Учені-психологи

Позаяк первісні донаукові уявлення про психологію зафіксовані ще в епоху Античності, такий статус як “учені-психологи” визначити точно, навряд чи можливо, як і перелічити абсолютно всіх, хто зробив значущий вклад у розвиток науки психології в сучасному її розумінні.

Водночас, позаяк ХХ століття стало періодом найбільшого розвитку психології як науки, який включав відхід від філософської психології кінця 19-го століття під впливом, здебільшого європейських психологів-науковців, до емпіричної психології, заснованої на дослідженнях, у якій домінують американські учені-психологи

А також з огляду на існування численних науково-обгрунтованих переліків видатних психологів (зокрема, тут), в яких робляться спроби визначити найвпливовіших учених-психологів, —

Далі до уваги читачів заснована на теоретичних знаннях і безпосередній практиці надання психологічної допомоги авторська інтерпретація переліку вчених-психологів, ознайомлення з якою може бути корисним як для фахівців, так і всіх, кому цікава психологія як цікава гуманітарна наука в цілому.

Критерії визначних учених-психологів

Треба наголосити, що використання кількох критеріїв для вимірювання міри ученості психологів — дозволяє в цілому об’єктивніше визначати міру особистого внеску в сучасну науку. Проте, лише у такій мірі, у якій “сила цілого” компенсує слабкі сторони окремих компонентів (деталі підходу, англійською).

• по-перше, критерій епонімічності (наприклад, Фройдизм, тест Айзенка, піраміда Маслоу тощо)
• по-друге, кількість згадок у вступах до психологічних книг (стовпець посередині)
• по-третє, порівняння кількості цитувань у психологічних журналах (стовпець ліворуч)
• по-четверте, число згадок учених-психологів у топ-25 результатах опитувань думок фахівців (стовпець праворуч)

Далі, на основі суб’єктивної фахової опінії та порівняння цих трьох переліків — кілька слів про внески у психологію усіх тих учених-психологів, які згадуються хоча би у двох із них водночас, а також — незаслужено, но мою думку, у них відсутні:

1. Зигмунд Фройд
2. Б.Ф. Скіннер
3. Жан Піаже
4. Альберт Бандура
5. Ганс Айзенк
6. Джон Вотсон
7. Карл Роджерс
8. Іван Павлов
9. Ніл Міллер
10. Ерік Еріксон
11. Леон Фестінґер
12. Абрахам Маслоу
13. Джером Каган
14. Вільям Джеймс
15. Лев Виготський
16. Карл Юнг
17. Альфред Адлер
18. Вільгельм Вундт
19. Фріц Перлз

Власне, далі по кілька слів про кожного з них. А також, свого часу, цілком ймовірно, усі вони (і не тільки) з’являться і у вигляді профайлів фахівців, яких можна буде зустріти у переліку спеціалістів Простору Психологів під час націлювання експертизи.

Зигмунд Фройд (Sigmund Freud)

Мабуть, найвідоміша постать і, свого роду, “батько психології” та водночас, один із найвпливовіших і найсуперечливих мислителів 20 століття, предки і батьки якого, слід сказати, мешкали на території сучасної України.

Австрійський психо-невролог і психіатр Зигмунд Фройд (1956-1938) — революціоналізував розуміння психічних захворювань та пропонував лікувати пацієнтів за допомогою психоаналітичного методу, який, на його переконання дозволяв ефективніше слухати пацієнтів і краще розуміти, як працює їхній розум.

Виникнувши на початку 20 століття, психоаналіз і сьогодні продовжує справляти величезний вплив на сучасну психотерапію, психіатрію та психологію в цілому.

Крім того, теорії та роботи Зигмунда Фройда :

• підтверджували переконання, що не всі психічні захворювання мають фізіологічні причини
• сформували окремий напрямок психології — фройдизм
• допомогли сформувати сучасні погляди на сни, раннє дитинство, особистість, пам’ять, сексуальність, лібідо тощо
• заклали основу для оригінальних концепцій багатьох послідовників
• спричинили розробку численних теорій психології на противагу його ідеям

Незважаючи на те, що багато ідей ученого-психолога сьогодні вважаються суперечливими — коли люди думають про найвідоміших учених-психологів, найчастіше згадується саме Зигмунд і його метод психоаналізу.

Беррес Фредерік Скіннер (Burrhus Frederic Skinner)

Американець Б.Ф.Скіннер (1904-1990) — один із найвідоміших психологів, який був рішучим прихильником біхевіоризму, і що зробило ученого-психолога однією з домінуючох сил в психології.

Найбільш відома його психологічна теорія — оперантного (програмованого) навчання.

Трохи меншою мірою Скіннер відомий як автор художніх/публіцистичних творів, через які він просував ідеї масового застосування технік модифікації поведінки як форму соціальної інженерії з метою покращення соціуму.

Багато терапевтичних методів, заснованих на теоріях Берреса Фредеріка Скіннера — широко використовуються і сьогодні, зокрема, оперантне обумовлення, графіки підкріплення, модифікація поведінки, символічна економія тощо.

Жан Піаже (Piaget, Jean)

Жан Піаже (1896-1980) був швейцарським психологом, який найбільше вплинув на формування сучасного розуміння когнітивного розвитку, а його відповідна теорія — зробила ученого-психолога всесвітньо відомим.

Його дослідження сприяли становленню психології розвитку, когнітивної психології, генетичної епістемології та реформи освіти.

Зокрема, допомагаючи свого часу обробляти результати IQ-тестування, ще зовсім юний Жан зауважив, що діти малого віку з характерною постійністю неправильно відповідають на певні запитання через те, що їм не властиві мисленнєві закономірності дітей старшого віку.

Це та інші спостереження, зрештою сформувалися у теорію, яка стверджує, що властиві у дитячому віці особливості когнітивних процесів — суттєво відрізняються від притаманних дорослим, і про що, свого часу, Альберт Ейнштейн одного разу відгукнувся як про відкриття, «про яке міг подумати лише геній».

Альберт Бандура (Albert Bandura)

Канадійський українець, Альберт Бандура (1925-2021) — був і залишається впливовим соціальним когнітивним психологом, найбільш відомим своїми теорією соціального навчання, концепцією самоефективності та знаменитими експериментами з лялькою Бобо.

Теорія соціального навчання Альберта Бандури загальновизнана і всесвідньо відома тим, що підкреслювала важливість навчання через спостереження, наслідування та моделювання.

Роботи Бандури підкреслюють не лише важливість соціальних впливів, а й також віру в особистий контроль, адже за його припущенням:

“Люди з високою впевненістю у своїх здібностях сприймають складні завдання як виклики, з якими потрібно впоратися, а не як загрози, котрих слід уникати»

Ганс Айзенк (Eysenck, H. J.)

Ганс Айзенк (1916-1997) народився в Німеччині, але після 18 років переїхав до Англії і провів там більшу частину свого трудового життя.

Його дослідницькі інтереси були доволі широкими, але найбільше, мабуть, він відомий своїми теоріями особистості та інтелекту.

Теорія особистості Айзенка зосереджена на темпераментах, які, на його думку, значною мірою контролюються генетичними впливами.

Він використав статистичний метод, відомий як факторний аналіз, щоб визначити, на його думку, два основні виміри особистості: екстраверсію та невротизм. Пізніше він додав третій вимір, відомий як психотизм.

Незважаючи на свій вплив, Айзенк також був суперечливою фігурою, адже серед його гіпотез фігурували і напрацювання про генетичну зумовленість расових відмінностей в інтелекті, а не визначеність їх навколишнім середовищем, що викликало величезну кількість суперечок

Хоча Ганс Айзенк, безперечно, був суперечливим, його дослідження мали великий вплив на психологію, адже також він відіграв важливу роль у створенні підходів до клінічної підготовки та психотерапії, які міцно вкорінені в емпіричних дослідженнях і науці.

Джон Бродес Вотсон (Watson, John B.)

Джон Бродес Уотсон (1878) був американським психологом-новатором, який відіграв важливу роль у розвитку біхевіоризму та відомий своїми дослідженнями процесу обумовлення.

Уотсон також відомий експериментом «Маленький Альберт», у якому він продемонстрував, що дитину можна змусити боятися раніше нейтрального стимулу. Далі його дослідження показало, що цей страх можна узагальнити на інші подібні об’єкти.

Свого часу Вотсон заклав основу для біхевіоризму, який незабаром став домінувати в психології.

І хоча біхевіоризм почав втрачати свою силу після 1950 року, багато концепцій і принципів напрацьованих Вотсоном — все ще широко використовуються сьогодні.

Обумовлення та модифікація поведінки по сьогодні широко використовуються в терапії та поведінковому навчанні, адже здатні допомогти клієнтам змінити проблемну поведінку та розвинути нові навички.

Карл Роджерс (Carl Rogers)

Карл Роджерс широко вважається одним із найвидатніших мислителів у психології, а найбільше він відомий тим, що розробив метод психотерапії під назвою клієнт-центрована терапія та був одним зі засновників напряму гуманістичної психології в цілому.

Наголошуючи на людському потенціалі, американський психолог Карл Роджерс (1902-1987) — мав величезний вплив на гуманістичну психологію та освіту.

Ще у ранні роки професійної кар’єри Роджерс розробив свій підхід до терапії, який він спочатку назвав «недирективною терапією» і який передбачав, що клієнт-центрований терапевт діє як фасилітатор, а не керівник терапевтичного сеансу.

Павлов Іван Петрович (Pavlov, Ivan P.)

Одна з постатей, яку часто вважають одним із найвідоміших психологів — насправді взагалі не була психологом, адже Іван Павлов (1849-1936) був російським психофізіологом, чиї дослідження умовних рефлексів і класичного обумовлення вплинули на розвиток біхевіоризму в психології.

Експериментальні методи Павлова допомогли психології відійти від інтроспекції та суб’єктивних оцінок до об’єктивного вимірювання поведінки.

Теорія умовного рефлекторного обумовлення, розроблена Іваном Петровичем Павловим, є одним з фундаментальних відкриттів у психології та нейрофізіології.

Експерименти Павлова показали, що умовні рефлекси можуть формуватися через створення асоціацій між різними стимулами і що ці рефлекси мають важливе значення для розуміння поведінки тварин і людей

Його робота мала великий вплив на розвиток багатьох областей, включаючи психологію, освіту, та навіть маркетинг

Ніл Елгар Міллер (Miller, Neal E.)

Американський експериментальний психолог, який займався психологією маючи базову підготовку в природничих науках — працював над різними напрямками психології поведінки та фізіологічної психології, зокрема, пов’язуючи вісцеральні реакції з поведінкою.

Ранні роботи Міллера (1909-2002) були зосереджені на експериментуванні з фройдистськими ідеями щодо поведінки в реальних життєвих ситуаціях, де найпомітнішою темою був страх.

Врешті-решт, власне, Міллер прийшов до висновку, що страху можна навчитися через обумовлення.

Потім учений-психолог вирішив поширити свої дослідження і на інші вегетативні потяги, такі як голод, а його унікальні ідеї та експериментальні методи вивчення цих вегетативних потягів призвели до висновків, які змінили уявлення про мотивацію та поведінку.

Міллер також був одним із засновників ідеї біологічного зворотного зв’язку, сучасна технологія якої містить широкий спектр процедур: дослідницькі, немедичні, фізіологічні, профілактичні, лікувальні тощо

При застосуванні яких, за допомогою зовнішнього ланцюга зворотного зв’язку, організованого переважно за допомогою комп’ютерної техніки, з’являється інформація про стан і зміни тих чи інших власних фізіологічних процесів.

Ерік Еріксон (Erikson, Erik H)

Стадійна теорія психосоціального розвитку Еріка Еріксона допомогла викликати інтерес до дослідження розвитку людини протягом життя, що також допомогло зробити його одним із найвідоміших психологів в історії.

Американський психолог, який навчався в Анни Фройд — Еріксон розширив психоаналітичну теорію, досліджуючи розвиток протягом життя, включаючи події дитинства, зрілості та старості.

Поглиблюючи свій інтерес у сферах за межами психоаналізу та досліджуючи зв’язки між психологією та антропологією, Еріксон стверджував, що його теорія розвитку думки походить від його соціальних і культурних досліджень.

Еріксону приписують і те, що він був одним із творців его-психології, яка “підкреслювала роль Его — як не лише слуги ідентифікатора”.

Незважаючи на те, що Еріксон прийняв теорію Фрейда, він не зосереджувався на стосунках «батьки-дитина» і надавав більше значення ролі его, зокрема розвитку людини як «я».

За словами Еріксона, середовище, в якому жила дитина, мало вирішальне значення для забезпечення зростання, адаптації, самосвідомості та ідентичності.

Леон Фестінґер (Festinger, Leon)

Американський соціальний психолог Леон Фестінгер (1919-1989) розробив теорії когнітивного дисонансу та соціального порівняння, щоби пояснити, як соціальні умови впливають на людську поведінку.

Зокрема, описуючи когнітивний дисонанс як стан дискомфорту, який відчуває людина, що притримується двох суперечливих переконань водночас.

Наприклад, коли людина без докорів сумління продовжує розмовляти російською в Україні після початку повномасштабного воєнного вторгнення, хоча знає, що усі накази про обстріли, бомбардування та інші воєнні злочини, метою котрих оголошений геноцид україномовного населення — віддаються саме російською мовою і російськомовними людьми.

Теорія соціального порівняння Фестінґера стверджує, що люди оцінюють свої ідеї, порівнюючи їх з тим, у що вірять інші, що серед іншого, означає також, що люди схильні шукати тих співрозмовників/друзів/колег — які поділяють їхні переконання та цінності.

Абрахам Маслоу (Maslow, Abraham)

Американський психолог українського походження, який створив знамениту ієрархію, що заснована на задоволенні вроджених потреб, кульмінацією якої є самоактуалізація.

Абрахам Маслоу (1908-1970) описав людські потреби як впорядковані в домінантній ієрархії — нагальна потреба повинна бути в основному задоволена, перш ніж хтось приділить свою увагу наступній найвищій потребі.

Суттєво, що жодна з його опублікованих праць не містила усім відомого візуального зображення ієрархії, а пірамідальна діаграма, що ілюструє ієрархію (в тому числі і незадоволених) потреб Маслоу, могла бути створена видавцем підручника з психології як ілюстративний засіб.

Сьогодні ця “культова” піраміда часто зображує спектр людських потреб, як фізичних, так і психологічних, що описують теорію потреб Маслоу, і буває, що може створити хибне враження фіксованості та жорсткою послідовності прогресії по ієрархії потреб.

Проте, починаючи з першої публікації своєї теорії в 1943 році, Маслоу описував людські потреби як відносно мінливі — з багатьма присутніми в людині одночасно.

Маслоу визначив самоактуалізацію як досягнення якнайповнішого використання своїх талантів та інтересів — потребу «стати всім, ким людина здатна стати», а деякі учені-психологи характеризують самоактуалізацію як «здоровий нарцисизм»

Самоактуалізація є високоіндивідуалістичною і відображає передумову Маслоу про те, що особистість є «суверенною та недоторканною» та має право на «свої власні смаки, думки, цінності тощо»

Джером Каган (Kagan, Jerome)

Один із ключових американських учених-психологів (1929-2021), автор психології розвитку, який багато працював над темпераментом і сформував оригінальне уявлення про людські емоції.

Каган припустив, що емоція є нічим іншим як психологічним феноменом, який контролюється станами мозку, а конкретні емоції — це продукт контексту, особистої історії та біологічного складу

Учений-психолог також пояснив, що емоція протікає в чотирьох різних фазах, включаючи стан мозку (створений стимулом), виявлення змін у рухах тіла, оцінку зміни в тілесних відчуттях і помітні зміни у виразі обличчя та напрузі м’язів.

Дослідження темпераменту — це, мабуть, те, чим найбільше відомий Каган, експерименти котрого зосереджувалися на дитячому страху та побоюваннях.

Він визначив два типи темпераменту: загальмований і розгальмований, причому — загальмованість відноситься до сором’язливого, боязкого і лякливого типу дитячої особистості, тоді як розгальмованість відноситься до зовнішнього вигляду сміливої, товариської та відвертої поведінки.

Також Каган виявив, що в чотири місяці загальмовані немовлята мають тенденцію вередувати та виявляти підвищену реакцію на нові об’єкти (наприклад, яскраву кольорову іграшку) і проявляти інтенсивне фізіологічне збудження до ситуацій, які ледь викликають реакцію з боку розгальмованих немовлят.

Вільям Джеймс (James, William)

Був американським філософом та ученим-психологом, який першим запропонував курс психології в Сполучених Штатах Америки, де Джеймса вважають не лише провідним мислителем кінця 19 століття, а і «батьком американської психології».

Разом із Чарльзом Сандерсом Пірсом, Джеймс (1842-1910) створив філософську школу, відому як прагматизм, і також вважається одним із засновників функціональної психології.

Джеймс вивчав медицину, фізіологію та біологію, і викладав ці предмети у Гарвардському університеті, але його увагу привернуло наукове дослідження людського мозку в той час, коли психологія виокремлювалася в самостійну науку.

Як і на Зигмунда Фройда, на Джеймса вплинула теорія природного відбору Чарльза Дарвіна, відтак в основі теорії психології Джеймса — була система «інстинктів» про які він писав, що у люди їх значно більше, ніж у тварин.

Однак у 1920-х роках психологія відвернулася від еволюційної теорії та прийняла радикальний біхевіоризм.

Джеймс є одним із двох авторів теорії емоцій Джеймса-Ланге, яку він сформулював незалежно від Карла Ланге у 1880-х роках. Згідно неї, емоція — це сприйняття розумом фізіологічних умов, які є результатом певного стимулу.

У прикладі Джеймса, який часто цитується: “Справа не в тому, що ми бачимо ведмедя, боїмося його і біжимо; а в тому, що тільки побачивши ведмедя — ми біжимо; отже, ми боїмося ведмедя”. Відтак, сприйняття нашим розумом вищого рівня адреналіну, серцебиття тощо є емоцією.

Лев Виготський (Vygotsky, Lev)

Лев Виготський був видатним білорусько-російським психологом, найбільш відомим своєю соціокультурною теорією, згідно якої соціальна взаємодія відіграє вирішальну роль у навчанні дітей і розглядається як безперервний процес, на який глибоко впливає культура.

Лев Виготський (1896-1934) був сучасником деяких більш відомих психологів, включаючи Піаже, Фройда, Скіннера та Павлова, але його роботи ніколи не досягли такої ж висоти за його життя тому, що значна частина творів залишалася недоступною для західного світу.

Виготський був плідним письменником, опублікувавши шість книг з психології за 10 років. Його інтереси були різноманітними, але часто зосереджувалися на розвитку дитини, освіті, психології мистецтва та розвитку мови. Він розробив кілька важливих теорій про те, як діти навчаються та ростуть у культурі та суспільстві.

Однією з відомих концепцій Виготського була зона найближчого розвитку. Він визначив це як «відстань між фактичним рівнем розвитку, визначеним самостійним вирішенням проблем, і рівнем потенційного розвитку, визначеним шляхом вирішення проблем під керівництвом дорослих або у співпраці з більш здібними однолітками».

Карл Ґустав Юнг (Jung, Carl Gustav)

Швейцарський психіатр і психоаналітик (1875-1961), засновник аналітичної психології — був плідним автором, ілюстратором і кореспондентом, а також складним і суперечливим персонажем, імовірно, найбільш відомим завдяки своїй «автобіографії»

Роботи Юнга мали вплив у сферах психіатрії, антропології, археології, літератури, філософії, психології та релігієзнавства.

Подружившись із Зигмундом Фройдом, засновником психоаналізу, вів тривале листування, що є найважливішим для їх спільного бачення людської психології. Проте дослідження та особисте бачення Юнга, однак, ускладнили дотримання доктрини його старшого колеги, і їхні шляхи розійшлися. Цей розрив був болісним для Юнга і призвів до створення аналітичної психології Юнга як комплексної системи, окремої від психоаналізу.

Серед центральних понять аналітичної психології є індивідуація — довічний психологічний процес диференціації особистості від свідомих і несвідомих елементів кожного індивіда. Юнг вважав це головним завданням розвитку людини.

Він створив деякі з найвідоміших психологічних концепцій, включаючи синхронність, архетипи, колективне несвідоме, психологічний комплекс, а також екстраверсію та інтроверсію.

Альфред Адлер (Adler, Alfred)

Австрійський лікар, психотерапевт і засновник школи індивідуальної психології — наголошував на важливості почуття приналежності, стосунків у родині та порядку народження, що відрізняло його від Фройда та інших у їх спільному колі.

Адлер (1970-1937) припускав, що сприяння іншим (соціальний інтерес) полягає в тому, як людина відчуває цінності приналежності до сім’ї та суспільства.

Його попередні роботи були зосереджені на неповноцінності, що призвело до впровадження терміну комплекс неповноцінності, ізолюючого елементу, який, як він стверджував, відіграє ключову роль у розвитку особистості.

Альфред Адлер розглядав людину як індивідуальне ціле, тому свою психологічну школу назвав «Індивідуальна психологія» та був першим, хто підкреслив важливість соціального елементу в процесі реадаптації індивіда і зробив психіатрію доступнішою для суспільства.

Адлер був стурбований подоланням динаміки переваги/неповноцінності і був одним із перших психотерапевтів, який відмовився від аналітичної кушетки на користь двох стільців тому, що це дозволяло клініцисту і пацієнту сидіти разом більш-менш на рівних.

Клінічно методи Адлера не обмежуються постфактум лікуванням, а поширюються на сферу профілактики шляхом попередження майбутніх проблем у дитини.

Причому, стратегії профілактики включали заохочення та сприяння соціальному інтересу, приналежності та культурним змінам у сім’ях і громадах, що призводить до викорінення балування та нехтування (особливо тілесних покарань).

Вільгельм Вундт (Wundt, Wilhelm)

Німецький фізіолог, філософ і професор, один із батьків сучасної психології, першим відокремив психологію як науку від філософії та біології, в результаті чого став першою людиною, яка коли-небудь називала себе психологом.

Він широко вважається «батьком експериментальної психології», адже заснував першу офіційну лабораторію для психологічних досліджень та перший академічний журнал Philosophische Studien, щоби публікувати результати.

Спочатку Вундт був лікарем і відомим нейрофізіологом, а потім звернувся до сенсорної фізіології та психофізики.

Він був упевнений, що, наприклад, процес просторового сприйняття не можна пояснити лише на фізіологічному рівні, адже воно також включає психологічні принципи.

Вундт заснував експериментальну психологію як дисципліну і став піонером культурної психології, а також створив широку дослідницьку програму з емпіричної психології та розробив систему філософії та етики з основних концепцій своєї психології, об’єднавши кілька дисциплін в одній особі.

Фріц Перлз (Friedrich Salomon Perls)

Фріц Перлз (1893-1970), один з фундаторів гештальт-психології, яка розкриває різні психологічні особливості цілісного сприйняття — був видатним німецьким психіатром

Приблизно 100 років тому, предметний інтерес до психології розвинувся у юного Фрідріха, який встиг здобути медичну освіту, після вивчення фройдівського психоаналізу, серед проблематики якого він зосередився на психо-сексуальних аспектах.

В середині минулого століття, спільно з Полом Гудманом та Ральфом Гефферліном — він став автором фундаментальної для гештальт-психологів роботи під назвою “Гештальт-терапія, збудження і зростання людської особистості“

З тих пір, сьогодні та, на моє переконання, в осяжному майбутті — вчення Фріца Перлза, арсенал психотерапевтичних засобів котрого включає техніки, які допомагають клієнтам краще розуміти і діяти в контексті актуальних “тут і зараз” цілісних аспектів середовища:

• по-перше, є мабуть, найпоширенішим серед фахівців (принаймні в Україні) методом сучасної психотерапії
• по-друге, пройшло перевірку часом та набуло широкого спектру вузькоспеціалізованих прийомів, тестів, методик тощо
• по-третє, здійснює вплив на розробку і усе ширше застосування нових практик психологічної допомоги

ПІДСУМКИ

Звісно, що у світі психології є ще багато науковців та фахівців, які зробили і продовжують робити значні внески у розвиток цієї сучасної гуманітарної науки в цілому.

Зокрема, відомі своїми дослідженнями та теоріями такі учені-психологи як:

• Мартін Селігман (позитивна психологія)
• Деніел Ґоулман (емоційний інтелект)
• Олівер Сакс (нейропсихологія)
• Аарон Бек (когнітивно-поведінкова терапія)
• Альберт Елліс (раціонально-емоційно-поведінкової терапії)
• та багато-багато інших

Підбір фахівця

Щоби проконсультуватися з фахівцем щодо проблематики вибору напряму психології, який найкраще підійде вам у якості майбутньої спеціальності або — методу лікування, а особливо, якщо вищевказана публікація допомогла сформувати загальне уявлення про учених-психологів, які є уособленнями різних підходів — записуйтеся на прийом через контакти у профайлі.

Або підберіть фахівців із відповідною актуальній для вас чи ваших близьких психологічній проблематиці експертизою — шляхом її націлювання на скарги, запити, методи, стилі, симптоми, ціни тощо у спеціальному розділі Простору Психологів

Голосування в Клубі україномовних психологів

За результатами 735 голосів, перелік найвпливовіших психологів суттєво поповнився:

https://www.facebook.com/groups/klubup/posts/1880442129124081