Синдром самозванця

Заснована за практичному досвіді загальна інформація про синдром самозванця у Психоенциклопедії на psyhology.space

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ

Синдром самозванця, відомий також як “Impostor syndrome”, представляє собою унікальний психологічний феномен, що супроводжується постійною невпевненістю у власних здібностях та успіхах. Навіть при наявності очевидних підтверджень власної компетентності, особа із синдромом самозванця вірить, що її успіх – це лише випадковість чи результат навколишніх обставин.

Історія терміна “феномен самозванця” має свій початок у 1978 році, коли Полін Р. Кленс та Сюзанна А. Аймс вперше використали його в статті “Феномен самозванця у жінок, які досягли високих успіхів: Динаміка та терапевтичне втручання”. Дослідження проводилося на жінках, які досягали високих успіхів у професійних галузях, і підкреслювало “внутрішній досвід інтелектуальної фальші”.

ЕФЕКТ МЕТЬЮ

Невпевненість у власних досягненнях, типова для синдрому самозванця, може виявлятися через “ефект Метью” – явище, коли особа вважає, що підробила свій успіх та не заслуговує його. Люди із цим синдромом нерідко пояснюють свої досягнення везінням, збігом обставин або переоцінкою своїх здібностей навколишніми.

Учасниці дослідження, хоч і отримували зовнішнє визнання за їхні досягнення, відчували внутрішню відсутність визнання. Синдром самозванця, згідно з Кленс та Аймс, формується під впливом гендерних стереотипів, сімейних проблем, культурних норм та стилю атрибуції.

ДІАГНОСТИКА ЦИКЛУ СИНДРОМУ САМОЗВАНЦЯ

Для діагностики синдрому самозванця були розроблені різні методи, включаючи критерії Холмса, Кертеєма, Адамсона, Голланда і Кленс. 

Існує також шкала професорки Кленс. Він був запропонований нею у 1985 році. Ця шкала дозволяє визначити наявність синдрому. Незважаючи на те, що цей синдром не є патологією, його зв’язок із соціальною тривожністю та депресією підтверджений дослідженнями:

  1. Коли особі випадає виконувати значуще завдання, тривожність невідворотно зростає – важко не заспокоїтися, враховуючи його важливість!
  2. Під впливом важливості завдання людина знаходиться на роздоріжжі, обираючи між зусиллями, які не завжди відповідають необхідним, або відкладанням у довгий ящик – уникненням виконання.
  3. Після завершення завдання може наступити невелике полегшення, але успіх часто приписується випадковості чи надмірним зусиллям, не дозволяючи внутрішньо усвідомити власні досягнення.
  4. Цей процес включає період страху відкриття власної некомпетентності та утримання від нових викликів. Страх невдачі позбавляє можливості використовувати тривогу як мотивацію, а також обмежує задоволення від складних завдань. І так цей цикл закривається.

Такий цикл може викликати явище самосаботажу у “самозванців”, спровоковане страхом невдачі. Віра в випадковість результатів, відмова від власної ролі та приписування все на користь випадку можуть створювати сумніви в здатності до досягнення нових успіхів. Страх провалу є ще однією характеристикою самозванців, поряд із бажанням виявитися особливим, ефектом супержінки чи знеціненням похвали.

ПСИХОТЕРАПІЯ СИНДРОМУ САМОЗВАНЦЯ

Для подолання синдрому самозванця, ефективною терапією визнано когнітивно-поведінковий підхід. Він спрямований на аналіз та подолання негативних думок, що заважають внутрішньому визнанню успіхів. Інші методи, такі як письмова терапія, також можуть виявитися корисними у процесі організації думок та візуалізації досягнень.

Не дивлячись на ефективність терапії, концепцію синдрому самозванця критикують за те, що вона занадто зосереджена на відповідальності особи, виключаючи аналіз середовища чи структурних проблем, що спричиняють цей синдром.

Зрозуміти синдром самозванця – це крок до самопізнання та подолання внутрішнього конфлікту. Подолавши цей феномен, людина може розкрити свій справжній потенціал та насолоджуватися заслуженим успіхом.

Також, пропонуємо на нашому просторі пройти тест на виявлення у вас чи у ваших друзів “Синдрому Самозванця”.