Логотерапія

Узагальнена інформація про логотерапію, як метод сучасної психотерапії
Авторка: Ольга Семидочна ©

Що таке логотерапія

«Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як»

Віктор Франкл, перефразовуючи Ніцше*

Логотерапія (від грецького logos — сенс, смисл, і therapeia — догляд, турбота, лікування) — це метод консультування та лікування, у фокусі якого є смисл (сенс) і його віднаходження. Сьогодні логотерапія є як самостійним підходом, так і складовою такого напрямку, як екзистенційна/екзистенціальна терапія.

Сам засновник логотерапії Віктор Франкл визначав її так: «це психотерапiя з духовним контекстом»** — і вважав, що логотерапія має доповнювати психотерапію.

Засновник логотерапії

Австрійський невропатолог і психіатр Віктор Франкл (1905-1997) став надзвичайно відомим у всьому світі, ділячись у численних лекціях та виступах своїм досвідом виживання у концтаборах, в тому числі в Аушвіці (Освенцимі). Власну історію він описав у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», а основи нового підходу у консультуванні представив у праці «Лікар та душа. Основи логотерапії».

Згодом ідеї Віктора Франкла розвинув його учень Альфрід Ленгле: психотерапевтичний метод під назвою екзистенційний аналіз і логотерапія інколи називають ще «Третьою віденською школою психотерапії» (після Фройда та Адлера). Крім того, логотерапією плідно займається учениця Франкла Елізабет Лукас.

Воля до смислу

Віктор Франкл з юності цікавився психотерапією, він листувався із Фройдом, але навчатися пішов у школу Альфреда Адлера, де опанував індивідуальну психологію. Психоаналіз та індивідуальна психологія підштовхнули Франкла до того, щоб окреслити свій власний погляд на природу і сутність людини — так у 1920 роках виникла логотерапія та екзистенційний аналіз як її антропологічне підґрунтя. Франкл не заперечував викладені Фройдом та Адлером теорії, але з часом дійшов висновку про їх недостатність. До біологічного і психологічного вимірів він додав духовний. І стояв на тому, що допомогти пацієнту (чи клієнту) у його стражданні можна, враховуючи усі три виміри, сприймаючи людину як цілісну істоту.

Логотерапія стала поєднанням філософського і психотерапевтичного поглядів на людину та її унікальне буття — екзистенцію (поняття ввів філософ Сьорен К’єркеґор). Із появою екзистенційного підходу в психології та психотерапії з темою духовного страждання і сенсу життя стало можливо працювати в особистій психотерапії, а не лише теоретизувати, розглядаючи її суто з філософських чи релігійних позицій.

Франкл був переконаний, що воля до смислу є природним прагненням людини, яке не суперечить ані волі до задоволення (Фройд), ані волі до влади (Адлер), а доповнює загальну картину, привносячи унікальний і незамінний елемент. Волю до смислу Франкл називав «найціннішим активом»** і вважав, що саме духовний вимір (без релігійного підтексту) робить нас людьми. У пошуках сенсу кожній людині приходить на допомогу особливий «орган» — сумління. Співвіднесення із сумлінням, що коріниться у духовному, дозволяє людині робити автентичний вибір і сягати сенсу.


«Якщо ми приймаємо людей такими, якими вони є, ми робимо їм гiрше. Якщо ж ми ставимося до них так, нiби вони такi, якими їм слiд бути, то допомагаємо їм стати такими, якими вони можуть стати»


Ґете

Людина з точки зору логотерапії

Антропологічна модель Віктора Франкла має три виміри — біологічний, психологічний і духовний. Франкл своїми теоретичними викладами, психотерапевтичною практикою і власним життям зробив зримим те, що:

  • людина не визначається і не керується лише тілесними й психологічними потребами,
  • вектор, спрямований у духовне (корисна духовна напруга — «ноодинаміка», як він її назвав), здатен піднести людину над, здавалося б, непереборними даностями життя.

Визначальним також є те, що духовна частина людського єства, на думку Франкла, є завжди здоровою («…осердя особистості пацієнта залишається недоторканим навіть у випадку психозу»**). Саме із таким кредо Франкл працював із пацієнтами, що мали навіть найважчі психічні захворювання. Завжди бачити здорову частину — бо вона точно є — позиція логотерапевта. Бачити безумовну гідність людини, людину в її потенційності, не лише якою вона є, а також якою вона може бути.

Екзистенція

Екзистенція «означає те, що можна просто назвати “цілісне” життя”»*** (Альфрід Ленгле).

Віктор Франкл вказує на три характеристики екзистенції людини:

  • духовнiсть
  • свобода
  • вiдповiдальнiсть

При цьому і відповідальність, і свобода є виразниками духовної сфери людського життя. Віктор Франкл вважав, що відповідальність часто може викликати страх, а від свободи людина, як правило, тікає (згадаймо також Еріха Фромма і його працю «Втеча від свободи»). Але закликав пам’ятати про те, що людина здатна виробляти власне ставлення — до всього — та ухвалювати рішення, робити свій автентичний вибір. І що в цьому вона принципово вільна, попри «закинутість у життя», із його даностями, викликами та обмеженнями.

Щоб людина могла повернутися обличчям до життя, логотерапія пропонує здійснити крутий поворот — «екзистенційний поворот». Суть його в тому, щоб з того, хто запитує у життя, хто вимагає щось від життя, стати тим, хто сам знаходиться під питанням, тим, кому ставить запитання життя. І людина має вчитися чути ці питання і відповідати на них. У цьому суть відповідальності.

Віктор Франкл вважав, що голосом яким саме життя промовляє до людини, є голос сумління. Діалог є фундаментальною характеристикою екзистенції: людина тільки тоді здійснює свою екзистенцію, коли перебуває у діалогічних стосунках (а значить і в обміні) — зі світом, з іншими, з собою.

Цінності

Цінності є тим, на основі чого ми робимо вибір і діємо. Вони нас зачіпають і мобілізують, безпосередньо стосуючись нашого внутрішнього і зовнішнього життя. Цінності відкривають перед нами шлях, рухаючись яким можна знайти сенс.

Франкл виділяв три категорії цінностей:

  • цінності творчості — втілюємо у своїх творчих (в широкому сенсі цього слова) діях, зокрема в роботі;
  • цінності переживання — проживаємо їх на рівні почуттів, коли сприймаємо світ: мистецтво, природу, інших людей (любов, благоговіння, захват тощо);
  • цінності ставлення — доступні нам навіть тоді коли немає можливості (через хворобу, наприклад) переживати перші дві категорії, вони полягають у свободі виробити своє власне ставлення, зайняти позицію щодо того, що є зараз: до обставин і обмежень, до викликів і випробувань.

При цьому Франкл застерігає: варто пильнувати і не плутати засоби втілення цінностей і самі цінності. Окрім того, для частини клієнтів логотерапевтів стає відкриттям, що не кожна мета має сенс. Тобто що сенс не гарантований за наявності цілі. Це фруструє. Але й відкриває один із аспектів, чому трапляється так, що при всій своїй активності деякі люди переживають порожнечу, розгубленість, вигорання, відчай, безсилля.

То в чому сенс життя?

Переживання дезорієнтації і втрати сенсу Франкл вважав новим типом неврозу — він назвав його «ноогенний невроз». Цей стан є наслідком екзистенційного вакууму, в основі якого лежать нудьга, відчуття порожнечі, апатія.

Однак ні задоволення, ні щастя не можуть бути метою чи сенсом життя. І це може лякати, бо часто в психотерапію чи психологічне консультування люди приходять, щоб знайти відповідь на питання «як стати щасливим?», або «як досягти щастя?». Проте радість, щастя приходять самі по собі тоді, коли людина робить щось, що має для неї сенс. Втілюючи свої цінності, людина дає унікальні відповіді на питання, які ставить їй її власне життя. Вона не лише знаходить чи віднаходить сенс, але й — що є наступним важливим завданням — втілює його: залучає власну волю й відповідно діє.

Відчуття сповнення, повноти і глибини власної реалізації, передбачає також усвідомлення того, що кожне Я є незамінним і неповторним на своєму місці, у своїх обставинах, бо кожне життя є суб’єктивним. Внутрішня спроможність сказати життю «так» у будь-якій його точці, навіть найскладнішій, є запорукою діалогу і плідної співпраці з ним. Завдяки цій принциповій згоді людина перестає бути жертвою і стає агентом власної долі, зберігає можливість залишатися активною (зовнішньо і/або внутрішньо).

У чому сенс смерті?

У контексті пошуку сенсу життя неможливо уникнути теми смерті. Смерть є фактом, який людина начебто усвідомлює, однак щодо себе самої — якщо й усвідомлює, то значно меншою мірою.

Обмеженість часу людського існування робить смерть частиною питання про сенс життя — невід’ємною частиною. Усвідомлення власної смертності змушує людину приймати рішення. Життя є незворотним, прожити його наново, змінити минуле неможливо — це спонукає індивіда шукати та знаходити найкращі і найповніші способи власного вікування.

Смерть і відчуття часу протидіють байдужості, закликають людину до життя, запалюють її прагненням розкрити свій потенціал в обмеженому часовому відрізку, довжина якого, до того ж, абсолютно невідома.

З якими запитами працює логотерапія?

«Втрата сенсу», «втрата смислу» \ «навіщо жити» — ці формулювання найчастіше фігурують у запитах клієнтів. Також люди приносять наступні вирази (цей перелік, звісно, не є вичерпним):

  • «відчуття пустки» \ «внутрішня порожнеча»
  • «втрата орієнтирів»
  • «немає мотивації щось робити»
  • «куди рухатись далі»
  • «криза середнього віку»
  • «криза батьківства» / «синдром покинутого гнізда»
  • «життєва криза»
  • «синдром відкладеного життя»
  • «вигорання»
  • «духовні страждання»
  • «в чому сенс страждання»
  • «страх смерті»
  • «в чому сенс життя»
  • «чи існує насправді свобода волі»
  • «як стати щасливим» / «як стати щасливою»

Як відбувається логотерапія

Це розмовна форма консультування. До логотерапевта клієнт приходить у діалозі досліджувати, відчувати, міркувати і дивуватися — задля того, щоб між сесіями поступово інтегрувати власні «логотерапевтичні здобутки» у повсякденне життя. Як ви вже побачили з описаного вище, логотерапевт не відкриє вам секрет сенсу вашого життя і не надасть вашому життю смислу, проте допоможе:

  • шукати і знаходити цінні складові вашого буття, які викликають у вас щирий душевний відгук;
  • налагоджувати діалог із самим собою і своєю долею;
  • вчитися «видобувати» сенс із різних ситуацій;
  • розвивати гнучкість і творчий погляд, попри обмеження й непередбачуваність життя;
  • вчитися проявляти активність там, де вона необхідна;
  • збільшувати ясність;
  • осягати суть свободи і переживати її;
  • вчитися брати відповідальність за себе і за власне життя, а також нести адекватну міру відповідальності за тих, хто від вас залежить;
  • відкриватися життю — казати життю «так».

Підсумовуючи, можна сказати, що логотерапія допомагає вчитися спокійно нести відповідальність за своє життя і творчо змінювати його, знаходити і втілювати власні сенси, реалізовувати свій потенціал, відгукуючись при цьому на вимоги реальності.


* Віктор Франкл «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» (Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2016)
** тут і далі — цитати з «Лікар та душа. Основи логотерапії» (Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2016)
*** Published: Längle A (2015) Videnska shkola ekzystencijnogo analizu. Poshuk sensu ta stverdzhennya zhyttya. [Duhovno-psyhologichni osnovy hrystyyanskoyi psyhologiyi // Kolektyvna monografiya [Pid red. Grydkovets L. M.] — Lviv: Skrynya, 2015. 62−73.]

Автор