Сором

Сучасна теорія психології розглядає сором (рос., анахр., — стыд) як багатоаспектне емоційне переживання, що взаємопов’язане із такими відчуттями як неповноцінність, невпевненість, низька самооцінка та/або неприйняття себе.

Серед поглядів учених і/або фахівців, які внесли суттєвий внесок у історичний розвиток психологічної теорії і практики сорому, на мій погляд, варто відзначити наступні визначення:

1. Сором — це емоція найвищої рефлексії, яка стирає межі між його причиною та людиною, яка його переживає і внаслідок цього виникають болісні та/або хворобливі внутрішньо-особистісні процеси
2. Сором — інтенсивне збентеження через внутрішнє осягнення факту вчинення негативної дії та/або бездіяльності під час виникнення і/або перебігу принизливої конфронтації/ситуації, внаслідок якої у дорослого чи дитини з’являються глибоко неприємні відчуття про свою честь і гідність

На практиці надання психологічної допомоги, сором часто виявляється складною соціальною емоцією оцінного характеру, яка виникає унаслідок усвідомлення власної незграбності, непоінформованості чи невідповідності ситуації та/або в результаті порушення соціальних норм чи очікувань, які стають відомі іншим.

Залежно від індивідуальних особливостей та ситуацій, у яких він виникає — сором може:

1. Спричинятися невдачами у професійній діяльності, порушенням моральних норм, неприйнятними вчинками або поведінкою,
2. Супроводжуватися гнівом, злістю, роздратуванням, сльозами, почервонінням обличчя, підвищенням пітливості, уникаючим поглядом тощо.
3. Проявлятися сильним сум’яттям та зніяковінням, які є наслідками усвідомлення свого приниження чи ганьби

Фізичні (тілесні, соматичні) процеси, які найчастіше супроводжують безпосереднє переживання сорому — можна охарактеризувати як:

• прилив крові до щок (почервоніти, зашарітися)
• відплив крові від обличчя (збліднення, сірість)
• тілесна млявість/важкість та опущені плечі
• погляд униз, неможливість підняти очі, які “самі по собі” відводяться
• бажання утекти, залишитися на самоті чи навіть «крізь землю провалитися»

З огляду на власну психотерапевтичну практику, відзначу, що відчуття сорому цілком природне у певних подіях чи ситуаціях, а серйозною психологічною проблемою — воно ризикує стати тоді, коли вбудовується в особистість у якості хронічного/фонового/невластивого почуття/стану.

Різновиди сорому

Фахівці з психічного здоров’я, залежно від досвіду роботи з ціїю темою та вузькоспеціалізованості теоретичної підготовки — використовують різні, причому нерідко настільки змішані критерії класифікації сорому, що єдиної універсальної структури виокремити неможливо.

Водночас, на мою думку, для розуміння природи та психологічних особливостей відчуття сорому варто наголосити, насамперед на тих його різновидах, що стосуються інтенсивності (але не тільки), зокрема:

• збентеження
• ганьба
• зовнішній (загальний) сором
• проміжний сором
• центральний, або моральний сором
• превентивний сором
• сором, що засуджує
• сором, що умовляє
• сором за себе
• сором за іншого (іспанський сором)
• «сором тіла» і «сором розуму»
• хибний сором, що виникає та існує без дійсної причини

Для повноти картини про сором як психологічний симптом, стан, відчуття, явище та/або проблему чи розлад психіки, додам кілька слів про вказані вище різновиди:

Сором як збентеження

Найчастіше фахівці розглядають збентеження як легку форму сорому, що з’являється після дій чи бездіяльності у незручних ситуаціях, особливо за невідповідності очікуванням оточуючих чи якихось порушень соціальних норм.

М’яка форма сорому або збентеження, як правило, виникає зненацька і визначає прагнення завуалювати чи обґрунтувати свої дії чи бездіяльність.

Найчастіше збентеження виявляється у таких фізичних реакціях як почервоніння щік (зашарітися), уникнення погляду у вічі співрозмовнику/ам, мовчазність згоди тощо

Сором як ганьба

Ганьба як форма відчуття сорому — вважається сучасними психологами однією із найсильніших емоцій, яка здатна провокувати сильний страх та глибоку невпевненість.

На практиці, нерідко, ганьба характеризується тісним зв’язком із нарцисичною психотравмою, внаслідок якої особистість втрачає спокій та перестає почуватися комфортно серед людей, з якими ще учора почувалася на 100% органічно.

Психотерапевти вивчають ганьбу, щоб допомогти людям краще розуміти та управляти цією емоцією, а лікування ознак і проявів ганьби дає змогу використовувати такі методи як психокорекція, психотерапія тощо

Зовнішній (загальний) сором

Через можливість поширення на оточуючих — так званий зовнішній або загальний різновид сорому, являє собою не лише індивідуальне відчуття, а й, певною мірою, соціальне.

Зовнішній сором виникає у людини внаслідок очікувань, що її дії чи бездіяльність будуть некоректно сприйняті (оцінені як невідповідні діючим соціальним нормам чи, скажімо, просто висміяні) оточуючими, а це — призведе до неприйнятного дискомфорту у стосунках чи самопрезентації.

На практиці, позаяк ефективна терапія чи психокорекція зовнішнього сорому напряму залежить від міри безпечності його дослідження для клієнтів під час сеансів — фахівці з психічного здоров’я повинні зосереджувати особливу увагу на майстерному проведенні психодіагностичних заходів.

Проміжний сором

Як правило, виникає у людини тоді, коли неприємні переживання стосуються певної дії і/або поведінки, які в силу тих, чи інших причин — суперечать власним цінностям або йдуть врозріз суспільним очікуванням.

Попри те, що проміжний сором, як правило, менш глибокий ніж зовнішній, його вплив може бути істотним через прив’язку до конкретних події та/або ситуацій, за підсумками яких виникає відчуття розчарування, причому як у себе самої/го, так і оточуючих (сім’я, колеги, друзі тощо)

Конструктивним аспектом проміжного сорому, на мій погляд — є його здатність спонукати до рефлексування та самоаналізу, що, у свою чергу дозволяє краще осягнути його причини і знайти засоби їх належного подолання.

На практиці, впродовж сеансів психотерапії чи корекції проміжного сорому — використовуються різні методи, зокрема КПТ, інструментарій якої сприяє зміні негативних помислів, слів та поведінки, що пов’язані із цим відчуттям.

Центральний сором

Словосполучення “центральний сором” трактується у сучасній психології як відчуття глибинної нерівноцінності у структурі особистості, характерною ознакою котрого є “внутрішня переконаність“, а не реакція у відповідь на дії чи бездіяльність.

Іншими словами, психологи можуть розмовляти з клієнтами про явище центрального сорому тоді, коли відбувається вплив сорому на низьку самооцінку, нерівноправні стосунки, відсутність амбіцій, небажання розвиватися тощо.

Психотерапія центрального сорому (інколи його ще називають моральний сором), зазвичай передбачає спільну роботу психотерапевта з клієнтом, що спрямована на пошук та розпізнавання внутрішніх ресурсів, які доможуть скоригувати такого роду деструктивні переконання.

Превентивний (запобіжний) сором

Поняття “запобіжного сорому” вживається у психології тоді, коли це відчуття виникає у клієнтів, так би мовити, наперед, задля уникнення ситуацій, які, на їх думку — обов’язково будуть незручними чи принизливими.

На практиці, за допомогою превентивного сорому, клієнти часто уникають дії чи бездіяльності, наслідки яких, на їхню думку, неодмінно призведуть до небажаного осуду чи висміювання з боку оточуючих

Іншими словами, превентивний сором використовується як свого роду захисний механізм психіки, який унеможливлює виникнення ганьби.

Сором за іншого

Соромом за іншого або “іспанським” називають збентеження, що виникає опосередковано, і найчастіше супроводжує процес спостереження за сумнівними діями чи бездіяльністю когось іншого

Від особистого збентеження іспанський сором відрязняє те, що він виникає не через особисту участь у тій, чи іншій неприємній події, а через спостереження за іншою людиною.

Найчастіше сором за іншого пов’язується зі загостренними відчуттями емпатії та соціальної свідомості, і на практиці призводить до дискомфорту лише внаслідок випадкового спостереження за кимсь, хто опинився чи поступово опиняється у незручній ситуації

Тілесний сором

Позначається лише фізично, відчуваючи його людина може зашарітися, збліднути, опустити очі, стрімко покинути приміщення тощо — у відповідь на якісь події, що:

1. Суперечать особистим переконанням чи соціальним цінностям особистості
2. Призводять до відчуття незадоволеності собою

Істотно, що тілесний сором може виникати і через поведінку близьких.

Розумовий сором

Терміном “сором розуму” фахівці з психічного здоров’я називають сукупність психологічних аспектів цього відчуття, яка, звісно ж, включає самооцінку та рефлексію над власними діями чи бездіяльністю, але не обмежується ними.

Практика свідчить, що це умосяжне переживання виникає і поступово формується у випадках, коли сама людина переконана, що її мислення та/або поведінка в силу тих чи інших причин, тимчасово не відповідає прийнятим нею ж (чи соціумом) стандартам.

Хибний сором

Терміном “хибний сором” фахівці називають відчуття сорому, яке виникає безпричинно, внаслідок “усвідомлення” неправильності своїх дій чи бездіяльності у певних ситуаціях або внаслідок перебільшення реакції оточуючих на власну поведінку.

Практика роботи з хибним соромом у клієнтів підтверджує, що як правило він спричинений надмірною самокритичністю або перфекціонізмом, а відтак, часто, щоби подолати таке явище достатньо осягнути й переспрямувати відповідні внутрішні переконання

Сором та чутливість до думки інших

Одна зі закономірностей психології свідчить, що особа, схильна відчувати сором тією мірою, якою чутлива до думки про себе інших людей.

Саме тому, людей, хто діє усупереч загальноприйнятим соціальним стереотипам та приписам, не зважаючи на можливі негативні реакції інших — можуть називати безсоромними.

Переживання сорому зазвичай супроводжується бажанням приховати свої дії від інших, а також ситуаційною втратою самоповаги, зниженням самооцінки тощо.

Прикметно, що у деяких випадках сором буває позитивним явищем, адже:

• стимулює людину до покращення саморегуляції, самоменеджменту
• допомагає уникнути ситуацій, які могли б викликати це неприємне почуття у майбутньому.

Не бажаючи бути осоромленою, людина, зазвичай поглиблює свої знання, розвивається, дотримується правил гігієни тощо.

Окрім цього, сором відіграє роль обмежувача природного егоцентризму людини та сприяє успішній соціальній адаптації.

Психологічні теорії сорому

З’ясувати природу та причини сорому допомагають і психологічні напрацювання дослідників, науковців та практиків, серед яких на мою думку заслуговують на увагу:

• Теорія соціального порівняння (Social Comparison Theory) Леона Фестінґера. Згідно якої люди порівнюють свої власні здібності та досягнення з тими, що мають інші люди і через що може виникати почуття сорому, оскільки особам здається, що їхні таланти і успіхи є незначними.
  
• Теорія внутрішнього сховища сорому (Internalized Shame Storage Theory) Річарда Дуґана, за якою люди можуть зберігати і приховувати почуття сорому усередині себе, а це, у свою чергу провокує поведінку, яка лише підсилює відчуття сорому.  
  
• На думку, Хелен Льюїс, передумовою сорому є невідповідність своєму «Я-ідеальне».
  
• а теорія базових емоцій К.Ізарда постулює, що сором відіграє мотиваційну роль, сприяє налагодженню міжособистісних стосунків, а також має значення для сексуальної взаємодії, позаяк саме емоція сорому підштовхує шукати усамітнення для сексу.

Відтак, занадто часто відчуваючи сором або ж спостерігаючи надмір сором’язливості у поведінці своїх близьких, а особливо у пропорціях, які заважають повсякденній, фаховій, соціальній, комунікативній та/чи будь-якій іншій діяльності —

Не зволікайте з консультацією психолога, адже допомога фахівця в таких випадках може виявитися визначальною для розвитку особистості.

Цикли сорому

Часто вживаним у психотерапії негативних наслідків сорому терміном є поняття “цикли сорому”, під якими маються на увазі повторювані шаблони поведінки та мислення, які забезпечують підтримання цього відчуття.

Іншими словами, “циклами сорому”, зазвичай виявляються заглиблені у психіку процеси, що здійснюють відповідного роду негативний вплив на самооцінку та стосунки.

Сучасні психологи схиляються до думки, що осягнення та руйнування циклів “сорому” є засадничими аспектами успішного подолання сорому.

Водночас, практика свідчить, що “цикли сорому”, як укорінені в психіці шаблони — буває важко не лише розірвати, а й просто виявити, що вимагає від спеціалістів неабиякої майстерності у проведенні не лише психотерапевтичних заходів, а й, насамперед, психодіагностичних.

Психологічна допомога

Практика підтверджує, що переживання сорому (особливо у формі ганьби) може бути дуже неприємним, але, на щастя, зазвичай, не триває довго.

Однак, якщо людина схильна до зайвої фіксації на факті свого осоромлення або є надміру сором’язлива та чутлива до оцінок інших аж до того, що це заважає її нормальному функціонуванню та особистісному зростанню, —

Варто без зволікань звернутися по психологічну допомогу до фахівців із відповідною експертизою, підібрати яких, до речі, можна у відповідному розділі веб-платформи “Простір Психологів”.

У більшості випадків, для проведення правильної роботи із соромом — необхідно переосмислити думки та ситуації з минулого, які пов’язані із виникненням цього почуття.

Серед підходів, що їх використовують фахівці у таких випадках, на мій погляд, варто звернути увагу на психотерапевтичні:

1. Когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) або раціонально-емотивну терапію Еліса, як підходи, що зосереджені на виявленні дезадаптивних та ірраціональних думок, що викликають негативні емоційні переживання, та подальші зміни не лише цих думок, а й поведінки, що їх супроводжує.

2. Терапія, що заснована на прийнятті та зосередженні на моменті (Acceptance and Commitment Therapy, ACT) — передбачає, що психотерапевт чи психолог допомагає клієнтові зосередитись на прийнятті своїх почуттів та емоцій, а не на їх ігноруванні.

В результаті, уже в найближчому майбутньому, людина починає уважніше сприймати свої емоційні реакції, розуміти причини їх виникнення та відповідно ефективніше керувати ними мінімізуючи можливість переживання сорому.

3. Групова терапія, це коли група людей з однаковою проблемою (наприклад, сором’язливістю) зустрічається під супроводом терапевта чи психолога, аби обговорити свої проблеми, емоції, стани та, підтримуючи одне одного, виробляти певні навички у психологічно безпечному середовищі.

ПІДСУМКИ

У більшості випадків, сором — це цілком нормальна емоційна реакція, що триває недовго та повчає /розвиває особистість, водночас, нерідко трапляються і ситуації, в яких емоційна відповідь психіки та організму в цілому спричиняють такі різновиди сорому, що буквально шкодять здоров’ю та заважають продуктивній діяльності особистості.

Саме для того, щоби уникнути множинних і розмаїтих негативних наслідків хворобливого сорому, особливо, якщо ви їх уже відчуваєте на собі або спостерігаєте у поведінці ваших близьких —

Доцільно своєчасно і навіть регулярно консультуватися з психологами та/або психотерапевтами щоби набувати здатностей ефективно протидіяти патологічній фіксації на неприємних моментах зніяковіння, приниження чи ганьби, які хоч і бувають майже у всіх, але не усім заважають нормально жити і розвиватися.

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

Щоби розпочати діалог щодо будь-якого актуального для вас чи ваших близьких прояву психологічної проблематики сорому, особливо, якщо інформація у статті сформувала загальному уявленню про явище — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти у профайлі

Або підберіть фахівців із експертизою, що максимально відповідна актуальним для вас запитам, скаргам, симптомам, діагнозам, методам, цінам тощо у спеціальному розділі Простору Психологів