Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

Тест синдрому самозванця

849

ФЕНОМЕН СИНДРОМУ САМОЗВАНЦЯ

У світі, де кожен крок може бути відзначений успіхом та визнанням, ми часто впадаємо у пастку невпевненості та внутрішньої критики.

Синдром самозванця – це феномен, який може ховатися в тіні успіхів, признань та високих досягнень. Чи відчуваєте ви часом, що ваші успіхи – це лише випадковість, і ви не заслуговуєте на них?

Синдром самозванця – психологічний аспект, що стоїть за недооцінкою власних здібностей, невпевненістю та постійним стресом. І для того, щоб краще зрозуміти, чи доторкнувся вас цей феномен, ми підготували спеціальний тест на синдром самозванця.

Перед вами не просто тест. Це можливість розглянути свої думки, відчуття та підходи до досягнень у вашому житті. Готові розпочати подорож у світ рефлексії та пізнання власної психології? Давайте разом зазирнемо у глибини себе та розкриємо таємниці синдрому самозванця.

ТЕСТ НА СИНДРОМ САМОЗВАНЦЯ

Питання 1: Як часто ви критикуєте себе за свої дії чи рішення?

a) Завжди
b) Часто
c) Іноді
d) Рідко
e) Ніколи

Питання 2: Як ви оцінюєте свої професійні досягнення?

a) Завжди вважаю, що могло бути краще
b) Часто сумніваюся у своїй компетентності
c) Іноді відчуваю гордість
d) Рідко, але можу похвалити себе
e) Завжди горжусь своїми успіхами

Питання 3: Як ви пояснюєте свої успіхи чи невдачі?

a) Завжди вважаю, що це випадковість
b) Часто спираюсь на удачу
c) Іноді вважаю це результатом професіоналізму
d) Рідко, але признаю власний внесок
e) Завжди вважаю свої успіхи результатом власної праці

Питання 4: Як ви реагуєте на компліменти?

a) Відразу відкидаю їх
b) Часто відчуваю незручність
c) Іноді вдячний, але відразу згладжую
d) Рідко, але приймаю із задоволенням
e) Завжди вдячний і приймаю з задоволенням

Питання 5: Як ви ставитеся до своїх помилок?

a) Завжди вважаю їх катастрофічними
b) Часто переймаюся помилками
c) Іноді можу знайти позитив у помилках
d) Рідко переймаюся, шукаю можливості для вдосконалення
e) Завжди вважаю, що помилки – це нормальна частина навчання

Питання 6: Як ви оцінюєте своє професійне вміння?

a) Завжди вважаю, що мені далеко до ідеалу
b) Часто маю сумління у своїх здібностях
c) Іноді вважаю, що я непоганий професіонал
d) Рідко сумніваюся у собі
e) Завжди вважаю себе висококваліфікованим фахівцем

Питання 7: Як ви оцінюєте свою особисту цінність?

a) Завжди вважаю, що мене не варто цінити
b) Часто відчуваю себе непотрібним
c) Іноді вважаю, що я маю свою цінність
d) Рідко сумніваюся у своїй цінності
e) Завжди вважаю, що я цінний і унікальний

ОЦІНКА

За кожну відповідь “a” – 1 бал
За кожну відповідь “b” – 2 бали
За кожну відповідь “c” – 3 бали
За кожну відповідь “d” – 4 бали
За кожну відповідь “e” – 5 балів

КЛЮЧІ ДО ТЕСТУ САМОЗВАНЦЯ

7-14 балів: Низький рівень синдрому самозванця

Ваш результат свідчить про те, що ви зазвичай добре оцінюєте свої здібності та досягнення. Ймовірно, вам легше приймати компліменти та ділитися своїми успіхами. Проте, завжди важливо слідкувати за своєю самооцінкою і не дозволяти сумнівам в своїх можливостях заважати вам досягати нових висот.

15-21 бал: Помірний рівень синдрому самозванця

Ваш результат свідчить про те, що іноді ви можливо схильні до самокритики та сумнівів у власних здібностях. Можливо, вам важко приймати компліменти чи гордитися своїми успіхами. Звертайте увагу на позитивні аспекти своєї роботи та не забувайте вірити у власний професійний потенціал.

22-28 бали: Високий рівень синдрому самозванця

Ваш результат вказує на можливий високий рівень синдрому самозванця. Можливо, ви схильні перебільшувати свої невдачі, знижувати власні досягнення та відчувати себе неспокійно в професійному контексті.

Важливо розуміти, що ви є компетентним фахівцем і мати реалістичну самооцінку.

ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ

Цей тест – лише інструмент для рефлексії, і будь-які результати можуть бути індивідуальними. Розмова з професійним психологом в нашому Просторі Психологів може бути корисною для вас, щоб розібратися у цьому питанні та розвинути здоровий підхід до свого професійного росту.

Бажаю вам ментального здоров’я та гарного настрою, незважаючи ні на що!

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Провина вцілілого

529

Часто люди, які пережили травматичні події, стикаються з важливим питанням: чи є їхнє відчуття провини вцілілого раціональним чи ірраціональним, чи можливо воно є комбінацією обох?

Зазвичай, найбільш актуальним є випадок, коли провина вцілілого є змішаною.

ІРРАЦІОНАЛЬНА ТА РАЦІОНАЛЬНА ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО

Ірраціональна провина виникає, коли сторонній спостерігач не може виявити шкоди, завданої іншим. Клієнт, який не зробив нічого поганого, але прагне покарання, явно страждає від ірраціонального почуття провини.

Раціональна провина виникає, коли може бути необхідною для того, щоб допомогти людині прийняти та підтримувати рішення не завдавати шкоди певній особі чи дотримуватися відповідального способу життя.

Психотерапевт має активно обговорювати цю різницю, адже підхід до раціональної та ірраціональної провини суттєво відрізняється. Раціональна провина, що випливає з об’єктивної реальності, є цінним ресурсом. Вона необхідна для життя в суспільстві. Мета терапії – використати раціональне почуття провини на користь клієнта.

Також важливо розглянути питання раціональної провини перед тим, як занурюватися в ірраціональну.

Терапевт, який наполягає на тому, що клієнт не зробив нічого поганого або що провина є “непотрібною” емоцією, може не бути сприйнятий клієнтом всерйоз, якщо той знає, що вчинив погано.

Звісно, раціональну провину треба швидко опрацьовувати, якщо існує ризик завдання шкоди собі чи іншим.

Особливу увагу в цій статті я хочу приділити увагу Травмі вцілілого. Тому самому почуттю провини, яке отримало назву Синдром провини ще під час Великої Вітчизнянохї війни.

ЩО ТАКЕ СИНДРОМ ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО?

Іноді трапляється, що чудом врятований починає страждати через почуття провини. За те, що він цілий та неушкоджений або постраждав не сильно, а іншим пощастило набагато менше. За ідеєю, він також мав бути разом з ними – але доля розпорядилася інакше.

Так проявляється синдром вцілілого, провини вцілілого – одна з форм ПТСР (посттравматичного стресового розладу).

Найперше назва цього захворювання – синдром концентраційного табору. Вперше про нього почали говорити саме після Другої світової війни.

Термін ввів голландський психіатр Едді де Вінд, який сам пройшов через жахи Освенції, вижив там, і коли повернувся до роботи, почав помічати схожі симптоми у своїх пацієнтів, які також були в’язнями концтаборів.

Більш знайома нам назва «синдром провини вцілілого» сформувалося у 1960-х.

Дослідження, які проводилися в Університеті Суррея у 2018 році, показали, що розлад зустрічається у 30-40% ветеранів воєнних конфліктів. А в мирний час ще частіше – приблизно 36-61% вцілілогоих у страшних аваріях, природних катаклізмах або техногенних катастрофах відчувають подібне.

В ЧОМУ ВІДЧУВАЮТЬ СИНДРОМ ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО ТІ, КОМУ ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИСЯ?

Коли психолог Стівен Джозеф працював з потерпілими після краху теплоходу Herald of Free Enterprise, то виявив, що близько 60% вцілілих пасажирів відчували почуття провини.

Але природа цього почуття була різною. Нижче я приведу приклади провини по групам:

Перша група винила себе в тому, що вони залишилися живими, а інші загинули. Особливо тоді, коли саме уцілілий мав загинути або отримати травми, але пересів на інше місце, або здав квиток, бо захворів.
Друга група переживала через те, що вони могли зробити набагато більше, щоб врятувати інших. Такі пасажири раз за разом перегортали в голові трагічні спогади та думали про те, як повернутися на місце події.
Люди з третьої групи винили себе за те, що рятували себе за рахунок інших, як їм здавалося. Наприклад, «лізли по головах» або «штовхали оточуючих». На відміну від другої групи, ці пасажири не хотіли згадувати про катастрофу. Вони наполягали, щоб їм, по можливості, навіть не нагадували про те, що сталося.

ПОРУЧ ЗІ МНОЮ НІХТО НЕ ЗАГИНУВ, АЛЕ Я ВІДЧУВАЮ ТЕ САМЕ. ЧОМУ В МЕНЕ ВИНИКАЄ ЦЕ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ ВЦІЛІЛОГО?

Отримати синдром провина вцілілого можна не тільки під час війни. Більше того, не обов’язково потрібно бути поруч з небезпекою. Нижче наведу декілька прикладів такого почуття провини:

наприклад, людина виросла в дуже бідній родині, його батьки голодували. Їх син багато чого досягнув, може купувати собі дорогі речі. Відчуття провини буде йти через те, що син не встиг зробити життя мами та тата кращим, поділитися з ними своїм успіхом;
на початку пандемії Covid-2019 багато хто відчував провину за те, що вони здорові, а їхні знайомі ні. Відчуття провини буде йти через те, що в них є робота, а інших скоротили;
самий важкий випадок, коли батьки переживають своїх дітей. Відчуття провини батьків йде через те, щ овони продовжують жити у той самтий час, коли її дитина померла. Також є багато провини у матерів, які зробили аборт. І неважливо, зробили вони це добровільно, чи на тому настоювали їх партнери чи батьки. Відчуття провини від цього відчуватиметься не менш гостро!
провина вцілілого може відчуватися і у тих з нас, хто хоче допомогти, але знаходиться в сотнях або тисячах кілометрів від трагедії. Відчуття провини може йти через те, що могли приїхати і спробувати врятувати близьку людину, відмовити від поїздки в небезпечне місце, активніше шукати друга або родича, який зник безвісти;
лікарі та рятувальники також регулярно потрапляють в ситуації, які можуть спровокувати виникнення синдрому провина вцілілого. Відчуття провини буде в ситуаціях на кшталт «якби ми приїхали на дві хвилини раніше», «якби я одразу здогадався, що завал потрібно розбирати саме тут», «як я міг не почути заклик про допомогу» і так далі.

ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО. ПРИКЛАДИ ІЗ ПРАКТИКИ

Приклад із практики № 1

В машині іхали два друга. Один хлопець попросив сісти за кермо, і через 15 хвилин сталася аварія. Загинув той друг, який просився за кермо.

Тут важливо зрозуміти, у чому почуває себе винним той друг, який вижив: він винен у смерті свого друга, тому що дав сісти за кермо другу, який не особо поки вмів водити машину чи в тому, що вижив? Перше почуття провини має раціональні корні. Друге – це Ірраціональна токсична провина.

Приклад із практики№ 2

Батько двох дітей, дівчинки 5-ти років та хлопчика 2-х років вбив їх маму, свою жінку.

Дівчинку батько сховав, щоб вона нічого не бачила. А хлопчик бачив все і став хімічно залежним коли виріс. Ірраціональна токсична провина поїдає сестру через її думки, що було б справедливіше, якщо б і вона бачила та теж відчувала б те саме, що і брат.

І тут важливо зрозуміти, що сестра насправді підміняє почуття провини на істинне почуття злості на брата, що вона раз за разом почуває себе провиною у тому, що начебто вона вина у його залежності. А пред’явити йому прямо це не може, поки він страждає. Проте й полюбити його по справжньому вона не може, поки не переживете увесь спектр своїх емоцій.

СОРОМ І ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ ВЦІЛІЛОГО

До речі, синдром вцілілого може проявлятися не тільки в почутті провини. Якщо говорити саме про почуття, то до переживань часто приєднується сором.

Коли уцілілі бачать горе родичів загиблих, їм буває соромно за своє чудове спасіння. А діти небагатих батьків, найчастіше соромляться купувати дорогий автомобіль або інші предмети розкоші: «Мої батьки так не жили, чому я маю на це право?»

А є ще й інші руйнівні процеси, які несвідомо можуть нав’язати родичі та друзі “вцілілих”. Наприклад, почуття сорому, кажучи матері, що вони на ії місці при сметрі дитини не вижили б.

Начебто, тут вони і хочуть допомогти матері, сказавши, що вона молодець, що так стійко тримається, но виходить ефект ще більшого та сильішого ірраціонального токчисного почуття провини.

ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНИЙ СИНДРОМ ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО?

У самому почутті провини, м’яко кажучи, мало приємного. Але є й додаткові проблеми, з якими пов’язано розлад. Нижче перелічені деякі з них:

Панічний жах від моментів, які нагадують травмуючі події.
Нав’язливе відчуття, що подібна біда трапиться в майбутньому. Наприклад, знову станеться серйозна аварія або знову почнуться бойові дії.
Проблеми зі сном: постійні пробудження та неспокійний сон, нічні кошмари.
Флешбеки – поява перед очима «картинок» з того дня. Причому тригером може стати абсолютно безневинна річ, наприклад, чайник – якщо перед бомбардуванням людина сиділа на кухні і пила чай.
Залежність від гострих емоцій та адреналіну. Починаючи від стрибків з парашутом і закінчуючи регулярною їздою на великій швидкості, щоб відволіктися від своїх емоцій. Але тут може бути й інший небезпечний мотив, про нього трохи нижче.
Прив’язаність до алкоголю, цигарок та наркотиків, щоб заглушити душевний біль.
Замкнутість та ухилення від суспільства, розрив соціальних зв’язків.
Робота до повного виснаження – щоб відволіктися або забуватися.

Якщо нічого не робити зі своїми почуттями, то стан може стати патологічним. Кожна позитивна або радісна подія затьмарюється спогадами про горе.

Людина починає думати, що у неї немає права відчувати себе добре, коли інших більше немає.

ГОЛОВНА НЕБЕЗПЕКА СИНДРОМУ ПРОВИНА ВЦІЛІЛОГО – ТЯГА ДО САМОРУЙНУВАННЯ

Людина може трансформувати провину в агресію і спрямувати її на себе. Це несвідома спроба «покарати» себе:

наприклад, успішний син бідних батьків починає несвідомо руйнувати свій бізнес або заганяти себе до нервового зриву;
пари, які пережили аборт або викидиш, поступово можуть руйнувати свій шлюб, просто не дозволяючи собі жити щасливо;
водій, який вижив у страшній аварії, тому що за 5 хвилин до зіткнення поступився своєму місцем за кермом другу, починає чудити на дорозі і створювати аварійні ситуації.

У підсумку, є ризик суїцидальних нахилів, коли переживання стають невитриманими, а подальше життя видається безрадісним та безглуздим.

Особлива підступність «провини вцілілого» в тому, що багато хто просто не розповідає про свої почуття, намагаються їх приховувати. Зі сторони дуже важко зрозуміти, що відбувається у людини на душі.

Це особливо притаманне чоловікам, і зокрема – військовим. Причини замовчування різні. Наприклад, впевненість у тому, що «цивільні не зрозуміють». Крім того, негативно працюють і гендерні стереотипи – чоловікові не личить плакати і скаржитися.

ЯК ВПОРАТИСЯ З ПОЧУТТЯМ ПРОВИНА ВЦІЛОГО?

Потрібно постаратися зрозуміти, що відчувати почуття провини – нормально та природно. Це один з етапів переживання втрати. Зазвичай після втрати ми відчуваємо безпорадність, а провина ніби дозволяє повернути ілюзорний контроль над ситуацією та своїм життям.

Коли трапляється непоправне нещастя, у нашій психіці спрацьовують захисні механізми. Спочатку настає шок. Потім заперечення: здається, що так не могло статися, все це сон. А коли прокинемося – життя піде по-старому.

Згодом приходить гнів. На лікарів, які занадто довго їхали, на бога або навіть самого загиблого. Так психіка хоче перекласти відповідальність на інших.

Вже після, а іноді паралельно з гнівом, настає етап самозвинувачень, самобичувань. Часто за ними стоїть міф про наше всемогутнє – здатність запобігти неминучому: «Будь я там, зловив би товариша в останню мить, ухилився б від зіткнення, умовив би залишитися вдома» або щось подібне.

ЧИ МОЖНА «ВИКУПИТИ» ПРОВИНУ І ПЕРЕЖИТИ ЦЕ ПОЧУТТЯ?

Агресія, спрямована на себе, і фрази: «Краще б я, а не він», – саме вони можуть призвести до найсумніших наслідків. Що ж робити? Придушити або подолати провину не вдасться. Її потрібно символічно викупити.

Але як це зробити, якщо іншим уже неможливо допомогти? У запущеній формі синдром провини вцілілого може призвести до того, що ми самі руйнуємо своє життя, заважаємо собі бути щасливими.

Тут є кілька варіантів конструктивних дій, які допоможуть відчути себе краще, повернути життю сенс. Універсальних рецептів немає, але є кілька рекомендацій, які допоможуть пройти через те, що сталося, і уберегти психіку від патологічного почуття провини.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ САМОДОПОМОГИ ПРИ ПОЧУТТІ ПРОВИНИ ВЦІЛІЛОГО

Визнайте свої почуття – придушувати їх шкідливо. Вашої реальної провини у тому, що сталося, немає.
Відчуйте свою безпомічність і безпорадність у цьому, ви відкинете фантазії, що могли би щось змінити. А це означає, що захисні механізми мозку більше не зможуть блокувати вас у доступі до справжнього проживання горя. Це може бути набагато сильніше по ступеню сили емоційного відчуття, проте, проживається воно набагато скоріше. Бо за своїм безсиллям та безпорадністю перед тим , що вже сталося і не можна нічого змінити чи повернути, більше нічого немає, на відміну від почуття провини, де постійно теплиться надія, що людина може ще щось зробити та поміняти.
Промовляйте та спілкуйтеся з тими, хто пережив подібне. Тільки через розмову можна прийти до того, як «викупити» свою провину або допомогти це зробити дорогій нам людині. Так можна позбутися від відчуття самотності, краще зрозуміти свої думки та почуття, дізнатися, як зі своїми переживаннями справляються інші.
Більше зосередьтеся на теперішньому. Неможливо повернутися у минуле та змінити його. Але прямо зараз ви можете зробити щось хороше для себе та інших людей.

ВИСНОВКИ

Якщо у вас є важкі почуття провини чи провини вцілілого через втрату близьких людей, будь ласка, звертайтеся по допомогу до мене .

Моя експертиза по даній темі підтверджена навчанням у відомих експертів та власним досвідом. чи можете обрати собі спеціаліста з Простору Психологів за вашими потребами.

У спеціаліста є багато методів – від найпростіших вправ до сильних та ефективних лікарських препаратів. А ще психолог незамінний, коли не з ким поділитися своїми переживаннями або ви не можете відкритися близьким.

Разом ви проробите травму, складні спогади, думки, емоції. І прийдете до стратегій, які допоможуть жити далі.

І пам’ятайте, що близькі люди вдячні вам і долі за ваше спасіння.

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Оцінна залежність

791

Численні проблеми виникають тоді, коли ми намагаємося виправдовувати очікування інших замість того, щоб віднайти наші власні.
(Карл Роджерс)

Оцінна залежність – це психологічне, що описує стан, коли людина надмірно покладається на зовнішні оцінки, судження або схвалення інших. Залежність може впливати на різні аспекти життя особи, включаючи її поведінку, рішення та взаємини з іншими. А також, при формування власного самопочуття та самооцінки.

Дорослій розумній людині оціночна залежні не допомагає, а навпаки, наносить шкоду. Вона тому що лишає її самостійності і створює умови для розвитку комплексів та неврозів.

Залежність від думки оточуючих – це звичка думати про оточуючих більше, аніж про себе.

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Нижче ви можете перевірити чи є у вас чи у оточуючих вас людей аказані ознаки оцінної залежності:

Надмірна потреба в схваленні. Особи з оцінною залежністю часто шукають схвалення від інших, щоб відчути себе цінними або прийнятими.
Занижена самооцінка. Власне сприйняття себе часто залежить від того, як людину оцінюють інші. Це може призвести до зниженої самооцінки та почуття власної недостатності.
Залежність від зовнішніх джерел підтримки. Такі люди можуть залежати від похвали, компліментів або інших форм позитивного зворотного зв’язку. А також, від оточуючих для підтримки свого самопочуття.
Страх відхилення або критики. Через боязнь відхилення або негативної оцінки від інших, такі люди можуть уникати висловлювання власних думок і дій. Тому що вони суперечать очікуванням оточуючих.
Обмеження особистої свободи. Оцінна залежність може обмежувати особисту свободу та автентичність. Такі люди можуть постійно намагатися відповідати очікуванням інших, замість того, щоб діяти згідно власних цінностей та переконань.

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ОЦІНОЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Ці основні причини формування оцінної залежності будуть завжди присутні у залежної чи співзалежної людини:

умовна любов;
гіперопікаємі тривожні батьки;
оба батька нарциси чи аб’юзери;
мати – жертва, дитина виростає і повторює сценарій;
травматичний досвід в минулому;
низька самооцінка;
нездорові батьківські посилання;
система нагород та наказань;
порівняння з іншими.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ НА ОЗНАКИ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Ви точно маєте схильність до оцінної залежності, коли у вас є наступні ознаки

вам складно комусь відмовити;
вам складно спитати в інших людей по допомогу;
ви опасаєтеся виказувати свою думку чи страх публічного виступу;
ви боїтеся скривдити інших людей;
для того, щоб прийняти рішення вам потрібно мати поради від інших;
ви відкрито уникаєте конфліктів;
ви прораховуєте реакцію оточуючих на свої слова та свою поведінку;
вам складно делегувати повноваження;
ви тратите багато зусиль, щоб підтримати довгострочні відношення, даже якщо стільки зусиль для цього не потрібно;
ви часто дозволяєте сідати собі на шию;
вам важко настоювати на своєму;
ви страждаєте від критики яка відбувається оприлюднено;
ви позитивно реагуєте на похвалу, проте глибоко в душі до конца не вірите тому що це про вас;
ваша думка про те, як ви виглядаєте розрахована на те щоб подобатися; зовнішнє в першу чергу іншим, і тільки після цього собі;
ви з можливих варіантів поведінки чи свідомо, чи несвідомо вибираєте ту, що допоможе вам заслужити похвалу чи про себе гарну думку;
ви в своїй поведінці дуже часто зручні для оточуючих вас людей;
інша людина та її побажання гораздо більш могутні, чим ви сам;
ви відмовляєтесь від своїх прагнень, якщо виникає підозра що хтось може плохо по вас придумати;
ви помічаєте, що з часом у вас поступово росте спільне відчуття власної незначимості, неуспішності, чи безсилля;
ви часто не знаєте чого хочете;
ви берете те, що вам дають, і ніколи не просите того, що вам потрібно;
ви постійно озабочені тим, що про вас подумають інші люди;
ви часто дивуєтесь, що люди не відповідають взаємністю на ваші добрі справи;
ви робите оточуючим послугу, думаючи, що це зобов’яже їх відповісти вам взаємністю;
ви зазвичай робите більше, чим отримуєте і можливо вас все це дратує;
вам постійно здається, що вся увага і благодарність достаються іншим;
ваш настрій залежить від настрою партнера.

ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Основний конфлікт залежної людини посідає місце між самостійністю та залежністю.

З одного боку, є натуральна потреба незалежності, з іншого – жорсткі заборони на самостійність Пригадайте, як реагувала мати на вашу самостійність і чи було несвідоме послання матері “Будь зі мною якщо ти підеш буде погано і тобі і мені”

Не свідомі чи свідомі мотиви оцінної залежності

Для формування у дитини оцінної залежності могла бути мати наступних трьох типів:

Авторитарна чи нацистична мати, для неї самостійність дитини – це втрата влади і контроля
Тривожна та гіперопечна мати, коли самостійність дитини визиває сильну тривогу
Депресивна мати, коли самостійність дитини сприймалася як брошеність

7 способів подолання оцінної залежності

Для правильного проходження та подолання оцінної залежності вам потрібно зробити наступне:

Признати та прийняти той факт що наш настрій наш стан залежить тільки від нас. Вправа – “Управління своїми емоціями”.
Сформувати свою думку. Шо я думаю з цього приводу?, Як і оцінюють цю ситуацію?
Старатися виказувати свою думку, пропрацьовувати самостійно чи зі своїм психотерапевтом з почуттям сорому та почуттям провини.
Вміти подолати страх відповідальності. Відповідальність – це і є самостійність та відокремленість.
Дозволити собі відокремленість ( Сепарація). Можна через творчість. Творіть!
Оцінки суб’єктивні! Дуже часто люди бачать в нас не нас, а проектують на нас свої несвідомі змісти, бачать в нас себе. Тому так важливо ставити фільтр та задавати собі запитання: Як я бачу себе? Для чого мені потрібні чужі оцінки? Від чого це мене захищає?
Пропрацювати внутрішню дитину для формування опори на себе.

ВТРАТА ОСОБИСТОГО Я ПРИ ОЦІННІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ

Втрата особистого Я може проявлятися наступним образом:

співпадіння очікувань: ви починаєте жити співпадінні з очікуванням і потребами інших людей, ігноруючи свої власні потреби та бажання;
імітація: ви можете почати імітування поведінки інтереси і цінності інших, щоб бути в більш благоприятному світі в глазах оточуючих;
відмова від своїх бажань та цілей: під впливом зовнішніх впливів ви можете відмовитися від своїх власних бажань і цілей. Замість цього ви можете прагнути досягти тих, які очікують від вас інші люди чи суспільства;
почуття втрати: з часом втрата особистої ідентичності може визвати почуття втрати занепокоєння, і даже депресія;
конфлікти й плутанина: ви можете відчувати конфлікти між своїм реальним я і маскою, яку носите в суспільстві, і це може визивати плутанину і внутрішній дисонанс.

ЯК ПЕРЕСТАТИ ВКЛЮЧАТИ ОЦІННУ ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРИ ПОРІВНЯННІ СЕБЕ З ІНШИМИ

Цикл безкінечного порівняння може виглядати наступним чином:

порівняння себе з іншими: ви починаєте порівнювати себе з іншими людьми, особливо з тими хто на ваш погляд досяг найбільших успіхів і має найкращі якості;
почуття недостатності: в результаті порівняння ви можете почувати себе менш успішною розумною, красивою чи здібною, що визиває почуття недостатності та негодування до себе;
стремління та покращення: для усунення почуття недостатності ви починаєте прагнути та покращувати себе чи свої результати. Це може бути позитивною мотивацією, проте при сильній залежності від порівняння це стає нав’язливою необхідністю;
нове порівняння: як тільки ви досягаєте деякого рівня успіху чи покращення, вона знову починаєте порівнювати себе з іншими і цикл продовжується. Цей процес ніколи не закінчується, тому що завжди є хтось кого можна вважати краще в якомусь аспекті.

Шаг 1. Перерахуйте 10 якостей які роблять вас собою

Шаг 2. запишіть 10 цілей які ви хочете не встигнути

Шаг 3.Перерахуйте 10 речей які можуть виправити які потрібно виправити

Шаг 4. Запишіть 10 своїх досягнень

Що вам зараз відкрилося? Яке розуміння відбувається?

ЯКУ ЕМОЦІЮ ТИ ОПАСАЄШСЯ ОТРИМАТИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СЕБЕ, КОЛИ ДУМАЄШ ПРО ОЦІННУ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ДУМОК ОТОЧУЮЧИХ ЛЮДЕЙ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СЕБЕ?

“Більш за все, я опасаюся, що людина, оцінюючи мене, буде відчувати по відношенню до мене….”, і закінчи фразу.

Роздратованість	Страх	Співчуття
Звздрість	Злість, гнів, ярость	Жалість
Образу	Возмутіння	Настороженість
Розчарування	Невдоволення	Незручність
Презирство	Негодування	Невдоволення
Хвилювання	Злорадство
Тривогу	Неприязнь

Таблиця емоцій оцінної залежності

Коли в твоєму життя, дуже значима для тебе людина відчувала ці емоції?

Знайди точку відліку разом з нею.

САМООЦІНКА ТА ВПЕВНЕНІСТЬ В СОБІ ПРИ ОЦІННІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ

Формування ідентичності стабілізації самооцінки

самоповага самоцінність. Це впевненістьу своїй унікальності, своїх цінностях, повага до себе, розуміння того, що ми по праву народження заслуговуємо любов і щастя;
глибинне почуття. Зі мною все в порядку без прив’язки до яких-небудь досягнень;
впевненість в собі. Це готовність зробити крок до досягнення цілей, не дивлячись на тривогу та невизначеність результату. Робити щось з вірою – означає, що ми не до кінця впевнені в те, що робимо. проте, вирішуємо повірити в це.

5 КЛЮЧІВ ДО ЗДОРОВОЇ САМООЦІНКИ БЕЗ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Осознаність та самопізнання.
Прийняття і самоспівчуття.
Насолода та забота про себе.
Активність і постановки цілей.
Цілісність та сміливість бути собою.

До оцінної залежності відносяться такі комплекси та синдроми, як: Комплекс відмінника (ці), Комплекс гарної (хорошої) дівчинки, Синдром самозванця.

Також, на нашому просторі ви можете пройти тести.

У психотерапії та особистісному розвитку, робота над зменшенням оцінної залежності може включати розвиток внутрішньої самооцінки. А також, навчання само прийняття, та формування більш здорових способів взаємодії з іншими.

Не бійтеся відмовляти і вільно виражати свою думку!

Найліпший варіант, коли ви дорослі не боїтеся нікого і демонструєте впевнену поведінку щоденно, а діти мимоволі цьому навчаються, наслідуючи наш приклад.

Але якщо такої навички немає, то її можна і варто розвивати, наприклад разом з психологом. Не соромтеся звертаися до мене чи до Психолоів нашого україномовного простору.

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Емоційне відчуження та емоційне відокремлення у порівнянні

765

ЩО ТАКЕ ЕМОЦІЇ

Як ви вважаєте все ж що таке емоції? Для чого вони потрібні? Емоції-це почуття та реакції, які виникають у нас у відповідь на різні події та ситуації. Є такий жарт, що емоції виникають в процесі тертя зовнішнього світу об внутрішній. І вони є нормальною складовою нашої людської природи. Тому, вміння відстоювати власні кордони і розрізняти власні емоції від емоцій інших, допомагає створювати здорові стосунки та покращує якість життя. В цій статті я постараюся озкрити тему що таке емоційне відчуження та емоційне відокремлення у порівнянні.

ЗАДЛЯ ЧОГО Ж ПОТРІБНІ ЕМОЦІЇ

Є моє представлення про себе. Є мої внутрішні правила, яких я повинен дотримуватися, а є звички виховання. І ось коли вони співпадають, чи не не співпадають при спілкуванні з іншими людьми у нас виникає енергія, яку ми вже не можемо стримувати. Це і є емоції.

Бо насправді емоції нам без людей взагалі не потрібні!
Тому що, якщо в нас не виникає емоцій, то ми не переживаємо нічого. А це означає ми не в контакті з іншими людьми.
Навіть, коли поруч нікого немає, і ми психуємо чи радіємо, то ми все одно контактуємо з іншими, хоч і у своїй голові.

Якщо ми не відчуваємо емоцій, то нема і ніякої енергії. І в нас немає зацікавленості. І тоді подивіться чи є навколо вас люди, з якими ви проживаєте хоч якісь процеси. Тому що, якщо я не проживаю ніяких емоцій, то це означає, що поруч зі мною нікого нема.

А це означаю, що я себе не бачу. Як ви вважаєте чому? Тому що ми можемо бачити себе тільки при нашому емоційному реагуванні на когось, чи когось на нас.

ЯКИМИ БУВАЮТЬ ЕМОЦІЇ

Емоції можуть бути позитивними (радість, щастя), або негативними (стрес, гнів, сум). Як ви вважаєте чому одні позитивні, а інші негативні?

П озитивні емоції – це ті, що я з радістю в собі сприймаю, як те, що я класний у цьому житті.

Негативні емоції – це ті емоції, які я не хочу в собі сприймати, і стараюся відчужувати в собі і не було в моєму. Проте вони не менш важливіші, аніж позитивні.

Позитивні- це те, що я споживаю, що мені подобається. Негативні – я не можу вжити. Це зона мого розвитку, зона розвитку моїх кордонів, зона моїх складнощів зі мною.

Мало, хто може сказати: “Я часто буваю злий, хвастовство – моє друге я. Іноді, а навіть, частенько я хочу зробити якусь підлість”. Це складно в собі признати, сприйняти і зрозуміти посил цих реакцій.

Є фраза-жарт “Дуже часто позитивні емоції виникають, коли на все хочеться покласти”.

ЩО ТАКЕ ЕМПАТІЯ І ЯК НЕ ПЛУТАТИ ЇЇ З СИМПАТІЄЮ

Емпатія – це природній процес, який не залежить від наших якостей. Це почуття емоційного фону поруч зі мною. Я по любому буду почувати цей фон.

Різниця лише в тому, що це будуть ті емоційні реакції , які будуть допомагати нашому контакту. Чи, навпаки, які будуть руйнувати цей контакт.

І тут важливо не плутати емпатію та невроз (тривожність). Бо я можу бути настільки тривожною людиною, що буду реагувати на всі зовнішні подразники, і реагувати на мінімальні зміни в людині, бо мені страшно, що зараз щось піде не так.

І тоді я буду перевіряти чи все гаразд. А всі будуть думати, що я емпатична людина. Складнощі ще тут в тому, що не вротики – це ті люди, яким потрібно подобатися просто усім. Бо якщо я комусь не подобаюсь, то щось не так в мені.

НАША УНІКАЛЬНІСТЬ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ

Слід задуматися в чому ж проявляються ваші звичні емоційні реакції і в чому вони проявляються? Наприклад: всі, мабуть, помічали, що є люди, які звикли настільки випромінювати емоційну реакцію радості, що інколи аж хочеться подумати, що щось з тією людиною не так.

Особливо, зустрівши її не в дуже гарному своєму, наприклад, сумному чи злому настрої.

І навпаки, є люди, які настільки звикли і вже не помічають, що майже на все в них йде емоційним фоном реакція злість, чи роздратованість. І все, що б ви не сказали тій людині, вона на все буде відповідати вам не дуже так приємно.

Що іноді, коли бачиш ту людину, аж хочеться перейти подумки на іншу сторону вулиці.

І чи ці емоційні реакції в вас однакові чи різні вдома, з другом, з незнайомою людиною?

Важливо відмітити, що емоції є всі і у всіх, Навіть, у тварин є емоції. Проте те, що я використовую як емоційні реакції сугубо мій набір, який залежить від мого уявлення про мене, виховання і моїх звичок. Щось я собі дозволяю відчувати, а щось ні.

ПІЗНАННЯ ЧУЖИХ ЕМОЦІЙ: ЧУЖИЙ І СВІЙ СОРОМ

Якщо ви саме усвідомлюєте що з вами відбувається в стані грусті, радостіі, сорому, і розумієте свої власні емоційні реакції, ви ніколи не попадете під вплив оточуючих і завжди будете мати власну психологічну незалежність.

А маючи це ви завжди зможете зрозуміти де ваші емоції вже закінчилися, і де почалися емоції іншої людини.

ЩО ТАКЕ емоційне відчуження та емоційне відокремлення

Емоційне відокремлення – це дуже важливий процес. Вміння розрізняти власні емоції від емоцій інших допомагає створювати здорові стосунки та покращує якість життя.

Так що ж таке емоційне відокремлення? По-перше хочу розставити маячки, що є велика різниця що ви проживаєте в моменті.

ПРИКЛАД: ви сваритеся зараз із батьками, чи другом/подругою, чи коханою людиною, і ви розумієте, що вас вже у вас край, і ви не витримуєте такого емоційного шквалу, який обрушився на вас.

Де тут мої емоції, де іншої людини?

Все змішалося настільки, що інколи стає страшно і хочеться просто нічого не чути і піти з того світлового кола, на яке ви навмисно чи не навмисно наступили. Буває в вас так? Поставте плюсики)

А з іншого боку вам дуже хочеться у моменті вистояти і витримати. І ви починаєте робити чи говорити щось таке, що тільки погіршує стан. Було?

Ось тут можна було б подумати, що таким способом, який ви зробили із останніх сил і можна назвати ваше емоційне відокремлення від людини. Проте, ні.

Коли я боюся, коли мною рухає страх та паніка, а не розуміння саме своїх потреб, я можу даже навмисно піти на провокативні дії несвідомо. І тоді відбувається розрив з тією людиною, з якою я насправді просто хотіла окреслити де я а де він. І це наше відчуження від людини.

А інколи, саме цього ми і не хочемо.

Тут дуже важливо розуміти які емоції переживає людина. Ми думаємо, що ми відокремлюємо в емоціях, а ми відчуждаємося від інших людей.

Розвиток умінь емоційного відокремлення є важливим кроком на шляху до самовизначення та знаходження себе.

Емоційне відчуження – це коли я боюся і коли мною рухає страх, а не розуміння своїх потреб.

Приклади ситуацій, де може знадобитися емоційне відокремлення

Нижче хочу навести приклади ситуацій, де може знадобитися усвідомлене психологічне відокремлення:

Конфлікти: Учасники конфлікту можуть бути емоційно завантаженими та втратити контроль над своїми реакціями. Емоційне відокремлення допоможе зосередитися на своїх почуттях та зберегти спокій, уникнувши зайвої агресії або неврівноваженості.
Підтримка: Коли клієнти або близькі переживають емоційні труднощі, може бути складно не впливати на їхні почуття. Емоційне відокремлення дозволить залишити свою емоційну сферу незалежною, підтримуючи їх та вислуховуючи, не поглинаючи їхніми емоціями.
Радість. У співпраці з успіхами друзів або колег може виникати емоційна співпереживаність. Емоційне відокремлення дозволить радіти за них, не переносити радість на себе, зберігаючи власний емоційний стан.
Горе. Коли інші переживають трагедії або горе, може виникати бажання взяти на себе їхні емоційні навантаження. Емоційне відокремлення допоможе підтримати їх, залишаючи власні почуття стійкими та незалежними.

ПРИКЛАД № 1 ЕМОЦІЙНОГО ВІДОКРЕМЛЕННЯ

Якщо до вас прийшов клієнт із важкими переживаннями згвалтування, а у вас був аналогічний досвід, і ви розумієте, що можете зробити на клієнта контрпереніс, важливо зупинитися і перевірити чиї емоції ви зараз відчуваєте і що для клієнта важлива ваша опорна ситуація, скоріш чим жаль у даний момент.

ПРИКЛАД № 2 ЕМОЦІЙНОГО ВІДОКРЕМЛЕННЯ

ПРИКЛАД № 3 ЕМОЦІЙНОГО ВІДОКРЕМЛЕННЯ

Якщо до вас прийшов клієнт із важкими переживаннями втрати близької людини, а у вас був аналогічний досвід, і ви розумієте, що можете зробити на клієнта контрпереніс, і ви хотіли б розповісти клінтові про ваші переживання,важливо перепитати у клієнта чи хотів би він почути вашу історію, як підтримку і розуміння, що він у своєму горі не одинок.

ПРИКЛАД № 4 ЕМОЦІЙНОГО ВІДОКРЕМЛЕННЯ

Якщо ваші знайомі чи близькі люди розповідають вам про щось дуже радісне для них і хотіли б, щоб ви з ними пораділи за їх успіхи, важливо у цей момент не розповідате про аналогічне своє, а дати змогу вашим знаймим побути у цей момент в своїх радісних переживаннях із усвідомленням, що саме за нього раді й інші.

Розбір на конкретному прикладі однієї емоційної звички

Як впоратися із заздрістю, яку ви відчуваєте від іншої людини. Ось наприклад ви говорите з людиною і відчуваєте, що вона заздрить кому-то і вам теж так становиться внутрі. Практична порада:

Свідомість своїх емоцій. Розуміння та визнання своєї заздрості – перший крок у впорядкуванні з нею. Спробуйте прийняти свої почуття без засудження і побачити, що вони природні і можуть виникати у кожного.
Аналіз причин заздрості. З’ясуйте, чому ви відчуваєте заздрість від цієї конкретної людини або ситуації. Часто заздрість виникає через почуття недостатньої самооцінки або недоліків у власному житті.
Вдячність за власне життя. Практикуйте вдячність за те, що у вас є. Зосереджуватися на позитивних аспектах свого життя та досягненнях. Подумайте про те, що унікального вас є у вашому житті.
Уникайте порівнянь. Спробуйте уникати постійних порівнянь з іншими людьми. Кожна людина має свій унікальний шлях та обставини, і порівняння можуть бути несправедливими.
Розвивайте свої сильні сторони:. Спробуйте розвивати свої навички та інтереси. Відчуття самореалізації та задоволення від досягнень може допомогти зменшити заздрість.
Прийміть заздрість як ознаку: Розглядайте заздрість як сигнал про те, що ви маєте бажання досягнути чогось більшого або змінити своє життя. Використовуйте це як стимул до особистого росту.
Зосередьтеся на власному прогресі. Замість того, щоб порівнюватися з іншими, зосередьтеся на своєму особистому прогресі і досягненнях. Встановлюйте собі мети та працюйте над їх досягненням.
Зверніться за підтримкою: Поділіться своїми почуттями з довіреною людиною, можливо, друзями або професійним психологом. Вони можуть допомогти вам розібратися зі своїми емоціями та надати підтримку.

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Психотерапія оцінної залежності

760

“В’язнути в багнюці” — потрапляти в повну залежність від когось
(Прислів’я з української народної мудрості)

Оцінна залежність – це психологічний феномен, який описав Володимир Леві. Він проявляється у прагненні до схвалення оточення, особливо від осіб, що мають велике значення для індивіда.

Ця потреба визнання супроводжується страхом перед відсутністю такого схвалення. Люди нерідко залежать не від реальної думки інших, а від уявленої.

ВПЛИВ ПСИХОТЕРАПІЇ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

В результаті, люди часто придушують власні потреби та бажання, аби отримати позитивні оцінки. Це може призвести до накопичення внутрішнього тиску та психосоматичних розладів, які ускладнюють життя.

Для дорослої, розумної людини оцінна залежність, як правило, шкідлива, оскільки вона обмежує самостійність та сприяє розвитку комплексів та неврозів.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ В ПСИХОТЕРАПІЇ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

В процесі дорослішання людина проходить кілька етапів формування особистості:

Дитяча цікавість та пізнання світу через збудження та нові враження.
Намагання наслідувати значущих осіб (наприклад, батьків).
Прагнення до успіху, керуючись власними чи чужими стандартами успішності.

Ці процеси закладені в людині від народження, і коли дитина починає досліджувати світ, вона робить це без встановлених меж. Саме через взаємодію з оточенням та відкриття соціальних ієрархій закладаються основи оцінної залежності у психіці дитини.

Згодом, цей процес стає несвідомим і піддається впливу вже сформованих уявлень та значущих дорослих. Так, до десяти років дитина може не усвідомлювати зовнішнього впливу на своє сприйняття.

У дорослому віці слово “оцінка” може викликати несвідому реакцію. Адже в ієрархічній системі воно часто використовується як засіб маніпуляції з боку батьків, які намагаються контролювати дитину через соціальне позиціонування та особистісний розвиток.

Оцінна залежність – це стан, коли особистісна самооцінка людини тісно пов’язана з зовнішніми судженнями та оцінками інших людей.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – ПОВЕДІНКОВІ ПРОЯВИ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

Щоб перевірити себе чи є в вас оцінна залежність відьмітьте пункти, які на вашу думку співпадають з вашою найчастішою поведінкою.Чим більша кількість пунктів відповідає поведінці особи, тим ймовірніше присутність залежності від чужих оцінок:

Труднощі у запитувані допомоги: Нерідко люди з оцінною залежністю зазнають складнощів, коли мають просити про допомогу. Це може бути сприйняте як ознака слабкості або некомпетентності.
Залежність від чужих думок: Ця тенденція часто веде до уникнення ситуацій, де є можливість отримати негативну оцінку. Наприклад, публічних виступів або висловлення особистої думки.
Потреба в зовнішніх порадах: Для прийняття рішень такій особі необхідні поради від інших. Її власний внутрішній компас може бути недостатньо впевненим.
Важливість сторонньої оцінки: Навіть коли людина отримує похвалу, вона може сумніватися в її щирості. Або не вірити у свої здобутки повністю.
Недооцінка власних бажань: Люди з оцінною залежністю можуть ігнорувати власні потреби або прагнення. вони бояться спричинити незадоволення у інших.
Стратегії поведінки: Часто обираються такі варіанти поведінки, які гарантують зовнішнє схвалення замість відданості особистим цінностям чи переконанням.
Спроби уникнення конфліктів: Уникаючи відкритих конфліктів, людина може втрачати можливості для особистісного зростання та розвитку стійкості до стресу.
Залежність від настрою інших: Часто настрій особи залежний від того, як її сприймають оточуючі.
Страх перед відкиненням: Страх бути відкинутим чи не прийнятим у соціальній групі може стати головним регулятором поведінки.
Складнощі у формуванні власної ідентичності: Постійна потреба у схваленні веде до труднощів у формуванні стабільного почуття одинокості.

У сучасному світі, з поширенням інтернету, люди все частіше шукають визнання онлайн. Вони підписуються на сторінки тих, хто вважається значимими (часто через їхні професійні досягнення або фінансовий успіх). Онлайн-бізнес та відгуки покупців також суттєво впливають на формування громадської думки та вартість товарів та послуг.

Що стосується сімейних відносин, батьки можуть сприймати дитину не як особистість, а як об’єкт власності або інвестиції. Вони завжди піддають їхню самооцінку зовнішнім оцінкам та навіть перетворюючи дітей на “рабів оцінок”.

КУЛЬТУРНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОЯВИ

Суспільство та культура можуть створювати тиск на індивіда щодо відповідності стандартам і очікуванням. Люди можуть прагнути відповідати цим стандартам, щоб бути прийнятими та визнаними суспільством.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – ПОРІВНЯННЯ З ІНШИМИ

Постійне порівняння з іншими, особливо в соціальних мережах та медіа, може створювати тиск конкурувати. Також, прагнення до визнання, яке базується на успіхах та досягненнях інших.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – ТИПИ ОЦІННОЇ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

Тривожна прив’язаність

Серед безпечної, уникаючої та дезорганізованої прив’язаності існують діти, які, здається отримують увагу від своїх батьків, але цього їм здається недостатньо. Такі діти застряють у стані незадоволеного прагнення батьківської уваги.

Цей тип зв’язку між батьками та дитиною – тривожна прив’язаність – є соціальною умовою дорослішання людей з оцінною залежністю. Дитина з тривожною прив’язаністю вірить, що батьківська любов є хрипкою і може бути легко втраченою.

Вона постійно намагається пристосуватися і заслужити любов батьків.

Діти з тривожною прив’язаністю не можуть і не хочуть припиняти своє прагнення до любові та близькості, яке вони так відчайдушно потребують. Ключовий момент у трансформації такої людини – усвідомлення, що тривожність має внутрішнє, а не зовнішнє джерело.

Безпечна прив’язаність

Безпечна прив’язаність становить емоційну основу спокійної та впевненої особистості. Щоб безпечна прив’язаність могла розвиватися, дитина має бути впевненою, що мати буде поруч, коли вона потрібна. Це захоче задовольняти її потреби та надавати любов стабільно, без відмов і перерв.

Ця любов не повинна бути нав’язливою чи вимогливою.

Внутрішній конфлікт залежності

Основний конфлікт залежної особи полягає між бажанням самостійності та прагненням до залежності. Люди, які прагнуть до визнання та затвердження, часто бояться самостійності.

Тому що вона передбачає відповідальність, існування якої вони воліли б заперечувати.

Оцінювання особистості

Люди з оцінною залежністю часто оцінюють себе через призму інших. Їх власна самооцінка часто базується на тому, як вони сприймаються оточуючими.

Вони можуть не приділяти достатньо уваги власним внутрішнім цінностям та переконанням.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – КОНФОРМІЗМ ТА НОНКОНФОРМІЗМ

Конформізм — це слідування за більшістю, прагнення «бути як усі» і не виділятися. В основі конформізму лежить страх бути відторгнутим, прагнення до визнання людей.

Батьківські повідомлення

При процесах конформізму дуже часто можна почути наступні атьківські установки-повідомлення:

подивись, хлопчик не плаче, і ти не плач;
як діти гарно грають, приєднуйся і будь як всі;
всі йдуть — іди і ти. Не будь білою вороною;
щоб бути прийнятим, потрібно вести себе як усі.

Конформізм дорівнює пристосуванню.

Нонконформізм — це бажання бути не таким, як усі. Це стремління бути особливим, йти проти системи, активне несприйняття загальноприйнятої думки, порядку, норм, традицій. Процеси нонконформізму процеси дуже яскраво відтворені в експериментах Соломона Аша.

Це можна побачити у фільмах: “Я та інші” (2010) та “Експеримент у ліфті” (1962). У фільмах демонструються ситуації, коли всі люди в ліфті, крім одного, підставні і роблять однакові дії за вказівками експериментатора.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – ВІЛЬНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ

Конформізм, як і нонконформізм, частіше зустрічається в групах з низьким рівнем соціально-психологічного розвитку.

Чим вищий рівень особистісного розвитку людини, тим менше їй властиві як конформізм, так і нонконформізм. Більш характерним для такої людини є вільне самовизначення.

Більш зріла поведінка, ніж нонконформізм — це вільне самовизначення. Ще більш доросла позиція-любов і турбота.

Коли людина задовольняє свої потреби не заради уникнення дій, а для здійснення того, що вважає достойним і важливим. В ім’я тих цінностей, які їй дорогі.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – ПІДХОДИ ПРИ РОБОТІ

Гештальт-терапія – це про “тут і зараз” та інтеграцію різних аспектів особистості. Гештальт підхід спрямований на те, щоб допомогти людині стати цілісною, відчувати себе “зібраною” тут і зараз. Не розділяючи своє життя на “до” і “після”. А також, на успіхи і невдачі, і бачити його як єдиний потік досвіду. Ключовим елементом гештальт-терапії є праця з усвідомленням. Клієнт вчиться помічати свої власні відчуття та емоції. І дозволяє собі їх відчувати і виражати, навіть якщо це щось, що він звик пригнічувати чи ігнорувати. Цей процес дозволяє людині стати більш автентичною і менш залежною від зовнішніх оцінок.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) базується на ідентифікації і корекції ірраціональних думок та переконань. Вона може допомогти змінити “я повинен” на “я хочу”. Також, це допомагає клієнтові розробити більш здорові та адаптивні способи мислення і поведінки, виходячи з внутрішніх мотивацій, а не зовнішніх очікувань чи норм.

Транзакційний аналіз (ТА) – це ще один потужний психотерапевтичний інструмент для роботи з оцінною залежністю. Він допомагає людині зрозуміти внутрішні діалоги (транзакції) між різними частинами особистості (Наприклад, “Батько”, “Дорослий”, “Дитина”). Така робота може допомогти клієнту виявити та змінити обмежуючі сценарії життя, які часто базуються на зовнішніх очікуваннях та оцінках.

Кожен з цих підходів має свої унікальні техніки і методики. Але головне, що їх об’єднує – це намагання допомогти клієнту жити більш автентично. Та виходити з власних цінностей та переконань, замість того, щоб бути керованим чужими очікуваннями і стандартами.

Під час роботи в психотерапії оцінної залежності важливо також працювати над самоцінністю та само-співчуттям. Це допомагає клієнту побачити вартість в собі самому, а не лише через призму оцінок інших людей.

Це може включати роботу з тілесними відчуттями, медитативними практиками, творчим самовираженням і багато інших методів. Вони дозволяють клієнту зазирнути всередину себе і знайти там джерела сили і самоповаги.

ПСИХОТЕРАПІЯ ОЦІННОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ – КОРИСТЬ ТА ВАЖЛИВІСТЬ ДЛЯ ОСОБИСТОГО РОЗВИТКУ ТА СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ

Теорія прив’язаності дійсно говорить про те, що в дитинстві залежність від думки батьків формує наше розуміння власної цінності та здатності до встановлення близьких відносин у майбутньому.
В контексті виховання, прийняття оцінки від дорослих допомагає дитині адаптуватися до суспільних норм і розвивати соціально прийнятну поведінку.
Здатність приймати компліменти та позитивну оцінку може мати значний вплив на самоповагу. Емоційний стан також стимулюює розвиток позитивних емоцій і самовдосконалення.
В соціальних взаємодіях, урахування того, як інші нас бачать, може сприяти встановленню гармонійних відносин, поліпшенню комунікації та сприянню взаємоповазі.
У бізнесі та кар’єрі, здатність аналізувати та адаптуватися до відгуків може відіграти ключову роль у розбудові бренду. А також, у залученні клієнтів та розвитку професійних навичок.
В надзвичайних ситуаціях, оцінка оточуючих та здатність до конформізму може бути важливою для виживання. Це дає змогу людині швидко адаптуватися та прийняти ефективні рішення.

ВИСНОВКИ:

Все це показує, що оцінка з боку інших може бути корисною та важливою для особистого розвитку та соціальної адаптації. Водночас важливо знаходити баланс між цією зовнішньою оцінкою та внутрішньою самооцінкою, щоб не втратити своє ядро автентичності та самодостатності.

Якщо вас турбує даний вид залежності, будь ласка, звертайтеся до мене. Також, ви можете вибрати любого іншого, вузьконаправленого спеціаліста на Просторі Психологів.

Клік на картиці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Баланс підтримки і фрустрації в психотерапії

718

Баланс підтримки і фрустрації – є незамінним інструментом для поліпшення психічного здоров’я та особистісного розвитку. Цей процес є викликом, що вимагає від психотерапевт тонкого балансу між наданням підтримки та викликанням фрустрації у клієнта, що впливає на якість психотерапевтичної взаємодії”.

Важливість підтримки І фрустрації у психотерапії

“Клієнт звертається до психотерапевта тому, що сподівається знайти в ньому підтримку, яка компенсує його нездатність спиратися на самого себе”.

Ключовою задачею психотерапевта є вміння відчувати, коли клієнту потрібно більше підтримки, а коли — стимулювання через фрустрацію. Це вимагає чутливості до потреб клієнта та гнучкості у підходах. Потрібно знайти оптимальні методи, адаптувати свої методи та техніки для досягнення балансу у психотерапевтичному процесі.

Гра, як метафора особистісного зростання

Клієнт приносить нам свої іграшки, щоб, граючи в це, вирости до реалізації своїх потреб. Це як метафора особистісного зростання. І психотерапевту потрібно підібрати правильну форму або перевірити, чому я так себе відчуваю.

Управління залежними відносинами

Іноді, у клієнта може бути форма неврозу, коли клієнт легко просить йому допомогти і це може бути до безкінечності. Це така залежна позиція, коли він задовольняє з кимось свої потреби як дитина, але це не показник його зростання, це показник того, що його дефіцитарні аспекти знайшли можливість харчуватися.

Батьківсько-дитячий контекст у психотерапії

Може бути така ситуація, батьківсько-дитячий контекст, коли клієнт каже: “Я все розумію, ви найкращий у світі психотерапевт, я ось можу у вас уже і це попросити і те”, а в житті у цієї людини нічого не змінюється, і тоді питанням нашої терапії буде не “можливість/неможливість” попросити, а довіра!

Збереження професійного та особистого балансу

Що б дати цей баланс підтримки і фрустрації клієнту і психотерапевт має бути збалансованим. Це як кожна людина, щоб створити своє тіло, займається зарядкою або танцями… І за цим принципом. Так само і психотерапевт повинен ставитися до свого відношення до клієнта.

Толерантність і прийняття в психотерапії

Терпляче ставлення до себе в процесі, якась фрустраційна толерантність прийняття того, що іноді психотерапевт не може прийняти теж щось, як людина. Що його людське встає на диби, чинить опір професійному. І тут потрібне терпляче ставлення психотерапевта до цього факту, що так буває, це може бути, треба буде в цьому подивитися, покопатися, без осуду, а з цікавістю.

Самоприйняття і цінності в психотерапії

Наприклад, якщо психотерапевт кажи собі “Я людина вірна і віддана, і для мене важливі сімейні стосунки, але до мене може прийти людина в терапію, для якої зрада – це не страшно, а навпаки, це тільки допомагає йому утримувати мир у сім’ї. І тому йому важливо зраджувати, ходити “на сторону”. І в мене це викликає фрустрацію, що я маю брати участь у цьому неподобстві, допомагати людині, яку я у своєму людському житті буду обходити двадцятою дорогою.

І тут мені важливо пам’ятати, що я базуються на своїх цінностях, я їх пам’ятаю і залишаю собі, я не збираюся після цього клієнта за ним повторювати, і в мене залишається один момент для контакту – інтерес, що ж його туди тягне? Що ж він там отримує? Яка тут ще є підтримку своєї самоідентифікації? Як він може її ще отримати?

Я можу говорити, що “ти відкриваєш мені якусь нову частину життя” або “я живу інакше, але мені цікаво як ти”. Тому що поки це не стане якимось інтересом психотерапевт, то немає шансів, щоб це стало цікаво клієнту. Він так і буде жити в розщепленому стані.

Правила фрустрації

Фруструвати клієнта можна починати тільки тоді, коли стосунки вже склалися і є довіра, бо відкинути психотерапевт набагато простіше, ніж піти в цей болісний процес.
А підтримка цього зв’язку має бути постійною.
Підтримувати клієнта в цілому, а фруструвати непродуктивний спосіб організації контакту.
Підтримувати інтенціональність клієнта та його енергію за циклом задоволення потреби, тобто поки клієнт діє і зберігає інтенціональність, ми його не зупиняємо, а якщо почався зрив циклу контакту, ми ставимо запитання на усвідомлення.
Ми підтримуємо новий досвід і сваритися із собою можна так: клієнт ризикує зараз чи підтримує старий спосіб поведінки?
Не завжди цієї опори вистачає психотерапевтом, навіть досвідченим.

Підтримка та фрустрація в психотерапії

“Таким чином, у своїй роботі з клієнтом психотерапевт підтримує те, що сприяє організмічний саморегуляції, і фруструє те, що їй не сприяє”.

Фундаментальним елементом у балансуванні підтримки та фрустрації є довіра клієнта до власних сил і можливостей. Невроз, як форма самопідтримки, часто є відображенням відсутності внутрішньої опори та толерантності. Психотерапевт повинен сприяти розвитку у клієнта довіри до себе, вмінню самостійно справлятися з викликами життя.

Розвиток навичок самопідтримки

Ми можемо допомогти клієнту створити навичку не боятися дивитися на себе, не тільки коли ти в короні і бальній сукні, а й коли ти в капцях і дірявих шкарпетках. Це те, про те, що є світ всередині і світ зовні”, і цей місток з’єднує два світи і робить клієнта з двома ногами: “Я можу бути і таким і таким, і те й інше теж – я! Я можу зараз робити речі, які мені неприємно робити, я це вмію, це було в моєму житті. Чому зараз я не можу на це спертися, чому я зараз роблю саме те, що роблю, що мені насправді цікаво?”

Фрустрація як частина самопізнання

І тут може бути фрустрація про те, що старі навички – це теж я. Або і нові навички – це теж я. І це відбувається не скрізь, а саме там, де якісь залишилися збіжні процеси травматичних періодів життя, і хочеться акцентувати вашу увагу, що невроз дуже часто замінює і компенсує брак самопідтримки, тому що будь-якій людині, яка не формує стосунки з цих невротичних аспектів – завжди є діло до себе.

Природний підхід до життя

Має бути природний підхід до життя. Природний підхід передбачає, що є, що те, що мені подобається, що те, що мені не подобається, що те, чого я хочу і що те, чого я не хочу. І це все є в одному і тому ж місці. Людина, у якої не особливо розвинені навички самопідтримки, дуже неадекватно реагує на фрустрацію, і при цьому толерантності до фрустрації у неї дуже мало.

Важливість самопідтримки для психотерапевта

Для таких людей навіть те, що з погляду контакту, людських стосунків, з погляду поняття що таке підтримка, про тепле комунікування, про підтримку позитивних якостей цієї людини. Про зміцнення позиції її цінностей і так далі – навіть це може викликати дуже серйозну фрустрацію. Для багатьох людей, у яких невроз виходить як брак самопідтримки, як компенсація цієї нестачі самопідтримки.

Крім того, це може бути важливим моментом самого психотерапевта, наскільки в нього присутня ця навичка самопідтримки або для нього можуть відгомонами проявлятися ці неврози його якихось травматичних процесів, якихось його травматичних частин.

Коли вона боїться бути покинутою, по-старому переживаючи той біль, який був їй знайомий. Тобто, коли в психотерапевт існує його хворобливий досвід цього балансу підтримки і фрустрації, “Важливим аспектом розвитку самопідтримки у клієнта є відновлення його довіри до себе та своїм власним можливостям…”

Ідентифікація клієнта з власним “Я”

Ідентифікація клієнта з власним “Я” є важливою частиною процесу психотерапії. Це шлях до самопізнання та прийняття себе з усіма унікальними особливостями. Психотерапевт підтримує клієнта на цьому шляху, допомагаючи зрозуміти та прийняти свою індивідуальність. А також вірити у можливість позитивних змін.

Робота з неврозом і збереження балансу

Головний аспект самопідтримки – це ідентифікація з тим, хто я є, моїм актуальним досвідом поведінкою, ситуацією.

Така ідентифікація включає ідентифікацію з хвилеподібною зміною цього статусу довіри до руху та змін.

Неврози часто вказують на нестачу внутрішньої підтримки у клієнта. Вони можуть виявлятися у формі фрустрації та відчуженості. Психотерапевт повинен розуміти моменти, коли клієнт потребує підтримки, і коли можлива більша фрустрація. Важливо допомагати клієнту усвідомлювати та приймати свої внутрішні конфлікти, сприяти розвитку самопідтримки.

Важливість розуміння для психотерапевта

Психотерапевт має бути усвідомлений своїх власних емоційних реакцій та переживань, оскільки вони можуть впливати на процес терапії. Саморефлексія та розуміння власного досвіду дозволяють психотерапевту краще розуміти клієнта та уникати перекосів у взаємодії.

Психотерапія – це не лише процес лікування, а й шлях самопізнання та особистісного росту. У цьому процесі фрустрація може виступати як каталізатор змін, стимулюючи клієнта до розвитку. А психотерапевт допомагає клієнту розібратися у власних переживаннях та емоціях, вести його через виклики та підтримувати на шляху до самопізнання та самовираження.

Значення усвідомленості та рефлексії

Для психотерапевту критично важливим є розвиток усвідомленості та рефлексії, які допомагають глибше зрозуміти клієнта та його потреби. Це включає усвідомлення власних емоційних реакцій, історії та можливих перенесень, що можуть вплинути на процес терапії.

Роль психотерапевта у підтримці змін

“Найкращою метафорою рівноваги організму в середовищі є: “Коли велосипедисту, щоб підтримувати рівновагу і рух уперед, доводиться постійно пристосовуватися до середовища – дороги”

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, роль психотерапевт в психотерапії — надзвичайно важлива. Він допомагає клієнту розвиватися, долати перешкоди та розуміти себе. Фрустрація та опір є нормальною частиною психотерапевтичного процесу, яка вимагає терпіння та розуміння. Психотерапевт є провідником у цьому складному, але надзвичайно винагороджуючому процесі особистісного розвитку.

Якщо у вас свідоме бажання, щоб психотерапевт не тільки “носив вам пиріжки у темницю вашої душі роками, а міг вас взяти за руку і пройти пазом по всім тропкам вашого заплутаного шляху щоб віднайти вихід”, буду рада стати провідником у ваще психічне несвідоме.

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Комплекс відмінниці у порівнянні з комплексом хорошої дівчинки

975

Комплекс відмінниці у порівнянні з комплексом хорошої дівчинки, хоча і мають деякі спільні риси, засновані на різних психологічних динаміках та мають різні впливи на індивідуальну особистість та її взаємодії з оточуючим світом.

У світі психології, ці два комплекси займають особливе місце, відображаючи глибокі внутрішні конфлікти та соціальні очікування, які формують нашу поведінку та самосприйняття.

Повний опис комплексів “хорошої/гарної дівчинки” та “відмниці/ка” ви можете прочитати у Психоенциклопедії Простору Психологів.

Комплекс ХОРОШОЇ дівчинки

Цей комплекс, також, відомий також, як комплекс Попелюшки, є психологічним явищем, де жінка постійно намагається відповідати очікуванням інших, ігноруючи при цьому свої власні потреби та емоції.

Цей комплекс відображає глибокі соціальні та культурні норми, які формують самооцінку та поведінку жінок.

ХАРАКТЕРНІ ПРОЯВИ КОМПЛЕКСА

Сильне бажання догодити іншим і отримати схвалення
Не допускати помилок, які можуть не сподобатися іншим
Складності в розумінні і вираженні своїх емоцій та потреб
Стриманість і надмірна привітність
Схильність бути жертвою аб’юзивних стосунків
Занепокоєння бути не прийнятою чи зручною для інших людей
Низька самооцінка, та почуття власної неповноцінності
Неможливість сказати “НІ”, та встановлювати кордони
Підвищена тривожність

Комплекс відмінниці/відмінника

Це психологічне явище, яке може впливати як на жінок, так і на чоловіків. Особи з комплексом відмінниці/ка постійно прагнуть до досконалості у всьому, що вони роблять. Вони часто відчувають тиск, щоб перевершувати інших, і встановлюють для себе нереалістично високі стандарти.

Цей комплекс часто веде до перевтоми та стресу, оскільки особи з цим комплексом не дозволяють собі помилятися або бути просто “достатньо хорошими”.

ХАРАКТЕРНІ ПРОЯВИ КОМПЛЕКСА

Неперервне прагнення досконалості
Страх перед помилками
Висока самокритичність та самоаналіз
Постіна емоційна напруга через нав’язливе відчуття необхідності бути кращим
Бажання виправдати очікування (батьків, боса, чоловіка, жінки)
Прагнення побачити себе чужими очима, отримати схвалення чи високу оцінку своїм досягненням

Комплекс відмінниці у порівнянні з Комплексом хорошої дівчинки. СПІЛЬНЕ ТА ВІДМІННЕ

СПІЛЬНЕ В ДВОХ КОМПЛЕКСАХ:

Постійна потреба в зовнішній оцінці та похвалі
Страх схибити, не збігатися з очікуваннями, боятися разчарувати інших
Завищені вимоги до себе і нестійка самооцінка
Невміння відмовляти, казати “НІ”, виставлятити кордони
Звичка працювати понаднормово, хронічна втома, стрес, психосоматичні розлади
Нестача уваги до своїх емоцій, потреб, побажань
Схильність до самокритики і самопожертви
Життя за принципом “потрібно і потрібен”, а не “хочу”
Принцип “здаватися”, а не “бути”, носіння маски

ВІДМІННЕ В ДВОХ КОМПЛЕКСАХ:

Комплекс “хорошої дівчинки” частіше пов’язаний з поведінковими аспектами. Такими як догоджання, підпорядкування, жертовність. А комплекс “відмінниці/ка” – з когнітивними аспектами. Такими, як установка на ідеал, страх помилки, самокритика

Комплексі “гхорошої дівчинки” проявляється більше в співвідношенні з іншими людьми, а комплекс “відмінниці/ка” – в досягненій діяльності

За комплексу “хорошої дівчинки” є тенденція на пониження, за комплексу “відмінниці/ка” – тенденції на підвищення

Комплекс “хорошої дівчинки” може бути пов’язаний з пасивною агресією, а комплекс “відмінниці/ка” з активною агресією

Комплекс “хорошої дівчинки” пов’язаний з конкурентоспропожністю, а комплекс “відмінниці/ка” – з вискою конкурентоспроможністю.

Комплекс “хорошої дівчинки” може бути пов’язаний з залежністю від інших людей, а комплекс “відмінниці/ка” – з автономністю, втім не від думки оточуючих.

До речі, ви можете самостійно пройти тест “Хорошої дічинки” та інші цікаві тести на Просторі психологів і зозуміти який же все таки типаж буде більш д вашого.

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Тест на комплекс гарної дівчинки по Беверлі Енгл

1 298

Однією з рекомендацій по вивченню тематики комплексу гарної (хорошої ) дівчини є книга відомої психологині, авторки Беверлі Енгл «Комплекс хорошої дівчинки. Як позбутися негативних установок з дитинства, прийняти і полюбити себе»
“Крім психологічних причин гарності (вина, сором, занижена самооцінка, боязнь вступати в конфронтацію і бути знехтуваною, сильний страх залишитися самій), у книжці багато уваги приділяють і соціальним факторам, наприклад, тому, що жінок змалечку вчать бути хорошими дівчатками”.

ПРО ЩО КНИГА

Ця книга адресована жінкам, яким важливо навчитися, як ставити свої потреби на перше місце та навчаються любити та приймати себе такими, які вони є. Авторка, Беверлі Енгл досліджує глибоко вкорінені соціальні та культурні фактори, що сприяють формуванню цього комплексу.

Ці обмеження, поєднані із соціальними стереотипами, призводять до формування комплексу “Хорошої дівчинки”, що часто є причиною нездорових стосунків

Беверлі Енгл зазначає, що комплекс “хорошої дівчинки” формується під впливом біологічних, сімейних, соціальних та особистих факторів.

Вона припускає, що XX століття зробило значний внесок у зміцнення позицій жінок, дозволивши їм голосувати, працювати, контролювати своє тіло та приймати незалежні рішення.

ТИПИ “ХОРОШИХ ДІВЧАТОК” ЗА БЕВЕРЛІ ЕНГЛ

Половичок: Такі жінки часто підкоряються іншим, намагаючись уникнути конфліктів. Вони втрачають власний голос і часто відчувають себе беззахисними.
Удаванка: Цей тип охоплює жінок, які приховують свої справжні емоції та думки, щоб відповідати очікуванням оточуючих.
Сама Невинність: Тут ідеться про жінок, які намагаються здаватися невинними та незайманими, щоб відповідати ідеалам чистоти.
Жертва: Цей тип включає жінок, які часто відчувають себе безсилими та контрольованими зовнішніми обставинами.
Мучениця: Жінки, які жертвують своїми потребами та бажаннями заради інших, часто відчуваючи себе невидимими та неважливими.
Ханжа: Тип, що включає жінок, які суворо дотримуються правил та норм, часто судячи інших, що не відповідають цим стандартам.
Просвітлена: Це жінки, які починають усвідомлювати обмежувальні структури комплексу і роблять кроки до його подолання.

ТЕСТ ГАРНОЇ ДІВЧИНКИ БЕВЕРЛІ ЕНГЛ

Чи важко вам пред’явити претензії робітникам сфери обслуговування: наприклад, відмовитися від принесеного блюда чи сказати продавцю, що товар вам не потрібен?
Чи легко вас вмовити, у тому числі на покупки товару тому що вам складно сказати “Ні”?
Чи турбуєтеся ви, що для вас дуже важливо подобатися усім оточуючим?
Чи вибачаєтеся ви занадто часто і багато?
Чи є в вас друзі чи знайомі, які вам не дуже приємні, чи з якими у вас мало спільного, але ви почуваєте себе зобов’язаними продовжувати спілкування?
Чи часто ви сприймаєте запрошення, щоби не образити?
Чи схиляєтеся ви погоджуватися зробити що-небудь, тому що відмова допомогти сприймається як прояви егоїзму з вашого боку?
Чи боїтеся ви коли вас перестануть любити, якщо ви не будете співпрацювати?
Чи важко вам сказати про те що з вами поступила несправедливо?
Чи часто у вас не хватає рішучості сказати кому-небудь, що він ранить ваші почуття через злість на вас, тому що ви не хочете заставляти його почувати себе погано?
Коли вас ображають, чи прагнете ви не показувати, що засмучені, тому що вам здається що це не принесе ніякої користі чи обернеться великими проблемами у взаємовідносинах?
Чи присутні в вашому житті люди які вас використовують?
Чи часто ви берете провину на себе тільки задля того, щоб уникнути почуття відторження чи розставання?
Чи часто ви уникаєте неподобаючою поведінки людей по відношенню до вас, стверджуючи для себе, що вони не хотіли нічого зробити поганого, чи не вміють це зробити по іншому?
Чи уникаєте ви конфліктів та конфронтації любою ціною?
Чи почуваєте ви себе погано коли хтось злиться на вас?
Чи притаманно вам вірити людям, навіть коли оточуючі попереджали вас, що вони не надійні?
Чи даєте ви людям другий шанс, якщо вони продовжують вести себе неналежним чином?

КЛЮЧІ ДО ТЕСТУ

Від 2 до 5 позитивних відповідей

Ви частково схильні до того, щоб бути гарною дівчиною. Це зовсім невелика частинка. Вона може вам даже не мішати, не заважати по життю, але, якщо дискомфорт присутній, то вам по силам справитися самостійно в тих запитаннях, на які ви відповіли стверджено.

Від 50 позитивних відповідей

Ви склонні бути гарною дівчинкою. Ви можете це усвідомлювати, й відчувати дискомфорт при побудові відносин з оточуючим.. Вам потрібно повести чималий об’єм роботи над собою? щоб скинути з себе цей баланс.

Більше 10 позитивних відповідей

Ви є та сама гарна дівчинка, якій важлива думка оточуючих. Потреби інших людей важливіше за ваші. Ви можете даже не розуміти своїх почуттів та побажань. Ваш внутрішній стан залежить від того, наскільки гарно себе почувають ваші близькі. Щоб змінити своє життя, ви повинні пройти великі шлях по зміні своїх поглядів та познайомити сему себе із своїми почуттями та потребами.

ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ

Цей тест – лише інструмент для рефлексії, і будь-які результати можуть бути індивідуальними.

Ймовірність вашої “хорошості” у мисленні не визначає вашу цінність чи потенціал, а лише вказує на певні тенденції у вашому ставленні до себе та своєї самоповаги.

Тому, якщо вас турбує Оцінна залежність, краще вибрати саме для себе спеціаліста в нашому Просторі Психологів та пропрацювати це з ним.

Бажаю вам ментального здоров’я та гарного настрою, незважаючи ні на що!

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Комплекс хорошої дівчинки по Беверлі Енгл

1 128

(АЛЕ БУВАЮТЬ Й ХОРОШІ ХЛОПЧИКИ)

“Навіть найдовша дорога до одужання починається з першого кроку”

Комплекс гарної дівчинки – відомий також, як комплекс Попелюшки, є психологічним явищем, де жінка постійно намагається відповідати очікуванням інших, ігноруючи при цьому свої власні потреби та емоції. Цей комплекс відображає глибокі соціальні та культурні норми, які формують самооцінку та поведінку жінок

Характерні прояви комплекса

Сильне бажання догодити іншим і отримати схвалення: жінки із цим комплексом відчувають потребу завжди бути приємними та отримувати схвалення, навіть за рахунок власного комфорту
Не допускати помилок, які можуть не сподобатися іншим: жінки уникають ситуацій, які можуть призвести до помилок, або виглядати недосконало
Складності в розумінні і вираженні своїх емоцій та потреб: відповідно вони погано задовільняються
Стриманість і надмірна привітливість – часто виникають проблеми з ідентифікацією та вираженням власних емоцій
Схильність бути жертвою абь’юзивних відношень: можуть утворюватися зв’язки, де жінка відчуває себе жертвою
Занепокоєння бути не прийнятою чи зручною для інших людей
Низька самооцінка, та самооцінка почуття власної неповноцінності
Неможливість сказати “НІ”, та встановлювати кордони
Підвищена тривожність

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

Комплекс гарної дівчинки часто бере свій початок у дитинстві, коли дівчат навчають бути слухняними та відповідати очікуванням оточуючих. Суспільні норми та стереотипи відіграють значну роль у формуванні цього комплексу, постійно підтримуючи ідею, що жінка має бути скромною, милою та відданою потребам інших

Для подолання комплексу гарної дівчинки важливо розвивати самосвідомість та вчитися визнавати та виражати власні емоції та потреби. Це може включати роботу з психотерапевтом, самоаналіз, медитацію та інші методи самодопомоги

КНИЖКОВА РЕКОМЕНДАЦІЯ

Однією з рекомендованих книг по цій тематиці є «Синдром гарної дівчинки. Як позбутися негативних установок з дитинства, прийняти та полюбити себе». Ця книга адресована жінкам, які вчаться ставити свої потреби на перше місце та навчаються любити та приймати себе такими, які вони є

Авторка, Беверлі Енгл досліджує глибоко укорінені соціальні та культурні фактори, що сприяють формуванню цього комплексу

В своїй книзі вона наголошує, що століттями жінок утримували у рамках, обмежуючи їхню свободу, право на розпорядження власним тілом, можливість висловлювати свої думки та виражати свою індивідуальність. Ці обмеження, поєднані із соціальними стереотипами, призводять до формування “комплексу хорошої дівчинки”, що часто є причиною нездорових стосунків

Беверлі Енгл зазначає, що комплекс “Хорошої (гарної дівчинки)” формується під впливом біологічних, сімейних, соціальних та особистих факторів. Вона пропонує, що XX століття зробило значний внесок у зміцнення позицій жінок, дозволивши їм голосувати, працювати, контролювати своє тіло та приймати незалежні рішення

ТИПИ “ХОРОШИХ ДІВЧАТОК” БЕВЕРЛІ ЕНГЛ

Половичок. Типова пасивна жінка, що дозволяє іншим витирати об себе ноги. Вона страждає на “невиліковну” форму доброчесності і, здається, ніколи не засвоює уроків, скільки б нею не користувалися, не маніпулювали, не зраджували, або не піддавали насильству. Жінки із комплексом “Половичка” часто стають жертвами недобросовісних продавців і шахраїв. Багато з них зазнають емоційного, словесного або фізичного насильства, яке можуть терпіти місяцями і навіть роками
Удавальниця. Така жінка докладає чимало зусиль для того, щоб здаватися гарною, такою, що співпрацює, і чарівною (коли насправді злиться або ображається). Вона прикидається, що згодна з чимось, хоча насправді це не так. І часто вдає, що зацікавлена словами або діями оточуючих, тоді як насправді їй нудно
Сама невинність. Така хороша дівчинка вирізняється крайньою наївністю і довірливістю. Вона з легкістю вірить у те, що говорять інші, і тому її легко обдурити або маніпулювати нею. Сама невинність часто продовжує захищати свого партнера або дітей, які демонструють егоїстичну, брехливу або відверто насильницьку поведінку, навіть коли всі навколо намагаються довести, що нею користуються або чинять насильство
Жертва. Такій жінці властиво відчувати власну безпорадність і безглуздість спроб змінити обставини життя. Вона розтратила всі свої сили у спробах бути хорошою. Зазвичай вона залишається з чоловіком, який піддає її фізичному насильству, навіть після кількох потраплянь до лікарні
Просвітлена. Ця жінка свято вірить у терпимість, співчуття і прощення. Вона пригнічує гнів і не дозволяє собі проявляти такі абсолютно нормальні почуття, як смуток, заздрість, гнів і образа
Ханжа. Така жінка відчуває гостру потребу бути ідеальною або високоморальною. Вона дотримується суворих правил (наприклад, жодного сексу до заміжжя, жодної краплини алкоголю) і часто буває активною парафіянкою церкви. Рішуче не схвалює деякі види поведінки і засуджує інших людей, які займаються діяльністю, яку вона не сприймає. Але ховає своє несхвалення за стіною доброчесності.

Також, ви можете себе оцінити та пройти на нашому ресурсі “Тест Хорошої Дівчинки”

Усе це робить комплекс “Хорошої/гарної дівчинки” необхідною та цікавою темою для дослідження. Розуміння внутрішньої сутності, важливості психологічної стабільності та пошуку гармонії в собі є ключем до здорового відношення до себе та інших

Так, шлях до розвитку істинної особистості може бути заплутаним, але він завжди вартий подорожі. В цьому комплексі, як і в усьому житті, головне – зрозуміти, прийняти і полюбити себе

Як каже народна мудрість: “Щастя від того, як людина сприймає себе, а не від того, як інші його сприймають”

Дивіться також в нашому блозі статтю на тему: “Комплекс відмінниці у порівнянні з Комплексом хорошої дівчинки”

Автор

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали

Стилі психотерапії

597

У відповідних вкладках нижче — дві публікації Психоенциклопедії, в яких розкривається тема “Стилі психотерапії” (рос., анахр. — “стили психотерапии”) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Ірен Шатінської та Марії Сибірської.

Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

МАРІЯ СИБІРСЬКА
ІРЕН ШАТІНСЬКА

ЧАСТИНА 1

Чи я даю клієнтам завдання?

Чи я приміняю якісь спеціальні техніки?

Чи є якісь методи, які ви можете порадити як універсальні?

Так

І ні.

Чому «домашки» підходять не всім?

Та насправді підходять-то вони всім.

Але буває так, що людина виконає домашку як щось обов‘язкове, її свідомість видасть на автоматі соціально прийнятні фрази/відповіді, домашка буде здана і людина очікуватиме «оцінки», по-перше, і очевидно, через кілька зустрічей вдалого завершення терапії, по-друге, адже він свою частину відповідальності на себе взяв («я вчив, чесне слово!») і тепер наче очікує «за це» не лише оцінки, але й «диплому» зі сторони терапевта.

Чи всі хочуть тих домашок?

Зовсім ні.

Є люди, які готові ходити роками до психолога більше для зняття напруги, ніж для того, щоб дійсно копатися в собі і працювати в напрямку змін.

І це також ок.

Зняти напругу – велика справа.

Мати активного, включеного, емпатичного слухача, якому ти цікавий – велика справа.

Далі.

Про методи, техніки та якісь загальні інструменти.

В роботу в мене іде все.

Техніки психодрами, символдрами, схематерапії, емоційно-образної терапії, когнітивно-поведінкової, робота з метафоричними картами, техніки гештальт-терапії, розстановки з сімейної системної терапії, ну і, звичайно, техніки моїх «законних», підтверджених сертифікатом емоційно-фокусованої і позитивної психотерапії.

Перечисляти всі «мої» модальності, може, і має сенс, але справа не в них.

Про техніки все так – і не зовсім.

Нема двох клієнтів, де застосовані техніки були б однаковими, де способи моєї роботи вкладалися би в чіткий алгоритм.

Мене вводить тому в ступор часте запитання «як ти працюєш» чи «якими техніками ти працюєш».

Так чи інакше, мій підхід базується на тому, що психіка – динамічна, що нема у ній ригідних конструктів, що ми здатні мінятися.

Ми з клієнтом досліджуємо стан, відчуття у кожен даний момент розповіді, і часом ми виходимо на якесь емоційне – «ось воно!», aka інсайт.

Ми не знали.

Воно було скрите від нас, сиділо десь в закамарках нашого мозку. А тепер бах – і ми про нього дізналися.

Ось воно що!

Ось воно про що!

Ось воно чому!

І оце «ось воно», яке відбувається на сесії, після неї веде до переробки інтрапсихічного між зустрічами, якщо ми дозволяємо цьому статися, якщо ми не викидаємо з голови сесію, як тільки вийшли з кабінету, відключилися від онлайну,

– а часом веде навіть і тоді.

Насправді часом найголовніше відбувається між зустрічами.

Неусвідомлюване стало усвідомленим – а з тим, що ми знаємо, ми можемо щось робити.

Отут і з‘являється можливість змін.

І для цього таки є техніки, якщо б ви запитали «що з тим тепер робити».

Але жодна техніка не працюватиме сама по собі, не є панацеєю, зроби, мовляв, так – і буде тобі щастя.

Все це, повторю, динамічний процес.

Психодинамічний, якщо на те пішло.

Просто вивчити ті техніки – то нагадує стару фразу «техніка в руках дикуна – звалка металобрухту».

І ще одне.

Певні техніки є небезпечними для застосування.

Певні техніки, перш ніж – треба знати, куди ти лізеш – і як потім назад.

Психолог – це покликання.

Але це і професія.

Якої, як і іншим, треба вчитися.

Багато років.

А потім ще вчитися.

А не прочитати книжку з набором технік.

ЧАСТИНА 2

Буває, що людина прийде до психолога один-два рази – і йде.

Я, каже, якось потім.

Всесвіт підлаштовує все під небажання, а по суті, неготовність, людини.

Застуда, справи, раптом грошей не стало, хоча допіро що були, та дивишся по картинкам в інста – і далі є (психолог не рахує гроші клієнта, але він і не сліпий, ну та і ви ж не ховаєтеся)

ремонт, хоча запланований п‘ять років як, і ще вчора не мав стояти на заваді.

Що відбувається?

Кожен з нас носить в собі кілограми, а то й тони, а іноді мегатони непрожитого болю.

Ми приходимо до цілителя душ – і сподіваємося, що він, як мама, поцілує пальчик, коли скажемо: отут буба – і все пройде.

А психолог задає питання.

І часом навіть питання першої сесії відкривають хлябі небесні, шлюзи, зносять дамбу.

Іноді людина – готова до сліз, до того, щоб все нарешті прорвалося, щоб гній хоча б почав витікати – до проживання прихованого горя, що оті п‘ять їх стадій – так і не прийшли, так і не пройшли, ми їх не пустили.

Ми ж сильні. Ми завжди такі були.

Непрожита травма.

Того, про що старався не думати, відводячи очі щоразу, кривлячи у стримуваному плачі губи при згадці.

Або не згадуючи.

Було і було, що про нього згадувати.

А воно, те горе, всередині чекає свого часу.

Травма та, захована та прихована, зачаїлася. Та не бездіяльна вона.

Вона отруює все життя.

Ми не розуміємо, що не так.

Ми не розуміємо, чому в нас мігрень.

Чому в дітей наших мігрень.

Звідки в нас панічні атаки, ми ж нічого, нічого-нічого не боїмося.

Чому мало не що – болить живіть.

Чому діти безконечно істерять.

Чому відносини якось не складаються ні з ким, ні з чоловіком, ні з подругами.

Все якесь косо-криво.

Хоч ми старанно зображуємо.

Чому вікові зміни обличчя якісь дивні, некрасиво-асиметричні.

Звідки стільки дратівливості з найменшого приводу.

А взагалі прийшла-то людина з іншим .

Надоїло мімікрувати, підлаштовуватися.

Постійні сварки набридли.

Що з дитиною робити, скажіть, ну ніяких бажань воно не має, всі уроки зі скандалами!

А я вже сил не маю ні на що!

Бажання одне – най мене всі в спокої залишать!

Набридло все!

—-

Травма – вона, знаєте, немов гнійник всередині тіла.

Він наче закапсульований.

Але не наглухо.

Уявіть собі, що крізь стінки клітинних мембран у кров просочується гній. Не так, щоб сепсис. А так, що підгостре запалення.

Не смертельно, не вмираєш.

І не живеш.

Звик.

Але от прийшла мода на психологію.

Хвалять, так вже хвалять тобі когось.

Ну ок, – вирішуєш.

Спробую, бо життя якесь не те, збридло так.

Приходиш до когося.

А він тобі, наприклад, питання (якесь там третє по списку з первинного інтерв‘ю – я пишу саме «наприклад», бо як на мене, до того так званого«первинного інтерв‘ю» часом півроку йти треба)

– Коли ви хворіли в дитинстві, хто за вами доглядав?

І все.

Дамбу прорвало.

Одні з полегшенням, готовністю, вдячністю приймають можливість зірвати той струп з гнійника.

Інші ні.

Або … ще одне питання.

З мамою стосунки жахливі, говорить клієнт, жаліється.

А потім психолог тобі – таке наче і невинне питання: а з дочкою зараз у вас як відносини?

І все.

Клієнт замовкає.

І втікає.

Клієнт починає хворіти, раптом не стає грошей, терміново треба дороблювати ремонт, з‘являються інші справи….

Людині страшно.

Не чіпляла і не чіпляла.

Можна ж було жити?

Можна. Ну, жила ж.

Якось.

А ну його нафіг, твого психолога, каже подружці.

Або ні. Подружці теж каже – ой, такий класний психолог!

Але, знаєш, я просто не маю як зараз.

Ремонт, ти ж знаєш.

І щось неважно почуваюся…

Але я піду, піду!

Може, каже собі психолог.

Може, і підеш. А може, і ні.

Що ж.

Лише ти володар свого життя.

Я, психолог, не творець твоєї долі.

Я можу бути твоїм провідником.

Але не мушу.

Біль, відкладений біль, aka травма, може прожити тільки сама людина.

Зі сльозами, соплями і прокляттями інколи.

Вам що, потрібно, щоб я плакала? – одного разу дуже вороже спитали мене.

Ні.

Мені ні. Тобі – так.

Твоє тіло хоче, щоб ти плакала.

Твої закапсульовані емоції – це твої хвороби.

Це вони хочуть.

А я?

Я провідник.

Я поруч.

Я з тобою.

Ти вибираєш – чи підняти і прожити все приховане, всі страхіття і страждання.

Це боляче.

Але лише проживання болі – дорога до зцілення.

Відвертаючи від неї погляд, знову закриваючи двері і намагаючись вдавати, що там нічого нема,

все як в людей, он навіть і постики веселі пишу і фоточки прекрасні, а шо.

Я повторюю щоразу:

Обманюючи інших, не обманюй себе.

Твоє тіло і так не дасть тобі його обманути.

Тобі тридцять і здоров‘я досі не підводило?

Ну то готуйся.

Ні, я тебе не страшу.

Я – попереджую.

Твої відносини з дітьми – ще один індикатор.

А, ти дітей не хочеш заводити взагалі?

Ну от.

Нереалізований талант гниє

Не витягнута на світ Божий травма – забирає радість життя.

А життя, здивую вас, може –

І покликане бути радісним.

Радісним не в картинках ваших соцмереж.

Радісним ізсередини.

Травма місця радості не дає.

Але ви можете.

Ви можете обирати.

Психотерапія — це процес лікування психічних проблем та розладів, який здійснюється за допомогою психологічних методів та технік.

Основним завданням психотерапії є покращення якості життя та зменшення страждань пацієнта.

Використовувати різні стилі психотерапії при роботі психотерапевта важливо, оскільки люди можуть мати різні види психічних проблем, і кожен підхід може бути більш ефективним для конкретного випадку.

Наприклад, поведінкова терапія може бути корисною для лікування ф о бій та тривожності, тоді як когнітивна терапія може бути ефективною для лікування депресії та розладів настрою.

Крім того, різні стилі психотерапії можуть бути використані в комбінації з іншими формами лікування, такими як медикаментозна терапія та фізична реабілітація, щоб дати пацієнтам повний спектр можливостей для одужання.

ВИБОР СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ

Найважливішим аспектом вибору стилю психотерапії є відповідність його потребам пацієнта. Індивідуальний підхід до лікування може дати найбільші результати.

Оскільки люди мають різні особистісні риси, життєві досвіди, та проблеми, ідеальний стиль психотерапії може бути різним для різних людей, як наприклад:

пацієнти з депресією можуть відчувати покращення за допомогою когнітивної терапії;
пацієнти з посттравматичним стресовим розладом можуть відчувати покращення після емоційно-орієнтованої терапії;
пацієнти з травмою втрати близької людини можуть легше приймати та усвідомлювати свою трагедію через екзистенційну терапію.

ЩО ПРОВИНЕН ВИКОРИСТОВУВАТИ ПСИХОТЕРАПЕВТ В МУЛЬТИМОДАЛЬНОМУ ПІДХОДІ ТЕРАПІІ?

Використання різних стилей психотерапії ще називається мультимодальним підходом

Для досягнення найкращих результатів потрібно наступне:

Створення безпечного простору. Щоб пацієнт відчував довіру до свого терапевта та відчував зручність при спілкуванні з ним.
Гнучкість в сприйнятті реальностіф клієнта. Терапевт повинен бути підготовлений до використання різних технік психотерапії та мати знання про ефективність кожного стилю психотерапії для різних видів психічних проблем.
Різнопланові знання психотерапевта в тестуванін. Психотерапевт повинен вміти, залежно від стану клієнта та його травматизації використовувати різнопланові інструменти (наприклад, для оцінки рівня тривоги та страху використовується Шкала тривожності Бекха), а для депресії – Шкала депресіх Бекха.

Отже, використання різних стилів психотерапії є важливим, оскільки вони дозволяють терапевту знайти оптимальний підхід для кожного пацієнта.

Основні стилі психотерапії

Вільно протікаючий стиль психотерапії

Вільнопротікаючий стиль психотерапії є унікальним підходом, який відрізняється від традиційних структурованих методів. Він виходить за межі конкретних технік та методологій, надаючи клієнту свободу виражати себе в безпечному терапевтичному просторі. Такий підхід сприяє глибокому самопізнанню та емоційному зціленню, враховуючи унікальність кожної людини.

Конфронтуючий стиль психотерапії

Конфронтуючий стиль психотерапії — це підхід, при якому терапевт активно і прямо ставить клієнтові запитання або висловлює зауваження з метою викликати у клієнта рефлексію, підвищити його усвідомленість та стимулювати зміни. Цей стиль використовує прямі, інколи викликаючі відповіді методи, щоб клієнт зміг усвідомити свої деструктивні поведінки, переконання або почуття, які заважають йому жити повноцінним життям.

Підтримуючий стиль психотерапії

Підтримуючий стиль психотерапії спрямований на створення безпечного, довірливого та емпатійного середовища для клієнта. Основною метою є допомога клієнту в усвідомленні своїх почуттів, зміцненні самооцінки та знаходженні ресурсів для вирішення проблем. Цей підхід особливо корисний для клієнтів, які переживають стрес, тривогу, депресію або інші емоційні труднощі.

Стиль психотерапії, що орієнтований на минулі події

Орієнтований на минуле стиль психотерапії, є ключовим елементом в психологічному аналізі особистості та її поведінки і визначається як схильність особистості зосереджуватися на своєму досвіді минулого, використовуючи його для інтерпретації сучасних подій та планування майбутнього. Цей стиль мислення може мати як позитивні, так і негативні наслідки для психологічного благополуччя особистості.

Стиль психотерапії, що спрямований на відкриття важких емоцій

У сучасному світі, де панує культура позитивності та постійного прагнення до щастя, часто не вистачає місця для вираження та обробки важких емоцій. Такі емоції як смуток, гнів, розчарування чи ст рах вважаються небажаними або навіть табуйованими. Проте, психологія визнає, що емоції відіграють ключову роль у нашому житті, впливаючи на наше сприйняття світу, прийняття рішень та міжособистісні взаємодії. Важкоемоційний стиль психотерапії закликає до усвідомленого ставлення до власних емоційних станів, їх прийняття та вираження в здоровий спосіб.

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ

Також, окрім того, що є різні стилі псиїхотерапії, існують різні методи, з з якими працюють психотерапевти. Нижче навелені основні з них:

Нейролінгвістичне програмування. Цей стиль психотерапії базується на дослідженні зв’язку між мовою та психікою людини.
Еріксонівський гіпноз. Цей стиль психотерапії використовує техніки гіпнозу для зміни поведінки та вірувань.
К лієнтo-орієнтована терапія. Цей стиль психотерапії зосереджується на потребах та бажаннях клієнта.
Транзактний аналіз. Цей стиль психотерапії базується на дослідженнях того, як людина спілкується та взаємодіє з оточуючими.
Тілесно-орієнтована терапія. Цей стиль психотерапії використовує рухливість та відчуття тіла для зміни емоцій та поведінки.
Інтерперсональна терапія. Цей стиль психотерапії фокусується на дослідженні взаємин між людьми та їх впливі на емоційний стан та поведінку.
Ігрова терапія. Цей стиль психотерапії використовує ігри та ігрові ситуації для сприяння розвитку емоційної та соціальної компетентності у дітей та дорослих.
Екзистенційна терапія. Цей стиль психотерапії спрямований на допомогу людині у пошуку свого сенсу життя та розвитку особистості.
Емоційно-сфокусована терапія. Цей стиль психотерапії спрямований на допомогу людині у розумінні та вираженні своїх емрціях.
Біоенергетичний аналіз. ей стиль психотерапії базується на дослідженнях взаємодії між тілом та психікою людини.
Психосинтез. Цей стиль психотерапії базується на теорії про те, що людина складається з багатьох рівнів своєї особистості.

Незалежно від стилю психотерапії, важливо мати на увазі, що успіх терапії залежить від відносини між пацієнтом та терапевтом, а також від визнання та підтримки потреб та можливостей пацієнта.

СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ. Порівняння різних стилів

Не існує одного “ідеального” стилю психотерапії, який підійде для всіх проблем та людей. Кожен стиль психотерапії має свої переваги та недоліки. Наприклад:

Екзистенційний аналіз. Екзистенційний аналіз може бути корисним для людей, які шукають сенсу життя, але може бути не ефективним для людей з тривогою або депресією.
НЛП. НЛП може бути корисним для людей, які хочуть змінити свою поведінку або покращити свої комунікативні навички, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
Еріксонівський гіпноз. Еріексонівський гіпноз може бути корисним для людей, які хочуть подолати фобії або інші тривожні розлади, але може бути не ефективним для людей з депресією.
Клієнто-орієнтована терапія. Клієнто-орієнтована терапія може бути корисною для людей, які потребують підтримки та розуміння, але може бути не ефективним для людей, які потребують більш директивного підходу.
Транзактний аналіз. Транзакний аналіз може бути корисним для людей, які хочуть покращити свої стосунки з іншими людьми, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
Тілесно-орієнтована терапія. Тілесно-орієнтована терапія може бути корисною для людей, які хочуть зняти стрес або покращити свою самооцінку, але може бути не ефективним для людей з тривогою або депресією.
Ігрова терапія. Ігрова терапія може бути корисною для дітей, які мають проблеми з поведінкою або емоціями, але може бути не ефективним для дорослих.
Емоційно-сфокусована терапія. Емоційно-сфокусована терапія може бути корисною для людей, які хочуть краще зрозуміти свої емоції, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
Психосинтез: може бути корисним для людей, які хочуть розвинути свою особистість, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.

ЩО ПОТРІБНО ВРАХОВУВАТИ, ОБИРАЮЧІ СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА МЕТОДИ?

Важливо, щоб терапевт обрав підхід, який відповідає особистісним рисам та проблемам пацієнта. Що може ьути важливисм при виборі:

Індивідуальний підхід. Не існує єдиного підходу, який підходить всім.
Відповідність стилю потребам пацієнта. Терапевт повинен вибрати стиль, який найкраще відповідає потребам та цілям пацієнта.

СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ. Рекомендації

Якщо пацієнт/клієнт має проблеми з емоційною регуляцією: емоційно-орієнтована терапія або гештальт-терапія.
Якщо клієнт/пацієнт має проблеми з мисленням та сприйняттям світу: когнітивна терапія або транзактний аналіз.
Якщо клієнт має проблеми взаємин з іншими людьми: інтерперсональна терапія або сімейна психотерапія.

Висновок

РізнІ стилі психотерапії дозволяє досягти позитивних результатів у лікуванні різних видів психічних проблем.
Важливо, щоб терапевт обрав підхід, який відповідає особистісним рисам та проблемам пацієнта.
в любому випадку ви сможете пробувати різні стилі психотерапії, проте вибір підходу повинен бути індивідуальним та враховувати особливості кожної конкретної проблеми та особистості пацієнта.

Важливо!

Якщо ви маєте психічні, писхологічні проблеми, зверніться до кваліфікованого фахівця у Просторі Психологів. У психотерапії існує багато різних стилів, і кожен з них має свої особливості, переваги та недоліки.

Ця стаття не є заміною консультації з психотерапевтом.

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у П росторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA

Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.

Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:

розміщуйте свій профайл у “Просторі психологів”
готуйте унікальний текст
підготуйтеся сплатити за розміщення символічну вартість (для співзасновників безкоштовно)
контактуйте з керуючим співзасновником psyhology.space зручним способом

Authors

Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Переглянути мареріали
Ірен Шатінська

Переглянути мареріали