У психології експеримент є одним із найважливіших і найпотужніших методів наукового дослідження.
Він дозволяє психологам вивчати причинно-наслідкові зв’язки між явищами, а не лише спостерігати кореляції.
На практиці, головна відмінність експерименту від інших методів (як-от спостереження, опитування, кореляційні дослідження) полягає в контролі та маніпуляції змінними.
Психологічний експеримент — це емпіричний, активний метод дослідження психологічних явищ (станів, процесів, властивостей та закономірностей), за якого дослідник сам викликає необхідні явища за допомогою різних подразників та здійснює вплив на умови їх перебігу.
Саме з розвитком експериментальної психології у першій половині ХІХ ст. пов’язане визнання психології як фундаментальної науки.
Експерименти можуть використовуватися у психології для вивчення емоційних реакцій, пізнавальних психічних процесів, різних аспектів поведінки окремої особи чи групи будь-якого віку.
Цей психологічний метод дослідження застосовується фахівцями для поглибленого розуміння соціальної поведінки людей, шляхів подолання психічних розладів різної етіології тощо.
Результати психологічних експериментів використовують для практичного застосування в багатьох галузях, зокрема в освіті, бізнесі, маркетингу, медицині, роботі правоохоронних органів тощо.
Психологічний експеримент рекомендується застосовувати поруч з іншими методами обстеження суб’єкта чи суб’єктів: спостереження, вимірювання, опитування, клінічне інтерв’ю тощо.
ВИДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
Залежно від місця та провідної мети психологічний експеримент може бути виконаний у формі лабораторного або природного дослідження.
У лабораторному експерименті дослідник штучно створює спеціальні умови, що дозволяють контролювати окремі фактори, які можуть впливати на поведінку чи сприйняття людини, а також може сам безпосередньо впливати на досліджуваного.
Для такого експерименту можуть використовувати спеціальну вимірювальну апаратуру.
Природний експеримент проводять у реальних умовах життєдіяльності досліджуваних, наприклад, у школі, на робочому місці, в магазині чи в інших повсякденних ситуаціях.
Дані отримані завдяки природним експериментам — фіксують за допомогою спостереження без втручання до спостережуваного явища.
ХТО МОЖЕ БРАТИ УЧАСТЬ У ПСИХОЛОГІЧНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТІ?
У цілому учасниками психологічного експерименту можуть бути люди різного віку, статі, національності, рівня освіти, професійної та релігійної приналежності тощо.
Однак, залежно від цілей конкретного експерименту, встановлюються диференційні критерії, за якими дослідники відбирають учасників.
Наприклад, дослідник може встановити обмеження щодо:
- віку,
- стану здоров’я,
- рівня освіти,
- інших факторів, які можуть вплинути на результати та спотворити об’єктивність висновків.
Також можуть бути встановлені критерії щодо виключення участі у дослідженні, як-от відсутність згоди на участь, наявність певних психічних чи соматичних захворювань, вживання деяких лікарських препаратів, які можуть впливати на результати експерименту.
Не допускається участь у психологічному експериментуванні дітей без згоди батьків.
Зазвичай перед початком експерименту дослідник зобов’язаний поінформувати учасників про умови експерименту, їхні права та обов’язки, а також про можливі ризики та користь від участі в експерименті.
Досліджувані мають право відмовитися від участі в будь-який момент навіть після початку експерименту без будь-яких наслідків для них.
ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТІВ
Експериментатор повинен дотримуватись етичних правил, які мають на меті захистити права та добробут учасників дослідження.
Серед них:
Згода: Учасники повинні давати згоду на свою участь у дослідженні лише після отримання необхідної інформації щодо характеру дослідження та своїх прав, зокрема про можливість відмовитися від участі у будь-який момент та без будь-яких наслідків.
Конфіденційність: Інформація, отримана в процесі дослідження, повинна залишатися конфіденційною і не розголошуватись третім особам без дозволу учасників.
Захист від шкідливих наслідків: Дослідження не повинно заподіяти шкоду фізичному або психологічному стану учасників, чи викликати інші шкідливі наслідки (наприклад, для фінансового чи репутаційного становища).
Перевірка етики: Запланований експеримент має пройти процедуру перевірки етичності уповноваженою комісією перед початком його активної фази, для того, аби переконатися, що всі етичні принципи дотримуються.
ЧИ ПРОВОДЯТЬ ЕКСПЕРИМЕНТИ ПСИХОЛОГИ ПІД ЧАС СЕСІЙ?
За необхідності та винятково за безпосередньою згодою клієнта — психолог або психотерапевт може вдаватися до експериментального психологічного дослідження, що може передбачати:
- здійснення експериментального впливу (наприклад, за допомогою слів, жестів, наочного чи аудіо-матеріалу),
- проведення психологічного тестування або застосування інших методів вимірювання,
- інтерпретацію результатів,
- оформлення висновків та рекомендацій для клієнта.
ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ
Особливо важливими в психологічних експериментах є етичні норми, оскільки робота ведеться з людьми.
Інформована згода: Учасники повинні бути повністю поінформовані про мету дослідження (наскільки це можливо без спотворення результатів), процедуру, потенційні ризики та користь, і дати свою добровільну згоду.
Право на відмову: Учасники мають право відмовитися від участі в будь-який момент без негативних наслідків.
Захист від шкоди: Експеримент не повинен завдавати фізичної, психологічної чи соціальної шкоди.
Конфіденційність: Дані учасників повинні бути анонімними та конфіденційними.
Дебріфінг (роз’яснення): Після експерименту учасникам повинна бути надана повна інформація про дослідження, особливо якщо використовувався обман (який допускається лише у крайніх випадках і за умови його етичного обґрунтування та мінімального ризику)
НАЙВІДОМІШІ ПСИХОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ В ІСТОРІЇ
Історія психології рясніє експериментами, які не лише розширили наше розуміння людської поведінки та психіки, а й іноді викликали бурхливі етичні дебати.
Деякі з них стали справжніми віхами, змінюючи уявлення про природу людини.
1. Експеримент Мілграма (1961)
Дослідник: Стенлі Мілграм, Єльський університет.
Мета: Дослідити, наскільки далеко люди готові піти у підпорядкуванні авторитету, навіть якщо це суперечить їхній власній совісті та моральним принципам.
Опис: Учасникам (чоловікам з різних професій) повідомляли, що вони беруть участь у дослідженні впливу покарання на навчання. Їм відводилася роль “вчителя”, який мав задавати питання “учню” (який насправді був актором і спільником експериментатора).
За кожну неправильну відповідь “вчитель” повинен був “ударяти” “учня” електричним струмом, збільшуючи напругу від 15 до 450 вольт, але насправді, “учень” не отримував ударів, а лише відтворював заздалегідь записані крики болю, прохання зупинитися та замовкав.
Експериментатор, який перебував у кімнаті з “вчителем”, заохочував його продовжувати, використовуючи фрази на кшталт “Експеримент вимагає, щоб ви продовжували”.
Результати: Шокуюче високий відсоток учасників (65%) продовжував давати “шоки” до максимальних 450 вольт, попри очевидні ознаки страждання “учня” і власну нервову напругу.
Висновки: Експеримент продемонстрував надзвичайну силу авторитету та схильність людей до підпорядкування, навіть якщо це призводить до дій, які суперечать їхнім моральним переконанням.
Етичні питання: Експеримент Мілграма викликав величезні етичні дискусії через значний психологічний стрес, який переживали учасники.
2. Стенфордський тюремний експеримент (1971)
Дослідник: Філіп Зімбардо, Стенфордський університет.
Мета: Дослідити, як соціальні ролі та ситуаційні фактори впливають на поведінку людей.
Опис: 24 студенти чоловічої статі були випадковим чином розподілені на ролі “охоронців” та “в’язнів” у імпровізованій в’язниці в підвалі психологічного факультету, де експеримент мав тривати два тижні.
“В’язнів” “арештували” вдома поліцейські, їм видали спеціальну форму, номери замість імен, а “охоронцям” — уніформу, дзеркальні окуляри та кийки.
“Охоронцям” було дозволено керувати “в’язницею”, але заборонялося застосовувати фізичне насильство.
Результати: Вже на другий день “в’язні” організували бунт, а “охоронці” почали проявляти садистську та авторитарну поведінку, швидко дегуманізуючи “в’язнів”. “В’язні”, своєю чергою, демонстрували ознаки емоційного розладу, апатії та безпорадності.
Експеримент був достроково припинений через шість днів через його небезпечний вплив на учасників.
Висновки: Експеримент Зімбардо показав, наскільки сильно ситуаційні фактори та соціальні ролі можуть впливати на поведінку людей, змушуючи їх діяти всупереч своїм особистісним якостям.
Етичні питання: Стенфордський тюремний експеримент є одним з найбільш критикованих в історії психології через його неетичність та значні психологічні страждання учасників.
3. Експеримент Івана Павлова з собаками (кінець XIX – початок XX століття)
Дослідник: Іван Павлов, фізіолог, який жив у Російській імперії.
Мета: Вивчити механізми навчання через асоціації, відкрити та дослідити феномен умовних рефлексів.
Опис: Павлов помітив, що собаки починали виділяти слину (безумовний рефлекс) не тільки на вигляд чи запах їжі (безумовний подразник), але й на звуки кроків лаборанта, який приносив їжу. Він почав систематично вивчати це явище.
Найвідоміший варіант експерименту: перед подачею їжі він вмикав дзвінок (нейтральний подразник), а після багаторазового повторення цієї послідовності собаки починали виділяти слину лише на звук дзвінка, навіть без присутності їжі.
Результати: Був відкритий феномен класичного обумовлення, де нейтральний подразник (дзвінок) стає умовним подразником, викликаючи умовну реакцію (слиновиділення) після асоціації з безумовним подразником (їжею).
Висновки: Роботи Павлова заклали основи біхевіоризму в психології, демонструючи, як поведінка може формуватися через асоціативне навчання.
4. Експеримент Гаррі Гарлоу з мавпами (1950-ті роки)
Дослідник: Гаррі Гарлоу, американський психолог.
Мета: Дослідити природу прихильності та роль тактильного комфорту у формуванні зв’язку між матір’ю та дитиною.
Опис: Гарлоу вирощував дитинчат макак-резусів окремо від їхніх матерів. Кожному мавпеняті давали двох “сурогатних матерів”: одна була зроблена з дроту, але давала молоко; інша була вкрита м’якою тканиною, але не давала їжі.
Результати: Мавпенята проводили значно більше часу з м’якою “мамою з тканини”, навіть якщо їжу вони отримували лише від дротяної. Коли мавпенята лякалися, вони бігли до м’якої “мами” за розрадою.
Висновки: Експеримент Гарлоу рішуче спростував теорію, що прихильність базується виключно на годуванні і показав, що тактильний комфорт, безпека та емоційна підтримка є критично важливими для формування здорових стосунків та розвитку.
Етичні питання: Ці експерименти також викликали критику через жорстоке поводження з тваринами та психологічні страждання мавпенят.
5. “Зефірний тест” (Stanford мarshmallow еxperiment, кінець 1960-х – початок 1970-х)
Дослідник: Волтер Мішель, Стенфордський університет.
Мета: Вивчити здатність дітей до відтермінованого задоволення та її зв’язок з майбутнім успіхом.
Опис: Дослідники пропонували дітям (віком близько 4-6 років) один зефір (або іншу ласощі) і давали інструкцію: якщо дитина зможе не з’їсти зефір протягом 15 хвилин, поки експериментатор відсутній у кімнаті, то вона отримає ще один зефір.
Результати: Лише меншість дітей змогли відтермінувати задоволення. Подальші лонгітюдні дослідження цих дітей показали, що ті, хто в дитинстві зміг довше чекати на другий зефір, у майбутньому демонстрували кращі показники в навчанні, були більш стійкими до стресу, мали кращі соціальні навички та вищий рівень успішності.
Висновки: Експеримент підкреслив важливість самоконтролю та відтермінованого задоволення як ключових факторів успіху та благополуччя в житті.
6. Експеримент “Маленький Альберт” (1920)
Дослідники: Джон Вотсон та Розалі Рейнер.
Мета: Довести, що емоційні реакції (страх) можуть бути обумовлені через класичне обумовлення (як у Павлова), але на людині.
Опис: 9-місячному хлопчику на ім’я Альберт спочатку показали білого щура, до якого він не виявляв страху. Потім, щоразу, коли Альберт торкався щура, Вотсон видавав гучний і неприємний звук (удар молотком по металевій пластині).
Після кількох таких поєднань Альберт почав плакати і боятись щура, навіть коли звуку не було, а його страх поширився на інші пухнасті предмети (кролика, шубу).
Висновки: Експеримент нібито підтвердив, що страх може бути навчений через класичне обумовлення, і підсилив позиції біхевіоризму.
Етичні питання: Цей експеримент є одним із найбільш неетичних в історії психології, оскільки дитині свідомо прищепили фобію, і її десенсибілізація ніколи не була проведена.
Ці експерименти, попри їхню часом контроверсійність, мали величезний вплив на розвиток психологічної науки, змінюючи наші уявлення про людську природу, соціальний вплив, навчання та розвиток. Вони продовжують бути об’єктом вивчення, аналізу та етичних дискусій у психології.
ПІДСУМКИ
Психологічний експеримент — це дослідження, в якому експериментатор (дослідник) цілеспрямовано змінює (маніпулює) одну або кілька змінних (які називаються незалежними змінними) і —
Спостерігає за впливом цих змін на іншу змінну (яка називається залежною змінною), контролюючи при цьому інші потенційно впливові фактори (які називаються контрольованими змінними).
ПІДБІР ПСИХОЛОГА
Щоби проконсультуватися з психологом і, не виключено, провести один чи кілька експериментів у процесі дослідження певної проблематики — звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища
P.S. ЕКСПЕРИМЕНТИ У ПРОСТОРІ ПСИХОЛОГІВ
Простір психологів — сам по собі є водночас і лабораторним, і природним експериментом, метою якого є створення найсприятливіших в уанеті умов для психологічної аудиторії
І якщо про якийсь експеримент можна сказати, що він однозначно успішний це про нас!
