Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Підтримуючий стиль психотерапії. Основні характеристики
В підтримуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:
Емпатія. Терапевт активно слухає клієнта, намагаючись зрозуміти його почуття і переживання з його точки зору. Висловлювання емпатії допомагає клієнту відчути, що його розуміють і приймають.
Безоціночність. Терапевт утримується від суджень або критики, створюючи таким чином безпечне середовище для клієнта. Це сприяє розвитку довіри між клієнтом і терапевтом.
Підтримка і заохочення.Терапевт підкреслює сильні сторони клієнта і заохочує його до використання своїх ресурсів для подолання труднощів. Позитивна підкріплення допомагає клієнту відчути власну компетентність і здатність до змін.
Активне слухання. Терапевт уважно слухає клієнта, використовуючи техніки рефлексії, перефразування і уточнення, щоб продемонструвати своє розуміння і підтримку. Це дозволяє клієнту глибше усвідомити свої почуття і думки.
Турбота і прийняття. Терапевт демонструє щиру турботу про благополуччя клієнта, приймаючи його таким, яким він є. Це допомагає клієнту відчути себе цінним і важливим.
Як використовують підтримуючий стиль психотерапії?
Використовуючи підтримуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:
Створення безпечного простору. Важливо, щоб клієнт почувався в безпеці та комфортно на кожній сесії. Це включає фізичний комфорт (зручне місце, приємне оточення) та емоційну безпеку (конфіденційність, повага).
Підтримка під час кризових ситуацій. Підтримуючий стиль особливо ефективний під час криз або стресових ситуацій, коли клієнту потрібна емоційна підтримка і стабільність. Терапевт допомагає клієнту заспокоїтися, стабілізувати емоції і знайти шляхи виходу з кризи.
Робота з самооцінкою. Терапевт допомагає клієнту виявити і змінити негативні переконання про себе, підкріплюючи позитивні якості і досягнення. Це сприяє підвищенню самооцінки і впевненості в собі.
Зміцнення внутрішніх ресурсів. Терапевт допомагає клієнту виявити його внутрішні ресурси і можливості, які можуть бути використані для подолання труднощів. Це може включати роботу з минулим досвідом успіхів і досягнень.
Забезпечення емоційної підтримки. Терапевт присутній для клієнта, коли той переживає складні емоції, підтримуючи його в процесі їх усвідомлення і вираження. Це допомагає клієнту не відчувати себе самотнім у своїх переживаннях.
Переваги підтримуючого стилю
Перевагами підтримуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:
Підвищення самооцінки. Позитивна підтримка допомагає клієнту відчути себе більш впевненим і цінним.
Зміцнення довіри. Безоціночне і емпатійне ставлення сприяє розвитку довіри між терапевтом і клієнтом.
Зменшення тривоги і стресу. Підтримуючий стиль допомагає клієнту почуватися менш тривожним і більш спокійним у важких ситуаціях.
Розвиток емоційної стабільності. Підтримка з боку терапевта допомагає клієнту краще справлятися з емоційними коливаннями і стабілізувати свій емоційний стан.
Недоліки підтримуючого стилю
Недоліками підтримуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:
Можлива залежність. Існує ризик, що клієнт може стати надто залежним від підтримки терапевта і не розвинути власні навички саморегуляції.
Повільний прогрес. Підтримуючий підхід може бути менш ефективним у випадках, коли потрібні більш активні інтервенції для швидкого досягнення змін.
Недостатня конфронтація. Якщо терапевт завжди обирає підтримуючий стиль, це може перешкоджати виявленню і подоланню деструктивних патернів поведінки.
Висновок
Підтримуючий стиль психотерапії є цінним підходом, який сприяє створенню довірливих стосунків між терапевтом і клієнтом, допомагає клієнту почуватися безпечно і підтримано.
Він особливо корисний для клієнтів, які потребують емоційної підтримки і зміцнення самооцінки.
Водночас важливо, щоб терапевт знаходив баланс між підтримкою і необхідною конфронтацією для досягнення позитивних змін у житті клієнта.
Особливо для мене важливо мати в психотерапевтичному альянсі баланс підтримки та фрустрації.
Щоби клієнт пройшов начебто стадію і 6езоговорочної любові від матері, проте й мав змогу не уходити у фантазії з псизотерапевтом а мати змогу залишатися у реальності з присвоєнням собі відповідальності за своє особисте життя і можливістю створити своїх внутрішніх підтримуючих батьків.
Підбір фахівців
В нашому просторі ви завжди маєте змогу звернутися до любого спеціаліста по допомогу та особисто до мене.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Конфронтуючий стиль психотерапії — це підхід, при якому терапевт активно і прямо ставить клієнтові запитання або висловлює зауваження з метою викликати у клієнта рефлексію, підвищити його усвідомленість та стимулювати зміни.
Цей стиль використовує прямі, інколи викликаючі відповіді методи, щоб клієнт зміг усвідомити свої деструктивні поведінки, переконання або почуття, які заважають йому жити повноцінним життям.
Конфронтуючий стиль психотерапії. Основні характеристики
В конфронтуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:
Прямота і відкритість. Терапевт не уникає складних тем і не м’яко обговорює питання, а ставить прямі запитання і висловлює свої спостереження прямо. Конфронтація може включати викриття захисних механізмів клієнта, таких як заперечення або уникання.
Виклик клієнтові. Конфронтуючий стиль часто ставить клієнтові завдання розглядати свої власні протиріччя, неадекватні поведінкові патерни і нереалістичні переконання. Мета — допомогти клієнтові вийти зі звичної зони комфорту і розглянути нові перспективи.
Рефлексія і самоусвідомлення. Клієнта заохочують до глибокого самоаналізу і рефлексії над власними діями та думками. Це може включати роботу з переконаннями, які заважають прогресу, або обговорення минулого досвіду, який впливає на поточну поведінку.
Підтримка і емпатія. Незважаючи на прямий стиль, терапевт також підтримує клієнта і демонструє емпатію, щоб забезпечити безпечне середовище для змін. Конфронтація має бути зваженою і дозованою, щоб не зруйнувати довіру клієнта до терапевта.
Як використовують конфронтуючий стиль психотерапії?
Використовуючи конфронтуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:
Робота з опором. Якщо клієнт демонструє опір терапії або відмовляється обговорювати певні теми, конфронтуючий підхід може допомогти розкрити цей опір і зрозуміти його причини. Терапевт може сказати: “Я помічаю, що ви уникаєте цієї теми. Що саме змушує вас відчувати такий дискомфорт?”
Стимулювання змін. Конфронтація може бути ефективним інструментом для стимулювання змін, оскільки змушує клієнта зіштовхнутися з реальністю і необхідністю змінюватися. Наприклад: “Ви постійно скаржитесь на свою роботу, але нічого не робите, щоб це змінити. Що утримує вас від дій?”
Переваги конфронтуючого стилю психотерапії
Перевагами конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:
Швидке виявлення проблем. Завдяки прямому підходу, терапевт може швидко виявити основні проблеми і патерни, які заважають клієнтові.
Стимулювання особистісного росту. Виклик і конфронтація можуть стимулювати клієнта до глибокого самоаналізу і особистісного росту.
Підвищення відповідальності. Клієнт усвідомлює свою роль у власному житті і своїй поведінці, що сприяє підвищенню відповідальності за власні дії.
Недоліки конфронтуючого стилю психотерапії
Недоліками конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:
Ризик зруйнувати довіру. Якщо конфронтація буде надмірною або невчасною, це може призвести до втрати довіри до терапевта і навіть до припинення терапії.
Психологічний дискомфорт. Конфронтація може викликати сильний психологічний дискомфорт у клієнта, що може бути контрпродуктивним у деяких випадках.
Не для всіх клієнтів. Деякі клієнти можуть бути занадто вразливими або не готовими до такого прямого підходу, що може негативно вплинути на процес терапії.
Висновок
Конфронтуючий стиль психотерапії може бути ефективним інструментом для роботи з клієнтами, які готові до прямого і відкритого обговорення своїх проблем.
Важливо, щоб терапевт був чутливим до реакцій клієнта і використовував конфронтацію обережно, забезпечуючи при цьому підтримку і емпатію.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Вільнопротікаючий стиль психотерапії є унікальним підходом, який відрізняється від традиційних структурованих методів.
Він виходить за межі конкретних технік та методологій, надаючи клієнту свободу виражати себе в безпечному терапевтичному просторі.
Такий підхід сприяє глибокому самопізнанню та емоційному зціленню, враховуючи унікальність кожної людини.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ Вільнопротікаючого стилю терапії
Основні принципи вільнопротікаючого стилю психотерапії бувають наступними:
Директивність. Терапевт надає клієнту можливість самостійно визначати напрямок сесій, спираючись на власні потреби та відчуття.
Гнучкість. Відсутність жорсткої структури або попередньо визначеного плану дозволяє адаптувати процес до поточного емоційного стану та потреб клієнта.
Емпатія та прийняття. Створення атмосфери безумовного прийняття, де клієнт може відчувати себе почутим і зрозумілим без страху осуду.
Використання невербальних засобів. Залучення мистецтва, музики, руху та інших невербальних форм вираження для сприяння самовираженню та емоційному звільненню.
ПЕРЕВАГИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ
Підвищення самосвідомості. Клієнти дізнаються більше про себе, свої емоції, думки та поведінку через вільний вираз та рефлексію.
Емоційне зцілення. Вільний простір для вираження пригнічених або неусвідомлених емоцій може сприяти глибокому емоційному зціленню.
Розвиток креативності. Невербальні методи дозволяють клієнтам використовувати та розвивати свою креативність як засіб самовираження та самопізнання.
Гнучкість у вирішенні проблем. Вільний потік думок та ідей може вести до нових перспектив та рішень особистих проблем.
НЕДОЛІКИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮПСИХОТЕРАПІЇ
Відсутність структури. Для деяких клієнтів відсутність чіткої структури та напрямку може створювати почуття збентеження або невпевненості. Вони можуть відчувати себе втраченими без конкретних вказівок або мети.
Ризик відволікань. Без чіткої структури сесії можуть стати надмірно розосередженими або відхилятися від ключових проблем, що потребують адресації.
Можливість перевантаження. Відкритий вираз глибоких або придушених емоцій може спричинити тимчасове емоційне перевантаження.
Потреба в наставництві. Клієнти можуть потребувати додаткової підтримки для обробки та інтеграції цих емоцій після сесій.
Потенційна відсутність конкретних рішеннь. Підхід може бути більше орієнтованим на процес, ніж на досягнення конкретних, вимірних цілей або рішень проблем.
Труднощі з прогресом. Для деяких клієнтів відсутність конкретного плану дій або чітких цілей може ускладнити відчуття прогресу.
ТЕРАПЕВТИЧНІ ТЕХНІКИ У ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОМУ СТИЛІПСИХОТЕРАПІЇ
Вільнопротікаюча психотерапія використовує ряд технік, які допомагають клієнту відкривати та досліджувати свої внутрішні досвіди, почуття та думки. Ось деякі з них:
Мистецтво терапія. Використання малювання, ліплення з глини, роботи з папером чи інших творчих засобів. Це дозволяє клієнтам виразити свої емоції та переживання через творчий процес.
Тілесно-орієнтовані методи. Проживання через самовираження в танці та заспокоєння через йогу. Це допомагає клієнтам зв’язатися зі своїми фізичними відчуттями та емоціями на тілесному рівні.
Музикотерапія. Слухання або створення музики може допомогти виразити емоції, з якими може бути важко впоратися на словесному рівні.
Робота зі сновидіннями: Аналіз сновидінь може надати глибокий внесок у розуміння внутрішнього світу клієнта та його неусвідомлених конфліктів або бажань.
ВЗАЄМОДІЯ З ТЕРАПЕВТОМ
У вільнопротікаючому стилі психотерапії відносини між терапевтом та клієнтом є ключовим елементом лікувального процесу. Терапевт виступає як супутник та підтримка для клієнта, пропонуючи емпатію, сприйняття та розуміння без висунення суджень. Ця динаміка сприяє створенню безпечного середовища, де клієнти можуть відчувати себе вільними ділитися своїми найглибшими думками та емоціями.
ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. САМОРЕФЛЕКСІЯ ТА ІНТРОСПЕКЦІЯ
Вільнопротікаючий стиль психотерапії заохочує глибоку саморефлексію та інтроспекцію. А також, дозволяє клієнтам замислитися над своїм внутрішнім світом та його впливом на їхнє життя. Через такий самоаналіз клієнти часто досягають значних прозрінь щодо своїх поведінкових патернів. Емоційні реакції та міжособистісні відносини теж є важливим кроком на шляху до змін та особистісного зростання.
ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. ПЕРСОНАЛІЗОВАНИЙ ПІДХІД
Вільнопротікаючий стиль психотерапії вирізняється високим ступенем персоналізації, адаптується під унікальні потреби, цілі та обставини кожного клієнта.
Такий індивідуалізований підхід дозволяє клієнтам відчувати, що їхній особистий досвід важливий і цінний. А процес терапії відповідає їхньому власному шляху самовдосконалення.
Розглянемо кілька кейсів, які ілюструють застосування вільно-протікаючого стилю психотерапії у роботі з клієнтами.
ПРИКЛАД № 1: РОБОТА З ТРИВОГОЮ ЧЕРЕЗ САМОВИРАЖЕННЯ
Проблематика клієнта: Анна, 30-річна, звернулася за допомогою через загальну тривогу та відчуття пригніченості у соціальних ситуаціях. Вона часто відчувала себе “заблокованою” і нездатною виразити свої думки та почуття.
Підхід: Терапевт застосував вільно-протікаючий стиль, надаючи Анні простір для вільного вираження своїх думок та емоцій без страху судження.
Результат: Анна відчула значне зменшення тривожності та покращення у вираженні себе. Вона навчилася краще розуміти свої емоційні реакції та знайшла засоби для їх регулювання.
ПРИКЛАД №2: ГЛИБОКЕ САМОРОЗУМІННЯ ЧЕРЕЗ МРІЙЛИВІСТЬ
Проблематика клієнта: Михайло, 42 роки, зазнавав постійного внутрішнього конфлікту та незадоволення своїм життєвим шляхом. Він відчував, що не живе “своїм” життям.
Підхід: В рамках вільно-протікаючої терапії, терапевт заохочував Михайла до глибокої інтроспекції та мрійливості.
Результат: Михайло досяг значного прогресу у розумінні себе та своїх внутрішніх конфліктів. Він зміг знайти нові напрямки у своїй кар’єрі та особистому житті, що відповідали його справжнім бажанням.
ПРИКЛАД № 3: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТРАВМИ ЧЕРЕЗ ВІЛЬНЕ АСОЦІЮВАННЯ
Проблематика клієнта: Ірина, 28 років, страждала від наслідків дитячої травми. Вона мала труднощі з довірою до інших і відчувала глибоку самотність.
Підхід: Використовуючи техніку вільного асоціювання, терапевт допоміг Ірині дослідити її спогади та емоції, пов’язані з травмою. Цей процес дозволив Ірині виразити болючі почуття, які вона довго придушувала, та почати процес зцілення.
Результат: Ірина відчула значне полегшення після того, як змогла відкрито висловити та працювати над своїми травматичними спогадами. Вона навчилася краще розуміти вплив свого минулого на сьогодення та розробила стратегії для побудови здорових відносин.
ВИСНОВКИ
Вільнопротікаючий стиль психотерапії пропонує унікальний та гнучкий підхід до самопізнання та самовираження, але він може не підходити кожному. Важливо, щоб терапевти враховували індивідуальні потреби, стиль спілкування та емоційну готовність клієнта при виборі та адаптації психотерапевтичних методик.
Якщо вам більше імпонує данне направлення при роботі з психотерапевтом, ви можете вибрати собі потрібного спеціаліста з Простору Психологів чи звернутися до мене.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу?
Ці емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства. Відома психоаналітикіня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини.
У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів і ревнощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.
Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта. І бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.
Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.
Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.
Ревнощі та заздрість у період едипального комплексу
Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.
І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках.
Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів. “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.
У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене.
Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?
Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.
Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его.
Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові. Особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.
Що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?
Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе успішним. Що батьки можуть або мати рацію, або не мати рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко.
Заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:
а) Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього. б) Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.
(Мюрріел Шиффман)
І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення.
І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде, бо вони й не знають, задоволені вони чи ні. Подобається їм, що вони роблять, чи не подобається. Бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему.
ВИДИ уникнення заздрощів та ревнощів
Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:
Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда). З тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам.
2. це визнання своїх справжніх почуттів.
Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І, я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані та розвинені.
Приклад із практики 1
Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. В неї прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі.
Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів. А саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.
Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами Ютуб канала вчитися малювати в стилі живопису абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури.
Причини, через які нам складно прийняти заздрість і ревнощі
Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.
І даже більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності та невпевненості в собі. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі – це завжди визначати друга своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство. Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.
Людина тоді і заздрить, і з іншого боку прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.
Як навчитися самозціленню від почуття ревнощів і заздрощів
Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман:
Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна. Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі”, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю.
Подумати: “Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді?”. І замислитися: “Чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді. Або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?”.
Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
Дати собі допомогу: “Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?”.
І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.
Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована.
Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок. І я або вирішую, що я буду їх відстоювати, трансформуючи свої бажання в можливі, чи я здамся.
Приклад із практики 2
Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ. Незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.
Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою, до якої вона мала змішане почуття поваги та заздрощів. ЇЇ подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки. Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх. Він був заведений у неї подругою фразою, що якщо вона пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею. А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід. Що практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.
Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости.
Страх, що буде не так, як хотів. Страх,а якщо хтось скаже, що не так. Страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.
Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій. Це може призводити до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.
Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку. І що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему заздрість (рос, анахр. — “зависть“) через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Марії Зарінової та Марії Сибірської — у відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
МАРІЯ ЗАРІНОВА
МАРІЯ СИБІРСЬКА
“Заздрість – ворог щасливих”
Епіктет
ЩО ТАКЕ ЗАЗДРІСТЬ?
Заздрість, або заздрощі, – емоція, яка виникає коли людині бракує будь-чого, що має інша особа.
Заздрити можуть щодо абсолютно різних речей. Такими об’єктами з легкістю можуть стати, скажімо:
рис зовнішності;
розуму;
таланту;
соціального статусу;
досягнень;
стосунків;
майна абощо.
Слово «заздрість» пов’язане із давнім «здріти» («бачити»), його походження розповідає нам, що в давні часи ця емоція також отримувала погану славу і асоціацію з «лихим оком».
Декого з нас і нині часто лякає перспектива, що решта буде їм заздрити.
Заздрощі до колеги, сусіда чи навіть друга, партнера – це прикрість до їхніх успіхів, бажання мати те, що мають вони: чи це краще місце біля вікна на роботі, чи новіша машина, ідеальні знання англійської мови, а чи й вища зарплата.
Ми маємо пам’ятати, що заздрість – це така емоція, яка виникає при відчутті дефіциту чогось. І підсвічує нам ці дефіцити інша людина.
ФАКТИ ПРО ЗАЗДРІСТЬ, ЯКИХ ВИ НЕ ЗНАЛИ
Універсальність
Заздрість є універсальною емоцією, яка відчувається в усіх культурах і на всіх рівнях суспільства.
Корені в біології
Заздрість має біологічні основи і не виключено, що вона має зв’язок з еволюційними механізмами. Дослідження показують, що тварини також можуть відчувати заздрість. Наприклад, примати демонструють ознаки заздрості, коли одна з них отримує більше винагороди за ту ж саму роботу.
Рання здатність
Заздрість виникає у дітей на ранньому етапі розвитку. Вона може з’явитися у віці приблизно двох років, коли діти починають усвідомлювати, що інші мають щось, чого немає у них самих. Це може бути пов’язано з іграшками, увагою батьків або досягненнями.
Заздрість vs щастя
Дослідження показують, що високий рівень заздрості часто корелює з низьким рівнем щастя та задоволеності життям. Люди, які схильні до частих порівнянь з іншими, частіше відчувають незадоволення і розчарування.
ЧОМУ ЗАЗДРІСТЬ ЦЕ ПРОБЛЕМА?
Заздрість, відзначають фахівці, є негативним станом психіки, який здатний викликати деструктивні дії, вчинки та емоції. Заздрість є глибоко укоріненою емоцією, яка може мати серйозні наслідки для психічного здоров’я і соціальної взаємодії.
Коли людина довгий час заздрить іншій особі це викликає відчуття неповноцінності, зниження самооцінки, а також емоційний біль: «у тебе є, а мені ніколи цього не мати».
Людина постійно знаходиться у стані емоційного напруження, що виснажує її психіку і робить більш вразливою до стресових ситуацій. Вона може відчувати себе невпевненою у соціальних взаємодіях, уникаючи контактів з тими, кому заздрить, що ще більше ізолює її від суспільства.
Важливим моментом є також те, що зазвичай у заздрощах не визнають свої реальні обмеження, жадоба ніби сліпить людину. Це може призвести до актів агресії, спрямованих на об’єкт, якому заздрять, тобто великі чи маленькі вчинки, які їй або йому шкодитимуть. Вони можуть бути символічними: забрати перед носом знайомої, яка відмінно готує рибну страву, останню рибину в супермаркеті (це либонь скидається на дрібничку, однак такі вчинки є проявом прихованої агресії і ворожості). А можуть бути і цілком собі реальними помстами. Це може бути підрив репутації, поширення чуток, саботаж або навіть відкритий конфлікт. Такі дії не тільки руйнують стосунки, але й підсилюють негативні емоції у самій людині.
Окрім того агресія виливається не тільки на когось іншого, поширеною ситуацією є також автоагресія, або самоїдство. Кожен заздрісник може почати звинувачувати себе у всіх невдачах, що призводить до самодеструкції. Це може проявлятися у формі самокритики, самообмеження, відмови від можливостей і навіть шкідливих звичок, які руйнують здоров’я та життя.
Будь-який із цих сценаріїв призводить до деградації особистості. Людина, яка заздрить, втрачає здатність радіти своїм досягненням та успіхам, концентруючись лише на тому, чого їй бракує. Це створює замкнене коло негативу, з якого важко вийти без усвідомлених зусиль і підтримки.
Як іржа з’їдає залізо, так і заздрість – душу
Природу заздрості завжди намагалися осмислити і пояснити. З найдавніших часів заздрість отримувала лише негативні оцінки. Навіть у грецькій міфології богиня Афіна заздрить вправній майстерності Арахні через що розриває шедевральну тканину, яку та вишила. І з розпуки Арахна – вкоротила собі віку.
Перспектива стати об’єктом заздрощів лякає. Багато хто заклякає і не робить нічого, не прагне жодних здобутків, побоюючись того, що прийде разом із успіхом – «мені заздритимуть». Це явище називають “синдромом краба в відрі”, коли кожен, хто намагається вибратися і досягти успіху, стикається з протидією тих, хто залишився позаду.
Уявімо молоду жінку, нехай на ім’я Олена, яка працює в офісі. Вона дуже здібна і має чудові ідеї, які могли б покращити робочі процеси та підвищити ефективність компанії. Проте, Олена помічає, що її колеги негативно реагують на чужий успіх. Одного разу, коли її колега Ірина отримала підвищення, інші співробітники почали її ігнорувати та пліткувати за спиною. Це викликало у Олени страх, що, якщо вона проявить свої здібності та отримає визнання, з нею може статися те саме.
Важливо зрозуміти, що заздрість сама по собі є природною людською емоцією, і ключ до її трансформації полягає в тому, як ми реагуємо на це почуття. Попри всю свою небезпеку, заздрість може бути також і потужним мотиватором, рушієм до змін, якщо правильно до неї поставитись і вміти з нею ладнати. Перетворити негативну емоцію на інструмент може також допомогти психолог.
МЕХАНІЗМ ЗАЗДРОСТІ
Бажане (стимул для заздрощів)
Фантазії про володіння цим предметом
Виникнення передчуття задоволення
Думки про неможливість отримати задоволення тут і зараз
Пошук перешкоди
Уособлення перешкоди в людині, що має бажане
Негативні емоції, спрямовані на цю особу
1. Бажане (стимул для заздрощів)
Заздрість починається з того, що ми бачимо або дізнаємось про щось, що ми бажаємо, але не маємо. Це може бути матеріальна річ, як-от нова машина, або нематеріальний аспект, як успіх чи популярність.
2. Фантазії про володіння цим предметом:
Наступним кроком є фантазії про те, як би ми почувалися, маючи це бажане. Ми уявляємо, як би наше життя змінилося на краще, як би ми раділи та насолоджувалися цим предметом або станом.
3. Виникнення передчуття задоволення:
Фантазії призводять до передчуття задоволення, яке ми могли б відчути, якщо б володіли бажаним. Це може бути почуття радості, гордості, впевненості в собі або визнання з боку інших.
4. Думки про неможливість отримати задоволення тут і зараз:
Однак реальність часто не збігається з нашими фантазіями. Ми починаємо розуміти, що отримання бажаного не таке легке або взагалі неможливе тут і зараз. Це призводить до розчарування і почуття невдоволеності.
5. Пошук перешкоди:
Наступним етапом є пошук причини, чому ми не можемо отримати бажане. Ми починаємо шукати перешкоди або виправдання, які заважають нам досягти мети. Часто ці перешкоди зовнішні, а не внутрішні.
6. Уособлення перешкоди в людині, що має бажане:
Ми починаємо уособлювати цю перешкоду в людині, яка вже має те, що ми бажаємо. Ми сприймаємо цю людину як причину нашої невдачі, навіть якщо вона не має до цього жодного стосунку.
7. Негативні емоції, спрямовані на цю особу:
Це веде до виникнення негативних емоцій, спрямованих на об’єкт заздрості. Ми можемо відчувати злість, образу, роздратування або навіть ненависть до цієї людини.
Наприклад, одна дівчина бачить в Instagram, що її подруга вирушила у подорож до екзотичної країни. І сама починає фантазувати, як би вона почувалася на місці своєї подруги, уявляючи собі пляжі, нові місця і відчуття свободи. Вона має в цей момент передчуття задоволення, але швидко усвідомлює, що наразі не може собі дозволити таку подорож через фінансові труднощі. Дівчина починає шукати перешкоди і знаходить ті, які їй самій буде легше прийняти – свою подругу. У неї складається ілюзія, що все через неї, що та постійно хвалиться своїм життям і т.п. Однак в реальності її подруга просто ділиться своїми враженнями. Результат – дівчина починає відчувати заздрість і неприязнь до власної подруги, навіть якщо вони раніше були доволі близькими.
ВИДИ ЗАЗДРОСТІ
За рівнем усвідомлення заздрість найчастіше поділяють на усвідомлену та неусвідмлену.
Усвідомлена заздрість
Цей вид заздрості передбачає, що особа відчуває і розуміє, що вона зараз заздрить, а також для неї є очевидним кому вона заздрить і з якої причини.
Неусвідомлена заздрість
Це – витіснена емоція, людині може здаватися, що вона нічого такого не відчуває, а все негативне списувати на, скажімо, поганий настрій.
Заздрісність може ховатися під дратівливістю, депресією, відчуттям невдоволення від життя.
Неусвідомлені емоції – особливо небезпечні, а тому потрібно бути уважним до себе і за найменших підозр звертатися до фахівця.
ПРИЧИНИ ЗАЗДРОСТІ
Заздрісність може виявлятися у доволі ранньому віці. Дорослі заздрять, хоч мають більш розвинений емоційний інтелект, краще вміють ладнати з емоціями, діти ж ще не отримують достатньо досвіду для цього, а тому вони ще вразливіші.
Тут може працювати і ціла низка факторів: емоційно незріле середовище, тиск очікувань дорослих, постійні порівняння і знецінення, нестійка самооцінка. Деякі діти можуть відчувати, що їхні досягнення менш цінуються, ніж досягнення інших, що сприяє виникненню й украпленню заздрості. Вплив рідних, друзів або оточення, де заздрість розглядається як нормальна реакція на успіх інших або як спосіб стимуляції досягнень теж доволі розповсюджена причина її появи.
Велику роль у формуванні заздрісності відіграє механізм порівняння з іншими:
«Подивись, як гарно написала диктант Оленка, а ти ж що?»;
«От інші чоловіки своїм дружинам квіти дарують, а ти мені за 10 років – нічого».
Якщо ж ще і самооцінка дитини / дорослої людини є вразливою, то це запустить заздрість.
НАСЛІДКИ ЗАЗДРОСТІ
Заздрість, як негативна емоція, справді може суттєво позначитися на міжособистісних стосунках і особистісному самовідчутті. Вона викликає не лише психологічний дискомфорт, а й може мати далекосяжні наслідки для загального емоційного стану та поведінки людини.
Одним з основних аспектів впливу заздрості на міжособистісні стосунки є зниження рівня близькості та взаєморозуміння між людьми.
Заздрість веде до формування бар’єрів у комунікації, оскільки особа, яка заздрить, може відчувати ворожість або недовіру до того, на кого спрямована ця емоція.
Це може призвести до відчуття відчуження та відстані між близькими людьми, що зі свого боку може поглибити почуття самотності та невпевненості.
Самосприйняття також страждає під впливом заздрості. Людина, яка регулярно відчуває цю емоцію, часто бачить себе менш цінною або успішною порівняно з іншими.
Це може призводити до зниження самоповаги та самооцінки, адже заздрість нав’язує уявлення про себе як про неповноцінну особистість. Таке спотворене самовідчуття може ускладнювати розвиток особистості та досягнення особистих цілей.
Подібно до інших негативних емоцій, наприклад гніву чи обурення, заздрість може бути складною для самостійного урегулювання.
Людина може втратити контроль над своїми діями та реакціями, коли заздрість стає домінуючою емоцією. Це часто призводить до конфліктних ситуацій, невдоволеності життям або навіть до ізоляції від соціального оточення.
Для ефективної саморегуляції у ситуації із заздрістю важливо розвивати свідомість своїх емоцій, вміти аналізувати власні думки і переконання, які сприяють виникненню цієї емоції, а також шукати позитивні способи взаємодії з нею.
Психологічна підтримка може бути корисною у навчанні ефективних стратегій управління заздрістю, сприяючи збереженню психічного здоров’я та покращенню якості міжособистісних відносин.
УМОВИ ПОДОЛАННЯЗАЗДРОСТІ
Подолання стану заздрісності схоже із процесом подолання гніву. Потрібно працювати зі своїми думками та емоціями, використовувати копінг-стратегії.
Визначають, що для цього більш ефективним буде алгоритм зі спрямованістю на стимул, ніж фокусування на собі.
Допоможуть у процесі: відзначення своїх позитивних рис, робота над почуттям повноцінності, припинення порівняння себе з іншими.
Якщо ж ви відчуваєте, що не можете впоратися із цим станом, то зверніться до психолога.
ПІДСУМКИ
Заздрість є загальною універсальною емоцією, яка може серйозно впливати на самосприйняття, міжособистісні відносини та загальний емоційний стан людини.
Вона може служити як мотиватор для досягнень, але також потребує управління для попередження негативних наслідків, таких як стрес, конфлікти і зниження самооцінки.
Важливо розвивати самосвідомість і вміння працювати з емоціями, а в разі потреби шукати підтримку від психолога для ефективного управління заздрістю і підтримки психічного здоров’я.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!
Заздрість та ревність: переплетіння емоцій та їхнє походження
Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу? В цій статті я хочу дослідити тему емоції.
Заздрість разом із емоцією Ревність, так як вважаю, що ці дві емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства.
Заздрість: формування заздрості починається з 0 до 3 мсяців
Психоаналітикиня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини. У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.
Заздрість: витіснення емоцій
Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта і бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.
Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.
Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.
Ревність: формування ревності починається у едипальний період
Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.
І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках.
Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів: “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.
У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене”.
Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?
Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.
Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его.
Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові, особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.
Заздрість: що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?
Мюрріел Шиффман пише у своїй книзі, що заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:
1. Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього. 2. Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.
Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе неуспішним, що батьки можуть бути або мають рацію, або не мають рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко.
І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення.
І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде Бо вони й не знають, задоволені вони чи ні, подобається їм, що вони роблять, чи не подобається, бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему.
Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:
Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда), з тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам.
Це визнання своїх справжніх почуттів.
Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І 3 я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані й розвинені.
Заздрість: Приклад із практики
Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. Вранці прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі.
Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів, а саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.
Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами туба вчитися малювати в стилі живопису Абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури.
Заздрість та ревність:причини, через які нам складно це приймати
Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.
Ба більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності.
Невпевненості в собі, нездатності. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі завжди визнають другом своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство. Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.
Людина тоді і заздрить, і з іншого боку дії прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, прояв мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.
ALT: Ревність – частина невротичної травми
Заздрість та ревність: як навчитися самозціленню?
Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман.
Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна.
Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю
Подумати: Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді? І замислитися: чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді, або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?
Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
Дати собі допомогу: Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?
І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.
Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована.
Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок і я або вирішую, що я буду їх відстоювати. Чи трансформуючи свої бажання в можливі.
Заздрість:Приклад із практики
Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ, тому, незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.
Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою. Вона до неї мала змішане почуття поваги та заздрощів.
Подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки.
Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх, заведений у неї подругою фразою: “якщо ти пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею”.
А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином, думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід.
Це практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.
Висновки
Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости:
страх, що буде не так, як хотів
страх, а якщо хтось скаже, що не так;
страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.
Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій, призводячи до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.
Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку і що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.
Підбір фахівців
Щоби проконсультуватися з підлітковим психотерапевтом щодо вирішення дитячо-батьківських стосунків шляхів подолання актуальної для вас чи ваших близьких проблематики, особливо, якщо вищевказана інформація видалася вам зрозумілою — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти в профайлі на веб-платформі
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
ПІДБІР ФАХІВЦІВ
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “провина”, так і одразу за кількома, наприклад “втрата”, “сором” і “консультація психолога” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи“ у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВ(АВТОРСТВО) ПСИХОЕНЦИКЛОПЕДІЇ
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему “Провина” (рос., анахр., — “вина”) через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Вікторії Бардаченко (посилання на профайл) та Марії Сибірської — у відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
МАРІЯ СИБІРСЬКА
ВІКТОРІЯ БАРДАЧЕНКО
Провина є складним і багатогранним поняттям, яке глибоко впливає на поведінку, взаємини з оточуючими та самопочуття людини. Вона може виникати внаслідок помилок, неправильних вчинків чи нездатності виконати свої обов’язки.
Відчуття провини може бути перетвореною силою, яка веде нас до самопізнання, осмислення дій та зміни своєї поведінки.
Провина необхідна для розвитку моральності та відповідальності. Вона спонукає ас переглянути свої вчинки, зрозуміти наслідки та взяти на себе відповідальність за них. Провина має важливе значення не лише на особистому рівні, але і для взаємин з іншими людьми та суспільством в цілому.
У цій статті я розгляну сутність провини та її важливість у житті, а також різні аспекти провини, її вплив на емоції, міжособистісні взаємини та соціальну динаміку.
Крім того, далі проаналізуємо і наслідки провини та способи подолання цього відчуття, щоб забезпечити особистісний розвиток та гармонію відносин з навколишнім світом.
Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні
Розуміння провини
Провина – це свідоме відчуття відповідальності за власні дії або бездіяльність, що призвела до негативних наслідків.
Вона пов’язана з усвідомленням, що ми зробили щось неправильне або несправедливе, порушили встановлені моральні або етичні норми.
Основні характеристики провини включають:
Суб’єктивний аспект: провина є особистим внутрішнім відчуттям, пов’язаним з усвідомленням своїх дій або бездіяльності, які спричинили негативні наслідки.
Відповідальність: провина передбачає прийняття особистої відповідальності за вчинки і їхні наслідки.
Емоційний аспект: провина може викликати негативні емоції, такі як вина, сором, жаль або сумління.
Правовий аспект: провина може мати юридичні наслідки, особливо у випадках, коли порушуються закони або правила.
Важливо розрізняти між фактичною провиною і відчуттям провини. Фактична провина відноситься до об’єктивних дій або бездіяльності, які мають негативні наслідки. Відчуття провини є суб’єктивним емоційним відгуком на ці дії або бездіяльність.
Іноді люди можуть відчувати провину навіть тоді, коли фактичної провини немає і це може бути наслідком внутрішніх критичних міркувань або високих очікувань до себе.
Розрізнення між фактичною провиною та відчуттям провини допомагає розуміти, що провина – це складне емоційне переживання, яке підлягає об’єктивному аналізу.
Сприйняття провини може бути спровоковане соціокультурним контекстом, в якому ми функціонуємо. Культурні норми, релігійні переконання, моральні цінності та соціальні очікування можуть впливати на те, як ми сприймаємо свої дії та відчуття провини.
Наприклад, в деяких культурах і релігійних традиціях провина може бути сильно стигматизована і викликати суворі наслідки. У інших культурах провина може бути сприйнята як можливість для саморефлексії, особистісного зростання та виправлення помилок.
Соціокультурний контекст має значний вплив на те, як люди розуміють та сприймають провину, тому важливо враховувати цей аспект при дослідженні та розгляді провини.
Наслідки провини
Провина може мати значний вплив на психологічний стан особи, адже відчуття провини зазвичай супроводжується емоціями вини, сорому та жалю.
Особа, яка відчуває провину, може самокритично ставитися до себе, почувати сором перед іншими та звинувачувати себе за здійснені помилки або негативні вчинки.
Крім того, провина може призвести до низької самооцінки, позаяк особа може вважати себе неспроможною або недостойною через вчинену провину.
А це, відповідно, може створювати внутрішню конфліктність та заважати здоровому самовизначенню та розвитку.
Негативна провина може сильно позначитися на міжособистісних стосунках. А на практиці, вона часто призводить до руйнування довіри між людьми.
Якщо особа вчинила щось, що спричинило негативні наслідки для інших, вона може втратити довіру та повагу своїх близьких, друзів або колег.
Відчуття провини може викликати негативні емоції, які можуть затягувати міжособистісні взаємини. Особа, яка відчуває провину, може бути схильною до виникнення образ, конфліктів або відчуження від інших.
Провина може мати суспільні наслідки. Особа, яка вчинила щось негативне, може стикнутися зі стигматизацією та осудом соціуму. Суспільство може ставитися до неї негативно, позначати її ярликами або відчужувати.
Крім того, провина призводить до ізоляції особи. Внаслідок відчуття провини, людина може відмовлятися від соціальних контактів, уникати спілкування з іншими та відчувати себе відокремленою від суспільства.
Подолання провини
Перший крок у подоланні провини – це взяття на себе повної відповідальності за дії та їхні наслідки. Прийняття відповідальності допомагає зосередитися на тому, що ми можемо зробити, щоб виправити помилку та запобігти подібним ситуаціям у майбутньому.
Для подолання провини необхідно вивчити та розуміти причини помилок або небажаних ситуацій, які призвели до провини.
Це може включати самоаналіз, дослідження своїх дій та встановлення зв’язків між ними та їхніми наслідками. Розуміння причин допомагає нам уникнути повторення помилок і розвиватися особистісно.
Для подолання провини важливо використовувати механізми саморозгортання, які допомагають розслабитися, пережити емоції та зрости особистісно.
Прощення себе та інших є важливим кроком у відпусканні провини та розвитку емоційного здоров’я.
Саморефлексія дозволяє нам поглиблювати усвідомлення про себе, вивчати свої мотиви та цінності, що сприяє особистісному росту.
Взаємодія з оточуючими людьми важлива для подолання провини.
Вибачення – це процес, який дозволяє нам висловити жаль та каяття перед тими, кого ми скривдили або кому нашкодили своїми діями.
Відновлення довіри вимагає часу, спільних зусиль та постійного зобов’язання до зміни поведінки.
Реабілітація означає активні кроки у напрямку покращення, виправлення помилок та відновлення позитивного впливу на оточуюче середовище.
Підсумки
Важливо розуміти, що провина є частиною нашого життя, і ми не можемо уникнути помилок чи невдач.
Проте, шляхом усвідомлення, прийняття відповідальності та застосування конструктивних заходів, ми можемо перетворити негативні наслідки провини на позитивний особистісний розвиток.
Важливо бути терплячими та шанувати процес самопізнання та росту, а також взаємодіяти з оточуючими відкрито й чесно.
Вкладення зусиль у розуміння, прийняття та подолання провини допомагає нам стати більш емоційно стійкими, морально сильними та етично свідомими індивідами.
Нехай ця стаття надихне вас на подальше дослідження та вдосконалення своєї особистості, допоможе зробити кроки у напрямку відновлення гармонії та розвитку позитивних взаємин зі світом навколо нас
“Провина від смерті страшніша”(Для чесних людей провина є найстрашнішою бідою)
Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні
СОРОМ ТА ПРОВИНА
Є два людські почуття, які роблять із людини справжню людину. Це сором і провина. У своєму житті людина, можливо, найбільше страждає від почуття провини, навіть більше, ніж від сорому.
Іноді, в процесі виховання може відбутися дуже сильна фрустрація, яка перешкоджає прийняттю цих почуттів. І людина все одно буде їх відчувати, бо вона ж людина! Проте, при цьому вона буде дуже від цього процесу страджати.
Ці почуття необхідні для вирішення важливих питань: “Як я можу жити?” та “Ким я хочу бути?”. Якщо людина незріла, то вона буде уникати цих почуттів. І це може призвести до їх трансформації та повернення у різних деструктивних формах.
ТИПИ ТА ФОРМИ ПРОВИНИ
Здорове почуття провини – це повідомлення про неправильний вчинок та сигнал для перегляду життєвих виборів. Вона може стати підставою для дослідження в психотерапевтичній роботі з клієнтом, вказуючи, де клієнту потрібна підтримка.
Екзистенціальна (онтологічна) провина – це провина за нереалізований потенціал. Це відчуття виникає через відсутність реалізації власного потенціалу, екзистенційні психічні травми, невдачі на шляху самореалізації, або проживання “не свого” життя.
Екзистенційна провина, це вина за злочин проти самого себе, і вона не обмежується лише порушенням заборон і норм. За Р. Меєм, онтологічна провина може бути пов’язана з розділенням з природою та нездатністю точно розуміти світ інших людей.
Така провина є універсальною для всіх людей, оскільки ніхто не може повністю реалізувати свій потенціал, ми розділені з природою, а наші стосунки з іншими людьми спотворені нашим власним сприйняттям.
ПРИКЛАДИ З ПРАКТИКИ. ВІДЧУТТЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ПРОВИНИ
Приклад 1.
Одна моя 25 річна клієнтка, мала стабільну роботу в сфері продажу весільних суконь.
Проте завжди мріяла працювати із б’юті сферою, в якій в неї був, до речі, дуже потужний потенціал. Проте, її вибір більш “практичної” сфери продажів сформувався під тиском батьків.
З роками вона почала відчувати зростаюче розачарування та відсутність задоволення від своєї роботи. Вона стала робити все частіше помилки, та не хоче вставати зранку на роботу, в той час, що лягла вона дуже пізно.
Це почуття розчарування переросло в екзистенціальну провину – провину за нереалізацію свого потенціалу.
Вона зрозуміла, що живе “не своїм життям”, проживаючи дні, які не приносять їй справжнього задоволення або відчуття здійснення.
Приклад 2.
Друга моя 23 річна клієнтка витратила майже більше 3-х років, щоб зрозуміти, що її незадоволеність собою та нерозуміння, що взагалі вона хоче була сформована під впливом партнера.
Кожного разу, коли клієнтка начебто знаходила стежку до розуміння своїх істинних іі партнер перебивав це словами, що вона повинна займатися з ним криптопродажами, бо тільки це приносить “реальні” гроші в наш час.
ПРОВИНА ЯК ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ
Ці відчуття внутрішнього конфлікту та розачарування є прикладом того, як екзистенційна провина може впливати на життя людей.
Останні дві – форми деструктивної провини. Те що руйнує особистість людини, не дає можливості ставати більш цінним, сміливим, та пред’явленим.
Проте, вони різні, тому що ірраціональна, вона більш говорить нам про сукупності із сприйняттям людиною чутливих переживань. Но при цьому багато страху бути не прийнятним , відторженим. І тоді виникає ірраціональне любов.
А в другій людина вибудовує дуже раціонально свою мову. Вона може поястнити в чому не вина. А в чому винна інша людина, проте, подібно першій, вона теж буде деструктивною.
“Я-святі” виправдовувальні речі можуть сказати про нарцистичні аспекти людини, що не пов’язано з контактами та людьми. Те, що зовсім не пов’язано із почуття.
НЕВРОТИЧНА ТА СПРАВЖНЯ ПРОВИНА
Виділяють ще невротичну та справжню провину:
невротична провина виникає, коли людина думає про порушення суспільних заборон або реально їх порушує;
справжня провина з’являється, коли людина порушує власні норми та цінності. Шляхом позбавлення від неї є процес каяття та спокути.
ПРОВИНА ЯК ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ВЛАСНИМ БУТТЯМ
За М. Бубером, провина є наслідком «прийняття відповідальності перед власним ставленням до свого буття». Екзистенціальні психологи вважають, що провина частково замінює собою поняття відповідальності, де винуватий (= дорівнює) відповідальний.
Важливо розрізняти провину та відповідальність, яка означає визнання себе причиною чогось та, можливо, усунення негативних наслідків своїх дій. Відповідальність пов’язана з активністю, а провина – з відчуттям безсилля та відмовою від дій.
ПОГЛЯДИ НА ПРОВИНУ У ТЕОРІЇ ВІДЧУТТЯ
Деякі автори, аналізуючи провину з позицій теорії навчання, пов’язують її зі страхом покарання. Однак, інша частина авторів вважає, що для ефективного навчання провини краще підходять не методи фізичного покарання, а психологічні, орієнтовані на «любов».
Страх втратити любов батьків часто призводить до переживання провини. Люди, схильні до відчуття провини, часто виростають в оточенні, значною мірою орієнтованому на моральні норми.
СОЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕЖИВАННЯ ПРОВИНИ
Згідно з дослідженнями Е.В. Белінського, люди часто приховують своє переживання провини, вважаючи, що інші роблять те саме, що лише посилює відчуження від оточення.
Провина може призвести до відчуження, ізоляції, ворожого ставлення до інших, як способу маскування болісних переживань. Вона часто асоціюється з відчуттям неправоти та поганості, є конфліктом з совістю, реакцією на поведінку, яку людина вважає неправильною.
Цікавим є гендерне розподілення відношення до провини: жінки частіше відчувають провину щодо матері та дітей, а чоловіки – перед Богом та батьком.
В процесі дорослішання та виховання людини в сім’ї, формуються і моделі, що освоїла дитина, щоб вижити:
Відмова вибачити чи забути
Наказання за фантазії, які виходять за рамки дозволеного. А, насправді, такі фантазії – це у майбутньому просторове мислення у людини. І дуже важливо це не закривати, а навпаки бути поруч із дитиною і її фантазіях.
Звинувачення без пояснень
Коли у людини немає шансу зрозуміти навіть за що її звинувачують, просто іде суцільним фоном вина за будь-який проступок.
Очікування морального проступку
Коли звинувачують, попрікають. Відсутність надії що можуть бути зміни, що мені дозволять значимі люди стати другим, сильно впливає на опір.
Доросла людина не готова боротися за свої позиції. Вона, як слон буде вирощений на ланцюзі. І вже і тонку нитку буде сприймати, як обмеження.
Постійна загроза наказання
Вона може бути двох різновидів:
Очікування морального проступку. Коли постійно попрікають, що дитина робить щось не те, то формуються патерни нерозуміння самою дитиною, що вона робить вірно, а що – ні;
Праведний гнів, як відповідь на фрустрацію. А насправді до 6 років у дитини розвиваються лідерські якості.
ПОВЕДІНКА КЛІЄНТА, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО МОЖЛИВУ НАЯВНІСТЬ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ
Почуття провини не завжди може бути осмисленим людиною, та наявність цього почуття можна припустити, аналізуючи поведінку та ситуації, які людина створює довкола себе. Уникнення переживання провини може мати різноманітні прояви.
Клієнти з хронічним переживанням вини, незалежно від того, осмислене воно чи ні, часто демонструють певні моделі поведінки:
Постійне виправдання себе або звинувачення Інших: часто вони виправдовують свої дії словами “я зробив це тому що…” або “я не можу так вчинити, тому що…”. Наприклад, вони можуть відкидати неправильність своїх дій, наполягаючи на їх правильності.
Виправдання дій через обставини. Клієнти можуть виправдовувати свої дії через обставини або особливості іншої людини.
Уникнення прояву невдоволення або обурення. Спроби не виявляти невдоволення та обурення діями інших людей.
Допомога іншим зі шкодою для себе. Часто клієнти намагаються допомагати іншим, нехтуючи власними потребами.
Пошук покарання, яке зменшує провину. Перебування в ситуаціях, які можуть спричинити травму або інші негативні наслідки. Людина, обтяжена провиною, часто стає пасивно реагуючою на своє оточення через страх покарання. Її моральна система більше зосереджена на страху покарання, аніж на власних позитивних цінностях.
Самопокарання та потреба у відпущенні провини. Цікаво також вивчати поведінку та симптоми, які можна розглядати як самопокарання, або як потребу у відпущенні вини через самопокарання.
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОБОТИ З ПРОВИНОЮ
Перед початком терапевтичної роботи з провиною, звинувачений індивід повинен визнати, що завдав шкоди іншій людині, тобто визнати свою відповідальність за поведінку.
Однак, уникнення переживання провини – це складне завдання через різноманітність способів уникнення відшкодування: осмислення завданої шкоди, прийняття особистої відповідальності, зусилля з виправлення ситуації та прохання про прощення.
Якщо у людини виникає страждання як ірраціональна частина процесу, воно частково іскупає провину. Проте не всю провину можна іскупити.
Важливо визначити, наскільки людина важлива і потрібна, та чому вона потрібна, адже можна зробити лише те, до чого готовий. Якщо дії викликають дисонанс, це може бути через заміну істинних переживань і невдоволення чимось іншим, наприклад, страхом змін у житті.
Ми говоримо про серйозні речі, такі як залежність, страшна травма, але якщо на підсвідомому рівні у людини більше “плюшек”, ніж у ідеальному образі, то вона не буде прагнути до змін. Людині легше переживати провину перед роботою і сім’єю, ніж перед собою. Робота з ірраціональною частиною вини є суттю роботи з виною.
Р. Поттер-Эфрон (2002) описує ірраціональну провину як “липке” переживання, яке може повертатися. Нерозв’язана проблема вини часто є причиною дострокового завершення терапії. Терапевт, який працює з винуватим клієнтом, повинен вчитися терпінню та вірі у прогрес.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ У ТЕРАПЕВТИЧНІЙ РОБОТІ З ПРОВИНОЮ
При роботі з провиною потрібно дотримуватися наступних еапів роботи:
Ідентифікація провини, як життєвої проблеми
Розділення раціональної та ірраціональної провини
Фокусування на раціональних компонентах вини
Фокусування на ірраціональних компонентах провини
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТЕРАПІЇ ПРОВИНИ
Основними напрямкамит ерапії вини наступні пункти етапи:
Допомога у розмежуванні раціональної та ірраціональної провини.
Пошук послань, які формують ірраціональну провину у сім’ї.
Пов’язування провини зі страхом покарання.
Заохочення ініціативи та турботи про себе.
Допомога у дослідженні та розвитку позитивної системи цінностей.
Перевірка переживання провини, як сигналу для перевірки поточних життєвих виборів.
Дослідження способів уникнення раціональної провини.
Перетворення визнання провини в план дій.
ПРОВИНА В ТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДНОСИНАХ
Провина може бути характерною не тільки для клієнтів, а й для терапевтів. Розглянемо провину терапевта в контексті тріангуляції, описаної Карпманом у моделі “Тиран-Жертва-Рятівник”.
ТРИАНГУЛЯЦІЯ В СИТУАЦІЇ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ
Це може бути характерним, наприклад, для ситуації співзалежності, коли клієнт знаходиться в ролі “жертви“, а його партнер – “тиран“.
Терапевт, маючи схожі з клієнтом інтроекти, які блокують реалізацію агресії, може прийняти роль “рятівника“. В такому разі вина може мігрувати у терапевтичних відносинах між клієнтом та терапевтом.
ДИНАМІКА ПРОВИНИ У ТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДНОСИНАХ
Спочатку клієнт скаржиться та просить допомоги, але продовжуючи бездіяльність, може висловлювати невдоволення щодо ефективності терапії.
Терапевт може почувати себе винним за ненадання достатньої допомоги або навіть прийняти роль “тирана“, починаючи обвинувачувати клієнта за недостатні зусилля.
Клієнт може відчувати страх та замішання та відмовлятися від терапії, змушуючи терапевта відчувати вину.
ВИХОДИ З ТРИАНГУЛЯЦІЇ
Вихід з такої ситуації може бути у чесному визнанні терапевтом свого бессилия слідувати первинному запиту та прийнятті клієнтом відповідальності за спільний пошук інших форм співпраці з терапевтом.
Таким чином, почуття провини можна розглядати в різних контекстах, обираючи відповідну в кожному випадку терапевтичну стратегію.
Можливо, в кожній конкретній ситуації потенційно містяться всі аспекти цієї теми. Який з них стане фігурою терапевтичної сесії в той чи інший момент передбачити складно.
Це буде залежати від особливостей ситуації, клієнта і чутливості терапевта до цих аспектів.
Звертайтеся, будь ласка, до мене, чи до інших спеціалістів “Простору Психологів” і отримуйте професіональну підтримку на шляху до подолання цього почуття та покращання свого життя!
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
ПІДБІР ФАХІВЦІВ
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “провина”, так і одразу за кількома, наприклад “втрата”, “сором” і “консультація психолога” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи“ у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВ(АВТОРСТВО) ПСИХОЕНЦИКЛОПЕДІЇ
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
