Простір Психологів

Уособлення колективної свідомості співзасновників веб-платформи

Трансфер-фокусована терапія

923

1.Історія та суть методу
2.Роль контракту в ТФП
3.Діагностичні інструменти та оцінка пацієнта в терапії. Структурне інтерв’ю
4.Стратегії та структура терапії
5.ТФП в Україні: визнання і доказовість

В психотерапевтичному процесі існує таке явище як перенесення та контрперенесення (або ж трансфер та контртрансфер). Це неусвідомлена проекція раніше пережитих почуттів на незнайому людину (зокрема, на психотерапевта).

Простіше кажучи, психотерапевт може своїм виглядом чи поведінкою нагадувати клієнту знайому людину (друга, родича, опонента в конфлікті тощо) і тоді клієнт несвідомо (а іноді й свідомо) переносить своє ставлення до цієї людини на свого психотерапевта. І це може як завадити психотерапевтичному процесу, так і дуже йому посприяти.

Зворотнє явище – контрперенесення – це коли в самого терапевта виникає перенесення особистих почуттів на клієнта. Ці два поняття були впроваджені Зигмундом Фрейдом і спочатку сприймалися ним як перешкода в психотерапевтичному процесі, але згодом він дійшов висновку, що це обов’язковий механізм та передумова успішного лікування в психоаналізі.

В інших методах, які розвивалися значно пізніше психоаналізу, трансфер теж береться до уваги, але не має настільки великого значення. Більше уваги приділяється контртрансферу (коли перенесення виникає у терапевта) і в таких випадках рекомендована супервізія та особиста терапія, адже це вважається недоліком, який може зашкодити терапії.

Однак існує сучасний метод, основою якого є саме перенесення та контрперенесення – це трансфер-фокусована терапія (далі – ТФП). І це разюче відрізняє його від інших методів.

1.ІСТОРІЯ ТА СУТЬ МЕТОДУ

ТФП була розроблена у 1970-80-х роках американським психологом австрійського походження Отто Кернбергом (нар.1928 р.) у Корнельському університеті (Нью-Йорк).

На сьогодні Отто Кернберг є доктором медичних наук, директором дослідницького проекту з психотерапії Фонду Меннінгера, професором психіатрії у Корнельському медичному коледжі та директором Інституту розладів особистості (до 2021 року).

Удостоєний численних нагород, серед яких відзнака “За видатні досягнення у психіатрії” Американської психіатричної асоціації та “Золота медаль за внесок у розвиток психоаналізу” Міжнародної психоаналітичної асоціації. Є автором понад 500 наукових статей та книг, опублікованих у провідних журналах, таких як Journal of the American Psychoanalytic Association, The International Journal of Psychoanalysis та The Journal of Personality Disorders.

В 1954 році О. Кернберг долучився до проекту дослідження психотерапії у Фонді Меннінгера, який згодом очолив. У рамках цього проекту проводилося лікування пацієнтів, більшість з яких страждали від важких межових станів.

На той час не було чітких критеріїв, які би можна було використовувати в роботі з такими пацієнтами. Тому О. Кернберг разом з колегами по крихтах збирав інформацію і протягом багатьох років напрацьовував нову модель для лікування межових станів. Згодом дана модель була вдосконалена для терапії нарцисичної особистості, а з часом і для інших важких розладів особистості.

Його книги «Межові стани та патологічний нарцисизм» (1975) і «Розлади особистості» (1984) передували першому посібнику з лікування «Психодинамічна психотерапія межових пацієнтів»(1989). Після публікації цих книг, Отто Кернберга та його колег запросили для читання лекцій та навчальних курсів ТФП у Північній Америці, Латинській Америці та Європі.

Окремі регіональні психотерапевтичні групи та медичні університети виявили зацікавлення в емпіричних дослідженнях моделі ТФП. В результаті було проведено три рандомізовані клінічні дослідження ефективності і ТФП отримала статус емпірично підтвердженого лікування пацієнтів з межовим розладом. Результати досліджень були представлені на двох міжнародних конференціях у Нью-Йорку (2008) та Берліні (2010). Регіональні товариства ТФП наразі засновано в 14 країнах: США, Канаді, Мексиці, Чилі, Бразилії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Великобританії, Данії, Нідерландах, Італії, Іспанії та Туреччині.

2011 року Міжнародне товариство психотерапії, орієнтованої на перенесення (ISTFP), було офіційно зареєстровано в австрійських органах влади зі штаб-квартирою у Відні.

Отож, трансфер-фокусована психотерапія (ТФП) – це психоаналітична терапія з доведеною ефективністю, яка заснована на теорії об’єктних стосунків для лікування межового, нарцисичного та інших важких розладів особистості.

Вона передбачає  аналіз трансферу (перенесення) і розвиток більш зрілих та менш залежних від трансферу стосунків з терапевтом, які є центральними для структурних змін особистості пацієнта. ТФП поділяє психоаналітичне припущення, що поєднання нового досвіду, емоцій та інсайту в аналізі трансферу є центральним для змін у терапії. ТФП опирається на те, що розлади особистості напряму пов’язані з відсутністю інтеграції ідентичності (тобто в людини відсутня узгодженість в розумінні себе та інших).

Вона поєднує в собі багато елементів, описаних у посібнику «Рекомендації з лікування межової особистості», виданому Американською психіатричною асоціацією. На відміну від інших моделей лікування, моделей, які зосереджені на зменшенні симптомів за допомогою поведінкового контролю, навчання на основі навичок і відкритої підтримки терапевта, ТФП має зовсім інший механізм дії.

Незважаючи на те, що ТФП, як і інші моделі, приділяє особливу увагу оцінці пацієнта та укладанню контракту на лікування (взаємно узгодженого набору умов, які служать основою для роботи з лікування), наголос у ТФП робиться на допомозі пацієнтам зрозуміти зміни в їх досвіді самих себе та інших, оскільки це розділене почуття ідентичності проявляється через їхній досвід роботи та стосунків, і, що важливо, як воно відтворюється в самих відносинах лікування.

Технічну сторону моделі складають стратегії, тактики і техніки, спрямовані на інтеграцію ідентичності пацієнта. Інтеграція ідентичності, своєю чергою, призводить до розв’язання специфічних клінічних симптомів, і загалом до зростання здатності жити повнішим життям, отримувати задоволення від любові, роботи та дозвілля.

За словами Френка Йоманса (колеги О.Кернберга по методу) є два переконання, які описують сутність ТФП та водночас відрізняють його від інших методів, спрямованих на лікування розладів особистості (наприклад, діалектично-поведінкової терапії):

  1. Поведінкові прояви будь-якого розладу значною мірою пояснюються внутрішніми, психічними чи емоційними факторами, яких зазвичай не видно неозброєним оком. Тому увага до цих внутрішніх емоційних факторів має бути важливою частиною процесу лікування;
  2. В процесі психотерапії деякі емоційні фактори, які впливають на проблемну поведінку або симптоми і які раніше були незрозумілими для пацієнта та терапевта, стають очевидними для обох через їх взаємну уважність до подій, що відбуваються у терапевтичних стосунках, що включає передачу образів у свідомості пацієнта, які вони можуть не повністю усвідомлювати, на особу терапевта (та інших у його житті).

Одним із найскладніших аспектів в роботі ТФП-терапевта є процес початку терапії, зокрема уточнення діагнозу та підбір типу лікування. Це є обов’язковою терапевтичною і юридичною умовою терапії і називається «інформованою згодою».

Спершу терапевт роз’яснює пацієнту термінологію, адже через стереотипи і стигматизацію розлад особистості може сприйматися самим пацієнтом чи його оточенням як негативний вирок. Тому важливо чітко окреслити визначення терміну і узгодити його значення. Після цього укладається терапевтичний контракт.

Як ви могли дізнатись з інших наших статей, терапевтичний контракт має велике значення для терапії, незалежно від методу чи тривалості лікування, але в моделі ТФП контракт займає особливе місце, про що буде детальніше в наступному пункті статті.

Наразі ТФП є виключно індивідуальною психотерапією, що проводиться двічі на тиждень.

2.РОЛЬ КОНТРАКТУ В ТФП

Терапевтичний контракт – це свого роду угода між терапевтом та клієнтом, яка може бути укладена усно або ж у письмовому вигляді, якщо є така потреба. Але якщо в інших методах контракт – це більше про організаційні рамки терапії (час, місце, вартість сесій тощо), то в ТФП контракт має надзвичайно важливе значення.

Він встановлює межі лікування, відповідальність кожного учасника і готує базу для спостереження, вивчення і зміни психічної динаміки пацієнта в терапевтичному просторі. Пам’ятаємо, що ТФП працює з пацієнтами з важкими розладами особистості, а це має свою специфіку.

Особи з межовими та іншими розладами особистості схильні розігрувати свої конфлікти у потенційно небезпечні способи, що може створювати серйозні труднощі в психотерапії, коли терапевт відчуває себе втягнутим у ситуацію, коли його основна функція — «рятувати» пацієнта від саморуйнівної поведінки, а не проводити психотерапію.

Контракт визначає дійсність терапевтичних стосунків. Орієнтуючись на домовленості в контракті, терапевт може розпізнати спотворення терапевтичних стосунків пацієнтом.

Будь-які відхилення пацієнта від контракту стають обʼєктом дослідження і розуміння в терапії. А без чітких домовленостей ці відхилення можуть опинитися поза увагою терапевта, що призводить до плутанини в трансфері (перенесенні) та контртрансфері (контрперенесенні) і, в свою чергу, до глухого кута в терапії.

Існують умови контракту, які обов’язково обговорюються з кожним пацієнтом, і є також індивідуальні умови, які формулює терапевт, виходячи з розуміння тих аспектів особистості та способу життя пацієнта, які стануть опором терапії з боку пацієнта.

Терапевтичний контракт в ТФП дозволяє:

  • встановити взаємне з пацієнтом розуміння проблеми
  • визначити реальність терапевтичних стосунків
  • встановити центральне місце цілей лікування
  • визначити обов’язки пацієнта і терапевта
  • захистити пацієнта, терапевта й терапію
  • захистити здатність терапевта мислити ясно
  • створити безпечне місце для розгортання динаміки та афектів пацієнта
  • створити основу для інтервенцій стосовно відхилень від контракту (які є прямою дорогою до розуміння несвідомого матеріалу пацієнта)
  • закласти основу для створення терапевтичного альянсу

Іноді укладення самого контракту може займати до 5 сесій.

3.ДІАГНОСТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ТА ОЦІНКА ПАЦІЄНТА В ТЕРАПІЇ

В психотерапії одним із основних принципів є безоціночне ставлення до клієнта, але в ТФП оцінка є обов’язковою і має таке ж важливе значення, як і контракт.

Тут мова йде не про те, щоб оцінити пацієнта як людину, а про те, щоб якомога чіткіше окреслити його стан та ступінь тяжкості розладу.

Для цього терапевт спирається не на власні відчуття (хоча це теж має значення), а на структурне інтерв’ю та інші діагностичні інструменти.

У 1981 році О.Кернберг опублікував свою першу статтю про структурне інтерв’ювання.

Його клінічно орієнтоване «Структурне інтерв’ю» спрямоване на оцінку організації особистості, концепцію, яка тепер включена в сучасну психіатричну діагностику: класифікація DSM-5 (діагностичний посібник із психічних розладів Американської психіатричної асоціації) містить шкалу рівнів функціонування особистості, яка виведена з параметрів організації особистості О.Кернберга.

У 2003 році колеги О. Кернберга вдосконалили структурне інтерв’ю, перетворивши його на структуроване інтерв’ю для визначення рівня організації особистості (STIPO). Цей інструмент містить стандартизовані питання, що дозволяє використовувати його терапевтам-початківцям.

Уніфікована та стандартизована шкала оцінки результатів дозволяє виявити важливі прогностичні фактори, які дають змогу оцінити як доцільність лікування пацієнтів, так і реалістичність результатів їх лікування.

4.СТРАТЕГІЇ ТА СТРУКТУРА ТЕРАПІЇ

Робота в ТФП поділяється на початкову фазу створення структури для лікування, яка включає встановлення обмежень щодо деструктивної поведінки пацієнта, і більш тривалу фазу дослідження свідомості пацієнта та почуття ідентичності. Але по факту ці дві фази збігаються, оскільки спостерігаються та досліджуються з самого початку, а встановлення обмежень може тривати далеко від початку лікування.

Після підтвердження діагнозу терапевт і пацієнт працюють над виявленням тих факторів у житті, які можуть перешкоджати послідовності та проведенню лікування. Основна увага при лікуванні зосереджена на труднощах пацієнта з толерантністю та інтеграцією різних образів себе та інших, а також на непорозуміннях, які виникають, коли він проектує свої почуття на інших людей.

Структуру також має не лише весь процес терапії загалом, а й конкретні її стратегії.

Стратегії TФП – це комплексний підхід, що визначає послідовність кроків у процесі інтерпретації об’єктних стосунків, які активуються в трансфері. Стратегії ТФП походять від теорії об’єктних стосунків.

В ТФП є кілька основних стратегій:

СТРАТЕГІЯ 1: Визначення домінуючих об’єктних стосунків – трансформування дії в об’єктні стосунки

Перша стратегія ТФП передбачає, що терапевт вислуховує пацієнта, спостерігає за тим, як пацієнт входить в контакт, наскільки швидко йде на зближення і поступово визначає домінантні діади об’єктних стосунків, які пацієнт висловлює або переживає у взаємодії «тут і зараз». Ця стратегія виокремлює такі етапи:

1. Переживання та витримка сплутаності.

Цей етап може бути складним для терапевта, оскільки йому доведеться і витримувати стан хаосу, який приносять клієнти з межовою організацією, і водночас справлятися з власними переживаннями, зокрема з внутрішнім прагненням досягнути швидкого розуміння для себе і полегшення для клієнта. Терапевт також має приділяти увагу специфічній емоційній реакції (контртрансферу), яка в нього виникає, адже це надважлива умова всієї терапії і на цьому етапі вона особливо цінна.

2. Виявлення домінуючих об’єктних стосунків.

Щоб визначити набір діад об’єктних стосунків, які пацієнт привносить у міжособистісну взаємодію, терапевту необхідно зібрати значний обсяг даних про поточний емоційний стан пацієнта, актуальні бажання, страхи, а також про його очікування і сприйняття терапевта. Терапевт збирає ці дані, заохочуючи пацієнта описувати переживання взаємодії з терапевтом «тут і зараз».

3. Найменування дійових осіб та дій.

Терапевт повідомляє пацієнту свої враження щодо репрезентації селф (Я) та об’єкта. Для того, щоб показати, що процес терапії – це нe диво, і терапевт не все знає і потребує інформації з боку пацієнта, терапевт повинен показати пацієнтові, як він прийшов до того чи іншого висновку. У формулюванні важливо включати як репрезентації селф та об’єкта, так і емоцію, що їх пов’язує. Найчастіше метафора, взята з лексикону самого пацієнта, може відкрити доступ до особливо жвавого й емоційно наповненого обговорення складних образів селф й об’єкта.

4. Увага до реакцій пацієнта.

Після того як терапевт визначив активну діаду, він має з’ясувати відгук пацієнта. Явна згода чи незгода при цьому менш важлива, ніж ланцюг наступних асоціацій, а також будь-які зміни, які відбуваються у взаємодії з терапевтом. Правильна характеристика домінуючих об’єктних стосунків може отримати кілька варіантів розвитку в динаміці терапії. Однак правильні інтерпретації об’єктних стосунків рідко з першого ж разу ведуть до інсайту, зазвичай потрібні багаторазові інтерпретації одного і того ж повторюваного патерну.

СТРАТЕГІЯ 2. Спостереження та інтерпретація змін ролей пацієнта.

Цікава особливість репрезентацій селф й об’єкта, що становлять діаду, полягає в тому, що в ході сеансу (як і в реальному житті) вони часто чергуються або міняються місцями. Тому терапевту особливо важливо вловлювати такі коливання, оскільки зміна ролей часто має місце в поведінці пацієнта, але не в його свідомості.

Таким чином, вказівка пацієнтові на те, що він сам грає роль, яку зазвичай переживає як чужу, часто буває першим кроком у розширенні усвідомлення пацієнтом свого внутрішнього світу.

СТРАТЕГІЯ 3. Опрацювання в трансфері здатності пацієнта переживати інший досвід стосунків.

Терапевт «тут і зараз» виявляє взаємодії між суперечливими аспектами Я (селф), які пацієнт демонструє під час сеансів. Упродовж кількох місяців, потім упродовж тижнів і, зрештою, упродовж одного сеансу терапевт об’єднує дві протилежні пари репрезентацій Я та об’єкта, допомагаючи пацієнту зрозуміти причини захисного розщеплення.

У цьому процесі народжується інтегроване уявлення про себе (селф) і про значущих інших, спочатку, як правило, у вигляді більш реалістичного і глибокого сприйняття терапевта. Цей процес супроводжується розвитком здатності пацієнта до побудови більш реалістичних і глибоких відносин з іншими.

Підсумовуючи, можна сказати, що стратегії ТФП – це рух від проекції негативних мотивів до здатності брати відповідальність за власні думки, почуття і дії в міру їх інтеграції.

5.ТФП В УКРАЇНІ: ВИЗНАННЯ І ДОКАЗОВІСТЬ

Для України метод ТФП є відносно новим, адже професійна спільнота – Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії – була зареєстрована у вересні 2023 року як продовження роботи Групи розвитку ТФП в Україні. Завдяки професійній ініціативі психотерапевта Олексія Лемещука та інших спеціалістів, які навчалися методу безпосередньо в його засновника – Отто Кернберга – було створено Групу розвитку ТФП в Україні, а згодом Український інститут вивчення розладів особистості.

Ідею створення національної української ТФП спільноти підтримало керівництво Міжнародного співтовариства ТФП – International Society of Transference Focused Psychotherapy (ISTFP), а саме  – його президент Френк Йоманс, а також члени Ради ISTFP, які надали суттєву емоційну та методологічну підтримку.

Важливим результатом роботи асоціації стало включення ТФП до Переліку моделей психотерапії з доведеною ефективністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України (13 грудня 2023 р. №2118).

Зараз спільнота активно розвивається, станом на березень 2025 року сертифіковано п’ятеро ТФП-терапевтів. Для спеціалістів з ментального здоров’я є доступні різні варіанти навчання – як повноцінний курс вивчення методу, так і кількаденні семінари з вивчення однієї конкретної теми – що особливо зручно для тих, хто не планує ставати терапевтом, але хотів би розібратися, як працювати, наприклад, з клієнтом з межовою організацією.

Нижче надаємо посилання на згадані ресурси:

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

Український інститут вивчення розладів особистості

International Society of Transference Focused Psychotherapy (ISTFP)

Authors

ПМТСР

908

Пост-маркетингово-травматичний стресовий розлад (ПМТСР)— умовний термін адаптований на основі психологічного терміну ПТСР (пост-травматичний стресовий розлад) до принципів рекламної і маркетингової психології

ПМТСР, умовно, стосується керівників та/або власників бізнесу, хто неодноразово проводивши різні маркетингові активності, замість втішних результатів — надто часто отримував психічні травми маркетингово-рекламного походження.

Психотравматичний фон усього, що пов’язано з маркетингом, як свідчить досвід, нерідко стає для таких топ-менеджерів та засновників різного роду компаній, причиною обумовленого попередніми підходами та результатами маркетингу управлінського стресу і психологічного опору .

Саме ПМТСР керівників бізнесу, причому значною мірою через тригерування на рівні особистості, за даними із практики — нерідко виявляється нездоланним бар’єром на шляху до розвитку підприємств, інструментом чого, власне, і є правильно застосовуваний маркетинг.

Відповідно, через переосмислення минулого, сьогодення і майбуття завдяки закономірностям психоаналітичного (психодинамічного) методів, адаптовану гештальт-інтерпретацію “тут і зараз” актуальної маркетингової проблематики чи арсенал засобів когнітивно-поведінкової психології — транзитом через подолання особистісної психотравми — відкривається нагода “зробити усе один раз як належить” і позбутися не лише симптомів, а й причин та наслідків ПМТСР

Симптоми ПМТСР

Основний симптом пост-маркетингово-травматичного стресового розладу — це стійке упередження і скепсис як до сфери маркетингу в цілому, так і до фахівців-маркетологів (не плутати з маркетерами) зокрема.

На практиці, виявляється ПМТСР у таких епізодах, ситуаціях та/або управлінських підходах як:

  1. Стійка переконаність в неефективності маркетингу
  2. Небажання “вчергове слухати про одне й те саме”
  3. Скептичне сприйняття фахівців з маркетингу в цілому
  4. Схильність до лінійної оцінки маркетингу
  5. Бачення маркетингу як суто офісної роботи, коли фахівець зажди поруч
  6. тощо

В контексті строгої вимоги “лише офісної роботи фахівця з маркетингу”, слід сказати, що існує ймовірність додавання до стресового розладу також ознак тривожного, адже можливість постійно бачити фахівця з маркетингу в офісі, на практиці, є нічим іншим як засобом знизити особистісну тривожність.

Ефективність такого засобу не просто сумнівна, адже варіюється у широкому діапазоні суто через індивідуальні особливості сторін, а й контр-продуктивна в плані залучення експертного маркетингово ресурсу, котрий будучи концентрованим у одному фахівцеві — апріорі не може повністю реалізуватися в будь-якій окремо взятій компанії зі середньою по ринку компенсацією.

Наслідки ПМТСР

Основним деструктивним для розвитку маркетингової діяльності та, власне кажучи, успішності процесу “оволодіння ринком” наслідком ПСМТР для бізнесменів та бізнес-жінок — стає редукція маркетингу до циклічно-повторюваного сценарію-ритуалу, а також, що навіть гірше — відмежованість від залучення експертного маркетингового ресурсу.

В результаті, фахівці з маркетингу на підприємстві регулярно міняються, але маркетингова ситуація — залишається незмінною, але позаяк водночас, інвестиції у маркетинг самі по-собі маргінальні — увесь розвиток бізнесу, якщо й відбувається, то всупереч, а не завдяки.

Іншими словами, могутній потенціал маркетингу як цілеспрямованої, різнобічної та ефективної діяльності з поступового оволодіння ринком — зменшується до:

  1. Оперування нереалістичними цілями
  2. Покладання повноти провини на фахівців
  3. Безперервної зміни фахівців “у пошуку кращого”
  4. Зменшення рівня експертності залучених фахівців
  5. Хаотичної і недієвої реклами
  6. Втрати чи нездобуття лояльності аудиторії
  7. Докорів у стилі “тижмаркетолог”
  8. Невирішуваних завданння для HR-менеджерів
  9. тощо

Подолання ПМТСР

Завдяки безпосередньому партнерству “Маркетерня” із фахівцями-співзасновниками “Простору Психологів” — ми можемо презентувати психотравмованим невдалим маркетингом бізнесменам та бізнес-жінкам унікальну послугу на стику маркетингу, психології та медицини.

Власне, сама ця міждисциплінарна і мультиекспертна послуга — може відбуватися у формі:

  1. Маркетингово-психологічна консультація
  2. Маркетингово психологічна діагностика
  3. Маркетингово-психологічна терапія/корекція
  4. Маркетингово-психологічна реабілітація

Далі — кілька слів про кожен аспект окремо.

Маркетингово-психологічна консультація

Позаяк багато в чому така міждисциплінарна консультація явище інноваційне і ще не перевірене кількома роками часу, — для його лаконічної характеристики достатньо вказати, що:

По-перше, завдяки участі поінформованого у психології маркетера — відбувається поступове занурення у маркетингово-психологічні аспекти актуальної проблематики як Замовника, так і психолога, що дозволяє усім сторонам осягнути предмет, об’єкт і суб’єкт процесу

По-друге, присутність і участь маркетингового психолога — дає змогу розкривати і пропрацьовувати особистісно-психологічні аспекти сприйняття маркетингової діяльності у процесі її планування і здійснення, що уможливлює плавне протікання і сталий розвиток

Іншими словами, звертаючись до нас по маркетингово-психологічну консультацію — ви можете розраховувати, що крім експертизи у безпосередньому ремеслі оволодіння ринком, справитися з кризовою ситуацією на підприємстві вам експертно допомагатимуть і на особистісному рівні.

Вартість такої консультації — 3000 грн, а тривалість 1,5-2 години

Позаяк консультація, зазвичай, це лише перший крок до явища, яке у медицині називають “комплаєнс” — після неї можлива і відповідна маркетингово-психологічна діагностика, терапія/корекція та реабілітація, під час сеансів кожної із яких, звісно ж, за присутності маркетера й психолога, здійснюється весь процес.

Маркетингово-психологічна діагностика

На діагностичному етапі, власне, відбувається поступове занурення у глибини маркетингової проблематики через призму особистісно-психологічного сприйняття кожного суттєвого із її минулих етапів, сьогодення та майбуття, а також — формується коректне уявлення сторін про предмет, об’єкт і суб’єкти маркетингу на підприємстві.

Підсумком діагностичного етапу стає маркетингово-психологічна стратегія, кроки та заходи в якій — не лише спрямовані на досягнення маркетингових цілей з урахуванням попереднього негативного досвіду керевника/ів, а й передбачають регулярні он/офлайн зустрічі за участі всіх трьох сторін в процесі корекції чи терапії

Маркетингово-психологічна терапія або корекція

За аналогією до психології та медицини, після діагностичного етапу відбувається терапевтичний чи корекційний, упродовж котрого, зокрема:

  1. Аргументуються різні кроки вирішення певних проблем із маркетингом
  2. Презентуються підходи, продукти та алгоритми маркетингової діяльності
  3. Здійснюються узгодження розробок та/або експериментів
  4. Проводяться звітно-підсумкові заходи
  5. Отримується регулярний зворотний зв’язок
  6. Покращується самопочуття

Важливо, що в цьому контексті, корекція може передбачати здебільшого малоінвазивні заходи, а терапія, умовно, також медикаментозні та хірургічні маркетингові методи, іншими словами, відбуватися у формі психологічно-маркетингових антикризових інтервенцій.

Тривалість та вартість сеансів терапії/корекції визначаються завжди індивідуально через поєднання маркетингової та психологічної складових.

Маркетингово-психологічна реабілітація

Суть її полягає у можливості довготривалої підтримки топ-менеджерів та/або власників бізнесів як в плані маркетингу, так і психології, що може бути корисно для остаточного подолання ПМТСР.

Іншими словами, пройшовши повний курс реабілітації від ПМТСР можна не лише позбутися стресів, тривог та нападів паніки через маркетингові аспекти діяльності бізнесу, а й набути тривалого маркетингового-психологічного імунітету на майбутнє, основною передумовою для якого — буде ефективність маркетингу та коректність сприйняття процесу “оволодіння ринком” замовником.

Щоби звернутися у Маркетерню — переходьте на сайт

Автор

Захищено: Контент-план Блогу

11 378

Цей вміст захищено паролем. Щоби його переглянути, будь ласка, введіть свій пароль нижче:

Автор

Ексклюзивні можливості для Fb-підписників

12 114

Перш за все, відповідно до структури первинної ідеї співтворення універсальної психологічної веб-платформи, яка серед іншого, передбачала можливість стати Співзасновниками для усіх україноментальних Фахівців з психічного здоров’я;

По-друге, позаяк до альфа-старту веб-платформи “Простір Психологів” та початку кластерної докапіталізації — залишається “кілька днів” на реалізацію фінальних штрихів фронт-ендної підготовки

По-третє, з огляду на поступовість охоплення всієї психологічної фахової спільноти інформацією про третє і фінальне вікно можливостей набути увесь спектр співзасновницьких переваг у game changer проекті, яка передбачає чотири етапи:

  1. Підписники Фейсбук-сторінки “Простір Психологів”;
  2. Учасники спільноти “Клуб україномовних психологів”;
  3. Учасники інших психологічних Фейсбук-спільнот України;
  4. Аудиторія таргетованої на фахівців з психічного здоров’я України платної Фейсбук-реклами;

По-четверте, з метою залучення контентно-фінансових ресурсів, що необхідні для планомірного досягнення місії, повного розкриття потенціалу фундаментальних переваг та методичної реалізації стратегії розвитку проекту

По-п’яте, ексклюзивно для підписників Фейсбук-сторінки Простору Психологів та, певною мірою, до Дня української мови і писемності —

Оголошується тимчасово доступною можливість приєднатися до когорти Співзасновників без передбаченого упродовж кластерної докапіталізації порогового значення пайового внеску в еквіваленті 7500 грн.

Іншими словами, саме зараз і, поки, лише підписники фейсбук-сторінки — можуть влитися у горизонтально-україноментальну (бірюзову) організацію та, надалі, юридичну особу, що уже об’єднує більше 40 фахівців з психічного здоров’я, маркетерів та IT-спеціалістів — на максимально доступних умовах.

Щоби приєднатися до Співзасновників та уже невдовзі разом уможливити “квантовий стрибок” назустріч Клієнтам і брати участь у розподілі доходів скарбниці — потрібно здійснити пайовий внесок, який може мати контентну, фінансову або комбіновану природу.

В результаті здійснення пайового внеску (доступ за запитом) — Фахівці з психічного здоров’я, зокрема, набувають:

  1. Стабільний доступ до цільової аудиторії, що із дня на день почне генеруватися веб-платформою без реклами безпосередньо із Google-ТОПу
  2. Безлімітне користування усіма діючими і запланованими інструментами монетизації експертизи (профайл, події, продукти, публікації, партнери тощо)
  3. Особливі умови користування оффлайн-простором у Києві чи приєднання у регіональну мережу
  4. Приналежність до “над-Я” україноментального фахового співтовариства, яке невдовзі утворить Асоціацію
  5. та багато-багато іншого

Щоби дізнатися більше про унікальні можливості, що відкриваються перед Співзасновниками Простору Психологів, ознайомтеся з публікацією “Про проект” та іншими презентаційними публікаціями, що інтегровані у неї через внутрішні посилання.

Наостанок, належить наголосити що безрекламна модель функціонування, націлювання експертизи, великий-контент вибух, контентна гравітація, стратегія розвитку тощо — передбачають, що Простір Психологів, уже в коротко-строковій перспективі:

  1. Генеруватиме і монетизуватиме левову частку попиту на психологію з уанету і не тільки
  2. Впровадить для Фахівців-неспівзасновників тарифи за розміщення тут профайлів, публікацій, продуктів, подій, реклами тощо (які ще й зростатимуть разом із обсягами трафіку)
  3. Проведе перший розподіл 100% доходів скарбниці між учасниками колективної свідомості відповідно до пайових пропорцій
  4. Переверне ринок психології “із голови, на ноги” та займе на ньому домінантне становище на роки й, навіть десятилліття уперед

Для отримання додаткових роз’яснень у форматі телефонного, текстового чи онлайн-відео зв’язку або оффлайн-зустрічі в Києві — контактуйте з керуючим співзасновником проекту зручним способом

Усім гараздів!

Автор

Різдвяне-психологічне

6 754

Або по що “Дєда” Мороза збила українська ППО.

24.02.2022

П’ята ранку. Закарбувалось. До віку. Видається, ніби на кожній кісточці, а я це відчуваю без упину крізь власну шкіру, тіло… постійно болить і лише щем зі скимінням міняються місцями.

300 днів і 8 років

Сьогодні ТРИСТА днів повномасштабного вторгнення московії… і 20-те грудня за календарем. Боляче і скиміння зі щемом міняються місцями. І ще багато чорного гумору. А вчора було 19-те, подумалось мені якось машинально. Раніше радо святкували, чекали з нетерпінням, аби дітей привітати з Миколаєм. Дарма, що вже дорослі. Та нині ціла Україна суголосно чекає на одне-однісіньке найбажаніше свято для кожного і кожної. Або на два. Ту, другу, подію теж святкуватимем.

Слідом пригадалося, як в дитинстві мене лякав “дєд” Мороз. Лякав своїм довгим не першої свіжості халатом, синтетичною бородою і вусами, що рухаються окремо від обличчя. Було невтямки, чому цей халат без ґудзиків шубою називають, жодного разу не бачила “дєда” Мороза у справжній шубі, тим паче червоній.

У халаті до п’ят і з навмисне суремним голосом він здавався мені такою ж дерев’яною ялинкою, тільки в одязі. Зі своїх дитячих відчуттів, я не пригадую якогось тепла чи любові до цього персонажу, а лише підсвідоме бажання триматися від нього на віддалі, про всяк, і бажаний запах шоколадних цукерок в картонному упакуванні врізьбився. Метою було отримати цей пакуночок якнайшвидше. Ігрища навколо ялинки були якісь куці і полягали головне у хороводах. А читати вірші перед незнайомою публікою я панічно боялася і лише дитяче зачудування блискітками на власних новорічних суконьках дещо дисциплінувало і хоч трішки компенсувало пережиті страхи.

“Родичка” діда теж чудила. Снігуронька часто була тітонькою, в її образі шукалося казкової краси… і не знаходилося. На онучку цьоця не «тягла». Я собі думала, що онучка – це ж приблизно така дитина, як я, або щонайбільше — школярка. Ну хіба що дідові справді вже із тисячу років, а онучка виросла. Невмирака дід і доросла самотня онучка… брррр…

“Дєд” Мороз, між тим, також був не схожий на діда – ні за віком, ні за поведінкою. Це ще не все, було чимало й інших невідповідностей, але вже й цього було задосить, аби не вкладатися в дитячу психіку і змушувати трохи побоюватися цих недоладних приходьків. Пригадую лише товсті стовбури ніг «онучки» в капронових колготках, що поруч них робилося фото.

Ще впадало в око, що між «дідом» та «онучкою» стосунки такі собі, на родинні ніяк не схожі. А склепаний совєтською владою “бекґраунд” цієї штучної, пропагандистсько-комерційної, як вже дізналася дорослою, пропозиції по заміщенню Різдва з віком не ставав зрозумілішим. Скільки фільмів, мультів, книжок і вистав тощо не продукував тодішній агітпроп (агітація й пропаганда), аби “змурувати легенду” своїм персонажам-протеже, і все це заради отримання ще більшої влади над нами — все намарно, так само не трималося купи, радше додавалося більше запитань. Лише з плином часу й більшою доступністю інформації виявила, що вони мали собою заступити у свідомості українців традиції святкування теплих родинних й релігійних свят з Миколаєм, Дідухом, павуками, колядками й щедрівками тощо. Замість куті — “алів’є”.

Совкове дитинство на останніх роках радянської влади і ще кілька років по тому за інерцією, звісно, взагалі було не мед. Так СРСР наближався до свого кінця, вже либонь заяложене — полиці магазинів були порожні, а невдовзі наші вчителі масово шукали підробітку в торгівлі чи приватних бізнесах, школярі тим часом у напіврозбитих класних кабінетах вдавали, що навчаються. Без учителів. Теплих згадок, як-от, в моєї мами чи батька, я не мала. Безперечно, я спираюся винятково на власний досвід і відчуття, припускаю, що в кожній сім’ї було по-різному, і напевне комусь навіть те бідне дитинство із дерев’яними іграшками було веселим та безтурботним.

20-те… за кілька днів Святвечір, Різдво (або Коляда)… Так, тепер все збігається. Тепер все як треба, як мало бути. Рідновіри стверджують, що десь на цей день (22-25 грудня) припадає свято Сонця, Різдво свята Дажбожого. Святі, як ми знаємо, з’явилися лише тисячоліття тому. А Сонце за нашими мірками практично вічне.

Святий Миколай чи дід Мороз — починаючи з 2014 року для мене це вже не було питанням. Та й діти вже дорослі. З датами решти свят ще б лад навести. Тішить , що в цей час спільним рішенням більшості україноцентричної спільноти є повернення до Різдва 25 грудня і Святого Миколая. Принаймні про це свідчить свіже соцопитування осіб від 18 років і по всіх областях окрім окупованих тут (https://18000.com.ua/strichka-novin/zrosla-kilkist-ukrayinciv-yaki-svyatkuvatimut-rizdvo-25-grudnya-opituvannya/ ) Лише цьогоріч і священний синод ПЦУ дозволив святкувати Різдво 25 грудня, ба більше — ведуть перемовини з УГКЦ про реформу церковного календаря. І це вже добре. Нас не зупинити.

І все-таки, навіщо відбирати в дітей новорічного, першосічневого діда Мороза зі Снігуркою? Адже Святий Миколай вже «промайнув», а дітям хочеться свята. І не лише дітям. Кого запрошувати на корпоративи? Ну не святого ж Миколая на горілку та декольте? Снігуронька чи ельфи? Може і ви помітили, що коли надавати перевагу святкуванню Нового Року з дідом Морозом і Снігуркою, то іншого багатства і різноманіття українських традицій святкування ніби й не існує, ніби і потреби не виникає ще у чомусь. Та варто роззирнутися і ми побачимо, як невимовно бідним, блідим виглядає свято зустрічі нового календарного року у порівнянні з цілою валкою наших святкових традицій, що з одної дати плавно перетікає в іншу і від насиченості яскравими персонажами аж голова йде обертом, як не дух перехоплює. Традиції святкування різдва є “дзвінкими, колоритними й неймовірно вишуканими”— ось як презентують свій надзвичайно теплий і красивий онлайн-проєкт в музеї Івана Гончара тут ( https://army.honchar.org.ua/ua/rizdvo?fbclid=IwAR0sglogbMp6bm-OnssYB5gEDMeqN1jx_bRyOoasvT5luZkwva5IjxGGzg0 )

Ось же все воно, просто перед нами!

Гадаю, потенціал вертепу теж не до кінця розкритий, не досить поширений нашими творчими колективами, ще є куди рости. Там, де відкидається чуже і накинуте — буйним цвітом квітне своє і рідне. Воно є і нічим не поступається в магічності й чарівності. Просто треба згадати, вдихнути нове життя. Нам також до снаги проявити творчість та уяву і згадати старих персонажів з казок, які несуть позитивний сенс і чарівність. Наші казки. Це ж просто невичерпна скарбниця для натхнення! Скажімо, чим казкові зайчики, сніжинки, мишенята, лисенята тощо гірші за діда Мороза? Вони можуть бути різного віку та різної статі. Можуть бути членами однієї родини або «сусідами» по ялинці. Якщо все ще ставите вдома її, а не Дідуха.

Правдиве походження самого персонажу діда Мороза має кілька версій, що їх можна пошукати і переглянути в інтернеті, та навряд це аж так важитиме, аби якось повпливати чи реанімувати його дмухану славу і щербату репутацію. Цілком досить того з чим і ким він нам асоціюється саме тепер, під час таких буремних і болісних подій — яскраве унаочнення, як працюють механізми психіки.

Але тема знов загострилася нині й переосмислення в суспільстві триває. Понад те, цьогоріч соцмережі облетіла гучна стаття про те, як, громадянина росії, діда Мороза вкупі зі Снігуркою бурхлива уява чотирирічного киянина збила українською ППО. Радикальненько.)

Продовжувати, накинуту нам, радянську традицію з усіма її збоченими реаліями — занадто перерослою онучкою та вічно молодим і, вочевидь, не її дідом, як на мене, є психологічно шкідливо. Навіть діти це вже розуміють! Казкові персонажі мусять нести нам якусь теплу родинну ідею, зразки доброї поведінки і щастя. А яке щастя у такої парочки? Хіба що й пасує до нестримно п’яних і сороміцьких корпоративів. Та й тут вже аніматори нарікають на карколомне зменшення попиту, а дехто і в рекламі не наважується згадувати і самі ж пояснюють чому — “аби не побили”.

Що радять психологи, медики й педагоги? Не кожна дитина сприйме безболісно смерть свого чарівного до того персонажа, навіть від нашої героїчної ППО. Дітям й так психологічно добряче дісталося. Є більш м’які й творчі способи повідомити дитині, що той дід вже не приходитиме до неї. Але завше варто натомість пропонувати заміну. І батьки з вихователями та вчителями вже активно почали поратися на цьому напрямку, шукаючи нових змістів, сенсів і форм, а завзяття й творчий шал не залишає місця сумнівам та прирікає на успіх.

Так в садочках започатковують Різдвяника й несиків, що йому допомагають ладнати й розносити дітям подарунки, а підказала вихід нова казочка, що побачила світ у минулому році — “Різдвяник і таємниці чарівної долини” Наталі Тищенко. Сучасна українська дитяча книжка, надто різдвяно-святкова тематика, пропонує чималий вибір, було б бажання поцікавитися.

Снігуронька, звісно ж, може бути, але, наприклад, як персонаж казки про Леля — гарна молода дівчина-наречена, а не онучка діда. Казка повчальна – навчає дівчат не вкладатися у невзаємні стосунки, цікавитися, що ховається за красою обгортки, а не сліпо зачаровуватися нею, шукати справжнього кохання.

Та й Мороз хай буде! Але не дід, а «чоловік у розквіті сил», «парубок моторний» – Морозко. Як у казці. Хай вони зі Снігуронькою будуть брат і сестра. Красиві, гарні і молоді. Хай навіть допомагають Миколаю роздавати подарунки.

Або Зима — одна з сестер зі пречудової казки Валерія Шевчука “Чотири сестри”, про всі пори року. Там і негативні персонажі присутні, як-от Чорний Птах чи Холодні Вітри з крижаними трубами — магія, чари і динаміка святу забезпечені, адже вічна боротьба добра зі злом не передбачає статики.

Словом, чимало в нас повчальних і чарівних казок, аби не в одно віконце світило сонце. Хіба ж нам світ мов дошками забитий на Дідові Морозі в узбецькому халаті та Снігурці у сніжному кокошнику?

Чи стоятимемо біля річки зі свіжою, смачнющою водою й потерпатимемо від спраги, а чи зачерпнемо обома руками і жадібно нап’ємося? Кожному своє.

Сьогоднішнє Різдво справді набуває нових сенсів і єднає нас попри відстань. Біль від втрат вчить любити ще більше і всім, хто нас захищає бути безлітно вдячними. Нехай же зірка засяє і в єднанні з нашим внутрішнім світлом прожене пітьму!

Authors

До дня Святого Валентина

8 057

або

“Я ніколи не звикну, а закохуюсь в тебе щодня”.

14 лютого – День святого Валентина, свято Закоханих і Любові. В цей день, як і кілька останніх років поспіль, а надто озираючись на останній, найтяжчий, люди ніби поділяються на кілька категорій – тих, хто має пару, тих, хто поки що самотній і… тих сотень тисяч пар, про мільйони й думати страшно, котрих, на превеликий жаль, змусила тимчасово розлучитися війна. Комусь, боляче промовляти, зламало долю.

Тож чимало українців постає перед психологічною дилемою: чи можу я бодай щось святкувати, чи відзначати у той час, коли навколо стільки страждань, чи маємо ми право на те, аби хоч на кілька годин просто відчути себе щасливими?

Практичний досвід психологів доводить, що так, ба більше, що не варто нехтувати власними потребами і ставити на паузу ані своїх планів, якщо це залежить лише від ваших вагань, ані почуттів, ані життя загалом. Адже в іншому випадкові ми позбавляємо себе природного підживлення, себто того, що називається внутрішнім резервом, того, що надає нам сил і витривалості, аби здолати більшість негараздів. В цьому процесі ми щоразу стикаємося з психологічними викликами і виснаженням. І це нормально. Гірше, коли це перетворюється уже на психологічні проблеми.

Все просто ж направду: або ми вчасно замінюємо свої батарейки, або поступово вгасатимемо, хтось швидше, а хтось повільніше.

Навряд чи внутрішнє вигоряння, як емоційне, так і професійне, входить до наших планів у той час, коли ми чудово усвідомлюємо, що наша держава й суспільство не спринт біжать вже дев’ятий рік поспіль, а довжелезний маратон, що ще й триватиме невизначений час. Як на мене, вартувало б тут взоруватися на ще одну, окремішню, категорію. Це наші прекрасні, легендарні воїни – українські захисники й захисниці. Розглядати день Закоханих з точки зору людей, котрі щодня ризикують своїм життям, а вся Україна мало не наживо стає свідком чималої кількості романтичних зізнань й святкувань закоханих пар, якось і не випадає. Адже погодьтеся, все й так надто очевидно: кожен день ти є на межі, кожен день ти – натягнутий нерв, а всі почуття є оголено загостреними, а тому і яскравішими. Відтак є просто необхідними, як повітря. Чому? Аби ж и т и.

Намагаючись попри все дійсно жити повним життям, військові ще й забезпечують таку можливість усім нам.

Бо ж малоймовірно, аби кволе суспільство було здатне на перемогу. А шлях до загальної перемоги, цілком логічно, пролягає через щоденну перемогу над самим собою.

Отож, для тих, хто справно пильнує свої батарейки і пари поки що не має, або не хоче її мати, в день святого Валентина є широчезний вибір, як провести вільний час. Вони можуть цілковито присвятити його собі. Як, в принципі, і будь-який інший день. Або людям. Волонтерство – як варіант. Чому ні, принаймні енергія не пропадатиме задарма. Корисно і приємно водночас. Якщо ж ви вже маєте кохану людину, доведеться «заморочитися» із вигадуванням нетривіального подарунку, романтичної атмосфери, екзотичних пропозицій з проведення дозвілля і таке інше. Але, на мою думку, найскладніше доводиться тим, хто вже давно і міцно одружений, тобто сімейним парам. Особливо якщо люди живуть разом вже більше, ніж 5-7 років, мають дітей і купу домашніх клопотів. Єдиний плюс, чи мінус (?), або просто відмінність – подружні пари можуть планувати цей день разом.

Я й сама багато років заміжня, нас все ще можна назвати закоханими і не лише зі спогадів про пристрасне минуле. А проте святкую день Любові разом зі своїм чоловіком рідше ніж хотілося б. Не знаю, як кому, а мені черпати натхнення на святкування з року в рік стає дедалі складніше, віддаю належне чоловіковій винахідливості, а ще тому факту, що досі має бажання подарувати нам… не так свято, як казку. Це святкування відбувається не регулярно і щораз спонтанно, попри сталу ніби дату, а тому ефект несподіванки навпростець підкреслює щирість та урізноманітнює сюрпризи, відтак правдивий спільний захват є приємним бонусом і гарантованою винагородою нам обом. Це досить весело, аби нехтувати такою чудовою нагодою розбавити своє буденне життя і трошки втекти від реальності, хоч би якою вона була.

Але день святого Валентина навіть не вихідний. Ну не хочеш – не святкуй! Чи не так? Завдяки індустрії комерціалізації можна навіть не виходячи зі звичайного ритму життя, або навіть не виходячи з дому, відчути флер любовних символів і флірту – більшість навколо носяться із червоними сердечками, немов із кольоровими яйцями на Великдень. А по телевізору показують романтичні мелодрами… себто мусять показувати. Принаймні до 24 лютого так і було… Хай там як, та, маючи інтернет – теж часом розкіш, нескладно скласти власну “культурну програму” до смаку.

Тобто само з себе свято дуже приємне і надихаюче – що може бути прекрасніше за Любов і Кохання? І подарунки в цей день, а надто цьогоріч, чи не найприємніші з усіх існуючих для люблячої душі – вірші, пісні про кохання, саморобні сердечка, зроблені з усього на світі, романтичні сюрпризи, солодкі поцілунки, кілька крапель улюбленого трунку, прогулянки у затишних закапелках, еротичні ігри і, нарешті, апофеоз кохання – ніч любові.

Полуниці з вершками і вечерю при свічках сьогодні я винесу за дужки.

Це раніше, за мирного життя, ще аж до 14 року, згадка про полуниці з вершками викликала б у мене усмішку вкупі з усим асоціативним рядом, але тепер цей ансамбль виглядає мені надто легковажним, не з цього життя, недоречними розкошами, не так самі з себе чи їх недоступністю для великої кількості моїх співвітчизників, як через символізм, чи то пак стереотип. Полуниці з вершками мені нині видаються таким собі уособленням мирного, безпечного, усталеного життя, подекуди нудного навіть. Чи це так у мене лише? Гадаю, зустріч в Зумі чи по Скайпу двох, розділених війною, відстанню й кордонами, люблячих сердець наразі є найбажанішою “полуницею” і чуттєвішою за найсміливіші фантазії про “вершки”. Чомусь, отака тепер асоціація.

А щодо вечері при свічках, то тут і пояснювати, гадаю, не варто. При регулярних знеструмах ми, либонь переважно при них і вечеряємо. Багато наших військових при окопних свічках. Колись і не здогадувалася, що такі існують. А слово “свічка” мало б усі шанси стати словом 2022 року в Україні, щоправда першим вже після “Київського Привида”, “стугни”, “джавеліна”, “байрактара”, “хаймарса”, “айриса”, а рік уже пішов у 23-ій, “петріота”, “леопарда” і , сподіваємося всією Україною, “F-16”… Про що ж це я, відволіклася трішки. Про свічки! Альтернатива їм сьогодні, хто б міг колись подумати, діоди на двох пальчикових батарейках з мініатюрним вимикачем і саморобними дашками чи, звичніше, абажурчиками з того, що було на похваті і, часом, щезало на шляху до смітника ще в повітрі, так і не долетівши. З балцаночки з-під йогурту, з коробочки з-під кіндера – старі запаси, або кульки з кулькового дезодоранту, та з будь-чого. А чи то занурити у маленький каламарчик з водою. Казкова така річ виходить з того, ніби заабажурений світлячок. Чарівно, аж нереально. І затишно. І романтично. Так. Ось і ці рядки пишу саме у такій атмосфері, романтичній. Бо знеструм. Знову. А все ж сумуватиму за нею, згодом, по нашій перемозі, за атмосферою.

До речи, в серванті досі стоять перламутрові свічнички, що я їх буквально розшукувала, аби придбати за невеликі гроші, позаяк то був кінець 90-х, безгрошів’я та молода сім’я, що ще була на ноги не зіп’ялася. Перший шлюбний рік, перше спільне і , авжеж(!), романтичне святкування Валентинового дня і якою ж дорогою для мене стала та маленька, скромна, але така бажана тієї миті, пара свічничків – символ кохання двох сердець, символ нового етапу, початку спільного й щасливого, неодмінно щасливого, життя.

«Хіба це може колись набриднути? – думаєш собі десь років у 20-25. – Хіба ми не живемо заради Кохання і Любові? Хіба життя не є чиста Любов?» .

І ось, готуючи цю статтю, я, з цікавості, провела невеличке опитування серед кількох своїх знайомих подружніх пар, що мають стаж спільного життя від 5 до 15 років.

Так з’ясувалося, що військові відзначатимуть свято ситуативно, якщо дозволить вільний час та обставини. А подружжя моїх знайомих, давно одружених православних вірян, святкує лише релігійні свята і Новий рік. Інша ж пара вважає день Закоханих комерційним святом. Цього року на 14 лютого припадає їхня особиста урочиста подія, котра не пов’язана з днем Кохання. Тож вони святкуватимуть, але не день св.Валентина.

Пара моїх знайомих з трьома дітьми сприймає це свято чужим і завезеним, але все-таки влаштує невеличке сімейне свято, на кілька днів раніше – чоловік придбає квіти і шампанське, а дружина зготує вечерю. Ще одна пара взагалі нічого не святкуватиме ні в цей день, ні на цьому тижні, бо так у них заведено – ігнорувати це «вигадане» свято. Вони вважають, що це радше підліткова розвага.

Виходить, що серед моїх знайомих «пошлюблених» ніхто особливо не збирається святкувати Валентинів день! Чи то в мене оточення таке не романтичне, що принципово не відзначають день Закоханих? Що? Ви теж? А Ви чоловік чи жінка?

Бачте, є невелика деталь – відповіді я навмисне попросила дати лише чоловіків. Власне, мій чоловік інколи теж не хоче нічого святкувати, бо «свято Любові – воно кожен день». І в нашому з ним випадку, треба зауважити, він ані трохи не лукавить і не перебільшує, адже ми обоє знаємо, як саме ми щодня докладаємося до того, аби ці слова були не формальними, а дійсно наповненими змістом і сенсом. Це щоденний труд. Так! Але і дуже велике задоволення. Труд, котрий щодня вас винагороджує, нагадує та увиразнює найкращі ваші чесноти, за котрі так легко любити і трішечки притлумлює, ніби надає змогу їм приховатися, ваші маленькі недоліки, за котрі не можна не любити. А відтак це дозволяє долати життєві складнощі і виклики спільними зусиллями та, як на мене, непомітно роблять родину міцнішою з року в рік, а почуття – якіснішими і повнішими. Ваше ж кохання, захоплення один-одним, переростає у щось невимовно більше й глибше, майже всеосяжне.

Дуже влучними мені тут видаються пречудові рядки Ліни Костенко, вони повною мірою передають мої власні почування і вельми пасують сьогоднішній темі:

Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати.

Це за примхи ти так гарно мене покарав.

І приходять світанки, щоденних турбот адвокати,

і несуть під пахвою тисячі різних справ.

Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге.

Урожай суєти — залишається тільки стерня.

Скільки ми милувались! І жодного разу — вдруге.

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Та все ж для мене це свято є ще й чудовою альтернативою 8-му березню. На мою думку, день Закоханих – це саме те, що треба! Це свято Інь і Янь, це емоції через край, це легальний прояв найщиріших почуттів, коли бути закоханою і закоханим заслуговує на подарунок. Здається іншого такого інтимного свята для двох, коли відзначають Почуття, немає.

Хоча… якщо добре поміркувати, можливо Купала найбільш наближеним видається, але не знайома ні з ким, хто б наділяв його таким же символізмом і відзначав би у подібний до дня Закоханих спосіб. А було б не зле, гадаю це було б чудовим завершенням Купальської ночі, якщо вам пощастить відвідати саме містичне свято і розділити веселощі з іншими. Або замість веселощів просто влаштувати собі чарівний, романтичний день. Не важить жінка ти, а чи то чоловік, якщо ти любиш життя і вмієш насолоджуватися усією гамою задоволень цього світу – від тілесних відчуттів до духовних почуттів, ти з приємністю піддаєшся атмосфері любовного піднесення.

Все ж, повертаючись до відмовки на зразок «свято Любові – кожен день», маю припущення, що це могло б означати, що, власне, свято Почуттів ми не здатні собі влаштувати. Бо зазвичай ми не літаємо щодня у хмарах еротичних фантазій щодо своєї «половинки», не цілуємося з ранку і аж до самого смерку, не даруємо щодня подарунки одне одному, не гасаємо за символічними сердечками, та й кохаємося не щодня. Просто тому, що свято кожен день – це нереально.

Тож чи потрібен Валентинів день, особливо подружнім парам, особливо давно одруженим парам?

Чи бували у вас небанальні святкування дня Закоханих? В чому полягає секрет вміння чимрік святкувати Почуття із тією самою людиною, як гадаєте?

Authors