Фобії

Загальна інформація про фобії (страхи) у Психоенциклопедії на psyhology.space

       Фобії, як явище людської психіки відомі з давніх- давен і описані в багатьох літературних творах. Лікувати фобії пробували з найрізноманітнішими способами,використовуючи релігійні та шаманські обряди, замовляння та  магічні зілля. Таке лікування часто було безуспішним, стигматизуючим і безнадійним. І лиш з бурхливим  розвитком  психофармакології та психотерапевтичних наук , з фобіями навчились боротися  по-справжньому, сприяючи одужанню своїх пацієнтів та клієнтів,позбавляючи їх страху та повертаючи психічне здоров’я.

Взагалі, ФОБІЯМИ називають абсолютно безпідставні, інтенсивні  страхи  перед  явищами , реальними, чи нафантазованими, які неможливо контролювати. Причому люди, які страждають фобією, ставляться до свого стану критично, але нічого не можуть з собою вдіяти.

    Фобії значно погіршують якість життя, адже призводять до стійкого тривожного емоційного фону і спричиняють розвиток уникаючої  поведінки. Людина, яка страждає на фобію, намагається не потрапляти в ситуації, які спонукають її згадати про свій страх і знову пережити його. Така поведінка часто ізолює людину, яка страждає на тривожний фобічний  розлад, замикаючи в чотирьох стінах, або суттєво обмежуючи коло спілкування чи соціальний простір.

В психіатрії фобії відносять до кластеру тривожних розладів, окремо виділяючи агорафобію, специфічні фобії та соціофобію. Взагалі фобій є безліч , попри певну частину найпоширеніших, від простих і зрозумілих, до найдивніших.

Безпосередні причини виникнення фобій точно невідомі, хоча ці розлади цілком вписуються в біопсихосоціальну модель розладів психіки.  Є певна частка спадкової схильності, тобто, якщо хтось з родичів першої лінії мав фобічний розлад, то шанси, що нащадки матимуть ту, чи іншу фобію, сягає до 20%. Також постійне відчуття небезпеки чи неблагополуччя в дитинстві можуть формувати так звану «тривожну особистість» з гіперактивністю лімбічної системи, яка є добрим підґрунтям для виникнення фобічних розладів.

В людей, які мають фобічний розлад, значно активована вісь стресу- в великій кількості в кров викидається гормон гіпоталамусв вазопресин і гормон наднирників кортизон, спричиняючи постійну «тривожну готовність».

  Стартує фобічний розлад, зазвичай¸в підлітковому, або молодому віці до 30ти років, коли з’являються перші специфічні страхи. Переважно фобії бувають відносно сприятливими, як, наприклад, страх жаб чи павуків. Ці страхи не порушують звичайного способу життя і можуть проявлятися лише епізодично, тому особливого лікування не потребують.

Взагалі різні фобії можуть раптово  з’являтися і пізніше зникати у досить значної частинини людей, не залишаючи жодного помітного сліду у їхній психіці.

Діагноз фобічного розладу ми можемо поставити лише в тому випадку, коли епізоди фобічних нападів тривають не менше  6-ти місяців, спричиняють стійке порушення звичного способу життя і призводять до уникаючої поведінки і дезадаптації.

Фобії,  які призводять до стійкого порушення способу життя і зниження професійного функціонування, потребують консультації психіатра для медикаментозного лікування та тривалої роботи з психологом чи психотерапевтом.

Однією з найпоширеніших фобій є АГОРАФОБІЯ,  яка включає в себе страх відкритого простору, натовпу, поїздки в різних видах транспорту. Часто агорафобія починається з раптового приступу гострого страху в певному місці, який досягає рівня панічної атаки:  з’являється страх смерті, серцебиття, пітливість, ноги і руки стають наче невагомі, важко ступити крок і здається, що неможливо зробити вдих. Приблизно за декілька хвилин панічна атака минає без сліду, проте людина наступного разу буде боятися її виникнення і уникатиме певного місця, щоб панічна атака не повторилася. З часом кількість таких місць буде збільшуватися, а тривога наростати, приводячи до стійких обмежень.

Соціофобія , або соціальний тривожний розлад це розлад, коли людина відчуває стійкий дискомфорт або страх під час перебування в групі людей, або боїться якось себе проявити, висловити свою думку. Людині з соціофобією здається, що вона буде не зрозуміла іншими чи висміяна, хоч жодних обєктивних причин для цього не існує. Часто соціофобія виникає у людей, які мали травматичний досвід зневаження чи відкинення, з яким вона не впорались. Часто це сором’язливі , тривожні люди з не надто високою самооцінкою, які надзвичайно потребують підтримки і схвалення від оточення.

В дітей також бувають соціофобічні розлади, один з яких це селективний мутизм, коли дитина зберігає повну мовчанку з незнайомцями чи в конкретних соціальних ситуаціях і має дуже обмежене коло найближчих осіб, з якими розмовляє. При чому, мовлення відповідає віку і розвинене в повному об’ємі. Часто дитина має декілька друзів, з якими демонструє звичайну дитячу поведінку, з іншими ж дітьми не спілкується взагалі.

Селективний мутизм призводить до порушення навчання та взаємодії з однолітками і досить важко піддається різним терапевтичним інтервенціям. Тому при неефективності поведінкової терапії призначають медикаментозну підтримку.

Специфічні фобії, або прості фобії, це фобії предметів, явищ, вигаданих подій.

Наприклад , страх води, страх висоти, певних тварин чи комах. Може бути страх захворіти- нозофобія, страх онкологічного захворювання- канцерофобія, страх збожеволіти- лісофобія.

Ці, здавалось би, безпідставні страхи також можуть займати дуже багато місця в думках людей і викликати сильну тривогу і значно ускладнювати їм життя.

Часом є дивні фобії, як страх дерев чи якогось одного кольору, чи продукту. Кожен з них має свою цікаву назву і історію, хоч приносить не менше страждань, ніж «традиційні» фобії, викликаючи сором і страх звернутися за допомогою.

В даний час фобії досить добре і швидко лікуються, враховуючи можливості фармакології і сучасної психотерапії. Препаратами вибору при лікуванні фобій є сучасні антидепресанти, які призначаються мінімум на 6 місяців .Ідеальною комбінацією лікування фобій є співпраця пацієнта, психіатра і психолога, що, хоча фобічні розлади зазвичай хронічні, допомагає досягнути стійкого позитивного результату і повернути радість життя.                                                 

 Ірина Григораш, лікар-психотерапевт, психіатр, дитячий психіатр.