Захисні механізми особистості: раціоналізація

Заснована на практиці загальна інформація про раціоналізацію як захисний механізм особистості у Психоенциклопедії

Механізми психологічного захисту.

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

Раціоналізація – ще одне «наше все».

Це механізм психічного захисту, за якого наш розум використовує тільки ту частину сприйнятої інформації, яка, так би мови- ти, йому пасує, йому годиться, і відповідно висновки робить тільки ті й такі, завдяки яким наша власна поведінка постає єдино можливою за тих чи інших обставин

(а це неправда).

Іншими словами, наша психіка шукає і знаходить раціональне пояснення для поведінки або рішень, що мають причини, зовсім інші від тих, які ми їм приписуємо.

Найкраще і найдоступніше описаний цей механізм у байці Езопа «Лисиця й виноград». Пам’ятаєте? Коли Лисиці не вдалося дотягнутися до винограду та з’їсти його, вона оголосила, що він того й не вартий був насправді: зелений та квасний. І що не дуже- то вона його й хотіла – і гордо собі пішла геть. Ковтаючи, вочевидь, голодну слину. Ну але заспокоївши сама себе.

Захисна функція раціоналізації полягає в спробі post factum створити гармонію між бажаним і реальним станом і запобігти втраті самоповаги. Це намагання пояснити поведінку, яка ніяк не підлягає поясненню за допомогою логіки, ситуацію, яка нас не влаштовує. Це може бути також спроба виправдати нашу невдачу чи помилку.

Раціоналізація спрямована на зведення до мінімуму неприєм- них переживань.

У тому, що в психотерапії ми називаємо опором, теж лежить захисний механізм раціоналізації. Коли нам кажуть про щось не- приємне, щось, що зачіпає наші цінності, що робить нам боляче, про що ми не хочемо чути й це визнавати – вмикається опір, що виражається раціоналізацією.

Наприклад, нашу пасивність ми називаємо обережністю, агресивність – самозахистом, а байдужість – буцімто бажанням зробити тих, що звертаються до нас за допомогою, більш самостійними.

У кожному з цих випадків рішення, як вчинити, приймається підсвідомо: людина не усвідомлює мотивації, яка насправді нею керує, а коли б виникло питання про причини прийнятого рішення, а причина виявляється недостойною, то ми, замість того, щоб її усвідомити, шукаємо раціонального виправдання, яке покликане переконати оточення

(і нас самих – передусім нас самих!)

у розумних, красивих і соціально схвалюваних резонах та під- ставах нашого вибору.

Тому психотерапевти кажуть: там, де починається опір – починається правда. Правда, чути про яку ми не хочемо, яку ми старанно замаскували від себе самих.

Складно повірити – але ми самі переконані в нашій щирості! Ми у наші раціоналізації всією душею віримо.

Віримо, що ми не заздримо нікому, хто має більше чи краще. Нам насправді того і не треба! Ми насправді того й не хочемо! Ми такі, ми задоволені малим, адже ж так і треба, так і правильно жити, ні..?

Хтось знає набагато більше. Ну і нехай! Синя панчоха, книжкова міль, чокнутий професор! А ми такі, ми звиклі люди, не вискочки, ми «простіші, і люди до нас тягнуться».

Хтось Є чимось більшим. Ну звіііісно! Ну йому ж дооообре! В нього ж були більші стартові можливості! От якби в мене вони були!!!! то я б теж. А так я що, а мені й на своєму місці чудово.

Раціоналізація може бути дуже помічною й об’єктивно приносити користь. Це, знову ж, як і всі захисні механізми, «запобіжник» нашої психіки, щоб її, нашу кохану, не рознесло.

Проблеми починаються тоді, коли раціоналізація використовується для того, щоб видавати самому собі індульгенцію на деструктивну поведінку, для підміни справжніх причин того, що ми робимо – часто недостойних причин – на соціально прийнятні.

Переповіли комусь неприємну плітку, про те, які гидоти про нього говорять? То тільки для їхнього ж добра!

Розказали комусь, що чоловік зраджує? Так лише ж для того, щоб відкрити їй очі!

Серйозно?..

А оце «в мене не було іншого виходу!»?! (Спойлер: інший вихід є завжди).

Раціоналізація може суперечити логіці й фактам, але не обов’язково. Ірраціональність її раціональності полягає лише в тому, що оголошений мотив діяльності не є справжнім.

І тут просто не можу не згадати дуже гарну сентенцію:

Обманюючи інших, не обманюйте себе.

Будьмо щирі хоча б із собою.

(Якщо навіть з психотерапевтом не вдається. Втім, його обманути навряд чи вийде. Просто він вам про це не спішитиме повідомити).