Давно і часто протягом життя я задумувалася над певними феноменами, які для мене видавалися парадоксальними.
От дивіться. Є чоловік і жінка. Гризуться, мало не б‘ються, ні ладу в сім‘і, ні взаєморозуміння. Подруги щодня вислуховують , яка він сво… Раптом в парі хтось вмирає. Ну або розводиться пара (і таке буває у тих, що живуть безкінечними сварками між собою, хоч і рідко!) Здавалося б, позбулася того, хто знищував тебе. А от і ні. Горюванню нема кінця, життя для того, кого покинули, закінчене. Монолог з «половиною» продовжується. В умі, а часом і вголос.
А от, дивіться, навпаки. Прожили люди один з одним в згоді і добрі. Голубки. Іде котрийсь першим – здавалося б, другий ото-от мав би слідом. А воно ні. Погорюють – і живуть далі, а часто (і навіть дуже швидко) вступають у нові відносини.
Або от ще приклад. Відносини між батьками і дітьми. Були вони теплими, сповненими любові? Батьки зуміли дати дітям емоційну підтримку, в сім’ї панувало взаєморозуміння?.. Батьків відпускають з любов‘ю і миром. Деструктивна сім‘я? Токсичні батьки? Щоденні сварки? Відсутність всяких кордонів, безперервне втручання в життя дорослих дітей, критика, знецінювання? Безкінечне доказування один одному , хто головніший, розумніший та правіший?.. Батьки йдуть. Здавалося б, видихни і живи, як хочеш – ти звільнився. Але чомусь спокою душевного нема, а є лише і далі намагання довести щось батькові або матері – як наче вони поруч, і безконечні суперечки з ним у думках. Продовжуються діалоги, продовжується життя, неначе знову і знову під іх осудливим та завжди критикуючим поглядом. Дивно, правда?..
А потім я пішла вчитися на психолога. І тепер я знаю, в чому тут справа.
Є таке слово – «ґештальт». В перекладі означає «цілісна форма», щось чітко окреслене.
І є в психологіі таке поняття, як «незакритий ґештальт». Це щось, що ми робили-робили, та не доробили.
А виникла ідея про таке – чи то пак розуміння цього – просто і водночас дивовижно. Одна панна, тоді ще молода асистентка великого психолога Курта Левіна, сиділа в ресторані і спостерігала, як працює офіціант. Надиктувавши йому замовлення з десятки пунктів, вона зауважила, що той нічого не записує. Як це так, поцікавилась вона. Але офіціант, посміхнувшись, сказав, що все пам‘ятає, і приніс усе замовлене. Пані поспостерігала за ним , дивуючись, що замовлення усіх клієнтів він тримає в голові, ні разу не помилившись, а тоді попросила його повторити замовлення тих, хто допіру оце розрахувався та вийшов. Офіціант не зміг пригадати не те що замовлення, а навіть хто взагалі це був. Розрахувався – не треба більше пам‘ятати.
Все. Дія завершена – давай допобачення.
Молода вчена, яку звали Блюма Зейгарник, зацікавилась тим феноменом. Було проведено багато експериментальних досліджень, і результат був завжди один: незавершена дія пам‘ятається краще. Ефект цей так і назвали на честь Блюми Вульфовни, і відомий він у цілому світі як ефект Зейгарник – психологічний ефект, котрий полягає у тому, що людина краще запам’ятовує матеріал, що стосується незавершених справ, ніж тих, що вже добігли кінця.
Терміном «незакритий ґештальт» явище було названо пізніше.
Що ж воно таке, цей незакритий ґештальт?
Це – задумані, але нереалізовані бажання, це – емоційно незавершені ситуаціі, тобто почуття, переживання, які не мали свого логічного кінця.
Все те, про що я писала вище – це теж про незакритий ґештальт. Ми залишаємося з незавершеними ситуаціями, якщо не змогли висловити почуття розчарування, гніву, горя, печалі, обурення, які виникали в минулому у відносинах зі значимими людьми – батьками, родичами, друзями, закоханими, подружжям.
Незавершеність може виникнути від невираженоі любові, провини, за яку не попрошене пробачення, слів, які не були сказані, дій, які не були зроблені.
Незакритий ґештальт тягне енергію.
Наприклад, наша так звана « думкомішалка» – це теж воно, незакритий ґештальт. Звернімо увагу, скільки часу ми тратимо на наші нескінченні внутрішні «діалоги» з кимось, хто нас в реалі не почує (оскільки або нема на то шансів, або не слухатиме). Це наше безкінечне, подумки: «а що, якщо» та «а що, якби». Це наші диспути з кимось, хто не відповість. Це пережовування тих самих емоцій і слів. І це забирає до холєри енергії – яка би могла іти на розвиток, на дорогу кудись, на творчість, на здійснення себе… а в результаті і на зустріч з іншими людьми.
Закриваймо свої ґештальти.
Дороблюймо недороблене. Дочитуймо недочитане – або впевнено відкладімо чтиво, якщо воно таке, що навіть водити очима по ньому не годен; закриймо книжку раз і на завжди – це теж завершить ситуацію. Кладімо край непотрібному, незакінченому або такому, що шансів закінчитися не має, рішуче закриваючи за собою двері. Завершуймо незавершені розмови – поговорімо з людьми, з якими лишилося багато недоказаного. Розрулюймо – в ту чи іншу сторону – непевні ситуаціі.
Нема як поговорити? Проговорімо це в присутності психолога пустому стільцеві (є такий метод). Не буду оригінальна – напишімо це. ЦЕ ПРАЦЮЄ!!! (Відправляти лист не обов‘язково). Бо енергія незакритого гештальту – то енергія в нікуди. Яка завжди відтягується і забирається з потенційної енергії кудись.
