Марія Зарінова

Комплекс неповноцінності

1 079

ЩО ТАКЕ КОМПЛЕКС НЕПОВНОЦІННОСТІ

Комплекс неповноцінності (або комплекс меншовартості) – стійке переконання людини у власній недостатній цінності, низькій значущості. Комплекс неповноцінності часто проявляється через низьку самооцінку, невпевненість у своїх силах, страх перед невдачами, підвищену тривожність та схильність до самокритики. Він є є складним та багатогранним явищем, яке потребує комплексного підходу для його розуміння та подолання.

ІСТОРІЯ ПОНЯТТЯ

Поняття “комплекс неповноцінності” було введено австрійським психологом і психіатром Альфредом Адлером на початку XX століття. Адлер, який спочатку працював разом із Зиґмундом Фройдом, відійшов від психоаналітичної школи і заснував власну, відому як індивідуальна психологія.

А. Адлер розробив концепцію комплексу неповноцінності, спостерігаючи за своїми пацієнтами й аналізуючи їхні поведінкові патерни. Він вважав, що всі люди в дитинстві відчувають певні почуття неповноцінності, оскільки вони слабкі та залежні від дорослих. Це відчуття може спонукати дитину до розвитку та досягнення нових цілей. Однак, якщо дитина не отримує достатньої підтримки і схвалення, ці почуття можуть перерости у стійке переконання у власній недосконалості.

Психолог також звернув увагу на те, як люди реагують на свій комплекс неповноцінності. Одні можуть піддатися почуттю безпорадності і розвивати пасивну поведінку, уникаючи труднощів і викликів. Інші, навпаки, можуть прагнути компенсувати свої відчуття меншовартості через надмірну амбіційність, агресивність і прагнення до контролю та влади.

А. Адлер вважав, що важливою складовою терапії є допомога людям у розпізнаванні й подоланні їхніх почуттів неповноцінності. Він підкреслював значення соціального контексту і міжособистісних стосунків у формуванні особистості і пропонував методи, спрямовані на розвиток співпраці, почуття спільності та соціальної інтеграції.

Ідеї А. Адлера мали значний вплив на розвиток психології та психотерапії, заклавши основу для подальших досліджень у галузі особистісних комплексів та їх подолання. Його підхід до розуміння людської поведінки і мотивації став важливою частиною сучасної психології, а поняття комплексу неповноцінності продовжує залишатися актуальним у дослідженнях та терапевтичній практиці.

ЧОМУ ЦЕ ПРОБЛЕМА?

З одного боку цей комплекс властивий всім і є своєрідною рушійною силою нашого розвитку. Ми намагаємося стати кращими версіями себе в тому числі через те, що хочемо позбутися неприємного відчуття недостатньої значущості.

З іншого боку це відчуття може перетворитись на настільки неприємне і нестерпне, що паралізує людину робити якісь кроки для покращення свого життя. Таким чином може сформуватися позиція жертви (див. Жертва). Людина, яка постійно відчуває себе недостатньо значущою, може уникати будь-яких викликів або нових можливостей, оскільки боїться невдачі. Така поведінка формує цикл самообмеження: людина не пробує нові речі, не розвивається, що ще більше поглиблює її відчуття меншовартості. Наприклад, студент, який відчуває себе недостатньо розумним, може уникати участі в дискусіях або подавати заявки на стажування, вважаючи, що він не заслуговує на ці можливості. Це обмежує його професійний і особистий розвиток.

 Іншим неприємним наслідком боротьби із відчуттям неповноцінності може стати стратегія компенсації, тобто бажання досягти якомога більших успіхів, бути найкращим в усьому. Особа із комплексом не буде нехтувати агресивними, а деколи навіть насильницькими способами досягнення мети. Часто такі люди обезцінюють і ображають інших, ‒ і все це лише щоб вивищитись у власних очах. Скажімо, один з чоловіків купив квартиру і показує її знайомим: у відповідь від людини, що почуває себе зараз мізерною, він може почути щось на зразок: «А чому така маленька? І що це за кольори?».

Загалом, комплекс неповноцінності може призводити до серйозних внутрішніх конфліктів і проблем у стосунках з іншими. Люди, які переживають цей комплекс, потребують підтримки і розуміння з боку оточення, а також професійної допомоги для розв’язання своїх внутрішніх конфліктів. Тільки таким чином вони зможуть подолати свої негативні почуття і знайти здорові способи самореалізації та спілкування.

ОЗНАКИ КОМПЛЕКСУ МЕНШОВАРТОСТІ

  • Низька самооцінка
  • Уявлення про себе, як про менш важливого, ніж інші
  • Ваші почуття, думки і бажання здаються вам менш значущими, ніж почуття, думки і бажання інших людей
  • Активні і рясні самозвинувачення («що ж я за чоловік, якщо не можу заробити грошей», «тільки дурна людина могла так налажати в такій ситуації»)
  • Низький рівень домагань, тобто відсутність будь-яких амбіцій («На більше я не здатна», «Кому  ж я такий сподобаюсь»)
  • Неприйняття компліментів. Якщо ви сприймаєте компліменти через «та вони просто ще погано мене знають»,  «це мені просто пощастило», або ж очікуєте, що за ними насправді стоять якісь хижацькі мотиви, то це все наслідки неприйняття себе і свого позитивного образу
  • Страх відмови і страх неуспіху. Часом настільки високі, що людина припиняє будь-які спроби чогось досягнути.

ПРИЧИНИ КОМПЛЕКСУ МЕНШОВАРТОСТІ

Комплекс неповноцінності може виникати через різноманітні причини, які часто взаємопов’язані та можуть впливати одна на одну. Ось кілька основних груп причин, через яких може формуватися комплекс.

  • Сімейні
  • Соціальні
  • Психологічні
  • Травматичний досвід
  • Культурні

Сімейні фактори:

Невпевненість в успіхах дитини та критика з боку батьків

Постійна критика, високі очікування або недостатня підтримка з боку батьків чи інших значущих дорослих спонукає нереалістично оцінювати себе, інвалідизувати.

Наприклад, батьки Олексія критикують успіхи дитини в навчанні, кажучи, що він ніколи не досягне нічого значущого, якщо не покращить свої оцінки. Цей фактор може призвести до формування відчуття невпевненості у своїх здібностях і боязні брати на себе відповідальність.

Порівняння з іншими дітьми

Якщо дитину постійно порівнюють з братами, сестрами або однолітками, це може призводити до відчуття «Я не такий важливий», яке людина разом зі звичкою порівнювати бере зі собою в доросле життя.

Наприклад, батьки кажуть: “Чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра? Вона завжди отримує відмінні оцінки”. Дитина може вирости з переконанням, що вона ніколи не буде достатньо хорошою.

Соціальні фактори:

Булінг та соціальна ізоляція

Знущання в школі або на роботі, неприйняття соціумом можуть значно вплинути на самооцінку. Не дивно, що людина може почати негативно оцінювати низку своїх особистісних рис.

Наприклад, школяр, з якого постійно знущаються за його зовнішність або поведінку, одяг чи будь-що інше, може розвинути відчуття меншовартості, думати про себе, як про менш цінного члена суспільства, постійно недооцінювати себе.

Тиск соціальних мереж

Ідеалізовані образи в соціальних мережах можуть створювати нереалістичні стандарти, до яких люди прагнуть, а не досягнувши, переживають розчарування чи й відчай.

Наприклад, юнак бачить дописи про досягнення від успішних людей, не бачачи при цьому години і роки тренувань, роботи, провали й усі неприємності, які супроводжують шлях до здобуття успіху. Єдине, що лишається в полі зору це фінальна ідеалізована картинка. І коли наш юнак, роблячи перші спроби, не досягає всього – він розчаровується і починає вважати себе «якимось не таким».

Психологічні фактори:

Перфекціонізм

Постійне прагнення до ідеалу може призводити до відчуття, що власні досягнення ніколи «не дотягують».

Наприклад, співробітник, який завжди виконує свої завдання на високому рівні, але відчуває розчарування, якщо його роботу не визнали ідеальною. Він може залишатися допізна на роботі, переглядати і переробляти проекти багаторазово, намагаючись уникнути навіть найменших помилок. Коли ж його начальник робить невелике зауваження або вказує на незначну неточність, співробітник може відчувати, що він провалився, і це може призводити до зниження самооцінки. Такий підхід може також призвести до вигорання і погіршення якості життя через постійний стрес і самокритику.

Тривожність та депресія

Ці стани можуть не лише посилювати почуття неповноцінності – людина, яка страждає на тривожність або депресію, може відчувати себе неповноцінною і нездатною досягти успіху.

Наприклад, працівник, який постійно переживає через можливі невдачі, може втратити віру у свої здібності і знизити свою продуктивність.

Травматичний досвід:

Фізичне або емоційне насильство

Травматичний досвід в дитинстві або дорослому віці може значно вплинути на самооцінку, не дозволити вам сприймати себе адекватно, в позитивному світлі.

Наприклад, підліток, якого батьки постійно принижували за його «недостатні побутові успіхи», може вирости з низькою самооцінкою. В дорослому житті він може відчувати, що його думка та почуття не мають значення, і тому він уникає висловлювати свої потреби і бажання у відносинах. Ця людина може погоджуватися на несправедливе поводження або токсичні стосунки, вважаючи, що вона не заслуговує на краще ставлення.

Збитки від важких життєвих подій

Втрата близької людини, фінансові проблеми або розлучення можуть призводити до відчуття безпорадності й завдати шкоди нашій самооцінці.

Наприклад, чоловік, який втратив роботу і не може забезпечити свою сім’ю, може відчувати себе невдахою і втратити віру в себе.

Культурні та суспільні фактори:

Культурні норми та стереотипи

Суспільні очікування та культурні стереотипи щодо успіху, краси та поведінки можуть створювати відчуття невідповідності. Намагаючись досягнути певного рівня, особистість перебуває під величезним тиском, у стресі.

Наприклад, жінка, яка не відповідає суспільним стандартам краси, може відчувати себе менш цінною, а тому  уникати будь-яких публічних заходів.

Економічний стан

Відсутність фінансової стабільності також не останній фактор, що може впливати на те, що людина втрачає відчуття цілісності.

Наприклад, молодий чоловік, який не може знайти стабільну роботу, може відчувати себе невдахою і втратити віру в свої можливості.

Нейрохімічні дисбаланси

Порушення рівня певних нейротрансмітерів у мозку може впливати на емоційний стан і самооцінку.

Наприклад, людина з депресією через низький рівень серотоніну може відчувати хронічну неповноцінність і втрату інтересу до життя.

Історії неповноцінності чи історії успіху?

Чи можна об’єктивно оцінити себе і зрозуміти свою цінність? Багатьом людям це не дається легко. І якщо ви гадаєте, що “якби в мене були стосунки”,”якби в мене була така ж висока зарплата”, “така ж зовнішність…”, “то я була б щасливішою”, то ось вам кілька історій, які можуть вам продемонструвати, що дуже часто нам заважає досягнути цього зовсім інше.

Багато відомих людей стикалися з комплексом неповноцінності на своєму шляху до успіху. Їхні історії надихають і показують, що навіть найуспішніші особистості можуть мати внутрішні конфлікти та невпевненість, які можна здолати.

Мерилін Монро

Відома акторка часто відчувала себе неповноцінною через своє дитинство, проведене у сиротинцях та прийомних сім’ях. Незважаючи на свій великий успіх, вона постійно боролася з невпевненістю та відчуттям, що її не цінують за справжню особистість, а лише за зовнішність.

Майкл Джордан

Легендарний баскетболіст, який відчував комплекси неповноцінності через численні невдачі на початку своєї кар’єри. Його відрахування зі шкільної баскетбольної команди стало важливим уроком, який стимулював його працювати ще старанніше і досягти неймовірних успіхів у спорті.

Анджеліна Джолі

Цю відому акторку також можна назвати серед плеяди тих, кого торкнулася особисто проблема із самоцінністю. Вона переживала важкі моменти у своєму житті, включаючи складні стосунки з батьками та емоційні проблеми. А. Джолі змогла подолати свої комплекси та спрямувати свої зусилля на допомогу іншим та досягнення в кінематографі.

Способи подолання комплексу неповноцінності

  1. Психотерапія. Звернення до кваліфікованого психолога допоможе зрозуміти корені комплексу неповноцінності та навчитися здорових способів підвищення самооцінки.
  2. Розвиток усвідомленості та самоприйняття. Усвідомленість може допомогти зменшити негативні думки про себе. Навчання приймати себе такими, як ми є, без постійної самокритики, є важливим кроком до подолання комплексу.
  3. Позитивне оточення. Оточіть себе позитивними людьми, які підтримують і цінують, це також дуже вагомий фактор у питаннях самооцінки. Важливо уникати токсичних стосунків, які підсилюють почуття неповноцінності.
  4. Встановлення реалістичних цілей. Замість прагнення до досконалості, якої неможливо досягнути, встановлення досяжних і реалістичних цілей буде допоміжним аби відчути досягнення та покращити самооцінку.
  5. Самоосвіта та особистий розвиток. Продовжуйте навчання і розвиток нових навичок. Вони також можуть стати в пригоді. Це дозволить відчути особистісне зростання і підвищити впевненість у собі.

Висновки

Комплекс неповноцінності ‒ не найприємніший досвід. Будь-хто, хто вже зіштовхнувся з його наслідками, може розповісти про те, як страждає від нього якість життя. Адже, якщо особистість свято вірить у те, що єдине чого вона заслуговує це все найгірше, то вгадайте, що ж вона отримує на роботі, у стосунках тощо.

Щоби подолати комплекс і його наслідки, людині потрібне серйозне налаштування і робота з психологом.

Помічними додатковими засобами буде підтримка друзів, віднайдення галузей, які вже приносять задоволення і дозволяють відчувати свою силу, поповнення власного ресурсу.

Ключові слова: комплекс неповноцінності, комплекс меншовартості, самоцінність, низька самооцінка, підвищення самооцінки, самоприйняття

Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Емоційна залежність у відносинах

710

Ключові слова: емоційна залежність, співзалежність, стосунки, відносини, взаємини, близькість, сепарація, низька самооцінка, стрес.

ЕМОЦІЙНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Емоційна залежність – це гостра або набута потреба постійно відчувати присутність і любов іншої людини, отримуючи позитивні емоції. При цьому особа відчуває значний стрес чи розчарування, коли ці емоції та визнання відсутні або обмежені.

Люди, які страждають від емоційної залежності, можуть занадто залежати від думок та почуттів інших, щоб визначити свою власну самооцінку та благополуччя.

Залежність від іншої людини може бути нормальною частиною життя, скажімо, у дитячо-батьківських стосунках. Що дорослішою стає дитина, то більше вона в змозі покладатися на себе у своїх рішеннях та уявленнях. Якщо ж сепарація (тобто психологічне відділення від батьків) не відбулося, то емоційна залежність зберігається.

У дорослих стосунках емоційна залежність може проявлятися у вигляді ревнощів, страху покинути або постійного прагнення до підтвердження почуттів з боку партнера. Це може призводити до відчуття незахищеності та незадоволеності у стосунках, створюючи дисбаланс у взаємодії.

Розуміння емоційної залежності та її причин — це важливий крок до побудови здорових стосунків, де кожен партнер зберігає свою індивідуальність і має змогу розвиватися.

ПОГЛЯД ПСИХОЛОГІВ НА ЕМОЦІЙНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ

Історія поняття “емоційна залежність” пов’язана з розвитком психології та психоаналізу в 20 столітті. Поняття виникло як частина досліджень міжособистісних стосунків і способів, у які люди взаємодіють одне з одним на емоційному рівні.

Початкові дослідження

Перші згадки про емоційну залежність можна знайти в працях таких відомих психоаналітиків, як Зиґмунд Фройд та Карл Юнґ. Вони досліджували природу стосунків та роль дитячих переживань у формуванні дорослої особистості. Все, що ми пережили колись з батьками, все, чого нам не вистачило, впливає на наше подальше життя. Чогось ми починаємо жадібно прагнути, чогось боятися, щось ігнорувати; ми обираємо певних людей, які створюють нам із дитинства знайому атмосферу; поводимо себе з цими людьми тим чином, яким ми звикли виявляти себе у сім’ї. Теорії Фройда і Юнґа заклали основу для подальших досліджень у галузі психології стосунків, допомагаючи пояснити, як ранні взаємини і незадоволені потреби впливають на дорослі стосунки і емоційну залежність.

Теорія прив’язаності

У середині 20 століття британський психоаналітик Джон Боулбі розробив теорію прив’язаності, яка стала ключовою для розуміння емоційної залежності. Боулбі стверджував, що якість ранніх прив’язаностей між дитиною та її основним доглядачем має глибокий вплив на здатність формувати здорові стосунки в дорослому віці. Його дослідження показали, що ненадійні або дезорганізовані прив’язаності можуть призвести до емоційної залежності в майбутньому.

Розвиток терміну

Термін “емоційна залежність” став більш широко використовуваним у 1970-х та 1980-х роках, коли психологи та психотерапевти почали досліджувати дисфункціональні стосунки та їх вплив на психічне здоров’я. Психологічні дослідження почали висвітлювати, як низька самооцінка, страх відторгнення та нездатність до самостійності можуть призвести до патологічної залежності від інших. У цей період також було приділено більше уваги соціальним та культурним факторам, які впливають на розвиток емоційної залежності. Соціальні норми та очікування, зокрема щодо ролей чоловіків і жінок у стосунках, могли створювати додатковий тиск і сприяти формуванню залежності. Наприклад, у багатьох культурах жінкам часто приписувалася роль основних емоційних підтримувачів, що могло посилювати їхню емоційну залежність від партнерів.

Сучасні підходи

На сьогодні емоційна залежність розглядається як результат взаємодії багатьох чинників, включаючи ранні дитячі травми, типи прив’язаності, рівень самооцінки та вплив соціальних і культурних норм. Широко використовуваними для психологів у цьому питанні також стають когнітивно-поведінкова терапія, терапія прив’язаності, гуманістична терапія, майндфулнес і групова терапія Вони допомагають пацієнтам розвивати навички самостійного вирішення проблем, підвищувати самооцінку та будувати здорові стосунки.

ЯК ВПІЗНАТИ ЕМОЦІЙНО ЗАЛЕЖНУ ЛЮДИНУ?

  • Низька самооцінка й неповага до себе («Я така дурна!», «Тільки останній лузер може так» і т.п.);
  • Невміння до себе прислухатися: ігнорування своїх потреб, бажань, емоцій. Деколи емоційно залежні люди навіть їх не знають, настільки вони зосереджені на інших;
  • Орієнтація на чужі потреби («то й що, що я зараз втомлена, маю пересилити себе і допомогти знайомому»);
  • Чужа думка важливіша, ніж своя («якщо я їй не сподобався, значить я недостатньо гарний чоловік»);
  • Невміння казати «Ні!»;
  • Позиція жертви у стосунках ( «Я йому все, а він мене не цінує!»);
  • Потреба схвалення, бажання бути для всіх хорошим/хорошою;
  • Бажання мати гарантії, що тебе цінують;
  • Потреба якомога більше часу проводити з партнером.

НАСЛІДКИ ЕМОЦІЙНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ В СТОСУНКАХ

У романтичних стосунках емоційну залежність можуть сприймати як щось звичне й природне, оскільки ідея «безмежного кохання» тиражується численними художніми творами, серіалами й музичною індустрією.

Однак любов і близькість у стосунках (див. ще Близькість) можуть бути вільними від емоційної залежності. Відносини ж, які базуються на залежності, чекають:

Напруга в стосунках

Постійна потреба в увазі та визнанні може призводити до появи зайвої напруги в стосунках, оскільки один з партнерів постійно відчуватиме тиск і втомлюватиметься від перманентної “вимоги” підтримки.

Наприклад: у молодої пари є вже усталені звичаї. Дівчині подобається поводити себе подібно до маленької дівчинки, її ж хлопець дбає про їхні стосунки, вирішує її проблеми. Через деякий час хлопець стомлюється від такого режиму і все частіше починає обирати роботу або проведення часу з друзями.

Нестабільність взаємин

Повсякчасні зміни настроїв та емоційна нестабільність, що притаманні емоційній залежності, часто є тими факторами, що розхитують стосунки і призводять до їхньої нестабільності.

Скажімо, чоловік і жінка часто знаходяться в конфлікті через те, що чоловік відчуває сильну невпевненість, а деколи й тривогу, коли жінка не може приділити йому всю свою увагу. Це призводить до частіших суперечок та непорозумінь у їхніх взаємин.

Втрата індивідуальності

Емоційна залежність може призвести до того, що особа втрачає свою індивідуальність та адаптується до очікувань інших.

Наприклад, Петро дуже залежить від думки своєї дружини Олени, що призводить до того, що він поступово втрачає свої власні цінності і інтереси, адаптуючись до її очікувань і бажань.

Конфлікти та образи

Відчуття невдоволення або образи при відсутності необхідної уваги чи підтримки може призводити до конфліктів у взаєминах.

Хлопець та дівчина переживають черговий період напружених стосунків. Останнім часом хлопець присвятив багато часу новому проєкту на роботі, що спричинило зменшення його уваги до дівчини. Вона ж, маючи тенденцію до емоційної залежності, почала відчувати себе ображеною і недооціненою через це. Дівчина почала висловлювати своє невдоволення хлопцю, але той у відповідь обрав оборонну і відсторонену позицію, що лише поглибило їхній конфлікт.

Психологічна допомога

Для подолання цих наслідків може бути корисним отримання психологічної підтримки та вивчення способів самостійного розвитку емоційної стійкості та незалежності.

Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Співзалежні відносини

995

див. Співзалежні стосунки

Співзалежні стосунки: що це?

Співзалежні стосунки – це один із типів побудови стосунків. Саме такі стосунки позбавлені близькості,  у яких людина може втратити відчуття себе і власної незалежності. Ці взаємини мають деструктивний вплив на особистість, яка потрапляє в подібну залежність (від свого партнера й стосунків у цілому). У таких взаєминах одна або обидві сторони надмірно залежать одна від одної в емоційному, психологічному або фізичному плані. Ця залежність часто супроводжується бажанням контролювати партнера, відсутністю здорових меж і втратою власної ідентичності.

 Співзалежні стосунки можуть виникати в будь-яких міжособистісних відносинах, включаючи романтичні, сімейні та дружні зв’язки. Відмінною рисою співзалежності є те, що один з партнерів часто перебуває в ролі “рятівника”, прагнучи виправити або допомогти іншому, який може бути залежним від певних шкідливих звичок або мати емоційні проблеми. Така динаміка призводить до втрати власної ідентичності, зниження самооцінки та підвищеного рівня стресу.

Див. ще Співзалежність

Тема співзалежності в історії психології

Історія вивчення співзалежних стосунків бере свій початок у другій половині 20 століття, коли фахівці з психічного здоров’я почали звертати увагу, вивчаючи алкоголізм або наркоманію, що не лише хімічно залежні люди поводять себе певним чином, що закріплює їх деструктивну звичку. Спостерігаючи за патернами поведінки їхніх сімей, дослідники зробили припущення що до цього докладаються якимось чином й інші члени родини. Перші дослідження зосереджувалися на поведінці дружин алкоголіків, які часто намагалися контролювати або “рятувати” своїх чоловіків.

У 1950-х і 1960-х роках дослідники розпочали вивчення взаємозв’язку між поведінкою залежних осіб і їхніх сімей. Відомий психіатр та дослідник Дж. Пол Р. Лемке виявив, що партнери залежних осіб часто виявляють схильність до певної моделі поведінки, яку згодом назвали співзалежністю.

У 1980-х роках концепція співзалежності отримала більш чітке формулювання завдяки роботам таких авторів, як Мелоді Бітті, яка опублікувала книгу “Codependent No More” (1986) – в українському перекладі “Долаємо співзалежність: як припинити контролювати інших і почати дбати про себе”. Бітті визначила співзалежність як патологічний стан, у якому особа занадто залежить від іншої людини в емоційному або психологічному плані. Її робота привернула увагу до проблеми і стала основою для подальших досліджень і терапевтичних підходів.

У 1990-х роках дослідники розширили свої погляди на співзалежність, включивши до аналізу психологічні та соціальні фактори, такі як дитячі травми, вплив сімейних відносин та культурні очікування. Фахівці, такі як Піа Мелоді, внесли значний вклад у розуміння співзалежності як комплексного феномену, що включає емоційну, поведінкову та когнітивну складові.

У 1990-х роках дослідники розширили свої погляди на співзалежність, включивши до аналізу психологічні та соціальні фактори, такі як дитячі травми, вплив сімейних відносин та культурні очікування. Фахівці, такі як Піа Мелоді, внесли значний вклад у розуміння співзалежності як комплексного феномену, що включає емоційну, поведінкову та когнітивну складові.

Стосунки між чоловіком і жінкою за рівнем залежності

Щоб зрозуміти природу співзалежності поглянемо на це явище системніше. Будь-які романтичні і близькі стосунки передбачають певний рівень залежності одне від одного. Такими 4 видами стосунків американські психологи Дженні та Баррі Вайнхолди називають:

  1. Співзалежність
  2. Контрзалежність
  3. Незалежність
  4. Взаємозалежність

Співзалежність

Найтіснішим, майже симбіотичним зв’язком є перший тип стосунків – співзалежність. Надмірна залежність, жертовність, потреба визнання і підтримки партнера: «Я зараз не піду побачитися з подругою, а буду готувати обід для чоловіка – й тоді він оцінить, яка я прекрасна дружина».

Скажімо, Марина відмовляється від своїх хобі та інтересів, щоб догодити чоловікові Андрію. Вона постійно намагається зробити його щасливим, сподіваючись на визнання. Проте Андрій приймає її зусилля як належне, що призводить до її емоційного виснаження.

Контрзалежність

Страх зближення, страх бути поглинутим стосунками, розчинитися в них, бути вразливим: «Мені не потрібні серйозні стосунки, щойно я закохуюсь мені роблять боляче, тому краще триматись на відстані». Люди, схильні до контрзалежності, бояться втратити свою незалежність. Це часто пов’язано з минулими травмами або негативним досвідом у стосунках.

Наприклад: хлопець уникає серйозних стосунків, оскільки боїться бути покинутим. Він часто закінчує відносини, як тільки відчуває, що стає занадто близьким до своєї партнерки, побоюючись емоційної вразливості.

Незалежність

Кожен з партнерів зберігає максимально свою індивідуальність, відповідальність за власні рішення несе кожен окремо: «Кожен сам за себе». Вони можуть жити разом і проводити час разом, але кожен має свою особисту простір і свободу. Це може бути здоровим підходом, якщо обидва партнери відчувають задоволення і підтримку, але в деяких випадках може призводити до відчуження, якщо весь цей підхід з простору перетворюється на ізоляцію.

Наприклад: Чоловік та жінка мають окремі кар’єри і захоплення. Вони підтримують один одного, але кожен з них живе своїм життям, не втручаючись у справи партнера. Вони цінують свою незалежність і не відчувають потреби змінювати один одного.

Взаємозалежність

Той рівень близькості, коли партнери не втрачають індивідуальність, але й мають відчуття спільності, а також обидва несуть відповідальність за те, що відбувається у парі. Можуть ділитися щиро думками й підтримувати одне одного. Взаємозалежність є найбільш здоровим і збалансованим типом стосунків. Для них притаманним є те, що кожен з партнерів підтримує і підсилює іншого, без втрати власного “я”. Такі стосунки базуються на взаємній повазі, довірі та любові, де обидва партнери почуваються рівноправними і цінними.

Наприклад: Іван та Олена одружені вже 10 років. Вони регулярно обговорюють свої плани, почуття та бажання, забезпечуючи відкриту і чесну комунікацію. Вони знають, що можуть покладатися одне на одного у важкі часи, і водночас поважають особисті межі та інтереси кожного. Така взаємозалежність дозволяє їм зберігати власну індивідуальність, але й бути сильною та єдиною командою у житті.

Як розпізнати співзалежність у стосунках?

Розпізнати співзалежні стосунки можна за рядом характерних ознак. Ці стосунки часто в житті можна побачити і зрозуміти через зовнішні прояви, а саме через певні патерни поведінки та емоційні реакції, які можуть призводити до втоми і втрати себе. Розглянемо, що ж це за ознаки.

  1. Надмірна жертовність
  2. Постійна потреба у визнанні
  3. Страх бути покинутим
  4. Контроль над партнером
  5. Відсутність особистих кордонів
  6. Залежність від настрою партнера
  7. Низька самооцінка

Надмірна жертовність

Тут може бути кілька полюсів. Скажімо, один з партнерів постійно жертвує своїми потребами, бажаннями та інтересами на користь іншого. Або ж нерідко це про відчуття, що потрібно завжди бути поруч і допомагати, навіть коли це шкодить тобі особисто.

Постійна потреба у визнанні

Партнер шукає постійного підтвердження своєї цінності та значущості через дії та думки іншого. Іншим виявом цієї ознаки може бути відчуття незадоволеності, якщо партнер не надає достатньо уваги або схвалення.

Страх бути покинутим

Постійний страх бути покинутим або залишеним, нездатність залишатися на самоті або бути окремо від партнера.Це часто є й причиною того, що люди не ідуть на конфлікт, не говорять про те, що їх не влаштовує, беруть на себе відповідальність за партнера, хоч це їм зовсім не подобається.

Контроль над партнером

Партнер намагається контролювати поведінку, почуття та дії іншого. Використання маніпуляцій, щоб отримати бажане або змусити партнера поводитися певним чином. Скажімо, образитися, ігнорувати партнера, щоб отримати те, чого хочеться.

Відсутність особистих кордонів

Партнери не мають чітких меж у відносинах, що призводить до змішування особистих та спільних потреб і бажань. Втрата власної ідентичності та індивідуальності. Наприклад, це може виявлятися у тому ж рятівництві: “Я роблю це тому, що я хочу чи я просто хочу догодити партнеру?” Людина собі не може відповісти на це питання, та ба, вона його навіть і не ставить.

Залежність від настрою партнера

Настрій одного партнера сильно впливає на емоційний стан іншого. Для співзалежного завжди є фактором “Він образиться”, “це їй не сподобається”, та й поведінка партнера дуже міняється разом з тим, як змінюється його настрій.

Низька самооцінка

Це може виявлятися як відчуття власної недостатньості, непотрібності без постійного схвалення партнера. Тільки отаке “постійне донорство” підтримує цю людину і її самооцінку на плаву.

“Вигоди” у співзалежних стосунках

Чому ж люди тримаються за такий тип стосунків? Окрім того, що це єдиний спосіб будувати взаємини, співзалежність приносить ще й вторинні вигоди, які насправді важливо вміти задовольняти прямо, а не використовуючи іншу людину. Співзалежна особистість може задовольняти у подібних стосунках одну зі своїх потреб:

  1. Самоствердженні
  2. Безпеці
  3. Контролі
  4. Самооцінці
  5. Уникненні конфліктів

Потреба у самоствердженні

Особистість може відчувати надмірну потребу у тому, щоб інші підтверджували її самооцінку. Вона може шукати підтримку та підтвердження від інших, щоб відчувати себе цінною.

Наприклад: Анна і Дмитро вже кілька років разом. Анна відчуває постійну потребу доводити свою цінність у стосунках. Вона завжди прагне, щоб Дмитро похвалив її за будь-які досягнення, навіть найдрібніші. Коли Дмитро повертається з роботи, Анна готує розкішні вечері і очікує, що він відзначить її кулінарні навички. Вона часто робить несподівані подарунки і влаштовує романтичні вечори, сподіваючись отримати від нього слова вдячності і захоплення. Якщо Дмитро не помічає її зусиль або не висловлює вдячність так, як вона очікує, Анна починає сумніватися у своїй значущості в його житті. Вона може ставати тривожною, дратівливою і навіть ображеною. Її емоційний стан сильно залежить від того, як Дмитро реагує на її дії. Відчуваючи себе незатребуваною, Анна може почати робити ще більше для нього, жертвуючи своїми інтересами і часом, лише щоб знову відчути себе цінною і потрібною у стосунках.

Безпеці

Співзалежні часто мають страх втратити свої стосунки й готові пожертвувати своїми потребами для того, щоб зберегти зв’язок з іншою особою. Такі стосунки їм видаються безпечними.

Наприклад, Олександр постійно жертвує своїми особистими планами та бажаннями, щоб догодити своїй дівчині Анні. Він боїться, що якщо не робитиме все для неї, то вона його покине. Олександр часто відмовляється від зустрічей з друзями і родиною, щоб завжди бути поруч з Анною, навіть якщо це шкодить його власному емоційному стану. Він вважає, що тільки так зможе зберегти стосунки.

Потреба в контролі

Співзалежні особи можуть відчувати сильну потребу контролювати ситуації та інших людей, оскільки це допомагає їм відчувати себе безпечними та захищеними.

Наприклад, Оксана завжди наполягає, щоб прибирання відбувалося лише певним чином і в певний час, таке ж ставлення у неї і до тисячі дрібниць в їхньому домі та й житті загалом. І хоч Тарасові це не підходить він змушений миритися

Низька самооцінка

Співзалежність часто пов’язана з низькою самооцінкою, тому ці люди можуть відчувати потребу в постійному підтвердженні своєї вартості через взаємини.

Наприклад: Марія завжди вважала себе непривабливою і недостойною любові. Вона часто запитує свого хлопця Андрія, чи він її кохає і чи вона йому подобається. Марія потребує постійного підтвердження своєї привабливості та цінності від Андрія, інакше вона починає сумніватися у собі та відчувати сильну тривогу. Її низька самооцінка робить її дуже вразливою до будь-якої критики.

Потреба в уникненні конфліктів

Співзалежні можуть уникати конфліктів і намагатися усунути будь-які розбіжності, оскільки вони бояться, що конфлікти можуть призвести до втрати стосунків.

Наприклад, Сергій та Ірина вже кілька років у шлюбі. Сергій завжди уникає конфліктів і намагається замовчувати свої незадоволення, навіть якщо його щось сильно турбує. Він робить це, щоб уникнути сварок з Іриною, оскільки боїться, що це може призвести до розлучення. Замість того, щоб відкрито обговорювати проблеми, Сергій часто поступається, навіть коли відчуває, що його інтереси ігноруються. Це призводить до накопичення внутрішнього напруження і відчуження у стосунках.

Ці потреби можуть виникати внаслідок внутрішніх переконань та досвідів співзалежної людини.

Психологічна допомога

Не зайвою для розуміння того, як подолати співзалежність чи жити із співзалежною людиною буде ччитання спеціальної літератури на цю тему. Однак пропраювання побудови стосунків відббувається лише у стосунках. Допомога фахівця, такого як психолог-консультант, а також відвідування груп психологічної допомоги, груп для родичів алкозалежних стануть тима точками опори, які посприяють подоланню співзалежності.

Ключові слова: співзалежність, співзалежні стосунки, стосунки між чоловіком і жінкою, контрзалежність, ознаки співзалежності, психологія стосунків

Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Співзалежність

1 436

Ключові слова: співзалежність, співзалежні стосунки, контрзалежність, прив’язаність, близькість, залежність, емоційна незрілість

Співзалежність: що це?

Співзалежність – стосунки деструктивного типу, у яких особистість відчуває сильну потребу в близькості, втрачаючи почуття власної незалежності, ідентичності.

Співзалежна особистість часто вважає, що їй неодмінно потрібно опікуватись кимось (чоловіком, жінкою, матір’ю, сестрою, братом, колегою, друзями) чи ж навпаки, що без цієї людини і її піклування, вона точно не зможе. 

Тобто це залежність від стосунків, у яких кожен грає свою роль (наприклад, жертви й агресора).

Спочатку співзалежністю називали лише взаємини з кимось, хто має алкогольну чи наркотичну адикцію.

Звідси пішов і термін: «спів-» і «залежний» (“codependent”), тобто людина, на яку вплинуло життя з таким партнером.

Пізніше ж значення значно розширилось: тепер мова не лише про життя з тими, хто зловживає хімічними речовинами, а й про певну емоційну незрілість; бажання наділити партнера значущістю і себе знецінити; чи ж навпаки – стати самому «володарем стосунків» й іншу людину зменшити до малесеньких масштабів.

Співзалежні стосунки можуть мати різні форми, але їх об’єднує спільна риса: втрата індивідуальності та особистої свободи. Це може виражатися в потребі постійно контролювати партнера або, навпаки, підкорятися його волі, щоб уникнути конфліктів і забезпечити собі хоч якусь стабільність.

У таких стосунках особа може відчувати себе відповідальною за емоційний стан і поведінку іншого, що часто призводить до почуття виснаження і втрати власного “я”.

Однією з тих особливих рис, без якої неможливі співзалежні стосунки є емоційна залежність від партнера. Співзалежні люди часто вважають, що їхня цінність визначається тим, наскільки вони потрібні іншому.

Вони можуть жертвувати своїми потребами і бажаннями, аби тільки підтримувати стосунки, навіть якщо вони є шкідливими і токсичними. Також співзалежні люди часто мають низьку самооцінку і страх бути залишеними, що змушує їх триматися за стосунки будь-якою ціною.

Ознаки співзалежної особистості

1. Нав’язливе бажання близькості

Співзалежна людина ніби потребує злиття зі своїм партнером, стати з ним немов одним цілим (пор. популярні фрази «моя половинка»), наприклад із життя:

  • жінка постійно телефонує своєму чоловікові, навіть коли він на роботі, ніби випрошуючи увагу.
  • вона відчуває тривогу, самотність, недовершеність, якщо вони не проводять разом увесь вільний час.

2. Прагнення змінити партнера 

«Я думала він зміниться». Наприклад із життя:

  • Дівчина вступала у стосунки з юнаком, знаючи, що він має проблеми з алкоголем.
  • Вона переконувала себе, що з її допомогою він зможе подолати цю залежність, хоча хлопець не виявляв ні на початку стосунків, ні протягом їхнього перебігу жодного бажання змінюватися.

3. Низька самооцінка

Приклад з життя:

  • Чоловік повсякчас має сумніви щодо своїх якостей та значущості.
  • Він не впевнений, що вартий любові своєї партнерки, тому часто терпить образи і приниження, аби тільки не бути покинутим.

4. Відчуття безпорадності

Приклад з життя:

  • Жінка років 40 відчуває себе абсолютно безпорадною без свого партнера-співмешканця.
  • Вона не може приймати навіть прості рішення, не отримавши його пораду чи схвалення, що часто викликає в неї почуття безвиході, адже він опиняється поруч не 24/7.

5. Постійне бажання схвалення, орієнтація у оцінці себе на інших 

«Якщо мене високо оцінять, то я чогось вартий», наприклад із життя:

  • Молодий хлопець, що не так давно розпочав роботу після університету, завжди прагне отримати схвалення від свого начальника та колег.
  • Він працює понаднормово, бере на себе додаткові завдання, щоб отримати похвалу, вважаючи, що це зробить його важливим і цінним.

6. Заперечення власних проблем 

«Проблеми не у мене, проблеми у чоловіка», наприклад із життя:

  • Жінка постійно скаржиться на проблеми свого чоловіка, але не бачить і не визнає, що її власна поведінка (бажання контролювати) сприяє проблемним ситуаціям у їхніх стосунках.
  • Вона переконана, що якщо чоловік зміниться і буде виконувати всі її вимоги, то їхнє життя покращиться.

7. Інші відчуваються, як більш значущі 

«Напевно вони знають краще», наприклад із життя:

  • Хлопець-студент завжди прислухається до думок своїх друзів та родичів, вважаючи їх більш компетентними.
  • Він рідко робить власні вибори, постійно сумніваючись у своїх рішеннях

8. Ігнорування своїх потреб

Людина без кінця допомагає усім, при цьому не зважає на свої проблеми, потреби і бажання, наприклад із життя:

  • Мама-одиначка виховує дитину і ще й постійно допомагає своїм друзям і родичам, віддаючи їм увесь свій час і енергію.
  • Вона часто залишається без сил та часу для себе, не звертаючи уваги деколи навіть на просто базові потреби.

9. Пригнічення власних почуттів

Співзалежні рідко розуміють навіть чи їм зараз добре, чи погано. Вони звикли «заморожувати» почуття (особливо гнів, сором тощо), щоб не відчувати себе неприємно, наприклад зі життя:

  • Молода вчителька завжди має спокійний та невразливий вигляд, навіть коли переживає сильний стрес чи образу.
  • Вона не дозволяє собі відчувати ні гнів, ні сором, адже вважає ці почуття неприйнятними.

10. Бажання бути потрібним, необхідним партнерові

Приклад з життя:

  • Чоловік постійно намагається робити все, щоб його вибаглива партнерка була задоволена.
  • Він виконує всі її прохання і потреби, часто жертвуючи своїми інтересами, щоб відчувати себе важливим і потрібним.

Негативні наслідки співзалежності

Співзалежність заважає повноційному й гармонійному життю  особистості, побудові здорових стосунків, втіленню амбіцій.

Ось деякі з її найрозповюдженіших наслідків:

  1. Зниження самооцінки
  2. Емоційне виснаження
  3. Втрата ідентичності
  4. Погіршення здоров’я
  5. Комунікативні порушення
  6. Проблеми у стосунках
  7. Обмеження розвитку
  8. Депресія і тривоги

Власне, кілька слів через призму сучасної теорії та практики про особливості кожного з таких наслідків

Заниження самооцінки

Співзалежні можуть відчувати, що їхнє існування і цінність залежить від того, наскільки добре вони задовольняють потреби інших. Але неможливо зробити всіх задоволеними, тож це неминуче впливає на ставлення людини до себе.

З часом таке мислення призводить до постійного відчуття невдоволення і розчарування, що ще більше знижує самооцінку.

Щоби змінити цю ситуацію, важливо усвідомити власні потреби та навчитися цінувати себе незалежно від думок і схвалення інших людей.

Емоційне виснаження

Співзалежність може викликати емоційне виснаження через постійне зосередження на потребах та емоціях іншої людини, ігнорування власних потреб та емоцій.

Це призводить до хронічного стресу, втоми, і навіть депресії, адже співзалежна особистість постійно відчуває себе відповідальною за благополуччя інших, забуваючи про себе.

Втрата особистої ідентичності

Співзалежність може призводити до втрати власної ідентичності та самостійності, оскільки особа постійно орієнтується на інших.

Що далі, то гріше – адже все це веде до почуття порожнечі та внутрішнього конфлікту, коли людина не може зрозуміти, хто вона є насправді.

Відсутність власних пріоритетів та інтересів робить співзалежну особистість уразливою до маніпуляцій та емоційного насильства.

Здоров’я та стрес

Співзалежність може призводити до фізичного та емоційного стресу, що може впливати на загальний стан здоров’я.

Серед поширених проблем психогенного походження:

  • головний біль,
  • проблеми зі шлунково-кишковим трактом, такі як синдром подразненого кишечника,
  • серцево-судинні захворювання, як-от підвищений артеріальний тиск;
  • загальне зниження імунітету, а з ним і більша вразливість до інфекційних захворювань.
  • також нерідко з емоційною сферою в тісній залежності знаходяться безсоння, депресія, тривожні розлади
  • тощо

Співзалежні особи часто ігнорують власні потреби, що може призводити до недостатньої уваги до власного здоров’я, неправильного харчування та недостатньої фізичної активності, що додатково погіршує фізичний стан.

Важливо вчасно розпізнавати ці проблеми і звертатися за допомогою до фахівців для зниження рівня стресу та поліпшення загального здоров’я.

Неспроможність встановлювати та дотримуватися кордонів

Співзалежні особи часто мають труднощі з визначенням та дотриманням особистих меж.

Співзалежні часто переживають почуття провини або страху бути відкинутими, якщо вони встановлять чіткі межі, тому для них так важко говорити «Ні!».

Вони можуть підсвідомо вважати, що їхня цінність залежить від того, наскільки вони корисні іншим.

Це може призводити до ситуацій, коли вони стають жертвами маніпуляцій або навіть насильства, не маючи сили чи сміливості протистояти цьому.

Проблеми в міжособистих стосунках

Співзалежність може призводити до непродуктивних та дисфункціональних відносин, оскільки одна сторона стає занадто залежною від іншої.

Це також може призводити до формування нереалістичних очікувань до партнера чи іншої особи, що перешкоджає взаємному розвитку та самореалізації.

Люди, що страждають від співзалежності, можуть уникати конфліктів і неприємностей, щоб зберегти відносини, навіть якщо це йде в розрив з їхніми власними потребами і цінностями.

Обмеження особистого розвитку

Вона також часто перешкоджає особистісному розвитку та досягненню власних цілей, оскільки особа вкладає багато часу та енергії в допомогу іншим.

Крім того, співзалежність може ускладнювати процес самоідентифікації і самопізнання, оскільки особа ставить себе у ролі “допоміжної” фігури без власної цінності та ідентичності.

Це може призвести до втрати здатності відчувати себе самостійною і усвідомленою особою, що потребує самореалізації та внутрішньої гармонії.

Психологічна депресія та тривога

Співзалежність часто пов’язується з тривожністю та депресією через постійний стрес та невпевненість у власних силах.

Негативні емоції, такі як постійний страх втратити контроль над ситуацією чи не відповісти на очікування інших, можуть призводити до розвитку тривожних розладів.

Постійний внутрішній конфлікт між бажанням допомагати іншим і відчуттям власної недостатності може призводити до втрати енергії та інтересу до життя, що є типовими симптомами депресивних розладів.

Причини виникнення співзалежності

Чому ж люди перетворюються на співзалежних? Якими ж є ті містичні причини її виникнення, – можете спитати ви.

І відповідь на це, здавалося б, просте питання не буде такою вже простою.

Адже співзалежність може виникнути з низки різних причин, і часто це складна комбінація факторів, які працюють у комплексі.

Зазвичай цей вінегрет назбирується вже в дитинстві. Такими складовими зазвичай бувають:

  • Сімейний «спадок»
  • Низька самооцінка
  • Страх втрати любові
  • Гендерні ролі
  • Травматичні події і пошук «прихистку»
  • Моделювання поведінки

Погляньмо на те, як впливають на життя особистості в аспекті формування співзалежності кожен із цих інгредієнтів.

Сімейний «спадок» як причина співзалежності

Досвід, отриманий у сім’ї під час дитинства, може суттєво впливати на розвиток співзалежності.

Наприклад, дитина, яка виростає в дисфункційній сім’ї, де часто виникають конфлікти, де є насильство чи зловживання (алкогольне, наркотичне тощо), перебуваючи в цих умовах може розвивати співзалежну поведінку як спосіб виживання.

Ще ведмежу послугу неодмінно наробить надмірна опіка з гіперконтролем. Батьки, які надмірно контролюють або ж  опікуються своїми дітьми, можуть сприяти тому, що діти виростають, не вміючи чути свої бажання і потреби, самостійно приймати рішення, залежать від чужого схвалення.

Низька самооцінка та невпевненість як причина співзалежності

Люди з низькою самооцінкою та невпевненістю можуть шукати підтримки та визнання в інших, намагаючись знайти свою власну цінність через відносини з іншими.

Страх втрати любові та визнання як причина співзалежності

Страх втратити любов може призвести до того, що людина почне жертвувати своїми інтересами, потребами та бажаннями заради іншої особи.

Співзалежний може відмовлятися від власного щастя і благополуччя, аби тільки зберегти стосунки і уникнути самотності.

Гендерні ролі як причина співзалежності

Суспільство та культура є тими факторами, що також впливають на сприйняття відносин і створення норми, які сприяють співзалежності або, навпаки, дискредитують незалежність.

У різних культурах існують свої уявлення про те, якими мають бути стосунки, які можуть заохочувати або навіть вимагати співзалежну поведінку.

Скажімо, такими є традиційні гендерні ролі. У багатьох культурах транслюються чіткі картинки про те, якими мають бути ролі чоловіка і жінки у стосунках.

Наприклад, жінки часто заохочуються бути більш підпорядкованими, опікуватися сім’єю і ставити потреби чоловіка та дітей вище власних.

Ще не відчуваєте вітерець співзалежності?

Водночас, чоловіки можуть відчувати тиск бути «сильними» і незалежними, що може перешкоджати розвитку емоційної близькості і здорових меж у стосунках, що теж є паливом для формування дисбалансу в стосунках.

Травматичні події і пошук «прихистку» як причина співзалежності

Деякі травматичні настільки можуть впливати на особистість, що у неї з’являються спроби уникнення болю чи створення відчуття контролю через відносини з іншими.

Щоби уникнути болю від минулих травм, людина може спробувати знайти безпеку та стабільність через залежність від іншої особи.

Це може виявлятися у вигляді надмірної прив’язаності або прагнення контролювати партнера, щоб відчути себе менш вразливою і більш захищеною.

Моделювання поведінки як причина співзалежності

Люди можуть моделювати поведінку, яку вони бачили в інших або яка їм була запропонована як “нормальна”.

Якщо вони бачили співзалежні відносини у сім’ї чи серед близьких, це може вплинути на їх власний стиль міжособистісних відносин.

Підсумки

Важливо визнати, що співзалежність – це динамічний процес, і може бути багатофакторним.

Працюючи над своєю свідомістю та розвитком здорових міжособистісних навичок, люди можуть подолати співзалежність та створити більш здорові та взаємовигідні відносини.

Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Близькість

2 090

ЩО ТАКЕ БЛИЗЬКІСТЬ?

Емоційна близькість – ознака довірливих, інтимних міжособистісних стосунків між батьками і дитиною, між чоловіком і дружиною, зрештою, між членами родини загалом, а також між друзями.

Вона базується на взаєморозумінні та емпатії. Важливою складовою таких стосунків є здатність слухати і бути почутим, а також вміння виражати свої почуття відкрито і чесно. Інтелектуальна близькість включає спільні інтереси, обговорення важливих тем і обмін ідеями, що сприяє інтелектуальному збагаченню обох сторін.

У близьких стосунках є можливість вільно і безперешкодно ділитися своїми думками, почуттями, фантазіями, розповідати про свої мотиви і плани, водночас задоволення і безпека іншої людини набувають такої ж важливості для кожного у цих стосунках, як і власні бажання і безпека.

Близькі взаємини створюють позитивний емоційний фон для саморозвитку і саморозкриття, дарують відчуття безпеки. Людина себе почуває більш розслаблено і розкуто у таких стосунках: не боїться показувати свою індивідуальність, експериментувати, виявляти глибокі почуття, ділитися потаємним.

Фізична близькість проявляється не лише в інтимних стосунках, але й у жестах підтримки, обіймах, доторках, що зміцнюють зв’язок між людьми. Духовна близькість, яка базується на спільних цінностях, віруваннях і філософії життя, допомагає створити глибокий взаємозв’язок і розуміння на глибинному рівні.

Близькість загалом має позитивний вплив на фізичне та психічне здоров’я. Вона сприяє зниженню рівня стресу, покращує настрій та підвищує рівень гормонів щастя, таких як окситоцин. Дослідження показують, що люди з міцними соціальними зв’язками мають менший ризик розвитку серцево-судинних захворювань, депресії та тривожних розладів.

Наявність близьких стосунків також підвищує почуття приналежності та соціальної підтримки, що є важливим фактором для загального благополуччя. Спільний сміх, активне соціальне життя та взаємна підтримка сприяють зміцненню когнітивних функцій мозку та знижують ризик розвитку деменції у старшому віці.

Таким чином, близькість – це не просто позитивний аспект стосунків, а й важлива складова, яка сприяє загальному здоров’ю і благополуччю людини, створюючи умови для її розвитку і процвітання.

ПОТРЕБА У БЛИЗЬКОСТІ ЯК ОДНА З БАЗОВИХ ПОТРЕБ

А. Маслоу у своїй піраміді потреб визначив найнеобхіднішими для існування фізіологічні потреби: повітря, їжа, вода, сон, секс. Однак ця ієрархія неодноразово переглядалася, особливо зважаючи на емпіричні дані.

Згідно з концепцією американського психолога і психіатра Г. Саллівана потреба в міжособистісних стосунках є однією із першочергових потреб людини, так само, як її біологічні потреби у їжі, воді та відпочинку.

На рівні з ними людині потрібні ніжність, прихильність, а також безпека. Природою закладено, що людські істоти прагнуть приналежності (до когось іншого, родини, спільноти), любові. Саме тому потребі близькості відводять одне з чільних місць серед потреб особистості.

Емоційна близькість забезпечує людину почуттям підтримки, розуміння та прийняття. Вона сприяє розвитку самооцінки і позитивного сприйняття світу. Відсутність близькості може призводити до відчуття самотності, ізоляції та психологічного дискомфорту, що негативно впливає на загальний стан здоров’я.

Крім того, дослідження показують, що діти, які зростають в атмосфері емоційної близькості та підтримки, мають вищий рівень соціальної адаптації, краще розвиваються інтелектуально та емоційно. Вони легше справляються зі стресовими ситуаціями і формують здорові моделі поведінки в дорослому житті.

Як бачимо, потреба у близькості є не просто бажанням, а важливим аспектом гармонійного розвитку та функціонування людини. Вона впливає на всі сфери життя, від фізичного здоров’я до емоційного благополуччя, і є фундаментальною для побудови здорових та міцних стосунків.

ІНТИМНІСТЬ У ЧОЛОВІЧО-ЖІНОЧИХ ВЗАЄМИНАХ

Для любовної діади наявність близькості й інтимності є необхідною для здорових стосунків. У побуті «близькістю» або «інтимним життям» називають сексуальну складову взаємин, та окрім фізичної близькості існують емоційна й когнітивна.

«Інтимність» від латинського іntimus – «найбільш внутрішній», «найглибинніший».

Етимологія слова розкриває нам його зміст: мати інтимність у парі означає мати глибокі взаємини, в яких обидва партнери не бояться показати свій «внутрішній світ» одне одному.

Фактор емоційної близькості у стосунках є чи не головним. Завдяки ньому у пари є відкрите спілкування, що дозволяє партнерам ділитися своїми думками та почуттями без страху бути засудженими. Також це означає здатність співпереживати та підтримувати один одного у важкі моменти. Це створює відчуття безпеки та стабільності, яке є ключовим для довготривалих стосунків. Коли партнери можуть довіряти один одному, бути чесними і відкритими, їхні стосунки стають міцнішими і глибшими.

Компонентами інтимних стосунків називають любов, ніжність, довіру, чесність, відданість, співпереживання.

Фактор фізичної близькості передбачає в тому числі сексуальну складову, також є важливим аспектом інтимних стосунків. Вона допомагає зміцнити зв’язок між партнерами, додаючи до стосунків елемент задоволення та фізичного контакту. Однак без емоційної і когнітивної близькості фізична складова може втрачати свою глибину і значення.

Фактор когнітивної близькості у стосунках. Він полягає у наявності спільних інтересів, можливості обговорення важливих тем, інтелектуальній взаємодії. Цей тип близькості допомагає партнерам розвиватися разом, підтримуючи один одного у досягненні особистих і спільних цілей.

Інтимність є фундаментальною для побудови здорових, гармонійних і тривалих стосунків, де кожен партнер почувається люблячим і коханим.

ОЗНАКИ БЛИЗЬКИХ СТОСУНКІВ

Серед розмаїтої множини проявів близькості у стосунках, на мій погляд, варто окремо розглянути три основоположні:

  1. Тілесні контакти
  2. Відкриті емоції та помисли
  3. Баланс свободи і обмежень

Кілька слів про кожну з них, для повноти уявлення читачів, далі.

Наявність тілесних контактів

Обійми, поцілунки, ніжні дотики, пестощі, жартівливі жести для людей, що мають близькі взаємини вони будуть приємними, сприйматимуться як вияв любові, дружнього ставлення. Фізичний контакт є важливим засобом вираження прив’язаності і підтримки. Наприклад, коли мати обіймає свою дитину перед сном, це не лише заспокоює малюка, а й зміцнює емоційний зв’язок між ними.

За відсутності близькості такі дії будуть радше порушенням особистих кордонів, вони будуть схожі на загрозу, викликатимуть неприємні відчуття (порівняймо дві ситуації: обійми брата і сестри vs в метро раптом ззаду підкрався якийсь незнайомець і обійняв вас);

Неприховані емоції і думки

Свої почуття, а також думки у близьких стосунках не роблять секретом чи полем для здогадок. Радше навпаки така інтимність є запорукою створення глибшого зв’язку.

Відкритість у вираженні емоцій дозволяє партнерам краще розуміти одне одного і уникати непорозумінь. Наприклад, коли один з партнерів переживає важкий день на роботі, він може відкрито поділитися своїми почуттями з іншим, що сприяє емоційній підтримці та зміцнює стосунки.

Ця відкритість також створює простір для глибшого взаєморозуміння і довіри. Коли ми можемо відверто говорити про свої страхи, радощі, переживання, це допомагає створити атмосферу безпеки і взаємоповаги, де кожен може бути собою без страху бути осудженим;

Баланс свободи та обмежень

Людині, з якою мають близькі взаємини, завжди дозволено більше: ми можемо запросити її додому, довірити свої речі, телефон.

З іншого боку завжди є те суб’єктивне, що ми вважаємо прийнятним і неприйнятним.

Обмеження не є настільки великими, щоб спровокувати дефіцит у цих стосунках (наприклад, уваги), і свобода також не є такою всеохопною, що поглинає індивідуальні «я» у «ми».

Важливо знайти баланс, де обидві сторони можуть зберігати свою індивідуальність і водночас бути частиною спільного цілого. Наприклад, у здорових стосунках кожен партнер може мати свої особисті інтереси чи простір, які поважаються іншою стороною.

“ЯК У КАЗЦІ” або ПСЕВДОБЛИЗЬКІСТЬ

“Є лише одна форма близькості, яка не гальмує розвиток особистості й не спричиняє суперечностей й витрат енергії – це доросла любов”

Е. Фромм

Масовою культурою, романами, кінематографом нам часто транслюють образ любові як «кохання до нестями», де закоханий герой не їсть, не п’є і взагалі відрікається від усіх потреб на користь об’єкта свого кохання.

Згадаймо оповідання «Козачка» письменниці Марко Вовчок, у якому вільна дівчина вирішує відмовитися від своєї свободи й одружитися з кріпаком, ставши кріпачкою, вона дедалі більше марніє, зрештою помираючи після хвороби і поневірянь.

А чого варта ідеалістична казкова кінцівка з’єднання пари «і жили вони довго та горя не знали», яка насправді є лише початком шляху випробувань для подружнього життя.

Коли одна людина ніби «розчиняється в іншій, не може уявити собі життя без неї; жертвує себе заради іншого; перебуває у стосунках з людиною, яка «не влаштовує» і прагне її переробити, або ж тихо сподівається, що «він/вона зміниться»,  то тут не йдеться про справжню близькість, а радше про стосунки у співзалежності (див. СПІВЗАЛЕЖНІСТЬ).

Типовою є також модель, коли один з партнерів намагається наблизитися, а інший усіляко уникає цього зближення і збільшує психологічну дистанцію. Така втеча від близькості також є однією із форм залежних стосунків, стосунків контрзалежності.

ОЗНАКИ БРАКУ БЛИЗЬКОСТІ В ПАРІ

Часто стосунки у сім’ї, парі чи соціальному середовищі побудовані зовсім не на принципах довіри й безпеки. У таких взаєминах:

  • не обговорюють одне з одним проблеми і важливі питання: «роби, як знаєш», «мені байдуже», «ти однаково мене не послухаєш»

Наприклад, якщо один з партнерів незадоволений тим, як вони проводять спільний час, але боїться підняти це питання, це може призвести до відчуження і нерозуміння. Відсутність діалогу про такі важливі питання створює дистанцію між партнерами і погіршує взаємини. Якщо, наприклад, вони проводять вечори окремо – один у своєму телефоні, а інший дивиться телевізор – і не обговорюють, як вони могли б краще провести час разом, це віддаляє їх один від одного. Партнери можуть почати відчувати, що їхні потреби і бажання ігноруються, що веде до зростання напруги і розриву емоційного зв’язку;

  • не проводять час разом, а деколи й не виявляють такого бажання (уникнення партнера, відведення всього часу роботі, брехня)

Наприклад, один з партнерів може постійно залишатися на роботі допізна або шукати приводи для зустрічей з друзями замість проведення часу з коханою людиною. Це вказує на те, що партнеру некомфортно в цих стосунках, і він шукає можливість уникнути близькості;

  • вчинки йдуть в розріз зі словами (порожні обіцянки й введення в оману);

Наприклад, один з партнерів може обіцяти змінитися і почати приділяти більше уваги стосункам, але на практиці продовжувати поводитися так само, як і раніше. Така непослідовність руйнує довіру і збільшує емоційну дистанцію між партнерами;

  • спілкуються наказами, вказівками і критикою («ти мусиш проводити час зі мною», «хто тобі дозволив говорити?», «це тому що ти недостатньо розумна»;
  • ігнорування чи неуважність до інтересів іншого

Наприклад, якщо один з партнерів захоплюється малюванням, але інший постійно нехтує цим інтересом і навіть насміхається з нього, це показує відсутність поваги і розуміння;

  • прагнуть перекласти відповідальність і турботи на партнера («ну й що що я…, зате ти…»).

Наприклад, якщо один з партнерів постійно звинувачує іншого у невдачах і проблемах, це створює напругу і відчуження в стосунках.

Хочеться нагалосити, що всі ознаки браку близькості й приклади покликані дати нам орієнтири: чи є зараз у моїх стосунках близькість, чи ж я будую стосунки без будь-яких ознак інтимності. Хибним шляхом тут є пошук винних у ситуації чи перекладання відповідальності.

ВІДСУТНІСТЬ БЛИЗЬКОСТІ. ЩО РОБИТИ?

Близькість нерозривно пов’язана із характером спілкуванням. Вміння і навички спілкуватися одне з одним відіграють першочергову роль у побудові й підтриманні інтимних стосунків.

Таким чином близькість не з’являється у взаєминах магічним чином, як то часто можна побачити у мультиках, вона пов’язана з емоційною зрілістю.

Але це й хороша новина, адже це означає, що створювати такі міжособистісні стосунки можна навчитися.

Втеча від близькості, обрання залежних і деструктивних стосунків замість довірливих – все це є наслідками травматичного психологічного досвіду, нестачі любові і розуміння від батьків, наслідування сімейних сценаріїв стосунків тощо. . Наприклад, якщо дитина виросла в родині, де емоційне спілкування було обмежене або де прояви любові супроводжувалися критикою чи агресією, вона може вирости з переконанням, що близькість є небезпечною або неприємною. Досвід дитинства накладає свій відбиток на те, як людина вибудовує стосунки в дорослому житті. Важливо усвідомити цей вплив і працювати над його подоланням.

Психологічна допомога

Усі ці причини, як правило, мають істотний вплив на всі сфери життя, а тому найкраще звернутися до психолога, щоб докорінним чином змінити ситуацію.

Якщо ви перебуваєте у взаєминах, але помітили значні проблеми, які хотіли б виправити, то доцільним буде звернутися до сімейного психолога.

Ключові слова: близькість, психологія стосунків, як підтримувати близькість, як розвивати емоційний зв’язок, ознаки дорослих стосунків

Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Горювання

674

ГОРЕ І ГОРЮВАННЯ

Горе це –  нормальна та природна реакція на втрату, якою може бути будь-що: смерть близької людини, розрив стосунків, втрата здоров’я, роботи або інших значущих цінностей нашого життя. Горе може виявлятися фізично, емоційно, поведінково та когнітивно.

Здається,  ми всі з ним знайомі і його природа, ніби, є очевидною. Однак насправді горювання є складним емоційним процесом, який має значний вплив на наше психічне та фізичне здоров’я, адже часто охоплює доволі широкий спектр емоційних реакцій, таких як смуток, гнів, вина, страх.

Дуже часто горя, як неприємної емоції хочеться якомога швидше позбутися, не відчувати. У таких ситуаціях важливо пам’ятати, що «негативних» емоцій не буває і всі вони корисні і мають своє призначення.

Так само і горе ні в якому разі не є патологічним станом, а лише природним процесом, який дозволяє людині адаптуватися до змін у своєму житті.

Тема горювання є дуже глибокою, оскільки торкається фундаментальних аспектів людського існування. Велика значущість втрачених цінностей завжди підсвічується такими самими масштабними емоціями, що в народі звикли називати «негативними».

Саме про цінність нам часто нагадує горе.

Втрата і горювання є невід’ємними частинами життя. Неможливо прожити життя абсолютно нічого не втративши. Отож кожен виробляє свої стратегії і ритуали горювання протягом життя.

 Розуміння цих процесів допомагає краще себе підтримати в моменти горя, а фахівцям надавати ефективну допомогу тим, хто переживає важкі часи. Дослідження в цій галузі сприяють розробці методів підтримки та втручання, які можуть полегшити процес горювання та запобігти розвитку ускладнень, таких як депресія, тривога чи розлад тривалого горя.

Тож не цурайтеся звернутися до психотерапії. Вона буде корисною для тих, хто зараз опинився сам на сам зі своїм горем.

ПОГЛЯД НА ГОРЕ В РІЗНИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДАХ

Горе досить багатогранне явище, чи не тому йому присвятили свою увагу так багато психологів, і чи не тому воно є об’єктом дослідження різних теоретичних шкіл, підходів, кожна з яких знайшла у ньому щось нове і варте інтересу.

Основними підходами до розуміння природи горя можна назвати психодинамічний, екзистенційний, когнітивно-поведінковий підходи.

Психодинамічні підходи зосереджуються на внутрішніх конфліктах і минулих досвідах, які можуть впливати на переживання втрати. За Фройдом, робота горя полягає у поступовому відпусканні емоційних прив’язаностей до втраченої людини або об’єкта.

Це процес, який вимагає часу і включає поступове прийняття реальності втрати та відмову від ілюзій і надій, пов’язаних з втраченою особою.

Гуманістичні підходи, такі як екзистенційний, розглядають горе як частину людського досвіду і наголошують на важливості пошуку сенсу і значення у втраті. Ці підходи можуть допомогти людям знайти новий сенс життя після втрати і прийняти невідворотність смерті як частину людського існування.

 Когнітивно-поведінкові підходи до вивчення горя зосереджені на тому, як мисленнєві процеси і поведінка впливають на переживання втрати. За цими підходами, негативні або спотворені мисленнєві процеси можуть ускладнювати горювання. Наприклад, думки типу “я ніколи не зможу жити без нього” або “це моя вина, що він помер” можуть посилювати відчуття провини та смутку.

ФАЗИ ГОРЮВАННЯ

Британська психоаналітик Мелані Кляйн вважала, що процес горя передбачає кілька фаз:

  • Фаза відкидання. Під час неї людина відмовляється вірити в реальність втрати. Ця фаза характеризується тим, що людина відмовляється вірити у реальність втрати, захищаючись таким чином від гострого емоційного болю, пов’язаного з цією втратою. Відкидання є природним механізмом захисту психіки, який дозволяє людині поступово звикнути до нової реальності, уникаючи при цьому повного емоційного перевантаження.

Приклад: У жінки середніх років, яка завжди була активною і здоровою, діагностували важке хронічне захворювання, яке має змусити її змінити свій спосіб життя. Спочатку вона відмовляється вірити в діагноз. Жінка продовжує планувати активні поїздки та спортивні заходи, наче вона здорова. Також особа може уникати прийому ліків або візитів до лікаря, сподіваючись, що діагноз був помилковим.

  • Фаза гніву. Коли людина переживає цю фазу, то основними її емоціями є злість, гнів, вона відчуває обурення щодо втрати. Гнів може бути спрямований на різні об’єкти, включаючи самого себе, інших людей, ситуації або навіть на втрачений об’єкт чи людину. Ця фаза є важливою частиною процесу горювання, оскільки вона дозволяє виразити емоційний біль і почати процес прийняття реальності втрати.

Приклад: Чоловік був звільнений з роботи, на якій працював понад десять років. На фазі гніву він відчуває сильне обурення на свого начальника, вважаючи, що звільнення було несправедливим. Він злиться на компанію, яка, на його думку, не оцінила його внесок. Звільнений також відчуває гнів на своїх колег, які, як йому здається, не підтримали його у важкий момент. Він виражає свій гнів через агресивні висловлювання у соціальних мережах і у конфліктах з друзями та родиною.

  • Фаза переговорів. Період спроб домовитися чи змінити обставини втрати. («От якби ми прийшли раніше…», «Боже, ну чому ти забрав його, а не мене?»). Ця стадія характеризується спробами людини домовитися чи змінити обставини втрати, що відображає намагання уникнути болю та прийняття реальності втрати. Ця фаза включає роздуми над тим, що можна було б зробити, щоб запобігти втраті, а також спроби укладати угоди з вищими силами або самим собою. Фаза переговорів є важливою частиною процесу горювання, оскільки вона дозволяє людині опрацювати свої почуття провини та відповідальності. Ця фаза допомагає поступово прийняти реальність втрати, оскільки людина усвідомлює, що минуле неможливо змінити, і поступово переходить до прийняття нового стану речей.

Приклад: Максим розлучився зі своєю дружиною після багаторічного шлюбу. На фазі переговорів він роздумує над тим, що він міг би зробити, щоб зберегти шлюб. Він думає: “Якби я тільки приділяв їй більше уваги” або “Якби ми тільки пішли до сімейного психолога раніше”. Максим також може молитися або укладати уявні угоди з собою, обіцяючи змінити свою поведінку і стати кращим чоловіком, якщо його дружина погодиться повернутися до нього.

  • Фаза депресії. У цей час людина переживає почуття глибокого суму та втрати, пригнічення. Людина може відчувати безнадію та безпорадність, усвідомлюючи, що минуле неможливо змінити. Це відчуття може викликати втрата мотивації до повсякденної діяльності та інтересу до того, що раніше приносило задоволення. Вона може відчувати, що інші не розуміють її почуттів або що спілкування лише посилює біль. Ця фаза допомагає інтегрувати втрату в своє життя і прийняти її як частину свого досвіду. Під час цієї фази людина поступово вчиться жити з втратою і знаходити новий сенс у житті.

Приклад: Дівчина втратила свою маму. Під час фази депресії вона відчуває глибокий сум і безнадію. Вона часто плаче, переглядаючи фотографії, і відчуває себе пригніченою. Дівчина може відмовлятися виходити з дому та зустрічатися з друзями, оскільки їй важко спілкуватися з іншими.

  • Фаза прийняття. Останньою стадією, яка завершає роботу горя є  прийняття реальності втрати та пошук нових шляхів у житті. Відмінністю цієї фази є те, що людина вже не бореться з втратою і не намагається її змінити, а натомість вчиться жити з нею і адаптуватися до нових обставин. Людина усвідомлює, що факт втрати неможливо змінити, і приймає її як частину свого життя. Це не означає, що біль повністю зникає, але він стає менш гострим і більш контрольованим. Ця фаза допомагає людині відновити емоційну стабільність і повернутися до нормального життя.

Приклад: Андрій був звільнений з роботи, яку дуже цінував. Після переживання фаз гніву, переговорів та депресії, він досягає фази прийняття. Андрій розуміє, що звільнення було необхідним кроком для його особистого зростання. Він починає шукати нові можливості і вирішує відкрити власний бізнес. Андрій відчуває впевненість у своїх силах і бачить майбутнє з оптимізмом.

Всі ці фази горювання кожна окрема особистість може переживати по-різному, у різній послідовності, а деякі з них можуть так і не настати.

ЗАВДАННЯ ГОРЯ

Проживання горя, як й інших емоцій («негативних» і «позитивних»), має життєво важливий сенс. Тому важливо не боротися, не блокувати свої справжні почуття.

Завданнями горя є:

  • Прийняття реальності втрати: розпізнати і прийняти той факт, що втрата трапилася.
  • Виявлення та висловлення емоцій: вираження глибоких почуттів горя та суму.
  • Адаптація до нового життя без об’єкта втрати: спроможність змінити своє життя та адаптуватися до нових обставин без тієї людини чи речі, яку ви втратили.
  • Збереження зв’язку із втраченим об’єктом: плекання пам’яті та зв’язку із тим, що було втрачено, але при цьому усвідомлення того, що цей об’єкт більше не є фізично присутнім.
  • Перегляд втрати в контексті власного життя: розгляд втрати як частини більшого контексту свого життя та розвитку.

ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ТЕ, ЯК МИ ПЕРЕЖИВАЄМО ГОРЕ

Переживання горя є складним і індивідуальним процесом, який може значно відрізнятися у різних людей.  На те, як ми переживаємо горе, впливають різні фактори, скажімо:

Особистісні особливості

А) Рівень стресостійкості: Люди, які мають вищий рівень стресостійкості, можуть краще ладнати зі своїми емоціями, регулюючих, та знаходити способи проживання втрати.

Б) Психологічна гнучкість: Схожою рисою є психологічна гнучкість. Вміння адаптуватися до змін і приймати нові обставини також впливає на процес горювання.

В) Емоційна стабільність: Ще однією особливістю, яка дозволяє нам по-різному виявляти емоції є емоційна стабільність. Ця риса також може впливати на те, як ми горюємо. Люди з високою емоційною стабільністю зазвичай мають більш керований і менш інтенсивний досвід горювання.

Соціальна підтримка

Цей фактор є чи не найвизначальнішим серед усіх названих. Будь-яка подія приносить людині сменше шкоди, якщо при цьому в неї є той, хто підтримає, поспівчуває, допоможе чи просто побуде поруч.

А) Сім’я та друзі: Наявність підтримки з боку сім’ї та друзів може допомогти людині легше проходити через стадії горювання, отримуючи необхідну емоційну підтримку.

Б) Психотерапевтичні групи і групи підтримки: Спілкування з людьми, які переживають схожі втрати, може бути корисним для обміну досвідом і відчуття того, що ти не один в цьому світі, хтось ще вже пройшов через те, що ти переживаєш зараз.

В) Психолог: Робота із психологом підійде тим, хто не відчуває себе вільно ділитися своїм досвідом і почуттями з цілою низкою людей, тим для кого важлива довіра й конфіденційність

Тип і значущість втрати

Звісно, втратити близьку людину чи улюблену річ це не те саме: різні масштаби, різна цінність, відмінну кількість простору займає в нашому житті. Тому і відчуття втрати і процес горювання відрізнятимуться, в залежності від того, яка це була втрата.

А) Смерть близької людини: Втрата близької людини, особливо якщо це було несподівано, може викликати сильніші емоційні реакції та потребувати більше часу для переживання горя.

Б) Розлучення або розрив стосунків: Втрата значущих стосунків може викликати тривалий емоційний біль і потребувати часу для відновлення.

В) Втрата роботи: Втрата роботи може викликати почуття невпевненості та страху перед майбутнім, особливо якщо робота мала велике значення для особистості.

Попередній досвід втрат

А) Минулі втрати: Люди, які вже переживали втрати, можуть мати кращі навички для справляння з горем, але також можуть бути більш вразливими до нових втрат.

Б) Попередній досвід горювання: Досвід попередніх втрат може вплинути на те, як людина реагує на нову втрату, допомагаючи або заважаючи процесу горювання.

Культурні та релігійні фактори

А) Культурні традиції: Культура, в якій живе людина, може впливати на те, як вона переживає горе. У деяких культурах прийнято активно виражати свої емоції, в інших – стримувати їх.

Б) Релігійні переконання: Релігійні переконання та практики можуть надавати людині втіху та пояснення втрати, допомагаючи справлятися з болем.

Обставини втрати

А) Передбачуваність втрати: Втрата, яка відбулася несподівано, може викликати більш інтенсивні емоційні реакції, ніж та, що була очікувана.

Б) Обставини втрати: Обставини, за яких сталася втрата/смерть (насильницька, хвороба, нещасний випадок), можуть впливати на процес горювання.

Психічне та фізичне здоров’я

А) Психічний стан: Люди з наявними психічними захворюваннями можуть важче переносити горе і потребувати додаткової підтримки.

Б) Фізичне здоров’я: Фізичний стан людини також може впливати на процес горювання. Ослаблене здоров’я може ускладнювати справляння з емоційними та фізичними навантаженнями, пов’язаними з горем.

ЯК ДОПОМОГТИ СОБІ ПЕРЕЖИТИ ВТРАТУ?

Горювання це дуже індивідуальний процес, його неможливо прискорити чи створити якісь універсальні алгоритми, які б підходили для всіх.

  • Прислухайтеся до своїх емоцій, дозволяйте собі відчувати.
  • Дозвольте собі час, стільки, скільки вам це буде необхідно.
  • Дбайте також про свою фізичну активність та здоров’я, не забувайте про себе.
  • А також це цурайтеся залучитися підтримкою: друзів чи професійних психологів.
Марія Зарінова, психолог
Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Жертовний тип особистості

1 405

Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему жертовний тип особистості (рос., анахр. — “жертвенный тип личности“) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду авторки-психологині: Марії Зарінової та колективної свідомості Простору Психологів — у відповідних вкладках нижче.

Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

  • МАРІЯ ЗАРІНОВА
  • ПРОСТІР ПСИХОЛОГІВ

ЖЕРТОВНИЙ ТИП ОСОБИСТОСТІ

Це – особистість, яка, не дбаючи про себе, прагне зближення, визнання від свого оточення. Вона вічно йде на поступки, переступаючи через власні бажання, щоб задовольняти потреби іншої людини, а в результаті відчувати себе коханою і важливою. Такі люди зазвичай відчувають необхідність допомагати оточуючим навіть на шкоду собі, прагнуть уникати конфліктів і часто перебувають у стані емоційного виснаження через те, що намагаються задовольнити всіх навколо. Це може бути результатом глибоко вкорінених переконань або виховання, де самопожертва сприймалася як єдиний спосіб отримання любові та прийняття.

В українській термінології поряд з «жертовний тип особистості» ще більшого поширення отримала назва «поступливий тип особистості». До обігу це поняття увійшло завдяки роботам американської дослідниці К. Горні, яка виділила «жертовний тип особистості» поряд з 2 іншими.  

Психологи й нині активно досліджують жертовність, психологію жертви і її роль у стосунках (див. ще Драматичний трикутник), адже ця проблема залишається актуальною для суспільства.

ТИПИ ОСОБИСТОСТІ ЗА КАРЕН ГОРНІ

Психоаналітик К. Горні запропонувала в книзі «Наші внутрішні конфлікти» виділяти три типи особистостей, спираючись на те, як різні люди ставляться до свого оточення:

  1. Жертовний тип особистості (має прагнення «до людей»);
  2. Загарбницький тип особистості (намагається боротися «проти людей»;
  3. Відсторонений тип особистості (не бажає ні приналежності, ні боротьби).

Жертовний тип особистості

Це такі люди, які мають прагнення «до людей». Для них властива потреба отримувати схвалення та підтримку від інших. Ці люди часто відчувають безпомічність і шукають захисту та визнання з боку оточення, іноді навіть на шкоду своїм інтересам. Вони схильні жертвувати своїми потребами заради добробуту інших, що може призводити до емоційного виснаження та співзалежності.

Загарбницький тип особистості

Цей тип людей намагається боротися «проти людей», використовує ворожість як основний інструмент для придушення своєї базової тривоги. Споживацькі особистості, як їх ще називають, прагнуть контролювати та домінувати над іншими, що допомагає їм відчувати себе менш уразливими. Їхня агресія може проявлятися в різних формах – від відкритих конфліктів до прихованої маніпуляції. Такі особистості можуть досягати значних успіхів у кар’єрі, але їхні міжособистісні стосунки часто страждають через постійну боротьбу за владу.

Відсторонений тип особистості

Це такий тип людей, що не бажає ні приналежності, ні боротьби. Ці люди прагнуть уникати будь-яких глибоких емоційних зв’язків і конфліктів. Їм комфортніше залишатися на відстані від інших, що дозволяє зберігати внутрішню рівновагу і незалежність. Однак така ізоляція може призводити до почуття самотності та соціальної відчуженості. Вони можуть бути дуже успішними в сферах, що вимагають індивідуальної праці, але їм важко встановлювати та підтримувати близькі стосунки.

Життя будь-якого з них не можна назвати якісним і щасливим. Якщо в індивіда стійко домінує певна поведінкова стратегія «до людей» / «проти людей» чи «від людей» у ставленні до інших, то в нього формується один з трьох названих типів невротичної особистості.

Жертовний тип особистості страждає від безпомічності, саме тому йому так важливі інші.

Загарбницький тип (або «агресивний тип») у намаганні придушити свою базову тривогу використовує, як справжній інструмент боротьби, ворожість.

А відсторонений тип змушений перебувати в ізоляції від інших, адже ні будувати стосунки, ані конфліктувати він не буде.

Кожен із цих типів зіштовхується зі своїми унікальними викликами та труднощами, які впливають на їхнє психічне здоров’я та здатність досягати емоційного добробуту. Розуміння природи різних особистостей може допомогти в ідентифікації власних поведінкових стратегій та їхньому корегуванні для досягнення більш здорових та гармонійних стосунків з іншими.

ОЗНАКИ ЖЕРТОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Збагнути, що ти знаходишся у позиції жертви буває доволі складно, адже ми зазвичай засліплені власними проблемами, не бачимо, яку роль відігравали у їх виникненні. Яким же чином зрозуміти, що поводишся, як жертва?

Ось кілька критеріїв. Жертва схильна:

  • обирати саме те (людей для стосунків, місце роботи, ситуації), що веде до розчарувань, навіть попри те, що має кращі варіанти (наприклад, обирає стосунки, які не мають майбутнього; низькооплачувану й важку роботу);
  • реагувати почуттям провини на власні досягнення, позитивні зміни у своєму житті, а також знецінювати їх (скажімо, після отримання схвального відгуку за свою кропітку працю над проєктом, казати: «та це ж просто моя робота» або «мені просто пощастило»;
  • не дозволяє іншим допомогти собі, не приймає домопогу («Я все сам/а»);
  • поводиться з іншими так, щоб в кінці  почуватися скривджено (наприклад, позичити гроші товаришу, який їх ніколи не віддає із сподіванням, що він зміниться, а тоді не отримавши нічого образитись);
  • вважає задоволення власних потреб егоїзмом (припустімо, не дозволяє собі піти у відпустку, навіть коли втомився);
  • не дбає про себе, а обслуговує потреби інших (до прикладу, кидає всі свої справи, щоб допомогти іншому, деколи навіть не отримуючи прохання, що ця допомога потрібна).

КОМПЛЕКС ЖЕРТВИ чи СТРАЖДАННЯ ЯК НАЦІОНАЛЬНА РОЗВАГА

Жертовний тип особистості особливо поширений у пост-тоталітарному суспільстві, головним методом виховання у якому було приниження і залякування, які здатні виростити лише жертву – слухняну, покірну людину, яка обслуговує інтереси інших.

Жертовність культивується також і в релігії та культурі. Дуже популярними в кінематографі є образи головних героїв, що страждають від несправедливості, яких ніби ображає сама доля. Що вже говорити про українську літературу, де в більшості класичних творів у центрі катерини, мелашки, мавки, страждальці з камінними хрестами…

Таким героям співчувають і симпатизують, а антагоністи, що наважуються відстоювати себе, назавжди залишаються з клеймом «поганця» та «егоїста». Чи не це бажання любові і співчуття є причиною того, що для багатьох роль жертви виявилася такою привабливою?

Звісно, що найчастіше ніхто спеціально не обирає для себе долі бути жертвою, мати нещасливі стосунки, не мати грошей забезпечити своє життя, почуватися абсолютно нездібним і ні на що не спроможним.

Трохи несприятливих умов, контролюючий дорослий у дитинстві, що змушує почуватися маленьким, навіть коли ти вже давно не дівчинка/хлопчик – і вуаля комплекс жертви як тут.

Однак, життя у ролі жертви не приносить справжнього задоволення чи щастя. Жертовний тип особистості часто призводить до хронічної незадоволеності, депресії та низької самооцінки. Люди, які перебувають у цьому стані, зазвичай не мають відчуття власної сили і здатності змінювати своє життя на краще. Вони можуть опинитися в залежних стосунках, де їхня жертовність використовується іншими, що ще більше підсилює їхнє почуття безпорадності.

Важливо розуміти, що комплекс жертви можна подолати. Це вимагає роботи над собою, розпізнавання власних патернів поведінки і усвідомлення своїх потреб та бажань. Навчання встановлювати здорові межі у відносинах і відстоювати свої інтереси є ключовим кроком до виходу з ролі жертви. Психотерапія і підтримка оточення також можуть бути корисними інструментами в цьому процесі. Відмова від ролі жертви дозволяє побудувати більш гармонійне та задовільне життя, де людина відчуває себе цінною і здатною впливати на власну долю.

            ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОМПЛЕКСУ ЖЕРТВИ

            Серед факторів, які найчастіше є вирішальними для формування рис жертовного типу особистості, виділимо наступні

            • Жорстке виховання із контролем
            • Емоційна холодність батьків
            • Середовище авторитарного типу
            • Культурна й релігійна ідеалізація «жертовності»
            • Фізичне чи емоційне насилля

            Детальніше про це:

            Жорстке виховання із контролем

            Ситуація, у якій дорослі надмірно контролюють або пригнічують дітей, можуть спричиняти розвиток комплексу жертви. Адже дитина вчиться підкорятися і не виражати власні потреби та бажання.

            Наприклад, дівчина зростала з матір’ю, яка постійно контролювала її кожен крок і не давала можливості робити власні вибори. Дівчина дорослішала з відчуттям, що її власні бажання та потреби не мають значення, і тепер вона часто підкорюється бажанням інших, навіть якщо це їй на шкоду.

            Емоційна холодність батьків

            Діти, які не отримують належної емоційної підтримки і уваги багато втрачають. Це формує відчуття недостатньої власної цінності («Я недостатньо гарний/розумний тощо, щоб мене любити», «Мене любити не можна просто за те, що я є», «Я маю заслужити…»). З переконання «Я маю робити все, щоб заслужити любов» і формується схильність самопожертви.

            Наприклад, Олексій часто чув від своїх батьків, що він нічого не вартує і що його проблеми не важливі. В результаті, він став дорослим з почуттям меншовартості і намагається догоджати іншим, щоб отримати хоч трохи уваги та схвалення.

            Середовище авторитарного типу

            У суспільствах (від масштабу держави до малої соціальної групи) з високим рівнем контролю, репресій та страху люди часто вчаться бути підкореними та пасивними, щоб уникнути конфліктів або покарань. Того самого вони навчають і наступні покоління.

            Наприклад, Лариса зростала у 1970-х і застала той час, коли тоталітарний режим домінував у суспільстві. Висловлення власної думки чи самовираження могли призвести до серйозних наслідків. Вона навчилася бути непомітною і уникати конфліктів, що зараз, у вже зовсім дорослому віці, працює проти неї — дівчина часто підкорюється вимогам інших, щоб уникнути проблем.

            Культурна й релігійна ідеалізація «жертовності»

            У культурах, де жертовність і самопожертва цінуються як чесноти, а відстоювання себе отримує клеймо “егоїзму”, “несмиренності”, люди можуть виростати з переконанням, що потрібно ставити чужі інтереси вище своїх.

            Наприклад, Петро виріс у культурі, де самопожертва вважалася чеснотою. Він бачив, як його мати постійно жертвувала своїми бажаннями заради сім’ї, і тепер він сам відчуває, що повинен робити те ж саме, навіть якщо це зробить його зовсім нещасним.

            Фізичне чи емоційне насилля

            Люди, які пережили насильство, часто відчувають себе безпорадними і вразливими. Це може закріпити в них модель поведінки жертви.

            Наприклад, Ірину ще дівчинкою виховували доволі жорстко. На неї часто кричали, коли вона щось виконувала не так, нерідко й лупцювали. Вона відчувала себе безпомічною і незахищеною, і тепер, як доросла, вона часто погоджується на незручні умови і стосунки, бо не вірить, що заслуговує на краще.

            ПОРАДИ ДЛЯ САМОДОПОМОГИ

            Якщо ви розпізнаєте у себе жертовний тип особистості, ось кілька практичних рекомендацій, які допоможуть змінити деструктивні патерни та працювати над собою:

            Усвідомлення проблеми:

            • Перший крок до змін – це визнання наявності проблеми. Ведення щоденника допоможе відстежувати свої думки, почуття та поведінку. Записуйте ситуації, де ви жертвували своїми потребами заради інших, і аналізуйте, чому це сталося.

            Навчання встановлювати межі:

            • Вчіться говорити “ні” без почуття провини. Пам’ятайте, що ваші потреби і бажання важливі. Практикуйте встановлення меж у різних сферах життя – вдома, на роботі, в соціальних взаєминах.

            Розвиток самооцінки:

            • Працюйте над підвищенням своєї самооцінки. Робіть вправи, які допоможуть вам усвідомити свої сильні сторони і досягнення. Проводьте час з людьми, які вас підтримують і цінують.

            Самоусвідомлення та рефлексія:

            • Регулярно аналізуйте свої дії і поведінку. Ставте собі питання: “Чому я це роблю? Це дійсно моя потреба або я просто хочу догодити іншим?”. Це допоможе вам краще зрозуміти свої мотиви.

            Пошук підтримки:

            • Не соромтеся звертатися за допомогою до психолога або психотерапевта. Професіонал допоможе вам розібратися в глибинних причинах вашої поведінки і підкаже ефективні стратегії для змін.

            Вивчення асертивності:

            • Асертивність – це здатність висловлювати свої думки, почуття і переконання прямо і відкрито, без агресії. Практикуйте асертивну комунікацію, щоб навчитися захищати свої інтереси, не ображаючи інших.

            Встановлення пріоритетів:

            • Навчіться розставляти пріоритети і виділяти час для себе. Плануйте свій день таким чином, щоб у ньому було місце для занять, які приносять вам задоволення і радість.

            Постановка реалістичних цілей:

            • Ставте перед собою маленькі, досяжні цілі і радійте кожному кроку вперед. Це допоможе вам побачити прогрес і не здаватися на шляху до змін.

                ЩО РОБИТИ З КОМПЛЕКСОМ ЖЕРТВИ?

                Помітити, що ти поводиш себе як жертва, нелегко. Той, хто зумів це збагнути вже проробив неабияку роботу. Тепер залишається лише попрацювати над тим, щоб застосовувати у своєму житті більш конструктивні стратегії.

                Звертайте увагу на себе і свої бажання, намагайтеся не нівелювати їх. Це здається абсурдним: та той, хто поважає свої потреби і цінує себе, тільки той починає насправді цінувати і поважати інших.

                У жертви величезний потенціал, який вона зазвичай «спускає» на те, щоб підтримувати картинку своєї жертовності, тож якщо вона спрямує свої ресурси у правильне русло, то це дійсно здатне змінити її життя.

                Самостійно побачити ці потенційно корисні шляхи людині, яка давно покладалася на свою стражденність, може бути важко, саме тому так важливо працювати із психологом.

                Марія Зарінова, психолог
                Клік на картинці веде на мій профайл

                Жертовний тип особистості має категорія людей, які схильні до відданості та самопожертви в ім’я інших людей або спільної справи.

                Цей тип особистості зазвичай орієнтований на інших людей, їх потреби та бажання, і віддає перевагу колективним цінностям.

                У цій статті ми розглянемо деякі риси жертовного типу особистості, а також дізнаємося, як це може впливати на життя людини.

                Риси жертовного типу особистості

                Жертовний тип особистості є чутливим, дбайливим та довірливим. Ці люди зазвичай зосереджені на потребах та добробуті інших людей, а не на власних потребах.

                Вони можуть відчувати емоції та потреби інших людей з легкістю, що дає їм змогу створювати довіру та повагу від оточуючих.

                Жертовний тип особистості має сильний емоційний інтелект. Це дає змогу створювати гармонійні взаємини з іншими людьми та бути успішними у будь-яких взаєминах.

                Здатність до співчуття та емпатії є ще однією рисою жертовного типу особистості. Це дозволяє людині з такою особистістю відчувати емоції та потреби інших людей.

                Однією з особливостей жертовного типу особистості є їхнє бажання допомагати іншим.

                Ці люди часто працюють у сферах, які дозволяють їм допомагати іншим, таких як медичні працівники, соціальні працівники, вчителі та інші.

                Іншою особливістю жертовного типу особистості є їхня здатність до самовідданості та відданості ідеї або людині.

                Це виявляється у відносинах з рідними, друзями або в роботі. Люди з жертовним типом особистості зазвичай не шукають винагороди за свою допомогу, а роблять це з мотиву допомогти іншим.

                Недоліки жертовного типу особистості

                Жертовний тип особистості може бути недоліком у деяких ситуаціях.

                Наприклад, така людина забуває про власні потреби та бажання, що призводить до виснаження та відчуття, що ніхто не дбає про них.

                Це також приводить до того, що жертовний тип особистості дозволяє іншим людям використовувати їх доброту та використовувати їх як інструмент для досягнення власних цілей.

                Люди з жертовним типом особистості мають труднощі в управлінні власними емоціями, коли вони допомагають іншим людям.

                Це може призвести до виникнення депресії та тривожності, оскільки представники жертовного типу особистості відчувають відповідальність за здоров’я та щастя інших людей.

                Також, це може призвести до виснаження та перевантаження, оскільки вони не мають часу для відновлення власних ресурсів.

                Виснаження та відчуття недооціненості

                Жертовний тип особистості може стикатися з виснаженням, коли вони допомагають іншим людям без достатнього відпочинку та відновлення своїх ресурсів.

                Виснаження призводить до відчуття недооціненості та безсилля, що може підірвати самооцінку та здатність до допомоги іншим.

                Оскільки жертовний тип особистості схильний до відданості та допомоги іншим, важливо зберігати баланс між власними потребами та потребами інших.

                Це може включати в себе відведення часу для відпочинку та відновлення, здорового харчування, фізичної активності та соціального життя.

                “Жертовні” особистості повинні усвідомлювати власні потреби та бажання, щоб зберегти фізичне та психічне здоров’я.

                Жертовний тип особистості у відносинах, на роботі та в суспільстві

                Жертовний тип особистості сильно впливає на міжособисті відносини.

                Ці люди можуть бути дуже цінними друзями та партнерами, оскільки вони готові допомогти та підтримати у складних ситуаціях.

                Однак, вони зазвичай занадто добрі та прихильні, що може призвести до того, що інші люди можуть почувати себе зобов’язаними їм.

                Жертовний тип особистості може бути цінним на роботі, оскільки такі люди віддані та відповідальні співробітники.

                Вони бувають віддані робочим обов’язкам та здатні до співпраці з колегами.

                Однак, жертовний тип особистості має тенденцію дозволяти іншим людям використовувати їх доброту та працювати занадто багато, що спричиняє виснаження та погіршення робочої ефективності.

                Підсумки

                Жертовний тип особистості схиляє людей до відданості та самопожертви в ім’я інших людей або спільної справи.

                Цей тип особистості дуже приємний для спілкування та допомоги іншим, але також може мати свої недоліки, такі як виснаження, відчуття недооціненості та перевантаження.

                Якщо ви відчуваєте, що жертовний тип особистості негативно впливає на ваше життя, важливо зберігати баланс між власними потребами та потребами інших, розвивати свої здібності та інтереси, а також знаходити баланс у своїх відносинах з іншими людьми.

                Жертовний тип особистості має багато позитивних рис, таких як здатність до співчуття, емпатії та допомоги іншим.

                Але існують недоліки, такі як надмірна довірливість та можливість бути використаним, а також розвиток виснаження внаслідок надмірної самовідданості.

                Важливо збалансувати здатність допомагати іншим з потребою відпочинку та відновлення власних сил.

                Фахівці у Просторі Психологів мають підстави вважати, що жертовний тип особистості може бути корисним, оскільки людина з таким типом особистості може бути великим мотиватором для оточуючих і створити гармонійні взаємини з іншими людьми.

                Тому, якщо ви визначили у собі риси жертовного типу особистості, не забувайте про власні потреби та встановлюйте межі, щоб зберегти енергію та ресурси

                ПІДБІР ФАХІВЦІВ

                У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

                Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

                Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

                • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
                • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

                СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA

                Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.

                Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:

                Authors

                Споживацький тип особистості

                744

                Ключові слова: споживацький тип особистості, загарбницький тип особистості, експлуататорський тип особистості, маніпуляція, аб’юз, контроль, емоційна залежність

                ЩО ТАКЕ «СПОЖИВАЦЬКА ОСОБИСТІСТЬ»?

                Споживацька особистість (або «загарбницька особистість») – це такий тип особистості, який не нехтує використовувати інших людей для досягнення власних цілей через маніпуляції та аб’юз. Такі люди мають низький рівень емпатії, орієнтовані на зовнішнє визнання, владу і матеріальні блага, що робить відносини з ними надзвичайно важкими та токсичними.

                Кожному з нас на шляху траплялися такі особи. Побудова стосунків з ними це надзвичайно важкий емоційно процес.

                Наприклад, уявіть партнера у стосунках, який завжди вимагає уваги, але сам ніколи не приділяє її вашим потребам. Він може використовувати ваші емоції проти вас, змушуючи вас відчувати провину за його проблеми або недоліки. Така людина постійно шукає зовнішнього визнання і матеріальних благ, не зважаючи на ваші почуття. Він може обіцяти змінитися, але насправді продовжує маніпулювати вами для досягнення своїх цілей.

                Експлуататори мають низький рівень емпатії, а також орієнтацію на зовнішнє визнання (тобто визнання від когось), владу й матеріальні блага.

                ТИПИ ОСОБИСТОСТІ ЗА КАРЕН ГОРНІ

                Звідки ж пішла ця назва, пов’язана зі споживацтвом? Ще в минулому столітті видатна німецько-американська психоаналітик Карен Горні відзначала те, що у соціальній культурі щобільше панує феномен споживацтва, який можливо набуває статус визначальної риси епохи.

                Науковець вивчала різні типи особистостей у контексті своїх досліджень неврозів і міжособистісних відносин і дійшла до висновку, що можна виділити декілька типів невротичної особистості:

                • Жертовний тип особистості (прагне «до людей»). Цей тип прагне близькості та залежить від інших, шукаючи підтримку та схвалення. Вони часто страждають від безпомічності та низької самооцінки, завжди намагаючись задовольнити інших, навіть на шкоду собі.
                • Споживацький тип особистості («проти людей»). Такі особистості намагаються домінувати над іншими, використовуючи агресію та ворожість як інструменти боротьби. Вони мають низький рівень емпатії, орієнтовані на зовнішнє визнання, владу і матеріальні блага. Їхні стосунки часто є токсичними, маніпулятивними та виснажливими для оточуючих..
                • Відсторонений тип особистості (не бажає ні приналежності, ні боротьби). Ці люди уникають як близькості, так і конфліктів, обираючи ізоляцію та емоційну дистанцію від інших. Вони часто здаються холодними та відстороненими, уникають зобов’язань і зберігають незалежність будь-якою ціною.

                Карен Хорні вважала, що ці типи особистостей розвиваються як захисні механізми внаслідок невротичної тривоги, яка виникає через внутрішні конфлікти та соціальні взаємодії. Жертовний тип особистості страждає від безпомічності та залежності, тоді як споживацький тип використовує агресію для боротьби з тривогою, що негативно впливає як на самого індивіда, так і на його оточення. Відсторонений тип уникає взаємодій, щоб захистити себе від можливого болю або розчарування.

                Чи знає хоч один із цих типів, що таке задоволення від стосунків і життя? Навряд! Жертовний тип часто відчуває себе виснаженим і недооціненим, споживацький тип втрачає справжні емоційні зв’язки через своє прагнення до домінування, а відсторонений тип залишається самотнім, відмовляючись від близькості та емоційного зв’язку. Таким чином, всі ці типи особистостей страждають по-своєму, і їхнє задоволення від стосунків і життя є обмеженим або зовсім відсутнім.

                ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАГАРБНИЦЬКОГО ТИПУ

                Серед засадничих ознак загарбницького типу особистості, згідно з думкою К.Горні, варто передовсім викоремити:

                1. Експлуатацію інших
                2. Зовнішню залежність
                3. Конкуренцію

                Тепер погляньмо, як же це працює на практиці, у реальному житті.

                Експлуатація інших

                Експлуатація інших є однією з ключових рис споживацької особистості. Такі люди схильні використовувати інших для досягнення своїх цілей, не зважаючи на почуття та потреби решти. Одним із основних інструментів взаємодії для них є маніпуляція, брехня, а деколи навіть фізична сила. Вони можуть використовувати емоційний тиск, щоб змусити інших зробити те, що їм потрібно, або брехати, щоб приховати свої справжні наміри.

                Наприклад, уявіть колегу на роботі, який присвоює ваші ідеї і використовує їх для свого просування кар’єрною драбиною. Також можна згадати випадок, коли хтось у сім’ї постійно бреше і використовує фізичну силу або погрози, щоб досягти своїх бажань. Усі ці ситуації демонструють, як споживацькі особистості експлуатують інших, завдаючи їм емоційного, психологічного та фізичного насилля.

                Залежність від зовнішніх джерел

                Подібна залежність є ще однією важливою рисою споживацького типу особистості. Такі люди часто шукають визнання, схвалення та ресурси від когось іншого, замість того щоб покладатися на свої внутрішні ресурси. Вони відчувають постійну потребу у зовнішній валідації своїх спроможностей та успіху. Ця залежність може призводити до постійного прагнення отримати похвалу та підтвердження від інших, навіть якщо це означає маніпулювати або використовувати інших для досягнення своїх цілей.

                Наприклад, уявіть собі людину, яка постійно публікує свої досягнення в соціальних мережах і шукає схвалення у вигляді лайків та коментарів. Вона може навіть перебільшувати свої успіхи або знецінювати досягнення інших, щоб отримати більше уваги. У робочому середовищі така людина постійно шукає похвалу від керівництва, замість того щоб зосередитися на власному професійному розвитку та внутрішньому самовдосконаленні.

                Конкуренція

                Конкуренція є ще однією визначальною рисою споживацького типу особистості. Така людина схильна бачити інших лише як суперників, яких потрібно перевершити, або як засоби для досягнення власних цілей. Вони постійно порівнюють себе з іншими і прагнуть бути кращими, навіть якщо це означає використовувати нечесні методи або завдавати шкоди іншим.

                Наприклад, у робочому середовищі така особистість може саботувати колег, щоб виділитися на їхньому фоні, або постійно підкреслювати свої досягнення перед керівництвом, принижуючи внесок інших. У соціальному житті вони можуть бачити друзів лише як конкурентів за увагу або ресурси, і тому можуть маніпулювати чи обмовляти їх, щоб зберегти власний статус.

                ХТО ВОНИ ТАКІ: ПРИКЛАДИ ЕКСПЛУАТАТОРІВ У ПОПУЛЯРНІЙ КУЛЬТУРІ

                Якщо вам потрібен ще якийсь образ, щоб зрозуміти, як же споживацька особистість виявляє себе в соціумі, то українська література не позбавлена таких зразків. Мистецтво є своєрідним дзеркалом усіх важливих процесів нашого суспільства, тому не дивним є той факт, що вже у 19 столітті “загарбники” потрапляють у фокус письменників.

                Згадайте-но лишень деяких Кайдашів, з їхніми конфліктами на матеріальному ґрунті, а також за уявну владу. Подібним чином в багатьох ситуаціях себе поводить стара кайдашиха, коли знущається з молодої невістки, брехнею змушує її “обслуговувати” себе, виконувати складну роботу.

                Чи ж Івана Брюховецького з Чорної Ради, який прагне влади та багатства і не зупиняється перед використанням будь-яких засобів: маніпулює, обманює, створює інтриги, прикидається захисником простого народу. Його характер демонструє складний психологічний портрет, де амбіції і стратегії влади переплітаються з етичною амбівалентністю і моральними дилемами.

                Частенько й у фільмах чи серіалах ми також можемо натрапити на образ “загарбників”. Одним із яскравих прикладів, що ілюструє, як поводяться такі люди є Джорджіо Мордер. У фільмі “Вовк з Воллстріт” Леонардо ДіКапріо грає роль брокера, який використовує своїх клієнтів та інвесторів для особистого збагачення, використовуючи агресивні методи продажу та маніпуляції на фінансових ринках.

                У “Диявол носить Прада” також є зразок розглядуваного нами типажу. Тут Меріл Стріп виконує роль загарбницької редакторки модного журналу, яка безжально використовує своїх підлеглих для досягнення своїх цілей, просто таки переступаючи через голови решти, знищуюючи їх морально.

                Ці приклади показують різноманітність споживацьких особистостей у світі літератури й кіно, де вони можуть бути як антигерої або ключові персонажі, відтворюючи соціальні та психологічні аспекти таких типів характерів.

                ЩО КЕРУЄ ЗАГАРБНИКАМИ?

                • Прагнення до влади: Бажання мати контроль над людьми та ситуаціями. Це властивість, яка може бути яскраво відображена у різних сферах життя, включаючи політику, бізнес, а також в особистих відносинах.

                Наприклад: уявімо собі такого керівника, який використовує погрози та обіцянки, щоб утримати свій контроль над командою, чи політика ж, яктй маніпулює громадськістю, щоб здобути підтримку для своїх політичних амбіцій.

                • Прагнення до престижу: Бажання бути визнаним та шанованим у суспільстві, часто завдяки матеріальним чинникам і соціальному статусу. У житті це часто втілюється через витрати значних зусиль і ресурсів для досягнення високого становища в професійній сфері або у споживанні предметів, які символізують розкіш й успіх.

                Наприклад: особа може активно прагнути до купівлі розкішного автомобіля чи місця в престижному клубі, щоб підкреслити свій соціальний статус та отримати визнання у колі рівних.

                • Прагнення до задоволення: Пошук задоволення своїх потреб та бажань, часто без урахування потреб навіть близьких людей, які знаходяться поряд. Особа з такою поведінкою може бути нахабною або байдужою до емоційних потреб свого партнера чи родини. Прагнення до власного задоволення загалом може впливати на міжособистісні стосунки, професійні взаємини та фінансову поведінку особи.

                Наприклад: Жінка проводить багато часу на роботі і займається своїми інтересами, не приділяючи достатньо уваги близьким людям.

                ЯК ПОВОДИТИ СЕБЕ ІЗ ЛЮДЬМИ ЦЬОГО ТИПУ?

                • По-перше, встановіть межі

                Важливо чітко окреслити свої особисті межі і не дозволяти експлуататорській особистості їх порушувати. Це стосується як емоційних, так і фізичних та матеріальних меж.

                Навряд загарбник зупиниться перед ввічливою напіввідмовою, на нього більше подіють жорсткіші й однозначніші слова, деколи звичайне “Ні” могутніше за параграф вибачень і пояснень.

                Припустімо, що ваш колега постійно використовує вашу доброту, просячи щось зробити за нього чи взяти додаткові обов’язки. Ефективною відповіддю може бути відмова з чітким поясненням, що ваші ресурси обмежені і ви не можете відповісти на його вимоги. Це допоможе встановити кордони і відсікти негативний вплив експлуататорської поведінки.

                • По-друге, прислухайтеся до себе і своїх потреб

                Деколи, щоб окреслити свої межі, людині потрібно їх спочатку зрозуміти. Маніпулятори вміють скористатися з того, що ви не визначили свої кордони.

                Прислухайтеся, а чи насправді ви хочете того, що вас просять зробити? Негативні емоції на зразок злості, роздратування швидше за все є сигналом небажання.

                Наприклад, у великій родині брат може постійно використовувати сестру для власних цілей без врахування її потреб і бажань. Він і цього разу просить її про фінансову підтримку, ігноруючи її власні фінансові обмеження та потреби. Для сестри, у якої ситуація викличе відчуття провини, тиску обов’язку будь-що допомагати. Однак, якщо вона погляне в цей момент і на свої потреби: “А чи я хочу це робити? А чи достатньо в мене ресурсу і власне фінансів, щоб рятувати брата?”, то вона зрозуміє що й сама почувається виснаженою і невдоволеною такими вимогами.

                • По-третє, скористайтеся прийомами асертивної комунікації

                Впевнено і без агресії висловлюйте свої думки і почуття. Це дозволяє відстоювати свої права і потреби.

                Наприклад, у випадку, коли чоловік надмірно контролює свою партнерку і приймає рішення без її врахування, жінка може застосувати наступну стратегію:

                а) вона може висловити своє незадоволення, використовуючи “я”-переконання: “Я відчуваю себе не зручно, коли ти приймаєш рішення без моєї участі”. Це дозволяє партнерці висловити свої почуття без агресії та обвинувачень.

                б) вона може запропонувати альтернативні шляхи вирішення конфліктних ситуацій, на зразок: “Може, ми можемо обговорити це разом і знайти компромісне рішення, яке підходить нам обом?”

                в) важливо пам’ятати про здорове ставлення до себе і своїх потреб, зберігаючи при цьому взаємоповагу в стосунках.

                • По-четверте, зберігайте емоційну дистанцію

                Не дозволяти собі бути втягнутим в емоційні маніпуляції, особливо почуттям сорому й провини. Дистанційованість й его-стан дорослості допомагає перебувати в спокої. Збереження емоційної дистанції дозволяє зберігати об’єктивність у взаємодії. Вибуваючи з-під емоційного впливу, ви зможете краще аналізувати ситуацію і приймати розсудливі рішення.

                Принципово важливо вміти розрізняти власні емоції від тих, які намагається викликати у вас споживацька особистость, це важливий крок у протидії маніпулятивному впливу.

                Одним із прикладів може бути ситуація, коли ви спілкуєтеся з колегою на роботі, яка час від часу намагається перекласти на вас відповідальність за свої помилки. Вона може намагатися викликати у вас почуттям провини або сорому, зокрема, під час обговорення цього питання з керівництвом. Замість того, щоб втягуватися у її емоційні маніпуляції і відчувати сором або провину, важливо залишатися емоційно відокремленим. Це дозволить вам підтримувати об’єктивність і зосередитися на фактах: помилки зробили не ви, це було не вашою відповідальністю.

                Психологічна допомога

                Взаємодія з експлуататорською особистістю вимагає самосвідомлення, твердості і навичок ефективної комунікації.

                Важливо не піддаватися маніпуляціям і навчитися захищати свої межі та потреби.

                За необхідності звертатися до професійних психологів для отримання додаткової підтримки і стратегій.

                Марія Зарінова, психолог
                Клік на картинці веде на мій профайл

                Автор

                Занижена самооцінка

                2 194

                НИЗЬКА САМООЦІНКА

                Низька самооцінка – це наділення себе, своєї значущості чи ж окремих рис своєї особистості, поведінки низькою цінністю.

                Поняття «самооцінка» ввів до наукового обігу Вільям Джеймс, американський психолог, розробляючи теорію емоцій. Він визначив самооцінку як «почуття задоволеності» (висока самооцінка) або «почуття незадоволеності» (низька самооцінка) собою.

                Людина може оцінювати різні аспекти:

                • себе загалом;
                • свою зовнішність та окремі її вияви;
                • рівень інтелекту;
                • себе як професіонала;
                • себе у стосунках;
                • себе як члена певного суспільства.

                Самооцінка як концепт зазнала еволюційного розвитку в психологічних дослідженнях. Після Вільяма Джеймса, такі відомі психологи, як Карл Роджерс і Абрахам Маслоу, внесли значний вклад у розуміння цього явища. Роджерс, наприклад, розробив концепцію «Я-образу», яка включає ідеальне і реальне Я, тоді як Маслоу включив самооцінку до своєї піраміди потреб, вказуючи
                на її важливість для самоактуалізації, тобто мати гарну самооцінку є однією з людських потреб наййвищого рівня.

                Таким чином самооцінка є частиною Я-концепції особистості (набір уявлень про себе). Занижена самооцінка змушує людину відчувати себе негідною, поганою, негарною, не здатною вирішити побутові чи професійні проблеми, будувати стосунки.

                ОЗНАКИ НИЗЬКОЇ САМООЦІНКИ

                • Негативні думки чи висловлювання про себе: («Я недостатньо розумний», «Я товста», «я поганий працівник», «я жахлива подруга»);
                • Жартівливе висміювання себе: («оце я дурепа!», «тільки я можу так налажати!»);
                • Ігнорування своїх позитивних рис і досягнень, а також їх знецінення («то й що, що я гарно граю на гітарі, однаково це нічого не значить», «ну закінчив я навчання з червоним дипломом, то й що…»);
                • Самозвинувачення («це все через мене», «я зробив щось не так, інакше б вона так не відреагувала»);
                • Порівняння себе з іншими, у яких ви виявляєтеся гіршим («Я не така гарна, як моя сусідка», «Мій батько точно краще знає, ніж я»);
                • Не вміння приймати компліменти й похвалу (автоматом видаєте «дякую», ніяковієте чи одразу подумки розвінчуєте як неправду);
                • Чужі критика чи несхвалення занадто засмучують і демотивують;
                • Страх змінити щось у житті, страх зазнати невдачі;

                ЯК САМООЦІНКА ВПЛИВАЄ НА СФЕРИ ЖИТТЯ

                Проблеми, пов’язані із неадекватною самооцінкою (зависокою чи занизькою)
                спричиняють труднощі в усіх сферах життя, зокрема в побудові міжособистісних
                стосунків, професійній діяльності.

                Безпосередній вплив матимуть проблеми із самооцінкою на грошову сферу.
                Тут і знецінення власних навичок і досягнень (люди з низькою самооцінкою часто
                не вимагають адекватної оплати своєї роботи або послуг); страх конкуренції і
                відмови (а тому навіть не починають те, на що у них вистачає досвіду й хисту);
                обмеження в професійному розвитку («я не заслуговую на кращу посаду»).

                Сімейні стосунки теж не можуть не постраждати, коли в одного (а чи й
                у двох) з партнерів самооцінке це слабке місце. Це й атмосфера незадоволеності,
                певний тиск, відчуття відповідальності за емоції іншого. Не надто здорове тло
                для гармонійних стосунків.

                Страждати від неї може і зовнішній вигляд, коли людина кидає дбати
                про себе, втрачаючи у цьому сенс («хоч що не роби, а гарно не стане», «все
                одно я нікому не сподобаюся»                 абощо). Стрес і тривога, своєрідні подруги
                низької самооцінки, можуть спричиняти ще й різні фізичні зміни: висипи, акне,
                екзему та інші шкірні проблеми. Від яких позбавитися за відсутності мотивації
                ще важче.

                тіла  може поширитися і на фізичне здоров’я: переїдання чи
                недоїдання, неуважність до вже наявних проблем. Люди з низькою самооцінкою схильні
                відкладати візити до лікарів, нехтувати симптомами або уникати профілактичних
                оглядів, адже їхнє власне тіло і здоров’я видається їм неважливим.

                Низька самооцінка часто спричиняє і розвиток різних залежностей у особистості,
                наприклад, зловживання алкоголем чи наркотичними засобами. Відчуваючи себе
                недостойною у соціальних ситуаціях, така людина може вживати алкоголь, щоб
                стати впевненішою або бути прийнятою оточенням.

                Для того, щоб забути про свої проблеми, особа може вдатися і до намагань
                заповнити внутрішню порожнечу роботою (трудоголізм) або ж ігроманією чи
                стосунками (див. ще Співзалежність).

                Пригніченість, забагато критики у свою адресу, демотивація все це супроводжує падіння самооцінки. Людина у такому стані схильна відчувати апатію чи підсвідомо боятися робити будь-що, що буде засуджене, негативно оцінене.

                Нерідко може хибно здаватися, що засудження слід чекати звідусіль, а тому і робити хоч якісь кроки взагалі не варто.

                Вийти з цього становища самотужки нелегко. А тому, якщо ви відчуваєте труднощі –  слід звертатися до фахівця, який допоможе зняти цей тиск і віднайти ресурс для нових зрушень.

                ПРИЧИНИ ЗНИЖЕННЯ САМООЦІНКИ

                Чому ж знижується наша самооцінка? Перш за все тому, що вона є доволі вразливою (її нестійкість могли спричинити проблеми батьківсько-дитячих стосунків, психологічні травми пізніших років).

                Нестійка самооцінка знижується щойно ситуація для нашого образу Я є несприятливою і загрозливою.

                Механізм формування самооцінки полягає у зіставленні образу Я-реального із образом Я-ідеального.

                Що більші очікування були закладені батьками, суспільством, релігією, моральними нормами до Я-ідеального і що менше реальний образ відповідає цьому недосяжному ідеалові, то більше це фруструє людину і знижує її самооцінку.

                Впливають на формування нашої самооцінки й оцінювання інших людей, особливо відчутним цей фактор є в дитинстві.

                Байдужість батьків, неприйняття, порівняння з іншими дітьми, суцільні покарання – усе це відбиває віру в себе і формує позицію «Я – поганий».

                Погляньмо на все це трохи більш з практичної точки зору

                Як працюють порівняння з іншими?

                Наприклад, дитина, яка росте в сім’ї, де батьки постійно порівнюють її зі старшим братом, який відомий своїми успіхами у навчанні, може відчувати, що вона ніколи не досягне такого ж рівня. Тут і вимальовується відчуття неприйняття свого “Я” і зниження самооцінки.

                Булінг – винищувач самооцінки

                Особистість, яка пройшла через емоційні або фізичні знущання в школі, може набути переконання, що вона не варта поваги або нічого не варта. Ці негативні досвіди можуть залишити глибокий слід у формуванні її самооцінки.

                Критика, критика і нічого, окрім критики

                Молода людина, яка мріє про кар’єру в мистецтві, але частіше отримує критику із боку родичів і друзів, може почати сумніватися у своїх здібностях і відчувати, що її амбіції є недосяжними.

                Недосяжний образ ідеалу

                Спортсмен-початківець неодмінно розчарується і втратить віру в себе і свій талант, якщо почне порівнювати себе із ідеальною картинкою відомого спортсмена. Виставивши собі надмірно високі стандарти, не бачачи реальних труднощів і негараздів, може відчувати внутрішню невпевненість через недоліки власних досягнень порівняно з ідеалізованим образом успішної кар’єри.

                ЗАНИЖЕНА САМООЦІНКА, або монстр, який гризе всіх

                Якщо ви думаєте, що для того, щоб страждати від заниженої самооцінки треба об’єктивно мати якусь погану зовнішність чи брак таланту, то ви будете здивовані, адже навіть знаменитості, визнані й успішні, люди не уникають боротьби із низькою самооцінкою.

                Дженніфер Лоуренс також відома своєю відвертістю щодо низької самооцінки, особливо на початку кар’єри, коли вона відчувала себе неспроможною справитися зі стресами голлівудського життя.

                Канадський актор Раян Рейнольдс відкрито розповідав про свої переживання у зв’язку зі неоднозначним успіхом у кар’єрі, а також про труднощі, які виникали під час взаємодії з громадськістю та очікуваннями.

                Серед музикантів доволі часто поширені сумніви у собі й зниження самооцінки. Найчастіше це відомі трагічні історії з наркотиками й самогубствами.

                Емі Вайнхаус: Британська співачка і авторка пісень, яка мала величезний талант, але також боролася з внутрішніми демонами і низькою самооцінкою. Її трагічний кінець відображає глибокі психологічні та емоційні труднощі.Серед музикантів доволі часто поширені сумніви у собі й зниження самооцінки. Найчастіше це відомі трагічні історії з наркотиками й самогубствами.

                Курт Кобейн: Лідер гурту Nirvana, відомий своєю музичною геніальністю, але також страждав від внутрішніх конфліктів і низької самооцінки. Його смерть також була пов’язана з важкими психічними стражданнями.

                Ці музиканти демонструють, що талант і успіх не завжди означають внутрішнє благополуччя, і що навіть у світових зірок можуть бути серйозні психологічні виклики, які потребують уваги та підтримки.

                ЯК ПІДВИЩИТИ САМООЦІНКУ

                Щоб вирішити проблеми, пов’язані із самооцінкою, замало зробити собі кілька компліментів чи інших «механічних» дій.

                Ви маєте побудувати для себе цілу систему умов, що будуть сприяти покращенню ситуації:

                  • з’ясування причин формування низької самооцінки / її ситуативного зниження

                Які думки, події змушують вас думати про себе несхвально? Швидше за все, відповівши на це запитання ви знайдете зв’язок із болючим досвідом з минулого, наштовхнетеся на ваші внутрішні конфлікти.

                Для того щоб змінити низьку самооцінку, перше що потрібно зробити — це з’ясувати, що саме призвело до цього стану. Часто низька самооцінка має коріння в різних життєвих обставинах або внутрішніх переконаннях, які формуються ще в дитинстві. Важливо пам’ятати, що це може бути результатом не тільки негативних досвідів, але і впливу оточення, культурних чинників чи навіть генетичних факторів. Розгляньте своє життя з різних точок зору: особистість, виховання, культурне середовище і суспільні очікування. Виявлення причин допоможе вам краще розуміти, звідки походять ваші сумніви і несхвальні думки про себе;

                  • пропрацювання наслідків психологічних травм і вирішення внутрішніх конфліктів

                Психологічні травми можуть суттєво впливати на формування самооцінки і сприйняття себе. Часто такі травми виникають у результаті дитячих або підліткових переживань, таких як емоційне чи фізичне насильство, недооцінка з боку батьків або однолітків, або втрата близьких людей. Розуміння того, які саме події чи взаємодії могли вплинути на вашу самооцінку, є важливим кроком до її покращення. Працюючи з психологом, ви можете детальніше розглянути ці травми, зрозуміти їх вплив і знайти способи позбутися психологічного тягаря. Така робота може стати фундаментом для того, щоб перейти від ролі жертви до ролі персони зі сильною внутрішньою силою, яка не дозволяє минулим подіям визначати її життя.

                Це найкраще зробити із психологом, який допоможе вам не лише позбутися цього психологічного тягаря, а й відкриє можливість зробити цей досвід радше вашою силою, ніж вадою;

                • посилення психологічної стійкості та саморозвиток

                Одним із ключових аспектів в підвищенні самооцінки є зміцнення психологічної стійкості і постійний саморозвиток. Це означає розвивати різні аспекти себе: емоційну, інтелектуальну, соціальну і фізичну сфери. Це може включати заняття новими хобі, вивчення нових знань, розвиток комунікативних навичок і зміцнення внутрішньої емоційної стійкості. Розвиваючи ці аспекти, ви збільшуєте свою впевненість у собі і своїх здібностях, що призводить до підвищення самооцінки.

                  • перебування у середовищі, яке вас підтримує і схвалює ваші дії

                Люди, які будуть вас підтримувати, а не засуджувати, це чи не найважливіший фактор у прийнятті себе. Чудово, якщо ви маєте таке середовище, навіть в особі однієї людини! Якщо ж ні, то професійний психолог-консультант може стати для вас такою людиною.

                ЛАЙФХАКИ З ПІДВИЩЕННЯ САМООЦІНКИ

                Позитивний журнал

                Заведіть собі блокнотик чи спеціальний зошит. Записуйте туди щодня одне-два власні позитивні досягнення; і 2 свої позитивні риси. Так підсилюється впевненість в собі, а також це непоганий спосіб зосередитися на своїх сильних сторонах, замість копирсатися в негативних.

                Хай працює уява

                Уявіть себе у ситуаціях успіху чи щастя. Це може бути важлива подія, досягнення чи ситуація, де ви почуваєтеся впевненим. Візуалізуйте деталі цієї ситуації: які звуки ви чуєте, які запахи, які відчуття на шкірі. Це допоможе позитивно налаштувати свій настрій і підвищити самооцінку.

                Заключення

                З усього, про що ми говорили сьогодні, стає очевидним, що самооцінка є критичним аспектом психічного здоров’я кожної людини. Низька самооцінка може мати серйозний вплив на всі аспекти життя, включаючи взаємини, роботу, фізичне і психічне самопочуття та загальний життєвий успіх.

                Важливо розуміти, що низька самооцінка може мати коріння в різних факторах, включаючи дитячі травми, стереотипи суспільства, недоліки в системі виховання, культурні чи релігійні норми. Часто це є результатом довгострокових внутрішніх конфліктів і негативних уявлень про себе.

                Підвищення самооцінки — це процес, який може включати роботу з психотерапевтом або консультантом. Психотерапія може допомогти виявити корені низької самооцінки, вирішити внутрішні конфлікти, знизити вплив минулих травм та навчити позитивним стратегіям самовдосконалення.

                Отже, висновок такий: якщо ви відчуваєте, що низька самооцінка перешкоджає вам досягати бажаних цілей, впливає на те, як ви сприймаєте себе і світ навколо, то робота з психотерапевтом може бути великою знахідкою. Психотерапевтична підтримка допоможе зрозуміти, прийняти і змінити негативні переконання про себе, покращити самопочуття та підвищити якість життя в цілому.

                Ключові слова: самооцінка, низька самооцінка, висока самооцінка, підвищити самооцінку, комплекс неповноцінності, впевненість у собі, сором’язливість, я-концепція, я-образ, я-реальне, я-ідеальне, рівень домагань, асертивна поведінка

                Марія Зарінова, психолог
                Клік на картинці веде на мій профайл

                Автор

                Заздрість

                1 049

                Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему заздрість (рос, анахр. — “зависть“) через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Марії Зарінової та Марії Сибірської — у відповідних вкладках нижче.

                Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

                • МАРІЯ ЗАРІНОВА
                • МАРІЯ СИБІРСЬКА

                “Заздрість – ворог щасливих”

                Епіктет

                ЩО ТАКЕ ЗАЗДРІСТЬ?

                Заздрість, або заздрощі, – емоція, яка виникає коли людині бракує будь-чого, що має інша особа.

                Заздрити можуть щодо абсолютно різних речей. Такими об’єктами з легкістю можуть стати, скажімо:

                • рис зовнішності;
                • розуму;
                • таланту;
                • соціального статусу;
                • досягнень;
                • стосунків;
                • майна абощо.

                Слово «заздрість» пов’язане із давнім «здріти» («бачити»), його походження розповідає нам, що в давні часи ця емоція також отримувала погану славу і асоціацію з «лихим оком».

                Декого з нас і нині часто лякає перспектива, що решта буде їм заздрити.

                Заздрощі до колеги, сусіда чи навіть друга, партнера – це прикрість до їхніх успіхів, бажання мати те, що мають вони: чи це краще місце біля вікна на роботі, чи новіша машина, ідеальні знання англійської мови, а чи й вища зарплата.

                Ми маємо пам’ятати, що заздрість – це така емоція, яка виникає при відчутті дефіциту чогось. І підсвічує нам ці дефіцити інша людина.

                ФАКТИ ПРО ЗАЗДРІСТЬ, ЯКИХ ВИ НЕ ЗНАЛИ

                • Універсальність

                Заздрість є універсальною емоцією, яка відчувається в усіх культурах і на всіх рівнях суспільства.

                • Корені в біології

                Заздрість має біологічні основи і не виключено, що вона має зв’язок з еволюційними механізмами. Дослідження показують, що тварини також можуть відчувати заздрість. Наприклад, примати демонструють ознаки заздрості, коли одна з них отримує більше винагороди за ту ж саму роботу.

                • Рання здатність

                Заздрість виникає у дітей на ранньому етапі розвитку. Вона може з’явитися у віці приблизно двох років, коли діти починають усвідомлювати, що інші мають щось, чого немає у них самих. Це може бути пов’язано з іграшками, увагою батьків або досягненнями.

                • Заздрість vs щастя

                Дослідження показують, що високий рівень заздрості часто корелює з низьким рівнем щастя та задоволеності життям. Люди, які схильні до частих порівнянь з іншими, частіше відчувають незадоволення і розчарування.

                ЧОМУ ЗАЗДРІСТЬ ЦЕ ПРОБЛЕМА?

                Заздрість, відзначають фахівці, є негативним станом психіки, який здатний викликати деструктивні дії, вчинки та емоції. Заздрість є глибоко укоріненою емоцією, яка може мати серйозні наслідки для психічного здоров’я і соціальної взаємодії.

                Коли людина довгий час заздрить іншій особі це викликає відчуття неповноцінності, зниження самооцінки, а також емоційний біль: «у тебе є, а мені ніколи цього не мати».

                Людина постійно знаходиться у стані емоційного напруження, що виснажує її психіку і робить більш вразливою до стресових ситуацій. Вона може відчувати себе невпевненою у соціальних взаємодіях, уникаючи контактів з тими, кому заздрить, що ще більше ізолює її від суспільства.

                Важливим моментом є також те, що зазвичай у заздрощах не визнають свої реальні обмеження, жадоба ніби сліпить людину. Це може призвести до актів агресії, спрямованих на об’єкт, якому заздрять, тобто великі чи маленькі вчинки, які їй або йому шкодитимуть. Вони можуть бути символічними: забрати перед носом знайомої, яка відмінно готує рибну страву, останню рибину в супермаркеті (це либонь скидається на дрібничку, однак такі вчинки є проявом прихованої агресії і ворожості). А можуть бути і цілком собі реальними помстами. Це може бути підрив репутації, поширення чуток, саботаж або навіть відкритий конфлікт. Такі дії не тільки руйнують стосунки, але й підсилюють негативні емоції у самій людині.

                Окрім того агресія виливається не тільки на когось іншого, поширеною ситуацією є також автоагресія, або самоїдство. Кожен заздрісник може почати звинувачувати себе у всіх невдачах, що призводить до самодеструкції. Це може проявлятися у формі самокритики, самообмеження, відмови від можливостей і навіть шкідливих звичок, які руйнують здоров’я та життя.

                Будь-який із цих сценаріїв призводить до деградації особистості. Людина, яка заздрить, втрачає здатність радіти своїм досягненням та успіхам, концентруючись лише на тому, чого їй бракує. Це створює замкнене коло негативу, з якого важко вийти без усвідомлених зусиль і підтримки.

                Як іржа з’їдає залізо, так і заздрість – душу

                Природу заздрості завжди намагалися осмислити і пояснити. З найдавніших часів заздрість отримувала лише негативні оцінки. Навіть у грецькій міфології богиня Афіна заздрить вправній майстерності Арахні через що розриває шедевральну тканину, яку та вишила. І з розпуки Арахна – вкоротила собі віку.

                Перспектива стати об’єктом заздрощів лякає. Багато хто заклякає і не робить нічого, не прагне жодних здобутків, побоюючись того, що прийде разом із успіхом – «мені заздритимуть». Це явище називають “синдромом краба в відрі”, коли кожен, хто намагається вибратися і досягти успіху, стикається з протидією тих, хто залишився позаду.

                Уявімо молоду жінку, нехай на ім’я Олена, яка працює в офісі. Вона дуже здібна і має чудові ідеї, які могли б покращити робочі процеси та підвищити ефективність компанії. Проте, Олена помічає, що її колеги негативно реагують на чужий успіх. Одного разу, коли її колега Ірина отримала підвищення, інші співробітники почали її ігнорувати та пліткувати за спиною. Це викликало у Олени страх, що, якщо вона проявить свої здібності та отримає визнання, з нею може статися те саме.

                Важливо зрозуміти, що заздрість сама по собі є природною людською емоцією, і ключ до її трансформації полягає в тому, як ми реагуємо на це почуття. Попри всю свою небезпеку, заздрість може бути також і потужним мотиватором, рушієм до змін, якщо правильно до неї поставитись і вміти з нею ладнати. Перетворити негативну емоцію на інструмент може також допомогти психолог.

                МЕХАНІЗМ ЗАЗДРОСТІ

                1. Бажане (стимул для заздрощів)
                2. Фантазії про володіння цим предметом
                3. Виникнення передчуття задоволення
                4. Думки про неможливість отримати задоволення тут і зараз
                5. Пошук перешкоди
                6. Уособлення перешкоди в людині, що має бажане
                7. Негативні емоції, спрямовані на цю особу

                1. Бажане (стимул для заздрощів)

                Заздрість починається з того, що ми бачимо або дізнаємось про щось, що ми бажаємо, але не маємо. Це може бути матеріальна річ, як-от нова машина, або нематеріальний аспект, як успіх чи популярність.

                2. Фантазії про володіння цим предметом:

                Наступним кроком є фантазії про те, як би ми почувалися, маючи це бажане. Ми уявляємо, як би наше життя змінилося на краще, як би ми раділи та насолоджувалися цим предметом або станом.

                3. Виникнення передчуття задоволення:

                Фантазії призводять до передчуття задоволення, яке ми могли б відчути, якщо б володіли бажаним. Це може бути почуття радості, гордості, впевненості в собі або визнання з боку інших.

                4. Думки про неможливість отримати задоволення тут і зараз:

                Однак реальність часто не збігається з нашими фантазіями. Ми починаємо розуміти, що отримання бажаного не таке легке або взагалі неможливе тут і зараз. Це призводить до розчарування і почуття невдоволеності.

                5. Пошук перешкоди:

                Наступним етапом є пошук причини, чому ми не можемо отримати бажане. Ми починаємо шукати перешкоди або виправдання, які заважають нам досягти мети. Часто ці перешкоди зовнішні, а не внутрішні.

                6. Уособлення перешкоди в людині, що має бажане:

                Ми починаємо уособлювати цю перешкоду в людині, яка вже має те, що ми бажаємо. Ми сприймаємо цю людину як причину нашої невдачі, навіть якщо вона не має до цього жодного стосунку.

                7. Негативні емоції, спрямовані на цю особу:

                Це веде до виникнення негативних емоцій, спрямованих на об’єкт заздрості. Ми можемо відчувати злість, образу, роздратування або навіть ненависть до цієї людини.

                Наприклад, одна дівчина бачить в Instagram, що її подруга вирушила у подорож до екзотичної країни. І сама починає фантазувати, як би вона почувалася на місці своєї подруги, уявляючи собі пляжі, нові місця і відчуття свободи. Вона має в цей момент передчуття задоволення, але швидко усвідомлює, що наразі не може собі дозволити таку подорож через фінансові труднощі. Дівчина починає шукати перешкоди і знаходить ті, які їй самій буде легше прийняти – свою подругу. У неї складається ілюзія, що все через неї, що та постійно хвалиться своїм життям і т.п. Однак в реальності її подруга просто ділиться своїми враженнями. Результат –  дівчина починає відчувати заздрість і неприязнь до власної подруги, навіть якщо вони раніше були доволі близькими.

                ВИДИ ЗАЗДРОСТІ

                За рівнем усвідомлення заздрість найчастіше поділяють на усвідомлену та неусвідмлену.

                Усвідомлена заздрість

                Цей вид заздрості передбачає, що особа відчуває і розуміє, що вона зараз заздрить, а також для неї є очевидним кому вона заздрить і з якої причини.

                Неусвідомлена заздрість

                Це – витіснена емоція, людині може здаватися, що вона нічого такого не відчуває, а все негативне списувати на, скажімо, поганий настрій.

                Заздрісність може ховатися під дратівливістю, депресією, відчуттям невдоволення від життя.

                Неусвідомлені емоції – особливо небезпечні, а тому потрібно бути уважним до себе і за найменших підозр звертатися до фахівця.

                ПРИЧИНИ ЗАЗДРОСТІ

                Заздрісність може виявлятися у доволі ранньому віці. Дорослі заздрять, хоч мають більш розвинений емоційний інтелект, краще вміють ладнати з емоціями, діти ж ще не отримують достатньо досвіду для цього, а тому вони ще вразливіші.

                Тут може працювати і ціла низка факторів: емоційно незріле середовище, тиск очікувань дорослих, постійні порівняння і знецінення, нестійка самооцінка. Деякі діти можуть відчувати, що їхні досягнення менш цінуються, ніж досягнення інших, що сприяє виникненню й украпленню заздрості. Вплив рідних, друзів або оточення, де заздрість розглядається як нормальна реакція на успіх інших або як спосіб стимуляції досягнень теж доволі розповсюджена причина її появи.

                Велику роль у формуванні заздрісності відіграє механізм порівняння з іншими:

                • «Подивись, як гарно написала диктант Оленка, а ти ж що?»;
                • «От інші чоловіки своїм дружинам квіти дарують, а ти мені за 10 років – нічого».

                Якщо ж ще і самооцінка дитини / дорослої людини є вразливою, то це запустить заздрість.  

                НАСЛІДКИ ЗАЗДРОСТІ

                Заздрість, як негативна емоція, справді може суттєво позначитися на міжособистісних стосунках і особистісному самовідчутті. Вона викликає не лише психологічний дискомфорт, а й може мати далекосяжні наслідки для загального емоційного стану та поведінки людини.

                Одним з основних аспектів впливу заздрості на міжособистісні стосунки є зниження рівня близькості та взаєморозуміння між людьми.

                Заздрість веде до формування бар’єрів у комунікації, оскільки особа, яка заздрить, може відчувати ворожість або недовіру до того, на кого спрямована ця емоція.

                Це може призвести до відчуття відчуження та відстані між близькими людьми, що зі свого боку може поглибити почуття самотності та невпевненості.

                Самосприйняття також страждає під впливом заздрості. Людина, яка регулярно відчуває цю емоцію, часто бачить себе менш цінною або успішною порівняно з іншими.

                Це може призводити до зниження самоповаги та самооцінки, адже заздрість нав’язує уявлення про себе як про неповноцінну особистість. Таке спотворене самовідчуття може ускладнювати розвиток особистості та досягнення особистих цілей.

                Подібно до інших негативних емоцій, наприклад гніву чи обурення, заздрість може бути складною для самостійного урегулювання.

                Людина може втратити контроль над своїми діями та реакціями, коли заздрість стає домінуючою емоцією. Це часто призводить до конфліктних ситуацій, невдоволеності життям або навіть до ізоляції від соціального оточення.

                Для ефективної саморегуляції у ситуації із заздрістю важливо розвивати свідомість своїх емоцій, вміти аналізувати власні думки і переконання, які сприяють виникненню цієї емоції, а також шукати позитивні способи взаємодії з нею.

                Психологічна підтримка може бути корисною у навчанні ефективних стратегій управління заздрістю, сприяючи збереженню психічного здоров’я та покращенню якості міжособистісних відносин.

                УМОВИ ПОДОЛАННЯ ЗАЗДРОСТІ

                Подолання стану заздрісності схоже із процесом подолання гніву. Потрібно працювати зі своїми думками та емоціями, використовувати копінг-стратегії.

                Визначають, що для цього більш ефективним буде алгоритм зі спрямованістю на стимул, ніж фокусування на собі.

                Допоможуть у процесі: відзначення своїх позитивних рис, робота над почуттям повноцінності, припинення порівняння себе з іншими.

                Якщо ж ви відчуваєте, що не можете впоратися із цим станом, то зверніться до психолога.

                ПІДСУМКИ

                Заздрість є загальною універсальною емоцією, яка може серйозно впливати на самосприйняття, міжособистісні відносини та загальний емоційний стан людини.

                Вона може служити як мотиватор для досягнень, але також потребує управління для попередження негативних наслідків, таких як стрес, конфлікти і зниження самооцінки.

                Важливо розвивати самосвідомість і вміння працювати з емоціями, а в разі потреби шукати підтримку від психолога для ефективного управління заздрістю і підтримки психічного здоров’я.

                Марія Зарінова, психолог
                Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!

                Заздрість та ревність: переплетіння емоцій та їхнє походження

                Як ви ставитеся до теми ревнощів і заздрощів? Які у вас виникають переживання з цього приводу? В цій статті я хочу дослідити тему емоції.

                Заздрість разом із емоцією Ревність, так як вважаю, що ці дві емоції, глибоко вкорінені в нашій свідомості, починають формуватися з самого дитинства.

                ALT: Ревність та заздрість: завжди ідуть рука об руку

                Заздрість: формування заздрості починається з 0 до 3 мсяців

                Психоаналітикиня Мелані Кляйн, припускала, що ключ до розуміння цих почуттів полягає в ранньому дитинстві, особливо у стосунках із матір’ю в перший рік життя дитини. У цей час закладаються перші зразки поведінки та емоційні реакції на зовнішній світ і значущі особистості, особливо на матір. Кляйн стверджувала, що в цьому віці дитина здатна тільки на “приймання”, без можливості “віддачі”, створюючи в такий спосіб підґрунтя для розвитку заздрощів, якщо ці процеси були прожиті неправильно.

                Заздрість: витіснення емоцій

                Залежність цих почуттів від початкового досвіду з материнськими грудьми не можна недооцінювати. На примітивних рівнях, якщо немовля отримує груди і задоволення, це створює можливість для формування позитивного внутрішнього (довірчого) об’єкта і бажання зберігати його, даючи змогу вбудовувати інші хороші об’єкти (яким воно буде довіряти) у свій внутрішній світ.

                Однак, якщо в немовляти виникає заздрість, наприклад, через те, що молоко тече надто швидко чи повільно, або якщо мати годує не за потребою дитини, а за графіком, важливою стає вроджена здатність любити й почуватися коханим.

                Якщо дитина може і вміє прощати матір за недовгу відсутність, повертається рівновага, довіра і любов. Але якщо заздрість надмірна, це може призвести до недовіри до людей і нездатності вибудовувати позитивні стосунки у своєму внутрішньому світі в майбутньому.

                ALT: Заздрість - цк витіснені емоції

                Ревність: формування ревності починається у едипальний період

                Ревнощі та заздрість тісно пов’язані й часто переходять одне в інше. У перший рік життя в дитини формується базове почуття заздрості, яке в едипальному комплексі може трансформуватися в ревнощі з елементами ненависті. Це відбувається, коли дитина починає ділити любов батьків однієї статі з батьками протилежної статі, або з сіблінгами (братами, сестрами) і відчуває загрозу втрати любові.

                І ці ревнощі, що виникають у період едипального комплексу, можуть призвести до розвитку або регресу, залежно від засвоєних патернів поведінки. Цей процес може запускати деструктивну енергію, що виявляється в надмірному контролі та саморуйнуванні, що часто буває при ревнощах. Особливо це помітно вже в дорослому віці й особливо у стосунках. І неважливо, чи це сексуальний партнер, чи партнер по бізнес-стосунках. 

                Ще в дитинстві, в едипальний період у дитини формується стійке розуміння про щось, що в неї хочуть відібрати. Я ревную тому що базово ненавиджу. Я себе ненавиджу, бо я не можу заздрість реалізувати в правильному напрямі, і дати сам собі бажання і увагу до себе. У такому разі заздрість уже перейшла в активну фазу ревнощів: “Я хочу володіти кимось чи чимось, що я не можу це втримати або притягнути”.

                У дорослому віці це виглядатиме так: “У мене недостатньо сил, я в щось вкладаю, щоб почуватися впевнено. І мене це бісить. Я не можу укладати достатньо сил, щоб обрати партнера. А тому партнер обирає мене”.

                Я не можу укладати сили в усвідомленість, як я себе веду. Я не розумію, чи подобається мені як я виглядаю? Як я взаємодію з людьми?

                Ревнощі це завжди розвиток стосунків, а заздрість це завжди заявка на зростання.

                Розуміння ревнощів у цьому контексті важливе під час формування нарцисичного его. 

                Саме в цей період, ревнощі можуть стати мотивацією для зусиль, спрямованих на підтримання або на залучення об’єкта любові, особливо коли відчувається брак сил для впевненості в собі, або мати руйнівний характер, як ззовні, так і назовні.

                ALT: Ревність формується в едипальному періоді

                Заздрість: що не дає людині можливості вийти за межі дитячих заздрощів і ревнощів?

                Мюрріел Шиффман пише у своїй книзі, що заздрість породжують два типи дитячо-батьківських стосунків:

                1. Батьки, незадоволені своєю дитиною, чекають, коли вона стане красивішою, розумнішою, талановитішою тощо. Дитина переконується на все життя, що не може досягти нічого цього.
                2. Батьки, які мають ірраціональне, екстравагантне уявлення про свою дитину, перебільшують її обдарування. Але ніякі амбіції і ніяка найстаранніша праця не допоможуть їй довести всьому світу, що вона здатна на передбачені батьками досягнення. Він ніколи не зможе досягти настільки завищених цілей.

                Якщо скласти картинку, то вийти за картинку дитячих переживань заздрощів і ревнощів наче б то не дає змоги побачити себе неуспішним, що батьки можуть бути або мають рацію, або не мають рації. Але в будь-якому разі, якщо вийти за межі цього страху, то доведеться мати справу вже не з непрямим звинуваченням через батьків чи партнера, а через себе. Людина боїться зустрітися із собою неуспішною. І одна з причин цього страху вона дійсно лежить глибоко. 

                І тоді в неї є шанс зустрітися з собою, у якого цих обдарувань може не бути. І розчарувати своїх батьків. І тоді діти виростають із хронічним почуттям невдоволення. 

                І якщо запитати чим же вони незадоволені, то скоріш за все й відповіді не буде Бо вони й не знають, задоволені вони чи ні, подобається їм, що вони роблять, чи не подобається, бо їхня основна частина, що оживає під час зустрічі з людьми та світом, – це вони мусять робити те, що за що хвалять когось. Я не зможу прийняти захоплення собою адекватно. Я його приймаю, як пігулку, яка втихомирює просто тривогу, але не вирішує проблему. 

                ALT: Заздрість - частина нарцисичної травми

                Є тільки 2 види придушення цих неприємних почуттів:

                1. Я не зможу адекватно сприймати себе і світ, без того, що я почну захоплюватися собою і це отримує підтвердження в зовнішньому світі. Що буде також до вподоби тому, хто мені найцікавіший в усьому світі (це знайомство з кимось, похід у кіно чи бесіда), з тим, хто буде інтроекціювати і мені ж транслюватиме мене хорошого, бо поки що я не можу собі дозволити робити це сам. 
                2. Це визнання своїх справжніх почуттів.

                Ми можемо захоплюватися талантами інших людей, але ми не будемо цього хотіти. А заздрість це саме коли ми хочемо, але цього немає в нас. І 3 я повинен хотіти тотальної уваги (в дитинстві це мама або значуща фігура) або чоловіка, дружини в дорослому віці. Коли мої амбіції не були підтримані й розвинені. 

                Заздрість: Приклад із практики  

                Одна моя пацієнтка, молода дівчина, звернулася із запитом, що, провчившись у художній школі 5 років, вона раптом зрозуміла, що не може більше малювати. Вранці прямо на фізичному рівні йшов опір. Під час терапії дівчина зізналася, що в неї є подруга, яка ніколи не вчилася малювати професійно, а навчалася техніці малювання самостійно, через перегляди відео на Ютуб каналі. 

                Після довгих, іноді неприємних процесів визнання своїх істинних почуттів, а саме ревнощів і заздрості до цієї подруги, і того, що вона витратила набагато менше сил на вивчення мистецтва живопису.

                Пацієнтка не могла це морально пережити і визнати в собі це почуття. І почала так само за роликами туба вчитися малювати в стилі живопису Абстракціонізм, як і її подруга. Тут і виявилося, що вона вже не може ні так малювати, ні у своєму улюбленому стилі малювання натури.

                ALT: Заздрість до чужих талантів

                Заздрість та ревність: причини, через які нам складно це приймати

                Усе дуже просто. Будь-яка культура суспільства засуджує заздрість. З точки зору соціуму, релігії, а також виховання, батьки також можуть за це карати. Тобто дитина розуміє, що в цьому світі це почуття бути поганим. “Заздрити і ревнувати – це погано”, і дитина з цим відчуттям залишається сам на сам.

                Ба більше, заздрячи кому б то не було, людина немає іншої форми себе почувати без відчуття неповноцінності. 

                Невпевненості в собі, нездатності. Тому що тут є можливість повернути це почуття тільки через заздрість і ревнощі. Заздрість це більше частина нарцисичної травми, а ревнощі – невротичної. Тому що ревнощі завжди визнають другом своїм господарем. А заздрість завжди потребує захисту через презирство.  Я не хочу малювати абстракціонізм, я хочу малювати натуру, але я не буду малювати ні те, ні інше.

                Людина тоді і заздрить, і з іншого боку дії прийти до результату не хоче. Дуже важливо усвідомлюючи свою реакцію на чуже, прояв мати бажання прожити ці процеси. І в будь-якому разі це процес непростий. Бо потрапляючи в дитячу заздрість і ревнощі, ми зустрічаємося частіше з такими проявами своїх моделей поведінки, які колись у нас були заведені кимось і вже давно стали нами ж привласненими собі. Хочемо ми цього чи ні, але в нас з’являється страх зустрітися із самим собою реальним. І через це ж ми швидше в травмі й опиняємося. Через страх контакту з цими почуттями самі ж і робимо себе поганими.

                ALT: Ревність – частина невротичної травми

                Ревність дуже кладно проживається людино.

                Заздрість та ревність: як навчитися самозціленню?

                Дуже добре описала 4 кроки до зцілення образи, яка тісно пов’язана із заздрістю ревнощами, психологиня Мюррей Шиффман. 

                1. Усвідомити, що моя реакція на людину чи на подію – неадекватна.
                2. Відчути емоцію, яка мене змушує відтворювати цю неадекватну реакцію. “Я зараз поводжуся як колись, коли я відчувала заздрість чи ревнощі, і дозволити собі трохи сповільнитися, відчути здивування. Це було тоді, але я зараз це відчуваю
                3. Подумати: Що ж я тоді відчувала? Що я зараз відчуваю як тоді? І замислитися: чому я не маю права зараз, будучи дорослою/дорослою, зробити інакше, ніж тоді, або мені хтось сказав, що не можна? Чому я досі в це вірю?
                4. Відчуваючи цей процес, сказати собі: “Про що конкретно я зараз я переживаю? Про яку потребу чи переживання?”
                5. Дати собі допомогу: Що я можу зараз зробити для себе? Чим я, вже будучи дорослою, можу тут собі допомогти?

                І тоді ми не будемо зупиняти себе в процесі реалізації своїх бажань своїми внутрішніми критиками або внутрішніми батьками.

                Заздрість ховає від людини, що її бажання не зовсім збігаються з життєвими досвідами. А впевненість, що в мене не вийде вже давно сформована. 

                Усе це відбувається і я роблю, бо в мене немає навичок і я або вирішую, що я буду їх відстоювати. Чи трансформуючи свої бажання в можливі. 

                Заздрість: Приклад із практики

                Пацієнтка звернулася до мене із запитом про те, що вона боїться здачі НМТ, тому, незважаючи на те, що залишилося півроку до вступу, пацієнтка не могла приступити до підготовки.

                Працюючи в напрямі розуміння власних емоцій, які не давали змоги розпочати підготовку, пацієнтка згадала епізод зі своєю подругою. Вона до неї мала змішане почуття поваги та заздрощів.

                Подруга своєю завзятістю та працею змогла вступити, куди хотіла на відміну від самої пацієнтки.

                Ми почали вивчати це почуття заздрості й зрозуміли, що за ним стояв страх, заведений у неї подругою фразою: “якщо ти пропускаєш хоча б одну тему з математики впродовж навчального року, то потім буде дуже важко розуміти наступні теми, які йшли за нею”.

                А надалі й узагалі неможливо наздогнати пропущений матеріал. Таким чином, думка подруги про проект вивчення матеріалу була впроваджена несвідомо пацієнткою у свій життєвий досвід.

                Це практично звело нанівець її старання готуватися до іспитів. І тільки розуміння, що ця думка не її, і що, насправді, вона після цього опустила руки, дало їй дозвіл усе ж таки спробувати прожити свій власний досвід.

                Висновки

                Наше суспільство зараз переживає тотальну кризу заниженої самооцінки і тотальних страхів, які не дають людству вирости:

                • страх, що буде не так, як хотів
                • страх, а якщо хтось скаже, що не так;
                • страх, що я хочу іншого, а можливість зараз тільки така.

                Заздрість і ревнощі можуть виражатися через невизнання власних бажань та амбіцій, призводячи до придушення їх або, навпаки, до їхньої проєкції на інших. Соціальні та культурні норми часто засуджують заздрість, що посилює внутрішній конфлікт і страх бути “поганим”.

                Важливо розуміти, що ці почуття є частиною нормального психологічного розвитку і що визнання та робота над ними сприяють особистісному зростанню та розвитку зрілих міжособистісних стосунків.

                Підбір фахівців

                Щоби проконсультуватися з підлітковим психотерапевтом щодо вирішення дитячо-батьківських стосунків шляхів подолання актуальної для вас чи ваших близьких проблематики, особливо, якщо вищевказана інформація видалася вам зрозумілою — звертайтеся безпосередньо до мене через контакти в профайлі на веб-платформі

                Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!

                ПІДБІР ФАХІВЦІВ

                У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “провина”, так і одразу за кількома, наприклад “втрата”, “сором” і “консультація психолога” тощо

                Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи“ у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

                Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

                • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
                • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

                СПІВ(АВТОРСТВО) ПСИХОЕНЦИКЛОПЕДІЇ

                Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.

                Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:

                Authors

                • Марія Зарінова

                  Переглянути мареріали
                • Марія Сибірська

                  Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.

                  Переглянути мареріали