Нарколепсія: симптоматика та діагностика

Нарколепсія є складним і часто недооціненим розладом сну, який характеризується чотирма основними симптомами: надмірна денна сонливість (НДС), каталепсія, гіпнагогічні галюцинації та сонний параліч. Однак, у дітей ці симптоми можуть проявлятися частково, а саме, рідко зустрічаються всі чотири одночасно. Первинним симптомом є НДС, яка повинна тривати щонайменше три місяці для підтвердження діагнозу.

Важливим аспектом є те, що нарколепсія часто залишається нерозпізнаною на довгі роки, і середній час від появи перших симптомів до встановлення діагнозу становить близько 10 років. Цей розлад може суттєво вплинути на соціальне та академічне життя дітей з нормальним інтелектом, призводячи до зниження успішності в школі та проблем у спілкуванні з однолітками. Хоча нарколепсія не є виліковною, існують ефективні методи лікування, які включають медикаментозну терапію та психосоціальну підтримку.

Нарколепсія: етімологія та психологічні наслідки

Вважається, що нарколепсія має складну етіологію, яка включає генетичну схильність, порушення у функціонуванні нейротрансмітерів, зокрема гіпокретину, та можливий вплив імунних процесів. Діти, які страждають на нарколепсію, знаходяться у групі ризику розвитку емоційних проблем, включаючи депресію, тривожність та низьку самооцінку. У дослідженні, яке включало 88 пацієнтів у віці від 5 до 17,5 років, виявлено, що 25% дітей з нарколепсією мають симптоми депресії.

Ці психологічні труднощі можуть значно впливати на соціальну інтеграцію дітей і підлітків. Вони можуть відчувати себе ізольованими, нерішучими та втрачати почуття власної гідності через свої симптоми.

Зокрема, діти з нарколепсією можуть:

1. Бути соціально замкнутими та відчувати ізоляцію від родини та друзів.
2. Вважати, що їхні симптоми не розуміють або не толерують інші.
3. Почуватися ніяково, коли симптоми виникають у соціальних ситуаціях, наприклад, у класі.
4. Ставати інтровертами або уникати соціальних взаємодій, які можуть провокувати каталепсію або привертати увагу до їхньої сонливості.
5. Відчувати підвищену тривожність через жахливі галюцинації, неочікуване засинання та катаплексичні епізоди.
6. Зіштовхуватися з помилковими уявленнями з боку вчителів та опікунів, які можуть вважати їх “ледачими” чи “немотивованими”.

Діагностичні Критерії за DSM-5 та ISCD-3

Згідно з Діагностичним і статистичним посібником з психічних розладів п’ятого видання (DSM-5), нарколепсія визначається як повторювані епізоди непереборного бажання спати, засипання або дрімання протягом дня. Ці симптоми повинні проявлятися щонайменше тричі на тиждень протягом останніх трьох місяців.

Для підтвердження діагнозу необхідна наявність принаймні однієї з наступних ознак:

• епізоди каталепсії, що виникають кілька разів на місяць;
• дефіцит гіпокретину;
• латентність REM-фази сну (фази швидкого руху очей) ≤ 15 хвилин або середня латентність сну ≤ 8 хвилин, або ≥ 2 періоди ранніх фаз REM-сну (SOREMPs).

Нарколепсія поділяється на легкий, середній та важкий ступені, залежно від частоти, потреби у денному сні та порушень нічного сну. DSM-5 також виділяє п’ять підтипів нарколепсії:

1. Нарколепсія без каталепсії, але з дефіцитом гіпокретину.
2. Нарколепсія з каталепсією, але без дефіциту гіпокретину.
3. Аутосомно-домінантна мозочкова атаксія, глухота та нарколепсія.
4. Аутосомно-домінантна нарколепсія, ожиріння та цукровий діабет 2 типу.
5. Нарколепсія, вторинна відносно іншого медичного стану.

Згідно з Міжнародною класифікацією розладів сну (ISCD-3) Американської академії медицини сну, нарколепсія класифікується як нарколепсія 1 типу та нарколепсія 2 типу. Зміни в термінології відображають той факт, що у деяких пацієнтів є дефіцит гіпокретину, який є основною причиною нарколепсії, проте каталепсія може бути відсутня на момент встановлення діагнозу.

Нарколепсія 1 типу характеризується сонливістю, каталепсією та позитивним множинним тестом латентності сну (MSLT), або сонливістю та дефіцитом гіпокретину. Нарколепсія 2 типу проявляється сонливістю, позитивним MSLT та відсутністю маркерів першого типу. Гіперсомнія та/або результати MSLT не повинні бути пояснені іншими розладами сну, неврологічними, психічними або медичними станами, вживанням ліків чи психоактивних речовин.

Діагноз нарколепсії за можливості повинен бути підтверджений за допомогою полісомнографії (ПСГ) та MSLT. Альтернативним методом діагностики є вимірювання рівня гіпокретину у спинномозковій рідині (СМР), який повинен бути ≤ 110 пг/мл для підтвердження нарколепсії.

Нарколепсія: анамнез захворювання

Нарколепсія є хронічним порушенням сну, основним проявом якого є надмірна денна сонливість (НДС). У здорових людей сонливість виникає циклічно після тривалого неспання, і зазвичай проявляється лише в умовах низької активності, наприклад, під час перегляду телевізора або під час монотонних завдань. Однак, у пацієнтів з нарколепсією, сонливість настільки сильна, що може призвести до раптового засинання навіть під час активної діяльності, яка вимагає концентрації, як-от водіння, прийом їжі або розмова. Таке засинання, як правило, короткочасне, проте відновлювальне, оскільки пацієнти швидко переходять у фазу швидкого руху очей (REM-сну).

Порушення нічного сну та нічна поведінка

Хоча основною ознакою нарколепсії є денна сонливість, значна частина пацієнтів також має труднощі з нічним сном. Їхній сон часто буває переривчастим і неякісним. Окрім цього, може спостерігатися нічна нав’язлива поведінка, така як розлади харчової поведінки або нічне куріння. Ожиріння також є поширеним симптомом серед хворих на нарколепсію, що може сприяти розвитку синдрому обструктивного апное уві сні — ще одного потенційного фактору порушення сну.

Каталепсія

Одним із найбільш характерних симптомів нарколепсії є каталепсія — раптова, короткочасна втрата м’язового тонусу, що виникає через порушення REM-сну під час неспання. Цей стан може варіюватися від часткової втрати тонусу (наприклад, кивок головою або ослаблення колін) до повної генералізованої втрати контролю над м’язами, яка може призвести до падіння. У деяких дітей каталепсія може також проявлятися у м’язах обличчя. Хоча каталепсія не впливає на дихальні рухи чи окорухову функцію, її унікальною особливістю є провокування емоціями, такими як сміх або гнів. Цей симптом спостерігається у 70% пацієнтів з нарколепсією, і його наявність разом із НДС є ключовим діагностичним критерієм.

Сонний параліч

Ще один тривожний симптом, з яким стикаються пацієнти з нарколепсією, — це сонний параліч, коли людина не може рухатись під час пробудження або засинання, незважаючи на збережену свідомість. Хоча цей стан може бути досить лякаючим, він не впливає на дихальні та окорухові функції. Сонний параліч виникає рідше, коли пацієнт спить у незручній позі. Полегшити стан допомагають сенсорні стимули, такі як дотик або розмова з іншою людиною.

Галюцинації

Нарколепсія також супроводжується гіпнагогічними (під час засинання) або гіпнопомпічними (під час пробудження) галюцинаціями. Вони можуть бути яскравими та включати зорові, слухові або тактильні відчуття, схожі на сни, що робить ці галюцинації надзвичайно реалістичними.

Питання, які слід поставити батька/опікунам під час збору анамнезу:

• чи важко дитину розбудити вранці?
• чи постійно втомлена або сонлива дитина протягом дня?
• чи засинає дитина під час занять у школі або інших видів діяльності?
• чи дрімає дитина вдень? Якщо так, як довго триває денний сон і чи він бадьорить?
• чи проявляє дитина гіперактивність, слабку концентрацію/когнітивні складнощі або «погану поведінку»?

Для визначення режиму сну слід дізнатись у батьків/опікунів:

• о котрій годині дитина лягає спати та прокидається у будні дні та вихідні?
• скільки часу потрібно дитині, щоб заснути?
• як часто і як надовго дитина прокидається протягом ночі?
• Слід використовувати Шкалу сонливості Епворта для дітей та підлітків (ESS-CHAD) з пацієнтами від 12 до 18 років та їх батьками, щоб виявити надмірну денну сонливість.

Шкала сонливості Епворта для дітей та підлітків (ESS-CHAD)

• Ваше ім’я _______________
• Дата опитування _______________________
• Вік __(у роках). Хлопець?_ Дівчинка?__
• Як часто протягом останнього місяця ви засинали при виконанні дій (активностей), описаних нижче?
• Навіть якщо ви не робили деякі із цих дій протягом останнього місяці, спробуйте уявити, як вони могли б вплинути на вас?

ESS > 10 свідчить про надмірну денну сонливість;

ESS ≥ 16 свідчить про високий рівень надмірної денної сонливості.

Для оцінки каталепсії необхідно дізнатись у батьків/опікунів:

• чи дитина колись повідомляла про раптову слабкість у ногах, руках, голові або обличчі, коли вона веселилася, почувалась збудженою, злою або сміялася?
• як часто вони помічали наступні симптоми у своєї дитини: падіння; кивання головою; висунутий язик, відкритий рот, опущені повіки, заплющені або закочені очі.
• Пацієнти та батьки можуть використовувати Щоденник сну/каталепсії, щоб визначити можливі події та обговорити їх зі спеціалістом зі сну.
• Для оцінки галюцинації необхідно дізнатись у пацієнтів та
• батьків/опікунів:
• як часто дитина має випадки, що нагадують сон та бачить або
• чує нереальні речі, коли засинає або прокидається?
• Для оцінки сонного паралічу необхідно дізнатись у пацієнтів та
• батьків/опікунів:
• як часто ваша дитина відчуває, що не може рухатися або
• говорити, коли засинає або прокидається?
• Для оцінки порушення сну необхідно дізнатись у пацієнтів та
• батьків/опікунів:
• чи є у дитини денний сон?дитині важко прокидатися вранці?
• як часто та наскільки довго дитина прокидається вночі?
• у дитини є труднощі із засинанням після нічних пробуджень?

Диференційний діагноз

При проведенні диференційного діагнозу важливо враховувати, що нарколепсія є рідкісним станом, але вона може мати значний вплив на якість життя дитини. Тому правильне і своєчасне діагностування є надзвичайно важливим. Лікарі повинні зосередитися на всіх основних симптомах, а також на взаємодії між ними, щоб забезпечити точне діагностування і відповідне лікування.

Диференціальна діагностика нарколепсії

Нарколепсія: рекомендації щодо діагностики та лікування

1. Скринінг симптомів:
   • Опитування батьків/опікунів щодо режиму сну дитини, його якості та частоти денного сну також може бути корисним інструментом для діагностики.
2. Використання стандартних опитувальників, таких як Шкала сонливості Епворта для дітей та підлітків (ESS-CHAD), може допомогти виявити надмірну денну сонливість.
3. Полісомнографія (ПСГ) та тест множинної латентності сну (ТМЛС):
   • Ці тести є золотим стандартом для діагностики нарколепсії, вони дозволяють виявити характерні зміни у структурі сну, такі як скорочення латентності REM-сну та надмірну денну сонливість.
4. Лабораторні дослідження:
   • Дослідження рівня гіпокретину-1 в цереброспінальній рідині може бути корисним для підтвердження діагнозу, особливо у випадках нарколепсії 1 типу.
5. Лікування:
6. Лікування нарколепсії у дітей включає як медикаментозну, так і немедикаментозну терапію.
7. Стимулятори та інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СЗЗСН) можуть використовуватися для лікування надмірної денної сонливості і каталепсії.
8. Важливим є забезпечення дитини стабільним розкладом сну та регулярними денними дрімотами.
9. Психологічна підтримка та консультування можуть допомогти дитині та її родині справитися з емоційними та поведінковими аспектами захворювання.
10. Освітні та соціальні рекомендації:
    • Важливо працювати з навчальними закладами для забезпечення спеціальних умов для навчання дітей з нарколепсією, таких як гнучкий графік, можливість денних дрімот та підтримка з боку шкільних психологів.

Нарколепсія: обстеження

Дослідження сну є обов’язковим етапом при обстеженні пацієнтів з підозрою на нарколепсію. Поєднання полісомнографії (ПСГ) з тестом множинної латентності сну (MSLT) може допомогти підтвердити діагноз нарколепсії та виключити інші розлади сну.

Дослідження гіпокретину

Вимірювання рівня гіпокретину у спинномозковій рідині (СМР) також може бути корисним для встановлення діагнозу. Рівень гіпокретину у СМР нижче 110 пг/мл включений до діагностичних критеріїв нарколепсії у другому виданні Міжнародної класифікації розладів сну (ICSD-2). Проте варто зазначити, що високий рівень гіпокретину у СМР не виключає можливості діагнозу нарколепсії.

Візуалізаційні дослідження

У більшості випадків візуалізаційні дослідження не дають результатів, корисних для діагностики нарколепсії. Однак кілька невеликих досліджень за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) виявили зміни у Варолієвому мості всередині ретикулярної активуючої системи. Такі дослідження, як МРТ, можуть бути корисними для виключення рідкісних причин симптоматичної нарколепсії. Структурні аномалії стовбура та проміжного мозку можуть проявлятися як ідіопатична нарколепсія. У пацієнтів зі вторинною нарколепсією МРТ головного мозку може показати різноманітні аномалії, які відповідають основній причині.

Нарколепсія: лікування та менеджмент

Окрім дотримання правильного режиму сну (зазвичай 7,5-8 годин нічного сну) та запланованих денних дрімот, важливі наступні нефармакологічні заходи:

• надання емоційної підтримки та професійного консультування як пацієнтам, так і їхнім батькам.
• Допомога в оформленні документів щодо спеціалізованих академічних потреб, страхування, інвалідності та отримання водійського посвідчення.
• Опитування пацієнтів щодо поведінки високого ризику, такої як вживання алкоголю та наркотиків, що може погіршити симптоми.
• Збір анамнезу щодо депресії, конфліктів у родині та інших психосоціальних проблем.

Також слід заохочувати дітей до участі у позашкільних заходах та заняттях спортом. Якщо діти з нарколепсією виглядають сонливими, співробітники школи повинні обмежити їхню участь в активних заняттях. Уникнення вживання продуктів із високим вмістом рафінованого цукру може допомогти зменшити денну сонливість.

Фармакотерапія

Раніше пемолін вважався препаратом першої лінії для дітей, молодших 7 років, які страждали на нарколепсію. Проте, через високий ризик токсичного впливу пемоліну на печінку, його було вилучено з ринку США у 2005 році. На даний момент немає фармакотерапії, схваленої FDA для лікування нарколепсії у дітей. Проте препарати, що використовуються для лікування дорослих, застосовуються off-label у педіатричній популяції з позитивними результатами. Зокрема, метилфенідат та модафініл довели свою ефективність у пацієнтів віком 6-15 років.

Дієта та активність

Пацієнтам з нарколепсією важливо дотримуватися певних дієтичних і активних рекомендацій для підтримання здоров’я та запобігання небезпечним ситуаціям.

Дієтичні рекомендації:

• Уникати вживання важких металів та алкоголю, які можуть посилювати симптоми або викликати небажані реакції.

Рекомендації щодо активності:

• Пацієнти повинні мати запланований короткий денний сон, який допоможе зменшити денну сонливість та покращити загальний стан.
• Уникати керування автомобілем, роботи з важкими механізмами та інших потенційно небезпечних видів діяльності під час сонливості. Це важливо для запобігання нещасним випадкам.
• Пацієнти з нарколепсією та катаплексією повинні дотримуватися додаткових заходів безпеки, зокрема носити рятувальний жилет під час водних видів діяльності, уникати водних активностей на самоті та інформувати інших членів команди про можливість нападів катаплексії.

Висновки

Спеціалісти повинні працювати в тісній співпраці з батьками та освітніми установами для забезпечення повної підтримки таких дітей. Своєчасне виявлення симптомів та їх корекція можуть допомогти мінімізувати вплив захворювання на життя дитини та забезпечити їй можливість досягти повного потенціалу в соціальній та академічній сферах.

Додаткові запитання

Чи може нарколепсія бути пов’язана з харчуванням?
Хоча пряма залежність між харчуванням і нарколепсією не доведена, деякі дослідження показують, що певні продукти можуть впливати на сонливість. Наприклад, споживання продуктів з високим вмістом рафінованого цукру або глютену інколи підвищує ризик денних приступів сонливості. Дієтичні корективи можуть допомогти зменшити симптоми.

Як фізичні вправи впливають на нарколепсію?
Помірна фізична активність може поліпшити загальний стан людини з нарколепсією, допомагаючи регулювати сонливість вдень. Проте надмірні фізичні навантаження можуть викликати катаплексію — раптову втрату м’язового тонусу, що часто супроводжує нарколепсію.

Чи може нарколепсія у дітей впливати на їх навчання та соціальні взаємини?
Так, нарколепсія у дітей часто впливає на їхнє навчання через постійну сонливість, що заважає концентрації та запам’ятовуванню матеріалу. Це також може призвести до соціальної ізоляції, оскільки інші діти можуть не розуміти стан свого однолітка, а самі пацієнти можуть уникати активностей через страх раптового засинання або нападів катаплексії.

Гіперсомнія – це нездатність залишатися бадьорим і уважним протягом дня, незважаючи на більш ніж достатню кількість нічного сну. Гіперсомнія створює проблеми на роботі, в суспільстві та в побуті. Лікування включає медикаментозні, немедикаментозні методи, а також навчання та групи підтримки.

Що таке гіперсомнія?

Гіперсомнія – це стан, при якому людина відчуває надзвичайну денну сонливість, незважаючи на те, що сон повинен бути достатнім (або більш ніж достатнім). Якщо у вас гіперсомнія, то ви, скоріш за все, звернетеся до психотерапевта ііз жалобами, що ви засинаєте кілька разів протягом дня. Гіперсомнія впливає на здатність клієнта функціонувати на роботі та в суспільстві, погіршує якість життя та підвищує ризик нещасних випадків.

Хто страждає на гіперсомнія?

Гіперсомнія частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків. Вважається, що на неї страждає близько 5% населення. Зазвичай її діагностують у підлітковому або молодому віці (середній вік від 17 до 24 років).

Симптоми та причини. Які ознаки та симптоми гіперсомнії?

Ознаки та симптоми гіперсомнії включають:

• постійні, повторювані епізоди надзвичайної сонливості протягом дня;
• сон довше, ніж зазвичай (10 або більше годин), але при цьому ви все ще дуже сумні вдень і маєте труднощі з засинанням вдень;
• труднощі з пробудженням вранці («сонне сп’яніння») або після денного сну, іноді розгубленість або агресивність;
• денний сон не призводить до покращення пильності. Вони не освіжають і не відновлюють сили;
• тривога, дратівливість;
• зниження енергії;
• неспокій;
• уповільнене мислення, повільне мовлення, нездатність зосередитися/сконцентруватися, проблеми з пам’яттю;
• головний біль;
• втрата апетиту;
• галюцинації.

Що викликає гіперсомнія?

Причина більшості випадків гіперсомнії залишається невідомою. Дослідники вивчали потенційну роль нейромедіаторів у мозку та спинномозковій рідині, включаючи гипокретин/орексин, дофамін, гістамін, серотонін та гамма-аміномасляну кислоту (GABA). Генетичний зв’язок може бути можливим, оскільки сімейний анамнез присутній у 39% людей з ідіопатичною гіперсомнією. Дослідники також вивчають роль певних генів у циркадному ритмі, який може відрізнятися у людей з ідіопатичною гіперсомнією.

Діагностика та тести. Як діагностується гіперсомнія?

Лікар-сомнолог запитає про симптоми клієнту, історію хвороби, історію сну та ліки, які клієнт приймає в даний час. такж, він може попросити відстежувати свій режим сну і неспання за допомогою щоденника сну. А також, попросити носити актиграфічний датчик – невеликий пристрій, схожий на годинник, який носять на зап’ясті і який може відстежувати порушення в циклі сну і неспання протягом декількох тижнів.

Іншими тестами, які може призначити фахівець зі сну, є:

• полісомнографія. Це дослідження нічного сну, яке вимірює ваші мозкові хвилі, дихання, серцеві ритми і м’язові рухи під час фаз сну. Тест проводиться в лікарні, центрі дослідження сну або в іншому призначеному місці під безпосереднім наглядом кваліфікованого фахівця зі сну. Цей тест допомагає діагностувати розлади, які, як вважають, викликають сонливість;
• тест на багаторазову латентність сну. Цей тест денного сну вимірює схильність людини до засинання під час п’яти 20-хвилинних спроб сну, запланованих з інтервалом у дві години. Тест реєструє активність мозку, в тому числі кількість фаз швидкого сну;
• опитувальники про сон. Клієнтв можуть попросити заповнити один або кілька опитувальників, в яких вас просять оцінити вашу сонливість. Популярними опитувальниками сну є шкала сонливости Эпворта та Стенфордська шкала сонливості.

Згідно з діагностичними критеріями з діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів, у клієнту буде діагностовано гіперсомнія, якщо ви:

1. Відчуваєте надмірну сонливість, незважаючи на щонайменше сім годин сну, і маєте принаймні один з таких додаткових симптомів: (а) засинаєте кілька разів протягом одного дня; (б) спите більше дев’яти годин, але все одно не відчуваєте себе бадьорим і свіжим; або (в) не відчуваєте себе повністю бадьорим після різкого пробудження.
2. Відчуваєте гіперсомнія щонайменше тричі на тиждень протягом щонайменше трьох місяців.
3. Повідомте про те, що гіперсомнія спричиняє значний стрес або погіршення у вашій психічній, соціальній, робочій або інших сферах життєдіяльності.

Чи існують різні типи гіперсомнії?

Різні організації, що займаються вивченням сну, та психіатричні організації мають різні системи класифікації та підкатегорії гіперсомнії. Ускладнює ситуацію те, що ці класифікації продовжують розвиватися. Найбільш загальноприйнятим критерієм є те, що існує два основних типи гіперсомнії: вторинна гіперсомнія та первинна гіперсомнія.

Вторинна гіперсомнія

Вторинна гіперсомнія означає, що ваша надмірна сонливість викликана якоюсь іншою відомою причиною. Причини включають:

1. Уникайте алкоголю перед сном. Хоча алкоголь є депресантом і здається, що він може допомогти вам заснути, оскільки він метаболізується вашим організмом, він викликає пробудження і часто асоціюється з кошмарами і пітливістю.
2. Уникайте тютюну та нікотиновмісних продуктів перед сном. Нікотин є стимулятором.
3. Порадьтеся зі своїм фахівцем зі сну про те, чого слід уникати з точки зору продуктів харчування або певних ліків.
4. Будьте обережні за кермом або в роботі з обладнанням, яке може бути небезпечним для вас або інших. Попрацюйте зі своєю медичною командою, сім’єю та роботодавцем над адаптацією або коригуванням, щоб убезпечити себе та оточуючих.
5. Уникайте роботи в нічну зміну.
6. Може бути корисно поговорити з психологом або консультантом і знайти групу підтримки, щоб навчитися справлятися з проблемами, пов’язаними з гіперсомнією. Попросіть свого фахівця зі сну порекомендувати вам групи підтримки та дати їхні назви. Приводьте на ці зустрічі близьких людей. Людей з гіперсомнією часто сприймають як ледачих або некомпетентних, і якщо ви розповісте їм про цей стан, це допоможе вашим стосункам.

Перспективи / прогноз. На що я можу розраховувати, якщо у мене гіперсомнія?

Ваш результат залежить від причини розладу. Хоча гіперсомнія не є небезпечною для життя, вона може мати значний вплив на якість вашого життя. Вона може призвести до втрати здатності функціонувати в сім’ї, в соціальних ситуаціях, на роботі або в інших умовах. Якщо ви заснете за кермом, це може стати причиною дорожньо-транспортної пригоди. Ліки та зміна способу життя можуть допомогти поліпшити деякі симптоми у деяких людей з гіперсомнією. Інші люди можуть не досягти повного полегшення.

Додаткові поширені запитання

Чи нарколепсія – це те саме, що й гіперсомнія?

Ні, це не одне і те ж захворювання, але вони мають деякі спільні симптоми, особливо надмірну денну сонливість. Одна з головних відмінностей полягає в тому, що нарколепсія пов’язана з раптовими нападами сну. Це не є симптомом гіперсомнії. Крім того, сон у людини з гіперсомнією часто триває більше години і не є бадьорим. Людина з нарколепсією може відчувати себе бадьорою після короткого сну. Нарколепсія може бути чітко діагностована за допомогою полісомнографічного тестування.

Чи може тривога викликати гіперсомнія?

Ні, тривога не викликає гіперсомнія. Однак гіперсомнія може викликати тривогу.

Інсомнія – поширеність проблеми безсоння, його клінічні прояви та наслідки

Ще в 1983 році на конференції NIH Consensus Conferences безсоння розглядали як симптом основного розладу, і лікування було спрямоване на вирішення цієї основної проблеми, не враховуючи особливостей безсоння. Але з 2005 року інсомнія було визнано окремим розладом, із власними діагностичними критеріями та протоколами лікування.

Інсомнія є найбільш поширеним порушенням сну. Від 6 до 15% людей страждають від цього розладу, причому у 84% випадків інсомнія супроводжує інші розлади, такі як депресія, тривожні розлади або медичні захворювання. Найчастіше цей розлад зустрічається у жінок, людей похилого віку, а також у пацієнтів з неврологічними захворюваннями, що суттєво обмежує їхню якість життя та має значні економічні наслідки.

Діагностика безсоння базується на таких основних класифікаціях, як Міжнародна класифікація розладів сну (ICSD), Діагностично-статистичний посібник Американської психіатричної асоціації (DSM), Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) та визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Безсоння визначається як стан, що характеризується наступними симптомами:

• Труднощі із засинанням, часті пробудження серед ночі або раннє ранкове пробудження, що не входить до запланованого режиму (принаймні за 30 хвилин до запланованого часу пробудження або засинання).
• Порушення денного функціонування, такі як втома, зміни настрою, зниження концентрації уваги та функцій пам’яті.
• Ці симптоми спостерігаються щонайменше 3 ночі на тиждень і тривають не менше 3 місяців.
• Симптоми зберігаються, незважаючи на достатні умови для сну.
• Безсоння не пояснюється іншим розладом сну.

Примітка: Діагноз “безсоння” не ставиться, якщо симптоми недостатньо виражені для вимагання клінічної допомоги.

Для вибору ефективних інструментів та підходів у лікуванні інсомнії важливо визначити, до якої групи вона належить

Види	Важливі інтервенції
Гостра (транзиторна) інсомнія	Тривалість до 1 тижня, часто є наслідком емоційного стресу або зовнішніх чинників (шум, освітлення тощо). Рекомендується один психоедукаційний сеанс і роздаткові матеріали про самодопомогу. Додатковий сеанс може бути корисним для запобігання рецидиву.
Короткочасна інсомнія Хронічна інсомнія	Тривалість від 1 до 3 тижнів, виникає через тривалі стресові або адаптаційні переживання. Обговорення гігієни сну допомагає уникнути розвитку дезадаптивних звичок, які можуть призвести до психофізіологічного безсоння.
Хронічна інсомнія	Тривалість понад 3 місяці. Необхідний повний курс когнітивно-поведінкової терапії для безсоння (КПТ-І).

Поширеність проблеми безсоння, його клінічні прояви та наслідки

Ще в 1983 році на конференції NIH Consensus Conferences безсоння розглядали як симптом основного розладу, і лікування було спрямоване на вирішення цієї основної проблеми, не враховуючи особливостей безсоння. Але з 2005 року інсомнію було визнано окремим розладом, із власними діагностичними критеріями та протоколами лікування.

Інсомнія є найбільш поширеним порушенням сну. Від 6 до 15% людей страждають від цього розладу, причому у 84% випадків інсомнія супроводжує інші розлади, такі як депресія, тривожні розлади або медичні захворювання. Найчастіше цей розлад зустрічається у жінок, людей похилого віку, а також у пацієнтів з неврологічними захворюваннями, що суттєво обмежує їхню якість життя та має значні економічні наслідки.

Діагностика безсоння базується на таких основних класифікаціях, як Міжнародна класифікація розладів сну (ICSD), Діагностично-статистичний посібник Американської психіатричної асоціації (DSM), Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) та визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Безсоння визначається як стан, що характеризується наступними симптомами:

• Труднощі із засинанням, часті пробудження серед ночі або раннє ранкове пробудження, що не входить до запланованого режиму (принаймні за 30 хвилин до запланованого часу пробудження або засинання).
• Порушення денного функціонування, такі як втома, зміни настрою, зниження концентрації уваги та функцій пам’яті.
• Ці симптоми спостерігаються щонайменше 3 ночі на тиждень і тривають не менше 3 місяців.
• Симптоми зберігаються, незважаючи на достатні умови для сну.
• Безсоння не пояснюється іншим розладом сну.

Примітка: Діагноз “безсоння” не ставиться, якщо симптоми недостатньо виражені для вимагання клінічної допомоги.

Також важливо враховувати тип інсомнії

Групи	Увага на інтервенціях
Пресомнії (труднощі із ініціацією сну). Найбільша частка в структурі інсомній	Хронобіологічні втручання можуть бути більш допоміжними для клієнтів із такими скаргами
Інтрасомнії (труднощі із втримання сну)	Денні релаксаційні техніки та загальна робота із стресостійкістю. Добра дифдіагностика (ПТСР, ПР тощо)
Постсомнії (ранкові пробудження з неможливістю повернутися до сну)	Контроль стимулів та гігієна сну (наприклад, пити менше води на ніч)

Інсомнія класифікується на первинне та вторинне, кожен із цих типів має свої підтипи залежно від причин виникнення

Первинне безсоння поділяється на шість підтипів, у яких можуть брати участь як внутрішні, так і зовнішні фактори

• Корекційне безсоння. Виникає під впливом специфічного стресора, і зникнення цього чинника призводить до нормалізації сну. Може тривати від кількох днів до кількох тижнів. Обговорюються техніки самодопомоги на сесії.
• Психофізіологічне безсоння. Найбільш поширена форма, коли симптоми тривають понад 3 місяці, і пацієнт відчуває надмірну стурбованість щодо недостатності сну. Застосовується повний курс КПТ-І.
• Парадоксальне безсоння. Пацієнти скаржаться на якість сну (тривалість або навіть наявність сну) без об’єктивних доказів порушення сну та денного функціонування. Цей тип зустрічається у 5% людей, які звертаються до лікаря. Допоміжними є техніки майндфулнес та увага до метакогніцій.
• Ідіопатичне безсоння. Зазвичай починається в дитинстві і не має очевидних факторів, що його спричиняють. Часто має слабку реакцію на КПТ-І.
• Безсоння, пов’язане з гігієною сну. Виникає через невідповідність повсякденних дій вимогам для якісного сну. У терапії акцент на поведінкові техніки.
• Безсоння в дитячому віці, пов’язане з поведінковими режимами.

Вторинне безсоння діагностують, коли труднощі зі сном є симптомами іншого медичного або психічного захворювання, або є наслідком вживання наркотичних речовин чи ліків. Його поділяють на:

• Спричинене вживанням психоактивних речовин (без зловживання чи залежності).
• Спричинене медичним станом або неврологічним розладом.
• Пов’язане з іншим психічним розладом, де симптоми безсоння є окремою скаргою.
• Фізіологічне (органічне) безсоння, неуточнене, коли безсоння спричинене медичним станом або вживанням речовин, не зазначених в інших категоріях (наприклад, медичні препарати або продукти, що впливають на сон).

Визначивши тип безсоння, з’являються всі шанси для початку ефективного лікування, застосовуючи найбільш дієвий підхід і залучаючи при необхідності міждисциплінарних фахівців.

Лікування інсомнії

Щоб ефективно лікувати безсоння, важливо зрозуміти його природу і пояснити клієнту основи роботи його сну. Це допомагає не тільки в розвитку розуміння, але й у зміцненні віри клієнта в терапевтичні кроки когнітивно-поведінкової терапії для інсомнії (КПТ-І), які можуть викликати певний дискомфорт.

У психоедукації щодо природи сну корисно використовувати двопроцесну модель регуляції сну, яка пояснює, що сон та пробудження контролюються взаємодією двох ключових процесів:

1. Гомеостатичний процес S: Цей процес пов’язаний зі схильністю або потягом до сну. Його інтенсивність зростає протягом дня і досягає піку, коли настає час для сну. Під час глибокого сну цей процес зменшується, особливо у фазі nonREM сну.
2. Циркадний процес C: Це внутрішній годинник організму, який відповідає за загальний механізм регуляції сну. Цей процес керує тим, коли ми почуваємося сонними або бадьорими, і сильно залежить від зовнішніх стимулів, таких як світло та температура.

Розуміння цих двох процесів допомагає клієнту краще зрозуміти, як регулюється їхній сон і як різні фактори можуть впливати на їхню здатність засинати та підтримувати сон. Це знання також закладає основу для розуміння подальших терапевтичних втручань і може сприяти більш успішному проходженню терапії.

В цих процесах найбільше задіяні такі речовини

У процесах регуляції сну та неспання ключову роль відіграють кілька нейромедіаторів, кожен з яких відповідає за певні фази та функції:

Неспання/REM фаза

• Норадреналін: Накопичується та активний під час стану бадьорості, вимикається під час фази REM, що сприяє активності кори під час сну.
• Орексин: Підтримує стан бадьорості, інтегрує метаболічні, емоційні та циркадні сигнали, і діє як перемикач між станами неспання та сну. Недостатність орексину може призвести до ризику залежності або рецидиву, а також пов’язана з нарколепсією.
• Ацетилхолін: Важливий для регуляції як стану неспання, так і швидкого сну (REM). Інгібує нейрони, що сприяють пробудженню, і тим самим активує REM фазу. Важливий для пізнання та активності кори.
• Серотонін: Підтримує неспання. Антидепресанти, які впливають на серотонін, можуть затримувати початок сну, тому їх рекомендується приймати вранці. Впливає на повільну фазу сну та гальмує швидкий сон.

NonREM фаза

• GABA: Головний гальмівний нейромедіатор у мозку, що сприяє сну. Більшість снодійних препаратів діють через GABA-рецептори.
• Аденозін: Зростає з тривалістю неспання, генерує “потяг сну” та блокує ацетилхолін. При блокуванні аденозинових рецепторів (наприклад, кофеїном) зростає неспання, а REM фаза знижується. Також відповідає за зниження серцево-судинної активності та тиску.

Неспання:

• Дофамін: Малодосліджений у контексті сну. Має різні показники як під час неспання, так і при переході до nonREM.
• Гістамін: Підтримує стан неспання.

Ці нейромедіатори взаємодіють у складній системі, що регулює цикли сну та неспання, впливаючи на якість і тривалість сну. Розуміння їхньої ролі допомагає в діагностиці та терапії розладів сну.

Фармакотерапія

Фармакотерапія є другою лінією лікування безсоння, яке триває не більше 4 тижнів. Вона іноді застосовується в поєднанні з когнітивно-поведінковою терапією інсомнії (КПТ-І). Список препаратів, затверджених FDA, включає такі, що впливають на нейромедіатори, які беруть участь у регуляції сну та неспання:

1. Препарати групи бензодіазепінів та агоністи бензодіазепінових рецепторів (BZD, BZD-А):
   • Ці препарати діють на рецептори гамма-аміномасляної кислоти (GABA), забезпечуючи седативний, анксіолітичний, міорелаксантний та гіпнотичний ефекти. Завдяки цьому вони допомагають у зниженні тривожності, релаксації м’язів та поліпшенні якості сну.
2. Рамелтеон:
   • Препарат, що діє на рецептори мелатоніну, сприяє поліпшенню ініціювання та підтримання сну. Мелатонінові рецептори регулюють циркадні ритми, і рамелтеон допомагає відновити природний цикл сну.
3. Доксипін:
   • Антагоніст рецепторів гістаміну, який використовується для лікування безсоння. Цей препарат допомагає підтримувати сон за рахунок блокування рецепторів гістаміну, які відповідають за підтримання стану неспання.

Ці препарати допомагають пацієнтам покращити якість сну та зменшити симптоми інсомнії. Однак, їх слід використовувати з обережністю і лише за призначенням лікаря, враховуючи можливість побічних ефектів та залежності.

Інсомнія. Правила проведення клінічного інтерв’ю при інсомнії

Збір анамнезу сну

1. Початок та тривалість труднощів зі сном: Коли почалися проблеми зі сном, як часто вони виникають, як довго тривають епізоди безсоння.
2. Оцінка гігієни сну і контролю стимулів: Аналіз звичок перед сном, які можуть впливати на якість сну, таких як використання гаджетів, вживання кофеїну, та інших стимулів, що можуть заважати заснути.
3. Оцінка умов для сну: Аналіз середовища, в якому спить пацієнт, наприклад, рівень шуму, освітлення, температура в кімнаті.
4. Графік роботи та умови денної діяльності: Визначення впливу робочого графіку та інших щоденних занять на режим сну.
5. Бесіда з партнером по ліжку: Отримання інформації від партнера по ліжку про звички сну пацієнта, наприклад, хропіння, переривчастий сон, нічні рухи.
6. Щоденник сну: Рекомендується вести щоденник сну протягом 7-14 днів для документування режиму сну, часу засинання, пробуджень, та якості сну.

Модулі терапії

1. Модуль 1: Перегляд щоденника сну. Психоедукація щодо режимів сну, біологічної складової сну, етіології безсоння. Соціалізація в КПТ. Введення анкети контролю стимулів та обмеження (рестрикція) сну.
2. Модуль 2: Гігієна сну. Обговорення корисних та шкідливих звичок. Рекомендації щодо здорового сну.
3. Модуль 3: Стрес-менеджмент. Тренування з розслаблення.
4. Модуль 4: Когнітивна робота над переживаннями та переконаннями щодо сну.
5. Модуль 5: Менеджмент рецидивів.

Додаткові методи оцінки

• Актиграфія зап’ястя: Моніторинг активності та сну для об’єктивної оцінки режиму сну (не є обов’язковим при первинному обстеженні).
• Опитувальники та психологічні тести:
  • Пітсбурзький індекс якості сну (PSQI): Оцінка загальної якості сну.
  • Шкала сонливості Епворта: Визначення рівня денної сонливості (корисно для діагностики інших порушень сну).
  • Індекс тяжкості інсомнії (Ch. Morin): Визначення інтенсивності симптомів безсоння.
  • Анкета дисфункційних думок та переконань (Сh. Morin): Аналіз когнітивних факторів, які можуть сприяти інсомнії.

Диференційна діагностика

• Інші розлади, пов’язані зі сном, такі як обструктивне апное сну, синдром неспокійних ніг, синдром затримки фази сну, нарколепсія, парасомнії.
• Медичні та неврологічні захворювання, що можуть спричиняти безсоння, включаючи нейродегенеративні хвороби, імунні та ендокринологічні розлади, захворювання сечостатевої системи, пульмонологічні та серцево-судинні захворювання, побічні ефекти від ліків.
• Психічні розлади, що можуть включати симптоми безсоння, такі як розлади настрою, тривожні розлади, психотичні розлади, порушення адаптації та стресові реакції, СДУГ у дітей та юнаків.

Наявність одного розладу безсоння не виключає можливості існування інших, тому необхідно здійснити ретельну діагностику для визначення всієї картини.

Додаткові поширені запитання

Які симптоми порушення сну можуть свідчити про хронічне безсоння?
Симптоми включають труднощі з засинанням, часті пробудження вночі, відчуття втоми після пробудження та денну сонливість.

Як можна запобігти розвитку хронічного безсоння?
Профілактика включає дотримання регулярного режиму сну, створення комфортних умов для сну (температура, тиша, зручне ліжко), уникнення стимуляторів перед сном та управління стресом.

Як нестандартні причини можуть викликати безсоння?
Інколи безсоння може бути спричинене несподіваними факторами, як наприклад, надмірне захоплення гаджетами перед сном, використання певних ефірних масел, або навіть харчування, наприклад, вживання продуктів, багатих на глутамат натрію (MSG), що можуть стимулювати нервову систему і перешкоджати засинанню.

Підбір фахівців

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “розлади сну”, так і одразу за кількома, наприклад “психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність.