Психічні травми

Пані Ірино, вставляйте вашу статтю замість цього тексту

Психічними травмами у сучасній психології кваліфікуються ушкодження переважно нефізичного характеру, що виникають внаслідок впливу на психіку людини після різного роду деструктивних подій та/або особистісно значущої інформації, яка отримується на фоні сильних потрясінь.

Деякі фахівці, говорячи про психічні травми, вживають термін у контексті “специфічного подразнення, що виникає внаслідок впливу стресової події на нервову систему“

Практика підтверджує, що безпосередньо травматичних ознак потенційно ризикований досвід набуває тоді, коли людський організм виявляється не здатним щось прийняти, адаптуватися чи упоратися з емоційним навантаженням.

Найпоширеніші психічні травми, як правило, провокуються такими чинниками як насилля, катастрофічні події, війна, втрата близьких, невдачі у стосунках, кар’єрі, бізнесі, самореалізації та багато-багато інших.

Непропрацьовані психічні травми, слід наголосити, нерідко провокують негативні наслідки як для психічного, так і соматичного здоров’я, а також — успішності адаптаційних та усіх інших психічних процесів у людській життєдіяльності.

Іншими словами, переживши потрясіння, але психологічно не справившись із ним — ви ризикуєте зіткнутися з цілим спектром можливих негативних наслідків психотравмування.

Водночас, доведено, що далеко не кожна особистість залишається психотравмованою після переживання важких емоцій, що пов’язано з різними індивідуальними рівнями стійкості і опірності (резильєнтності) до стресу.

Психічна та/або психологічна травма

Фахівці з психічного здоров’я, зазвичай, диференціюють терміни «психологічна» та «психічна» травма, але доволі часто вживається і узагальнене скорочене поняття “психотравма”.

Психологічними травмами у такії класифікації визначають такі, що дають можливість особистостям самостійно справитися з наслідками потрясінь та успішно адаптуватися до змін у соціальному середовищі.

Психічними травмами спеціалісти кваліфікують такі порушення, в результаті яких суттєво змінюється емоційний стан, поведінка та інші характеристики життєдіяльності людини незалежно від її бажань та резильєнтності (опірності).

Також прикметно, що деструктивний уплив психічної травми виявляється практично одразу після пережитих потрясінь, а суто психологічний негативний досвід — може й зовсім не проявитися та/чи незначно оприсутнитися лише з плином часу.

Важливо, що психічні травми, як правило, призводять до збоїв у роботі не лише психіки, але й можуть послужити безпосередньою причиною зниження і навіть втрати працездатності чи появи різноманітних фізичних обмежень життєдіяльності

Реакція на психотравмування

В залежності від здатності людини опиратися стресу і долати наслідки пережитих потрясінь, зазвичай, виокремлюють три види основних реакцій людей на психотравматичні події:

• проактивна
• реактивна
• пасивна

Проактивна

Передбачає ініціативну спробу опрацювання стресової події без сторонньої допомоги та успішне запобігання її деструктивного вплиу на світогляд, а також якість і стиль життя.

Практика доводить, що люди із проактивною позицією частіше і легше дають собі раду зі стресами, потрясіннями та іншими неочікуваними ударами долі

Реагуюча позиція

Простими словами, має на увазі реактивне прикладення певного обсягу зусиль задля мінімізації потенційної шкоди від психотравмуючих подій.

На практиці, таке реактивне відношення, по-перше, має місце винятково після потрясіння, а по-друге, не завжди увінчується адекватною оцінкою зусиль, в результаті чого психотравматичні ексцеси набувають істотного впливу на емоційний стан особистості

Пасивна реакція

Характеризується спробами повного ігнорування потрясінь, запереченням і неприйняттям травмуючої ситуації.

Практика свідчить, що люди із пасивною реакцією на негативний досвід — довго страждають від множинних наслідків психологічного чи психічного травмування.

Причини і ризики психотравмування

Персональний і багаторічний досвід надання психологічної допомоги свідчить, що причиною психотравмування може стати рішуче будь-яка подія, а чи не єдиним універсальним критерієм розрізнення таких причин є вік, що умовно розділяє їх на:

1. Притаманні дітям (інколи, також підліткам)
2. Характерні для дорослих

Дитячі психотравми

Дитяча психіка характеризується більшою вразливістю і сприйнятливістю негативних емоційних потрясінь, а специфіка травмонебезпечних подій у дитячому (та підлітковому) віці більшою чи меншою мірою відрізняється від типових ситуацій, що мають місце житті дорослих.

Дитячі психотравми, зазвичай, спричиняють найпотужніший вплив і на загальну психологічну опірність, і на особливості формування стрижневих рис характеру, і на світоглядні орієнтири в дорослому віці, і на принципи розбудови стосунків тощо.

Найчастіше, дитячий психотравмуючий досвід фахівці пов’язують із такими різновидами подій та/або потрясінь:

• авторитарні принципи батьківського виховання, сімейна деспотія;
• постійні приниження, зневага та кпини і глузування з боку батьків чи опікунів;
• актуальність чи факт розлучення;
• смерть близьких: матері, батька, брата і/або сестри, дитини;
• цькування зі сторони ровестників (образи, дискримінація, насмішки тощо);
• епізоди фізичного та/або сексуального насиллля,
• перманентний та інтенсивний моральний тиск (завищені очікування батьків);
• побутове сімейне насильство;
• шкідливі звички і/або залежності у батьків (алкоголь, наркотики, розгнузданий стиль життя) тощо

Практична робота з психологічними травмами у дитячому віці, яку проводять профільні спеціалісти свідчить, що за умови нехтування знаковоми негативними подіями у житті дитини — психотравма може стати навіть засадничою основою сценарію життя дорослого.

Такі дорослі симптоми психологічних проблем як роздратування, пригніченість, нервозність, депресійні стани і схильність до насильства, як правило сягають своїм корінням саме у дитячі психічні травми.

Більш того, саме непропрацьована дитяча психотравма, як показує практика, цілком спроможна спричинити у дорослому житті навіть серйозні психічні проблеми – невроз, психоз, депресія, та провокувати розвиток психосоматичних хвороб.

Причини психотравм у дорослому віці

Характеризуючи причини психотравмування у дорослому, усвідомленому віці, треба наголосити, що різноманітні порушення поведінки і життєдіяльності можуть визначатися дитячими страхами, закарбованими у пам’яті образами, негативними спогадами тощо.

Непропорційні стійкості психіки дорослої особистості потрясіння та/або інтенсивні негативні емоції, зокрема, найчастіше спричиняються такими ситуаціями:

• смерть близьких;
• процес розлучення;
• аборт (особливо у 3-му триместрі);
• пережита ДТП;
• встановлення важкого діагнозу;
• війна, терористичні акти, окупація, анексія;
• втрата автономності руху, нездатність догляду за собою;
• надмірне переживання за близьких, які зазнали насилля, приниження чи невдачі;
• сильні стреси (дистрес)
• зазнання сексуального та/або фізичного насилля

Види психотравм

Позаяк виникнення психотравм неминуче супроводжується розвитком певного симптоматичного комплексу, ознаки цього процесу мають виражений емоційний та фізіологічний характер.

В теорії та практиці сучасної психології, негативні психологічні досвіди (психотравми) класифікуються за багатьма критеріями:

• тривалістю
• частотою та інтенсивністю
• мірою пов’язаності із втратою/смертю
• вимушеними обставинами непереборної дії
• тощо

Психотравми за тривалістю

Діляться на ситуативні і довготривалі.

Ситуативними фахівці називають ті, коли психотравматична подія відбувається зненацька і триває недовго, а відночять до них, як правило — лікарську помилку, смерть близьких людини, подружню зраду, природні катастрофи тощо

Довготривалі травми майже завжди опосередковано чи безпосередньо пов’язуються з травматичними переживаннями у дитячому віці і тягнуться роками (і навіть десятиліттями) та постійно і щоразу більше знижують якість життя.

Залежно від тривалості впливу — психотравми також можуть поділятися на гострі, шокові і хронічні.

Причому, найнебезпечнішими для ментального здоров’я, як правило, є хронічні, адже такі характеризуються безперервним деструктивним впливом на людську психіку

Психотравми за частотою та інтенсивністю

Численні теоретичні дослідження та безпосередня практика підтверджують, що дитячі психотравми є найнебезпечнішими як за мірою негативності впливу на психіку так і за частотою.

Власне, потрясіння пережиті у дитячому віці, часто залишають негативний слід не лише у дитинстві, а й безпосередньо формують доросле життя особистості.

Наслідки дитячих психотравм, як правило, можна знайти буквально у всіх, водночас трапляється, що в певної кількості людей ці переживання виражені більше та, зокрема, виявляються у впертому нерозумінні близьких людей, постійному очікуванню зради тощо.

Проте зазвичай, джерелом отримання психотравм у дитячому (підлітковому) віці, передовсім, виявляються батьки та/або опікуни чи інші близькі родичі.

Практика надання психотерапевтичних послуг переконливо засвідчує, що ювелірне налаштування актуального ставлення до пережитих потрясінь — дає можливість психотравмованим особам будь-якого віку, статусу чи сімейного положення:

• обговорити вголос із фахівцем свої прямі асоціації та небезпосередньо пов’язані із психотравмою думки, емоції, поривання тощо
• мінімізувати чи повністю запобігти поглибленню/зміцненню деструктивного впливу психотравматичного досвіду на свою життєдіяльність
• підвищити якість життя у стосунках, причому для усіх їх сторін і неважливо, чи це міжособистісні, робочі, формальні чи дружні тощо

Психотравми втрати близьких

Само собою, що безповоротна втрата близької (тією чи іншою мірою) та/або рідної людини, кваліфікується фахівцями з ментального здоров’я однією із найсерйозніших психотравм.

Неоднорозово перевірено на практиці, що така катастрофа здатна глибоко зранити душу (особливо чутливу), настільки, що у крайніх випадках, психіка окремих людей уже виявляється неспроможною пройти відновлення на усі 100%.

Психотравми втрати близьких, нерідко спричиняють цілий ряд визначальних для життя психотравмованих осіб наслідків, зокрема:

• Нездатність насолоджуватися житям, використовувати можливості, планувати майбуття, розкривати потенціал стосунків тощо
  
• Упереджене ставлення до нових знайомств, які могли би, бодай частково заповнити вакуум втрати (часто через, буцімто “зраду“)
  
• Найдужче втрата одного з батьків позначається на незміцнілій дитячій психіці, адже надалі такому дорослому (через “природно-набуте” побоювання нових втрат) — буде нелегко, наприклад, відкриватися у стосунках, довірити комусь думки про сокровенне тощо .

Психотравми обставин

Окремий кластер різновидів психотравм складають ті, що виникають в силу обставин непереборної дії, форс-мажорів, стихійних лих, війн, техногенних аварій тощо

Часто такого роду потрясіння, а особливо після початку повномасштабної війни росією проти України — провокують украй негативні наслідки для життєдіяльності нервових та інших систем організму у постраждалих різного віку, від наймолодших, до довгожителів.

Пережиті під час психотрамуючого досвіду небажані емоції, помисли, відчуття, страхи — змушують людину страждати і почуватися пригніченою, страхи — ризикують перерости у фобії, тривоги у тривожний розлад, негативні звички у залежності (адикції) тощо

Щоби справлятися з такого роду ситуацією успішно, або принаймні мінімальними втратами — звертайтеся до висококваліфікованих і досвідчених спеціалістів.

Також користуючись нагодою, додам, що уже давно й продуктивно працюю із втратами у якості психотерапевта.

Десь рівно настільки, щоби впевнитися у неефективності “самолікування” у 90% випадків, яке не допомагає відчутно усунути навіть частково набажані прояви пережитої смерті близької (особливо рідної) людини.

Більш того, мушу зазначити, що нерідко із часом такі негативні досвіди набувають всіх необхідних ознак ПТСР (пост-травматичного стресового розладу)

Симптоми психотравми

На практиці, більшість клієнтів чи їх оточуючих можуть визначити прояви психотравмування за двома групами симптомів, емоційними та фізичними, але трапляються класифікації, які окремо виділяють і “психологічні симптоми”

Емоційні симптоми психотравми

До емоційної симптоматики, на мій погляд, належать такі основні маніфестації:

• стан шоку, уперте заперечення факту настання потрясіння;
• відчуття провини, сорому, зневаги і навіть огиди до себе;
• спалахи гніву, дратівливість;
• часті перепади настрою;
• постійних страх і тривога;
• розконцентрація уваги, розсіяність;
• замкнутість, пригнічення
• скарги на безвихідь, смуток, тугу, почуття покинутості;
• оніміння емоцій (майже повне зникнення виразних емоційних реакцій)

Фізичні симптоми психотравмування

Зазвичай, фізична симптоматика травматичного досвіду більш помітна за емоційну, а проявляється вона, найчастіше, таким чином:

• пришвидшений пульс;
• нічні кошмари та інші порушення нормального сну;
• «порожній» погляд;
• миттєва стомлюваність;
• порушення координації у просторі;
• раптові, гострі та/або хронічні больові відчуття чи синдроми;
• напруженість у м’язах
• тощо

Теорія діагностування психотравм стверджує, а практика роботи зі зверненнями клієнтів підтверджує, що

Найгостріший період болісного переживання негативного досвіду, зокрема смерті когось із близьких, “знову і знову” (посттравматичні симптоми) — може тривати до кількох місяців.

Далі, залежно від індивідуальних особливостей психіки та/або міри залученості у процес фахівця з ментального здоров’я — спогади швидше чи пізніше згасають, а відчуття притуплюються.

Однак, треба сказати, що у знакові моменти (наприклад, річниця смерті при умови психотравми втрати) пов’язані деструктивні почуття і стани мають схильність загострюватися з новою силою.

Наслідки психічних травм

Раптові негативні психофізичні потрясіння, які переживають люди в тих чи інших умовах — нерідко провокуюють навіть тяжкі наслідки.

Зокрема, психотравма може:

• стати передумовою клінічних діагнозів: депресія, біполярний розлад, неврастенія, психоз, невроз, ПТСР, фобії, адикції, манії, психосоматози тощо
  
• завдавати суттєвої шкоди фізичному здоров’ю та спотворювати соціальне життя
  
• відігравати роль поштовху для неконструктивної переоцінки цінностей, скасування “колишнього” стилю життя, відмови від допсихотравматичних принципів життєдіяльності, протилежної зміни життєвих пріоритетів тощо

За останні два роки, сотні тисяч і мільйони українців безпосердньо відчули на собі, що означає психотравмування страшними подіями, які відбуваються назалежно від наших очікувань, планів та розрахунків.

Більш того, ризики втратити бажання особистісного зростання, відмовитися від набуття нових соціальних статусів, зруйнувати міжособистісні стосунки з близькими тощо — притаманні рішуче усім нам, і тим, хто знаходиться в Україні, і тим, хто виїхали як біженці у інші країни.

Психотравми і секс

Окремо треба наголосити і на ще одному поширеному наслідку психотравмування — зниженні лібідо та/або зменшення міри задоволеності сексуальним (статевим) життям.

Такі психофізичні супутники психотравм як тілесна скутість, психічна замкнутість, недовіра тощо, “природно” провокують зміни у сфері інтимної близькості. Наприклад:

• у чутливих чи відповідно акцентованих чоловіків, пережите під час сексу чи інтиму потрясіння — може призвести до тимчасової чи навіть постійної сексуальної неспроможності,
  
• у жінок, які, скажімо, пережили важке розлучення — виникає панічний страх перед будь-якою інтимною близькістю, а ті, які із тих чи інших причин, переривали вагітність — стикаються з невідомою раніше перешкою для повноцінної насолоди від сексу, інтиму, романтики тощо

ПІДСУМКИ

Психотравматичний досвід, умовно кажучи, може чекати кожного нас будь-те і будь-коли, адже причиною виникнення психотравми може виявитися дуже широкий спектр подій, потрясінь, реакцій тощо

Трапляється, що так звані “сильніші особистості” цілком успішно справляються з психотравмами (зокрема тими, що інколи кваліфікуються фахівцями “суто психологічними”) самостійно.

Водночас, нерідко переоцінка власних спроможностей у таких випадках, результуюється у неочікуваний збій.

Що, в сумі зі несвоєчасним звернення до фахівців — несе великий ризик перетворення “невеликої проблемки” на цілий пласт психотравматичної проблематики, адже успішне її вирішення:

• по-перше, вимагає і займає у рази більше часу,
• по-друге, коштує подвійних/потрійних зусиль
• по-третє, містить щоразу більші обмеження результативності
• по-четверте, потребує більше капіталовкладень
• тощо

Іншими словами, якщо (коли) у вас виникають найменші сумніви у тому, що ви успішно справляєтеся з тим чи іншим психоемоційно-фізичним потрясінням, не відкладаючи — записуйтеся на консультацію

Адже як свідчить практика, лише разом із фахівцем з психічного здоров’я (об’єктивно і зважено розібравшись, прийнявши відповідні рішення та пройшовши певний шлях) — можна з високою ймовірністю прогнозувати максимальне відновлення від усіх негативних наслідків психотравмування.

Звертайтеся, якщо це актуально для вас особисто чи навіть стосується небайдужих вам людей через контакти у профайлі:

Ми всі народжуємося вже кимось.

З певним набором генів. Схильними до чогось більше, до чогось менше.

З темпераментом і різними наче характеристиками, зовнішніми і внутрішніми.

З успадкованими рисами, як всі біологічні істоти.

Але.

Людина – істота біопсихосоціальнодуховна, і «біо» – лише один із чинників того, ким вона стає. 

Якщо ви не чули про науку епігенетику, то все, що треба знати про неї: потужні баобаби і деревця-бонсай виростають з ідентичних наборів генів. А потім…

Умови, дорогі мої, умови, вони творять дива.

Мало є того, що не можна було б зіпсути неправильним поводженням з дитиною у ранньому віці.

Але це працює і навпаки:

дуже мало і того, чого б не можна було виправити любов‘ю, ласкою, ніжністю, прийняттям, турботою, підтримкою та духовним проводом.

А щоб могти все це дати дитині, спочатку треба навчитися дати це собі. Лий не лий з пустого дзбану – нічого звідтам не наллється.

І перше питання в мене, якби я вела передбатьківські науки, було б, не що ви хочете дати вашій дитині, а – що можете?

І чи ви самі вже посідаєте це?..

Що в нашому житті НЕ ТАК, як мало би бути – а ми про це і не здогадуємося?

Проблеми у відносинах. 

Живемо… і не знаємо навіть, що є проблеми.

Що не «у всіх так».

Що таке сімейні сценарії, сімейні трансгенераційні травми, співзалежні відносини, все те, що ми несемо, приймаючи отой перехідий кубок нещастя з рук батьків і передаючи його дітям?

Дочки виростають, зневажаючи батька – лише для того, щоб вийти заміж за його точну копію. 

Вони жаліють або зневажають свою матір – але стають нею.

Що ми знаємо про цикли насильства у сімейних системах?

Або «тихе» насильство – мовчання?

Про те, що повторюються з покоління до покоління з разючою послідовністю?

Що знаємо про речі цілком неочевидні?

Як, наприклад, дієта мами може перетворюється на обсесивно-компульсивну поведінку її дочки?

Як невірність батька , яку всі заминають та оминають мовчанкою, стає емоційно прірвою, порожнечею, яку дитина згодом заповнює всіми -ізмами та -маніями?

Звідки потім – проблеми з довірою, проблеми з прихильністю, проблеми з ідентичністю, звідки оте почуття порожнечі, ізоляції, відчуження та розпачу — тріщини в душі, які неможливо залатати?..

 І як потім ті люди з діркою всередині шукатимуть знову і знову, іноді все своє життя, способи заповнити її –

і ніколи не заповнюючи…

Послухайте.

Перш ніж перейти до розповіді про різного роду розладів із того ж МКХ-10: невротичних –

тривожно-фобічних, панічних, обсесійно-компульсивних, конверсійних,

афективних – маній та депресій, не торкаючись навіть межових та психотичних – а хочу про це все писати, не лиш тому, що задумала книгу, а для того,  щоб вивести хоча б моїх читачів із омани, наче достатньо подивитися пару вебінарів про «низькі вібрації» або «навізуалізувати» собі щось, або піти до «коуча» (такого після  тижневого курсу «навчання»), і буде вам щастя –

щоб ви, дорогі, зрозуміли: психологія – це наука, і психолог без глибокої освіти – це профанація професіі.

І ви, якщо без знань, куди ж треба, попадаючи не туди, куди треба, можете не лише розчаруватися, але й ретравмуватися так, що спеціаліст потім довго вас «реставруватиме».

Вертаюся до тих усіх складнотермінів.

Що за цими зрозумілими лише спеціалісту словами?

Що свідчить про наше психологічне нездоров’я?

Маркери такі.

У відносинах це – постійна дупа(закреслено) негативні переживання у стосунках з партнером, сварки, відсутність прямих послань «словами через рот», пасивна агресія як домінуючий стиль поведінки, брехня, напівправди, недомовки, маніпуляції.

Та і просто – відсутність доброти, прийняття, підтримки…

Ну і той факт, що сценарії ці повторюються,

причому з різними людьми.

У стосунках з батьками – несепарованість, а знайте, це не лише залежність, це і контрзалежність – ізоляція від батьків.

Проблеми у відносинах з дітьми – іноді такі самі, як були з батьками

Іноді (гордо) – власні посмилки: спрацьовує або батьківський сценарій – або антисценарій.

Жорстоке поводження з дітьми, інфантильна позиція по відношенню до власної дитини, «конкурування з нею за увагу мами.

Відсутність емоційної близькості з дитиною.

Вирішення своіх пси проблем за рахунок дитини, інверсія батьківсько-дитячих ролей (дитина – мама власній мамі, дитина – емоційний партнер власному татові)

Це –

Заборона на сепарацію, інвалідизація дітей, тривога при їх дорослішанні, відсутність якісних змін у відносинах з дітьми по мірі їх дорослішання.

Це неможливість налагодити конструктивний контакт з дорослими дітьми.

Це неможливість або небажання подбати про себе при виході дітей з дому,

Це – невміння будувати дружні відносини, відсутність друзів. 

Ізоляція, гордо названа «самодостатністю»

Відмова від соціальних контактів в силу нездатності налагоджувати теплі, щирі відносини з людьми.

Це токсична так звана дружба, повторювані сценарії: наприклад – бажання злиття, ідеалізація – а потім знецінення кожного наступного друга, яке, звісна річ, закінчується розривом.

Функціональний підхід до дружби.

Відсутність сексуальних зв’язків або сексуальна неперебірливість, проміскуітет, підміна сексом почуття прив’язаності, секс як пошук безпеки та приналежності, всі складнощі сексуального характеру – аноргазмія, еректилна дисфункція, неможливість відчути збудження, алібідозність, імпотенція.

Це – порушення стосунків із собою. 

Постійний знецінюючий діалог, дорікаючий, ганьблячий внутрішній критик.

Низька самооцінка – або ж неадекватно висока.

Почуття нікчемності – або грандіозності.

Комплекс неповноцінності і те, що йде з ним на пару – гіперкомпенсація його через фальшиву манію власноі величі.

Магічне мислення, відсутність критичного мислення щодо себе, неадекватний рівень домагань.

Відсутність рефлексії своїх вчинків, поведінки, інтересу до власного внутрішнього життя. 

Нерозуміння своїх почуттів та потреб. 

Нудьга на самоті і невміння проводити час наодинці із собою. 

Агресія щодо інших, аутоагресія у вигляді самопошкоджуючиоі поведінки, вживанні психоактивних речовин, поганоі іжі, не слідкування за зовнішнім виглядом, шкодування на себе грошей, ставлення себе на останнє місце в своєму житті.

Не є нормальним стан психіки, якщо маємо труднощі з роботою.

У широкому сенсі це – постійна зміна роботи, почування себе не на свому місці. Трудоголізм (втеча в роботу), уникання роботи;

невротичний (постійно змінюваний) пошук все іншої роботи або все нових захоплень, маніакально- депресивні стани «я можу все – я не можу нічого», відсутність позитивноі динаміки у власному розвитку, обсесійно-компульсивне зациклення на «треба» і «мушу», перфекціонізм, застрягання і фіксація на неважливих дрібницях.

У вузькому сенсі – це неможливість сконцентруватися, зосередити увагу, погане запам‘ятовування, неможливість витримувати робочу напругу, прокрастинація та саботаж, почуття себе не на своєму місці, невротичний пошук ідеального «місця призначення».