Неприйняття свого тіла

Інформація про психосимптоматику неприйняття свого тіла

Неприйняття свого тіла — це проблема, яка зараз досить поширена в сучасному суспільстві, насиченому недосяжними стереотипами краси та ідеалами фізичного вигляду. З точки зору психотерапії, це комплексна тема, що вимагає уваги та розуміння. У цій публікації я розгляну, що це за проблема, звідки вона береться та як можна працювати над її вирішенням.

Що таке неприйняття свого тіла?

Неприйняття свого тіла — це стан, коли особа відчуває дискомфорт або невдоволення щодо своєї зовнішності, фізичної форми, розмірів тіла чи його вигляду. Це може включати в себе постійне порівняння себе з недосяжними ідеалами краси, негативні переконання про своє тіло та навіть розвиток тілесних розладів, коли сприйняття людиною свого тіла протирічить реальності (дисморфофобія). Також при неприйнятті свого тіла дуже часто розвиваються розлади харчової поведінки – анорексія, булімія та інші. При роботі з клієнтами, я дуже часто помічаю цю кореляцію. Із останніх тенденцій також помічаю, що якщо раніше неприйняття свого тіла спостерігалось майже завжди лише у жінок, то зараз все частіше бачу випадки, коли ця проблема виникає і у чоловіків. Найбільш вразливі також у цьому плані підлітки – у переважної  більшості моїх клієнтів-підлітків спостерігаю незадоволення своєю тілесністю у тій чи іншій формі.

Звідки береться неприйняття тіла?

По-перше, це культурний та соціальний тиск. Сучасна культура просуває ідеали краси, які можуть бути недосяжними для більшості. Зображення у ЗМІ та соціальних мережах можуть створювати нереальні стандарти, що призводить до неприйняття власного тіла. Також уся «індустрія краси», у переважній більшості своїх проявів, направлена на створення відчуття неповноцінності та заробляння на цьому грошей. Здебільшого, від цього тиску та об’єктивації тіла страждають жінки, хоча зараз і у чоловіків можна зустріти цю проблему, як я зазначала раніше.

По-друге, на сприйняття свого тіла дуже впливає травматичний досвід людини. Особистий досвід травм, насилля або зневажливого ставлення до людини у дитинстві чи дорослому віці може залишати сліди на сприйнятті власного тіла. Втративши віру у безпеку чи красу власного тіла, люди можуть розвивати негативне ставлення до власної тілесності.

По-третє, значний вплив на стосунки з тілом можуть мати психічні розлади. Тілесні дисморфічні розлади або інші психічні стани можуть сприяти неприйняттю свого тіла. Людина бачить неіснуючі або перебільшені дефекти, які важко переживає. Наприклад, при дисморфофобії, людині може здаватись, що у неї непропорційно довгий ніс, хоча насправді це не відповідає дійсності. Така людина може вдаватись до великої кількості пластичних операцій чи інших послуг «індустрії краси», і, що найстрашніше, їй ніколи не буде достатньо. Також неприйняття власного тіла часто зустрічається при депресії. У такому стані людині може здаватись, що вона стала потворною та що у її зовнішності відбулись незворотні зміни, хоча, насправді, зовсім нічого не змінилось.

По-четверте, на неприйняття свого тіла може впливати реальна фізична травматизація чи незворотна зміна тіла. Окрім вікових змін чи змін внаслідок хвороби, через війну зараз ми можемо спостерігати таку проблему серед військових та цивільних, що постраждали внаслідок бойових дій. Важливо розуміти, що перша реакція неприйняття незворотних змін у такому випадку – нормальна, і потрібна довга реабілітація. Це питання, на жаль, ще потребує розробки та довгої роботи із суспільством.

У своїй психотерапевтичній практиці я бачу, що неприйняття власного тіла здебільшого має комплексну природу. Тобто тут є рівний вплив соціального середовища, родини, травм та психічних розладів, що виникають як наслідок перших трьох факторів. Психотерапевтична робота з тілесними проблемами також має бути комплексною.

Як вирішити проблему неприйняття свого тіла?

Потрібно пам’ятати, що проблема неприйняття тілесності не є нерозв’язною, особливо, якщо працювати з нею з різних сторін. Але важливо не ігнорувати це питання, бо воно буде з часом поглиблюватись та блокувати відчуття щастя та свободи. Існує декілька шляхів, що допоможуть впоратись із питанням неприйняття своєї тілесності.

1. Психотерапія

Процес психотерапії, зокрема тілесно-орієнтована психотерапія, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія тощо, може допомогти усвідомити та змінити негативні уявлення про своє тіло. Ця робота може бути тривалою, але результат цього вартий. З мого досвіду, найкраще працює мультимодальний підхід, з використанням технік із різних психотерапевтичних підходів, що підібрані під конкретну людину.

2. Самоприйняття та медитація

Розвиток навичок самоприйняття та впровадження практик медитації може сприяти свідомому, неперервному сприйняттю свого тіла та відчуттю гармонії. Наприклад, авторка книги «Фальшиві тіла, справжні «я» («False bodies, true selves»), психотерапевтка Ніколь Шнаккенберг, описує власний досвід із відновлення зв’язку зі своїм тілом, порушеного анорексією, за допомогою практик йоги та медитації, що було дуже успішним.

3. Фізична активність

Фізичні вправи, які приносять задоволення, можуть поліпшити сприйняття власного тіла. Активність, що створює радість, може допомогти розслабити тіло та розкрити його потенціал. Це може бути будь-яка фізична активність або спорт, які вам подобаються. Біг, прогулянки, йога, фітнес, танці, заняття у спортзалі, зарядка – усе, що допомагає вам та наповнює вас.

4. Групова підтримка

Приєднання до групи підтримки, де люди діляться своїм досвідом та допомагають одне одному у прийнятті тіла, може стати важливим ресурсом. Також таким ресурсом може стати участь у тілесно-орієнтованій терапевтичній групі. В ідеалі, найкраще поєднувати групову терапію або групу підтримки з індивідуальною психотерапією.

5. Підтримка близьких людей

Не варто недооцінювати вплив оточення на зміну ставлення до себе та свого тіла. Тепле підтримуюче середовище може творити дива та допомагати людині почати краще ставитись до себе та свого тіла. Саме тому дуже важливо створювати таке середовище навколо себе, наповнювати його відкритими та емпатійними людьми.

Підсумки

Неприйняття свого тіла — це складна проблема, яка має декілька джерел походження – вплив середовища, травми, психічні розлади, також тут можна окремо виділити незворотні зміни тіла, наприклад, втрата частини тіла. Однак засоби її вирішення існують. Психотерапевтичний підхід, поєднаний із самоспостереженням та підтримкою, може відкрити двері до покращення самоприйняття та відчуття перебування у гармонії із власним тілом. Важливо бути турботливим до себе та ретельно підбирати своє середовище. Любов та турбота у різних проявах зцілюють травми тілесності.

Автор