Альона Шмига

У психологічному контексті тригерами (рос., анахр., — триггеры) називають подразники, які не лише викликають реакцію, а й для позначення того, що викликає або погіршує симптоми психологічних розладів та/або захворювань психіки.

В сучасній психології тригерованістю вважається притаманний психологічно вразливим людям стан, виникнення якого — спричиняється тригерами, а виявляється сильними емоційними реакціями нагативного забарвлення у відповідь на якийсь аспект поточної ситуації (чи загалом).

Залежно від індивідуальних особливостей психологічної вразливості — існує дуже багато різновидів подразників, а відтак практично будь-хто може зазнати неочікуваного впливу зображень або вмістів, які перегукуючись певним чином із вразливою для психіки минувщиною, викликатимуть різної гостроти рецидиви і/або завдаватиму шкоди психічному здоров’ю по-новому.

В контексті тригерів і тригерованості дуже важливо, що своєчасне виявлення та робота над запобіганням тригерів (психопрофілактика) спільно із психологом — може бути значно ефективнішим та доступнішим шляхом їх подолання у порівнянні з лікуванням їх пост-фактум.

Тому, якщо психологічна проблематика тригерування актуальна для вас чи, тим більше, для ваших близьких і ви уже починаєте підсвідомо чи усвідомлено уникати певних ситуацій, що здійснює негативний вплив на вашу життєдіяльніть — без зайвих зволікань починайте підбирати фахівців з психічного здоров’я та консультуватися.

Якщо ж, ви ще не повністю упевнені, що те, що відбувається із вами чи турбує ваших близьких — тригерованість, прочитавши цю публікацію до кінця, зможете:

1. Сформувати загальне уявлення про психологічну природу явища
2. Ознайомитися зі симптомами, причинами, наслідками, різновидами тощо
3. Дізнатися про стратегії подолання самостійно і за допомогою фахівців

Симптоми тригерованості

Теорія свідчить, а безпосередня практика підтверджує, що найчастіше, врешті-решт, доводиться працювати із тригерами та тригерованістю клієнтів якщо людина уже почала самоізолюватися через небажання зайвий раз ризикувати зіткненням із певними повсякденними тригерами.

Також на актуальність вказує регулярне збентеженння і безсилля впоратися з ситуаціями чи почуттями, які стосуються досвіду емоційної реакції на хвилюючу тему (наприклад, насиллля чи згадка про спробу самогубства) у засобах масової інформації чи соціальному оточенні.

Однак тут важливо розуміти, що існує суттєва різниця між викликом і відчуттям дискомфорту.

Почуття тригеру у психології, це не просто щось таке, що торкнувшись вас — спричиняє дискомфорт, а те, що нагадує людині про минулий травматичний досвід і здатне викликати відчуття, ніби вона переживає травму/потрясіння знову.

Водночас, серед фахівців побутує думка, згідно якої — навіть люди без травматичного досвіду можуть відчувати тригерованість, симптоми якої можна поділити на тілесні, емоційні та поведінкові.

Тілесні симптоми це, іншими словами, різноманітні фізичні реакції:

• важке дихання
• підвищена пітливість
• прискорене серцебиття
• сльози
• тощо

Серед емоційних варто виділити, на мою думку:

• параноїдальні думки
• переповненість емоціями
• страх
• безсилля
• гнів
• сором
• паніка
• тощо

Поведінковими симптомами тригерованості може бути дуже широкий спектр проявів — від мінімального (плач) до серйозного (акти насиллля щодо себе чи оточуючих), а спільним поведінковим шаблоном у таких людей стає нездатність до розсудивості (безрозсудність поведінки).

Охарактеризувавши в цілому симптоми тригерованості, треба окремо згадати і чинники, що підвищують ризики її виникнення.

Фактори ризику тригерованості

Теорія сучасної психології та багаторічна практика надання психологічної допомоги клієнтам, дозволяють виокремити деякі, на мою думку, основні фактори, що підвищують ризик виникнення стану тригерованості:

• Якщо травма/потрясіння відбувалося у період емоційного розвитку
• Суттєва тривалість та інтенсивність травматичного досвіду
• Характеристики екстремальності події
• Зазнання психологічної, фізичної чи емоційної шкоди
• Індивідуальні характеристики (риси особистості та соціокультурна історія)
• Емоції, що були пережиті під час і після травми
• Отримання підтримки до, під час і після випадку
• тощо

А окремої згадки заслуговує те, певні стани психічного здоров’я, зокрема збільшення обсягів вживання психоактивних речовин, хронічна депресія та тривожність — роблять людей схильнішимию до більш серйозних реакцій на тригери”.

Причини тригерованості

Незважаючи на те, що деякі дослідники вважають, що мозок зберігає спогади про травматичні події інакше, ніж спогади про нетравматичні події — сучасні фахівці з психічного здоров’я достеменно не знають, як саме утворюються тригери.

Відтак, у якості основних причин та/або передумов, що прияють виникненню тригерів, найчастіше використовують такі концепції:

По-перше, що при спрацьовуванні тригера — мозок може інтерпретувати минулі травматичні події як цілком собі поточні й повністю актуальні, а це, відповідно, змушує організм відчувати й усі ті симптоми, як це було у відповідь на початкову травму (наприклад, реакція «бийся або втечи»).

По-друге, що тригер може викликати емоційну реакцію навіть до того, як людина усвідомить, чому вона засмутилася.

По-третє, що часто тригери мають «травматичним зв’язок» (вигляд, звук, смак або запах) або певним чином пов’язані з глибоко вкоріненою звичкою.

Наприклад, людина, яка одужує від алкогольної залежності, може пов’язувати певну діяльність із вживанням алкоголю і це змушує переживати пов’язані із цим симптоми.

Наслідки тригерованості

Термін «тригер» найчастіше використовується для позначення досвіду людей з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) але на практиці, його також можна використовувати в контексті інших психічних розладів та/або захворювань.

Особливо тих, що стосуються різних залежностей, розладів вживання психоактивних речовин, харчувальних порушень, фобій та тривожностей.

Наприклад, людина із розладом, що пов’язаний із вживанням психоактивних речовин — може вважати, що прогулянка повз бар чи раптово відчутий запах алкоголю — неодмінно спонукатиме її випити чарчину-другу.

Позаяк тут тригером є все, що спонукає до посилення або повернення симптомів — невдалий досвід може спричинити до повернення потягу та навіть рецидиву.

Водночас, серед сучасних фахівців існує дискусія про існування корисних наслідків тригерних попереджень, адже деякі дослідники вважають, що використовуючи тригери, можна дати змогу людям фізично чи морально підготуватися до потенційно тривожного предмету.

Треба додати, що елементи концепції “попередження тригерів” — використовуються як в міжособистісних, так і масових комунікаціях, що в цілому, дає певні підстави говорити про їх переваги.

Переваги тригерних попереджень

Прихильники тригерних попереджень кажуть, що позаяк вони дають людині шанс підготуватися до потенційного тригера (або навіть уникнути його) — це допомагає людині з ПТСР або іншим психологічним розладом почуватися в безпеці.

Ще одна потенційна перевага полягає в тому, що ці попередження можуть допомогти покращити індивідуальний спектр можливих реакцій, що дозволяє робити свідоміший вибір щодо того, як вони взаємодіятимуть із подразниками.

Недоліки

Найбільшою мірою сконцентровані на тому, що зайві тригерні попередження — лише можуть посилити уникаючу поведінку, що, у свою чергу — поглибити посттравматичний стресовий розлад у довгостроковій перспективі.

Іншими словами, з емоціями, які виникають через тригери, слід належним чином боротися під час психотерапії, особливо якщо почуття та поведінка, що виникає в результаті, заважають повсякденному життю.

Охарактеризувавши загальні аспекти тригерів і тригерованості як психологічної проблеми, для повноти уявлення читачів необхідне ознайомлення із їх різновидами.

Різновиди тригерів

Як теорія, так і практика сучасної психології свідчать, що у різних людей тригери можуть сильно відрізнятися, а багато різних подразників, залежно від попереднього досвіду — можуть набувати ознак тригерів.

У фаховому середовищі існують та застосовуються класифікації тригерів за різними критеріями, але на мою думку, основними їх різновидами можна вважати:

1. Зовнішні
2. Внутрішні
3. Травматичні
4. Симптоматичні
5. Емоційні
6. Маркетингові
7. Рекламні

Далі, власне, кілька слів окремо про усі вищеперелічені різновиди, а спочатку про, так би мовити, зовнішні.

Зовнішні тригери

Зовнішніми тригерами називають ті, що походять із навколишнього середовища — інша особа, місце або конкретна ситуація, причому те, що для деяких може бути нормальною повсякденною ситуацією або незначною незручністю — цілком здатне стати тригером для інших, особливо людей із психічними захворюваннями та/або розладами.

Наприклад, для людей, які пережили інтенсивний травмуючий досвід, зовнішнім тригером може стати:

• Людина, пов’язана з травматичним досвідом
• Сварка з другом, подружжям або партнером
• Конкретний час доби
• Певні звуки, які нагадують їм про досвід
• Зміни у відносинах або розрив стосунків
• Знаменні дати, наприклад, свята чи ювілеї
• Перехід до певного місця, яке нагадує їм про досвід
• Запахи, пов’язані з переживаннями, наприклад диму
• тощо

Внутрішні тригери

Внутрішні тригери походять зсередини (спогади, фізичні відчуття або емоції тощо) та означають сильні почуття, які виникають на основі минулого досвіду, наприклад:

1. Запис на прийом до лікаря після негативного медичного досвіду — може викликати страх
2. Прискорене серцебиття під час кардіо-тренування може нагадати про втечу тощо

Найчастіше до переліку внутрішніх тригерів зараховують:

• Гнів
• Тривога
• Пригнічення
• Покинутість
• Втрата контролю
• Самотність
• М’язова напруга
• Спогади, пов’язані з травматичною подією
• Біль
• Печаль
• Тужливість
• тощо

У контексті станів психічного здоров’я — внутрішніми тригерами є широкий спектр когнітивних та емоційних сигналів, які призводять до рецидиву симптомів, у тому числі, негативні думки та почуття, що можуть викликати рецидиви вживання наркотиків або алкоголю тощо

Травматичні тригери

Травматичними тригерами називають сильні почуття, події та інші подразники, які спричиняють раптові повторні переживання психотравми. Наприклад: звуки петард для ветеранів війни тощо.

Травматичними тригерами можуть бути:

• Звуки
• Запахи
• Візуальні образи
• Тактильні відчуття
• Слова чи словосполучення
• Події
• тощо

Травматичні тригери часто призводять до імпульсивних дій з небажаними наслідками і здатні спричиняти сильні негативні емоції:

1. Гнів
2. Смуток
3. Роздратування
4. Злість
5. Апатію
6. тощо

На практиці, травматичні тригери пов’язуються з різними розладами психіки, зокрема:

• Посттравматичним стресовим розладом (ПТСР),
• Обсесивно-компульсивним розладом (ОКР)
• Залежностями, що пов’язані із вживанням психоактивних речовин
• тощо

Наприклад, людина з ОКР по типу “бруду” — може відреагувати на заляпану виделку як тригер та, внаслідок цього відчути сильну відразу, побачивши її.

Симптоматичні тригери

Про тригери симптомів фахівці говорять тоді, коли фізичні зміни у життєдіяльності клієнтів провокують серйозніші проблеми зі загальним психічним здоров’ям особистості, наприклад коли безсоння може призвести до появи симптомів біполярного розладу.

Іншими словами, симптоматичні тригери — це ті подразники, які безпосередньо активують або погіршують симптоми психічних розладів, наприклад коли (раніше) наркозалежна людина відчуває сильне бажання “нюхнути чи закинутися” опинившись у відповідній обстановці тощо.

Емоційні тригери

Під емоційними тригерами, найчастіше, маються на увазі певні слова, подразники, картинки, звуки або в цілому ситуації, які провокують гострі емоційні реакції, що пов’язані з минулими досвідами та бувають не лише негативними, а й, певною мірою, позитивними.

Про позитивні емоційні тригери говорять, наприклад, якщо запах знайомих парфумів нагадує про стосунки з близькою людиною, а від почутої пісні зринають приємні спогади про важливу подію в минулому, упродовж якої ця пісня звучала тощо

Факт, що емоційні тригери впливають на людей — широко використовується у маркетингу та рекламі, адже дозволяє майстерним спеціалістам програмувати рішення на користь певних продуктів чи брендів та цільові дії (реєстрації, покупки, звернення, відвідування тощо).

До переліку найпоширеніших тригерів, які трактуються фахівцями як емоційні, включають:

• Тригери довіри: слова або речення, що формують відчуття безпеки та захищеності
• Тригери страху: усе, що спричиняє тривоги і/або фобії
• Тригери сюрпризу: вирізняють неочікувані і/або шокуючі аспекти привернення уваги
• Тригери печалі: інтерпретують подразники, які ведуть до смутку, співчуття та співпереживання
• Тригери відрази: використовують речі/образи, внаслідок яких виникає відчуття відрази (глибокої неприязні)
• Тригери люті: характеризують події і/або слова, які можуть викликати гнів чи обурення
• Тригери передчуття — ніщо інше, як аспекти і нюанси, які формують стан очікування або відчуття інтриги тощо

Маркетингові тригери

Вчення про тригери у сфері маркетингу використовує закономірності застосування особливих психологічних прийомів щоби ефективніше мотивувати цільову аудиторію робити певні дії.

Спектр маркетингових тригерів дуже широкий, але зазвичай усі вони, так чи інакше, мають на меті таке подразнення емоцій, інстинктів і “струн душі” — яке створює сприятливі передумови для цільових дій.

Зокрема, ось деякі приклади тригерів, які часто на практиці використовуються у процесі ефективного маркетингу:

• Терміновість. Шляхом відчуття невідкладності та часової обмеженості, інколи вдається спонукати потенційних покупців до прийняття рішення на користь бізнесів відносно швидко
• Дефіцит. Обмежена кількість товару/послуги — може тригерити через страх змарнувати нагоду
• Ексклюзивність передбачає комунікацію тих аспектів продуктів і/або брендів, які допомагають покупцям відчувати себе особливими
• Стадний інстинкт означає наявність соціальних доказів (відгуків), які наочно демонструють, що усі “вже зробили це“
• Взаємовигода полягає у додаткових цінностях як знижках чи бонусах
• Азарт як спекуляція на прагненні частини людей вигравати щось цінне
• Інтерес, для формування якого використовується неповна, але приваблива інформація
• Почуття значущості як апеляція до притаманного більшості людей внутрішнього бажання відчувати себе значущими
• тощо

В цілому, маркетингові тригери призначені зачіпати струни душі клієнтів через створення особливих ситуацій та комунікацій, які здатні мотивувати людей на вчинення потрібних бізнесам дій.

Рекламні тригери

На відміну від маркетингових — рекламні тригери, спрямовані на активацію емоцій та інстинктів, зокрема:

• Провина експлуатує почуття вини перед батьками, дітьми, близькими тощо
• Страх і небезпека стимулює певні дії задля захисту, безпеки тощо
• Індивідуальність уможливлює наголошення унікальності продукту в контексті особистості
• Жадібність як можливість не платити зайвою завдяки спецпропозиціям, більшість яких, слід сказати, створюють ілюзію, а не економію
• Слова-тригери — “безкоштовно”, “негайно”, “тільки сьогодні”, “новинка”, “секрет”, “відкрийте”, “збільште”, “ексклюзивно”, “тільки” та “тому що” і т.д.

Звісно, що це лише деякі приклади рекламних тригерів, адже практика маркетингової психології підтверджує, що рішуче кожна людина може мати індивідуальні тригери, пов’язані з її власним життєвим досвідом.

Стратегії подолання тригерованості

В сучасній психології описані багато можливих стратегій подолання тригерованості, причому більшість з них навіть доступні для самостійного випробування, а всі вони, так чи інакше, зосереджені на зменшенні впливу тригера та сили емоційних реакцій.

Завжди й усім досупний “метод проб і помилок“, наприклад, може допомогти людині самостійно визначити, що для неї найкраще підходить, так само як і підібрати різні стратегії для різних тригерів та емоцій.

По-перше, навчіться визначати. Враховуйте реакції на минулі тригери, зокрема “хто/що і як тригернуло, де, коли і чому це відбулося” тощо. Спостерігайте закономірності та очевидні ознаки ризику і зможете запобігати прояви тригерованості.

По-друге, структуруйте тригери та відповідні ваші емоційні реакції, а особливо ретельно звертайте увагу на тригери, які виникають неодноразово і емоційна реакція на які стає сильнішою.

По-третє, дійте. Рішуче і прямо зіткніться зі своїм стресом або спробуйте знайти інші рішення, які нейтралізують його. Наприклад, замість постійного ходіння повз, скажімо, лікарню, щоби не згадувати пов’язані з нею події — наважтеся прийняти травматичний досвід повністю. Або змініть маршрут.

По-четверте, зорієнтуйтеся на емоційному подоланні. Тобто, якщо, скажімо ви не можете усунути або уникнути тригера, відрегулюйте силу своєї емоційної реакції на тригер, що може допомогти зменшити вплив стресора. Наприклад, медитація може допомогти зменшити стрес, тривогу та депресію.

По-шосте, актикулюйте, якщо хтось вас тригерить. Іншими словами, людина, яка вас тригерить найчастіше “робить це” ненавмисно. Зазвичай, просто поговоривши з ними про вплив їхніх дій — вдається усунути будь-які непорозуміння та розглянути можливі рішення. Говорячи про тригерованість — будьте відкриті, спокійні і красномовні. А також готуйтся долати труднощі.

По-сьоме, знайдіть свого фахівця з психічного здоров’я. Доведено, що певні методи терапії ефективні у боротьбі з тригерами, зокрема і експозиційна та EMDR-терапія, а групи підтримки допомагають не почуватися самотньо.

По-восьме, перевірте свої думки на відповідність дійсності: щоб звести до мінімуму ескалацію думок і почуттів, може бути корисно «помислити критично» щодо переживань і оцінити їх обґрунтованість.

Ось, наприклад кілька способів як це зробити:

• Перевірте факти: розділіть те, що є беззаперечною правдою, і те, що відноситься до вашої суб’єктивної їх інтерпретації.
• Враховуйте когнітивні викривлення: визначте помилкове або неточне мислення, сприйняття чи переконання.
• Переформатуйте помисли: розберіться як змінити автоматичні негативні думки на позитивні.
• Пропорційність реакції: запитайте себе самокритично — чи ваша реакція пропорційна тригеру?

По-дев’яте, шукайте тригерні попередження. Адже вони можуть допомогти попередити вас про тригери, особливо якщо йдеться, скажімо про візуальні матеріали, що пов’язані з самогубством або насиллям.

• Усе частіше інформація у ЗМІ вказує тригерні попередження на початку статті, звертайте на них увагу
• Не соромтеся попросити інших попереджувати вас про тригери в інформації, якою вони діляться тощо

По-десяте, дбайте про своє психічне здоров’я. Адже цим ви зможете зміцнити свою опірність проти потенційних тригерів і для цього можна почати:

• спілкування з коханою людиною, другом або психологом чи психотерапевтом.
• практикувати медитацію, глибоке дихання або ведення щоденника тощо

В цілому, хоча контролювати тригери на практиці буває непросто — абсолютно усі, хто їх відчуває, можуть вчитися на минулому досвіді, а далі застосовувати те, що вони дізналися, і обмежувати ризик повторного спрацьовування.

Рішуче кожного разу, коли людину тригерить — можливо і потрібно вчитися як керувати подібними реакціями в майбутньому, особливо, якщо повністю контролювати тригер — неможливо.

Підготувавшись до тригера — можна якщо не повністю його запобігти, то проконтролювати будь-що з того, що впливає на психічні розлади або травматичні досвіди

ПІДСУМКИ

З початком повномасштабного воєнного вторгнення росії в Україну — тригери і тригерованість складаюють усе більшу частку в зверненнях клієнтів по психологічну допомогу.

Попри те, що пов’язані з війною тригери значною мірою стосуються зовнішних подразників, таких як звуки сирени повітряної тривоги чи вибухів від роботи ППО тощо,

Треба сказати, що усе частіше трапляються і випадки коли бійців, цивільних та, особливо колишніх військовополонених — тригерить просто через російську мову від оточуючих.

Арсенал засобів боротьби з тригерованістю доволі широкий, але як і будь-яка психологічна допомога, значною мірою успіх боротьби залежить і від рішучості людини спільно зі спеціалістом боротися із тригерами та їх наслідками — до переможного.

Підбір фахівців

Щоби розпочати консультуватися щодо актуальної для вас чи ваших близьких проблематики тригерованості, особливо якщо викладена вище інформація допомогла сформувати достатньо повне уявлення про явище — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти у профайлі

Або підберіть фахівців із відповідною актуальним запитам, скаргам, симптомам, темам, розладам експертизою скориставшись простим і ефективним функціоналом у спеціальному розділі Простору Психологів

Сучасна психологія тлумачить відчай (рос., анахр., — отчаяние) як довготривалу астенічну емоцію, наслідками якої може бути нездатність людей виконувати навіть найпростіші дії, а також розвиток депресивних розладів психіки.

Практика свідчить, що відчай є психо-емоційним станом, який може виникнути при різних життєвих обставинах, а інформація далі, сформована на численних прикладах надання допомоги — покликана:

• по-перше, сприяти формуванню у читачів загального уявлення про його психологічну природу
• по-друге, підказати читачам як своєчасно розпізнати у ньому розлад психіки, який потребує негайного звернення по психологічну допомогу

Розпачем або відчаєм фахівці також називають стан афекту, в якому поєднуються паніка, жах, пригнічення, зневіра, безвихідь, лють та інші негативні емоції/стани — а спільним знаменником усіх їх, часто вважається повне занурення у важкі емоції та вимкнення здатності до раціонального мислення.

Додам, що про серйозну небезпеку розпачу як крайньої зневіри, зокрема свідчить і закріплений за ним статус “смертного гріха” у християнському віровченні.

Коли звертатися по допомогу?

Позаяк розпач, більшою чи меншою мірою, але завжди негативно впливає на психічне здоров’я, зволікання зі зверненням по допомогу до фахівців може суттєво збільшити обсяг і тривалість зусиль, що будуть необхідні для подолання відчаю.

Зазвичай, як показує практика психотерапевтичних сеансів, запис на консультацію співпадає із етапом, коли людина в результаті відчаю, певною мірою, уже втрачає дієздатніть:

• не може приймати рішення
• не дбає про себе
• не зважає на оточуючих
• неадекватно поводиться
• тощо

Оскільки, зокрема, відчай може бути наслідком депресії і, водночас, депресія — бути похідною від розпачу — фахівцеві з психічного здоров’я важливо якомога раніше та правильно провести психодіагностичний етап.

Щоби допомогти читачеві своєчасно розпізнати прояви патологічного відчаю у себе чи серед своїх близьких та звертатися до спеціалістів тоді, коли потрібно — спочатку окремо охарактеризуємо його психологічну симптоматику.

Симптоми відчаю

Виявити людину у відчаї оточуючим вдається як правило інтуїтивно й нескладно, але щоби точно не помилитися, слід врахувати такі ознаки/симптоми цього стану:

1. Безпорадність
2. Втрата віри в хороше майбутнє
3. Розчарування у власних можливостях впливати на життя
4. Страх майбутніх подій (більшою чи меншою мірою усвідомлений)
5. Переживання за близьких і, особливо, залежних людей
6. Архаїчний і центральний сором за власну неспроможність
7. Депресія (може бути не лише ознакою, а і причиною)

Змалювати картину розпачу можна ще як сповнені безпорадністю очі, знизані плечі та опущені руки, які мовою тіла констатують “позу переможеного/ї”, при цьому людина, зазвичай може ще і вербалізувати такі умовиводи як:

1. Все пропало
2. Я не зміг/змогла
3. У мене не вийшло
4. Обставини сильніші за мене
5. Життя жорстоке / несправедливе
6. Уже нема ні сил, ні бажання, ні потреби
7. Така моя доля
8. тощо

Розібравшись в цілому із основними ознаками відчаю, перед тим як перейти до передумов та причин його виникнення, нагадаю, що зіткнувшись із цим явищем особисто чи спостерігаючи його у близьких — зусібіч краще не зволікаючи звернутися по психологічну допомогу.

Причини виникнення відчаю

Загальновідомо, що найстійкіші первісні емоції можуть спричинятися серйозними стресами, надзвичайними ситуаціями і бути наслідками, так би мовити, екзистенційних потрясінь.

Класифікуючи причини відчаю, фахівці, зазвичай починають із катастрофічних, трагічних чи драматичних подій, які відбуваються знанацька, а особливо, якщо вплив таких подій на подальше життя людини — носить визначальний характер.

Іншими словами, до групи ризику впасти у відчай треба зараховувати практично усіх, хто:

1. Зазнав втрати близької людини внаслідок смерті або загибелі
2. Важкохворих, травмованих або людей з особливими потребами
3. Пережив автомобільну катастрофу із незворотними наслідками для тіла і/або душі
4. Стали жертвами стихійних лих, техногенних аварій
5. Були змушені розлучитися
6. Зазнали зниження у посаді чи краху на підприємницькій ниві
7. Постраждали від пожежі та/або повної втрати майна
8. тощо

Додам, що моя безпосередня практика надання допомоги клієнтам у розпачі засвідчує, що відповідне деструктивне почуття, а згодом і патологічний стан, найчастіше пов’язуються зі:

1. Зрадою
2. Важкою недугою
3. Нереалізованістю
4. Психологічною непідготовленістю

Кілька слів про кожну із них окремо — корисно, тож спочатку про психологічні аспекти зради як причини для відчаю.

Зрада як причина відчаю

Подружня зрада або інше віроломство щодо екзистенційно важливих домовленостей стає психологічною проблемою, а нерідко і переростає у психосоматичний розлад на фоні відчаю, спричиненого хибними сподіваннями на іншу людину.

Причому, не лише у сімейних рамках, а й у бізнесі, дружбі, службі, кар’єрі та інших формальних і неформальних відносинах.

Узалежненість зрадженої людини від приємних аспектів взаємодії, що були порушені зрадником/цею, залежно від нюансів об’єктивності сприйняття цього факту та індивідуальних рис особистості — спричиняє більше чи менше інтенсивні й глибокі переживання.

Нереалізовані мрії та невиправдані надії

Позаяк навколишньому середовищу, в якому люди здійснюють життєдіяльність, властиві динаміка, непередбачуванність та змінність, та з огляду на різноманітні суб’єктивні причини психологічних проблем — нерідко у відчай можуть впасти надто оптимістичні активісти, підприємці, а також — самовіддані волонтери.

Часто буває, що до розпачливих наслідків призводить відсутність очікуваного щастя через непрораховані ризики у бізнесі, громадській діяльності, політиці, корпоративній кар’єрі, державній службі, волонтерській діяльності тощо

Важкий медичний діагноз/хвороба

Важкі фізичні хвороби переносяться складно не лише не фізичному рівні, а й завдають шкоди моральному духу.

Нерідко, дізнавшись про важкий медичний діагноз, люди зі встановленими соматичними діагнозами — впадаючь у відчай та буквально “перестають жити”, а відтак і не вірять у подолання, лікування/зцілення і/або “беруть в цьому формальну участь” тощо.

Можна також виділити і спільну рису, яка певною мірою притаманна усім причинам виникнення відчаю — неспроможність коректно передбачити сценарії розвитку певних подій та/або впливу на на ситуацію через людей..

Іншими словами, наївно розраховуючи попервах у стосунках, бізнесі чи самореалізації на відсутність серйозних викликів, бар’єрів чи невдач і зіткнувшись із ними, нерідко, люди здатні упасти у відчай.

В цілому, позаяк існує великий обшир стресових ситуації в житті сучасної людини, які здатні спочатку сильно обнадіяти, а потім нещадно зруйнувати засновані на цьому сподівання, в роботі психотерапевта з клієнтом у розпачі — дуже важливу роль відіграє майстерність психодіагностики.

Загальна психологічна непідготовленість до життєвих викликів

На практиці, неготовність до викликів найчастіше зводиться до страху смерті та свідчить про збій інстинкту виживання, який просто перестає реагувати на виклики чи передбачати подолання несприятливих обставин, до яких “не готувало життя”

До переліку засадних передумов і найбільш поширених причин формування у здорової особистості стан відчаю можна віднести і невдалий внутрішній діалог (голоси у голові), в процесі якого у відповідь на звичайну і цілком нормальну думку після чергової невдачі із послідовності яких (й ніяк інакше) складається будь-який успіх:

– “Може (уже) пора припиняти (безуспішно) намагатися (зробити/досягти неможливе/ого)?”

Спершу промайне, а потім і поступово утвердиться умовивід, що:

– “Впасти у відчай” не так уже й кепське рішення, адже (уже) буцімто всі можливі (посильні) засоби вплинути на ситуацію виявилися марними тощо.

– Тим більше, якщо, наприклад, здоров’я останнім часом підводить, а з ним переосмислюється і/або зникає колишня привабливість чогось раніше безумовно бажаного/потрібного…

В цілому, будь-яка важка ситуація, від якої людина впадає у розпачливий стан — виявляє суттєву внутрішню непідготовленість та означає необхідність фахової психологічної допомоги/підтримки для її успішного подолання.

Що зокрема, нерідко потребує активності не стільки від самої людини, яка балансує на межі відчаю, скільки змушує близьких цієї людини своєчасно розпочинати консультації із фахівцями щодо спільної розробки тактики надання допомоги.

Стадії розпачу

Щоби звертатися по допомогу до фахівців із психічного здоров’я своєчасно — читачеві варто також наголосити на загальновідомій концепції 5 стадії/фаз відчаю (етапів прийняття неминучого), що притаманні людям у житті яких сталися неочікувані події:

1. Шок/заперечення
2. Гнів
3. Торг
4. Депресія
5. Прийняття

Шок (заперечення)

Прийняття неминучого, як правило, починається зі заперечення, суть якого полягає в сліпому й упертому ігноруванні адекватної рефлексії фактів, що характеризують перебіг та наслідки потрясінь, які вона переживає в реальному часі.

Заперечення може з однаковою упертістю поширюватися на незворотні зміни як внутрішнього, так і зовнішнього характеру: помисли, устремління, емоційні реакції, очікування, потреби, страхи, сумніви, прагнення, комплекси тощо.

Для сучасних людей, треба сказати, цілком природно, наприклад, отримавши трагічну новину — відреагувати сильним шоком, адже умосягнення усіх різновидів наслідків незворотних змін, які з цим пов’язуються (нейронами у головному мозку) — здатне призвести до:

1. Тимчасової нездатності адекватно оцінювати актуальні події
2. Необ’єктивності у прийнятті рішень тощо

Суттєво, що тривалість цієї стадії зажди індивідуальна (від годин до років) та залежить від особливостей індивідуальної психіки, рис характеру, звичок, світогляду, життєвого досвіду тощо.

Гнів

Після заперечення або шоку, на так званій другій “стадії гніву” (люті) — люди переживають якраво негативно виражене відчуття агресії щодо першопричини як предмету чи особи яка хибно такою приймається.

Прикметно, що роль об’єкту на який спрямовується гнів — може не мати жодного (або ж лише символічне) відношення до неприйнятної події, що втім, не зупинятиме “праведно розгніваного” від виявів агресії упродовж перебігу цієї стадії.

Істотно, що з точки зору сучасної психології нема нічого надзвичайного в тому, що у випадках смерті близьких, такого роду агресія може спрямовуватися навіть на померлу особу.

Тривалість гнівної стадії може зайняти кілька годин (чи днів) або затягнутися на декілька років (чи навіть десятиліть), а практика свідчить, що саме на ній відбувається застрягання багатьох людей, які упали у відчай.

При цьому, вони усвідомлено чи несвідомо продовжують роками і навіть десятиліттями носити у собі непримиренну лють (гнів), замість того щоби опрацювати і спрямувати ці сильні емоції у позитивне русло із психологами і/чи психотерапевтами та отримати із цього зиск.

Торг

Після шоку/заперечення та гніву, зазвичай, людина заходиться торгуватися у сподіванні, що “десь щось якось” все ще можна виправити шляхом певної жертви або іншого впливу на чинники, що визначають гірку суть неприйнятної ситуації.

Причому, методи впливу на ситуацію шляхом торгів, бувають дуже різними, хтось отримавши звістку про хворобу — змінює стиль життя, хтось долаючи втрату близьких — може почати відвідувати церковні богослужіння тощо.

Суттєво, що торгуючись упродовж цієї стадії в процесі внутрішніх і/або зовнішніх трансформацій — багато людей досягають видатних результатів, адже не так уже й рідко трапляються:

1. Випадки повного одужання від важких хвороб
2. Разючі і стійкі зміни засадничих принципів поведінки в міжособистісних стосунках
3. Прозріння та переосмислення життєвих цінностей
4. тощо

Водночас, якщо така торгівля виявляється неприбутковою, а вплинути на перебіг та/чи наслідки неприйнятної події — не вдається, люди, особливо психологічно непідготовлені, ризикують впасти уже у депресію.

Депресія

Будучи четвертою фазою прийняття неминучого — депресія знаменує собою повне потрапляння людини у полон негативних помислів та відчуттів.

Причому, прояви депресії можуть бути вельми різноманітними і навіть полярними:

1. Когось депресія “не випускає з дому”,
2. Комусь вона дозволяє з’явитися серед людей у занедбаному стані,
3. Інші навпаки, прилюдно залишаються в оточуючих “самими собою” і страждають тихо наодинці
4. тощо

Передостання стадія прийняття неминучого може також виявлятися у:

• небажанні їсти чи переїданні,
• безсонні та сонливості,
• падінням самооцінки,
• розконцентрацією уваги,
• десоціалізацією
• і навіть нав’язливими думками суїцидального характеру,

Спостереження яких, слід сказати, упродовж трьох і більше тижнів — уже дозволяє близьким обґрунтовано починати консультуватися із психологами щодо розробки стратегій порятунку уже на найближчу перспективу

Прийняття

Передовсім суттєво, що існує безліч людей, які застрягнувши на будь-якій із попередніх та не отримавши фахову психологічну допомогу — реально ніколи не досягають стадії “прийняття”.

На ній людина, як правило, уже виявляється здатною до раціонального осмислення ситуації, в процесі якого визнає наявність проблеми і поступово вчиться жити з усім спектром небажаних наслідків.

На практиці, лише після стадії прийняття у клієнтів справді починається “цілком нове доросле життя” де усі обставини, які раніше заперечувалися чи викликали лють — набувають уже таких ознак, які уможливлюють позитивне світосприйняття та нові ресурси для розвитку

Наслідки відчаю

Справді інтенсивні та глибокі потрясіння негативного характеру в житті сучасної людини, зазвичай, залишають відповідний слід на її психічному здоров’ї.

Іншими словами, наслідками непропрацьованого і, буцімто, тимчасового почуття відчаю — може стати ціла множина небезпечних психо-емоційних станів та психосоматичних розладів, зарадити яким, зазвичай, — людина уже не може самостійно.

Тому, зокрема, якщо вам доводиться спостерігати у житті своїх близьких один чи, тим більше, одоразу кілька із нижчеперелічених основних негативних наслідки відчаю — не відкладайте першу консультацію із фахівцем:

• постійні головні болі
• розгубленість і безпорадність
• втрата сенсу життя
• розконцентрація уваги
• самоізоляція
• сплутаність думок
• узалежнення від препаратів/речовин
• розумово-фізичної непрацездатність
• самоушкодження
• суїцидальні помисли
• спроби самогубства
• тощо

Охарактеризувавши таким чином загальні психологічні аспекти відчаю, для повноти уявлення, пропоную читачеві ще ознайомитися із кількома методами із, так би мовити, арсеналу сучасних засобів його успішного подолання.

Подолання відчаю

Теорія свідчить, а практика підтверджує, що шлях подолання відчаю клієнтами психологів — завжди індивідуальний. А визначається — як суттю драматичної/трагічної події, що стала його причиною, так і особистісними особливостями.

Водночас, все-таки практик дозволяє виокремити і найзагальніші рекомендації щодо виходу із цього негативного стану психіки:

• По-перше, слід подбати про забезпечення фундаментальних фізичних потреб: доступ до повітря, води, їжі, сну, сексу тощо

• По-друге, унеможливити пов’язані зі здійсненням життєдіяльності ризики для особистої безпеки: перехід дороги, кермування автомобілем, екстремальні види спорту тощо

• По-третє, зосередитися на фізичному розвитку, оздоровленню, зміні стилю життя, позбутися шкідливих звичок тощо

• По-четверте, дозволити собі “стільки часу, скільки потрібно” переживати важку подію та не приймати жодних важливих рішень поки не буде внутрішньої готовності

• По-п’яте, проконсультуватися з фахівцем із психічного здоров’я, співпраця із яким/якою дозволить підвищити ефективність усього перерахованого і визначить обсяг психокорекційного та/або психотерапевтичного впливу, що потрібен для якомога швидшого та максимально ефективного подолання відчаю.

Психологічна допомога при відчаї

На практиці, як і будь-яка інша психологічна допомога, залежна від індивідуальних особливостей кожного випадку — передбачає психодіагностичний етап за підсумками якого спеціаліст розробляє стратегію подолання причин та проявів відчаю, центральне місце у якій, так чи інакше, займає психотерапія.

Саме завдяки психотерапевтичним сесіям та/або сенсам, під час проведення яких можуть застосовуватися різні методи/підходи окремо або водночас (інтергративний) — клієнтам щоразу вдається знімати найгостріші прояви відчаю, зокрема глибоку безнадію, зневіру та думки про самогубство.

Треба сказати також, що на мою думку, найбільш універсальним методом роботи з відчаєм треба вважати позитивну психотерапію, адже:

• по-перше, суть цього підходу полягає у пошуку та активування внутрішніх людських ресурсів.
• по-друге, арсенал сучасних засобів позитивної терапії — дозволяє у розумні терміни успішно залагоджувати як психологічні розлади, так і долати стійкі депресії тощо

Звісно, що окрім позитивної психотерапії залежно від особливостей фахової підготовки та індивідуальних особливостей клієнтських звернень — для лікування відчаю застосовуються й інші методи психотерапії: когнітивно-поведінкова, гештальт, психодинамічна тощо.

ПІДСУМКИ

Відчуття і/або стан відчаю трактуються сучасною психологією як одні з найбільш небезпечних та таких, що потребують залучення у процес його подолання/лікування кваліфікованих фахівців з психічного здоров’я.

Виявити у себе (чи серед найближчих людей) ознаки поступового впадіння у відчай буває не так складно, особливо на фоні наявності передумов та причин його виникнення, що розкриті у статті вище.

Подолання небезпечних наслідків відчаю, найбільше залежить від трьох основних чинників:

• по-перше, індивідуальних особливостей особистості
• по-друге, суті та обставин катастрофічної/екстремально/трагічної/драматичної події
• по-третє, своєчасності звернення по фахову допомогу

У контексті відчаю, прикметно, що люди, які раніше проходили процес його психологічного подолання, як правило, виявляються більш підготовленими прикладати потрібні для його нейтралізації зусилля спільно з психологами чи психотерапевтами в майбутньому

Підбір фахівців

Щоби розпочати консультації щодо вирішення актуальної для вас чи ваших близьких психопроблематики відчаю, особливо, якщо інформація вище допомогла сформувати достатньо загальне уявлення про її суть та основні аспекти — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти у профайлі

Або підберіть фахівців із експертизою, що максимально відповідає індивідуальним симптомам, скаргам, запитам і/або побажанням щодо цін, формату, методу, статі тощо у спеціальному розділі Простору Психологів