Пережите насилля

Пережите фізичне чи сексуальне насилля як причина психологічних проблем

«Мене гвалтував мій батько.

Я усе життя мовчала.

Вам кажу це першій»

Найстрашніше признання, яке може почути психолог.

Найстрашніша з можливих дитячих травм.

Найгірше, що може статися з дитиною в сім‘ї – це сексуальне насилля.

Інцест.

Тема, про яку написано страшні автобіографічні речі.

Для початку: сексуальне насилля – це не обов‘язково секс з проникненням.

Це також і його спроби.

Ґрумінґ – ласки, що межі нормальних явно переходять, погладжування статевих органів – або змушування дитини робити це дорослому.

Це і така інцестуозна поведінка, яка не включає контакти з тілом дитини: агресор, який займається мастурбацією у присутності дитини, або ексгібіціоніст, або той, хто переконує дитину сфотографуватися оголеною, – усі ці акти розцінюються як інцест.

Ознака інцесту – те, що робиться, повинно триматися в таємниці.

Батько, що обіймає і цілує доню або сина, не робить звісно, нічого поганого.

Погане – таємне.

Таємне – погане.

До інцестуальних відносяться і такі «невинні» речі, як підглядання за дитиною, коли вона роздягнута, і будь-якого роду репліки (типу жарти) сексуального характеру, якщо від того дитина почувається некомфортно, стидно, незручно.

Це те, що дитина робить з відчаєм.

Звідкись знаючи, що це неправильно

Найгірше, коли вона робить це з радістю, спочатку «приручена» звірюкою, а потім використана – із запевненнями, що це гра/любов/і це круто.

Це щось, що робить дитину назавжди зламаною.

Дитина, як би не казали про неі, що вона гнучка та сильна, справиться – не така.

Вона може справитися з багатьма речами.

Але не з цією.

Дитина розуміє, що відбувається щось протиприроднє.

Дитині можуть розказувати, що її так сильно люблять, так люблять. Що це і є любов.

(Але хай вона буде нашою маленькою таємницею).

Відтоді ій може на все життя любов асоціюватися з брудом, встидом, нечистістю і гидкою таємницею, а перед усім з безпорадністю і безвідмовністю.

Зі мною так можна.

Я ніхто.

Я сміття.

Це самопроживання заторкує всі сфери життя людини.

Фізичне насилля – побої – можна хоча б легалізувати.

Вони соціально засуджуються.

Про сексуальне насилля говорити практично неможливо.

По-перше, дитина не усвідомлює, тим паче не розуміє, що відбувається, вона намагається усунути це з пам‘яті, і відтак і дорослий може пам’ятати про це так наче відчуттями дитини

А що це було? Ґвалтування? Любов? Він не хотів нічого поганого? Хіба ні?

(Це може бути і вона, «любляча мама» із сином.

Інцест не має гендеру).

Про сексуальне насилля не розказують.

Часом до кінця життя.

Не розказують мамі.

Тому що «це наш маленький секрет, а мамі не сподобається, що я тебе люблю сильніше, ніж її».

Тому що не розуміють, що відбувається, але розуміють – щось таке, що дуже стидне, і говорити про це не можна.

За статистикою, 90% жертв інцесту ніколи нікому не говорять про те, що сталося або про те, що відбувається. Вони мовчать не тільки тому, що бояться, що їм завдадуть шкоди, а й у великій мірі тому, що бояться «розвалити сім’ю», якщо вони звинуватить одного з батьків. Інцест жахливий, але не менш жахлива думка, що на тебе ляже відповідальність за руйнування сім’ї. Вірність сім’ї є неймовірно цінністю для дітей, хоч би якою гнилою була ця сім‘я.

Але не в останню чергу діти не розказують,

бо знають – їм не повірять.

Найгірше що може трапитися серед всього жахіття – коли мама знає, що відбувається з дитиною – і мовчить. І нічого не робить

І вдає, що не відбувається нічого

Бо мамі страшніше кинути чоловіка, втратити сина/свата/брата, ніж врятувати власну кровинку.

Дитина віддається в жертву картинці «ми хороша сім‘я».

Дитина знищена двічі.

І знищує себе все життя.

Діти, які є жертвами сексуального аб’юзу в сім’ї, дуже рано розуміють, що готовність людей вірити їм і близько не така,  як готовність вірити їх агресорам.

Звідси – назавжди недовіра до світу загалом.

Про сексуальне насилля у сім‘ї розказати неможливо.

Це правда, яку не приймають.

Це те, що усвідомити, прийняти і переробити неможливо.

Тому у жертв інцесту ці події усуваються глибоко в дальні шари свідомості – проте їх руйнівна дія триває усе життя.

Жахіття в тому, що люди не знають, як реагувати на те, у чому признається дитина.

Смерть можна відплакати.

Шок можна пережити.

Для проживання будь-якого виду травми є соціальні та психологічні протоколи.

А для насилля всередині сім‘ї –  нема.

Визнати таке – значить знищити ідентичність всього, що становило життя людей, в чиїй родині це трапилося.

Повна неможливість прийняти факт інцесту призводить до того, що «неможливістю» стає його жертва.

А дитина?

Буває так, що вона любить того нелюда.

Вона розуміє, що відбувається щось не те, але не розуміє, що.

Вона ж робить це з любові.

Не завжди – але часто.

Вона думає, що любов, вона от так і виглядає. Із заткнутим ротом.

Із біллю. З встидом – повторюю, дитина розуміє, що відбувається те, що відбуватися не повинно.

В переліку травм дитинства інцест стоїть на окремому «чільному» місці.

Всі інші травми: смерть, розлученні, фізичні побої, стресові події нашого життя мають право на вираження, говоріння про них, легітимацію («це було так») і валідизацію («ти мав право відчувати саме те, що ти відчував»)

Всі решта травм мають, так би мовити, соціальні протоколи, якісь наче прокладені стежки,, якісь опори – так сталося, я знаю, що я відчуваю, і це правильно, і я пройду через це.

Я знаю, як це провідчувати, прогорювати, прожити.

Інцест  повністю табуйований.

 Він не дає ніяких легальних процесів проживання, він не дає жодного правильного чи навіть неправильного виходу з болі, жаху розгубленості, встиду – а часом до цього примішується почуття солодкого забороненого плоду, а найчастіше почуття амбіваленті – бо що, коли це родич, якого ти любиш?

Не той псевдобатько, котрий алкоголік, тиран, фізичний насильник і загроза  для цілої родини, а наче тихий та добрий, ще й подарунки даруючий родич, якого дитина щиро любить.

А дитині кажуть – то я тебе так люблю. То наш маленький секрет.

Дитина ЗАВЖДИ знає, що шось не так.

І куди їй з цим?

До мами?

Ха.

Вона ТОЧНО знає – тут інтуїція працює на всі сто: мама не повірить.

(Не кажучи про те, що далеко не зі всім дитина в принципі біжить до мами, особливо в родинах неблагополучних.

То скоріше мама до дитини там біжить за заспокоєнням)

А може, дитина відчуває або і знає – мамі і так про все відомо.

І нічого не робить

І всі вдають, що нічого не відбувається.

Дитина лишається сам на сам з бідою.

Для того, хто пережив сексуальне насилля, дорога в життя заказана.

Живе оболонка.

Часом красива, часом навіть зовнішньо успішна.

всередині – порожнеча.

Я не знаю, хто я.

Соціальні труднощі, селфгарм, труднощі з навчанням, аддикції, розлади харчової поведінки, різного роду девіації, тобто відхилення, збочення на межі тих, які ще не караються законом.

Чим довше триває сексуальне насилля, тим менше шансів в дитини стати адекватним членом суспільства, влитися в нормальне життя.

Але І ОДНОГО ЕПІЗОДУ ДОСТАТНЬО, щоб почуття самоцінності, самооцінка, відношення до себе були на рівні плінтуса.

Я – брудне ніщо.

Але доросла вже дитина не розуміє, чому з нею щось не так.

Жертви інцесту, які не були змушені до цього силою, зазвичай недооцінюють шкоду, яку їм завдали, тому що не усвідомлюють, що емоційне насильство так само деструктивне, як і фізичне.

 Дорослі, вирослі з цих дітей, дисоціюють, відщеплюють те, що з ними відбулося, і часто ніяк не пов‘язують свої проблеми з тим, що з ними зробили в дитинстві.

Насилля в підлітковому віці спричинює розвиток комплексного ПТСР. Проте воно  має і більше шансів на зцілення: воно видиме. Його можна назвати. А отже, це ідентифікований матеріал, з яким можна працювати.

Насилля над дитиною – часто невидиме, неназване, занадто страшне для того, щоб бути названим, і відтак психіка захищає крихке его дитини як може – в першу чергу через механізми усунення («не пам‘ятаю нічого»), заперечення(«цього не було»або «нічого аж такого не було»), і третій – ізоляцію.

Він сам-одненький з цим. Замкнутий у своїй страшній таємниці. Відокремлений нею від усіх. Інший. Брудний.

Всі соціальні наслідки – ті самі, що і в того, хто зазнав інцесту в свідомому віці, але причини невидимі, а тому неідентифіковані, і, отже, не зрозуміло, що з чим робити: все неочевидно.

Порушений причинно-наслідковий звязок, причому ступінь порушеності дорослій вже людині незрозуміла.

Перш за все таким порушенням є ненависть до себе.

Дитина посідає до певного моменту егоцентричне мислення, вважаючи себе причиною того, що відбувається з нею і навколо неі.

Зґвалтована дитина, не маючи можливості звернути агресію на насильника, думає, що в усьому винна вона.

Ця ідея – «Я САМА винна» – в‘їдається в свідомість на всіх рівнях.

Вибач, пише потім в рекомендованих психологами листах доросла вона, я тебе, мабуть, сама спровокувала…

(Сама!!! у 3-4 роки!!!)

Вона бачить себе брудною, розпусною, зіпсованою, глибоко неповноцінною.

Звісно, ні про яку ніжність і доброту до себе мови нема.

Гидке для тої людини і іі тіло, і душа.

Внутрішні голоси знецінюючі і критичні.

Звісно, з позиції отіеї гидливості до себе, неповноцінності, нічого-не-вартості вибудовуються відносини з іншими. І, звісно, іншим дозволяють на будь-яке відношення до себе, такого гнилого та гидкого, нічого не вартого.

Дуже часто наслідком інцесту може бути сексуалізація – обмін сексу на будь-що інше, крім сексу (а саме такий обмін, сексу на секс – єдино правильний)

Для них секс може стати платою за.

За все. За стосунки, подарунки, зв‘язок, близькість (чи її ерзац)

Засобом для зменшення напруги, тривоги, маніпуляції, закритті потреб в увазі.

В будь-якому з цих випадків секс відбувається при дисоціації тіла і свідомості: я десь там, а тіло моє не зі мною,

очевидні труднощі з оргазмом через неможливість отого цілісного переживання себе в сексуальному акті.

Сексуальна насилля забирає всі опори, попирає всі мислимі і немислимі кордони, і не лишає нічого, на що б можна було опертися при збиранні себе в цілісність.

Остаточна зрада.

Так красномовно називає Сьюзен Форвард  у книзі «Токсичні батьки» сексуальний абьюз зі сторони батьків.

Це найбільш жорстокий і такий, що виходить за рамки людського розуміння, досвід, емоційно знищуюче порушення базової довіри, коли ті, хто покликаний захищати, стають переслідувачами, а реальність – повною брудних секретів в‘язницею.

Одним з найгірших міфів про інцест був той, що більшість свідчень про інцест не наче б відповідає дійсності. Це фантазії самої дитини, породжені її сексуальною тривожністю. Цей міф був створений Зігмундом Фройдом, і з початку 20 століття ним було просочене викладання та психіатрична практика. У своїй психоаналітичній практиці  Фройд зіштовхнувся зі стількими свідченнями сексуального аб’юзу над дівчатами з респектабельних віденських сімей, що вирішив, що така кількість випадків не може бути реальною. Щоб пояснити це, він вирішив, що все відбувалося у фантазії його пацієнток. Внаслідок помилки Фройда тисячам, або й мільйонам жертв дитячого сексуального аб’юзу було відмовлено і досі відмовляється у довірі та підтримці, які їм так необхідні, навіть тоді, коли вони набираються мужності звернутися за допомогою до терапевта.

До середини 80-х років минулого століття ця тема була настільки табуйована суспільством, що коли про неї нарешті стали говорити, стало ясно, що інцест має характер епідемії.

І уявіть собі всіх, які зґвалтовані і знищені цим, змушені були жити в повному мовчанні, віддалившись якомога далі від сім‘ї і від самого себе. В ворожому оточенні, де ніхто тобі не йме віри: більш того, якщо ти  наважилася розказати – як правило, ти стаєш недоторканим, з яким невідомо що робити, більмом на оці, вічним нагадуванням батькам про власну нікчемність – тебе випихають на марґінес сім‘ї.

Ці сім‘ї можуть бути геть різними. Зовнішня респектабельність, побожність про людське око, інтеліґентність – не є жодною гарантією того, що в ній таке не станеться.

Інцест ніколи не відбувається у відкритих, комунікативних сім’ях, де всі члени сім’ї вільно виражають любов і прихильність. Навпаки, інцест трапляється у тих сім’ях, де є велика емоційна ізоляція, секрети, емоційна депривація, стрес та взаємна неповага. У багатьох сенсах інцест означає процес розвалу всієї сім’ї, але той, хто відповідає за інцест, це агресор, і тільки він.

Чи є вихід?

Є.

Тут точно не підійде самотерапія.

З цим точно до спеціаліста.

Довга, кропітка робота по відновлення своєї зґвалтованої душі, зв‘язку зі своїм тілом, самоцінності, гідності, людинськості, суб‘єктності.

Дивовижно.

Починається ця робота часто з того, що буває зробити найтяжче: з гніву.

З прийняття, не механічно-дисоційовано, а справжнього, того факту, що те, що було вчинено над дитиною, це наруга, розбещення, насильство – і відтак нарешті ненависті на нелюда, який вчинив оте все.

Зцілення починається з називання речей своїми іменами.

З відчування.

З розмороження.

Дівчино.

Хлопче.

Не лишайся сам із цим.

Не закривай на це очі.

Не передавай ту травму своїм дітям.

Не неси цю непомірну ношу сам.

Позбався від неї. Прийшов час

Автор