Валентина Михайленко

Психоневротичний розлад особистості

2 509

Спершу варто відзначити, що термін “психоневротичний розлад особистості” не використовується в сучасній психології та психіатрії, зокрема в DSM-5.

Раніше схожі поняття могли застосовуватися для позначення розладів, які супроводжуються невротичними симптомами (тривога, фобії, нав’язливі думки).

У сучасній діагностиці симптоми, що раніше могли відносити до цього терміну, тепер класифікуються як:

  • Розлади особистості (наприклад, тривожний (уникаючий) розлад особистості).
  • Тривожні розлади (наприклад, генералізований тривожний розлад).
  • Обсесивно-компульсивний розлад.

Далі в цій статті я охарактеризую анахронічне та сучасне розуміння терміну через призму теорії і багаторічної практики надання психологічної допомоги.

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Історія і сучасність терміну

Термін “психоневротичний розлад” має свою історію, але в сучасній психології та психіатрії він не використовується. Його виникнення тісно пов’язане з розвитком психоаналізу та неврології в кінці XIX — на початку XX століття.

Термін “невроз” був введений шотландським лікарем Вільямом Калленом у 1769 році для позначення розладів, що супроводжувалися нервовими симптомами без видимих уражень.

Згодом, Зигмунд Фройд використав це поняття для опису станів, що виникають внаслідок внутрішнього психологічного конфлікту, а не органічного ураження мозку.

У психоаналізі “невроз” був центральним поняттям, яке позначало емоційні проблеми, такі як тривога, фобії, обсесії, що є результатом несвідомих конфліктів.

Згодом, термін “психоневротичний розлад” почав використовуватись для підкреслення психологічної природи цих станів, відрізняючи їх від “органічних” розладів.

З розвитком науки та появою нових класифікаційних систем (DSM, МКХ), термін “психоневротичний розлад” був замінений більш конкретними та науково обґрунтованими поняттями. Сьогодні симптоми, що раніше відносили до цього терміну, тепер класифікуються як:

  • Тривожні розлади (генералізований тривожний розлад, панічний розлад, фобії).
  • Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР).
  • Соматоформні розлади.
  • Розлади особистості.

Ця еволюція термінології дозволила більш точно діагностувати стани та обирати ефективніші методи лікування.

Розлад особистості в цьому контексті

Оскільки термін “психоневротичний розлад” застарів і не використовується в сучасних діагностичних класифікаціях (DSM-5, МКХ-11), його можна розглядати як попередника кількох сучасних діагнозів, зокрема розладів особистості.

У цьому контексті, “психоневротичний розлад особистості” означав би стійкі, всеосяжні та негнучкі патерни поведінки, що значно відрізняються від культурних норм і є джерелом значного дискомфорту або порушення функціонування.

Сьогодні те, що раніше могли назвати психоневротичним розладом, класифікують більш конкретно.

Наприклад, тривожний (уникаючий) розлад особистості характеризується вираженим соціальним гальмуванням, відчуттям власної неадекватності та надзвичайною чутливістю до негативної оцінки, що може бути пов’язано з невротичними симптомами, такими як тривога.

Інший приклад — обсесивно-компульсивний розлад особистості, який відрізняється надмірним прагненням до порядку, перфекціонізмом та контролем, що також може супроводжуватися невротичними проявами.

Тривожні розлади як психоневротичні

У цьому контексті, “психоневротичний розлад” означає би групу станів, що характеризуються значною тривогою та страхом, які не обмежуються однією ситуацією, а є постійними.

У сучасній класифікації DSM-5, ці стани класифікуються конкретно, наприклад, як:

  • Генералізований тривожний розлад: Стійка та надмірна тривога, яка не пов’язана з конкретним об’єктом чи ситуацією.
  • Панічний розлад: Несподівані та повторювані панічні атаки, які супроводжуються сильними фізичними симптомами.
  • Фобії: Ірраціональний страх перед певним об’єктом чи ситуацією.

Генералізований тривожний розлад

Діагноз “генералізований тривожний розлад” (ГТР) є сучасним поняттям, що замінило застарілий термін “психоневротичний розлад”.

Це відображає еволюцію психологічної діагностики, що надає перевагу більш конкретним та науково обґрунтованим класифікаціям.

Раніше симптоми, що характерні для ГТР (хронічна тривога, неспокій, фізичні симптоми), відносили до неврозів або психоневротичних розладів.

Генералізований тривожний розлад характеризується стійкою та надмірною тривогою, яка не обмежується конкретними об’єктами чи ситуаціями.

Людина з ГТР відчуває тривогу майже щодня, і її тривожні думки стосуються багатьох сфер життя: здоров’я, фінансів, роботи, безпеки близьких.

Ця тривога супроводжується фізичними симптомами, такими як:

  • м’язова напруга;
  • безсоння;
  • дратівливість;
  • труднощі з концентрацією.

На відміну від страху, який є реакцією на конкретну загрозу, тривога при ГТР не має чіткого джерела. Це і є основною причиною хронічного емоційного та фізичного виснаження

Панічний розлад

Панічний розлад — це сучасний діагноз, що замінив застарілий термін “психоневротичний розлад”. Раніше симптоми, що характерні для панічного розладу, відносили до неврозів або психоневротичних розладів.

Панічний розлад — це стан, який характеризується несподіваними та повторюваними панічними атаками.

Ці напади є раптовими епізодами сильного страху, що запускають важкі фізичні та емоційні реакції. Панічна атака не обов’язково є ознакою розладу.

Діагноз “панічний розлад” ставлять, коли людина переживає повторювані атаки і починає постійно боятися наступного нападу.

Симптоми панічної атаки з’являються раптово та досягають піку протягом декількох хвилин. Вони можуть включати:

  • Прискорене серцебиття
  • Пітливість та тремтіння
  • Відчуття нестачі повітря або задишка
  • Біль у грудях
  • Нудота або запаморочення
  • Деперсоналізація (відчуття нереальності)
  • Страх втратити контроль або збожеволіти
  • Страх смерті

Ці напади можуть бути настільки сильними, що людина може думати, що в неї серцевий напад.

Фобії як психоневротичні розлади

Фобії можуть розглядатися як один із прикладів психоневротичних розладів, адже у сучасній класифікації DSM-5, вони є окремою групою тривожних розладів і характеризуються ірраціональним та надмірним страхом перед певним об’єктом, ситуацією або видом діяльності.

Ірраціональний страх: На відміну від звичайного страху, який є реакцією на реальну небезпеку, фобія — це страх, що не відповідає реальній загрозі.

Уникнення: Люди з фобіями намагаються уникати об’єктів або ситуацій, що викликають у них страх. Це може значно обмежувати їхнє життя та функціонування.

Фізичні симптоми: При зіткненні з об’єктом страху людина може відчувати панічну атаку.

Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

Соматоформні розлади

Як уже наголошувалося, “психоневротичні розлади” – це застарілий термін, який раніше використовувався для опису станів, що супроводжуються багатьма невротичними симптомами (тривогою, фобіями тощо).

Сьогодні ці стани класифікуються більш конкретно, зокрема, в сучасній класифікації DSM-5, соматоформні розлади, які зараз називаються розладами соматичних симптомів та пов’язаними з ними розладами, належать до цієї групи.

Ці розлади характеризуються наявністю одного або більше фізичних симптомів, які є надзвичайно тривожними або руйнівними, але не можуть бути повністю пояснені медичним станом.

Людина відчуває реальний фізичний біль або інші відчуття, але їхня причина є психологічною, а не органічною, наприклад:

Надмірні думки, почуття або поведінка, пов’язані з соматичними симптомами, а також постійний, інтенсивний страх перед хворобою.

Причому, симптоми можуть змінюватися і переміщуватися по тілу.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) як психоневротичний

У сучасній класифікації DSM-5, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) є окремим діагнозом, який раніше класифікували як невроз або психоневротичний розлад.

ОКР характеризується наявністю нав’язливих, небажаних думок (обсесій) та повторюваною поведінкою (компульсіями), що людина змушена виконувати.

Обсесії – це нав’язливі, небажані думки, образи або пориви, які викликають тривогу. Наприклад, думки про бруд, про насильство або про необхідність порядку.

Компульсії – це повторювані дії, які людина змушена виконувати, щоб зменшити тривогу, що викликана обсесіями. Наприклад, постійне миття рук, перевірки або упорядкування речей.

Вплив на особистість

Вплив вищезгаданих психоневротичних станів на особистість був значним і виявлявся в різних аспектах життя.

Тривожність. Головним проявом психоневротичних розладів була тривога.

Люди, які страждали від них, відчували постійну напругу, неспокій та страх, що значно впливало на їхню здатність функціонувати в повсякденному житті.

Дратівливість. Хронічний стрес та тривога призводили до емоційної нестабільності та дратівливості, що ускладнювало стосунки з іншими.

Уникнення. Люди, що страждали від цих станів, могли уникати певних об’єктів або ситуацій, що викликали в них страх, що значно обмежувало їхнє життя.

Низька самооцінка. Постійні переживання та невдачі в адаптації могли призводити до низької самооцінки та відчуття безпорадності.

Психоневротичнй розлад і стосунки

Вплив цих станів на стосунки є значним, оскільки вони створюють емоційну напругу та обмежують взаємодію.

Напруга та дратівливість

Хронічна тривога, що є ключовим симптомом багатьох невротичних станів, призводить до постійної напруги та дратівливості.

Це може викликати часті конфлікти, оскільки людина з цими симптомами може реагувати надмірно на незначні події.

Уникнення та ізоляція. Через фобії, соціальну тривогу або страх перед панічними атаками людина може уникати соціальних ситуацій, що призводить до ізоляції та обмеження спільних інтересів.

Зниження емоційної інтимності. Постійні нав’язливі думки при ОКР або надмірна тривога можуть поглинати всю увагу людини, що робить її емоційно недоступною для партнера.

Труднощі з довірою. Хронічний страх і тривога можуть призвести до того, що людина стає надмірно підозрілою, що руйнує довіру.

Психоневротичний розлад у різних терапевтичних підходах

Сьогодні симптоми, які раніше описувались цим терміном, класифікуються як тривожні розлади, обсесивно-компульсивний розлад або як частина розладів особистості.

Робота з цими станами в різних терапевтичних підходах відрізняється, але всі вони спрямовані на зменшення симптомів і покращення якості життя.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

КПТ є одним із найефективніших підходів у роботі з тривожними та обсесивно-компульсивними розладами.

Терапевт допомагає клієнту ідентифікувати та змінити неадаптивні думки та поведінкові патерни, що підтримують симптоми.

Наприклад, людина з панічним розладом вчиться усвідомлювати ірраціональні думки, що призводять до паніки, а потім змінювати їх.

Психоаналітична терапія

Психоаналітичний підхід шукає глибинні, несвідомі причини невротичних симптомів.

Вважається, що тривога, фобії та нав’язливі думки є проявом внутрішнього конфлікту, що виник у дитинстві. Терапевт допомагає клієнту усвідомити цей конфлікт.

Екзистенційна терапія

Екзистенційний підхід фокусується не на симптомах, а на пошуку сенсу і прийнятті екзистенційних даностей (смерть, свобода, самотність).

Терапевт допомагає клієнту усвідомити, що тривога є невід’ємною частиною життя, і навчитися жити з нею, знаходячи при цьому свої цінності.

Психоневролог і психоневротичні розлади

Раніше цей термін був загальною категорією, яка об’єднувала стани, що характеризувалися невротичними симптомами (тривогою, фобіями тощо) без ознак психозу.

Сьогодні ці стани класифікуються більш конкретно.

Психоневролог — це застаріла назва лікаря, що поєднує в собі спеціалізації психіатра та невролога.

У сучасній медицині ці спеціальності є окремими:

  • Невролог займається діагностикою та лікуванням захворювань нервової системи, що мають органічну природу (наприклад, інсульт, епілепсія, мігрень).
  • Психіатр діагностує та лікує психічні розлади, що мають психологічну природу (наприклад, депресію, шизофренію, тривожні розлади).

Таким чином, якщо людина має симптоми, які раніше відносили до “психоневротичних розладів”, вона має звернутися до психіатра, а не до психоневролога.

Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

Роль психолога у лікування психоневротичних розладів

Роль психолога у роботі з цими станами є ключовою, оскільки вони вимагають не медикаментозного, а психотерапевтичного втручання.

Роль психолога полягає в наданні психотерапевтичної допомоги, яка допомагає клієнту усвідомити причини своїх станів та навчитися справлятися з ними.

Основні аспекти роботи психолога включають:

Діагностика: Психолог проводить детальну діагностику, використовуючи сучасні методики, щоб точно класифікувати стан клієнта (наприклад, як генералізований тривожний розлад або панічний розлад).

Психотерапія: Психолог допомагає клієнту знайти коріння своїх тривог та страхів. У різних терапевтичних підходах (наприклад, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія або психоаналітична терапія) використовуються різні методи для роботи з проблемами.

Навчання навичкам: Психолог навчає клієнта конкретним навичкам для покращення його стану, таким як техніки релаксації, управління стресом, методи розв’язання проблем та покращення міжособистісного спілкування.

Я самостійно працювати з психоневротичним розладом

Самостійно працювати із цими станами можливо, якщо зосередитися на управлінні стресом та зміні поведінкових патернів. Однак важливо розуміти, що ці поради не замінюють професійну допомогу.

Управління стресом і фізичний добробут

  • Режим сну. Налагодьте регулярний графік сну. Втома посилює тривогу, тому достатній сон є критично важливим.
  • Фізична активність Регулярні помірні фізичні вправи (прогулянки, біг, йога) є потужним антидепресантом і допомагають знизити рівень стресу.
  • Здорове харчування. Збалансована дієта, багата на вітаміни та мінерали, підтримує здоров’я нервової системи. Уникайте надмірного споживання кофеїну та цукру.

2. Когнітивні стратегії

  • Ведення щоденника: Записуйте свої тривожні думки. Це допомагає об’єктивно їх проаналізувати та побачити, наскільки вони ірраціональні.
  • Техніки заземлення: Коли відчуваєте, що тривога наростає, спробуйте сфокусуватися на “тут і зараз”. Зверніть увагу на п’ять речей, які ви бачите, чотири, які чуєте, три, які відчуваєте, дві, які нюхаєте, і одну, яку смакуєте.
  • Обмеження джерел стресу: Навчіться говорити “ні” завданням, які можуть вас перевантажити, та уникайте надмірної кількості новин, що можуть посилювати тривогу.

Пам’ятайте, що ці методи не можуть замінити професійне лікування. Якщо ваш стан не покращується, обов’язково зверніться до фахівця.

Підсумки

У сучасній психології та психіатрії термін “психоневротичний розлад особистості” не використовується.

Він є анахронічним поняттям, яке раніше застосовувалося для опису станів, що супроводжувалися невротичними симптомами (наприклад, тривогою, фобіями) без ознак психозу.

У сучасній класифікації DSM-5, ці стани класифікуються більш конкретно.

Сучасні діагнози, що раніше могли відносити до цього поняття:

  • Розлади особистості. Ці розлади характеризуються стійкими та негнучкими патернами поведінки та внутрішнього досвіду, що значно відрізняються від культурних норм і є джерелом дискомфорту.
  • Тривожні розлади. Це група розладів, основним проявом яких є надмірна тривога та страх.
  • Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР). Цей розлад характеризується нав’язливими думками та повторюваною поведінкою.
  • Соматоформні розлади. Ці розлади характеризуються наявністю фізичних симптомів, які не можуть бути повністю пояснені медичним станом.

Підбір психолога

Щоби проконсультуватися щодо психоневротичного розладу у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене через прямі контакти у профайлі або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-платформи

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Комунікативні уміння й навички

8 469

Комунікативні вміння й навички — це ключові інструменти в сучасній психології.

Вони є не просто інструментами для спілкування, а важливими компонентами психічного здоров’я та соціальної адаптації.

Їхня роль полягає не лише в передачі інформації, а й у побудові стосунків, вирішенні конфліктів та вираженні емоцій.

Комунікація – це ключовий аспект життя, який допомагає нам взаємодіяти з іншими людьми, спілкуватися та передавати інформацію.

Однак, не всі люди мають розвинені комунікативні уміння й навички, що може стати перешкодою у досягненні успіху, як в особистому, так і професійному житті.

У цій статті я розгляну важливість комунікативних умінь та навичок, способи їх розвитку, застосування в різних сферах життя та інші психологічні аспекти через призму сучасної теорії та багатолітньої практики надання допомоги клієнтам.

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Що таке комунікативні уміння та навички?

Комунікативні уміння – це набір здібностей, які допомагають людині ефективно спілкуватися з іншими людьми, а саме:

  1. Вміння слухати,
  2. Здатність розуміти,
  3. Можливість висловлювати свої думки та ідеї,
  4. Спроможність використовувати мовні та немовні засоби комунікації,
  5. Здатність вирішувати конфлікти та будувати відносини з іншими людьми.

Комунікативні навички – це практичний досвід, який людина отримує в процесі спілкування з іншими людьми.

Це може бути навичками мовлення, вмінням складати електронні листи, вести переговори, вирішувати конфлікти тощо.

“Вміння слухати” як комунікативне вміння та навичка

У сучасній психології, вміння слухати є одним із найважливіших комунікативних умінь.

Це не пасивний процес, а активна навичка, що включає повну зосередженість на співрозмовнику, сприйняття його слів, інтонації, емоцій та невербальних сигналів.

Активне слухання: Це свідоме зусилля, щоб почути не лише слова, а й їхнє значення. Воно включає перефразування слів співрозмовника, уточнювальні запитання та емоційне співпереживання.

Невербальне підтвердження: Це використання мови тіла, щоб показати, що ви уважно слухаєте. Наприклад, кивання головою, зоровий контакт і відповідна міміка.

Емоційна емпатія: Це вміння відчути та зрозуміти емоції іншої людини.

Розвиток цього вміння допомагає покращити стосунки, запобігти конфліктам та значно збагатити спілкування.

“Здатність розуміти” як комунікативне уміння та навичка

“Здатність розуміти” є ключовим комунікативним умінням, що виходить за межі простого слухання.

Це комплексна навичка, яка включає емпатію та вміння інтерпретувати не лише слова, а й емоції, мотиви та контекст, в якому відбувається спілкування і що дозволяє нам встановлювати глибший зв’язок з іншими.

Емпатія: Це здатність “відчувати” те, що переживає інша людина. Це допомагає нам розуміти її точку зору, почуття та потреби, навіть якщо вона не говорить про них прямо.

Інтерпретація невербальних сигналів: Це вміння “читати” мову тіла, міміку, інтонацію. Часто саме ці сигнали несуть основну інформацію.

Усвідомлення контексту: Це здатність розуміти, як ситуація, культура чи досвід людини впливають на її слова та поведінку.

Без здатності розуміти, спілкування може бути поверхневим і призводити до непорозумінь.

“Можливість висловлювати свої думки та ідеї” як комунікативне уміння і навичка

Здатність висловлювати свої думки та ідеї — це фундаментальна комунікативна навичка, що лежить в основі ефективного спілкування.

Це не просто вміння говорити, а здатність формулювати свої думки чітко, структуровано та переконливо.

У сучасній психології це вміння є ключовим для самовираження та побудови стосунків.

  1. Чіткість та ясність: Вміння уникати двозначності та складних фраз, щоб співрозмовник точно зрозумів вашу ідею.
  2. Структура: Це вміння послідовно вибудовувати свою розповідь. Наприклад, починати з основної ідеї, потім наводити аргументи та завершувати підсумками.
  3. Емоційна регуляція: Це вміння висловлювати свої думки, навіть якщо вони суперечливі, без надмірної агресії чи пасивності.

Розвиток цього вміння допомагає відчувати себе більш впевнено в спілкуванні, ефективно вирішувати конфлікти та досягати своїх цілей.

Спроможність використовувати мовні та немовні засоби комунікації

Спроможність використовувати мовні та немовні засоби комунікації є ключовою навичкою в сучасній психології.

Це не просто вміння говорити, а здатність ефективно поєднувати вербальні (слова) та невербальні (мова тіла, жести) засоби для передачі інформації, емоцій та намірів.

Це допомагає встановлювати глибший зв’язок і запобігати непорозумінням.

Вербальні засоби: Це слова, що ми використовуємо, і те, як ми їх говоримо (інтонація, швидкість мовлення).

Невербальні засоби: Це мова тіла, міміка, зоровий контакт, жести, постава. Вони часто передають емоції та ставлення більш точно, ніж слова.

Наприклад, якщо людина каже, що вона “в порядку”, але її обличчя напружене і вона уникає зорового контакту, ми отримуємо суперечливий сигнал, який свідчить про те, що вона насправді не в порядку.

Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

Здатність вирішувати конфлікти та будувати відносини з іншими людьми

Здатність вирішувати конфлікти та будувати стосунки з іншими людьми є ключовим комунікативним вмінням.

Це комплексний набір навичок, що включає емпатію, вміння слухати, висловлювати свої думки та домовлятися, що допомагає нам знаходити спільну мову та підтримувати гармонійні зв’язки.

Активне слухання: Щоб вирішити конфлікт, потрібно спершу зрозуміти позицію іншої сторони.

Емпатія: Це допомагає зрозуміти емоції та мотиви іншої людини, що знижує рівень напруги.

Вміння домовлятися: Це пошук компромісу, що задовольняє інтереси обох сторін.

Емоційна регуляція: Вміння контролювати свої емоції під час конфлікту

Важливість комунікативних умінь та навичок в особистому житті

Комунікативні уміння та навички є важливими для успішного особистого життя.

Здатність ефективно спілкуватися допомагає нам взаємодіяти з іншими людьми, розуміти їх потреби та почуття, вирішувати конфлікти та будувати гарні відносини з різними людьми.

Крім того, комунікативні уміння та навички є особливо важливими для підтримання здорових стосунків з близькими людьми.

Здатність ефективно спілкуватися з партнером, дітьми, родичами та іншими людьми важлива для збереження гармонії в сім’ї та підтримання довгострокових відносин.

Важливість комунікативних умінь та навичок в професійному житті

Комунікативні уміння та навички є ключовими для успішної кар’єри.

Здатність ефективно спілкуватися з колегами, клієнтами та керівництвом є необхідною для досягнення професійних цілей.

Крім того, комунікативні уміння та навички є важливими для побудови відносин зі співробітниками та для успішного виконання різних завдань у команді.

Навички комунікації також є необхідними для успішного проведення відкритих дверей та презентацій, ведення переговорів, управління конфліктами, а також для вирішення проблем, які можуть виникнути на робочому місці.

Комунікабельність як комунікативне уміння та навичка

У сучасній психології комунікабельність — це не просто вміння говорити, а комплексна особистісна риса, яка характеризується готовністю та схильністю до спілкування.

Це не стільки навичка, скільки вроджена або набута здатність легко та охоче вступати в контакт з іншими людьми, підтримувати розмову та почуватися комфортно в соціальних взаємодіях.

Комунікабельність є передумовою, що допомагає розвивати комунікативні навички.

Наприклад, комунікабельна людина швидше опанує навички активного слухання, емпатії та виразності, оскільки має природне бажання спілкуватися.

Некомунікабельна людина, попри те, що може мати добре розвинені навички спілкування, може уникати соціальних ситуацій.

Замкнутість в контексті комунікативних умінь та навичок

Замкнутість у контексті комунікативних умінь та навичок — це не просто відсутність бажання спілкуватися, а й труднощі у встановленні контакту та емоційному відкритті.

На відміну від інтроверсії, яка є рисою характеру, замкнутість може бути пов’язана з психологічними чинниками, такими як страх осуду, низька самооцінка або негативний досвід спілкування.

Замкнутість може значно ускладнювати розвиток таких навичок, як:

  • Емоційна виразність: Замкнутим людям складно ділитися своїми почуттями.
  • Активне слухання: Страх бути оціненим може заважати повноцінно зануритися в розмову.
  • Вирішення конфліктів: Замкнутість може призвести до уникнення конфліктів, замість їх конструктивного вирішення.

Замкнутість не є незмінною рисою. З нею можна працювати, розвиваючи комунікативні навички та підвищуючи свою самооцінку.

Як розвивати комунікативні уміння та навички?

Існує багато способів розвитку комунікативних умінь та навичок. Ось кілька з них:

Практикуйте активне слухання.

  • Слухайте уважно, що говорять інші люди, проявляйте інтерес до їхніх думок та ідей.
  • Встановлюйте зв’язок зі співрозмовником, задавайте запитання та проявляйте зацікавленість у спілкуванні.

Вдосконалюйте свої мовні навички.

  • Вивчайте граматику та правопис, підвищуйте словниковий запас, вправляйтеся в мовленні та вираженні думок.
  • Це допоможе вам ефективніше висловлювати свої ідеї та думки.

Вивчайте невербальну комунікацію.

  • Навчіться читати міміку, жести та інші ознаки невербальної комунікації.
  • Це допоможе вам краще розуміти інших людей та покращити власну невербальну комунікацію.

Вправляйтеся в публічному виступі.

  • Виступаючи перед аудиторією, ви можете практикувати навички мовлення та вдосконалювати комунікативні уміння.
  • Спробуйте виступати на різних заходах, наприклад, на мітингах, семінарах, конференціях та інших подіях.

Розвивайте свої соціальні навички.

  • Навчіться встановлювати контакт з іншими людьми, будувати відносини та спілкуватися в групі.
  • Це допоможе легше пристосовуватися до нових ситуацій та розвивати більш ефективні взаємовідносини з людьми.

Вивчайте інші мови. Вивчання інших мов допоможе зрозуміти інші культури та звичаї, а також покращить вашу міжнародну комунікацію.

Працюйте зі своєю самооцінкою.

  • Розвивайте самооцінку та довіряйте собі у спілкуванні з іншими людьми.
  • Це допоможе вам бути більш впевненими в собі та своїх комунікативних уміннях.

Комунікативні уміння та навички є необхідними для успішного особистого та професійного життя.

Інвестування часу та зусиль у розвиток комунікативних умінь та навичок може мати значний вплив на життєву кар’єру та особисте щастя.

Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

Комунікативні вміння і навички в різних психотерапевтичних підходах

У різних психотерапевтичних підходах комунікативні вміння й навички розглядаються не лише як інструменти, а й як ключові об’єкти терапевтичної роботи.

Терапевт допомагає клієнту не лише покращити свої навички, а й усвідомити, як його комунікативні патерни впливають на його життя та стосунки.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

У КПТ комунікативні навички розглядаються як поведінка, яку можна змінити. Терапевт навчає клієнта конкретним соціальним навичкам, таким як активне слухання, уміння відстоювати свої права (асертивність) та розв’язувати конфлікти.

Психоаналітична терапія

У цьому підході комунікативні навички розглядаються як прояв несвідомих конфліктів. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як його комунікативні патерни (наприклад, замкнутість або агресивність) пов’язані з травмами дитинства або іншими несвідомими проблемами.

Гештальт-терапія

Гештальт-терапія зосереджена на усвідомленні процесу спілкування “тут і зараз”. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як він взаємодіє з іншими, як він уникає контакту або, навпаки, занадто напружений у спілкуванні.

Роль психолога у розвитку комунікативних вмінь та навичок

У сучасному світі, де спілкування є ключовим для успіху, роль психолога у розвитку комунікативних вмінь та навичок є надзвичайно важливою.

Психолог допомагає людям не просто покращити свої навички, а й усвідомити, як їхні комунікативні патерни впливають на їхнє життя та стосунки.

Це може бути робота як з окремими людьми, так і з групами

Діагностика

Психолог проводить діагностику, щоб виявити, які саме комунікативні навички потребують розвитку.

Це може бути нездатність висловлювати свої думки, труднощі з активним слуханням, або схильність до уникнення конфліктів.

Терапія

Психолог допомагає клієнту усвідомити причини його комунікативних проблем. Наприклад, замкнутість може бути пов’язана з низькою самооцінкою, а агресивність — з несвідомим страхом.

Терапевт допомагає знайти корінь проблеми та працювати з ним.

Навчання навичкам

Психолог навчає конкретним навичкам для покращення спілкування, таким як асертивність (вміння відстоювати свої права), емпатія, активне слухання та вирішення конфліктів.

Підсумки

Здатність ефективно спілкуватися з іншими людьми допомагає взаємодіяти з ними та вирішувати проблеми у багатьох сферах життя.

Навички комунікації є особливо важливими для успішної кар’єри, оскільки допомагають людям вести переговори, вирішувати конфлікти, будувати взаємовідносини зі співробітниками та клієнтами.

Більш того, здатність ефективно спілкуватися з колегами допомагає людям отримувати просування в кар’єрі та здобувати нові можливості.

З психологічної точки зору, розвитку комунікативних умінь та навичок можна досягти через такі основні способи:

  1. Практикування активного слухання,
  2. Вдосконалення мовленнєвих навичок,
  3. Вивчення невербальної комунікації,
  4. Вправляння в публічних виступах,
  5. Розвиток соціальних навичок,
  6. Вивчання іноземних мов,
  7. Робота зі своєю самооцінкою

У цьому світі, де спілкування стає все важливішим, здатність ефективно спілкуватися є ключем до успіху та щастя в особистому та професійному житті.

Розвивайте свої комунікативні уміння та навички, і ви отримаєте значний приріст у вашому житті.

Підбір психолога

Щоби проконсультуватися щодо комунікативних умінь та навичок у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або оберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Психічні процеси

6 867

Психічні процеси — це динамічні, функціональні акти психіки, які забезпечують відображення зовнішньої та внутрішньої дійсності та регулюють поведінку людини.

Вони є основними елементами психічної діяльності, які протікають у часі та забезпечують зв’язок людини зі світом.

У сучасній психології психічні процеси традиційно поділяють на три основні групи: когнітивні, емоційно-вольові та інтегративні (свідомість).

В широкому розумінні, психічні процеси – це складний і багатогранний феномен, який описує різні аспекти мислення, сприйняття, уваги, пам’яті, мовлення та інших процесів, які пов’язані з роботою мозку.

Далі у цій статті я охаратеризую основні типи психічних процесів, їх характеристики та взаємозв’язки, а також їх вплив на поведінку і сприйняття світу через призму сучасної теорії та багатолітньої практики роботи з ними у психотерапетичних процесах.

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Класифікація психічних процесів

Психічні процеси – це складний та багатогранний феномен, який не лише описує різні аспекти мислення, сприйняття, уваги, пам’яті, мовлення та інших когнітивних процесів, які пов’язані з роботою мозку, а включає також дві інші групи.

Когнітивні (пізнавальні) процеси

Ці процеси відповідають за отримання, переробку, зберігання та використання інформації про світ і самого себе. Вони є основою навчання та розумової діяльності.

  • Відчуття (Sensation): Первинне відображення окремих властивостей об’єктів (колір, звук, запах) при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття.
  • Сприйняття (Perception): Цілісне відображення об’єктів і явищ дійсності. Забезпечує організацію та інтерпретацію відчуттів (наприклад, бачити не просто колірні плями, а “стіл” чи “книгу”).
  • Пам’ять (Memory): Процес запам’ятовування, зберігання та відтворення набутого досвіду та інформації. Включає сенсорну, короткочасну та довготривалу пам’ять.
  • Увага (Attention): Процес спрямованості та зосередженості психічної діяльності на певному об’єкті, що забезпечує чітке та повне відображення.
  • Мислення (Thinking): Вищий пізнавальний процес, що дозволяє відображати суттєві зв’язки та відносини між предметами та явищами, формувати поняття та вирішувати проблеми.
  • Уява (Imagination): Процес створення нових образів та ідей на основі попереднього досвіду. Є основою для творчості.

Емоційно-вольові процеси

Ці процеси регулюють ставлення людини до себе, інших та навколишньої дійсності, а також забезпечують саморегуляцію та активну діяльність.

Емоції та почуття (Emotions & Feelings)

Процеси суб’єктивного відображення ставлення людини до світу та задоволення її потреб.

Емоції (короткочасні, ситуативні) та почуття (стійкі, соціально зумовлені, як-от любов чи патріотизм) мотивують поведінку.

Воля (Will)

Процес свідомої регуляції поведінки, пов’язаний із подоланням внутрішніх та зовнішніх перешкод для досягнення поставленої мети.

Вольові якості включають рішучість, наполегливість, самоконтроль.

3. Свідомість (інтегративні процеси)

Свідомість не є окремим процесом, а радше найвищим рівнем інтеграції всіх психічних процесів, що забезпечує суб’єктивне переживання світу.

Самосвідомість (Self-Consciousness) – процес усвідомлення себе як окремої особистості, відокремленої від світу. Включає усвідомлення своїх думок, почуттів та поведінки.

Психічні процеси тісно взаємопов’язані: наприклад, сприйняття (когнітивний) може викликати емоційну реакцію (емоційний), а досягнення мети (вольовий процес) вимагає мислення та пам’яті.

Взаємозв’язки між психічними процесами

Психічні процеси взаємодіють один з одним, тому важливо розуміти їх взаємозв’язки.

Наприклад, сприйняття залежить від рівня уваги та пам’яті, а увага може впливати на робочу пам’ять та мислення.

Довготривала пам’ять також може бути пов’язана з мисленням, оскільки ми використовуємо збережену інформацію для розв’язання проблем та прийняття рішень.

Мовлення та мислення також взаємопов’язані, оскільки мовлення впливає на думки та ідеї, а мислення – на мовлення та спосіб висловлювання.

Окрім цього, психічні процеси можуть бути пов’язані з емоціями та настроєм людини.

Наприклад, емоції можуть впливати на увагу та сприйняття, а настрій – на здатність до розв’язання проблем та прийняття рішень.

Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

Вплив психічних процесів на поведінку та сприйняття світу

Психічні процеси мають значний вплив на нашу поведінку та сприйняття світу.

Наприклад, наші процеси сприйняття можуть впливати на те, як ми розуміємо світ навколо нас, та на нашу здатність взаємодіяти з ним.

Увага може впливати на нашу здатність до розв’язання задач та досягнення цілей.

Пам’ять важлива для поведінки та сприйняття світу. Наприклад, довготривала пам’ять може допомогти нам уникнути помилок та вирішити проблеми, які вже виникали у нашому житті.

Мислення також має велике значення для поведінки та сприйняття світу.

Наприклад, логічне мислення допомагає розв’язати складні завдання та прийняти правильні рішення, а творче мислення може допомогти нам знайти нові рішення та ідеї.

Мовлення також впливає на нашу поведінку та сприйняття світу.

Наприклад, мовлення може впливати на здатність до спілкування та взаємодії з іншими людьми, а також на здатність до вирішення проблем та досягнення цілей.

Психічні розлади та їх вплив на психічні процеси

Розлади психіки впливають на психічні процеси та поведінку людини, тому важливо розуміти їх взаємозв’язки та наслідки.

Дослідження психічних процесів та їх взаємодії допомагають розробити ефективні методи лікування розладів психіки та покращити якість життя людей.

Наприклад, розвиток когнітивно-поведінкової терапії, яка базується на дослідженнях психічних процесів, дозволяє успішно лікувати різні розлади, такі як депресія, тривожність та фобії.

Ця терапія допомагає людям зрозуміти та змінити негативні думки та переконання, що знижує рівень тривоги та депресії.

Діагностика психічних процесів

Діагностика психічних процесів — це комплекс методів, спрямованих на кількісну та якісну оцінку індивідуальних особливостей перебігу пізнавальних, емоційних та вольових функцій людини.

На практиці, вона є основою для клінічної психології, нейропсихології, профорієнтації та педагогічної психології.

Діагностика когнітивних (пізнавальних) процесів

Цей напрямок найчастіше використовує стандартизовані тести та експериментальні методики.

Мислення та інтелект

Призначені для оцінки рівня інтелектуального розвитку, виявлення порушень мислення (наприклад, розірваність чи резонерство).

  • Тести Векслера (WAIS, WISC) — вимірюють вербальний та невербальний інтелект.
  • Прогресивні матриці Равена — оцінюють невербальний логічний висновок та абстрактне мислення.
  • Методика “Виключення зайвого” — діагностика здатності до узагальнення та класифікації
  • тощо

Пам’ять

Призначення: Виявлення дефіциту пам’яті, оцінка її обсягу та стійкості.

  • Методика “10 слів” (Лурія) — оцінка слухової та смислової пам’яті, втоми.
  • Піктограми — оцінка опосередкованої пам’яті та символізації.
  • Тести на обсяг та швидкість запам’ятовування (зокрема, зорової та оперативної пам’яті)
  • тощо

Увага

Призначення: Діагностика дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), оцінка рівня втоми.

  • Коректурні проби (таблиці Шульте) — вимірюють обсяг, стійкість та концентрацію уваги.
  • Тести на переключення та розподіл уваги — оцінка здатності одночасно виконувати кілька завдань.
  • тощо

Сприйняття

Призначення: Виявлення порушень зорового гнозису (в нейропсихології).

  • Тест “Недописані фігури” — оцінка цілісності сприйняття.
  • Тест Бендера — оцінка зорово-моторної координації та гештальт-сприйняття
  • тощо

Діагностика емоційно-вольових процесів психіки

Ці процеси діагностуються переважно за допомогою опитувальників та проєктивних методів, оскільки вони є суб’єктивними.

Емоції та емоційний стан:

Призначення: Виявлення порушень емоційної сфери (депресія, тривога), оцінка стресостійкості.

  • Опитувальник Шкала тривожності Спілбергера-Ханіна (ситуативна та особистісна тривожність),
  • Опитувальник Шкала депресії Бека (BDI),
  • Опитувальник Айзенка (PEN-модель) — оцінка нейротизму.
  • Проєктивний метод Тест Люшера (колірний вибір) — оцінка актуального емоційного стану та потреб,
  • Проєктивний метод Тест Сонді (портретний вибір).

Воля та саморегуляція:

Призначені для оцінки рівня самоконтролю, рішучості та наполегливості, що важливо у профорієнтації та коучингу.

  • Методики на оцінку локусу контролю (інтернальний/екстернальний),
  • Спостереження за поведінкою у складних умовах (готовність до подолання перешкод).

Нейропсихологічна діагностика (інтегративний підхід)

Нейропсихологічна діагностика (за школою Лурії) — це якісний аналіз, що оцінює не лише кінцевий результат, а й спосіб виконання завдання та порушення психічних функцій, пов’язані з локальними ураженнями мозку.

Метод: Комплекс проб для оцінки праксису (довільні рухи), гнозису (сприйняття), мовлення та вищих психічних функцій з метою топічної діагностики (визначення зони ураження мозку).

Значення: Незамінна для роботи з черепно-мозковими травмами, інсультами, деменцією та для розуміння нейробіологічних основ СДУГ чи дислексії.

Діагностика психічних процесів завжди має бути комплексною — результати тестів тлумачаться лише в контексті клінічного інтерв’ю та історії життя клієнта.

Психічні процеси і психотерапевтичний процес

Психотерапевтичний процес — це, по суті, цілеспрямована модифікація та оптимізація дисфункціональних психічних процесів клієнта.

На практиці, успіх терапії залежить від здатності клієнта використовувати свої когнітивні, емоційні та вольові процеси для досягнення змін.

Когнітивні процеси у психотерапії

У терапії когнітивні процеси є як об’єктом змін, так і інструментом для їх досягнення, зокрема, варто зазначити:

Мислення

Проблема: Клієнти часто мають когнітивні викривлення (чорно-біле мислення, катастрофізація, надмірне узагальнення), які підтримують їхні симптоми (особливо в тривозі та депресії).

Терапевтична мета: У Когнітивно-поведінковій терапії (КПТ) та Схема-терапії відбувається когнітивна реструктуризація — ідентифікація, оспорювання та заміна дисфункціональних думок на більш адаптивні.

Пам’ять:

Проблема: Травматичний досвід може бути дисоційований (блокований) або, навпаки, нав’язливо відтворюватися (флешбеки при ПТСР).

Терапевтична мета: У Травматерапії (EMDR, Пролонгована експозиція) мета полягає у переробці травматичних спогадів, інтегруючи їх у загальну, не загрожуючу, автобіографічну пам’ять.

Увага:

Проблема: Вибіркова увага до негативних стимулів (загроза, критика) підтримує тривожність. При СДУГ порушена стійкість та концентрація уваги.

Терапевтична мета: Техніки Майндфулнес (Усвідомленості) спрямовані на тренування неоцінюючої уваги до поточного моменту, що знижує емоційну реактивність.

Емоційні процеси (емоції, почуття)

Емоції є основною мішенню терапії, оскільки вони сигналізують про задоволення або незадоволення потреб.

Проблема: Емоційна дисрегуляція (неконтрольований гнів, інтенсивний страх), блокування емоцій (алекситимія) або неадекватність емоційних реакцій.

Терапевтична мета:

  • Ідентифікація: Навчити клієнта називати та розуміти свої емоції.
  • Валідація: Визнати емоції клієнта нормальними та виправданими в контексті його досвіду.
  • Регуляція: Надати набір навичок (як у Діалектичній поведінковій терапії) для зниження інтенсивності емоцій без їхнього пригнічення.
  • Вираження: Допомогти клієнту здорово виражати складні почуття (наприклад, гнів) без руйнування стосунків чи самосаботажу.

Вольові процеси психіки і терапія (саморегуляція, мотивація)

Вольові процеси визначають активність клієнта та його здатність впроваджувати зміни в життя.

Проблема: Абулія (втрата волі) при депресії, імпульсивність (слабкий самоконтроль), опір змінам.

Терапевтична мета:

  • Мотивація: З’ясувати внутрішні цінності клієнта, які можуть стати джерелом волі.
  • Самоефективність: Зміцнити віру клієнта у власну здатність досягати цілей (особливо важлива в соціально-когнітивних підходах).
  • Наполегливість: У малих кроках тренувати здатність долати дискомфорт і дотримуватися плану (наприклад, виконувати домашні завдання, попри опір).

Психотерапія успішна, коли клієнт перетворює неусвідомлені, автоматичні та дисфункціональні психічні процеси на свідомі, гнучкі та адаптивні інструменти, якими він може керувати.

Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

Самостійна робота з психічними процесами

Самостійна робота з психічними процесами — це свідоме використання психологічних технік для модифікації, регуляції та оптимізації власних пізнавальних (когнітивних), емоційних та вольових функцій.

Це активний шлях до саморозвитку та підвищення психологічної стійкості.

Робота з когнітивними процесами

Ці методи спрямовані на підвищення якості інформаційної обробки та гноблення дисфункціональних думок.

Когнітивна Реструктуризація (Само-КПТ):

Проблема: Автоматичні негативні думки та когнітивні викривлення (катастрофізація, усе або нічого).

Методи:

  • Ідентифікація (запис негативної думки),
  • Оспорювання (пошук доказів “за” і “проти” цієї думки) та
  • Заміна (формулювання більш реалістичної та адаптивної думки).

Тренування Уваги (Майндфулнес):

Проблема: Блукання розуму, реактивність, зацикленість на тривожних думках.

Метод: Формальна медитація або уважне спостереження за одним об’єктом (диханням, звуками, відчуттями в тілі) без оцінки. Це підвищує стійкість уваги та знижує емоційну реактивність.

Розвиток мислення: Активне читання, вивчення нового, вирішення логічних задач, які стимулюють критичне мислення та гнучкість розуму.

Робота з емоційними процесами (емоційна регуляція)

Ці методи допомагають усвідомити, прийняти та керувати інтенсивністю емоцій.

Називання Емоцій (Affect Labeling):

Проблема: Відчуття “емоційного хаосу” або перевантаження.

Метод: У момент інтенсивної емоції словесно назвати її (“Я відчуваю сильний гнів”, “Це сором”).

Дослідження показують, що вербалізація знижує активацію мигдалеподібного тіла, зменшуючи інтенсивність емоції.

Ведення щоденника почуттів: Регулярний запис подій, пов’язаних з ними думок та емоційних реакцій (інтенсивність, тип емоції). Це підвищує самосвідомість і допомагає виявити тригери.

Техніки Заземлення (Grounding):

Проблема: Панічні атаки, інтенсивна тривога, флешбеки.

Метод: Переведення фокусу уваги від внутрішнього хаосу на зовнішню реальність (наприклад, техніка “5-4-3-2-1”: назвати 5 речей, які бачиш, 4, які відчуваєш, 3, які чуєш, 2, які пахнуть, 1, яку смакуєш).

Робота з вольовими процесами

Ці методи зміцнюють здатність до самоконтролю, рішучості та досягнення цілей.

Планування та Структурування:

  • Проблема: Прокрастинація, імпульсивність, втрата мотивації.
  • Метод: Використання SMART-цілей, розбиття великих завдань на малі, керовані кроки. Планування допомагає “звільнити” волю від постійного прийняття рішень.

Створення звичок: Воля менше задіяна у звичній поведінці.

Свідоме формування рутин (наприклад, ранковий ритуал, регулярні фізичні вправи) перетворює складні вольові акти на автоматичну поведінку.

Практика самоконтролю:

Визначення слабких місць (коли виникає імпульс) та свідоме відкладення реакції (наприклад, дати собі 10 секунд перед тим, як відповісти з гнівом або з’їсти щось).

Самостійна робота з психічними процесами вимагає наполегливості та дисципліни, але саме вона є основою для тривалого особистісного розвитку.

Підсумки

Отже, розуміння психічних процесів та їх взаємозв’язків допомагає зрозуміти, як працює мозок та як впливає на поведінку та сприйняття світу.

Це може бути корисно в різних контекстах, від покращення особистих відносин до розв’язання складних проблем та досягнення успіху в кар’єрі.

Окрім того, фахівці у Просторі Психологів вважають, що дослідження психічних процесів безумовно є важливим кроком до розуміння та лікування розладів психіки.

Підбір фахівців

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “дитячий психолог”, “сімейний психолог” і “арт-терапевт” тощо

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Психологічна допомога подружній парі

27 057

Психологічна допомога подружній парі, або сімейна (подружня) терапія, є спеціалізованим видом психотерапії, що фокусується на взаєминах між партнерами.

Мета цієї допомоги — покращити спілкування, вирішити наявні конфлікти та відновити емоційну близькість, розглядаючи пару як єдину систему.

Психологічна допомога подружній парі, або сімейна (подружня) терапія, займає критично важливе та унікальне місце у спектрі психологічних послуг.

Вона виділяється серед інших видів терапії своїм фокусом, підходами та кінцевими цілями.

Далі я загально охарактеризую психологічну проблематику парної терапії через призму сучасної теорії та місткого досвіду її проведення за період професійної практики.

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Місце парної терапії в спектрі послуг

Характеризується такими параметрами як системний фокус, профілактика соціальних проблем та мостом між індивідуальною та груповою роботою.

Системний фокус (ключова відмінність)

На відміну від індивідуальної терапії, яка працює з внутрішніми проблемами однієї людини, подружня терапія фокусується на “системі” — динаміці взаємин між двома партнерами.

Проблема розглядається не як патологія одного з партнерів, а як продукт дисфункції їхньої взаємодії.

Це вимагає від терапевта спеціальних знань системної теорії.

Профілактика соціальних проблем

Подружня терапія є важливим інструментом для стабілізації сім’ї, що, своєю чергою, позитивно впливає на психічне здоров’я дітей (якщо вони є) і на загальну соціальну стабільність.

Вона часто виступає як кризова інтервенція під час розлучення, зради або інших серйозних подій.

Міст між індивідуальною та груповою роботою:

Парна терапія поєднує елементи обох: це фокусована робота (як індивідуальна), але водночас це і динамічна взаємодія (як групова).

Терапевт допомагає партнерам перекласти індивідуальні інсайти на мову стосунків.

Сучасна актуальність парної психотерапії

У сучасному світі, де нормою стало подовження життя та більші очікування від партнерства (не лише як економічного, а й як емоційного союзу), роль подружньої терапії зростає.

Вона допомагає парам передомовитися про нові ролі, налагодити ефективну емоційну комунікацію та керувати конфліктами, спричиненими сучасним ритмом життя.

Сучасна актуальність парної психотерапії (подружньої або сімейної терапії) є надзвичайно високою і зумовлена глибокими соціальними, культурними та економічними змінами, що відбулися у світі.

Зміна очікувань від шлюбу

У сучасному суспільстві очікування від партнера зросли в рази.

Шлюб більше не розглядається лише як економічний чи соціальний союз; сьогодні від нього очікують емоційної близькості, особистісного зростання, дружби та пристрасті.

Цей тиск на стосунки призводить до того, що пари частіше стикаються з розчаруванням і потребою у професійній допомозі, щоб впоратися з цими складними вимогами.

Складність сучасного життя

Високі темпи життя, кар’єрні амбіції та фінансовий тиск створюють хронічний стрес, який пара переносить у свої стосунки.

Баланс “робота-життя”: Терапія допомагає парам керувати конфліктом між кар’єрою та сім’єю.

Технології та зв’язок: Терапія допомагає вирішувати проблеми, спричинені цифровою дистанцією та залежністю від гаджетів.

Збільшення тривалості життя

Оскільки люди живуть довше, їхні стосунки мають витримати набагато довший термін. Пара, яка почала спільне життя в 25 років, може бути разом 50–60 років.

Це вимагає постійної передомовлення ролей та цілей (наприклад, після виходу на пенсію), для чого необхідні інструменти, які надає терапія.

Доступність і дестигматизація

Парна терапія поступово виходить зі “стигми” і стає соціально прийнятним інструментом для підтримки психічного здоров’я та стосунків, так само як звернення до лікаря при фізичній хворобі.

Ці чинники роблять парну психотерапію не розкішшю, а необхідним інструментом для підтримки довготривалих, здорових та задовільних стосунків у сучасному світі.

Ключові цілі психологічної допомоги парам

На практиці, до ключових цілей парної психотерапії, більшою чи меншою, але завжди належать:

  1. Покращення комунікації,
  2. Вирішення конфліктів,
  3. Відновлення близькості
  4. Усвідомлення динаміки стосунків.

Далі про кожну з них у кількох словах, окремо через призму сучасної теорії та багатолітньої практики.

Покращення комунікації у парі

Покращення комунікації є центральною та найважливішою ціллю парної терапії, оскільки більшість конфліктів і проблем у стосунках виникають через неефективне або деструктивне спілкування.

Мета терапії — перетворити спілкування з джерела напруги на інструмент для розуміння та близькості.

Парна терапія фокусується на зміні трьох основних аспектів комунікації:

Активне слухання та емпатія

Терапевт навчає партнерів не просто чекати своєї черги говорити, а активно слухати та справді чути іншу сторону.

Техніка перефразування: Партнер має повторити своїми словами, що він почув, щоб переконатися в правильності розуміння.

Емпатичне підтвердження: Навіть якщо ви не згодні, висловлюється визнання почуттів партнера: “Я бачу, що ця ситуація викликала у тебе сильне розчарування.”

Конструктивне вираження потреб та почуттів

Терапія допомагає перейти від звинувачень до вираження власних почуттів і потреб.

“Я-повідомлення”: Замість “Ти мене ніколи не слухаєш!” (звинувачення), партнери вчаться говорити: “Я відчуваю себе самотнім і неважливим, коли ти не слухаєш мене ввечері” (вираження почуття).

Пряме висловлення потреб: Встановлюється звичка просити про те, що потрібно, замість того, щоб очікувати, що партнер “сам здогадається”.

Усвідомлення деструктивних патернів

Терапевт допомагає парі ідентифікувати так звані “негативні цикли взаємодії” — повторювані, руйнівні сценарії, які вони несвідомо розігрують (наприклад, цикл “критика-відсторонення”). Усвідомлення цього циклу є першим кроком до його розриву та заміни на здоровіші моделі.

Покращення комунікації є ключем до відновлення довіри та емоційної близькості, що є основою для вирішення всіх інших проблем у стосунках.

Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

Вирішення конфліктів у парі

Вирішення конфліктів є критично важливою ціллю парної терапії.

Терапевт не просто допомагає “залагодити” поточну суперечку, а навчає пару конструктивним навичкам та здоровим патернам взаємодії, щоб вони могли самостійно керувати майбутніми розбіжностями.

Зміна деструктивних циклів

Терапія спрямована на виявлення та припинення негативних циклів взаємодії — повторюваних руйнівних сценаріїв, які виникають під час конфлікту. Найпоширеніші цикли:

  • “Критика – Відсторонення”: Один партнер критикує або вимагає, а інший — віддаляється, уникає розмови або замикається.
  • “Ескалація”: Коли обидва партнери відповідають на підвищення голосу або агресію ще більшою агресією, що призводить до руйнівних сварок.

Терапевт допомагає парі усвідомити цей цикл і навчитися зупиняти його, перш ніж він призведе до емоційного вибуху.

Перехід до “Я-повідомлень”

Замість того, щоб звинувачувати партнера (“Ти завжди…”), пари вчаться висловлювати свої почуття та потреби через “Я-повідомлення”. Це знімає захисну реакцію і відкриває шлях до діалогу.

Приклад: Замість “Ти мене ніколи не слухаєш!” сказати: “Я почуваюся самотнім і неважливим, коли ти не слухаєш мене. Мені потрібна твоя увага, коли я говорю про важливе.”

Навичка емоційної регуляції та компромісу

Терапія розвиває здатність керувати емоціями під час напружених моментів.

“Тайм-аут”: Встановлення правил, які дозволяють партнерам взяти паузу, коли емоції зашкалюють, щоб повернутися до обговорення пізніше зі “світлою головою”.

Виявлення глибинних потреб: Конфлікт рідко буває про те, за що сваряться на поверхні (наприклад, немитий посуд).

Терапевт допомагає виявити, що стоїть за сваркою: потреба у повазі, безпеці чи визнанні. Вирішивши глибинну потребу, поверхневі конфлікти зникають.

Вирішення конфліктів у парній терапії перетворює розбіжності з руйнівної сили на можливість для поглиблення розуміння та близькості.

Відновлення близькості в парі

Відновлення близькості є фундаментальною і часто кінцевою ціллю парної терапії.

Близькість у стосунках — це не лише про фізичний аспект, а насамперед про безпечний емоційний зв’язок, довіру та взаємну вразливість.

На практиці, коли пари звертаються по допомогу, вони часто відчувають емоційну відчуженість або самотність у стосунках, і терапія спрямована на подолання цієї дистанції.

Відновлення емоційної безпеки

Близькість неможлива без довіри. Часто негативні цикли взаємодії (наприклад, сварки, критика, відсторонення) руйнують це відчуття безпеки.

Терапевт допомагає парі:

Припинити руйнівну поведінку: Це означає припинити звинувачення, презирство та оборонну позицію, які блокують емоційний зв’язок.

Створити простір для вразливості: Партнери вчаться відкриватися і ділитися своїми справжніми страхами, потребами та болем без страху бути знеціненими чи відкинутими.

Ідентифікація та вираження потреб у прив’язаності

Емоційно-фокусована терапія (ЕФТ) особливо акцентує увагу на цьому. Вона розглядає конфлікти як замасковані крики про зв’язок.

Виявлення первинних емоцій: За гнівом чи відстороненням часто приховуються первинні емоції — страх, смуток, почуття, що ти недостатньо хороший.

Формування “нової мови”: Терапевт допомагає партнерам висловити свою потребу у зв’язку прямо, а не через критику.

Наприклад, замість того, щоб звинувачувати: “Ти ніколи не проводиш зі мною час!”, сказати: “Я сумую за тобою, і мені страшно, що я тобі більше не важлива. Мені потрібен час наодинці з тобою, щоб почуватися коханою”.

Узгодження інтимності та спільних цілей

Відновлення близькості також включає фізичну та спільну діяльність:

Сексуальна близькість: Робота над фізичною інтимністю, яка часто страждає через емоційну дистанцію.

Спільна візія: Обговорення та узгодження спільних цілей на майбутнє (фінанси, діти, хобі). Спільні цілі створюють відчуття команди, що є невід’ємною частиною близькості.

Відновлення близькості у терапії — це процес переходу від блокування емоцій до спільного співпереживання та створення безпечного притулку одне для одного.

Усвідомлення динаміки стосунків пари

Усвідомлення динаміки стосунків пари є ключовою та інтегративною ціллю парної терапії, особливо в системному та емоційно-фокусованому підходах.

Ця ціль означає не просто розуміння проблем, а здатність пари побачити загальний, повторюваний патерн своєї взаємодії та зрозуміти, як цей патерн підтримує їхні конфлікти та відчуженість.

Ідентифікація негативних циклів взаємодії

Терапевт допомагає парі ідентифікувати їхній “танець” — деструктивний, замкнутий цикл, який вони несвідомо повторюють.

Це може бути, наприклад, цикл “Погоня-Відсторонення”: один партнер (Погоня) вимагає близькості та емоційного підтвердження, а інший (Відсторонення) реагує на цей тиск, віддаляючись і замикаючись.

Усвідомлення: Пара починає бачити, що не один партнер є проблемою, а сам цикл є ворогом.

Розуміння ролей та правил

Терапія виявляє негласні правила та ролі, які партнери взяли на себе, часто успадковані з їхніх власних сімей:

Ролі: Хто є “винуватцем”, “жертвою”, “рятівником”, “емоційним ініціатором” тощо.

Правила: Наприклад, правило: “Якщо я злюся, я маю замовкнути”, або “Я не можу показувати свою вразливість, бо це небезпечно”.

Усвідомлення цих ролей та правил дозволяє парі вирішити, чи хочуть вони продовжувати жити за цими старими, часто дисфункціональними, сценаріями.

Зв’язок між минулим і сьогоденням

Терапія допомагає зрозуміти, як індивідуальний досвід кожного партнера (особливо досвід прив’язаності в дитинстві) впливає на їхню теперішню динаміку.

Наприклад, якщо партнер у дитинстві відчував, що його емоційні потреби ігнорувалися, у стосунках він може стати “Погонею”, яка постійно вимагає уваги.

Усвідомлення динаміки стосунків дає парі нову мову для опису своїх проблем, переводячи їх із площини “Хто винен?” у площину “Що з нами відбувається?”, що є необхідною умовою для змін.

Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

Терапевтичні підходи психологічної допомоги для пар

Терапевтичні підходи для психологічної допомоги подружнім парам значно еволюціонували і сьогодні зосереджені насамперед на системному та емоційному функціонуванні стосунків. Найбільш ефективними та науково обґрунтованими підходами є:

Емоційно-фокусована парна терапія (ЕФТ)

ЕФТ (Emotionally Focused Therapy, розроблена Сью Джонсон) є одним із найбільш досліджень і успішних підходів. Її центральний фокус — емоційний зв’язок і теорія прив’язаності.

Фокус: Виявлення та зміна негативних циклів взаємодії (наприклад, “критика–відсторонення”), які партнери несвідомо повторюють. Ці цикли розглядаються як протести проти втрати зв’язку.

Мета: Створення надійного емоційного зв’язку та безпечної прив’язаності, щоб партнери могли відкрито висловлювати свої потреби в близькості, комфорті та безпеці.

Терапія Гоптмана для пар (Gottman Method)

Цей підхід, розроблений Джоном і Джулією Гоптман, ґрунтується на десятиліттях досліджень, що дозволили виявити, які патерни поведінки призводять до розлучення, а які – до успішного шлюбу.

Фокус: Виявлення “Чотирьох вершників Апокаліпсису” (критика, презирство, захист, відсторонення) та навчання пари практичним навичкам для їх заміни.

Мета: Побудова “Міцної будівлі стосунків”, що включає налагодження дружби, управління конфліктами та створення спільного сенсу.

Системна сімейна терапія

Цей підхід розглядає проблеми пари не як індивідуальні провини, а як наслідок дисфункції всієї сімейної системи або порушення правил і ролей у цій системі.

Фокус: Дослідження того, як сімейні історії (батьківські сценарії, досвід власних сімей) впливають на поточні стосунки пари.

Мета: Зміна правил взаємодії в системі, щоб партнери могли зайняти здоровіші, більш автономні позиції.

Когнітивно-поведінкова терапія для пар (КПТ-П)

КПТ для пар фокусується на поведінкових та когнітивних змінах.

Фокус: Ідентифікація та зміна нереалістичних очікувань або негативних думок партнерів одне про одного, а також навчання комунікативним навичкам.

Мета: Збільшення позитивних взаємодій (наприклад, обмін компліментами) та зменшення негативних.

Вибір підходу залежить від природи проблем пари та особистих уподобань терапевта. У більшості випадків терапевти використовують інтегративний підхід, поєднуючи техніки з різних шкіл

Підсумки

В процесі психологічної допомоги парам психолог підказує партнерам як навчитися активно слухати одне одного, висловлювати свої почуття та потреби без звинувачень (техніка “Я-повідомлень”) і розуміти невербальні сигнали.

Пара вчиться бачити конфлікт не як битву, а як можливість для зростання та пошуку компромісу, позаяк майстерний психотерапевт допомагає обом сторонам ідентифікувати глибинні причини суперечок (наприклад, неспівпадіння очікувань).

Робота на парнії терапії буває спрямованою і на подолання емоційної відчуженості, відновлення довіри та інтимності, а також на узгодження спільних цілей та цінностей.

Загалом, психолог для пари допомагає зрозуміти, які ролі учасники несвідомо виконують в парі, і як їхні індивідуальні проблеми чи травми впливають на спільне життя.

Підбір психолога для пар

Щоби проконсультуватися щодо психологічної допомоги для пар у вашому випадку чи в контексті стосунків у парі небайдужих вам людей, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Психоневролог

4 386

Термін “психоневролог” є застарілим і фактично не використовується в сучасній українській медицині та психології як окрема спеціальність.

Він виник у часи, коли психіатрія та неврологія не були чітко розмежовані, але ще подекуди вживається й сьогодні в розумінні “поєднаного фахівця у сфері психо- та неврології”.

Через призму сучасної психології та медицини, функції, які раніше міг виконувати психоневролог, розподілені між двома окремими та високоспеціалізованими лікарями: психіатром та неврологом.

Термін “психоневролог” використовувався в період, коли психіатрія та неврологія не були чітко розділені, відтак чимало відомих вчених того часу, які працювали на стику цих дисциплін, часто могли ідентифікувати себе як “психоневрологи” або їхня діяльність класифікувалась таким чином.

Далі в цій статті я охарактеризую проблематику сучасного вживання і відтінків змісту, що вкладаються у цей термін клієнтами та/чи спеціалістами через призму сучасної теорії і місткої практики надання психологічної допомоги “психоневрологічним” клієнтам.

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Сучасна інтерпретація “психоневрологічних розладів”

Стани, які раніше міг лікувати “психоневролог” і які відносили до “психоневротичних розладів” (наприклад, хронічна тривога, неврози, функціональні соматичні симптоми), тепер знаходяться в компетенції психіатра та/або клінічного психолога (психотерапевта).

У сучасній системі охорони здоров’я, коли йдеться про проблеми, що зачіпають і тіло, і психіку (як це було в понятті “психоневроз”), пацієнт потребує комплексного підходу та співпраці між неврологом (для виключення органічної патології) та психіатром/психологом (для роботи з психічними та емоційними проявами).

Невролог (Neurologist)

Невролог займається органічними захворюваннями нервової системи.

Його фокус — фізичні, структурні та функціональні порушення мозку, спинного мозку та периферичної нервової системи.

ФункціяПриклади станів
ДіагностикаФізичні симптоми, що виникають через ураження нервової системи.
ЛікуванняМігрень, епілепсія, інсульт, розсіяний склероз, остеохондроз із неврологічними проявами.

Психіатр (Psychiatrist)

Психіатр займається діагностикою та лікуванням психічних розладів, які мають переважно психологічну або біохімічну природу, і які раніше могли називатися “психоневротичними” (неврози).

ФункціяПриклади станів
ДіагностикаЕмоційні, когнітивні та поведінкові порушення.
ЛікуванняДепресія, генералізований тривожний розлад, панічний розлад, ОКР, розлади особистості.

Психоневрологічні симптоми

“Психоневрологічні симптоми” — це застарілий термін, який описує симптоми, що знаходяться на межі між психічними (психо-) та неврологічними (невро-) порушеннями.

У сучасній медицині та психології ці симптоми класифікуються більш конкретно, але вони все ще вказують на взаємозв’язок між емоційним станом, психічною діяльністю та функціонуванням нервової системи.

Сучасні стани, які раніше могли бути описані цим терміном, охоплюють соматизовані/вегетативні, емоційно-невротичні та функціонально-невротичні.

Соматизовані та вегетативні симптоми

Це фізичні прояви, викликані психічним стресом, які не мають органічної неврологічної причини, але імітують її.

До найбільш типових “психоневрологічних” проявів належать:

Соматичні симптоми розладів (раніше соматоформні розлади): Скарги на постійний біль, дискомфорт, порушення функцій різних органів, які не пояснюються медичними обстеженнями.

Вегетативні (автономні) порушення: Симптоми, пов’язані з дисфункцією вегетативної нервової системи, яка регулює роботу внутрішніх органів.

  • Тахікардія (прискорене серцебиття) або відчуття “завмирання” серця.
  • Задишка або відчуття нестачі повітря (“невротичний подих”).
  • Діарея, нудота або “клубок” у горлі.
  • Пітливість, тремор (тремтіння) кінцівок.

Емоційно-невротичні симптоми

Ці симптоми безпосередньо стосуються емоційної сфери та її впливу на поведінку:

  • Хронічна тривога та напруга: Постійне, невиправдане відчуття небезпеки (характерне для Генералізованого тривожного розладу).
  • Фобії: Надмірний, ірраціональний страх, що викликає сильні фізичні реакції при контакті з об’єктом страху.
  • Обсесивно-компульсивні симптоми (ОКР): Нав’язливі думки, що призводять до виснажливих ритуалів (компульсій), які вимагають значного нервового зусилля.
  • Астенія (Неврастенія): Стан хронічної нервової виснаженості, що проявляється надмірною втомою, дратівливістю та нездатністю до тривалої концентрації.

Функціональні неврологічні симптоми (конверсійні розлади)

Це симптоми, що нагадують неврологічні захворювання, але викликані психологічними факторами, а не органічним ураженням.

  • Порушення рухової функції: Наприклад, раптова паралізація кінцівки або порушення ходи, що виникають після сильного стресу.
  • Порушення чутливості: Втрата відчуття або оніміння в певній ділянці тіла.
  • Психогенні напади: Стан, що зовні нагадує епілептичний напад, але має психологічну, а не нейрофізіологічну природу.

Для діагностики цих симптомів сьогодні потрібна консультація як невролога (для виключення органічної патології), так і психіатра/клінічного психолога (для роботи з психічними причинами)

Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

Психоневрологічна діагностика

Термін “психоневрологічна діагностика” є застарілим і в сучасній медицині та психології означає комплексну діагностику станів, які перебувають на перетині психічних (психо-) та нервових (невро-) порушень.

Сьогодні цей процес вимагає співпраці двох окремих фахівців: невролога та психіатра/клінічного психолога.

Психоневрологічна діагностика спрямована на виключення органічних причин симптомів та визначення психологічної чи функціональної природи порушень.

Неврологічний етап (Виключення органіки)

Перший крок завжди робить невролог для виключення фізичних захворювань нервової системи, які можуть імітувати психічні розлади (наприклад, пухлина мозку, розсіяний склероз, енцефалопатія).

Збір анамнезу: Виявлення скарг на головний біль, запаморочення, порушення чутливості, рухові розлади.

Фізичний огляд: Перевірка рефлексів, координації, чутливості та м’язової сили.

Інструментальні дослідження:

  • МРТ/КТ (Магнітно-резонансна або комп’ютерна томографія) головного мозку.
  • ЕЕГ (Електроенцефалографія) для оцінки електричної активності мозку (наприклад, при підозрі на епілепсію).

Психіатричний/психологічний етап (виявлення функціональних розладів)

Якщо невролог виключає органічну патологію, підключається психіатр або клінічний психолог для діагностики функціональних (психогенних) розладів.

Клінічне інтерв’ю: Детальний збір інформації про емоційний стан, тривогу, настрій, сон, поведінкові патерни та вплив симптомів на якість життя.

Психодіагностичне тестування: Використання стандартизованих шкал та опитувальників для об’єктивної оцінки рівня тривоги (наприклад, шкала Гамільтона), депресії, виявлення обсесивно-компульсивних симптомів (наприклад, шкала Йеля-Брауна) або соматичних розладів.

Диференціальна діагностика: Чітке розмежування, наприклад, Генералізованого тривожного розладу від звичайної реакції на стрес, або Панічного розладу від кардіологічних проблем.

Основні цілі психоневрологічної діагностики

Головна мета психоневрологічної діагностики — визначити причину симптомів (органічна чи психогенна) та поставити чіткий, сучасний діагноз.

Наприклад, не “невроз”, а “Генералізований тривожний розлад” або “Соматичний симптоматичний розлад”) для призначення адекватного лікування (медикаментозного, психотерапевтичного або їх поєднання.

Психоневрологічні розлади

Оскільки термін “психоневрологічні розлади” є застарілим і охоплював широкий спектр станів, що знаходяться на межі психіатрії та неврології, сьогодні він використовується як загальна категорія для опису функціональних розладів нервової системи, що мають психологічну природу, а також розладів, де психічні симптоми супроводжуються соматичними.

У сучасній класифікації DSM-5 та МКХ-11 ці стани розділені на більш конкретні діагностичні групи.

1. Тривожні розлади

Це найбільш типові стани, які раніше відносили до “неврозів” або “психоневротичних розладів”. Вони характеризуються надмірною та ірраціональною тривогою.

Генералізований тривожний розлад (ГТР): Хронічна, надмірна тривога щодо багатьох подій або видів діяльності (робота, здоров’я, фінанси). Супроводжується фізичними симптомами: м’язовою напругою, безсонням, дратівливістю.

Панічний розлад: Несподівані та повторювані панічні атаки, що супроводжуються інтенсивними фізичними проявами (прискорене серцебиття, задишка, відчуття страху смерті).

Фобії: Надмірний, ірраціональний страх перед конкретним об’єктом чи ситуацією.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)

Цей, свого часу “психоневрологічний”, розлад характеризується наявністю обсесій та компульсій:

  • Обсесії: Нав’язливі, небажані думки або образи, що викликають сильну тривогу.
  • Компульсії: Повторювані дії або ритуали, які людина змушена виконувати, щоби зменшити тривогу.

Соматичні симптоми та пов’язані розлади

Ці стани відображають взаємодію психіки та тіла, коли емоційний дистрес проявляється через фізичні скарги (раніше — соматоформні розлади).

Соматичний симптоматичний розлад: Наявність одного або кількох фізичних симптомів (наприклад, біль, втома), які є надмірно тривожними, але не можуть бути пояснені медичним станом, або ж реакція на них є надто інтенсивною.

Конверсійний розлад (Функціональний неврологічний симптоматичний розлад): Симптоми, що імітують неврологічні порушення (наприклад, параліч, сліпота, порушення ходи), але не мають органічної причини, а пов’язані з психологічним стресом.

Неврастенія (Астенічний розлад)

Це стан хронічної нервової виснаженості (що раніше входив до неврозів), що проявляється фізичною та психічною втомою, нездатністю до тривалої концентрації, головним болем та дратівливістю.

Лікування цих розладів зазвичай включає психотерапію (зокрема, КПТ) та, за потреби, медикаментозне лікування, яке призначає психіатр.

Для точної діагностики часто потрібна консультація як невролога (для виключення органічної патології), так і психіатра.

Психоневрологічні методи терапії

“Психоневрологічні методи терапії” — це застарілий термін, що використовувався для позначення лікування станів на межі психічних та нервових розладів (раніше — неврозів).

У сучасній медицині та психології ці методи є інтегрованими та поділяються на дві основні групи: психотерапевтичні (психологічні) та медикаментозні (неврологічні/психіатричні).

Психотерапевтичні методи (основна лінія лікування)

Ці методи спрямовані на зміну деструктивних думок, поведінки та емоційного реагування, які лежать в основі “психоневротичних” симптомів (тривога, фобії, нав’язливі стани).

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) 🧠: Найбільш науково обґрунтований підхід. Він фокусується на зміні неадаптивних думок (когніції) та поведінки, що підтримують тривогу.

  • Експозиційна терапія: Використовується для лікування фобій і ОКР, поступово зіштовхуючи пацієнта з об’єктом страху в безпечних умовах.
  • Когнітивне переформулювання: Допомагає виявляти та замінювати ірраціональні, тривожні думки на більш реалістичні.

Діалектична поведінкова терапія (ДПТ): Навчає навичкам емоційної регуляції, усвідомленості (майндфулнес), управління стресом та міжособистісної ефективності.

Психодинамічні/Психоаналітичні методи: Допомагають усвідомити несвідомі конфлікти та ранні травми, які можуть бути джерелом хронічної тривоги та соматизованих симптомів.

Медикаментозні методи

Медикаментозне лікування призначається психіатром і спрямоване на корекцію нейрохімічного дисбалансу, який може посилювати симптоми.

Антидепресанти: Найчастіше використовуються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Вони ефективні для лікування генералізованого тривожного розладу, панічного розладу та ОКР.

Анксіолітики (Транквілізатори): Використовуються для швидкого, короткочасного полегшення гострої тривоги або панічних атак, але через ризик залежності призначаються обмежено.

Нормотиміки/Антиконвульсанти: Можуть застосовуватися для стабілізації настрою та зниження дратівливості у випадках, коли симптоми є дуже вираженими.

Методи нейрофізіологічної корекції

Ці методи використовуються для впливу на роботу нервової системи та можуть бути призначені неврологом або психіатром.

Фізіотерапія та масаж: Допомагають зняти м’язову напругу, яка є частим супутником хронічної тривоги.

Апаратні методи: Іноді використовується біологічний зворотний зв’язок (Biofeedback), який навчає людину свідомо контролювати фізіологічні показники (наприклад, серцебиття, м’язову напругу), щоб зменшити тривогу.

Успішна терапія “психоневрологічних” розладів зазвичай передбачає комплексний підхід, що поєднує психотерапію та, за необхідності, медикаментозну підтримку.

Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

Вчені-психоневрологи в історії

Найвизначніші постаті, чия діяльність охоплювала як психічні, так і нервові розлади, і які могли бути віднесені до цієї історичної категорії:

Зигмунд Фройд (1856–1939)

Хоча Фрейд найбільш відомий як засновник психоаналізу, він починав свою кар’єру як невролог і використовував термін “невроз” (звідси і “психоневротичний”) для опису станів, які, на його думку, мали психологічне походження, але супроводжувалися соматичними симптомами.

Його ранні роботи були зосереджені на неврологічних та психічних розладах одночасно.

Володимир Бехтерєв (1857–1927)

Російський та радянський психіатр, невропатолог і психолог. Бехтерєв є засновником психоневрологічної школи в Санкт-Петербурзі.

Він став засновником Психоневрологічного інституту, який був провідним центром з вивчення нервових і психічних хвороб.

Його робота охоплювала неврологію через вивчення структур мозку, а психіатрію дослідженням психозів та неврозів.

Сергій Корсаков (1854–1900)

Видатний російський психіатр, який також працював на стику неврології. Він відомий завдяки опису “Корсаковського психозу” (або синдрому), який є порушенням пам’яті, що виникає внаслідок ураження нервової системи (часто через алкоголізм або дефіцит вітаміну B1).

Ця робота яскраво демонструє перетин психіатричних (психоз) та неврологічних (органічне ураження) аспектів.

Ці вчені працювали в епоху, коли медицина активно намагалася розмежувати психічне та фізичне, і їхня багатогранна діяльність найкраще відповідає історичному розумінню функції “психоневролога”

Роль психолога в контексті звернення як до психоневролога

Коли людина звертається зі скаргами, які раніше адресувалися “психоневрологу” (наприклад, хронічна тривога, соматизовані симптоми, неврози), роль психолога стає ключовою, оскільки ці стани вимагають насамперед психотерапевтичного втручання.

Психолог (особливо клінічний психолог або психотерапевт) у цьому контексті виконує наступні важливі функції:

Психодіагностика та диференціація

Психолог допомагає чітко встановити психологічну природу симптомів, які раніше називалися “психоневротичними”, і відрізнити їх від органічних неврологічних проблем.

Оцінка функціонального стану: Використання стандартизованих тестів та методик для об’єктивної оцінки рівня тривоги, депресії, виявлення обсесивно-компульсивних проявів чи функціональних соматичних скарг.

Диференціальна діагностика: Визначення, чи є симптоми проявом Генералізованого тривожного розладу, Панічного розладу чи, наприклад, Соматичного симптоматичного розладу.

Провідна роль у лікуванні (психотерапія)

Більшість станів, які раніше називалися неврозами, найкраще піддаються лікуванню саме за допомогою психотерапії, яку і надає психолог.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є золотим стандартом для роботи з тривожними розладами та ОКР. Психолог допомагає ідентифікувати та змінити деструктивні думки й поведінкові патерни.

Навчання навичкам емоційної регуляції, а також технікам усвідомленості (майндфулнес), релаксації, дихальним вправам та методам управління стресом для зниження інтенсивності симптомів.

Співпраця з лікарями

Психолог часто виступає сполучною ланкою між клієнтом та медичною системою.

Направлення до невролога/психіатра: Якщо симптоми мають ознаки органічного ураження (неврологія) або вимагають медикаментозної підтримки (психіатрія), психолог направляє клієнта до відповідного лікаря.

Супровід медикаментозного лікування: Якщо психіатр призначає ліки, психолог продовжує психотерапію, що забезпечує комплексний та найбільш ефективний підхід до одужання.

Таким чином, у сучасному контексті, де потрібна допомога у зв’язку з “психоневрологічними” скаргами, психолог є центральною фігурою у наданні допомоги.

Підбір психолога (психоневролога)

Щоби проконсультуватися із психологом щодо “психоневрологічної” проблематики, звертайтеся до мене через прямі контакти у профайлі або підберіть відповідного фахівця у спеціальному розділі веб-середовища

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Автор

Надмірна емоційність

13 274

У сучасній психології термін “надмірна емоційність” (або емоційна гіперреактивність, дисрегуляція афектів) описує стан, коли емоційні реакції людини є непропорційно інтенсивними, тривалими або частими порівняно зі стимулом, який їх викликав.

На практиці, це не розглядається як окремий діагноз, а як ключовий симптом або патерн функціонування при багатьох розладах.

В широкому розумінні надмірна емоційність – це неспроможність контролювати власні емоції, що надто сильно впливає на якість життя дитини та дорослої людини.

Це може стати причиною багатьох проблем, таких як негативний вплив на здоров’я, стосунки з іншими людьми, успішність у роботі та інше.

Надмірна емоційність може проявлятися в різних формах, включаючи часті емоційні вибухи, недостатню контрольованість емоцій, різка зміна настрою, інтенсивність емоційних реакцій та багато іншого.

Дитина може бути надто чутливою до відчуттів інших, занадто емоційною в реакціях на події, занадто сильною в почуттях радості та горя.

Далі у цій статті я розглянеу, що таке надмірна емоційність, її причини, наслідки, методи роботи в різних підходах тощо – усе через призму сучасної теорії та місткої терапевтичної практики.

Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

Проблеми, пов’язані з надмірною емоційністю

Надмірна емоційність може стати причиною багатьох проблем у житті дітей та дорослих, ось декілька найпоширеніших із них:

Стосунки з іншими

  • Дитина з надмірною емоційністю буває занадто чутливою до того, як її сприймають інші діти.
  • Вона може легко образитися або відчувати відштовхування, що може спровокувати проблеми у стосунках з іншими дітьми.

Здоров’я

  • Надмірна емоційність має негативний вплив на здоров’я дітей та дорослих.
  • Вона призводить до стресу, який викликає різні захворювання, такі як серцево-судинні захворювання, хвороби шлунку та кишківника, а також проблеми з імунною системою.

Робота

  • Надмірна емоційність впливає на успішність у навчанні або роботі.
  • Дитина або доросла людина може стати занадто емоційною під час переговорів або спілкування з ровесниками чи колегами, що призводить до конфліктів та проблем на роботі.

Поведінка

  • Надмірна емоційність спричиняє неправильну поведінку.
  • Наприклад, дитина чи доросла людина може занадто швидко реагувати на подразники та виклики, що призводить до агресії та конфліктів.

    Цей стан може бути спричинений різними факторами, такими як генетичні причини, дитячі травми, стрес, хвороби та інше.

    Надмірна емоційність є симптомом деяких психічних розладів та навіть захворювань, таких як депресія, тривожність, біполярний розлад тощо.

    Причини надмірної емоційності

    Надмірна емоційність (емоційна гіперреактивність або дисрегуляція) рідко має одну причину.

    На практиці, вона зазвичай є результатом складної взаємодії біологічних схильностей, факторів середовища та набутого досвіду.

    Біологічні та генетичні фактори надмірної емоційності

    Ці фактори створюють вроджену схильність до інтенсивніших емоційних реакцій:

    Темперамент (високий нейротизм)

    Люди можуть бути народжені з більш чутливою нервовою системою.

    За моделлю Великої П’ятірки, високий показник за шкалою Нейротизму означає вроджену схильність до інтенсивніших негативних емоцій (тривога, гнів, смуток), і їм потрібно більше часу, щоб відновитися після стресу.

    Дисфункція регуляції мозку

    Дослідження показують, що у людей з емоційною дисрегуляцією (наприклад, при Межовому розладі особистості) може спостерігатися підвищена активність мигдалеподібного тіла (центру страху та емоцій) та недостатня активність префронтальної кори (центру раціонального контролю та гальмування).

    Гормональні та нейромедіаторні коливання

    Надмірна емоційність може бути пов’язана з дисбалансом серотоніну, дофаміну або значними коливаннями гормонів (наприклад, під час підліткового віку, менструального циклу, вагітності чи менопаузи).

    Фактори середовища і травматичний досвід

    Якість раннього середовища має вирішальне значення для формування навичок емоційної регуляції.

    Інвалідизуюче середовище

    Це термін із Діалектичної поведінкової терапії (DBT).

    На практиці, це середовище, в якому почуття дитини постійно ігнорувалися, засуджувалися чи не приймалися (“Не плач!”, “Тобі нема чого боятися!”, “Ти просто драматизуєш”).

    Таке середовище не дає дитині навчитися називати та регулювати свої емоції.

    Психологічна травма

    Пережита травма (насильство, нехтування, втрата) призводить до того, що нервова система залишається в режимі “постійної бойової готовності” (гіперзбудження).

    Людина стає надмірно реактивною навіть на невеликі тригери, оскільки її мозок постійно очікує небезпеки (ПТСР).

    Нестабільність та хаос

    Виховання в умовах сімейної дисфункції, постійних конфліктів або алкоголізму батьків не дозволяє сформувати базове відчуття безпеки, що підтримує постійну тривогу та емоційну напругу.

    Когнітивні та психологічні фактори

    Ці причини пов’язані з тим, як людина інтерпретує події.

    Дисфункціональні когнітивні схеми

    Особливо схема “Вразливості до шкоди” або схема “Недосконалості та Сорому”.

    Ці схеми змушують людину сприймати нейтральні події як особисту загрозу чи критику, викликаючи непропорційну емоційну реакцію.

    Відсутність навичок регуляції

    Людина не навчилася здоровим способам справлятися зі стресом і дискомфортом.

    Замість того, щоб заспокоїтися, вона може вдаватися до уникнення, імпульсивних дій або самоушкодження, що лише погіршує емоційний стан.

    Стиль прив’язаності

    Тривожний тип прив’язаності призводить до надмірної емоційності у стосунках, оскільки людина постійно переживає страх покинутості і надмірно реагує на будь-які ознаки віддалення партнера.

    Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

    Як контролювати надмірну емоційність?

    Контролювати надмірну емоційність можна різними способами. Ось кілька з них:

    1. Психотерапія виявляє корені проблеми надмірної емоційності та надає способи її контролю. При виборі терапевта або психіатра, важливо враховувати його досвід та кваліфікацію у лікуванні психічних захворювань.
    2. Фізична активність знижує ступінь стресу та підвищує рівень енергії. Вона також допомагає контролювати емоції та збільшує рівень самоконтролю.
    3. Медитація допомагає заспокоїти розум та знизити рівень стресу. Вона може допомогти контролювати емоції та підвищити рівень самоконтролю.
    4. Писання може допомогти виразити свої емоції та почуття, знизити рівень стресу та підвищити рівень самоконтролю.

    Існує безліч інших методів, які можуть допомогти контролювати надмірну емоційність, таких як акупунктура, йога, масаж та інше.

    Важливо вибрати метод, який найбільше підходить для конкретної людини.

    Як запобігти надмірній емоційності?

    Існує кілька способів, які можуть допомогти запобігти надмірній емоційності. Ось декілька з них:

    1. Відпочинок. Важливо дозволяти своєму розуму та тілу відпочивати. Це може включати спокійні активності, такі як медитація, йога, читання та інше.
    2. Вправи на самоконтроль можуть допомогти зберегти спокій та зосередитися на позитивних думках та емоціях.
    3. Збалансована дієта допомагає підтримувати здоров’я тіла та розуму.
    4. Сон. Важливо дотримуватися регулярного режиму дня, щоб забезпечити достатньо часу для відпочинку та відновлення.
    5. Спілкування з друзями та рідними може зменшити рівень стресу та знизити ризик надмірної емоційності.
    6. Регулярна фізична активність допомагає зберегти здоров’я тіла та розуму.
    7. Планування може зменшити ризик стресу та зберегти спокій. Важливо планувати свій час та завдання таким чином, щоб уникнути перевантаження та стресу.

    Надмірна емоційність може стати проблемою у житті дитини та дорослої людини, але її можна контролювати та запобігати.

    Важливо зосередитися на здоровому способі життя, регулярному відпочинку та плануванні, а також відвідувати терапевта або психолога, якщо це необхідно.

    Надмірна емоційність може бути проблемою у житті дитини, яка негативно впливає на здоров’я, стосунки з іншими людьми, успішність у роботі та інше.

    Є багато способів контролювати та запобігати надмірній емоційності, таких як медитація, фізична активність, терапія та інші.

    Важливо зосередитися на здоровому способі життя та плануванні, щоб забезпечити регулярний відпочинок та знизити ризик стресу.

    Якщо надмірна емоційність стала проблемою, експерти у Просторі Психологів рекомендують звернутися до психотерапевта за допомогою та підтримкою.

    Робота з надмірною емоційністю в різних психотерапевтичних підходах

    Робота з надмірною емоційністю (емоційною дисрегуляцією) є центральним завданням багатьох терапевтичних шкіл.

    На практиці, кожен підхід використовує свою унікальну концептуалізацію проблеми та інструменти для відновлення емоційної гнучкості та самоконтролю.

    Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

    КПТ розглядає надмірну емоційність як результат дисфункціональних думок та поведінкового уникання.

    Концепція: Емоція є прямою реакцією на когнітивну інтерпретацію події. Гіперреакція виникає через когнітивні викривлення (наприклад, катастрофізацію).

    Інструменти:

    • Когнітивна реструктуризація: Ідентифікація та оспорювання думок, які викликають інтенсивну емоцію. Наприклад, замість думки “Це кінець світу!” використовувати “Це неприємно, але я впораюся”.
    • Поведінкові експерименти: Поступове протистояння ситуаціям, які викликають сильні емоції, щоб довести, що негативні очікування не справджуються.
    • Експозиція: контрольоване занурення в тривожні ситуації (реальні чи уявні) для зниження емоційної чутливості.

    Діалектична поведінкова терапія (DBT)

    DBT, розроблена Маршею Лінехан, є золотим стандартом для роботи з емоційною дисрегуляцією, особливо при Межовому розладі особистості.

    Концепція: Надмірна емоційність (МРО) — це біологічно зумовлена емоційна чутливість, помножена на інвалідизуюче середовище у дитинстві.

    Інструменти (Чотири модулі навичок):

    1. Майндфулнес (усвідомленість): Навчання спостерігати емоції без оцінки та імпульсивної реакції.
    2. Толерантність до дистресу: Техніки переживання інтенсивних кризових емоцій без їхнього погіршення (наприклад, техніки заземлення, самозаспокоєння).
    3. Регуляція емоцій: Навички для зменшення інтенсивності небажаних емоцій (наприклад, зміна поведінки, що протилежна емоції).
    4. Міжособистісна ефективність: Навички асертивної комунікації для досягнення цілей у стосунках, мінімізуючи емоційний конфлікт.

    Психодинамічна терапія

    Психодинаміка розглядає надмірну емоційність як прояв неусвідомлених конфліктів, які виражаються в емоційній інтенсивності.

    Концепція: Емоційна гіперреактивність часто є проявом незрілих механізмів захисту (наприклад, розщеплення, коли людина бачить світ чорно-білим, що викликає різкі емоційні перепади) або перенесення — відтворення ранніх інтенсивних емоцій у теперішніх стосунках.

    Інструменти:

    • Аналіз перенесення: Вивчення того, як інтенсивні емоції клієнта спрямовані на терапевта, і використання цього моменту для розуміння патернів стосунків.
    • Конфронтація зі захистами: Допомога клієнту усвідомити та назвати свої захисні реакції, щоб перейти до зрілих способів справлятися з емоційним болем.
    • Інтеграція афектів: Робота над цілісністю образу себе та інших, що знижує потребу у “чорно-білому” мисленні та пом’якшує емоційні реакції.

    Терапія, орієнтована на емоції (EFT)

    EFT вважає, що емоції є адаптивними та корисними, а проблема полягає в уникненні чи дисфункціональній реакції на них.

    Концепція: Емоційна дисрегуляція виникає, коли людина або ігнорує свої “первинні” (справжні) емоції, або застрягає у “вторинних” (реактивних, наприклад, гніві, який приховує страх).

    Інструменти:

    • Валідація та прийняття: Створення безпечного простору, де клієнт може відчути та прийняти навіть найінтенсивніші емоції як цінну інформацію.
    • Реконструювання емоцій: Допомога клієнту “розпакувати” інтенсивну емоцію, щоб знайти за нею базову потребу (наприклад, за гнівом знайти смуток і потребу в близькості).
    • Корективний емоційний досвід: Використання стосунків із терапевтом для переживання емоцій у новий, безпечний та конструктивний спосіб.

    Кожен підхід, попри відмінності, прагне одного: допомогти клієнту перейти від реактивності (автоматичної, негнучкої емоційної відповіді) до усвідомленої реакції (здатності вибирати, як поводитися зі своїми почуттями).

    Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

    Надмірна емоційність у гештальт-підході

    У Гештальт-терапії надмірна емоційність розглядається не як симптом, який потрібно придушити, а як порушення процесу контакту та ознака незавершеної ситуації (незавершеного гештальту).

    Гештальт-підхід фокусується на усвідомленні (Awareness) та досвіді “тут і зараз”, щоб інтегрувати емоційний вибух у цілісний досвід особистості.

    Концептуалізація проблеми

    Надмірна емоційність у Гештальт-підході є результатом таких процесів:

    Блокування Контакту

    • Емоція є енергією, спрямованою на контакт із середовищем або на задоволення потреби.
    • Надмірна емоційність виникає, коли ця енергія блокується на межі контакту і не може бути виражена адекватно.
    • Це призводить до накопичення напруги, яка потім вибухає.

    Ретрофлексія (Retroflexion)

    • Найважливіший механізм.
    • Людина спрямовує енергію на себе, замість того, щоб спрямувати її назовні (на об’єкт, який викликав емоцію).
    • Наприклад, замість того, щоб висловити гнів на кривдника, людина його пригнічує, і він перетворюється на внутрішнє самобичування, тривогу або неконтрольований вибух, спрямований на невинний об’єкт.

    Інтроекція

    • Надмірна емоційність може бути реакцією на інтерналізовані, чужі правила (“Ти не маєш права гніватися”, “Тільки слабкі плачуть”).
    • Емоція виникає як бунт проти цього внутрішнього “тирана”.

    Незавершений гештальт

    • Це може бути стара, невиражена емоція (наприклад, гнів на батьків), яка була пригнічена в дитинстві.
    • Коли в сьогоденні виникає схожа ситуація (тригер), стара, непропорційно сильна енергія виходить назовні.

    Гештальт-методи роботи з надмірною емоційністю

    Гештальт-терапія працює з емоціями, посилюючи їх усвідомлення, а не намагаючись їх пригнічувати.

    Усвідомлення “тут і зараз” (Awareness):

    • Терапевт фокусує клієнта на тілесних відчуттях, що супроводжують емоцію: “Де у вашому тілі цей гнів?
    • Як ви відчуваєте своє дихання, коли вам сумно?”
    • Мета — перевести емоцію з хаотичного стану на конкретний досвід.

    Робота з ретрофлексією:

    • Терапевт пропонує клієнту перенаправити енергію назовні.
    • Наприклад, якщо клієнт стискає кулаки, терапевт може сказати: “Стисніть їх ще сильніше. До кого спрямована ця енергія?”.
    • Або: “Замість того, щоб говорити собі, що ви поганий, спробуйте сказати це мені“.

    Техніка “порожнього стільця” (Empty Chair Technique):

    • Ця техніка є потужним інструментом для завершення незавершених гештальтів і вираження пригнічених емоцій до значущої особи з минулого чи теперішнього (наприклад, батька, партнера).
    • Клієнт говорить, кричить, плаче, або висловлює гнів об’єкту, який сидить на уявному стільці.

    Експериментування (Experimentation):

    • Терапевт пропонує клієнту посилити або перебільшити свою емоційну реакцію чи жест.
    • Наприклад, якщо клієнт тихенько схлипує, терапевт може попросити його плакати голосніше.
    • Це парадоксально допомагає досягти піку емоції, завершити її і знайти справжню потребу під нею.

    Виявлення полярностей:

    • Часто надмірна емоційність є результатом конфлікту між внутрішніми протилежностями (наприклад, контролюючий тиран проти підкореної дитини).
    • Терапевт допомагає клієнту усвідомити ці ролі та інтегрувати їх.

    Підсумки

    Надмірна емоційність пояснюється порушенням процесу емоційної регуляції — здатності ініціювати, пригнічувати або модулювати емоційний стан.

    Високий нейротизм (вроджена схильність): За моделлю Великої П’ятірки, люди з високим нейротизмом мають більш чутливу нервову систему.

    Вони швидше реагують на стрес, їхні емоції інтенсивніші й повільніше згасають. Це є біологічною передумовою.

    Дисфункція Валідації (теорія DBT): У Діалектичній поведінковій терапії (DBT) надмірна емоційність часто розглядається як результат виховання в інвалідизуючому середовищі.

    Людина не навчилася довіряти своїм емоціям та ефективно їх називати, що призводить до їхнього “вибуху” як єдиного способу бути почутою.

    Неадаптивні когнітивні схеми: Надмірна емоційність може бути викликана катастрофізацією або персоналізацією подій.

    Наприклад, невелика критика автоматично сприймається як повний крах і відкидання, що викликає сильний гнів або сором.

    У гештальт-підході надмірна емоційність — це не досконало виражена емоція. Терапевт допомагає клієнту “розпакувати” цю інтенсивну енергію, знайти її справжній об’єкт і завершити цикл контакту, що призводить до внутрішнього спокою та емоційної зрілості.

    Підбір фахівців

    У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за одним основним симптомом, скажімо “надмірна емоційність”, так і одразу за кількома, наприклад “панічні атаки”, “перезбудження” і “емоційна психосимптоматика” тощо

    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    Автор

    Домашнє насилля над дітьми

    11 870

    Домашнє насилля над дітьми є важливою темою для обговорення не лише у “Просторі Психологів“, а й у психологічній науці та суспільстві в цілому.

    Сучасна психологія трактує цей вид насильства як такий, що може призвести до значних шкідливих наслідків для дитини та включає цілий пласт пов’язаних із цим психологічних, емоційних, фізичних і соціальних проблем.

    На практиці, домашнє насилля до дітей — це будь-яке фізичне, емоційне або сексуальне насильство, а також зловживання, знехтування або експлуатація дитини, які вчиняються батьками, опікунами, родичами чи будь-якими іншими особами, які мають прямий контакт з дітьми.

    Дитяче домашнє насилля — дуже небезпечне та вкрай небажане явище, адже на практиці воно майже завжди:

    • призводить до фізичних, психологічних та соціальних наслідків,
    • безпосередньо впливає на розвиток особистості,
    • (де)формує (не)здатність до побудови будь-яких стосунків,
    • визначає міру розкриття внутрішнього потенціалу,
    • корелює зі ступенем добробуту у дорослому житті,
    • тощо.

    Зважаючи на важливість та багатоаспектність цієї проблематики, у цій статті я через призму власного практичного досвіду розгляну основні психологічні аспекти домашнього насилля над дітьми: види, причини, наслідки та можливі шляхи подолання.

    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    ВИДИ ДОМАШНЬОГО ДИТЯЧОГО НАСИЛЛЯ

    Домашнє насильство над дітьми не лише може мати різноманітні форми, а й проявлятися на різних рівнях.

    З огляду на власну практику надання психологічної допомоги, причому як сім’ям, де члени родини лише ледь відчули на собі незначні відтінки явища, так і, на жаль, постраждалим, я би виділила такі основні види домашнього насильства до дітей:

    Фізичне насилля

    Чи не найпоширеніша форма насильства, факт якого може бути визначеним за наявності синців, ран, переломів та інших травм у дитини, яка побита, травмована чи покарана фізичною силою.

    Емоційне насилля

    При якому дитину психологічно лякають, зневажають, погрожують або знущаються над нею іншим способом і яке проявляється у вигляді негативних коментарів, принижування значущості, когнітивних здібностей, насмішок та інших схожих дій.

    Сексуальне насилля

    Форма насилля, при якій дитина може стати об’єктом сексуальних дій, причому це може включати як сексуальний контакт, так і знущання та/або показ нецензурних медіа-матеріалів.

    Сексуальне насилля може мати серйозні наслідки для психічного здоров’я дитини та може викликати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

    Небезпека

    Форма насилля, при якій дитина зазнає небезпек. Наприклад, батьки можуть залишати дітей без догляду на довгий час, залишати їх без їжі та води або зловживати наркотиками, алкоголем при дітях тощо.

    Економічне насильство

    Форма насилля, при якій батьки можуть змушувати дітей працювати, забрати їх зі школи або не давати їм життєво необхідні речі та догляд, такі як одяг, їжа та медична допомога тощо.

    Культурне насилля

    Коли діти можуть бути піддані насиллю, пов’язаному з культурними традиціями або релігійними переконаннями.

    Наприклад, дівчатам може бути відмовлено в можливості отримати освіту або вільно обирати собі партнера.

    Попереджувальне насильство

    Якщо батьки можуть погрожувати дітям насиллям або показувати наміри вчинити насильство, може містити загрози побиттям, вбивством або вигнанням з дому тощо.

    Схарактеризувавши основні види дитячого домашнього насилля, зосередимося далі на основних причинах виникнення та існування у сучасному соціумі цього прикрого явища.

    ПРИЧИНИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЛЯ НАД ДІТЬМИ

    Теорія стверджує і практика доводить, що існує безліч причин, що можуть стати передумовами домашнього насильства над дітьми.

    Найпоширеніші з них, наприклад, можуть бути пов’язані з індивідуальними особливостями сім’ї, тоді як менш часті можуть бути пов’язані з зовнішніми факторами, такими як соціально-економічні умови.

    На мій погляд, варто виділити такі основні причини та групи причин домашнього дитячого насилля:

    Нездатність управляти емоціями. Батьки можуть втрачати контроль над своїми емоціями, коли вони перебувають під стресом або діють відчуттям безпорадності.

    Історія або спадщина насильства. Приміром, дорослі, які ставали жертвами насильства в дитинстві, можуть переносити свої травми на власних дітей, а також — психотравмовані домашнім насиллям в дитинстві батьки — можуть не мати навичок розуміння, як правильно взаємодіяти з дітьми, а їхня поведінка — частково пов’язуватися або навіть повністю визначатися пережитими в дитинстві стражданнями.

    Проблеми з належною дбайливістю. Наприклад, батьки чи опікуни можуть не знати, як доглядати за дитиною, як її годувати або як забезпечити безпечне середовище.

    Соціально-економічні проблеми. Фінансова незабезпеченість може призводити до стресу у родині та зростання напруги у відносинах.

    В таких випадках “неготові до батьківства батьки” можуть відчувати байдужість, обурення та відчуття безнадії.

    Наркотики та алкоголь. Неконтрольоване вживання алкоголю та/або наркотиків може призводити до перепадів настрою і поведінки батьків.

    Залежні від алкоголю, психоактивних та/чи наркотичних речовин, зазвичай, більш агресивні та несвідомі щодо своїх дій.

    Соціо-культурні чинники. Відомо, що деякі культури навіть у наш час ще можуть вважати домашнє насильство над дітьми прийнятним, ба необхідним у процесі правильного виховання дітей.

    Наприклад, буває прийнятним фізичне покарання передовсім як спосіб, буцімто, дисципліни.

    Крім того, соціальні чинники, такі як втрата роботи та/або інша соціальна ізоляція, як правило, підвищують напругу та ймовірність дитячого насильства в неблагополучній сім’ї.

    Неправильне виховання та відсутність навичок управління поведінкою. Тут йдеться про батьків, які не вміють ефективно керувати своєю поведінкою та емоціями, а значить — можуть мати (і зазвичай мають) значні труднощі не лише з вихованням дітей, а й здатністю контролювати свою агресію тощо.

    З огляду на неможливість та відсутність потреби умістити в цій публікації абсолютно всі можливі індивідуальні ситуації, які створюють сприятливі причини виникненню цього негативного соціально-психологічного явища, одразу перейдемо до не менш лаконічної, але водночас місткої характеристики його наслідків.

    Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

    НАСЛІДКИ ДИТЯЧОГО НАСИЛЛЯ ВДОМА

    Як показує практика надання психологічної допомоги за темою домашнє насильство в дитячому віці — таке явище може мати дуже серйозні негативні наслідки для психічного та фізичного здоров’я дитини як у найближчому її майбутньому, так і в довгостроковій перспективі.

    Саме тому, зокрема, наголошується на доцільності своєчасного звернення до кваліфікованих фахівців, адже лише в такому випадку є значна ймовірність звести увесь спектр негативних і довгострокових проявів до майже 100%-во безпечного для майбуття дитини мінімуму.

    На мій погляд, розтлумачити основні наслідки домашнього насильства для дітей допоможуть наступні пункти переліку:

    По-перше, порушення психічного здоров’я.

    Діти, які були жертвами насилля, можуть мати значно вищу схильність до депресії, тривожності, посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших психічних проблем, адже можуть відчувати постійну тривогу та нервозність, мати проблеми зі сном та апетитом, відчувати невпевненість у собі тощо.

    По-друге, фізичні травми.

    “Маленькі дорослі”, які в дитинстві піддаються фізичному насильству, можуть також отримати різного ступеню загрозливості травми, не лише такі як забої, синці, а й переломи, що може призвести до тривалих проблем також і з фізичним здоров’ям, зокрема, таких як хронічні больові відчуття, фантомні болі, обмеження рухливості та навіть, на жаль, інвалідність.

    По-третє, ізоляція від соціуму.

    Жертви домашнього насильства частіше страждають від соціальної ізоляції, позаяк схильні радше утримуватись від зустрічей з друзями, родичами, колегами тощо, а це, в свою чергу, може вплинути на їх розвиток, соціальну адаптацію, трудову ефективність, кар’єру, відносини тощо.

    Неуспішність у навчанні

    Як не прикро констатувати, але зазвичай, діти-жертви домашнього насилля, можуть мати проблеми зі зосередженістю, психофізичним розвитком та успішністю навчанням у школі.

    Нерідко вони навіть “обирають” пропускати школу через фізичні травми або змушення працювати вдома.

    Відсутність розвивальних можливостей

    Власне, інколи трапляється, що діти, які піддаються насильству вдома, повністю втрачають або неефективно використовують можливості для розвитку своїх талантів та інтересів.

    Наслідком домашнього насилля у таких ситуаціях стає позбавленість доступу до культурних/спортивних заходів або обмежена доступність розвивальної літератури та/чи інших необхідних природному розвитку особистості ресурсів.

    Впоравшись із панорамним, але водночас і лаконічним роз’ясненням суті та особливостей цього прикрого психо-соціального явища, яке, я вірю людство взагалі та українське суспільство зокрема, неодмінно викорінить повністю уже в осяжному майбутті, переходимо до розділу про ефективні шляхи його подолання у царині психології.

    ПОДОЛАННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА У ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

    Спираючись на реалії психологічної практики, маю підстави вважати, що серед способів та/або засобів допомогти у подоланні домашнього насильства варто виокремити:

    Попередження чи то пак профілактику домашнього насильства.

    Розвинутими країнами світу перевірено, що найкращий спосіб боротьби з домашнім насиллям є профілактика або попередження. Відтак, щоби зменшити ризик домашнього насилля у дитячому віці потрібно:

    • інформування на рівні держави батьків про шкідливі наслідки домашнього насильства,
    • покращення соціальної інфраструктури надання підтримки батькам не лише у процесі виховання дітей, а й на стадії вирішення конфліктів,
    • надання спеціалізованих онлайн-ресурсів та інших способів підтримки дітям.

    Розвиток позитивних відносин між батьками та дітьми

    Під позитивними відносинами між батьками та дітьми я розумію можливість зменшити ризик насильства, що може бути досягнуто шляхом:

    • зміцнення батьківських навичок,
    • підтримки позитивних взаємин між батьками та дітьми,
    • надання підтримки та ресурсів для розвитку позитивних взаємин.

    Цільове надання достатньої підтримки дітям, які потерпіли від насильства

    Тут йдеться як про доступ до відповідних служб та ресурсів для надання підтримки, так і про включення постраждалих до програм підтримки та терапевтичних груп, спеціальним консультуванням психологів та/або педагогів тощо.

    Законодавче регулювання

    Як більш ефективні закони та політики, що спрямовані на попередження насильства та надання підтримки потерпілим — повинні допомагати значно краще забезпечувати захист прав дітей.

    Розвиток міжнародної співпраці. Позаяк домашнє насилля над дітьми є глобальною проблемою, доцільно зміцнювати горизонтальні зв’язки на міжнародному рівні, а також — підтримувати та розвивати ініціативи, що сприяють попередженню домашнього насильства та наданню підтримки дітям.

    Перелік заходів подолання цього явища на різних рівнях можна продовжувати ще і ще, водночас, слід наголосити, що чи не найпрактичнішим шляхом подолання наслідків домашнього насилля у дитячому віці — є звернення до фахівців-психологів.

    Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

    Робота з домашнім насиллям щодо дітей у психотерапевтичному процесі

    Робота з дітьми, які пережили домашнє насилля (фізичне, емоційне, сексуальне нехтування, свідок насилля), є складною, багатоетапною і вимагає травма-фокусованого підходу.

    Пріоритетом завжди є безпека дитини та міжвідомча співпраця.

    Етап 1: забезпечення зезпеки та стабілізація

    Цей етап є першочерговим і часто відбувається паралельно з юридичними чи соціальними службами.

    Безпека (Safety First): Терапевт зобов’язаний діяти відповідно до законодавства щодо обов’язкового повідомлення про насилля (мандатна репортивність).

    Терапія не може розпочатися, якщо дитина перебуває в безпосередній небезпеці.

    Побудова Довіри: Це критично важливо, оскільки насилля руйнує базову довіру до дорослих. Терапевт має бути надійним, передбачуваним та безумовно приймаючим.

    Стабілізація та заземлення: Навчання дитини навичкам саморегуляції для контролю інтенсивних емоцій (гніву, страху, паніки).

    Використовуються техніки заземлення (5-4-3-2-1), дихальні вправи, навчання розпізнаванню тригерів.

    Психоедукація: Нормалізація реакцій дитини (“Те, що ти відчуваєш, — це нормально після того, що сталося”). Пояснення простими словами, як травма впливає на мозок (реакція “бий або біжи”).

    Етап 2: опрацювання травматичних спогадів

    Після стабілізації та досягнення певного рівня контролю над емоціями відбувається робота зі спогадами про травму.

    Розповідь про травму (наратив):

    • Допомога дитині поступово, безпечно та контрольовано розповісти про події.
    • Це може бути зроблено через гру, малювання, пісочну терапію або створення травматичного наративу.
    • Мета — перевести хаотичні спогади зі сфери емоційної пам’яті у сферу автобіографічної пам’яті.

    Травма-фокусована КПТ (TF-CBT):

    Дуже ефективний структурований підхід для дітей, який включає роботу з когнітивними викривленнями (наприклад, “Це моя провина”) та поступову експозицію (уявну чи вербальну) травматичних спогадів у безпечних умовах.

    EMDR (Десенсибілізація та Репроцесуалізація Рухом Очей)

    Використовується для переробки травматичних спогадів, позаяк допомагає знизити емоційну та фізіологічну інтенсивність спогаду.

    Етап 3: реінтеграція та розвиток навичок

    Фінальний етап, спрямований на відновлення функціонування дитини та запобігання ретравматизації.

    Корекція дисфункціональних переконань:

    • Робота над почуттям провини, сорому та низькою самооцінкою, які є поширеними наслідками насилля.
    • Заміна негативних самозвинувачень на більш реалістичні та самоспівчутливі думки.

    Відновлення стосунків:

    • Якщо дитина залишається в сім’ї, робота проводиться з не-кривдячими членами сім’ї.
    • Якщо дитина в прийомній сім’ї, терапія зосереджується на формуванні безпечної прив’язаності.

    Розвиток асертивності та меж

    Навчання дитини встановлювати особисті межі, говорити “ні” та розпізнавати ознаки небезпечних стосунків.

    Робота зі складною емоційною дисрегуляцією:

    Якщо насилля призвело до складних реакцій (наприклад, саморуйнівна поведінка), можуть застосовуватися елементи Діалектичної поведінкової терапії (DBT) для роботи з емоційною стабільністю.

    Особливості роботи з дітьми, як зазнали домашнього насилля

    Невербальні методи

    З маленькими дітьми та дітьми, які пережили сильний травматичний досвід, часто використовуються невербальні методи (ігрова терапія, мистецька терапія, пісочниця), оскільки мова може бути заблокована.

    Співпраця з батьками (або опікунами)

    Робота з дорослими, які доглядають за дитиною, для навчання їх травма-інформованому підходу, валідації почуттів дитини та підтримки її стабільності.

    Самопіклування терапевта

    Терапія травми є емоційно виснажливою. Фахівець має регулярно проводити супервізію та піклуватися про себе, щоб уникнути вторинної травматизації та вигорання.

    ПІДСУМКИ

    Практика надання психологічної допомоги при подоланні наслідків домашнього насильства над дітьми підтверджує, що це явище є серйозною проблемою, адже майже завжди негативним чином позначається на здоров’ї та розвитку дітей.

    Зокрема, ігнорування потреби у відвідуванні психолога в таких випадках — нерідко призводить до глибоких психотравм, комплексів, фобій та інших психологічних проблем, а також розладів особистості, порушень поведінки та, інколи, навіть суїциду.

    Тому, суспільству і державі необхідно робити більше для усунення, насамперед, соціально-економічних передумов, а також попередження психологічних причин домашнього насильства над дітьми, а саме:

    • всебічно інформувати соціум та розвивати коректне розуміння важливості проблеми у всіх вікових категоріях,
    • підтримувати жертв насильства шляхом розвитку соціальних програм, що надають допомогу жертвам насильства,
    • розвивати інфраструктуру психологічного супроводу для сімей, що переживають складнощі,
    • вдосконалювати законодавтсво
    • тощо.
    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    Автор

    Психогенна нудота

    10 651

    Психогенна нудота (або функціональна нудота) — це фізичний симптом (відчуття позивів до блювання), який не має органічної причини, а викликаний або підтримується психологічними факторами, такими як стрес, тривога, сильні емоції або травматичний досвід.

    Вона є проявом соматизації або тілесного реагування психічного дистресу і характеризується відчуттям нудоти без патологічних змін у шлунку та кишківнику.

    Вона може бути викликана різними факторами, які пов’язані з психічним станом людини.

    Сучасна психологія розглядає психогенну нудоту через призму взаємодії розуму і тіла (психосоматика):

    Соматизація: Це механізм, при якому психічний дистрес (тривога, депресія, невирішений конфлікт) перетворюється на фізичні симптоми, оскільки людина не може або не вміє виразити ці емоції вербально.

    Умовний рефлекс (КПТ): Нудота може виникнути як навчена реакція (умовний рефлекс), асоційована з певним травматичним досвідом або стресовою ситуацією.

    Наприклад, людина пережила сильний стрес у певному місці чи час доби, і тепер повторення цієї ситуації викликає ту ж фізіологічну реакцію.

    Вираження огиди (Гештальт-підхід): У гештальт-терапії нудота може бути тілесним проявом огиди або неприйняття чогось у середовищі чи ситуації. Це може бути символ того, що людина “не може проковтнути” або “відкидає” певний досвід чи почуття.

    Тривожний розлад та паніка: Нудота є поширеним фізичним симптомом тривоги та панічних атак. Вона викликана активацією симпатичної нервової системи (“бий або біжи”), що впливає на травну систему.

    Далі в цій стаття я всебічно охарактеризую різновиди, причини та наслідки психогенної нудоти, методи її лікування та психологічну проблематику в цілому через призму сучаснох теорії та місткого практичного досвіду роботи з відповідними запитами клієнтів.

    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    Механізм дії

    Психічні фактори впливають на нудоту через вісь “мозок-кишківник”:

    Вегетативна нервова система

    Стрес активує симпатичну нервову систему, яка може сповільнювати травлення, викликати спазми шлунково-кишкового тракту та рефлекторно активувати центр блювання в мозку.

    Гормони стресу

    Вивільнення кортизолу та адреналіну може безпосередньо впливати на слизову оболонку шлунка та його моторику.

    Різновиди психогенної нудоти

    Психогенна нудота (функціональна нудота, не пов’язана з органічною патологією) класифікується не за фізичним проявом, а за психологічною першопричиною або ситуацією, яка її викликає.

    У сучасній клінічній психології та психосоматиці виділяють кілька основних різновидів.

    Тривожно-фобічна нудота (нудота при панічних атаках)

    Це найпоширеніший різновид, пов’язаний з активацією симпатичної нервової системи.

    Причина: Надзвичайно високий рівень тривоги або паніки.

    Механізм: Входить до комплексу вегетативних симптомів панічної атаки (разом із прискореним серцебиттям, задишкою, запамороченням).

    Мозок помилково інтерпретує ситуацію як небезпечну, запускаючи реакцію “бий або біжи”, що викликає спазм шлунково-кишкового тракту.

    Особливості: Часто виникає в ситуаціях, де важко “втекти” (транспорт, натовп, замкнений простір) і може бути пов’язана з агорафобією.

    Приклад: Нудота, що виникає щоразу перед важливим іспитом, публічним виступом або поїздкою в метро.

    Індукована травмою посттравматична нудота

    Цей різновид пов’язаний з емоційною пам’яттю і травмою.

    Причина: Нудота виникає як умовний рефлекс або тілесне відтворення травматичного досвіду.

    Механізм: Симптом є реакцією-тригером на певні зовнішні стимули (запахи, звуки, місця, ситуації), які були пов’язані з початковим травматичним досвідом (наприклад, ДТП, медичні процедури, насильство).

    Особливості: Часто зустрічається при ПТСР (Посттравматичному стресовому розладі).

    Приклад: Нудота, що виникає в лікарняному коридорі, якщо людина пережила там травматичну подію або була свідком страждання.

    Нудота як прояв соматизованих емоцій

    Це класичний психосоматичний прояв, коли сильні емоції блокуються і виражаються тілом.

    Причина: Нездатність вербально виразити сильні, невирішені емоції (гнів, огида, сором, вина).

    Механізм: У Гештальт-терапії це може розглядатися як тілесне відторгнення (огида) ситуації чи людини, яку людина “не може проковтнути” або “перетравити”.

    У психоаналізі — як конверсія психічної енергії в фізичний симптом.

    Особливості: Часто виникає у людей з алекситимією (нездатністю вербально ідентифікувати та описувати власні емоції).

    Приклад: Нудота, що виникає щоразу під час спілкування з токсичним родичем або необхідності прийняти рішення, яке викликає внутрішню моральну огиду.

    Поведінково-обмежувальна нудота

    Цей тип нудоти часто виникає в контексті порушень харчової поведінки.

    • Причина: Страх набрати вагу, сильне занепокоєння з приводу їжі, бажання уникнути її прийому.
    • Механізм: У випадках анорексії або булімії, нудота може бути захисним механізмом, що виникає в очікуванні прийому їжі або як спроба уникнути засвоєння калорій.
    • Особливості: Тісно пов’язана з контролем ваги та образом тіла, а не зі звичайним травленням.

    Нудота при депресії та хронічному стресі

    Нудота як частина хронічного психічного виснаження.

    • Причина: Хронічний стрес, вигорання або вегетативна дисфункція, пов’язана з клінічною депресією.
    • Механізм: Депресія та хронічний стрес призводять до постійного виснаження нейромедіаторів та гормонів, що може відображатися на роботі кишківника та шлунка. Це часто супроводжується втратою апетиту та загальним зниженням тонусу.
    • Особливості: Нудота стає хронічною та менш пов’язана з конкретними ситуативними тригерами, ніж при тривозі.
    Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

    Причини психогенної нудоти

    Психогенна нудота може бути викликана різноманітними психологічними та емоційними факторами. Основні з них:

    Стрес та тривога. Стресові ситуації можуть викликати підвищену активацію симпатичної нервової системи, яка, в свою чергу, збільшує вироблення адреналіну та інших гормонів стресу.

    Це може призвести до порушення функціонування шлунка та кишківника, що проявляється у вигляді нудоти.

    Депресія. У стані депресії може знизитися апетит, що в свою чергу може спричинити відчуття нудоти.

    Порушення харчування. Надмірна їжа, нерегулярне харчування, неправильне поєднання продуктів можуть спричинити нудоту.

    Емоційний дискомфорт. Різні негативні емоції, такі як страх, гнів, розчарування, можуть викликати відчуття нудоти.

    Ліки. Деякі ліки, зокрема препарати для лікування депресії, можуть мати побічний ефект у вигляді нудоти.

    Відмова від шкідливих звичок чи залежностей. Відмова від куріння, алкоголю та інших шкідливих звичок може також спричинити відчуття нудоти, оскільки організм пристосовується до відсутності отруйних речовин.

    Наслідки психогенної нудоти

    Психогенна нудота може суттєво погіршити якість життя людини.

    Вона може викликати відчуття дискомфорту та нездужання, що ускладнює здійснення повсякденних справ.

    Крім того, нудота може бути досить сильною, що може призвести до втрати апетиту та ваги.

    Психогенна нудота може бути досить важким станом, який не тільки погіршує якість життя, але і може спричинити різні проблеми зі здоров’ям.

    Наприклад, блювота може призвести до дегідратації та недоїдання, а також до дискомфорту в психологічному та соціальному плані.

    У деяких випадках психогенна нудота може бути симптомом серйозніших психічних захворювань, таких як тривожні розлади, панічні атаки, депресія, що може потребувати консультації психотерапевта або психіатра.

    Оскільки психогенна нудота може бути складним станом для лікування, дослідники продовжують досліджувати цей феномен, щоб зрозуміти його причини та знайти ефективні способи лікування.

    Лікування психогенної нудоти

    Лікування психогенної нудоти зазвичай полягає в усуненні психічних та емоційних факторів, що її викликають.

    Оскільки причини психогенної нудоти можуть бути досить різноманітними, то лікування повинне бути індивідуальним та направленим на вирішення конкретних проблем.

    Психотерапія є одним з ефективних методів лікування психогенної нудоти.

    Психотерапевтичні техніки, такі як когнітивно-поведінкова терапія, можуть допомогти людині зрозуміти та змінити свої негативні думки та переконання, що спричиняють стрес та нудоту.

    Для покращення емоційного стану можуть бути корисними йога, медитація, релаксаційні техніки, які допоможуть знизити рівень стресу та тривоги.

    Психотерапія може бути дуже ефективною для лікування психогенної нудоти, оскільки вона спрямована на розуміння та зміну психічних та емоційних факторів, що спричиняють симптом.

    Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є одним з найбільш досліджених та ефективних методів психотерапії, який може бути застосований для лікування психогенної нудоти.

    КПТ зосереджується на зміні негативних думок та переконань, які можуть спричиняти стрес та тривогу, тим самим покращуючи емоційний стан людини.

    У рамках КПТ можуть бути застосовані різні техніки, такі як перепрограмування думок, експозиційна терапія, а також навчання навичок релаксації та медитації.

    Ці техніки можуть допомогти людині знизити рівень стресу та тривоги, змінити свої негативні думки та переконання та знизити ризик виникнення психогенної нудоти.

    Крім того, фізична активність може бути корисною для покращення емоційного стану та зменшення відчуття нудоти.

    Регулярні фізичні вправи можуть допомогти знизити рівень стресу та тривоги, що може бути особливо корисно для людей, які мають стабільний рівень стресу та тривоги.

    У деяких випадках можуть бути рекомендовані медичні препарати, такі як антидепресанти або препарати для зниження рівня тривоги.

    Ці препарати можуть бути використані для зменшення симптомів та покращення якості життя людини.

    Однак, перед застосуванням будь-яких медичних препаратів, необхідно проконсультуватися з лікарем, оскільки вони можуть мати певні побічні ефекти та взаємодіяти з іншими ліками, що може призвести до небажаних наслідків.

    У випадках, коли психогенна нудота пов’язана з конкретною подією або ситуацією, можуть допомогти різні стратегії управління стресом, такі як розслаблення, дихальні вправи, медитація або практика майндфулнесу.

    Ці стратегії можуть допомогти знизити рівень тривоги та стресу, що, в свою чергу, може зменшити симптоми психогенної нудоти.

    Профілактика психогенної нудоти

    Оскільки психогенна нудота зазвичай пов’язана з емоційними та психічними факторами, то деякі стратегії для попередження її виникнення можуть включати зниження рівня стресу та тривоги, збереження позитивного емоційного стану та здорового способу життя.

    Для зменшення рівня стресу та тривоги можна використовувати різноманітні техніки релаксації, такі як медитація, йога, глибоке дихання, м’язова релаксація тощо.

    Крім того, можна використовувати позитивне мислення та уникати негативних думок та переконань.

    Здоровий спосіб життя також може допомогти попередити психогенну нудоту.

    Це включає здорову дієту, регулярну фізичну активність, відмову від шкідливих звичок, таких як куріння та вживання алкоголю, та забезпечення достатнього сну та відпочинку.

    Також можна рекомендувати звертатися по допомогу до психотерапевта або консультанта, якщо виникають емоційні проблеми, які можуть спричинити психогенну нудоту.

    Психотерапія може допомогти виявити та розуміти емоційні та психічні фактори, які сприяють виникненню симптомів, та навчити ефективним стратегіям для їх управління.

    Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

    Психогенна нудота в гештальті

    У Гештальт-терапії психогенна нудота розглядається як тілесний прояв порушення контакту, енергія якого була блокована або спрямована на себе.

    На практиці, вона є потужним тілесним повідомленням про неприйняття або відторгнення чогось у зовнішньому світі чи у внутрішньому досвіді клієнта.

    Нудота як відторгнення та огида

    Гештальт-терапія фокусується на циклі контакту. Нудота часто виникає на етапі пре-контакту або фінального контакту і символізує:

    Огида (Disgust)

    • Нудота є природною реакцією тіла на огиду.
    • Якщо клієнт блокує своє почуття огиди до токсичної ситуації, людини чи власної поведінки, тіло “бере на себе” вираження цієї емоції.
    • Це символ того, що клієнт не може “проковтнути”, “перетравити” або прийняти певний досвід.

    Інтроекція, яку неможливо Асимілювати:

    Нудота може бути реакцією на інтроект (чужа ідея, правило, переконання), який клієнт намагається проковтнути без критичного аналізу. Тіло буквально “вивергає” цей чужий елемент, який не може бути асимільований особистістю.

    Блокування агресії: Агресія (енергія, спрямована на зміну середовища) необхідна для відштовхування небажаного.

    Якщо клієнт не може виразити здорову агресію чи відстояти свої межі, ця блокована енергія обертається проти власного тіла (ретрофлексія), викликаючи нудоту.

    Техніки роботи з психогенною нудотою в Гештальт-Терапії

    Робота з психогенною нудотою у Гештальті спрямована не на її усунення, а на посилення усвідомлення та завершення циклу контакту.

    Усвідомлення “Тут і Зараз” та Тіла:

    • Терапевт просить клієнта фокусуватися на відчутті нудоти: “Де саме у вашому тілі ця нудота? Яка вона на дотик? Як змінюється ваше дихання?”.
    • Мета — перевести нудоту з панічного симптому на конкретний тілесний досвід, який можна досліджувати.

    Експеримент з “Вираженням огиди”:

    • Клієнту пропонується посилити нудоту (якщо це безпечно) або експериментувати з рухами, які супроводжують огиду (наприклад, кривитися, спльовувати, відштовхувати руками).
    • Питання: “До чого спрямована ця нудота? Хто чи що змушує вас це відчувати?”. Це допомагає назвати об’єкт відторгнення.

    Техніка “Я-Ти” (I-Thou):

    Якщо виявлено, що нудота спрямована на певну особу, терапевт може заохотити клієнта висловити цій особі (навіть уявно) своє почуття відторгнення чи огиди, використовуючи пряму мову (“Я відчуваю огиду до того, як ти зі мною розмовляєш”).

    Робота з полярностями:

    Дослідження внутрішнього конфлікту, який викликає симптом (наприклад, частина, яка намагається бути “хорошою” і приймати неприйнятне, проти частини, яка чинить опір і відчуває огиду).

    Через посилення усвідомлення і вираження енергії контакту, яка була заблокована у формі нудоти, клієнт може інтегрувати свій досвід і відновити емоційну та фізичну рівновагу.

    Підсумки

    Психогенна нудота є досить поширеним симптомом, який може виникати внаслідок емоційних та психічних факторів, таких як стрес, тривога, депресія та інші.

    Цей симптом може бути дуже неприємним та впливати на якість життя людини.

    При виникненні психогенної нудоти важливо звернутися до лікаря для виключення можливих медичних причин та консультування щодо можливих стратегій лікування.

    Психотерапія, фізична активність, медичні препарати та інші методи можуть бути використані для зменшення симптомів та покращення якості життя людини.

    Крім того, попередження психогенної нудоти може включати зниження рівня стресу та тривоги, збереження позитивного емоційного стану, здоровий спосіб життя та звернення по допомогу до психотерапевта або консультанта при виникненні емоційних проблем.

    Всі ці стратегії можуть бути дуже корисними для людей, які стикаються з психогенною нудотою, та можуть допомогти покращити їх емоційний та фізичний стан, щоб вони могли насолоджуватися повноцінним життям.

    Підбір фахівців

    У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за одним основним психологічним симптомом, скажімо “нудота”, так і одразу за кількома, наприклад “харчувальні розлади”, “психосоматика травної системи” і “булімія” тощо

    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    Автор

    Принципи психології

    7 228

    Розкриваючи суть та особливості методологічних принципів психології спиратимемось на структуру, яка допоможе осягнути сучасну проблематику терміну.

    1. Вступ
      • Ознайомлення з темою
      • Визначення поняття “методологічні принципи психології”
    2. Основні методологічні принципи психології
      • Детермінізм
      • Єдність свідомості і діяльності
      • Рефлекторний принцип
      • Особистісний підхід
      • Об’єктивність
      • Науковість
      • Віддзеркалення
      • Системності
    3. Пояснювальні принципи та методи психологічного дослідження
      • Визначення понять “пояснювальні принципи” та “методи психологічного дослідження”
      • Опис методологічних підходів до психологічних досліджень
      • Використання методологічних принципів у дослідженнях
    4. Різновиди психології та їх методологічні принципи
      • Експериментальна психологія
      • Когнітивна психологія
      • Розвиткова психологія
      • Психологічні теорії
      • Психологічні підходи
      • Психологічні концепції
    5. Розвиток психологічної науки
      • Історія розвитку психології
      • Вплив методологічних принципів на розвиток психології
      • Сучасний стан психологічної науки
    6. Використання методологічних принципів у практичній психології
      • Приклади застосування методологічних принципів у практичній психології
      • Оцінка ефективності методологічного підходу у практиці
    7. Підсумки
    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    Психологія — це наука про поведінку та психічні процеси людини, що досліджується з різних точок зору. Для того, щоб зрозуміти, як людина поводиться та чому відбуваються ті чи інші процеси у її мозку, необхідно використовувати певні методологічні принципи, що дають змогу систематизувати знання та встановити закономірності.

    Методологічні принципи психології — це основні засади, які лежать в основі дослідження психічних явищ та визначають підходи до їх аналізу. Саме принципи є основою для розробки теорій, методик та інструментів дослідження у психології.

    Далі у цій статті ми розглянемо основні методологічні принципи психології, їх вплив на наукові дослідження та розвиток самої науки.

    ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПСИХОЛОГІЇ

    Детермінізм. Цей принцип показує, що всі психічні явища та поведінка людини обумовлені певними причинами та закономірностями.

    Принцип детермінізму в психології вказує на те, що кожна людина має свій унікальний життєвий шлях, досвід та соціальну історію, які впливають на її поведінку та психічні стани.

    Єдність свідомості і діяльності. Означає, що психічні явища та поведінка людини є нерозривно пов’язаними з її діяльністю та середовищем, адже людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, а її свідомість та поведінка — результат цієї взаємодії.

    Рефлекторний принцип. Наголошує, що психічні явища та поведінка людини можуть бути пояснені через реакцію її нервової системи на різні подразники. Цей принцип є основою фізіологічної психології та дослідження нейробіології.

    Особистісний підхід. Вказує, що кожна людина є унікальною і має свої власні індивідуальні особливості та характеристики, а психологія, яка базується на особистісному підході, досліджує індивідуальність людини, її особливості, мотивації, цінності та життєві переконання.

    Об’єктивність. Принцип вказує на необхідність об’єктивної та наукової оцінки психічних явищ. Об’єктивність психологічних досліджень полягає в тому, що вони повинні бути проведені без упередженості та без намагання довести певні теорії або припущення. У психології необхідно застосовувати наукові методи та процедури, щоб забезпечити об’єктивність досліджень.

    Науковість. Акцентує, що психологія повинна базуватися на наукових принципах та методах дослідження, а самі дослідження повинні бути добре організовані та мати чіткі наукові цілі, гіпотези і методи дослідження.

    Принцип віддзеркалення. Означає, що психологічні явища відбиваються у свідомості людини та в її поведінці, а саме віддзеркалення — основа психологічної рефлексії та свідомого сприйняття світу.

    Системність. Виокремлює, що психічні явища та поведінка людини можуть бути розглянуті в контексті системи, у яку вони входять, а психологічні дослідження повинні розглядатися в контексті соціальної, культурної, історичної та біологічної систем, які безпосередньо чи опосередковано впливають на поведінку та психічні процеси людини.

    Загалом, усі ці принципи допомагають психологам систематизувати знання та встановити закономірності в психічних явищах, водночас, для планомірного розвитку науки необхідно постійно вдосконалювати та застосовувати ці принципи у дослідженнях.

    Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

    ПОЯСНЮВАЛЬНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ПСИХОЛОГІЇ

    Пояснювальні принципи — теоретичні основи, які допомагають розуміти та пояснювати психічні явища та поведінку людини.

    Пояснювальні принципи розвиваються на основі наукових досліджень та експериментів у психології, що дозволяє зрозуміти причини та закономірності психічних явищ.

    Методи психологічного дослідження — це процедури та інструменти, які використовуються для збору даних та аналізу психічних явищ.

    До методів психологічного дослідження належать спостереження, опитування, експеримент, психологічні тести, кореляційний аналіз, функціональна МРТ та інші.

    Методологічні підходи до психологічних досліджень — різні підходи, які використовуються для побудови теорій та досліджень у психології, до них, зокрема, належать біхевіоризм, когнітивна психологія, гештальт-психологія, психоаналіз, гуманістична психологія та інші.

    Використання методологічних принципів у дослідженнях. Допомагає забезпечити науковість та об’єктивність у психологічних дослідженнях і включає використання наукових методів, побудову гіпотез та їх перевірку, використання контрольних груп, аналіз даних та статистичні методи, що дозволяють робити об’єктивні висновки.

    У дослідженнях психології методологічні принципи та підходи використовуються для встановлення закономірностей та зв’язків між психічними явищами та поведінкою людини. Наприклад;

    • у галузі когнітивної психології дослідження проводяться з метою вивчення механізмів пам’яті, сприйняття та мислення,
    • у психоаналізі дослідження спрямовані на вивчення психічних процесів, що лежать в основі психічних розладів
    • тощо.

    Дослідження у психології допомагають розуміти та пояснювати психічні явища та поведінку людини та дозволяють зрозуміти, як працює людський розум, які саме механізми відповідають за певні види поведінки та які фактори впливають на розвиток психічних розладів.

    Використання методологічних принципів допомагає забезпечити науковість та об’єктивність у психологічних дослідженнях та зробити відповідні висновки, що можуть бути використані для розробки нових методів лікування та розвитку психології як науки.

    РІЗНОВИДИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ЇХ ПРИНЦИПИ

    Експериментальна психологія — це розділ психології, який використовує експериментальні методи для вивчення психічних явищ та процесів.

    • Цей напрямок дослідження включає створення контрольних груп, маніпулювання незалежними змінними та вимірювання залежних змінних.
    • Експериментальна психологія базується на принципах об’єктивності та науковості.

    Когнітивна психологія — розділ психології, який вивчає психічні процеси, пов’язані зі сприйняттям, увагою, пам’яттю, мисленням та мовою. Зокрема, даний напрям дослідження використовує для вивчення функціонування мозку:

    • експериментальні методи,
    • засновані на принципі об’єктивності концепції процесів, як-от увага, сприйняття та пам’ять.

    Розвиткова психологія — частина психології, яка вивчає психологічний розвиток людини від народження до дорослості. Цей напрямок дослідження базується на методологічних принципах об’єктивності та науковості, адже використовує спостереження та експериментальні методи для вивчення різних етапів психологічного розвитку людини.

    Психологічні теорії — розділ психології, який вивчає основні теорії психічних явищ та процесів.

    Цей напрямок дослідження використовує методологічні принципи науковості, об’єктивності та системності і охоплює такі теорії, як-от: поведінкова теорія, когнітивна теорія, психоаналітична теорія, гештальт-психологія, теорія особистості та інші.

    Психологічні підходи — це системи поглядів, що використовуються для вивчення психічних явищ та процесів.

    Ці підходи можуть включати такі аспекти, як культурні чинники, соціальні взаємини, біологічні фактори, здоров’я та хвороби. Кожен психологічний підхід має свої методологічні принципи, що допомагають зрозуміти психічні явища з різних ракурсів.

    Психологічні концепції — це системи понять, які використовуються для пояснення психічних явищ та процесів. Концепції можуть включати такі аспекти, як емоції, мотивація, структура та функціонування розуму, взаємодія з навколишнім світом та інші, а використовуються вони для розуміння та пояснення психічних явищ та дослідження різних аспектів психології.

    У психології існує багато різних розділів, напрямків, теорій, підходів та концепцій, кожен з яких має свої методологічні принципи та підходи. Це дозволяє психологам вивчати психічні явища з різних ракурсів та забезпечувати науковість та об’єктивність у дослідженнях.

    РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

    Історія розвитку психології. Розвиток психології як науки розпочався в давні часи з дослідження людської поведінки та психіки. У середньовіччі психологія розвивалася як філософська дисципліна, але вже в Новий час вона стала окремою науковою галуззю.

    Перші психологічні лабораторії були засновані в кінці 19-го століття в Німеччині та США.

    Вплив методологічних принципів на розвиток психології. Методологічні принципи грали важливу роль у розвитку психології. Ідеї детермінізму, об’єктивності та науковості допомогли забезпечити науковість та об’єктивність у дослідженнях психічних явищ та процесів.

    Засновники психологічної науки, такі як Вільгельм Вундт та Уільям Джеймс, застосовували ці методологічні принципи у своїх дослідженнях.

    Сучасний стан психологічної науки. В сучасних умовах психологічна наука продовжує розвиватися та розв’язувати складні проблеми в галузі психіки та поведінки людини.

    Досягнення у сфері технологій дослідження та кількість, що зростає, високоякісних досліджень, дозволяють психологам збільшувати рівень науковості та об’єктивності в своїх роботах.

    Сучасні дослідження охоплюють широкий спектр проблем, включаючи когнітивну та розвиткову психологію, соціальну психологію, клінічну психологію, спортивну психологію та інші галузі.

    Новітні психологічні дослідження допомагають розв’язувати важливі соціальні та медичні проблеми, такі як психічні захворювання, залежності, кримінальна поведінка та інші.

    Окрім того, сучасна психологічна наука звертає увагу на міждисциплінарний підхід, включаючи взаємодію з іншими науками, як-от нейронаука, генетика, соціологія та антропологія, що своєю чергою, дозволяє психологам “Простору” отримувати нові інсайти та розширювати свої дослідження і сприяє розвитку психологічної науки.

    У сучасному світі психологічна наука має значний вплив на суспільство, адже знання, отримані в процесі психологічних досліджень, можуть бути використані для розв’язання важливих проблем людства, покращення якості життя та підвищення ефективності різних сфер діяльності.

    Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

    ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПІВ ПСИХОЛОГІЇ НА ПРАКТИЦІ

    Методологічні принципи використовуються у практичній психології для розуміння та дослідження психічних явищ у різних контекстах. Наприклад;

    • принципи об’єктивності та науковості застосовуються для розуміння психологічних аспектів хвороби та визначення ефективності методів лікування;
    • рефлекторний принцип застосовується для дослідження механізмів реакції людини на зовнішні подразники;
    • єдність свідомості та діяльності використовується для дослідження взаємозв’язку між мисленням та діяльністю людини;
    • об’єктивність застосовується для розуміння та дослідження соціальних факторів, які впливають на поведінку людини.

    Оцінка ефективності методологічного підходу у практиці зазвичай проводиться за допомогою наукових досліджень, що засновані на наукових методах та принципах.

    Наприклад, для визначення ефективності психотерапії можуть використовуватися контрольні групи, статистичні методи та інші наукові методи, а результати таких досліджень дозволяють встановити, наскільки ефективним є певний методологічний підхід у практиці.

    Отже, методологічні принципи грають важливу роль у розвитку психології та її застосуванні в практичній діяльності, адже строге застосування методологічних принципів у дослідженнях дозволяє науковцям отримувати об’єктивні та надійні результати та встановлювати закономірності у психічних явищах.

    У практичній психології методологічні принципи використовуються для розуміння та дослідження психічних явищ та розробки методів лікування та психотерапії. Крім того, вони застосовуються для вивчення поведінки людей у різних соціальних та культурних контекстах, в тому числі у міжкультурному спілкуванні та взаємодії.

    Оцінка ефективності методологічного підходу у практиці дозволяє встановлювати, наскільки ефективними є різні методи та підходи до лікування та психотерапії, а це, своєю чергою, допомагає практикуючим фахівцям розробляти ефективніші методи та підходи до роботи зі своїми клієнтами.

    Отже, методологічні принципи є невід’ємною частиною розвитку та застосування психології, як у наукових дослідженнях, так і у практичній діяльності, позаяк їх застосування допомагає розробляти нові методи та стратегії для вирішення важливих соціальних та медичних проблем та покращення якості життя людей.

    ПІДСУМКИ

    У цій статті ми розглянули методологічні принципи психології, їхнє значення та застосування. Зокрема, визначили основні методологічні принципи, такі як детермінізм, єдність свідомості та діяльності, рефлекторний принцип, об’єктивність, науковість, віддзеркалення та системність.

    Методологічні принципи є невід’ємною частиною розвитку психології та її застосування в практичній діяльності. Вони дозволяють науковцям отримувати об’єктивні та надійні результати, розробляти нові методи та стратегії для розв’язання важливих соціальних та медичних проблем та покращення якості життя людей.

    Методологічні принципи застосовуються в різних напрямах психології, таких як експериментальна, когнітивна та розвиткова психологія, психологічні теорії, підходи та концепції.

    Крім того, вони використовуються в практичній психології для розуміння та дослідження психічних явищ, розробки методів лікування та психотерапії, а також вивчення поведінки людей у різних соціальних та культурних контекстах.

    Отже, методологічні принципи психології є важливою складовою науки про людину. За допомогою них психологи можуть отримувати об’єктивні та надійні результати своїх досліджень, а також — розробляти нові методи та стратегії для розв’язання важливих проблем та покращення якості життя людей.

    Клік на картинці відкриває в новій вкладці профайл з прямими контактами, звертайтеся!

    Автор