Марія (Малинка) Сибірська

Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

Межовий розлад особистості

367

Межовий розлад особистості, скорочено (МРО) – це складний психічний розлад, що характеризується нестабільністю емоцій, самосприйняття та відносин з оточуючими.

Люди з МРО часто відчувають:

  • Надмірну емоційну чутливість
  • Страх бути покинутими
  • Імпульсивна поведінка
  • Чергування ідеалізації та знецінення інших
  • Складнощі з формуванням стабільної ідентичності

Межові особи живуть у постійному внутрішньому конфлікті, розриваючись між бажанням близькості та страхом бути відкинутими.

ALT: Межовийрозлад особистості

Як формується особа людини, яка має межовий розлад особистості?

Моя основна гіпотеза така: межовий розлад особистості — це адаптаційна (захисна) стратегія, яка допомогла дитині вижити в емоційно-небезпечному середовищі.

Коли маленька дитина стикається з емоційною нестабільністю, насильством, непослідовною поведінкою батьків або почуттям покинутості, вона інстинктивно розробляє захисні механізми:

  • Розщеплення (поділ людей на «хороших» та «поганих»)
  • Дисоціація (відключення свідомості від травмуючого досвіду)
  • Заперечення (ігнорування реальності, щоб зберегти надію)

Ці механізми, корисні у дитинстві, стають перешкодою у дорослому житті, заважаючи людині формувати стабільні відносини та відчувати власну цінність

Основні симптоми людини, яка має межовий розлад особистості

1. Проблеми з ідентичністю

Люди з МРО не мають чіткого уявлення про те, хто вони такі. Їхня особистість може змінюватися залежно від оточення, настрою та поточних відносин.

2. Емоційна нестабільність

Різкі перепади настрою можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Людина може відчувати ейфорію, а потім раптово впасти у відчай чи гнів.

3. Страх занедбаності

Навіть незначні події (затримка відповіді повідомлення, зміна тону співрозмовника) можуть викликати в людини страх бути відкинутим чи покинутим.

4. Імпульсивна та саморуйнівна поведінка

Люди з МРО часто

  • Здійснюють імпульсивні вчинки (азартні ігри, переїдання, безрозсудне водіння, незахищений секс)
  • Схильні до самоушкоджень та суїцидальним думкам
  • Випробовують почуття внутрішньої порожнечі

5. Деструктивні відносини

Відносини людей з МРО часто нагадують емоційна гойдалка — від ідеалізації партнера до повного знецінення.

Типи межових осіб

Залежний тип

  • Страх самотності та розлуки
  • Постійний пошук опори у партнері
  • Почуття провини за власні бажання
  • Проблеми з прийняттям самостійних рішень

Приклад: дитина боялася розлучатися з матір’ю і відчувала провину за бажання бути незалежною Пізніше вона вступила у залежні відносини, щоб не відчувати самотності.

Уникаючий тип

  • Страх близькості
  • Придушення емоцій
  • Відчуття відчуження та ізоляції
  • Розрив відносин при найменшому натяку на вразливість

Приклад: дитина була позбавлена материнської турботи і вирішила, що кохання можна «заслужити».

Дилема межової особистості: кохання проти самозбереження

Сутність проблеми в тому, що люди з межовою особистістю прагнуть любові, але водночас бояться її.

У дитинстві вони засвоїли, що близькість небезпечна, а кохання може обернутися поглинанням чи зрадою. У дорослому житті вони несвідомо відтворюють дитячі травми вибираючи токсичні відносини або уникаючи емоційної прихильності.

Лікування межового розладу особистості

На даний момент МРО невиліковний, проте, при правильній терапії можна значно покращити якість життя.

1. Психотерапія

Діалектична поведінкова терапія (DBT)

  • Розвиток емоційного регулювання
  • Навчання навичкам усвідомленості
  • Управління деструктивною поведінкою

Схемотерапія

  • Виявлення глибинних травм
  • Переробка деструктивних установок
  • Формування здорового сприйняття себе

Когнітивно-поведінкова терапія (CBT)

  • Зміна негативних переконань
  • Управління тривогою та депресією
  • Формування нових стратегій поведінки

2. Медикаментозне лікування

Немає специфічних препаратів для лікування МРО, але лікарі можуть призначати:

  • Антидепресанти – для стабілізації настрою
  • Антипсихотики – при вираженій дисоціації
  • Стабілізатори настрою – при імпульсивності

3. Самодопомога при мережовий розлад особистості

  • Розвиток свідомості (медитації, ведення щоденника)
  • Фізична активність (спорт допомагає регулювати емоції)
  • Спілкування з підтримуючими людьми
  • Вивчення техніки саморегуляції (глибоке дихання, заземлення)

Історія межової особи: як формується межовий розлад особистості?

Розуміння межового розладу особистості (МРО) неможливо без вивчення ранніх стадій розвитку. Згідно з дослідженнями Маргарет Малер (Mahler, Pine & Bergman, 1975), дитяча психіка проходить кілька важливих етапів, які формують здатність до самостійності, стабільного самосприйняття та здорових відносин з оточуючими.

Однак, якщо на цих етапах виникають порушення, дитина може сформувати межову особу – не як патологію, а як адаптаційний механізм до складних умов виховання.

Нормальні стадії розвитку немовля

  1. З моменту народження немовля не усвідомлює себе як окрему особистість, симбіотичний зв’язок з матір’ю повністю залежить від неї. Поступово її психіка проходить кілька ключових етапів:
  2. Фаза симбіозу (0-5 місяців) – дитина відчуває себе єдиним цілим із матір’ю, довіряючи їй у задоволенні своїх потреб.
  3. Фаза диференціації (5-9 місяців) – дитина починає усвідомлювати, що мати – окрема людина, але все ще сприймає її як джерело безпеки.
  4. Фаза практики (9-15 місяців) – дитина вчиться рухатися та досліджувати світ, відчуваючи підтримку матері.
  5. Криза воз’єднання (15–24 місяці) – важливий етап, коли дитина усвідомлює свою окремість і водночас боїться втратити контакт із матір’ю.
  6. Фаза індивідуалізації (2-4 роки) – дитина вчиться сприймати себе як окрему особу, здатну на незалежність, але зберігає емоційний зв’язок із батьками.

Якщо все йде правильно, дитина набуває базову довіру до світу, стабільне почуття «Я» та здатність до автономії.

Якщо виникають проблеми, формується прикордонна особистість, не здатна до стійкого самосприйняття та здорових уподобань.

Рання історія межових осіб

Дослідження показують, що дитячі травми, порушення прихильності та дефіцит батьківського кохання призводять до формування межового мислення.

Три типові сценарії дитинства при межовий розлад особистості

1. Розлука з матір’ю до 3 років

Дитина відчуває гостре почуття покинутості. Це може статися через:

  • Переміщення до дитячого будинку або прийомної сім’ї
  • Довгої розлуки з матір’ю (наприклад, через хворобу або відрядження)
  • Пасивностість чи відсутностість мами (як фізична, так і емоційна)

Наслідки у дорослому віці

  • Страх занедбаності
  • Підвищена чутливість до найменшого відкидання
  • Постійний пошук схвалення та підтримки

Приклад: дитина відчувала себе покинутою, тому у дорослому віці боялася будувати близькі стосунки, щоб не відчути повторної зради

2. Холодна, емоційно недоступна мати

Мати виконувала батьківські обов’язки, але була емоційно відстороненою. Батько часто був алкоголіком, трудоголіком чи просто пасивним

 Наслідки у дорослому віці

  • Страх бути проігнорованим
  • Почуття невидимості та непотрібності
  • Невпевненість у тому, що хтось може любити безумовно

Приклад: клієнти цього типу часто поводяться так, ніби хочуть, щоб їх не помічали. Вони можуть носити непомітний одяг, говорити тихо та уникати уваги. При цьому глибоко всередині вони прагнуть турботи та прийняття.

3. Гіперопіка та мати, що перешкоджає дорослішанню

Мати контролювала дитину, пригнічувала її самостійність і вимагала, щоб він залишався маленьким поруч з нею.

 Наслідки у дорослому віці

  • Страх бути поглиненим у відносинах
  • Відчуття задушеної свободи
  • Труднощі з прийняттям рішень та відокремленням від батьківської фігури

Приклад: дитина не могла віддалитися від матері, навіть будучи дорослою Вона відчувала провину, коли намагалася збудувати своє життя.

Як ці сценарії формують межовий розлад особистості?

  1. Клієнти з першою історією бояться бути покинутими і стають надмірно залежними у стосунках
    Клієнти з другою історією бояться бути прогнозованими. Але несвідомо провокують таку реакцію
    Клієнти з третьою історією бояться втрати ідентичності, уникаючи близькості

Кожен із цих патернів закладає основу для формування прикордонних механізмів захисту, таких як:

  • Розщеплення – чорно-біле мислення (люди або ідеальні, або жахливі)
  • Емоційна нестабільність – різкі перепади настрою
  • Страх прихильності – одночасне бажання близькості та уникнення її

Межові особи та нарцисизм

Деякі люди з межовий розлад особистості розвивають нарцисичні риси, якщо в дитинстві їх справжні емоції ігнорувалися.

Коли батьки не реагували на потреби дитини, вона могла виробити стратегію:

  • Грати роль ідеального, щоб заслужити увагу
  • Демонструвати перевагу, приховуючи внутрішню вразливість
  • Розвинути залежність від зовнішнього схвалення

Таким чином, нарцисизм у прикордонних осіб – це не стільки грандіозність, скільки захист від болю.

Чому важливо розуміти дитяче коріння МРО?

  • Усвідомлення причин допомагає клієнтам перестати звинувачувати себе
  • Розуміння структури дитячих травм допомагає терапевту підібрати ефективну стратегію лікування
  • Робота з ранніми сценаріями дозволяє змінити негативні переконання про себе та оточуючих.

Прикордонний розлад особистості – це не дефект особистості, а адаптивний механізм, який можна трансформувати

Проблеми в лікуванні межової особи

Гештальт-терапія та МРО: чому стандартні методи не працюють?

Гештальт-терапія та інші традиційні терапевтичні модальності спочатку розроблялися для клієнтів з невротичними конфліктами, а не для людей із межовим розладом особистості (МРО).

Ключова проблема полягає в тому, що прикордонні клієнти

  • Не володіють стабільними внутрішніми ресурсами
  • Схильні до фрагментації психіки
  • Зазнають сильних емоцій, але не можуть їх контролювати
  • Схильні до деперсоналізації та дисоціації

Тому техніки, які працюють з невротиками (інтенсифікація емоційного досвіду, конфронтація захисту), можуть призвести до розпаду особистості у межового клієнта

Що може йти не так?

  • Посилення деперсоналізації та дисоціації
  • Ризик транзиторного психозу
  • Виникнення суїцидальних думок

МРО вимагає зовсім іншої терапевтичної стратегії – більш обережною, терплячою та спрямованою на стабілізацію

Проблеми у терапевтичному процесі

1. Клієнт зацікавлений у відносинах, а не в терапії

Межові клієнти не приходять на терапію заради терапії. Вони приходять за інтенсивними взаємовідносинами і задоволенням своїх незадоволених дитячих потреб.

Типові прояви

  • Нав’язливі розмови про поточні відносини («Чому він мене не любить?»)
  • Вимоги безумовної підтримки («Чому я не можу дзвонити вам будь-коли?»)
  • Опір обговоренню особистої відповідальності

 Помилка терапевта: спроба «перефокусувати» клієнта на терапевтичні завдання

Рішення

Прийняти законність пріоритетів клієнта

  • Підтримувати чіткі межі
  • Поступово перекладати клієнта від залежності до саморегуляції

2. Бажання клієнта «відтворити дитячу ситуацію»

Люди з МРО інтуїтивно прагнуть відновлювальних відносин, які повторюють їхню дитячу травму.

Як це виявляється?

  • Вони обирають партнерів, які нагадують батьків
  • Вони занурюються в інтенсивні, але деструктивні відносини
  • Вони відчувають гостре відчуття залежності

Помилка терапевта: вважати цей пошук патологічним.

 Рішення

  • Визнати, що це раціональна спроба лікування
  • Допомогти усвідомити деструктивні патерни
  • Поступово перенаправити клієнта на здорові стратегії уподобання

3. Контрперенос терапевта

Робота з межовими клієнтами може викликати сильні емоції у терапевта.

Типові реакції:

  • Роздратування та гнів («Знову ці вимоги!»)
  • Відчуття емоційного виснаження
  • Страх поглинання клієнтом

Помилка терапевта: неусвідомлено відтворювати батьківський сценарій клієнта (бути занадто холодним або, навпаки, надмірно увімкненим).

Рішення

  • Розвивати свідомість своїх емоцій
  • Проробляти контрперенесення в супервізії
  • Підтримувати чіткі межі у терапії

Лікування межового розладу особистості

МРО– це не просто розлад, а комплекс незадоволених базових потреб.

Клієнти з МРО

приходять із чотирма ключовими запитами:

  1. Інтенсивні взаємини (Бути унікальними та цінними)
  2. Дозвіл на відділення та індивідуацію
  3. Безпечний простір для експериментів з поведінкою
  4. Допомога у розплутуванні захисних механізмів

Успіх терапії залежить від того, наскільки ці потреби будуть задоволені у безпечному та контрольованому контексті.

Посібник для терапевта

Створення безпечного оточення

 Довіра формується поступово
Клієнту потрібно дозвіл на залежність, перш ніж він зможе відокремитися
Жодної жорсткої конфронтації – краще м’яка інтервенція

Гнучкість підходу. Клієнту потрібен простір для вибору

  • Де сидіти
  • Як звертатися до терапевта
  • Наскільки особисті межі мають бути міцними

Приклад: якщо клієнт вибирає формальний стиль спілкування, це означає, що близькість поки лякає його.

Облік індивідуальної історії клієнта

Тип 1 (страх занедбаності) – особливо вразливі до будь-яких «розривів» (відпустка терапевта, зміна часу сесій).
Тип 2 (страх ігнорування) – на свої потреби підтримка та залученість.
Тип 3 (страх поглинання) – важливо уникати надмірного тиску на зближення.

 Індивідуальний підхід знижує опір і робить терапію ефективнішою

Робота з гнівом

 Межові клієнти бояться висловлювати гнів, бо

  • Вони думають, що це зруйнує відносини
  • Вони бояться бути покараними
  • Вони перенаправляють гнів на себе (самопошкодження)

Завдання терапевту – показати, що гнів не руйнує контакт.

Методи роботи

  • Розбір самоушкоджуючої поведінки 
  • Підготовка до «складних» періодів (наприклад, від’їзд терапевта)
  • Використання перехідних об’єктів (Книга, лист, символічна річ)

Робота з регресією

Що робити, якщо клієнт різко відкотився назад?

  • Не лякатися і не знецінювати його прогрес
  • Підтримувати стабільність та передбачуваність
  • Допомагати йому пережити емоції, не руйнуючи контакт

Регресія – це не провал, а частина процесу.

Допомагайте клієнтові передбачати наслідки

Межові клієнти часто не усвідомлюють наслідків своїх імпульсивних вчинків, і важливо допомогти їм зрозуміти, як їхні дії можуть вплинути на їхнє майбутнє. Це може бути зроблено через постановку питань та аналіз ситуації, які впливають на їх життя (особисте та професійне). Коли пропрацьовується поведінка, стиль спілкування та наслідки.

Заохочуйте вербальне вираження почуттів, а не відігравання

Багато межових осіб схильні до відігравання ситуацій чи емоцій, не усвідомлюючи цього. Допомога в усвідомленні та вираженні почуттів словами є важливою частиною терапії. Це може вимагати від терапевта зусиль щодо розуміння того, що клієнт намагається висловити через свої дії, а не через слова.

Заохочення відділення та індивідуації

Межові особистості часто мають труднощі з самовизначенням, оскільки в дитинстві їм доводилося придушувати свою індивідуальність, щоб відповідати вимогам батьків. Це придушення може бути пов’язане з насильством чи емоційним ігноруванням. У терапії важливо допомагати клієнту зрозуміти, що він чи вона може бути окремою особистістю, не пов’язаною з бажаннями та очікуваннями батьків. Також важливо працювати з глибокими страхами, пов’язаними із самовизначенням та самовираженням, оскільки вони можуть бути пов’язані з травматичним досвідом у дитинстві.

Робота над страхом знищення свого “істинного Я”

Багато клієнтів з межовим розладом особистості бояться, що їхнє справжнє “я” буде зруйноване, особливо у світлі жорстокого ставлення з боку батьків у минулому. Цей страх може виявлятися у вигляді сновидінь чи емоцій, які можуть бути пов’язані з насильством чи занедбаністю у дитинстві. Важливо допомогти клієнтам усвідомити цей страх і навчитися працювати з ним, щоб подолати свої внутрішні обмеження та досягти здорової самореалізації.

Цей підхід вимагає уваги до глибинних внутрішніх страхів та почуттів клієнта, а також дбайливої ​​та послідовної роботи з ними.

Робота із заохоченням відділення та індивідуації 

Клієнти можуть бути надто пасивними та невпевненими у своїх вподобаннях. Терапевт може почати з малих кроків, щоб допомогти клієнту виявляти свою самостійність, наприклад, через вибір зручного положення в кабінеті або регулювання освітлення. Це дозволяє клієнту відчути себе впевненіше у своїх рішеннях.

Допомога у відновленні “ні”

Багато прикордонних клієнтів бояться сказати “ні” через придушення цієї здатності в дитинстві. Приклад: якщо клієнти були позбавлені права встановлювати власні межі, що залишило їх із порушеними навичками самовираження та здатністю протистояти вимогам. У терапії важливо допомогти їм знайти здатність говорити «ні», щоб встановити свої межі та навчитися захищати свої потреби.

Відновлення втрачених бажань

У деяких клієнтів, які звикли підкорятися бажанням інших, відсутні чіткі переваги. Це виявляється у відмові від висловлювання своїх бажань. Психотерапевт допомагає клієнту знову відкрити для себе свої бажання та вчитися ставити їх на перший план.

Робота з самооцінкою

Клієнти з межовими розладами особистості часто приходять на терапію з низькою самооцінкою. Це може бути пов’язане з неадекватним вихованням та принизливими коментарями з боку батьків. Терапевт допомагає зміцнити самооцінку, підкреслюючи позитивні риси клієнта, звертаючи їхню увагу на речі, які їм подобаються в собі, та на їх успіхи в терапії.

Використання рефреймінгу

Це метод зміни сприйняття подій або ситуацій. Наприклад, негативні події можна як можливості для зростання чи змін. Рефреймінг дозволяє клієнтам змінити свою точку зору та побачити позитивний аспект у тому, що вони раніше сприймали як негативне.

Робота з інтроектами та надкараючим Супер-его

  1. Терапевти можуть допомогти клієнтам змінити їх надкритичні внутрішні установки, що пов’язане із принципом «боргування». Це допомагає створювати більш здорову та продуктивну самооцінку.
  2. Йдеться про те, щоб тимчасово запропонувати більш конструктивні стандарти (наприклад, вчити клієнтів хвалити себе за успіхи), а потім стимулювати їхню внутрішню роботу над етичними та моральними установками.
  3. При цьому важливо, щоб терапевт не сприймався як зовнішнє джерело вказівок, а як помічник у процесі самосвідомості клієнта.

Зміна патернів деструктивної поведінки

  1. Прикордонні клієнти часто використовують деструктивні механізми, такі як крайня самокритика чи несвідоме повторення травматичних ситуацій. Терапевт має бути готовий допомогти клієнту поглянути на ситуацію об’єктивно та розібратися у руйнівних патернах.
  2. Це також включає використання конфронтацій, коли клієнт виправдовує або заперечує біль або руйнівні дії у відносинах. Важливо, щоб ці конфронтації були спрямовані на створення усвідомлення, а чи не на обвинувачення.

Тренування соціальних навичок

  • Ключовим моментом є допомога у розвитку соціальних навичок, що дає прикордонному клієнту можливість налагодити стабільніші та конструктивні стосунки з іншими людьми.
  • Це важливо, тому що багато таких клієнтів мають дефіцит в цій галузі, що призводить до ізоляції або проблем у відносинах.

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Біполярний афективний розлад

168

Біполярний афективний розлад, (часто скорочують до БАР, застаріле – маніакально-депресивний психоз) – це хронічне психічне захворювання, що характеризується рецидивуючими епізодами змін настрою, які коливаються між двома полярними станами: манією та депресією.

Манія проявляється аномально підвищеним або дратівливим настроєм, що супроводжується надмірною активністю, порушенням функціонування та психотичними симптомами, які тривають щонайменше 7 днів. Гіпоманія, в свою чергу, характеризується менш вираженими симптомами, які не спричиняють значного функціонального розладу, але тривають не менше 4 днів. Періоди депресії включають стани пригніченого настрою, втраченого інтересу до життя, когнітивного виснаження та суїцидальних думок.

Цей біполярний афективний розлад є серйозним викликом для молодих людей, оскільки він здатен спричиняти когнітивні порушення, знижувати якість життя і збільшувати ризик суїциду. БАР також часто супроводжується іншими психічними захворюваннями, такими як тривожні розлади, залежність від речовин, розлади особистості та синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).

Поширеність та складність діагностики при БАР

Біполярний афективний розлад I типу (що включає маніакальні та депресивні епізоди) зустрічається приблизно у 1% дорослого населення, а біполярний афективний розлад II типу (гіпоманія і депресія) — у 0,4%. Середній вік початку захворювання — до 30 років. Рівень захворюваності однаковий серед чоловіків та жінок.

Діагностика БАР є складною через те, що ранні прояви можуть бути неспецифічними — наприклад, лабільність настрою або депресивні епізоди, які нагадують уніполярну депресію. Часто пацієнти та їхні близькі не усвідомлюють значущість симптомів, особливо тих, що пов’язані з гіпоманією чи манією.

Основні критерії діагностики біполярний афективний розлад

Системи класифікації захворювань, такі як МКХ-10 і DSM-5, встановлюють різні критерії для біполярного розладу. Згідно з МКХ-10, діагноз потребує принаймні двох окремих епізодів зміни настрою, з яких хоча б один має бути маніакальним чи гіпоманіакальним. У DSM-5 достатньо одного маніакального епізоду для діагностування біполярний депресивний розлад I типу, навіть без депресивного епізоду.

Етіологія: причини та фактори при біполярний афективний розлад

Причини розвитку біполярного розладу включають:

  1. Генетичний фактор — схильність до захворювання часто передається спадково.
  2. Нейрогуморальний фактор — порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової та гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної систем.
  3. Психосоціальні стреси — травматичні події, життєві труднощі.
  4. Нейробіологічні зміни — анатомічні та функціональні зміни в мозку, такі як збільшення бічних шлуночків або підвищена активність у лімбічній зоні.
Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярному розладі
Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярний афектиний розлад

Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярний афективний розлад ілюструє анатомічні та функціональні зміни у мозку. Зображення функціональної магнітно-резонансної томографії (fMRI) демонструє підвищену активацію лобно-стріальних зон, включаючи ліву та праву орбітофронтальну кору (OFC) і вентральний стріатум. Ці зони відповідають за обробку винагороди, і їх гіперактивність у пацієнтів із біполярним розладом I типу, які перебувають у фазі еутимії, пов’язана з надмірною чутливістю до очікування винагороди. У дослідженні (адаптовано Nusslock et al., 2012) ці дані порівняно з контрольними групами здорових учасників.

Біполярний спектр при біполярний афективний розлад

Сучасний підхід до БАР розглядає його як спектр станів — від яскраво виражених порушень до більш м’яких змін настрою. Згідно з DSM-5, виділяють кілька форм біполярних розладів:

  1. Біполярний розлад I типу: епізоди манії, часто у поєднанні з депресією.
  2. Біполярний розлад II типу: епізоди гіпоманії та депресії.
  3. Циклотимія: періоди гіпоманії та субклінічної депресії, які не відповідають повним критеріям.

Симптоми різних епізодів біполярний афективний розлад

  1. Маніакальний епізод: підвищений настрій, завищена самооцінка, безсоння, підвищена соціальна активність, ризикована поведінка. Симптоми тривають не менше 7 днів.
  2. Гіпоманія: схожі прояви, але менш інтенсивні; епізоди тривають щонайменше 4 дні.
  3. Депресивний епізод: постійний пригнічений настрій, втрата інтересу, порушення сну, зниження енергії, суїцидальні думки.
  4. Змішані епізоди: одночасна наявність симптомів манії або гіпоманії та депресії.

Виявлення тригерів манії 

1. Найбільш поширені фактори, що сприяють розвитку або погіршенню манії, це недотримання лікування, недосипання, надмірна психостимуляція, вживання алкоголю та наркотиків, швидка зміна планів, або початок нової діяльності та залучення в діяльність, яка також передбачає багато збудження, наприклад, спілкування, шопінг чи швидка їзда.

 2. Багато людей з біполярний афективний ролад віддають перевагу активності у вечірній час. Потім після закінчення своїх справ пізно вночі не можуть швидко сповільнитись і перестати думати про справи, отже, сон затримується. 

Якщо людина має прокинутися рано, щоб прийти на роботу, школу або робити сімейні обов’язки, вона може отримати лише обмежену кількість сну. Надалі це призводить до втрати сну та посилення манії. 

Важливо інформувати клієнтів про те, що їхні дії можуть знизити ризик рецидиву манії, особливо якщо вони знатимуть про всі фактори, що сприятимуть розвитку манії. 

Якщо клієнти готові діяти, вони можуть створити списки потенційно проблемних ситуацій, таких як втрата сну через нічні активності, які можуть спровокувати погіршення чи виникнення манії. 

Використання режиму сну

Нам відомо, що сон є важливим біологічним ритмом і його підтримка є важливою частиною стабільного, ефективного функціонування нашого організму, особливо нервової системи. Встановлено, що втрата сну дестабілізує кожну людину, тому її покращення є ключем до нашої стабільності. 

Порушення сну є ключовим симптомом як депресії, і манії. Його порушення має сигналізувати про необхідність терміново отримати консультації лікаря та, можливо, скоригувати чи розпочати фармакотерапію. 

Є кілька профілактичних заходів, яких можна дотримуватися, щоб покращити нічний сон при біполярний афективний розлад:

 1. Будьте послідовні. Спробуйте лягти спати і прокидатися приблизно в той же час щодня, навіть у вихідні.

 2. Уникайте спати вдень і лягати пізно вночі. Якщо ваш цикл сну вже порушено, сплануйте разом із вашим лікарем нормальний режим вашого сну. 

3. Ліжко це місце для сну. Візьміть за звичку не дивитися телевізор, їсти, читати чи працювати за комп’ютером у ліжку. Робіть це в іншій кімнаті, за столом чи на дивані. Привчайте ваше тіло зв’язувати ложку в ліжко зі сном і засинанням. 

4. Влаштовуйтесь зручно. Зробіть свою зону сну комфортною, підібравши подушки, ковдру та одяг, який змушує вас почуватися добре. У кімнаті має бути темно, не дуже спекотно і не дуже холодно

5. Почніть готуватися до сну заздалегідь, не менше години, заберіть гучні звуки та заспокойте свій розум. 

6. Уникайте стимуляторів, які можуть не давати вам спати. Гаряча чашка какао або кава, кілька сигарет або десерт можуть бути доречні в нічний час, щоб не спати, але для тих, хто чутливий до кофеїну, нікотину або цукру, їм буде важче заснути.

 7. Уникайте пізнього прийому їжі. Тим більше, якщо у вас є проблеми з травною системою. Пізні вечері чи гостра їжа можуть турбувати ваш шлунок і не давати спати. 

8. Уникайте пізніх фізичних навантажень, занять спортом. 

Клінічний та практичний психолог
Клікайте, щоби заприятелювати та/чи сконтакуватися через фейсбук

Гіперстимуляція під час манії 

Одним із симптомів манії при БАР є підвищена швидкість думок, які можуть змусити людину сприймати все, що відбувається навколо повільним або нудним. Таким чином, клієнт змушений шукати більше стимуляції. Проблема в тому, що надто велика рухова активність, порушення сну, напливи ідей та думок заохочують ризиковану поведінку.

Профілактика або контроль манії при біполярний афективний розлад повинні включати самоконтроль потреби у стимуляції та поведінки, яка шукає стимуляції, а також розуміти почуття, пов’язані з надмірною стимуляцією, таких як тривога та дратівливість. Деякі з цих стимулів є симптомами манії, деякі є наслідками розумової активності при манії. Симптоми манії можуть змусити людину шукати деякі зовнішні стимулятори, і вони можуть почуватися добре, коли симптоми відносно не виражені. 

Легкі симптомиПомірні симптомиВажкі симптоми
Все здається як проблема, нетерпіння, тривожністьЛегке роздратуванняДратівливість
Щасливіше за звичайнеПосилений сміх та жартівливістьЕйфоричний настрій
Більш балакуча, гумористичнішаНастрій для спілкування та балакучість Мова легка, або не пов’язана між собою
більше думок, прискорені думки, зниження уваги Дезорганізоване мислення, низька концентраціяСтрибки ідей
Більш впевнена в собі, менш песимістичнаПочуття власної розумності, відсутня страх щось пробувати, надмірно оптимістичнаГрандіозність, марення Величності
Творчі ідеї нові інтересиПлани внесення змін, неорганізованість у діях, бажання більше пити чи куритиНеорганізована діяльність починається більше речей, ніж завершується
Вибаглива нервова поведінкаНеспокійна, волієш рух надсидної діяльностіПсихосоматичне збудження, не можеш сидіти на місці
Не настільки ефективна на роботі, проблема з утриманням уваги на завданніНевиконання завдань, затримки у роботі, подразнення іншихНеможливість закінчити звичайні активності
Дискомфорт у присутності іншихПідозрілістьПараноїдні ідеї
Більше сексуальний інтересСексуальні мрії, пошук сексуальної стимуляціїПідвищена сексуальна активність, розгальмованість
Звертання уваги на звуки та чутливість на людейШум здається голоснішим, кольори здаються яскравішими, розум легко блукає. Потрібно тихіше середовище, щоб зосередитись на думкахВідволікання уваги потрібно вперто працювати, щоб зосередитись на думках, або не можеш зосередитися на думках взагалі
Таб 1. Пам’ятка для клієнта ступені манії

Проте небажані джерела стимулювання можуть викликати роздратування чи злість. Для управління способом життя та запобігання рецидивам необхідно обмежити зайву стимуляцію, особливо коли людина вразлива до рецидивів гіпоманії чи манії. 

Спілкування з іншими може бути надмірно стимулюючим і може заважати нормальному сну. 

Сюди входить розмова про сімейні проблеми вночі після того, як усі лягли спати або тривала приємна розмова по телефону/в інтернеті з друзями, що тривають до ранку. Сексуальна активність може бути надмірно стимулюючою. 

Суперечки наприкінці дня, безумовно, матимуть надто стимулюючий ефект, і їх треба уникати, коли це можливо.

 Нові ідеї вважатимуться джерелом надмірного стимулювання. До того, як когнітивні процеси стають дезорганізованими, часто існує період, коли думки особливо чіткі та творчі. Пацієнти встановлюють нові зв’язки між ідеями, мають намір вирішувати проблеми новими та ефективними способами або вигадують унікальні та геніальні плани. 

Хоча це все дуже позитивний досвід, дії, включаючи планування та виконання нових проектів, можуть бути самі надмірно стимулюючими. 

Це особливо вірно, якщо вони трапляються пізно вночі, тим самим заважають сну або призводять до ризикованої поведінки. 

Терапевт не може знецінювати ідеї пацієнта, щоб не заохотити творчі здібності та розуміння. Але увага та контроль потрібні пацієнту. Нові ідеї на манії супроводжуються іншими симптомами манії. Потрібно допомагати пацієнтові добре використати свої творчі думки, не ризикуючи. 

Якщо клієнт не знає, які допоміжні заходи вжити, потрібно нагадати йому про правила гігієни сну, послідовність дотримання ліків і важливість запобіжних заходів від надмірного стимулювання. Це може бути делікатна область обговорення, оскільки деякі пацієнти сприйматимуть це як знецінення своїх чудових ідей, з іншого боку надмірна стигматизація їхньої творчості чи критика, яку можуть виражати інші значущі люди у їхньому житті. 

 У той час, коли активність може надмірно стимулювати клєнта, може бути корисним, якщо клієнт вестиме графік настрою. Не кожен день пацієнти можуть стежити за настроєм або такими помітними симптомами як порушення концентрації, режиму сну або рівня активності. Коли вони бачать негативні коливання, їм слід вказати можливу причину цього та внести корективи у поведінку за необхідності.

Нижче наведено внутрішні та зовнішні фактори гіперстимуляції. 

Внутрішні фактори стимуляціїЗовнішні фактори стимуляції
Стрибки думокШум 
Нові ідеї  Безладдя 
Нові планиОзадаченість 
Креативність Велика кількість людей 
Початок нових проектів Тягучки на дорозі 
Розмова про ваші проблеми Гучний сміх 
Згадка минулого Гучна музика
Телефонні дзвінки
Розваги дітей 
Групова терапія
Таблиця 3. Внутрішні та зовнішні фактори гіперстимуляції

Виявлення тригерів депресії 

1. Одна категорія тригерів пов’язана з уникненням та відсутністю позитивних підкріплень, таких як контакт із турботливими людьми або участь у приємних заходах. 

Позитивне підкріплення покращує та відволікає від проблем і дає більш збалансований погляд на реальність, що включає як позитиви, так і негативи. 

2. Інша категорія факторів, яку слід враховувати під час пошуку тригерів, які можуть посилити депресію – це тропність до негативних стресових факторів. 

Негативні чи стресові переживання посилюють депресію при біполярний афективний розлад, особливо коли людині тимчасово не вистачає здатності вирішувати проблеми чи організовувати їх досить добре, щоб подолати життєві перешкоди. 

Тригерами можуть бути конфлікти з іншими, телевізійні новини, що підкреслюють катастрофічне бачення світу, сумна музика чи фільми, інші депресивні люди, скарги інших, неорганізоване чи безладне середовище, фінансові негаразди.

 Крім того, зіткнувшись із проблемами (тригеруючими факторами) пацієнти почуваються безнадійнішими щодо майбутнього, безпорадними, щоб подолати суперечки, а себе, у свою чергу, бачать нікчемними. 

3. Третя категорія факторів, які можуть посилити депресію – це поведінка уникнення. 

Коли люди пригнічені та стикаються з проблемами, вони часто уникають стресу, а не справляються з ним. 

Оскільки уникнення працює над зменшенням стресу, згідно з теорією навчання, уникаюча поведінка погіршується негативно. Стрес знижується лише тимчасово. Тому закріплюється поведінка, що уникає, і пацієнт не вміє долати перешкоди надалі. 

Отже, важливо спитати улієнта, що погіршує його стан. 

Легкі симптомиПомірні симптомиВажкі симптоми
Сумний пригнічений чи нейтральний настрійЛегше плакатиВиражений сум
Немає настрою для спілкуванняНайменше спілкування з іншимиЗниження зацікавленості у повсякденних діях
Звичайні активності не такі цікаві як ранішеЗадоволення закінчується закінченням активності Надмірне та недоречне почуття провини
Звинувачуєш себе легше, ніж завжди, коли справа не так, частіше фокус на провалиСамокритикаЗвинувачення себе у всьому без будь-якої наявності критики
Не так голодна, може пропускати їжуЇжа приносить менше задоволення Відсутність апетиту, їжа не має смаку
Одяг став вільнішим, втрата ваги наприклад на 1,3 кг.Помірна втрата вагиЗначна втрата ваги 
Сон здається менш спокійним, румінація перед сном, засинання вимагає більше часуЗасипання вдається складніше, пробудження серед ночіБезсоння, дуже важко заснути пробудження серед ночі з неможливістю більше заснути
Втрата інтересу до таких справ як читання, розлад при необхідності виконувати якісь завдання, що вимагають більш тривалого часуПотрібно прочитати текст знову, дуже складно сфокусуватися на думціПорушення концентрації уваги
Бажання, щоб щось перестало хворіти, загальний пригнічений станДумки що життя не варто, щоб жити, безнадійність, немає розуміння як жили ранішеЗнижене, відсутнє задоволення
Невпевненість у собі, певна самокритичність, почуття себе невдахоюНе подобаюсь собі у дзеркаліНизька самооцінка, ворожість до зовнішнього виглядуБачу себе в дзеркалі, як незнайомого, незнайомуПочуття нікчемностіВигляд у дзеркалі викликає огиду
Таб 2. Пам’ятка для клієнта ступені виразності депресії

Що робити з підвищенням інтересів, збільшенням ідей та активності при біполярний афективний розлад? 

Мабуть, одним із найприємніших аспектів манії для пацієнтів є грандіозність. 

У маніакальному стані деякі пацієнти з біполярним розладом вважають, що можуть зробити чи подолати все, що завгодно. Поширення нових ідей та проектів у поєднанні з надмірною самовпевненістю, натхненною манією створює цикл діяльності, який може сам по собі продовжувати та нарощувати манію.

Не всі пацієнти з біполярним розладом мають цей симптом манії. Необхідно переглянути кожну історію пацієнта, щоб визначити, чи включали минулі епізоди манії посилення ідей чи активності.

 Оскільки зазвичай це починається повільно і наростає протягом епізоду, підвищена активність, пов’язана з манією, може бути маркером настання манії. Можна використовувати графік настрою пацієнта, відстежувати прогресування збільшених ідей у ​​підвищену активність та надмірну стимуляцію.

 1 крок – допомогти пацієнтові встановити зв’язок між змінами в інтересах, активності та змінами в настрої. 

2 крок – клініцист та пацієнт можуть разом переглянути чи існує зв’язок між настроєм та інтересом та зміною активності. Мета втручання на даному етапі – допомогти пацієнтам страждаючим манією, вибрати обмежену кількість видів діяльності з безлічі ідей, які мають його, що мають найбільшу ймовірність успіху і найменшу ймовірність негативних наслідків.

06.12Під час депресіїПід час гіпоманіїКоли все «нормально»
НастрійСумний пригнічений чи нейтральний настрійЄ якась загальмована реакція, провалювання (1 хвилина) у часі
СамооцінкаУ нормі допустимого
ВпевненістьПрояви невпевненості у собі. Але в останніх сесіях виникло бажання себе відстояти
АктивністьПотрібно прочитати текст знову, дуже складно сфокусуватися на думці Звичайні активності не такі цікаві як ранішеЦікаво в’язати, читати книги, відновлювати знання з математики з бажанням знайти хорошу роботу та бути незалежною
СонГарнийЗберігається гарний за винятком прокидання
ЇжаВідсутність апетиту, їжа не має смаку
Інші симптомиОдяг став вільнішим, втрата ваги наприклад на 1,3 кг.
Тригеріт синій колір та гостра реакція на запахи
Таб 4. Приклад відслідковування стану клієнтки під час депресії
ALT: Відслідковування станів клієнта
Графік відслідковування станів клієнтки

Методи лікування біполярний афективний розлад

Основними підходами до лікування біполярного розладу є:

  1. Фармакотерапія:
    • Для лікування маніакальних епізодів використовують атипові антипсихотики (кветіапін, оланзапін, аріпіпразол) або стабілізатори настрою (вальпроати, літій).
    • Депресивні епізоди лікують антидепресантами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), а також стабілізаторами настрою (ламотриджин).
  2. Психотерапія:
    • Психоосвіта: навчання пацієнтів і їхніх близьких виявляти ранні ознаки рецидивів.
    • Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ): допомагає управляти симптомами та адаптувати поведінку.
    • Сімейна терапія: залучення родичів для створення підтримуючого середовища.

Як впоратись зі змістом депресивних/маніакальних думок коли біполярний афективний розлад?

Депресивні або маніакальні думки можуть мати значний вплив на наш емоційний стан і поведінку. Ось кілька кроків, які допоможуть вам зрозуміти і впоратись з цими спотвореними думками:

1. Виявити характер дисфункційних думок

Перший крок у боротьбі при біполярний афективний розлад з депресивними чи маніакальними думками полягає у їх виявленні. Ці думки часто є автоматичними і виникають без свідомого контролю. Вони можуть з’являтись дуже швидко, особливо в моменти стресу, тривоги або емоційного виснаження. Для того щоб впоратись з ними, необхідно спочатку усвідомити їх наявність.

Автоматичні думки часто проявляються у вигляді негативних суджень, наприклад: «Я ніколи не досягну успіху» або «Я не гідний любові». Часто ці думки приходять одна за одною і, здається, керують нашими почуттями та поведінкою. Терапевт може допомогти вам звернути увагу на ці думки, пропонуючи зрозуміти, як вони виникають під час поганого настрою чи стресових ситуацій.

2. Тестувати дисфункційні думки

Другий етап полягає у тестуванні цих дисфункційних думок. Чи є вони насправді такими ж реальними, як нам здається? Існують ефективні когнітивні техніки, які допомагають об’єктивно оцінити думки і їхній вплив на наші вибори та дії. Це важливо, оскільки часто ми не помічаємо, як ці думки ведуть нас до деструктивної поведінки чи емоційних переживань.

Для цього можна використовувати методи запитань, наприклад: «Що я можу зробити, щоб перевірити, чи це правда?» або «Чи є інші можливі варіанти, як я можу це побачити?». Таким чином, пацієнт навчиться не піддаватися автоматичним думкам, а знаходити більш здорові альтернативи.

3. Реструктуризувати когнітивні спотворення

Нарешті, важливо працювати над реструктуризацією когнітивних спотворень, тобто змінювати те, як ми інтерпретуємо ситуації. Замість того щоб бачити все в чорно-білих категоріях, можна шукати більш реалістичні і збалансовані способи сприйняття ситуації.

Це допомагає не лише змінювати думки, але й формувати більш здорові емоційні реакції та зменшувати рівень стресу чи тривоги.

Виявлення дисфункційних думок

Щоб почати змінювати ці спотворені думки, потрібно спершу їх виявити. Це може бути складно, оскільки багато з цих думок виникають автоматично і не завжди легко усвідомлюються. Терапевт може допомогти вам виявити ці думки через обговорення нещодавніх стресових подій, які могли спровокувати зміни в настрої.

Ведення щоденника негативних автоматичних думок

Один із корисних методів для моніторингу негативних думок – це ведення щоденника автоматичних думок. Це допомагає зв’язати негативні думки з конкретними подіями, що їх викликають, та відслідковувати, як ці думки впливають на настрій і поведінку. Щоденник може містити інформацію про думки, емоції та дії, що відбуваються в момент стресу. Важливо регулярно аналізувати цей журнал і шукати шаблони, щоб краще зрозуміти, які думки спотворюють ваше сприйняття реальності.

З часом ви навчитеся розпізнавати автоматичні думки, контролювати їх вплив на ваше самопочуття та змінювати їх на більш конструктивні, що дозволить вам управляти своїм настроєм і поведінкою більш ефективно.

Як пригальмувати швидкість мислення коли біполярний афективний розлад?

Швидкість мислення може бути корисною, але коли вона стає занадто прискореною, це може призвести до стресу, тривоги та важкості у прийнятті рішень. Ось кілька стратегій, які допоможуть уповільнити мислення та відновити контроль:

1. Уповільнитись. Заспокоїти розум і тіло

Щоб пригальмувати швидкість мислення, перше, що потрібно зробити — це заспокоїти своє тіло і розум. Це дозволить зменшити емоційну напругу та дати можливість мозку працювати більш осмислено.

  • Використовувати релаксаційні техніки: Дихальні вправи, медитація або йога допоможуть вам знизити рівень стресу та направити увагу на зараз.
  • Зменшити стимуляцію (зовнішню та внутрішню): Спробуйте відключити зайві джерела стимуляції, такі як гаджети, шум чи перевантаження інформацією. Дайте собі час на спокій.

2. Концентруватись лише одночасно на одній думці/ідеї/дії

Ми часто намагаємось одночасно вирішити безліч питань, але це лише збільшує навантаження на мозок. Щоб уповільнити швидкість мислення, важливо зосередитись на одній задачі.

  • Визначити пріоритетні задачі: Зрозумійте, які завдання є найбільш важливими, і зосередьтесь на їх вирішенні.
  • Скласти лист задач «А»/ «В»: Розподіліть завдання на категорії за пріоритетом. Завдання категорії «А» — це найважливіші та термінові, категорія «В» — менш критичні, але також важливі.

3. Дотримуватись структури

При роботі з біполярний афективний розлад, маючи чітку структуру, ви зможете зменшити потік хаотичних думок і підвищити ефективність у прийнятті рішень.

  • Зменшити потік думок: Встановіть конкретні часи для розв’язання певних задач, не дозволяйте думкам безконтрольно линути.
  • Приймати рішення: Потрібно чітко вирішити, що для вас важливо на цей момент, і зосередитись на прийнятті рішень без зайвих вагань.
  • Вирішувати проблеми: Підходьте до кожної проблеми з чітким планом дій. Розділіть проблему на менші частини, щоб не відчувати перенавантаження.
  • Знаходити «За» і «Проти»: Використовуйте список «за» і «проти», щоб об’єктивно оцінити ситуацію та прийняти збалансоване рішення.
  • Фідбек від інших: Обговорення своїх думок та рішень з іншими може допомогти заспокоїти розум і отримати нові перспективи.
  • Правило 24 годин: Якщо це не надзвичайно термінова ситуація, дайте собі час на роздуми – 24 години можуть допомогти уникнути поспішних рішень і погіршення ситуації.

Ці кроки допоможуть вам уповільнити мислення, знизити рівень стресу та знайти більш ясне рішення для кожної ситуації.

Висновки

Біполярний афективний розлад (БАР) є складним і хронічним захворюванням, яке потребує не лише точного діагнозу, але й правильного супроводу та лікування. Навіть найбільш комплаєнтні пацієнти часто втомлюються від постійного прийому ліків, що знижує ефективність терапії в довгостроковій перспективі.

Враховуючи це все, хочемо порадити не нехтувати першими симптомами при БАР і звертатися до спеціалісту. Тим паче, коли є симптоми манії, при яких зазвичай клієнти якраз і не люблять звертатися по допомогу, бо їм на той час все здається легким та дієвим. Но це і є вже початок манії чи ніпоманії, де клієнти можеть робити досить неочікуванні дії даже від себе. І це може бути потім непоправимо. накшталт, як продаи дім, купити літак і полетіти у відпустку, витрати всі гроші у казино.

Буду рада, якщо трохи більше пролила свіло на це дуже поширене захворювання у сучасному віці. І пам’ятайте, вчасне звернення до спеціаліста дає набагато більше шансів з цим справитися, аніж коли в вас вже є повторюючий рецидив.

ALT: Психотерапевт з кінічного та пракичного психоаналізу. Еоційно-фокусована терапія
Клік на картинці веде на профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Сімейні кризи

716

Сімейні кризи – це неминучі етапи в житті, які проходять практично всі пари. Вони трапляються в певні періоди і супроводжуються неприємними емоціями: тривожністю, занепокоєнням, а іноді й відчуттям безвиході. у зоні комфорту, не прагнучи будь-що змінювати чи вдосконалювати.

Сімейні кризи: етапи життєвого циклу сім’ї

Нормативні сімейні кризи, як правило, виникають на певних етапах життєвого циклу сім’ї.

  • Кінець першого року спільного життя: ця криза знаменує собою завершення першого етапу адаптації та звикання до спільного побуту
  • 3-4 роки: ці сімейні кризи часто описують як «підводні», тому що про неї мало згадується в літературі. Він супроводжується депресивними відтінками, коли один із подружжя (часто дружина), відчуває труднощі у нових ролях. Наприклад, як мати спроби обговорити свої почуття часто сприймаються чоловіком як претензії, що може посилити внутрішню кризу.
  • 7-8 років: цей час називають «синдромом незадоволеності», коли партнери можуть усвідомити зниження інтересу один до одного чи незадоволеність життям у шлюбі.
  • 10 років: символічний рубіж, що розділяє етапи життя сім’ї. Часто саме в цей період багато пар вирішуються на кардинальні зміни — будь то переїзди, розставання або пошук нових рішень.
  • 10-12 років: криза інтимної близькості, де обидва партнери вже сформовані особистості, але вони так і не навчилися досить близько говорити про важливі проблеми, які їх хвилюють.

Етапи нормативних криз у сімейному житті можуть розтягуватися роками, формуючи своєрідні цикли відносин. Наприклад, у період від 15 до 18 років спільного життя у багатьох сімей виникає велика криза. Сюди відносяться й інші значні віхи, такі як 24 та 30 років шлюбу. Часто, коли пара приходить до сімейного терапевта на межі розлучення, йдеться про те, що криза досягла свого піку.

Особливо яскраво сімейні кризи проявляються у формі побутових конфліктів, які на початкових етапах можуть здаватися незначними. Наприклад, наприкінці першого року спільного життя або трохи пізніше можуть почати дратувати повсякденні звички партнера.

Здаються речі, такі як неприбрані шкарпетки, немитий посуд, можуть сприйматися вже не як випадкові моменти, а як навмисні акти, що виражають зневагу і навіть бажання зачепити.

ALT: Психотерапевт з кінічного та пракичного психоаналізу. Еоційно-фокусована терапія
Клік на картинці веде до мого профілю в фейсбук

Нормативні сімейні кризи

Нормативні сімейні кризи — це кризи, з якими сімейна система, чи то подружжя, чи вже велике сімейне об’єднання, стикається в міру проходження життєвих етапів, згідно з певним «графіком».

Це можна порівняти з тим, як ми приходимо до лікаря, і він, бачачи наш вік, пояснює, що певні вікові зміни є неминучими. Або, як у дітей, спочатку випадають молочні зуби, а потім прорізаються корінні, і на це ніяк не впливає наше бажання чи воля.

Зазвичай до цих «нормативних» тимчасових рамок сім’ї ставляться скептично. Часто мої клієнти, посміхаючись, кажуть: «Ні, це не тому, що ми 10 років разом, просто наша криза була завжди, а зараз стала гострішою».

У спокійний час, без серйозного стресу, навряд чи хтось із нас наважився б тягнути до кабінету психотерапевта не лише себе, а й партнера, а тим більше всю родину. Тому практично завжди сімейна терапія — це кризова терапія.

Проте саме кризи, з якими стикаються сім’ї, дають нам можливість допомогти їм вийти на новий рівень, перейти від однієї стадії до наступної.

Ненормативні сімейні кризи

Крім нормативних, існують і ненормативні сімейні кризи, що виникають на тлі несподіваних подій чи стресорів:

  • іпотека, переїзд або капітальний ремонт. Кожна з цих подій кидає виклик стабільності, і хоча вони часто асоціюються з покращенням умов, насправді такі зміни додають стресу, провокуючи конфлікти і навіть кризи у відносинах;
  • народження дітей також є нормативною кризою, будь то первісток чи наступні діти. Кожна дитина вносить у сім’ю нову хвилю змін, торкаючись звичок та звичаїв, які складалися протягом років;
  • похід дитини до школи ще один ключовий етап, коли система сім’ї проходить перевірку на міцність. У цей період на поверхню виходять конфлікти та внутрішні напруження, які раніше могли бути непомітними. Рівень симбіозу та батьківського залучення у процесі дорослішання дітей іноді настільки великий, що цей процес супроводжується сильною тривогою і навіть внутрішнім опором.

Як впливає гомеостаз сім’ї

Гомеостаз, або прагнення сім’ї зберегти існуюче становище, найчастіше підтримується сформованими патернами взаємодії, які допомагають сім’ї “виживати”. Коли колишній баланс (гомеостаз) сім’ї порушується, це відкриває шлях для змін.

Тут діють два ключові механізми — з одного боку, прагнення розвитку та проходження всіх етапів життєвого циклу, з другого, якоря і перепони, які утримують сім’ю у колишньому стані.

Ці механізми, як правило, вибудовані неусвідомлено, але вони дозволяють подружжю або утримувати баланс, або взагалі формувати відчуття стабільності та безпеки. Коли виникають такі сімейні кризи, то це зазвичай означає, що в гомеостазі утворилася тріщина. Колишні шаблони, звичні стереотипи та неусвідомлені механізми більше не працюють, оскільки сімейна система — це динамічна структура, і вона потребує розвитку, а не застигання.

Дорослість дітей та кризи симбіозу в сім’ї

Це неминучі етапи, які з часом приводять систему до випробувань. Спочатку у батьків можуть бути різні уявлення та спогади про школу та дорослішання, засновані на їхньому особистому досвіді. Цитати кліієнтів:

  • “Я була впевнена, що “нас ця криза не торкнеться”:
  • “Ми вже півроку лаємося на зовсім не пов’язані зі школою теми”.

Ці цитати підкреслюють, що підвищення рівня тривожності в сім’ї не завжди пов’язане безпосередньо зі школою, але найчастіше він все-таки призводить до посилення симбіозу, коли система ніби “регресує” до ранніх моделей взаємодії і відбуваютьс сімейні кризи.

На таких етапах сім’я схильна використовувати несвідомі патерни спілкування і звички. з прикладів: батько сімейства зазначив, що “його дохід прямо залежить від якості відносин”. “Чим гірші стосунки, тим менше я заробляю”.

І, звичайно, одна з найбільш відчутних криз, з якою стикається практично кожна сім’я, – це криза феномену “спорожнілого гнізда”. Коли один або кілька дітей залишають будинок, щоб розпочати самостійне життя, рівень тривожності у батьків різко зростає.

Підлітковий вік та його вплив

Сьогодні підлітковий вік настає значно раніше, ніж це вважалося раніше. Якщо раніше підлітковим вважали вік із 13 років, то тепер спостерігаються його ознаки вже у дітей 9–10 років. Батьки, бачачи, як їхній “дитина”, якого вони звикли обіймати і тиснути, усувається, коли його намагаються обійняти, часто переживають хворобливі емоції. Деякі матері, наприклад, описують, як уже юнацький голос їхнього сина може сухо сказати: “Не треба”, що викликає у них смуток і навіть сльози.

Невиконані процеси сепарації 

Мюррей Боуэн та її теорія про сімейні кризи чудово ілюструють, як невиконані процеси сепарації і сильна прив’язка до минулих поколінь, якими може передаватися навіть горе, ускладнюють як переживання втрат, а й можливість адаптації.

Це стає особливо важливим для тих, хто стоїть «поруч» і повинен підтримувати близького в таких моментах, що в деяких випадках стає неймовірно складним завданням.

Боуен пояснює, що напруженість між поколіннями, якщо сепарація була належним чином завершена, може викликати складності у парі, а й у сімейної системі загалом.

Те, як травма чи напруга передаються “по вертикалі” – від батьків до дітей – може впливати на горизонтальні відносини між партнерами, і це справді часто посилює конфлікт, загострює атмосферу та заважає порозумінню.

Роль батьківства

Тут, безумовно, важливий приклад Франсуази Дольто та її концепція того, що підлітки (і, до речі, діти взагалі) потребують стабільних, зрілих та емоційно здорових батьків. Ця істина допомагає зрозуміти, як сімейні кризи, як вплив підліткового віку на всю сім’ю, довбає по батькам, відносинам і всьому звичному укладу сім’ї.

Складність і тиск цього віку мають сильний вплив на батьків, які самі відчувають тривогу, втому і нерідко звинувачують себе в недосконалості. І тут, як наголошував Дональд Віннікотт, важливо усвідомлювати і приймати своє «досить добре» батьківство. Цей підхід дозволяє батькам не прагнути бути ідеальними, що допомагає уникнути надмірної самокритики та краще впоратися з труднощами.

Якість стосунків батьків — це справді визначальний чинник для емоційного та психологічного здоров’я дітей. Якби батьки ділилися своїми труднощами, не приховуючи їх, це могло б дати дітям важливий досвід та розуміння реальності, що, в свою чергу, допомогло б їм краще справлятися з власними викликами.

Важливо розуміти, що ідеалізований образ сім’ї та батьківських відносин може створити хибні уявлення про те, як виглядають реальні стосунки. Поділившись своїми переживаннями, батькам вдається продемонструвати, що конфлікти та труднощі – це нормальна частина життя, а не щось, що треба приховувати. Це по суті дає дітям інструмент для усвідомлення, що в житті буває складно, і це нормально.

Криза “спорожнілого гнізда”

Цікаво, що деякі батьки називають цей період початком спорожнілого гнізда. Для них навіть простий факт, що діти йдуть з дому вчитися або заводять стосунки, перетворюється на справжню втрату. Цей процес нерідко супроводжується гіркотою від усвідомлення, що тепер у будинку пусто.

Про цей феномен писали такі автори, як Грегорі Бейтсон та Пол Вацлавік, чиї роботи присвячені теорії комунікації. Вони наголошували, що початок багатьох захворювань, у тому числі психосоматичних та поведінкових порушень (таких як анорексія і навіть шизофренія), може бути пов’язаний з особливостями сімейних комунікацій. Особливо на етапі відокремлення дітей від сім’ї.

У своїй практиці, наприклад, я бачу зростання числа випадків анорексії у підлітків та молодих людей, особливо у великих містах.

Постає питання: чому труднощі саме цього періоду життєвого циклу часто переростають у проблеми?

На рівні повсякденного мислення може здатися, що в усьому винен сам підліток, його складний і нерідко конфліктний характер. Особливо якщо подружжя не подолало попередні сімейні кризи та їх взаємодія зводиться лише до обговорення дітей. Якось на прийомі, поставивши подружжю просте запитання: “Коли ви востаннє проводили час удвох?”, я почула від них відповідь: “Останнього разу ми були разом наодинці до народження дітей”.

Сімейні кризи: емоційне розлучення

На жаль, цей стиль взаємодії може призводити до так званого емоційного розлучення – коли пара офіційно залишається разом, але втрачає близькість та емоційний зв’язок. Вони забувають, як проводити час один з одним, як взаємодіяти поза обговореннями, пов’язаними з дітьми і виникають сімейні кризи. У нашій культурі, де прийнято віддавати пріоритет дітям та турботі про них, батьки часто відсувають на задній план свої особисті та подружні стосунки, що лише посилює емоційне відчуження.

У нашій культурі, де ідеали злиття між партнерами часто зводяться до абсолюту, підтримується ідея про те, що “чоловік і дружина — одне ціле”, “жінка – шия, чоловік – голова”.

При цьому подружжя перетворює свої очікування від партнера на щось дане. Ввоно починає сприймати іншого як “свою частину”, а не як окрему особистість. Виникають очікування, що інший вгадує бажання без слів, ніби подумки “прочитає” їх. І це може відбуватися, навіть якщо самі ці бажання не до кінця усвідомлені. На прийомі я часто чую фрази на кшталт: “

Ну він же повинен розуміти, чого я хочу, адже він – мій чоловік!”. Це очікування абсолютної емпатії, де партнер автоматично, без слів, виконує бажання іншого, може призводити до нерозуміння та образ. Адже череп непрозорий, і кожен має свій погляд на світ, який не завжди збігається з уявленнями партнера.

Проблема віддалення при емоційному розлученні

Пари, які уникають обговорення почуттів, часто стикаються з емоційним відчуженням. Це посилює незадоволеність і накопичує образи..

Проблема тут у тому, що у відносинах починають формуватися образи. Адже якщо чоловік — це частина мене, навіщо йому пояснювати, що я хочу? Ми ж не розмовляємо зі своїми руками чи ногами, тому що вони природно “підкоряються” нашим бажанням.

Але партнер не частина нас, і очікування, що він прочитає думки, стає джерелом конфліктів. Поступово кожен із подружжя починає відчувати, що його очікування не виправдовуються, що часто веде до взаємного розчарування та емоційного дистанціювання.

“Пастка” злиття, заснована на уявному розумінні один одного без слів. Вона стає причиною не просто побутових конфліктів, а глибокої емоційної незадоволеності, яка накопичується. Особливо коли відносини “застрягають” у подібній моделі.

Щоб долати ці сімейні кризи, важливо вміти висловлювати свої потреби. Здавалося б, це очевидно: говорити один з одним безпосередньо про свої бажання, очікування. Однак у нашій культурі вираз особистих потреб часто сприймається як егоїзм чи непристойність.

Проблема вигорання при емоційному розлученні

У суспільстві прийнято бути “ідеальними”, віддавати останнє заради інших, але не думати про себе. Така установка призводить до емоційного вигорання, оскільки у стосунках не можна черпати з “порожньої криниці”. Коли партнери пригнічують свої потреби, їх “батарейки” згодом розряджаються.

Але, як показує практика, довга відмова від власних потреб подібна до стиску пружини: чим більше тиск, тим більше згодом пружина розіжметься і неминуче прийдуть нові сімейні кризи.

Парадокс: у нашому суспільстві, де розрив відносин вважається чимось важким, часто простіше зібрати речі і піти, ніж чесно і відкрито обговорити образи, що накопичилися.

Хоча, можливо, просте визнання своїх почуттів та обговорення кордонів допомогло б їм побудувати нові, зрілі стосунки, замість “кидати валізи”.

Тимчасова розлука, як сімейні кризи

Коли ступінь злиття у відносинах досягає максимуму, як описував це Віттакер, партнери буквально починають відчувати себе єдиною істотою. У такій ситуації розлука, навіть короткочасна, стає неймовірно болісною, ніби хтось намагався відірвати від них частину тіла — руку, ногу чи вухо.

І коли один партнер вирішує провести час окремо, виникає сильне відчуття тривоги та страху. У такі моменти робота з парою потребує особливо делікатного підходу.

Іноді тимчасова розлука дозволяє партнерам «перезавантажитись», знайти особистий простір для роздумів, що може провокувати сімейні кризи, нові етапи у відносинах. І, як показує практика, часто такий підхід викликає побоювання, особливо коли один із партнерів переживає тяжку втрату, кризу чи хворобу.

У такі моменти терапевт допомагає партнерам усвідомити, що тимчасова відстань не означає «втеча». А відмова від зобов’язань, скоріше дає можливість знайти емоційні ресурси для підтримки один одного та самих себе.

Роль психотерапевта в роботі з парою

Уіттакер та інші фахівці підкреслювали важливість спільної роботи з обома партнерами, а на окремій терапії обговорювати відчуття, що виникли при сімейному прийомі. 

Коли пара приходить з відчуттям «застою», як це буває через роки шлюбу, коли образи забуті, а пристрасті згасли, терапія може допомогти їм на новому рівні порозумітися.

Термін про “зони внутрішньої самотності”ввів Олександр Алексєєв, де писує місця в психіці, куди ми йдемо в моменти нерозуміння, самотності чи емоційного заперечення, часто з дитинства.

Саме в цій сфері виникають сімейні кризи, як неврози та стереотипні очікування. Наприклад, “він повинен, нарешті, почати заробляти більше” або “вона має частіше дбати про будинок”. Ці очікування, які підживлюються минулими травмами, лише посилюють розчарування, якщо не знаходять підтримки у реальності.

Робота в парі дозволяє терапевту зайняти “роль перекладача” і ”адвоката диявола”: він допомагає кожному партнеру озвучувати та розуміти потреби один одного, створюючи “спільну мову”. Це допомагає прояснити приховані образи і вивести назовні напругу, що накопичується.

При цьому добрим терапевтичним підходом стає підтримка будь-якої розв’язки, до якої вони можуть прийти. Чи то оновлений і зрілий союз чи здорове розставання, завдання терапевта полягає у забезпеченні їхньої емоційної усвідомленості та готовності до наступного етапу життя. Разом чи порізно.

Інакше, руйнівні шлюби та розлучення, особливо якщо процес був хворобливим і недостатньо усвідомленим, завдають шкоди не тільки подружжю, а й дітям.

Прогнозування результатів відносин у терапії

Сімейна динаміка настільки складна і багатошарова, що прогнозувати, як розвиватимуться події і які їх очікують сімейні кризи практично неможливо. Кожна сім’я є унікальною, і кожен член сім’ї вносить свої особливості в загальну картину. Люди можуть приймати несподівані рішення, змінювати пріоритети, і це завжди буде частиною їхнього шляху. Замість цього краще зосередитися на підтримці безпечного простору для спілкування та на способах. Це дозволяє парі усвідомити свої почуття та потреби.

Ваше порівняння сім’ї з мурашником дуже вдало помічає складність та багатогранність сімейних стосунків. Як у мурашнику, де кожна мурашка виконує свою роль, у сім’ї кожен член має свою унікальну функцію та переживання. Коли вони приходять до терапевта, часто все, що вони можуть зробити, це «вивантажити» свої емоції та стрес, які накопичувалися. І це може бути дуже корисним кроком до відновлення. Терапія може допомогти в організації цих емоцій і в розумінні того, що відбувається на більш глибокому рівні.

Тут пари можуть працювати над своїми відносинами, використовуючи терапевтичні техніки та підходи, щоб «прочистити» їх. І ключовим вмістом буде те, що саме слова та дії подружжя мають величезне значення, коли мова йдеться про сімейні кризи. Психотерапевти можуть надати інструменти та підтримувати, але кінцевий результат залежить від того, як партнери застосовують ці інструменти у своєму житті.

Підходи роботи терапевта у процесі терапії

Ось кілька технік та підходів, які можуть допомогти парам, де є сімейні кризи у процесі терапії:

  1. Активне слухання. Це ключова техніка, яка допомагає партнерам почути один одного. Важливо не просто чути слова, а й розуміти почуття та потреби, що стоять за ними. Це може включати перефразування, уточнення і завдання відкритих питань.
  2. Обговорення емоцій. Допомагати партнерам ділитися своїми емоціями та переживаннями, які вони відчувають щодо один одного та в сім’ї Це створює можливість взаєморозуміння.
  3. Ідентифікація та зміна негативних патернів. Пари можуть працювати над виявленням та зміною деструктивних моделей поведінки, які повторюються у їхніх стосунках.
  4. Техніки усвідомленості. Практики усвідомленості можуть допомогти партнерам бути більш уважними до своїх почуттів та реакцій.
  5. Рольові ігри. Іноді корисно програти ситуації, які викликають конфлікт, щоб побачити їх з іншого боку і зрозуміти позицію партнера
  6. Створення спільних цілей. Партнери можуть працювати над визначенням спільних цілей для своїх відносин, що допомагає створити спільне бачення та мотивацію
  7. Вираз подяки. Регулярне вираження подяки та вдячності за позитивні якості один одного допомагає зміцнити емоційний зв’язок.
  8. Ритуали спілкування. Встановлення регулярних зустрічей для обговорення важливих тем може допомогти підтримувати відкритість та довіру у відносинах.

Деякі пари приходять із наміром розлучитися, але в результаті цього не роблять, також підкреслює складність процесу. Часто слова та наміри можуть змінюватися у міру того, як пари працюють над собою та своїми стосунками. Це підкреслює важливість контексту та динаміки, яка існує у кожній парі.

ALT: Психотерапевт з кінічного та пракичного психоаналізу. Еоційно-фокусована терапія
Клік на картинці веде до мого профілю в фейсбук

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Тінь та її особистість

866

Тінь та її особистість: що це таке?

«Людина стає просвітленою не тому, що уявляє собі фігури зі світла, а тому, що робить темряву свідомою. Однак остання процедура не з приємних і, як наслідок, непопулярна!”

Карл Густав Юнг 

Теорію про Тінь та її особистість придумав відомий психоаналітик Карл Густа Юнг. Ця теорія є настільки неоднозначним, наскільки і складною для розуміння та роботи. Карл Густав Юнг вважав, що усвідомити свою тінь і навчитися управлятися з нею, це доля всіх людей. 

Тінь  – це сукупність рис, якостей, особистості, які ми витісняємо, які ми в собі не приймаємо, які нам здаються, можливо, поганими, можливо, соціально несхвалюваними.

Тобто наша тінь – це ті якості, які ми взагалі не вважаємо своїми, але вони в нас присутні. Джеймс Голліс пише, що тінь – це те, що змушує відчувати в нас дискомфорт від самих себе.  Це така наша частина, яка може нам не подобатися, може лякати, може викликати відторгнення, і яку ми можемо помічати тільки в інших людях. Але вона від цього не перестає бути нашою частиною. 

Чому ми не можемо усвідомити Тінь та її особистість?

Джеймс Куліс, відомий психолог дуже цікаво написав, що Тінь та її особистість починається з Конфлікту.  І для нас дуже цінно знаходити цей конфлікт та розглядати його, бо цей наш внутрішній конфлікт і є Тінь, яка може виявлятися у якихось заряджених ситуаціях, коли ми розуміємо, звідки ростуть ноги у наших емоціях.

Існує чотири способи, якими тінь та її особистість виявляються у нашому житті:

  1. Тінь залишається активною, але несвідомою. Коли ми щось дивно реагуємо, а потім не можемо собі пояснити. Ми часто в таких випадках говоримо, “На мене щось найшло”, “У мене впало забрало”, “Мені знесло вежу і почалося”. І ось тут варто бути дуже уважним і розглянути, і дослідити, що відбувається з нами тут. Тому що, швидше за все, тут Тінь показує свої вуха. 
  2. Тінь заперечується, але проектується на інших. Коли вас критикують. Наприклад, і у вас є відчуття, що це взагалі не про вас, але вас це зачіпає. І це теж гарна нагода з цією ситуацією розібратися. Можливо, там є якесь там дзеркало, щось там про вас. Та коли ви критикуєте когось. Це також може бути проекцією, тому що все, що ми не визнаємо собі, ми проектуємо на інших. 
  3. Тінь узурпує нашу свідомість, опановуючи нами. Коли ми починаємо поводитись не так, як планували.
  4. Тінь розширює нашу свідомість через визнання, діалог, засвоєння її вмістом.  Коли в голові спливають обмежуючі переконання, які, виростаючи, ми пам’ятаємо вже, як свої.  Травмуючі нас епізоди, присутні від значних об’єктів у дитинстві.  Ми їх точно і дослівно не пам’ятаємо, але вони у нас є точно у наборі якихось тверджень. Твердження, які ми можемо легко помітити, вони виявляються в різних контекстах. І ми можемо відловити тінь через міркування про те, в що ми віримо.

Клік на картинці веде на мій профайлз прямими контактами, звертайтеся!

Тінь та її ососбистість: механізми роботи

Головний механізм Тіні та її особистості- захисний. Цей захисний механізм психологи називають Проекцією.

Проекція – це несвідомий процес. Таким чином Его захищає себе і вашу персональність, воно дає хибну ідентичність. Погодьтеся, якби це не було нашим наболілим, колись витісненим, воно б нас не дратувало. Когось бісить нахабство, когось – жадібність.

Коли ми бачимо зміст тіньового несвідомого – це проекція. Ось так, за допомогою проекції ми відбиваємо власні тіньові сторони на інших. Зливаємося на інших, обурюємося, бо не визнаємо ці якості в собі. Наприклад, ви можете дратуватися на людину, яка спілкується з вами розв’язно. Але насправді він може поважати вас, просто у його манері відкривається ваша власна розв’язність. І якби її не було у вас, вона б не турбувала вас так сильно в тій людині.

Тінь та її особистість: золота тінь 

Також,  Карл Юнг ввів таке поняття, як «Золота тінь». Це наша зона зростання та розвитку.

Наприклад, коли дитина любить малювати, і вона малює всюди: на шпалерах, на стінах, Або коли дитина досить активна і бігає по квартирі, кричить, а мама її бере і різко тримає в облозі: “Досить кричати, як недорізаний, вгамуйся”. Або “Що це ти намалював, як курка лапою, розмалюй хоч красиво це убожество”.  І його життєва енергія, необхідна у розвиток не проявляється там, де це доречно. Тому що в нього лишається в пам’яті, що це недоречно, страшно, соромно.

Золота тінь розмовляє з нами мовою захоплення. Захоплення властивостями інших людей. Коли вас щось захоплює в іншій людині, не подобається, а саме захоплює, знайте, що у вас ця якість теж є. Просто воно у вас пригнічене. Це якась ось така ваша Золота тінь. Ось таке! 

Тінь та її ососбистість: невизнані частини

То як же виявляється насправді наша Тінь та її особистість? Існують 3 яскраві переживання, які свідчать про те, що поряд з нами завжди є не визнана частина:

  1. Ненависть
  2. Безпорадність
  3. Байдужість

Ось такне ресурсні прояви людини, на перший погляд, є дуже яскравими показниками величезної кількості енергії, не визнаних людиною своїх частин. 

Карл Юнг свого часу писав дуже цікаву метафору:

“Доколи до тебе приходить депресія, дама в чорному вуалі і жалобній сукні, зроби добрий жест, запроси її за стіл і випий з нею каву або чай, гості її булочкою для того, щоб поговорити з нею і можливо ти щось дізнаєшся дуже значуще та важливе тобі».

У наш час депресія є одним із найяскравіших невротичних творчих новоутворень, які люди використовують часто-густо. І вони безпосередньо пов’язані саме з цими трьома переживаннями. 

Тінь та її субособистості

У кожної людини є свої тіньові субособистості:

Ненависть

Коли ми починаємо ненавидіти, але ми не визнаємо, що ми зараз просто ненавидимо цю людину, за те, що вона виявляє якісь якості, які ми собі не дозволяємо, ми вважаємо, що це жахливо, хоча можливо в цьому багато ресурсів, або нам соромно за те, що у нас теж бувають такі думки, бажання та ідеї. Процес індивідуації вимагає інтеграції тіні та її особистості, і це може допомогти зменшити ненависть, оскільки людина більше не потребує переносити свої внутрішні конфлікти на інших.

Ненависть також може виникати як проєкція певного архетипу, наприклад, архетипу «ворога» або «антигероя». Це може бути спробою психіки впоратися з глибокими внутрішніми страхами або конфліктами, які неможливо усвідомити безпосередньо. Тому проєкція на зовнішній об’єкт чи людину стає способом вираження цієї боротьби, але також веде до конфлікту і ненависті.

Ненависть може також проявлятися в результаті внутрішньої поляризації, коли особистість розколюється між протилежними аспектами. Наприклад, свідоме прагнення до порядку і гармонії може конфліктувати з несвідомими бажаннями або агресивними імпульсами, що викликає почуття ненависті або відрази. Це частина процесу психічного розвитку, коли свідомість намагається інтегрувати протилежності.

Також, ненависть може бути психологічною захисною реакцією на глибокий страх або вразливість.

Безпорадність/безвихідність 

Відчуття безпорадності, безнадійності, безвиході, вкрай необхідної для вирішення багатьох питань. Людина може відчувати безпорадність, коли її свідомість стикається з цими темними аспектами. Це може бути страх, відчай, почуття провини або сорому. Прийняття тіні — важлива частина психічного зростання. Безпорадність тут пов’язана з необхідністю прийняти власну вразливість і недосконалість. Коли людина вчиться приймати свою вразливість і недосконалість, а також інтегрувати тіньові аспекти особистості, то безпорадність спонукає до пошуку глибшого сенсу, досягнень внутрішньої гармонії і врешті-решт до розуміння власного справжнього Я.

Байдужість

Ця субособистість проявляється, коли людина все собі дуже довго забороняла. Забороняла входити в контакт із негідними людьми, бути з негідними чоловіками та дружинами. Забороняла спілкуватися із негідними батьками, дітьми, співробітниками. Тобто слово «негідний» тут є ключовим. 

Є такий жарт, що спочатку світ став недостойним цієї людини, а потім разом із втратою цього світу людина втрачає свої переваги. Роджер Янг дуже цікаво виділив таку думку, що одним із найсильніших джерел харчування фанатизму та залежності є Тінь. Тому що будь-який вид такої патологічної залежності нашої енергії, що харчується, погано. І неважливо, це залежність від алкоголю, наркотиків чи від ідеалізму, спрямованого чи зовні, чи всередину. 

І більше того, саме така форма залежності, коли ми свою енергію впроваджуємо у допоміжні якісь обсяги, допоміжні мрії, які тягнемо за собою, дозволяє нам втрачати контакт із собою та не розуміти, не усвідомлювати, що ж насправді відбувається у нас. всередині. І навколишній світ, який нас лякає, жахає, викликає почуття провини та сорому, насправді є величезним збільшувальним склом чи дзеркалом нашого внутрішнього світу. Тому що якщо я розумію, що я маю ці якості, і я знайшла їм застосування, тобто я знаю, що я можу брати, або я можу бути злим, або я можу бути несправедливою до когось, і знаю ці ситуації достатньо чітко, і можу їх ідентифікувати, моя небезпека для себе і оточуючих рідко знижується.

Недарма говориться, що найнебезпечніша людина – це та, яка не бачить, наскільки вона небезпечна сама.

І якщо він знає ті речіі, які можуть завдати біль та небезпеку іншій людині, він не буде прагнути довести свою правоту будь-якими шляхами. 

 Здорова людина ніколи не буде нікого мучити, і ніколи не буде сперечатися з тим, що зараз її якісь дії, не спеціальні, завдати комусь болю тому, що ці дії могли зіткнутися з прийняттям тієї чи іншої людини з її болісною частиною тіні. Він може прийняти і те, що зараз відбувалося з нього, могло завдати біль іншому. Не тому, що він цього хотів. І знайти у собі ресурси, підтримати людину, поговорити з людиною, прийняти її думку про неможливості контакту зараз з нами. 

Він стає більш плинним до процесів, які не відповідають ідеальним уявленням про себе.

Тінь та її особистість: екзистенції

Коли ми працюємо з Тінню, у людини знижується напруга в контексті з шістьма основними екзистенційними цінностями. Тому що коли у людини дуже слабкий контакт з Тінню, то екзистенції, тобто даності, які ми не можемо змінити як людську, біологічну істоту, а саме:

Самотність

Ми всі самотні, а значить індивідуальні, і що це буде завжди, і що незалежно від того, що я можу визнавати і зливатись зі своїм партнером, зі своїми дітьми, зі своїми близькими, дуже тісно. Ми все одно різні, і це обов’язково виявлятиметься в наших відносинах. І моя готовність до різниці – це якраз моя опрацьованість у плані усвідомлення своєї тіньової сторони. 

Не завжди буде так, як хочу, і не завжди буде так, як ти хочеш. Завжди буде тільки так, як ми можемо створити це разом.

І в цьому сенсі, коли з’являється вільний час, або наш партнер хоче вільного часу, або коли у нас виникають конфліктні ситуації, що потребують цього часу, самотність не стає для нас причиною байдужості, ненависті та безвихідності. 

Кінцевість буття

Кінцевість буття ту вживається в сенсі розуміння саме, як смерть, причому не лише в її глобальному прояві, а й у прояві миттєвому.

Наприклад, ті відносини, які були, вони не є такими. Це також смерть. Ті погляди, які я мав щодо іншої людини, вони зараз змінюються. Це також смерть. Його слова, які я не готова була почути або її, вони формують у мені це відчуття тотальної зміни. це також смерть. І коли ми досить уважні до цих змін у нашому житті, то кінцівка не буває такою, що глобально захоплює нашу психіку і розум. 

Ми стаємо готові, ми стаємо більш сповільненими, і ми менше упускаємо важливих подій для природного проживання, щоб будь-які зміни не перетворювалися на катаклізми. В епідемії. 

Свобода

Ми всі хочемо свободи, обирати цю свободу, но ми всі в дитинстві привчаємось до того, що в нас є а) борги; б) б) неможливості; с) відповідалність за що ми хочемо і за те, що нам приходиться терпіти, що цього не хочуть інші, і знаходити якісь адаптивні дії. 

Я маю свободу зробити любий вибір за який я готова нести відповідальність і зіштовхуватися з незадоволенням людей, не втрачаючи до них поваги. 

Тривога

Тривога завжди є провісницею, що ми дуже близько до чогось підходимо. дуже важливому для нас, з іншого боку, є наші привиди тіней, з якими нам доведеться познайомитися. Чому Люди застрягають у комфорті та всіма силами намагаються утримати його?

Тому що тут зберігається нами едемський райський сад. Я боюся втратити комфорт про своє уявлення про себе. Але життя змушує нас щось хотіти, кудись бігти. Як говорили великі філософи: “Поки я живу, я хочу, поки дихаю я роблю бажання можливими.

Юнг сказав дуже важливу річ, що перший крок у роботі з Тінню починається з переговорів між моїми бажаннями моєю Персоною та всім, що викликає ці переживання (байдужість, безвихідність та ненависть). 

Персона – це те, на що ми можемо спертися, створена нами авторитетна думка, яка відповідає і нашим уявленням про себе, і нашим проявам назовні, і підтвердженням оточуючими).

Даність 

Це те, що життя відбувається у матеріальному тілі, яке підтримує нашу сексуальність. У сучасному світі відбувається насильство про матеріальне тіло та сексуальність, які, з одного боку, створюють опір розвитку, і, з іншого боку, обмежують потенціал можливості. Тобто робота з Тінню, що ми не хлопчики чи не дівчатка, що з нашою заздрістю до хлопчиків чи дівчаток, або до певних дівчаток своєї статі чи хлопчиків своєї статі, ось цією частиною, яка викликає ненависть, байдужість, і безпорадність, у плані сексуального контакту, завжди породжує деструктивну жорстку конкуренцію, що призводить до ізоляції та руйнування соціальних значущих зв’язків.

Недосконалість

І це теж бич нашого життя. Тому що нас з дитинства привчають до того, що ми повинні бути опорою, такими, і не повинні бути такими, і не повинні бути сякими, повинні відповідати чи не відповідати, і цих боргів накопичується за життя так багато, що жоден банк не існує може покрити це жодним кредитом. Тому що ми стаємо, повинні повернути собі право жити. А то таке повернути право жити? Це повернути собі право на недосконалість наших тіньових сторін, які можуть бути вкрай необхідні для вирішення моїх багатьох питань, у зв’язку з моїми бажаннями, цілями і моїм шляхом. Юнг каже дуже цікаву думку, що 

Найчесніша людина є людина, яка усвідомлює межі брехні, яку він говорить. 

Тінь та її особистість, як недосконалість

Коли ми працюємо з недосконалістю, ми стаємо мужніми і осягаємо ті сторони, кинуті собою де нам необхідні креативність і творчість для проживання цієї недосконалості.  І недосконалість завжди є частиною спроможності знаходження людей, свого світу. Ми не можемо завжди належати до світу рівноцінно рівнозначно. Хтось нам дорогий, хтось не дуже, когось ми хочемо бачити постійно, а когось ми уникаємо за всяку ціну. Не всі частини тіні та її особистості приймаються так близько. 

  • коли ми говоримо, що наша недосконалість є частиною нашої цілісної особистістю, ніби ми спираємося на гірську стіну;
  • коли Тінь та її особистість стають найменшими та непомітними? Коли ми знаходимося практично з нею впритул. Тому що, коли людина спирається на стінку, його тінь не покриває його. 

Підлітки всі недосконалі і перебувають у стані формування своєї цілісності та своєї персони та у фазі найбільш свого активного знайомства зі своєю Тінню. При цьому не лише самостійно, але ще й з батьками, які на цей момент точно не можуть уникнути своєї Тіні. Тому підліткова криза іноді допомагає вивести батькам набагато більше своїх дітей. 

Сенс життя та неможливість його знаходження пов’язаний з Тінню. Ми часто втрачаємо себе у процесі певних приватних завдань. Зміна зупинки, Народжуються діти, ми розлучаємося зі своїми партнерами або виходимо заміж, багато кризових моментів вибивають нас із зони комфорту і, відповідно, ми втрачаємо колишній сенс. І якщо у нас дуже великий опір опрацюванню наших тіньових сторін, то ми часто намагаємося сховатися в депресію, у боротьбу за справедливість і відбудовуємо їхню ізоляцію, щоб по-дитячому перечекати момент кризи. Секрет у тому, що перечекати життя не виходить. Це якраз моя опрацьованість у плані усвідомлення своєї тіньової сторони. 

Вправи з опрацювання Тіні

Нижче я хочу привести 2 потужні вправи, які вам точно допоможуть дослідити та пропрацювати ваші тіньові особистості:

Тінь та її особистість. Вправа “Недооцінена Тінь”

Ця вправа добре підійде тим, хто схильний недооцінювати себе та свої можливості. 

Для виконання вам знадобляться лише листок та ручка. Сядьте зручніше, розслабтеся, і на мить задумайтеся.

 КРОК 1. Якби ви могли вибрати собі в друзі п’ять знаменитих людей (не важливо, що нині живуть або вже померли, чоловіків чи жінок), кого б ви обрали? Це можуть бути актори, співаки, вчені, політики – будь-хто. Ті, ким ви по-справжньому захоплюєтеся та кого цінуєте. З ким вам хотілося б ближче поспілкуватися, сходити разом у кафе, обговорити якісь важливі для вас теми. Запишіть імена п’яти людей. 

КРОК 2. Отже, у вас є п’ять нових друзів. Вони, безперечно, справжні друзі. Люблять вас та цінують. Їх напевно приваблюють якісь ваші якості. Подумайте, яку вашу позитивну якість міг би відзначити кожен із них? Запишіть ці позитивні риси.

 КРОК 3. Адже це справжні друзі, а значить вони повинні бути з вами чесними. І тому кожен з них може відзначити якийсь ваш недолік. “Знаєш, …, – кажуть вони. – Ти, звичайно, такий(а) чудовий(а), як ми сказали раніше. Але все ж таки у тебе є певні мінуси. І ось які… Запишіть ці негативні якості. 

КРОК 4. Цей крок, як правило, дається людям найпростіше. Тут вам потрібно пояснити, чому ви обрали саме цих людей? Навпроти їхніх імен вам необхідно виписати ті риси їх характеру (саме риси характеру, а не досягнення у сфері науки і творчості), якими ви по-справжньому захоплюєтеся, якими хотілося б мати, які вас надихають. 

КРОК 2 вказує на вашу самооцінку. Чи важко вам було описувати свої позитивні сторони чи слова приходили легко? Чи багато якість вдалося пригадати, чи список досить мізерний? Ці якості – ваша опора, те, що допомагає вам рухатися вперед. Цінуйте та бережіть у собі ці якості. 

КРОК 3 також допомагає вам краще вивчити оцінку себе. Ці якості було виписувати простіше, ніж у кроці 2? Чи багато їх вийшло чи мало? Подумайте, що ви хотіли б і можете виправити? Чи це справді об’єктивна картина “себе”, чи це те, що було вам колись нав’язано іншими? 

І, нарешті, головний крок – КРОК 4. 

Це і є ваша золота тінь. Як ви вважаєте, що це? Напевно ви відповісте, що це ті якості, якіторими вам хотілося б мати. АЛЕ – НІ. Справа в тому, що ми здатні побачити лише те, що є у нас самих. Ті якості, які захоплюють вас у вибраних вами знаменитостях – це ті якості, які маєте особисто ВИ! Адже ви не знайомі ні з ким із перелічених вами людей, і різні люди в тій самій людині можуть побачити зовсім різне. І завжди – тільки своє. 

Але ці якості у зв’язку з якимись життєвими обставинами заперечуються вами, ви їх у собі не визнаєте. Можливо, ця вправа вас навіть шокувала і ви подумали “Зовсім ні, це абсолютно не схоже на мене”. Але якщо ви замислитеся, то напевно згадайте, що колись у житті були ситуації, коли вам необхідно було застосувати саме цю якість своєї особистості, і у вас це чудово виходило. 

Тінь та її особистість. Вправа “Метод Кена Уїлбера»

 Крок 1. Виберіть, з ким хочете працювати. Найлегше почати з людини, з якою у вас проблемні стосунки (наприклад, партнером, родичем, начальником). Ця людина може дратувати, турбувати чи засмучувати вас. Або, можливо, ви відчуваєте потяг, одержимість, власність щодо нього. Виберіть того, з ким у вас є сильний емоційний заряд, чи то позитивний, чи негативний, того, до кого ви небайдужі.

 Крок 2. Тепер уявіть цю людину. Опишіть ті якості, які вас найбільше засмучують, або характеристики, які вас найбільше приваблюють, використовуючи мову від третьої особи (він вона, вона). Розкажіть про них вголос або запишіть у щоденник. Висловлюйте свої почуття. Не заглиблюючись в аналіз, говоріть чесно та щиро. Немає потреби бути милим чи комусь подобатися у цей момент. Людина, яку ви описуєте, ніколи не побачить, що ви сказали і написали.

 Крок 3. Поговоріть із цією людиною: почніть діалог із нею у своїй уяві. Говоріть від 2-ї особи (використовуючи звернення ти чи ви). Звертайтеся до цієї людини, якби вона була поруч. Розкажіть йому, що вас турбує. Задайте йому такі запитання: чому ти так зі мною чиниш? що ти хочеш від мене? що ти намагаєшся мені довести? чого ти мене вчиш? Уявіть його відповідь на ці питання. Вимовте цю уявну відповідь вголос. Якщо хочете, запишіть розмову до свого щоденника. Кен Вілбер

 Крок 4. Стати цією людиною у своїй уяві. Знайдіть якості, які або дратують, або зачаровують вас. Здійсніть риси характеру, описані в кроці 2. Використовуйте мову від першої особи (я, моя). Це буде незвично та складно. Риси, які ви набуваєте на цьому кроці – це саме ті риси, які ви в собі заперечували. Використовуйте такі твердження: я злий; я ревную; я сяю. 

Випишіть усі якості, з якими ви працюєте: “Я ___________________”.

Крок 5. Проаналізуйте ці заперечені якості у собі. Випробуйте ту частину себе, яка є цією якістю. 

Не робіть процес абстрактним: просто БУДЬТЕ таким, як ви написали. Побудьте у цьому стані деякий час. Тепер ви можете володіти цією якістю та інтегрувати в себе Тінь та її особистість!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Обструктивне апное сну

253

Обструктивне апное сну (СОАС) є найбільш розповсюдженим типом порушення дихання під час сну (SDВ). Цей розлад дуже поширений і є окремим фактором ризику для розвитку серцево-судинних захворювань, а також підвищує ймовірність дорожньо-транспортних пригод.

СОАС проявляється колапсом верхніх дихальних шляхів під час сну, що призводить до часткової або повної зупинки потоку повітря, включаючи апное та гіпопное, які супроводжуються десатурацією кисню, гіперкапнією або фрагментацією снуа.

ОБСТРУКТИВНЕ АПНОЕ СНУ. ХАРАКТЕРИСТИКИ

Апное характеризується повним або майже повним (на 90%) зниженням потоку повітря, яке триває принаймні 10 секунд. При апное не обов’язково виникають десатурація або пробудження. Гіпопное – це зниження амплітуди дихання на 30% або більше, яке триває не менше 10 секунд і супроводжується десатурацією кисню на ≥3% або мікро пробудженням. Основні симптоми СОАС включають хропіння, денну сонливість, переривання дихання під час сну та пробудження з відчуттям задухи.

Діагностика СОАС традиційно проводиться за допомогою нічної полісомнографії (PSG), однак все більше поширюється використання домашнього тестування на апное сну (HSAT). Цей метод підходить для діагностики пацієнтів із середньою або тяжкою формою СОАС без ускладнень. Важливо зауважити, що негативний результат тесту HSAT не виключає наявність СОАС, тому може знадобитися подальше тестування або повторна полісомнографія.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Згідно з ICSD-3, СОАС діагностується при наявності мінімальної кількості респіраторних подій за годину сну. Індекс апное-гіпопное (AHI) або індекс респіраторних подій (REI) використовуються для класифікації СОАС за ступенем тяжкості. Легкий ступінь визначається як 5-15 подій на годину, помірний — 15-30 подій, а тяжкий — понад 30 подій на годину. Однак AHI або REI не є єдиними показниками, оскільки вони не враховують рівень кисню в крові, тривалість респіраторних подій, фрагментацію сну або наявність супутніх захворювань.

Обструктивне апное сну. ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ТА ВПЛИВ

За даними Національного інституту здоров’я (NIH), приблизно 30% населення скаржиться на проблеми зі сном, а у 10% спостерігаються пов’язані з цим денні порушення функціонування. Безсоння є найбільш поширеною скаргою на сон серед дорослих: від 20% до 30% дорослих у США відчувають його симптоми. СОАС — один із найпоширеніших розладів сну, який спостерігається у 9% до 38% населення. Частота СОАС збільшується з віком, підвищенням індексу маси тіла (ІМТ) і частіше зустрічається у чоловіків та жінок після менопаузи.

  • Для цієї статті були використані матеріали з “Європейські директиви по діагностиці і лікуванню безсоння”., Асамблея національних сомнамнологічних товариств, 2017.

СКРИНІНГ НА НАЯВНІСТЬ РОЗЛАДІВ СНУ 

Клінічні особливості та хронічної інсомнії

СОАС (обструктивне апное сну)

  • Сонливість протягом дня
  • Гучне, набридливе хропіння
  • Діагностовані випадки апное
  • Задихання або кашель вночі
  • Ожиріння (індекс маси тіла >30 кг/м²)
  • Резистентна до лікування артеріальна гіпертензія

Хронічний безсонний розлад

  • Труднощі із засинанням, підтриманням сну або ранні пробудження
  • Порушення сну викликає значний дистрес або впливає на важливі сфери життя
  • Проблеми зі сном виникають щонайменше 3 рази на тиждень
  • Порушення сну триває не менше 3 місяців
  • Труднощі виникають навіть при достатній можливості для сну
  • Не можна пояснити іншим розладом сну або неспання
  • Безсоння не пов’язане з дією речовин
  • Не пояснюється наявними психічними або медичними станами

Скорочення

  • ІМТ – індекс маси тіла
  • ICSD-3 – Міжнародна класифікація розладів сну, 3-тє видання
  • ОСА – обструктивне апное сну

Інші розлади сну

Скорочення

  • ЦНС – центральна нервова система
  • NREM – фаза нешвидких рухів очей
  • REM – фаза швидких рухів очей

Обструктивне апное сну. ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО БЕЗСОННЯ

Компоненти навчання щодо сну, огляд поведінкових втручань та протипоказання

Навчання пацієнтів та спільне ухвалення рішень (SDM)

  • Надання загальної інформації про безсоння
  • Ознайомлення з варіантами поведінкового лікування
  • Обговорення ризиків, переваг та альтернатив лікування

Компоненти поведінкового лікування (CBT-I та BBT-I)

  • Терапія обмеження сну: Обмеження часу в ліжку до фактичної тривалості сну для збільшення бажання спати. Час перебування у ліжку збільшується поступово протягом лікування.
  • Контроль стимулів: Формування асоціацій між ліжком і сном, а не з неспанням.
  • Релаксація: Зниження рівня фізіологічного збудження для створення сприятливих умов для сну.
  • Гігієна сну: Консультування щодо поведінки, яка може заважати сну.
  • Когнітивна реструктуризація (тільки для CBT-I): Усунення негативних думок про сон та подолання тривожних переконань.

Стани, що потребують індивідуального підходу або відстроченої CBT-I

Скорочення

  • BBT-I – коротка поведінкова терапія безсоння
  • CBT-I – когнітивна поведінкова терапія безсоння
  • ПТСР – посттравматичний стресовий розлад
  • SDM – спільне ухвалення рішень

Обструктивне апное сну. ФАРМАКОТЕРАПІЯ ПРИ ХРОНІЧНОМУ БЕЗСОННІ

Перед початком фармакотерапії

  • Оцініть інші порушення сну, денну сонливість, дихальні проблеми, когнітивні розлади, зловживання речовинами та взаємодію ліків.
  • Заохочуйте нефармакологічні підходи (наприклад, CBT-I або BBT-I).

Можливі варіанти фармакотерапії

  • Доксепін у низькій дозі
  • Небензодіазепінові агоністи бензодіазепінових рецепторів (попередньо проконсультувавшись пацієнтів про можливі ризики, пов’язані з поведінкою під час сну).

Антипсихотики не рекомендуються для лікування хронічного безсоння.

У випадку невдачі фармакотерапії рекомендується консультація у фахівця зі сну.

Скорочення

  • BBT-I – коротка поведінкова терапія безсоння
  • CBT-I – когнітивна поведінкова терапія безсоння
  • NREM – нешвидкі рухи очей

ОБСТРУКТИВНОГО АПНОЕ СНУ. ІНШІ ПІДХОДИ

Методи, рекомендовані для лікування хронічного безсоння

  • Аурикулярна акупунктура з використанням насіння та гранул

Методи, що НЕ рекомендуються для лікування хронічного безсоння

  • Альфа-стім
  • Краніальна електростимуляція
  • Дифенгідрамін
  • Мелатонін
  • Ромашка
  • Валеріана

Не рекомендуються також

  • Напої на основі перцю п’янкого (кава-кава)

Скорочення

  • CIH – комплементарне та інтегративне здоров’я

ОБСТРУКТИВНОГО АПНОЕ СНУ. ЛІКУВАННЯ

Оцінка ризику СОАС

 Рекомендовано використовувати опитувальник STOP для стратифікації ризику СОАС:

  • Гучне хропіння
  • Втома або сонливість вдень
  • Зупинка дихання під час сну
  • Лікування гіпертонії

Оцінка ризику

  • Високий ризик – якщо ≥2 відповіді “так”
  • Низький ризик – якщо <2 відповіді “так”

Опитувальник STOP не замінює клінічну оцінку. Клінічна оцінка має включати ІМТ >30 кг/м², вік >50 років, менопаузальний статус, обхват шиї, сімейний анамнез і огляд ротоглотки.

Скорочення

  • ІМТ – індекс маси тіла
  • СОАС – обструктивне апное сну
  • STOP – хропіння, втома, апное, високий тиск

СУПУТНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИ Обструктивне апное сну

  • Значні кардіореспіраторні захворювання
  • Серцево-судинні порушення, зокрема застійна серцева недостатність
  • Легеневі захворювання, що впливають на насичення киснем (або потребують кисневої терапії), включаючи ХОЗЛ (стадія III або IV за GOLD)
  • Інсульт
  • Слабкість дихальних м’язів
  • Гіповентиляція через нервово-м’язові або легеневі розлади
  • Вживання опіоїдів
  • Хронічне безсоння
  • Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Скорочення

  • GOLD – Глобальна ініціатива щодо ХОЗЛ

Домашнє тестування апное сну (HSAT)

  1. Лікування СОАС рекомендується пацієнтам з AHI або REI 5-15 подій на годину та наявними симптомами.
  2. Для пацієнтів з обмеженнями у роботі або стилі життя рекомендовано додаткове тестування за допомогою лабораторної полісомнограми (PSG).
  3. Для загальної популяції з AHI 5-15 подій на годину, HSAT слід розглядати як можливу СОАС.

Скорочення

  • AHI – індекс апное-гіпопное
  • HSAT – домашнє тестування апное сну
  • PSG – полісомнограма
  • REI – індекс респіраторних подій

Обструктивне апное сну. ЛІКУВАННЯ

  1. Для пацієнтів з тяжкою формою СОАС (AHI >30 подій на годину) рекомендовано початкову терапію з використанням ПАП (позитивний тиск у дихальних шляхах).
  2. Пацієнтам із легким або середнім ступенем тяжкості СОАС (AHI 5-30 подій на годину) рекомендована ПАП або MAD-терапія (пристрій для висування нижньої щелепи) залежно від клінічної оцінки та вподобань пацієнта.
  3. Для поліпшення прихильності до ПАП слід проводити освітні та підтримувальні заходи.
  4. Усі пацієнти з СОАС з надмірною вагою або ожирінням повинні бути заохочені до зниження ваги, хоча це рідко є достатньою терапією для СОАС, але може покращити AHI.
  5. Пацієнти, які не дотримуються терапії або мають стійкі симптоми, повинні звернутися до спеціаліста з питань сну.

Скорочення

  • AHI – індекс апное-гіпопное
  • MAD – пристрій для висування нижньої щелепи
  • ПАП – позитивний тиск у дихальних шляхах
Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Хронічне безсоння

233

Поки публікація в процесі підготовки

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Нарколепсія у дітей та підлітків

519

Нарколепсія: симптоматика та діагностика

Нарколепсія є складним і часто недооціненим розладом сну, який характеризується чотирма основними симптомами: надмірна денна сонливість (НДС), каталепсія, гіпнагогічні галюцинації та сонний параліч. Однак, у дітей ці симптоми можуть проявлятися частково, а саме, рідко зустрічаються всі чотири одночасно. Первинним симптомом є НДС, яка повинна тривати щонайменше три місяці для підтвердження діагнозу.

Важливим аспектом є те, що нарколепсія часто залишається нерозпізнаною на довгі роки, і середній час від появи перших симптомів до встановлення діагнозу становить близько 10 років. Цей розлад може суттєво вплинути на соціальне та академічне життя дітей з нормальним інтелектом, призводячи до зниження успішності в школі та проблем у спілкуванні з однолітками. Хоча нарколепсія не є виліковною, існують ефективні методи лікування, які включають медикаментозну терапію та психосоціальну підтримку.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Нарколепсія: етімологія та психологічні наслідки

Вважається, що нарколепсія має складну етіологію, яка включає генетичну схильність, порушення у функціонуванні нейротрансмітерів, зокрема гіпокретину, та можливий вплив імунних процесів. Діти, які страждають на нарколепсію, знаходяться у групі ризику розвитку емоційних проблем, включаючи депресію, тривожність та низьку самооцінку. У дослідженні, яке включало 88 пацієнтів у віці від 5 до 17,5 років, виявлено, що 25% дітей з нарколепсією мають симптоми депресії.

Ці психологічні труднощі можуть значно впливати на соціальну інтеграцію дітей і підлітків. Вони можуть відчувати себе ізольованими, нерішучими та втрачати почуття власної гідності через свої симптоми.

Зокрема, діти з нарколепсією можуть:

  1. Бути соціально замкнутими та відчувати ізоляцію від родини та друзів.
  2. Вважати, що їхні симптоми не розуміють або не толерують інші.
  3. Почуватися ніяково, коли симптоми виникають у соціальних ситуаціях, наприклад, у класі.
  4. Ставати інтровертами або уникати соціальних взаємодій, які можуть провокувати каталепсію або привертати увагу до їхньої сонливості.
  5. Відчувати підвищену тривожність через жахливі галюцинації, неочікуване засинання та катаплексичні епізоди.
  6. Зіштовхуватися з помилковими уявленнями з боку вчителів та опікунів, які можуть вважати їх “ледачими” чи “немотивованими”.

Діагностичні Критерії за DSM-5 та ISCD-3

Згідно з Діагностичним і статистичним посібником з психічних розладів п’ятого видання (DSM-5), нарколепсія визначається як повторювані епізоди непереборного бажання спати, засипання або дрімання протягом дня. Ці симптоми повинні проявлятися щонайменше тричі на тиждень протягом останніх трьох місяців.

Для підтвердження діагнозу необхідна наявність принаймні однієї з наступних ознак:

  • епізоди каталепсії, що виникають кілька разів на місяць;
  • дефіцит гіпокретину;
  • латентність REM-фази сну (фази швидкого руху очей) ≤ 15 хвилин або середня латентність сну ≤ 8 хвилин, або ≥ 2 періоди ранніх фаз REM-сну (SOREMPs).

Нарколепсія поділяється на легкий, середній та важкий ступені, залежно від частоти, потреби у денному сні та порушень нічного сну. DSM-5 також виділяє п’ять підтипів нарколепсії:

  1. Нарколепсія без каталепсії, але з дефіцитом гіпокретину.
  2. Нарколепсія з каталепсією, але без дефіциту гіпокретину.
  3. Аутосомно-домінантна мозочкова атаксія, глухота та нарколепсія.
  4. Аутосомно-домінантна нарколепсія, ожиріння та цукровий діабет 2 типу.
  5. Нарколепсія, вторинна відносно іншого медичного стану.

Згідно з Міжнародною класифікацією розладів сну (ISCD-3) Американської академії медицини сну, нарколепсія класифікується як нарколепсія 1 типу та нарколепсія 2 типу. Зміни в термінології відображають той факт, що у деяких пацієнтів є дефіцит гіпокретину, який є основною причиною нарколепсії, проте каталепсія може бути відсутня на момент встановлення діагнозу.

Нарколепсія 1 типу характеризується сонливістю, каталепсією та позитивним множинним тестом латентності сну (MSLT), або сонливістю та дефіцитом гіпокретину. Нарколепсія 2 типу проявляється сонливістю, позитивним MSLT та відсутністю маркерів першого типу. Гіперсомнія та/або результати MSLT не повинні бути пояснені іншими розладами сну, неврологічними, психічними або медичними станами, вживанням ліків чи психоактивних речовин.

Діагноз нарколепсії за можливості повинен бути підтверджений за допомогою полісомнографії (ПСГ) та MSLT. Альтернативним методом діагностики є вимірювання рівня гіпокретину у спинномозковій рідині (СМР), який повинен бути ≤ 110 пг/мл для підтвердження нарколепсії.

Нарколепсія: анамнез захворювання

Нарколепсія є хронічним порушенням сну, основним проявом якого є надмірна денна сонливість (НДС). У здорових людей сонливість виникає циклічно після тривалого неспання, і зазвичай проявляється лише в умовах низької активності, наприклад, під час перегляду телевізора або під час монотонних завдань. Однак, у пацієнтів з нарколепсією, сонливість настільки сильна, що може призвести до раптового засинання навіть під час активної діяльності, яка вимагає концентрації, як-от водіння, прийом їжі або розмова. Таке засинання, як правило, короткочасне, проте відновлювальне, оскільки пацієнти швидко переходять у фазу швидкого руху очей (REM-сну).

Порушення нічного сну та нічна поведінка

Хоча основною ознакою нарколепсії є денна сонливість, значна частина пацієнтів також має труднощі з нічним сном. Їхній сон часто буває переривчастим і неякісним. Окрім цього, може спостерігатися нічна нав’язлива поведінка, така як розлади харчової поведінки або нічне куріння. Ожиріння також є поширеним симптомом серед хворих на нарколепсію, що може сприяти розвитку синдрому обструктивного апное уві сні — ще одного потенційного фактору порушення сну.

Каталепсія

Одним із найбільш характерних симптомів нарколепсії є каталепсія — раптова, короткочасна втрата м’язового тонусу, що виникає через порушення REM-сну під час неспання. Цей стан може варіюватися від часткової втрати тонусу (наприклад, кивок головою або ослаблення колін) до повної генералізованої втрати контролю над м’язами, яка може призвести до падіння. У деяких дітей каталепсія може також проявлятися у м’язах обличчя. Хоча каталепсія не впливає на дихальні рухи чи окорухову функцію, її унікальною особливістю є провокування емоціями, такими як сміх або гнів. Цей симптом спостерігається у 70% пацієнтів з нарколепсією, і його наявність разом із НДС є ключовим діагностичним критерієм.

Сонний параліч

Ще один тривожний симптом, з яким стикаються пацієнти з нарколепсією, — це сонний параліч, коли людина не може рухатись під час пробудження або засинання, незважаючи на збережену свідомість. Хоча цей стан може бути досить лякаючим, він не впливає на дихальні та окорухові функції. Сонний параліч виникає рідше, коли пацієнт спить у незручній позі. Полегшити стан допомагають сенсорні стимули, такі як дотик або розмова з іншою людиною.

Галюцинації

Нарколепсія також супроводжується гіпнагогічними (під час засинання) або гіпнопомпічними (під час пробудження) галюцинаціями. Вони можуть бути яскравими та включати зорові, слухові або тактильні відчуття, схожі на сни, що робить ці галюцинації надзвичайно реалістичними.

Питання, які слід поставити батька/опікунам під час збору анамнезу:

  • чи важко дитину розбудити вранці?
  • чи постійно втомлена або сонлива дитина протягом дня?
  • чи засинає дитина під час занять у школі або інших видів діяльності?
  • чи дрімає дитина вдень? Якщо так, як довго триває денний сон і чи він бадьорить?
  • чи проявляє дитина гіперактивність, слабку концентрацію/когнітивні складнощі або «погану поведінку»?

Для визначення режиму сну слід дізнатись у батьків/опікунів:

  • о котрій годині дитина лягає спати та прокидається у будні дні та вихідні?
  • скільки часу потрібно дитині, щоб заснути?
  • як часто і як надовго дитина прокидається протягом ночі?
  • Слід використовувати Шкалу сонливості Епворта для дітей та підлітків (ESS-CHAD) з пацієнтами від 12 до 18 років та їх батьками, щоб виявити надмірну денну сонливість.

Шкала сонливості Епворта для дітей та підлітків (ESS-CHAD)

  • Ваше ім’я _______________
  • Дата опитування _______________________
  • Вік __(у роках). Хлопець?_ Дівчинка?__
  • Як часто протягом останнього місяця ви засинали при виконанні дій (активностей), описаних нижче?
  • Навіть якщо ви не робили деякі із цих дій протягом останнього місяці, спробуйте уявити, як вони могли б вплинути на вас?
Види діяльностіНіколи не заснув биНевеликий шанс заснутиСередній шанс застнутиВеликий шанс заснути
0123
Сиджу та читаю
Сиджу та дивлюсь
телевізор або відео
Сиджу у школі протягом
ранку автобусі приблизно 30 хв
Приліг аби відпочити чи
подрімати у післяобідній
час
Приліг аби відпочити чи
подрімати у післяобідній
час
Тихо сиджу сам після
ланчу
Тихо сиджу сам після
ланчу
Сиджу та розмовляю з
кимось

ESS > 10 свідчить про надмірну денну сонливість;

ESS ≥ 16 свідчить про високий рівень надмірної денної сонливості.

Для оцінки каталепсії необхідно дізнатись у батьків/опікунів:

  • чи дитина колись повідомляла про раптову слабкість у ногах, руках, голові або обличчі, коли вона веселилася, почувалась збудженою, злою або сміялася?
  • як часто вони помічали наступні симптоми у своєї дитини: падіння; кивання головою; висунутий язик, відкритий рот, опущені повіки, заплющені або закочені очі.
  • Пацієнти та батьки можуть використовувати Щоденник сну/каталепсії, щоб визначити можливі події та обговорити їх зі спеціалістом зі сну.
  • Для оцінки галюцинації необхідно дізнатись у пацієнтів та
  • батьків/опікунів:
  • як часто дитина має випадки, що нагадують сон та бачить або
  • чує нереальні речі, коли засинає або прокидається?
  • Для оцінки сонного паралічу необхідно дізнатись у пацієнтів та
  • батьків/опікунів:
  • як часто ваша дитина відчуває, що не може рухатися або
  • говорити, коли засинає або прокидається?
  • Для оцінки порушення сну необхідно дізнатись у пацієнтів та
  • батьків/опікунів:
  • чи є у дитини денний сон?дитині важко прокидатися вранці?
  • як часто та наскільки довго дитина прокидається вночі?
  • у дитини є труднощі із засинанням після нічних пробуджень?

Диференційний діагноз

При проведенні диференційного діагнозу важливо враховувати, що нарколепсія є рідкісним станом, але вона може мати значний вплив на якість життя дитини. Тому правильне і своєчасне діагностування є надзвичайно важливим. Лікарі повинні зосередитися на всіх основних симптомах, а також на взаємодії між ними, щоб забезпечити точне діагностування і відповідне лікування.

Диференціальна діагностика нарколепсії




РДУГ



Надмірна денна сонливість при нарколепсії може бути подібна до симптомів РДУГ.
Намагаючись впоратись з сонливістю або протидіяти їй, діти з НДС можуть бути агресивними, дратівливими або гіперактивними.
НДС часто помилково називають лінню або вона може проявлятися гіперактивністю, неуважністю чи проблемами у поведінці, які можуть бути помилково діагностовані як РДУГ.
Лікування РДУГ може покращити гіперактивність, пов’язану із сонливістю, що ще більше сплутує діагностику нарколепсії.
Пацієнти з нарколепсією можуть мати труднощі із підтриманням сну, але легко засинають, тоді як пацієнти із РДУГ демонструють значно збільшену об’єктивну латентність до настання сну та суб’єктивні труднощі з засинанням.
ЕпілепсіяРаптовий, періодичний та наростаючий характер
каталепсії може бути сплутаний з судомним розладом.
Раптову втрату м’язового тонусу, пов’язану з каталепсією, можна помилково сприйняти за судоми.
Напади каталепсії, які проявляються асиметричною втратою м’язового тонусу або лицьовою каталепсією, що нагадує посіпування, можуть бути хибно трактовані як фокальні судоми.
Мікросни можуть клінічно нагадувати абсанси.
Під час нападів каталепсії свідомість збережена.
Зміни на електроенцефалограмі присутні під час епілептичних нападів та в проміжках між ними.
Тригери для каталепсії — емоції; тригери для рефлекторних судом — сенсорні стимули, такі як світло, фотостимуляція або дотик
Розлади настрою
(афективні
розлади)		Деякі симптоми, пов’язані із нарколепсією можуть бути наслідком депресії, тривоги або інших психіатричних розладів.
Діти із нарколепсією часто мають надмірну вагу/ожиріння, особливо перед початком захворювання.
Втома, порушення нічного сну та зміна ваги можуть бути пов’язані з розладами настрою.
Гіпнагогічні галюцинації можна сплутати з нічним терором, кошмарами або панічними атаками або хибно сприйняти за симптом психіатричних розладів.
Об’єктивні вимірювання характеристик сну за допомогою ПСГ/MSLT можуть допомогти диференціювати сонливість та афективні розлади.
Синдром
обструктивного
апное уві сні
(СОАС) 		Збільшення ваги часто виникає на початку нарколепсії та може призводити до розвитку порушень дихання уві сні.
Як наслідок, таким пацієнтам можуть встановити діагноз обструктивного апное уві сні. Хоча СОАС та нарколепсія можуть виникати разом, хибний діагноз СОАС, як основної причини сонливості, може призвести до затримки встановлення діагнозу нарколепсії.
Інші симптоми нарколепсії, такі як гіпнагогічні галюцинації, автоматична поведінка, сонний параліч, а також надмірні та незвичні сновидіння, присутні додатково до надмірної денної сонливості.
Присутня каталепсія.

Інші поширені хибні діагнози
Міопатія На початку захворювання каталепсія може імітувати спектр моторних розладів та м’язових захворювань, що призводить до помилкової діагностики міопатії.
СинкопеВтрата м’язового тонусу та швидке відновлення, пов’язане з каталепсією, може бути сплутане з непритомністю.
Щоб відрізнити напади каталепсії від синкопе може знадобитися ретельний скринінг на серцеві аритмії, тілт-тест (пасивна ортостатична проба) та відеозапис нападів.
Збережена свідомість відрізняє каталепсію від синкопе.
Хорея Сіденхема
та автоімунний
нейро-психіатричний
розлад,
пов’язаний зі
стрептококовими
інфекціями
(PANDAS)		Хорея Сіденхема та PANDAS є автоімунними постстрептококовими захворюваннями мозку, що виникають у дітей.
Нарколепсію з каталепсією часто плутають із хореєю Сіденхема або PANDAS внаслідок збігу певних характеристик, таких як епізодичний перебіг, дебют у дитячому віці з гострими проявами після стрептококової інфекції та співіснування моторних й поведінкових симптомів, які проявляються подібно каталепсії у дітей.
Таблиця 1. Диференціальна діагностика нарколепсії

Нарколепсія: рекомендації щодо діагностики та лікування

  1. Скринінг симптомів:
    • Опитування батьків/опікунів щодо режиму сну дитини, його якості та частоти денного сну також може бути корисним інструментом для діагностики.
  2. Використання стандартних опитувальників, таких як Шкала сонливості Епворта для дітей та підлітків (ESS-CHAD), може допомогти виявити надмірну денну сонливість.
  3. Полісомнографія (ПСГ) та тест множинної латентності сну (ТМЛС):
    • Ці тести є золотим стандартом для діагностики нарколепсії, вони дозволяють виявити характерні зміни у структурі сну, такі як скорочення латентності REM-сну та надмірну денну сонливість.
  4. Лабораторні дослідження:
    • Дослідження рівня гіпокретину-1 в цереброспінальній рідині може бути корисним для підтвердження діагнозу, особливо у випадках нарколепсії 1 типу.
  5. Лікування:
  6. Лікування нарколепсії у дітей включає як медикаментозну, так і немедикаментозну терапію.
  7. Стимулятори та інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СЗЗСН) можуть використовуватися для лікування надмірної денної сонливості і каталепсії.
  8. Важливим є забезпечення дитини стабільним розкладом сну та регулярними денними дрімотами.
  9. Психологічна підтримка та консультування можуть допомогти дитині та її родині справитися з емоційними та поведінковими аспектами захворювання.
  10. Освітні та соціальні рекомендації:
    • Важливо працювати з навчальними закладами для забезпечення спеціальних умов для навчання дітей з нарколепсією, таких як гнучкий графік, можливість денних дрімот та підтримка з боку шкільних психологів.

Нарколепсія: обстеження

Дослідження сну є обов’язковим етапом при обстеженні пацієнтів з підозрою на нарколепсію. Поєднання полісомнографії (ПСГ) з тестом множинної латентності сну (MSLT) може допомогти підтвердити діагноз нарколепсії та виключити інші розлади сну.

Дослідження гіпокретину

Вимірювання рівня гіпокретину у спинномозковій рідині (СМР) також може бути корисним для встановлення діагнозу. Рівень гіпокретину у СМР нижче 110 пг/мл включений до діагностичних критеріїв нарколепсії у другому виданні Міжнародної класифікації розладів сну (ICSD-2). Проте варто зазначити, що високий рівень гіпокретину у СМР не виключає можливості діагнозу нарколепсії.

Візуалізаційні дослідження

У більшості випадків візуалізаційні дослідження не дають результатів, корисних для діагностики нарколепсії. Однак кілька невеликих досліджень за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) виявили зміни у Варолієвому мості всередині ретикулярної активуючої системи. Такі дослідження, як МРТ, можуть бути корисними для виключення рідкісних причин симптоматичної нарколепсії. Структурні аномалії стовбура та проміжного мозку можуть проявлятися як ідіопатична нарколепсія. У пацієнтів зі вторинною нарколепсією МРТ головного мозку може показати різноманітні аномалії, які відповідають основній причині.

Нарколепсія: лікування та менеджмент

Окрім дотримання правильного режиму сну (зазвичай 7,5-8 годин нічного сну) та запланованих денних дрімот, важливі наступні нефармакологічні заходи:

  • надання емоційної підтримки та професійного консультування як пацієнтам, так і їхнім батькам.
  • Допомога в оформленні документів щодо спеціалізованих академічних потреб, страхування, інвалідності та отримання водійського посвідчення.
  • Опитування пацієнтів щодо поведінки високого ризику, такої як вживання алкоголю та наркотиків, що може погіршити симптоми.
  • Збір анамнезу щодо депресії, конфліктів у родині та інших психосоціальних проблем.

Також слід заохочувати дітей до участі у позашкільних заходах та заняттях спортом. Якщо діти з нарколепсією виглядають сонливими, співробітники школи повинні обмежити їхню участь в активних заняттях. Уникнення вживання продуктів із високим вмістом рафінованого цукру може допомогти зменшити денну сонливість.

Фармакотерапія

Раніше пемолін вважався препаратом першої лінії для дітей, молодших 7 років, які страждали на нарколепсію. Проте, через високий ризик токсичного впливу пемоліну на печінку, його було вилучено з ринку США у 2005 році. На даний момент немає фармакотерапії, схваленої FDA для лікування нарколепсії у дітей. Проте препарати, що використовуються для лікування дорослих, застосовуються off-label у педіатричній популяції з позитивними результатами. Зокрема, метилфенідат та модафініл довели свою ефективність у пацієнтів віком 6-15 років.

Дієта та активність

Пацієнтам з нарколепсією важливо дотримуватися певних дієтичних і активних рекомендацій для підтримання здоров’я та запобігання небезпечним ситуаціям.

Дієтичні рекомендації:

  • Уникати вживання важких металів та алкоголю, які можуть посилювати симптоми або викликати небажані реакції.

Рекомендації щодо активності:

  • Пацієнти повинні мати запланований короткий денний сон, який допоможе зменшити денну сонливість та покращити загальний стан.
  • Уникати керування автомобілем, роботи з важкими механізмами та інших потенційно небезпечних видів діяльності під час сонливості. Це важливо для запобігання нещасним випадкам.
  • Пацієнти з нарколепсією та катаплексією повинні дотримуватися додаткових заходів безпеки, зокрема носити рятувальний жилет під час водних видів діяльності, уникати водних активностей на самоті та інформувати інших членів команди про можливість нападів катаплексії.

Висновки

Спеціалісти повинні працювати в тісній співпраці з батьками та освітніми установами для забезпечення повної підтримки таких дітей. Своєчасне виявлення симптомів та їх корекція можуть допомогти мінімізувати вплив захворювання на життя дитини та забезпечити їй можливість досягти повного потенціалу в соціальній та академічній сферах.

Додаткові запитання

Чи може нарколепсія бути пов’язана з харчуванням?
Хоча пряма залежність між харчуванням і нарколепсією не доведена, деякі дослідження показують, що певні продукти можуть впливати на сонливість. Наприклад, споживання продуктів з високим вмістом рафінованого цукру або глютену інколи підвищує ризик денних приступів сонливості. Дієтичні корективи можуть допомогти зменшити симптоми.

Як фізичні вправи впливають на нарколепсію?
Помірна фізична активність може поліпшити загальний стан людини з нарколепсією, допомагаючи регулювати сонливість вдень. Проте надмірні фізичні навантаження можуть викликати катаплексію — раптову втрату м’язового тонусу, що часто супроводжує нарколепсію.

Чи може нарколепсія у дітей впливати на їх навчання та соціальні взаємини?
Так, нарколепсія у дітей часто впливає на їхнє навчання через постійну сонливість, що заважає концентрації та запам’ятовуванню матеріалу. Це також може призвести до соціальної ізоляції, оскільки інші діти можуть не розуміти стан свого однолітка, а самі пацієнти можуть уникати активностей через страх раптового засинання або нападів катаплексії.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Гіперсомнія

259

Гіперсомнія – це нездатність залишатися бадьорим і уважним протягом дня, незважаючи на більш ніж достатню кількість нічного сну. Гіперсомнія створює проблеми на роботі, в суспільстві та в побуті. Лікування включає медикаментозні, немедикаментозні методи, а також навчання та групи підтримки.

Що таке гіперсомнія?

Гіперсомнія – це стан, при якому людина відчуває надзвичайну денну сонливість, незважаючи на те, що сон повинен бути достатнім (або більш ніж достатнім). Якщо у вас гіперсомнія, то ви, скоріш за все, звернетеся до психотерапевта ііз жалобами, що ви засинаєте кілька разів протягом дня. Гіперсомнія впливає на здатність клієнта функціонувати на роботі та в суспільстві, погіршує якість життя та підвищує ризик нещасних випадків.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Хто страждає на гіперсомнія?

Гіперсомнія частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків. Вважається, що на неї страждає близько 5% населення. Зазвичай її діагностують у підлітковому або молодому віці (середній вік від 17 до 24 років).

Симптоми та причини. Які ознаки та симптоми гіперсомнії?

Ознаки та симптоми гіперсомнії включають:

  • постійні, повторювані епізоди надзвичайної сонливості протягом дня;
  • сон довше, ніж зазвичай (10 або більше годин), але при цьому ви все ще дуже сумні вдень і маєте труднощі з засинанням вдень;
  • труднощі з пробудженням вранці («сонне сп’яніння») або після денного сну, іноді розгубленість або агресивність;
  • денний сон не призводить до покращення пильності. Вони не освіжають і не відновлюють сили;
  • тривога, дратівливість;
  • зниження енергії;
  • неспокій;
  • уповільнене мислення, повільне мовлення, нездатність зосередитися/сконцентруватися, проблеми з пам’яттю;
  • головний біль;
  • втрата апетиту;
  • галюцинації.

Що викликає гіперсомнія?

Причина більшості випадків гіперсомнії залишається невідомою. Дослідники вивчали потенційну роль нейромедіаторів у мозку та спинномозковій рідині, включаючи гипокретин/орексин, дофамін, гістамін, серотонін та гамма-аміномасляну кислоту (GABA). Генетичний зв’язок може бути можливим, оскільки сімейний анамнез присутній у 39% людей з ідіопатичною гіперсомнією. Дослідники також вивчають роль певних генів у циркадному ритмі, який може відрізнятися у людей з ідіопатичною гіперсомнією.

Діагностика та тести. Як діагностується гіперсомнія?

Лікар-сомнолог запитає про симптоми клієнту, історію хвороби, історію сну та ліки, які клієнт приймає в даний час. такж, він може попросити відстежувати свій режим сну і неспання за допомогою щоденника сну. А також, попросити носити актиграфічний датчик – невеликий пристрій, схожий на годинник, який носять на зап’ясті і який може відстежувати порушення в циклі сну і неспання протягом декількох тижнів.

Іншими тестами, які може призначити фахівець зі сну, є:

  • полісомнографія. Це дослідження нічного сну, яке вимірює ваші мозкові хвилі, дихання, серцеві ритми і м’язові рухи під час фаз сну. Тест проводиться в лікарні, центрі дослідження сну або в іншому призначеному місці під безпосереднім наглядом кваліфікованого фахівця зі сну. Цей тест допомагає діагностувати розлади, які, як вважають, викликають сонливість;
  • тест на багаторазову латентність сну. Цей тест денного сну вимірює схильність людини до засинання під час п’яти 20-хвилинних спроб сну, запланованих з інтервалом у дві години. Тест реєструє активність мозку, в тому числі кількість фаз швидкого сну;
  • опитувальники про сон. Клієнтв можуть попросити заповнити один або кілька опитувальників, в яких вас просять оцінити вашу сонливість. Популярними опитувальниками сну є шкала сонливости Эпворта та Стенфордська шкала сонливості.

Згідно з діагностичними критеріями з діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів, у клієнту буде діагностовано гіперсомнія, якщо ви:

  1. Відчуваєте надмірну сонливість, незважаючи на щонайменше сім годин сну, і маєте принаймні один з таких додаткових симптомів: (а) засинаєте кілька разів протягом одного дня; (б) спите більше дев’яти годин, але все одно не відчуваєте себе бадьорим і свіжим; або (в) не відчуваєте себе повністю бадьорим після різкого пробудження.
  2. Відчуваєте гіперсомнія щонайменше тричі на тиждень протягом щонайменше трьох місяців.
  3. Повідомте про те, що гіперсомнія спричиняє значний стрес або погіршення у вашій психічній, соціальній, робочій або інших сферах життєдіяльності.

Чи існують різні типи гіперсомнії?

Різні організації, що займаються вивченням сну, та психіатричні організації мають різні системи класифікації та підкатегорії гіперсомнії. Ускладнює ситуацію те, що ці класифікації продовжують розвиватися. Найбільш загальноприйнятим критерієм є те, що існує два основних типи гіперсомнії: вторинна гіперсомнія та первинна гіперсомнія.

Вторинна гіперсомнія

Вторинна гіперсомнія означає, що ваша надмірна сонливість викликана якоюсь іншою відомою причиною. Причини включають:

  1. Уникайте алкоголю перед сном. Хоча алкоголь є депресантом і здається, що він може допомогти вам заснути, оскільки він метаболізується вашим організмом, він викликає пробудження і часто асоціюється з кошмарами і пітливістю.
  2. Уникайте тютюну та нікотиновмісних продуктів перед сном. Нікотин є стимулятором.
  3. Порадьтеся зі своїм фахівцем зі сну про те, чого слід уникати з точки зору продуктів харчування або певних ліків.
  4. Будьте обережні за кермом або в роботі з обладнанням, яке може бути небезпечним для вас або інших. Попрацюйте зі своєю медичною командою, сім’єю та роботодавцем над адаптацією або коригуванням, щоб убезпечити себе та оточуючих.
  5. Уникайте роботи в нічну зміну.
  6. Може бути корисно поговорити з психологом або консультантом і знайти групу підтримки, щоб навчитися справлятися з проблемами, пов’язаними з гіперсомнією. Попросіть свого фахівця зі сну порекомендувати вам групи підтримки та дати їхні назви. Приводьте на ці зустрічі близьких людей. Людей з гіперсомнією часто сприймають як ледачих або некомпетентних, і якщо ви розповісте їм про цей стан, це допоможе вашим стосункам.

Перспективи / прогноз. На що я можу розраховувати, якщо у мене гіперсомнія?

Ваш результат залежить від причини розладу. Хоча гіперсомнія не є небезпечною для життя, вона може мати значний вплив на якість вашого життя. Вона може призвести до втрати здатності функціонувати в сім’ї, в соціальних ситуаціях, на роботі або в інших умовах. Якщо ви заснете за кермом, це може стати причиною дорожньо-транспортної пригоди. Ліки та зміна способу життя можуть допомогти поліпшити деякі симптоми у деяких людей з гіперсомнією. Інші люди можуть не досягти повного полегшення.

Додаткові поширені запитання

Чи нарколепсія – це те саме, що й гіперсомнія?

Ні, це не одне і те ж захворювання, але вони мають деякі спільні симптоми, особливо надмірну денну сонливість. Одна з головних відмінностей полягає в тому, що нарколепсія пов’язана з раптовими нападами сну. Це не є симптомом гіперсомнії. Крім того, сон у людини з гіперсомнією часто триває більше години і не є бадьорим. Людина з нарколепсією може відчувати себе бадьорою після короткого сну. Нарколепсія може бути чітко діагностована за допомогою полісомнографічного тестування.

Чи може тривога викликати гіперсомнія?

Ні, тривога не викликає гіперсомнія. Однак гіперсомнія може викликати тривогу.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Інсомнія

521

Інсомнія – поширеність проблеми безсоння, його клінічні прояви та наслідки

Ще в 1983 році на конференції NIH Consensus Conferences безсоння розглядали як симптом основного розладу, і лікування було спрямоване на вирішення цієї основної проблеми, не враховуючи особливостей безсоння. Але з 2005 року інсомнія було визнано окремим розладом, із власними діагностичними критеріями та протоколами лікування.

Інсомнія є найбільш поширеним порушенням сну. Від 6 до 15% людей страждають від цього розладу, причому у 84% випадків інсомнія супроводжує інші розлади, такі як депресія, тривожні розлади або медичні захворювання. Найчастіше цей розлад зустрічається у жінок, людей похилого віку, а також у пацієнтів з неврологічними захворюваннями, що суттєво обмежує їхню якість життя та має значні економічні наслідки.

Діагностика безсоння базується на таких основних класифікаціях, як Міжнародна класифікація розладів сну (ICSD), Діагностично-статистичний посібник Американської психіатричної асоціації (DSM), Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) та визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Безсоння визначається як стан, що характеризується наступними симптомами:

  • Труднощі із засинанням, часті пробудження серед ночі або раннє ранкове пробудження, що не входить до запланованого режиму (принаймні за 30 хвилин до запланованого часу пробудження або засинання).
  • Порушення денного функціонування, такі як втома, зміни настрою, зниження концентрації уваги та функцій пам’яті.
  • Ці симптоми спостерігаються щонайменше 3 ночі на тиждень і тривають не менше 3 місяців.
  • Симптоми зберігаються, незважаючи на достатні умови для сну.
  • Безсоння не пояснюється іншим розладом сну.

Примітка: Діагноз “безсоння” не ставиться, якщо симптоми недостатньо виражені для вимагання клінічної допомоги.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Для вибору ефективних інструментів та підходів у лікуванні інсомнії важливо визначити, до якої групи вона належить

ВидиВажливі інтервенції
Гостра (транзиторна) інсомнія Тривалість до 1 тижня, часто є наслідком емоційного стресу або зовнішніх чинників (шум, освітлення тощо). Рекомендується один психоедукаційний сеанс і роздаткові матеріали про самодопомогу. Додатковий сеанс може бути корисним для запобігання рецидиву.
Короткочасна інсомнія
Хронічна інсомнія		Тривалість від 1 до 3 тижнів, виникає через тривалі стресові або адаптаційні переживання. Обговорення гігієни сну допомагає уникнути розвитку дезадаптивних звичок, які можуть призвести до психофізіологічного безсоння.
Хронічна інсомніяТривалість понад 3 місяці. Необхідний повний курс когнітивно-поведінкової терапії для безсоння (КПТ-І).

Поширеність проблеми безсоння, його клінічні прояви та наслідки

Ще в 1983 році на конференції NIH Consensus Conferences безсоння розглядали як симптом основного розладу, і лікування було спрямоване на вирішення цієї основної проблеми, не враховуючи особливостей безсоння. Але з 2005 року інсомнію було визнано окремим розладом, із власними діагностичними критеріями та протоколами лікування.

Інсомнія є найбільш поширеним порушенням сну. Від 6 до 15% людей страждають від цього розладу, причому у 84% випадків інсомнія супроводжує інші розлади, такі як депресія, тривожні розлади або медичні захворювання. Найчастіше цей розлад зустрічається у жінок, людей похилого віку, а також у пацієнтів з неврологічними захворюваннями, що суттєво обмежує їхню якість життя та має значні економічні наслідки.

Діагностика безсоння базується на таких основних класифікаціях, як Міжнародна класифікація розладів сну (ICSD), Діагностично-статистичний посібник Американської психіатричної асоціації (DSM), Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) та визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Безсоння визначається як стан, що характеризується наступними симптомами:

  • Труднощі із засинанням, часті пробудження серед ночі або раннє ранкове пробудження, що не входить до запланованого режиму (принаймні за 30 хвилин до запланованого часу пробудження або засинання).
  • Порушення денного функціонування, такі як втома, зміни настрою, зниження концентрації уваги та функцій пам’яті.
  • Ці симптоми спостерігаються щонайменше 3 ночі на тиждень і тривають не менше 3 місяців.
  • Симптоми зберігаються, незважаючи на достатні умови для сну.
  • Безсоння не пояснюється іншим розладом сну.

Примітка: Діагноз “безсоння” не ставиться, якщо симптоми недостатньо виражені для вимагання клінічної допомоги.

Також важливо враховувати тип інсомнії

ГрупиУвага на інтервенціях
Пресомнії (труднощі із
ініціацією сну).
Найбільша частка в
структурі інсомній		Хронобіологічні втручання можуть бути більш допоміжними
для клієнтів із такими скаргами
Інтрасомнії (труднощі із
втримання сну)		Денні релаксаційні техніки та загальна робота із
стресостійкістю. Добра дифдіагностика (ПТСР, ПР тощо)
Постсомнії (ранкові
пробудження з
неможливістю
повернутися до сну)		Контроль стимулів та гігієна сну (наприклад, пити менше води
на ніч)

Інсомнія класифікується на первинне та вторинне, кожен із цих типів має свої підтипи залежно від причин виникнення

Первинне безсоння поділяється на шість підтипів, у яких можуть брати участь як внутрішні, так і зовнішні фактори

  • Корекційне безсоння. Виникає під впливом специфічного стресора, і зникнення цього чинника призводить до нормалізації сну. Може тривати від кількох днів до кількох тижнів. Обговорюються техніки самодопомоги на сесії.
  • Психофізіологічне безсоння. Найбільш поширена форма, коли симптоми тривають понад 3 місяці, і пацієнт відчуває надмірну стурбованість щодо недостатності сну. Застосовується повний курс КПТ-І.
  • Парадоксальне безсоння. Пацієнти скаржаться на якість сну (тривалість або навіть наявність сну) без об’єктивних доказів порушення сну та денного функціонування. Цей тип зустрічається у 5% людей, які звертаються до лікаря. Допоміжними є техніки майндфулнес та увага до метакогніцій.
  • Ідіопатичне безсоння. Зазвичай починається в дитинстві і не має очевидних факторів, що його спричиняють. Часто має слабку реакцію на КПТ-І.
  • Безсоння, пов’язане з гігієною сну. Виникає через невідповідність повсякденних дій вимогам для якісного сну. У терапії акцент на поведінкові техніки.
  • Безсоння в дитячому віці, пов’язане з поведінковими режимами.

Вторинне безсоння діагностують, коли труднощі зі сном є симптомами іншого медичного або психічного захворювання, або є наслідком вживання наркотичних речовин чи ліків. Його поділяють на:

  • Спричинене вживанням психоактивних речовин (без зловживання чи залежності).
  • Спричинене медичним станом або неврологічним розладом.
  • Пов’язане з іншим психічним розладом, де симптоми безсоння є окремою скаргою.
  • Фізіологічне (органічне) безсоння, неуточнене, коли безсоння спричинене медичним станом або вживанням речовин, не зазначених в інших категоріях (наприклад, медичні препарати або продукти, що впливають на сон).

Визначивши тип безсоння, з’являються всі шанси для початку ефективного лікування, застосовуючи найбільш дієвий підхід і залучаючи при необхідності міждисциплінарних фахівців.

Лікування інсомнії

Щоб ефективно лікувати безсоння, важливо зрозуміти його природу і пояснити клієнту основи роботи його сну. Це допомагає не тільки в розвитку розуміння, але й у зміцненні віри клієнта в терапевтичні кроки когнітивно-поведінкової терапії для інсомнії (КПТ-І), які можуть викликати певний дискомфорт.

У психоедукації щодо природи сну корисно використовувати двопроцесну модель регуляції сну, яка пояснює, що сон та пробудження контролюються взаємодією двох ключових процесів:

  1. Гомеостатичний процес S: Цей процес пов’язаний зі схильністю або потягом до сну. Його інтенсивність зростає протягом дня і досягає піку, коли настає час для сну. Під час глибокого сну цей процес зменшується, особливо у фазі nonREM сну.
  2. Циркадний процес C: Це внутрішній годинник організму, який відповідає за загальний механізм регуляції сну. Цей процес керує тим, коли ми почуваємося сонними або бадьорими, і сильно залежить від зовнішніх стимулів, таких як світло та температура.

Розуміння цих двох процесів допомагає клієнту краще зрозуміти, як регулюється їхній сон і як різні фактори можуть впливати на їхню здатність засинати та підтримувати сон. Це знання також закладає основу для розуміння подальших терапевтичних втручань і може сприяти більш успішному проходженню терапії.

В цих процесах найбільше задіяні такі речовини

У процесах регуляції сну та неспання ключову роль відіграють кілька нейромедіаторів, кожен з яких відповідає за певні фази та функції:

Неспання/REM фаза

  • Норадреналін: Накопичується та активний під час стану бадьорості, вимикається під час фази REM, що сприяє активності кори під час сну.
  • Орексин: Підтримує стан бадьорості, інтегрує метаболічні, емоційні та циркадні сигнали, і діє як перемикач між станами неспання та сну. Недостатність орексину може призвести до ризику залежності або рецидиву, а також пов’язана з нарколепсією.
  • Ацетилхолін: Важливий для регуляції як стану неспання, так і швидкого сну (REM). Інгібує нейрони, що сприяють пробудженню, і тим самим активує REM фазу. Важливий для пізнання та активності кори.
  • Серотонін: Підтримує неспання. Антидепресанти, які впливають на серотонін, можуть затримувати початок сну, тому їх рекомендується приймати вранці. Впливає на повільну фазу сну та гальмує швидкий сон.

NonREM фаза

  • GABA: Головний гальмівний нейромедіатор у мозку, що сприяє сну. Більшість снодійних препаратів діють через GABA-рецептори.
  • Аденозін: Зростає з тривалістю неспання, генерує “потяг сну” та блокує ацетилхолін. При блокуванні аденозинових рецепторів (наприклад, кофеїном) зростає неспання, а REM фаза знижується. Також відповідає за зниження серцево-судинної активності та тиску.

Неспання:

  • Дофамін: Малодосліджений у контексті сну. Має різні показники як під час неспання, так і при переході до nonREM.
  • Гістамін: Підтримує стан неспання.

Ці нейромедіатори взаємодіють у складній системі, що регулює цикли сну та неспання, впливаючи на якість і тривалість сну. Розуміння їхньої ролі допомагає в діагностиці та терапії розладів сну.

Фармакотерапія

Фармакотерапія є другою лінією лікування безсоння, яке триває не більше 4 тижнів. Вона іноді застосовується в поєднанні з когнітивно-поведінковою терапією інсомнії (КПТ-І). Список препаратів, затверджених FDA, включає такі, що впливають на нейромедіатори, які беруть участь у регуляції сну та неспання:

  1. Препарати групи бензодіазепінів та агоністи бензодіазепінових рецепторів (BZD, BZD-А):
    • Ці препарати діють на рецептори гамма-аміномасляної кислоти (GABA), забезпечуючи седативний, анксіолітичний, міорелаксантний та гіпнотичний ефекти. Завдяки цьому вони допомагають у зниженні тривожності, релаксації м’язів та поліпшенні якості сну.
  2. Рамелтеон:
    • Препарат, що діє на рецептори мелатоніну, сприяє поліпшенню ініціювання та підтримання сну. Мелатонінові рецептори регулюють циркадні ритми, і рамелтеон допомагає відновити природний цикл сну.
  3. Доксипін:
    • Антагоніст рецепторів гістаміну, який використовується для лікування безсоння. Цей препарат допомагає підтримувати сон за рахунок блокування рецепторів гістаміну, які відповідають за підтримання стану неспання.

Ці препарати допомагають пацієнтам покращити якість сну та зменшити симптоми інсомнії. Однак, їх слід використовувати з обережністю і лише за призначенням лікаря, враховуючи можливість побічних ефектів та залежності.

Інсомнія. Правила проведення клінічного інтерв’ю при інсомнії

Збір анамнезу сну

  1. Початок та тривалість труднощів зі сном: Коли почалися проблеми зі сном, як часто вони виникають, як довго тривають епізоди безсоння.
  2. Оцінка гігієни сну і контролю стимулів: Аналіз звичок перед сном, які можуть впливати на якість сну, таких як використання гаджетів, вживання кофеїну, та інших стимулів, що можуть заважати заснути.
  3. Оцінка умов для сну: Аналіз середовища, в якому спить пацієнт, наприклад, рівень шуму, освітлення, температура в кімнаті.
  4. Графік роботи та умови денної діяльності: Визначення впливу робочого графіку та інших щоденних занять на режим сну.
  5. Бесіда з партнером по ліжку: Отримання інформації від партнера по ліжку про звички сну пацієнта, наприклад, хропіння, переривчастий сон, нічні рухи.
  6. Щоденник сну: Рекомендується вести щоденник сну протягом 7-14 днів для документування режиму сну, часу засинання, пробуджень, та якості сну.

Модулі терапії

  1. Модуль 1: Перегляд щоденника сну. Психоедукація щодо режимів сну, біологічної складової сну, етіології безсоння. Соціалізація в КПТ. Введення анкети контролю стимулів та обмеження (рестрикція) сну.
  2. Модуль 2: Гігієна сну. Обговорення корисних та шкідливих звичок. Рекомендації щодо здорового сну.
  3. Модуль 3: Стрес-менеджмент. Тренування з розслаблення.
  4. Модуль 4: Когнітивна робота над переживаннями та переконаннями щодо сну.
  5. Модуль 5: Менеджмент рецидивів.

Додаткові методи оцінки

  • Актиграфія зап’ястя: Моніторинг активності та сну для об’єктивної оцінки режиму сну (не є обов’язковим при первинному обстеженні).
  • Опитувальники та психологічні тести:
    • Пітсбурзький індекс якості сну (PSQI): Оцінка загальної якості сну.
    • Шкала сонливості Епворта: Визначення рівня денної сонливості (корисно для діагностики інших порушень сну).
    • Індекс тяжкості інсомнії (Ch. Morin): Визначення інтенсивності симптомів безсоння.
    • Анкета дисфункційних думок та переконань (Сh. Morin): Аналіз когнітивних факторів, які можуть сприяти інсомнії.

Диференційна діагностика

  • Інші розлади, пов’язані зі сном, такі як обструктивне апное сну, синдром неспокійних ніг, синдром затримки фази сну, нарколепсія, парасомнії.
  • Медичні та неврологічні захворювання, що можуть спричиняти безсоння, включаючи нейродегенеративні хвороби, імунні та ендокринологічні розлади, захворювання сечостатевої системи, пульмонологічні та серцево-судинні захворювання, побічні ефекти від ліків.
  • Психічні розлади, що можуть включати симптоми безсоння, такі як розлади настрою, тривожні розлади, психотичні розлади, порушення адаптації та стресові реакції, СДУГ у дітей та юнаків.

Наявність одного розладу безсоння не виключає можливості існування інших, тому необхідно здійснити ретельну діагностику для визначення всієї картини.

Додаткові поширені запитання

Які симптоми порушення сну можуть свідчити про хронічне безсоння?
Симптоми включають труднощі з засинанням, часті пробудження вночі, відчуття втоми після пробудження та денну сонливість.

Як можна запобігти розвитку хронічного безсоння?
Профілактика включає дотримання регулярного режиму сну, створення комфортних умов для сну (температура, тиша, зручне ліжко), уникнення стимуляторів перед сном та управління стресом.

Як нестандартні причини можуть викликати безсоння?
Інколи безсоння може бути спричинене несподіваними факторами, як наприклад, надмірне захоплення гаджетами перед сном, використання певних ефірних масел, або навіть харчування, наприклад, вживання продуктів, багатих на глутамат натрію (MSG), що можуть стимулювати нервову систему і перешкоджати засинанню.

Підбір фахівців

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “розлади сну”, так і одразу за кількома, наприклад “психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність.

Клік веде на мій профайл з контактами, звертайтесь!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали

Тест комплексу відмінниці/ка

736

ВІДМІННИЦЬКЕ МИСЛЕННЯ

Люди мають різні підходи до самооцінки та сприйняття своїх досягнень. Однак іноді може виникнути ситуація, коли особа відчуває підвищений тиск на досягнення і ставить перед собою вкрай високі стандарти. Цей тест призначений для рефлексії та розуміння ймовірності відмінницького мислення.

Відмінницьке мислення, хоча й може бути важливим для досягнення успіху, але в той же час може викликати внутрішній стрес і неспокій. Цей тест допоможе вам розглянути ваші уявлення про ідеальність та ставлення до власних досягнень.

Нехай цей тест буде для вас інструментом для глибшого розуміння власної психології та ставлення до себе. Пам’ятайте, що результати – це всього лише інструмент для самопізнання, і немає жодного правильного і неправильного відповіді. 

Готові розпочати?

ТЕСТ НА ВІДМІННИКА

  • Не визнає і неадекватно оцінює свої дії:
    • А) Практично завжди
    • Б) Час від часу
    • В) Рідко або ніколи
  • Звичка, яка бере верх над людяністю:
    • А) Так, це мені часто властиво
    • Б) Іноді
    • В) Ні, я завжди старався бути людяною
  • Старається побачити себе чужими очима, отримати похвалу чи високу оцінку своїм досягненням:
    • А) Завжди
    • Б) Іноді
    • В) Мені це не цікаво
  • Постійно прагне досягти ідеалу:
    • А) Так, це моя основна мета
    • Б) В певних ситуаціях
    • В) Ні, я приймаю себе таким, який є
  • Висока чутливість критиці за помилки:
    • А) Так, це мені властиво
    • Б) Залежно від ситуації
    • В) Ні, я можу взяти критику конструктивно
  • Нестерпне почуття сорому та провини:
    • А) Часто відчуваю
    • Б) Іноді
    • В) Рідко або ніколи
  • Катастрофізація любої невдачі:
    • А) Так, це часто відбувається
    • Б) Іноді
    • В) Ні, я дивлюся на невдачі реалістично
  • Хворобливе бажання похвали:
    • А) Так, я часто шукаю визнання
    • Б) Іноді
    • В) Ні, я задовольняються власними досягненнями
  • Постійний пошук того, хто буде підтверджувати значимість:
    • А) Так, я постійно шукаю підтримку
    • Б) Іноді
    • В) Ні, я можу бути незалежним у власних переконаннях

КЛЮЧІ ДО ТЕСТУ

Оцініть кожну відповідь від 1 до 3 балів, де 1 – це “А”, 2 – “Б”, 3 – “В”. Підрахуйте загальну суму балів та використайте нижче наведені діапазони для аналізу результатів:

  • Від 9 до 18 позитивних відповідей: Велика ймовірність відмінницького мислення. Ви ставите перед собою високі стандарти та завжди прагнете до вдосконалення. Важливо зберігати баланс між самовдосконаленням і прийняттям себе таким, який ви є.
  • Від 19 до 27 позитивних відповідей: Середня ймовірність відмінницького мислення.  Це може вказувати на середню ймовірність відмінницького мислення. Ви, можливо, маєте деякі риси, характерні для відмінниць, але можливо, вас також властиве здатність приймати свої досягнення та помилки з об’єктивністю..
  • Від 27 до 36 позитивних відповідей: Низька ймовірність відмінницького мислення. Це може вказувати на низьку ймовірність відмінницького мислення. Важливо звернути увагу на свою внутрішню самооцінку та навчитися бачити свої досягнення без перебільшень чи недооцінювання.

ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ

Цей тест – лише інструмент для рефлексії, і будь-які результати можуть бути індивідуальними. Ймовірність відмінницького мислення не визначає вашу цінність чи потенціал, а лише вказує на певні тенденції у вашому ставленні до себе та своїх досягнень. 

Тому, якщо вас турбує Оцінна залежність, краще вибрати саме для себе психолога в нашому Просторі Психологів та пропрацювати це з ним.

Бажаю вам ментального здоров’я та гарного настрою, незважаючи ні на що!

Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

  • Марія Сибірська

    Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

    Переглянути мареріали