Альона Шмига, автор у Простір психологів / Інформація. Фахівці. Допомога

Причини психологічних проблем

1 545

Перед тим як розібратися в причинах виникнення психологічних проблем — необхідно визначитися з тим, що вважається психологічною проблемою у сучасній психологічній теорії та практиці.

Виходячи з власного досвіду надання психологічної (психотерапевтичної) допомоги, маю підстави погодитися з розхожою у середовищі фахівців з ментального здоров’я думкою, що:

Під психологічною проблемою особистості треба розуміти “будь-яке недосягнення чогось бажаного” на фоні підсвідомої чи усвідомленої акцентуації цієї особистості на ідеї, об’єкті чи суб’єкті, буцімто, безпосередньо пов’язаних із “невдачами“.

Причому, позаяк існує лише два різновиди “бажаного“, існують і два внутрішньо відмінні різновиди психологічним проблем:

По-перше, проблеми пов’язані із “прагненням до“. Щось набути/розвинути або чимсь/кимсь оволодіти тощо
По-друге, засновані на “стремлінні від” чогось/когось позбутися, звідкись утекти/звільнитися, щось знищити і т.д

Моя практика неодноразово і переконливо підтверджувала засадничий постулат практичної психології про те, що “психологічні проблеми різної міри складності виникають найчастіше тоді, коли людина чогось/когось сильно прагне, але завдяки та/або всупереч собі — не отримує“

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЧИН ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ

Причини психологічних проблем: соціальні, біологічні, психологічні — Причини психологічних проблем

Поруч із окресленим вище практичним критерієм розрізнення причин психологічних проблем, сучасна психологія оперує і іншими універсалізованами класифікаціями, серед яких, на мій погляд особливої уваги заслуговує та, що ділить причини психологічних проблем на три основні розділи:

Біологічні (генетичного та/або гендерного характеру, але не лише)
Соціальні (розлучення батьків, війна, невдалий досвід стосунків та ін)
Психологічні (психотравматичні події, негативні переконання, тощо)

Біологічні причини або фактори психологічних проблем — природнім чином впливають на функціонування організму, систем чи органів (головного мозку, гормональної системи, імунітету, дихання тощо)

А також можуть пов’язуватися з недугами, травматичними подіями, інфекційними інтервенціями, зловживанням психоективними речовинами (алкоголь, наркотики), порушеннями сну, нераціональним харчуванням тощо

Зі свого боку, соціальні чинники — безпосередньо впливають на особливості взаємодії особистостей зі суспільством, середовищем, державою.

А виявляються, найчастіше як негативні: у бідності, безробітті, конфліктах, насиллі, фрустрації, упередженнях чи травматичних подіях, наслідки яких результувалися у сильний стрес (дистрес), горювання, страхи, провину, сором, безнадію тощо

Обшир “суто” психологічних причин, треба наголосити, настільки великий, що потребує окремого розділу (див.нижче)

В цілому така триєдина загальна класифікація зручна, адже дозволяє фахівцям, спочатку, поступово виокремити у складній психологічній проблематиці індивідуальних звернень клієнтів простіші компоненти, а потім, шляхом вивчення їх окремого і поєднаного впливу на психіку — максимально ефективно залагодити.

Внутрішні і зовнішні причини психологічних проблем — Картинка адаптована звідси

ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ ПРИЧИНИ

Крім цього, існує та та успішно застосовується спеціалістами з психічного здоров’я на практиці — також розрізнення причин психологічних проблем на внутрішні і зовнішні.

Зовнішними у такій класифікації вважаються ті, що пов’язані з подіями, що відбуваються навколо людини і, так би мовити “спричиняються зовнішнім світом”, а
Внутрішні кваліфікуються як такі, що є наслідками індивідуальних суто психічних та/чи психологічних особливостей дітей та/або дорослих, виникнення яких — не перебуває у прямій залежності від зовнішнього середовища.

Як внутрішні, так і зовнішні, слід сказати, нерідко вимагають фахової психологічної допомоги, адже спричиняють відчутний психологічний дискомфорт, спектр індивідуальних проявів якого — буває дуже різним, зокрема:

виникненням почуття незадоволеності життям,
підвищенням загальної напруженості,
постійним перебуванням у стані тривоги,
появою страхів, фобій і панічних атак,
розвитком пригніченості (до суїцидальних нахилів)
розладами стосунків
тощо

Прикметно, що на практиці, в процесі спільного з психотерапевтом чи психологом пропрацювання “суто зовнішних причин” психологічних проблем особистості, виявляється тісний чи безпосередній їхній взаємозв’язок із актуальними для Клієнта внутрішніми чинниками.

Наприклад, ті мої Клієнти, яких непокоять розлади стосунків з оточуючими, у 99% випадків стикаються з необхідністю (чи доцільністю) змінювати своє відношення до первої ситуації та/або коригувати лінію поведінки тощо.

Психологічні причини

“Суто психологічні причини” різних проблем у Клієнтів, як показує практика, можуть бути дуже й дуже різними, але зазвичай, так чи інакше, усі вони пов’язані з одним із основних чинників, а саме:

Дитячі/підліткові складнощі
Занижена самооцінка
Психічна (психологічна) травма
Стосунки з оточуючими
Незадоволені потреби
Комплекси (зокрема, неповноцінності)
тощо

Далі кілька слів про кожну з них окремо через призму сучасної теорії та практичного досвіду

Дитячі причини психологічних проблем

Ні для кого, а особливо для батьків, не секрет, що різні дитячі психологічні проблеми часто виникають під час формування особистості починаючи із раннього дитинства.

Позаяк дитяча психіка має крихку і тендітну структуру, фахівці з психічного здоров’я наполегливо рекомендують батькам звертати серйозну увагу на дитячі або підліткові проблеми, особливо тоді, коли наслідки поведінкових та інших порушень набувають “недитячих” ознак.

Своєчасне звернення до дитячого чи підліткового психолога чи психотерапевта, як свідчить практика — надійна, ефективна і цілком доступна запорука корекції причин та наслідків різноманітних, зокрема і психосоматичних порушень

Серед основних проблем з дитячою психікою, своєчасні звернення із якими до мене успішно вирішувалися уже після кількох консультацій (інколи, навіть, однієї-єдиної), а задавнені, як правило, потребували коротко чи навіть довгострокової психотерапії, згадуються такі:

імпульсивна поведінка,
небажання вчитися,
замкненість на собі,
обманювання,
негативізм,
надмірна вимогливість,
закомплексованість,
страх темряви,
сором’язливість,
упертість,
цькування,
хуліганство,
неуважність, розконцентрація,
кепське запам’ятовування,
неуспішність у навчанні,
дезаптація у садочку чи школі
та багато інших

Низька самооцінка як причина психологічних проблем

Занижена самооцінка

Практика свідчить, що низька самооцінка є однією з найпоширеніших причин психологічних проблем, а її деструктивний вплив має здатність поширюватися на дуже різні аспекти життя сучасної особистості.

Відомо, що люди із низькою самооцінкою:

пасивно зустрічають різного роду перешкоди на життєвому шляху.
акцентують (вип’ячують) свої негативні характеристики
сумніваються в своїх можливостях
звинувачують себе у різних невдачах, бідах тощо
надмірно критикують свої дії та/або здібності
жартують про себе з іронією та навіть сарказмом
не визнають у себе наявності позитивних якостей
тощо

Трапляється навіть, що коли такій людині роблять цілком заслужені компліменти, вона буде схильною вважати це винятково лестощами або перебільшеннями, які “нічого не означають”.

Прикметно, що як причина психологічних проблем, занижена самооцінка призводить до того, що діти, підлітки і/або дорослі:

зосереджуються на власних помилках та драматизують їх наслідки
поступово “цілком і повністю упевнюються”, що нічого у них в цьому житті не вийде і не варто навіть намагатися
почуваються самотніми, тривожними і пригніченими
характеризуються серед оточуючих як малопродуктивні як у навчанні, так і праці/бізнесі

В цілому, низька самооцінка часто є передумовою і причиною формування відносно низького рівня домагань та, відповідно, менших обсягів повноти самореалізації і, як наслідок, формування цілих поколінь відносно молодих, але уже буркотливих пенсіонерів, що “вічно незадоволені життям”.

Психотравма

Не менш поширена причина психологічних проблем сучасності — пережиті сильні потрясіння, екстремальні та/або стресові ситуації.

Психотравматичні події або потужні деструктивні переживання — здатні провокувати широкий спектр порушень дитячої та дорослої психіки можуть мати різний характер.

Найчастіше психотравматичним, у тій чи інші мірі, досвідом може стати:

соматична хвороба,
самоізоляція,
втрата рідної людини,
переривання вагітності (особливо, у ІІІ триместрі)
роди,
розірвання шлюбу,
міжособистісні конфлікти,
війна,
екзистенційно небезпечні ситуації (ДТП)
насилля,
тощо

Щоби ці події не здійснювали негативного впливу на психічний стан особистості, як правило, не обійтися без фахової допомоги, відсутність своєчасного звернення по яку, треба наголосити, нерідко призводить до поступового зростання загальної неадекватності поведінки психотравмованої особи до неприйнятного або критичного рівня.

Психотравма як причина психологічних проблем — Картинка адаптована звідси

Конфліктні стосунки

Теорія та практика сучасної психології засвідчує, що небажаним наслідком вступу дитячої чи дорослої особистості у відкриті чи приховані конфліктні стосунки з оточуючими — може бути чимала шкода для психічної діяльності цієї особистості.

Розглядаючи конфліктні стосунки як доволі поширену причину психологічних проблем, на мій погляд, слід класифікувати їх таким чином:

По-перше, конфлікти у сім’ї. Часто виникають через різні ціннісні орієнтації, особливості сприйняття між поколіннями, сексуальну незадоволеність, постійні непорозуміння, подружні зради, розлучення тощо.

По-друге, конфлікти на роботі. Відображають усе те, що перешкоджає взаєморозумінню, ефективній комунікації, кар’єрному росту тощо і може результуватися в хронічну втому, дистрес, емоційне вигорання, агресію тощо.

По-третє, конфлікти з друзями, близькими та/або рідними. Результатом чого, найчастіше, стає дратівливість, ревнощі, заздрощі, образи, приниження, насилля тощо.

По-четверте, конфлікти зі сторонніми людьми. Під визначення яких підпадають усі ті суперечки, сварки чи навіть сутички, що відбуваються на вулиці, в транспорті, масових зібраннях разом із незнайомими людьми тощо

Конфліктні ситуації, які справили сильний психоемоційний та, інколи додатково, безпосередньо фізичний вплив, як правило, “глибоко й міцно закарбовуються у душі“, а відтак, виявлються здатні впливати на характер та якості особистості.

Незадоволені потреби

Говорячи про незадоволені потреби як доволі поширену причину психологічних проблем, неможливо оминути концепцію “Піраміди потреб” американського психолога українського походження (батьки жили у Києві) Абрахама Маслоу.

Широковідома і унаочнена у пірамідальній схемі теорія ученого-психолога, що відображає ієрархію фундаментальних потреб людини, зокрема показує і те, що засадничі питання “безпеки і їжі” уже на такі актуальні, як у середньовіччі.

Безумовно, і в наші часи існують винятки у спроможності дітей та дорослих забезпечити ці фундаментальні потреби без надзусиль, адже переважна більшість — здатні самостійно себе прогодувати і убезпечити своїх дітей.

Власне, тому й останніми роками стає усе більш актуальним те, що згідно з “теорією потреб” Маслоу, коли людині вдається задовольнити базові потреби — виникає бажання щодо тих, які знаходяться на рівнях піраміді вище: визнання, самоактуалізація, відчуття любові і приналежності тощо.

Відтак, саме на стадії задоволення цих вищих потреб, означених до речі, трохи вище як “прагнення до і від” — усе частіше й частіше у людей виникають та формуються не лише соціально-психологічні, а й індивідуальні психологічні проблеми.

Комплекси

Характеризуючи різного роду комплекси у якості причин психологічних проблем, насамперед, на мою думку, необхідно говорити про комплекс “неповноцінності”.

Комплекс неповноцінності, сам по собі, визначається сучасними фахівцями з ментального здоров’я як загрозлива психологічна проблема, що:

по-перше, є максимізованою до патологічності невпевненістю в собі
по-друге, полягає у дуже низькій самооцінці
по-третє, формує стійке упередження у неспроможності відповідати стандартам

Практика роботи з клієнтами засвідчує, що часто комплекс неповноцінності діє на рівні підсвідомості, а щоби компенсувати це відчуття — особа схильна або прагнути високих досягнень або ж поводитися украй асоціально.

Для загального розуміння комплексу неповноцінності як загрозливої причини виникнення складних психологічних проблем, кілька суттєвих, на мій погляд аспектів:

цей комплекс, зазвичай, розвивається на фоні спадкових чинників особистості у поєднанні з особливостями виховання та специфікою життєвого досвіду
мікс відчуттів неповноціності може суттєво посилюватися на фоні невдач і стресів, якими, значною мірою і часто провокується
схильні до розвитку комплексу неповноцінності особи, зазвичай, мають незадовільний соціально-економічний статус та симптоми стійкої депресії
діти, які виховувалися в умовах постійної критики та/або “розчарували батьків” — дуже велика “група ризику” щодо розвитку комплексу неповноцінності
визначити більшу ймовірність розвитку цього комплексу у дитини можна через підвищену залежність від схвальних відгуків про її вчинки слова чи думки

Комплекси як причини психологічних проблем — Картинка адаптована звідси

Варто також додати щодо комплексу неповноцінності кілька слів і про класичну адлерівську психологію, котра значною мірою зосереджена саме на ньому. За словами А. Адлера, у цьому контексті варто особливої уваги те, що:

Повторно це деструктивне почуття виникає уже в дорослому віці як наполегливе бажання досягнути якусь нереальну мету і/або нездатність знайти умиротворення через постійну потребу діяти заради самовдосконалення
Комплекс неповноцінності, а саме постійна напруга, яка є його іманентним супутником — провокує песимістичність у ставленні до можливостей повноцінного життя та неспроможність ефективно долати перешкоди і труднощі
Відчуття неповноцінності, певною мірою, притаманне чи не абсолютно усім, але воно не завжди деструктивне, адже навпаки, нерідко слугує стимулятором та інгібітором амбіцій, високого рівня домагань та розвитку особистості
Комплекс неповноцінності набуває патологічних ознак лише тоді, коли цей коктейль почуттів вчиняє пригнічувальний вплив на особистість.

Іншими словами, загрозливість комплексу неповноцінності, значною мірою у тому, що він робить особистіть пригніченою, а відтак і поступово знижує до нуля її здатність до розвитку, стосунків тощо.

ГРУПИ РИЗИКУ

До так званих “груп ризику”, перебування серед учасників яких, підвищує ймовірність виникнення та розвитку психологічних проблем в силу тих, чи інших причин, спеціалісти, зазвичай відносять:

Дітей, які живуть у неблагополучних (бідних) сім’ях, поведінка котрих характеризується різного роду порушеннями адекватності, неуспішні у навчанні, з відставаннями у розвитку, хронічно хворі та/або з особливими потребами

Підлітків, котрі переживають труднощі пубертатного періоду, мають проблеми ідентичності, підвищено/знижено сексуально активних, проблемних у питаннях соціалізації, схильних до ризикованих вчинків (наркотики, алкоголь, хуліганство, суїцидальні думки тощо).

Дорослих, які регулярно переживають стресові ситуації, екзистенційні кризи, побутові та/чи міжособистісні конфлікти тощо. А також депресивних, тривожних та тих, хто зазнав утрати близьких тощо.

ПІДСУМКИ

Причини психологічних проблем можуть мати складну та багатогранну природу, яка:

може бути внутрішньою чи зовнішньою
характеризується “прагненням до чи від“
поєднує білогічні, соціальні та/або психологічні чинники
тощо

Нерідко причини психологічних проблем завдають настільки відчутного дискомфорту, що це вимагає фахового індивідуального підходу, корекції та/або комплексного лікування за участі психолога, психотерапевта чи психіатра.

Іншими словами, якщо ви відчуваєте, що у вас є (чи для вас актуальні) психологічні проблеми, які заважають жити повноцінним та/чи щасливим життям — без зайвих зволікань звертайтеся по допомогу безпосередньо до мене через контакти у профайлі на цій веб-платформі

Альона Шмига, психотерапевтка — Клік на картинку відкриває профайл

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Кризова психологічна допомога

2 013

Сучасні фахівці з ментального здоров’я розуміють під поняттям психологічні кризи (рос., анахр., — психологические кризисы) психофізичні стани, коли людина, яка постраждала внаслідок сильних стресів, екстремальних подій, травматичних ситуацій, гострих конфліктів, раптових змін тощо, які виникають у її житті — виявляється неспроможною впоратися з шоковим ефектом.

Допомагаючи людям подолати саму кризу, професіонали, нерідко можуть допомогти їм навіть переоcмислити, і врешті, змінити на краще — усе своє життя в цілому.

Треба наголосити, що тривога за кризових обставин є цілком нормальною, і саме відповідна професійна допомога може допомогти людям у першу чергу успішно впоратися з почуттям тривожності, яке супроводжує кризи.

Визначивши джерело чи джерела кризової тривожності та впоравшись із нею, фахівці можуть блискавично допомогати людям давати собі ради зі самою кризою, а відтак і не дозволяти кризовим явищам занадто впливати на їхні життя.

Окрім допомоги людям впоратися з кризою, психологи також можуть допомогти людям у подальшому уникати ситуацій, які її спровокували, адже запобігти завжди краще, ніж реагувати.

На практиці, на жаль, часто доводиться проводити антикризове консультування чи терапію через те, що надмірно стривожні тією чи іншою кризою люди — уже вчинили щось необдумане.

Тому, варто одразу наголосити, що виявивши у себе чи своїх близьких одну чи одразу кілька ознак психічної кризи, щоби уникнути небажаного — одразу звертайтеся до фахівців з психічного здоров’я по кризову допомогу.

Кризові ситуації для психіки

Разом із терміном психологічні кризи, слід сказати, існує і поняття “кризові ситуації психіки” яке характеризує ситуації, які:

викликають у людини глибокий психологічний стрес,
знижують (деактивують) адаптаційні можливості,
порушують її психічну рівновагу,
унеможливлюють звичний триб життя
тощо

Крім того, психічно кризові ситуації, по-перше, можуть провокуватися чи безпосередньо спричинятися психо і/або фізично травматичними потрясіннями: бойові дій, теракт, дорожньо-транспортна катастрофа, втрата близьких, соматична хвороба, катастрофа та ін

По-друге, зводитися до особистісного кризового рівня, що характерно для вікових трансформацій, дорослішання, соціалізації, кар’єрного зростання, екзистенційних дилем у стосунках тощо.

І кризові ситуації психіки і психологічні кризи — можуть мати різні причини, характер, обсяг, тривалість та наслідки для особистості, що безпосередньо пов’язано, залежить і визначається:

Індивідуальними особливостями і ресурсами,
Якістю і швидкістю кризової психологічної допомоги (чи підтримки)
Доступністю та кількістю способів післякризової психореабілітації
тощо

Психологічні кризи, зазвичай, вимагають швидкого і максимально адекватного реагування самої людини, а також — фахової психологічної допомоги та/або ефективної підтримки від рідних чи близьких за участі спеціалістів із психічного здоров’я.

Суть кризової психологічної допомоги

Користь від психологічної допомоги полягає у фаховому сприянні постраждалим знайти ресурси для мобілізації, зібратися, відновити душевну рівновагу, зменшити рівень стресу, взятися до планування майбутнього тощо.

На практиці, найчастіше, формами психодопомоги під час криз бувають:

Перша психологічна допомога
Перша допсихологічна допомога
Кризова інтервенція
Кризове консультування
Кризова психотерапія
Психологічна післякризова реабілітація
тощо

Якщо ви чи ваші близькі (або оточуючі) зараз переживаєте одну чи одразу кілька кризових ситуацій для психіки — звертайтеся до професійного кризового психолога чи психотерапевта,

Адже фахівці зможуть не лише провести психодіагностику і, при потребі “кризову інтервенцію”, а також, за необхідності — скерувати і до інших спеціалістів зі сфер психології чи медицини.

Кризова інтервенція

Останніми роками у контексті анти-кризової психологічної допомоги усе частіше вживається термін “кризова інтервенція”, який означає якомога швидшу допомогу тим особам, які в силу тих, чи інших причин — перебувають у кризових станах.

На практиці, кризова інтервенція може знадобитися у різних ситуаціях, починаючи від перехідного періоду в житті чи непередбаченої трагедії на кшталт ДТП або втрати близьких.

Як і анти-кризова психологічна допомога, кризова інтервенція дотримується принципів короткостроковості, реалістичності, особистісної залученості фахівців і симптомо-центрованості.

Засадничою метою кризової інтервенції, слід сказати, є дієво допомогти особистості, яка перебуває в стані кризи — відновити адаптивність функціонування в цілому, а також, зокрема нейтралізувати шоковий ефект негативних емоцій тощо.

Практика доводить, що антикризовий ефект кризової інтервенції може бути суттєвим, адже люди, які перебувають в кризовому стані — найбільш сприйнятливі до зовнішніх психологічних впливів.

В контексті воєнного часу, кризові інтервенції пропонують стабілізаційні засоби боротьби з негативним емоційними станами, які спричиняються воєнними діями, ракетними обстрілами, тимчасовою окупацією, артилерійськими ураженнями тощо.

Зокрема, одним із основних методів анти-кризової інтервенції в умовах підлої війни росії проти України є так званий “психологічний дебрифінг”, суть якого полягає в організації воєнними психологами та відповідній модерації обговорень подій у групах тих людей, які пережили потрясіння разом.

Принципи кризової допомоги — Картинку адаптовано звідси

Принципи кризової психологічної допомоги

Принципами надання кризової психологічної допомоги називають засадничі норми і рекомендації, які слід дотримуватися фахівцям з психічного здоров’я.

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), такими принципами вважаються:

по-перше, професійна компетентність, відповідальність та етика
по-друге, повага до гідності, прав та конфіденційності постраждалих
по-третє, добровільність, ненав’язливість та, в ідеалі, інформована згода постраждалих
по-четверте, міждисциплінарна співпраця з фахівцями, організаціями та/або громадськістю
по-п’яте, позитивно-оптимістичний підхід, що спрямований на розвиток внутрішніх ресурсів і розкриття потенціалу самодопомоги
по-шосте, по можливості, профілактика та раннє виявленння

На мій погляд, з огляду на практичні особливості надання кризової психологічної допомоги, не зайве додати ВООЗ-івських ще такі як, зокрема:

Актуальність, швидкість та доступність
Персоналізованість підходів і гнучкість прийомів
Спрямованість дій на вираження сильних емоцій
Емпатія і “відсутність токсичного оптимізму”
Сприяння саморегуляції, самооцінці та самоствердженню
Створення довірливої атмосфери
Врахування етапності становлення кризового процесу
Оперативна оцінка ефективності кризової психологічної допомоги тощо

Розібравшись в загальному із принципами надання кризової психологічної допомоги, актуальність якої, слід сказати суттєво зросла з початком повномасштабної воєнної агресії росії проти України, для загального розуміння потрібно додати кілька слів і про її різновиди.

Різновиди кризової психологічної допомоги

Позаяк психологічні кризи можуть бути різними за своєю формою, причиною, тривалістю та наслідками — відрізняються і деякі особливості процесу її надання.

Зокрема, серед основних форм психологічних криз, постраждалим від яких доводиться допомагати найчастіше, на мій погляд, варто виокремити: вікові, ситуативні, системні, екзистенційні

Далі, власне, по кожну з них трохи детальніше, а також — кілька слів про практичні особливості і відмінності надання кризової психологічної допомоги

Вікові психологічні кризи

Віковими називають ті кризи, які безпосередньо чи опосередковано пов’язані із трасформаціями психіки, що відбуваються при еволюції людини від попереднього етапу життя до наступного.

Наприклад, до переліку вікових криз належать: криза раннього дитинства, криза підліткового віку (дорослішання), криза середнього віку, криза похилого віку, а також опосередковано “криза покинутого гнізда” тощо

Ознаки кризи середнього віку у чоловіків

Психологічна допомога при вікових кризах, зазвичай, будується на удосконаленні адаптаційних здатностей людини при виникненні нових, несподіваних ролей, розширенню відповідальності за себе та свої близьких, адекватному сприйнятт викликів та активності у реалізації нових можливостей тощо

Ситуативні психологічні кризи

На практиці, ситуативними кризами можна назвати більшість, адже вони, як правило, пов’язані з раптовими та/або непередбачуваними подіями, інтенсивність сприйняття чи протікання яких — істотно і одразу порушує звичний ритм життєдіяльності та психічну рівновагу постраждалих.

Найчастіше серед таких трапляються:

нещасні випадки
смерть близьких
інфекційні недуги
насилля
аварії, трагедії
стихійні лиха тощо

Ефективність роботи фахівців при ситуативних кризах залежить, насамперед, від двох чинників — по-перше, рівня профейсійної підготовки та самовладання, а по-друге — від швидкості і правильності експертної оцінки характеру самої ситуації.

Системні психологічні кризи

Коротко розкриваючи суть та особливості системних криз, на мій погляд, варто наголосити, що вони пов’язані з разючими змінами засадничих принципів соціальних систем, до яких належить людина, наприклад, сім’я, група, організація, суспільство

Системні кризи особливо актуальні для населення України в період екзистенційної боротьби проти російських загарбників і тимчасової окупації територій на Сході і Півдні та потребують залучення воєнних психологів

Власне, в якості прикладів системних психологічних криз — згадуються епізоди надання кризової допомоги мешканцям тимчасово окупованих територій, постраждалим від ракетних обстрілів, переселенцям, полоненим тощо

Коротко кажучи, психологічна допомога при такого роду системних кризах (прикладом якої, втім, може бути і звільнення з роботи, на якій людина працювала “все життя”) — вимагає від фахівців вправності зусиль щодо ефективної адаптації постраждалих до нових умов, правил, відносин, цілей тощо

Ексзистенційні кризи — Екзистенційна криза — це й можливість розвитку

Екзистенційні кризи

Нарешті, характеризуючі ті комплексні явища, що, зазвичай, відбуваються водночас на несвідомому, підсвідомому і свідомому рівнях особистості і носять назву екзистенційних криз, треба відзначити, що:

По-перше, до розряду екзистенційних належать лише ті кризи, що пов’язані із пошуком сенсу життя, засадничих цінностей, власної ідентичності, самоактуалізації тощо

По-друге, екзистенційні психологічні кризи як правило, більше характерні юності, а також — середньому і похилому віку, адже саме у ці переламні періоди складаються обставини, що провокують інколи психічно важке переосмислення особистістю свого власного минулого, сьогоденні та майбуття

По-третє, фахова психологічна допомога при екзистенційних кризах має найвищу продуктивність за умови поглибленої філософсько-психологічної підготовки фахівців, а також, інколи, супроводжується нетиповами її форматами, наприклад “дискусія через меми у повідомленнях“, “довготривала текстова терапія без фіксованих тарифів з післяплатою” тощо

ПІДСУМКИ

Кризова психологічна допомога, без сумніву, одна з найскладніших форм фахової підтримки фахівцями з ментального здоров’я, адже вимагає миттєвої реакції, коректної оцінки, повного самовладання, конструктивної емпатії тощо

На практиці, залежно від характеру кризових ситуації внаслідок яких постраждилим чи їх близьким знадобилася допомога психолога, психотерапевта чи психіатра — у її процесі відбувається:

Мінімально інвазивна, але максимально інформативна психодіагностика
Підбір персоналізованого комплексу гнучких заходів активації внутрішніх адаптаційних психічних ресурсів людей

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

Щоби максимально своєчасно розпочати процес отримання кризової психологічної допомоги — звертайтеся до мене безпосередньо через контакти у профайлі на веб-платформі:

Альона Шмига, кризова інтервентка — Клік на фото відкриває профайл

Або підберіть фахівців із максимально точно відповідними вашій чи актуальній для вас психологічній кризі кваліфікаціями у спеціальному розділі Простору Психологів скориставшись просунутим функціоналом “націлювання експертизи”

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Методи психотерапії

2 387

За даними ВООЗ, близько половини пацієнтів, які звертаються по допомогу до лікарів первинної ланки, потребують суто психологічної допомоги чи терапії, яка, залежно від індивідуальної психосимптоматики та підготовки фахівців із психічного здоров’я — здійснюється одним чи кількома методами.

Щоби сформувати загальне уявлення про сучасні теоретичні і практичні методи психотерапії (рос., анахр — “методы психотерапии“), спочатку у кількох словах про саму психологічну терапію як процес лікування психічних розладів.

Що таке психотерапія

В широкому розумінні, психотерапією називають цілеспрямований процес взаємодії клієнта зі спеціалістом із ментального здоров’я із метою розв’язання насущних проблем, покращення психологічного стану, пошуку шляхів подолання труднощів, зменшення страждань тощо.

Згідно зі Страсбурзькою декларацією, що була прийнята ще на зорі відновлення суверенітету України, у далекому 1991 році Європейською асоціацією психотерапії:

По-перше, психотерапія (психотерапевтична практика) — окрема, сучасна, динамічна і незалежна професія, що займає особливе місце у широкому спектрі гуманітарних наук, що актуальні сьогодні і популярність яких — зростає

По-друге, якісна освіта у напрямку психотерапії (психотерапевтична) — неможлива без достатньо високого рівня теоретичної і практичної підготовки у сфері психології

По-третє, інтегральність освіти. Адже застосування одного чи кількох психотерапевтичних методів може відбуватися інтегрально

По-четверте, психотерапія містить як теорію і практику, так і унікальний для особистості терапевтичний досвід під керівництвом супервізора. Одночасно набуваються широкі уявлення про інші методи;

По-п’яте, клієнтам психологів та психотерапевтів — гарантується різноманіття психотерапевтичних методів, а самим методам — постійний розвиток і вдосконалення.

Треба ще додати, що “за спрямованістю моделі” усю психотерапію поділяють на, так би мовити, медичну і немедичну, а також — існують спроби перерахувати усі її різновиди, зокрема тут (англійською):

Унаочнення публікації “Скільки видів психотерапії існує” (англійською)

Моделі психотерапії

Представниками першої з двох моделей психотерапії, медичної, найчастіше виступають фахівці із базовою медичною освітою за спеціальністю «психіатрія».

Модель немедичної психотерапії, у свою чергу, є особистісно спрямованою та передбачає загальну психологічну освіту і розмаїту підготовку фахівців-психологів та/або психотерапевтів.

Прикметно також, що нерідко модель психотерапії базується на релігії.

Власне, на практиці це означає, що об’єктивні відмінності ще на рівні моделей психотерапії видозмінюють і мету, і об’єкт, і форми, і, власне методи цілеспрямованого впливу, а також, відповідно — очікувані й прогнозовані її результати.

Класифікація методів психотерапії

Позаяк різні методи можуть по-різному застосуватися для вирішення різних психологічних проблем із різною ефективністю — теорія сучасної психології оперує кількома різними класифікаціями методів психотерапії.

На практиці, підбір методів ефективної психотерапії значною мірою, залежить від особистісних якостей психотерапевта, напряму і рівня його/її професійної підготовки, досвіду тощо

Зокрема, на мою думку, вартими уваги класифікаціями методів психотерапії можна вважати ту, яка ділить методи на: техніки, передумови, інструменти та інтервенції.

По-перше, техніки. До розряду яких, зазвичай, відносять гіпноз, релаксацію, аутотренінг тощо

По-друге, передумови. Які враховують загально-сприятливі обставини для досягнення психотерапевтичних цілей (сім’я, пара, батьки і діти тощо)

По-третє, інструменти. Власне, усе те, що застосовується безпосередньо в процесі психотерапевтичного процесу для покращення ефективності (групи, експерименти, проблемні ситуації тощо)

По-четверте, терапевтичні інтервенції. Варіюються залежно від стилю проведення психотерапевтичних сеансів (директивний-недирективний, індивідуальний, конфронтуючий) та визначаються засадами теоретичних підходів

Методи терапії — Картинку адаптовано звідси

Корисною, на мою думку, має усі підстави вважатися також інша сучасна класифікація, згідно з якою усі методи психотерапії слід розріняти на такі:

Особистісно-орієнтовані
Сугестивні
Біхевіористичні (поведінкові)

Прикметно, що у клінічній практиці надання психологічної допомоги також виділяють симптомо-, особистісно- і соціоцентровані методи, адже їх інтегративне використання — нерідко забезпечує найвдовший та максимально глибокий терапевтичний ефект.

Загалом, методи психотерапії різняться не стільки по відношенню до єдиного об’єкта – особистості, скільки по то тому, наскільки і як саме концентруються на різних її проблемах, і в таких класифікаціях найчастіше фігурують:

Причому, перші три із вказаних у цьому переліку, варто сказати, належать до визнаних Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я (ВООЗ) — найбільш доказовими, ефективними та популярними.

Розділ “Психічне здоров’я” на сайті ВООЗ

Характеристика методів психотерапії

Для формування у читача загального уявлення про основні методи сучасної психотерапії, далі узагальнено про їх теоретико-практичні аспекти через призму власного досвіду їх вивчення та/або застосування

Гештальт–метод психотерапії (гештальт-терапія)

Базується на geshtalt-теорії Ф. Перлза про “тут і зараз” і “звершенні незавершених ситуацій”.

Метод зосереджується на цілісності людини, характерних взаємодіях з оточуючими, відчутті відповідальності, потребі і шляхах самореалізації тощо.

На практиці, гештальт-терапія допомагає відновити розуміння власних відчуттів, осягнути причини проявів різних емоцій, реалізувати потреби, керувати здійсненням бажань тощо, а також — переосмисленню стосунків з іншими людьми та навколишнім світом.

Гештальт-терапевти використовують такі техніки як діалог, моделювання, експеримент, рольові ігри, тілесно-орієнтовані прийоми, феноменологічний аналіз, а також — передбачає роботу з опорами та парадоксами.

Застосування гештальт-терапевтичного методу неодноразово довело ефективніть при лікуванні причин і наслідків таких психічних розладів і проблем як: страхи (фобії), депресивні стани, тривожність, низька самооцінка, відчуження, між- та особистісних розладів тощо

Психоаналітичний метод психотерапії (психоаналіз)

Базується на засадах психоаналітичної теорії З. Фройда про трьохрівневу структуру людської психіки, важливу роль несвідомого, особливості психосексуального розвитку, перенесення, витіснення, опору тощо.

Практична роботи психоаналітиків, як правило, спрямована на виявлення та аналіз глибинних конфліктів, психотравм, комплексів відчуттів, сокровенних бажань та прихованих фантазій, які здійснюють безпосередній чи опосереднокований вплив поведінку людини і її життєдіяльність в цілому.

До арсеналу засобів методу належать такі техніки і прийоми як “вільні асоціації”, тлумачення сновидінь, аналіз особливостей перенесення, витіснення, проекції, опору тощо, а також, у певних випадках, передбачає роботу зі символами і архетипами.

Завдяки давній історії методу, психоаналіз довів свою ефективність при лікуванні таких розладів психіки як неврози, психосоматози, психо-сексуальних порушень, заниженої самооцінки, психологічних криз та інших поширених у 21-столітті психологічних проблем

Когнітивно-поведінковий метод психотерапії (КПТ)

Як зрозуміло уже із назви, цей метод психотерапії — базується на виявленні та зміні різного роду негативних та/або ірраціональних помислів, упереджень, емоційних реакцій та деструктивних особливостей повсякденної чи ситуативної поведінки, які в цілому — суттєво заважають повноцінній життєдіяльності сучасних людей.

На практиці, залежно від специфіки психологічної проблематики клієнтів — когнітивно-поведінкові психотерапевти застосовують різні техніки, зокрема рефреймінг, експозиція, релаксація, розвиток навичок самовладання тощо.

За свідченнями фахівців та клієнтів, КПТ особливо ефективна при лікуванні депресивних станів, панічних атак, посттравматичного стресового розладу (ПТСР), алко/нарко та інших залежностей, внутрішособистісних конфліктів та інших розповсюджених психічних проблем сучасності

Методи позитивної психотерапії

Передовсім, згідно з цим методом, фахівці з психічного здоров’я розглядають людей як особливу цінність.

Позитивна терапія має на меті збалансувати людське життя, покращити міру реалістичності її світогляду, трансформувати негативні та позитивні (від лат. «positum» — даний, наявних фактичний) причини психологічних проблем.

Цілісне бачення життя особистості (холістичний підхід) та оптимістичне сприйняття її природи з урахуванням усіх дійсних її складових — також важливі аспекти методу, щодо якого інколи вживаються також такі характеристики як «терапія реальністю», «лікування здоровим глуздом» тощо, а сам її засновник Н. Пезешкіан називав її «центрованою на конфлікті психотерапією»

Логотерапевтичні методи психотерапії

Ґрунтуються на поєднанні психологічно-медичних поглядів на людську природу із філософськими, причому тими, де на противагу прагненню до задовлення (Фройд) чи влади (Адлер), засадничим компонентом вважається прагнення до сенсу.

Антропологічна концепція засновника логотерапії В. Франкла інтерпретує єдність трьох сфер:

по-перше, соматичної, що забезпечує фізичну функціональність;
по-друге, психічної, яка характеризується схильностями, комплексами, афектами тощо;
по-третє, ноотичної, суттю котрої є прагнення до сенсу та духовність

Згідно з логотерапетичним методом, у роботі з клієнтами фахівцям потрібно зосереджуватися на екзистенційній фрустрації, яка часто виникає внаслідок порушень прагнення до реалізації сенсу життя та утворює екзистенційний вакуум.

Котрий, у свою чергу, стає передумовою формування некласичного, так званого ноогенного неврозу, що спровокований моральним конфліктом, духовною проблемою чи екзистенційною кризою

Транзактний аналіз

Цей метод психотерапії з’явився у 50-х роках минулого століття та використовується, переважно для корекції психо-емоційних пошушень, гармонізації міжособистісних взаємин і подолання бар’єрів.

Згідно теорії цього методу, транзакцією вважається умовна одиниця взаємодії між его-станами (Батьківство, Дорослість, Дитинство) двох або більше особистостей, а самі “транзакції” бувають:

по-перше, доповнюючими, коли его-стани співпадають
по-друге, перехресними, коли его-стани вступають у суперечку один з одним

Позаяк у такій системі саме перехресні транзакції призводять до конфліктів, розчарувань, незадоволення тощо, суттєве значення у транзактному аналізі мають чотири життєві позиції, які виділяв Берн:

Я Оk – Ти Оk
Я Оk – Ти не Оk
Я не Оk – Ти Оk
Я не Оk – Ти не Оk

Іншими словами, робота фахівців з транзактного (транзакційного) аналізу, здебільшого спрямована на максимізацію у клієнтів найбільш сприятливої життєвої позиції “Я Оk – Ти Оk”, адже транзакції, що визнають свою цінність і цінність інших — “психічно найздоровіші“

Психодрама

Це метод групової психотерапії, практика застосування якого полягає у розробці та належному проведенні рольових ігор, в ході яких відтворюються сприяливі умови для щирого вираження емоцій, безпосередньо пов’язаних із найважливішими для клієнтів проблемами.

Психодрама ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою “дії, що відображаюють і оживляють проблемні життєві ситуації” — в цілому, ефективніші за вербалізацію не лише для психодіагностика, а і для формування нових установок і кращих поведінкових моделей.

При ювелірно майстерному застосуванні методу психодрами, клієнти природно відтворюють значущі для себе події у драматичній обстановці, що розігрується “тут і тепер”, а саме дійство режисується таким чином, що розвиток психодрами наочно сприяє проясненню аспектів проблеми для клієнта і групи.

Відтак, на практиці, психодрама дозволяє, зокрема:

по-перше, ефективно шукати, знаходити і одразу апробовувати більш конструктивні концепції залагодження проблемних ситуацій,
по-друге, збирати більше вербальної та невербальної інформації про психологічну проблематику
по-третє, аналізувати і напрацьовувати нові ролі, лінії та стилі поведінки

Системно-сімейна терапія — Картинку адаптовано звідси

Системно-сімейні методи психотерапії

На практиці, передбачають застосування комплексу прийомів, методик і технік, зорієнтованих на лікування пацієнта “в сім’ї і за допомогою сім’ї” шляхом налагодження стосунків.

Прикметно, що тут фахівці працюють з клієнтом, що уособлений не стільки однією людиною, скільки з усією сім’єю як єдиною системою, що не захищена від різного роду збоїв та порушень адекватного функціонування.

Завданням системно-сімейного психотерапевта, за таких передумов, є поступове налагодження адекватних взаємозв’язків між усіма системними компонентами сім’ї.

Позаяк сімейна система перебуває у постійному взаємообміні з оточуючим середовищем, вважається, що наміри і вчинки людей у такій системі, самі по собі, є лише вторинними, адже підпорядковуються насправді, передовсім і тотально — внутрішнім її законам і правилам.

Арт-терапевтичні методи психотерапії

Базуються на вираженні, розвитку і корекції свідомих, підсвідомих та/чи несвідомих рівнів психіки особистості за допомогою мистецтва.

Найчастіше, арт-терапія зводиться до образотворення, малювання чи живопису, але на практиці далеко не завжди ними обмежується та передбачає, зокрема музику, сценічність, скульптуру, риторику тощо

Завляки експресії почуттів клієнтів у мистецтво — арт-терапевти можуть краще осягнути як саму людину, так і причини психологічних проблем, адже мистецтво вимакає внутрішню цензуру.

Арт-терапія послаблює контроль свідомості над внутрішніми імпульсами, вияви яких у результатах творчості — часто дозволяють розпізнати корені психічних розладів, криз, фобій, залежностей тощо.

Інтегративний метод

Враховуючи індивідуальні особливості, потреби, цілі та ресурси клієнтів, інтегративний метод психотерапії поєднує різні теоретичні та практичні елементи різних теорій, шкіл і напрямів психотерапії.

При цьому, фахівці, які застосовують цей метод, на практиці створюють гнучкі, цілісні та ефективні плани лікування, які здатні дієво сприяти психічному здоров’ю клієнтів.

ПІДСУМКИ

Існує широкий спектр сучасних методів психотерапії, підбір і застосування яких залежать як від причини психологічних проблем клієнтів, так і від підготовки фахівців з психічного здоров’я.

Крім перелічених і коротко охарактеризованих у цій публікації методів, звісно ж існують та застосовуються й інші.

Щоби спільно підібрати ті методи, які максимально відповідатимуть суті вашої чи актуальної для вас психологічної проблематики — звертайтейтеся до мене безпосередньо через контакти у профайлі

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Психотерапія

1 071

В широкому розумінні, психотерапія — це наука і мистецтво допомоги людям, які страждають від різних психічних, емоційних, поведінкових, міжособистісних проблем тощо.

На практиці ж, нерідко, психотерапія це також і шлях розвитку особистості, робота із покращення самопочуття, зусилля щодо розкриття потенціалу тощо.

З метою поліпшити психічне здоров’я, добробут, якість життя та саморозвиток клієнтів — сучасна психотерапія використовує різні методи, техніки, теорії та підходи, які базуються на наукових дослідженнях, клінічному досвіді та етичних принципах.

До речі, у нас є окрема стаття на тему “сучасна психотерапія” авторства Ірини Саченко:

У процесі сучасної психотерапії — клієнт видозмінює свої думки, почуття та/чи поведінку.

Сучасна психотерапія — доказовий та ефективний метод, який застосовується не лише при загальних симптомах, а й для ..

Читати повністю

Дивитись профайл

Психотерапія — динамічна та розмаїта галузь психології, яка постійно вдосконалює свої методи та адаптується до змін суспільства, культури, технологій та потреб людей.

Водночас, сміливо стверджувати, що “уже невдовзі психотерапію зможе проводити ШІ”, я особисто, не візьмуся.

Психотерапевтична практика, нерідко, передбачає інтеграцію різних шкіл, напрямів і підходів психотерапії, які можуть гармонійно доповнювати один одного, зміцнювати ефект для клієнтів та збагачувати практику психотерапевтів.

Треба також наголосити, що сучасна психотерапія тісно взаємодіє з такими галузями науки як, медицина, освіта, управління, комунікації, спорт, політика тощо, щоби створювати комплексні та індивідуальні програми допомоги для клієнтів

Класифікації психотерапії

Науковці та фахівці класифікують психотерапію за різними критеріями, серед яких, на мій погляд, варо звернути увагу на напрям, форму, специфіку та тривалість

За орієнтацією або напрямом теоретичної основи:

Варто додати, що найпопулярнішим методом у Європі вважається когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), яка відносно найчастіше застосовується для терапії розмаїтих психічних розладів, зокрема тривоги, депресій, фобій, обсесивно-компульсивного розладу та ін.

Серед факторів, які сприяли і продовжують сприяти попиту на КПТ у Європі відзначають:

Доказову базу: КПТ одна з найвивченіших і найдосліджених методик, дієвість котрої верифікована чималою кількістю клінічних досліджень.
Державна підтримка зі сторони охорони здоров’я: КПТ рекомендується значною кількістю європейських державних систем охорони здоров’я, зокрема Національний інститут охорони здоров’я та догляду (NICE) у Великобританії рекомендує метод для депресій, тривожних розладів тощо.
Гнучкість застосування: когнітивно-поведінкова терапія застосовується в індивідуальній та/чи груповій терапії, не містить вікових обмежень та здатна робити різницю при подоланні різних психологічних проблем — від незначного струсу до хронічних розладів психіки.

Інші методи, такі як, гештальт-терапія, психодинамічна терапія та гуманістична терапія, теж розповсюджені у країнах Європи, але треба сказати, що їх популярність відносно менша.

Види психотерапії залежно від форми проведення сеансів:

Найпоширеніша, слід сказати індивідуальна терапія, проте останнім часом зростає затребуваність її онлайн-форми, а також парної, сімейної та групової, які в більшості проходять очно (офлайн).

Щодо корисної для читачів інформації про вибір між індивідуальною і або парною/сімейною терапією, вважаю слід наголосити, що це по-перше, необов’язково має бути “або, або”, адже усі форми можуть поєднуватися виходячи зі ситуативної та глибинної проблематики.

По-друге, окреслю кілька основних критерії, що здатні допомогти усвідомлено визначитися із найдоречнішою формою психотерапії у більшості випадків:

Індивідуальна терапія потрібна вам якщо причина вашого збентеження/звернення це переживання, особисті труднощі, пошук себе, саморозвиток, життєві кризи, переживання травматичних подій та, в цілому, усе не стосуються напряму ваших особистих чи сімейних стосунків
Парні та/чи сімейній психотерапії слід надавати перевагу тоді, коли вашим стосунках притаманна конфліктність, постійні проблеми зі спілкуванням, відчувається небажаний вплив особистих справ партнера/ки на ваші з ним/нею стосунки, родинні стосунки переживають кризу в ширшому сенсі тощо

Іншими словами, якщо індивідуальна форма психотерапії уможливлює глибоке пропрацювання особистих питань, пошук опор та розвиток внутрішних ресурсів, то парна/сімейна орієнтована на взаємодію з найближчими (партнером/кою та чи чоловіком/жінкою).

Різновиди терапії за специфікою чи спеціалізацією :

Глибше роз’яснення (осягнення) відмінностей (і схожостей) між різними за специфікою (спеціалізацією) видами психотерапії може надати приклад порівняння сцецифіки терапії стресових і, скажімо, тривожних розладів.

В цілому, лікування розладів психіки стресогенного походження зосереджується на переробці конкретних травматичних подій і зменшенні їх впливу на психіку, у той час як терапія розладів тривожного характеру концентрується на взятті під ефективний контроль хронічної тривоги та її тригерів.

Щодо особливо корисної для клієнтів інформації про симптоматичні схожості і відмінності специфіки цих розладів, треба додати, що симптоми:

тривожних — здебільшого пов’язуються з нав’язливими думками, фізичними перенапруженнями, пришвидшеним серцебиттям, безсонням та деструктивною схильністю людей уникати потенційно тривожних ситуацій
стресових — можуть містити повторні переживання потрясінь (флешбеки), перезбудження, нічні жахіття, емоційне відчуження, а також схильність за будь-яку ціну уникати найменших нагадувань про травмуючий досвід

Тривалість психотерапії

короткочасна (до 10 сеансів)
середньої тривалості (10-20 сеансів)
довгострокова (від 20 сеансів)

Для глибшого розуміння читачами чинників, що визначають тривалість терапії, продовжу приклад стресово-тривожного порівняння.

Тривожна терапія буває, в середньому, тривалішою за стресову, позаяк найрозповсюдженішою формою тривожності є хронічна тривога і клієнту для повного опанування власних тривожних реакцій можуть знадобитися місяці та роки пеіродичних зустрічей з фахівцями.

Характеризуючи терапію стресових розладів у порівнянні з тривожними, можна стверджувати, що в середньому, вона коротша,, але має значновищу інтенсивність, що спричинено цілком певними травматичними потрясіннями і спрямоване на їх належну переобробку.

Звісно ж, існують та застосовуються й інші критерії класифікації психотерапії, але замість намагатися означити їх усіх, краще скажу кілька слів про те, чим є психотерапія в очах клієнтів.

Психотерапія з точки зору клієнта

Перш за все, наголошу, що в широкому розуміння для психотерапії очима клієнтів часто вживається спеціальний термін — “клієнт-центрована психотерапія“, яка підкреслює значення особистого досвіду та перспективи клієнта в процесі терапії, але тим не менше, будь-який різновид психотерапії так чи інакше апріорі центрується на клієнті.

По-друге, далі буде ще кілька слів про психотерапію як двосторонній суб’єкт-суб’єктний процес, максимальна ефективність якого — потребує своєчасного звернення самого клієнта або близьких, яким небайдужа його поведінка та/чи стан, а також, звісно ж, проактивної співпраці психотерапевта з клієнтом і навпаки.

По-третє, заключний підрозділ цього розділу присвячений лаконічній, але різнобічній характеристиці поширених міфів про психотерапію.

Клієнт-центрована психотерапія

Основна ідея розробленої К.Роджерсом концепції клієнт-центрованої психотерапії полягає у тому, що кожна людина має внутрішній потенціал для росту та самоактуалізації, і основне завдання психотерапевта – допомогти клієнту цей потенціал реалізувати.

Кілька, на мій погляд, найважливіших ознак клієнт-центрованої психотерапії:

Позитивне ставлення. На практиці означає, що психолог акцептує клієнта таким, яким він є, і на 100% вірить у достатність його/її можливостей
Емпатія. Передбачає намагання спеціалістами всебічно осягнути внутрішній світ клієнта і відображати усі суперечності чи неоднозначності переживань без жодного осуду
Недирективність. Відображається у ненав’язливості психотерапевтами своїх поглядів і ненаданні прямих порад, натомість, усі зусилля концентруються на допомозі клієнту знайти власні відповіді
Аутентичність: терапевт завжди залишається справжнім у своїх почуттях та відкритим у спілкуванні

Двосторонність процесу психотерапії

Як неодноразово підтверджувала практика, в очах деяких клієнтів, нерідко, уявлення про психотерапію буває на рівні чарівної палички, де результат “буцімто автоматично гарантується” високою вартістю чи регаліями/досвідом спеціалістів, а відтак і нічого особливо не вимагає від клієнта.

До речі, у Просторі Психологів є окрема стаття на тему “Як проходить психотерапія” авторства Вікторії Бардаченко

… психотерапія є комплексним процесом, усі складові якого спрямовані на відчутне поліпшення психічного стану людей різного віку та допомогу у вирішенні типових чи специфічних психологічних проблем, які виникають у різних сферах життя.

На практиці, цей процес базується на …

Читати повністю

Насправді ж, як і будь-якого суб’єкт-суб’єктного процесу, ефективість психотерапії значною мірою залежить і від бажання Клієнта позбутися розладів, страхів чи дискомфортів, подолати кризи, психотравми чи залежності тощо

Не менш важливим чинником успішності звернення клієнта до психотерапевта, треба сказати, є своєчасність звернення, адже саме рання виявлення психологічної проблематики дає можливість прогнозувати її 100% подолання.

Іншими словами, якщо ви бажаєте, щоби психотерапія допомогла вам (чи вашим близьким) швидко і без зайвих витрат подолати певну проблему, налаштовуйтеся “боротися до перемоги” і не відкладайте перше звернення по психологічну допомогу чи консультацію психотерапевта

Міфи про психотерапію

На мою думку, найзначнішою мірою в силу пост-комуністичної спадщини, але безумовно, також багато в чому через об’єктивні передумови розвитку суспільства у глобальному масштабі, —

Психотерапія надто часто стає зручною мішенню для народної (і не дуже) міфотворчості, що врешті-решт примножує кількість та розмаїття умосяжних бар’єрів, які по-перше, заважають окремим людям отримувати необхідну психологічну допомогу своєчасно, а по-друге, не дозволяють суспільству, особливо травмованому війною, в цілому бути психічно здоровішим.

Власне, далі коротко про 6 найпоширеніших міфів щодо психотерапії, чи як її часто скорочують “терапїі”, причому одразу зі стислими тлумаченнями, які їх повністю спростовують.

Міф №1. Психотерапія – для “слабаків”. Насправді ж, своєчасне звернення до фахову допомогу не лише засвідчує сильну особистість та фіксує такі її якості як відповідальність, цілеспрямованість і дорослість, а й реально дозволяє уникнути розвитку патологічних та/чи деструктивних симптомів із їх подальшим перетворенням на хвороби/розлади.

Міф №2. “Терапію можна замінити дружньою бесідою“. Сучасна психологія і психотерапія це не лише квінтесенція колосальної за обсягом інтелектуально-досвідної наукової спадщини, а й доволі строго структурований і результат-орієнтований процес,

В якому терапевт/ка, який/а володіє спеціалізованими знаннями, методами, прийомами і/або техніками, застосування котрих дозволяє, по-перше, не лише вислухати, а й проактивно і водночас екологічно (без додаткової шкоди для психіки) допомагати людині розв’язати її проблеми, а по-друге, окрім емоційної підтримки також сформувати в клієнтів навички самостійного вирішення різних проблемних ситуацій в житті

Міф №3: “Психотерапія – це довго і дорого”. Вище уже було кілька слів про чинники, що визначають тривалість, коротко, усе визначається індивідуальними потребами і рівнем складності психологічних проблем.

Стосовно “дороговизни”, на мою думку слід артикулювати, по-перше, що краще отримати безкоштовну психологічну допомогу, ніж ніякої, а по-друге, що своєчасне звернення на те і своєчасне, що уможливлює максимальний ефект при мінімальних зусиллях/ресурсах з обох сторін.

Міф №4: “Звернення до психолога означає визнання “психічної хвороби”. Сучасна психотерапія як дієвий інструмент покращення якості життя, уже давно перестала бути корисною лише для осіб з діагностованими психічними захворюваннями. Навпаки, із року в рік все більше людей використовують психотерапію для подолання стресів, тривог, депресивних станів, проблем у стосунках, прагненням особистісного розвитку тощо.

Міф №5: “Я самостійно можу взяти себе в руки, терапевт тут зайвий”. Сучасна психотерапія не заперечує, що деякі люди здатні долати психологічні труднощі без фахової допомоги, проте оскільки нерідко суттєві розлади психіки починаються саме зі зволікань із зверненням до психолога або некоректної/аматорської самодіагностики і самотерапії, ми не рекомендуємо практикуватися у ролі “сам собі терапевта”, особливо фіксуючи гострі або патологічні симптоми психологічних проблем.

Міф №6: “Психотерапевти буквально читають думки“. За цим міфом ховається архаїчне уявлення про чудодійність психотерапії та надзвичайність здібностей фахівців з ментального здоров’я.

Насправді ж, майстерні психотерапевти розуміють кліжнтів “з півслова” тому, що використовують наукові підходи психодіагностики та уміють спостерігати і аналізувати мову тіла, а не тому, що буцімто мають здатність до телепатії.

Покази до психотерапії

Умовно кажучи, покази до психотерапії включають широкий спектр психічних, емоційних та поведінкових проблем, з якими люди звертаються за допомогою.

З огляду на власний досвід психотерапевтичної практики, як найбільш популярні ознаки доцільності звернення за фаховою допомогою можу назвати: емоційні, психосоматичні, поведінкові, розумові та сімейні розлади/порушення тощо

Емоційні розлади

Зокрема, депресивні стани, перепади настрою та будь-які стійкі відчуття, що супроводжуються сумом, пригніченістю, напруженістю, соромом, провиною, дратівливістю, незадоволенням дітьми чи собою тощо

Психосоматичні порушення

Зустрічаються у вигляді порушень апетиту, розладів сну, збоїв у роботі кишківника, зниження лібідо та загального дефіциту життєвої енергії

Поведінкові симптоми

До таких належать, зазвичай, уникаюча поведінка, пасивність, десоціалізація, відмова від звичного трибу життя, зловживання психоактивними речовинами (алкоголь, наркотичні засоби) тощо.

Інтелектуальні проблеми

Мається на увазі розконцентрація, порушення координації, збої в роботі пам’яті та, в цілому, нав’язливість помислів деструктивного характеру

Сімейні труднощі

Як правило, пов’язані з конфліктами у стосунках, розлученням, охолодженням відносин, проблем із дітьми/батьками тощо

Звісно ж, перелік показів до психотерапії не вичерпується вищевказанами ознаками, адже допомога психотерапевта може бути корисною рішуче для всіх, хто фіксує дискомфорт і складнощі, які чинять негативний вплив на нормальну життєдіяльність.

Важливо наголосити, що психотерапія ефективна не лише як засіб лікування розладів, але і як інструмент профілактики психічного здоров’я та шлях особистісного розвитку.

ПІДСУМКИ

Практика засвідчує, що користь психотерапії для клієнтів завжди індивідуальна та може мати розмаїтий спектр проявів, але водночас, можна виокремити й деякі загальні аспекти, якими зазвичай, мої Клієнти діляться вже після кількох сеансів, зокрема:

Емоційна гармонізація
Розвиток навичок давати собі раду зі стресовими ситуаціями
Налагодження стосунків з близькими та оточуючими
Розвиток особистості та підвищення самооцінки
Подолання специфічних психологічних проблем на кшталт маній, залежностей, фобій, комплексів, психотравм тощо.

Щоби випробувати ефективність психотерапії у вашому (чи актуальному для вас) випадку, не зволікаючи записуйтеся на консультацію до мене через контакти, що безпосередньо зазначені у профайлі на веб-платформі

Також до вашої уваги заходи на Горизонті подій у Просторі Психологів:

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Спеціалісти у сфері психології

946

Сьогодні є підстави стверджувати, що серед значної кількості населення України усе більш розхожою стає думка, що усі фахівці в сфері психології — це психологи.

Таке уявлення про спеціалістів у сфері психології, звісно, краще, ніж коли психологічними фахівцями вважалися виключно психіатри — проте зовсім не відповідає актуальній дійсності.

На практиці, усю множину психологічних спеціалістів усе частіше кваліфікують інклюзивним терміном “фахівці з психічного здоров’я” або “фахівці з ментального здоров’я”.

Спеціалісти з психічного (ментального) здоров’я, за сучасним визначенням — це спеціально підготовлені фахівці, які працюють в усіх психологічних та суміжних з психологією галузях, напрямах, дисциплінах включно з психотерапією, психіатрією тощо.

Усіх фахівців з психічного здоров’я об’єднує те, що вони, відповідно до особливостей своєї підготовки — надають ту чи іншу фахову допомогу клієнтам із різноманітними психологічними проблемами: тривожність, стреси, психосоматика, фобії, манії, залежності, комплекси, депресії тощо)

Класифікація спеціалістів у сфері психології

Досвідчені клієнти та, власне, фахівці у сфері психології, найчастіше, розрізняють серед спеціалістів з ментального здоров’я наступні різновиди:

Далі лаконічно про все, що на мою думку, суттєве щодо кожного із цих різновидів, але маю зазначити, що оскільки строга і загальноприйнята класифікація відсутня, а законодавче регулювання, все ще має значні прогалини — далі викладену інформацію слід сприймати як найзагальнішу характеристику.

Але перед тим, кілька слів про вікові аспекти діяльності практично усіх фахівців з психічного здоров’я

Дитячі та/або підліткові спеціалісти

Суттєво, що відповідно до принципів вікової психології, на практиці, робота більшості фахівців у сфері психології з дітьми та підлітками істотно відрізняється від співпраці з дорослими.

Саме тому існують такі фахівці як:

дитячий психолог
дитячий психотерапевт
дитячий психіатр
психотерапевт для підлітків
підлітковий психолог
тощо

Психолог-консультант

У такій класифікації, психолог-консультант є фахівцем з психічного здоров’я, котрий надає консультативну допомогу індивідам (або групам) з метою вирішення поведінкових, особистісних, емоційних, мотиваційних та інших психологічних проблем.

Суттєво, що психологи-консультанти відіграють важливу роль у забезпеченні психологічної підтримки, а також:

по-перше, допомагають клієнтам належним чином розбиратися у внутрішніх конфліктах, швидко розвивати необхідні навички для залагодження життєвих труднощів, а також, зокрема, забезпечувати особистісне зростання.

по-друге, можуть використовувати різні підходи: гештальт, когнітивно-поведінкова терапія, психодинамічна терапія, сімейна терапія, арт-терапія, логотерапія, транзактний аналіз, EMDR та інші.

по-третє, працюють з клієнтами із різними психологічні проблемами, зокрема тривожністю, депресією, хронічними стресами, низькою самооцінкою, проблемами стосунків тощо

Серед усієї множини психологів-консультантів виділяються і такі спеціалізації як: організаційний психолог, шкільний психолог, фахівець з профорієнтації і тренер-психолог (коуч), відтак далі кілька слів про кожен.

Корпоративний психолог

Корпоративними або організаційними психологами називають спеціально підготовлених фахівців з “психічного здоров’я організацій”, які знають і на практиці застосовують арсенал засобів корпоративної психології.

Тобто, психологічні підходи, методи і методики безпосередньо пов’язані із управлінням персоналом, мотивацією співробітників, підбором і плинністю кадрів та підвищенням загальної ефективності бізнесу.

Шкільний психолог

Характеризуючи шкільних психологів треба сказати, що це спеціалісти, які по-перше — працюють у навчальних закладах, а по-друге надають психологічну підтримку не лише учням, а і батькам та педагогам.

Спеціальна підготовка шкільних психологів забезпечує навчальним закладам, де вони працюють цілий ряд переваг:

швидшу адаптацію учнів до шкільного середовища,
інклюзивність навчально-виховного процесу,
залагодження поведінкових ексцесів,
розвиток комунікаційних та соціальних навичок,
управління конфліктними стосунками
тощо

Психолог=консультант — Картинка адаптована звідси

Фахівець з профорієнтації

В широкому розумінні, спеціаліст з профорієнтації (профорієнтолог, кар’єрний консультант) — володіє психологічною підготовкою, яка допомагає дітям, підліткам та дорослим правильно діагностувати кар’єрні інтереси, схильності та здібності.

У цій роботі фахівцям допомагають профорієнтаційні тести, консультації, бесіди, інтерв’ювання тощо за результатами яких вони можуть формулювати обґрунтовані індивідуальні рекомендації щодо вибору професії.

Тренер-психолог

Коучем або тренером-психологом вважається спеціально підготовлений фахівець у сфері психології, який предметно займається розвитком особистості клієнтів у таких сферах як спорт, кар’єра, управління, особистісне зростання, політика тощо.

Залежно від проблематики клієнта та/чи замовлення, коучі (тренери-психологи) створюють спеціалізовані програми групових/індивідуальних тренінгів, проводять консультації, семінари та/або майстер-класи.

Найчастіше тренери-психологи навчають клієнтів навичкам ефективної комунікації, допомагають розвивати емоційний інтелект, вчать налагоджувати міжособистіні стосунки, підказують техніки ефективного управлінню часом тощо

Клінічний психолог

Насамперед важливо зазначити, що клінічні психологи можуть працювати як у державних лікарнях і приватних клініках, так і у дослідницьких інститутах чи навчальних закладах.

За загальноприйнятим визначенням, клінічний психолог (інколи, медичний психолог), крім того, що як і інші фахівці з психічного здоров’я, спеціалізується на діагностиці, терапії та/або профілактиці психічних розладів — може працювати з широким спектром клієнтської проблематики, від незначних емоційних труднощів, до серйозних психічних хвороб.

Психотерапевт

На практиці, психотерапевт — це медичний фахівець з психічного здоров’я, який/яка спеціалізується на лікуванні психічних, нервових, когнітивних, поведінкових, мотиваційних, емоційних та інших порушень за допомогою терапевтичних методів, технік і методик.

Прикметно, що за умови спеціальної підготовки — психотерапевти можуть застосовувати і психофармакологічні засоби, які допомагаю клієнтам/пацієнтам легше і швидше впоратися з різними внутрішніми конфліктами, хронічними стресами, депресивними станами, неврозами та іншими психологічними проблемами

Як і психологи, психотерапевти можуть працювати як у рамках одного підходу (кпт, гештальт, психоаналіз, позитивна психотерапія, транзактний аналіз) так і застосовувати їх інтегративне поєднання.

Психіатр

Психіатрами називають медичних спеціалістів, які фахово займаються психодіагностикою та лікуванням психічних розладів та, зокрема, хвороб — за допомогою застосування найширшого спектру психотерапевтичних методів і засобів.

Психіатри обов’язково є дипломованими лікарями та завжди (на відміну від психотерапевтів) мають право призначати психофармакологічне лікування.

Прикметно, що позаяк існує таке поняття як “мала психіатрія“, серед психіатрів існують і відповідні фахівці.

ПІДСУМКИ

Щоби розібратися якого саме спеціаліста у сфері психології підбирати — зовсім НЕОБОВʼЯЗКОВО розбиратися у всьому цьому (й одразу).

Більш того, відмінності між різними фахівцями з психічного здоров’я — жодним чином не повинні демотивувати чи клієнтів звертатися по психологічну допомогу у принципі.

Навпаки, ви можете бути упевнені, що і психолог, і психотерапевт, і психіатр, і коуч, і фахівець з психосоматики, неодмінно скерують вас само до того/тієї спеціаліста/ки з психічного здоров’я, профіль та особливості підготовки якого/якої — максимально відповідатиме складовим вашої чи актуальної для вас індивідуальної проблематики.

ПІДБІР СПЕЦІАЛІСТА

Щоби почати належним чином розбиратися з причинами актуальних для вас чи ваших близьких психологічних проблем і поступово ставати кращою версією себе — звертайтеся до мене безпосередньо через контакти у профайлі на веб-платформі

Або підберіть фахівців з відповідними вашим симптомам, відчуттям, очікуванням, запитам тощо кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів” за допомогою інтуїтивно зрозумілого і унікального для уанету “націлювання експертизи”

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Емоційні симптоми

2 301

Характеризуючи емоційні симптоми різного роду психологічних проблем, передовсім треба сказати, що у випадку, якщо для вас чи ваших близьких уже довго актуальні такі стани як пригнічення, надмірна дратівливість, апатичність, перезбудження, нервозність тощо

Без зайвих зволікань звертайтеся по психологічну допомогу, адже коли емоційні симптоми психологічних розладів уже набувають вияву агресії до близьких та/або оточення — конструктивна співпраця між клієнтом і психотерапевтом стає значно складнішим завданням.

На практиці, нерідко трапляється, що по допомогу звертаються близькі “уже давно імпульсивної, нездатної до розсудливості людини“, яка перестала адекватно сприймати ризики та жодним чином не бажає співпрацювати з психологом чи психотерапевтом.

Відтак, нерідко, через запізніле звернення — близьким доводиться шукати уже не психологічну чи психотерпевтичну, а безпосередньо психіатричну допомогу.

Треба додати, що при надто затяжному періоді часу між фіксацією близькими перших емоційних симптомів психологічних проблем та безпосереднім зверненням до фахівців з психічного здоров’я — у найбільш емоційно нестабільних осіб, зазвичай, виникає схильність до самоушкодження (аутоагресія) та/або навіть думки про самогубство.

Іншими словами, якщо ви спостерігаєте за собою, у своїх близьких чи серед небайдужих вам людей “повторювані емоційні ознаки неспроможності до самоконтролю” — не чекайте поки:

“суто, здавалося б емоційні порушення психіки” трансформуються у серйозні психологічні розлади
неадекватність соціально-побутової поведінки індивіда — призведе до глибоких міжособистіних проблем у стосунках
тривалість і вартість комплексу психотерапевтичних заходів збільшиться у рази

Емоції як симптоми психологічних проблем особистості — Картинка адаптована на основі

Що таке емоції

Перед тим як заглибитися у різновиди емоційних симптомів психологічних розладів, необхідно зазначити кілька слів про самі емоції.

Теорія сучасної психології, під емоціями, розуміє суб’єктивні реакції особистості на впливи як зовнішніх, так і внутрішніх стимулів, які:

по-перше, показують значимість сприйнятих подразників для особистості у формі переживань
по-друге, виявляються, якщо спрощено, у вигляді задоволення або незадоволення

На практиці, фахівці часто розцінюють емоцію в клієнта як тимчасове, але безпосереднє переживання того, чи іншого одиничного почуття або їх комплексу.

Зовнішні та внутрішні емоційні симптоми

Позаяк сучасна теорія психології розрізняє дві групи чинників, які провокують розвиток психоемоційних розладів, відповідним чином, на внутрішні та зовнішні можна поділити й емоційні симптоми.

В такій класифікації, до внутрішніх чинників або передумов емоційної психосиптоматики належать:

По-перше, ті, що походять із когнітивної сфери. Зокрема негативні оцінки, помисли, уявлення, переконання, відношення тощо, які безпосередньо стимулюють відповідні негативні емоції у вигляді заперечення, упертості, однобокості тощо.
По-друге, психофізіологічні особливості організму пов’язані з гормонами серотоніну, адреналіну, норадреналіну, дофаміну тощо — дисбаланс яких, слід сказати виявляється у перепадах настрою, безпричинній радості, стійкій депресії, меланхолії тощо

У свою чергу емоційні реакції на зовнішні умови бувають вродженими та набутими.

Успадковані, а саме страх, агресія, лібідо тощо – визначають індивідуальні особливості неадекватних загрозам, потребам чи можливостям емоційних реакцій чи поведінкових шаблонів
Набуті виникають унаслідок пережитих потрясінь (психотравм), повторення або схожість подій із яких в сьогоденні формує спочатку негативні емоції, а далі призводить і до психоемоційних порушень.

Крім цієї поширена додаткова класифікація емоцій на позитивні, негативні та амбівалентні (змішані, двоїсті).

Цикл емоцій, спонука, тлумачення, фізична реакція, трігер до дії, дія та післяефекти — Емоційний цикл, картинка адаптована звідси

Позитивні, негативні та амбівалентні емоції

В такій системі увесь спектр людських почуттів та реакцій, деякі з яких водночас, є емоційними симптомами психічних розладів і/або небажаних станів, ділиться на три категорії: позитивні, негативні та змішані.

Спочатку про негативні, бо саме на них слід звернути найбільше уваги при характеристиці емоційних симптомів:

Негативні емоції

З огляду теорію на практику психотерапевтичної роботи з клієнтами, до переліку негативних емоцій, які характеризуються деструктивним впливом на дитячу та дорослу психіку, вважаю, варто віднести:

Перелік цей, звісно, неповний, а за результатами індивідуальної психодіагностики — фахівцям доводиться працювати, нерідко, з кількома і навіть декількома одночасно негативними емоційними симптомами, які “зав’язані у вузол і взаємопідсилються”.

Що у свою чергу передбачає ювелірну роботу хірургічної точності в процесі психотерапії, коли майстерний фахівець разом з умотивованим Клієнтом, спершу визначає зайві/шкідливі причини виникнення психологічних проблем, а потім, спільно знаходить доступний шлях від них усіх чи, бодай більшості позбутися.

Проте, нерідко, щоби навпаки, спільно пройти шлях набуття нових якостей, обговорити нові ролі, досягти бажаних результатів та/або розкрити внутрішній потенціал особистості — потрібно усебічно пропрацьовувати емоції і позитивні.

Три ключові компоненти емоцій: спонука, відчуття та поведінка — Картинка адаптована звідси

Позитивні емоції

Позитивні емоції — це усе те, що надихає, веселить, приносить задоволення, підносить, тішить, додає упевненості, вдосконалює та інше, що додає оптимізму

З позитивними емоціями психологам працювати легко і приємно, проте інколи, щоби докопатися до внутрішнього скарбу/капіталу особистості і разом з клієнтом розкрити як їх послідовно перетворити у нові здобутки, переваги, можливості —

Доводиться (спів)працювати не менш майстерно вирощуючи кристали кожної із позитивних рис у формі та розмірі, що забезпечить сходження особистості по них як по сходинках до нових висот, чим би вони не були.

Також, існують змішані, двоїсті чи амбівалентні емоції, котрі у силу тих чи інших причин, до жодної із вказних вище категорії не належать.

Амбівалентні емоції

Фахівці визначають амбівалентними усі неодноспрямовані емоції, які водночас поєднують протилежні асоціації та реакції щодо людей, ідей, предметів, явищ, подій тощо

Такі змішані почуття, найчастіше, виникають при любові та ненависті, притягуванні та відштовхуванні, захваті й огиді до/від когось чи чогось.

Прикметно на мій погляд, що в психоаналізі амбівалентність емоцій сама по собі уже вважається, умовно, наслідком невротичного внутрішнього конфлікту особистості,

Але при умові, що її походження не пов’язане із соціально-побутовими змішаними емоціями, які природно супроводжують повсякденну життєдіяльність, особливо, у процесі розбудови стосунків.

Фундаментальні емоції як симптоми

Широкий спектр засобів сучасної психології передбачає застосування ще однієї класифікації, яка розрізняє емоції за видами психосоматичних процесів та функціями саморегуляційних ролей у комунікації, стосунках, життєдіяльності тощо

За класифікацією К.Ізарда, перелік «фундаментальних» емоцій містить вісім пунктів:

Радість. Позитивна емоція та/або психоемоційний стан, зазвичай, після повної чи у часткової реалізації потреб, інтересів, прагнень, устремлінь, планів чи встановлення і розбудови стосунків тощо
Здивування. Ні позитивна, ні негативна реакція психіки на раптову зміну обставин чи середовища, незапланові події чи будь-що інше, що його викликає
Страждання. Суто негативна емоція, що як правило, супроводжує періоди в житті людини, коли вона не може задовольнити свої найважливіші потреби, прагнення чи плани на життя
Гнів. Переважно негативна емоційна реакція, внаслідок виникнення серйозних перешкод на шляху задоволення важливих потреб, яка слід сказати, інколи може бути трансформованою у позитивні, зокрема наполегливість, концентрацію, продуктивність, мистецтво тощо
Огида. Вкрай негативне відчуття та/чи стан, що виникає внаслідок різко суперечливого засадничими морально-естетичним уявленням особистості — зіткнення з людьми, подіями чи об’єктами тощо
Зневага. Негативна і деструктивна емоція, що, як правило, не існує поза міжособистісними стосунками, а виникає за умов категоричної несумісності життєвих позицій, стилів, поглядів, цінностей, світоглядів та/або шаблонів поведінки однієї особистості — із усіма цими засадничими ознаками в іншої
Страх. Не винятково, але здебільшого негативна емоційна реакція і стан, що виявляєтся в очікуванні зла після отримання звістки про реальну (або ж уявну) небезпеку для свого чи своїх близьких життя, добробуту, здоров’я тощо
Сором. Деструктивна емоція і стан, суть якого в усвідомленні більш чи менш разючої невідповідності своїх цінностей, думок, слів та/або вчинків — власним же переконанням або важливим очікуванням середовищ

Інколи цей перелік розширюють на ще кілька чи декілька фундаментальних емоційних реакцій, що відіграють визначальну роль у системі людської мотивації та/або взаємодії з оточуючим світом у всіх його проявах.

Усі фундаментальні емоції об’єднує важливість для процесу виживання, адже належного роду реакції на різною мірою загрозливі чи якоюсь мірою ризиковані ситуації, визначають моделі оцінки різних події, явищ, можливостей, людей та/або ідей тощо корисними або шкідливими.

Інтенсивність емоційних сипмтомів

Для повноти уявлення читача про розмаїття емоційних симптомів, що можуть сигналізувати про існування передумов для розвитку психологічних проблем чи навіть розладів, слід додати також кілька слів про емоції:

ситуативні (реакції)
стійкі (стани)

Фахівці з психічного здоров’я розрізняють та застосовують у практичній роботі знання про ситуативну або стійку силу (інтенсивність) різних емоцій

Ситуативні емоції

У такій концепції, ситуативними вважаються емоційний фон та афект.

Емоційний фон

Характеризуючи емоційний фон у контексті психологічних симптомів через призму теоретичної підготовки та власного практичного досвіду надання психотерапевтичної допомоги, окремо зазначу:

по-перше, що емоційним фоном називають первинні (найпростіші) форми прагнення до збереження чи позбавлення відчуттів, які природним чином супроводжують соціально-побутові перипетії життєдіяльності особистості (температура, положення, смак тощо)
по-друге, емоційний фон (рідше, тон) як найпростіша реакція, що триває рівно стільки, скільки діє подразник — є, швидше, механічним відображенням роботи органів чуттів і не вважається ні психологічним процесом, ні станом психіки,
по-третє, що емоційні реакції виявляють міру значимості подій, обставин чи ситуацій у вигляді тимчасових переживань низької інтенсивності (сили) щодо їх впливу на процеси задоволення потреб, інтересів, цілей тощо.

На практиці, найчастіше емоційним фоном стають такі переживання як радощі, прикрість, острах, збентеження тощо, а їх виникнення — безпосередньо пов’язане з оцінкою успіху чи невдачі обраної лінії поведінки, дій чи бездіяльності та/або відношення.

Афект

На відміну від вищеозначеного емоційного фону, афект являє собою множинний, багатоаспектний та відносно короткоривалий емоційний стан, виникнення якого — спричиняється кардинально різкою зміною істотних для особистості обставин чи умов у тих чи інших (нерідко екстремальних) ситуаціях, що виникають у процесі життєдіяльності.

Афект частіше всього оприсутнюється в суб’єктивно чи об’єктивно критичних умовах, коли особистість виявляється неспроможною упоратися з інтенсивною ситуативною емоційною реакцією на подію, інформацію, факт, слова чи дії з боку оточуючих тощо.

Зазвичай, як свідчить практика, саме внутрішньоособистіний конфлікт, що лежить в основі афекту — виявляється коренем проблеми, а його наслідкам, на жаль, нерідко стають:

нестримність, безлад і порушення душевної рівноваги
загальна дезорганізації свідомості, обшир якої звужується до одного-однісінького предмету, вчинку, факту тощо
зникнення самовладання, послаблення вольового контролю за діями
психосоматичні та гормональні порушення таких систем життєдіяльноті організму як нервова, дихальна, кровоносна, статева, травна тощо

Стійкі емоції

Характеризуючи, в цілому, стійкі емоції — треба осягнути насамперед, суть та особливості настрою, почуттів та пристрасті.

Настрій

Це відносно тривалий емоційний стан, найчастіше помірної сили (незначної інтенсивності), виникненню котрого сприяють переважаючі однотипні емоційні реакції, сама наявність яких, відповідним чином забарвлює решту переживань.

В цьому контексті слід наголосити, що емоційний симптом психологічних проблем у формі різких перепадів настрою — виражає, зазвичай, що всередині душі існує небезпечна протилежність конкретних емоцій та емоційного фону, у якому протікають ті, чі інші переживання.

Різновидів настрою буває чимало, інколи він може бути похмурим, безрадісним і байдужим, колись, навпаки, піднесеним, веселим і грайливим, адже формується він і безпосередньо залежить від сприйняття особистістю певних подій у житті, від зустрічей і везіння, до прийняття хибних рішень та невдач і т.д.

Іншими словами, настрій завжди носить особистісний, а не предметний характер та відрізняється від ситуативних емоцій більшою силою/інтенсивністю.

Настрій відображає внутрішню реакцію як на короткочасні наслідки тих чи інших подій або подразників, так і на довготривалі, що стосуються планів на життя, стратегії особистісного розвитку тощо.

Почуття

Як більшою (чи меншою) мірою зафіксоване у психіці особистості відношення до об’єкта чи суб’єкта, напряму пов’язаних з потребами — почуття, вважається фахівцями з психічного здоров’я, вищою формою емоцій.

Почуття — це завжди предметність, довготривалість, стійкість і вмотивованість системи відношень особистості, адже їх виникнення відбувається завдяки множині передумов, подій, фактів, слів, вчинків, намірів, людей тощо

Важливо, що стійкі почуття водночас і базуються на ситуативних емоціях, і безпосередньо відображаються як ці самі емоції.

Так, скажімо, почуття турботи, маючи емпатійно-інтимний характер, може виявлятися і різними ситуативними емоційними реакціями від ніжності і поваги до зневіри та розчарування тощо

На практиці, сформовані почуття, як правило є наслідками узагальнених та усвідомлених ситуативних емоцій та можуть стати, свого роду, вказівниками у процесі становлення емоційної сфери особистості.

Пристрасті

Те, що в середовищі спеціалістів з психічного здоров’я визначають пристрастю, як правило, являє собою домінуюче, інтенсивне, всепроникне та всеохопне почуття, що панує над усіма спонуками, відношеннями, сприйняттями і переживаннями, а також — засадничим чином визначає загальну спрямованість людських думок, слів та дій.

Важливо, що висока інтенсивність наближає пристрасть до афекту, проте основними ознаками пристрасті є продуманість, продуктивність, натхненність, емоційно-вольова синергія психічних процесів тощо.

Пристрасть спроможна:

повністю зосередити увагу та зусилля особистості на об’єкті чи суб’єкті її устремлінь.
змусити особу постійно обдумувати предмет почуттів,
малювати яскраві й детальні картини моменту задоволення потреби, що лежить в її основі

Водночас, у контексті емоційних симптомів, варто наголосити, що саме пристрасть здатна завдавати і найбільш значного емоційного дискомфорту, якщо об’єкт чи суб’єкт, що лежить в її основі — залишається недоступним.

Близьким інтенсивністю до пристрасті почуттями є “захват” (захоплення) та “потоковість” (відчуття перебуванну в потоку), перше з яких можна охарактеризувати як найкоротшу і найменш постійну з пристрастей, що притаманна високоемоційним особистостям, а друге — характеризує максимально можливі обсяги та прояви пристрасті до чогось чи когось.

Емоції (тригери) в рекламі

Фахівці з маркетингу, рекламні психологи та, на жаль, пропагандисти — знають як застосовувати на практиці знання про закономірності емоційно-керованого впливу на різного розміру групи людей (цільові аудиторії).

Щоби помітити ці прояви цілеспрямованого впливу на прийняття рішення через емоції достатньо придивитися як до реклами, так і до PR чи більшості публікацій у ЗМІ, де використовують клікбейт-заголовки, прикрашені зображення продуктів, перебільшені емоції споживачів тощо — саме з метою змусити людей робити той, чи інший вибір.

ПІДСУМКИ

Відповідно до широкого спектру людських емоцій, існує і велика множина емоційних симптомів, що сигналізують про доцільність або необхідність фахової консультації, психокорекції чи психотерапії.

Своєчасно звертайтеся по допомогу до фахівців з психічного здоров’я, зокрема, якщо імпонує зміст цієї публікації — до мене безпосередньо через контакти у профайлі:

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у П росторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Загальні симптоми

1 382

На практиці, під загальними психологічними симптомами, маються на увазі найпоширеніші та найчастіше задіяні у психотерапевтичному процесі ознаки чи стани люської психіки при яких — бажано, рекомендовано, доцільно (й, часто, просто необхідно) звертатися по психологічну допомогу.

Як свідчить мій досвід психотерапії чи психокорекції, загальні симптоми можуть:

по-перше, свідчити про психологічні розлади будь-якого характеру: особистісного, предметного, об’єктного, сексуального, професійного тощо
по-друге, ефективно психодіагностуватися і значною (чи навіть повною) мірою компенсуватися/усуватися/налагоджуватися однією чи кількома консультаціями-сенсами та/або нетривалою психокорекцією
по-третє, потребувати коротко-, середньо- або навіть довгострокового психотерапевтичного впливу
по-четверте, у запущених випадках, вимагати залучення фахівців з психіатричною підготовкою

Відтак, на мою думку, у контексті загальних психологічних симптомів, передовсім, важливо наголосити таке:

Якщо ви раз по раз спостерігаєте за собою, одні й ті ж або різні психологічні симптоми із категорії “загальних” або вам доводиться констатувати їх постійну актуальність у житті ваших рідних, близьких та/або просто людей, стан психічного здоров’я котрих вам, в силу тих чи інших причин небайдужий, —

Своєчасно звертайтеся до психологів, психотерапевтів та/або психіатрів, адже універсальний закон взаємозв’язку між недавністю виявлення психологічного розладу і легкістю та повнотою подолання його причин та наслідків — діє у абсолютній більшості випадків

Підтримка людей з психологічними симптомами — Унаочнення адаптоване на основі

Іншими словами, упізнавши у рядках нижче свої (чи розгледівши характерні для близьких) ознаки, переживання, емоції, стани, помисли, мотивації тощо — без зайвих зволікань звертайтеся по психологічну допомогу і можете бути на 99% певні, що:

по-перше, при умові конструктивної внутрішньої мотивації та правильному вибору фахівця — позитивні результати будуть досягнуті значно раніше, ніж може здаватися повервах
по-друге, що ваші інвестиції у власне психічне здоров’я будуть концентрованими і нетривалими, але водночас й високоефективними
по-третє, психологічні фахівці першої лінії, причому незалежно від того, якою би глибиною підготовки у сфері вони не володіли (психолог, психотерапевт, психіатр) — неодмінно допоможуть, в тому числі і просто спрямувавши вас до потрібного психологічного чи медичного спеціаліста.

Тепер, коли основні психопрофілактичні заходи у цьому контексті окреслені — можна перейти й безпосередньо до “загальних психологічних симптомів” або, іншими словами “найрозповсюдженіших психічних показів запису на консультацію“.

Загальна психосимптоматика

Як стверджує теорія та підтверджує практика надання психологічної чи психотерапевтичної допомоги, до найзагальніших ознак доцільності та/або необхідності звернення до фахівців з психічного здоров’я належать:

Розлади розумових здібностей
Різкі, стрімкі та кардинальні поведінкові зміни та/або відхилення
Постійний психологічний дискомфорт
Неадекватність емоційних реакцій
Разючі життєві зміни
Розлади у сфері стосунків
Дефіцит внутрішніх ресурсів
Безпідставні страхи
Залежності
Манії
Психогенні соматичні порушення
Порушення сну
Зміни ваги
Розлади харчування
тощо

Загальні психологічні симптоми — Унаонення адаптоване на основі

Далі кілька слів про кожен з цих загальних проявів виникнення, формування та/або наявності різного роду психологічних проблем

Розлади розумових здібностей

В цілому, тут йдеться про когнітивні та інтелектуальні порушення уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, спілкування, розуміння, прийняття рішень, цілепокладання, фінансів тощо і в широкому сенсі, здатності до залагодження проблем оптимальними шляхами.

Поведінкові зміни та/або відхилення

У тому числі нетипова, безпричинна, неочікувана, надто ризикована або навіть небезпечна поведінка або в ширшому сенсі, вчинки, дії чи бездіяльність особистості, що суперечеть загальноприйнятим нормам.

Психологічний дискомфорт

Найчастіше проявляється у таких процесах, почуттях і станах як стрес (особливо, хронічний), тривога (зокрема, постійна), перманентної втоми, незадоволеності собою (внутрішнього конфлікту), кризи тощо

Або, більш узагальнено — надмірної внутрішньої напруженості із будь-якого приводу

Неадекватність емоційних реакцій

Невідповідні ні за мірою інтенсивності, ні за іншими істотними ситуативними умовами емоції, перепади настрою, відчуження, захват, заперечення тощо

Разючі зміни в житті

У тому числі зовнішнього характеру, такі як переїзд, зміна виду діяльності, пережите насилля, ДТП, нещасний випадок, втрата близьких, вихід на пенсію тощо

А також, внутрішньо-особистісні як, скажімо, психотравма, адикція, зниження лібідо, неможливість звичного стилю життя тошо

Розлади стосунків

Причому як інтимних та/або сімейних, так і професійних, груповах, формальних, ієрархічних, соціально-побутових та будь-яких інших.

Нестача внутрішніх ресурсів росту

Як нестача мотивації, упевненості та/або віри у власні спроможності до звершень.

Або в ширшому розумінні, відчуваючи потребу не лише підтримки, а й фахової допомоги у розробці цікавої та цілком посильної стратегії розвитку особистості, що заснована на розкритті потенціалу, сильних якостей, позитивних рис характеру, темпераменту і архетипу

Безпідставні страхи

У загальному вигляді перебільшеного чи однобокого очікування зла внаслідок певних подій, людей, предметів, перспектив, передчуттів тощо.

Або ж, специфічні, наприклад, клаустрофобія, арахнофобія, соціофобія та ін.

Посилення залежностей

Особливо, якщо йдеться про різке збільшення обсягів вживання/використання психоактивних речовин або нестримність у здійсненні нездорових бажань.

Назагал, такі симптоми часто виявляються у розширенні спектру та збільшенні інтенсивності притаманних вам чи вашим близьким шкідливих звичок

Наслідки психологічних розладів для дітей — Картинка адаптована на основі

Психосоматика

Як больові відчуття чи соматичні (тілесні) розлади психогенного походження, котрі за вашими здогадами, можуть бути безпосередньо чи опосередковано пов’язані не стільки зі станом фізичного здоров’я, скільки зі стилем життя, пережитими потрясіннями, вимушеними обставинами, специфікою діяльності, тимчасовими особливостями середовища тощо

Порушення сну

Передовсім, якщо йдеться про розлади відновної функції організму: (ранкову втому), безсоння та/або надто реалістичні кошмарні сновидіння

Харчувальні розлади

На практиці, бувають сппричнені я переїданням, так і втратою апетиту чи поступового стирання смакових відчуттів тощо

Звісно, що цей перелік загальних психологічних симптомів не є вичерпним, адже сучасна теорія та практика щодня розширює і вужче дифенціює безмежний спектр запитів, які фахівці з психічного здоров’я отримують від дітей, підлітків та/або дорослих клієнтів, психологічна проблематика котрих — завжди індивідуальна.

Загальні психологічні запити

Як зазначено повище, проблематика загально-психологічних клієнтських запитів, на практиці, завжди індивідуальна.

Водночас, спираючись на чималий досвід надання психологічної допомоги та проведення психотерапевтичних заходів, вважаю, що у контексті загальних ознак доцільності звернення до фахівців з психічного здоров’я, варто виокремити:

Психологічні аспекти дитячих проблем (виховання, навчання, розвиток, провідні види діяльності, комунікація, характер, темперамент, звички)
Психогенні ексцеси, характерні для підліткового періоду (еволюція психіки, кризи, профорієнтація, залежності тощо)
Кар’єрний коучинг або розкриття управлінсько-бізнесового потенціалу особистості
Вікові кризи у житті жінки (пов’язані та непов’язані з материнством), чоловіка (обумовлені батьківськом чи ні) та/або пари (визначені певними характеристиками стосунків чи ні)
Фрустраційно-екзистенційні періоди в житті, що пов’язані із незадоволенням потреб чи нездійсненністю планів
та ін

Загальні психологічні симптоми та/або клієнські запити загального характеру, важливі насамперед тому, що завдяки своєчасно і майстерно проведеній на їх основі психодіагностиці — психологам і психотерапевтам вдається запобігти формуванню у клієнтів загальних розладів психіки.

Загальні розлади психіки

Розкриваючи суть загальної психосимптоматики, треба сказати кілька слів і про загальні розлади психіки, до розвитку яких, раніше чи пізніше, як правило, призводить тривале ігнорування чи рішуче заперечення вказаних вище проявів потрібності допомоги спеціалістів з ментального здоров’я.

Іншими словами, якщо не помічати загальних симптомів, з часом, високоймовірно, вам чи вашим близьким, доведеться зіткнутися з одним чи, що значно гірше, одразу кількома із таких різновидів загально-психічних розладів:

По-перше, тривожні. Включають породжені постійною тривогою стани, такі як генералізований тривожний розлад, панічні атаки, страхи тощо
По-друге, дисоціативні. Характеризуються збоями та розривами у свідомості загалом та/або зокрема у сприйнятті, увазі, пам’яті тощо
По-третє, настроєві. Найчастіше тут йдеться про депресії та біполярний розлад.
По-четверте, стресово-посттравматичні. Зокрема посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), хронічний стрес, дистрес тощо.
По-п’яте, нейро-когнітивні. У гіршому випадку, призводять до ранньої деменції, хвороби Паркінсона та/або Альцгеймера
По-шосте, адиктивні. Власні ті, що пов’язані з наркотичними речовинами та залежностями в широкому розумінні — алкоголізм, наркоманія, тощо.
По-сьоме, психосексуально-інтимного характеру. Асексуальність, німфоманія, сатиріазис тощо
По-восьме, психосоматичні. Больові відчуття, хвороби систем організму, психосоматози тощо
По-дев’яте, обсесивно-компульсивні. Які не дозволяють особистості повною мірою керувати своїм життям та, часто змушують до ризиків, безґлуздої поведінки тощо
По-десяте, дефіциту активності та уваги (СДУГ), спектр виявів котрого містить як безпосередньо синдром дефіциту уваги та гіперактивності, так і аутизм, розумову відсталість тощо

А також, до такого роду загальних розладів належать психотичні, невротичні, психічного розвитку дитини, цілісності особистості тощо. Усіх не перелічити.

Головний висновок із широкого переліку загальних психологічних розладів — у вищій мірі доцільна своєчасність звернення по фахову допомогу при виникненні загальних психологічних симптомів

Ментальні сигнали доцільності звернення до психолога

Побутові, повсякденні симптоми, які можуть бути ментальними сигналами, що настав час звернутися до психолога не обов’язково “драматичні” — часто все починається з дрібниць, які стають звичними, але при цьому виснажують, а саме:

Нав’язливі думки

Постійне «пережовування» ситуацій з минулого (румінації).
Думки, які важко зупинити, навіть якщо розумієш, що вони нераціональні.
Страхи або тривоги, що постійно повертаються.

Зниження концентрації

Складно зібратися, тримати фокус навіть на простих завданнях.
Забудькуватість, розсіяність, що заважає у роботі чи побуті.

Внутрішній самокритик стає надто гучним

Часті думки на кшталт: «Я недостатньо хороший(а)», «Зі мною щось не так», «Я всіх розчаровую».
Нездатність приймати свої досягнення або радіти успіхам.

Відчуття внутрішньої пустоти або втрати сенсу

Складно відповісти собі: Навіщо я це роблю?, Куди я йду?, Що мені взагалі важливо?
Навіть раніше улюблені речі здаються порожніми.

Постійне “прокручування” майбутнього з тривогою

Надмірне планування, контроль, сценарії “а що якщо…”
Важко дозволити собі відпочити, бо здається, що треба щось терміново вирішувати.

Ментальна втома

Відчуття, ніби мозок постійно “на повну”, навіть коли нічого складного не відбувається.
Бажання “вимкнутись”, уникати прийняття рішень, ігнорувати обов’язки.

Сумніви у власному сприйнятті реальності

Невпевненість: Це нормально? Чи я перебільшую?
Постійне порівняння себе з іншими — і завжди не на свою користь.

Якщо помічаєте кілька з цих пунктів у собі — це зовсім не означає, що щось «не так». Це лише сигнал, що психіка перевантажена і просить підтримки.

Причому суттєво, що психолог у цьому випадку — не рятівник, а партнер у поверненні ясності, балансу і внутрішньої опори.

ПІДСУМКИ

Практика свідчить, що загальними психологічними симптомами не варто ні повністю нехтувати, ні самонадіяно применшувати їхнє значення, причому як у випадку їх самоспостереження, так і при умові фіксації у близьких людей.

Своєчасне звернення по психологічну допомогу та проведена фахівцями належним чином психодіагностика, корекція чи терапія — надійні засоби уникнення ризику розвитку психологічних та психічних розладів, провісниками котрих, нерідко бувають такі симптоми.

Щоби розпочати цей процес, особливо, якщо вам імпонує узагальнена на власному практичному досвіді інформація у цій статті, — звертайтеся до мене безпосередньо через зазначені у профайлі контакти

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Теорії психології

2 166

Психологічні теорії (рос., анахр., — психологические теории) це системи ідей і поглядів, які можуть більшою чи меншою мірою пояснити певні аспекти особистості, а також людських думок, поведінки та емоцій.

Дослідники-психологи створювали і продовжую висувати теорії, насамперед, щоби прогнозувати майбутню поведінку людей або події, які можуть відбутися, якщо існує певна поведінка тощо

В сучасній психології існує багато теорій, які пропонують оригінальний, самобутній чи своєрідний погляд на людську поведінку, мислення, мотивацію, навчання, сприймання тощо та розуміння особистості в цілому.

У цій статті, написаній з урахуванням практичного досвіду, крім характеристики психологічних теорій — розглядаємо і корисні приклади застосування у галузі корпоративної психології.

Чому психологічні теорії важливі?

Існує багато способів використання цих теорій і поза організаційною психологією, зокрема у психодіагностиці, корекції та терапії.

Щодо, безпосередньо, корпоративного середовища, теорії психології допомогають організаційним психологам і ТОП-менеджменту визначити:

Яка поведінка та звички співробітників/компаньйонів можуть підвищити успіх організації/партнерства
Які подразники, стимули та/або практики сприяють певній поведінці чи звичкам
Причини, що провокують конкретну поведінку та те, що спонукає працівників до успіху на робочому місці

Психологічні теорії можуть бути також корисними при впровадженні змін і оцінці потреби в покращенні робочих/організаційних середовищ.

Наприклад, керівники організацій можуть використовувати психологічні теорії, на вертикальному та горизонтальному рінвх, по-перше, щоби інформувати про вакансії, адаптацію, задоволеність та продуктивність працівників тощо, а по-друге, щоби підбирати партнерів, компаньйонів, колег тощо

Великі та малі теорії психології

Класифікуючи теорії психології, можна розпочати із їх умовного поділу на великі, малі та емерджентні.

Великі теорії розглядають базову модель розуміння людської поведінки і надають широкий спектр інформації про розвиток особистості.

Багато малих (невеликих) теорій психології — використовують великі як набір вказівок або основу, формуючи власні пояснення того, чому відбувається певна поведінка чи мають місце характеристики особистості.

Психологи часто називають ці менші теорії міні-теоріями.

Великі теорії психології

Великі психологічні теорії надають інформацію на різноманітні теми, зокрема:

Міні теорії психології

Теорії такого типу, в першу чергу, корисні для опису конкретної поведінки або результату і дозволяють робити висновки на основі попередніх досліджень і засадничих основ, що вже окреслені великими теоріями.

Деякі теми, на які міні-теорії можуть надати інформацію, можуть включати:

Емерджентні теорії психології

Ті, що виникають за певних обставин, трендові або емерджентні теорії психології — часто об’єднують кілька міні-теорій для розробки вузькоспрямованих досліджень та ідей.

Ці теорії, зазвичай, стосуються феномену суб’єкта, який має лише певні характеристики, що виникають під час взаємодії з іншими.

Зокрема, в сучасній психології емерджентні теорії досліджують поведінку людей у групі чи натовпі, а, скажімо соціокультурна теорія — робить висновок, що групові соціальні взаємодії можуть призвести до соціального конформізму.

Різновиди психологічних теорій

Сьоголні існує багато типів психологічних теорій, які застосувються фахівцями для психодіагностики, корекції, психотерапії чи корпративної психології з метою оцінити прогрес, виміряти рівень продуктивності співробітників і отримати уявлення про задоволеність співробітників тощо

Далі кілька слів про основні, на мій погляд, теорії через призму практичного досвіду надання послуг індивідуальної, групової та/або корпоративної психології

Гештальт
Психоаналітичні
Когнітивні
Поведінкові
Особистісні
Соціально-психологічні
Розвитку

Гештальт-теорія

Спрощено, гештальт-теорія заснована на самобутній психологічно-філософській концепції Ф.Перлза та інших, що відповідно до принципів екзистенцйної філософії та феноменології — розглядає психічні процеси та явища цілісними формами, а не сумою окремих компонентів.

Засаднича основа гештальт-теорії — “ціле відрізняється від суми його частин”.

Іншими словами, будь-яке сприйняття людиною подразників, стимулів, подій, тригерів, фактів, явищ та інших психологічних чинників — відбувається саме у цілісних формах, а не як окремих частин.

Особливість звернення до гештальт-терапевта у тому, що подальша співпраця клієнта із фахівцем зосередиться на допомозі “тут і зараз”, відповідальному ставленні до думок, слів, дій (чи бездіяльності) і шляху до цілісності своїє особистості.

Психоаналітичні теорії

Узагальнена назва напряму психології де, спрощено, вплив на поведінку людини визначається внутрішніми конфліктами особистості.

Основоположником психоаналітичної теорії є Зигмунд Фройд, який вперше виклав свої ідеї наприкінці 19-го століття, але з того часу вона зазнала багатьох уточнень і багато психоаналітиків — розвивали її в рамках нових теоретичних конструкцій на кшталт “аналітичної психології” К.Юнга та індивідуальної психології А.Адлера та ін

Треба сказати, що психоаналіз як теорія психології — значно вплинула не лише на сферу вивчення людської психіки, а й медицину, мистецтво, комунікації, кінематограф тощо.

Когнітивні теорії психології

Зосереджуються на тому, що і як люди думають, а також на тому, як ці процеси можуть викликати певні результати чи емоції.

Фахівці з психічного здоров’я застосовують когнітивні теорії щоби через гарні думки та емоції посприяти формуванню у клієнтів здорових переконань, хороших звичок і відповідної поведінки.

Когнітивні теорії часто корисні у корпоративній психології, оскільки вони можуть дати організаційним психологам розуміння того, які ситуації можуть допомогти працівнику виконувати високоякісну роботу, відчувати мотивацію та задоволення від роботи.

До переліку основних когнітивних теорій, на мій погляд, варто віднести:

Теорія обробки інформації
Теорія когнітивного розвитку Піаже
Соціокультурна теорія Виготського

Поведінкові (біхевіористичні) теорії

Поведінкові теорії пояснюють поведінку, яку можна спостерігати, та її зв’язок із конкретним середовищем і подіями.

Біхевіористичні теорії також можуть дати уявлення про те, чому люди навчаються певній поведінці, як змусити людину адаптуватися до середовища та стратегії для створення корисної поведінки.

В організаційній психології — допомагають топ-менеджерам у створенні нових мотиваційних стратегій для співробітників.

Серед найцікавіших, на мій погляд, прикладів поведінкових теорій, варто виокремити:

Поведінкове лідерство
Поведінкове навчання
Оперантне обумовлення
Класичне обумовлення
Теорія зниження драйву

Психологічні теорії особистості

Вивчають людську особистість, зокрема як конкретні риси особистості можуть сприяти розвитку людської поведінки та як особистості відрізняються між собою.

Теорії особистості також включають фактори, які спричиняють людську поведінку.

Керівники організацій можуть використовувати особистісні тести, щоб зрозуміти звички й уподобання співробітників на робочому місці.

Деякі теорії особистості можуть виявити, хто з працівників надає більше значення певним навичкам і якостям, таким як організаційні здібності, міжособистісне спілкування, креативність або здатність до адаптації.

До основних теорій особистості належать:

Велика п’ятифакторна теорія особистості Айзенка (big five)
Тривимірна теорія особистості Айзенка
Теорія рис Олпорта
Психоаналітична теорія Фройда

Соціально-психологічні теорії

Часто використовуються у корпоративній та психології стосунків щоби зрозуміти як емоції, думки чи поведінка окремих людей впливають на інших людей.

Соціальна психологія допомагає визначити, як людина може функціонувати в суспільстві, працювати з іншими в парах, групах тощо і, зокрема, наскільки співробітники ефективні у співпраці в рамках організацій тощо.

Деякі теорії соціальної психології також можуть визначити, чи мотивує поведінка працівника інших співробітників тощо.

Основні теорії соціальної психології, це:

Теорія атрибуції
Когнітивний дисонанс
Спостережна теорія навчання
Теорія соціального порівняння

Теорії розвитку

Теорії розвитку передусім описують фази людського розвитку та передбачають звички, які можуть виникнути внаслідок певного розвитку людського зростання, моралі, перспектив і цінностей.

Теорії розвитку можуть дати загальне розуміння того, чому існують певні людські якості, а також, розуміння мотивації співробітників на робочому місці.

Найпопулярніші на сьогодні теорії розвитку включають:

Когнітивний розвиток
Дитячий розвиток
Розвиток поведінки
Психосоціальний розвиток
Теорія соціального навчання
Соціокультурна теорія
Теорія прихильності

Найпоширеніші психологічні теорії

Психоаналітичні (фройдизм, неофройдизм)
Ієрархія потреб Маслоу
Ефект Хоторна
Соціального навчання
Мотиваційна теорія Герцберга
Цілепокладальна
Групового мислення
Теорія очікувань
Морального розвитку

Психоаналітичні теорії

Найбільш докладну теорію людської особистості, теорію психоаналізу, розробив Зигмунд Фройд та його послідовники, які надалі розгорнули її: Карл Густав Юнг, Альфред Адлер, Карен Хорні, Харрі Салліван та Еріх Фромм.

Сучасні практикуючі психологи часто називають цю теорію організації особистості та динаміки розвитку особистості — психодинамічною.

Фахівці з психічного здоров’я можуть використовувати психоаналітичні теорії у якості орієнтирів для розуміння розвитку особистості та психоаналізу.

Характерна ознака психоаналізу — це поділ людської психіки на три основні фактори:

Воно: несвідома основа для агресивної та імпульсивної поведінки
Его: підсвідомі стандарти життя
Супер-Его: відчуття себе і посередництво між уявою та реальністю

Посутньо, є дві основні гіпотези психоаналітичної теорії:

Перша, котру ще називають доктриною психічного детермінізму, вказує на те, що кожне психічне явище має свою причину
Друга — полягає в тому, що неусвідомлені процеси у формуванні мислення та поведінки відіграють важливішу роль, ніж свідомі

Ієрархія потреб Маслоу

Абрахам Маслоу створив ієрархію потреб як теорію мотивації, що часто застосовується у корпоративній психології під час розробки мотиваційних стратегій, адже може допомогти працівникам отримувати задоволення від роботи та правильно розуміти свій потенціал.

Маслоу (батьки якого, до речі, мешкали у Києві) розділяв ієрархію потреб на п’ять категорій:

Фізіологічні потреби: основні потреби для виживання людини, такі як їжа та вода.
Безпека: потреба почуватися безпечно та комфортно у вашому оточенні.
Любов і приналежність: потреба відчувати приналежність і цінність серед однолітків.
Повага: потреба відчувати мету або те, що ви сприяєте досягненню вищої мети.
Самоактуалізація: потреба використовувати та визнавати свій повний потенціал

Ефект Хоторна

Ця теорія в першу чергу, організаційної психології, передбачає спостереження та зміну умов праці, щоб побачити, як вони можуть вплинути на мотивацію та рівень продуктивності працівників.

Ефект Хоторна припускає, що працівники можуть підвищити рівень своєї продуктивності під час появи спостереження у їхньому оточенні, а не через зміни, внесені в їхнє середовище.

Топ-менеджмент організацій часто апелює до цієї теорії створюючи стратегії надання зворотного зв’язку на підприємствах.

На практиці, якщо постійно ставити працівникам запитання щодо їхнього благополуччя та того, як вони ставляться до своїх завдань чи посадових обов’язків, а потім давати їм конструктивний відгук про те, як вони можуть покращити свою роботу, — це чудовий спосіб використати ефект Хоторна.

Теорія соціального навчання

Стверджує, що люди можуть навчатися, спостерігаючи за поведінкою та винагородами, які отримують їхні однолітки, а також на власному досвіді.

Теоретики соціального навчання вважають, що, зокрема, на робочому місці працівники можуть навчитися належній соціальній поведінці, спостерігаючи за реакцією компанії на поведінку інших працівників.

Наприклад, якщо працівник спостерігає, як його колега отримує підвищення за розробку успішної маркетингової кампанії, це може спонукати його до мозкового штурму для власних інноваційних ідей, щоб він також міг отримати винагороду.

Мотиваційна теорія Герцберга

Фредерік Герцберг припустив, що задоволеність людини може підвищуватися за допомогою мотиваційних факторів, таких як зростання, визнання та задоволення від робочих завдань.

Менеджери можуть використовувати цю теорію, щоб отримати розуміння того, як покращити досвід роботи та змінити поточні стратегії утримання талантів.

Ця теорія припускає, що працівники можуть відчути підвищення своєї мотивації, якщо вони мають можливість розвиватися, порівняно з традиційними стимулами, такими як отримання бонусів, підвищення зарплати або технологічне оновлення на роботі.

Теорія цілепокладання

У промислово-організаційній психології, теорія цілепокладання використовує цілі як стимул для людей виконувати завдання.

Ця теорія припускає, що співробітники можуть відчути підвищення своєї мотивації виконувати завдання, пов’язані з певною ціллю, оскільки досягнення мети може викликати винагороду та надати додаткового сенсу.

Наприклад, менеджер може щомісяця використовувати цілі продажів для мотивації співробітників, адже якщо працівник розуміє, над чим він працює, він може підвищити свою продуктивність, щоб досягти своїх цілей і насолоджуватися своїми досягненнями.

Теорія групового мислення

Групове мислення — це психологічна теорія, яка включає уявлення про те, що люди в групах схильні погодитися з певними ідеями навіть не маючи фактів на їх підвердження.

Групове мислення може бути корисним, оскільки воно може виділити лідерів груп і дозволить усім членам групи уважно переглянути інформацію, перш ніж прийняти одностайне рішення.

Ця теорія чудово підходить для оцінки ефективності та продуктивності в групах, адже як співробітник або керівник, ви можете частіше спостерігати за своїми групами, щоб переконатися, що всі члени розуміють рішення, яке вони приймають, і хочуть прийняти це рішення, а не просто підкоряються потенційному тиску.

Теорія очікувань

Теорія очікувань може бути корисною при створенні системи винагород на робочому місці, а суть її полягає у ствердженні, що люди, які вважають, виконання певної дії шляхом отримання винагороди, можуть мати підвищений рівень мотивації для ефективного виконання своєї роботи.

На практиці корпоративної психології, керівник, який хоче застосувати цю теорію, може використовувати такий стимул, як надбавка до зарплати за досягнення місячних цілей тощо.

Теорія морального розвитку

Теорія морального розвитку Кольберга передбачає три рівні моральності на які люди орієнтуються щоби прийняти рішення або виконати дію.

Керівники можуть використовувати цю теорію, визначаючи, що спонукає працівника приймати конкретні рішення та ставати високофункціональною та продуктивною особистістю на робочому місці.

Виділяють три стадії морального розвитку:

Доконвенційний
- Передбачає розуміння наслідків, які можуть виникнути, якщо особа виконує певну дію і
- Включає бажання людини дотримуватися правил та віру в те, що виконання певної дії може принести їй користь.
Конвенційний
- Надає інформацію про те, як людина може реагувати на авторитетних осіб та їхні стосунки з однолітками.
- Зокрема, особа може виконати дію, щоб отримати конкретну відповідь від авторитетної особи чи колеги, і прийняти правила робочого місця, оскільки вважає, що це зобов’язує всіх працівників дотримуватися однакових стандартів.
Пост-конвенційний
- Діє на основі розвитку власного відчуття цінностей і стандартів.
- Означає, що людина може усвідомлювати невідповідність власним стандартам певних свої рис чи цінностей, тому вона створює власну думку.
- Свідчить про те, що людина може розвивати власні погляди та моральні міркування на основі етичних принципів, включаючи рівність і повагу

ПІДСУМКИ

За усю історію розвитку психології з часів Древньої Греції — виникло і сформувалося багато теорій, що пояснюють психіку в цілому чи її часткові прояви (поведінка, мотивація, сприймання, прийняття рішень тощо) зокрема

У цій статті я перерахувала ті, що на мою думку мають достатньо підстав вважатися основними у практичній психології, але звісно, що їх перелік може бути ширшим.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби почати розбиратися яким чином та які теорії психології можуть застосовуватися у випадку актуальної для вас, ваших близьких, чи керованої вами організації проблематики — звертайтеся до мене безпосередньо через контакти у профайлі

Або підберіть фахівців із експертизою, що відповідна симптомам, відчуттям, проблемам, запитам тощо у спеціальному розділі веб-платформи “Простір Психологів” завдяки універсальному алгоритму

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Поставлена мова

1 027

Поставлена мова (рос., анахр., — поставленная речь) як риса особистості або навичка — має значення НЕ лише для публічних людей, ораторів, політиків, громадських діячів або професійних чиновників.

Більш того, всім відомий приклад прославленого давньогрецького оратора Демосфена, доводить, що поставлена мова — не стільки вроджена характеристика, скільки якість, риса або навичка особистості набута у результаті зусиль, концентрації та віри у власні сили.

Характеризуючи чинники, сума і поєднання котрих — дає можливість стверджувати, що у певної дорослої чи дитячої особистості поставлена мова, на мою думку, потрібно розкрити суть та особливості, насамперед таких понять як:

Мовлення
Дикція
Комунікабельність
Красномовність
Ораторська майстерність
Жестикуляція

Далі кілька слів про кожен чинник поставленої мови через призму власного досвіду допомоги клієнтам з розвитком такої риси, якості чи навички та теорію сучасної психології.

Мовлення

За загальноприйнятим визначенням, мовленням вважається процес і результат створення та передавання повідомлень за допомогою мови.

Мовлення, слід сказати, буває усним або письмовим, а також зовнішнім або внутрішнім, причому, вербальна комунікація за допомогою слів, інтонацій тощо вважається зовнішнім, а до категорії внутрішнього відносять мисленнєві процеси, що не завжди виражаються уголос (не плутати із “голосами в голові“)

На практиці, мовлення виконує такі корисні комунікативні функції як:

вираження переживань та/або емоцій
передавання завершених одиниць інформації
поведінкова регуляція
соціальна взаємодія
тощо

Крім того, є різні жанри мовлення: оповідання, відгук, ремарка, комплімент, лестощі, похвала тощо

В цілому, ефективне мовлення має бути по-перше, достатньо чутним, по-друге, цілком зрозумілим, а по-третє, немонотонним.

Дикція

Говорячи про дикцію, фахівці мають на увазі здатність дитини чи дорослого чітко й гучно вимовляти звуки і слова у повній відповідності з фонетичними нормами певної мови.

На практиці, дикція вважається визначально важливою та, умовно кажучи, базисною складовою не лише акторської майстерності, а й навичок, необхідних співакам, політикам, публічним особам, спортсменам тощо

Виразна дикція, без сумніву, важливий засіб донесення думок, головно тому, що суттєво спрощує передаванні і сприйняття інформаційних повідомлень у побуті, а відтак — безумовно важлива для будь-кого, хто бажає ефективно спілкуватися.

На мій погляд, слід розрізняти такі основні складові ефективної поставленої мови (дикції): постава, дихання, гучність (звучність), вимова (манера), артикуляція, жестикуляція та інтонація

Постава

Важлива тому, що мовлення здійснюється на видиху, відтак на дикцію впливає, насамперед, положення у якому знаходиться мовець, а також особливості дихання.

Зокрема, якщо в процесі мовлення опорно-руховий апарат не випростаний, повітря видихається важче, а слова, відповідно — здаються приглушеними

Дихання

Насамперед суттєво, що найефективнішим способом дихання є так зване діафрагмальне — при якому відбувається глибокий вдих за рахунок діафрагми, а не грудних м’язів.

Часто його ще називають “низьким диханням”, адже у такому випадку повітря насичує легені набагато глибше, ніж при “високому”, коли розширюються лише верхня (грудна) частина тіла, а відтак — видих триває довше, а самопочуття — покращується.

Гучність

Діафрагма — це головних м’яз дихальної системи, який забезпечує як поставлену мову загалом, так і здатність говорити голосно або кричати зокрема.

Проте, позаяк тривалий крик призводить до втрати здатності говорити голосно — гучність слід регулювати.

Іншими словами, щоби упродовж тривалого часу ваш голос не тремтів, а звучав гучно — йому потрібен постійний притік достатніх обсягів повітря, які, власне й здатне забезпечити низьке чи так зване “діафрагмальне” дихання.

Вимова та інтонація

Розібравшись на шляху до поставленої мови із, власне, поставою, диханням та гучністю мовлення — варто подбати про підбір слів та побудову немонотонних речень.

Іншими словами, або ненароком не “заколисати” вашу аудиторію і утримувати увагу співрозмовників чи слухачів — вимова повинна бути:

по-перше, чіткою і звучною
по-друге, інтонаційно видозмінюватись

Власне, тому потрібно передбачати у своїх промовах чи презентаціях інтонаційні наголоси, артикуляційні акценти, різну швидкість, коливання гучності, жестикуляцію тощо.

Артикуляція

Артикуляція, без сумніву, дуже важливо для розбірливості мовлення в цілому, адже від неї значною мірою залежить правильне сприйняття співрозмовниками тих чи інших звуків або слів.

За визначенням, артикуляція — це процес та результат створення і вимовляння звуків за допомогою різних органів: язика, піднебіння, зубів, тощо, який відбувається у три етапи:

Екскурсією або приступом називають етап підготовки мовленнєвого апарату до вимови певного звучу чи слова
Експозицією чи витримкою, зветься безпосередня вимова звуків чи слів, яка передбачає збереження відповідного положення усіх задіяних у цьому процесі органів
Рекурсія або відступ, у свою чергу, є етапом завершення вимови, при якому задіяні органи або відновлюють своє положення, або починають відтворення наступного звуку

Істотно, що правильність артикуляції, зазвичай, знаходиться у прямій залежності від особливостей мови, якою говорить особистість, а також мірою її володіння нею (мовою), психоемоційного стану тощо

Комунікабельність

В широкому розумінні, під комунікабельністю мається на увазі здатність особистості знаходити спільну мову, спілкуватися, встановлювати горизонтальні та вертикальні соціальних зв’язки і ефективно взаємодіяти з іншими людьми.

Комунікабельність і поставлена мова нерозривно пов’язані, адже зокрема без чіткої дикції, за великим рахунком, неможлива повноцінна самореалізація у всіх тих сферах і галузях, що передбачають постійну комунікацію: політика, освіта, управління, бізнес, продажі, журналістика, рекрутинг, PR, маркетинг тощо

Серед найважливіших, на мою думку, складових комунікабельності, слід зазначити наступні:

Відкритість як прагнення та схильність до діалогів, розмов, дискусії, обміну думками тощо
Емпатія у розумінні спроможності особистості осягати тонкощі емоцій та/чи почуттів співрозмовників
Адаптивність як уміння враховувати різноманітні обставини та умови різні комунікативних ситуацій
Проактивне слухання в сенсі уважності відношення до висловлюваних у діалогах тез, смислів, підтекстів тощо
Грамотність як вживання загальноприйнятих словоформ, пауз, наголосів тощо
Дикція у сенсі можливості висловлюватися чітко і зрозуміло для сприйняття оточуючих
Позитивність означає орієнтацію на доброзичливе і неконфліктне спілкування.
Невербальність передбачає використання жестикуляції, інтонації, міміки тощо.

Красномовство

Володіння гіпнотичною силою слова завжди вважалося особливою здібністю і бажаним талантом, адже така особистість може мати вплив, переконувати і спроможна досягти успіху в будь-якій діяльності.

На сьогодні, красномовність, передовсім, означає освіту, ерудицію, моральність, інтелект, дикцію, багатство мови і, усе частіше, відповідну психологічну підготовку та, безпосередньо — поставлену мову.

Сучасна психологія розглядає красномовність як більшою чи мешою мірою розвинуту вроджену здатність до виголошення захоплюючої, такої, що зачіпає струни душі промови, адже красномовніть, як правило, не буває напускною.

Крім того, справжнє мистецтво володіння словом передбачає також комплекс ораторських знань, умінь та навичок, сукупність яких формує ораторське мистецтво, багатоаспектну діяльність, що здатна впливати на думки й переконання аудиторій.

Ораторська майстерність

Характеризуючи ораторську майстерність у контексті поставленої мови, передовсім треба відзначити уміння особистості належним чином поводитися і структуровано звертатися до аудиторії із наміром отримати потрібний результат.

Майстерним оратором, іншими словами, може вважатися лише та особистість, яка з потрібним для себе ефектом впливає на аудиторію шляхом послідовного надання інформації.

В широкому розуміння, ораторське мистецтво містить кілька компонентів, серед яких, на мій погляд, слід виокремити наступні навички особистості:

Цілеспрямована попередня підготовка як спроможність організувати ефективну послідовність висвітлення інформації
Володіння голосом у сенсі належного умовам та обставинам застосування інтонаційних, артикуляційних, швидкісних та інших засобів
Інтеграція аспектів невербальної комунікації, таких як жестикуляція, міміка, пози та мова тіла в цілому
Урахування особливостей аудиторії означає здатність у процесі виголошення промови коригувати манеру і стиль подання інформації
Переконливість як використання риторичних прийомів і формулювань, що здатні здійснювати вплив тощо

Вправи і рекомендації щодо поставлення мови

Як підтверджує практика надання відповідної психологічної допомоги клієнтам, у кожного свій шлях до поставленої мови, і у когось він коротший, у когось — триваліший.

Водночас, серед переліку рекомендацій та вправ, які застосовуються у таких випадках найчастіше, на мою думку, варто відзначити:

По-перше, загально-розминочні для голосових органів
По-друге, щелепно-релаксаційні
По-третє, спрямовані на вироблення правильної постави
По-четверте, діафрагмально-дихальні
По-п’яте, інтонаційні
тощо

Звісно ж, існують й інші, але на практиці, їх підбір та методика індивідуального застосування у процесі консультування чи психокорекції безпосередньо залежать від симптомів особистісної проблематики

Вокальні здібності

В контексті “поставленості мови” варто загально окреслити і психологічні аспекти вокальних здібностей, котрими є вроджені чи розвинуті голосові властивості, завдяки яким людина здатна співати.

Вокальні здібності характеризують кілька основних чинників: амплітуда голосу, міра інтонування, дотримання ритмічності, емоційно-образна виразність та музичний слух.

Музичним слухом називають вроджену та/або набуту здатність індивіда до сприйняття, аналізу та відтворення музики, яка передбачає, по-перше, розуміння та відчуття висоти тонів, гучності, тембру, а по-друге, спроможність розпізнавати/наспівувати певну мелодію, гармонію та ритм у музичних творах.

Розвиток вокальних здібностей вимагає регулярних тренувань, вивчення техніки співу та часто – роботи з кваліфікованим вокальним тренером та/або педагогом і психологом.

Позаяк поставлений голос корисний не лише виконавцям пісень, а кожному/ій, хто прагне максимізуватися ефективність комунікації, зокрема ютуберам, стрімерам, відео-блогерам та іншим соцмережевим інфлюенсерам — додаю ще інформацію про кілька основних вокальних вправ.

Вокальні здібності — Картинка адаптована звідси

Вокальні вправи

Перш за все, важливо зберігати відповідну поставу: розслабити живіт і випнути груди. Або, простіше кажучи, випрямити спину і постава автоматично налагодиться належним чином.

№1 “Звукорежисер”

Щоби осягнути як саме вас чують і сприймають співрозмовники, оточуючі або аудиторія — імітуйте імпровізовану аудіозаписуючу студію, де:

складена куполом і притиснута до вуха ліва долоня стане студійним навушником,
права рука, розміщена у кількох сантиментрах від рота — виконуватиме роль студійного мікрофона

Далі, починайте студійні проби голосу — вимовляйте різні слова, лічіть числа та в цілому, розважайте себе різними звуками упродовж 6-12 хвилин щодня впродовж тижня-двох, за які ви й зрощумієте усі суттєві звукорежисерські недосконалості.

№2 “Протяжні склади“

Видихаючи після глибокого вдиху — 10-20 разів протяжно вимовляйте склади «бом-м», «бім-м», «бон-н», причому, старайтеся тягнути звуки вкінці якнайдовше. В результаті — має сформуватися вібрація десь у районі поєднання носа і верхньої губи.

№3 “I-Е-А-О-У”

На другому видиху, вільно наскільки вистачає повітря — вимовіть протяжний звук «і», а далі: «е», «а», «про», «у».

Тричі повторіть цю невипадкову послідовність розділених за висотою звуків де:

“і” – найвищий (голова),
“у” – найнижчий (низ живота)

Звісно є, й інші вправи, а також в процесі можна звернутися і безпосередньо до фахівців з вокалу.

ПІДСУМКИ

Поставлена мова як риса або якість особистості є складним поєднання вроджених здібностей та більшою чи меншою мірою, запрограмованим результатом роботи над собою.

Як свідчить теорія та підтверджує практика, розмаїття компонентів та чинників набуття/володіння цієї/цією риси/ою передбачає вивчення мови тіла в цілому і зокрема — дикцію, артикуляцію, поставу, дихання, підготовку, інтонацію, красномовство, ораторську майстерність тощо

Шлях особистості до поставленої мови завжди індивідуальний, водночас, як переконливо засвідчує досвід, сходження до результату в супроводі спеціально підготовленого фахівця з психічного здоров’я, компетентного у цих питаннях — здатне скоротити його тривалість у рази, а то й на порядок.

Підбір фахівців

Щоби визначитися яким чином та як швидко поставлена мова може стати вашою рисою або конкурентною перевагою в арсеналі засобів небайдужих вам людей — записуйтеся на консультацію безпосередньо до мене через контакти у профайлі

Або підберіть інших фахівців із відповідною експертизою у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали

Ненависть як почуття та риса особистості

1 795

В теорії сучасної психології можна зустріти вузькоспеціалізоване визначення ненависті як багатоаспектного феномену, що:

По-перше, вміщує у собі стійкий комплекс руйнівних мотивів, негативних емоцій, нездорових схильностей, деструктивних настанов
По-друге, спрямований на живий/неживий, уособлений/безособовий, одиничний/груповий об’єкт ненависті

В цьому контексті, на мою думку, насамперед важливо наголосити існування двох припущень, перше з яких трактує ненависть як ситуативно спровоковані емоції чи почуття, а друге —інтерпретує ненависництво як рису (якість) особистості.

Характеризуючи через призму надання психологічної допомоги клієнтам саму схильність людей ненавидіти, або ж загалом, ненависництво не лише як рису особистості а і симптом психологічних проблем — треба також зазначити, що:

Загальноприйнятого визначення ненависті у практичній психології на сьогодні — не існує (що втім, не є проблемою)
Якщо ви (чи ваші близькі) надто часто переживаєте ненависть, а наслідки, що цим провокуються — виходять з-під контролю, проконсультуйтеся з психологом чи психотерапевтом

Для загально-психологічної характеристики ненависті і ненависництва, важливо одразу зазначити ще кілька тез про істотне:

по-перше, це почуття та/або риса є на 100% набутими і не бувають вродженими
по-друге, розвивається ненависть, зазвичай, внаслідок саме спотвореного сприйняття об’єкта, а не через його (предмету, людини, групи людей) безпосередні впливи на ненависника/цю
по-третє, в контексті геноцидної війни росії проти України — ненависть стала водночас інформаційним продуктом та результом маніпуляцій ворогом через ЗМІ та пропаганду

Хейт і хейтерство

Прикметно у контексті ненависті й те, що завдяки впливу англомовного запозичення від слова hate (хейт), останнім часом неабиякого поширення набув термін “хейтер/ка“, яким у інтернет-баталіях та, усе частіше в особистісних конфліктах — називають осіб, схильних виявляти ненависть за найменшої ж нагоди.

“Ненависники ненавидітимуть” або в оригіналі — “haters gonna hate“, це уже свого роду мем або сучасний афоризм, який, значною мірою уособлює суспільний досвід взаємодії з ненависниками

Критерії ненависті

Фахівці та науковці, які досліджували це почуття та відповідну рису, а також особистий практичний досвід надання психологічної допомоги клієнтам — дозволяють виокремити сім критеріїв, які узагальнюють сучасний психологічний зміст та обсяг поняття ненависті, а саме:

По-перше, ненависть нерозривно пов’язана із відчуженістю, але побутові її прояви, зазвичай є частиною міжособистісної чи групової взаємодії

По-друге, у ненависті, зазвичай, є певний соціальний об’єкт, тому така риса чи почуття вважаються суспільно значимими. Більш того, позаяк ненависть пов’язується із низькою моральністю, часто вона безпосередньо шкодить стосункам між чоловіком і жінкою

По-третє, основним наміром і рушійною силою особистості, що відчуває ненависть, зазвичай, є заподіяння об’єкту ненависті якомога більшої шкоди або повне його знищення. Нерідко навіть ціною неабияких втрат для самого/ї ненавивисника/ці

По-четверте, окрім “загроз”, часто до ненависті і ненависництва призводить сама лише перебільшена і сильно спотворена ненависником/цею потреба у безпеці

По-п’яте, ненависництвом називають схильність людини часто переживати почуття ненависті і вчиняти внаслідок цього деструктивні дії.

По-шосте, нерідко сутність ненависті походить з усвідомленого, під- чи несвідомого заперечення права на існування тих, людей, які в силу тих чи інших причин — не влаштовують ненависника/ненависницю.

По-сьоме, і що особливо опукло підтверджує поведінка ворогів та зрадників під час влаштованої росією агресивної війни — об’єкт ненависті цілком може мати навіть повністю хибний та недолуго міфологізований характер (каратєлі, боевиє комари, госдеп, родіна-мать, золотой мілліард тощо)

Розвиток уявлень про ненависть

Природно, що уявлення про зміст, форми і сутність ненависті змінювались та еволюціонували упродовж тисячоліть, а основні із них, на мою думку, варто розділити на:

філософські (Арістотель, Спіноза)
психологічні (Дозієр, Кернберг, Екман, Стернберг)

Позаяк ознайомлення з уявленннями древніх та сучасних мислителів, дослідників і фахівців, значною мірою, допомагає ширшому осягненню психологічної проблематики ненависті — далі кілька слів про це детальніше.

Філософські уявлення про ненависть

Прикметно, що чи не найвідоміший древньогрецький філософ Арістотель розглядав і трактував ненависть лише у взаємозв’язку із гнівом.

На думку Арістотеля, ненависть характеризувалася спрямованістю на різні соціальні групи та безболісністю, а гнів — стосувався лише окремих людей та спричинявся болем.

Іншої думки притримувався Бенедикт Спіноза, філософ-раціоналіст з Нідерландів епохи Відродження, згідно з творами якого — ненависть є лише болем, який супроводжується суто зовнішніми причинами.

Психологічні уявлення про ненависть

Дослідниця Кімберлі Дозієр вважає, що ненависть сягає своїм корінням у первісні інстинкти, зокрема виживання та передбачає бурхливу відразу, спалахи гніву і наявність певних стереотипів.

Іншими словами, агресивна ненависть — це лише крайня форма страху і глибока неприязнь із тією лише різницею, що ненависники (хайтери) проактивно прагнуть боротися, а перелякані, навпаки — втікають.

Дозієр у своїх дослідженнях обґрунтовує, що ненависть є похідною від інстинктивних переживань, які за усі часи формування колективної свідомості “людини розумної” забезпечували виживання.

Американський психоаналітик австрійського походження Отто Кернберг у своїх працях обґрунтовував і стверджував необов’язкість патологічної складової ненависті, адже якщо вона виникає як реакція на небезпеки, то це – нормальна форма гніву, що спрямований на нейтралізацію загрози.

На думку Кернберга, ненависть, на відміну від гніву — слід розглядати як багатоаспектний агресивний афект, який характеризується хронічністю і стабільністю, основною метою котрого є завдання шкоди чи навіть знищення її об’єкту.

Американський дослідник психології Пол Екман тлумачить ненависть у розрізі емоційно забарвлених стосунків, що за своєю природою — аналогічні до любові.

На думку Екмана, ненависть як протилежність любові — є полярним проявом стійких природних для людини почуттів, кожне з яких має складну будову та містить різні емоційні компоненти.

Згідно з твердженнями американського психометрика і психолога Роберта Стернберга, ненависть може бути сумою трьох частин:

По-перше, заперечення близькості, суть якого зводиться до чогось/когось, хто/що викликає огиду
По-друге, пристрасті, що виражається як гнівна чи перелякана реакція на подразник
По-третє, зобов’язання, яке погіршує адекватність сприйняття та знецінює ненависну людину, групу чи предмет шляхом зневаги або презирства.

Поєднуючи ці три компоненти, залежно від міри їх взаємодії, Роберт Стернберг, виокремлював своєрідні підтипи ненависті.

Звісно, що перелік зазначених тут уявлень про ненависть не вичерпує усіх, що були наявні давному та/або недавньому минулому, проте, замість намагатися перелічити їх усіх, для повноти картини —краще зосередитися на теоріях.

Психологічні теорії ненависті

Залежно від фокусування, теорії цілісного розуміння ненависті можна поділити на кілька груп:

Теорії інстинктів (зокрема, теорія Фройда)
Теорії ненависті і злості
Теорії морального імперативу

До першої групи відносять теорії інстинктів, зокрема, фройдистську, засадничою основою котрої є твердження, що — “вроджені рушійні сили психіки постійно виявляють агресивні імпульси, у тому числі й через ненависть“.

За дуалістичною теорією людських інстинктів Зигмунда Фройда, основну ролю у життєдіяльності, комунікаціях та поведінці особистості — відіграє один із лише двох фундаментально-життєвих і водночас полярних інстинктів, кожен з яких прагне зменшити психічну напругу між ними:

збереження/створення, який він називав Ерос (любов, кохання, інтим, лібідо, секс)
руйнування/знищення — Танатос (лють, ненависть, спалахи гніву, агресія, потяг до смерті)

Як стверджував Фройд, домінування Танатоса над Еросом призводить до стану більшої чи меншої зачарованості смертю, причому, одні індивіди фокусуються на самогубстві, інших вабить тільки смерть інших людей (убивці), а третіх, буває і власна, і оточуючих (маніяки, релігійні фанатики, терористи)

Причому, на думку Фройда, більше чи менше за змістом/обсягами зачарування Танатосом, у екстремальних випадках — загрожує появою в особистості маніакального прагнення переживати смерті людей, що, на практиці може виявлятись у воєнних злочинах, тортурах, тероризмі, вбивствах і геноциді.

Ерос і Танатос — Картинка адаптована звідси

Друга група теорій ненависті у сучасній психології — розглядає взаємозв’язок ненависті зі злістю і про це детальніше в окремому розділі нижче

Нарешті, щодо теорій, що сконцентровані довкола морального імперативу, який часто можна розглядати як основу ненависті, треба додати:

по-перше, часто ненависник/ця діяльно вірує у те, що єдиний Бог особисто вимагає аби його/її поведінка неодмінно передбачала безпосереднє чи опосередковане знищення ворогів, причому не стільки своїх персональних, як особисто Бога чи групових

по-друге, такі теорії можуть також мати справу з інструментальною агресією і роллю ненависті у масових вбивствах і геноциді

по-третє, тут ненависть виступає не як самоціль, почуття, якість або риса особистості, а як засіб досягнення цілі, який сам по собі, не винуватий, що його застосування призводить до невинних випадкових жертв чи суспільної шкоди

Розібравшись із розмаїттям первинних характеристик, критеріїв, уявлень та психологічних теорій ненависті, або поглибити знання проблематики — перейдемо до огляду, безпосередньо її складових частин

Складові ненависті

В широкому розумінні, ненависть як почуття та/або якість особистості є нічим іншим, як множиною емоцій, фону, почуттів і станів — основне місце серед яких займають агресія, лють, помста, злість, депресія, відраза, зневага, огида, ворожість тощо.

Подібно до ревнощів, але на відміну від гніву — ненависть містить такі відчуття як дискомфорт, неспокій, напруженість тощо

Крім того, буває, що фахівці окремо налогошують важливість виокремлення серед складових ненависті не лише емоцій, почуттів та станів, а й світогляду, ідентичності й менталітету.

Когнітивні аспекти ненависті

Сама лише спотвореність, в силу тих, чи інших причин, сприйняття ненависником/цею предмету чи об’єкту ненависті — часто призводить до оцінки чи упередження його як кращого та/або провокативного (“асиметрія влади“).

Асиметрія влади, власне, сама по собі викликає ненависть лише і уже тим, що передбачає диспозицію в якій ненависник/ця НЕ відчуває себе у безпеці усвідомлюючи критичну залежність, а відтак — внутрішньо опирається можливим за таких обставин загрозам для самооцінки, реноме, здоров’я, добробуту тощо.

Повторюваність

Позаяк для одиничних викликів чи раптових загроз — людська психіка передбачає спалахи гніву чи інші короткочасні реакції або емоції, для формування ненависті потрібне періодичне або регулярне повторення/актуалізація загроз.

Неодноразовість чи постійність подразників ненависті — необхідна передумова її виникнення і розвитку, адже лише повторювані загрози, виклики та/або конфліктні ситуації здатні її сформувати, причому спочатку посіявши зерна сумнівів, а із плином часу — уже й збираючи рясний урожай важких “грон гніву”

Відмежованість у групі

Така складова ненависті як відмежування власної групи та автоматичне закріплення ярлика “ворожих” мало не за усіма іншими — також зазначається в якості компонентів ненависті,

Причому, як показує практика виявляється зовсім не важливим те, за яким принципом здійснюється таке відмежування — на підставі політичних поглядів, соціального статусу, рівня достатку, рідної мови, класового походження або національної чи етнічної ідентичності.

Така поляризація уявлення про свою та “чужі” групи, що ми бачимо на прикладі російської пропаганди — нерідко призводить до того, що:

по-перше, ненависники/ці, на певному етапі починають розглядати “інших” як пряму й безпосередньо загрозу для “своєї” групи

по-друге, ненависть знецінює якості, потреби, права та інші людські характеристики представників “ворожих” груп на основі самих лише, нерідко, безпідставних, перебільшених і надуманих чи несуттєвих відмінностей, упереджень та стереотипів

Власне, найбільш опуклим в умовах геноцидної війни росії проти України прикладом такої патологічної відмежованості як частини ненависті — є поведінка як безпосередніх окупантів, так і їх дружин, матерів, дітей тощо

Відмежованість у групі — Картинку адаптовано звідси

Ненависники у складі (нерідко абсолютно неприродним чином) відмежованих груп — завжди оцінюють себе та свої атрибути значно вище, ніж усе це у “ворогів”.

А самі “вороги ненависників“, властиво — зображаються зрадливими, брехливими, неправовірними, нахабними, дурними тощо, а відтак і часто некритично сприймаються ненависниками як ледачі, дурні, брехливі або ще якось.

Водночас, належить також додати, що само по собі таке знецінення є не стільки головною причиною, скільки засадничою основою для розвитку ненависті чи ненависництва як риси особистості.

Ненависть і злість

Як зазначалося у кількох словах повище, теорії, що розглядають тісні взаємозв’язки ненависті зі злістю — складають окрему множину і у цьому контексті, на мій погляд, варто зазначити:

По-перше, що одні дослідники схильні більше наголошувати важливість ситуаційних, а інші — окремих і незалежних від обставин чинників

По-друге, “банальність зла” як сформульований Ханною Арендт соціально-психологічний термін, що з’явився внаслідок вивчення нею геноциду євреїв нацистами.

Акцентуючи взаємопов’язаність зла і ненависті, за цією теорією, цілком звичайна людина може опинитися в ситуації, де керуючись банальною злістю — взяти безпосередньо участь у геноциді тисяч невинних людей, наче, не усвідомлюючи персональну відповідальність

По-третє, американський психолог і директор-засновник “психології миру і насилля” Ервін Стауб, свого часу вивчаючи методи Голокосту, зазначав, що для ненависників необхідно мати не лише стійкі негативні погляди на об’єкт ненависті, а й переживати їх загострення внаслідок тих, чи інших подразників.

На думку Стауба, поруч зі злістю, неприязню, страхом та агресією, ненависть містить у собі також елемент пізнання, яке у свою чергу, може вміщати у собі знецінення і акцептування загрози.

Прикметне також припущення Е. Стауба про існування кількох, так би мовити, “коренів ненависті“, з яких і проростають її негативні прояви та/або наслідки.

Ненависть і любов

Поєднання і водночас протиставлення любові із ненавистю — часто вживане у сфері психології та гуманітарних науках в цілому, адже багато фахівців і дослідників визначають ці почуття, переживання і/або психоемоційні стани як найсильніші.

Як ненависть, так і любов, значною мірою визначають мало не усю життєдіяльність особистості, якість і стиль життя, параметри стосунків з оточуючими, кар’єру, саморелізацію тощо

Насправді, не треба бути фахівцем з психічного здоров’я чи дослідником психіки аби встановити цей взаємозв’язок, адже у афоризмі “від любові до ненависті один крок” міститься багатотисячолітній суспільний досвід, сумнівів у істинності котрого — не може бути.

Принципово важливо, що як об’єкту ненависті — особистості зовсім не обов’язково якимсь чином завдавати ненависникам навіть найменшу шкоду,

Давно встановлено, що не стільки певна поведінка провокує це деструктивне почуття, скільки особливості спотвореного сприйняття ненависниками будь-чого, на їх думку “достатньо гострого, щоби призвести до розвитку цього почуття”

Також суттєво, що сучасні погляди на взаємопов’язаність ненависті із любов’ю — не зводяться до полярної протилежності, адже нерідко вони:

по-перше, існують повністю відокремлено одна від одної: любов без ненависті, ненависть поза любов’ю тощо
по-друге, зв’язки між цими, безумовно, сильними почуттями — недвоїсті та багатогранні, адже переживаються на індивідуальному рівні різних особистостей дуже по-різному

Іншими словами, сила й інтенсивність ненависті практично завжди відрізняється і, значною мірою залежить від усієї повноти суттєвих ознак певної історії.

Насамкінець, щоби максимально увиразнити образність взаємозв’язку між любов’ю та ненавистю, наведу погляд на психологічний аспект цієї проблематики, який прикметний тим, що об’єднував таких відомих психологів-соціологів як Е.Фромм і А.Маслоу, а суть якого зводиться до:

Любов є універсальним мірилом зрілості особистості, а ненависть — втілює чи не усі серйозні спотворення гуманістичних можливостей людства.

ПІДСУМКИ

Ненависництво як риса особистості та ненависть, як одне з найсильніших почуттів людини — є причиною не лише деструктивних психічних розладів, а й передумовою соціально-політичних потрясінь унаслідок тероризму, воєнних злочинів, масових убивств та геноциду.

Характеризуючи ненависництво як рису особистості та/аба саму ненависть як психологічний симптом, треба наголосити, що разом з силою цього почуття чи закоренілістю риси завжди з’являється суттєвий ризик розвитку небезпечних розладів особистості.

Іншими словами, щоби не залишити ненависті найменших шансів стати деструктивною домінантою вашого життя (чи життєдіяльності небайдужих вам людей) — своєчасно звертайтеся до фахівців з психічного здоров’я

Підбір фахівця

Якщо вам імпонує викладена вище інформація — звертайтеся безпосередньо до мене через відкриті контакти у профайлі на веб-платформі

Або підберіть фахівців із відповідною актуальній для вас проблематиці експертизою у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Автор

Альона Шмига

Переглянути мареріали