Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

Фрустрація

3 647

Фрустрація – це психологічний чи психічний стан, який виникає, коли людина не може досягти своєї мети, очікувань або потреб та відчуває розчарування

Це може бути спричинено різними факторами, такими як неправильно встановлені цілі, недостатні ресурси, зовнішні обставини або несприятливі умови.

Фрустрація може бути короткочасною, або довготривалою, і впливає на емоційний стан та поведінку людини.

Фрустрація може викликати багато негативних емоцій, таких як гнів, розчарування, безпорадність та роздратування.

Ці емоції можуть бути спрямовані на самого себе, на оточуючих, або на нікого конкретного.

Людина може відчувати себе неприємно, бути напруженою та роздратованою, тому важливо знати, як керувати своїми емоціями в цьому стані.

Дослідження фрустрації

Одним з підходів до розуміння фрустрації є теорія очікувань. Згідно з цією теорією, фрустрація виникає, коли очікування людини не збуваються.

Це може бути через недостатність ресурсів, неправильні прогнози або зовнішні обставини.

Коли людина переживає фрустрацію, вона може змінювати свої очікування. Або спробувати знайти нові способи досягнення своєї мети.

Іншою теорією є теорія втрати. Згідно з нею, фрустрація виникає, коли людина втрачає щось важливе для неї.

Це може бути щось фізичне, таке як здоров’я, чи психологічне, таке як престиж, вплив або розуміння.

Ця теорія вказує на те, що людина може відчувати фрустрацію, коли її цінності та потреби не задовольняються.

Фрустрація може впливати на поведінку людини.

Наприклад, люди можуть стати агресивними, виключати себе зі спільноти, уникати проблем. А також, відмовлятися від своїх цілей або перейматися підсвідомими переконаннями.

Це може мати негативні наслідки для їхнього життя та стосунків з оточуючими.

Способи керування фрустрацією

Ісує декілька способів керування фрустрацією:

  • Перш за все, важливо розуміти свої потреби та цінності. Це допоможе знайти альтернативні способи досягнення мети. А також, уникнути відчуття безсилля та розчарування.
  • Другим способом є зміна підходу до ситуації. Замість того, щоб зосереджуватися на невдачах, можна зосередитися на можливостях та перспективах.
  • Третій спосіб полягає в тому, щоб знайти спосіб зменшити негативний вплив фрустрації на емоційний стан. Наприклад, зануритися в хобі, спорт або релаксаційні практики.

Фрустрація – це нормальний психологічний стан, який виникає, коли людина не може досягти своєї мети, очікувань або потреб.

Це може викликати негативні емоції та впливати на поведінку людини.

Важливо знати, як керувати своїми емоціями в цьому стані та знайти спосіб досягнення своїх метою через альтернативні шляхи, щоб уникнути негативних наслідків фрустрації.

Цей стан може виникати з багатьох причин, таких як:

  • – неочікувані перешкоди на шляху досягнення мети
  • – невдачі, незадоволення від результатів своєї роботи
  • – негативна поведінка інших людей або навіть обставини, на які ми не можемо впливати

Незалежно від причин, фрустрація може викликати різні негативні емоції, такі як злість, роздратування, безпомічність, розчарування та стрес.

Можливі наслідки фрустрації

Фрустрація може мати негативний вплив на фізичне та психічне здоров’я людини.

Часті випадки фрустрації можуть призвести до розвитку стресу, депресії, тривожності та інших психічних захворювань.

Фізичні наслідки фрустрації можуть включати безсоння, головні болі, шлункові розлади та інші проблеми зі здоров’ям.

Фрустрація також може вплинути на соціальні стосунки.

Люди, які відчувають фрустрацію, можуть бути менш сприйнятливими до інших людей та мати більше конфліктів.

Це може призвести до соціальної ізоляції та погіршення якості життя.

Крім того, негативний вплив фрустрації може виявитися у поведінці людини.

Вона може стати агресивною, роздратованою, злиденною або безнадійною.

Це може призвести до неадекватної поведінки, наприклад, до вживання наркотиків або алкоголю, до небезпечної поведінки на дорозі, до конфліктів у сім’ї чи на роботі та інших негативних наслідків.

Фрустрація може вплинути на ефективність людини у виконанні різних завдань. Якщо людина відчуває фрустрацію, вона може стати менш продуктивною та ефективною.

Вона може втратити мотивацію для досягнення своїх цілей і відчувати безсилля у вирішенні проблем.

Також фрустрація може впливати на розвиток особистості людини. Якщо фрустрація виникає занадто часто, людина може відчувати втому, безнадійність та відчуття невдачі.

Це може призвести до того, що людина втрачає віру в свої можливості та здатність до досягнення своїх метою.

Причини фрустрації

Фрустрація може мати багато причин. Однією з найпоширеніших причин є невдача в досягненні мети або отриманні бажаного результату.

Це може статися через недостатній рівень зусиль, недостатній час, обставини, нездійсненні очікування або зовнішні обставини, які перешкоджають досягненню мети.

Іншою причиною можуть бути перешкоди, які виникають на шляху досягнення мети, такі як відсутність необхідних ресурсів, конкуренція, зміни у внутрішньому або зовнішньому середовищі, зміна цілей або втрата мотивації.

Також можуть виникати фрустрації внаслідок психологічних труднощів, таких як страх, тривога, депресія, низька самооцінка, низька самодисципліна або недостатній розвиток навичок.

Причини фрустрації можуть бути різними і індивідуальними для кожної людини.

Деякі люди можуть відчувати фрустрацію внаслідок невдач у особистих відносинах, невдач у кар’єрі або фінансових проблем.

Інші можуть відчувати фрустрацію внаслідок нездатності досягти своїх особистих цілей або нездатності розв’язати проблеми.

Також існують культурні та соціальні причини фрустрації. Наприклад, люди, які живуть у складних умовах, можуть відчувати фрустрацію внаслідок нездатності змінити свою ситуацію.

Також культурні та соціальні очікування можуть бути важкими для досягнення і можуть викликати фрустрацію, особливо якщо вони не відповідають особистим бажанням та потребам людини.

Як впоратись із фрустрацією

Керування фрустрацією може бути складним, але існують деякі стратегії, які можуть допомогти зняти напругу та вплинути на позитивний результат:

  • Прийміть свої почуття.
    • Перш за все, важливо визнати, що ви відчуваєте фрустрацію.
    • Намагання заперечувати ці почуття або забути про них може призвести до того, що вони тільки посиляться.
    • Важливо визнати свої почуття і спробувати зрозуміти, що їх викликає.
  • Знайдіть позитивне у ситуації
    • Спробуйте знайти якусь позитивну сторону у ситуації, яка викликає фрустрацію.
    • Наприклад, якщо ви не змогли отримати працю, на яку подавали заявку, то, можливо, це дозволить вам знайти кращу роботу або спробувати щось нове.
  • Знайдіть альтернативний шлях досягнення мети
    • Якщо ваш план не вдається, спробуйте знайти інший шлях досягнення мети.
    • Можливо, ви можете знайти новий метод або отримати допомогу від інших людей.
  • Зосередьтеся на контролюванні тільки того, що залежить від вас
    • Намагайтеся не зосереджуватися на тому, що ви не можете контролювати.
    • Спробуйте зосередитися на тому, що ви можете зробити, щоб змінити ситуацію.
  • Використовуйте позитивну мову
    • Використовуйте позитивні фрази, щоб допомогти собі зберегти настрій.
    • Наприклад, замість того, щоб сказати: “Я ніколи не зможу це зробити”, скажіть: “Я спробую зробити все, що можу”.
  • Знайдіть спосіб відпочинку та релаксації
    • Фрустрація може викликати втому та напругу в організмі.
    • Знайдіть спосіб відпочинку, який допоможе вам зняти напругу та заспокоїти нерви.
    • Це може бути йога, медитація, прогулянка на свіжому повітрі, спілкування з друзями або хобі, яке допоможе вам розслабитися.
  • Розберіться у причинах фрустрації
    • Спробуйте знайти причину, що викликає фрустрацію, та розглянути її з різних сторін.
    • Це може допомогти вам зрозуміти, чому ви відчуваєте таким чином, і як можна вирішити цю проблему.
  • Перегляньте свої очікування
    • Іноді фрустрація виникає через те, що наші очікування не відповідають дійсності.
    • Спробуйте переглянути свої очікування та зробити їх більш реалістичними.
  • Знайдіть підтримку
    • Знайдіть людей, які можуть допомогти вам зняти напругу та підтримати у важкий момент.
    • Це можуть бути друзі, родичі або професійні консультанти.
  • Практикуйте повільне дихання
    • Повільне і глибоке дихання може допомогти заспокоїти нервову систему та зняти напругу.
    • Спробуйте сісти зручно та повільно вдихати та видихати повітря, концентруючись на своїх почуттях та розслабленні.

Підсумки

Фрустрація є невід’ємною частиною нашого життя, адже ми постійно зіштовхуємось з різними перешкодами та проблемами.

Однак, якщо дозволити фрустрації взяти контроль над нашим життям, це може мати негативний вплив на наше фізичне та психічне здоров’я.

Керування фрустрацією може бути важким завданням, але з правильними стратегіями можна зменшити її вплив на наше життя.

Нам потрібно навчитись:

  1. Відчувати свої почуття та діяти відповідно до них,
  2. Шукати позитивні альтернативи,
  3. Розвивати свою терплячість та зосередженість,
  4. Знаходити способи відпочинку та релаксу,
  5. Звертатися по підтримку у друзів та близьких,
  6. Розбиратись у причинах своєї фрустрації
  7. Переглядати свої очікування
  8. тощо

Отже, важливо навчитись керувати своєю фрустрацією та шукати позитивні способи подолання проблем, щоб не дозволяти їй перетворюватись на стрес та впливати на нашу якість життя.

Підбір фахівців

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “дитячий психолог”, “підлітковий психолог” і “психотерапевт” тощо

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами. Звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Втрата близької людини

3 663

Втрата близької людини — одне з найглибших випробувань у житті. У психотерапії горю та переживанню втрати близької людини надається значна увага, адже ці процеси є фундаментом для розуміння та лікування психологічних травм.. Усі наші втрати, навіть ті, які ми не пам’ятаємо або вважаємо незначними, стають підґрунтям для формування травматичного досвіду. Непрожиті та невисловлені емоції створюють умови для тривалого психологічного дискомфорту, який може впливати на життя роками.

ALT: ВТРАТА БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ. БІЛЬ, ЯК МАРКЕР

ВТРАТА БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ. БІЛЬ, ЯК МАРКЕР

Біль – це завжди такий пам’ятник переживання втрати, де присутня сама людина і присутні й інші оточуючі її люди, тому що під час втрати близьких людей втрачається сама людина. 

Коли ми втрачаємо близьких людей, коли відбуваються якісь навколишні катастрофи – це все одно пов’язано з важливими для нас образами. Ми можемо любити цих людей, це можуть бути навіть наші вороги.

Даже вони  сприймаються як втрати.

Саме тому психологи розуміють, що правильне переживання цього непростого процесу -це важливий досвід.  Якщо йде преривання цього досвіду на на піку, то на цьому місці фіксується травма. Людина може проживати її все життя, це не може її дати спокій. Для того щоб навчитися переживати це, у будь-якої людини існує можливість насправді у вигляді страждань. 

Страждання складають ядро будь-якого будь-якого процесу горювання. Акт процесу страждання психологи називають феноменом болю. А саме страждання – це трохи більше ніж просто біль.

ALT: Для того щоб навчитися переживати це, у будь-якої людини існує можливість насправді у вигляді страждань. 

ПРОЦЕСИ ПЕРЕЖИВАННЯ ГОРЮВАННЯ

Коли ми переживаємо глибоку втрату, емоційний біль буває настільки сильним, що здається нестерпним. У цей момент відбувається наступне:

  1. Спочатку- наше внутрішнє страждання стає сигналом для навколишнього світу: людині погано, вона потребує підтримки.
  2. Далі – цей стан виконує важливу функцію — він стимулює оточення згуртуватися довкола людини, яка зазнає втрати, і допомогти їй полегшити біль та страждання.

Іноді емоційний біль настільки інтенсивний, що охоплює все тіло. Тут важливо розуміти, чи є страждання «здоровим» — таким, яке допомагає прожити горе та відновитися, чи воно переходить у руйнівну, затяжну форму.

Гострий біль

Гострий біль і страждання зазвичай тривають відносно короткий період. Якщо новий сенс не з’являється, біль може перерости у хронічний захист і стати майже єдиним змістом існування.

У такому випадку травма вкорінюється настільки глибоко, що робота з нею у психотерапії стає складним завданням. Людина починає несвідомо захищати свій біль, адже він здається їй останнім, що залишилося від втрати, і відпустити його — майже неможливо.

ВТРАТА БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ. ПРОЦЕСИ ПЕРЕЖИВАННЯ ГОРЮВАННЯ ПОВИНІ БУТИ ПОРУЧ ІЗ БЛИЗЬКИМИ

ФАЗИ ПРОЖИВАННЯ ГОРЯ

Переживання втрати — це складний і багатогранний процес. Психологи виділяють п’ять основних фаз, які можуть проявлятися по-різному, але кожна з них має своє значення на шляху до прийняття:

1. Фізичне відчуття болю

Між тим, що ми очікували, і тим, що сталося насправді, виникає різкий розрив. Це настільки несподівано, що може здаватися, ніби не вистачає повітря. Організм реагує токсичними емоціями, фізичною напругою, відчуттям спустошення.

2. Поглинання образом втрати

Думки й емоції зосереджені на людині чи об’єкті, якого більше немає. Образ втрати починає заповнювати внутрішній простір, витісняючи інші почуття та думки.

3. Самозвинувачення

З’являється постійне відчуття провини — «я щось зробив(ла) не так». Людина шукає причини та пояснення, чому все сталося саме так, і часто приписує собі відповідальність.

4. Фізична нездатність терпіти

Будь-яка спроба підтримати чи втішити може викликати роздратування або навіть ворожість. Емоційна й фізична втома стають настільки сильними, що людина прагне відмежуватися від інших.

5. Ізоляція

Після марних спроб «утримати» образ втраченої особи настає відчуття повного фіаско. Людина замикається в собі, обмежує спілкування, що може поглибити стан самотності та безсилля.

НАСЛІДКИ НЕПРОЖИВАННЯ ТРАВМИ ВТРАТИ

У кожної людини процес переживання втрати відбувається по-своєму. Дехто ніби «пропускає» перші фази горювання й майже нічого не відчуває. Здається, що вони взагалі не помітили втрату. Але згодом, через певний час, емоції все ж наздоганяють — іноді у зовсім несподіваний момент.

Важливо розуміти, що з точки зору психології нормальним вважається процес горювання до 9 місяців після події. Тривалість залежить від того, наскільки глибоким є особистий сенс того, що чи кого людина втратила.

Найважчими вважаються втрати дітей — як у роботі з клієнтами, так і у власному проживанні. Якщо людина «проскакує» момент горювання, це перетворюється на травму. Непрожитий біль «заковується» всередині, створюються захисні механізми, і цей стан може тривати роками.

Буває й інша реакція — коли людина занурюється у звинувачення себе чи інших. Це теж може затягнутися надовго. У випадку ранніх травматичних переживань людина може втратити зв’язок із суттю самої події. Наприклад, якщо втрата стосується родича, який був для неї джерелом болю, почуття провини може не зникати роками.

Часто формується ще одна стадія — ідентифікація себе з травмою. Це дуже складний етап у психотерапії, коли горе стає «законсервованим» і ніби вмурованим у внутрішній світ людини.

Особливо це стосується втрати дітей. Для багатьох вони є сенсом життя, і така втрата може стати хронічним травматичним досвідом, що розтягується в часі, перетворюючись на своєрідний «розтягнутий» суїцид.У кожної людини свої нюанси індивідуально. Деякі пролітають перші три фази, і взагалі нічого не відчувають.  взагалі вони не помічають. А потім  проживають десь там вже далеко.

Людина починає повертатися і в цьому плані дуже важливо розуміти навіть що за термінами це нормально вважається до 9 місяців.  Все залежить Наскільки людина вкладає сенс у те, що чи кого втрачає.

Важливі аспекти проживання горя

Проживання горя означає визнання і прийняття своїх почуттів, а також проходження всіх етапів, не уникаючи болю. На жаль, у нашій культурі досі бракує відкритого ставлення до процесу горювання — часто люди намагаються бути «сильними» і придушують емоції. Але для психічного здоров’я необхідно дозволяти собі бути вразливими.

Прийняття не означає забуття. Це здатність жити далі, знаходячи нові сенси і джерела радості. Психотерапія у цьому процесі допомагає безпечно виразити емоції та знайти шлях до відновлення.

Дитяче горе: як допомогти дитині прожити втрату

Діти переживають втрату залежно від віку, розвитку та індивідуальних рис. Їм важливо мати простір, де вони можуть вільно висловлювати свої почуття. Дорослі мають відповідати на дитячі запитання про смерть чесно і зрозуміло, без складних термінів і двозначностей.

Ефективними інструментами у роботі з дитячим горем є література, казки, малювання, ліплення, письмо та музика. Творчість допомагає виразити емоції, які складно передати словами, і сприяє процесу самозцілення.

Дорослі повинні бути готові відповісти на питання дитини про смерть та втрату

ВПЛИВ ВТРАТИ НА ФІЗИЧНИЙ СТАН

Переживання втрати та горе можуть суттєво вплинути на фізичне здоров’я людини. Стрес, пов’язаний з глибоким емоційним болем, може призвести до зниження імунної відповіді, збільшення ризику розвитку депресії, анксіозності та інших психосоматичних розладів. Тому підхід до лікування горя повинен бути комплексним, з увагою не лише до психологічного, але й до фізичного здоров’я.

Залучення до фізичних вправ, таких як йога, медитація або просто регулярні прогулянки на свіжому повітрі, може допомогти знизити рівень стресу та покращити загальний емоційний стан. Також важливо звертати увагу на харчування, сон та соціальну підтримку як елементи, що сприяють відновленню.

Крім того, важливо розуміти, що горе може виявитися в різних формах та масках. Деякі люди можуть вдаватися до роботи або інших видів активності як способу відволіктися від болю.

Хоча такі стратегії можуть бути корисними на короткострокову перспективу, вони не замінюють необхідності проживання та обробки горя.

В процесі відновлення після втрати можуть виникнути нові перспективи на життя та нові цінності. Люди часто знаходять новий сенс у допомозі іншим, хто переживає подібні втрати, або вкладають свою енергію в соціальні проєкти або творчість.

Це демонструє, що навіть у глибокому горі та втраті може зародитися нове життя та надія.

ВИСНОВКИ

Горе та переживання втрати є універсальними досвідами, що торкаються кожної людини на певному етапі життя. Психотерапія надає важливі інструменти для розуміння, проживання та адаптації до цих глибоко особистісних викликів.

Важливо підкреслити, що кожен процес горювання є індивідуальним, і немає єдиного “правильного” способу переживати втрату.

Процес горювання може відкрити двері до нового саморозуміння та особистісного зростання. Через прийняття та працю з власними емоціями людина може знайти новий сенс життя, зміцнити відносини з оточуючими та навіть розвинути нові якості, такі як співчуття та емпатія.

Підтримка — ключ до успішного проходження через процес горювання. Це може бути підтримка близьких, друзів, груп підтримки, або професійна допомога психотерапевта. Важливо знати, що допомога доступна і що немає сорому у пошуку підтримки.

Завершуючи, важливо пам’ятати, що горе та втрата — це не тільки про біль та страждання, але й про можливість зростання, зміни та знаходження нових шляхів. Процес горювання вимагає часу, терпіння та самоспівчуття, але з правильною підтримкою та ресурсами, відновлення та адаптація є цілком можливими.

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

Звертайтеся, будь ласка до спеціалістів Психологічного простору! Я та мої колеги завжди будемо раді вам допомогти

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Психодопомога при соматичних хворобах

2 399

Іноді буває так: Психодопомога при соматичних хворобах – тема складна, “жива”, і дуже безпосередня. І тоді люди або говорять про неї часто, або, навпаки, стараються уникнути цієї теми при зустрічі з тим, хто про це говорить.  Но це вступне. А далі – про біль.

ALT: малюнок зі статті про психодопомогу при соматчних хворобах.

Фізичний біль, як сигнал про пошкодження

Фізичний біль за своєю суттю – сигнал про те, що щось пошкоджено.
Класика: прищемили палець, вдарилися об кут, порізалися. Пошкодилися клітини – десь частково, а десь «розрушилися зовсім». І поруч є рецептори, які зчитують це як небезпеку/пошкодження. Сигнал іде вгору, у мозок – і людина раптом «виявляє»:
«Ой, Господи, мені тут болить».

На цьому часто зупиняються: мовляв, біль – просто повідомлення про травму.
Але є ще одна важлива функція, менш очевидна: біль повертає психіку до місця болю.

З фізичним болем простіше: відчули – повернули увагу туди, де болить – і зробили щось конкретне: забинтували, погладили, не чіпали, обмежили рух, «долікували».

Психічний біль, як повернення до ділянки психіки

А якщо це психічний біль, то повернення відбувається не до пальця чи коліна, а до певної області психіки, де є напруга, конфлікт, протиріччя.

І тут починається складний момент: це не завжди піддається «концептуальному аналізу». Бо якби біль працював лише як сигналізація, то було б так: помітив – де болить – і все, місія виконана, «вже не треба боліти».

Але біль часто продовжується, бо їй важливо утримати увагу на проблемній зоні, поки ситуація не вирішена. Фізично – щоб долікувати тканину. Психічно – щоб не втекти від того, що потребує внутрішньої роботи.

Тут часто підключаються тривога і страх: ми «нащупуємо», що там відчувається. Але є пастка: страх підсилює чутливість.
І тоді людина відчуває те саме, але в рази сильніше, і робить висновок: «стало гірше», «болить сильніше».
Хоча інколи змінилася не «травма», а сприйняття – через тривогу.

ALT: зображення, яке відображає контраст між фізичним та психічним болем

Не все – психосоматика: важливо розрізняти

Був період, коли існувала тенденція: що б не сталося – «це психосоматика». У моєму баченні – не так.

Якщо взяти, наприклад, вірус, застуду тощо – саме захворювання може бути не психосоматичним.
Але:

  • людина може організувати себе так, що частіше потраплятиме у ситуації хвороби (виснаження, недосип, перенавантаження, ігнорування сигналів тіла);
  • і людина по-різному обходиться із хворобою – а це вже психічний компонент: як вона лікується, як реагує, як тривожиться, як «танцює» навколо симптомів.
  • Тому важливо розділяти:
    є хвороба (фізіологія, інфекція, отруєння),
    є психічні дії навколо неї (страх, контроль, драматизація, уникання, вторинна вигода, виснаження).
  • є ще старіння. Організм зношується, сповільнюється, слабне. Це природно.

Тому «психосоматики старіння» як такої немає – але є те, як психіка переживає старіння.

  • є спадковість. У когось якісь «механізми» запускаються, у когось – ні. І частина речей має сильний генетичний компонент. Тут теж важливо не впадати в крайнощі: не зводити все до психіки, але й не викреслювати психіку з картини.

Про «не психосоматику», яка виглядає як психосоматика

Людина може захоплюватися ремонтом/дизайном, перевантажуватися, виснажувати організм. Плюс – болі спини. Мало їсть і «не те» їсть. Живе ніби «на одній руці».
І це може бути не психосоматика, а зловживання власним здоров’ям.

Інше питання: чому людина так зловживає – це вже психічна тема.
Але важливо розрізняти, куди ми можемо «увійти» терапією, а куди – ні.

Стрес: фізіологічний, психічний і «вторинний»

Стрес буває різний:

  • фізіологічний (опік на сонці, переїзд, нова ситуація, зміна ритму);
  • психічний (переживання, конфлікти, страхи).

І стрес буває первинний, а буває вторинний:
я кудись «попав» – напружився – і потім напружився від того, що я напружився.
Так запускаються петлі тривоги, де важко зрозуміти: це первинна реакція чи вже «накручування».

Психосоматика як система зворотного зв’язку

Психосоматику зручно розглядати як систему зворотного зв’язку: я реагую на щось – і в мене «тут заболіла» діафрагма, жувальні м’язи, голова, шия тощо.

Людина йде до масажиста, і чує: «у тебе затискач», «тригерна точка», «там якась штука…».
І якщо дивитися психосоматично, то виходить: біль у тілі, а причина – психічне напруження: боюся, тривожуся, злюся, стримуюся, «ломаюся», терплю.

Тоді стає важливо не лише «розім’яти м’яз», а подивитися: який психічний конфлікт стоїть за цим напруженням, і чому я саме так утримую себе.

І тут ключова думка: здібність людини створювати собі різні болі з різних причин – вражає.

Приклад: симптом як спосіб регулювати стосунки з їжею

Іноді дитина отримує «швидке заспокоєння» через їжу.
А потім формується спосіб регуляції: через їжу «гаситься» напруга.

А далі може почати боліти шлунок – ліки не дуже допомагають – і тоді стає видно:
потрібно відновити емоції, щоб через емоції (огиду, ревнощі, злість, відразу, потребу) регулювати стосунки з предметом «їжа». Тобто: болить у тілі, а робота – в емоціях.

ALT:зображення, яке метафорично передає ідею: пригнічені або нерозпізнані емоції можуть проявлятись у тілі як соматичні симптоми — зокрема, головний біль (контроль) і біль у шлунку (труднощі з емоційним «перетравленням»).

Психосоматика як єдність м’язових патернів, енергійності і ситуації

Мені подобається формула: психосоматика – це єдність:

  • м’язових патернів;
  • енергійності (збудження/знесилення);
  • ситуації.

Є м’язова «готовність» і «гіперготовність»:

  • неготовність: «нічого не вийде, все дарма, я здаюся одразу»;
    Тіло як тісто – мене спитали, а я завмер, не можу нічого сказати.
  • гіперготовність: «мене ще не спитали, а я вже готовий».
    І тоді навіть слабкий імпульс я сприймаю як загрозу – і реагую жорстко, надмірно. Це гіперреакція.

Ці м’язові патерни в психіці існують як внутрішні переконання: «я не той, хто виграє», або «я б’юся до кінця», «я вже виграв пів години тому, але я все одно б’юся».

Далі людина або живе в хронічному слабкому напруженні («я слабак, не можу вирішити»), або в сильному гіпернапруженні («зараз продавлю»),
і в обох випадках можуть бути проблеми: або виснаження, або втрата чутливості, або конфлікти з людьми.

І важливо: енергійність завжди актуалізується в ситуації. М’язова активність залежить від того, в якій ситуації перебуває людина.

Психічний біль як сигнал про конфлікт у психіці

Психічний біль – теж сигналізація. Сигнал про неполадки: конфлікти, протиріччя, внутрішній розкол.

Наприклад, почуття провини:
воно одночасно активує мене щось виправити (компенсувати шкоду) і одночасно приторможує, щоб не продовжувати шкодити.
Тобто воно і «гальмує», і «рухає» – і саме так показує конфлікт.

Психіка багатошарова:

  • емоційний пласт (часто це не «емоція», а тривога – я орієнтуюся, насторожуюся);
    смисли, ідеї, інсайти;
  • цінності;
  • прогноз майбутнього (карта «де я буду», «що буде далі»);
  • пам’ять (вона підтягнеться автоматично);
  • актуальний стан (бадьорість, втома, безсилля);
  • ідентичність («хто я в цьому світі?»).

Між цими пластами виникає купа конфліктів. І тоді біль стає провідником до конфлікту – бо конфлікт часто не усвідомлюється. У цьому сенсі біль корисний: він фіксує те, що витіснене.

Чому психічний біль так легко «переїжджає» у тіло

Біль психічний легко асоціюється з тілесним, бо більшість психічних процесів активують м’язи.
Напруження повертає сигнал: «зі мною щось не так».

Навіть ревнощі: помітили – і тіло вже трохи затиснулося.
Якщо це робити хронічно – певні м’язи постійно у тонусі, формується стійкий патерн напруги, тригерні точки, і далі вже «болить як факт».

Корисно працювати з психічним болем так само, як з фізичним – але пам’ятати:
опис «через тіло» часто є аналогією, а не буквальним поясненням.

Неприємна ідея, але важлива: психічний біль створюється психікою

Є думка, яка багатьом не подобається: психічний біль – продукт психіки.
Він не «виникає сам по собі», він створюється внутрішньою роботою психіки – у зв’язку з переконаннями, смислами, очікуваннями.Тут доречно згадати ефекти типу ноцебо: як слова, інтонації й очікування впливають на переживання тіла. Тому, до речі, так важливо, як лікар говорить з пацієнтом.

Це не означає «я себе не люблю». Швидше: я так собою керую. Через мислення, через інтерпретації, через способи витримувати реальність.

Тотальність психічного болю і як з ним працювати

Психічний біль часто тотальний: «болить весь я». Тому одна з задач – локалізувати. І це парадоксально простий шлях: через тіло.
«Як це відгукується в тілі?» – і вже не «весь я», а конкретні відчуття, конкретна зона, конкретний вузол.

Далі – диференціювати: психічний біль важко назвати словами, там «масив» відчуттів. І ще: людина часто боїться дивитися в місце болю – здається, що стане гірше.
А ще є страждання: «мені боляче від того, що мені боляче». Це теж варто відділяти.

Окрема лінія – раціоналізація: психіка швидко вигадує пояснення, щоб відійти від переживання. Це захист, він важливий. Але якщо залишитися тільки в ньому – емоційної розрядки і глибшого розуміння не буде.

Про «швидке зняття болю» і те, що це не завжди рішення

Важливо розуміти: часто я прибираю біль, але не вирішую. Я переключаюся, уникаю, подавляю, жартую, лягаю, «залипаю» в серіал, курю, йду в транс.

У болі є енергія. І є гормони, які виробляються у відповідь на біль – і фізичний, і психічний: ендорфіни, енкефаліни. Вони знеболюють – і інколи навіть «чіпляють» центр задоволення.
Тоді людина може робити щось не для того, щоб було боляче, а щоб потім стало добре (оце «ах, як добре, коли відпустило»).

Є також підміна болю: болить тут – я зроблю боляче там, де я контролюю, щоб не відчувати некероване тут.
І повторюваний біль тренує нейромережі болю: чутливість зростає, сигнал відчувається сильніше, навіть якщо ситуація та сама.

ALT: зображення, яке символізує ідею, що знеболювальні таблетки не завжди допомагають, якщо справжня причина болю — емоційна чи психічна. Таблетка зображена як тимчасове полегшення, тоді як глибинний біль залишається.

Психосоматичний біль як суміш фізичного і психічного

Психосоматичний біль можна розглядати як суміш фізичного і психічного болю у невідомих пропорціях і з не завжди очевидною метою.
Таке «мистецтво людини з собою».

Наприклад: людина хоче відштовхнути, сказати «ні». Але це блокується страхом втрати стосунків:
«одне маленьке «ні» – і все зруйнується».

Далі цей страх може опиратися на ранні переживання: госпіталізації, розлуки, «передачі» бабусі, дитсадок – той дитячий досвід, де розрив контакту переживався як катастрофа.
І тоді «ні» стає ніби неможливим.

Заблокований імпульс живе в м’язах: передній зубчастий, трицепс, передпліччя, діафрагма, велика грудна…
М’язи одночасно готуються діяти і зупиняються. Де виникне перегруз – не завжди зрозуміло. Так формується хроніка напруги і тригерні точки.

Психосоматика як «контейнер»

Є ще одна важлива рамка: психосоматика часто працює як контейнер. Симптом починає давати біль, бо людина втомилася терпіти.
Говорячи психологічно: контейнер емоційних «заливів» переповнився. «Вже по горлечко. Далі не можу. Не хочу».

Три шари психосоматики

Коли ми бачимо спазмовані м’язи, тригерні точки, хронічний біль – дуже легко звести все до простого рецепту: масаж, йога, дихання. І це справді може дати полегшення.

Але якщо дивитися психоаналітично (і чесно), то часто ці спазмовані м’язи «живуть» не лише в тканині. Вони стоять на трьох шарах, які взаємно підсилюють одне одного:

  1. Внутрішня заборона / блок (те, що я не дозволяю собі робити або відчувати).
  2. Подавленість (те, що я не прожив – і тому «тримаю»).
  3. Неправильна енергійність (енергія не там і не про те: або надлишок напруги, або її хронічний дефіцит, але обидва варіанти не відповідають реальній ситуації).

І плюс до цього додається четвертий фактор, дуже тілесний: фізична біль з тригерних точок, які утворилися через хронічне напруження м’яза.

Тобто: навіть якщо «причина» психічна – симптом уже може бути тілесно відчутним і цілком «реальним» на рівні м’язів, фасцій, нервової системи.

Емоційні причини

У багатьох таких станах ми знайдемо емоційні причини – але не завжди це «я нічого не відчуваю». Часто навпаки: десь емоцій занадто багато, а десь – занадто мало.

Тобто одна частина психіки ніби перегріта (перенапружена, переповнена), а інша – вимкнена, відрізана, «не розвивається».
І людина погано описує реальність не тому, що «дурна» – а тому що її внутрішня система регуляції збилась.

Стосунки: добрі… але токсичні

Далі зазвичай виходимо на тему стосунків. І тут важливо: вони можуть бути добрими по формі, але токсичними по суті.

Там з’являються теми:

І тоді тіло починає «нести» те, що людина не витримує як психічну правду.

Раціональний шар: «патологічні рішення»

Це не «погані рішення». Це рішення, які колись допомогли в певній ситуації, але потім:

  • поширилися на більше життя,
  • стали звичкою,
  • і тепер уже більше заважають, ніж допомагають.

Колись це було «рятівне»: вижити, адаптуватися, не зламатися.

А зараз – це вже «не агитує», тобто не працює як підтримка, а працює як тиск.

Досвід + помилкові висновки

У терапії ми часто працюємо з «досвідом». Досвід сам по собі – нейтральний.
Але «виносить» не досвід, а висновки, які людина з нього зробила.

І дуже часто ці висновки стають сценаріями: людина ніби пише ними своє життя заново і заново.

Придання сенсу тому, чого немає

Раціональний шар ще й про інше: ми любимо пояснювати, «додавати значення», «шукати причину».
Багато в чому це знижує тривогу: якщо я знаю, що зі мною – я ніби контролюю.

Але є нюанс: інколи ми надаємо сенс там, де зараз важливіше не сенс, а контакт із почуттям.

І тут легко впасти в спрощення: «приємно – неприємно».
Проста схема, яка нібито все пояснює. Але живу психіку вона біднить.

Культурний шар

Дуже важливо: людина – істота культурна. У нас є набір культурних думок, які ми навіть не помічаємо як «чужі».

Наприклад:

  • як «має» виглядати стосунок старшого і молодшого,
  • як «треба» поводитися,
    як «не можна» злитися, відмовляти, вимагати,
  • як «соромище» бути слабким.

І поки людина в ролі «молодшого» – вона може ставитися до себе через знецінення, через самозниження, навіть не помічаючи цього.

Психосоматика як контейнер болю

Психосоматика часто працює як контейнер: симптом починає давати біль, бо людина втомилася терпіти.

Психологічною мовою: контейнер емоційних «заливів» переповнився. Уже по самі вінця.
Далі – не можу.
Не хочу.
Не витримую.

І тоді тіло робить те, що може: зупиняє, фіксує, повертає увагу, вмикає «аларм». Бо психіка або не чує себе, або забороняє собі чути.

Тут ключове – не романтизувати симптом і не знецінювати його.

  • Не все є психосоматикою (є віруси, отруєння, старіння, генетика).
    Але там, де симптом стає мовою психіки, важливо не лише «зняти спазм», а й зрозуміти: що саме я так тримаю в тілі і для чого психіці потрібен цей біль.

Бо інколи ми дуже добре вміємо прибирати біль, але не вирішувати те, що він показує.

Як працювати з психосоматичним болем у терапії

У роботі з психосоматикою є одна спокуса – або все пояснити психікою, або, навпаки, піти тільки в тіло. Обидва варіанти зручні. І обидва – неповні.

Психоаналітична робота починається з іншого місця: не «чому це зі мною?», а «що саме зараз відбувається – і як я це переживаю?»

Локалізація: з «усе болить» до «болить тут»

Психічний біль часто переживається як тотальний: «мені погано всьому», «я весь у цьому», «це про все моє життя».

Перший терапевтичний крок – звузити поле. Не знецінюючи, не заперечуючи, а локалізуючи.

Найпростіший і водночас дуже точний шлях – через тіло: «Як це зараз відгукується в тілі?». Не «що це означає», не «звідки це», а де саме і як саме.

Коли біль отримує форму, місце, відчуття – він перестає бути «всім мною». Людина знову стає більшою за свій симптом.

Диференціація: від «каші» до назв

Психічний біль погано диференційований. Там часто все разом: тривога, злість, сором, вина, безсилля, страх, образа. Завдання – розрізняти, а не «виліковувати».
Бо те, що назване, уже перестає тиснути так безформно.

І тут важливо:
це не завжди «емоції» в чистому вигляді.
Часто це тривога, як орієнтація, настороженість, сканування реальності.
Не «я злюся», а «я напружений і не знаю, куди себе подіти».

Вийти з болю і побачити того, хто його переживає

Є момент, який зазвичай лякає клієнтів (і не тільки клієнтів):  ідея, що я не лише відчуваю біль, а й певною мірою його створюю.

Це не про звинувачення.  І не про «ти сам винен». Це про повернення суб’єктності: якщо я щось створюю – я можу з цим щось робити.

Коли людина починає бачити себе не тільки як того, кому боляче, а як того, хто це переживає, утримує, підтримує або підсилює, вона перестає бути «жертвою симптому».

Відділення болю від страждання

Це дуже тонкий, але принциповий момент. Біль – це сигнал.
Страждання – це надбудова: «мені боляче, і від цього ще гірше, і я не витримую, що мені боляче».

Страждання часто стає самопідтримувальним процесом. Іноді навіть – єдиним способом відчувати себе живим. У терапії важливо обережно розділяти ці два рівні. Не забирати біль «насильно», але й не залишати людину в замкненому колі страждання.

Раціоналізація: захист, який треба поважати

Коли боляче – психіка починає пояснювати. Чому болить, звідки, що робити, хто винен.

Раціоналізація – не ворог. Вона рятує від перевантаження.

Але якщо в ній застрягти – емоційної роботи не відбудеться.

Тому завдання терапії – не «прибрати думки», а повернути баланс між мисленням і переживанням.

Швидке знеболення, як вирішення

Ми дуже добре вміємо знімати біль:

  • уникати,
  • перемикатися,
  • жартувати,
  • тікати в серіали,
  • працювати до виснаження,
  • рятувати інших,
  • ставати «героєм».

У болі багато енергії. І гормональна система справді може давати відчуття полегшення, навіть задоволення після піку. Але якщо знеболення не супроводжується усвідомленням, симптом просто змінює форму.

Підміна болю і «керований біль»

Окрема тема – підміна болю. Коли є некерований психічний біль, людина може створювати керований – фізичний або емоційний – щоб відчувати контроль. Так формуються повторювані патерни болю, і з часом нейромережі болю стають чутливішими.

Це не «погіршення людини». Це адаптація нервової системи, яку можна зрозуміти – і з якою можна працювати.

Психосоматичний симптом як компроміс

Психосоматичний симптом – це часто компроміс:

  • між бажанням і забороною;
  • між імпульсом і страхом;
  • між потребою і загрозою втрати стосунків;

Наприклад, «ні», яке не можна сказати словами, стає напруженням у діафрагмі або болем у грудях.

І тоді робота – не «прибрати симптом», а повернути людині доступ до забороненого імпульсу у безпечний спосіб.

М’язи як місце заблокованої дії

Заблокований імпульс не зникає. Він іде в м’язи.

М’язи одночасно:

  • готуються до дії,
  • і зупиняють її.

Так виникає хронічне перенапруження. І тоді масаж, йога, дихання – це добре.
Але без психічної роботи блок повертається.

Коли ви втомилися терпіти і вам здається, що це саме ви вплинули на розвинення. Коли ваш контейнер емоцій переповнений. Коли «далі – ніяк», будь ласка, звертайтеся до наших фахівців, які постараюься з вами віднайти той самий шлях, щоб вам допомогти не терпіти.

Authors

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали
  • Простір Психологів

    Уособлення колективної свідомості співзасновників веб-платформи

    Переглянути мареріали

Важкоемоційний стиль психотерапії

1 700

У сучасному світі, де панує культура позитивності та постійного прагнення до щастя, часто не вистачає місця для вираження та обробки важких емоцій. Такі емоції як смуток, гнів, розчарування чи страх вважаються небажаними або навіть табуйованими.

Проте, психологія визнає, що емоції відіграють ключову роль у нашому житті, впливаючи на наше сприйняття світу, прийняття рішень та міжособистісні взаємодії.

Важкоемоційний стиль психотерапії закликає до усвідомленого ставлення до власних емоційних станів, їх прийняття та вираження в здоровий спосіб.

Важливість розкриття емоцій в важкоемоційний стиль психотерапії

  • Психологічне розвантаження. Вираження емоцій дозволяє зменшити внутрішній емоційний тиск та стрес.
  • Особистісний розвиток. Процес розкриття та обробки важких емоцій сприяє самопізнанню та розвитку емоційної інтелігентності.
  • Покращення відносин. Відкрите спілкування про власні емоції може зміцнити довіру та розуміння між людьми.

важкоемоційний стиль психотерапії. Методи роботи

  • Усвідомленість емоцій. Навчання розпізнавати свої емоції, їх причини та вплив на поведінку.
  • Дихальні техніки. Використання дихальних вправ для заспокоєння розуму та зниження емоційної напруги.
  • Визначення емоцій. Практика називання своїх емоцій, щоб краще їх розуміти та управляти ними.
  • Техніка виписування. Ведення щоденника або написання листів, які ніколи не будуть відправлені, для вираження та обробки емоцій.
  • Тілесно-орієнтовані практики. Залучення руху, як-от йога або танці, для розвантаження та переживання емоцій через тіло.

Виклики та перешкоди роботи в важкоемоційний стиль психотерапії

Процес розкриття важких емоцій може супроводжуватися рядом викликів, включаючи страх перед засудженням, внутрішні обмеження та труднощі з ідентифікацією та вираженням власних емоцій.

Однак, з допомогою кваліфікованого спеціаліста та використанням ефективних технік можливо подолати ці перешкоди та знайти шлях до емоційного здоров’я.

Розвиток емоційної резилієнтності в важкоемоційний стиль психотерапії

Одним ключовим аспектом роботи з важкими емоціями є розвиток емоційної резильєнтності – здатності ефективно справлятися з емоційними викликами та адаптуватися до змінних обставин.

Це включає навчання технікам саморегуляції, вдосконалення навичок спілкування, встановлення здорових кордонів у взаємодіях з іншими, та здатність шукати позитивні аспекти навіть у складних ситуаціях.

Емоційний інтелект як ключ до розуміння важких емоцій

Розвиток емоційного інтелекту є фундаментальним аспектом ефективної роботи з важкими емоціями.

Емоційний інтелект включає здатність розпізнавати, розуміти, виражати та керувати власними емоціями, а також емпатію та здатність розуміти емоції інших.

Важливим компонентом емоційного інтелекту є саморегуляція – здатність керувати власними емоційними реакціями в залежності від обставин.

Роль мистецтва та творчості у розкритті емоцій

Арт-терапія та творчі практики можуть стати потужними інструментами для розкриття та обробки важких емоцій. Малювання, ліплення, танці, письмо або музикування дозволяють виразити емоції, які можуть бути важко артикулювати словами.

Творчий процес допомагає знизити стрес, покращити настрій та сприяє самовираженню.

важкоемоціний стиль психотерпії. Соціальна підтримка

Соціальна підтримка відіграє ключову роль у процесі розкриття важких емоцій. Будь то друзі, сім’я або підтримуючі групи, важливо мати безпечне середовище, де можна відверто ділитися своїми переживаннями.

Спілкування з людьми, які розуміють і підтримують, може значно полегшити емоційний тягар та сприяти відновленню.

Емоції слугують важливими сигналами, які допомагають нам розуміти наші потреби, взаємодіяти з оточуючим світом та приймати рішення.

Важкі емоції, хоча часто сприймаються як негативні, мають глибоке значення та можуть вказувати на важливі аспекти нашого життя, які потребують уваги або зміни.

Ось деякі приклади важких емоцій та їх можливе значення:

1. Смуток

Смуток може вказувати на втрату, розчарування або невиконання важливих для нас очікувань. Ця емоція допомагає нам зупинитися та переосмислити наше життя, цінності та відносини. Смуток може спонукати нас до вираження співчуття, пошуку підтримки та зміцнення зв’язків з іншими.

2. Гнів

Гнів часто виникає від відчуття несправедливості, порушення особистих кордонів або незадоволення потреб. Ця емоція може служити каталізатором для змін, мотивуючи нас діяти, захищати себе або висловлювати свої потреби та прагнення.

3. Страх

Страх сигналізує про потенційну загрозу нашій безпеці чи добробуту. Ця емоція може бути корисною, оскільки вона спонукає нас до обережності та підготовки до можливих викликів. Однак, надмірний або нераціональний страх може обмежувати наші можливості та потребує розуміння та обробки.

4. Тривога

Тривога часто пов’язана з невизначеністю, страхом перед майбутніми подіями або занепокоєнням щодо можливих негативних наслідків. Вона може мотивувати нас планувати та готуватися, але також може перешкоджати нашій здатності насолоджуватися життям і приймати ризики.

5. Розчарування

Розчарування виникає, коли реальність не відповідає нашим очікуванням або бажанням. Ця емоція може спонукати нас до переоцінки наших очікувань, цілей та підходів до досягнення бажаного.

6. Почуття провини

Почуття провини може виникати, коли ми вважаємо, що завдали шкоди іншим або порушили власні моральні чи етичні стандарти. Ця емоція може слугувати стимулом для виправлення помилок, відшкодування та особистісного зростання.

Розуміння та прийняття важких емоцій як невід’ємної частини людського досвіду є ключовим для розвитку емоційної резильєнтності та психологічного благополуччя. Важливо не уникати або придушувати ці емоції, а замість цього навчитися їх розуміти, виражати та правильно обробляти.

важкоемоціний стиль психотерпії. Приклади використання різних підходів у терапії для роботи з

Психоаналіз

У психоаналітичній терапії ключовим елементом є розкриття несвідомих конфліктів та емоцій, які можуть впливати на поведінку та емоційний стан особи. Приклад: клієнт відчуває хронічний смуток та ізоляцію, не розуміючи їхнього джерела.

Через глибоку роботу з терапевтом, клієнт ідентифікує несвідомі конфлікти, пов’язані з ранніми втратами у житті, що дозволяє йому знайшовши причину, прожити той період у теперішньому часі.

Направлення у яких працюють в важкоемоційному стилі психотерапії наступні:

Гештальт-терапія

Гештальт-терапія в важкоемоційному стилі психотерапії зосереджена на усвідомленні та розумінні поточного досвіду.

Приклад: клієнт відчуває гнів на батьків, але уникає вираження цих емоцій.

Терапевт допомагає клієнту “зіграти” діалог між собою та своїми батьками в безпечному середовищі, що дозволяє клієнту виразити придушені емоції та розробити нове розуміння своїх відчуттів.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

КПТ допомагає ідентифікувати та змінити негативні думки та поведінкові моделі, які підтримують важкі емоції. Приклад: клієнт страждає від тривоги через переживання про майбутні події.

Терапевт працює з клієнтом над розробкою та практикою технік релаксації, а також над переоцінкою негативних думок, що зменшує рівень тривоги.

Травмо-фокусована терапія

Травмофокусований підхід зосереджений на обробці травматичних подій та їх впливу на життя клієнта. Приклад: клієнт має посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) після автомобільної аварії.

Терапевт використовує ЕМДР (терапія десенсибілізацією та переробкою рухом очей) для допомоги клієнту переробити травматичні спогади та зменшити їх емоційний вплив.

Емоційно-фокусована терапія (ЕФТ)

ЕФТ в важкоемоційному стилі психотерапії дозволяє клієнтам розглядати, як озахисні емоційні реакції, такі як гнів або уникнення, насправді є захистом від більш глибокого прихованого та вразливого досвіду.

Наприклад, такого як біль від втрати чи відкидання. Приклад: клієнт, який бореться з вираженням гніву у взаєминах, через терапію виявляє, що гнів слугує захистом від глибоких почуттів усамітнення та страху відкидання.

ЕФТ допомагає клієнту взаємодіяти з цими глибинними емоціями, сприяючи емоційному звільненню та трансформації.

Діалектично-поведінкова терапія (ДПТ)

Діалектично-поведінкова терапія (ДПТ) особливо корисна для людей, які проживають екстремальні варіації в емоційних станах і мають тенденцію до саморуйнівної поведінки або суїцидальних думок.

Приклад: особа з інтенсивним відчуттям порожнечі і страхом відторження розробляє через ДПТ навички усвідомленості.

Це дозволяє їй розпізнавати та прийматати свої емоції без необхідності вдаватися до самопошкодження.

ДПТ навчає ефективних способів регулювання емоцій, зокрема через техніки міндфулнес, міжособистісних навичок для покращення взаємодій з іншими, а також навичок толерантності до стресу, щоб краще справлятися з емоційними кризами.

ВИСНОВОК

Цей підхід допомагає клієнту не тільки впоратися з важкими емоціями в момент їх виникнення, але й зміцнює загальну емоційну стійкість, сприяючи розбудові більш здорових та конструктивних способів вираження емоцій та вирішення конфліктів.

Кожен з цих терапевтичних підходів в важкоемоційному стилі психотерапії має свої унікальні стратегії та техніки для роботи з важкими емоціями, пропонуючи різні шляхи до психологічного благополуччя та емоційної рівноваги.

Вибір конкретного методу часто залежить від індивідуальних потреб клієнта, його особистісних характеристик, а також від специфіки емоційних проблем, з якими він звертається за допомогою.

Важливо підкреслити, що успішна робота з важкими емоціями вимагає не тільки зусиль клієнта, але й підтримки досвідченого психотерапевта, який може надати безпечне середовище для дослідження та вираження емоцій, а також допомогти знайти ефективні стратегії їх регулювання та інтеграції в здоровий психологічний стан.

Пам’ятайте!

  • Важливо знайти психотерапевта, який має досвід роботи з важкоемоційними стилями психотерапії.
  • Перед початком будь-якої психотерапії важливо провести ретельне дослідження та обговорити свої очікування з терапевтом.

Для роботи з любим із методів психотерапії, ви можете переглянути та вибрати одного зі спеціалістів Простору Психологів

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Стиль, орієнтований на теперішнє

1 625

Стиль, орієнтований на теперішнє у сучасному динамічному світі, де культура постійної зайнятості та планування на майбутнє часто залишає мало місця для “тут і зараз“, набуває особливої актуальності. Стиль орієнтований на теперішнє може допомогти вам зосередитися на теперішньому моменті та відпустити минуле, впливаючи на спосіб, яким ми сприймаємо себе, оточуючих та світ загалом.

ЯК СТИЛЬ, ОРІЄНТОВАНИЙ НА ТЕПЕРІШНЄ ВПЛИВАЄ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Орієнтація на стиль, орієнтований на теперішнє сприяє розвитку позитивних емоційних станів, покращує концентрацію уваги та підвищує загальне задоволення життям. Люди, які живуть “тут і зараз”, частіше відчувають вдячність, радість та щастя від простих речей, а також краще справляються з викликами та стресом.

Практичне застосування В СТИЛІ, ОРІЄНТОВАНОМУ НА ТЕПЕРІШНЄ

У психотерапевтичній практиці стиль, орієнтований на теперішнє використовується для допомоги клієнтам у досягненні емоційної рівноваги та самопізнанні. Техніки усвідомленості, дихальні вправи, медитація та рефлексія є лише деякими з інструментів, які сприяють зосередженню на теперішньому моменті.

Роль усвідомленості у сучасній психології сфокусованій на теперішньому

Техніка усвідомленності (Майндфулнес) є одним з основних компонентів стилю, орієнтованого та теперішнє. Вона передбачає уважне та безсудне спостереження за своїми думками, емоціями та відчуттями у поточний момент. Усвідомленість допомагає людині стати більш присутньою у своєму житті, зменшити вплив автоматичних негативних думок та емоційних реакцій.

Практичні вправи на розвиток усвідомленості

  1. Дихальні техніки. Прості дихальні вправи можуть допомогти зосередитися на теперішньому моменті та заспокоїти розум.
  2. Медитація. Регулярна медитація сприяє глибшому розумінню внутрішнього світу та розвитку здатності залишатися усвідомленим навіть у стресових ситуаціях.
  3. Усвідомлене харчування. Практика, що передбачає повільне та уважне споживання їжі, зосередження на смаку, запаху та текстурі продуктів.
  4. Ходьба усвідомленістю. Прогулянки, під час яких увага зосереджена на відчуттях у тілі, звуках навколишнього середовища та власних думках без оцінювання.
Переваги орієнтації на теперішнє Виклики на шляху до орієнтації на теперішнє
Зниження рівня стресу та тривожності

Збільшення емоційної регуляції та стійкості		Можуть перешкоджати автоматичні негативні думки, зовнішніми факторами, наприклад, постійними відволікаyнями у сучасному світі, або ж відсутністю практики та навичок усвідомленості
Поглиблення відчуття щастя та вдоволення від життя
Покращення концентрації уваги та пам’яті
Порівняльна таблиця переваг та викликів

Глибше розуміння усвідомленості в стилі, сфокусованому на теперішнє

Усвідомленість не просто дозволяє людині залишатися в теперішньому моменті, але й сприяє глибшому самопізнанню. Практикуючи усвідомленість, люди вчаться спостерігати за своїми думками та емоціями без оцінки чи критики. Це сприяє розвитку більш співчутливого ставлення до себе та інших, а також допомагає розпізнавати власні потреби та бажання.

стиль, орієнтований на теперішнє, як Вплив на фізичне здоров’я

Дослідження показують, що орієнтація на теперішнє може мати позитивний вплив не лише на психологічне, але й на фізичне здоров’я. Регулярна практика усвідомленості була пов’язана зі зниженням артеріального тиску, покращенням сну, зменшенням симптомів хронічного болю та покращенням імунної системи.

Орієнтація в стилі, орієнтваному на теперішнє в роботі та навчанні

У професійному житті та під час навчання зосередження на теперішньому моменті може покращити продуктивність та ефективність. Це допомагає зменшити рівень відволікань, покращити увагу та концентрацію, а також сприяє кращому запам’ятовуванню інформації. Практика усвідомленості може допомогти працівникам та студентам краще справлятися зі стресом та зберігати емоційну стійкість.

стиль, орієнтований на теперішнє, як стратегія для інтеграції усвідомленості у повсякденне життя

  1. Почніть з невеликих кроків. Встановіть короткі періоди для практики усвідомленості протягом дня, наприклад, 5-10 хвилин щоранку.
  2. Використовуйте техніки. Застосунки для медитації та усвідомленості можуть бути корисними для початківців та допомогти у відстеженні прогресу.
  3. Інтегруйте усвідомленість у звичні діяльності. Практикуйте усвідомлене харчування, ходьбу або навіть усвідомлене слухання музики чи розмови з близькими.
  4. Запишіть свої думки та відчуття. Ведення щоденника усвідомленості може допомогти відстежити ваші думки та емоції та спостерігати за змінами у вашому ставленні до життя.


Історія № 1

Клієнт, молода людина, 23 роки. Працював у великій IT-компанії, де терміни та вимоги до проєктів часто призводили до високого рівня стресу. Він почав помічати, що це негативно впливає на його здоров’я та взаємини з колегами. Шукаючи способи зменшення стресу, Олексій звернувся до практики міндфулнес.

Він почав з простих дихальних вправ, які виконував щоранку перед роботою та в моменти, коли відчував напругу протягом дня. Згодом Олексій інтегрував медитації у свій щоденний розклад, виділяючи 15 хвилин на усвідомленість ввечері. Ці зміни допомогли йому не лише зменшити рівень стресу, але й покращити концентрацію та продуктивність на роботі.

Олексій розповідав, що колеги помітили, що він став спокійнішим і більш врівноваженим. А він сам відчув, що став краще управляти своїми емоціями та реакціями. Практика міндфулнес допомогла Олексію не лише впоратися з професійними викликами, але й знайти більше радості та задоволення у повсякденному житті.

Історія № 2

Дівчинка-підліток, 16-років, учениця середньої школи, стикалася з тиском через академічні вимоги та соціальні очікування. Вона часто відчувала тривогу перед важливими іспитами та була самокритичною щодо свого соціального статусу серед однолітків.

Після відвідування семінару з міндфулнес у школі Софія вирішила спробувати ці техніки, щоб знайти спокій та покращити своє самопочуття.

Вона почала з коротких медитацій по 5-10 хвилин щодня, зосереджуючись на своєму диханні та відчуттях у тілі. З часом Софія додала практику усвідомленої прогулянки, слухаючи звуки природи та відчуваючи навколишнє середовище без відволікань на гаджети.

Ці зміни допомогли їй не лише зменшити тривогу, але й покращити якість сну та відносини з друзями. Софія знайшла в усвідомленості інструмент, який допомагає їй залишатися спокійною та зосередженою, навіть у стресових ситуаціях.

Обидві історії демонструють, як практика міндфулнес може позитивно вплинути на життя людей різного віку та з різними викликами, допомагаючи їм знайти внутрішній спокій та покращити якість життя.

висновок

Орієнтація на теперішні події є важливим аспектом психологічного здоров’я та благополуччя. Розвиток усвідомленості та навичок присутності у поточному моменті може значно покращити якість життя, сприяти емоційній рівновазі та допомогти людині відчути більше радості та задоволення від кожного дня. Регулярна практика та відданість процесу є ключовими факторами на шляху до досягнення цих цілей.

Якщо ви шукаєте спосіб покращити своє життя, стиль орієнтований на теперішнє може бути для вас.

Знайти спеціаліста, який допоможе вам в цьому можна на нашому Просторі Психологів.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Орієнтований на минуле стиль психотерапії

1 322

У сучасному світі, де акцент часто робиться на швидкі зміни та прагнення до майбутнього, важливо не забувати про роль минулого в нашому житті. Орієнтований на минуле стиль психотерапії, є ключовим елементом в психологічному аналізі особистості та її поведінки.

Орієнтація на минуле визначається як схильність особистості зосереджуватися на своєму досвіді минулого, використовуючи його для інтерпретації сучасних подій та планування майбутнього. Цей стиль мислення може мати як позитивні, так і негативні наслідки для психологічного благополуччя особистості.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії. Плюси і мінуси

ПлюсиМінуси
Зздатність аналізувати минулі події може сприяти накопиченню життєвого досвіду та розвитку мудрості. Надмірне зациклення на минулих помилках або травматичних подіях може призвести до розвитку негативних емоційних станів, таких як депресія або тривожність.
Дослідження на тему ностальгії виявили, що сентиментальне згадування минулого може мати позитивний вплив на самопочуття, підвищуючи відчуття соціальної приналежності та особистісної цілісності.Ризики, пов’язані з пасторієнтованим стилем, як-от схильність до румінацій (надмірних роздумів над минулим), що може сприяти розвитку депресивних станів
Орієнтація на минуле часто використовує свій досвід як основу для прийняття рішень у сучасності та планування майбутнього. Це може бути корисним, оскільки дозволяє уникати повторення минулих помилок та опиратися на перевірені стратегії. Орієнтація на минуле може обмежувати гнучкість мислення та сприйняття нових можливостей, оскільки вона схиляє до консерватизму в прийнятті рішень.
Деякі культури надають велике значення історії та традиціям, що сприяє розвитку пасторієнтованого стилю мислення серед їх представників. У більш прогресивних суспільствах може спостерігатися протиріччя,тому що йде сильніша орієнтація на майбутнє.
Порівняльна таблиця плюсів та мінусів в орієнтації на минуле

Індивідуальні відмінності також грають важливу роль, оскільки особистісні характеристики, такі як оптимізм, самооцінка та рівень тривожності, впливають на те, як люди сприймають та використовують свій минулий досвід.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії в ідентичності особистості

Одним з ключових аспектів, який варто більш детально розглянути, є вплив минулого на формування та розвиток ідентичності особистості. Ідентичність складається з наших спогадів, досвіду, цінностей та переконань, які формувалися протягом життя. Минуле дозволяє нам зрозуміти, хто ми є, і вказує на те, як ми можемо змінюватися з часом. Аналізуючи свої минулі вчинки, рішення та їх наслідки, людина може витягнути уроки, які сприятимуть її особистісному зростанню та саморозвитку.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії та вплив на міжособистісні відносини

Ще один важливий аспект, який заслуговує на увагу, — це вплив минулого на міжособистісні відносини. Спогади про спільно пережиті моменти, досвід взаємодії з іншими людьми та вивчені у минулому способи вирішення конфліктів відіграють ключову роль у формуванні наших сьогоденних відносин. Розуміння, як минулі взаємини впливають на сучасні, може допомогти в покращенні комунікаційних навичок, вирішенні конфліктів та будівництві більш міцних та здорових відносин.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії в роботі з психотерапевтом

Важливо також згадати про роль психотерапії у роботі з орієнтацією на минуле. Психотерапевтичні інтервенції можуть допомогти клієнтам зрозуміти та переосмислити своє минуле, знайти позитивні аспекти в пережитих подіях та використати цей досвід для покращення якості свого життя у майбутньому.

Орієнтований на минуле стиль психотерапії. Техніки роботи

1. Наративна психологія та наративна психотерапія у роботі з орієнтацією на минуле

Наративна психологія та наративна психотерапія є унікальними напрямками у сфері психотерапії, які акцентують увагу на важливості особистісних історій та розповідей.

Цей підхід розглядає історії життя клієнта як ключ до розуміння його внутрішнього світу, переживань, цінностей та світогляду.

Наративна психотерапія ставить на перший план не просто факти та події, а спосіб, яким клієнт інтерпретує та надає значення цим подіям у контексті свого життя.

Як наративна психотерапія може допомогти?

Цей напрям психотерапії є дуже ефективним у широкому спектрі ситуацій, і зокрема допомагає у наступних запитах:

  1. Вирішувати конфлікти у сім’ї, у стосунках, на роботі та в інших соціальних колах.
  2. Адаптуватися та знайти новий шлях у житті, навіть якщо обставини обмежують через хворобу або інші складнощі.
  3. Переосмислити та віднайти новий сенс життя, який сприяє особистісному зростанню та розвитку.
  4. Покращити самооцінку, забезпечивши стабільніше та здоровіше сприйняття себе.

Наративний аналіз у психотерапії

У рамках наративної психотерапії, наративний аналіз використовується як засіб дозволити клієнту поділитися важливими історіями зі свого життя, розкриваючи нові перспективи, сенси, та розуміння подій. Це створює можливість для клієнта побачити ситуації під новим кутом, визнати їх вплив та пережити їх по-новому.

Основні методи наративної психотерапії

Для досягнення терапевтичних цілей у наративній психології застосовуються наступні методи:

  1. Екстерналізація. Допомагає клієнту відсторонитися від проблеми, щоб краще зрозуміти та переосмислити її.
  2. Деконструкціяю Цей підхід дозволяє клієнту стати “автором” власної життєвої історії, надаючи можливість переписати її з новим значенням.
  3. Відновлення участі. Допомагає клієнту глибше зануритися в подію та відчути її, щоб відкрити нові емоції або знайти альтернативні способи дії.
  4. Робота з зовнішніми свідками. Включення незалежних слухачів, які можуть поділитися своїми думками та враженнями щодо історії клієнта, збагачуючи терапевтичний процес.

Значення наративної психології

У наративній психології ключовим є розуміння того, що кожна людина є унікальною індивідуальністю зі своїми історіями, запитами та проблемами. Цей підхід підкреслює важливість особистісного досвіду, надаючи клієнту можливість відчути себе почутим та зрозумілим. Наративна психотерапія допомагає людям не лише вирішувати конкретні проблеми, а й знаходити глибше розуміння свого життя, відкриваючи нові шляхи для особистісного розвитку та самореалізації.

2. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) у роботі з орієнтацією на минуле

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) – є одним з ефективних методів психотерапії, особливо при роботі з орієнтацією на минуле. Основна ідея КПТ полягає у тому, що наші думки, переконання та інтерпретації подій впливають на наші емоції та поведінку. В контексті роботи з орієнтацією на минуле, КПТ допомагає клієнтам ідентифікувати, оцінити та змінити негативні або нереалістичні думки та переконання, які можуть бути пов’язані з минулими подіями, сприяючи негативним емоційним станам або дисфункціональній поведінці.

Основні методи КПТ

Для досягнення цілей у когнітивно-поведінковій терапії застосовуються наступні методи:

  • Ідентифікація негативних думок. На перших етапах терапії клієнт допомагає розпізнати автоматичні негативні думки, що виникають у зв’язку з минулими подіями.
  • Виклик негативних думок. Клієнт разом з терапевтом працює над викликом та переоцінкою цих думок, аналізуючи їх реалістичність та корисність.
  • Зміна переконань. Процес включає розробку більш здорових, реалістичних та адаптивних способів мислення, які допомагають клієнту краще справлятися з емоційними наслідками минулих подій.
  • Розвиток нових поведінкових стратегій. КПТ допомагає клієнтам розвивати нові способи дії та реагування, що сприяють позитивним змінам у житті та зменшують вплив минулого на сучасність.

Техніки КПТ при роботі з минулим

При роботі з минулим використовують наступні техніки:

  • Щоденник думок. Клієнти можуть вести записи своїх думок та емоцій, пов’язаних з минулими подіями, щоб легше ідентифікувати негативні переконання.
  • Безпосереднє викликання. Робота над конкретними негативними думками, використовуючи логічний аналіз, докази “за” і “проти” для переоцінки їх валідності.
  • Експозиція. Поступове та контрольоване використання спогадів про минуле для зменшення емоційного болю та розвитку здатності конструктивно ставитися до них.
  • Робота зі схемами. Ідентифікація та зміна глибоко вкорінених негативних схем (основних переконань) щодо себе, світу та інших, формованих минулими подіями.

Когнітивно-поведінкова терапія в роботі з орієнтацією на минуле допомагає клієнтам не лише змінити сприйняття минулих подій, а й покращити загальне психологічне благополуччя, сприяючи більш позитивному та здоровому способу життя.

3. Спогади при роботі з орієнтацією на минуле

Робота із спогадами є важливим елементом у багатьох психотерапевтичних підходах, особливо коли йдеться про орієнтацію на минуле та її вплив на сучасне життя людини. Цей метод використовується для дослідження та переосмислення минулих подій, емоцій та переживань, з метою сприяння емоційному зціленню, зміцненню особистості та розвитку адаптивніших способів сприйняття світу.

Мета роботи зі спогадами

Основна мета роботи із спогадами полягає у тому, щоб допомогти клієнту безпечно повернутися до минулих подій, розглянути їх у новому світлі та зменшити їх негативний вплив на сучасне життя. Це дозволяє:

  • Зменшити емоційний біль або стрес, асоційований з травматичними або негативними спогадами.
  • Переосмислити переживання та змінити негативні уявлення про себе, інших чи світ загалом.
  • Інтегрувати спогади як частину особистісного досвіду, зберігаючи при цьому здорове сприйняття себе.

Техніки роботи із спогадами

Пр роботі зі спогадами використовують настпні техніки:

  • Експозиція. Поступове та контрольоване занурення у спогади, щоб зменшити їх емоційний вплив.
  • Рефреймінг або переосмислення. Зміна ракурсу сприйняття подій, що допомагає знайти в них нові значення або уроки.
  • Візуалізація. Створення ментальних образів, які можуть допомогти переписати спогад або змінити емоційну реакцію на нього.
  • Написання. Використання письмових вправ для вираження та аналізу спогадів, що може сприяти їх об’єктивізації та переосмисленню.
  • Робота з тілом. Використання тілесно-орієнтованих технік для розв’язання фізичних проявів стресу чи травми, пов’язаних із спогадами.

Етапи роботи із спогадами

Нижче описується на які етапи ділиться робота зі спогадами:

  1. Підготовка. Створення безпечного терапевтичного простору та розвиток навичок саморегуляції перед початком роботи із спогадами.
  2. Ідентифікація та експлорація. Визначення ключових спогадів для роботи та їх детальне дослідження.
  3. Обробка та інтеграція. Активна робота над спогадами з метою їх переосмислення та інтеграції в особистісний досвід.
  4. Застосування нових уявлень. Використання отриманих у ході роботи знань та уявлень для покращення якості життя та спілкування з оточуючими.

Робота із спогадами вимагає чутливого та компетентного підходу з боку терапевта, оскільки може включати в себе дослідження болючих або травматичних подій. Однак, при правильному виконанні, цей метод може стати потужним інструментом особистісного росту та емоційного відновлення.

Висновок

Орієнтація на минулі події є складним і багатогранним феноменом, що має глибоке значення для розуміння людської поведінки, емоцій, міжособистісних відносин та культурних особливостей.

Дослідження цієї теми відкриває широкі можливості для психологів, допомагаючи їм краще зрозуміти своїх клієнтів та надати їм ефективну підтримку.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Підтримуючий стиль психотерапії

1 986

Підтримуючий стиль психотерапії спрямований на створення безпечного, довірливого та емпатійного середовища для клієнта.

Основною метою є допомога клієнту в усвідомленні своїх почуттів, зміцненні самооцінки та знаходженні ресурсів для вирішення проблем.

Цей підхід особливо корисний для клієнтів, які переживають стрес, тривогу, депресію або інші емоційні труднощі.

Підтримуючий стиль психотерапії. Основні характеристики

В підтримуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:

  1. Емпатія. Терапевт активно слухає клієнта, намагаючись зрозуміти його почуття і переживання з його точки зору. Висловлювання емпатії допомагає клієнту відчути, що його розуміють і приймають.
  2. Безоціночність. Терапевт утримується від суджень або критики, створюючи таким чином безпечне середовище для клієнта. Це сприяє розвитку довіри між клієнтом і терапевтом.
  3. Підтримка і заохочення.Терапевт підкреслює сильні сторони клієнта і заохочує його до використання своїх ресурсів для подолання труднощів. Позитивна підкріплення допомагає клієнту відчути власну компетентність і здатність до змін.
  4. Активне слухання. Терапевт уважно слухає клієнта, використовуючи техніки рефлексії, перефразування і уточнення, щоб продемонструвати своє розуміння і підтримку. Це дозволяє клієнту глибше усвідомити свої почуття і думки.
  5. Турбота і прийняття. Терапевт демонструє щиру турботу про благополуччя клієнта, приймаючи його таким, яким він є. Це допомагає клієнту відчути себе цінним і важливим.

Як використовують підтримуючий стиль психотерапії?

Використовуючи підтримуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:

  1. Створення безпечного простору. Важливо, щоб клієнт почувався в безпеці та комфортно на кожній сесії. Це включає фізичний комфорт (зручне місце, приємне оточення) та емоційну безпеку (конфіденційність, повага).
  2. Підтримка під час кризових ситуацій. Підтримуючий стиль особливо ефективний під час криз або стресових ситуацій, коли клієнту потрібна емоційна підтримка і стабільність. Терапевт допомагає клієнту заспокоїтися, стабілізувати емоції і знайти шляхи виходу з кризи.
  3. Робота з самооцінкою. Терапевт допомагає клієнту виявити і змінити негативні переконання про себе, підкріплюючи позитивні якості і досягнення. Це сприяє підвищенню самооцінки і впевненості в собі.
  4. Зміцнення внутрішніх ресурсів. Терапевт допомагає клієнту виявити його внутрішні ресурси і можливості, які можуть бути використані для подолання труднощів. Це може включати роботу з минулим досвідом успіхів і досягнень.
  5. Забезпечення емоційної підтримки. Терапевт присутній для клієнта, коли той переживає складні емоції, підтримуючи його в процесі їх усвідомлення і вираження. Це допомагає клієнту не відчувати себе самотнім у своїх переживаннях.

Переваги підтримуючого стилю

Перевагами підтримуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Підвищення самооцінки. Позитивна підтримка допомагає клієнту відчути себе більш впевненим і цінним.
  • Зміцнення довіри. Безоціночне і емпатійне ставлення сприяє розвитку довіри між терапевтом і клієнтом.
  • Зменшення тривоги і стресу. Підтримуючий стиль допомагає клієнту почуватися менш тривожним і більш спокійним у важких ситуаціях.
  • Розвиток емоційної стабільності. Підтримка з боку терапевта допомагає клієнту краще справлятися з емоційними коливаннями і стабілізувати свій емоційний стан.

Недоліки підтримуючого стилю

Недоліками підтримуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Можлива залежність. Існує ризик, що клієнт може стати надто залежним від підтримки терапевта і не розвинути власні навички саморегуляції.
  • Повільний прогрес. Підтримуючий підхід може бути менш ефективним у випадках, коли потрібні більш активні інтервенції для швидкого досягнення змін.
  • Недостатня конфронтація. Якщо терапевт завжди обирає підтримуючий стиль, це може перешкоджати виявленню і подоланню деструктивних патернів поведінки.

Висновок

Підтримуючий стиль психотерапії є цінним підходом, який сприяє створенню довірливих стосунків між терапевтом і клієнтом, допомагає клієнту почуватися безпечно і підтримано.

Він особливо корисний для клієнтів, які потребують емоційної підтримки і зміцнення самооцінки.

Водночас важливо, щоб терапевт знаходив баланс між підтримкою і необхідною конфронтацією для досягнення позитивних змін у житті клієнта.

Особливо для мене важливо мати в психотерапевтичному альянсі баланс підтримки та фрустрації.

Щоби клієнт пройшов начебто стадію і 6езоговорочної любові від матері, проте й мав змогу не уходити у фантазії з псизотерапевтом а мати змогу залишатися у реальності з присвоєнням собі відповідальності за своє особисте життя і можливістю створити своїх внутрішніх підтримуючих батьків.

Підбір фахівців

В нашому просторі ви завжди маєте змогу звернутися до любого спеціаліста по допомогу та особисто до мене.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Конфронтуючий стиль психотерапії

1 212

Конфронтуючий стиль психотерапії — це підхід, при якому терапевт активно і прямо ставить клієнтові запитання або висловлює зауваження з метою викликати у клієнта рефлексію, підвищити його усвідомленість та стимулювати зміни.

Цей стиль використовує прямі, інколи викликаючі відповіді методи, щоб клієнт зміг усвідомити свої деструктивні поведінки, переконання або почуття, які заважають йому жити повноцінним життям.

Конфронтуючий стиль психотерапії. Основні характеристики

В конфронтуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:

  1. Прямота і відкритість. Терапевт не уникає складних тем і не м’яко обговорює питання, а ставить прямі запитання і висловлює свої спостереження прямо. Конфронтація може включати викриття захисних механізмів клієнта, таких як заперечення або уникання.
  2. Виклик клієнтові. Конфронтуючий стиль часто ставить клієнтові завдання розглядати свої власні протиріччя, неадекватні поведінкові патерни і нереалістичні переконання. Мета — допомогти клієнтові вийти зі звичної зони комфорту і розглянути нові перспективи.
  3. Рефлексія і самоусвідомлення. Клієнта заохочують до глибокого самоаналізу і рефлексії над власними діями та думками. Це може включати роботу з переконаннями, які заважають прогресу, або обговорення минулого досвіду, який впливає на поточну поведінку.
  4. Підтримка і емпатія. Незважаючи на прямий стиль, терапевт також підтримує клієнта і демонструє емпатію, щоб забезпечити безпечне середовище для змін. Конфронтація має бути зваженою і дозованою, щоб не зруйнувати довіру клієнта до терапевта.

Як використовують конфронтуючий стиль психотерапії?

Використовуючи конфронтуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:

  1. Виявлення дисфункціональних патернів. Конфронтуючий стиль допомагає швидко виявити і назвати деструктивні поведінкові патерни або когнітивні викривлення. Наприклад, якщо клієнт часто говорить про свою нездатність досягти успіху, терапевт може прямо запитати: “Що заважає вам повірити у свої сили?”
  2. Робота з опором. Якщо клієнт демонструє опір терапії або відмовляється обговорювати певні теми, конфронтуючий підхід може допомогти розкрити цей опір і зрозуміти його причини. Терапевт може сказати: “Я помічаю, що ви уникаєте цієї теми. Що саме змушує вас відчувати такий дискомфорт?”
  3. Стимулювання змін. Конфронтація може бути ефективним інструментом для стимулювання змін, оскільки змушує клієнта зіштовхнутися з реальністю і необхідністю змінюватися. Наприклад: “Ви постійно скаржитесь на свою роботу, але нічого не робите, щоб це змінити. Що утримує вас від дій?”

Переваги конфронтуючого стилю психотерапії

Перевагами конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Швидке виявлення проблем. Завдяки прямому підходу, терапевт може швидко виявити основні проблеми і патерни, які заважають клієнтові.
  • Стимулювання особистісного росту. Виклик і конфронтація можуть стимулювати клієнта до глибокого самоаналізу і особистісного росту.
  • Підвищення відповідальності. Клієнт усвідомлює свою роль у власному житті і своїй поведінці, що сприяє підвищенню відповідальності за власні дії.

Недоліки конфронтуючого стилю психотерапії

Недоліками конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:

  • Ризик зруйнувати довіру. Якщо конфронтація буде надмірною або невчасною, це може призвести до втрати довіри до терапевта і навіть до припинення терапії.
  • Психологічний дискомфорт. Конфронтація може викликати сильний психологічний дискомфорт у клієнта, що може бути контрпродуктивним у деяких випадках.
  • Не для всіх клієнтів. Деякі клієнти можуть бути занадто вразливими або не готовими до такого прямого підходу, що може негативно вплинути на процес терапії.

Висновок

Конфронтуючий стиль психотерапії може бути ефективним інструментом для роботи з клієнтами, які готові до прямого і відкритого обговорення своїх проблем.

Важливо, щоб терапевт був чутливим до реакцій клієнта і використовував конфронтацію обережно, забезпечуючи при цьому підтримку і емпатію.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Вільнопротікаючий стиль психотерапії

2 186

Вільнопротікаючий стиль психотерапії є унікальним підходом, який відрізняється від традиційних структурованих методів.

Він виходить за межі конкретних технік та методологій, надаючи клієнту свободу виражати себе в безпечному терапевтичному просторі.

Такий підхід сприяє глибокому самопізнанню та емоційному зціленню, враховуючи унікальність кожної людини.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ Вільнопротікаючого стилю терапії

Основні принципи вільнопротікаючого стилю психотерапії бувають наступними:

  1. Директивність. Терапевт надає клієнту можливість самостійно визначати напрямок сесій, спираючись на власні потреби та відчуття.
  2. Гнучкість. Відсутність жорсткої структури або попередньо визначеного плану дозволяє адаптувати процес до поточного емоційного стану та потреб клієнта.
  3. Емпатія та прийняття. Створення атмосфери безумовного прийняття, де клієнт може відчувати себе почутим і зрозумілим без страху осуду.
  4. Використання невербальних засобів. Залучення мистецтва, музики, руху та інших невербальних форм вираження для сприяння самовираженню та емоційному звільненню.

ПЕРЕВАГИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ

  • Підвищення самосвідомості. Клієнти дізнаються більше про себе, свої емоції, думки та поведінку через вільний вираз та рефлексію.
  • Емоційне зцілення. Вільний простір для вираження пригнічених або неусвідомлених емоцій може сприяти глибокому емоційному зціленню.
  • Розвиток креативності. Невербальні методи дозволяють клієнтам використовувати та розвивати свою креативність як засіб самовираження та самопізнання.
  • Гнучкість у вирішенні проблем. Вільний потік думок та ідей може вести до нових перспектив та рішень особистих проблем.

НЕДОЛІКИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ

  • Відсутність структури. Для деяких клієнтів відсутність чіткої структури та напрямку може створювати почуття збентеження або невпевненості. Вони можуть відчувати себе втраченими без конкретних вказівок або мети.
  • Ризик відволікань. Без чіткої структури сесії можуть стати надмірно розосередженими або відхилятися від ключових проблем, що потребують адресації.
  • Можливість перевантаження. Відкритий вираз глибоких або придушених емоцій може спричинити тимчасове емоційне перевантаження.
  • Потреба в наставництві. Клієнти можуть потребувати додаткової підтримки для обробки та інтеграції цих емоцій після сесій.
  • Потенційна відсутність конкретних рішеннь. Підхід може бути більше орієнтованим на процес, ніж на досягнення конкретних, вимірних цілей або рішень проблем.
  • Труднощі з прогресом. Для деяких клієнтів відсутність конкретного плану дій або чітких цілей може ускладнити відчуття прогресу.

ТЕРАПЕВТИЧНІ ТЕХНІКИ У ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОМУ СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ

Вільнопротікаюча психотерапія використовує ряд технік, які допомагають клієнту відкривати та досліджувати свої внутрішні досвіди, почуття та думки. Ось деякі з них:

  • Мистецтво терапія. Використання малювання, ліплення з глини, роботи з папером чи інших творчих засобів. Це дозволяє клієнтам виразити свої емоції та переживання через творчий процес.
  • Тілесно-орієнтовані методи. Проживання через самовираження в танці та заспокоєння через йогу. Це допомагає клієнтам зв’язатися зі своїми фізичними відчуттями та емоціями на тілесному рівні.
  • Музикотерапія. Слухання або створення музики може допомогти виразити емоції, з якими може бути важко впоратися на словесному рівні.
  • Робота зі сновидіннями: Аналіз сновидінь може надати глибокий внесок у розуміння внутрішнього світу клієнта та його неусвідомлених конфліктів або бажань.

ВЗАЄМОДІЯ З ТЕРАПЕВТОМ

У вільнопротікаючому стилі психотерапії відносини між терапевтом та клієнтом є ключовим елементом лікувального процесу. Терапевт виступає як супутник та підтримка для клієнта, пропонуючи емпатію, сприйняття та розуміння без висунення суджень. Ця динаміка сприяє створенню безпечного середовища, де клієнти можуть відчувати себе вільними ділитися своїми найглибшими думками та емоціями.

ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. САМОРЕФЛЕКСІЯ ТА ІНТРОСПЕКЦІЯ

Вільнопротікаючий стиль психотерапії заохочує глибоку саморефлексію та інтроспекцію. А також, дозволяє клієнтам замислитися над своїм внутрішнім світом та його впливом на їхнє життя. Через такий самоаналіз клієнти часто досягають значних прозрінь щодо своїх поведінкових патернів. Емоційні реакції та міжособистісні відносини теж є важливим кроком на шляху до змін та особистісного зростання.

ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. ПЕРСОНАЛІЗОВАНИЙ ПІДХІД

Вільнопротікаючий стиль психотерапії вирізняється високим ступенем персоналізації, адаптується під унікальні потреби, цілі та обставини кожного клієнта.

Такий індивідуалізований підхід дозволяє клієнтам відчувати, що їхній особистий досвід важливий і цінний. А процес терапії відповідає їхньому власному шляху самовдосконалення.

Розглянемо кілька кейсів, які ілюструють застосування вільно-протікаючого стилю психотерапії у роботі з клієнтами.

ПРИКЛАД № 1: РОБОТА З ТРИВОГОЮ ЧЕРЕЗ САМОВИРАЖЕННЯ

Проблематика клієнта: Анна, 30-річна, звернулася за допомогою через загальну тривогу та відчуття пригніченості у соціальних ситуаціях. Вона часто відчувала себе “заблокованою” і нездатною виразити свої думки та почуття.

Підхід: Терапевт застосував вільно-протікаючий стиль, надаючи Анні простір для вільного вираження своїх думок та емоцій без страху судження.

Результат: Анна відчула значне зменшення тривожності та покращення у вираженні себе. Вона навчилася краще розуміти свої емоційні реакції та знайшла засоби для їх регулювання.

ПРИКЛАД №2: ГЛИБОКЕ САМОРОЗУМІННЯ ЧЕРЕЗ МРІЙЛИВІСТЬ

Проблематика клієнта: Михайло, 42 роки, зазнавав постійного внутрішнього конфлікту та незадоволення своїм життєвим шляхом. Він відчував, що не живе “своїм” життям.

Підхід: В рамках вільно-протікаючої терапії, терапевт заохочував Михайла до глибокої інтроспекції та мрійливості.

Результат: Михайло досяг значного прогресу у розумінні себе та своїх внутрішніх конфліктів. Він зміг знайти нові напрямки у своїй кар’єрі та особистому житті, що відповідали його справжнім бажанням.

ПРИКЛАД № 3: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТРАВМИ ЧЕРЕЗ ВІЛЬНЕ АСОЦІЮВАННЯ

Проблематика клієнта: Ірина, 28 років, страждала від наслідків дитячої травми. Вона мала труднощі з довірою до інших і відчувала глибоку самотність.

Підхід: Використовуючи техніку вільного асоціювання, терапевт допоміг Ірині дослідити її спогади та емоції, пов’язані з травмою. Цей процес дозволив Ірині виразити болючі почуття, які вона довго придушувала, та почати процес зцілення.

Результат: Ірина відчула значне полегшення після того, як змогла відкрито висловити та працювати над своїми травматичними спогадами. Вона навчилася краще розуміти вплив свого минулого на сьогодення та розробила стратегії для побудови здорових відносин.

ВИСНОВКИ

Вільнопротікаючий стиль психотерапії пропонує унікальний та гнучкий підхід до самопізнання та самовираження, але він може не підходити кожному. Важливо, щоб терапевти враховували індивідуальні потреби, стиль спілкування та емоційну готовність клієнта при виборі та адаптації психотерапевтичних методик.

Якщо вам більше імпонує данне направлення при роботі з психотерапевтом, ви можете вибрати собі потрібного спеціаліста з Простору Психологів чи звернутися до мене.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Ревнощі

3 412

РЕВНОЩІ ТА ЗАЗДРІСТЬ

Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу?

Ці емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства. Відома психоаналітикіня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини.

У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів і ревнощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.

Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта. І бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.

Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.

Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.

Ревнощі та заздрість у період едипального комплексу

Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.

І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках. 

Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів. “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.

У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене.

Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?

Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.

Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его. 

Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові. Особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.

Що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?

Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе успішним. Що батьки можуть або мати рацію, або не мати рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко. 

Заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:

а) Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього.
б) Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.

(Мюрріел Шиффман)

І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення. 

І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде, бо вони й не знають, задоволені вони чи ні. Подобається їм, що вони роблять, чи не подобається. Бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему. 

ВИДИ уникнення заздрощів та ревнощів

Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:

Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда). З тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам. 

2. це визнання своїх справжніх почуттів.

Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І, я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані та розвинені. 

Приклад із практики 1 

Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. В неї прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі. 

Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів. А саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.

Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами Ютуб канала вчитися малювати в стилі живопису абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури. 

Причини, через які нам складно прийняти заздрість і ревнощі

Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.

І даже більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності та невпевненості в собі. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі – це завжди визначати друга своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство.  Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.

Людина тоді і заздрить, і з іншого боку прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.

Як навчитися самозціленню від почуття ревнощів і заздрощів

Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман:

  1. Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна. Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі”, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю.
  2. Подумати: “Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді?”. І замислитися: “Чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді. Або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?”.
  3. Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
  4. Дати собі допомогу: “Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?”.

І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.

Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована. 

Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок. І я або вирішую, що я буду їх відстоювати, трансформуючи свої бажання в можливі, чи я здамся.

Приклад із практики 2

Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ. Незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.

Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою, до якої вона мала змішане почуття поваги та заздрощів. ЇЇ подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки. Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх. Він був заведений у неї подругою фразою, що якщо вона пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею. А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід. Що практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.

Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости. 

Страх, що буде не так, як хотів. Страх,а якщо хтось скаже, що не так. Страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.

Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій. Це може призводити до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.

Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку. І що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали