Мовленнєві розлади

Інформація про психологічну симптоматику мовленнєвих розладів

Мовлення є психічним процесом спілкування між людьми за допомогою мови як звуково-графічної системи. Воно нерозривно пов’язане із мисленням і думками та поділяється на зовнішнє (усне і писемне) та внутрішнє (проговорювання “про себе”). Порушення мовлення (мовленнєві розлади) можуть бути обумовлені різними причинами та суттєво знижувати якість функціонування людини у соціумі.

У клінічній практиці виділять дві основні групи розладів усного мовлення:

  1. Розлади мовлення, обумовлені психопатологією (психічними розладами).
  2. Мовленнєві порушення унаслідок органічного ураження головного мозку.

Розлади мовлення залежно від етіології та патогенезу можуть виглядати як хворобливе уповільнення або пришвидшення мовлення, інтонаційні зміни, труднощі із вимовою конкретних чи у цілому графем і слів, аграматизм, перекручення, стереотипне повторення одних і тих же слів, уривчастість, заїкання тощо.

Розлади мовлення та психічні захворювання

Якщо при підвищеній тривожності чи хвилюванні мовлення стає пришвидшеним, дещо збивається чи різко уривається, у ньому зустрічаються обмовки, це не є ознакою наявності психопатології, що потребує терапевтичної допомоги. Подібно на просодику усного мовлення може впливати вроджений темперамент людини, а також набуті нею у процесі соціалізації індивідуально-психологічні особливості. Однак існує ряд розладів мовлення, котрі є частиною симптоматики захворювань, які необхідно своєчасно діагностувати, лікувати та супроводжувати.

Порушення темпу і ритму мовлення

  • Брадифазія (брадилалія) – надміру сповільнене мовлення, що є наслідком уповільнення мисленнєвих процесів, що супроводжується розтягуванням голосних, довгими паузами, збідненою за змістом лексикою, монотонністю. Може спостерігатися при різних захворюваннях як от хвороба Паркінсона, олігофренія, депресія тощо.
  • Тахіфазія (тахілалія) – загальна назва різних проявів патологічно прискорене мовлення, яке виявляється багатослівністю без дефектів вимови та змісту озвучуваного, однак може супроводжуватися пропуском або повторюванням окремих складів, словесними каламбурами, надмірною експресивністю та жестикуляцією. Спостерігається при прискореному мисленні.

Логорея – неконтрольований мовленнєвий потік, багатослів’я, що зазвичай є незв’язним за змістом та може супроводжувати шизофренію, стани маніакального збудження, хворобу Бейля.

Мутизм – припинення вербального спілкування при відсутності ушкоджень мовного апарату та за збереження здатності розуміти мовлення інших. Може проявлятися вибірково щодо окремих тем, осіб чи ситуацій. Спостерігається при аутизмі, істеричному розладі, психотравмі. Може поєднуватися із гіперекспресивною мімікою і жестикуляцією.

Вербігерація – стереотипне повторення людиною одних і тих же вигуків, слів або висловів на кшталт “мені треба додому-буде дощ”, “страшно, страшно, страшно”, “бах-бах” тощо. Може супроводжуватися одноманітними ритмічними рухами. Найчастіше виникає при шизофренії, аутизмі, гострій реакції на стрес.

Мовленнєвий монолог – безперервне мовлення, звернене наче нікуди, без потреби отримання зворотного зв’язку від інших. Під час такого мовлення особа не звертає увагу на запитання чи твердження оточуючих, а продовжує говорити своє. Якщо монологічне мовлення зберігається у позастресовій ситуації, то є ознакою психічного захворювання.

Манірне мовлення – використання людиною незвичайних, витіюватих, малозрозумілих або іноземних слів, які дисонують зі змістом її висловлювань та супроводжуються кривлянням, манірними рухами. Може бути проявом шизофренії, психотичних станів або дитячого аутизму.

Пуерильне мовлення – мовлення дорослої людини, уподібнене до дитячого. Характерним є використання зменшувально-пестливих слів, зумисна картавість, сюсюкання, згадування про себе в третій особі, спрощена або спотворена граматична будова речення, дитяча інтонаційність. Порушення часто є ознакою істеричного розладу або шизофренії. Може спостерігатися під дією психоактивних речовин.

Ехолалія (дзеркальне мовлення) – мимовільно, автоматично повторювані людиною окремі слова або фрази, почуті нею від інших. Порушення супроводжує розлади свідомості, кататонічну форму шизофренії, транскортікальній сенсорній афазії. Може спостерігатися при епілепсії, деменції, аутизмі, синдромі Туретта.

Шизофазійне мовлення (“словесний салат”) – патологічне мовлення, яке звучить як позбавлений сенсу набір слів, оформлений у зовні граматично правильні фрази. Порушення є відображенням розірваності мислення особи із психічним розладом (зазвичай при шизофренії або деменції).

Афонія – відсутність гучності голосу при збереженні шепотіння. Зустрічається при істеричних розладах та психотравмі.

Персеверація мовлення – мовне застрягання, часте повторення одного і того ж слова або фрази з неможливістю підібрати необхідну заміну для продовження мовлення (усного або писемного). Може виникати як один із симптомів еферентної моторної афазії та супроводжувати травми головного мозку. Схожу симптоматику може демонструвати розлад дефіциту уваги у дітей (РДУГ), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), розлади аутистичного спектру тощо.

Мовленнєві розлади при органічних ураженнях мозку

Порушення мовлення можуть бути проявом недорозвитку певних структур головного мозку, наслідком інфекційних захворювань, черепно-мозкових травм, дегенеративних захворювань мозку, пухлинного новоутворення, яке призводить до стискання частин головного мозку, порушення кровотоку, крововиливів тощо.

Афазія – загальна назва розладів мовлення, що виникають при органічних ураженнях мовленнєвих відділів кори головного мозку, через що частково або повністю втрачається здатність розмовляти або розуміти мову, однак функції артикуляційного апарату та слуху зазвичай залишаються незміненими.

Розрізняють такі основні форми афазій: сенсорна, моторна (аферентну та еферентну), тотальна.

Сенсорна афазія (афазія Верніке) – погіршення або повна втрата здатності до розуміння свого та чужого мовлення через порушення фонематичного слуху і неможливість розрізняти звукове наповнення слова при збереженні здорового артикуляційного апарату. У легких випадках у хворого зберігається спроможність до розуміння окремих слів чи нескладних фраз, проте мовлення є слабко контрольованим, через що можливі помилки у буквах чи складах. Виникає якщо уражена у корі головного мозку зона Верніке.

Аферентна моторна афазія – ускладнене мовлення через порушення кінестетичної сторони (чутливість) артикуляційного апарату, унаслідок чого хворі не можуть контролювати власне мовлення, аби озвучити складні слова, структуровані речення, намагаються підібрати на заміну простіші версії, які вдалось би вимовити. Цей вид афазії часто супроводжується порушенням писемного мовлення (аграфія). Виникає при ураженні задньо-центральної і тім’яної ділянок кори головного мозку.

Еферентна моторна афазія (афазія Брока) – ускладнене мовлення через порушення кінетичної сторони артикуляції, що проявляється у труднощах переходу від однієї озвучуваної одиниці до іншої. Наслідком цього стає телеграфний стиль висловлювань, менше використання дієслів, заміщення одних звуків іншими, збіднення просодики мовлення, помилки у читанні і написанні текстів. Ця форма афазії є результатом ураження рухового мовленнєвого центру – зони Брока, що знаходиться у нижніх відділах лобової звивини кори лівої півкулі мозку.

При тотальній афазії страждає і розуміння мови, і здатність говорити.

Допомога при порушеннях мовлення

Діагностикою, лікуванням, корекцією та реабілітацією у випадках мовленнєвих розладів займаються медичні працівники (невролог, психіатр, клінічний психолог) та логопеди, дефектологи і психологи з урахуванням причини виникнення розладу та особливостей його поточної клінічної картини.