Емоції особистості

Узагальнена з урахуванням практичного досвіду теорія емоцій особистості у Психоенциклопедії на psyhology.space

Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему “Емоції особистості” через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Луїзи Олефіренко (посилання на профайл) та Ірен Шатинської (посилання на профайл) — у відповідних вкладках нижче.

Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

  • ЛУЇЗА ОЛЕФІРЕНКО
  • ІРЕН ШАТИНСЬКА

Копіюйте текст вашої статті сюди

ЧИ ПОТРІБНО СТРИМУВАТИ ЕМОЦІЇ?

Всі чули фразу «Треба стримувати свої емоції», еге ж?..

Мені, за кожним разом, коли прозвучить, вона дуже ріже вуха.

Серйозно?.. Треба стримувати?..

Гммм.

З’ясуймо разом, що стоїть за цією сентенцією, сенс якої здається начебто простим і зрозумілим. Почати доведеться здалеку.

Наш – людський – мозок складається з трьох частин.

(Насправді будова його надскладна, тут я зупинюся, вочевидь, тільки на тому, що стосується нашої теми).

Перша з них стовбурова. Це частина, якій 100 мільйонів років, яка є вже у рептилій (часом стовбур мозку так і називають – рептильний мозок) і яка, серед іншого, відповідає за життєво важливі безумовні рефлекси: дихання та серцебиття. Ну, тобто нема цієї частини – нема і життя.

Друга частина мозку, яка утворилися значно пізніше – це лімбічна система, «стара кора» – палеокортекс. Вона молодша від стовбура мозку – їй всього лиш 20 мільйонів років. Це утворен- ня, яке сформоване вже тільки у ссавців – від нижчих до homo sapiens, і відповідає вона – серед іншого – за наші емоції. Лімбічна система – це наш емоційний мозок.

Це вони, емоції, давали нам упродовж тих 20 мільйонів років виживати й розвиватися за еволюційною програмою.

Завдання лімбічного мозку захистити нас від небезпеки й задовольнити наші базові потреби, тільки не на фізичному, а на емоційному рівні.

Емоції безпосередньо впливають на діяльність всього нашого організму, на рівень гормонів, це вони припиняють у разі потреби діяльність травних органів, що звільняє запаси енергії для інших частин організму, прилив крові від шлунка до органів, які беруть участь у м’язовій діяльності; це вони впливають на силу серцевих скорочень, глибоке дихання; розширення бронхів.

Людські емоції формуються соціальними факторами. Ким би ми були без задоволення, радості, сумування, люті, страху, схвильованості, провини, сорому, захоплення, відрази і, і, і…

Ну і, нарешті, та частина мозку, яка зовсім молода. Це неокортекс, нова кора – їй лише півтора мільйона років, і найвищого свого розвитку вона досягла у людини. Тут «народжуються» емоції, тут вони певним чином оцінюються й імпульс, як результат цієї оцінки, надходить в кору головного мозку. Яка і «вирішує», що нам з тим робити.

До чого такий вступ?

Якщо по суті, то для того, щоб ми перестали себе картати та сварити за те, що «знову я не стримав емоцій».

Давайте ще раз, щоб вже точно не забути. Стовбурова частина – первинна. Нема її – нема і життя. Емоційна частина утворилася значно пізніше по тому, а кора головного мозку – порівняно зовсім недавно.

Що сильніше, як думаєте?

Нема ради. Структури, яким 100 млн років, реагують сильніше, ніж ті, яким 20 млн, а ті, яким 20 млн – без сумніву, потужніше, ніж ті, яким всього лиш 1,5 млн.

Знаємо вислів «мене накрили емоції», «переповнена емоціями»? Вони взяті не зі стелі. Метафорично так воно і відбувається. Емоції – сильніші й потужніші, ніж контроль за ними з боку кори головного мозку – наших сірих звивин, і в момент, коли емоційне поле високо заряджене, контроль з боку неокортексу практично не здійснюється. Емоції, якщо їх напруження високе, мають над нами більшу владу, ніж те, чим ми, теоретично, повинні б їх контролювати.

КОНТРОЛЮВАТИ ЕМОЦІЇ – МОЖНА ВЧИТИСЯ

(І треба, взагалі-то).

Стримувати емоції?..

Натягніть на кран, з якого тече вода, надувну кульку та герметично закріпіть її. І уявіть, що відбувається далі. Вода тече, кулька роздувається, а потім яяяяк… побачили, правда?..

Отак і з тими стримуваними емоціями. Рвонуть так, що все живе в діаметрі… ну кому як пощастить… буде довго ще отямлюватися.

А якщо панцир міцний, самовладання дресується роками (я про отих так званих «неемоційних» людей)? Тобто, якщо уявити не натягнуту на кран з водою кульку, а якусь поставлену на нього заглушку, то рано чи пізно система рвоне досередини. І це вже буде куди гірше.

І що ж з усім тим робити? Куди це подіти?

Для початку – зрозуміти, що це нормально. Що ми маємо на емоції повне право.

 Звісно, ми таки є гомо сапієнс, і, як такі, маємо вплив на прояв емоцій. Виховання та самовиховання, самоконтроль, володіння собою – все це так, все це є (або мало б бути).

Ось тільки не завжди.

Якщо емоційна напруга по шкалі від нуля до десяти близька до десяти, то володіти собою ми перестаємо. Стара кора перемагає нову. Коли зашкалюють емоції, нема такої сили, яка б цей процес стримала.

Ну, і?..

Спробуймо подумки намалювати термометр емоцій з позначками від нуля до десяти.

Коли все через край – ближче до десяти – якомога швидше «виходимо» з ситуації, іноді в прямому сенсі виходимо – чи навіть вибігаємо – за двері.

А найкращий з придуманих досі способів – навчитися робити паузу. Подумки порахувати до шести. Повільно. За цей час наше людське начало, неокортекс, повинно б встигнути взяти гору над тваринним єством, і… так, от тоді стає можливим контроль емоцій. Тоді є шанс усвідомити ситуацію і, в міру своєї розумності, нею керувати. Навички вийти з ситуації, навички правила шести секунд ми можемо розвивати, тренувати й закріплювати на рівні звички. Варто лише сильно захотіти.

А якщо вже не вийшло відступитися від ситуації, якщо взяти паузу шести секунд не вдалося… ну що ж. Дозвольмо емоціям бути. Інколи нема на то ради. Визнаймо тоді їх у собі. Назвімо їх. І дозвольмо собі їх відчувати та проживати.

Ні, ми не повинні бути увесь час на позитивчику. Ми не зобов’язані весь час бути радісними, щасливими та безтурботними. Ми маємо право на гнів, сум, тривогу, злість… навіть на заздрість і ревнощі ми маємо право. В цьому – наша єдиність. Нема нічого в природі, що трималося б купи на одних лише плюсах. Баланс плюсу і мінусу – от що є запорукою цілісності, і нашої, людської – теж. Так що – виражаймо свої емоції. Це наша здорова, невід’ємна і прекрасна частина.

А якщо навчимося робити це в екологічний спосіб – то ми взагалі молодці.


ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

  • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
  • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA

Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.

Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:

  • розміщуйте свій профайл у “Просторі психологів”
  • готуйте унікальний текст
  • підготуйтеся сплатити за розміщення символічну вартість (для співзасновників безкоштовно)

контактуйте з керуючим співзасновником psyhology.space зручним способом