Тривалість психотерапії – коли час завершувати?

Загальна інформація про тривалість психотерапії

Тривалість терапії – коли час завершувати?

Відверто кажучи, не кожна терапія приходить до хорошого завершення за всіма правилами.

Думки про те, щоб піти з терапії, природно виникають у моменти, коли бракує коштів, або ви вже перекопали увесь матеріал, що лежав на поверхні, а те, що лишилося, здається занадто складним, щоб навіть думати про це. Часом терапевт помиляється і є спокуса просто раптово зникнути, ніц не пояснюючи.

Звернення до терапевта – це значно ширша тема, ніж може здатися з першого погляду, з безліччю нюансів, що матимуть велике значення для того, яким буде ваш досвід терапії загалом. Розглянемо питання, що здаються мені важливими.

Скільки має тривати терапія?

Однозначної відповіді немає. Деяким допомагає навіть один сеанс, інші продовжують перебувати в терапії десятиліттями і не планують закінчувати, адже для них це прекрасний досвід. Є сенс продовжувати терапію доти, доки вона вам допомагає.

Сама постановка цього питання вже доволі підступна. Проведемо аналогію зі ставленням до фізичного здоров’я. Можливі два підходи: «модель хвороби» і «модель здорового способу життя» (психотерапевт Райан Хоус називає це «illness model» і «wellness model»). У моделі хвороби людина звертається за медичною допомогою, якщо почувається погано або отримує травму. Після одужання потреба спілкуватися з лікарем зникає. У велнес-моделі відносно здорова людина бажаючи поліпшити свою, загалом непогану, фізичну форму, починає регулярно тренувати своє тіло й неабияк з того тішиться. Було б дивно, тут казати: «Ти вже у чудовій формі, може, годі ходити у спортзал?».

У питаннях психічного здоров’я ці дві моделі також доречні. Люди знаходять терапію для лікування певних розладів: фобій, залежностей, панічних атак, наслідків травми, депресії, тощо.  Але до психотерапевтів також ідуть з бажанням поліпшити своє, в цілому, хороше життя, стати «кращою версією себе». Багатьом важливо вдосконалювати свої комунікативні навички, більше радіти інтимній близькості, знаходити нові сенси, краще розуміти свої почуття та бажання, розкривати свій творчий потенціал, бути хорошими батьками, досягати кар’єрних цілей тощо.

Думка про те, що з людиною, яка звертається до психотерапевта, щось не так, безповоротно відходить у минуле.

А що, якщо я просто вирішив піти, нічого не пояснюючи?

Для випадків, коли хтось раптово і непомітно зникає з відносин, як привид, хоча ніщо не віщувало, в англійській мові є влучний термін під назвою «goasting» (гоустинг). Це наче піти з вечірки «по-англійськи» , не вдаючись до тривалих прощань чи тостів. Часто саме так люди залишають значущі стосунки, не усвідомлюючи або не бажаючи помічати емоційний шлейф, що тягнеться позаду.

Люди схильні прагнути до приємного й уникати болючого. Багатьом прощання дається непросто: почуття втрати, провини та інші труднощі. На відміну від романтичних чи дружніх відносин, у клієнтів є ще одне раціональне виправдання для зникнення з терапевтичних відносин: «Це не справжні відносини. Я плачу їй/йому. Я можу піти, коли мені заманеться, без необхідності пояснювати». І це, частков,о правда. Ви в праві припинити терапію в будь-коли, за винятком ситуацій, коли терапія призначена за рішенням суду, як це має буває у деяких країнах.

Чому не варто «зникати» з психотерапії

Ось кілька аргументів, чому.

  • У терапії клієнт має можливість говорити все, і це лише на користь. В інших сферах життя може бути нечемним сказати: «так для мене не працює, я думаю піти». Вміння чесно говорити про стосунки є одним з ключових для терапії, і тут є більш ніж доречним.
  • Хороші фінали у житті стаються нечасто: розлучення, розставання, сварка, переїзд, звільнення, смерть… Це не те, що приємно переживати і пам’ятати. Та все ж, хороші фінали трапляються: останній абзац в кінці завершеної книги, випускний після довгого періоду навчання… Тоді кінець подорожі ̶ це свято звершень, в якому поєднані гіркота прощання й солодкість передчуття нового. Ви отримаєте значно більше від терапії, якщо зможете довести її до значущого завершення, а не перервати.
  • Іноді бажання покинути терапію виникає, коли ми надто близько підходимо до важкої теми (наприклад, рання травма або аб’юзивна ситуація), коли ми торкаємося болючого абсцесу, де стрягне ця скалка. Якщо ви відчуваєте, що ще не готові про щось говорити, варто про це повідомити, скориставшись правилом «стоп». Хороший терапевт не форсуватиме події, знаючи, що на все свій час, пам’ятаючи про переваги просування малими кроками.

  • З власного досвіду та досвіду колег знаю, що порушена комунікація завжди лишає осад і питання: «що сталося, про що я не знав?», «чи я помилився?». Є проблема, яку хотілося б усунути, але без контакту це неможливо. Уявіть, як це було б, якби хірург почув: «Пересадка серця не вдалася, ми втратили пацієнта. Тіла немає, ми ніколи не дізнаємося, що сталося. На сьогодні до вас записані іще троє». Час від часу стикатися зі схожим досвідом – це ціна, яку платять психотерапевти за вибір професії. Щоб дати цьому раду, у терапевтів для цього є своя терапія і супервізія, але для клієнта це втрата хорошого, якісного завершення, втрачена можливість проявити себе, отримати досвід подолання криз у відносинах. Уникнути занурення в складний психічний матеріал можна, але важливі трансформації рідко проходять безболісно.


    Як клієнт дізнається, що час завершувати терапію?

Завершувати має сенс тоді, коли цілі терапії досягнуті або коли стало ясно, що досягти їх з цим терапевтом не вийде. Це легко визначити, якщо прийти в терапію з конкретною метою, наприклад, побороти страх польотів літаками. Або, ви хотіли покращити свою комунікацію з партнером, і в результаті, ви вже опанували конструктивних способів розв’язання протирічь.

Проте, часто цілі терапії не є настількі визначеними, як, наприклад, зниження тривожності або підвищення самооцінки. На цьому етапі клієнт може прийняти рішення про припинення терапії, якщо вважає результат достатнім для того, щоб впоратися зі своїми труднощами в повсякденному житті, і більше не потребує регулярних сеансів. Перед тим, як попрощатися з клієнтом, терапевт може порекомендувати скоротити частоту зустрічей на певний період: зустрічатися раз на два тижні або рідше для підтримки стійкого результату. Звісно, клієнт може повернутися, якщо знову відчує потребу.

Буває й так, що з конкретним терапевтом складно досягти бажаного результату. Наприклад, стає ясно, що проблема клієнта вимагає специфічних знань і навичок, яких не має терапевт. Це може бути розлад харчової поведінки, залежність чи інша проблема, що вимагає відповідної спеціалізації. Хороший терапевт розуміє свої обмеження, може розпізнавати і визнавати, коли його методи не працюють, і, з дотриманням етичного кодексу, відверто каже про це і намагається перенаправити клієнта до того, хто може допомогти.

Однак терапевту не треба квапитися з висновками і приймати рішення самостійно, якщо здається, що робота не приносить результатів. Варто запитати клієнта, що він отримує від терапії і чи вважає вона/він її корисною. Відповіді можуть стати несподіванкою навіть для досвідчених фахівців.

Можна просто «не зійтися характерами». Особисте неприйняття може суттєво завадити ефективній терапії. Можуть виникати розходження у взаєморозумінні, довірі, емпатії, цінностях… У будь-якому разі, варто спробувати це обговорити, і якщо це не допомагає, є сенс завершити.

Але і тут все не так просто. Наприклад, тема вашого запиту на терапію пов’язана з вашою історією конфлікту з чоловіками, і у вас виникла конфліктна ситуація з чоловіком-терапевтом. Тут мало б сенс залишитися, аби набратися досвіду в проходженні і вирішенні конфліктної ситуації, адже саме ці терапевтичні відносини можуть стати хорошою лабораторією для вашого завдання. Або ви відчуваєте себе ніяково в контакті з психотерапевтом, коли прийшли працювати над своєю соціофобією – це чудова нагода проробити свої труднощі. Але якщо ви приходите в роботу зі страхом висоти, а у вас є напруга в контакті з психотерапевтом, ймовірно, рішення піти буде слушним.

Якщо ви відчуваєте, що це погана терапія, просто йдіть. Тривожним сигналом є те, якщо у вас є відчуття, що терапевт використовує вас для якихось своїх емоційних чи інших потреб: поводиться звабливо, порушує кордони, ігнорує ваші інтереси, говорячи про щось своє, не дотримується конфіденційності, за винятком окремих випадків, передбачених законом… Просто повідомте терапевту, що ви розчаровані, що ви не в безпеці з ним та/або що ця терапія ні до чого не призводить, і це рішення остаточне. Можна просто написати йому про це. Робіть те, що вам підказують ваші органи чуття, що для вас найкраще. Це ваші час та гроші. Якщо порушення серйозні та шкідливі, варто повідомити про це етичну комісію. Вони, зазвичай, є у професійних спільнотах, до яких належать терапевти. Про таку можливість краще дізнатися заздалегідь.

Якщо це хороша терапія, варто завчасно почати говорити про майбутнє завершення. Вам може видатися дивним, що терапевт говорить про правила і перспективи завершення на першому сеансі, та це має сенс. Добре, якщо терапевт зможе дати вам приблизне уявлення про те, скільки сеансів може знадобитися для досягнення результату. Це вносить ясність і зменшує напругу неминучих питань, що висять у повітрі.

Також нормально, навіть корисно час від часу звертатися до теми завершення терапії. Наприклад, сьогодні ви, буквально, тягли себе на терапію силоміць, так не хотілоя. Це дуже корисний матеріал для обговорення під час сесії, який може бути цінним для спільної розробки плану подальшої роботи та остаточного підсумку. Ви можете обумовити дату фінальної сесії і якісно спланувати закінчення. І нормально, якщо в цьому випадку крапка виявиться комою, підсумком проміжних результатів, віхою, що позначає пройдений шлях.

Непоодинокі випадки, коли бажання завершити і напруга, що виникає при контакті з терапевтом, є сигналізує про те, що ви підходите до важливої теми, а не про те, що терапія не допомагає. Типова динаміка терапії є такою, що спершу спостерігається ряд симптоматичних поліпшень, ви помічаєте, що процес іде, та потім настає «плато»: ви вже розповіли все, що могли, з усім попрацювали, і більш нічого суттєвого не відбувається, може з’явитися нудьга і роздратування. Зазвичай, якщо вдається пройти цей етап і залишитись у терапії, через певний час стається «раптовий» якісний стрибок, прорив у глибокі теми, починаються важливі особистісні трансформації. Але кожен сам обирає, наскільки глибоко він готовий зануритися.

Зрілий, добре розвинений терапевт готовий поважати ваше рішення піти і здатний опановувати своє пораненому Его,  своїневиправдані очікування та імпульс відреагувати.

Коли призначається дата завершення, це завжди вносить новий матеріал для терапії. Тому часу на таку роботу треба виділити вдосталь. Думка про те, що терапія добігає кінця, викликає спогади про інші розлуки та завершення в житті клієнта. Таким чином з’являється можливість говорити про них, торкатися найглибших екзистенційних питань, сенсів та цінностей. Ми обговорюємо пройдений шлях, досягнуті цілі, життя після терапії. Тут є місце для смутку про неможливе і прийняття того, щодо чого ми безсилі.

Одним з найбільш разючих відкриттів для мене за час моєї роботи терапевтом було те, як часто люди не мають такого досвіду. А позитивний досвід завершення – один із найцінніших подарунків, які психотерапія може дати.