Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

Психосоматика синдрому роздратованого кишківника 

57

Психосоматика синдрому роздратованого кишківника, далі по тексту (СРК) та психоемоційна травма – одна з тих тем, про яку люди часто мовчать. Симптоми ніби «незручні»: спазми, здуття, діарея або закреп, страх не встигнути, відчуття сорому, напруга в животі перед виходом з дому, бажання тримати все під контролем. І водночас – це дуже поширена реальність, яка здатна суттєво обмежувати життя: роботу, стосунки, подорожі, близькість, навіть прості радості.

У медичному полі СРК зазвичай описують як функціональний розлад кишківника: симптоми реальні, відчутні, болісні, але стандартні обстеження не завжди демонструють чітку «структурну» причину. Для людини це інколи звучить як образа: «Нічого не знайшли – значить, я вигадую?» Ні. У СРК часто працює інша логіка: порушення регуляції (нервової, гормональної, м’язової), підвищена чутливість кишківника, вплив стресу, сну, харчових факторів, мікробіому, а також – психоемоційних процесів.

У роботі психолога/психотерапевта СРК – це не «вигадана хвороба» і не «все від нервів» (цей вислів знецінює). Це сигнал, що система “психіка-тіло” живе в надмірній напрузі. І часто саме кишківник стає тим місцем, де накопичене знаходить вихід.

Про все це і що робити, щоб вийти з кола “стрес → симптом → страх → ще більше стресу я постараюся розповісти зі свого досвіду роботи із клієнтами нижче.

! Важливо: цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря. Синдром роздратованого кишківника (СРК) – медичний діагноз, тому обстеження, лікування, дієтичні зміни та прийом препаратів варто узгоджувати з гастроентерологом/сімейним лікарем. Психотерапія не «лікує кишківник замість медицини», але часто допомагає зменшити фактори, які підтримують загострення: хронічну напругу, тривогу, сором, пригнічену злість, перфекціонізм, хибну провину.

Що таке СРК

СРК (синдром роздратованого кишківника) зазвичай проявляється такими симптомами:

  • біль або дискомфорт у животі;
  • здуття, газоутворення;
  • діарея, закреп або чергування;
  • відчуття важкості у кишквнику;
  • реактивність на певну їжу, стрес, недосип, гормональні коливання.

Важливо: перебіг СРК часто хвилеподібний. Є періоди полегшення, а є загострення. І для багатьох людей це стає психологічно виснажливим: ніби тіло «зраджує» у найменш підходящий момент.

Міф 1. Це просто нерви

Правильніше так: нервова система справді впливає на травлення – але це не означає, що симптоми «у голові». Це означає, що нервова регуляція може підсилювати спазми, чутливість, перистальтику. Симптоми реальні.

Міф 2. Якщо аналізи нормальні – значить, все добре

Нормальні обстеження не означають, що вам «не може бути погано». Вони означають, що не знайдено певних органічних патологій. А от функціональні порушення можуть бути дуже болісними і сильно впливати на якість життя.

Міф 3. Треба просто знайти ідеальну дієту

Дієтичні підходи справді інколи допомагають (але під контролем спеціаліста). Проте коли ядро проблеми – хронічна напруга і тривога, сама дієта може стати ще одним «контролем», що підсилює симптоми. Частина людей потрапляє у пастку: що більше обмежень, то більше страху – і тим реактивніше тіло.

Вісь «кишківник–мозок»: чому психіка реально впливає на травлення

Пояснення зв’язку емоцій і кишечника не магічне і не «езотеричне». Воно фізіологічне.

Ключова ідея

Вісь «кишківник–мозок» – двостороння. Мозок впливає на кишківник через нервову систему і гормони. Кишківник впливає на мозок через відчуття, імунні реакції, сигнали від мікробіому.

Чому ми відчуваємо емоції «в животі»

Кишківник має свою нервову мережу – ентеральну нервову систему, яку інколи називають «другим мозком». Коли ви хвилюєтеся, соромитеся, боїтеся або стримуєте злість, тіло реагує: змінюється дихання, тонус м’язів живота, моторика кишечника, чутливість до внутрішніх сигналів.

Симпатична і парасимпатична системи: «газ» і «гальма»

  • У стресі активується симпатична система («бий/біжи/завмри»): травлення стає нестабільним, тіло готове до виживання, а не до спокійного «перетравлення».
  • Парасимпатична система – це режим відновлення. Важливу роль тут має блукаючий нерв. Коли ми заспокоюємося (особливо через довший видих, тепло, підтримку, безпечний контакт) – травленню легше.
ALT: на зображенні схема, як працює блукаючий нерв (вагус). Ві має важливу роль у роботі симпатичної та парасимпатичної системи в мозоку.

Пастка очікування

Якщо загострення вже траплялися в певних ситуаціях (дорога, нарада, побачення), мозок «навчається» очікувати небезпеку – і тіло може запускати симптоми вже від самого очікування. Це не “самонакрутка”, а умовний рефлекс.

Стрес і травма: коли нервова система живе в режимі настороженості

Стрес – не тільки «багато справ». Часто це стан, коли:

  • немає відчуття безпеки;
    є відчуття, що «я не справляюся»;
  • багато невизначеності;
  • немає права на паузу;
  • емоції доводиться тримати в собі.

А травма – це не лише подія, а й стан нервової системи, яка не змогла завершити реакцію на загрозу. І тоді тіло може жити у режимі “сканування небезпеки”: напруга, спазм, контроль, тривожні думки, порушення сну. Кишківник у такому режимі часто стає реактивнішим.

«Завмри» як невидимий механізм

Багато людей думають, що травма – це паніка або істерика. Але дуже часто травма – це “замороження”: людина зовні спокійна, функціональна, навіть усміхається, але всередині – затиснуте дихання, стискання в животі, постійна внутрішня напруга.

Коли симптом стає «єдиним гальмом»

Якщо психіка звикла “терпіти”, тіло інколи бере на себе роль гальма: симптом зупиняє, коли людина не може зупинитися словами.

Звідки все починається

Часто коріння проблем сягає раннього дитинства. Якщо мати не могла контейнувати (приймати і переробляти) негативні емоції дитини – гнів, образу, страх – дитина залишалася віч-на-віч із напругою, яку вона не вміла розпізнавати і виражати. Ця напруга буквально конденсувалася в тілі.

Психологічно це означає: дитина не отримала досвіду, що емоція – переносима. Коли дорослий називає почуття, заспокоює, не ламає за емоцію і не соромить, дитина вчиться саморегуляції. Якщо ж емоцію “відкинули” (“не реви”, “не злись”, “ти погана”), дитина робить висновок: емоції небезпечні, а значить, їх треба або сховати, або «заморозити».

Якщо мати не брала провину на себе…

Якщо мати не брала провину на себе, не визнавала своєї неправоти або не приділяла дитині психоемоційної уваги, маленькій людині доводилося «здогадуватися», що від неї вимагається. Така динаміка формувала хибне “я”, яке повністю орієнтоване на відповідність очікуванням інших людей.

У терапевтичних термінах це може виглядати як:

  • гіперчутливість до настрою інших;
    страх помилки;
  • внутрішній критик, який «виховує»;
    звичка підлаштовуватися, щоб зберегти контакт;
  • слабкий контакт із власними потребами (“я не знаю, чого хочу”).

І тоді тіло стає тим місцем, де накопичене напруження “живе” постійно.

Як це позначається на тілі

Коли не можна злитися, людина починає спрямовувати пригнічену емоцію всередину себе. Результат – гастрит, виразка, синдром подразненого кишківника. Шлунок як орган, що відповідає за переробку, буквально намагається перетравити невиражені емоції.

Емоція – це енергія для дії. Злість – це сигнал “мені не ок”, “мою межу порушили”. Якщо дія заборонена, енергія не зникає. Вона йде в тіло: спазм, напруга, здуття, «камінь» у животі, ривкова перистальтика.

З дитинства дитина навчається…

З дитинства дитина навчається: щоб уникнути покарання, потрібно відповідати, підкорятися. Але внутрішня напруга, неможливість виразити себе накопичуються і виявляються у вигляді психосоматичних симптомів.

Типова внутрішня формула:
“Я маю бути хорошою/хорошим, інакше мене не приймуть”.
Тіло при цьому живе не у “спокої”, а в “режимі перевірки”: чи я достатньо? чи я не помилився? чи я не роздратував?

І кишківник часто стає маркером: якщо надто довго тиснути – він реагує.

Що відбувається у дорослому віці

Дорослі, які виросли з такими установками, часто стають мазохістами в емоційному плані. Вони живуть із величезним почуттям провини за все, що відбувається навколо. Це виражається так:

  • Неможливо злитися на інших, але можна злитися на себе.
  • Постійні претензії до себе, тривога, що щось зроблено не так.
  • Страх дбати про себе, фокус виключно на потребах інших.

І навіть коли організм буквально «кричить» через біль та хвороби про те, що настав час зупинитися, такі люди продовжують рубати себе сокирою самокритики.

Тут важливо уточнення: слово “мазохізм” у побуті звучить різко, але в психотерапевтичному сенсі часто йдеться про сценарій самопокарання: людина доводить свою цінність через терпіння, перенапругу, страждання. Ніби всередині є правило: “якщо мені важко – значить, я стараюся”.

Але тіло так не може безкінечно. І тоді симптом стає або “стоп-краном”, або способом “нарешті отримати право на турботу”.

ALT: ілюстрація, яка передає ідею: з дитинства дитина вчиться бути «хорошою», пригнічуючи справжні емоції, що з часом накопичуються у вигляді психосоматичних симптомів — зокрема, в області кишківника.

Хибне «я»: як воно створює хронічну напругу

Хибне “я” – частина, яка живе відповідністю чужим очікуванням. Його ключова емоція – тривога. Його ключове питання – “чи я достатньо?”

Як хибне «я» руйнує

Хибне “я” вимагає відповідати чужим очікуванням, і цього завжди недостатньо. Скільки б людина не робила, внутрішній голос каже: «Мало». Через це:

  • Ваша діяльність не приносить радості.
  • Насолода здається небезпечною.
  • Постійна внутрішня напруга призводить до хвороб.

Коли насолода здається небезпечною, людина не вміє відновлюватися. Вона може “відпочивати”, але мозок не відпочиває: думки про справи, провина за паузу, страх втратити контроль. Тіло лишається у напрузі – і кишківник реагує.

Пригнічені емоції: що саме «застрягає» в животі

Найчастіше в роботі з СРК ми бачимо комбінацію:

  • пригніченої злості (немає права на «ні»);
  • сором (мені “не можна бути такою/таким”);
  • страх помилки (будь-яка помилка = загроза відкидання);
  • печаль, яку не прожито (втрата, розчарування, самотність);
  • хибна провина (я відповідаю за те, що не контролюю).

Пригнічена злість

Злість дуже часто не усвідомлюється. Людина каже “я просто втомилася” або “мене дратує”. Але тіло показує: спазм, здуття, “стисло” живіт, хочеться “втекти” або “в туалет”.

Злість – це не про агресію назовні. Це про межу. І коли межа не має голосу, вона має симптом.

Сором

Сором стискає. Він змушує “зменшитися”. У тілі це часто відчувається як затиснута діафрагма, поверхневе дихання, напруга в животі. Сором також змушує мовчати – а мовчання робить емоцію застиглою.

Печаль і самотність

Печаль, яку не прожито, часто стає фоном. Людина живе на «затримці дихання», не дозволяє собі бути слабкою/слабким, не дозволяє просити. І тіло знову бере на себе роль, яку мали б виконувати слова і контакт.

Тригери в дорослому житті: стосунки, робота, контроль

СРК часто загострюється там, де:

  • багато невизначеності;
  • є конфлікт, але його “не можна” озвучити;
  • є роль “я все тягну”;
  • є страх підвести;
  • є звичка терпіти “щоб не було скандалу”.

Стосунки

Типові сценарії, які посилюють симптоми:

  • людина підлаштовується, мовчить, накопичує – і потім “вибухає” або хворіє;
  • страх втрати контакту → заборона на злість → спазм у животі;
  • стосунки, де є знецінення, критика, холодність – і людина “тримається”.

Робота

На роботі часто активується хибне «я»: треба бути ідеальною, швидкою, безпомилковою. Тіло вмикає режим “напруга-контроль”, а кишківник від цього стає більш чутливим.

Як вийти з цього кола

Щоб розпочати шлях до здоров’я – фізичного та емоційного – важливо усвідомити кілька ключових речей:

1) Звільніться від хибного почуття провини

Навчіться виводити почуття провини назовні. Ставте собі запитання:

  • “Чи справді я винен/винна?”
  • “За що саме я беру відповідальність?”
  • “Це моя зона контролю чи я намагаюся контролювати неконтрольоване?”

Тут важливо розрізнити:

  • реальну провину (коли я справді завдала/завдав шкоди і можу виправити);
  • хибну провину (коли я відповідаю за чужі почуття, вибір, настрій).

Хибна провина – один з найсильніших факторів хронічного стресу.

2) Визнайте страх помилок

Жити без помилок неможливо. Почніть спостерігати за собою та підтримувати себе у невеликих кроках.
Страх помилки часто родом з дитинства: помилка = сором = покарання. У дорослому житті це перетворюється на перфекціонізм і напругу.

3) Будьте готові до поступових змін

Це не пройде за один день. Доведеться терпляче працювати над собою, і, можливо, будуть зриви.
Нервова система вчиться повільно – через повторення безпечних досвідів.

4) Фізична активність як опора

Мінімальні фізичні навантаження допоможуть зміцнити зв’язок із тілом та знизити рівень стресу.
Тут важливо слово “мінімальні”: не спорт “на результат”, а рух “на регуляцію”.

5) Вчіться дбати про себе

Важливо усвідомити свої справжні цінності навіть якщо їх раніше ніхто не визнавав.
Самодогляд – це не «нагорода після того, як я все зробила», а базова умова, щоб тіло перестало жити в режимі виживання.

Практичні інструменти, які часто працюють у психотерапії СРК

Нижче – речі, які я часто використовую як психотерапевтичні “точки входу”. Вони прості, але не примітивні: вони якраз про повернення керованості.

Щоденник «подія–емоція–тіло»

Коротко (без фанатизму), 1–2 тижні:

  • що сталося (подія/контакт/розмова/перевантаження);
  • яку емоцію я помітила/помітив (або хоча б “приємно/неприємно”);
  • що відчуло тіло (де, як, наскільки за шкалою 0–10);
  • що допомогло.

Це не для того, щоб “контролювати кожен симптом”, а щоб повернути собі розуміння: моє тіло має логіку.

Дихання з довшим видихом (2–4 хвилини)

Не “правильне дихання”, а простий акцент:

  • вдих на 3–4 рахунки,
  • видих на 5–7 рахунків.

Довший видих – сигнал безпеки для нервової системи

Межі в мікро-форматі

Якщо вам складно казати «ні», почніть з нейтральних фраз:

  • “Я подумаю”.
  • “Я повернуся з відповіддю”.
  • “Мені треба час”.
  • “Зараз не можу”.

Вправа «Чия це відповідальність?»

  1. Яка ситуація викликала провину?
  2. За що саме я себе звинувачую?
  3. Розділити на 3 колонки: моє / чуже / спільне.
  4. Зробити одну маленьку дію з колонки “моє” і повернути “чуже” (хоча б внутрішньо).

Безпечна злість

Мета – повернути тілу досвід: емоція проходить, вона не знищує.

Злість не обов’язково виносити на людей. Її можна прожити в тілі без руйнації:

  • стиснути кулаки на 5 секунд → розтиснути;
  • легке напруження м’язів ніг/рук → розслаблення; фраза: “Я маю право злитися”.
ALT: зображення до теми щоденника «подія–емоція–тіло» - простого, але глибокого інструменту для повернення відчуття керованості. Візуально підкреслено зв’язок між тим, що сталося, як це відчувається емоційно, і як це проявляється в тілі.

Психотерапія при СРК 

Що не робить

  • допомагає зняти хронічний стрес, який підтримує симптоми;
  • вчить розпізнавати емоції і проживати їх без сорому;
  • працює з провиною, самокритикою, перфекціонізмом;
  • допомагає вибудовувати межі;
    зменшує уникання (страх виходу, поїздок, зустрічей);
  • за потреби – працює з травмою поступово, через стабілізацію.

Що не робить

  • не ставить діагноз замість лікаря;
  • не скасовує аналізи та обстеження;
  • не гарантує “ідеального живота назавжди за 3 сесії”.

Коли потрібна термінова медична консультація (червоні прапорці)

Якщо з’являються серйозні фізіологічні непримні симптоми, то варто ам’ятати, що у таких випадках – спершу лікар. Психотерапія тут може підтримати тривогу, але не замінює медичну діагностику.

Висновок

Синдром роздратованого кишківника – це не лише діагноз, а й сигнал. Це можливість зупинитися та переоцінити свої цінності, відновити зв’язок із собою. Якщо направити руйнівну силу самокритики на творення, можна досягти багато чого: навчитися жити “собі”, підтримувати себе і приймати свої емоції.

Почніть з малого. Вчіться слухати своє тіло і давати йому те, чого воно заслуговує: безпеку, ритм, сон, тепло, повагу до меж, право на злість і право на відпочинок. Тіло не ворог – воно просто говорить замість вас тоді, коли вам колись не дали права говорити.

Та звертайтеся за потребою до наших фахівців Психологічного простору.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Психічні розлади в підлітковому віці

466

Підлітковий вік — це час глибоких змін, самопошуку та емоційної нестабільності. У цей період психіка особливо вразлива, а будь-які внутрішні або зовнішні чинники можуть сприяти формуванню серйозних порушень. Психічні розлади підлітка часто залишаються непоміченими або сприймаються як “важкий характер”, проте саме своєчасне розпізнавання таких станів є ключем до успішної психологічної підтримки. У цьому матеріалі ми детально розглянемо основні типи психічних розладів у підлітків, їх симптоми, причини виникнення та шляхи професійної допомоги.

alt: the brain labyrinth of cognitive illusions

Оцінка психічного стану підлітків

Оцінка психічного стану підлітків викликає значні труднощі через низку факторів. Зокрема, це пов’язано з переважанням вікової, нозологічно неспецифічної психопатології, з появою на ранніх етапах хвороби так званих поведінкових масок, нехарактерною послідовністю клінічних проявів, а також з гіпертрофованими реакціями на вікові кризи та схильністю до поведінкових форм протесту, імітації, соціального відторгнення. Часто також спостерігаються порушення процесу соціалізації особистості.

Поглиблене клініко-катамнестичне дослідження виявляє, що однакові поєднання синдромів можуть мати як динамічне значення в межах певної психіатричної нозології, так і виступати як відносно самостійні реактивні стани, притаманні виключно періоду статевого дозрівання.

Однією з ключових характеристик підліткових психічних розладів є наявність симптомів психічної інфантильності. Синдром інфантилізму не лише поширений, а й відіграє важливу роль у формуванні адаптаційних механізмів, критичного мислення та регуляції поведінки, що має суттєве значення в експертній психіатрії.

Типологія інфантилізму

Інфантилізм класифікують як тотальний і парціальний (дисгармонічний, за класифікацією Т. Є. Сухаревої). Він може охоплювати виключно психічну сферу або проявлятися і в соматичних ознаках (психофізичний інфантилізм). За етіологією виділяють:

  • Конституціональний,
  • Органічний,
  • Ендокринний,
  • Соціокультуральний.

У разі залучення інтелекту до патологічного процесу, особливо при органічній природі інфантилізму, діагностичні межі з олігофренією стають розмитими.

Під час пубертатного періоду інтелектуальна незрілість стає парціальною, супроводжується емоційною нестабільністю, погіршенням здатності до самоконтролю, імпульсивністю, порушенням вольової регуляції.

Навіть за наявності базового усвідомлення норм і правил поведінки підлітки з психічною незрілістю демонструють знижену здатність до критичного аналізу ситуації. Особливої небезпеки набуває легкість піддавання зовнішнім впливам, що сприяє випадковим та ризикованим рішенням.

Інфантилізм соціального походження

Серед форм інфантилізму, спричиненого соціально-психологічними чинниками, описані явища «синдрому єдиної дитини», результат гіперопіки чи формування «кумира сім’ї», а також ефекти депривації (госпіталізм). Такі діти вирізняються неорганізованістю, емоційною інфантильністю, зниженням соціальної витривалості та егоцентризмом. У випадках педагогічної занедбаності ознаки інфантилізму можуть бути фрагментарними, не формуючи стійкого синдрому.

У судовій психіатрії важливим є визначення відповідності психічного розвитку паспортному віку, що часто стає предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи.

Фантазування як симптом

Фантазування тісно пов’язане з інфантильністю та нерідко є формою психологічного захисту. Цей феномен може мати псевдокомпенсаторний характер, спрямований на емоційне самоствердження або як реакція витіснення на психотравмуючу ситуацію.

У ряді випадків фантазування набуває патологічних рис:

  • ізольованість від реальності,
  • монотематичність,
  • візуалізація образів (іноді псевдогалюцинації),
  • стійкість агресивного або садистського змісту,
  • потенційна реалізація у протиправних діях.

Найбільш тяжкими є форми фантазування, що трансформуються в синдром Кандинського-Клерамбо (частіше при шизофренії).

Надцінні ідеї

У підлітковому віці надцінні утворення мають яскраво виражене емоційне забарвлення й не завжди логічно оформлену структуру. Вони можуть проявлятися у вигляді:

  • надцінного фантазування,
  • ідей самовдосконалення або помсти,
  • дисморфофобії,
  • гіпертрофованої потреби в приналежності,
  • прагнення до ювенальної самоідентифікації.

Характерною є тенденція до реалізації таких ідей, що може набувати кримінального характеру.

Гебоїдний синдром

Цей синдром виражається у викривленому підсиленні рис, типовий для підлітків: опозиційність, емоційна холодність, розгальмованість потягів, агресивність, егоцентризм, жорстокість. Поведінка втрачає соціальну орієнтацію, а інтереси набувають асоціального вектора.

Гебоїдні прояви часто поєднуються з надцінними утвореннями, аутистичним фантазуванням, схильністю до насильницьких дій.

Поведінкові розлади та нозологічна складність

Поведінкові порушення в підлітків тісно корелюють із рівнем психічної незрілості та типом вікової кризи. Іноді вони маскують психопатологію або виступають її єдиним проявом.

Підліткова психіатрія характеризується частими поєднаннями синдромів, складною диференціацією психопатій, інфантилізму, органічних порушень, а також дебютами шизофренії.

Нозологічні форми в підлітковому віці

У підлітків найбільш поширеними діагнозами є:

  • Резидуально-органічні стани,
  • Психопатії,
  • Шизофренія,
  • Олігофренія (переважно у формі дебільності),
  • Інфантилізм,
  • Реактивні стани,
  • Епілепсія (рідше).

Остаточне формування психопатій зазвичай завершується після пубертату. До цього моменту клінічно доцільніше говорити про «патологічне формування особистості» або «психопатичні риси».

Діагностичні виклики: Шизофренія та Олігофренія

Визначення шизофренії є особливо критичним, адже має наслідки для юридичної відповідальності. У пубертатному віці ця хвороба часто проявляється в психопатоподібній формі з афективною монотонністю, аутизмом, фіксованими ідеями та емоційною відчуженістю.

Діагностика дебільності ускладнюється схильністю до агравації, розгубленості в нових ситуаціях і високою навіюваністю, що слід враховувати в експертних оцінках.

Висновок

Психічні розлади у підлітків мають широкий спектр проявів, що потребують комплексного підходу до діагностики та оцінки. Особливості психіки в цьому віці можуть як маскувати патологію, так і підсилювати її клінічну картину, створюючи унікальні діагностичні й експертні труднощі. Розуміння вікових особливостей та глибокий аналіз провідного синдрому є ключовими чинниками для правильної психіатричної кваліфікації.

alt: аналіз роботи мозоку у підлітковому віці

Перехід за зображенням веде на мій профіль. Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка в розумінні підліткових змін — звертайтесь. Я з радістю допоможу зберегти зв’язок із вашою дитиною у непростий, але важливий період її дорослішання.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Як працює мозок підлітка

1 608

Чому підлітки діють імпульсивно, емоційно і ризиковано? В цій статті я хочу викласти стислий аналіз науково-психологічних досліджень – як працює мозок підлітка – пояснення для батьків і психологів.

Підлітковий вік – один з найскладніших етапів у розвитку людини.

  • Для батьків це період здивування, розчарувань і постійного запитання: «Про що ти думав?»
  • Для самих підлітків – це час пошуку себе, боротьби з внутрішніми бурями та… перебудови мозку.

Розуміння того, як працює мозок підлітка, може стати ключем до прийняття, довіри та налагодження ефективного діалогу. Цей матеріал базується на наукових даних та підходах нейропсихології, зокрема на роботах Найджел Латта, (Nigel Latta) – одного із найвідоміших клінічних психологів із Нової Зеландії, телеведучого і письменника А також, автора видання «Перш ніж ваш підліток зведе вас з розуму». Рекомендую всім до прочитання цю книку. Огляд книги за посиланням.

Чому підлітки приймають імпульсивні рішення?

Підлітковий мозок ще не сформований до кінця. І це не метафора — це нейробіологічний факт. Зовні підліток може здаватися дорослим, однак його префронтальна кора — зона мозку, що відповідає за критичне мислення, планування, аналіз ризиків — ще не повністю «ввімкнена».

Саме тому підлітки частіше діють емоційно, імпульсивно, з огляду на момент, а не на наслідки.

У ситуаціях, які потребують раціонального рішення (наприклад, чи варто стрибати з висоти, знімаючи відео для соцмереж), доросла людина миттєво оцінює ризик. А підліток — лише починає «переварювати» інформацію.

Він справді не завжди знає «чому так зробив».

Що відбувається в мозку підлітка?

  1. Префронтальна кора (центр раціонального мислення) дозріває до 25 років. Саме вона відповідає за прийняття рішень, стримування імпульсів, розуміння наслідків.
  2. Мигдалина (амигдала) — центр емоційного реагування — працює у підлітків надзвичайно активно. Вона обробляє емоції, стрес, небезпеку, а також відповідає за інтерпретацію емоцій інших людей.
  3. Біле речовина (мієлін): ця оболонка нейронів забезпечує швидке та ефективне передавання інформації між частинами мозку. У підлітків процес мієлінізації триває до 30 років!
  4. Мозолисте тіло, яке з’єднує ліву і праву півкулі, у підлітків ще не забезпечує повну швидкість обробки інформації. Тому їм іноді складно інтегрувати логіку з емоціями.

Підлітки та соціальний тиск

Наукові експерименти доводять: у присутності друзів рівень ризикованої поведінки підлітків зростає в рази. Це не про слабкість чи легковажність — це про те, як їхній мозок реагує на схвалення, увагу, статус у групі.

Коли поруч однолітки, активуються центри задоволення і знижуються бар’єри обережності. Тому заборона часто викликає зворотний ефект, а підтримка довіри — дає результат.

Чому підлітки емоційні, ображаються і влаштовують «бурі»?

У підлітковому віці здатність розпізнавати емоції інших ще не сформована повністю. Підлітки часто неправильно інтерпретують вираз обличчя — плутають страх із злістю, розчарування з ворожістю.

Емоційна реакція виникає швидше, ніж включається раціональний аналіз. Через це навіть дрібна ситуація може викликати сильну образу чи сльози. Це не «істерика» — це особливість розвитку їхньої емоційної системи.

Ризикована поведінка: біологічна необхідність?

З еволюційної точки зору, схильність до ризику має сенс: вона сприяє відокремленню від батьків, пошуку нового середовища, формуванню власного стилю життя. Іншими словами, це механізм виходу в дорослість.

Однак у сучасному світі стрибки з мостів чи надмірне вживання алкоголю можуть мати реальні загрози. Тому завдання дорослого — не заборонити усе, а створити середовище, де можна ризикувати безпечно: спорт, подорожі, творчість.

Підлітки, алкоголь та наркотики: чому це небезпечніше, ніж здається?

Мозок підлітка набагато вразливіший до психоактивних речовин, ніж у дорослих. Навіть разовий вплив алкоголю може порушити процеси пам’яті та навчання. А оскільки механізми винагороди працюють у них сильніше, ризик залежності зростає в рази.

Підлітковий сон: це не лінь

Гормональні зміни «перевстановлюють» біологічний годинник підлітка. Вироблення мелатоніну зміщується, і природне бажання спати виникає пізніше. Через це вранці їх важко розбудити — це не примха, а біологічна норма. В деяких країнах через це навіть зміщують початок занять у школах.

Що мають знати батьки та психологи?

  • Поведінка підлітків – не про погане виховання, а про особливості розвитку мозку.
  • Підлітку потрібне не лише керівництво, а й прийняття.
  • Навіть у найемоційніших вибухах – нейробіологічна логіка.
  • Підлітковий період — час формування зв’язків, які визначають зрілу особистість.

Якщо ваш підліток ображається на все підряд, приймає безглузді рішення, «підсідає» на TikTok і не спить вночі — це не катастрофа.

Це перехід.

А розуміння процесів, які відбуваються в мозку дитини, допомагає зберегти не лише контакт, а й стосунки.

alt: аналіз роботи мозоку у підлітковому віці
Перехід за зображенням веде на мій профіль. Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка в розумінні підліткових змін — звертайтесь. Я з радістю допоможу зберегти зв’язок із вашою дитиною у непростий, але важливий період її дорослішання.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Цикл контакту

594

Контакт — це взаємодія із середовищем і людьми у цьому середовищі для задоволення поточної потреби особистості.
І людина має 5 способів контакту:

  1.  тілесний,
  2. зоровий,
  3.  нюховий,
  4. та інші.

Цикл контакту розподіляється за наступними етапами

  1. Преконтакт – неусвідомлена потреба.
  2. Контактування – наближення до об’єкта.
  3. Фулл-контакт – повна взаємодія.
  4. Асиміляція – відступ, засвоєння.

Правильний контакт потрібен людям для:
А) для усвідомленої поведінки у ситуації — це контакт людини з її ясними відчуттями.

  • Як моє тіло, мій внутрішній світ, мої процеси, мої гештальти реагують на те, що відбувається?
  •  Що в мене дожите, а що не прожите? 

Контактуючи  з навколишнім світом, ми ніби “струшуємо” внутрішній зміст перед «споживанням». Це струшування самого себе. і є першим етапом контакту із ясними відчуттями.

Б) після цього виникають певні емоції.

Тут важливий момент: емоції, які з’являються одразу – це, як правило, звичні емоції:

  • Емоції відреагування, які знайомі нам із звичайних ситуацій.
  • Або ж це травматичні емоції — ті, що приходять «на допомогу» людині, яка не зовсім розуміє, чого вона хоче або як поводитися. В такому випадку людина  застрягає у стані невизначеності.

Тому для правильного проживання повного усвідомленого циклу контакту процесі дуже важливий час. Тому що для проживання емоцій людині потрібно достатньо часу. І кожна людина має індивідуально свій обсяг.
Це потрібно, щоб через емоції сформувати розумовий процес. Щоб не просто подумати, а й трохи поміркувати, щось проаналізувати.

Це посилання веде до моєї професійної сторінки в Фейсбук

Феномени контакту

Для правильного проживання циклу контакту  у нас є так звані феномени контакту, які допомагають нам через усвідомленість створювати новий досвід реалізації певних потреб. Наші потреби через усвідомленість можуть дійти тієї реалізації, яку насправді ми хотіли б мати.

Також, на кожному етапі присутні феномени контакту, які допомагають нам пройти:

  • зникнення контакту,
  • зриви циклу контакту,
  • збої у взаємодії з собою, з іншими, з реальністю.

Формування контакту

Ми прокинулися і вже потрапили в ситуацію. Ми тільки розплющили очі — і вже опинилися у тисячах ситуацій, які нам не потрібні. Потрібно або контактувати з ними, або вирішити, що ми з ними не контактувати мемо.  І за звичкою ми намагаємося одразу щось ігнорувати, якнайшвидше проскочити.
Коли стикаємося зі складнощами, куди ми йдемо? Швиденько – у думці. І починаємо щось робити. 

Звідси й виникає багато спонтанних реакцій, у яких ми робимо безліч несвідомих вчинків — таких, за які нам важко відповідати, які важко регулювати, і які складно реалізувати відповідно до наших намірів.

Фази контакту

  1. Перша фаза називається “нульова” – Це коли людина ще нічого не робить.

Тобто перший етап — фаза “0”. Це момент, коли потреба викликає певне тілесне переживання, але ще не до кінця ідентифіковано. Воно викликає імпульс, збудження та легку напругу. Часто ми можемо назвати це тривогою.
Це дуже важлива частина, тому що саме тут з’являється енергія для формування потреби.

Ми щодня зустрічаємось із певними подіями. 

На цій фазі виникають відчуття в тілі — це і є наша напруга, такий вимикач енергетичного потоку, щоб ми змогли щось реалізувати.

  1. Друга фаза – «фаза загострення фігури». Після нульової фази настає те, що 

ми починаємо придивлятися, прислухатися до себе, щоб зрозуміти, що з нами відбувається, чого ми хочемо, чого не хочемо, у чому наша поточна потреба, і як вона пов’язана з навколишньою реальністю.
Це вже рівень сканування середовища.

Через усвідомлене досягнення ми починаємо реалізовувати почуття власної потреби.
Це постійний процес накопичення енергії — зростання напруги, яке ми поки що не можемо проявити через саму напругу.

Тобто у нас є купа енергії, якій ми не надаємо значення.  Але у будь-якому разі ми діємо з наших схем у голові, виходячи з наших внутрішніх «навичок».

Метафора: будь-який архітектор знає: намалювавши план будинку, його доведеться переробляти. Грунт може не підходити для будови, будівельні матеріали можуть мінятися у ціні, можуть бути бракованими, бажання господарів може мінятися — все це потребує періоду налаштування.


Так само й ми: нам потрібна адаптація внутрішнього світу, нашої потенції із зовнішнім світом — через поведінку, усвідомлення, творчість. Або через опір, якщо попередні три аспекти заблоковано або заморожено.

Наступні фази

  1. Третя фаза – «перехід до дії».
  2. Четверта фаза – «реалізація і рух» .

 Ці два фази ділять між собою і простір, і час і зусилля. Тут ми можемо спіткнутися, втратити нагоду. Але саме правильна вмотивованість дає нам інтуїтивний імпульс рухатися до своїх бажань.

Далі починається переробка процесів -” процес метаболізму”. Ми осмислюємо, як переварюємо, що з нами сталося за всі попередні етапи:

  •  з чого все почалося;
  •  як розвивалося;
  •  до чого призвело;
  •  що зараз у мене;
  • що з цього мені важливо;
  • що ще потрібно доростити.

Ми ніби перебираємо свій внутрішній склад, щоб зрозуміти: наскільки задоволена потреба і що ми можемо взяти з собою в наступний етап, у новий кидок.

Тому що ми можемо втомитися, виснажитися, засмутитися.
Нам потрібна пауза – але не відкат у нуль, а точка опори, нуль як трамплін для наступного руху.

5. Пята фаза – «асиміляція».
Ця фаза може супроводжуватися поверненням до “нульового” стану, але вже з нової точки розвитку.
“Я присідав 10 разів – тепер 20. Я стаю людиною, яка може 20 разів легко присісти.
Мені потрібно це привласнити, зробити частиною себе, свого образу”.

Правила уповільнення контакту

І ось коли ми думаємо, що все вийшло і начебто ми повинні тепер завжди так поступати правильно, як в нас вже один раз вийшло, нас може спіткати розуміння чи, що ми не пам’ятаємо, як це в нас вийшло, чи все одно іде не так гладко, як нам би хотілося. 

Ми провели якийсь період, було тяжко. Якісь навички з’явилися, але ми не навчилися ними керуватися. І тепер – або ми використовуємо це у своєму житті, і воно стає частиною нас, або чекаємо нового стресу, поки виявляться ці якості. 

І якщо не завжди виходить це вдруге, треба ще раз,  пройти у свій досвід, де ми це робили, та повільно й усвідомлено це зробити ще раз.
тим більше ми вимагатимемо від себе, підганяючи батогом, тим більше буде опір.І іноді, коли нам здається, що ми все зіпсуємо, можливо, це для чогось потрібно. Щоб чогось навчитися.
Бо, коли занадто багато безпеки, це позбавляє людину продуктивності.
А коли дуже багато ризикованості — це може бути на межі небезпеки. Бажано розвиватися свідомо, щоб це було в контакті.

Інтуїція, володіючи своєю природою, не фіксує точок, якими ми проходимо. Вона веде нас до найкращого результату у моменті. 

І тоді, щоб повторити щось, нам доводиться вчитися заново.

Метафора: якщо людині зав’язати очі та відвезуть у джунглі — вона у стресі?

Так.

Як він обиратиметься звідти? 

Правильною відповіддю було б: якщо мене туди помістили,  розв’язали  очі, і залишили одного, я б намагався організувати безпеку собі в першу чергу, а не, хаотично стрибати, оглядатися. Потім тихо пробиратися, вивчаючи обстановку. Потім адаптуватися,  поки не виникнуть знання, щоб почати  рухатися сміливіше. 

Навіщо привертати увагу всіх хижаків, коли я стрес? Адже все негативне іде на страх.

Добре що вдалося подолати страх, і ми піднялися від захоплення на яку висоту. Но тепер потрібно так само плавно спуститися на рівень енергії. Тому що постійно шукати кайфу неможливо.

Механізми захисту та опору

Опір – це те, що допомагає щось сховати, це гора
Захист – це як і де ти це сховав.

Опір – це гора.

Захист – це страж, який бігає і захищає навколо гори.

На цьому всьому шляху циклу контакту може зустрічатися Опір, і його не потрібно боятися, а навпаки, потрібно зупинитися, взяти увеличено скло та придивитися де нам потрібно приділити нашу увагу – що нам робити і як.

Як не чіплятись за травму. Де не потрібно все контролювати, бо якісь моменти ми не можемо контролювати, і нам треба навчитися довіряти. Тому що поки що в нас немає іншої навички, крім контролювати, і будь-яке місце, де є опір, викликатиме у нас недовіру. Наше завдання – не зруйнувати опір, а знайти йому ім’я. 

“Я боюся втратити контроль”. “Я боюсь, що мене ненавидять”. Це вже ім’я. І тоді ми можемо з цим ім’ям щось робити – знайомитись.

Якщо ми швидко проскакуємо, ми не помічаємо. А якщо б вчасно зупинилися б, щоб знову переглянути щось важливе, то знайшли б нову поличку із знаннями про себе в своїй психіці.

Плюс, вивчивши контакт із собою, ми йІ інших можемо змінити, Якщо ми розуміємо, що призводить до нашого опору, то розуміємо і, що призводить до опору інших людей.

Опір завжди буде відповідати на запитання: “Чого я боюся?”. ВІн завжди буде щось під собою ховати від нас.

Приклади:

Приклад 1.  Якщо одна людина прийшла до другої і каже, що хоче написати книгу, а інша людина почне говорити, як її писати, то перша послухає все спокійно та піде писати свою книгу.

Але якщо перша людина прийде і захоче, щоб друга щось зробила, наприклад, написала за неї цю книгу, і не поділися з другою людиною цією думкою, то коли друга людина почне ій розповідати, як написати книгу,  в першої почне утворюватися опір, бо вона ж не сказала вголос насправді, чого хоче, що вже має свій план, нафантазувала у себе в голові щось.. І в результаті буде конфлікт.

Тут буде опір – страх людини щось сказати прямо, щоб не отримати відмову, а захист – образа на другу людину.

Якщо людина буде уникати прямого контакту із викладенням істинних своїх побажань іншим, то вона буде постійно ображатися на інших, думаючи, що іі ніхто не розуміє і не підтримує.

Приклад 2. Якщо людина боїться літати, та каже, що весь час після перельоту довго не може оговтатися та хворіє, але при цьому нічого не робить, то опором буде страх літати, а її хвороби після перельотів будуть захистом.

Якщо людина буде змушувати себе літати без розуміння, що з нею відбувається і пропрацювання цих процесів із психологом, то її тіло болітиме, щоб захищатися.

Є таке припущення, що поки жертва не програє, вона постійно гратиме в жертву. І всі зусилля тоді будуть спрямовані на боротьбу із цими механізмами.

Рівні циклу контакту

Є 3 рівні циклу контакту: 

  1.  Рівень кліше (фальшивих стосунків)

Ми живемо на автоматі: «Привіт, як справи?», не чекаючи справжньої відповіді.
Все, чого ми хочемо, щоб нас помітили. І на цьому контакт закінчується.
Терапевтичне завдання показати клієнту безглуздість таких ритуалів, де немає справжньої взаємодії.
Якщо людина на запитання “Як справи?” відповідає “Нормально” – він не в контакті.

  1. Рівень масок

Це коли нам простіше погодитись, ніж сперечатися.
Нам казали: «Не сперечайся», «Дорослим видніше» — і ми довіряли. У дитинстві немає часу все перевіряти, ми просто вбираємо.
Так формуються інтроекти, які заважають нам зустрічатися із собою та зі світом.

Ми граємо звичну роль: жертва, душа-компанії, герой –  щоб сховатись за образом та відчувати безпеку.
У терапії завдання – допомогти клієнту розглянути свою маску, розглянути себе через опір.
Доки людина не пред’являє свої маски, вона не бачить ні себе, ні іншого.

     3.    Рівень внутрішньої напруги
Коли клієнт починає стикатися з порожнечею, безпорадністю, глухим кутом, важливо сповільнитися.
Якщо ми поспішаємо – клієнт може вибухнути, використовувати травматичний досвід, або навпаки – провалитися у відчай. А насправді це ключова точка: побачити, що заважає реалізувати потреби. Тільки розібравши всі шари – можна дістатись до справжнього себе.
Контакт починається із самого себе. Це важко та страшно, проте, коли стаєш сам собі «своїм», то вже нічого не страшно.
Є ти. Є твої бажання та твої можливості. Це і є цілісність.

Злиття

Ми зливаємося зо всім, та зл всіма. Даже, коли ми готуємо щось на сковороді, ми зливаємося з нею, щоб все вийшло вкусно. Коли ми дивимося захоплююче кіно, ми зливаємося. Це нормально. Злиття потрібне, але тільки як початок.

Наприклад, діти зливаються з батьками зі страху, щоб бути у безпеці. Вони вбирають погляди, поведінку, реакцію, бо до певного віку немає критичного мислення, і діти «ковтають» чужі установки без осмислення.
Це необхідно для виживання. Без злиття було б неможливе:

  • виживати;
  • вчитися;
  • любити.

Злиття створює почуття “ми”. Не “по-моєму” і не “по-твоєму”, а “по-нашому”.
Але важливо вміти виходити зі злиття, коли воно починає «висмоктувати» сили. Як це зрозуміти та зробити? Задати собі питання:

  • У чому зараз моя потреба?
  •  Чи відчуваю я своє тіло? Хто я зараз?
  • Хто я зараз?
  • Що я зараз роблю — чи це важливо для мене?

Ці питання допомагають не перервати контакт, а вийти зі злиття та перейти на інший рівень.

Злиття – Важливе, але воно схоже на наркотик.
У злитті ми уникаємо відповідальності.
Зливаючись із почуттями, з людиною, із процесом — у нас з’являється відмазка: «Я ж працював», «Я ж боявся», «Я соромлюсь».
Але ці відмазки не працюють.

Взаємодія

Взаємодія допомагає вижити, вчитися, розуміти світ.
Діти, до певного віку являються батьківськими інтроектами. Вони кажуть: “Переходь на зелений”, “Не суй пальці в розетку”, “Скажи спасибі” – і ми це засвоюємо.
Інтроекти формують нашу особистість, вчать бути людьми, вчать любові до книг, правди, поваги.

Але настає момент, коли інтроекти стануть неактуальними, заважають розвитку та досягненню цілей. І тоді варто запитати: коли інтроекція стає шкідливою?

По-перше, інтроекція стає шкідливою, коли вона не усвідомлюється людиною, і вона просто не помічає, що діє по чужій установці. Є внутрішнє переконання і людина по ньому формує свою поведінку, навіть не замислюючись, чому вона так поводиться, що за цим стоїть, який справжній внутрішній поклик. Вона просто робить і все.

Іноді вона робить щось шкідливе для себе – і не розуміє, навіщо, якщо результат – «фіговий». 

Інтроекти можуть суперечити нашим власним почуттям та потребам. Вони блокують автентичність, пригнічують бажання, заважають бути у контакті із собою.

Приклади:

Приклад 1. Є установка: «Хороші дівчата не зляться». Ми пригнічуємо гнів, не ставимо

кордонів, і це може піти в психосоматику. Або коли людина виснажена, вона не має ресурсу, але вона не вміє відмовляти. Тут діє інтроект: «Потрібно завжди допомагати іншим». Вона живе як рятівник, а сама нещасна.

Приклад 2. Також, є інтроекти у вигляді внутрішнього критика – внутрішнього батька, судді.

Він каже: Ти недостатньо хороший. Це не для тебе. Ми забороняємо собі діяти, домагатися, пробувати.

Приклад 3. Установка: «Після 35 міняти професію – неправильно». Чому? Незрозуміло.

Просто заведено.Така інтроекція може стати капканом заборон.
Людина залишається на ненависній роботі. Хоча зрозуміла це лише в 35, бо раніше все йшло за інерцією: інститут, спеціальність, професія.

У терапії говориться: інтроекція стає опором, коли вона перероблена. Вона заважає контакту, пригнічує спонтанність, формує хибне “я”. Людина перестає бути собою, не досягає цілей, не відчуває свободи.

Як розпізнати інтроект у клієнта?

За мовою повинності: «Я мушу», «Я зобов’язаний», «Так правильно», «Так прийнято». Це сигнали, що людина живе за чужими настановами, не переосмисливши їх. Це автоматична поведінка без вибору.

Психолог може запропонувати клієнту замінити «Я мушу» на «Я хочу» або «Я вибираю». І тоді клієнт відчує: чи справді він це хоче, чи це йому нав’язано? «Я маю ходити до мами щонеділі» — це одна. А «Я вибираю ходити до мами щонеділі» — зовсім інша. Може виявитися, що він цього взагалі не хоче.

Психолог не прибирає інтроекти — він допомагає їх клієнту побачити, усвідомити, розпізнати. А далі людина вирішує сама: залишити, прибрати чи змінити.
Завдання психолога – допомогти відрізнити своє від чужого.

Приклад

Жінка бачить чоловіка, відчуває імпульс, симпатію, бажання підійти.
Вона хвилюється, у неї трепет. Але включається інтроект: «Жінка має знайомитися першою». Мама говорила, папа, хтось. І контакт не розпочинається. Потреба не реалізована.Вона засуджує себе, соромиться себе, і все закінчується самотністю та смутком. Інтроект залишився нерозпізнаним.

Терапевт допомагає виявити це чуже правило.
Запитання: хто взагалі сказав, що жінка не може знайомитися першою? Скільки років ти так думаєш? Звідки це?

Важливо усвідомити потребу, відчути імпульс.
А потім експериментально спробувати порушити це правило.
Так працює терапія: ми помічаємо інтроекти, ставимо їх під сумнів, вчимося вибирати себе.

Як казав відомий психолог Фредерік Перлз: “інтроект – це як їжа, яку тобі поклали до рота. Але тобі вирішувати пережовувати чи її чи виплюнути”.
Не буває добрих чи поганих інтроектів. Буває те, з чим я готовий жити. Або те, що я не готовий відповідати тому що це не моє.

Завдання терапевта допомогти відрізнити одне від одного.
Я хочу бути з цією людиною — чи винна?
 Я маю піти — чи я цього хочу?

Є люди, які вірять в установку: «Б’є, значить, любить». Для них це звична модель, з якою їм комфортно. Вони отримують вторинний зиск: вони вміють конфліктувати, отримувати увагу. Це їхній вибір — не наш. Але ж вибір.

Що ще відбувається при виході зі злиття?

Дуже часто, коли людина виходить із злиття, один із партнерів відчуває провину, а інший – образу. Це частина процесу. Злиття – безпечне і звичне. Вихід з нього вимагає роботи, болю, усвідомлення та переходу до цілісності.

Відновлення рівноваги, форма контакту та пастка залежності

Злиття в терапії – це спосіб увійти в контакт через повне проникнення в переживання іншого. Терапевт може свідомо зливатися з клієнтом, щоб краще зрозуміти його історію, відчути, що він проживає. Це абсолютно нормально і навіть необхідно для довіри та емпатії.

Але терапія буде ефективною лише тоді, коли фахівець усвідомлює момент злиття та зберігає свою інакшість. Він залишається у ролі терапевта, а чи не стає тією роллю, яку клієнт несвідомо йому пропонує.

Два типи конфлюенції (злиття)

  1. Міжособистісне злиття — це коли втрачається межа між «я» та «ти».

Людина не помічає, де закінчується вона, а де починається інший. Вона живе як єдиний організм із партнером, сім’єю чи групою. У її промові звучить: «ми вирішили», «нам не подобається», «ми не їмо солодке». Вона не може приймати рішення без схвалення іншого.

Люди, схильні до міжособового злиття, часто сподіваються, що інші самі зрозуміють їхні потреби – «Якщо любить, сам здогадається».  Вони не озвучують своїх бажань, живуть очікуваннями, що інший вгадає.
 Наприклад:

Жінка їде із чоловіком у відпустку, не замислюючись, чого хоче сама.
Підліток вступає до вишу, який обрали батьки, і каже: «Це наше сімейне рішення».
Начебто про любов, але насправді втрата автономії та емоційна залежність.
Всередині – напруга та аутоагресія.

 Контакт стає фальшивим, бо людина жертвує собою заради відносин.

  1. Внутрішньоособистісне злиття — це коли людина не розрізняє свої внутрішні

процеси і зливається зі своїм болем страхами, можливостями, зі своїми внутрішніми почуттями, бо так легше, ніж злитися з людиною.
У неї «каша» із почуттів, думок, відчуттів. Вона не може сказати: мені тривожно або мені сумно тому, що не розрізняє. Вона може їсти від смутку, думати, що сердиться, а насправді боїться. Тіло сигналізує, але не може розшифрувати ці сигнали.

Цей стан хронічний розгубленості, залежності від зовнішньої оцінки і нездатності до усвідомленого контакту з собою та з іншими.

Поглинання – активне злиття

Якщо міжособистісне злиття – це пасивне розчинення, то поглинання – Його активний варіант.
Людина вирішує за іншого, не відокремлюючи його від себе. Вона каже: “Я знаю, що ти відчуваєш”, «Я ж тобі намагаюся вгодити, чому ти не радієш?», “Ми з тобою одне ціле”.

Поглинаючий – активний, підлаштовується – пасивний.
Але в результаті обидва “пожирають” один одного. Жоден не існує окремо.

Емоції в циклі контакту

Емоції — це один із ключових індикаторів того, на якій фазі циклу контакту перебуває людина. Вони є водночас внутрішнім сигналом і інструментом взаємодії з середовищем.

Пре-контакт

  • Хвилювання (неспокій): легке збудження без чіткого напрямку.
  • Страждання: наростаюче, але ще не оформлене збудження, що переживається як болісна напруга.
  • Тривога: збудження вже має напрям — втекти, зникнути, сховатися. Але зосереджене всередині, а не назовні.
  • Подразнення: з’являється зовнішній об’єкт, на який хочеться вплинути — змінити або позбутися його.

Контактування

  • Страх: рух зупинено. Є внутрішній конфлікт між бажанням та забороною (наприклад, боюсь осуду, але хочу схвалення).
  • Злість: рух до об’єкта — бажання отримати або знищити. Варто розрізнити: чому я хочу знищити — бо це загроза чи бо не отримую бажаного?

Повний контакт

  • Зневага: я зупиняю себе, обесцінюючи об’єкт, щоб не входити в контакт.
  • Сором’язливість: я вже майже в контакті, але зупиняюся, завмираю.
  • Цікавість: виникає інтерес, бажання наблизитись.
  • Жадання: сильне прагнення володіти об’єктом.
  • Лють: агресивний імпульс на знищення (часткове або повне).
  • Жах: як ніби об’єкт сам рухається до мене, і я не можу уникнути контакту.
  • Задоволення, біль, подив, захоплення.
  • Нудьга: я стримую злість, щоб не розірвати контакт.

Вихід із контакту

  • Полегшення: контакт завершився, бо його ціллю було позбутися чогось.
  • Огида: результат контакту не влаштовує. Потрібно відкинути, «вивести» те, що було отримано.
  • Горе: втрата об’єкта контакту. Енергія з циклу «обвалюється» на клієнта.
  • Досада: результат дії сприймається як невдача.
  • Радість: відчуття ресурсу для наступних дій, бажання ділитися.
  • Сором: надто сильне розчарування в результаті. Рух енергії всередину.

Пост-контакт

  • Провина: цикл завершився невдало. З’являється самозвинувачення.
  • Образа: бажання звинуватити іншого.
  • Заздрість: прагнення мати те, що належить іншому, але рух до об’єкта заблокований.
  • Туга: відчуття «недоотриманого», емоційного голоду.
  • Задоволення: спокійне наповнення.
  • Вдячність: надлишок енергії повертається партнеру по контакту.
  • Гордість: задоволення трансформується у самооцінку.
  • Сум: здатність відпустити досвід, рухатися далі.
  • Печаль: залишкове збудження вивільняється через сльози.

Іноді клієнту буває достатньо разом із спеціалістом побачити свої дитячі дезадаптовні схеми копінг – поведінки, та захсні механізми, які працюювали у дитинстві, щоб людина вижила, проте, використовуютья і сьогодні, бо так працює система.

Проте, вони не те, що не допомагають, а, навпаки, можутьлюдину утримувати в злитті за рахунок такої о сих пір інфалітизації та небажання піти в свій страх, де темно і страшно, проте потім завжди з шансом на побудову кращого життя .
Знайшовши преривання циклу контакту юдина вже стає більш усвідомленою і може відокремлюватся від свого обєкта злиття.

Ви завжди можете не заходити у терапію, проте отримати консуьтацію у спеціалістів Психологічного Простору і вже ирішувати, що з нею робити.

Проте, ви хоча б будете мати змогу трішечки більше наблизитися до здорового контакту із здоровим себе!

Бажаю вам всьго найкращого!

Марія Сибірська.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Почуття провини в психології

3 865

Почуття провини в психології вважають соціальним регулятором, який формує нашу відповідальність, поведінку та навіть самооцінку. Проте, так буває на жаль, не завжди. “Провина від смерті страшніша” — це прислів’я точно передає суть однієї з найпотужніших людських емоцій.

Існують різні форми провини: невротична, екзистенціальна, провина за статевою ідентифікацією та інші. Кожна з них має свої особливості та впливає на особистість по-різному.

Клікайте і підписуйтеся у новому вікні

Сором та провина

Є два людські почуття, які роблять із людини справжню людину. Це сором і провина.

Ці почуття необхідні для вирішення важливих питань: “Як я можу жити?” та “Ким я хочу бути?”. Якщо людина незріла, то вона буде уникати цих почуттів. І це може призвести до їх трансформації та повернення у різних деструктивних формах

У своєму житті людина, можливо, найбільше страждає від почуття провини, навіть більше, ніж від сорому.

Типи та форми почуття провини

Також, екзистенційна провина, це вина за злочин проти самого себе, і вона не обмежується лише порушенням заборон і норм. За Р. Меєм, онтологічна провина може бути пов’язана з розділенням з природою та нездатністю точно розуміти світ інших людей.

Така провина є універсальною для всіх людей, оскільки ніхто не може повністю реалізувати свій потенціал, ми розділені з природою, а наші стосунки з іншими людьми спотворені нашим власним сприйняттям.

Приклади з практики

Приклад 1

Одна моя 25 річна клієнтка, мала стабільну роботу в сфері продажу весільних суконь. 

Проте завжди мріяла працювати із б’юті сферою, в якій в неї був, до речі, дуже  потужний потенціал. А її вибір більш “практичної” сфери продажів сформувався під тиском батьків.

З роками вона почала відчувати зростаюче розачарування та відсутність задоволення від своєї роботи. Вона стала робити все частіше помилки, та не хоче вставати зранку на роботу, в той час, що лягла вона дуже пізно.

Це почуття розчарування переросло в екзистенціальну провину – провину за нереалізацію свого потенціалу.

В ході терапії вона зрозуміла, що живе “не своїм життям”, проживаючи дні, які не приносять їй справжнього задоволення або відчуття здійснення. 

Приклад 2

Друга моя 23 річна клієнтка витратила майже більше 3-х років, щоб зрозуміти, що її незадоволеність собою та нерозуміння, що взагалі вона хоче була сформована під впливом партнера.

Кожного разу, коли клієнтка начебто знаходила стежку до розуміння своїх бажань, іі партнер перебивав це словами, що вона повинна займатися з з ним іншою справою, бо тільки це приносить “реальні” гроші в наш час.

ALT: Людина сидить у кімнаті з опущеною головою, зображення передає почуття провини

Провина, як внутрішній конфлікт

Відчуття внутрішнього конфлікту та розчарування є прикладом того, як екзистенційна провина може глибоко впливати на життя людини. Це не просто емоції — це стан, який визначає наші рішення, поведінку та здатність адаптуватися в соціальному середовищі.

Відомо, що почуття провини може мати негативний вплив на психоемоційне здоров’я людини, знижуючи її соціальну адаптивність і загальне самопочуття.

Особливо руйнівними є дві форми деструктивної провини. Вони не дозволяють особистості зростати, бути відкритою, сміливою й автентичною. Ціі форми мають різну природу.

Перша — ірраціональна провина — часто пов’язана з глибоко емоційними, але суб’єктивно сприйнятими переживаннями. В її основі лежить страх бути неприйнятим, відкинутим. Такий стан може провокувати ірраціональну потребу в любові, що не базується на реальному контакті, а є радше компенсаторною реакцією на внутрішню тривогу.

Друга форма — раціоналізована провина — проявляється тоді, коли людина логічно пояснює свою непричетність до ситуації, перекладаючи відповідальність на інших. Здавалося б, це захисна стратегія, що дає контроль, однак вона також є деструктивною, оскільки не сприяє внутрішньому зціленню, а лише зміцнює захисні механізми.

У цьому контексті фрази на кшталт “я — святіший за інших”, що звучать як самовиправдання, можуть свідчити про нарцистичні риси особистості. Це уже не про контакт із собою чи з іншими, і точно не про щире переживання почуттів.

Невротична та справжня провина

Виділяють ще невротичну та справжню провину:

  • невротична провина виникає, коли людина думає про порушення суспільних заборон або реально їх порушує;
  • справжня провина з’являється, коли людина порушує власні норми та цінності. Шляхом позбавлення від неї є процес каяття та спокути.
ALT: всі показують пальцямі на одну людину, як звинуівчцють її, щоб та почула сором та провину

Провина, як відповідальність перед власним буттям

За М. Бубером, провина є наслідком «прийняття відповідальності перед власним ставленням до свого буття». Екзистенціальні психологи вважають, що провина частково замінює собою поняття відповідальності, де винуватий (= дорівнює) відповідальний.

Важливо розрізняти провину та відповідальність, яка означає визнання себе причиною чогось та, можливо, усунення негативних наслідків своїх дій. Відповідальність пов’язана з активністю, а провина – з відчуттям безсилля та відмовою від дій.

Погляди на провину у теорії відчуттів

Деякі автори, аналізуючи провину з позицій теорії навчання, пов’язують її зі страхом покарання.

Страх втратити любов батьків часто призводить до переживання провини. Люди, схильні до відчуття провини, часто виростають в оточенні, значною мірою орієнтованому на моральні норми.

ALT: Фігура, яка дивиться у дзеркало із сумом на обличчі - емоційна ілюстрація почуття провини

Соціальні та психологічні аспекти переживання провини

Згідно з дослідженнями Е.В. Белінського, люди часто приховують своє переживання провини, вважаючи, що інші роблять те саме, що лише посилює відчуження від оточення.

Провина може призвести до відчуження, ізоляції, ворожого ставлення до інших, як способу маскування болісних переживань. Вона часто асоціюється з відчуттям неправоти та поганості, є конфліктом з совістю, реакцією на поведінку, яку людина вважає неправильною.

Цікавим є гендерне розподілення відношення до провини: жінки частіше відчувають провину щодо матері та дітей, а чоловіки – перед Богом та батьком.

Моделі провини, що формуються в дитинстві

У процесі дорослішання та виховання в сім’ї дитина засвоює певні моделі ставлення до провини, які згодом визначають її реакції у дорослому житті. Часто ці моделі є адаптивними механізмами виживання, а не результатом усвідомленого вибору.

1. Відмова у прощенні та забутті

Коли дорослі не дають дитині шансу бути прощеною, формується відчуття незворотності провини. Згодом це переростає в глибоке переконання, що за помилки не прощають, навіть якщо вони випадкові або незначні.

2. Покарання за “заборонені” фантазії

Часто дитині забороняють уявляти чи фантазувати на теми, що не вписуються в рамки “дозволеного”. Проте такі фантазії — це основа розвитку просторового та креативного мислення. Заборона на них формує відчуття провини за власну уяву й забороняє внутрішню свободу.

Психологічна суть: замість осуду, важливо бути поруч із дитиною в її фантазіях — підтримувати, пояснювати, ставати безпечною опорою.

3. Звинувачення без пояснення

Коли дитину звинувачують без чітких причин чи пояснень, формується відчуття постійної провини «просто за сам факт існування». У таких умовах складно розрізняти межу між правильним і неправильним, і виникає хронічне відчуття небезпеки бути «не таким».

4. Очікування морального проступку

Якщо дитину постійно попрікають, дорікають, очікують від неї “помилки”, то формується установка: що б ти не зробив — ти винен. Відсутність віри у можливість змін, підтримки чи другого шансу від близьких людей веде до глибокої внутрішньої пасивності та опору власному зростанню.

Метафора: така доросла людина схожа на слона, якого з дитинства тримали на ланцюгу — коли він виростає, навіть тонка нитка сприймається як нездоланне обмеження.

5. Постійна загроза покарання

Цей патерн має дві форми:

  • Очікування покарання. Дитина живе в атмосфері постійного осуду: їй дають зрозуміти, що вона постійно робить щось “не так”. В результаті формується невпевненість у власних діях і втрата критерію «правильно/неправильно».
  • Праведний гнів дорослого. Часто агресія дорослих є не відповіддю на поведінку дитини, а реакцією на їхню власну фрустрацію. Проте саме в цьому віці — до 6 років — у дитини активно формуються лідерські якості, і замість покарання їй потрібна підтримка в розвитку самостійності.

Поведінка клієнта, що може свідчити про наявність почуття провини

Почуття провини не завжди є усвідомленим. Часто людина не може чітко його розпізнати або назвати, однак про його наявність можна припустити, аналізуючи поведінкові патерни та типові ситуації, які вона відтворює у своєму житті.

Уникнення прямого переживання провини проявляється в різних формах, зокрема:

1. Хронічне виправдання або перекладання провини

Клієнти можуть постійно пояснювати свої дії фразами на кшталт:
«Я зробив це, бо…» або «Я не міг вчинити інакше, тому що…».
Часто ці виправдання не є щирим самоусвідомленням, а радше способом зняти із себе відповідальність або уникнути внутрішнього осуду. У деяких випадках це супроводжується звинуваченням інших:
«Це не моя провина, це через нього / неї…».

2. Раціоналізація через зовнішні обставини

Типовим є переконання: «У цих умовах по-іншому вчинити було неможливо». Клієнт виправдовує себе через вплив зовнішніх обставин або особливості інших людей, тим самим уникаючи контакту з внутрішнім переживанням провини.

3. Придушення невдоволення чи злості

Люди з глибоко вкоріненим почуттям провини часто бояться проявляти обурення, критику чи навіть легке невдоволення. Вони уникають конфліктів, навіть коли їхні кордони порушують, аби не виглядати «поганими» чи «невдячними».

4. Надмірна допомога іншим на шкоду собі

Такі клієнти часто віддають свій час, ресурси й увагу іншим, ігноруючи власні потреби. В основі цього — не лише альтруїзм, а глибоке бажання «спокутувати» провину, доводячи свою цінність через жертву.

5. Несвідомий пошук покарання

Деякі люди підсвідомо обирають ситуації, які можуть бути болісними або травматичними — стосунки, що принижують, роботу, яка виснажує, або середовище, що пригнічує. Це — спосіб зменшити внутрішню напругу, отримавши покарання, якого (на їх думку) вони «заслуговують».

6. Самопокарання і потреба у “відпущенні вини”

У деяких випадках прояви самопокарання — через фізичне або емоційне виснаження, самообмеження, постійну самокритику — є способом впоратися з глибинною виною. Така поведінка часто супроводжується потребою у прощенні, визнанні чи відпущенні провини, навіть якщо це не артикульовано вголос.

Ключова ідея: моральна система таких клієнтів часто фокусується не на цінностях і виборі, а на уникненні покарання. Це утримує людину у стані пасивної оборони замість активного розвитку.

ALT: людина стримує злість — із стиснутими кулаками або заплющеними очима

Основні етапи роботи з почуттям провини

Перед початком терапевтичної роботи з провиною, звинувачений індивід повинен визнати, що завдав шкоди іншій людині, тобто визнати свою відповідальність за поведінку.

Однак, уникнення переживання провини – це складне завдання через різноманітність способів уникнення відшкодування: осмислення завданої шкоди, прийняття особистої відповідальності, зусилля з виправлення ситуації та прохання про прощення.

Якщо у людини виникає страждання як ірраціональна частина процесу, воно частково іскупає провину. Проте не всю провину можна іскупити.

Важливо визначити, наскільки людина важлива і потрібна, та чому вона потрібна, адже можна зробити лише те, до чого готовий. Якщо дії викликають дисонанс, це може бути через заміну істинних переживань і невдоволення чимось іншим, наприклад, страхом змін у житті.

Ми говоримо про серйозні речі, такі як залежність, страшна травма, але якщо на підсвідомому рівні у людини більше “плюшек”, ніж у ідеальному образі, то вона не буде прагнути до змін. Людині легше переживати провину перед роботою і сім’єю, ніж перед собою. Робота з ірраціональною частиною вини є суттю роботи з виною.

Р. Поттер-Эфрон (2002) описує ірраціональну провину як “липке” переживання, яке може повертатися. Нерозв’язана проблема вини часто є причиною дострокового завершення терапії. Терапевт, який працює з винуватим клієнтом, повинен вчитися терпінню та вірі у прогрес.

Послідовність дій у терапевтичній роботі з почуттям провини

При роботі з провиною потрібно дотримуватися наступних еапів роботи:

  1. Ідентифікація провини, як життєвої проблеми
  2. Розділення раціональної та ірраціональної провини
  3. Фокусування на раціональних компонентах вини
  4. Фокусування на ірраціональних компонентах провини

Основні напрямки терапії почуття провини

Основними напрямкамит ерапії вини наступні пункти етапи:

  1. Допомога у розмежуванні раціональної та ірраціональної провини.
  2. Пошук послань, які формують ірраціональну провину у сім’ї.
  3. Пов’язування провини зі страхом покарання.
  4. Заохочення ініціативи та турботи про себе.
  5. Допомога у дослідженні та розвитку позитивної системи цінностей.
  6. Перевірка переживання провини, як сигналу для перевірки поточних життєвих виборів.
  7. Дослідження способів уникнення раціональної провини.
  8. Перетворення визнання провини в план дій.
ALT: Символічне зображення розбитого серця , що ілюструє емоцію провини.

Почуття провини в терапевтичних відносинах

Провина може бути характерною не тільки для клієнтів, а й для терапевтів. Розглянемо провину терапевта в контексті тріангуляції, описаної Карпманом у моделі “Тиран-Жертва-Рятівник”:

1. Триангуляція в ситуації співзалежності

Це може бути характерним, наприклад, для ситуації співзалежності, коли клієнт знаходиться в ролі “жертви“, а його партнер – “тиран“.

Терапевт, маючи схожі з клієнтом інтроекти, які блокують реалізацію агресії, може прийняти роль “рятівника“. В такому разі вина може мігрувати у терапевтичних відносинах між клієнтом та терапевтом.

2. Динаміка провини у терапевтичних вдноснах

Спочатку клієнт скаржиться та просить допомоги, але продовжуючи бездіяльність, може висловлювати невдоволення щодо ефективності терапії.

Терапевт може почувати себе винним за ненадання достатньої допомоги або навіть прийняти роль “тирана“, починаючи обвинувачувати клієнта за недостатні зусилля.

Клієнт може відчувати страх та замішання та відмовлятися від терапії, змушуючи терапевта відчувати вину.

3. Виходи із триангуляції

Вихід з такої ситуації може бути у чесному визнанні терапевтом свого бессилия слідувати первинному запиту та прийнятті клієнтом відповідальності за спільний пошук інших форм співпраці з терапевтом.

Таким чином, почуття провини можна розглядати в різних контекстах, обираючи відповідну в кожному випадку терапевтичну стратегію.

Можливо, в кожній конкретній ситуації потенційно містяться всі аспекти цієї теми. Який з них стане фігурою терапевтичної сесії в той чи інший момент передбачити складно.

Це буде залежати від особливостей ситуації, клієнта і чутливості терапевта до цих аспектів.

Звертайтеся, будь ласка, до мене, чи до інших спеціалістів “Простору Психологів” і отримуйте професіональну підтримку на шляху до подолання цього почуття та покращання свого життя!

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Межовий розлад особистості

1 891

Межовий розлад особистості, скорочено (МРО) – це складний психічний розлад, що характеризується нестабільністю емоцій, самосприйняття та відносин з оточуючими.

Люди з МРО часто відчувають:

  • Надмірну емоційну чутливість
  • Страх бути покинутими
  • Імпульсивна поведінка
  • Чергування ідеалізації та знецінення інших
  • Складнощі з формуванням стабільної ідентичності

Межові особи живуть у постійному внутрішньому конфлікті, розриваючись між бажанням близькості та страхом бути відкинутими.

ALT: Межовийрозлад особистості

Як формується особа людини, яка має межовий розлад особистості?

Моя основна гіпотеза така: межовий розлад особистості — це адаптаційна (захисна) стратегія, яка допомогла дитині вижити в емоційно-небезпечному середовищі.

Коли маленька дитина стикається з емоційною нестабільністю, насильством, непослідовною поведінкою батьків або почуттям покинутості, вона інстинктивно розробляє захисні механізми:

  • Розщеплення (поділ людей на «хороших» та «поганих»)
  • Дисоціація (відключення свідомості від травмуючого досвіду)
  • Заперечення (ігнорування реальності, щоб зберегти надію)

Ці механізми, корисні у дитинстві, стають перешкодою у дорослому житті, заважаючи людині формувати стабільні відносини та відчувати власну цінність

Основні симптоми людини, яка має межовий розлад особистості

1. Проблеми з ідентичністю

Люди з МРО не мають чіткого уявлення про те, хто вони такі. Їхня особистість може змінюватися залежно від оточення, настрою та поточних відносин.

2. Емоційна нестабільність

Різкі перепади настрою можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Людина може відчувати ейфорію, а потім раптово впасти у відчай чи гнів.

3. Страх занедбаності

Навіть незначні події (затримка відповіді повідомлення, зміна тону співрозмовника) можуть викликати в людини страх бути відкинутим чи покинутим.

4. Імпульсивна та саморуйнівна поведінка

Люди з МРО часто

  • Здійснюють імпульсивні вчинки (азартні ігри, переїдання, безрозсудне водіння, незахищений секс)
  • Схильні до самоушкоджень та суїцидальним думкам
  • Випробовують почуття внутрішньої порожнечі

5. Деструктивні відносини

Відносини людей з МРО часто нагадують емоційна гойдалка — від ідеалізації партнера до повного знецінення.

Типи межових осіб

Залежний тип

  • Страх самотності та розлуки
  • Постійний пошук опори у партнері
  • Почуття провини за власні бажання
  • Проблеми з прийняттям самостійних рішень

Приклад: дитина боялася розлучатися з матір’ю і відчувала провину за бажання бути незалежною Пізніше вона вступила у залежні відносини, щоб не відчувати самотності.

Уникаючий тип

  • Страх близькості
  • Придушення емоцій
  • Відчуття відчуження та ізоляції
  • Розрив відносин при найменшому натяку на вразливість

Приклад: дитина була позбавлена материнської турботи і вирішила, що кохання можна «заслужити».

Дилема межової особистості: кохання проти самозбереження

Сутність проблеми в тому, що люди з межовою особистістю прагнуть любові, але водночас бояться її.

У дитинстві вони засвоїли, що близькість небезпечна, а кохання може обернутися поглинанням чи зрадою. У дорослому житті вони несвідомо відтворюють дитячі травми вибираючи токсичні відносини або уникаючи емоційної прихильності.

Лікування межового розладу особистості

На даний момент МРО невиліковний, проте, при правильній терапії можна значно покращити якість життя.

1. Психотерапія

Діалектична поведінкова терапія (DBT)

  • Розвиток емоційного регулювання
  • Навчання навичкам усвідомленості
  • Управління деструктивною поведінкою

Схемотерапія

  • Виявлення глибинних травм
  • Переробка деструктивних установок
  • Формування здорового сприйняття себе

Когнітивно-поведінкова терапія (CBT)

  • Зміна негативних переконань
  • Управління тривогою та депресією
  • Формування нових стратегій поведінки

2. Медикаментозне лікування

Немає специфічних препаратів для лікування МРО, але лікарі можуть призначати:

  • Антидепресанти – для стабілізації настрою
  • Антипсихотики – при вираженій дисоціації
  • Стабілізатори настрою – при імпульсивності

3. Самодопомога при мережовий розлад особистості

  • Розвиток свідомості (медитації, ведення щоденника)
  • Фізична активність (спорт допомагає регулювати емоції)
  • Спілкування з підтримуючими людьми
  • Вивчення техніки саморегуляції (глибоке дихання, заземлення)

Історія межової особи: як формується межовий розлад особистості?

Розуміння межового розладу особистості (МРО) неможливо без вивчення ранніх стадій розвитку. Згідно з дослідженнями Маргарет Малер (Mahler, Pine & Bergman, 1975), дитяча психіка проходить кілька важливих етапів, які формують здатність до самостійності, стабільного самосприйняття та здорових відносин з оточуючими.

Однак, якщо на цих етапах виникають порушення, дитина може сформувати межову особу – не як патологію, а як адаптаційний механізм до складних умов виховання.

Нормальні стадії розвитку немовля

  1. З моменту народження немовля не усвідомлює себе як окрему особистість, симбіотичний зв’язок з матір’ю повністю залежить від неї. Поступово її психіка проходить кілька ключових етапів:
  2. Фаза симбіозу (0-5 місяців) – дитина відчуває себе єдиним цілим із матір’ю, довіряючи їй у задоволенні своїх потреб.
  3. Фаза диференціації (5-9 місяців) – дитина починає усвідомлювати, що мати – окрема людина, але все ще сприймає її як джерело безпеки.
  4. Фаза практики (9-15 місяців) – дитина вчиться рухатися та досліджувати світ, відчуваючи підтримку матері.
  5. Криза воз’єднання (15–24 місяці) – важливий етап, коли дитина усвідомлює свою окремість і водночас боїться втратити контакт із матір’ю.
  6. Фаза індивідуалізації (2-4 роки) – дитина вчиться сприймати себе як окрему особу, здатну на незалежність, але зберігає емоційний зв’язок із батьками.

Якщо все йде правильно, дитина набуває базову довіру до світу, стабільне почуття «Я» та здатність до автономії.

Якщо виникають проблеми, формується прикордонна особистість, не здатна до стійкого самосприйняття та здорових уподобань.

Рання історія межових осіб

Дослідження показують, що дитячі травми, порушення прихильності та дефіцит батьківського кохання призводять до формування межового мислення.

Три типові сценарії дитинства при межовий розлад особистості

1. Розлука з матір’ю до 3 років

Дитина відчуває гостре почуття покинутості. Це може статися через:

  • Переміщення до дитячого будинку або прийомної сім’ї
  • Довгої розлуки з матір’ю (наприклад, через хворобу або відрядження)
  • Пасивностість чи відсутностість мами (як фізична, так і емоційна)

Наслідки у дорослому віці

  • Страх занедбаності
  • Підвищена чутливість до найменшого відкидання
  • Постійний пошук схвалення та підтримки

Приклад: дитина відчувала себе покинутою, тому у дорослому віці боялася будувати близькі стосунки, щоб не відчути повторної зради

2. Холодна, емоційно недоступна мати

Мати виконувала батьківські обов’язки, але була емоційно відстороненою. Батько часто був алкоголіком, трудоголіком чи просто пасивним

 Наслідки у дорослому віці

  • Страх бути проігнорованим
  • Почуття невидимості та непотрібності
  • Невпевненість у тому, що хтось може любити безумовно

Приклад: клієнти цього типу часто поводяться так, ніби хочуть, щоб їх не помічали. Вони можуть носити непомітний одяг, говорити тихо та уникати уваги. При цьому глибоко всередині вони прагнуть турботи та прийняття.

3. Гіперопіка та мати, що перешкоджає дорослішанню

Мати контролювала дитину, пригнічувала її самостійність і вимагала, щоб він залишався маленьким поруч з нею.

 Наслідки у дорослому віці

  • Страх бути поглиненим у відносинах
  • Відчуття задушеної свободи
  • Труднощі з прийняттям рішень та відокремленням від батьківської фігури

Приклад: дитина не могла віддалитися від матері, навіть будучи дорослою Вона відчувала провину, коли намагалася збудувати своє життя.

Як ці сценарії формують межовий розлад особистості?

  1. Клієнти з першою історією бояться бути покинутими і стають надмірно залежними у стосунках
    Клієнти з другою історією бояться бути прогнозованими. Але несвідомо провокують таку реакцію
    Клієнти з третьою історією бояться втрати ідентичності, уникаючи близькості

Кожен із цих патернів закладає основу для формування прикордонних механізмів захисту, таких як:

  • Розщеплення – чорно-біле мислення (люди або ідеальні, або жахливі)
  • Емоційна нестабільність – різкі перепади настрою
  • Страх прихильності – одночасне бажання близькості та уникнення її

Межові особи та нарцисизм

Деякі люди з межовий розлад особистості розвивають нарцисичні риси, якщо в дитинстві їх справжні емоції ігнорувалися.

Коли батьки не реагували на потреби дитини, вона могла виробити стратегію:

  • Грати роль ідеального, щоб заслужити увагу
  • Демонструвати перевагу, приховуючи внутрішню вразливість
  • Розвинути залежність від зовнішнього схвалення

Таким чином, нарцисизм у прикордонних осіб – це не стільки грандіозність, скільки захист від болю.

Чому важливо розуміти дитяче коріння МРО?

  • Усвідомлення причин допомагає клієнтам перестати звинувачувати себе
  • Розуміння структури дитячих травм допомагає терапевту підібрати ефективну стратегію лікування
  • Робота з ранніми сценаріями дозволяє змінити негативні переконання про себе та оточуючих.

Прикордонний розлад особистості – це не дефект особистості, а адаптивний механізм, який можна трансформувати

Проблеми в лікуванні межової особи

Гештальт-терапія та МРО: чому стандартні методи не працюють?

Гештальт-терапія та інші традиційні терапевтичні модальності спочатку розроблялися для клієнтів з невротичними конфліктами, а не для людей із межовим розладом особистості (МРО).

Ключова проблема полягає в тому, що прикордонні клієнти

  • Не володіють стабільними внутрішніми ресурсами
  • Схильні до фрагментації психіки
  • Зазнають сильних емоцій, але не можуть їх контролювати
  • Схильні до деперсоналізації та дисоціації

Тому техніки, які працюють з невротиками (інтенсифікація емоційного досвіду, конфронтація захисту), можуть призвести до розпаду особистості у межового клієнта

Що може йти не так?

  • Посилення деперсоналізації та дисоціації
  • Ризик транзиторного психозу
  • Виникнення суїцидальних думок

МРО вимагає зовсім іншої терапевтичної стратегії – більш обережною, терплячою та спрямованою на стабілізацію

Проблеми у терапевтичному процесі

1. Клієнт зацікавлений у відносинах, а не в терапії

Межові клієнти не приходять на терапію заради терапії. Вони приходять за інтенсивними взаємовідносинами і задоволенням своїх незадоволених дитячих потреб.

Типові прояви

  • Нав’язливі розмови про поточні відносини («Чому він мене не любить?»)
  • Вимоги безумовної підтримки («Чому я не можу дзвонити вам будь-коли?»)
  • Опір обговоренню особистої відповідальності

 Помилка терапевта: спроба «перефокусувати» клієнта на терапевтичні завдання

Рішення

Прийняти законність пріоритетів клієнта

  • Підтримувати чіткі межі
  • Поступово перекладати клієнта від залежності до саморегуляції

2. Бажання клієнта «відтворити дитячу ситуацію»

Люди з МРО інтуїтивно прагнуть відновлювальних відносин, які повторюють їхню дитячу травму.

Як це виявляється?

  • Вони обирають партнерів, які нагадують батьків
  • Вони занурюються в інтенсивні, але деструктивні відносини
  • Вони відчувають гостре відчуття залежності

Помилка терапевта: вважати цей пошук патологічним.

 Рішення

  • Визнати, що це раціональна спроба лікування
  • Допомогти усвідомити деструктивні патерни
  • Поступово перенаправити клієнта на здорові стратегії уподобання

3. Контрперенос терапевта

Робота з межовими клієнтами може викликати сильні емоції у терапевта.

Типові реакції:

  • Роздратування та гнів («Знову ці вимоги!»)
  • Відчуття емоційного виснаження
  • Страх поглинання клієнтом

Помилка терапевта: неусвідомлено відтворювати батьківський сценарій клієнта (бути занадто холодним або, навпаки, надмірно увімкненим).

Рішення

  • Розвивати свідомість своїх емоцій
  • Проробляти контрперенесення в супервізії
  • Підтримувати чіткі межі у терапії

Лікування межового розладу особистості

МРО– це не просто розлад, а комплекс незадоволених базових потреб.

Клієнти з МРО

приходять із чотирма ключовими запитами:

  1. Інтенсивні взаємини (Бути унікальними та цінними)
  2. Дозвіл на відділення та індивідуацію
  3. Безпечний простір для експериментів з поведінкою
  4. Допомога у розплутуванні захисних механізмів

Успіх терапії залежить від того, наскільки ці потреби будуть задоволені у безпечному та контрольованому контексті.

Посібник для терапевта

Створення безпечного оточення

 Довіра формується поступово
Клієнту потрібно дозвіл на залежність, перш ніж він зможе відокремитися
Жодної жорсткої конфронтації – краще м’яка інтервенція

Гнучкість підходу. Клієнту потрібен простір для вибору

  • Де сидіти
  • Як звертатися до терапевта
  • Наскільки особисті межі мають бути міцними

Приклад: якщо клієнт вибирає формальний стиль спілкування, це означає, що близькість поки лякає його.

Облік індивідуальної історії клієнта

Тип 1 (страх занедбаності) – особливо вразливі до будь-яких «розривів» (відпустка терапевта, зміна часу сесій).
Тип 2 (страх ігнорування) – на свої потреби підтримка та залученість.
Тип 3 (страх поглинання) – важливо уникати надмірного тиску на зближення.

 Індивідуальний підхід знижує опір і робить терапію ефективнішою

Робота з гнівом

 Межові клієнти бояться висловлювати гнів, бо

  • Вони думають, що це зруйнує відносини
  • Вони бояться бути покараними
  • Вони перенаправляють гнів на себе (самопошкодження)

Завдання терапевту – показати, що гнів не руйнує контакт.

Методи роботи

  • Розбір самоушкоджуючої поведінки 
  • Підготовка до «складних» періодів (наприклад, від’їзд терапевта)
  • Використання перехідних об’єктів (Книга, лист, символічна річ)

Робота з регресією

Що робити, якщо клієнт різко відкотився назад?

  • Не лякатися і не знецінювати його прогрес
  • Підтримувати стабільність та передбачуваність
  • Допомагати йому пережити емоції, не руйнуючи контакт

Регресія – це не провал, а частина процесу.

Допомагайте клієнтові передбачати наслідки

Межові клієнти часто не усвідомлюють наслідків своїх імпульсивних вчинків, і важливо допомогти їм зрозуміти, як їхні дії можуть вплинути на їхнє майбутнє. Це може бути зроблено через постановку питань та аналіз ситуації, які впливають на їх життя (особисте та професійне). Коли пропрацьовується поведінка, стиль спілкування та наслідки.

Заохочуйте вербальне вираження почуттів, а не відігравання

Багато межових осіб схильні до відігравання ситуацій чи емоцій, не усвідомлюючи цього. Допомога в усвідомленні та вираженні почуттів словами є важливою частиною терапії. Це може вимагати від терапевта зусиль щодо розуміння того, що клієнт намагається висловити через свої дії, а не через слова.

Заохочення відділення та індивідуації

Межові особистості часто мають труднощі з самовизначенням, оскільки в дитинстві їм доводилося придушувати свою індивідуальність, щоб відповідати вимогам батьків. Це придушення може бути пов’язане з насильством чи емоційним ігноруванням. У терапії важливо допомагати клієнту зрозуміти, що він чи вона може бути окремою особистістю, не пов’язаною з бажаннями та очікуваннями батьків. Також важливо працювати з глибокими страхами, пов’язаними із самовизначенням та самовираженням, оскільки вони можуть бути пов’язані з травматичним досвідом у дитинстві.

Робота над страхом знищення свого “істинного Я”

Багато клієнтів з межовим розладом особистості бояться, що їхнє справжнє “я” буде зруйноване, особливо у світлі жорстокого ставлення з боку батьків у минулому. Цей страх може виявлятися у вигляді сновидінь чи емоцій, які можуть бути пов’язані з насильством чи занедбаністю у дитинстві. Важливо допомогти клієнтам усвідомити цей страх і навчитися працювати з ним, щоб подолати свої внутрішні обмеження та досягти здорової самореалізації.

Цей підхід вимагає уваги до глибинних внутрішніх страхів та почуттів клієнта, а також дбайливої ​​та послідовної роботи з ними.

Робота із заохоченням відділення та індивідуації 

Клієнти можуть бути надто пасивними та невпевненими у своїх вподобаннях. Терапевт може почати з малих кроків, щоб допомогти клієнту виявляти свою самостійність, наприклад, через вибір зручного положення в кабінеті або регулювання освітлення. Це дозволяє клієнту відчути себе впевненіше у своїх рішеннях.

Допомога у відновленні “ні”

Багато прикордонних клієнтів бояться сказати “ні” через придушення цієї здатності в дитинстві. Приклад: якщо клієнти були позбавлені права встановлювати власні межі, що залишило їх із порушеними навичками самовираження та здатністю протистояти вимогам. У терапії важливо допомогти їм знайти здатність говорити «ні», щоб встановити свої межі та навчитися захищати свої потреби.

Відновлення втрачених бажань

У деяких клієнтів, які звикли підкорятися бажанням інших, відсутні чіткі переваги. Це виявляється у відмові від висловлювання своїх бажань. Психотерапевт допомагає клієнту знову відкрити для себе свої бажання та вчитися ставити їх на перший план.

Робота з самооцінкою

Клієнти з межовими розладами особистості часто приходять на терапію з низькою самооцінкою. Це може бути пов’язане з неадекватним вихованням та принизливими коментарями з боку батьків. Терапевт допомагає зміцнити самооцінку, підкреслюючи позитивні риси клієнта, звертаючи їхню увагу на речі, які їм подобаються в собі, та на їх успіхи в терапії.

Використання рефреймінгу

Це метод зміни сприйняття подій або ситуацій. Наприклад, негативні події можна як можливості для зростання чи змін. Рефреймінг дозволяє клієнтам змінити свою точку зору та побачити позитивний аспект у тому, що вони раніше сприймали як негативне.

Робота з інтроектами та надкараючим Супер-его

  1. Терапевти можуть допомогти клієнтам змінити їх надкритичні внутрішні установки, що пов’язане із принципом «боргування». Це допомагає створювати більш здорову та продуктивну самооцінку.
  2. Йдеться про те, щоб тимчасово запропонувати більш конструктивні стандарти (наприклад, вчити клієнтів хвалити себе за успіхи), а потім стимулювати їхню внутрішню роботу над етичними та моральними установками.
  3. При цьому важливо, щоб терапевт не сприймався як зовнішнє джерело вказівок, а як помічник у процесі самосвідомості клієнта.

Зміна патернів деструктивної поведінки

  1. Прикордонні клієнти часто використовують деструктивні механізми, такі як крайня самокритика чи несвідоме повторення травматичних ситуацій. Терапевт має бути готовий допомогти клієнту поглянути на ситуацію об’єктивно та розібратися у руйнівних патернах.
  2. Це також включає використання конфронтацій, коли клієнт виправдовує або заперечує біль або руйнівні дії у відносинах. Важливо, щоб ці конфронтації були спрямовані на створення усвідомлення, а чи не на обвинувачення.

Тренування соціальних навичок

  • Ключовим моментом є допомога у розвитку соціальних навичок, що дає прикордонному клієнту можливість налагодити стабільніші та конструктивні стосунки з іншими людьми.
  • Це важливо, тому що багато таких клієнтів мають дефіцит в цій галузі, що призводить до ізоляції або проблем у відносинах.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Біполярний афективний розлад

1 554

Біполярний афективний розлад, (часто скорочують до БАР, застаріле – маніакально-депресивний психоз) – це хронічне психічне захворювання, що характеризується рецидивуючими епізодами змін настрою, які коливаються між двома полярними станами: манією та депресією.

Манія проявляється аномально підвищеним або дратівливим настроєм, що супроводжується надмірною активністю, порушенням функціонування та психотичними симптомами, які тривають щонайменше 7 днів. Гіпоманія, в свою чергу, характеризується менш вираженими симптомами, які не спричиняють значного функціонального розладу, але тривають не менше 4 днів. Періоди депресії включають стани пригніченого настрою, втраченого інтересу до життя, когнітивного виснаження та суїцидальних думок.

Цей біполярний афективний розлад є серйозним викликом для молодих людей, оскільки він здатен спричиняти когнітивні порушення, знижувати якість життя і збільшувати ризик суїциду. БАР також часто супроводжується іншими психічними захворюваннями, такими як тривожні розлади, залежність від речовин, розлади особистості та синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).

Поширеність та складність діагностики при БАР

Біполярний афективний розлад I типу (що включає маніакальні та депресивні епізоди) зустрічається приблизно у 1% дорослого населення, а біполярний афективний розлад II типу (гіпоманія і депресія) — у 0,4%. Середній вік початку захворювання — до 30 років. Рівень захворюваності однаковий серед чоловіків та жінок.

Діагностика БАР є складною через те, що ранні прояви можуть бути неспецифічними — наприклад, лабільність настрою або депресивні епізоди, які нагадують уніполярну депресію. Часто пацієнти та їхні близькі не усвідомлюють значущість симптомів, особливо тих, що пов’язані з гіпоманією чи манією.

Основні критерії діагностики біполярний афективний розлад

Системи класифікації захворювань, такі як МКХ-10 і DSM-5, встановлюють різні критерії для біполярного розладу. Згідно з МКХ-10, діагноз потребує принаймні двох окремих епізодів зміни настрою, з яких хоча б один має бути маніакальним чи гіпоманіакальним. У DSM-5 достатньо одного маніакального епізоду для діагностування біполярний депресивний розлад I типу, навіть без депресивного епізоду.

Етіологія: причини та фактори при біполярний афективний розлад

Причини розвитку біполярного розладу включають:

  1. Генетичний фактор — схильність до захворювання часто передається спадково.
  2. Нейрогуморальний фактор — порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової та гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної систем.
  3. Психосоціальні стреси — травматичні події, життєві труднощі.
  4. Нейробіологічні зміни — анатомічні та функціональні зміни в мозку, такі як збільшення бічних шлуночків або підвищена активність у лімбічній зоні.
Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярному розладі
Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярний афектиний розлад

Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярний афективний розлад ілюструє анатомічні та функціональні зміни у мозку. Зображення функціональної магнітно-резонансної томографії (fMRI) демонструє підвищену активацію лобно-стріальних зон, включаючи ліву та праву орбітофронтальну кору (OFC) і вентральний стріатум. Ці зони відповідають за обробку винагороди, і їх гіперактивність у пацієнтів із біполярним розладом I типу, які перебувають у фазі еутимії, пов’язана з надмірною чутливістю до очікування винагороди. У дослідженні (адаптовано Nusslock et al., 2012) ці дані порівняно з контрольними групами здорових учасників.

Біполярний спектр при біполярний афективний розлад

Сучасний підхід до БАР розглядає його як спектр станів — від яскраво виражених порушень до більш м’яких змін настрою. Згідно з DSM-5, виділяють кілька форм біполярних розладів:

  1. Біполярний розлад I типу: епізоди манії, часто у поєднанні з депресією.
  2. Біполярний розлад II типу: епізоди гіпоманії та депресії.
  3. Циклотимія: періоди гіпоманії та субклінічної депресії, які не відповідають повним критеріям.

Симптоми різних епізодів біполярний афективний розлад

  1. Маніакальний епізод: підвищений настрій, завищена самооцінка, безсоння, підвищена соціальна активність, ризикована поведінка. Симптоми тривають не менше 7 днів.
  2. Гіпоманія: схожі прояви, але менш інтенсивні; епізоди тривають щонайменше 4 дні.
  3. Депресивний епізод: постійний пригнічений настрій, втрата інтересу, порушення сну, зниження енергії, суїцидальні думки.
  4. Змішані епізоди: одночасна наявність симптомів манії або гіпоманії та депресії.

Виявлення тригерів манії 

1. Найбільш поширені фактори, що сприяють розвитку або погіршенню манії, це недотримання лікування, недосипання, надмірна психостимуляція, вживання алкоголю та наркотиків, швидка зміна планів, або початок нової діяльності та залучення в діяльність, яка також передбачає багато збудження, наприклад, спілкування, шопінг чи швидка їзда.

 2. Багато людей з біполярний афективний ролад віддають перевагу активності у вечірній час. Потім після закінчення своїх справ пізно вночі не можуть швидко сповільнитись і перестати думати про справи, отже, сон затримується. 

Якщо людина має прокинутися рано, щоб прийти на роботу, школу або робити сімейні обов’язки, вона може отримати лише обмежену кількість сну. Надалі це призводить до втрати сну та посилення манії. 

Важливо інформувати клієнтів про те, що їхні дії можуть знизити ризик рецидиву манії, особливо якщо вони знатимуть про всі фактори, що сприятимуть розвитку манії. 

Якщо клієнти готові діяти, вони можуть створити списки потенційно проблемних ситуацій, таких як втрата сну через нічні активності, які можуть спровокувати погіршення чи виникнення манії. 

Використання режиму сну

Нам відомо, що сон є важливим біологічним ритмом і його підтримка є важливою частиною стабільного, ефективного функціонування нашого організму, особливо нервової системи. Встановлено, що втрата сну дестабілізує кожну людину, тому її покращення є ключем до нашої стабільності. 

Порушення сну є ключовим симптомом як депресії, і манії. Його порушення має сигналізувати про необхідність терміново отримати консультації лікаря та, можливо, скоригувати чи розпочати фармакотерапію. 

Є кілька профілактичних заходів, яких можна дотримуватися, щоб покращити нічний сон при біполярний афективний розлад:

 1. Будьте послідовні. Спробуйте лягти спати і прокидатися приблизно в той же час щодня, навіть у вихідні.

 2. Уникайте спати вдень і лягати пізно вночі. Якщо ваш цикл сну вже порушено, сплануйте разом із вашим лікарем нормальний режим вашого сну. 

3. Ліжко це місце для сну. Візьміть за звичку не дивитися телевізор, їсти, читати чи працювати за комп’ютером у ліжку. Робіть це в іншій кімнаті, за столом чи на дивані. Привчайте ваше тіло зв’язувати ложку в ліжко зі сном і засинанням. 

4. Влаштовуйтесь зручно. Зробіть свою зону сну комфортною, підібравши подушки, ковдру та одяг, який змушує вас почуватися добре. У кімнаті має бути темно, не дуже спекотно і не дуже холодно

5. Почніть готуватися до сну заздалегідь, не менше години, заберіть гучні звуки та заспокойте свій розум. 

6. Уникайте стимуляторів, які можуть не давати вам спати. Гаряча чашка какао або кава, кілька сигарет або десерт можуть бути доречні в нічний час, щоб не спати, але для тих, хто чутливий до кофеїну, нікотину або цукру, їм буде важче заснути.

 7. Уникайте пізнього прийому їжі. Тим більше, якщо у вас є проблеми з травною системою. Пізні вечері чи гостра їжа можуть турбувати ваш шлунок і не давати спати. 

8. Уникайте пізніх фізичних навантажень, занять спортом. 

Клінічний та практичний психолог
Клікайте, щоби заприятелювати та/чи сконтакуватися через фейсбук

Гіперстимуляція під час манії 

Одним із симптомів манії при БАР є підвищена швидкість думок, які можуть змусити людину сприймати все, що відбувається навколо повільним або нудним. Таким чином, клієнт змушений шукати більше стимуляції. Проблема в тому, що надто велика рухова активність, порушення сну, напливи ідей та думок заохочують ризиковану поведінку.

Профілактика або контроль манії при біполярний афективний розлад повинні включати самоконтроль потреби у стимуляції та поведінки, яка шукає стимуляції, а також розуміти почуття, пов’язані з надмірною стимуляцією, таких як тривога та дратівливість. Деякі з цих стимулів є симптомами манії, деякі є наслідками розумової активності при манії. Симптоми манії можуть змусити людину шукати деякі зовнішні стимулятори, і вони можуть почуватися добре, коли симптоми відносно не виражені. 

Легкі симптомиПомірні симптомиВажкі симптоми
Все здається як проблема, нетерпіння, тривожністьЛегке роздратуванняДратівливість
Щасливіше за звичайнеПосилений сміх та жартівливістьЕйфоричний настрій
Більш балакуча, гумористичнішаНастрій для спілкування та балакучість Мова легка, або не пов’язана між собою
більше думок, прискорені думки, зниження уваги Дезорганізоване мислення, низька концентраціяСтрибки ідей
Більш впевнена в собі, менш песимістичнаПочуття власної розумності, відсутня страх щось пробувати, надмірно оптимістичнаГрандіозність, марення Величності
Творчі ідеї нові інтересиПлани внесення змін, неорганізованість у діях, бажання більше пити чи куритиНеорганізована діяльність починається більше речей, ніж завершується
Вибаглива нервова поведінкаНеспокійна, волієш рух надсидної діяльностіПсихосоматичне збудження, не можеш сидіти на місці
Не настільки ефективна на роботі, проблема з утриманням уваги на завданніНевиконання завдань, затримки у роботі, подразнення іншихНеможливість закінчити звичайні активності
Дискомфорт у присутності іншихПідозрілістьПараноїдні ідеї
Більше сексуальний інтересСексуальні мрії, пошук сексуальної стимуляціїПідвищена сексуальна активність, розгальмованість
Звертання уваги на звуки та чутливість на людейШум здається голоснішим, кольори здаються яскравішими, розум легко блукає. Потрібно тихіше середовище, щоб зосередитись на думкахВідволікання уваги потрібно вперто працювати, щоб зосередитись на думках, або не можеш зосередитися на думках взагалі
Таб 1. Пам’ятка для клієнта ступені манії

Проте небажані джерела стимулювання можуть викликати роздратування чи злість. Для управління способом життя та запобігання рецидивам необхідно обмежити зайву стимуляцію, особливо коли людина вразлива до рецидивів гіпоманії чи манії. 

Спілкування з іншими може бути надмірно стимулюючим і може заважати нормальному сну. 

Сюди входить розмова про сімейні проблеми вночі після того, як усі лягли спати або тривала приємна розмова по телефону/в інтернеті з друзями, що тривають до ранку. Сексуальна активність може бути надмірно стимулюючою. 

Суперечки наприкінці дня, безумовно, матимуть надто стимулюючий ефект, і їх треба уникати, коли це можливо.

 Нові ідеї вважатимуться джерелом надмірного стимулювання. До того, як когнітивні процеси стають дезорганізованими, часто існує період, коли думки особливо чіткі та творчі. Пацієнти встановлюють нові зв’язки між ідеями, мають намір вирішувати проблеми новими та ефективними способами або вигадують унікальні та геніальні плани. 

Хоча це все дуже позитивний досвід, дії, включаючи планування та виконання нових проектів, можуть бути самі надмірно стимулюючими. 

Це особливо вірно, якщо вони трапляються пізно вночі, тим самим заважають сну або призводять до ризикованої поведінки. 

Терапевт не може знецінювати ідеї пацієнта, щоб не заохотити творчі здібності та розуміння. Але увага та контроль потрібні пацієнту. Нові ідеї на манії супроводжуються іншими симптомами манії. Потрібно допомагати пацієнтові добре використати свої творчі думки, не ризикуючи. 

Якщо клієнт не знає, які допоміжні заходи вжити, потрібно нагадати йому про правила гігієни сну, послідовність дотримання ліків і важливість запобіжних заходів від надмірного стимулювання. Це може бути делікатна область обговорення, оскільки деякі пацієнти сприйматимуть це як знецінення своїх чудових ідей, з іншого боку надмірна стигматизація їхньої творчості чи критика, яку можуть виражати інші значущі люди у їхньому житті. 

 У той час, коли активність може надмірно стимулювати клєнта, може бути корисним, якщо клієнт вестиме графік настрою. Не кожен день пацієнти можуть стежити за настроєм або такими помітними симптомами як порушення концентрації, режиму сну або рівня активності. Коли вони бачать негативні коливання, їм слід вказати можливу причину цього та внести корективи у поведінку за необхідності.

Нижче наведено внутрішні та зовнішні фактори гіперстимуляції. 

Внутрішні фактори стимуляціїЗовнішні фактори стимуляції
Стрибки думокШум 
Нові ідеї  Безладдя 
Нові планиОзадаченість 
Креативність Велика кількість людей 
Початок нових проектів Тягучки на дорозі 
Розмова про ваші проблеми Гучний сміх 
Згадка минулого Гучна музика
Телефонні дзвінки
Розваги дітей 
Групова терапія
Таблиця 3. Внутрішні та зовнішні фактори гіперстимуляції

Виявлення тригерів депресії 

1. Одна категорія тригерів пов’язана з уникненням та відсутністю позитивних підкріплень, таких як контакт із турботливими людьми або участь у приємних заходах. 

Позитивне підкріплення покращує та відволікає від проблем і дає більш збалансований погляд на реальність, що включає як позитиви, так і негативи. 

2. Інша категорія факторів, яку слід враховувати під час пошуку тригерів, які можуть посилити депресію – це тропність до негативних стресових факторів. 

Негативні чи стресові переживання посилюють депресію при біполярний афективний розлад, особливо коли людині тимчасово не вистачає здатності вирішувати проблеми чи організовувати їх досить добре, щоб подолати життєві перешкоди. 

Тригерами можуть бути конфлікти з іншими, телевізійні новини, що підкреслюють катастрофічне бачення світу, сумна музика чи фільми, інші депресивні люди, скарги інших, неорганізоване чи безладне середовище, фінансові негаразди.

 Крім того, зіткнувшись із проблемами (тригеруючими факторами) пацієнти почуваються безнадійнішими щодо майбутнього, безпорадними, щоб подолати суперечки, а себе, у свою чергу, бачать нікчемними. 

3. Третя категорія факторів, які можуть посилити депресію – це поведінка уникнення. 

Коли люди пригнічені та стикаються з проблемами, вони часто уникають стресу, а не справляються з ним. 

Оскільки уникнення працює над зменшенням стресу, згідно з теорією навчання, уникаюча поведінка погіршується негативно. Стрес знижується лише тимчасово. Тому закріплюється поведінка, що уникає, і пацієнт не вміє долати перешкоди надалі. 

Отже, важливо спитати улієнта, що погіршує його стан. 

Легкі симптомиПомірні симптомиВажкі симптоми
Сумний пригнічений чи нейтральний настрійЛегше плакатиВиражений сум
Немає настрою для спілкуванняНайменше спілкування з іншимиЗниження зацікавленості у повсякденних діях
Звичайні активності не такі цікаві як ранішеЗадоволення закінчується закінченням активності Надмірне та недоречне почуття провини
Звинувачуєш себе легше, ніж завжди, коли справа не так, частіше фокус на провалиСамокритикаЗвинувачення себе у всьому без будь-якої наявності критики
Не так голодна, може пропускати їжуЇжа приносить менше задоволення Відсутність апетиту, їжа не має смаку
Одяг став вільнішим, втрата ваги наприклад на 1,3 кг.Помірна втрата вагиЗначна втрата ваги 
Сон здається менш спокійним, румінація перед сном, засинання вимагає більше часуЗасипання вдається складніше, пробудження серед ночіБезсоння, дуже важко заснути пробудження серед ночі з неможливістю більше заснути
Втрата інтересу до таких справ як читання, розлад при необхідності виконувати якісь завдання, що вимагають більш тривалого часуПотрібно прочитати текст знову, дуже складно сфокусуватися на думціПорушення концентрації уваги
Бажання, щоб щось перестало хворіти, загальний пригнічений станДумки що життя не варто, щоб жити, безнадійність, немає розуміння як жили ранішеЗнижене, відсутнє задоволення
Невпевненість у собі, певна самокритичність, почуття себе невдахоюНе подобаюсь собі у дзеркаліНизька самооцінка, ворожість до зовнішнього виглядуБачу себе в дзеркалі, як незнайомого, незнайомуПочуття нікчемностіВигляд у дзеркалі викликає огиду
Таб 2. Пам’ятка для клієнта ступені виразності депресії

Що робити з підвищенням інтересів, збільшенням ідей та активності при біполярний афективний розлад? 

Мабуть, одним із найприємніших аспектів манії для пацієнтів є грандіозність. 

У маніакальному стані деякі пацієнти з біполярним розладом вважають, що можуть зробити чи подолати все, що завгодно. Поширення нових ідей та проектів у поєднанні з надмірною самовпевненістю, натхненною манією створює цикл діяльності, який може сам по собі продовжувати та нарощувати манію.

Не всі пацієнти з біполярним розладом мають цей симптом манії. Необхідно переглянути кожну історію пацієнта, щоб визначити, чи включали минулі епізоди манії посилення ідей чи активності.

 Оскільки зазвичай це починається повільно і наростає протягом епізоду, підвищена активність, пов’язана з манією, може бути маркером настання манії. Можна використовувати графік настрою пацієнта, відстежувати прогресування збільшених ідей у ​​підвищену активність та надмірну стимуляцію.

 1 крок – допомогти пацієнтові встановити зв’язок між змінами в інтересах, активності та змінами в настрої. 

2 крок – клініцист та пацієнт можуть разом переглянути чи існує зв’язок між настроєм та інтересом та зміною активності. Мета втручання на даному етапі – допомогти пацієнтам страждаючим манією, вибрати обмежену кількість видів діяльності з безлічі ідей, які мають його, що мають найбільшу ймовірність успіху і найменшу ймовірність негативних наслідків.

06.12Під час депресіїПід час гіпоманіїКоли все «нормально»
НастрійСумний пригнічений чи нейтральний настрійЄ якась загальмована реакція, провалювання (1 хвилина) у часі
СамооцінкаУ нормі допустимого
ВпевненістьПрояви невпевненості у собі. Але в останніх сесіях виникло бажання себе відстояти
АктивністьПотрібно прочитати текст знову, дуже складно сфокусуватися на думці Звичайні активності не такі цікаві як ранішеЦікаво в’язати, читати книги, відновлювати знання з математики з бажанням знайти хорошу роботу та бути незалежною
СонГарнийЗберігається гарний за винятком прокидання
ЇжаВідсутність апетиту, їжа не має смаку
Інші симптомиОдяг став вільнішим, втрата ваги наприклад на 1,3 кг.
Тригеріт синій колір та гостра реакція на запахи
Таб 4. Приклад відслідковування стану клієнтки під час депресії
ALT: Відслідковування станів клієнта
Графік відслідковування станів клієнтки

Методи лікування біполярний афективний розлад

Основними підходами до лікування біполярного розладу є:

  1. Фармакотерапія:
    • Для лікування маніакальних епізодів використовують атипові антипсихотики (кветіапін, оланзапін, аріпіпразол) або стабілізатори настрою (вальпроати, літій).
    • Депресивні епізоди лікують антидепресантами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), а також стабілізаторами настрою (ламотриджин).
  2. Психотерапія:
    • Психоосвіта: навчання пацієнтів і їхніх близьких виявляти ранні ознаки рецидивів.
    • Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ): допомагає управляти симптомами та адаптувати поведінку.
    • Сімейна терапія: залучення родичів для створення підтримуючого середовища.

Як впоратись зі змістом депресивних/маніакальних думок коли біполярний афективний розлад?

Депресивні або маніакальні думки можуть мати значний вплив на наш емоційний стан і поведінку. Ось кілька кроків, які допоможуть вам зрозуміти і впоратись з цими спотвореними думками:

1. Виявити характер дисфункційних думок

Перший крок у боротьбі при біполярний афективний розлад з депресивними чи маніакальними думками полягає у їх виявленні. Ці думки часто є автоматичними і виникають без свідомого контролю. Вони можуть з’являтись дуже швидко, особливо в моменти стресу, тривоги або емоційного виснаження. Для того щоб впоратись з ними, необхідно спочатку усвідомити їх наявність.

Автоматичні думки часто проявляються у вигляді негативних суджень, наприклад: «Я ніколи не досягну успіху» або «Я не гідний любові». Часто ці думки приходять одна за одною і, здається, керують нашими почуттями та поведінкою. Терапевт може допомогти вам звернути увагу на ці думки, пропонуючи зрозуміти, як вони виникають під час поганого настрою чи стресових ситуацій.

2. Тестувати дисфункційні думки

Другий етап полягає у тестуванні цих дисфункційних думок. Чи є вони насправді такими ж реальними, як нам здається? Існують ефективні когнітивні техніки, які допомагають об’єктивно оцінити думки і їхній вплив на наші вибори та дії. Це важливо, оскільки часто ми не помічаємо, як ці думки ведуть нас до деструктивної поведінки чи емоційних переживань.

Для цього можна використовувати методи запитань, наприклад: «Що я можу зробити, щоб перевірити, чи це правда?» або «Чи є інші можливі варіанти, як я можу це побачити?». Таким чином, пацієнт навчиться не піддаватися автоматичним думкам, а знаходити більш здорові альтернативи.

3. Реструктуризувати когнітивні спотворення

Нарешті, важливо працювати над реструктуризацією когнітивних спотворень, тобто змінювати те, як ми інтерпретуємо ситуації. Замість того щоб бачити все в чорно-білих категоріях, можна шукати більш реалістичні і збалансовані способи сприйняття ситуації.

Це допомагає не лише змінювати думки, але й формувати більш здорові емоційні реакції та зменшувати рівень стресу чи тривоги.

Виявлення дисфункційних думок

Щоб почати змінювати ці спотворені думки, потрібно спершу їх виявити. Це може бути складно, оскільки багато з цих думок виникають автоматично і не завжди легко усвідомлюються. Терапевт може допомогти вам виявити ці думки через обговорення нещодавніх стресових подій, які могли спровокувати зміни в настрої.

Ведення щоденника негативних автоматичних думок

Один із корисних методів для моніторингу негативних думок – це ведення щоденника автоматичних думок. Це допомагає зв’язати негативні думки з конкретними подіями, що їх викликають, та відслідковувати, як ці думки впливають на настрій і поведінку. Щоденник може містити інформацію про думки, емоції та дії, що відбуваються в момент стресу. Важливо регулярно аналізувати цей журнал і шукати шаблони, щоб краще зрозуміти, які думки спотворюють ваше сприйняття реальності.

З часом ви навчитеся розпізнавати автоматичні думки, контролювати їх вплив на ваше самопочуття та змінювати їх на більш конструктивні, що дозволить вам управляти своїм настроєм і поведінкою більш ефективно.

Як пригальмувати швидкість мислення коли біполярний афективний розлад?

Швидкість мислення може бути корисною, але коли вона стає занадто прискореною, це може призвести до стресу, тривоги та важкості у прийнятті рішень. Ось кілька стратегій, які допоможуть уповільнити мислення та відновити контроль:

1. Уповільнитись. Заспокоїти розум і тіло

Щоб пригальмувати швидкість мислення, перше, що потрібно зробити — це заспокоїти своє тіло і розум. Це дозволить зменшити емоційну напругу та дати можливість мозку працювати більш осмислено.

  • Використовувати релаксаційні техніки: Дихальні вправи, медитація або йога допоможуть вам знизити рівень стресу та направити увагу на зараз.
  • Зменшити стимуляцію (зовнішню та внутрішню): Спробуйте відключити зайві джерела стимуляції, такі як гаджети, шум чи перевантаження інформацією. Дайте собі час на спокій.

2. Концентруватись лише одночасно на одній думці/ідеї/дії

Ми часто намагаємось одночасно вирішити безліч питань, але це лише збільшує навантаження на мозок. Щоб уповільнити швидкість мислення, важливо зосередитись на одній задачі.

  • Визначити пріоритетні задачі: Зрозумійте, які завдання є найбільш важливими, і зосередьтесь на їх вирішенні.
  • Скласти лист задач «А»/ «В»: Розподіліть завдання на категорії за пріоритетом. Завдання категорії «А» — це найважливіші та термінові, категорія «В» — менш критичні, але також важливі.

3. Дотримуватись структури

При роботі з біполярний афективний розлад, маючи чітку структуру, ви зможете зменшити потік хаотичних думок і підвищити ефективність у прийнятті рішень.

  • Зменшити потік думок: Встановіть конкретні часи для розв’язання певних задач, не дозволяйте думкам безконтрольно линути.
  • Приймати рішення: Потрібно чітко вирішити, що для вас важливо на цей момент, і зосередитись на прийнятті рішень без зайвих вагань.
  • Вирішувати проблеми: Підходьте до кожної проблеми з чітким планом дій. Розділіть проблему на менші частини, щоб не відчувати перенавантаження.
  • Знаходити «За» і «Проти»: Використовуйте список «за» і «проти», щоб об’єктивно оцінити ситуацію та прийняти збалансоване рішення.
  • Фідбек від інших: Обговорення своїх думок та рішень з іншими може допомогти заспокоїти розум і отримати нові перспективи.
  • Правило 24 годин: Якщо це не надзвичайно термінова ситуація, дайте собі час на роздуми – 24 години можуть допомогти уникнути поспішних рішень і погіршення ситуації.

Ці кроки допоможуть вам уповільнити мислення, знизити рівень стресу та знайти більш ясне рішення для кожної ситуації.

Висновки

Біполярний афективний розлад (БАР) є складним і хронічним захворюванням, яке потребує не лише точного діагнозу, але й правильного супроводу та лікування. Навіть найбільш комплаєнтні пацієнти часто втомлюються від постійного прийому ліків, що знижує ефективність терапії в довгостроковій перспективі.

Враховуючи це все, хочемо порадити не нехтувати першими симптомами при БАР і звертатися до спеціалісту. Тим паче, коли є симптоми манії, при яких зазвичай клієнти якраз і не люблять звертатися по допомогу, бо їм на той час все здається легким та дієвим. Но це і є вже початок манії чи ніпоманії, де клієнти можеть робити досить неочікуванні дії даже від себе. І це може бути потім непоправимо. накшталт, як продаи дім, купити літак і полетіти у відпустку, витрати всі гроші у казино.

Буду рада, якщо трохи більше пролила свіло на це дуже поширене захворювання у сучасному віці. І пам’ятайте, вчасне звернення до спеціаліста дає набагато більше шансів з цим справитися, аніж коли в вас вже є повторюючий рецидив.

ALT: Психотерапевт з кінічного та пракичного психоаналізу. Еоційно-фокусована терапія
Клік на картинці веде на профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Сімейні кризи

1 907

Сімейні кризи – це неминучі етапи в житті, які проходять практично всі пари. Вони трапляються в певні періоди і супроводжуються неприємними емоціями: тривожністю, занепокоєнням, а іноді й відчуттям безвихіності, не прагнучи будь-що змінювати чи вдосконалювати.

Сімейні кризи: етапи життєвого циклу сім’ї

Нормативні сімейні кризи, як правило, виникають на певних етапах життєвого циклу сім’ї.

  • Кінець першого року спільного життя: ця криза знаменує собою завершення першого етапу адаптації та звикання до спільного побуту
  • 3-4 роки: ці сімейні кризи часто описують як «підводні», тому що про неї мало згадується в літературі. Він супроводжується депресивними відтінками, коли один із подружжя (часто дружина), відчуває труднощі у нових ролях. Наприклад, як мати спроби обговорити свої почуття часто сприймаються чоловіком як претензії, що може посилити внутрішню кризу.
  • 7-8 років: цей час називають «синдромом незадоволеності», коли партнери можуть усвідомити зниження інтересу один до одного чи незадоволеність життям у шлюбі.
  • 10 років: символічний рубіж, що розділяє етапи життя сім’ї. Часто саме в цей період багато пар вирішуються на кардинальні зміни — будь то переїзди, розставання або пошук нових рішень.
  • 10-12 років: криза інтимної близькості, де обидва партнери вже сформовані особистості, але вони так і не навчилися досить близько говорити про важливі проблеми, які їх хвилюють.

Етапи нормативних криз у сімейному житті можуть розтягуватися роками, формуючи своєрідні цикли відносин. Наприклад, у період від 15 до 18 років спільного життя у багатьох сімей виникає велика криза. Сюди відносяться й інші значні віхи, такі як 24 та 30 років шлюбу. Часто, коли пара приходить до сімейного терапевта на межі розлучення, йдеться про те, що криза досягла свого піку.

Особливо яскраво сімейні кризи проявляються у формі побутових конфліктів, які на початкових етапах можуть здаватися незначними. Наприклад, наприкінці першого року спільного життя або трохи пізніше можуть почати дратувати повсякденні звички партнера.

Здаються речі, такі як неприбрані шкарпетки, немитий посуд, можуть сприйматися вже не як випадкові моменти, а як навмисні акти, що виражають зневагу і навіть бажання зачепити.

ALT: Кризи сімейних пар повинні бути завжли

Нормативні сімейні кризи

Нормативні сімейні кризи — це кризи, з якими сімейна система, чи то подружжя, чи вже велике сімейне об’єднання, стикається в міру проходження життєвих етапів, згідно з певним «графіком».

Це можна порівняти з тим, як ми приходимо до лікаря, і він, бачачи наш вік, пояснює, що певні вікові зміни є неминучими. Або, як у дітей, спочатку випадають молочні зуби, а потім прорізаються корінні, і на це ніяк не впливає наше бажання чи воля.

Зазвичай до цих «нормативних» тимчасових рамок сім’ї ставляться скептично. Часто мої клієнти, посміхаючись, кажуть: «Ні, це не тому, що ми 10 років разом, просто наша криза була завжди, а зараз стала гострішою».

У спокійний час, без серйозного стресу, навряд чи хтось із нас наважився б тягнути до кабінету психотерапевта не лише себе, а й партнера, а тим більше всю родину. Тому практично завжди сімейна терапія — це кризова терапія.

Проте саме кризи, з якими стикаються сім’ї, дають нам можливість допомогти їм вийти на новий рівень, перейти від однієї стадії до наступної.

Ненормативні сімейні кризи

Крім нормативних, існують і ненормативні сімейні кризи, що виникають на тлі несподіваних подій чи стресорів:

  • іпотека, переїзд або капітальний ремонт. Кожна з цих подій кидає виклик стабільності, і хоча вони часто асоціюються з покращенням умов, насправді такі зміни додають стресу, провокуючи конфлікти і навіть кризи у відносинах;
  • народження дітей також є нормативною кризою, будь то первісток чи наступні діти. Кожна дитина вносить у сім’ю нову хвилю змін, торкаючись звичок та звичаїв, які складалися протягом років;
  • похід дитини до школи ще один ключовий етап, коли система сім’ї проходить перевірку на міцність. У цей період на поверхню виходять конфлікти та внутрішні напруження, які раніше могли бути непомітними. Рівень симбіозу та батьківського залучення у процесі дорослішання дітей іноді настільки великий, що цей процес супроводжується сильною тривогою і навіть внутрішнім опором.

Як впливає гомеостаз сім’ї

Гомеостаз, або прагнення сім’ї зберегти існуюче становище, найчастіше підтримується сформованими патернами взаємодії, які допомагають сім’ї “виживати”. Коли колишній баланс (гомеостаз) сім’ї порушується, це відкриває шлях для змін.

Тут діють два ключові механізми — з одного боку, прагнення розвитку та проходження всіх етапів життєвого циклу, з другого, якоря і перепони, які утримують сім’ю у колишньому стані.

Ці механізми, як правило, вибудовані неусвідомлено, але вони дозволяють подружжю або утримувати баланс, або взагалі формувати відчуття стабільності та безпеки. Коли виникають такі сімейні кризи, то це зазвичай означає, що в гомеостазі утворилася тріщина. Колишні шаблони, звичні стереотипи та неусвідомлені механізми більше не працюють, оскільки сімейна система — це динамічна структура, і вона потребує розвитку, а не застигання.

Дорослість дітей та кризи симбіозу в сім’ї

Це неминучі етапи, які з часом приводять систему до випробувань. Спочатку у батьків можуть бути різні уявлення та спогади про школу та дорослішання, засновані на їхньому особистому досвіді. Цитати кліієнтів:

  • “Я була впевнена, що “нас ця криза не торкнеться”:
  • “Ми вже півроку лаємося на зовсім не пов’язані зі школою теми”.

Ці цитати підкреслюють, що підвищення рівня тривожності в сім’ї не завжди пов’язане безпосередньо зі школою, але найчастіше він все-таки призводить до посилення симбіозу, коли система ніби “регресує” до ранніх моделей взаємодії і відбуваютьс сімейні кризи.

На таких етапах сім’я схильна використовувати несвідомі патерни спілкування і звички. з прикладів: батько сімейства зазначив, що “його дохід прямо залежить від якості відносин”. “Чим гірші стосунки, тим менше я заробляю”.

І, звичайно, одна з найбільш відчутних криз, з якою стикається практично кожна сім’я, – це криза феномену “спорожнілого гнізда”. Коли один або кілька дітей залишають будинок, щоб розпочати самостійне життя, рівень тривожності у батьків різко зростає.

Підлітковий вік та його вплив

Сьогодні підлітковий вік настає значно раніше, ніж це вважалося раніше. Якщо раніше підлітковим вважали вік із 13 років, то тепер спостерігаються його ознаки вже у дітей 9–10 років. Батьки, бачачи, як їхній “дитина”, якого вони звикли обіймати і тиснути, усувається, коли його намагаються обійняти, часто переживають хворобливі емоції. Деякі матері, наприклад, описують, як уже юнацький голос їхнього сина може сухо сказати: “Не треба”, що викликає у них смуток і навіть сльози.

Невиконані процеси сепарації 

Мюррей Боуэн та її теорія про сімейні кризи чудово ілюструють, як невиконані процеси сепарації і сильна прив’язка до минулих поколінь, якими може передаватися навіть горе, ускладнюють як переживання втрат, а й можливість адаптації.

Це стає особливо важливим для тих, хто стоїть «поруч» і повинен підтримувати близького в таких моментах, що в деяких випадках стає неймовірно складним завданням.

Боуен пояснює, що напруженість між поколіннями, якщо сепарація була належним чином завершена, може викликати не тільки складності у парі, а й у сімейної системі загалом.

Те, як травма чи напруга передаються “по вертикалі” – від батьків до дітей – може впливати на горизонтальні відносини між партнерами, і це справді часто посилює конфлікт, загострює атмосферу та заважає порозумінню.

Роль батьківства

Тут, безумовно, важливий приклад Франсуази Дольто та її концепція того, що підлітки (і, до речі, діти взагалі) потребують стабільних, зрілих та емоційно здорових батьків. Ця істина допомагає зрозуміти, як сімейні кризи, як вплив підліткового віку на всю сім’ю, довбає по батькам, відносинам і всьому звичному укладу сім’ї.

Складність і тиск цього віку мають сильний вплив на батьків, які самі відчувають тривогу, втому і нерідко звинувачують себе в недосконалості. І тут, як наголошував Дональд Віннікотт, важливо усвідомлювати і приймати своє «досить добре» батьківство. Цей підхід дозволяє батькам не прагнути бути ідеальними, що допомагає уникнути надмірної самокритики та краще впоратися з труднощами.

Якість стосунків батьків — це справді визначальний чинник для емоційного та психологічного здоров’я дітей. Якби батьки ділилися своїми труднощами, не приховуючи їх, це могло б дати дітям важливий досвід та розуміння реальності, що, в свою чергу, допомогло б їм краще справлятися з власними викликами.

Важливо розуміти, що ідеалізований образ сім’ї та батьківських відносин може створити хибні уявлення про те, як виглядають реальні стосунки. Поділившись своїми переживаннями, батькам вдається продемонструвати, що конфлікти та труднощі – це нормальна частина життя, а не щось, що треба приховувати. Це по суті дає дітям інструмент для усвідомлення, що в житті буває складно, і це нормально.

Криза “спорожнілого гнізда”

Цікаво, що деякі батьки називають цей період початком спорожнілого гнізда. Для них навіть простий факт, що діти йдуть з дому вчитися або заводять стосунки, перетворюється на справжню втрату. Цей процес нерідко супроводжується гіркотою від усвідомлення, що тепер у будинку пусто.

Про цей феномен писали такі автори, як Грегорі Бейтсон та Пол Вацлавік, чиї роботи присвячені теорії комунікації. Вони наголошували, що початок багатьох захворювань, у тому числі психосоматичних та поведінкових порушень (таких як анорексія і навіть шизофренія), може бути пов’язаний з особливостями сімейних комунікацій. Особливо на етапі відокремлення дітей від сім’ї.

У своїй практиці, наприклад, я бачу зростання числа випадків анорексії у підлітків та молодих людей, особливо у великих містах.

Постає питання: чому труднощі саме цього періоду життєвого циклу часто переростають у проблеми?

На рівні повсякденного мислення може здатися, що в усьому винен сам підліток, його складний і нерідко конфліктний характер. Особливо якщо подружжя не подолало попередні сімейні кризи та їх взаємодія зводиться лише до обговорення дітей. Якось на прийомі, поставивши подружжю просте запитання: “Коли ви востаннє проводили час удвох?”, я почула від них відповідь: “Останнього разу ми були разом наодинці до народження дітей”.

Сімейні кризи: емоційне розлучення

На жаль, цей стиль взаємодії може призводити до так званого емоційного розлучення – коли пара офіційно залишається разом, але втрачає близькість та емоційний зв’язок. Вони забувають, як проводити час один з одним, як взаємодіяти поза обговореннями, пов’язаними з дітьми і виникають сімейні кризи. У нашій культурі, де прийнято віддавати пріоритет дітям та турботі про них, батьки часто відсувають на задній план свої особисті та подружні стосунки, що лише посилює емоційне відчуження.

У нашій культурі, де ідеали злиття між партнерами часто зводяться до абсолюту, підтримується ідея про те, що “чоловік і дружина — одне ціле”, “жінка – шия, чоловік – голова”.

При цьому подружжя перетворює свої очікування від партнера на щось дане. Ввоно починає сприймати іншого як “свою частину”, а не як окрему особистість. Виникають очікування, що інший вгадує бажання без слів, ніби подумки “прочитає” їх. І це може відбуватися, навіть якщо самі ці бажання не до кінця усвідомлені. На прийомі я часто чую фрази на кшталт: “

Ну він же повинен розуміти, чого я хочу, адже він – мій чоловік!”. Це очікування абсолютної емпатії, де партнер автоматично, без слів, виконує бажання іншого, може призводити до нерозуміння та образ. Адже череп непрозорий, і кожен має свій погляд на світ, який не завжди збігається з уявленнями партнера.

Проблема віддалення при емоційному розлученні

Пари, які уникають обговорення почуттів, часто стикаються з емоційним відчуженням. Це посилює незадоволеність і накопичує образи..

Проблема тут у тому, що у відносинах починають формуватися образи. Адже якщо чоловік — це частина мене, навіщо йому пояснювати, що я хочу? Ми ж не розмовляємо зі своїми руками чи ногами, тому що вони природно “підкоряються” нашим бажанням.

Але партнер не частина нас, і очікування, що він прочитає думки, стає джерелом конфліктів. Поступово кожен із подружжя починає відчувати, що його очікування не виправдовуються, що часто веде до взаємного розчарування та емоційного дистанціювання.

“Пастка” злиття, заснована на уявному розумінні один одного без слів. Вона стає причиною не просто побутових конфліктів, а глибокої емоційної незадоволеності, яка накопичується. Особливо коли відносини “застрягають” у подібній моделі.

Щоб долати ці сімейні кризи, важливо вміти висловлювати свої потреби. Здавалося б, це очевидно: говорити один з одним безпосередньо про свої бажання, очікування. Однак у нашій культурі вираз особистих потреб часто сприймається як егоїзм чи непристойність.

Проблема вигорання при емоційному розлученні

У суспільстві прийнято бути “ідеальними”, віддавати останнє заради інших, але не думати про себе. Така установка призводить до емоційного вигорання, оскільки у стосунках не можна черпати з “порожньої криниці”. Коли партнери пригнічують свої потреби, їх “батарейки” згодом розряджаються.

Але, як показує практика, довга відмова від власних потреб подібна до стиску пружини: чим більше тиск, тим більше згодом пружина розіжметься і неминуче прийдуть нові сімейні кризи.

Парадокс: у нашому суспільстві, де розрив відносин вважається чимось важким, часто простіше зібрати речі і піти, ніж чесно і відкрито обговорити образи, що накопичилися.

Хоча, можливо, просте визнання своїх почуттів та обговорення кордонів допомогло б їм побудувати нові, зрілі стосунки, замість “кидати валізи”.

Тимчасова розлука, як сімейні кризи

Коли ступінь злиття у відносинах досягає максимуму, як описував це Віттакер, партнери буквально починають відчувати себе єдиною істотою. У такій ситуації розлука, навіть короткочасна, стає неймовірно болісною, ніби хтось намагався відірвати від них частину тіла — руку, ногу чи вухо.

І коли один партнер вирішує провести час окремо, виникає сильне відчуття тривоги та страху. У такі моменти робота з парою потребує особливо делікатного підходу.

Іноді тимчасова розлука дозволяє партнерам «перезавантажитись», знайти особистий простір для роздумів, що може провокувати сімейні кризи, нові етапи у відносинах. І, як показує практика, часто такий підхід викликає побоювання, особливо коли один із партнерів переживає тяжку втрату, кризу чи хворобу.

У такі моменти терапевт допомагає партнерам усвідомити, що тимчасова відстань не означає «втеча». А відмова від зобов’язань, скоріше дає можливість знайти емоційні ресурси для підтримки один одного та самих себе.

Роль психотерапевта в роботі з парою

Уіттакер та інші фахівці підкреслювали важливість спільної роботи з обома партнерами, а на окремій терапії обговорювати відчуття, що виникли при сімейному прийомі. 

Коли пара приходить з відчуттям «застою», як це буває через роки шлюбу, коли образи забуті, а пристрасті згасли, терапія може допомогти їм на новому рівні порозумітися.

Термін про “зони внутрішньої самотності”ввів Олександр Алексєєв, де писує місця в психіці, куди ми йдемо в моменти нерозуміння, самотності чи емоційного заперечення, часто з дитинства.

Саме в цій сфері виникають сімейні кризи, як неврози та стереотипні очікування. Наприклад, “він повинен, нарешті, почати заробляти більше” або “вона має частіше дбати про будинок”. Ці очікування, які підживлюються минулими травмами, лише посилюють розчарування, якщо не знаходять підтримки у реальності.

Робота в парі дозволяє терапевту зайняти “роль перекладача” і ”адвоката диявола”: він допомагає кожному партнеру озвучувати та розуміти потреби один одного, створюючи “спільну мову”. Це допомагає прояснити приховані образи і вивести назовні напругу, що накопичується.

При цьому добрим терапевтичним підходом стає підтримка будь-якої розв’язки, до якої вони можуть прийти. Чи то оновлений і зрілий союз чи здорове розставання, завдання терапевта полягає у забезпеченні їхньої емоційної усвідомленості та готовності до наступного етапу життя. Разом чи порізно.

Інакше, руйнівні шлюби та розлучення, особливо якщо процес був хворобливим і недостатньо усвідомленим, завдають шкоди не тільки подружжю, а й дітям.

Підходи роботи терапевта у процесі терапії

Сімейна динаміка настільки складна і багатошарова, що прогнозувати, як розвиватимуться події і які їх очікують сімейні кризи практично неможливо. Кожна сім’я є унікальною, і кожен член сім’ї вносить свої особливості в загальну картину. Люди можуть приймати несподівані рішення, змінювати пріоритети, і це завжди буде частиною їхнього шляху. Замість цього краще зосередитися на підтримці безпечного простору для спілкування та на способах. Це дозволяє парі усвідомити свої почуття та потреби.

Тут пари можуть працювати над своїми відносинами, використовуючи терапевтичні техніки та підходи, щоб «прочистити» їх. І ключовим вмістом буде те, що саме слова та дії подружжя мають величезне значення, коли мова йдеться про сімейні кризи. Психотерапевти можуть надати інструменти та підтримувати, але кінцевий результат залежить від того, як партнери застосовують ці інструменти у своєму житті.

Техніки роботи сімейного психотерапевта з парами

Ось кілька технік та підходів, які можуть допомогти парам, де є сімейні кризи у процесі терапії:

  1. Активне слухання. Це ключова техніка, яка допомагає партнерам почути один одного. Важливо не просто чути слова, а й розуміти почуття та потреби, що стоять за ними. Це може включати перефразування, уточнення і завдання відкритих питань.
  2. Обговорення емоцій. Допомагати партнерам ділитися своїми емоціями та переживаннями, які вони відчувають щодо один одного та в сім’ї Це створює можливість взаєморозуміння.
  3. Ідентифікація та зміна негативних патернів. Пари можуть працювати над виявленням та зміною деструктивних моделей поведінки, які повторюються у їхніх стосунках.
  4. Техніки усвідомленості. Практики усвідомленості можуть допомогти партнерам бути більш уважними до своїх почуттів та реакцій.
  5. Рольові ігри. Іноді корисно програти ситуації, які викликають конфлікт, щоб побачити їх з іншого боку і зрозуміти позицію партнера
  6. Створення спільних цілей. Партнери можуть працювати над визначенням спільних цілей для своїх відносин, що допомагає створити спільне бачення та мотивацію
  7. Вираз подяки. Регулярне вираження подяки та вдячності за позитивні якості один одного допомагає зміцнити емоційний зв’язок.
  8. Ритуали спілкування. Встановлення регулярних зустрічей для обговорення важливих тем може допомогти підтримувати відкритість та довіру у відносинах.

Те, що деякі пари приходять із наміром розлучитися, але в результаті цього не роблять, також підкреслює складність процесу. Часто слова та наміри можуть змінюватися у міру того, як пари працюють над собою та своїми стосунками. Це підкреслює важливість контексту та динаміки, яка існує у кожній парі.

ALT: На фото зображен психоолог
Клік на картинці веде до мого профілю в фейсбук

Якщо у вас є стійке відчуття, що в вашій парі час від часу підіймаються одні й ті ж самі теми для оговорення, проте замість того, щоб вирішити іх, ви тільки підсилюєте ці конфлікти, чи стараєтеся іх уникнути, можливо є сенс звернутися до психолгів проекту, вибравши спеціаліста, який вам підійде, та розібравши ці токсичні цикли перейти на новий, більш свідомий та глибокий рівень поваги та довіри в вашій парі.
Дайте собі дозвіл бути щасливими!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Тінь та її особистість

3 451

Тінь та її особистість: що це таке?

«Людина стає просвітленою не тому, що уявляє собі фігури зі світла, а тому, що робить темряву свідомою. Однак остання процедура не з приємних і, як наслідок, непопулярна!”

Карл Густав Юнг 

Теорію про Тінь та її особистість придумав відомий психоаналітик Карл Густа Юнг. Ця теорія є настільки неоднозначною, наскільки і складною для розуміння та роботи. Карл Густав Юнг вважав, що усвідомити свою тінь і навчитися управлятися з нею, це доля всіх людей. 

Тінь  – це сукупність рис, якостей, особистості, які ми витісняємо, які ми в собі не приймаємо, які нам здаються, можливо, поганими, можливо, соціально несхвалюваними.

Тобто, наша тінь – це ті якості, які ми взагалі не вважаємо своїми, але вони в нас присутні. Джеймс Голліс пише, що тінь – це те, що змушує відчувати в нас дискомфорт від самих себе.  Це така наша частина, яка може нам не подобатися, може лякати, може викликати відторгнення, і яку ми можемо помічати тільки в інших людях. Але вона від цього не перестає бути нашою частиною. 

Чому ми не можемо усвідомити Тінь?

Джеймс Куліс, відомий психолог дуже цікаво написав, що Тінь та її особистість починається з Конфлікту.  І для нас дуже цінно знаходити цей конфлікт та розглядати його, бо цей наш внутрішній конфлікт і є Тінь, яка може виявлятися у якихось заряджених ситуаціях, коли ми розуміємо, звідки ростуть ноги у наших емоціях.

Існує чотири способи, якими тінь та її особистість виявляються у нашому житті:

  1. Тінь залишається активною, але несвідомою. Коли ми на щось дивно реагуємо, а потім не можемо собі пояснити. Ми часто в таких випадках говоримо, “На мене щось найшло”, “У мене впало забрало”, “Мені знесло вежу і почалося”. І ось тут варто бути дуже уважним і розглянути, і дослідити, що відбувається з нами тут. Тому що, швидше за все, тут Тінь показує свої вуха. 
  2. Тінь заперечується, але проектується на інших. Коли вас критикують. Наприклад, і у вас є відчуття, що це взагалі не про вас, але вас це зачіпає. І це теж гарна нагода з цією ситуацією розібратися. Можливо, там є якесь там дзеркало, щось там про вас. Та коли ви критикуєте когось. Це також може бути проекцією, тому що все, що ми не визнаємо собі, ми проектуємо на інших. 
  3. Тінь узурпує нашу свідомість, опановуючи нами. Коли ми починаємо поводитись не так, як планували.
  4. Тінь розширює нашу свідомість через визнання, діалог, засвоєння її вмістом.  Коли в голові спливають обмежуючі переконання, які, виростаючи, ми пам’ятаємо вже, як свої.  Травмуючі нас епізоди, присутні від значних об’єктів у дитинстві.  Ми їх точно і дослівно не пам’ятаємо, але вони у нас є точно у наборі якихось тверджень. Твердження, які ми можемо легко помітити, вони виявляються в різних контекстах. І ми можемо відловити тінь через міркування про те, в що ми віримо.
ALT: фото та опис експерту з клінічного та практичого психоаналізу
Посилання на пряямий профль із контактами

Механізми роботи

Головний механізм Тіні та її особистості- захисний. Цей захисний механізм психологи називають Проекцією.

Проекція – це несвідомий процес. Таким чином Его захищає себе і вашу персональність, воно дає хибну ідентичність. Погодьтеся, якби це не було нашим наболілим, колись витісненим, воно б нас не дратувало. Когось бісить нахабство, когось – жадібність.

Коли ми бачимо зміст тіньового несвідомого – це проекція. Ось так, за допомогою проекції ми відбиваємо власні тіньові сторони на інших. Злимося на інших, обурюємося, бо не визнаємо ці якості в собі. Наприклад, ви можете дратуватися на людину, яка спілкується з вами розв’язно. Але насправді вона може поважати вас, просто у її манері відкривається ваша власна розв’язність. І якби її не було у вас, вона б не турбувала вас так сильно в тій людині.

Золота тінь 

Також,  Карл Юнг ввів таке поняття, як «Золота тінь». Це наша зона зростання та розвитку.

Наприклад, коли дитина любить малювати, і вона малює всюди: на шпалерах, на стінах. Або коли дитина досить активна і бігає по квартирі, кричить, а мама її бере і різко тримає в облозі: “Досить кричати, як недорізаний, вгамуйся”. Або “Що це ти намалював, як курка лапою, розмалюй хоч красиво це убозство”.  І його життєва енергія, необхідна у розвиток не проявляється там, де це доречно. Тому що в нього лишається в пам’яті, що це недоречно, страшно, соромно.

Золота тінь розмовляє з нами мовою захоплення. Захоплення властивостями інших людей. Коли вас щось захоплює в іншій людині, не подобається, а саме захоплює, знайте, що у вас ця якість теж є. Просто воно у вас пригнічене. Це якась ось така ваша Золота тінь. Ось таке! 

Невизнані частини

То як же виявляється насправді наша Тінь та її особистість? Існують 3 яскраві переживання, які свідчать про те, що поряд з нами завжди є не визнана частина:

  1. Ненависть
  2. Безпорадність
  3. Байдужість

Ось так не ресурсні прояви людини, на перший погляд, є дуже яскравими показниками величезної кількості енергії, не визнаних людиною своїх частин. 

Карл Юнг свого часу писав дуже цікаву метафору:

“Доколи до тебе приходить депресія, дама в чорній вуалі і жалобній сукні, зроби добрий жест, запроси її за стіл і випий з нею каву або чай, пригости її булочкою для того, щоб поговорити з нею і можливо ти щось дізнаєшся дуже значуще та важливе тобі».

У наш час депресія є одним із найяскравіших невротичних творчих новоутворень, які люди використовують часто-густо. І вони безпосередньо пов’язані саме з цими трьома переживаннями. 

Тінь та її субособистості

У кожної людини є свої тіньові субособистості:

Ненависть

Коли ми починаємо ненавидіти, але ми не визнаємо, що ми зараз просто ненавидимо цю людину, за те, що вона виявляє якісь якості, які ми собі не дозволяємо, ми вважаємо, що це жахливо, хоча можливо в цьому багато ресурсів, або нам соромно за те, що у нас теж бувають такі думки, бажання та ідеї. Процес індивідуації вимагає інтеграції тіні та її особистості, і це може допомогти зменшити ненависть, оскільки людина більше не потребує переносити свої внутрішні конфлікти на інших.

Ненависть також може виникати як проєкція певного архетипу, наприклад, архетипу «ворога» або «антигероя». Це може бути спробою психіки впоратися з глибокими внутрішніми страхами або конфліктами, які неможливо усвідомити безпосередньо. Тому проєкція на зовнішній об’єкт чи людину стає способом вираження цієї боротьби, але також веде до конфлікту і ненависті.

Ненависть може також проявлятися в результаті внутрішньої поляризації, коли особистість розколюється між протилежними аспектами. Наприклад, свідоме прагнення до порядку і гармонії може конфліктувати з несвідомими бажаннями або агресивними імпульсами, що викликає почуття ненависті або відрази. Це частина процесу психічного розвитку, коли свідомість намагається інтегрувати протилежності.

Також, ненависть може бути психологічною захисною реакцією на глибокий страх або вразливість.

Безпорадність/безвихідність 

Відчуття безпорадності, безнадійності, безсилля іноді, вкрай необхідні для вирішення багатьох питань. Людина може відчувати безпорадність, коли її свідомість стикається з цими темними аспектами.

Це може бути страх, відчай, почуття провини або сорому. Прийняття тіні — важлива частина психічного зростання. Безпорадність тут пов’язана з необхідністю прийняти власну вразливість і недосконалість. Коли людина вчиться приймати свою вразливість і недосконалість, а також інтегрувати тіньові аспекти особистості, то безпорадність спонукає до пошуку глибшого сенсу, досягнень внутрішньої гармонії і врешті-решт до розуміння власного справжнього Я.

Байдужість

Ця субособистість проявляється, коли людина все собі дуже довго забороняла. Забороняла входити в контакт із негідними людьми, бути з негідними чоловіками та дружинами. Забороняла спілкуватися із негідними батьками, дітьми, співробітниками. Тобто слово «негідний» тут є ключовим. 

Є такий жарт, що спочатку світ став недостойним цієї людини, а потім разом із втратою цього світу людина втрачає свої переваги. Роджер Янг дуже цікаво виділив таку думку, що одним із найсильніших джерел харчування фанатизму та залежності є Тінь. Тому що будь-який вид такої патологічної залежності наша енергія, що харчується погано. І неважливо, це залежність від алкоголю, наркотиків чи від ідеалізму, спрямованого чи зовні, чи всередину. 

І більше того, саме така форма залежності, коли ми свою енергію впроваджуємо у допоміжні якісь обсяги, допоміжні мрії, які тягнемо за собою, дозволяє нам втрачати контакт із собою та не розуміти, не усвідомлювати, що ж насправді відбувається у нас. всередині.

І навколишній світ, який нас лякає, жахає, викликає почуття провини та сорому, насправді є величезним збільшувальним склом чи дзеркалом нашого внутрішнього світу. Тому що якщо я розумію, що я маю ці якості, і я знайшла їм застосування, тобто я знаю, що я можу казати неправду, або я можу бути злим, або я можу бути несправедливою до когось, і знаю ці ситуації достатньо чітко та можу їх ідентифікувати, то моя небезпека для себе і оточуючих рідко знижується.

Недарма говориться, що найнебезпечніша людина – це та, яка не бачить, наскільки вона небезпечна сама.

Ресурси

Проте, якщо людина знає ті речіі, які можуть завдати біль та небезпеку іншій людині, то не буде прагнути довести свою правоту будь-якими шляхами. 

Здорова людина ніколи не буде нікого мучити, і ніколи не буде сперечатися з тим, що зараз її якісь дії, не спеціальні, завдати комусь болю, могли зіткнутися з прийняттям тієї чи іншої людини, з її болісною частиною тіні. Вона може прийняти і те, що зараз відбувається з нею, могло завдати біль іншому. Не тому, що вона цього хотіла. І знайти у собі ресурси, підтримати людину, поговорити з людиною, і прийняти її думку про неможливості контакту зараз. 

Вона стає більш плинною до процесів, які не відповідають ідеальним уявленням про себе.

Тінь та її особистість: екзистенції

Коли ми працюємо з Тінню, у людини знижується напруга в контексті з шістьма основними екзистенційними цінностями. Тому що коли у людини дуже слабкий контакт з Тінню, то екзистенції, тобто даності, які ми не можемо змінити як людську, біологічну істоту, а саме:

Самотність

Ми всі самотні, а значить індивідуальні, і що це буде завжди, і що незалежно від того, що я можу визнавати і зливатись зі своїм партнером, зі своїми дітьми, зі своїми близькими, дуже тісно. Ми все одно різні, і це обов’язково виявлятиметься в наших відносинах. І моя готовність до різниці – це якраз моя опрацьованість у плані усвідомлення своєї тіньової сторони. 

Не завжди буде так, як хочу, і не завжди буде так, як ти хочеш. Завжди буде тільки так, як ми можемо створити це разом.

І в цьому сенсі, коли з’являється вільний час, або наш партнер хоче вільного часу, або коли у нас виникають конфліктні ситуації, що потребують цього часу, самотність не стає для нас причиною байдужості, ненависті та безвихідності. 

Кінцевість буття

Кінцевість буття ту вживається в сенсі розуміння саме, як смерть, причому не лише в її глобальному прояві, а й у прояві миттєвому.

Наприклад, ті відносини, які були, вони вже не є такими. Це також смерть. Ті погляди, які я мала щодо іншої людини, вони зараз змінюються. Це також смерть. Слова, які я не готова була почути, вони формують у мені це відчуття тотальної зміни. Це також смерть. І коли ми досить уважні до цих змін у нашому житті, то кінцівка не буває такою, що глобально захоплює нашу психіку і розум. 

Ми стаємо готові, ми стаємо більш сповільненими, і ми менше упускаємо важливих подій для природного проживання, щоб будь-які зміни не перетворювалися на катаклізми ї епідемії. 

Свобода

Ми всі хочемо свободи, обирати цю свободу, но ми всі в дитинстві привчаємось до того, що в нас є а) борги; б) б) неможливості; с) відповідалність за що ми хочемо і за те, що нам приходиться терпіти, що цього не хочуть інші, і знаходити якісь адаптивні дії. 

Я маю свободу зробити любий вибір за який я готова нести відповідальність і зіштовхуватися з незадоволенням людей, не втрачаючи до них поваги. 

Тривога

Тривога завжди є провісницею, що ми дуже близько до чогось підходимо. дуже важливому для нас, з іншого боку, є наші привиди тіней, з якими нам доведеться познайомитися.

Чому Люди застрягають у комфорті та всіма силами намагаються утримати його?

Тому що тут зберігається нами едемський райський сад. Я боюся втратити комфорт про своє уявлення про себе. Але життя змушує нас щось хотіти, кудись бігти. Як говорили великі філософи: “Поки я живу, я хочу, поки дихаю я роблю бажання можливими.

Юнг сказав дуже важливу річ, що перший крок у роботі з Тінню починається з переговорів між моїми бажаннями, моєю Персоною та всім, що викликає ці переживання (байдужість, безвихідність та ненависть). 

Персона – це те, на що ми можемо спертися, створена нами авторитетна думка, яка відповідає і нашим уявленням про себе, і нашим проявам назовні, і підтвердженням оточуючими).

Даність 

Це те, що життя відбувається у матеріальному тілі, яке підтримує нашу сексуальність. У сучасному світі відбувається насильство про матеріальне тіло та сексуальність, які, з одного боку, створюють опір розвитку, і, з іншого боку, обмежують потенціал можливості. Тобто робота з Тінню, що ми не хлопчики чи не дівчатка, що з нашою заздрістю до хлопчиків чи дівчаток, або до певних дівчаток своєї статі чи хлопчиків своєї статі, ось цією частиною, яка викликає ненависть, байдужість, і безпорадність, у плані сексуального контакту, завжди породжує деструктивну жорстку конкуренцію, що призводить до ізоляції та руйнування соціальних значущих зв’язків.

Недосконалість

І це теж бич нашого життя. Тому що нас з дитинства привчають до того, що ми повинні бути опорою, такими, і не повинні бути такими, і не повинні бути сякими, повинні відповідати чи не відповідати, і цих боргів накопичується за життя так багато, що жоден банк не існує може покрити це жодним кредитом. Тому що ми стаємо, повинні повернути собі право жити. А то таке повернути право жити? Це повернути собі право на недосконалість наших тіньових сторін, які можуть бути вкрай необхідні для вирішення моїх багатьох питань, у зв’язку з моїми бажаннями, цілями і моїм шляхом. Юнг каже дуже цікаву думку, що 

Найчесніша людина є людина, яка усвідомлює межі брехні, яку він говорить. 

Тінь та її особистість, як недосконалість

Коли ми працюємо з недосконалістю, ми стаємо мужніми і осягаємо ті сторони, кинуті собою де нам необхідні креативність і творчість для проживання цієї недосконалості.  І недосконалість завжди є частиною спроможності знаходження людей, свого світу. Ми не можемо завжди належати до світу рівноцінно рівнозначно. Хтось нам дорогий, хтось не дуже, когось ми хочемо бачити постійно, а когось ми уникаємо за всяку ціну. Не всі частини тіні та її особистості приймаються так близько. 

  • коли ми говоримо, що наша недосконалість є частиною нашої цілісної особистістю, ніби ми спираємося на гірську стіну;
  • коли Тінь та її особистість стають найменшими та непомітними? Коли ми знаходимося практично з нею впритул. Тому що, коли людина спирається на стінку, його тінь не покриває його. 

Підлітки всі недосконалі і перебувають у стані формування своєї цілісності та своєї персони та у фазі найбільш свого активного знайомства зі своєю Тінню. При цьому не лише самостійно, але ще й з батьками, які на цей момент точно не можуть уникнути своєї Тіні. Тому підліткова криза іноді допомагає вивести батькам набагато більше своїх дітей. 

Сенс життя та неможливість його знаходження пов’язаний з Тінню. Ми часто втрачаємо себе у процесі певних приватних завдань. Зміна зупинки, Народжуються діти, ми розлучаємося зі своїми партнерами або виходимо заміж, багато кризових моментів вибивають нас із зони комфорту і, відповідно, ми втрачаємо колишній сенс. І якщо у нас дуже великий опір опрацюванню наших тіньових сторін, то ми часто намагаємося сховатися в депресію, у боротьбу за справедливість і відбудовуємо їхню ізоляцію, щоб по-дитячому перечекати момент кризи. Секрет у тому, що перечекати життя не виходить. Це якраз моя опрацьованість у плані усвідомлення своєї тіньової сторони. 

Вправи з опрацювання Тіні

Нижче я хочу привести 2 потужні вправи, які вам точно допоможуть дослідити та пропрацювати ваші тіньові особистості:

Вправа “Недооцінена Тінь”

Ця вправа добре підійде тим, хто схильний недооцінювати себе та свої можливості. 

Для виконання вам знадобляться лише листок та ручка. Сядьте зручніше, розслабтеся, і на мить задумайтеся.

  1.  Вибір друзів. Якби ви могли вибрати собі в друзі п’ять знаменитих людей (не важливо, що нині живуть або вже померли, чоловіків чи жінок), кого б ви обрали? Це можуть бути актори, співаки, вчені, політики – будь-хто. Ті, ким ви по-справжньому захоплюєтеся та кого цінуєте. З ким вам хотілося б ближче поспілкуватися, сходити разом у кафе, обговорити якісь важливі для вас теми. Запишіть імена п’яти людей. 
  2. Вибір рис.
    • Позитивні риси. Отже, у вас є п’ять нових друзів. Вони, безперечно, справжні друзі. Люблять вас та цінують. Їх напевно приваблюють якісь ваші якості. Подумайте, яку вашу позитивну якість міг би відзначити кожен із них? Запишіть ці позитивні риси.
    •  Негативні риси. Адже це справжні друзі, а значить вони повинні бути з вами чесними. І тому кожен з них може відзначити якийсь ваш недолік. “Знаєш, …, – кажуть вони. – Ти, звичайно, такий(а) чудовий(а), як ми сказали раніше. Але все ж таки у тебе є певні мінуси. І ось які… Запишіть ці негативні якості. 
  3. Аналіз. Цей крок, як правило, дається людям найпростіше. Тут вам потрібно пояснити, чому ви обрали саме цих людей? Навпроти їхніх імен вам необхідно виписати ті риси їх характеру (саме риси характеру, а не досягнення у сфері науки і творчості), якими ви по-справжньому захоплюєтеся, якими хотілося б мати, які вас надихають. 
    • 2 пункт вказує на вашу самооцінку. Чи важко вам було описувати свої позитивні сторони чи слова приходили легко? Чи багато якість вдалося пригадати, чи список досить мізерний? Ці якості – ваша опора, те, що допомагає вам рухатися вперед. Цінуйте та бережіть у собі ці якості. 
    • Пункт 3 також допомагає вам краще вивчити оцінку себе. Ці якості було виписувати простіше, ніж у пункті 2? Чи багато їх вийшло чи мало? Подумайте, що ви хотіли б і можете виправити? Чи це справді об’єктивна картина “себе”, чи це те, що було вам колись нав’язано іншими? 
  4. Підсумок. І, нарешті, головний пункт – КРОК 4.  Це і є ваша золота тінь. Як ви вважаєте, що це?

    Напевно ви відповісте, що це ті якості, якіторими вам хотілося б мати. АЛЕ – НІ. Справа в тому, що ми здатні побачити лише те, що є у нас самих. Ті якості, які захоплюють вас у вибраних вами знаменитостях – це ті якості, які маєте особисто ВИ!
    Адже ви не знайомі ні з ким із перелічених вами людей, і різні люди в тій самій людині можуть побачити зовсім різне. І завжди – тільки своє.  Але ці якості у зв’язку з якимись життєвими обставинами заперечуються вами, ви їх у собі не визнаєте.

    Можливо, ця вправа вас навіть шокувала і ви подумали “Зовсім ні, це абсолютно не схоже на мене”. Але якщо ви замислитеся, то напевно згадайте, що колись у житті були ситуації, коли вам необхідно було застосувати саме цю якість своєї особистості, і у вас це чудово виходило. 

Вправа “Метод Кена Уїлбера»

  1. Виберіть, з ким хочете працювати. Найлегше почати з людини, з якою у вас проблемні стосунки (наприклад, партнером, родичем, начальником). Ця людина може дратувати, турбувати чи засмучувати вас. Або, можливо, ви відчуваєте потяг, одержимість, власність щодо нього. Виберіть того, з ким у вас є сильний емоційний заряд, чи то позитивний, чи негативний, того, до кого ви небайдужі.
  2.  Тепер уявіть цю людину. Опишіть ті якості, які вас найбільше засмучують, або характеристики, які вас найбільше приваблюють, використовуючи мову від третьої особи (він вона, вона). Розкажіть про них вголос або запишіть у щоденник. Висловлюйте свої почуття. Не заглиблюючись в аналіз, говоріть чесно та щиро. Немає потреби бути милим чи комусь подобатися у цей момент. Людина, яку ви описуєте, ніколи не побачить, що ви сказали і написали.
  3.  Поговоріть із цією людиною: почніть діалог із нею у своїй уяві. Говоріть від 2-ї особи (використовуючи звернення ти чи ви). Звертайтеся до цієї людини, якби вона була поруч. Розкажіть йому, що вас турбує. Задайте йому такі запитання: чому ти так зі мною чиниш? що ти хочеш від мене? що ти намагаєшся мені довести? чого ти мене вчиш? Уявіть його відповідь на ці питання. Вимовте цю уявну відповідь вголос. Якщо хочете, запишіть розмову до свого щоденника. Кен Вілбер
  4.  Стати цією людиною у своїй уяві. Знайдіть якості, які або дратують, або зачаровують вас. Здійсніть риси характеру, описані в кроці 2. Використовуйте мову від першої особи (я, моя). Це буде незвично та складно. Риси, які ви набуваєте на цьому кроці – це саме ті риси, які ви в собі заперечували. Використовуйте такі твердження: я злий; я ревную; я сяю. 
  5. Випишіть усі якості, з якими ви працюєте: “Я ___________________”.
  6. Проаналізуйте ці заперечені якості у собі. Випробуйте ту частину себе, яка є цією якістю. 

Не робіть процес абстрактним: просто БУДЬТЕ таким, як ви написали. Побудьте у цьому стані деякий час. Тепер ви можете володіти цією якістю та інтегрувати в себе Тінь та її особистість!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Обструктивне апное сну

843

Обструктивне апное сну (СОАС) є найбільш розповсюдженим типом порушення дихання під час сну (SDВ). Цей розлад дуже поширений і є окремим фактором ризику для розвитку серцево-судинних захворювань, а також підвищує ймовірність дорожньо-транспортних пригод.

СОАС проявляється колапсом верхніх дихальних шляхів під час сну, що призводить до часткової або повної зупинки потоку повітря, включаючи апное та гіпопное, які супроводжуються десатурацією кисню, гіперкапнією або фрагментацією снуа.

ОБСТРУКТИВНЕ АПНОЕ СНУ. ХАРАКТЕРИСТИКИ

Апное характеризується повним або майже повним (на 90%) зниженням потоку повітря, яке триває принаймні 10 секунд. При апное не обов’язково виникають десатурація або пробудження. Гіпопное – це зниження амплітуди дихання на 30% або більше, яке триває не менше 10 секунд і супроводжується десатурацією кисню на ≥3% або мікро пробудженням. Основні симптоми СОАС включають хропіння, денну сонливість, переривання дихання під час сну та пробудження з відчуттям задухи.

Діагностика СОАС традиційно проводиться за допомогою нічної полісомнографії (PSG), однак все більше поширюється використання домашнього тестування на апное сну (HSAT). Цей метод підходить для діагностики пацієнтів із середньою або тяжкою формою СОАС без ускладнень. Важливо зауважити, що негативний результат тесту HSAT не виключає наявність СОАС, тому може знадобитися подальше тестування або повторна полісомнографія.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Згідно з ICSD-3, СОАС діагностується при наявності мінімальної кількості респіраторних подій за годину сну. Індекс апное-гіпопное (AHI) або індекс респіраторних подій (REI) використовуються для класифікації СОАС за ступенем тяжкості. Легкий ступінь визначається як 5-15 подій на годину, помірний — 15-30 подій, а тяжкий — понад 30 подій на годину. Однак AHI або REI не є єдиними показниками, оскільки вони не враховують рівень кисню в крові, тривалість респіраторних подій, фрагментацію сну або наявність супутніх захворювань.

Обструктивне апное сну. ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ТА ВПЛИВ

За даними Національного інституту здоров’я (NIH), приблизно 30% населення скаржиться на проблеми зі сном, а у 10% спостерігаються пов’язані з цим денні порушення функціонування. Безсоння є найбільш поширеною скаргою на сон серед дорослих: від 20% до 30% дорослих у США відчувають його симптоми. СОАС — один із найпоширеніших розладів сну, який спостерігається у 9% до 38% населення. Частота СОАС збільшується з віком, підвищенням індексу маси тіла (ІМТ) і частіше зустрічається у чоловіків та жінок після менопаузи.

  • Для цієї статті були використані матеріали з “Європейські директиви по діагностиці і лікуванню безсоння”., Асамблея національних сомнамнологічних товариств, 2017.

СКРИНІНГ НА НАЯВНІСТЬ РОЗЛАДІВ СНУ 

Клінічні особливості та хронічної інсомнії

СОАС (обструктивне апное сну)

  • Сонливість протягом дня
  • Гучне, набридливе хропіння
  • Діагностовані випадки апное
  • Задихання або кашель вночі
  • Ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²)
  • Резистентна до лікування артеріальна гіпертензія

Хронічний безсонний розлад

  • Труднощі із засинанням, підтриманням сну або ранні пробудження
  • Порушення сну викликає значний дистрес або впливає на важливі сфери життя
  • Проблеми зі сном виникають щонайменше 3 рази на тиждень
  • Порушення сну триває не менше 3 місяців
  • Труднощі виникають навіть при достатній можливості для сну
  • Не можна пояснити іншим розладом сну або неспання
  • Безсоння не пов’язане з дією речовин
  • Не пояснюється наявними психічними або медичними станами

Скорочення

  • ІМТ – індекс маси тіла
  • ICSD-3 – Міжнародна класифікація розладів сну, 3-тє видання
  • ОСА – обструктивне апное сну

Інші розлади сну

Скорочення

  • ЦНС – центральна нервова система
  • NREM – фаза нешвидких рухів очей
  • REM – фаза швидких рухів очей

Обструктивне апное сну. ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО БЕЗСОННЯ

Компоненти навчання щодо сну, огляд поведінкових втручань та протипоказання

Навчання пацієнтів та спільне ухвалення рішень (SDM)

  • Надання загальної інформації про безсоння
  • Ознайомлення з варіантами поведінкового лікування
  • Обговорення ризиків, переваг та альтернатив лікування

Компоненти поведінкового лікування (CBT-I та BBT-I)

  • Терапія обмеження сну: Обмеження часу в ліжку до фактичної тривалості сну для збільшення бажання спати. Час перебування у ліжку збільшується поступово протягом лікування.
  • Контроль стимулів: Формування асоціацій між ліжком і сном, а не з неспанням.
  • Релаксація: Зниження рівня фізіологічного збудження для створення сприятливих умов для сну.
  • Гігієна сну: Консультування щодо поведінки, яка може заважати сну.
  • Когнітивна реструктуризація (тільки для CBT-I): Усунення негативних думок про сон та подолання тривожних переконань.

Стани, що потребують індивідуального підходу або відстроченої CBT-I

Скорочення

  • BBT-I – коротка поведінкова терапія безсоння
  • CBT-I – когнітивна поведінкова терапія безсоння
  • ПТСР – посттравматичний стресовий розлад
  • SDM – спільне ухвалення рішень

Обструктивне апное сну. ФАРМАКОТЕРАПІЯ ПРИ ХРОНІЧНОМУ БЕЗСОННІ

Перед початком фармакотерапії

  • Оцініть інші порушення сну, денну сонливість, дихальні проблеми, когнітивні розлади, зловживання речовинами та взаємодію ліків.
  • Заохочуйте нефармакологічні підходи (наприклад, CBT-I або BBT-I).

Можливі варіанти фармакотерапії

  • Доксепін у низькій дозі
  • Небензодіазепінові агоністи бензодіазепінових рецепторів (попередньо проконсультувавшись пацієнтів про можливі ризики, пов’язані з поведінкою під час сну).

Антипсихотики не рекомендуються для лікування хронічного безсоння.

У випадку невдачі фармакотерапії рекомендується консультація у фахівця зі сну.

Скорочення

  • BBT-I – коротка поведінкова терапія безсоння
  • CBT-I – когнітивна поведінкова терапія безсоння
  • NREM – нешвидкі рухи очей

ОБСТРУКТИВНОГО АПНОЕ СНУ. ІНШІ ПІДХОДИ

Методи, рекомендовані для лікування хронічного безсоння

  • Аурикулярна акупунктура з використанням насіння та гранул

Методи, що НЕ рекомендуються для лікування хронічного безсоння

  • Альфа-стім
  • Краніальна електростимуляція
  • Дифенгідрамін
  • Мелатонін
  • Ромашка
  • Валеріана

Не рекомендуються також

  • Напої на основі перцю п’янкого (кава-кава)

Скорочення

  • CIH – комплементарне та інтегративне здоров’я

ОБСТРУКТИВНОГО АПНОЕ СНУ. ЛІКУВАННЯ

Оцінка ризику СОАС

 Рекомендовано використовувати опитувальник STOP для стратифікації ризику СОАС:

  • Гучне хропіння
  • Втома або сонливість вдень
  • Зупинка дихання під час сну
  • Лікування гіпертонії

Оцінка ризику

  • Високий ризик – якщо ≥2 відповіді “так”
  • Низький ризик – якщо <2 відповіді “так”

Опитувальник STOP не замінює клінічну оцінку. Клінічна оцінка має включати ІМТ >30 кг/м², вік >50 років, менопаузальний статус, обхват шиї, сімейний анамнез і огляд ротоглотки.

Скорочення

  • ІМТ – індекс маси тіла
  • СОАС – обструктивне апное сну
  • STOP – хропіння, втома, апное, високий тиск

СУПУТНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИ Обструктивне апное сну

  • Значні кардіореспіраторні захворювання
  • Серцево-судинні порушення, зокрема застійна серцева недостатність
  • Легеневі захворювання, що впливають на насичення киснем (або потребують кисневої терапії), включаючи ХОЗЛ (стадія III або IV за GOLD)
  • Інсульт
  • Слабкість дихальних м’язів
  • Гіповентиляція через нервово-м’язові або легеневі розлади
  • Вживання опіоїдів
  • Хронічне безсоння
  • Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Скорочення

  • GOLD – Глобальна ініціатива щодо ХОЗЛ

Домашнє тестування апное сну (HSAT)

  1. Лікування СОАС рекомендується пацієнтам з AHI або REI 5-15 подій на годину та наявними симптомами.
  2. Для пацієнтів з обмеженнями у роботі або стилі життя рекомендовано додаткове тестування за допомогою лабораторної полісомнограми (PSG).
  3. Для загальної популяції з AHI 5-15 подій на годину, HSAT слід розглядати як можливу СОАС.

Скорочення

  • AHI – індекс апное-гіпопное
  • HSAT – домашнє тестування апное сну
  • PSG – полісомнограма
  • REI – індекс респіраторних подій

Обструктивне апное сну. ЛІКУВАННЯ

  1. Для пацієнтів з тяжкою формою СОАС (AHI >30 подій на годину) рекомендовано початкову терапію з використанням ПАП (позитивний тиск у дихальних шляхах).
  2. Пацієнтам із легким або середнім ступенем тяжкості СОАС (AHI 5-30 подій на годину) рекомендована ПАП або MAD-терапія (пристрій для висування нижньої щелепи) залежно від клінічної оцінки та вподобань пацієнта.
  3. Для поліпшення прихильності до ПАП слід проводити освітні та підтримувальні заходи.
  4. Усі пацієнти з СОАС з надмірною вагою або ожирінням повинні бути заохочені до зниження ваги, хоча це рідко є достатньою терапією для СОАС, але може покращити AHI.
  5. Пацієнти, які не дотримуються терапії або мають стійкі симптоми, повинні звернутися до спеціаліста з питань сну.

Скорочення

  • AHI – індекс апное-гіпопное
  • MAD – пристрій для висування нижньої щелепи
  • ПАП – позитивний тиск у дихальних шляхах
Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали