисати” вашу аудиторію і утримувати увагу співрозмовників чи слухачів — вимова повинна бути:
Власне, тому потрібно передбачати у своїх промовах чи презентаціях інтонаційні наголоси, артикуляційні акценти, різну швидкість, коливання гучності, жестикуляцію тощо.
Артикуляція, без сумніву, дуже важливо для розбірливості мовлення в цілому, адже від неї значною мірою залежить правильне сприйняття співрозмовниками тих чи інших звуків або слів.
За визначенням, артикуляція — це процес та результат створення і вимовляння звуків за допомогою різних органів: язика, піднебіння, зубів, тощо, який відбувається у три етапи:
Екскурсією або приступом називають етап підготовки мовленнєвого апарату до вимови певного звучу чи слова
Експозицією чи витримкою, зветься безпосередня вимова звуків чи слів, яка передбачає збереження відповідного положення усіх задіяних у цьому процесі органів
Рекурсія або відступ, у свою чергу, є етапом завершення вимови, при якому задіяні органи або відновлюють своє положення, або починають відтворення наступного звуку
Істотно, що правильність артикуляції, зазвичай, знаходиться у прямій залежності від особливостей мови, якою говорить особистість, а також мірою її володіння нею (мовою), психоемоційного стану тощо
Комунікабельність
В широкому розумінні, під комунікабельністю мається на увазі здатність особистості знаходити спільну мову, спілкуватися, встановлювати горизонтальні та вертикальні соціальних зв’язки і ефективно взаємодіяти з іншими людьми.
Комунікабельність і поставлена мова нерозривно пов’язані, адже зокрема без чіткої дикції, за великим рахунком, неможлива повноцінна самореалізація у всіх тих сферах і галузях, що передбачають постійну комунікацію: політика, освіта, управління, бізнес, продажі, журналістика, рекрутинг, PR, маркетинг тощо
Серед найважливіших, на мою думку, складових комунікабельності, слід зазначити наступні:
Відкритість як прагнення та схильність до діалогів, розмов, дискусії, обміну думками тощо
Адаптивність як уміння враховувати різноманітні обставини та умови різні комунікативних ситуацій
Проактивне слухання в сенсі уважності відношення до висловлюваних у діалогах тез, смислів, підтекстів тощо
Грамотність як вживання загальноприйнятих словоформ, пауз, наголосів тощо
Дикція у сенсі можливості висловлюватися чітко і зрозуміло для сприйняття оточуючих
Позитивність означає орієнтацію на доброзичливе і неконфліктне спілкування.
Невербальність передбачає використання жестикуляції, інтонації, міміки тощо.
Красномовство
Володіння гіпнотичною силою слова завжди вважалося особливою здібністю і бажаним талантом, адже така особистість може мати вплив, переконувати і спроможна досягти успіху в будь-якій діяльності.
На сьогодні, красномовність, передовсім, означає освіту, ерудицію, моральність, інтелект, дикцію, багатство мови і, усе частіше, відповідну психологічну підготовку та, безпосередньо — поставлену мову.
Сучасна психологія розглядає красномовність як більшою чи мешою мірою розвинуту вроджену здатність до виголошення захоплюючої, такої, що зачіпає струнидуші промови, адже красномовніть, як правило, не буває напускною.
Крім того, справжнє мистецтво володіння словом передбачає також комплекс ораторських знань, умінь та навичок, сукупність яких формує ораторське мистецтво, багатоаспектну діяльність, що здатна впливати на думки й переконання аудиторій.
Ораторська майстерність
Характеризуючи ораторську майстерність у контексті поставленої мови, передовсім треба відзначити уміння особистості належним чином поводитися і структуровано звертатися до аудиторії із наміром отримати потрібний результат.
Майстерним оратором, іншими словами, може вважатися лише та особистість, яка з потрібним для себе ефектом впливає на аудиторію шляхом послідовного надання інформації.
В широкому розуміння, ораторське мистецтво містить кілька компонентів, серед яких, на мій погляд, слід виокремити наступні навички особистості:
Цілеспрямована попередня підготовка як спроможність організувати ефективну послідовність висвітлення інформації
Володіння голосом у сенсі належного умовам та обставинам застосування інтонаційних, артикуляційних, швидкісних та інших засобів
Інтеграція аспектів невербальної комунікації, таких як жестикуляція, міміка, пози та мова тіла в цілому
Урахування особливостей аудиторії означає здатність у процесі виголошення промови коригувати манеру і стиль подання інформації
Переконливість як використання риторичних прийомів і формулювань, що здатні здійснювати вплив тощо
Як підтверджує практика надання відповідної психологічної допомоги клієнтам, у кожного свій шлях до поставленої мови, і у когось він коротший, у когось — триваліший.
Водночас, серед переліку рекомендацій та вправ, які застосовуються у таких випадках найчастіше, на мою думку, варто відзначити:
По-перше, загально-розминочні для голосових органів
По-друге, щелепно-релаксаційні
По-третє, спрямовані на вироблення правильної постави
По-четверте, діафрагмально-дихальні
По-п’яте, інтонаційні
тощо
Звісно ж, існують й інші, але на практиці, їх підбір та методика індивідуального застосування у процесі консультування чи психокорекції безпосередньо залежать від симптомів особистісної проблематики
Вокальні здібності
В контексті “поставленості мови” варто загально окреслити і психологічні аспекти вокальних здібностей, котрими є вроджені чи розвинуті голосові властивості, завдяки яким людина здатна співати.
Вокальні здібності характеризують кілька основних чинників: амплітуда голосу, міра інтонування, дотримання ритмічності, емоційно-образна виразність та музичний слух.
Музичним слухом називають вроджену та/або набуту здатність індивіда до сприйняття, аналізу та відтворення музики, яка передбачає, по-перше, розуміння та відчуття висоти тонів, гучності, тембру, а по-друге, спроможність розпізнавати/наспівувати певну мелодію, гармонію та ритм у музичних творах.
Розвиток вокальних здібностей вимагає регулярних тренувань, вивчення техніки співу та часто – роботи з кваліфікованим вокальним тренером та/або педагогом і психологом.
Позаяк поставлений голос корисний не лише виконавцям пісень, а кожному/ій, хто прагне максимізуватися ефективність комунікації, зокрема ютуберам, стрімерам, відео-блогерам та іншим соцмережевим інфлюенсерам — додаю ще інформацію про кілька основних вокальних вправ.
Перш за все, важливо зберігати відповідну поставу: розслабити живіт і випнути груди. Або, простіше кажучи, випрямити спину і постава автоматично налагодиться належним чином.
№1 “Звукорежисер”
Щоби осягнути як саме вас чують і сприймають співрозмовники, оточуючі або аудиторія — імітуйте імпровізовану аудіозаписуючу студію, де:
складена куполом і притиснута до вуха ліва долоня стане студійним навушником,
права рука, розміщена у кількох сантиментрах від рота — виконуватиме роль студійного мікрофона
Далі, починайте студійні проби голосу — вимовляйте різні слова, лічіть числа та в цілому, розважайте себе різними звуками упродовж 6-12 хвилин щодня впродовж тижня-двох, за які ви й зрощумієте усі суттєві звукорежисерські недосконалості.
№2 “Протяжні склади“
Видихаючи після глибокого вдиху — 10-20 разів протяжно вимовляйте склади «бом-м», «бім-м», «бон-н», причому, старайтеся тягнути звуки вкінці якнайдовше. В результаті — має сформуватися вібрація десь у районі поєднання носа і верхньої губи.
№3 “I-Е-А-О-У”
На другому видиху, вільно наскільки вистачає повітря — вимовіть протяжний звук «і», а далі: «е», «а», «про», «у».
Тричі повторіть цю невипадкову послідовність розділених за висотою звуків де:
“і” – найвищий (голова),
“у” – найнижчий (низ живота)
Звісно є, й інші вправи, а також в процесі можна звернутися і безпосередньо до фахівців з вокалу.
ПІДСУМКИ
Поставлена мова як риса або якість особистості є складним поєднання вроджених здібностей та більшою чи меншою мірою, запрограмованим результатом роботи над собою.
Як свідчить теорія та підтверджує практика, розмаїття компонентів та чинників набуття/володіння цієї/цією риси/ою передбачає вивчення мови тіла в цілому і зокрема — дикцію, артикуляцію, поставу, дихання, підготовку, інтонацію, красномовство, ораторську майстерність тощо
Шлях особистості до поставленої мови завжди індивідуальний, водночас, як переконливо засвідчує досвід, сходження до результату в супроводі спеціально підготовленого фахівця з психічного здоров’я, компетентного у цих питаннях — здатне скоротити його тривалість у рази, а то й на порядок.
Підбір фахівців
Щоби визначитися яким чином та як швидко поставлена мова може стати вашою рисою або конкурентною перевагою в арсеналі засобів небайдужих вам людей — записуйтеся на консультацію безпосередньо до мене через контакти у профайлі
В теорії сучасної психології можна зустріти вузькоспеціалізоване визначення ненависті як багатоаспектного феномену, що:
По-перше, вміщує у собі стійкий комплекс руйнівних мотивів, негативних емоцій, нездорових схильностей, деструктивних настанов
По-друге, спрямований на живий/неживий, уособлений/безособовий, одиничний/груповий об’єкт ненависті
В цьому контексті, на мою думку, насамперед важливо наголосити існування двох припущень, перше з яких трактує ненависть як ситуативно спровоковані емоції чи почуття, а друге —інтерпретує ненависництво як рису (якість) особистості.
Характеризуючи через призму надання психологічної допомоги клієнтам саму схильність людей ненавидіти, або ж загалом, ненависництво не лише як рису особистості а і симптом психологічних проблем — треба також зазначити, що:
Загальноприйнятого визначення ненависті у практичній психології на сьогодні — не існує (що втім, не є проблемою)
Якщо ви (чи ваші близькі) надто часто переживаєте ненависть, а наслідки, що цим провокуються — виходять з-під контролю, проконсультуйтеся з психологом чи психотерапевтом
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Для загально-психологічної характеристики ненависті і ненависництва, важливо одразу зазначити ще кілька тез про істотне:
по-перше, це почуття та/або риса є на 100% набутими і не бувають вродженими
по-друге, розвивається ненависть, зазвичай, внаслідок саме спотвореного сприйняття об’єкта, а не через його (предмету, людини, групи людей) безпосередні впливи на ненависника/цю
по-третє, в контексті геноцидної війни росії проти України — ненависть стала водночас інформаційним продуктом та результом маніпуляцій ворогом через ЗМІ та пропаганду
Хейті хейтерство
Прикметно у контексті ненависті й те, що завдяки впливу англомовного запозичення від слова hate (хейт), останнім часом неабиякого поширення набув термін “хейтер/ка“, яким у інтернет-баталіях та, усе частіше в особистісних конфліктах — називають осіб, схильних виявляти ненависть за найменшої ж нагоди.
“Ненависники ненавидітимуть” або в оригіналі — “haters gonna hate“, це уже свого роду мем або сучасний афоризм, який, значною мірою уособлює суспільний досвід взаємодії з ненависниками
Критерії ненависті
Фахівці та науковці, які досліджували це почуття та відповідну рису, а також особистий практичний досвід надання психологічної допомоги клієнтам — дозволяють виокремити сім критеріїв, які узагальнюють сучасний психологічний зміст та обсяг поняття ненависті, а саме:
По-перше, ненависть нерозривно пов’язана із відчуженістю, але побутові її прояви, зазвичай є частиною міжособистісної чи групової взаємодії
По-друге, у ненависті, зазвичай, є певний соціальний об’єкт, тому така риса чи почуття вважаються суспільно значимими. Більш того, позаяк ненависть пов’язується із низькою моральністю, часто вона безпосередньо шкодить стосункам між чоловіком і жінкою
По-третє, основним наміром і рушійною силою особистості, що відчуває ненависть, зазвичай, є заподіяння об’єкту ненависті якомога більшої шкоди або повне його знищення. Нерідко навіть ціною неабияких втрат для самого/ї ненавивисника/ці
По-четверте, окрім “загроз”, часто до ненависті і ненависництва призводить сама лише перебільшена і сильно спотворена ненависником/цею потреба у безпеці
По-п’яте, ненависництвом називають схильність людини часто переживати почуття ненависті і вчиняти внаслідок цього деструктивні дії.
По-шосте, нерідко сутність ненависті походить з усвідомленого, під- чи несвідомого заперечення права на існування тих, людей, які в силу тих чи інших причин — не влаштовують ненависника/ненависницю.
По-сьоме, і що особливо опукло підтверджує поведінка ворогів та зрадників під час влаштованої росією агресивної війни — об’єкт ненависті цілком може мати навіть повністю хибний та недолуго міфологізований характер (каратєлі, боевиє комари, госдеп, родіна-мать, золотой мілліард тощо)
Розвиток уявлень про ненависть
Природно, що уявлення про зміст, форми і сутність ненависті змінювались та еволюціонували упродовж тисячоліть, а основні із них, на мою думку, варто розділити на:
філософські (Арістотель, Спіноза)
психологічні (Дозієр, Кернберг, Екман, Стернберг)
Позаяк ознайомлення з уявленннями древніх та сучасних мислителів, дослідників і фахівців, значною мірою, допомагає ширшому осягненню психологічної проблематики ненависті — далі кілька слів про це детальніше.
Філософські уявлення про ненависть
Прикметно, що чи не найвідоміший древньогрецький філософ Арістотель розглядав і трактував ненависть лише у взаємозв’язку із гнівом.
На думку Арістотеля, ненависть характеризувалася спрямованістю на різні соціальні групи та безболісністю, а гнів — стосувався лише окремих людей та спричинявся болем.
Іншої думки притримувався Бенедикт Спіноза, філософ-раціоналіст з Нідерландів епохи Відродження, згідно з творами якого — ненависть є лише болем, який супроводжується суто зовнішніми причинами.
Дослідниця Кімберлі Дозієр вважає, що ненависть сягає своїм корінням у первісні інстинкти, зокрема виживання та передбачає бурхливу відразу, спалахи гніву і наявність певних стереотипів.
Іншими словами, агресивна ненависть — це лише крайня форма страху і глибока неприязнь із тією лише різницею, що ненависники (хайтери) проактивно прагнуть боротися, а перелякані, навпаки — втікають.
Дозієр у своїх дослідженнях обґрунтовує, що ненависть є похідною від інстинктивних переживань, які за усі часи формування колективної свідомості “людини розумної” забезпечували виживання.
Американський психоаналітик австрійського походження Отто Кернберг у своїх працях обґрунтовував і стверджував необов’язкість патологічної складової ненависті, адже якщо вона виникає як реакція на небезпеки, то це – нормальна форма гніву, що спрямований на нейтралізацію загрози.
На думку Кернберга, ненависть, на відміну від гніву — слід розглядати як багатоаспектний агресивний афект, який характеризується хронічністю і стабільністю, основною метою котрого є завдання шкоди чи навіть знищення її об’єкту.
Американський дослідник психології Пол Екман тлумачить ненависть у розрізі емоційно забарвлених стосунків, що за своєю природою — аналогічні до любові.
На думку Екмана, ненависть як протилежність любові — є полярним проявом стійких природних для людини почуттів, кожне з яких має складну будову та містить різні емоційні компоненти.
Згідно з твердженнями американського психометрика і психологаРоберта Стернберга, ненависть може бути сумою трьох частин:
По-перше, заперечення близькості, суть якого зводиться до чогось/когось, хто/що викликає огиду
По-друге, пристрасті, що виражається як гнівна чи перелякана реакція на подразник
По-третє, зобов’язання, яке погіршує адекватність сприйняття та знецінює ненависну людину, групу чи предмет шляхом зневаги або презирства.
Поєднуючи ці три компоненти, залежно від міри їх взаємодії, Роберт Стернберг, виокремлював своєрідні підтипи ненависті.
Звісно, що перелік зазначених тут уявлень про ненависть не вичерпує усіх, що були наявні давному та/або недавньому минулому, проте, замість намагатися перелічити їх усіх, для повноти картини —краще зосередитися на теоріях.
Психологічні теорії ненависті
Залежно від фокусування, теорії цілісного розуміння ненависті можна поділити на кілька груп:
До першої групи відносять теорії інстинктів, зокрема, фройдистську, засадничою основою котрої є твердження, що — “вроджені рушійні сили психіки постійно виявляють агресивні імпульси, у тому числі й через ненависть“.
За дуалістичною теорією людських інстинктів Зигмунда Фройда, основну ролю у життєдіяльності, комунікаціях та поведінці особистості — відіграє один із лише двох фундаментально-життєвих і водночас полярних інстинктів, кожен з яких прагне зменшити психічну напругу між ними:
збереження/створення, який він називав Ерос (любов, кохання, інтим, лібідо, секс)
Як стверджував Фройд, домінування Танатоса над Еросом призводить до стану більшої чи меншої зачарованості смертю, причому, одні індивіди фокусуються на самогубстві, інших вабить тільки смерть інших людей (убивці), а третіх, буває і власна, і оточуючих (маніяки, релігійні фанатики, терористи)
Причому, на думку Фройда, більше чи менше за змістом/обсягами зачарування Танатосом, у екстремальних випадках — загрожує появою в особистості маніакального прагнення переживати смерті людей, що, на практиці може виявлятись у воєнних злочинах, тортурах, тероризмі, вбивствах і геноциді.
Друга група теорій ненависті у сучасній психології — розглядає взаємозв’язок ненависті зі злістю і про це детальніше в окремому розділі нижче
Нарешті, щодо теорій, що сконцентровані довколаморального імперативу, який часто можна розглядати як основу ненависті, треба додати:
по-перше, часто ненависник/ця діяльно вірує у те, що єдиний Бог особисто вимагає аби його/її поведінка неодмінно передбачала безпосереднє чи опосередковане знищення ворогів, причому не стільки своїх персональних, як особисто Бога чи групових
по-друге, такі теорії можуть також мати справу з інструментальною агресією і роллю ненависті у масових вбивствах і геноциді
по-третє, тут ненависть виступає не як самоціль, почуття, якість або риса особистості, а як засіб досягнення цілі, який сам по собі, не винуватий, що його застосування призводить до невинних випадкових жертв чи суспільної шкоди
Розібравшись із розмаїттям первинних характеристик, критеріїв, уявлень та психологічних теорій ненависті, або поглибити знання проблематики — перейдемо до огляду, безпосередньо її складових частин
Складові ненависті
В широкому розумінні, ненависть як почуття та/або якість особистості є нічим іншим, як множиною емоцій, фону, почуттів і станів — основне місце серед яких займають агресія, лють, помста, злість, депресія, відраза, зневага, огида, ворожість тощо.
Подібно до ревнощів, але на відміну від гніву — ненависть містить такі відчуття як дискомфорт, неспокій, напруженість тощо
Крім того, буває, що фахівці окремо налогошують важливість виокремлення серед складових ненависті не лише емоцій, почуттів та станів, а й світогляду, ідентичності й менталітету.
Сама лише спотвореність, в силу тих, чи інших причин, сприйняттяненависником/цею предмету чи об’єкту ненависті — часто призводить до оцінки чи упередження його як кращого та/або провокативного (“асиметрія влади“).
Асиметрія влади, власне, сама по собі викликає ненависть лише і уже тим, що передбачає диспозицію в якій ненависник/ця НЕ відчуває себе у безпеці усвідомлюючи критичну залежність, а відтак — внутрішньо опирається можливим за таких обставин загрозам для самооцінки, реноме, здоров’я, добробуту тощо.
Повторюваність
Позаяк для одиничних викликів чи раптових загроз — людська психіка передбачає спалахи гніву чи інші короткочасні реакції або емоції, для формування ненависті потрібне періодичне або регулярне повторення/актуалізація загроз.
Неодноразовість чи постійність подразників ненависті — необхідна передумова її виникнення і розвитку, адже лише повторювані загрози, виклики та/або конфліктні ситуації здатні її сформувати, причому спочатку посіявши зерна сумнівів, а із плином часу — уже й збираючи рясний урожай важких “грон гніву”
Відмежованість у групі
Така складова ненависті як відмежування власної групи та автоматичне закріплення ярлика “ворожих” мало не за усіма іншими — також зазначається в якості компонентів ненависті,
Причому, як показує практика виявляється зовсім не важливим те, за яким принципом здійснюється таке відмежування — на підставі політичних поглядів, соціального статусу, рівня достатку, рідної мови, класового походження або національної чи етнічної ідентичності.
Така поляризація уявлення про свою та “чужі” групи, що ми бачимо на прикладі російської пропаганди — нерідко призводить до того, що:
по-перше, ненависники/ці, на певному етапі починають розглядати “інших” як пряму й безпосередньо загрозу для “своєї” групи
по-друге, ненависть знецінює якості, потреби, права та інші людські характеристики представників “ворожих” груп на основі самих лише, нерідко, безпідставних, перебільшених і надуманих чи несуттєвих відмінностей, упереджень та стереотипів
Власне, найбільш опуклим в умовах геноцидної війни росії проти України прикладом такої патологічної відмежованості як частини ненависті — є поведінка як безпосередніх окупантів, так і їх дружин, матерів, дітей тощо
Ненависники у складі (нерідко абсолютно неприродним чином) відмежованих груп — завжди оцінюють себе та свої атрибути значно вище, ніж усе це у “ворогів”.
А самі “вороги ненависників“, властиво — зображаються зрадливими, брехливими, неправовірними, нахабними, дурними тощо, а відтак і часто некритично сприймаються ненависниками як ледачі, дурні, брехливі або ще якось.
Водночас, належить також додати, що само по собі таке знецінення є не стільки головною причиною, скільки засадничою основою для розвитку ненависті чи ненависництва як риси особистості.
Ненависть і злість
Як зазначалося у кількох словах повище, теорії, що розглядають тісні взаємозв’язки ненависті зі злістю — складають окрему множину і у цьому контексті, на мій погляд, варто зазначити:
По-перше, що одні дослідники схильні більше наголошувати важливість ситуаційних, а інші — окремих і незалежних від обставин чинників
По-друге, “банальність зла” як сформульований Ханною Арендт соціально-психологічний термін, що з’явився внаслідок вивчення нею геноциду євреїв нацистами.
Акцентуючи взаємопов’язаність зла і ненависті, за цією теорією, цілком звичайна людина може опинитися в ситуації, де керуючись банальною злістю — взяти безпосередньо участь у геноциді тисяч невинних людей, наче, не усвідомлюючи персональну відповідальність
По-третє, американський психолог і директор-засновник “психології миру і насилля” Ервін Стауб, свого часу вивчаючи методи Голокосту, зазначав, що для ненависників необхідно мати не лише стійкі негативні погляди на об’єкт ненависті, а й переживати їх загострення внаслідок тих, чи інших подразників.
На думку Стауба, поруч зі злістю, неприязню, страхом та агресією, ненависть містить у собі також елемент пізнання, яке у свою чергу, може вміщати у собі знецінення і акцептування загрози.
Прикметне також припущення Е. Стауба про існування кількох, так би мовити, “коренів ненависті“, з яких і проростають її негативні прояви та/або наслідки.
Ненависть і любов
Поєднання і водночас протиставлення любові із ненавистю — часто вживане у сфері психології та гуманітарних науках в цілому, адже багато фахівців і дослідників визначають ці почуття, переживання і/або психоемоційні стани як найсильніші.
Як ненависть, так і любов, значною мірою визначають мало не усю життєдіяльність особистості, якість і стиль життя, параметри стосунків з оточуючими, кар’єру, саморелізацію тощо
Насправді, не треба бути фахівцем з психічного здоров’я чи дослідником психіки аби встановити цей взаємозв’язок, адже у афоризмі “від любові до ненависті один крок” міститься багатотисячолітній суспільний досвід, сумнівів у істинності котрого — не може бути.
Принципово важливо, що як об’єкту ненависті — особистості зовсім не обов’язково якимсь чином завдавати ненависникам навіть найменшу шкоду,
Давно встановлено, що не стільки певна поведінка провокує це деструктивне почуття, скільки особливості спотвореного сприйняття ненависниками будь-чого, на їх думку “достатньо гострого, щоби призвести до розвитку цього почуття”
Також суттєво, що сучасні погляди на взаємопов’язаність ненависті із любов’ю — не зводяться до полярної протилежності, адже нерідко вони:
по-перше, існують повністю відокремлено одна від одної: любов без ненависті, ненависть поза любов’ю тощо
по-друге, зв’язки між цими, безумовно, сильними почуттями — недвоїсті та багатогранні, адже переживаються на індивідуальному рівні різних особистостей дуже по-різному
Іншими словами, сила й інтенсивність ненависті практично завжди відрізняється і, значною мірою залежить від усієї повноти суттєвих ознак певної історії.
Насамкінець, щоби максимально увиразнити образність взаємозв’язку між любов’ю та ненавистю, наведу погляд на психологічний аспект цієї проблематики, який прикметний тим, що об’єднував таких відомих психологів-соціологів як Е.Фромм і А.Маслоу, а суть якого зводиться до:
Любов є універсальним мірилом зрілості особистості, а ненависть — втілює чи не усі серйозні спотворення гуманістичних можливостей людства.
ПІДСУМКИ
Ненависництво як риса особистості та ненависть, як одне з найсильніших почуттів людини — є причиною не лише деструктивних психічних розладів, а й передумовою соціально-політичних потрясінь унаслідок тероризму, воєнних злочинів, масових убивств та геноциду.
Характеризуючи ненависництво як рису особистості та/аба саму ненависть як психологічний симптом, треба наголосити, що разом з силою цього почуття чи закоренілістю риси завжди з’являється суттєвий ризик розвитку небезпечних розладів особистості.
Іншими словами, щоби не залишити ненависті найменших шансів стати деструктивною домінантою вашого життя (чи життєдіяльності небайдужих вам людей) — своєчасно звертайтеся до фахівців з психічного здоров’я
Підбір фахівця
Якщо вам імпонує викладена вище інформація — звертайтеся безпосередньо до мене через відкриті контакти у профайлі на веб-платформі
Психолінгвістика (рос., анахр., — психолингвистика) — це міждисциплінарна галузь наукового знання, предметом вивчення якої є психологічні аспекти мовлення та, ширше, мовленнєва діяльність як поєднання психології та лінгвістики.
Власне, щоби люди могли краще зрозуміти як засвоюєються, синтезується, відтворюється і, зокрема, вивчається додаткова мова — психологія та лінгвістика розглядаються, досліджуються та інтерпретуються у цій міждисциплінарній газулі інтегрально й з іншими науками, зокрема соціологією, логікою, семіотикою, філософією, неврологією тощо.
Взаємовпливи між мовленням та когнітивною сферою як предмет психолінгвістики, звісно також передбачають і всебічний аналіз мови у проекції на сприйняття, мислення, пам’ять, а також — формування цінностей, характеру, ідентичності, світогляду тощо.
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Іншими словами, психолінгвістика корисна тим, що розглядає мову у контексті психології та навпаки і передбачає:
Інтерпретацію мови як функції, а мовлення — як феномену психіки та свідомості
Вивчення внутрішніх та зовнішніх факторів соціокультурної діяльності сучасної особистості у процесі їх взаємодії між собою
З огляду на процеси і тенденції знеросійщення інфопростору в Україні, які суттєво пришвидшилися з початком росією підлої геноцидної війни та наявність відповідного суспільного запиту від кількох мільйонів “ще учора російськомовних” — до важливих завдань сучасної психолінгвістики належить також віднести і:
Розробку та впровадження універсальної мовно-психологічної програми ефективного і непсихотравматичного знеросійщення (причому, як на індивідуальному, так і загальнодержавному рівнях)
Створення психологічно підсиленої програми вивчення української мови (чи занурення у мовно-культурне середовище) для так званих “вестернів”, тобто громадян країн цивілізованого Заходу, які на фоні героїчного відстоювання Україною демократичного устрою — прониклися симпатією до “усього жовто-блакитногоі з тризубом“
У цьому контексті доречно нагадати, що згідно з місією “Простору Психологів” однією з цілей створення та діяльності бірюзової організації — є розробка такого роду мовно-психологічних програм (продуктів), причому таких, які можна буде з одинаково високою ефективністю і персоналізувати, і масштабувати, а також використовувати як всередині України, так і поза її межами.
Психологія мови
Треба додати, що у широкому розумінні, психолінгвістику нерідко зводять до “психології мови”, галузі, яка звісно ж, тісно пов’язана з психолінгвістикою, але на відміну від психолінгвістики, котра вивчає психічну діяльність у формі мовлення та її взаємодію з іншими процесами людської психіки:
Саме психологія мови досліджує, як, чому (і яка) мова впливає на відчуття, сприйняття, мислення, спілкування, поведінку тощо
Також предметом психології мови вважаються і психологічні особливості використання мови для комунікаційної (та іншої) взаємодії з оточуючими
До істотних аспектів психології мови, на мою думку, варто віднести ще:
Функціональність: як мова використовується для комунікації, емоційного реагування, поведінкової регуляції, встановлення стосунків тощо
Удосконалюваність: закономірності покращення мовленнєвих здібностей особистості впродовж різних вікових етапів розвитку
Нейро-фізичні: обробка мови безпосередьо у мозку та з урахуванням особливостей перцепції і розуміння особистості в цілому, а також — нейро-психо-соматичних процесів синтезу та відтворення мови зокрема
Комунікативні: особливості застосування мови у процесі соціальної діяльності, зокрема для самопрезентації, дружби, підтримки зв’язків з близькими, конфліктів тощо
Розібравшись з визначальними аспектами психолінгвістики або, як її ще інколи називають лінгвістичної психології — коротко охарактеризую своє бачення її закономірностей.
ЗАКОНОМІРНОСТІ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ
Закономірності психолінгвістики, найчастіше, тлумачать важливі особливості таких аспектів мовлення як: опанування, розуміння, відтворення (вироблення), засвоєння другої/додаткової мови.
Опанування мови
Оволодіння мовою, безумовно, непростий і тривалий процес адже відображає сприймання, розуміння, вироблення та застосування мови як інструменту комунікації та засадничої ознаки ідентичності.
З точки зору теорії психолінгвістики (і на практиці), процес опанування мови полягає у поступовому набуванні кількох основних мовних навичок, зокрема:
З урахуванням індивідуальності процесів вироблення вищевказаних навичок та враховуючи загальні закономірності їх поступового розвитку, психолінгвісти виокремлюють кілька основних аспектів/етапів процесу опанування мови:
Сприйняттяяк здатність розрізняти звуки мови та коректно розуміти їх значення у контексті
Продукування або відтворення мовлення, у вигляді чіткого підбору слів та коректної вимови, а також — побудови граматично правильних речень
Рекурсія відповідно до синтаксичного принципу, уможливлює створення нескінченної кількості висловлювань із обмеженим набором правил їх утворення
Чутливий період інтерпретує вікові ознаки найкращої сприйнятливі навчанню мовам у дітей
Під розумінням мови у психолінгвістиці мається на увазі спроможність особистості правильно і в достатньо повному обсязі тлумачити мовні повідомлення, які вона отримує усно чи письмово.
На практиці, розуміння мови є результатом взаємодії множини когнітивних механізмів, зокрема перцепції, уваги, мислення, пам’яті тощо.
Власне, розуміння мови як таке, прийнято вважати, відбувається одразу (чи майже водночас) на 5 рівнях:
Фонетичному, де розпізнаються звуки і їх поєднання у словах
Лексичному, який передбачає поінформованість про значення слів і правила їх вживання
Синтаксичному, де кристалізується уявлення про граматично коректну побудову речень
Семантичному, який відповідає за коректну інтерпретацію висловів, речень та інших одиниць смислу в цілому
Прагматичному, де завдяки ситуативному розумінню мови — відбувається коректне зчитування намірів (інтенцій) співрозмовника, ідіом, діалектизмів тощо
Важливість розуміння мови для комунікації та соціальної взаємодії важко переоцінити, адже у психолінгвістиці воно досліджується як інтегрований підсумок багаторівневого засвоєння мовленнєвих повідомлень, збої на будь-якому з яких — можуть прозводити до як до тимчасового спотворення мовленнєвої функції, так і до розвитку мовленнєвих розладів.
Відтворення мови
Виробленням, відтворенням або продукуванням мови, психолінгвісти називають кількаетапний процес (див 5 пунктів вище) упродовж якого формуються та вимовляються слова, а відтак і безпосередньо відбувається комунікація (спілкування).
Важливо, що відтворення мовленнєвих конструкцій як таке — відбувається не завжди усвідомлено, а частіше, підсвідомо (чи навіть несвідомо).
Такого роду автоматизм мовлення трактується у психолінгвістиці як раніший чи пізніший, але неодмінний наслідок розвитку внутрішніх мовних моделей у процесі опанування мови.
Саме внутрішні мовленнєві моделі, за твердженнями психолінгвістів-теоретиків і згідно мого практичного досвіду, дозволяють не лише швидко і якісно опанувати мову, а й оперативно та коректно створювати мовленнєві повідомлення навіть у непростих комунікативних ситуаціях.
Засвоєння додаткової мови
Процес, упродовж якого діти/дорослі навчаються розмовляти не лише рідною мовою, а і відмінною від неї іноземною — психолінгвісти трактують як свого роду виклик, проте, водночас, багато хто відзначає його і таким, що містить у собі могутній стимул/винагороду.
Наприклад, занурившись в україномовне середовище “учорашні російськомовні” — можуть відкрити в собі питомі україноментальні архетипита віднайти невичерпне джерело ресурсів для подолання розладу ідентичності і внутрішньої гармонізації особистості.
Або, з іншого боку, вивчення англійської мови, як домінуючої мови міжнародного інформаційного простору, само по собі, уже заохочується можливістю підімкнення особистості до велетенської за обсягами суспільно-інформаційної спадщини, що формувалася впродовж тисяч років саме на гуманістичних засадах і продовжує задавати тренди розвитку людства в цілому.
Чи, до прикладу, такі простіші переваги як можливість влаштуватися на роботу, налагодити співпрацю, презентувати якийсь продукт чи, врешті-решт просто порозумітися з оточуючими будучи закордоном.
Теорія і практика сучасної психолінгвістики — дозволяє визначити і кілька ключових чинників, сумарна дія котрих визначає показники успішності, швидкості та якості засвоєння іноземної мови:
Вмотивованість. Без стійкого та усвідомленого бажання вивчити мову — починати, за великим рахунко, не варто, адже процес швидко набридне
Вікові особливості. Діти, підлітки та молодь, як правило, вчать мови легше, водночас, якщо поставити собі це за мету в дорослому/зрілому віці та поєднувати різні стратегії — може бути навіть ефективніше, адже дітям і підліткам, зазвичай, бракує посидючості
Мовна експозиція. Без постійної практики та регулярності використання — мова просто стирається з пам’яті, що й перетворює увесь процес на “сізіфову працю“, проте навіть без постійного її використання у спілкуванні, критичну масу можна підтримувати переглядом фільмів, читанням книг/сайтів/новин тощо
Методичність. Означає, що комунікативно-інтерактивні методи навчання характеризуються вищим коефіцієнтом корисної дії, адже урізноманітнюють процес та утримують більші обсяги уваги і концентрації
Через персоніфікацію психолінгвістика наголошує, що індивідуальні здібності особистості (пам’ять, інтелект, комунікабельність, екстраверсія) — здійснюють суттєвий (нерідко визначальний) вплив на швидкість і ефективність засвоєння іноземної мови
Іншими словами, як показує практика, для справді ефективного опанування іноземної мови в недитячому віці — замість “починати уже з понеділка”, потрібно передовсім усвідомити потрібність цього і виробити стійку вмотивованість.
Що, власне, дає змогу відносно швидко й ефективно досягти якісного результату шляхом пошуку та застосування (оптимально, разом з фахівцем) індивідуалізовано підібраних підходів, методів, стратегій, стилів навчання тощо.
В цілому, і психолінгвістичні теоретичні напрацювання, і безпосередня практика надання психолінгвістичної допомоги своїм клієнтам — дають мені необхідні підстави стверджувати, що найнадійнішим шляхом до засвоєння іноземної (додаткової) мови є:
Крім вищевказаних і коротко охарактеризованих психолінгвістичних закономірностей, арсенал засобів лінгвістичної психології доволяє фахівцям оперувати і результатами досліджень когнітивної обробки інформації, яка постачаєтья органами чуттів та впливає на мовленнєву діяльність.
Що, зокрема, передбачає дослідження ментальних репрезентацій у мовленнєвій діяльності особистості, а також їнього впливу на перцепцію та продукування мови загалом
МЕНТАЛЬНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
Ментальними репрезентаціями психолінгвісти називають фундаментально важливі у сенсі осягнення навколишнього світу та взаємодії із ним — внутрішньо-психічні відображення дійсності, які формуються в людей на основі суб’єктивного досвіду та набутих знань.
Роль ментальних репрезентацій у житті індивіда важко переоцінити, адже саме вони уможливлюють такі мисленнєві процеси як обробка та впорядкування інформації, формування відношень, підбиття підсумків, цілепокладання, планування тощо
Сучасна психолінгвістична теорія та практика розрізняє одразу кілька різновидів ментальних репрезентацій:
По-перше, концептуальні — формують найзагальніше уявлення особистості про категорії, явища, події, відношення тощо
По-друге, перцептивні — які віддзеркалюють діяльність органів чуттів (імпринтинг)
По-третє, мовні, тобто мовленнєві конструкції, які обгортають певні думки у певні слова
По-четверте, епізодичні, що присвячені ситуативним спогадам про певний досвід, минулі події тощо.
Подібно до ролі явища імпринтингу, важливість ментальних репрезентацій у таких когнітивних процесах як мислення, сприймання, пам’ять та, зокрема мова і мовлення, без перебільшення, ключова і визначальна.
Не менш важливими у психолінгвістиці — такі суб’єктивні психічні відображення вважаються і для соціальної діяльності та взаємодії з оточуючими, позаяк керуючись ними, особистість у більшості випадків розуміє та інтерпретує поведінку.
Мова є не лише засобом спілкування, а й ознакою ідентичності, адже крім комунікативної функції, у ній відображаються історія, культура, традиції, цінності та менталітет нації чи етносу.
Більш того, в Україні періоду воєнної агресії з боку росії, є усі підстави стверджувати, що на жаль, хоч дуже високою ціною, але українська мова остаточно утвердилася у належній якості визначального чинника формування національної свідомості та єдності суспільства.
Як ознака ідентичності та засіб порозуміння, спільна мова єднає різних людей, але водночас, мовні відмінності є чи не основними чинниками розрізнення представників сусідніх етносів, культур тощо
В Україні державна мова відіграє засадниче значення у процесі відновлення національної ідентичності населення позаяк формує он- і офлайн лінгвістичний простір загалом та, зберігає питому культурну спадщину зокрема.
ПІДСУМКИ
Психолінгвістика або лінгвістична психологія, як видно з означених вище основних аспектів її суті, особливостей та закономірностей — сучасна і актуальна наукова дисципліна на перетині психології і лінгвістики з кількома іншими галузями наукового знання.
Завдяки результатам психолінгвістичних досліджень та роботі фахівців-психолінгвістів — поступово прояснюються можливості удосконалення таких важливих аспектів людської життєдіяльності як засвоєння рідної чи опанування іноземної мови, а також її розуміння та відтворення.
В Україні роль психолінгвістів особливо актуальна з огляду на по-перше, процеси знеросійщення інфопростору та колективної свідомості, і по-друге, поступове приєднання усе більшої кількості населення до англомовного середовища.
Підбір фахівців
На практиці, звернення до менe як спеціалістки у царині психолінгвістики — найчастіше пов’язані або з бажанням засвоїти іноземну мову (найчастіше англійську), або з потребою подолання труднощів переходу з російської на українську (унормуванням проявів розладу ідентичності, який, нерідко супроводжує ці процеси)
Іншими словами, якщо у вас є будь-які запитання стосовно використання арсеналу психолінгвістичних засобів для вирішення актуальної для вас чи ваших близьких проблематики (а особливо, якщо наведена вище інформація вам імпонує) — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти у профайлі на веб-платформі
Або підберіть фахівців з відповідною підготовкою у спеціальному розділі “Простору Психологів” скориставшись функціоналом “націлювання експертизи”
За визначенням, гостроактуальна в умовах агресивної війни росії проти України воєнна (військова) психологія (рос., анахр., — военная психология) є однією із прикладних галузей, що досліджує та інтерпретує психологічні аспекти військової та/або воєнної діяльності.
Зокрема, до предмету воєнної психології зараховують рекрутинг бійців, підготовку військовослужбовців, адаптацію до воєнний дій, реабілітацію після травм, подолання наслідків ПТСР у військових тощо
Воєнна психологія (у мирний період — військова) досліджує психологічні закономірності військових і/або воєнних процесів “до, під час і після бойовий дій”, а також пояснює, який саме вплив на людську психіку вчиняють різні військові/воєнні ситуації/події.
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
До основних аспектів воєнної психології, найчастіше, зараховують такі:
Назагал, воєнна та/або військова психологія вважається однією із наймолодших у множині галузей, адже суттєво фахівці почали нею займатися після завершення Другої світовой війни у США,
Водночас, сьогодні важко перебільшити її значення для формування і підтримки морального (бойового) духу військовослужбовців та планування і виконання завдань, операцій тощо
Завдання воєнної психології
Для повноти розуміння змістів і обсягів терміну “військова/воєнна психологія”, варто окремим переліком охарактеризувати основні її дослідницькі та практичні завдання, а саме:
психологічні аспекти ефективного управління ситуативним боєм
розробка і впровадження методів результативної психологічної війни (інформаційно-психологічні спеціальні операції, ІПСО)
забезпечення морально-психологічних складових життєдіяльності військових
вивчення та інтерпретація важливих аспектів командирського мислення на різних рівнях
дослідження чинників поведінки бійців у специфічних умовах (управління дронами, танк, літак, окоп, підводний човен, оператор ППО тощо)
всебічне вивчення причинно-наслідкових аспектів військових конфліктів
військова психодіагностика, психотерапія і психореабілітація
тощо
Звісно що цей перелік може бути ширшим, адже війна з лютого 2022-го суттєво відрізняється від воєн минулого, причому значною мірою, уже є достатньо підстав трактувати, що дослідження і інтерпретація розмаїтих психологічних особливостей діяльності операторів дронів (дронарів) — стає усе більш перспективним і масовим завданням воєнної психології.
Додам також, що на мою думку, серед завдань воєнної психології варто виокремлювати також, так би мовити, цивільно-інформаційні її аспекти, а саме інформаційну підтримку мирного населення засобами, в тому числі і соціального маркетингу та всебічне формування належно шанобливого відношення до військових тощо
Психологія особистості військового
В теорії і на практиці, психологія особистості військового вивчає широкий спектр психологічних чинників, які здійснють безпосередній та опосередкований вплив на життєдіяльність та поведінку бійців.
Зокрема, серед психологічних явищ, процесів, чинників та аспектів, які відносяться до психології особистості військових, на мою думку, варто виокремити:
Адаптаційні та саморегуляційні спроможності. Визначають та, по можливості, підсилюють швидкість/якість адаптації військових до участі в активних бойових діях (або їх підготовці) та відповідним чином регулювати власну поведінку
Комунікативно-емпатійні здібності. Визначальні для налагодження ефективної взаємодії як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях, а також — ключові для формування і підтримки бойового духу
Деструктивно-поведінкові. Мають на увазі психологічну профілактику та вчасне виявлення деструктивної поведінки (невиконання законних наказів, залишення місця служби тощо), яка може заздати шкоди оточуючим тощо
Варто додати також, що сучасна психологічна реабілітація військових — постійно поповнює арсенал засобів боротьби з фантомними болями, ПТСР тощо, адже розробка методів психологічної підтримки постраждалих внаслідок травматичних подій на війні, без перебільшення, дуже важлива.
Психологія групи і міжособистісних стосунків в армії
Психологія стосунків у армії як соціальній системі спеціалізується на важливих аспектах міжособистисніх взаємодій у мікро- та макро групах та між військовослужбовцями.
При цьому, тут також досліджується вплив мікро- і макро-групових процесів на психіку і поведінку військовослужбовців, а також — застосовуються прийоми регуляції і налаштовування відносин на горизонтально-вертикальних (формально/неформальних) рівнях відносин.
Основні категорії знань і навичок у цьому напрямі, класифікуються теорією воєнної/військової психології наступним чином:
По-третє, психопрофілактичні заходи, застосуванням котрих, фахівці та командири, зокрема запобігають виникненню конфліктів та збалансовують взаємодії у групах бійців
По-четверте, все, що зосереджене на адаптивно-регуляційних здібностях особистості солдатів і офіцерів, зокрема методи вивчення та практичні техніки регулювання поведінки у різних умовах
Усе це формує спектр проблематики, який відображає велике значення цього напряму воєнно/військової психології у практиці формування і підтримки, зокрема морального (бойового) духу армії в цілому.
Так б мовити цивільна підструктура воєнної/військової психології — присвячена заходам з підтримки відповідних навичок та загальної готовності військовослужбовців поза армійськими об’єктами, в тому числі і психологічну профілактику характерних для цих процесів та явищ психологічних проблем.
На практиці, цей напрям воєнної психології — вирішує цілу множину важливих для національної безпеки завдань:
Особистісне вивчення військових:характер, темперамент, психотип, архетип, здібності, внутрішні конфлікти, схильності, психотравми, розлади тощо, тобто усе, що визначає цивільну особистість, якості якої значною мірою впливають на якість служби в армії
Формування бойової готовності як розробка і втілення оф/онлайн заходів щодо підтримки належного морально-психологічного духу
Конфліктологія як профілактика сварок чи суперечок на горизонтальному і/або вертикальному рівнях мікро- та макрогрупової взаємодії
Психореабілітація та /або підтримка, суть якої полягає у наданні фахівцями відповідної індивідуальним потребам самих екс-військових, а також — психоедукації їх близьких та оточення, особливо, якщо бійці пережили різного роду бойові потрясіння чи інші стресово-травматичні ситуації.
Іншими словами, ця галузь відповідає за належну підтримку стану бойової готовності минулих та майбутніх військових, та усе інше важливе для національної безпеки, що із цим прямо чи опосередковано зв’язане.
Ця спеціалізована частина військової/воєнної психології вивчає та надає корисну практичну інформацію стосовно психологічних аспектів безпосередніх чи опосередкованих, тією чи іншої мірою, бойових дій.
Крім класифікації різновидів впливу бойових дій на мозок та психіку бійців — тут розкриваються:
По-перше, психологічні аспекти готовності і підготовки до бою, суть яких полягає у відповідному (пере)налаштуванні особистості на армійські рейки та військові/воєнні обставини життєдіяльності.
По-друге, засади стресостійких реакцій на бойові зіткнення, формуються як заходами безпосередньо психологічної підготовки, так і тренуваннями загальної військової майстерності, котра сама по собі додає упевненості.
По-четверте, методи психореабілітації, які допомагають кращому відновленню після травм, потрясінь, втрат друзів, фізичних пошкоджень, ПТСР, “погляду на 2000 ярдів” тощо
Крім вищевказаних основних напрямів воєнної/військової психології, для поглиблення загального про неї уявлення, треба окремо додати ще кілька слів про три ключові, на мою думку, воєнно-психологічні терміни: моральний (бойовий) дух, бойова психотравма і ПТСР
Бойовим або моральним духом у воєнній психології називають множинне поняття, яке слід сказати, ще не має загальноприйнятого визначення.
Значною мірою через складність його індивідуальних/групових проявів і динамічність особливостей, що проявляються як у процесі активних бойових дій, так і упродовж простого перебування мобілізованих у тилових армійських структурах тощо.
Історично, моральний чи бойовий дух вважався результатом тісної взаємопов’язаності множини психологічних чинників, які безпосередньо та опосередковано визначають поведінку військовослужбовців та офіцерів, зокрема:
по-перше, готовність солдата, мікро- чи макро групи мобілізуватися, брати участь у підготовці, виконувати чи віддавати накази тощо
по-друге, міцність позитивного підкріплення готовності дотримуватися військової дисципліни
Іншими словами, високий бойовий (моральний) дух в армії це прояв універсалізованої вмотивованості і самодисципліни на індивідуальному та груповому рівнях.
Треба наголосити, що попри історичну постійність такого явища як війна — предметні обговорення психологічного забезпечення бойового духу в армії уможливили системні зміни процесів підготовки бійців та безпосередніх бойових дій не так давно, у 90-х роках минулого століття і переважно у армійських структурах НАТО.
Недооцінка або навіть нехтування особливостями морально-психологічного стану військових, зокрема у архаїчних арміях на кшталт російської — продовжує залишатися об’єктивною воєнною реальністю.
Водночас, навіть поза відмінностями оцінки вартості психічного здоров’я і життя солдата в прогресивних і відсталих арміях, встановлено, що засадничим психологічним аспектом високого бойового духу є ніщо інше, як тренування, яке формує психологічну упевненість бійців.
Зокрема, класичне воєнно-психологічне дослідження аргументовано довело, що максимальна ефективність бійців, як правило, припадає на 11-30-й день бойових дій, коли солдати, з одного боку, уже встигають сформували правильне уявлення та виробити відповідні емоційно-поведінкові навички, а з іншого, ще не встигають накопичити втому від війни.
Бойова психічна травма
Бойовими психотравмами (БПТ) у воєнній психології називаються спричинені безпосередньо бойовими діями чи іншими характерними для війни чинниками або явищами психічні травми.
Практика свідчить, що БПТ здатна знижувати бойовий дух та провокувати психічні розлади широкого спектру, від таких суто емоційно-негативних наслідків війни як апатія та відчуженість, до патологічних, до числа яких відносять ПСТР, “погляд на 2000 ярдів” тощо
В широкому розумінні, БПТ часто змішується з наслідками контузій, втрати кінцівок (фантомні болі) та інших істотних фізичних ушкоджень, але воєнні психологи кваліфікуюють бойовими психічними травмами лише ті, походження яких має психогенний характер.
Сучасний арсенал засобів воєнної психології у боротьбі із БПТ — передбачає доволі широкий спектр індивідуально підібраних військовими психологами методів, прийомів, заходів тощо, зокрема психофармакологію, психотерапію, психореабілітацію, соціальну підтримку тощо
Спектр проявів ПТСР у військових, на практиці, доволі широкий і різноманітний та значною мірою, залежить від якостей та рис особистості, але найчастіше симптомами посттравматичного стресового розладу вважають:
Відповідно, серед основних завдань воєнних психологів та цивільних фахівців з психічного здоров’я, особливо в умовах підступної та підлої війни росії проти України — є забезпечення психологічної підтримки у процесі повернення бійців до мирного життя.
І в цій справі, звісно ж, фахівцям повинне допомагати також громадянське суспільство, діяльність цивільних осередків котрого має постійно постачати як психологам, так і військовим зі симптомами ПТСР — докази діяльності, що спрямована на позитивні трансформації як у воєнній психології, так і армії і державі в цілому.
ПІДСУМКИ
Воєнна психологія, особливо, в сучасній Україні, яка змушена оборонятися відбиваючи агресивні атаки психічно нездорових росіян — це багатоаспектна, динамічна і без перебільшення архіважлива галузь психологічних знань, умінь та навичок.
Завдяки застосуванню широкого арсеналу теоретико-практичних засобів сучасної військової психології — суспільство і держава можуть побудувати ефективну багаторівневу систему, що здатна вирішувати множину екзистенційно важливих проблем:
починаючи від мобілізації та ефективної підготовки
Якщо воєнно-психологічна симптоматика чи проблематика — актуальні для вас особисто чи, наприклад, ваших близьких, а викладена вище інформація вам імпонує — звертайтеся до мене безпосередньо через контакти, що зазначені у профайлі на веб-платформі
Або, скориставшись “націлюванням експертизи” у підборі фахівців — оберіть спеціалістів зі строго відповідними вашим запитам, темам, симптомам, проблемам кваліфікаціями тощо
Те, що у медицині та психотерапії називають фантомними болями (рос, анахр. —фантомные боли) є різною мірою небажаними (больовими) людськими відчуттями, що пов’язані з ампутованими і/або фізично уже неіснуючими кінцівками та/чи внутрішніми органами.
За даними сучасних досліджень, фантомні болі фіксуються у 4 із 5 % людей із ампутаціями кінцівок, а також здатні виникати у людей і після видалення внутрішніх органів або їх частин одразу, чи з плином деякого часу.
Щодо причин виникнення фантомних болів, важливо зазначити, що фахівці та науковці ще не дійшли до загальноприйнятого розуміння.
Тому, щоби осягнути психологічну проблематику фантомних болів і поступово виробити оптимальну лінію поведінки у випадках актуальності явища для себе (чи коли це стосується близьких), — варто не лише звернутися до спеціалістів, а самостійно ознайомитися з теоріями, що пояснюють природу їх виникнення та існування.
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Якщо максимально лаконічно, є два основні пояснення фантомних болів, які на мою думку, не стільки конкурують між собою, скільки доповнють одне одного:
друге — визначає основою явища наслідки аномального росту нових нервових волокон у місцях ампутації кінцівок чи видалення органів
Стикнувшись зі симптомами фантомних болів — корисно розуміти два засадничі моменти: по-перше, що заходи їх подолання існують, а по-друге, що варіативність, ефективність та інноваційність цих засобів — збільшується із року в рік.
Так би мовити, класичний спектр верифікованим багаторічним досвідом застосування антикризових заходів подолання фантомних болів, найчастіше містить:
Тому, якщо фантомні болі, в силу тих чи інших причин, безпосередньо чи опосередковано актуалізувалися у вашому побуті, для збільшення шансів на успішне подолання цього серйозного життєвого виклику — рекомендую заручитися у цьому процесі підтримкою фахівців, зокрема і з психічного здоров’я.
Допомога психотерапевтів у таких випадках, найчастіше містить найточнішу з можливих психодіагностику фантомних болів, а далі, з урахуванням особистісних особливостей психіки та аналізу психотравматичних аспектів передумов і обставин випадку — дозволяє підібрати комплекс найвідповідніших засобів для максимально результативної боротьби.
Кілька додаткових слів про існуючі теоретичні концепції фантомних болів корисні тим, що ознайомлення із ними може поглибити обсяги розуміння самого явища та покращити ефективність як медично-психотерапевтичного, так і соціально-побутового застосування засобів боротьби із його наслідками.
В цілому, на мою думку, серед теорій, що інтерпретують природу виникнення фантомних болів варто виокремити чотири: периферійні, центральні, спинальні та психогенні
Периферійні теорії фантомних болів
Фахівці та науковці, які притримуються цієї теорії вважають, що причиною виникнення та гострого переживання фантомних болів — є ніщо інше як нервова система в цілому та, зокрема нервові закінчення у місці апутації, які залишилися після втрати кінцівок чи хірургічного видалення органів
Власне, периферійна теорія фантомних болів стверджує, що больові відчуття безпосередньо виникають у результаті надходження імпульсів від нервовох клітин, які за відсутності їхніх соматичних продовжень в ампутованих кінцівках чи видалених органах — хибно сприймаються головним мозком як локалізовані у фізично неіснуючих частинах тіла біль, свербіж, стиснення, дискомфорт тощо.
Центральні теорії фантомних болів
Деталізовані свого часу відомим канадським нейропсихологом Р.Мелзаком, так звані центральні теорії фантомних болів — стверджують, що причиною виникнення фантомних болів слід трактувати унікальні сенсорні переживання, які притаманні нейронній матриці тіла у головному мозку.
Іншими словами, коли кінцівка ампутується або частина тіла/органу видаляється хірургічним способом — спеціальна нейроматриця у головному мозку вимушена адаптувати свою конфігурацію бепосередньо в процесі фантомно-болісних коливань залишкової нейросигнатури.
Спинальні теорії фантомних болів
Теоретична концепція, що пояснює відчуття фантомних болів, “локалізованих” у відсутніх частинах тіла змінами, які природно відбуваються в спинному мозку після хірургічних операцій — отримала у фаховому середовищі назву спинальної (spine, англ — спинний мозок)
Згідно з трактуваннями спинальної теорії — до виникнення фантомних болів безпосередньо призводить втрата сенсорних сигналів, що раніше вели до ампутованої частини тіла внаслідок перерізання нервових каналів під час операції.
Психогенні теорії фантомних болів
Предметний інтерес для вивчення фахівцями з психічного здоров’я, зокрема психотерапевтами і психіатрами, на мою думку, становлять так звані психогенні теорії фантомних болів, адже відповідно до них, причинами виникнення такого роду больових відчуттів є психотравматичний досвід, нервові стреси та потужні емоційні переживання.
У якості проміжного підсумку теорій фантомних болів — треба сказати, що в цілому, усі без винятку ці пояснення мають свою користь, адже кожна по своєму сприяє осягненню різних важливих аспектів складності психодіагностики, терапії та реабілітації.
В цьому контексті, залишається лише додати, що звернення до спеціалістів допомагає, в середньому, значно швидше спільно напрацювати індивідуальні аспекти дослідження, боротьби і успішного подолання фантомних болів.
Теорія і практика сучасної психології оперує широким розмаїттям симптоматики фантомних болів та наголошує визначальну роль у їх характері цілої низки індивідуальних особливостей особистості, яка їх переживає.
На практиці, фантомний біль часто описується як локалізоване у фізично неіснуючих органах чи кінцівках відчуття стиснення, скручування, розчавлювання, печіння (розпеченості), простріли, поколювання, судоми тощо.
Загалом, симптоми фантомних болів класифікуються фахівцями з психічного здоров’я та лікарями як безболісні, хворобливі, тригерні та/або залежні від часу. А саме,
Під безболісними імпульсами розуміють ті, що виникають як сильне прагнення почесати, розтерти, зігнути, розігнути чи іншим чином змінити положення ампутованої кінцівки в просторі
Хворобливі (патологічні), як правило виявляються у скаргах пацієнтів на стиснення, розпеченість, свербіж, удари струму тощо
Тригерні (зональні) характеризують виникнення фантомного болю внаслідок імпульсів, що локалізуються на протилежних/симетричних видаленим частинах тіла
Часові — трактують різновиди болів, що з’являються або безпосередньо після операції, або через деякий час після втрати (кілька тижнів, місяців, років тощо)
Важливо, що незалежно від індивідуально-психологічних особливостей постраждалих — симптоми фантомних болів поділяються також на легкі, середні та гострі, що також суттєвою мірою впиває на процеси їх психодіагностики та лікування.
Різновиди фантомних болів
Характеризуючи явище фантомних болів в цілому, варто також розрізняти три основні їх різновиди, а саме:
Фантомні болі після ампутації нижніх/верхніх кінцівок
Фантомні болі внаслідок хірургічного видалення внутрішніх органів
Зубні фантомні болі
Далі — кілька слів про кожен із цих різновидів у контексті сучасної теорії і практики надання психотерапевтичної та суміжної допомоги постраждалим.
Складають собою переважну більшість усіх, з якими звертаються по психологічну допомогу зокрема і до воєнних психологів, а особливо кількість таких звернень зросла в умовах відбиття Збройними Силами України воєнної агресії росії.
Слід наголосити у цьому контексті, що і спектр сучасних засобів боротьби з фантомними болями при ампутованих кінцівках — найширший, зокрема тут крім уже згадуваних і перевірених класичних методів, варто відзначити також нейропротезування та VR-психотерапевтичні методики.
Також варто додати, що у стратегії розвитку проекту “Простір Психологів” уже передбачається розробка, напрацювання і застосування різноманітних VR-психологічних методик і цілком ймовірно, що саме присвячені боротьбі з фантомними болями — будуть реалізовані одними із найперших.
Фантомні болі видалених органів
Локалізуються там, де раніше функціонували видалені внутрішні органи (чи їх частини) та бувають безболісними та/або патологічними.
Найчастіше, як показує практика надання психотерапевтичної допомоги пацієнтам, цей різновид фантомних болей виникає після таких хірургічних операцій як:
екстирпація матки
нефректомія (нирки)
резекції частини кишечника
холецистектомії (жовчний міхур)
спленектомії (селезінки)
тонзилектомії (мигдалини)
тощо
Лікування цього різновиду фантомних болів, як і у випадку ампутованих кінцівок, може включати широкий спектр засобів, але на практиці для покращення якості життя у таких випадках, найчастіше застосовуються медикаменти і психотерапія.
Фантомний зубний біль
Третій різновид фантомних болів, який часто виокремлюється фахівцями і клієнтами, інколи виникає під час стоматологічних операцій і, відповідно, локалізується по їх завершеннібезпосередньо на місці видалених зубів.
Що, насправді, нерідко виявляється лише неуникненним наслідком спричинених хірургією змін у нервових клітинах й тканиних ротової порожнини, а відтак і само по собі минає із плином часу.
Терапія фантомного болю в зубах, зазвичай, обмежується застосуванням індивідуально підібраних знеболюючих медпрепаратів та психотерапевтичним консультуванням щодо самовладання, контролю емоційних реакцій та сприйняття больових імпульсів.
Як уже побіжно зазначалося вище, заходи із боротьби та подолання фантомних болів можуть бути різними, а їх підбір залежить від особистісних особливостей так проблематики самого випадку втрати кінцівки чи хірургії внутрішнього органу (або його частини).
На практиці, до методів лікування, що застосовуються лікарями-реабілітологами, кінезіотерапевтами, воєнними психотерапевтами, психіатрами тощо, найчастіше відносять:
По-перше, медичні препарати знеболюючої дії, завданням яких є якомога швидше полегшення чи нейтралізація фантомного болю, зокрема новокаїнова блокада у місцях ампутації
По-друге, психотерапію, яка уможливлює застосування широкого арсеналу методів і засобів сучасної психології для діагностики, допомоги та лікування фантомних болів (подробиці — нижче)
По-третє, спеціальну хірургію, суть якої полягає у видаленні нервових вузлів, що зазнали патологічних змін внаслідок ампутації — та званих невром
По-четверте, дзеркальну терапію, яка використовує оптичні ілюзії та завдяки відображенням здорових кінцівок у спеціально розміщених он/офлайн дзеркалах — допомагає головному мозку пацієнтів “наочно пересвідчитися” у відсутності причин для виникнення фантомних болів
По-п’яте, опорно-рухова реабілітація у формі лікувальної фізкультури, кінезіотерапії, параолімпійських видів спорту та інших рухових методик і заходів, які допомагають фізично звикнути до життєдіяльності без втрачених кінцівок чи органів
По-шосте, протезування (зокрема, нейропротезування) — ефективність якого полягає у заміні ампутованих кінцівок сучасними функціональними протезами, найінноваційніші з яких, можуть мати широкий спектр вільності рухів та керуватися/коригуватися нейроімпульсами
Спектр лікувальних засобів постійно розширюється, проте не зайве наприкінці наголосити, що кожен випадок фантомних болів, як правило, неповторний.
Відтак рекомендується долати і/або лікувати фантомні болі за безпосередньої участі фахівців із психічного здоров’я, воєнної психології, фізичної реабілітації тощо, адже оперуючими значними масивами знань, умінь та досвіду у цьому напрямі — їх допомога часто буває визначальною.
Психотерапія фантомних болів
Психотерапію зараховують до переліку найефективніших методів лікування фантомних болів тому, що її методи, прийоми, техніки та підходи уже давно і ефективно допомагають постраждалим відносно швидко вчитися керувати неіснуючими больовими відчуттями.
На практиці, психотерапевти і психіатри застосовують при роботі з фантомними болями різні методи, оптимальний підбір яких, великою мірою залежить від результатів психодіагностики та безпосередньо визначається підготовкою і досвідом.
Складовими сучасної психотерапії фантомних болів, як правило, буває один або одразу кілька різних методів водночас:
По-перше,когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Принципи якої, передовсім, корисні тим, що сприяють мисленнєвим та поведінкоми змінам для пацієнтів
По-друге, гіпнотерапія, яка застосовується для глибокої релаксації, котра, у свою чергу, здатна суттєво зменшити або навіть повністю (тимчасово) ліквідувати фантомні больові відчуття
По-третє, релаксаційні техніки, котрі безпосередньо заспокоюють тіло та розум і передбачають такі прийоми як діафрагмальне (низьке дихання), контроль емоцій, медитація тощо
По-четверте, аутотренінг як практична техніка саморегуляції — сприє зниженню інтенсивності фантомних болів через елементи самонавіювання тощо
По-п’яте, звісно, дзеркальна терапія, яка хоч і не вважається суто психотерапевтичним методом усіма без винятку фахівцями, проте дуже часто використовується як дієвий чинник швидкого зменшення фантомного болю.
Причому суттєво, що дзеркальний терапевтичний ефект ілюзії присутності ампутованої кінцівки під час її застосування — можуть забазпечувати не лише спеціалізовані дзеркальні поверхні, а й сучасні VR-засоби.
Прикметним і дуже перспективним напрямком лікування фантомних болів є Virtual Reality, елементи розвитку котрої, слід сказати, уже запрограмовані і на веб-платформи “Простір Психологів”
Розроблені відповідними IT-фахівцями спільно з психологами спеціальні VR-тренажери — уже допомагають пацієнтам із ампутаціями, причому відбуватися це може незалежно від відстані і не вимагає часто виснажливих подорожей у здебільшого неадаптованих умовах громадського транспорту до різного роду спеціальних стаціонарів, лікарень, клінік тощо
За даними недавніх досліджень, продумане застосування VR-психотерапії — здатне суттєво знижувати гостроту фантомних болів, покращувати рухові функці та зменшувати періодичність їх виникнення.
Протезування і фантомні болі
Як свідчить практика, протезування, особливо у поєднанні з периферійною нервовою стимуляцією — може стати важливим чинником подолання більшості негативних наслідків фантомних болів.
Водночас, треба наголосити, що саме по собі протезування лише опосередковано впливає на фантомні болі, адже його основний ефект полягає у налагодження психо-емоційного фону пацієнта шляхом полегшення адаптації до втрати кінцівки через відновлення загальної функціональності.
Суттєво також, що оскільки процес підготовки до протезування, зазвичає, є відносно тривалим — під час реабілітаційних заходів, які зазвичай починаютья без зайвих зволікань, широко використовується медикаметозна терапія, зокрема антидепресанти та блокади.
Явище фантомних болів буває різним за своїм походженням, характеризується індивідуальною симптоматикою, передбачає різні підходи проведення психодіагностики та максимально можливл долається спеціально підібраним комплексом заходів з лікування та реабілітації
Встановлено, що больові та інші неприємні відчуття у фізично відсутніх частинах тіла або фантомні болі — виникають у 80% постраждалих/хворих, причому, як одразу після ампутації кінцівок чи іншої хірургічної операції з видалення органів, так і з плином деякого часу (тиждень, місяць, рік тощо).
Спектр сучасних засобів, які спрямовані на подолання причин та негативних наслідків цього явища — виходить за межі психотерапії та психології і, як правило, обов’язково містить протезування та фізичну реабілітацію у тій чи іншій мірі.
Щоби підібрати такий комплекс засобів лікування фантомних болів, який відповідно до індивідуальних особливостей особистості — поєднуватиме психологічні та непсихологічні засоби (до яких, зокрема може належати і параолімпійський розвиток)
Рекомендовано звертатися по психотерапевтичну чи психіатричну допомогу, щоби, зокрема отримати і призначення лікаря-психотерапевта чи психіатра на персоніфіковане призначення знеболююче-антидепресантного медпрепарату
Підбір фахівців
Якщо проблематика фантомних болей оприсутнилась у вашому житті безпосередньо чи опосередковано, ймовірність чого істотно зросла в Україні після початку повномасштабного вторгнення російських окупантів — регулярно консультуйтеся з різними спеціалістами та внутрішньо готуйтеся належним чином реагувати на життєвий виклик.
На випадок, якщо ознайомлення з цієї інформацією суттєво допомогло вам прояснити для себе загальну характеристику явища та, зокрема, сформувати поглиблене уявлення про спектр засобів боротьби із ним — звертайтеся безпосередно до мене через контакти у профайлі на веб-платформі.
Або підберіть фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів” у максимальній відповідності з аспектами проблематики (запити, теми, симптоми, методи, стилі, формати, ціни тощо) скориставшись націлюванням експертизи
З початком агресивної війни росією проти України — значно актуалізувалася воєнна психологія та істотно збільшилась кількість звернень від людей, яким доводилося брати участь у страшних подіях (рос., анахр., — участие в страшных событиях), до числа яких сучасна психологія зараховує:
воєнні дії
перебування в окупації/полоні
наслідки ракетних обстрілів
техногенні катастрофи
стихійні лиха
теракти
тощо
З фахової точки зору — обставини та наслідки участі людей у страшних подіях трактуються у контексті безпосередньої поведінки у екстремальних ситуаціях та подальшого впливу переживань у таких ситуаціях на психіку дорослих та/або дітей.
Як підтверджує практика надання кризовох психологічної допомоги у таких випадках, участь у страшних подіях може одразу (чи з плином часу) — перетворится на психологічні проблеми з адаптацією до нормального життя, а також хронічний ПТСР, тривожні розлади, фобії, неврози тощо
Клік відкриває презентацію повного спектру контактів, підготовки та авторського доробку
Психологічна допомога учасникам страшних подій
Психологічна допомогу учасникам страшних подій, яку нерідко називають анти-кризовою — залежить від особистісних особливостей та обставин конкретних випадків, але найчастіше передбачає чотири основних аспекти:
По-перше, соціально-психологічну адаптацію до життєвих змін внаслідок пережитих ситуацій
По-друге, пост-стресові реакції, їх вплив на організм, поведінку та психічний стан
По-третє, травматерапевтичні заходи, причому застосування різних методів залежить як від характеру пережитих потрясінь так їх характеру їх упливу на психіку
По-четверте, копінгові стратегії, за допомогою яких дорослі можуть ефективно давати собі раду з небажаними наслідками страшних подій і мінімізувати їх вплив на стиль та якість життя
Іншими словами, усім, кому довелося взяти участь у страшних (екстремальних) подіях, важливо звернутися по допомогу до фахівців з психічного здоров’я, яка може включати як психотерапію чи, психокорекцію, так соціальну підтримку, що надається у спеціальних центрах тощо
Негативні наслідки для психіки, що актуалізуються внаслідок участі людей у воєнних діях чи масштабних стихійних лихах, нерідко, бувають тривалими і дуже глибокими.
Зокрема, серед тих психологічних проблем і психічних розладів, що притаманні такого роду ситуаціям та зверненням, значна частина яких, слід сказати, поступає не від самих учасників страшних подій, а від їх близьких, найчастіше трапляються:
Далі кілька слів про кожен з них детальніше, адже це може бути корисно для поглибленного розуміння ризиків, ймовірність котрих, в умовах довгого зволікання зі зверненням до психолога чи психотерапевта — істотно зростає.
Стрес, тривожність і паніка
Часто після екстремальних ситуацій у людей, що брали в них безпосередню чи опосередковану участь — формується стійке відчуття постійної небезпеки та загальної невизначеності.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), як частий наслідок участі в екстремальних подіях, проявляється у житті постраждалих високою частотою травматичних спогадів, розвитком схильності до уникаючої поведінки та надмірною збудженістю
Депресія
Такі страшні події як руйнування помешкання, воєєнна окупація, захоплення у полон та/або іншим чином пов’язана з війною чи природною катастрофою фізична смерть близьких — через нерозривно пов’язані із цим зміни якості життя та усвідомлення буття в цілому, на жаль, не так уже рідко призводять до поступового розвитку депресії.
На практиці, саме складнощі у процесі загальної психологічної адаптації до життя після участі в страшних подіях, у тій чи іншій мірі — складають собою значну частину в структурі звернень клієнтів після початку повномасштабної війни.
Постійні руйнування окремих помешкань/виробництв/офісів чи навіть цілих житлових будинків у великих та не дуже українських містах в результаті регулярних ракетних обстрілів, що здійснюються воєнними злочинцями з росії, на жаль, продовжують збільшувати цю групу ризику, до найширшого складу якої, без перебільшення, належить чи не все без винятків населення України.
Особливо важко адаптовуватися до нового життя тим людям, які втратили, за їх власними ж ствердженнями “все життя” (квартира, майно, робота/бізнес, друзі, сім’я тощо).
Водночас, треба також наголосити, що подолання негативних проявів (особливо, якщо, на щастя, якщо не йдеться про втрату близьких) — у цих випадках не така уже й рідкість, адже під силу майже всім.
Лікування такого типу наслідків і психологічну підтримку учасникам страшних подій, на практиці, забезпечує доступ до професійної допомоги, яка може надаватися у формі індивідуальної та/чи групової психотерапії, спеціальних програм соціальної підтримки та/або реабілітації.
Звісно, дуже важливим елементом успішного подолання людською психікою негативних наслідків участі людей у страшних подіях — є матеріальне відновлення основних умов для комфортного життя, що само по собі, й дуже значною мірою сприяє психологічній реабілітації
Види страшних подій
Щоби зрозуміти які події у житті можуть відноситися до категорії “страшних”, по-перше, треба врахувати чинник екстремальності ситуацій та поведінки, а по-друге, визначити наскільки сильні негативні емоційні реакції, відчуття чи стани різної міри безпорадності ними спричиняються.
Теорія і практика сучасної психології умовно розрізняє чотири категорії подій, участь в яких потенційно може кваліфікуватися в подальшому як “страшна“:
Катастрофи, причому як природного, так і техногенного характеру, а саме землетруси, повені, цунамі, руйнування або серйозні аварії енергетичних об’єктів тощо, внаслідок яких люди втрачають помешкання, автомобілі, бізнес, майно тощо
Втрата як фізична смерть чи виявлення серйозної патології серед близьких, рідні та/або друзів.
Травматичні потрясіння: нещасні випадки, виробничі або транспортні аварії, збройні напади, теракти, військові конфлікти, бойові дії, війна тощо
Кризи особистісного чи соціального характеру на кшталт банкрутства, розірвання стосунків, втрати роботи, “випадання з обойми” тощо
Суттєво, що інтенсивний страх і екстремально сильна тривога, що як правило, супроводжують перебіг участі у страшних подіях — самі по собі можуть бути здоровими і цілком природними мобілізаційними реакціями, що допомагають дати собі ради з небезпекою.
Водночас, через тонку грань, що відрізняє здорові мобілізаційні заходи на особистісному рівні від розвитку патологічної тривожності, яка непропорційна реальності загрози — рекомендовано своєчасно звертатися по психологічну допомогу до фахівців.
Екстремально-поведінкова підструктура сучасної психології вивчає та інтерпретує, зокрема яким чином люди реагують на ті чи інші критичні ситуації, особливо якщо упродовж їх перебігу — виникала загроза здоров’ю, життю чи добробуту.
Варто додати, що саме ризикована поведінка в екстремальній ситуації, значною мірою визначає ризик її перетворення на страшну.
Іншими словами, значна частина клієнтських звернень поступають саме із цим запитом, причому часто, участь у страшній події стає наслідком неправильної дії чи бездіяльності учасника під час екстремальної ситуації, після завершеня якої вижили не усі тощо
Предметом вивчення психології поведінки в екстремальних ситуаціях, власне, бувають:
По-перше, реакції на стрес, якими психодіагностують сприйняття/тлумачення стресових чинників і загальну резильєнтність до стресу, а також — допомагають запустити внутрішні механізми саморегуляції та конструктивного впливу на поведінку в критичних ситуаціях.
По-друге, емоційні реакції які виникають під час раптового виникнення і непередбаченого розвитку різного роду екстремальних ситуацій: заперечення, страх, агресія, гнів, відчай, лють тощо
По-третє, характер взаємодій у групі. Тобто чи спільними зусиллями долаються кризові ситуації, якими є змісти і форми участі у соціальному житті групи та інші динамічні параметри соціальної взаємодії
По-четверте, механізми прийняття рішень. Або як саме екстремальні умови можуть впливати на здатність швидко, під тиском та з обмеженою інформацією — ухвалювати ефективні рішення тощо
По-п’яте, психологічна підготовка та/або психоедукація, які передбачають як навчальну підготовку так і психоедукаційну масову комунікацію та інструктування тощо
Поведінкові аспекти безпосередньої участі у страшних ситуаціях та/чи подіях, що пов’язані з повномасштабною війною росії в Україні багато в чому визначаються психологією воєнних злочинів.
Фото після збиття терористами рейсу MH-17
Психологія воєнних злочинів і злочинців
Міждисциплінарний напрям воєнної психології, предметом дослідження якого є психологічні чинники злочинної поведінки військових під час бойових дій, в силу об’єктивних причин і на жаль, поповнюється чи не щодня.
Психологія воєнних злочинців та злочинів -— аналізує спонуки, цілепокладання, емоції, афекти та інші фактори ситуативного і засадничого характеру, які супроводжуючи чи спричиняють вчинення воєнних злочинів.
Не секрет, що характерною психологічною складовою воєнних злочинців з російської армії є, так би мовити, вихід за рамки суто кримінальної поведінки (мародерство),
Що, власне, призводить до актів геноцидного насильства на основі параноїдних страхів та фашистських установок, які диктуються злочинною владною верхівкою країни-терориста і формують ефект “розлюднення жертв”.
В умовах геноцидної воєнної агресії росії, психологія воєнних злочинів та злочинців особливо корисна, адже:
Покращує розуміння впливу різних військових конфліктів, сутичок та бойових дій на людську психіку
Підвищує ефективність інформаційно-психологічних операцій спрямованих на деморалізацію ворожої піхоти і офіцерського складу тощо
Для повноти загального уявлення про розмаїття психологічних аспектів участі людей у страшних подіях, треба додати ще кілька слів про таке явище як класичні поодинокі теракти, які відрізняються від перманентного терору, захопившись котрим, росія уже повністю занапастила себе як цивілізовану державу, але ще намагається завдати якомога більшої шкоди і нам із вами.
Опрацьовує та інтерпретує індивідуальні та соціально-психологічні аспекти тероризму як сучасного нагативного явища, а також, зокрема особливості його впливів на:
Суспільство в цілому (як це впливає на політичні та інші настрої)
Терористів та їх спільників (мотивація, ідеологічна основа, особистісні спонуки)
Учасників антитерористичних заходів (підготовка, перемовини, тощо)
тощо
Психологія терористичних актів, треба додати, розробляє програми і засоби психотерапії та реабілітації для тих учасників страшних подій, які страждають від одного з найпоширеніших довгострокових наслідків терору — посттравматичного стресового розладу.
ПІДСУМКИ
Звернення до фахівців з психічного здоров’я від клієнтів зі запитами і симптомами, які найчастіше формулюються в словах “участь у страшних подіях” — виникають усе частіше і передумов для згортання тенденції, прийнаймні поки триває війна, на жаль, немає.
Якщо узагальнене у статті вище розуміння психологічної проблематики (причини, передумови, наслідки, аспекти, психологічна допомога тощо) цього явища стали для вас корисними, а формулювання “участь у страшних подіях” гостро актуалізувалося та/чи хронічно зберігає насущність —
Своєчасно звертайтеся по психологічну допомогу до фахівців із психічного здоров’я і, спільно розробивши та реалізувавши комплекс заходів, до переліку яких може входити не лише психотерапія чи психокорекція — зробіть рішучий крок у напрямі усунення усіх чи більшості його небажаних наслідків.
Підбір фахівців
У випадку, якщо викладена вище загальна характеристика розмаїтих психологічних аспектів запиту “участь в страшних подіях” вам імпонує — записуйтеся на консультацію психотерапевта безпосередньо до мене через контакти у профайлі на веб-платформі
Або скористайтеся націлюванням експертизи за цим словосполученням у спеціальному розділі “Простору Психологів”, можливо додавши у критерії підбору ще такі параметри як ціна, стать, метод, стиль тощо
:max_bytes(150000):strip_icc()/top-mental-health-disorders-a-mental-illness-list-5210092_final-90ba5c61e17e40ccb2e6023354ef9827.jpg){kind=link}
:max_bytes(150000):strip_icc()/what-is-a-theory-2795970-final-ct-e86e398933b542d586eeb91525fdf1cd.png){kind=link}
