Стокгольмський синдром

Заснована за практичному досвіді загальна інформація про стокгольмський синдром у Психоенциклопедії на psyhology.space

Стокгольмський синдром – це психологічне явище, що характеризується співчутливістю та симпатією з боку заручників щодо своїх викрадачів або поневолювачів.

Це незвичайне явище викликає багато запитань і цікавинок, оскільки суперечить здоровому глузду та очікуванням людей.

Історія та походження

Історія назви цього синдрому пов’язана з подією, що відбулася в Стокгольмі (Швеція) в 1973 році.

Під час пограбування банку заручниками стали чотири особи, які були змушені перебувати у полоні понад шість днів.

В результаті цієї події з’явилися відмінні ознаки, що складали стокгольмський синдром.

Заручникам здається, що вони почувають симпатію та прив’язаність до їхніх викрадачів, незважаючи на насилля та погрози, які вони отримують.

Причини стокгольмського синдрому

Один з ключових факторів, що відіграє роль у виникненні стокгольмського синдрому, – це психологічна оборона, відома як ідентифікація з агресором.

Цей механізм захисту передбачає, що людина, яка перебуває в небезпеці або неволі, намагається ідентифікуватися з агресором, зокрема шляхом сприйняття його цінностей та поглядів.

Це може створювати відчуття близькості та спільності з тим, хто вчиняє насильство або поневолює.

Психологічні аспекти стокгольмського синдрому

Стокгольмський синдром включає ряд психологічних аспектів, які можуть бути важливими для розуміння цього явища.

Одним з них є травматична ситуація та розлад стресу після переживання небезпеки або насильства.

Це може призвести до розробки внутрішньої потреби знайти спосіб вижити та знизити загрозу.

Основні психологічні аспекти, що відображаються у Стокгольмському синдромі, включають:

  1. Симпатія та співчуття
    • Заручники можуть почувати симпатію і співчуття до злочинців, навіть попри те, що вони стали жертвами.
    • Це може виникнути через розуміння негативних обставин, з якими стикаються злочинці, або спроби знайти спосіб спілкування та зв’язку з ними.
  2. Ідентифікація з агрессором
    • Заручники можуть розвинути почуття ідентифікації з агресором і сприймати його як захисника або навіть сильнішу особу.
    • Це може бути спробою зменшити загрозу та знайти спосіб вижити у складних умовах.
  3. Виживання та пристосування.
    • Стокгольмський синдром може бути способом пристосування до загрозливої ситуації.
    • Заручники можуть намагатися знизити ризик шкоди, шляхом співпраці зі своїми утискувачами, або шляхом сприйняття їхніх вимог і захоплення.
  4. Відмова від допомоги.
    • Заручники можуть відмовлятися від допомоги від поліції або інших осіб, які можуть намагатися допомогти їм.
    • Це може випливати з почуття винуватості, страху відплати від агресора, або переконання, що вони знають, як найкраще поводитися в ситуації.

Важливо зауважити, що Стокгольмський синдром – це рідкісне явище і не виникає у всіх випадках заручницьких криз.

Його присутність залежить від багатьох факторів, включаючи тривалість перебування під контролем, ступінь загрози для життя, індивідуальні риси особистості та попередні досвіди з владою та насильством.

Стокгольмський синдром досліджується психологами та кримінальними науками з метою кращого розуміння механізмів, що лежать в його основі, і розвитку стратегій допомоги людям, які пережили подібні ситуації.

Вплив соціальних чинників на стокгольмський синдром

Соціальні чинники грають важливу роль у формуванні та розвитку Стокгольмського синдрому.

Ось кілька способів, якими соціальні чинники можуть впливати на цей синдром:

  1. Перевага влади
    • У ситуації, в якій заручник знаходиться під контролем агресора, агресор має перевагу влади та контролю.
    • Це може створити нерівновагу в силах та призвести до психологічної залежності заручника від агресора.
  2. Створення спільності
    • Заручники можуть почати сприймати агресора як частину своєї “спільноти”.
    • Це може відбуватися через спільний досвід небезпеки, обмеженість простору або тривале перебування разом.
    • Спільність може створювати почуття прив’язаності і навіть співчуття до агресора.
  3. Конфузія ролей
    • Заручники можуть втратити чітке розмежування між “добрими” і “поганими” ролями.
    • Наприклад, агресор може виявляти моменти доброзичливості або дотримання правил, що може сприйматися заручником як сигнал того, що агресор не такий страшний, як він здається.
    • Це може призвести до сплутування ролей і навіть почуття захисту агресора.
  4. Вплив медіа та громадської думки
    • Громадськість, а також засоби масової інформації, можуть мати значний вплив на сприйняття події та учасників.
    • Наприклад, якщо засоби масової інформації презентують злочинця як жертву обставин або як “романтичну” фігуру, це може впливати на сприйняття заручниками та сприяти розвитку Стокгольмського синдрому.

Важливо відзначити, що соціальні чинники можуть впливати на формування Стокгольмського синдрому, але не є єдиними визначальними факторами.

Індивідуальні особливості заручника, досвід та контекст ситуації також грають важливу роль у розвитку цього синдрому.

Діагностика та лікування

Діагностика стокгольмського синдрому є складною задачею, оскільки його симптоми можуть спостерігатися у багатьох інших психологічних станах.

Однак, професійні психологи та психіатри використовують певні критерії для встановлення діагнозу.

Щодо лікування, підхід може включати терапію, яка спрямована на розуміння і працювання з емоціями, встановлення границь та підтримку жертви.

Стокгольмський синдром є складним психологічним явищем, яке може виникнути під час неволі та загрози для життя.

Він демонструє, наскільки складною і заплутаною може бути людська психологія, а також роль, яку соціальні та психологічні чинники можуть відігравати в таких ситуаціях.

Експерти у Просторі Психологів мають підстави вважати, що розуміння стокгольмського синдрому може допомогти вдосконалити підхід до вивчення та лікування психологічних станів, пов’язаних з неволею та різними видами похідних психотравм.

Підбір фахівців

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм націлювання експертизи у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

  • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
  • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності