Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Конфронтуючий стиль психотерапії — це підхід, при якому терапевт активно і прямо ставить клієнтові запитання або висловлює зауваження з метою викликати у клієнта рефлексію, підвищити його усвідомленість та стимулювати зміни.
Цей стиль використовує прямі, інколи викликаючі відповіді методи, щоб клієнт зміг усвідомити свої деструктивні поведінки, переконання або почуття, які заважають йому жити повноцінним життям.
Конфронтуючий стиль психотерапії. Основні характеристики
В конфронтуючому стилі психотерапії використовуються наступні методики:
Прямота і відкритість. Терапевт не уникає складних тем і не м’яко обговорює питання, а ставить прямі запитання і висловлює свої спостереження прямо. Конфронтація може включати викриття захисних механізмів клієнта, таких як заперечення або уникання.
Виклик клієнтові. Конфронтуючий стиль часто ставить клієнтові завдання розглядати свої власні протиріччя, неадекватні поведінкові патерни і нереалістичні переконання. Мета — допомогти клієнтові вийти зі звичної зони комфорту і розглянути нові перспективи.
Рефлексія і самоусвідомлення. Клієнта заохочують до глибокого самоаналізу і рефлексії над власними діями та думками. Це може включати роботу з переконаннями, які заважають прогресу, або обговорення минулого досвіду, який впливає на поточну поведінку.
Підтримка і емпатія. Незважаючи на прямий стиль, терапевт також підтримує клієнта і демонструє емпатію, щоб забезпечити безпечне середовище для змін. Конфронтація має бути зваженою і дозованою, щоб не зруйнувати довіру клієнта до терапевта.
Як використовують конфронтуючий стиль психотерапії?
Використовуючи конфронтуючий стиль в психотерапії ми працюємо за наступним сценарієм:
Робота з опором. Якщо клієнт демонструє опір терапії або відмовляється обговорювати певні теми, конфронтуючий підхід може допомогти розкрити цей опір і зрозуміти його причини. Терапевт може сказати: “Я помічаю, що ви уникаєте цієї теми. Що саме змушує вас відчувати такий дискомфорт?”
Стимулювання змін. Конфронтація може бути ефективним інструментом для стимулювання змін, оскільки змушує клієнта зіштовхнутися з реальністю і необхідністю змінюватися. Наприклад: “Ви постійно скаржитесь на свою роботу, але нічого не робите, щоб це змінити. Що утримує вас від дій?”
Переваги конфронтуючого стилю психотерапії
Перевагами конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:
Швидке виявлення проблем. Завдяки прямому підходу, терапевт може швидко виявити основні проблеми і патерни, які заважають клієнтові.
Стимулювання особистісного росту. Виклик і конфронтація можуть стимулювати клієнта до глибокого самоаналізу і особистісного росту.
Підвищення відповідальності. Клієнт усвідомлює свою роль у власному житті і своїй поведінці, що сприяє підвищенню відповідальності за власні дії.
Недоліки конфронтуючого стилю психотерапії
Недоліками конфронтуючого стилю в психотерапії можуть бути наступні дії:
Ризик зруйнувати довіру. Якщо конфронтація буде надмірною або невчасною, це може призвести до втрати довіри до терапевта і навіть до припинення терапії.
Психологічний дискомфорт. Конфронтація може викликати сильний психологічний дискомфорт у клієнта, що може бути контрпродуктивним у деяких випадках.
Не для всіх клієнтів. Деякі клієнти можуть бути занадто вразливими або не готовими до такого прямого підходу, що може негативно вплинути на процес терапії.
Висновок
Конфронтуючий стиль психотерапії може бути ефективним інструментом для роботи з клієнтами, які готові до прямого і відкритого обговорення своїх проблем.
Важливо, щоб терапевт був чутливим до реакцій клієнта і використовував конфронтацію обережно, забезпечуючи при цьому підтримку і емпатію.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Вільнопротікаючий стиль психотерапії є унікальним підходом, який відрізняється від традиційних структурованих методів.
Він виходить за межі конкретних технік та методологій, надаючи клієнту свободу виражати себе в безпечному терапевтичному просторі.
Такий підхід сприяє глибокому самопізнанню та емоційному зціленню, враховуючи унікальність кожної людини.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ Вільнопротікаючого стилю терапії
Основні принципи вільнопротікаючого стилю психотерапії бувають наступними:
Директивність. Терапевт надає клієнту можливість самостійно визначати напрямок сесій, спираючись на власні потреби та відчуття.
Гнучкість. Відсутність жорсткої структури або попередньо визначеного плану дозволяє адаптувати процес до поточного емоційного стану та потреб клієнта.
Емпатія та прийняття. Створення атмосфери безумовного прийняття, де клієнт може відчувати себе почутим і зрозумілим без страху осуду.
Використання невербальних засобів. Залучення мистецтва, музики, руху та інших невербальних форм вираження для сприяння самовираженню та емоційному звільненню.
ПЕРЕВАГИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ
Підвищення самосвідомості. Клієнти дізнаються більше про себе, свої емоції, думки та поведінку через вільний вираз та рефлексію.
Емоційне зцілення. Вільний простір для вираження пригнічених або неусвідомлених емоцій може сприяти глибокому емоційному зціленню.
Розвиток креативності. Невербальні методи дозволяють клієнтам використовувати та розвивати свою креативність як засіб самовираження та самопізнання.
Гнучкість у вирішенні проблем. Вільний потік думок та ідей може вести до нових перспектив та рішень особистих проблем.
НЕДОЛІКИ ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОГО СТИЛЮПСИХОТЕРАПІЇ
Відсутність структури. Для деяких клієнтів відсутність чіткої структури та напрямку може створювати почуття збентеження або невпевненості. Вони можуть відчувати себе втраченими без конкретних вказівок або мети.
Ризик відволікань. Без чіткої структури сесії можуть стати надмірно розосередженими або відхилятися від ключових проблем, що потребують адресації.
Можливість перевантаження. Відкритий вираз глибоких або придушених емоцій може спричинити тимчасове емоційне перевантаження.
Потреба в наставництві. Клієнти можуть потребувати додаткової підтримки для обробки та інтеграції цих емоцій після сесій.
Потенційна відсутність конкретних рішеннь. Підхід може бути більше орієнтованим на процес, ніж на досягнення конкретних, вимірних цілей або рішень проблем.
Труднощі з прогресом. Для деяких клієнтів відсутність конкретного плану дій або чітких цілей може ускладнити відчуття прогресу.
ТЕРАПЕВТИЧНІ ТЕХНІКИ У ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧОМУ СТИЛІПСИХОТЕРАПІЇ
Вільнопротікаюча психотерапія використовує ряд технік, які допомагають клієнту відкривати та досліджувати свої внутрішні досвіди, почуття та думки. Ось деякі з них:
Мистецтво терапія. Використання малювання, ліплення з глини, роботи з папером чи інших творчих засобів. Це дозволяє клієнтам виразити свої емоції та переживання через творчий процес.
Тілесно-орієнтовані методи. Проживання через самовираження в танці та заспокоєння через йогу. Це допомагає клієнтам зв’язатися зі своїми фізичними відчуттями та емоціями на тілесному рівні.
Музикотерапія. Слухання або створення музики може допомогти виразити емоції, з якими може бути важко впоратися на словесному рівні.
Робота зі сновидіннями: Аналіз сновидінь може надати глибокий внесок у розуміння внутрішнього світу клієнта та його неусвідомлених конфліктів або бажань.
ВЗАЄМОДІЯ З ТЕРАПЕВТОМ
У вільнопротікаючому стилі психотерапії відносини між терапевтом та клієнтом є ключовим елементом лікувального процесу. Терапевт виступає як супутник та підтримка для клієнта, пропонуючи емпатію, сприйняття та розуміння без висунення суджень. Ця динаміка сприяє створенню безпечного середовища, де клієнти можуть відчувати себе вільними ділитися своїми найглибшими думками та емоціями.
ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. САМОРЕФЛЕКСІЯ ТА ІНТРОСПЕКЦІЯ
Вільнопротікаючий стиль психотерапії заохочує глибоку саморефлексію та інтроспекцію. А також, дозволяє клієнтам замислитися над своїм внутрішнім світом та його впливом на їхнє життя. Через такий самоаналіз клієнти часто досягають значних прозрінь щодо своїх поведінкових патернів. Емоційні реакції та міжособистісні відносини теж є важливим кроком на шляху до змін та особистісного зростання.
ВІЛЬНОПРОТІКАЮЧИЙ СТИЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ. ПЕРСОНАЛІЗОВАНИЙ ПІДХІД
Вільнопротікаючий стиль психотерапії вирізняється високим ступенем персоналізації, адаптується під унікальні потреби, цілі та обставини кожного клієнта.
Такий індивідуалізований підхід дозволяє клієнтам відчувати, що їхній особистий досвід важливий і цінний. А процес терапії відповідає їхньому власному шляху самовдосконалення.
Розглянемо кілька кейсів, які ілюструють застосування вільно-протікаючого стилю психотерапії у роботі з клієнтами.
ПРИКЛАД № 1: РОБОТА З ТРИВОГОЮ ЧЕРЕЗ САМОВИРАЖЕННЯ
Проблематика клієнта: Анна, 30-річна, звернулася за допомогою через загальну тривогу та відчуття пригніченості у соціальних ситуаціях. Вона часто відчувала себе “заблокованою” і нездатною виразити свої думки та почуття.
Підхід: Терапевт застосував вільно-протікаючий стиль, надаючи Анні простір для вільного вираження своїх думок та емоцій без страху судження.
Результат: Анна відчула значне зменшення тривожності та покращення у вираженні себе. Вона навчилася краще розуміти свої емоційні реакції та знайшла засоби для їх регулювання.
ПРИКЛАД №2: ГЛИБОКЕ САМОРОЗУМІННЯ ЧЕРЕЗ МРІЙЛИВІСТЬ
Проблематика клієнта: Михайло, 42 роки, зазнавав постійного внутрішнього конфлікту та незадоволення своїм життєвим шляхом. Він відчував, що не живе “своїм” життям.
Підхід: В рамках вільно-протікаючої терапії, терапевт заохочував Михайла до глибокої інтроспекції та мрійливості.
Результат: Михайло досяг значного прогресу у розумінні себе та своїх внутрішніх конфліктів. Він зміг знайти нові напрямки у своїй кар’єрі та особистому житті, що відповідали його справжнім бажанням.
ПРИКЛАД № 3: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТРАВМИ ЧЕРЕЗ ВІЛЬНЕ АСОЦІЮВАННЯ
Проблематика клієнта: Ірина, 28 років, страждала від наслідків дитячої травми. Вона мала труднощі з довірою до інших і відчувала глибоку самотність.
Підхід: Використовуючи техніку вільного асоціювання, терапевт допоміг Ірині дослідити її спогади та емоції, пов’язані з травмою. Цей процес дозволив Ірині виразити болючі почуття, які вона довго придушувала, та почати процес зцілення.
Результат: Ірина відчула значне полегшення після того, як змогла відкрито висловити та працювати над своїми травматичними спогадами. Вона навчилася краще розуміти вплив свого минулого на сьогодення та розробила стратегії для побудови здорових відносин.
ВИСНОВКИ
Вільнопротікаючий стиль психотерапії пропонує унікальний та гнучкий підхід до самопізнання та самовираження, але він може не підходити кожному. Важливо, щоб терапевти враховували індивідуальні потреби, стиль спілкування та емоційну готовність клієнта при виборі та адаптації психотерапевтичних методик.
Якщо вам більше імпонує данне направлення при роботі з психотерапевтом, ви можете вибрати собі потрібного спеціаліста з Простору Психологів чи звернутися до мене.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу?
Ці емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства. Відома психоаналітикіня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини.
У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів і ревнощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.
Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта. І бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.
Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.
Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.
Ревнощі та заздрість у період едипального комплексу
Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.
І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках.
Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів. “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.
У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене.
Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?
Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.
Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его.
Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові. Особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.
Що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?
Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе успішним. Що батьки можуть або мати рацію, або не мати рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко.
Заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:
а) Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього. б) Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.
(Мюрріел Шиффман)
І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення.
І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде, бо вони й не знають, задоволені вони чи ні. Подобається їм, що вони роблять, чи не подобається. Бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему.
ВИДИ уникнення заздрощів та ревнощів
Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:
Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда). З тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам.
2. це визнання своїх справжніх почуттів.
Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І, я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані та розвинені.
Приклад із практики 1
Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. В неї прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі.
Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів. А саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.
Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами Ютуб канала вчитися малювати в стилі живопису абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури.
Причини, через які нам складно прийняти заздрість і ревнощі
Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.
І даже більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності та невпевненості в собі. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі – це завжди визначати друга своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство. Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.
Людина тоді і заздрить, і з іншого боку прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.
Як навчитися самозціленню від почуття ревнощів і заздрощів
Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман:
Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна. Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі”, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю.
Подумати: “Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді?”. І замислитися: “Чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді. Або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?”.
Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
Дати собі допомогу: “Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?”.
І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.
Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована.
Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок. І я або вирішую, що я буду їх відстоювати, трансформуючи свої бажання в можливі, чи я здамся.
Приклад із практики 2
Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ. Незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.
Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою, до якої вона мала змішане почуття поваги та заздрощів. ЇЇ подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки. Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх. Він був заведений у неї подругою фразою, що якщо вона пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею. А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід. Що практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.
Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости.
Страх, що буде не так, як хотів. Страх,а якщо хтось скаже, що не так. Страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.
Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій. Це може призводити до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.
Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку. І що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Заздрість та ревність: переплетіння емоцій та їхнє походження
Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу? В цій статті я хочу дослідити тему емоції Заздрість разом із емоцією Ревність, так як вважаю, що ці дві емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства.
Заздрість: формування заздрості починається з 0 до 3 мсяців
Психоаналітикиня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини. У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.
Заздрість: витіснення емоцій
Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта і бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.
Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.
Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.
Ревність: формування ревності починається у едипальний період
Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.
І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках.
Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів: “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.
У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене”.
Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?
Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.
Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его.
Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові, особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.
Заздрість: що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?
Мюрріел Шиффман пише у своїй книзі, що заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:1. Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього. 2. Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.
Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе неуспішним, що батьки можуть бути або мають рацію, або не мають рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко.
І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення.
І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде Бо вони й не знають, задоволені вони чи ні, подобається їм, що вони роблять, чи не подобається, бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему.
Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:
Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда), з тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам.
Це визнання своїх справжніх почуттів.
Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І 3 я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані й розвинені.
Заздрість: Приклад із практики
Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. Вранці прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі.
Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів, а саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.
Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами туба вчитися малювати в стилі живопису Абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури.
Заздрість та ревність:причини, через які нам складно це приймати
Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.
Ба більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності.
Невпевненості в собі, нездатності. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі завжди визнають другом своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство. Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.
Людина тоді і заздрить, і з іншого боку дії прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, прояв мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.
ALT: Ревність – частина невротичної травми
Заздрість та ревність: як навчитися самозціленню?
Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман.
Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна.
Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю
Подумати: Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді? І замислитися: чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді, або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?
Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
Дати собі допомогу: Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?
І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.
Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована.
Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок і я або вирішую, що я буду їх відстоювати. Чи трансформуючи свої бажання в можливі.
Заздрість:Приклад із практики
Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ, тому, незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.
Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою. Вона до неї мала змішане почуття поваги та заздрощів.
Подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки.
Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх, заведений у неї подругою фразою: “якщо ти пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею”.
А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином, думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід.
Це практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.
Висновки
Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости:
страх, що буде не так, як хотів
страх, а якщо хтось скаже, що не так;
страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.
Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій, призводячи до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.
Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку і що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.
Підбір фахівців
Щоби проконсультуватися з підлітковим психотерапевтом щодо вирішення дитячо-батьківських стосунків шляхів подолання актуальної для вас чи ваших близьких проблематики, особливо, якщо вищевказана інформація видалася вам зрозумілою — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти в профайлі на веб-платформі
Клік на картинці веде на профайл з контактами, звертайтеся!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
