Орієнтований на минуле стиль психотерапії

У сучасному світі, де акцент часто робиться на швидкі зміни та прагнення до майбутнього, важливо не забувати про роль минулого в нашому житті. Орієнтований на минуле стиль психотерапії, є ключовим елементом в психологічному аналізі особистості та її поведінки.

Орієнтація на минуле визначається як схильність особистості зосереджуватися на своєму досвіді минулого, використовуючи його для інтерпретації сучасних подій та планування майбутнього. Цей стиль мислення може мати як позитивні, так і негативні наслідки для психологічного благополуччя особистості.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії. Плюси і мінуси

ПлюсиМінуси
Зздатність аналізувати минулі події може сприяти накопиченню життєвого досвіду та розвитку мудрості. Надмірне зациклення на минулих помилках або травматичних подіях може призвести до розвитку негативних емоційних станів, таких як депресія або тривожність.
Дослідження на тему ностальгії виявили, що сентиментальне згадування минулого може мати позитивний вплив на самопочуття, підвищуючи відчуття соціальної приналежності та особистісної цілісності.Ризики, пов’язані з пасторієнтованим стилем, як-от схильність до румінацій (надмірних роздумів над минулим), що може сприяти розвитку депресивних станів
Орієнтація на минуле часто використовує свій досвід як основу для прийняття рішень у сучасності та планування майбутнього. Це може бути корисним, оскільки дозволяє уникати повторення минулих помилок та опиратися на перевірені стратегії. Орієнтація на минуле може обмежувати гнучкість мислення та сприйняття нових можливостей, оскільки вона схиляє до консерватизму в прийнятті рішень.
Деякі культури надають велике значення історії та традиціям, що сприяє розвитку пасторієнтованого стилю мислення серед їх представників. У більш прогресивних суспільствах може спостерігатися протиріччя,тому що йде сильніша орієнтація на майбутнє.
Порівняльна таблиця плюсів та мінусів в орієнтації на минуле

Індивідуальні відмінності також грають важливу роль, оскільки особистісні характеристики, такі як оптимізм, самооцінка та рівень тривожності, впливають на те, як люди сприймають та використовують свій минулий досвід.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії в ідентичності особистості

Одним з ключових аспектів, який варто більш детально розглянути, є вплив минулого на формування та розвиток ідентичності особистості. Ідентичність складається з наших спогадів, досвіду, цінностей та переконань, які формувалися протягом життя. Минуле дозволяє нам зрозуміти, хто ми є, і вказує на те, як ми можемо змінюватися з часом. Аналізуючи свої минулі вчинки, рішення та їх наслідки, людина може витягнути уроки, які сприятимуть її особистісному зростанню та саморозвитку.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії та вплив на міжособистісні відносини

Ще один важливий аспект, який заслуговує на увагу, — це вплив минулого на міжособистісні відносини. Спогади про спільно пережиті моменти, досвід взаємодії з іншими людьми та вивчені у минулому способи вирішення конфліктів відіграють ключову роль у формуванні наших сьогоденних відносин. Розуміння, як минулі взаємини впливають на сучасні, може допомогти в покращенні комунікаційних навичок, вирішенні конфліктів та будівництві більш міцних та здорових відносин.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії в роботі з психотерапевтом

Важливо також згадати про роль психотерапії у роботі з орієнтацією на минуле. Психотерапевтичні інтервенції можуть допомогти клієнтам зрозуміти та переосмислити своє минуле, знайти позитивні аспекти в пережитих подіях та використати цей досвід для покращення якості свого життя у майбутньому.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії. Техніки роботи

1. Наративна психологія та наративна психотерапія у роботі з орієнтацією на минуле

Наративна психологія та наративна психотерапія є унікальними напрямками у сфері психотерапії, які акцентують увагу на важливості особистісних історій та розповідей.

Цей підхід розглядає історії життя клієнта як ключ до розуміння його внутрішнього світу, переживань, цінностей та світогляду.

Наративна психотерапія ставить на перший план не просто факти та події, а спосіб, яким клієнт інтерпретує та надає значення цим подіям у контексті свого життя.

Як наративна психотерапія може допомогти?

Цей напрям психотерапії є дуже ефективним у широкому спектрі ситуацій, і зокрема допомагає у наступних запитах:

  1. Вирішувати конфлікти у сім’ї, у стосунках, на роботі та в інших соціальних колах.
  2. Адаптуватися та знайти новий шлях у житті, навіть якщо обставини обмежують через хворобу або інші складнощі.
  3. Переосмислити та віднайти новий сенс життя, який сприяє особистісному зростанню та розвитку.
  4. Покращити самооцінку, забезпечивши стабільніше та здоровіше сприйняття себе.

Наративний аналіз у психотерапії

У рамках наративної психотерапії, наративний аналіз використовується як засіб дозволити клієнту поділитися важливими історіями зі свого життя, розкриваючи нові перспективи, сенси, та розуміння подій. Це створює можливість для клієнта побачити ситуації під новим кутом, визнати їх вплив та пережити їх по-новому.

Основні методи наративної психотерапії

Для досягнення терапевтичних цілей у наративній психології застосовуються наступні методи:

  1. Екстерналізація. Допомагає клієнту відсторонитися від проблеми, щоб краще зрозуміти та переосмислити її.
  2. Деконструкціяю Цей підхід дозволяє клієнту стати “автором” власної життєвої історії, надаючи можливість переписати її з новим значенням.
  3. Відновлення участі. Допомагає клієнту глибше зануритися в подію та відчути її, щоб відкрити нові емоції або знайти альтернативні способи дії.
  4. Робота з зовнішніми свідками. Включення незалежних слухачів, які можуть поділитися своїми думками та враженнями щодо історії клієнта, збагачуючи терапевтичний процес.

Значення наративної психології

У наративній психології ключовим є розуміння того, що кожна людина є унікальною індивідуальністю зі своїми історіями, запитами та проблемами. Цей підхід підкреслює важливість особистісного досвіду, надаючи клієнту можливість відчути себе почутим та зрозумілим. Наративна психотерапія допомагає людям не лише вирішувати конкретні проблеми, а й знаходити глибше розуміння свого життя, відкриваючи нові шляхи для особистісного розвитку та самореалізації.

2. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) у роботі з орієнтацією на минуле

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) – є одним з ефективних методів психотерапії, особливо при роботі з орієнтацією на минуле. Основна ідея КПТ полягає у тому, що наші думки, переконання та інтерпретації подій впливають на наші емоції та поведінку. В контексті роботи з орієнтацією на минуле, КПТ допомагає клієнтам ідентифікувати, оцінити та змінити негативні або нереалістичні думки та переконання, які можуть бути пов’язані з минулими подіями, сприяючи негативним емоційним станам або дисфункціональній поведінці.

Основні методи КПТ

Для досягнення цілей у когнітивно-поведінковій терапії застосовуються наступні методи:

  • Ідентифікація негативних думок. На перших етапах терапії клієнт допомагає розпізнати автоматичні негативні думки, що виникають у зв’язку з минулими подіями.
  • Виклик негативних думок. Клієнт разом з терапевтом працює над викликом та переоцінкою цих думок, аналізуючи їх реалістичність та корисність.
  • Зміна переконань. Процес включає розробку більш здорових, реалістичних та адаптивних способів мислення, які допомагають клієнту краще справлятися з емоційними наслідками минулих подій.
  • Розвиток нових поведінкових стратегій. КПТ допомагає клієнтам розвивати нові способи дії та реагування, що сприяють позитивним змінам у житті та зменшують вплив минулого на сучасність.

Техніки КПТ при роботі з минулим

При роботі з минулим використовують наступні техніки:

  • Щоденник думок. Клієнти можуть вести записи своїх думок та емоцій, пов’язаних з минулими подіями, щоб легше ідентифікувати негативні переконання.
  • Безпосереднє викликання. Робота над конкретними негативними думками, використовуючи логічний аналіз, докази “за” і “проти” для переоцінки їх валідності.
  • Експозиція. Поступове та контрольоване використання спогадів про минуле для зменшення емоційного болю та розвитку здатності конструктивно ставитися до них.
  • Робота зі схемами. Ідентифікація та зміна глибоко вкорінених негативних схем (основних переконань) щодо себе, світу та інших, формованих минулими подіями.

Когнітивно-поведінкова терапія в роботі з орієнтацією на минуле допомагає клієнтам не лише змінити сприйняття минулих подій, а й покращити загальне психологічне благополуччя, сприяючи більш позитивному та здоровому способу життя.

3. Спогади при роботі з орієнтацією на минуле

Робота із спогадами є важливим елементом у багатьох психотерапевтичних підходах, особливо коли йдеться про орієнтацію на минуле та її вплив на сучасне життя людини. Цей метод використовується для дослідження та переосмислення минулих подій, емоцій та переживань, з метою сприяння емоційному зціленню, зміцненню особистості та розвитку адаптивніших способів сприйняття світу.

Мета роботи зі спогадами

Основна мета роботи із спогадами полягає у тому, щоб допомогти клієнту безпечно повернутися до минулих подій, розглянути їх у новому світлі та зменшити їх негативний вплив на сучасне життя. Це дозволяє:

  • Зменшити емоційний біль або стрес, асоційований з травматичними або негативними спогадами.
  • Переосмислити переживання та змінити негативні уявлення про себе, інших чи світ загалом.
  • Інтегрувати спогади як частину особистісного досвіду, зберігаючи при цьому здорове сприйняття себе.

Техніки роботи із спогадами

Пр роботі зі спогадами використовують настпні техніки:

  • Експозиція. Поступове та контрольоване занурення у спогади, щоб зменшити їх емоційний вплив.
  • Рефреймінг або переосмислення. Зміна ракурсу сприйняття подій, що допомагає знайти в них нові значення або уроки.
  • Візуалізація. Створення ментальних образів, які можуть допомогти переписати спогад або змінити емоційну реакцію на нього.
  • Написання. Використання письмових вправ для вираження та аналізу спогадів, що може сприяти їх об’єктивізації та переосмисленню.
  • Робота з тілом. Використання тілесно-орієнтованих технік для розв’язання фізичних проявів стресу чи травми, пов’язаних із спогадами.

Етапи роботи із спогадами

Нижче описується на які етапи ділиться робота зі спогадами:

  1. Підготовка. Створення безпечного терапевтичного простору та розвиток навичок саморегуляції перед початком роботи із спогадами.
  2. Ідентифікація та експлорація. Визначення ключових спогадів для роботи та їх детальне дослідження.
  3. Обробка та інтеграція. Активна робота над спогадами з метою їх переосмислення та інтеграції в особистісний досвід.
  4. Застосування нових уявлень. Використання отриманих у ході роботи знань та уявлень для покращення якості життя та спілкування з оточуючими.

Робота із спогадами вимагає чутливого та компетентного підходу з боку терапевта, оскільки може включати в себе дослідження болючих або травматичних подій. Однак, при правильному виконанні, цей метод може стати потужним інструментом особистісного росту та емоційного відновлення.

Висновок

Орієнтація на минулі події є складним і багатогранним феноменом, що має глибоке значення для розуміння людської поведінки, емоцій, міжособистісних відносин та культурних особливостей.

Дослідження цієї теми відкриває широкі можливості для психологів, допомагаючи їм краще зрозуміти своїх клієнтів та надати їм ефективну підтримку.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Підтримуючий стиль психотерапії

Підтримуючий стиль психотерапії спрямований на створення безпечного, довірливого та емпатійного середовища для клієнта.

Основною метою є допомога клієнту в усвідомленні своїх почуттів, зміцненні самооцінки та знаходженні ресурсів для вирішення проблем.

Цей підхід особливо корисний для клієнтів, які переживають стрес, тривогу, депресію або інші емоційні труднощі.

Підтримуючий стиль психотерапії. Основні характеристики

В підтримуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:

  1. Емпатія. Терапевт активно слухає клієнта, намагаючись зрозуміти його почуття і переживання з його точки зору. Висловлювання емпатії допомагає клієнту відчути, що його розуміють і приймають.
  2. Безоціночність. Терапевт утримується від суджень або критики, створюючи таким чином безпечне середовище для клієнта. Це сприяє розвитку довіри між клієнтом і терапевтом.
  3. Підтримка і заохочення.Терапевт підкреслює сильні сторони клієнта і заохочує його до використання своїх ресурсів для подолання труднощів. Позитивна підкріплення допомагає клієнту відчути власну компетентність і здатність до змін.
  4. Активне слухання. Терапевт уважно слухає клієнта, використовуючи техніки рефлексії, перефразування і уточнення, щоб продемонструвати своє розуміння і підтримку. Це дозволяє клієнту глибше усвідомити свої почуття і думки.
  5. Турбота і прийняття. Терапевт демонструє щиру турботу про благополуччя клієнта, приймаючи його таким, яким він є. Це допомагає клієнту відчути себе цінним і важливим.

Як використовують підтримуючий стиль психотерапії?

Використовуючи підтримуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:

  1. Створення безпечного простору. Важливо, щоб клієнт почувався в безпеці та комфортно на кожній сесії. Це включає фізичний комфорт (зручне місце, приємне оточення) та емоційну безпеку (конфіденційність, повага).
  2. Підтримка під час кризових ситуацій. Підтримуючий стиль особливо ефективний під час криз або стресових ситуацій, коли клієнту потрібна емоційна підтримка і стабільність. Терапевт допомагає клієнту заспокоїтися, стабілізувати емоції і знайти шляхи виходу з кризи.
  3. Робота з самооцінкою. Терапевт допомагає клієнту виявити і змінити негативні переконання про себе, підкріплюючи позитивні якості і досягнення. Це сприяє підвищенню самооцінки і впевненості в собі.
  4. Зміцнення внутрішніх ресурсів. Терапевт допомагає клієнту виявити його внутрішні ресурси і можливості, які можуть бути використані для подолання труднощів. Це може включати роботу з минулим досвідом успіхів і досягнень.
  5. Забезпечення емоційної підтримки. Терапевт присутній для клієнта, коли той переживає складні емоції, підтримуючи його в процесі їх усвідомлення і вираження. Це допомагає клієнту не відчувати себе самотнім у своїх переживаннях.

Переваги підтримуючого стилю

Перевагами підтримуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Підвищення самооцінки. Позитивна підтримка допомагає клієнту відчути себе більш впевненим і цінним.
  • Зміцнення довіри. Безоціночне і емпатійне ставлення сприяє розвитку довіри між терапевтом і клієнтом.
  • Зменшення тривоги і стресу. Підтримуючий стиль допомагає клієнту почуватися менш тривожним і більш спокійним у важких ситуаціях.
  • Розвиток емоційної стабільності. Підтримка з боку терапевта допомагає клієнту краще справлятися з емоційними коливаннями і стабілізувати свій емоційний стан.

Недоліки підтримуючого стилю

Недоліками підтримуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Можлива залежність. Існує ризик, що клієнт може стати надто залежним від підтримки терапевта і не розвинути власні навички саморегуляції.
  • Повільний прогрес. Підтримуючий підхід може бути менш ефективним у випадках, коли потрібні більш активні інтервенції для швидкого досягнення змін.
  • Недостатня конфронтація. Якщо терапевт завжди обирає підтримуючий стиль, це може перешкоджати виявленню і подоланню деструктивних патернів поведінки.

Висновок

Підтримуючий стиль психотерапії є цінним підходом, який сприяє створенню довірливих стосунків між терапевтом і клієнтом, допомагає клієнту почуватися безпечно і підтримано.

Він особливо корисний для клієнтів, які потребують емоційної підтримки і зміцнення самооцінки.

Водночас важливо, щоб терапевт знаходив баланс між підтримкою і необхідною конфронтацією для досягнення позитивних змін у житті клієнта.

Особливо для мене важливо мати в психотерапевтичному альянсі баланс підтримки та фрустрації.

Щоби клієнт пройшов начебто стадію і 6езоговорочної любові від матері, проте й мав змогу не уходити у фантазії з псизотерапевтом а мати змогу залишатися у реальності з присвоєнням собі відповідальності за своє особисте життя і можливістю створити своїх внутрішніх підтримуючих батьків.

Підбір фахівців

В нашому просторі ви завжди маєте змогу звернутися до любого спеціаліста по допомогу та особисто до мене.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Конфронтуючий стиль психотерапії

Конфронтуючий стиль психотерапії — це підхід, при якому терапевт активно і прямо ставить клієнтові запитання або висловлює зауваження з метою викликати у клієнта рефлексію, підвищити його усвідомленість та стимулювати зміни.

Цей стиль використовує прямі, інколи викликаючі відповіді методи, щоб клієнт зміг усвідомити свої деструктивні поведінки, переконання або почуття, які заважають йому жити повноцінним життям.

Конфронтуючий стиль психотерапії. Основні характеристики

В конфронтуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:

  1. Прямота і відкритість. Терапевт не уникає складних тем і не м’яко обговорює питання, а ставить прямі запитання і висловлює свої спостереження прямо. Конфронтація може включати викриття захисних механізмів клієнта, таких як заперечення або уникання.
  2. Виклик клієнтові. Конфронтуючий стиль часто ставить клієнтові завдання розглядати свої власні протиріччя, неадекватні поведінкові патерни і нереалістичні переконання. Мета — допомогти клієнтові вийти зі звичної зони комфорту і розглянути нові перспективи.
  3. Рефлексія і самоусвідомлення. Клієнта заохочують до глибокого самоаналізу і рефлексії над власними діями та думками. Це може включати роботу з переконаннями, які заважають прогресу, або обговорення минулого досвіду, який впливає на поточну поведінку.
  4. Підтримка і емпатія. Незважаючи на прямий стиль, терапевт також підтримує клієнта і демонструє емпатію, щоб забезпечити безпечне середовище для змін. Конфронтація має бути зваженою і дозованою, щоб не зруйнувати довіру клієнта до терапевта.

Як використовують конфронтуючий стиль психотерапії?

Використовуючи конфронтуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:

  1. Виявлення дисфункціональних патернів. Конфронтуючий стиль допомагає швидко виявити і назвати деструктивні поведінкові патерни або когнітивні викривлення. Наприклад, якщо клієнт часто говорить про свою нездатність досягти успіху, терапевт може прямо запитати: “Що заважає вам повірити у свої сили?”
  2. Робота з опором. Якщо клієнт демонструє опір терапії або відмовляється обговорювати певні теми, конфронтуючий підхід може допомогти розкрити цей опір і зрозуміти його причини. Терапевт може сказати: “Я помічаю, що ви уникаєте цієї теми. Що саме змушує вас відчувати такий дискомфорт?”
  3. Стимулювання змін. Конфронтація може бути ефективним інструментом для стимулювання змін, оскільки змушує клієнта зіштовхнутися з реальністю і необхідністю змінюватися. Наприклад: “Ви постійно скаржитесь на свою роботу, але нічого не робите, щоб це змінити. Що утримує вас від дій?”

Переваги конфронтуючого стилю психотерапії

Перевагами конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Швидке виявлення проблем. Завдяки прямому підходу, терапевт може швидко виявити основні проблеми і патерни, які заважають клієнтові.
  • Стимулювання особистісного росту. Виклик і конфронтація можуть стимулювати клієнта до глибокого самоаналізу і особистісного росту.
  • Підвищення відповідальності. Клієнт усвідомлює свою роль у власному житті і своїй поведінці, що сприяє підвищенню відповідальності за власні дії.

Недоліки конфронтуючого стилю психотерапії

Недоліками конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Ризик зруйнувати довіру. Якщо конфронтація буде надмірною або невчасною, це може призвести до втрати довіри до терапевта і навіть до припинення терапії.
  • Психологічний дискомфорт. Конфронтація може викликати сильний психологічний дискомфорт у клієнта, що може бути контрпродуктивним у деяких випадках.
  • Не для всіх клієнтів. Деякі клієнти можуть бути занадто вразливими або не готовими до такого прямого підходу, що може негативно вплинути на процес терапії.

Висновок

Конфронтуючий стиль психотерапії може бути ефективним інструментом для роботи з клієнтами, які готові до прямого і відкритого обговорення своїх проблем.

Важливо, щоб терапевт був чутливим до реакцій клієнта і використовував конфронтацію обережно, забезпечуючи при цьому підтримку і емпатію.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Вільнопротікаючий стиль психотерапії

Вільнопротікаючий стиль психотерапії є унікальним підходом, який відрізняється від традиційних структурованих методів.

Він виходить за межі конкретних технік та методологій, надаючи клієнту свободу виражати себе в безпечному терапевтичному просторі.

Такий підхід сприяє глибокому самопізнанню та емоційному зціленню, враховуючи унікальність кожної людини.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ Вільнопротікаючого стилю терапії

Основні принципи вільнопротікаючого стилю психотерапії бувають наступними:

  1. Директивність. Терапевт надає клієнту можливість самостійно визначати напрямок сесій, спираючись на власні потреби та відчуття.
  2. Гнучкість. Відсутність жорсткої структури або попередньо визначеного плану дозволяє адаптувати процес до поточного емоційного стану та потреб клієнта.
  3. Емпатія та прийняття. Створення атмосфери безумовного прийняття, де клієнт може відчувати себе почутим і зрозумілим без страху осуду.
  4. Використання невербальних засобів. Залучення мистецтва, музики, руху та інших невербальних форм вираження для сприяння самовираженню та емоційному звільненню.

ПЕРЕВАГИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ

  • Підвищення самосвідомості. Клієнти дізнаються більше про себе, свої емоції, думки та поведінку через вільний вираз та рефлексію.
  • Емоційне зцілення. Вільний простір для вираження пригнічених або неусвідомлених емоцій може сприяти глибокому емоційному зціленню.
  • Розвиток креативності. Невербальні методи дозволяють клієнтам використовувати та розвивати свою креативність як засіб самовираження та самопізнання.
  • Гнучкість у вирішенні проблем. Вільний потік думок та ідей може вести до нових перспектив та рішень особистих проблем.

НЕДОЛІКИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ

  • Відсутність структури. Для деяких клієнтів відсутність чіткої структури та напрямку може створювати почуття збентеження або невпевненості. Вони можуть відчувати себе втраченими без конкретних вказівок або мети.
  • Ризик відволікань. Без чіткої структури сесії можуть стати надмірно розосередженими або відхилятися від ключових проблем, що потребують адресації.
  • Можливість перевантаження. Відкритий вираз глибоких або придушених емоцій може спричинити тимчасове емоційне перевантаження.
  • Потреба в наставництві. Клієнти можуть потребувати додаткової підтримки для обробки та інтеграції цих емоцій після сесій.
  • Потенційна відсутність конкретних рішеннь. Підхід може бути більше орієнтованим на процес, ніж на досягнення конкретних, вимірних цілей або рішень проблем.
  • Труднощі з прогресом. Для деяких клієнтів відсутність конкретного плану дій або чітких цілей може ускладнити відчуття прогресу.

ТЕРАПЕВТИЧНІ ТЕХНІКИ У ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОМУ СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ

Вільнопротікаюча психотерапія використовує ряд технік, які допомагають клієнту відкривати та досліджувати свої внутрішні досвіди, почуття та думки. Ось деякі з них:

  • Мистецтво терапія. Використання малювання, ліплення з глини, роботи з папером чи інших творчих засобів. Це дозволяє клієнтам виразити свої емоції та переживання через творчий процес.
  • Тілесно-орієнтовані методи. Проживання через самовираження в танці та заспокоєння через йогу. Це допомагає клієнтам зв’язатися зі своїми фізичними відчуттями та емоціями на тілесному рівні.
  • Музикотерапія. Слухання або створення музики може допомогти виразити емоції, з якими може бути важко впоратися на словесному рівні.
  • Робота зі сновидіннями: Аналіз сновидінь може надати глибокий внесок у розуміння внутрішнього світу клієнта та його неусвідомлених конфліктів або бажань.

ВЗАЄМОДІЯ З ТЕРАПЕВТОМ

У вільнопротікаючому стилі психотерапії відносини між терапевтом та клієнтом є ключовим елементом лікувального процесу. Терапевт виступає як супутник та підтримка для клієнта, пропонуючи емпатію, сприйняття та розуміння без висунення суджень. Ця динаміка сприяє створенню безпечного середовища, де клієнти можуть відчувати себе вільними ділитися своїми найглибшими думками та емоціями.

ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. САМОРЕФЛЕКСІЯ ТА ІНТРОСПЕКЦІЯ

Вільнопротікаючий стиль психотерапії заохочує глибоку саморефлексію та інтроспекцію. А також, дозволяє клієнтам замислитися над своїм внутрішнім світом та його впливом на їхнє життя. Через такий самоаналіз клієнти часто досягають значних прозрінь щодо своїх поведінкових патернів. Емоційні реакції та міжособистісні відносини теж є важливим кроком на шляху до змін та особистісного зростання.

ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. ПЕРСОНАЛІЗОВАНИЙ ПІДХІД

Вільнопротікаючий стиль психотерапії вирізняється високим ступенем персоналізації, адаптується під унікальні потреби, цілі та обставини кожного клієнта.

Такий індивідуалізований підхід дозволяє клієнтам відчувати, що їхній особистий досвід важливий і цінний. А процес терапії відповідає їхньому власному шляху самовдосконалення.

Розглянемо кілька кейсів, які ілюструють застосування вільно-протікаючого стилю психотерапії у роботі з клієнтами.

ПРИКЛАД № 1: РОБОТА З ТРИВОГОЮ ЧЕРЕЗ САМОВИРАЖЕННЯ

Проблематика клієнта: Анна, 30-річна, звернулася за допомогою через загальну тривогу та відчуття пригніченості у соціальних ситуаціях. Вона часто відчувала себе “заблокованою” і нездатною виразити свої думки та почуття.

Підхід: Терапевт застосував вільно-протікаючий стиль, надаючи Анні простір для вільного вираження своїх думок та емоцій без страху судження.

Результат: Анна відчула значне зменшення тривожності та покращення у вираженні себе. Вона навчилася краще розуміти свої емоційні реакції та знайшла засоби для їх регулювання.

ПРИКЛАД №2: ГЛИБОКЕ САМОРОЗУМІННЯ ЧЕРЕЗ МРІЙЛИВІСТЬ

Проблематика клієнта: Михайло, 42 роки, зазнавав постійного внутрішнього конфлікту та незадоволення своїм життєвим шляхом. Він відчував, що не живе “своїм” життям.

Підхід: В рамках вільно-протікаючої терапії, терапевт заохочував Михайла до глибокої інтроспекції та мрійливості.

Результат: Михайло досяг значного прогресу у розумінні себе та своїх внутрішніх конфліктів. Він зміг знайти нові напрямки у своїй кар’єрі та особистому житті, що відповідали його справжнім бажанням.

ПРИКЛАД № 3: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТРАВМИ ЧЕРЕЗ ВІЛЬНЕ АСОЦІЮВАННЯ

Проблематика клієнта: Ірина, 28 років, страждала від наслідків дитячої травми. Вона мала труднощі з довірою до інших і відчувала глибоку самотність.

Підхід: Використовуючи техніку вільного асоціювання, терапевт допоміг Ірині дослідити її спогади та емоції, пов’язані з травмою. Цей процес дозволив Ірині виразити болючі почуття, які вона довго придушувала, та почати процес зцілення.

Результат: Ірина відчула значне полегшення після того, як змогла відкрито висловити та працювати над своїми травматичними спогадами. Вона навчилася краще розуміти вплив свого минулого на сьогодення та розробила стратегії для побудови здорових відносин.

ВИСНОВКИ

Вільнопротікаючий стиль психотерапії пропонує унікальний та гнучкий підхід до самопізнання та самовираження, але він може не підходити кожному. Важливо, щоб терапевти враховували індивідуальні потреби, стиль спілкування та емоційну готовність клієнта при виборі та адаптації психотерапевтичних методик.

Якщо вам більше імпонує данне направлення при роботі з психотерапевтом, ви можете вибрати собі потрібного спеціаліста з Простору Психологів чи звернутися до мене.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Ревнощі

РЕВНОЩІ ТА ЗАЗДРІСТЬ

Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу?

Ці емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства. Відома психоаналітикіня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини.

У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів і ревнощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.

Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта. І бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.

Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.

Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.

Ревнощі та заздрість у період едипального комплексу

Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.

І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках. 

Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів. “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.

У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене.

Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?

Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.

Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его. 

Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові. Особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.

Що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?

Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе успішним. Що батьки можуть або мати рацію, або не мати рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко. 

Заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:

а) Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього.
б) Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.

(Мюрріел Шиффман)

І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення. 

І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде, бо вони й не знають, задоволені вони чи ні. Подобається їм, що вони роблять, чи не подобається. Бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему. 

ВИДИ уникнення заздрощів та ревнощів

Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:

Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда). З тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам. 

2. це визнання своїх справжніх почуттів.

Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І, я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані та розвинені. 

Приклад із практики 1 

Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. В неї прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі. 

Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів. А саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.

Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами Ютуб канала вчитися малювати в стилі живопису абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури. 

Причини, через які нам складно прийняти заздрість і ревнощі

Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.

І даже більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності та невпевненості в собі. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі – це завжди визначати друга своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство.  Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.

Людина тоді і заздрить, і з іншого боку прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.

Як навчитися самозціленню від почуття ревнощів і заздрощів

Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман:

  1. Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна. Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі”, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю.
  2. Подумати: “Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді?”. І замислитися: “Чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді. Або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?”.
  3. Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
  4. Дати собі допомогу: “Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?”.

І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.

Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована. 

Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок. І я або вирішую, що я буду їх відстоювати, трансформуючи свої бажання в можливі, чи я здамся.

Приклад із практики 2

Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ. Незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.

Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою, до якої вона мала змішане почуття поваги та заздрощів. ЇЇ подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки. Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх. Він був заведений у неї подругою фразою, що якщо вона пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею. А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід. Що практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.

Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости. 

Страх, що буде не так, як хотів. Страх,а якщо хтось скаже, що не так. Страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.

Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій. Це може призводити до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.

Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку. І що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Заздрість

Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему заздрість (рос, анахр. — “зависть“) через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Марії Зарінової та Марії Сибірської — у відповідних вкладках нижче.

Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

  • МАРІЯ ЗАРІНОВА
  • МАРІЯ СИБІРСЬКА

“Заздрість – ворог щасливих”

Епіктет

ЩО ТАКЕ ЗАЗДРІСТЬ?

Заздрість, або заздрощі, – емоція, яка виникає коли людині бракує будь-чого, що має інша особа.

Заздрити можуть щодо абсолютно різних речей. Такими об’єктами з легкістю можуть стати, скажімо:

  • рис зовнішності;
  • розуму;
  • таланту;
  • соціального статусу;
  • досягнень;
  • стосунків;
  • майна абощо.

Слово «заздрість» пов’язане із давнім «здріти» («бачити»), його походження розповідає нам, що в давні часи ця емоція також отримувала погану славу і асоціацію з «лихим оком».

Декого з нас і нині часто лякає перспектива, що решта буде їм заздрити.

Заздрощі до колеги, сусіда чи навіть друга, партнера – це прикрість до їхніх успіхів, бажання мати те, що мають вони: чи це краще місце біля вікна на роботі, чи новіша машина, ідеальні знання англійської мови, а чи й вища зарплата.

Ми маємо пам’ятати, що заздрість – це така емоція, яка виникає при відчутті дефіциту чогось. І підсвічує нам ці дефіцити інша людина.

ФАКТИ ПРО ЗАЗДРІСТЬ, ЯКИХ ВИ НЕ ЗНАЛИ

  • Універсальність

Заздрість є універсальною емоцією, яка відчувається в усіх культурах і на всіх рівнях суспільства.

  • Корені в біології

Заздрість має біологічні основи і не виключено, що вона має зв’язок з еволюційними механізмами. Дослідження показують, що тварини також можуть відчувати заздрість. Наприклад, примати демонструють ознаки заздрості, коли одна з них отримує більше винагороди за ту ж саму роботу.

  • Рання здатність

Заздрість виникає у дітей на ранньому етапі розвитку. Вона може з’явитися у віці приблизно двох років, коли діти починають усвідомлювати, що інші мають щось, чого немає у них самих. Це може бути пов’язано з іграшками, увагою батьків або досягненнями.

  • Заздрість vs щастя

Дослідження показують, що високий рівень заздрості часто корелює з низьким рівнем щастя та задоволеності життям. Люди, які схильні до частих порівнянь з іншими, частіше відчувають незадоволення і розчарування.

ЧОМУ ЗАЗДРІСТЬ ЦЕ ПРОБЛЕМА?

Заздрість, відзначають фахівці, є негативним станом психіки, який здатний викликати деструктивні дії, вчинки та емоції. Заздрість є глибоко укоріненою емоцією, яка може мати серйозні наслідки для психічного здоров’я і соціальної взаємодії.

Коли людина довгий час заздрить іншій особі це викликає відчуття неповноцінності, зниження самооцінки, а також емоційний біль: «у тебе є, а мені ніколи цього не мати».

Людина постійно знаходиться у стані емоційного напруження, що виснажує її психіку і робить більш вразливою до стресових ситуацій. Вона може відчувати себе невпевненою у соціальних взаємодіях, уникаючи контактів з тими, кому заздрить, що ще більше ізолює її від суспільства.

Важливим моментом є також те, що зазвичай у заздрощах не визнають свої реальні обмеження, жадоба ніби сліпить людину. Це може призвести до актів агресії, спрямованих на об’єкт, якому заздрять, тобто великі чи маленькі вчинки, які їй або йому шкодитимуть. Вони можуть бути символічними: забрати перед носом знайомої, яка відмінно готує рибну страву, останню рибину в супермаркеті (це либонь скидається на дрібничку, однак такі вчинки є проявом прихованої агресії і ворожості). А можуть бути і цілком собі реальними помстами. Це може бути підрив репутації, поширення чуток, саботаж або навіть відкритий конфлікт. Такі дії не тільки руйнують стосунки, але й підсилюють негативні емоції у самій людині.

Окрім того агресія виливається не тільки на когось іншого, поширеною ситуацією є також автоагресія, або самоїдство. Кожен заздрісник може почати звинувачувати себе у всіх невдачах, що призводить до самодеструкції. Це може проявлятися у формі самокритики, самообмеження, відмови від можливостей і навіть шкідливих звичок, які руйнують здоров’я та життя.

Будь-який із цих сценаріїв призводить до деградації особистості. Людина, яка заздрить, втрачає здатність радіти своїм досягненням та успіхам, концентруючись лише на тому, чого їй бракує. Це створює замкнене коло негативу, з якого важко вийти без усвідомлених зусиль і підтримки.

Як іржа з’їдає залізо, так і заздрість – душу

Природу заздрості завжди намагалися осмислити і пояснити. З найдавніших часів заздрість отримувала лише негативні оцінки. Навіть у грецькій міфології богиня Афіна заздрить вправній майстерності Арахні через що розриває шедевральну тканину, яку та вишила. І з розпуки Арахна – вкоротила собі віку.

Перспектива стати об’єктом заздрощів лякає. Багато хто заклякає і не робить нічого, не прагне жодних здобутків, побоюючись того, що прийде разом із успіхом – «мені заздритимуть». Це явище називають “синдромом краба в відрі”, коли кожен, хто намагається вибратися і досягти успіху, стикається з протидією тих, хто залишився позаду.

Уявімо молоду жінку, нехай на ім’я Олена, яка працює в офісі. Вона дуже здібна і має чудові ідеї, які могли б покращити робочі процеси та підвищити ефективність компанії. Проте, Олена помічає, що її колеги негативно реагують на чужий успіх. Одного разу, коли її колега Ірина отримала підвищення, інші співробітники почали її ігнорувати та пліткувати за спиною. Це викликало у Олени страх, що, якщо вона проявить свої здібності та отримає визнання, з нею може статися те саме.

Важливо зрозуміти, що заздрість сама по собі є природною людською емоцією, і ключ до її трансформації полягає в тому, як ми реагуємо на це почуття. Попри всю свою небезпеку, заздрість може бути також і потужним мотиватором, рушієм до змін, якщо правильно до неї поставитись і вміти з нею ладнати. Перетворити негативну емоцію на інструмент може також допомогти психолог.

МЕХАНІЗМ ЗАЗДРОСТІ

  1. Бажане (стимул для заздрощів)
  2. Фантазії про володіння цим предметом
  3. Виникнення передчуття задоволення
  4. Думки про неможливість отримати задоволення тут і зараз
  5. Пошук перешкоди
  6. Уособлення перешкоди в людині, що має бажане
  7. Негативні емоції, спрямовані на цю особу

1. Бажане (стимул для заздрощів)

Заздрість починається з того, що ми бачимо або дізнаємось про щось, що ми бажаємо, але не маємо. Це може бути матеріальна річ, як-от нова машина, або нематеріальний аспект, як успіх чи популярність.

2. Фантазії про володіння цим предметом:

Наступним кроком є фантазії про те, як би ми почувалися, маючи це бажане. Ми уявляємо, як би наше життя змінилося на краще, як би ми раділи та насолоджувалися цим предметом або станом.

3. Виникнення передчуття задоволення:

Фантазії призводять до передчуття задоволення, яке ми могли б відчути, якщо б володіли бажаним. Це може бути почуття радості, гордості, впевненості в собі або визнання з боку інших.

4. Думки про неможливість отримати задоволення тут і зараз:

Однак реальність часто не збігається з нашими фантазіями. Ми починаємо розуміти, що отримання бажаного не таке легке або взагалі неможливе тут і зараз. Це призводить до розчарування і почуття невдоволеності.

5. Пошук перешкоди:

Наступним етапом є пошук причини, чому ми не можемо отримати бажане. Ми починаємо шукати перешкоди або виправдання, які заважають нам досягти мети. Часто ці перешкоди зовнішні, а не внутрішні.

6. Уособлення перешкоди в людині, що має бажане:

Ми починаємо уособлювати цю перешкоду в людині, яка вже має те, що ми бажаємо. Ми сприймаємо цю людину як причину нашої невдачі, навіть якщо вона не має до цього жодного стосунку.

7. Негативні емоції, спрямовані на цю особу:

Це веде до виникнення негативних емоцій, спрямованих на об’єкт заздрості. Ми можемо відчувати злість, образу, роздратування або навіть ненависть до цієї людини.

Наприклад, одна дівчина бачить в Instagram, що її подруга вирушила у подорож до екзотичної країни. І сама починає фантазувати, як би вона почувалася на місці своєї подруги, уявляючи собі пляжі, нові місця і відчуття свободи. Вона має в цей момент передчуття задоволення, але швидко усвідомлює, що наразі не може собі дозволити таку подорож через фінансові труднощі. Дівчина починає шукати перешкоди і знаходить ті, які їй самій буде легше прийняти – свою подругу. У неї складається ілюзія, що все через неї, що та постійно хвалиться своїм життям і т.п. Однак в реальності її подруга просто ділиться своїми враженнями. Результат –  дівчина починає відчувати заздрість і неприязнь до власної подруги, навіть якщо вони раніше були доволі близькими.

ВИДИ ЗАЗДРОСТІ

За рівнем усвідомлення заздрість найчастіше поділяють на усвідомлену та неусвідмлену.

Усвідомлена заздрість

Цей вид заздрості передбачає, що особа відчуває і розуміє, що вона зараз заздрить, а також для неї є очевидним кому вона заздрить і з якої причини.

Неусвідомлена заздрість

Це – витіснена емоція, людині може здаватися, що вона нічого такого не відчуває, а все негативне списувати на, скажімо, поганий настрій.

Заздрісність може ховатися під дратівливістю, депресією, відчуттям невдоволення від життя.

Неусвідомлені емоції – особливо небезпечні, а тому потрібно бути уважним до себе і за найменших підозр звертатися до фахівця.

ПРИЧИНИ ЗАЗДРОСТІ

Заздрісність може виявлятися у доволі ранньому віці. Дорослі заздрять, хоч мають більш розвинений емоційний інтелект, краще вміють ладнати з емоціями, діти ж ще не отримують достатньо досвіду для цього, а тому вони ще вразливіші.

Тут може працювати і ціла низка факторів: емоційно незріле середовище, тиск очікувань дорослих, постійні порівняння і знецінення, нестійка самооцінка. Деякі діти можуть відчувати, що їхні досягнення менш цінуються, ніж досягнення інших, що сприяє виникненню й украпленню заздрості. Вплив рідних, друзів або оточення, де заздрість розглядається як нормальна реакція на успіх інших або як спосіб стимуляції досягнень теж доволі розповсюджена причина її появи.

Велику роль у формуванні заздрісності відіграє механізм порівняння з іншими:

  • «Подивись, як гарно написала диктант Оленка, а ти ж що?»;
  • «От інші чоловіки своїм дружинам квіти дарують, а ти мені за 10 років – нічого».

Якщо ж ще і самооцінка дитини / дорослої людини є вразливою, то це запустить заздрість.  

НАСЛІДКИ ЗАЗДРОСТІ

Заздрість, як негативна емоція, справді може суттєво позначитися на міжособистісних стосунках і особистісному самовідчутті. Вона викликає не лише психологічний дискомфорт, а й може мати далекосяжні наслідки для загального емоційного стану та поведінки людини.

Одним з основних аспектів впливу заздрості на міжособистісні стосунки є зниження рівня близькості та взаєморозуміння між людьми.

Заздрість веде до формування бар’єрів у комунікації, оскільки особа, яка заздрить, може відчувати ворожість або недовіру до того, на кого спрямована ця емоція.

Це може призвести до відчуття відчуження та відстані між близькими людьми, що зі свого боку може поглибити почуття самотності та невпевненості.

Самосприйняття також страждає під впливом заздрості. Людина, яка регулярно відчуває цю емоцію, часто бачить себе менш цінною або успішною порівняно з іншими.

Це може призводити до зниження самоповаги та самооцінки, адже заздрість нав’язує уявлення про себе як про неповноцінну особистість. Таке спотворене самовідчуття може ускладнювати розвиток особистості та досягнення особистих цілей.

Подібно до інших негативних емоцій, наприклад гніву чи обурення, заздрість може бути складною для самостійного урегулювання.

Людина може втратити контроль над своїми діями та реакціями, коли заздрість стає домінуючою емоцією. Це часто призводить до конфліктних ситуацій, невдоволеності життям або навіть до ізоляції від соціального оточення.

Для ефективної саморегуляції у ситуації із заздрістю важливо розвивати свідомість своїх емоцій, вміти аналізувати власні думки і переконання, які сприяють виникненню цієї емоції, а також шукати позитивні способи взаємодії з нею.

Психологічна підтримка може бути корисною у навчанні ефективних стратегій управління заздрістю, сприяючи збереженню психічного здоров’я та покращенню якості міжособистісних відносин.

УМОВИ ПОДОЛАННЯ ЗАЗДРОСТІ

Подолання стану заздрісності схоже із процесом подолання гніву. Потрібно працювати зі своїми думками та емоціями, використовувати копінг-стратегії.

Визначають, що для цього більш ефективним буде алгоритм зі спрямованістю на стимул, ніж фокусування на собі.

Допоможуть у процесі: відзначення своїх позитивних рис, робота над почуттям повноцінності, припинення порівняння себе з іншими.

Якщо ж ви відчуваєте, що не можете впоратися із цим станом, то зверніться до психолога.

ПІДСУМКИ

Заздрість є загальною універсальною емоцією, яка може серйозно впливати на самосприйняття, міжособистісні відносини та загальний емоційний стан людини.

Вона може служити як мотиватор для досягнень, але також потребує управління для попередження негативних наслідків, таких як стрес, конфлікти і зниження самооцінки.

Важливо розвивати самосвідомість і вміння працювати з емоціями, а в разі потреби шукати підтримку від психолога для ефективного управління заздрістю і підтримки психічного здоров’я.

Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Заздрість та ревність: переплетіння емоцій та їхнє походження

Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу? В цій статті я хочу дослідити тему емоції.

Заздрість разом із емоцією Ревність, так як вважаю, що ці дві емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства.

Заздрість: формування заздрості починається з 0 до 3 мсяців

Психоаналітикиня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини. У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.

Заздрість: витіснення емоцій

Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта і бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.

Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.

Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.

Ревність: формування ревності починається у едипальний період

Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.

І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках. 

Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів: “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.

У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене”.

Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?

Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.

Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его. 

Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові, особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.

Заздрість: що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?

Мюрріел Шиффман пише у своїй книзі, що заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:

1. Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього.
2. Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.

Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе неуспішним, що батьки можуть бути або мають рацію, або не мають рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко. 

І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення

І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде Бо вони й не знають, задоволені вони чи ні, подобається їм, що вони роблять, чи не подобається, бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему. 

Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:

  1. Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда), з тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам. 
  2. Це визнання своїх справжніх почуттів.

Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І 3 я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані й розвинені. 

Заздрість: Приклад із практики  

Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. Вранці прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі. 

Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів, а саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.

Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами туба вчитися малювати в стилі живопису Абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури.

ALT: Заздрість до чужих талантів

Заздрість та ревність: причини, через які нам складно це приймати

Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.

Ба більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності. 

Невпевненості в собі, нездатності. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі завжди визнають другом своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство.  Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.

Людина тоді і заздрить, і з іншого боку дії прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, прояв мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.

ALT: Ревність – частина невротичної травми

Заздрість та ревність: як навчитися самозціленню?

Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман. 

  1. Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна.
  2. Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю
  3. Подумати: Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді? І замислитися: чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді, або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?
  4. Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
  5. Дати собі допомогу: Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?

І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.

Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована. 

Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок і я або вирішую, що я буду їх відстоювати. Чи трансформуючи свої бажання в можливі. 

Заздрість: Приклад із практики

Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ, тому, незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.

Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою. Вона до неї мала змішане почуття поваги та заздрощів.

Подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки.

Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх, заведений у неї подругою фразою: “якщо ти пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею”.

А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином, думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід.

Це практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.

Висновки

Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости:

  • страх, що буде не так, як хотів
  • страх, а якщо хтось скаже, що не так;
  • страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.

Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій, призводячи до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.

Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку і що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.

Підбір фахівців

Щоби проконсультуватися з підлітковим психотерапевтом щодо вирішення дитячо-батьківських стосунків шляхів подолання актуальної для вас чи ваших близьких проблематики, особливо, якщо вищевказана інформація видалася вам зрозумілою — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти в профайлі на веб-платформі

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “провина”, так і одразу за кількома, наприклад “втрата”, “сором” і “консультація психолога” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

  • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
  • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

СПІВ(АВТОРСТВО) ПСИХОЕНЦИКЛОПЕДІЇ

Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.

Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:

Authors

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали
  • Марія Зарінова