Співзалежність

Заснована на практичному професійному досвіді інформація про "співзалежність" як стан особистості у Психоенциклопедії

Публікації психоенциклопедії, в яких розкривається тема співзалежінсть (рос., анахр. — созависимость) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду чотирьох авторок-психологинь: Вікторії Адаменко та Марії Зарінової — у відповідних вкладках нижче.

Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

  • ВІКТОРІЯ АДАМЕНКО
  • МАРІЯ ЗАРІНОВА

У контексті терміну “співзалежність” часто мається на увазі трохи ширше поняття “психологія співзалежної поведінки”, тлумаченню основних психологічних аспектів котрої і присвячена ця заснована на практичному досвіді публікація.

Що ж таке співзалежність?

Співзалежність – це термін, який використовували в контексті психотерапії хімічно залежних клієнтів (алкоголіки, наркомани) у 1970-х роках у США, в лікувальних центрах штату Міннесота.

Він з’явився в результаті вивчення природи хімічних залежностей, їхнього впливу на людину і впливу, який чинить захворювання хімічно залежного на його оточення. І в цій ситуації співзалежними називали членів сім’ї залежного.

У багатьох випадках термін співзалежність використовують, щоб описати поведінку людини в дисфункціональних стосунках, де одна людина підтримує хворобливий стан іншої (найімовірніше, абсолютно неусвідомлено).

Дисфункція (від лат. dys – поганий, утруднений + functio – дія, здійснення), тобто порушення діяльності. Тоді дисфункціональними відносинами можна назвати ті, в яких порушено здорове функціонування учасників цих відносин.

Наприклад, одна з фраз, яку часто використовують для опису таких стосунків, – “як валіза без ручки: і нести тяжко, і кинути шкода” (адже стільки було вкладено в ці стосунки) і людина продовжує в них залишатися з тієї чи іншої причини.

Хто і від кого залежить?

У тих запитах, з якими до мене звертаються клієнти, співзалежність має вигляд часто як стан емоційної, фінансової або навіть фізичної залежності від значущого іншого (партнера, батьків).

Наприкінці 1930-х років цей поведінковий патерн було вперше описано Карен Хорні в її книзі “Невротична особистість нашого часу”, де вона досліджувала клієнтів, які мали схильність чіплятися, залежати від інших людей, щоб впоратися з власною, не завжди усвідомленою, тривогою.

Співзалежність поруч із хімічно залежним (алкоголіком, наркоманом)

Тривога, яку переживає співзалежний партнер поруч із залежним, переплітається з іншими складними переживаннями.

Це сором і провина за поведінку близької людини в стані алкогольного сп’яніння, наприклад; страх того, що він/вона може зробити або робить у цьому стані, бажання контролювати залежного за будь-яку ціну.

У цьому часто полягає місія і життєве завдання співзалежного, це стає сенсом його/її життя.

В історії співзалежного так склалося, що свої цілі, інтереси, потреби або не встигли сформуватися (якщо це дитина поруч із батьками, які п’ють), або стали не важливими, неможливими для реалізації, оскільки поруч з’явився залежний – партнер, наприклад. 

Такі діти з малого віку спостерігають дисфункцію сімейної системи, де один або обоє батьків не виконують свої обов’язки дорослого в сім’ї. У даному випадку, через алкоголізацію одного з батьків.

В цей час другий дорослий зайнятий “порятунком” залежного партнера – він несе його на собі додому або, що часто буває, контролює кількість випитого партнером під час застілля, або ж випиває за нього (дуже часта історія дружин залежних) сподіваючись, що цього разу все буде інакше.

І це те місце, де майбутній дорослий, спостерігаючи за тим, що відбувається в батьківській сім’ї, отримує модель співзалежної поведінки, яку потім використовуватиме у своїх стосунках.

Співзалежність у стосунках, де немає залежного

У моїй практиці найчастіше у співзалежні стосунки потрапляють клієнти з алкоголізованих сімейних систем, і це не обов’язково батьківська сім’я, це може бути наявність залежного глибше в сімейній системі (бабусі, дідусі).

Далі співзалежний патерн просто передається “у спадок”. І тоді співзалежність виглядає як повна поглиненість і підпорядкованість співзалежного інтересам, цілям, емоційному стану значущого іншого.

Співзалежний одержимий ідеєю “заподіяти добро”, виправити, навчити, розкрити очі і так далі своєму партнеру, батькам. Це вічна і виснажлива боротьба за те, щоб виявитися правим, щось довести значущому іншому і ось тоді тільки життя налагодиться.

Він/вона нарешті зрозуміє, скільки я для нього зробив/зробила, і ось тоді він/вона буде мені безмежно вдячний, і ще дуже важливо, що він/вона визнає, що був винний в ситуації, яка склалась. У співзалежних стосунках обов’язково має бути винний.

Вихід зі співзалежних стосунків

Найдивовижніше і найскладніше питання для співзалежного в терапії це – а чого ти хочеш?

Воно ставить у глухий кут, злить – як я можу чогось хотіти, якщо поруч людина, яку треба рятувати? От тільки-но вона виправиться, я одразу почну жити, а поки що ніяк не можна.

Таке ось послання сімейної системи. Тобто співзалежний поведінковий патерн формується в ній на рівні поколінь.

А вихід там, де і вхід – повернутися до себе, до віднаходження та задоволення своїх бажань і потреб


ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

  • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
  • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA

Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.

Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:

Authors