Вікторія Бардаченко, автор у Простір психологів / Інформація. Фахівці. Допомога

Коуч-психолог

1 147

Коуч (від англ. coach – тренер, наставник) – це фахівець, який допомагає клієнту (коучі) знайти власні рішення, визначити цілі та розробити стратегії для їх досягнення.

Основна ідея полягає в тому, що у кожної людини є внутрішні ресурси та потенціал для вирішення своїх завдань, і роль коуча — допомогти їх виявити та активувати.

На практиці, коуч — це професія, яка зарекомендувала себе в останні роки як ефективний інструмент для досягнення успіху як в особистому, так і професійному, чи то пак корпоративному житті.

Передовсім тому, що за допомогою коучингу:

людина може знайти відповіді на свої запитання, розвивати свої навички та вміння, змінювати поведінку, досягати своїх цілей та в цілому краще самореалізуватися,
організація може поліпшити показники продуктивності роботи співробітників, налагодити взаємодію між відділами, виявити кадровий ресурс для топ-менеджменту тощо.

Далі, крізь призму власного досвіду, я спробую детально розглянути, що таке коучинг, як працює коуч, які його основні завдання, які переваги можна отримати від звернення до коуча, у чому використання цього методу тощо.

Але перед тим, для тих читачів, котрі вже шукають коуча, аби записатися на консультацію без зайвих зволікань, зазначу, що ви можете звертатися до мене або підібрати коуча у спеціальному розділі веб-середовища “Простір Психологів”,

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

ЩО ТАКЕ КОУЧИНГ?

Коучинг — це процес, який допомагає людям знайти відповіді на свої запитання, розвивати свої навички та вміння, змінювати поведінку та досягати своїх цілей.

Коуч — це тренер-психолог, який допомагає своїм клієнтам відкривати для себе нові можливості та потенціал, а також розв’язувати проблеми, що стоять на їхньому шляху до успіху чи самореалізації.

Основна ідея коучингу полягає в тому, аби допомогти людині знайти в собі необхідні ресурси та засоби для досягнення поставлених цілей.

Власне, на практиці, коуч:

надає своїм клієнтам необхідну психологічну підтримку,
підказує джерела мотивації,
спрямовує увагу на позитивні аспекти життя,
виокремлює доступні можливості самореалізації,
допомагає зосередитися на майбутньому,
сприяє подоланню психологічних бар’єрів,
проводить психокорекцію розладів,
тощо

ЯК ПРАЦЮЄ КОУЧ?

Зазвичай, коуч працює зі своїми клієнтами, використовуючи різні спеціальні техніки та інструменти, що допомагають людині самореалізуватися, поліпшити відносини з оточуючими та покращити якість життя в цілому.

Першим кроком у роботі коуча, як правило, має бути встановлення мети, яку клієнт хоче досягнути.

На практиці, це може бути майже будь-яка мета, досягнення якої допоможе особистості розвиватися — від поліпшення відносин з родиною до отримання нової роботи.

Після встановлення мети, коуч допомагає своєму клієнту розробити такий план дій, що допоможе досягнути цієї мети якомога швидше та якомога меншими зусиллями.

Такий план, у більшості випадків, містить цілком конкретні кроки та дедлайни, дотримання яких допомагає клієнту зосереджуватися та відстежувати власні досягнення.

Під час роботи з майстерним коучем — клієнт отримує саме таку підтримку та мотивацію і саме тоді, щоби продовжувати упевнено рухатися до своєї мети.

Коуч-професіонал допомагає своїм клієнтам успішно перебороти практично будь-які перешкоди, бар’єри та/або проблеми, які теоретично і практично можуть виникнути на їхньому шляху до успіху.

Крім того, сучасні коучі використовують різноманітні психологічні техніки та інструменти для того, аби допомогти своїм клієнтам знайти відповіді на свої запитання, розвинути свої навички та вміння, змінити поведінку, півдвищити рівень домагань тощо.

Наприклад, коуч може використовувати різні методики психологічної роботи з образами, емоціями, переконаннями та іншими внутрішніми процесами людини.

ЗАВДАННЯ КОУЧА

Практика засвідчує, що основні завдання коуча полягають у предметній та акуратній допомозі клієнту знайти свої внутрішні ресурси, встановити реалістичну мету, розвинути свої навички для досягнення як тактичних, так і стратегічних цілей тощо.

Крім того, у процесі коучингу майстерний коуч допомагає своїм клієнтам і видозмінити власну поведінку, і розібратися з думками, що перешкоджають досягненню поставлених цілей, тощо.

Серед основних завдань коуча — психологічна підтримка клієнта на кожному етапі взаємодії.

Коуч, як і, за великим рахунком, будь-який спеціаліст у “Просторі Психологів” — повинен ставити чіткі запитання, уважно слухати та надавати конструктивний зворотний зв’язок (feedback), аби допомогти клієнту зрозуміти свої потреби і побажання, а також — відповідальність за вчинки та результати діяльності.

Суттєво, що часто коучеві доводиться допомагати своїм клієнтам знаходити відповідальні й ефективні рішення на основі уже давно сформованих особистостями систем цінностей та переконань.

Таке розкриття внутрішнього потенціалу, у свою чергу, дозволяє клієнту ставати все самостійнішим та упевненішим (але не самовпевненим), причому як у своїх планах, так і у своїх вчинках.

РІЗНОВИДИ КОУЧИНГУ

Практика свідчить, що існує кілька різновидів сучасного коучингу, що використовуються коучами для досягнення різних цілей.

Життєвий коучинг. Цей тип коучингу допомагає клієнтам знайти свій сенс життя та досягти балансу в різних сферах життя.
Бізнес-коучинг допомагає підприємцям та керівникам підприємств досягти більшої ефективності та успішності у своїй роботі.
Кар’єрний коучинг сприяє розвитку у професійній кар’єрі, пошуку нової роботи або навіть зміні професії.
Сімейний коучинг надає членам родини змогу вирішувати різноманітні проблеми стосунків та поліпшує взаємовідносини у сім’ї чи родині.
Спортивний коучинг передбачає сприяння спортсменам у досягненні кращих результатів, підвищенні мотивації, розвитку спортивних навичок тощо.

Власне, цей перелік, звісно ж не є вичерпним, а відбиває лише найбільш поширені різновиди діяльності коучів або, як їх ще нерідко називають “тренерів-психологів”.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ В РОБОТІ КОУЧА

Хоча коучинг не є психотерапією, він глибоко корениться в психології і активно використовує її принципи та підходи.

Як психолог, коуч не “лікує” психічні розлади, але його робота базується на розумінні людської психіки, мотивації, поведінки та процесів навчання, використовуючи ті чи інші психологічні підходи, а саме:

1. Позитивна психологія

Позитивна психологія (заснована Мартіном Селігманом) є, мабуть, найбільш значущим джерелом для сучасного коучингу.

Вона зосереджується не на проблемах та патологіях, а на сильних сторонах, ресурсах, благополуччі, щасті, оптимізмі та особистісному зростанні.

Як застосовується в коучингу:

Виявлення та використання сильних сторін: Коуч допомагає клієнту усвідомити свої унікальні таланти, навички та якості, щоб використовувати їх для досягнення цілей.
Розвиток оптимізму та життєстійкості: Сприяє формуванню позитивного погляду на майбутнє та здатності долати труднощі.
Побудова сенсу та мети: Допомагає клієнту знаходити значення в його діяльності та житті, що підвищує мотивацію.
Розвиток позитивних емоцій: Заохочує переживання радості, вдячності, натхнення, які розширюють можливості мислення та дії.

2. Когнітивно-поведінковий підхід (КПТ)

Хоча коучинг не є КПТ, багато його технік мають когнітивно-поведінкові корені. КВП фокусується на взаємозв’язку між думками (когніціями), емоціями та поведінкою.

Як застосовується коучем:

Виявлення обмежуючих переконань: Коуч допомагає клієнту ідентифікувати негативні або ірраціональні думки (“Я недостатньо хороший”, “У мене нічого не вийде”), які заважають йому рухатися вперед.
Зміна мислення: Навчання клієнта переформульовувати негативні думки на більш конструктивні (когнітивна реструктуризація).
Планування дій: Фокус на конкретних, вимірюваних діях, які ведуть до бажаних змін у поведінці.
Встановлення зв’язку між думками та діями: Допомога клієнту зрозуміти, як його думки впливають на його вчинки та результати.

3. Гуманістичний підхід та клієнт-центрована терапія (Карл Роджерс)

Гуманістична психологія та особливо клієнтоцентрована терапія Карла Роджерса, підкреслює вроджену здатність людини до самоактуалізації та зростання.

На практиці, коучинг багато в чому перейняв ці принципи.

Як застосовується в коучингу:

Безумовне позитивне ставлення: Коуч приймає клієнта таким, яким він є, створюючи атмосферу безпеки та довіри.
Емпатія: Глибоке розуміння почуттів та перспективи клієнта, що дозволяє йому відчувати себе почутим і зрозумілим.
Конгруентність (автентичність): Коуч є справжнім і відкритим у взаємодії, що сприяє довірчим стосункам.
Віра в потенціал клієнта: Коуч вірить, що клієнт має всі внутрішні ресурси для вирішення своїх завдань.
Недирективність: Коуч не дає порад, а допомагає клієнту самостійно знайти власні відповіді, використовуючи питання та активне слухання.

4. Теорія самодетермінації (Едвард Десі та Річард Раян)

Ця теорія стверджує, що люди мають три базові психологічні потреби: автономія, компетентність та пов’язаність. Задоволення цих потреб сприяє внутрішній мотивації та благополуччю.

Як застосовується в коучингу:

Підтримка автономії: Допомога клієнту відчути, що він є автором своїх рішень та дій.
Розвиток компетентності: Фокус на набутті нових навичок, подоланні перешкод та святкуванні успіхів, що підвищує відчуття власної ефективності.
Забезпечення пов’язаності: Хоча коучинг є індивідуальним процесом, він створює відчуття підтримки та приналежності у відносинах з коучем.

5. Теорія соціального навчання (Альберт Бандура)

Ця теорія підкреслює важливість самоефективності (віри у власну здатність досягти успіху) та навчання через спостереження (моделювання).

Як застосовується в коучингу:

Підвищення самоефективності: Коуч допомагає клієнту усвідомити свої минулі успіхи, розбити великі цілі на менші кроки, що підвищує впевненість у власних силах.
Використання моделей: Коуч може навести приклади інших людей, які досягли схожих цілей, або допомогти клієнту знайти такі моделі.
Роль очікувань: Розуміння, як очікування клієнта (щодо себе та результату) впливають на його дії.

6. Системний підхід

Системний підхід розглядає людину як частину більших систем (родина, робочий колектив, соціальне середовище). Проблема або мета клієнта розуміється у контексті цих систем.

Як застосовується в коучингу:

Контекстуалізація цілей: Допомога клієнту зрозуміти, як його цілі впливають на його оточення та як оточення впливає на його цілі.
Розуміння взаємодій: Виявлення динаміки взаємодії клієнта з іншими людьми та системами.
Робота з балансом: Допомога у досягненні балансу між різними сферами життя.

7. Теорії дорослого навчання (Андрагогіка)

Коучинг значною мірою спирається на принципи навчання дорослих, які відрізняються від навчання дітей.

Дорослі є самоспрямованими, орієнтованими на рішення проблем та використовують свій досвід як ресурс.

Як застосовується в коучингу:

Самоспрямованість: Коуч підтримує ініціативу клієнта у визначенні цілей та шляхів їх досягнення.
Орієнтація на проблему: Фокус на вирішенні конкретних життєвих або професійних завдань.
Використання досвіду: Спирання на минулий досвід клієнта як джерело інсайтів та навчання.

Інтеграція психологічних підходів

Сучасний коуч часто використовує інтегративний підхід, поєднуючи елементи різних психологічних шкіл, адже це дозволяє йому гнучко адаптуватися до унікальних потреб кожного клієнта та його ситуації.

Розуміння цих психологічних основ робить роботу коуча більш глибокою, ефективною та етичною, забезпечуючи не просто досягнення цілей, а й сталий особистісний розвиток клієнта.

ЯК ОБРАТИ ВІДПОВІДНОГО КОУЧА?

Практика роботи зі зверненнями клієнтів, які шукають тренера-психолога доводить, що аби одразу потрапити до майстерного коуча, доцільно керуватися кількома рекомендаціями та враховувати певні критерії, основні з яких я спробую перелічити далі:

По-перше, переконайтеся, що потенційний ваш коуч має сертифікат відповідної школи коучингу, адже цей документ підтверджує, що коуч пройшов відповідну підготовку та має необхідні знання, вміння і навички.
По-друге, з’ясуйте, чи має коуч місткий досвід роботи у відповідній галузі або сфері, до якої ви маєте намір застосувати коучинг.
По-третє, поцікавтеся інформацією про фахову репутацію коуча та його/її досягненнями в цій галузі, в ідеалі — почитайте відгуки від попередніх клієнтів, які працювали з ним або перегляньте рекомендації колег.
По-четверте, проконсультуйтеся з коучем, щоби дізнатися про його стиль та підхід до роботи, адже в процесі коучингу дуже важливо відчути належну “хімію” взаємодії та знайти спільну мову з коучем.
По-п’яте, переконайтеся, що коуч дотримується загальних та спеціальних стандартів етики та конфіденційності взаємодії зі своїми клієнтами.
По-шосте, поцікавтеся чи є в наявності, а в ідеалі — ознайомтеся зі структурованою та обґрунтованою програмою коучингу, яка відповідає вашим потребам і цілям.

Власне, врешті-решт, обравши коуча, довіряйте йому/їй та дотримуйтеся рекомендацій, адже для досягнення результатів коучингу, як правило, потрібен час, а мінімізація “схильності робити передчасні чи далекосяжні висновки без необхідної для цього інформації” — якраз одна із поширених цілей коучингу.

ПІДСУМКИ

Насамкінець, кілька слів для узагальнення заснованої на практичному досвіді коучингу інформації про тренера-психолога чи, як частіше називають таких спеціалістів — коуча:

Коучинг — це ефективний інструмент досягнення успіху та розвитку в різних сферах життя особистості чи організації.
Використовуючи різні психологічні техніки та методики — коучі допомагають своїм клієнтам знайти і розкрити потенціал, досягти бажаних результатів та, в цілому, поліпшити якість життя.

Щоб знайти майстерного коуча — важливо звернути увагу на особисті якості, сертифікацію, досвід роботи, репутацію, програму коучингу тощо.

Практика підтверджує, що взаємодія з коучем — може бути важливим кроком до досягнення ваших цілей та загального успіху практично в будь-якій сфері життя.

Але, водночас, важливо пам’ятати, що успіх залежить передовсім від вас, а не від коуча, який/яка може бути підтримкою та джерелом натхнення, але аж ніяк не здатен замінити вас у процесі діяльності задля досягнення ваших цілей.

Коучинг може бути корисним практично для будь-кого, але винятково за умови, що ця особистість прагне робити рішучі кроки у своєму житті.

І незалежно від того, чи завданням коуча є посприяти вам у досягненні професійних цілей, поліпшенні родинних відносин чи розвитку особистості.

Суттєво, що результати роботи коуча та процесу коучингу в цілому, звісно ж, можуть бути різними для кожної людини чи організації, але незмінно те, що взаємодія із коучем завжди стає цінним досвідом та вагомим кроком до самореалізації

ПІДБІР КОУЧА

Важливо, що веб-середовище “Простір Психологів” надає усі необхідні можливості усім бажаючим обрати майстерного коуча відповідно до інтересів, цілей та/чи потреб як особистості, так і організації.

Власне, якщо уже прочитана вами структурована інформація про коучинг вам імпонує, звертайтеся з будь-яких питань щодо коучингу до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Гештальт-психотерапевт

659

Гештальт-психотерапевт — це фахівець, який практикує гештальт-терапію, один з провідних напрямків гуманістичної психотерапії.

У сучасній психології роль гештальт-терапевта є дуже важливою, адже він допомагає клієнтам не просто вирішити конкретні проблеми, а й глибше зрозуміти себе, свій внутрішній світ та взаємодію з оточенням.

Гештальт-терапія є одним з важливих підходів до психотерапії, який спрямований на підтримку психічного здоров’я та особистісного розвитку клієнта.

Гештальт-терапевт застосовує глибинний психотерапевтичний підхід, який акцентується на сприйнятті та розумінні цілісності людського досвіду, а також базується на принципах гештальт-психології, яка вбачає людину як цілісну систему, де елементи сприйняття взаємодіють та утворюють нові ознаки.

Гештальт-терапевт – це фахівець, який володіє спеціалізованою освітою та використовує гештальт-підходи і техніки для сприяння самоусвідомленню клієнтів, особистостісного розвитку та створенню інших передумов для позитивних змін у психологічному стані клієнтів.

Гештальт-терапія відіграє важливу роль у підтримці психічного здоров’я та особистого розвитку людини.

Вона надає можливість клієнту:

Розкрити свідомість наявних емоцій, почуттів та думок.
Виявити інтегрований образ себе та відношення до інших людей.
Зосередитися на “тут і зараз”, поточному досвіді та відчуттях.
Розвивати самоусвідомлення та сприяти особистісному зростанню.
Подолати блоки та перешкоди, що заважають особистісному розвитку.

Гештальт-терапія розглядає людину в її цілісності, сприяючи глибокому розумінню самого себе та власних потреб.

Цей підхід допомагає клієнтам знаходити гармонію, самореалізацію та досягати психічного благополуччя.

Коли звертаються до гештальт-психотерапевта?

Гештальт-психотерапія, завдяки своєму фокусу на “тут і зараз”, усвідомленні, контакті та цілісності, працює з дуже широким спектром запитів та проблем.

На практиці, вона допомагає клієнтам не лише позбутися симптомів, а й глибше зрозуміти себе, відновити цілісність та жити більш автентичним життям.

Фокус на “як”, а не “чому”: Клієнт приходить з проблемою не з запитом “чому це зі мною сталося?”, а “як я це роблю?”, “як я переживаю це зараз?”.

Відкритий запит: Часто клієнти приходять не з чітко сформульованим “діагнозом”, а з загальним відчуттям незадоволеності життям, внутрішнім дискомфортом, бажанням “щось змінити, але не знаю що”.

Гештальт-терапевт допомагає прояснити цей “запит” та перетворити його на конкретну ціль.

Потреба в усвідомленні: Клієнти, які звертаються до гештальт-терапії, часто готові до глибинного самодослідження та підвищення власної усвідомленості.

Загалом, гештальт-терапевт працює з будь-якими проблемами, які заважають людині жити повноцінним, усвідомленим та відповідальним життям, допомагаючи їй інтегрувати різні аспекти свого досвіду та відновити внутрішню гармонію, а саме:

Тривога та тривожні розлади:

Загальна тривожність, постійне занепокоєння.
Панічні атаки, їхнє розуміння та управління.
Соціальна тривога, страх публічних виступів, труднощі у спілкуванні.
Фобії (страх висоти, закритих просторів тощо).

Депресивні стани:

Апатія, втрата інтересу до життя, зниження настрою.
Відчуття безвиході, безсилля.
Хронічна втома, втрата енергії.

Робота з гнівом та агресією:

Невміння контролювати спалахи гніву.
Пригнічена агресія, що проявляється як пасивна агресія або психосоматика.
Навчання здоровим способам вираження гніву.

Інші емоції:

Почуття провини, сорому, образи, ревнощів.
Труднощі у вираженні емоцій (емоційна замкнутість, скутість).
Емоційна нестійкість, часті зміни настрою.

Міжособистісні конфлікти:

Часті сварки з партнером, батьками, дітьми, друзями, колегами.
Невміння вирішувати конфлікти конструктивно.

Труднощі у побудові близьких стосунків:

Страх інтимності та близькості.
Проблеми з довірою до інших.
Відчуття самотності, ізоляції.
Невміння знайти партнера або підтримувати стосунки.

Співзалежні стосунки:

Залежність від думки та поведінки іншого.
Втрата власних меж та потреб у стосунках.

Проблеми з особистими кордонами:

Невміння сказати “ні”.
Відчуття, що вас використовують.
Порушення особистих меж іншими.

Розлучення, розставання, втрата стосунків. Проживання горя та адаптація до змін.

Низька самооцінка та невпевненість у собі:

Критика себе, постійні сумніви у власних силах.
Порівняння себе з іншими, відчуття неповноцінності.

Кризи ідентичності:

Хто я? Які мої цінності, бажання, цілі?
Труднощі у прийнятті рішень, пов’язаних з особистим вибором.
Вікові кризи (підлітковий вік, кризи середнього віку).

Пошук сенсу життя:

Відчуття втрати сенсу, апатія.
Екзистенційні питання (свобода, відповідальність, смерть).

Прокрастинація та відкладання на потім. Невміння розпочати діяти, “застрягання” в роздумах.

Бажання краще розуміти себе:

Розвиток усвідомленості своїх потреб, почуттів, бажань.
Визначення своїх сильних сторін та ресурсів.
Підвищення внутрішньої опори.

Переживання горя та втрати:

Смерть близьких, розлучення, втрата роботи, здоров’я.
Незавершеність процесу горювання.

ПТСР (Посттравматичний стресовий розлад):

Інтеграція травматичного досвіду, зменшення симптомів.
Робота з наслідками складних життєвих подій (військові дії, катастрофи, насильство).

Кризові ситуації:

Адаптація до значних життєвих змін (переїзд, зміна роботи, народження дитини).
Вирішення внутрішніх та зовнішніх конфліктів у періоди криз.

Тілесні симптоми без медичної причини (психосоматика):

Хронічні болі (головні, спинні).
Проблеми з травленням, шкірні захворювання.
Синдром подразненого кишківника.
Гештальт-терапія допомагає усвідомити, як невиражені емоції, стрес чи незадоволені потреби “застрягають” у тілі.

Залежності:

Гештальт-терапія може бути частиною комплексного лікування залежностей (хімічних, ігрових, харчових, емоційних), допомагаючи клієнту усвідомити причини залежності, незадоволені потреби та розвинути здоровіші стратегії їх задоволення.

Принципи роботи гештальт-терапевта

На практиці, гештальт-терапевт спирається на низку ключових принципів:

“Тут і зараз”

Терапевт фокусує увагу клієнта на його почуттях, думках і тілесних відчуттях у поточний момент. Це дозволяє клієнту безпосередньо переживати свій досвід, а не лише говорити про нього.

Минуле та майбутнє розглядаються лише настільки, наскільки вони впливають на сьогодення.

Усвідомлення (Awareness)

Головна мета — підвищити усвідомленість клієнта. Це означає, що терапевт допомагає клієнту усвідомити, що він робить, як він це робить і як він може це змінити.

Усвідомлення включає розуміння своїх потреб, емоцій, поведінкових патернів та впливу навколишнього світу.

Відповідальність

Гештальт-терапевт заохочує клієнта брати на себе відповідальність за свої вибори, дії та почуття.

Це не означає звинувачення, а навпаки — розширення можливостей для змін, адже якщо я відповідальний за те, що зі мною відбувається, я можу це змінити.

Діалог

Стосунки між терапевтом і клієнтом є діалогічними та партнерськими.

Терапевт не є відстороненим експертом, а активним учасником процесу, який взаємодіє з клієнтом, ділячись своїми спостереженнями та інколи власними переживаннями (у рамках етичних меж), щоб посилити контакт.

Цілісність (Holism)

Гештальт-терапевт розглядає людину як цілісну систему (тіло, розум, емоції, дух). Проблеми в одній сфері розглядаються як прояв порушення цілісності або незавершеного гештальту (ситуації, потреби), що впливає на всю особистість.

Роль та компетенції гештальт-терапевта

Як свідчить сучана теорія та безпосередня практика, гештальт-терапевт виконує такі ключові ролі та володіє такими компетенціями:

Створює безпечний простір: Він забезпечує атмосферу довіри та прийняття, де клієнт може відкрито виражати свої почуття та досліджувати складні теми без осуду.

Сприяє усвідомленню: Через питання, спостереження, експерименти та звернення уваги на невербальні прояви, терапевт допомагає клієнту глибше усвідомити свій досвід.

Працює з “межею контакту”: Він допомагає клієнту усвідомити, як він взаємодіє зі світом (наприклад, уникає, зливається, проеціює) і як ці способи контакту можуть бути неефективними.

Заохочує експерименти: Гештальт-терапевт пропонує клієнту експериментувати з новими способами поведінки, вираження почуттів або мислення прямо в терапевтичному кабінеті (наприклад, техніка “порожнього стільця”, посилення тілесних відчуттів).

Це дозволяє отримати новий досвід.

Підтримує автономію: Метою є не дати готові рішення, а допомогти клієнту знайти власні ресурси та способи вирішення проблем, стати більш самостійним та відповідальним.

Інтегрує досвід: Допомагає клієнту інтегрувати різні аспекти його особистості та досвіду (минуле, сьогодення, майбутнє; думки, почуття, тіло) у цілісний образ.

Володіє високим рівнем рефлексії: Гештальт-терапевт постійно аналізує свою власну реакцію, почуття та вплив на клієнта (контрперенос), що є важливим інструментом у терапії.

Відмінності роботи гештальт-терапевта

На відміну від КПТ, яка часто фокусується на зміні дисфункціональних думок та поведінки через раціональні техніки, гештальт-терапія більше зосереджена на проживанні емоцій та безпосередньому досвіді “тут і зараз”.

Терапевт у КПТ часто виступає як тренер, тоді як у гештальті — як партнер.

На відміну від психодинамічних підходів, які заглиблюються в минуле для аналізу несвідомих конфліктів, гештальт-терапія використовує минуле лише як фон для розуміння поточного функціонування клієнта.

Акцент робиться не на інтерпретаціях несвідомого, а на усвідомленні поточного досвіду.

На відміну від недирективних підходів, гештальт-терапевт є більш активним і може пропонувати експерименти або звертати увагу клієнта на певні аспекти його поведінки чи почуттів.

Гештальт-терапевт у сучасній практиці психотерапії

У сучасному світі, сповненому стресів, невизначеності та фрагментації, гештальт-терапія залишається надзвичайно актуальною. Гештальт-терапевти працюють:

Індивідуально: З клієнтами, які шукають особистісного зростання, вирішення емоційних проблем (тривога, депресія, фобії), труднощів у стосунках, криз ідентичності, психосоматичних розладів.

У груповій терапії: Груповий формат є особливо потужним у гештальті, оскільки дозволяє учасникам досліджувати свої способи контакту та взаємодії в реальному часі з іншими людьми.

У сімейній та парній терапії: Допомагає членам родини усвідомлювати динаміку стосунків та покращувати комунікацію.

У організаційному консультуванні: Застосування гештальт-принципів допомагає компаніям покращити командну роботу, вирішити внутрішні конфлікти та розвинути лідерські якості.

З кризами та травмами: Надають підтримку людям, що переживають горе, втрати, травматичний досвід, допомагаючи інтегрувати цей досвід та знайти нові опори.

Важливою є етична складова: Гештальт-терапевт суворо дотримується етичних кодексів (наприклад, Кодексу Європейської Асоціації Гештальт-Терапії), що включає конфіденційність, компетентність, уникнення подвійних стосунків та турботу про благополуччя клієнта.

Таким чином, гештальт-психотерапевт у сучасній психології є фахівцем, який допомагає людям усвідомити себе, знайти внутрішню опору та жити більш повноцінним і автентичним життям у світі, що постійно змінюється.

Техніки роботи гештальт-терапевта

Гештальт-терапія відома своїми інтерактивними та експериментальними техніками, які допомагають клієнту глибше усвідомити свій досвід “тут і зараз”.

Ці техніки не є самоціллю, а інструментами, які терапевт використовує для підтримки процесу усвідомлення та контакту клієнта.

На практиці, вони завжди адаптуються до індивідуальних потреб клієнта та конкретної ситуації і ось ерелік та характеристика тиих із них, які найчастіше використовуються гештальт-терапевтами:

1. Експеримент (Experiment)

Це центральний елемент гештальт-терапії. Експеримент – це будь-яка активна дія, яка відхиляється від звичайного обговорення проблем і запрошує клієнта безпосередньо пережити або спробувати щось нове в безпечному середовищі терапевтичного кабінету.

Мета – розширити усвідомлення клієнта і дати йому новий досвід.

Приклади:

Проживання емоції: “Спробуйте зараз посилити це відчуття тривоги. Що ви відчуваєте в тілі?”
Спроба нової поведінки: “Спробуйте сказати це мені так, ніби ви говорите своєму батькові”.
Вивчення суперечливих частин особистості.

2. Техніка “порожнього стільця” (Empty chair technique)

Одна з найвідоміших технік. Клієнт розмовляє з уявною людиною, об’єктом, частиною себе, або навіть абстрактним поняттям (наприклад, “моя тривога”), сидячим на порожньому стільці навпроти.

Клієнт може мінятися стільцями, щоб “відповідати” за іншу сторону.

Мета:

Дослідження незавершених стосунків або конфліктів.
Інтеграція полярних частин особистості (наприклад, “критик” і “дитина”).
Вираження невисловлених почуттів (гніву, образи, любові).
Отримання нового погляду на ситуацію.

3. Посилення (Exaggeration / Amplification)

Терапевт просить клієнта посилити певну поведінку, жест, позу, вираз обличчя або фразу, яка щойно проявилася.

Мета:

Допомогти клієнту усвідомити несвідомі або напівусвідомлені прояви себе.
Виявити приховані почуття або значення, пов’язані з цією поведінкою.
Наприклад: “Ви постійно потираєте руки, коли говорите про страх. Спробуйте робити це інтенсивніше. Що ви відчуваєте?”

4. Робота зі сновидіннями (Dream work)

У гештальт-терапії сновидіння не інтерпретуються як символи несвідомого (як у психоаналізі). Натомість, кожна частина сновидіння (персонажі, об’єкти, пейзажі) розглядається як проекція частини особистості самого сновидця.

На практиці, Клієнта просять “бути” кожною частиною сновидіння і розповідати про себе від її імені.

Мета:

Відновити фрагментовані частини особистості.
Інтегрувати відкинені або неусвідомлені аспекти себе.
Виявити незавершені гештальти та конфлікти.

5. “Я-Висловлювання” та відповідальність (I-Statements and Responsibility)

Терапевт заохочує клієнта використовувати “Я-висловлювання” замість “Ти-висловлювань” або узагальнень (“Всі завжди так роблять”, “Він мене злить”).

Наприклад, замість “Ви мене злите” – “Я відчуваю злість, коли ви робите це”.

Мета:

Розвиток усвідомлення власної відповідальності за свої почуття та реакції.
Зменшення проекцій на інших.
Зміцнення самоопори.
Також заохочується додавання “і я беру за це відповідальність” до своїх висловлювань.

6. Континуум усвідомлення (Continuum of awareness)

Терапевт просить клієнта постійно звертати увагу на те, що відбувається з ним “тут і зараз” – його думки, почуття, тілесні відчуття. “Що ви усвідомлюєте зараз?”, “Що відбувається у вашому тілі?”, “Яке ваше безпосереднє переживання?”.

Мета:

Поглиблення контакту з власним досвідом.
Вихід із “голови” (надмірного аналізу) та перехід до безпосереднього проживання.

7. Робота з полярностями (Working with polarities)

Люди часто сприймають себе або світ у бінарних опозиціях (добре/погано, сильний/слабкий, залежний/незалежний), а гештальт-терапевт допомагає клієнту усвідомити ці полярності та інтегрувати їх.

Мета:

Подолання внутрішніх конфліктів.
Відновлення цілісності особистості.
Наприклад, “Спробуйте відчути свою слабку сторону, а потім сильну. Як вони взаємодіють?”

8. Звернення уваги на мову тіла (Focusing on body language)

Терапевт звертає увагу на жести, міміку, позу, тон голосу клієнта та просить його усвідомити їх значення. “Я бачу, як ви стискаєте кулаки, коли говорите про свого начальника. Що відбувається?”

Мета:

Виявити приховані або неусвідомлені почуття, які не виражаються словами.
Поглибити зв’язок між тілом та емоціями.

9. Зустріч / Контакт (Encounter / Contact)

На практиці, це не стільки техніка в прямому сенсі, скільки, скоріше — якість терапевтичних стосунків.

Терапевт повністю присутній у контакті з клієнтом, ділячись своїми безпосередніми спостереженнями та переживаннями у рамках етичних меж. Це може включати:

Прямий зворотний зв’язок: “Я відчуваю певну напругу між нами зараз. Що ви відчуваєте?”
Відкритість до взаємодії: Терапевт не ховається за роллю, а є живим, реальним співрозмовником.

10. Фрустрація (Frustration)

Іноді терапевт може обережно “фруструвати” клієнта, не даючи йому готові відповіді або не підтримуючи його звичайні патерни поведінки.

Це не означає бути неприємним, а скоріше не дозволяти клієнту уникати дискомфорту, який є необхідним для зростання.

Мета:

Заохотити клієнта до самостійного пошуку рішень.
Вивести клієнта із зони комфорту, щоб він міг розвинути нові стратегії.
Наприклад, коли клієнт очікує, що терапевт скаже йому, що робити, терапевт може запитати: “А що б ви зробили?”

Підсумки

Гештальт-терапія продовжує розширювати свої рамки та впроваджувати нові методи та техніки.

Розуміння ролі гештальт-терапевта та використання гештальт-терапії як підходу до психотерапії може сприяти подальшому розвитку цієї області.

Інтеграція гештальт-терапії в практику психотерапії може принести значні переваги для клієнтів у відношенні особистісного розвитку та психічного здоров’я.

Гештальт-терапевт не наказує, а пропонує експерименти або звертає увагу, запрошуючи клієнта до дослідження.

Вибір та застосування технік завжди залежить від конкретного клієнта, його готовності, запиту та динаміки терапевтичних стосунків.

Терапевт балансує між підтримкою клієнта та викликом йому на “нову землю” для зростання, а усі техніки застосовуються з глибокою повагою до клієнта, з урахуванням його меж та згоди.

ПІДБІР ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати співпрацю з гештальт-терапевтом щодо вирішення актуальної для вас чи ваших близьких психологічної проблематики, звертайтеся до мене або підберіть фахівців у відповідному розділі веб-середовища

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Психотерапевт онлайн

536

В сучасному світі все більше людей шукають психологічну підтримку і допомогу у психотерапевтів саме онлайн.

Психотерапія онлайн є ефективним інструментом для поліпшення психічного здоров’я, подолання стресу, розробки міжособистісних навичок та досягнення особистого розвитку.

У цій статті ми розглянемо роль психотерапевта, методи, які використовуються в психотерапії, і користь, яку можна отримати від психотерапевтичного процесу.

Як підготуватися до сесії з психотерапевтом онлайн

Онлайн-психотерапія може бути такою ж глибокою та ефективною, як і очна, але щоби почуватися у безпеці та зосередженості, важливо заздалегідь створити для себе умови психологічного комфорту.

Знайди свій простір

Обери тихе, окреме місце, де тебе не почують і не перервуть.
Якщо це складно — використай навушники, щільно зачини двері, попередь близьких.
Влаштуй простір затишно: плед, подушка, улюблений предмет — усе, що створює відчуття безпеки.

Підготуйся заздалегідь

Увімкни Zoom, Skype або іншу платформу завчасно — перевір звук і відео.
Вимкни сповіщення на телефоні та компʼютері.
Можеш налити собі води або чаю.
Постарайся не поспішати — дай собі кілька хвилин на перехід до сесії.

Налаштуйся внутрішньо

Сядь зручно, зроби кілька глибоких вдихів.
Запитай себе:
“Як я зараз почуваюся?”
“Що я хочу принести в цю зустріч?”
Це допоможе увійти в контакт зі своїм внутрішнім станом.

Домовся про межі та безпеку

Якщо щось піде не так (звʼязок обірветься) — домовся з терапевтом, як відновити контакт.
Не соромся сказати:
“Мені не комфортно”, “Мені потрібно зробити паузу”.
Це частина турботи про себе — і важлива частина терапії.

Після сесії — дбай про себе

Виділи 5–10 хвилин, щоб перейти з терапевтичного простору у звичайний день.
Прогуляйся, потягнися, зроби нотатку, обійми себе.
Якщо емоції залишаються сильними — запиши думки або звернися до технік саморегуляції (дихання, заземлення).

Онлайн-сесія — це твоє місце підтримки, а дбайливо створений простір допоможе глибше почути себе і відчути присутність іншої людини — навіть через екран.

Роль психотерапевта онлайн

Роль психотерапевта в процесі психотерапії є критично важливою для досягнення психологічного благополуччя клієнта. Ось деякі аспекти ролі психотерапевта:

Визначення психотерапії та ролі психотерапевта:

психотерапія є формою професійної допомоги, спрямованою на поліпшення психічного здоров’я, розробку міжособистісних навичок і вирішення емоційних проблем клієнта;
роль психотерапевта полягає у створенні сприятливого, неосудливого та конфіденційного середовища для клієнта, де він може безпечно досліджувати свої проблеми, почуття та думки.

Важливі характеристики та навички психотерапевта:

емпатія: психотерапевт повинен мати здатність співчувати та розуміти емоційний досвід клієнта, показувати відчуття емоційної згоди та підтримки;
ефективне слухання: психотерапевт має володіти навичками активного слухання, включаючи увагу до вербальної і невербальної комунікації клієнта, розуміння його потреб та проблем
неупередженість: психотерапевт онлайн повинен бути об’єктивним і не засуджувати клієнта, незалежно від думок, почуттів або життжвого вибору
професійна етика: психотерапевт повинен дотримуватися високих стандартів професійної етики, зберігаючи конфіденційність, поважаючи автономію клієнта та працюючи на користь його добробуту.

Психотерапевт, володіючи цими характеристиками та навичками, стає довіреним партнером для клієнта в процесі психотерапії.

Його роль полягає в підтримці, навчанні та сприянні клієнту в розвитку нових стратегій управління емоціями, розробці здорових стосунків та досягненні психологічного зростання.

Навички та характеристики психотерапевта онлайн

Психотерапевт – це професіонал, який має широкий спектр навичок і характеристик, необхідних для успішної роботи з клієнтами. У цьому розділі розглянемо деякі з найважливіших навичок та характеристик, які психотерапевт повинен мати.

Ефективна комунікація є невід’ємною частиною роботи психотерапевта. Це включає уміння слухати уважно та активно, ставити запитання, які сприяють розкриттю проблеми та допомагають уточнити потреби клієнта.

Психотерапевт також повинен вміти чітко виражати свої думки та пояснювати складні концепти мовою, зрозумілою для клієнта. Він має мати розвинені навички активного слухання та спроможність відображати висловлені емоції та думки.

Однією з важливих характеристик психотерапевта є вміння дотримуватися принципу тактовності та невтручання.

Психотерапія – це простір, де клієнт може відкрито висловити свої почуття та думки. Психотерапевт повинен забезпечувати безпеку та конфіденційність клієнта, не судити його та не нав’язувати свої думки або переконання.

Важливо створювати атмосферу взаємної довіри, в якій клієнт може відчувати себе комфортно та свободно виражати свої емоції та думки.

Користь психотерапевтичного процесу онлайн

Психотерапія має безліч користі для психічного здоров’я та загального добробуту людини.

У цьому розділі розглянемо деякі з найважливіших корисних моментів, які можна отримати від психотерапевтичного процесу:

Подолання емоційного стресу.

Психотерапія допомагає розуміти та керувати емоціями, знижує рівень тривоги та депресії. Це досягається шляхом виявлення та усвідомлення емоційних переживань, вивчення стратегій релаксації та технік зниження стресу.

Розвиток міжособистих навичок

Психотерапевт онлайн сприяє вивченню ефективних комунікаційних стратегій, роботі зі стосунками та встановленню границь. Клієнти навчаються виявляти свої потреби, висловлювати думки та емоції конструктивним способом, що поліпшує якість їх міжособистих відносин.

Самоусвідомлення та особистий розвиток

Психотерапія допомагає клієнтам виявити і розуміти свої цінності, потреби та цілі. Це сприяє зростанню самоусвідомлення та самопізнання, що в свою чергу веде до особистого розвитку та змін у різних аспектах життя.

Покращення якості життя

Психотерапія сприяє підвищенню самооцінки, збільшенню задоволення від життя та досягненню особистого задоволення. Клієнти навчаються розвивати позитивне ставлення до себе, знаходити і використовувати свої сильні сторони та ресурси для досягнення бажаних результатів.

Специфіка співпраці психотерапевта з клієнтом онлайн

Специфіка співпраці психотерапевта з клієнтом онлайн — це особливості побудови терапевтичного процесу через відеозв’язок або текстовий формат, а онлайн-формат відкриває нові можливості, проте і вимагає адаптації від обох сторін.

На практиці, онлайн-терапія — це повноцінна форма психотерапевтичної роботи, яка вимагає від фахівця:

додаткової уважності до емоційного клімату,
проактивної ясності в комунікації,
гнучкості в технічному та психологічному налаштуванні простору

Переваги онлайн-терапії:

Доступність як можливість працювати з фахівцем, незалежно від географії, особливо для тих, хто живе в маленьких містах, за кордоном або в умовах ізоляції.

Зручність, адже Клієнт може залишатися у власному комфортному середовищі (вдома, у знайомому просторі) в зручний ча та відбувається економія часу на дорогу

Зниження бар’єру звернення, адже для деяких клієнтів перший контакт онлайн менш тривожний, ніж очна зустріч.

Виклики онлайн-формату:

Обмеження невербального контакту, а відтак менше доступу до мови тіла, мікровиразів, енергетичного контакту. А у текстовій терапії – взагалі відсутні невербальні сигнали.

Проблеми з технікою такі як нестабільний інтернет, зависання звуку або відео можуть переривати процес і впливати на глибину контакту.

Складність створення “контейнера” позаяк у кабінеті середовище контрольоване, у клієнта вдома – можуть бути перешкоди (шуми, близькі люди, коти на клавіатурі).

Формування контакту і довіри онлайн вимагає більше чіткості, прозорості, уповільнення, тому іноді терапевт і клієнт довше “притираються”.

Невербальний контакт із психотерапевтом онлайн

Обмеження невербального контакту під час психотерапії онлайн — одна з головних особливостей дистанційної терапевтичної роботи.

Невербальна комунікація є суттєвою частиною контакту в психотерапії, і її часткова або повна втрата в онлайні може впливати як на глибину взаємодії, так і на якість розуміння між клієнтом і терапевтом:

міміка, погляд, мікровирази
положення тіла, жести
дихання, паузи, рухливість
інтонація, тембр голосу
відчуття присутності (тілесний резонанс, «енергетика»)

Це «мовчазний» пласт комунікації, який дозволяє терапевту тонко відчувати клієнта, а клієнту — відчувати себе побаченим.

Як саме онлайн-формат обмежує невербальний контакт:

Зменшений візуальний діапазон:

Видно лише обличчя і частину верхньої частини тіла (або ще менше).
Недоступні сигнали тілесного реагування (наприклад, стиснуті руки, тремтіння колін, зміни постави).

Затримка або збої в зв’язку. Переривання інтонацій, затримки пауз, втрачена синхронність.

Відсутність ефекту фізичної присутності. Контакт у просторі — це не лише слова, а й відчуття безпечної присутності іншої людини поряд.

Втома очей та “заморожені” обличчя:

Камера не передає живого погляду — він часто виглядає неприродно або «порожньо».
Терапевт і клієнт не дивляться одне одному в очі напряму (через відмінність між камерою та екраном).

Як це впливає на процес терапії:

Знижується емпатійність контакту: терапевту важче зчитати мікросигнали зміни стану клієнта.

Підвищується потреба в вербалізації: клієнт мусить більше проговорювати те, що зазвичай «читається» без слів.

Зростає ризик непорозумінь або проекцій: через відсутність невербального “фону” можуть виникати сумніви в ставленні терапевта.

Утруднене регулювання дистанції: клієнту може бути важко відчути, чи терапевт поруч (емоційно) або “далеко”.

Як психотерапевт онлайн може компенсувати обмеження невербального контакту:

Частіше вербалізувати. «Зараз мені важливо перевірити, як ти почуваєшся», «Я помічаю, що ти змінив/ла темп мовлення — це щось значить?» тощо

Працювати з тілом навіть онлайн. Запрошувати клієнта звертати увагу на своє тіло: «Де зараз відчувається ця емоція?», «Чи можеш ти дати собі підтримку тілом?» та ін.

Вповільнення процесу. Дозволяти собі більше пауз, давати простір для реакції, не поспішати заповнювати тишу.

Встановлення контакту на початку сесії. Пропозиція клієнту «налаштуватися» — кілька глибоких вдихів, заземлення, фокусування на присутності.

Уточнення технічних меж. Створення стійкого середовища: стабільне світло, якісний звук, камера на рівні очей.

Створення “контейнера” під час психотерапії онлайн

Створення “контейнера” під час психотерапії онлайн — це процес формування психологічно безпечного простору, який дозволяє клієнту вільно висловлювати емоції, бути в контакті з собою та терапевтом, незважаючи на фізичну дистанцію.

У психотерапевтичному контексті “контейнер” — це метафора для умов, які:

підтримують емоційний процес клієнта
забезпечують межі, стабільність, безпеку
створюють простір для вразливості, відкритості, змін

В очній терапії контейнером є сам кабінет: стіни, крісла, ритуал початку і завершення, безпека присутності.

В онлайн-терапії контейнер потрібно створювати свідомо — з обох боків екрана, а до його складових належать

1. Договір і стабільність

Чітке обговорення часу, частоти, платформи, політики скасування
Попереднє з’ясування дій у разі технічних збоїв
Регулярність сесій як елемент надійності

2. Фізичний простір клієнта

Заохочення клієнта створити окреме, приватне місце для сесій (по можливості)
Символічне відокремлення простору: навушники, закриті двері, ковдра, подушка, свічка
Ритуал входу: заземлення, глибокий вдих, зоровий контакт через камеру

3. Поведінка психотерапевта онлайн

Сталість: однакове тло, положення тіла, тон голосу, початок і кінець сесії
Присутність: повна увага, включеність, утримання пауз
Емпатійна стабільність — бути “контейнером” для емоцій клієнта

4. Технічні умови як частина контейнера

Якісна відео- та аудіокомунікація
Вимкнені повідомлення, без звуків інших програм
Альтернативний зв’язок на випадок розриву (телефон, месенджер)

Вразливі моменти, які руйнують контейнер:

Поспіх та/чи скасування сесій у день зустрічі, а також присутність сторонніх людей або шумів (у клієнта чи терапевта). Не менш шкідливі і раптові перебої зв’язку без домовленості про дії та непрозорість або нечіткість меж.

Техніки створення контейнера психотерапевтом онлайн

Запрошення на початку сесії:
“Заплющи очі, зроби кілька вдихів. Де ти зараз тілом? Як би ти хотів/ла налаштувати себе на цю зустріч?”

Ритуальне завершення:
“Що ти забираєш із собою з цієї сесії?”, “Чи хочеш зробити паузу перед тим, як повертатись у свій день?”

Узгодження сигналів:
Обрати слова або жести для зупинки, дискомфорту, потреби в паузі тощо

Підвищення ефективності психотерапії онлайн

Складається із кількох компонентів, які враховують відповідне налаштування обох сторін суб’єкт-суб’єктного процесу, з яких на мою думку варто рощглянути:

Початкове обговорення умов, а саме:

Конфіденційність: хто може чути/бачити сесію?
Технічні аспекти: платформа, резервний канал зв’язку.
Поводження в разі переривання зв’язку.

Оформлення психотерапевтичного контракту – особливо важливо в онлайн-форматі: обсяг сесії, частота, оплата, політика скасування.

Підтримка ритуалів:

Початок і завершення сесії з фокусуванням, паузою, глибоким диханням.
Пропозиції для клієнта: знайти окреме місце, створити символічну межу (наприклад, запалити свічку, вдягнути навушники).

Уточнення емоційного стану. Через обмеження невербального контакту терапевту важливо частіше вербалізувати спостереження: “Я помітив/ла, що ти став/ла тишею, що зараз з тобою?”, “Чи комфортно тобі говорити про це в такому форматі?”

Психоедукація про онлайн-формат. Деякі клієнти можуть сумніватися в ефективності дистанційної терапії — важливо говорити про це відкрито.

Підсумки

Психотерапія є потужним інструментом для поліпшення психічного здоров’я та покращення якості життя.

Ці корисні аспекти допомагають клієнтам знаходити рішення для своїх проблем, розвиватися особистісно та досягати емоційного й психологічного благополуччя.

З точки зору фахівців Простору психологів, психотерапевт онлайн є цінним партнером на шляху до поліпшення психічного здоров’я та особистого розвитку.

Його роль у наданні підтримки, використання різних методів психотерапії та сприяння розвитку міжособистих навичок неоціненна.

Відвідування психотерапевта онлайн може мати значний позитивний вплив на життя, допомагаючи подолати стрес, розвинути психологічну стійкість та досягти балансу та задоволення у різних сферах життя

Підбір психотерапевта онлайн

Щоби розпочати спілкування з пихотцКПК

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Як проходить психотерапія

620

В сучасному розумінні, психотерапія є комплексним процесом, усі складові якого спрямовані на відчутне поліпшення психічного стану людей різного віку та допомогу у вирішенні типових чи специфічних психологічних проблем, які виникають у різних сферах життя.

На практиці, цей процес базується на взаємодії між психотерапевтом, психіатром або психологом, який має відповідну фахову підготовку та пацієнтом або клієнтом.

Під час психотерапії — спеціаліст допомагає клієнтам та/або пацієнтам:

Осягнути і усвідомити почуття, переживання та/або поведінку.
Визначити і подолати різноманітні психічні проблеми.
Опанувати і розвивати навички для кращого керування життям.
Пізнати себе та розкрити внутрішній потенціал.
Налагодити різноманітні аспекти стосунків з оточуючими.
та багато іншого.

Власне, далі у цій статті, написаній на основі власної практики, я детальніше розгляну основні принципи психотерапії, її типи і різновиди, переваги та недоліки цього методу, а також — ключові етапи психотерапевтичного процесу.

Але перед тим, особливо на випадок, якщо читачі уже достатньо поінформовані про суть та особливості психотерапії, а все що потрібно — без зайвих зволікань перейти до підбору фахівців;

Інформую, що всі охочі можуть це зробити у спеціальному розділі веб-платформи “Простір Психологів” — буквально кількома кліками скориставшись простою, але просунутою системою точного націлювання необхідної експертизи.

Яка, до речі, містить близько тисячі різних запитів, тем, спеціальностей, підходів, методів, проблем, симптомів та інших ключових слів — тож здатна уможливлювати 100%-ву взаємовідповідність уже з першої ж спроби.

ПРИНЦИПИ ПСИХОТЕРАПІЇ

Теоретична основа сучасної психотерапії базується на (де)кількох основних принципах, які швидко та ефективно допомагають пацієнтам або клієнтам:

По-перше, зрозуміти, що і як відбувається під час психотерапії.
По-друге, осягнути які механізми і методи допомагають психотерапевту досягати максимальних результатів психотерапії.
По-третє, приготуватися і отримати максимальний ефект від взаємодії зі спеціалістом.
Інше.

В практичному вимірі, на мою думку, основними принципами психотерапії вважаються:

Співпраця між психотерапевтом та пацієнтом:
- означає, що жорсткої ієрархії між психотерапевтом та пацієнтом — немає;
- передбачає, що фахівець та клієнт/пацієнт працюють разом на паритетних (рівних) умовах;
- допомагає разом знайти рішення проблем, які виникають у житті пацієнта.
Індивідуальний підхід:
- кожна людина унікальна та має свої власні потреби та проблеми;
- психотерапевт розробляє індивідуальні стратегії та підходи до кожного пацієнта/клієнта.
Емпатія:
- уможливлює точне розуміння майстерним психотерапевтом усього спектру переживань і почуттів пацієнта/клієнта;
- допомагає пацієнту відчути, що його слухають та розуміють, що, в свою чергу — суттєво сприяє ефективнішому лікуванню.
Навчання новим навичкам:
- сприяє розвитку арсеналу доступних засобів, які допоможуть пацієнту краще керувати своїм життям;
- дозволяє клієнтам/пацієнтам швидше та ефективніше вирішувати розмаїті проблеми, що виникають у їхньому житті;
- створює умови для максимального розкриття внутрішнього потенціалу особистості клієнтів/пацієнтів.
Постійне вдосконалення:
- означає, що психотерапевт повинен постійно вдосконалювати свої знання та навички шляхом навчання;
- передбачає, що фахівці регулярно проходять супервізію
- тощо.

Власне, перелік принципів психотерапії можна продовжувати ще такими, як-от дотримання професійної етики, конфіденційність, методичність, комплексність тощо.

Проте з огляду на загально-інформаційність публікацій “Психоенциклопедії” та з метою заощадження часу читача, пропоную перейти до наступного розділу.

РІЗНОВИДИ ПСИХОТЕРАПІЇ

На практиці існує безліч різних типів сучасної психотерапії, кожен з яких, властиво, має свої переваги та недоліки.

На мій погляд, серед найпоширеніших типів психотерапії варто відзначити наступні:

Гештальт-терапія
Поведінкова психотерапія.
Психоаналітична терапія.
Когнітивно-поведінкова психотерапія.
Екзистенційна психотерапія.
Групова психотерапія.
Позитивна психотерапія

Власне, далі у цій статті про кожну із них трохи детальніше.

ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ

Гештальт-терапія — це гуманістичний напрям психотерапії, який зосереджується на усвідомленні, “тут-і-тепер” досвіді, емоціях, відчуттях, а також на тому, як людина переживає себе у контакті з іншими і з навколишнім світом.

Вона не “лікує” в класичному сенсі, а допомагає людині стати цілісною — повернути собі втрачені частини досвіду, емоцій чи самоідентичності.

Формат

Індивідуальні, групові або парні зустрічі
Тривалість: 50–60 хв
Частота: зазвичай 1 раз на тиждень
Тривалість терапії: від кількох місяців до кількох років (залежно від запиту)

Початок сесії

Терапевт запрошує клієнта поділитися тим, що зараз найбільш актуальне: думки, настрій, тілесні відчуття, емоції, ситуації.
Клієнт і терапевт спільно досліджують контекст: з чим пов’язані ці переживання, як вони проявляються в тілі, у поведінці, у стосунках.

Методики, техніки і прийоми

Техніка / підхід	Що це дає
Усвідомлення “тут-і-тепер”	Допомагає помітити, що з вами відбувається в моменті
Фокус на тіло	Відчуття, дихання, напруга — ключ до пригнічених емоцій
Робота з порожнім стільцем	Діалог із «відсутньою» людиною чи частиною себе
Рольова гра	Програвання ситуацій у безпечному просторі терапії
Інтеграція протилежностей	Наприклад, агресивна/лагідна частина себе
Завершення гештальтів	Вирішення незавершених переживань чи внутрішніх конфліктів
Мовлення від першої особи	«Я думаю… Я відчуваю…» — повернення відповідальності за досвід

Контакт і його переривання

Гештальт-терапія активно досліджує як людина входить у контакт з іншими і які механізми переривання контакту вона використовує: уникнення, проекція, злиття, інтерналізація тощо

Це часто проявляється тут і зараз у стосунках із терапевтом, і дає простір для дослідження у безпечному середовищі.

Роль терапевта

Присутній, живий, автентичний — не холодний аналітик, а людина, яка теж вносить себе в контакт
Допомагає помічати і досліджувати досвід, а не дає поради
Веде не до “нормальності”, а до усвідомленого, автентичного життя

Який запит можна опрацювати

Тривога, депресія, панічні атаки
Складні стосунки, конфлікти
Пошук себе, ідентичності
Проживання втрат, змін
Травми, незавершені ситуації
Психосоматика, тілесна напруга
Сором, вина, злість, страх — непрожиті емоції

Що відбувається у процесі

Людина вчиться розпізнавати свої емоції, потреби, межі
Поступово знижується напруга, з’являється контакт з реальністю
Внутрішні конфлікти та повторювані патерни стають зрозумілими
Повертається відчуття цілісності, опори, здатності діяти

Наприкінці сесії

Терапевт може підсумувати, що вдалося помітити, що залишилося відкритим
Клієнт може відзначити, як змінився стан чи настрій
Часто — легкість, чіткість, глибше розуміння себе

ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ

Базується на теорії, що певна поведінка людини може бути змінена, якщо змінити умови, в яких вона виникає і це може включати зміну думок, емоцій, практичних дій тощо.

До переваг поведінкової терапії (біхевіотерапії), зазвичай, відносять:

Швидке досягнення результатів.
Фокус на конкретній проблемі або поведінці.
Результати можуть бути легко виміряні та контрольовані.

Водночас, серед недоліків поведінкової терапії, на мою думку, варто згадати:

Ігнорування глибинних психічних проблем.
Відсутність фокусу на взаємозв’язку між поведінкою та емоціями.

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕРАПІЯ

В широкому розумінні, психоаналітична терапія базується на теорії, що багато з проблем пацієнта пов’язані з невідомими або неприйнятими ним же аспектами його психіки.

Власне, ці аспекти можуть бути розкриті шляхом дослідження несвідомого і підсвідомого рівнів психіки, що дозволяє пацієнту отримати глибше розуміння себе та своїх проблем.

Серед переваг психоаналізу, на мій погляд, варто відзначити:

Допомагає пацієнтам/клієнтам зрозуміти глибші аспекти своєї психіки та їх вплив на своє життя.
Результати, зазвичай, довготривалі та значущі для пацієнтів/клієнтів.

Виокремлюючи недоліки, зазначу наступне:

Тривалий часовий період терапії.
Часто, буває важко виміряти результати.
Відносно висока вартість.

КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ

Назагал, когнітивно-поведінкова терапія базується на теорії, що наші думки, переконання та почуття впливають і навіть, значною мірою, визначають поведінку.

Відтак, цей різновид терапії спрямований на зміну думок та переконань, які можуть призводити до негативної поведінки, надмірних емоцій, психологічних розладів тощо.

Її переваги, на мою думку, такі:

Швидкий ефект психотерапії.
Фокус на конкретній проблемі або поведінці.
Вимірювання та контроль результатів.

Водночас, є і певні недоліки:

Ігнорування глибинних психічних проблем.
Відсутність фокусу на взаємозв’язку між поведінкою та емоціями.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ТЕРАПІЯ

Такий сучасний різновид психотерапії як екзистенційна — базується на теорії, що людина постійно стикається з питанням свого існування та сенсу життя.

Відповідно, така терапія, здебільшого спрямована на:

Допомозі пацієнту/клієнту знайти сенс у своєму житті.
Зосередженні на тому, що він/вона хоче зробити зі своїм життям.
З’ясуванні як клієнт/пацієнт розуміє свої відносини з іншими людьми та світом навколо себе.

Серед переваг, вважаю, варто відзначити, що це допомагає пацієнту/клієнту:

Знайти сенс у своєму житті.
Переосмислити або набути власні цінності та уявлення про призначення.
Приділити належну увагу досвіду.
Зосередитись на існуванні в реальному світі.

Щодо недоліків екзистенційної психотерапії, трапляється, що вона:

Часто незастосовна до людей, які не шукають сенсу в своєму житті.
Може вимагати від пацієнта значної самостійності та внутрішнього розвитку.

Останній різновид психотерапії, який на мій погляд, буде доречно згадати у створеній на основі власного практичного досвіду і, водночас, енциклопедичній статті — це групова терапія.

ГРУПОВА ПСИХОТЕРАПІЯ

Групова терапія базується на теорії, що люди можуть взаємодіяти та підтримувати одне одного у процесі вирішення своїх проблем.

Тому, в процесі здійснення групової психотерапії — (де)кілька пацієнтів/клієнтів зустрічаються з професійним психотерапевтом, психіатром чи спеціально підготовленим психологом, не лише щоби обговорити свої проблеми та досвід, а також — аби отримати підтримку від інших учасників групи.

До переваг групової терапії, фахівці “Простору Психологів” відносять:

Надає пацієнтам/клієнтам взаємну підтримку та розуміння.
Менш інтенсивна у порівнянні з іншими різновидами.
Як правило, найдоступніша ціна у порівнянні з іншими.

Серед недоліків, також треба зазначити, що:

Може вимагати від пацієнтів/клієнтів значної самостійності та внутрішнього розвитку.
Може не бути ефективною для пацієнтів які шукають індивідуальний підхід.

ПОЗИТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ

Позитивна психотерапія — це напрям психотерапії, заснований на ідеї, що в кожній людині вже є внутрішній ресурс до зцілення та розвитку, а симптоми — не просто прояви хвороби, а смислові сигнали про конфлікти, потреби чи потенціал.

Її засновник — Носсрат Пезешкіан, лікар і психотерапевт, який поєднав психодинаміку, гуманістичну філософію та інтеркультурний підхід.

Формат

Індивідуальна, сімейна або групова робота
Структурований підхід: 5 основних фаз
Зазвичай 1 раз на тиждень, тривалість — 50 хв
Може бути короткострокова (5–20 сесій) або довготривала

5 фаз позитивної психотерапії

Фаза	Що відбувається
1. Спостереження	Виявлення симптомів, скарг, актуального конфлікту
2. Усвідомлення	Розгляд причин, історії проблеми, переживань, фантазій
3. Ситуаційне заохочення	Аналіз ситуацій, у яких проявляється симптом, відкриття альтернатив
4. Вербалізація	Формулювання почуттів, розширення словника емоцій
5. Розширення цілей	Робота з цінностями, потенціалом, розвитком особистості

Типова сесія: як це може виглядати

Запит клієнта: скарга, яка турбує
Розмова про відчуття, думки, ситуації
Метафора або притча: терапевт розповідає історію
Дослідження чотирьох сфер життя
Домашнє завдання: спостерігати, малювати, розмірковувати
Підсумок: що нового клієнт помітив у собі

РОЗМАЇТТЯ ПСИХОТЕРАПІЇ

Спектр видів, типів, підходів, методів, стилів та методик проведення сучасної психотерапії настільки великий, що умістити їх в одну, навіть “енциклопедичну” публікацію рішуче неможливо.

Тому, для поглибленого дослідження інформації про це явище:

Ознайомтеся з іншими авторськими інтерпретаціями на цій сторінці.
Перейдіть у відповідний розділ “Психоенциклопедії” на веб-платформі.

Якщо ж викладена вище інформація вам імпонує — звертайтеся щодо запису на психотерапію безпосередньо до мене або підберіть фахівців, котрі володіють відповідною кваліфікацією скориставшись просунутим алгоритмом націлювання експертизи у відповідному розділі “Простору Психологів”.

ПІДСУМКИ

А наостанок, кілька узагальнень викладеної і структурованої вище інформації, яка загально та різнобічно характеризує те, чим є сучасна психотерапія:

Це ефективний спосіб вирішення психологічних проблем, який допомагає людям:

знизити рівень стресу,
покращити якість життя,
зробити крок до розвитку своєї особистості
тощо.

Існує дуже багато різновидів сучасної психотерапії, які можуть бути використані для різних людей та різних проблем.

Важливо, щоби люди звертались за допомогою до професійних психотерапевтів, які можуть надавати ефективну та безпечну допомогу.

Хоча психотерапія може бути дорогим та часовим затратним процесом, як правило, вона:

допомагає пацієнтам/клієнтам зрозуміти свої проблеми та знайти спосіб їх вирішення,
корисна для людей з депресією, тривожністю, посттравматичним стресовим розладом та іншими психологічними проблемами.

І чи не найголовніше — незалежно від того, який вид психотерапії ви виберете, як показує практика, передовсім важливо знайти досвідченого та кваліфікованого психотерапевта, психіатра чи спеціально підготовленого психолога,

Адже значною мірою саме від професіоналізму, майстерності та особистісних якостей фахівця залежить, чи будете ви почуватися комфортно, наскільки якісно і швидко буде наданий та засвоєний повний обсяг необхідної допомоги та, власне, у яку суму обійдеться вам ця інвестиція в покращення свого майбуття.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби проконсультуватися з психотерапевтом — звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців з потрібною кваліфікацією скориставшись спеціальним функціоналом “націлювання експертизи” на відповідній сторінці веб-платформи “Простір Психологів”

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Майндфулнес

708

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Психосоматика систем організму

1 289

Психосоматика розглядається як суміжний з медициною напрям психології, що займається вивченням та терапією складних взаємодій між розумом і тілом, у яких психологічні фактори (психогенні та особистісні) можуть негативно впливати на фізичне здоров’я і навпаки.

Досвідчені фахівці знають, що психічний та емоційний стан мають здатність впливати на функціонування здоров’я як у цілому, так і на функціонування окремих систем організму:

дихальна,
серцево-судинна,
травна,
імунна,
нервова,
статева,
опорно-рухова.

Психосоматичні симптоми – це фізичні прояви, які спричинені або посилюються психічними чи емоційними факторами, як-от стрес, тривога, депресія та інші психологічні чи емоційні проблеми.

СИМПТОМИ ТА ПРИЧИНИ ПСИХОСОМАТИКИ

Характерно, що психосоматичні симптоми не можуть бути пояснені лише фізіологічними причинами, але ті пацієнти/клієнти, які не консультуються з психологами чи експертами зі психосоматики, все ще схильні передовсім “боротися з тілом” разом із лікарями.

Саме тому, зазвичай, особа з психосоматичним захворюванням є, так би мовити, “частим паломником” до кабінетів лікарів різного профілю, котрі не завжди спроможні їй допомогти у межах своєї вузької спеціалізації.

На практиці, патогенез та розмаїті прояви психосоматичних розладів можуть суттєво відрізнятися залежно від особистості, її життєвого досвіду та інших соціально-психологічних факторів.

Однак спеціалісти у “Просторі Психологів” звертають увагу на деякі загальні ознаки, зокрема:

незрозумілі фізичні симптоми (біль, дискомфорт, втома),
зміни апетиту чи сну,
відчуття тривоги, депресії або стресу
тощо.

Психологічний стрес, пов’язаний із різними соціальними факторами є однією з найпоширеніших причин психосоматичних симптомів.

Коли ми відчуваємо стрес, автоматично збільшується частота серцевих скорочень, підвищується артеріальний тиск та м’язова напруга, виділяються гормони стресу (кортизол, норадреналін, адреналін).

З часом хронічний стрес може призвести до низки фізичних симптомів і проблем зі здоров’ям.

Подібний ефект справляють і такі сучасні різновиди стресу як інформаційний та професійний.

Тривога та депресія, невротичні розлади, є поширеними розладами психічного здоров’я, які асоціюються з такими фізичними симптомами, як:

хронічне відчуття втоми,
головний біль,
біль у м’язах,
тахікардія,
порушення сну,
проблеми з травленням та/або шкірою
тощо.

Згадані симптоми не є специфічними для певного захворювання, адже спричиняються змінами у реакції організму на стрес та бувають також спричинені збоями у роботі імунної системи, біохімії головного мозку тощо.

Травматичні переживання унаслідок фізичного, сексуального чи емоційного насильства, втрати близької людини, війни, серйозного захворювання чи інвалідизації, ДТП, передчасних пологів тощо, можуть мати тривалий вплив на фізичне та психічне здоров’я.

Люди, які пережили психічну травму, мають більшу ймовірність розвитку психосоматичних порушень та схильні відчувати хронічний біль у певній частині тіла, особливо головні болі, проблеми з шлунково-кишковим трактом, безсоння тощо.

ОСОБИСТІСНІ ТА ПОВЕДІНКОВІ ФАКТОРИ ПСИХОСОМАТИКИ

Особистісні фактори – це певні стійкі риси та схильності особистості, пов’язані з вищим ризиком психосоматичних симптомів, а люди, які мають ці риси — можуть частіше відчувати фізичні симптоми у відповідь на стрес або емоційні проблеми.

Практика свідчить, що для профілю “психосоматичної особистості” характерні такі чинники:

перфекціонізм,
тривожність,
образливість,
мисленнєва ригідність (негнучкість),
нездатність виражати почуття,
труднощі з встановленням та підтримкою теплих стосунків з іншими,
надмірна залежність, прив’язаність до об’єкта симпатії,
складнощі з самостійним ухваленням рішень
тощо.

Поведінкові чинники спричиняють фізичні зміни в організмі, які у свою чергу, погіршують уже існуючі тілесні, психологічні чи емоційні проблеми зі здоров’ям:

нездорова поведінка: як от куріння чи інші шкідливі звички,
переїдання та/або зловживання психоактивними речовинами,
малорухливий спосіб життя,
недотримання інформаційної гігієни та гігієни сну,
невизначеність
тощо.

ВПЛИВ СТРЕСУ НА СИСТЕМИ ОРГАНІЗМУ

Може бути різноманітним, і для того, щоби вчасно виявляти обсяги негативного психосоматичного впливу саме у вашому індивідуальному випадку (чи у випадку ваших близьких), експерти з психосоматики в “Просторі психологів” рекомендують:

Своєчасно звертатися до психолога.
Періодично проводити відповідну психодіагностику.

Водночас, місткий практичний досвід психологів дозволяє виокремити і найзагальніші прояви стресової психосоматики у контексті основних систем організму.

Психосоматика дихальної системи

Це напрям, який вивчає зв’язок між психологічними станами людини (емоціями, внутрішніми конфліктами, стресом) і фізичними проявами в органах дихання.

Дихальна система часто реагує на емоційні та ментальні навантаження через напругу, спазми або порушення ритму дихання, що у деяких випадках може спровокувати або загострити астму та інші респіраторні захворювання

Фізичний симптом	Можливе психологічне підґрунтя
Задишка	Страх, тривога, відчуття «неможливості впоратися»
Утруднене дихання	Внутрішнє пригнічення, психоемоційний тиск
Гіпервентиляція	Панічні атаки, неконтрольовані емоції
Бронхоспазм / астма	Пригнічені емоції, страх самовираження, конфлікти у спілкуванні
Хронічний кашель без причини	Невисловлені образи, психологічна потреба «виговоритися»
Часте зітхання	Втома, пригнічення, емоційне виснаження
Напруга в грудях	Відчуття тиску, страхів, знервованості

Психотерапевтичні підходи до роботи:

Тілесно-орієнтована терапія (відстеження дихання, робота з грудною кліткою)
Гештальт-підхід (усвідомлення емоцій, які не дають “дихати на повні груди”)
Когнітивно-поведінкова терапія (переробка тривожних думок, що викликають фізичні симптоми)
Дихальні практики (усвідомлене дихання, ребьофінг, пранаяма)
Робота з психотравмою (особливо у випадках астми, гіпервентиляції)

Психосоматика серцево-судинної системи

Вивчає взаємозв’язок між психологічними станами людини та захворюваннями серця й судин.

Серце символізує емоційну глибину, вразливість, любов, переживання та внутрішній ритм життя.

Тому емоційні навантаження, пригнічення почуттів, хронічний стрес або самотність можуть безпосередньо впливати на її роботу.

Симптом / хвороба	Можливе психологічне підґрунтя
Прискорене серцебиття (тахікардія)	Тривожність, страх, психоемоційне напруження
Серцева аритмія	Внутрішній конфлікт, нестабільність у житті, втрачений ритм
Гіпертонія (високий тиск)	Пригнічений гнів, контроль, хронічна напруга, страх втратити владу
Гіпотонія (низький тиск)	Відсутність життєвих сил, емоційне вигоряння, апатія
Біль у серці (без медичної причини)	Душевний біль, незакриті емоційні потреби, розчарування
Серцева недостатність	Хронічне самоприниження, постійне “віддавання” себе іншим
Ішемічна хвороба серця / інфаркт	Сильне емоційне виснаження, перевантаження відповідальністю, стримані емоції

Психотерапевтичні підходи

Тілесно-орієнтована терапія: робота з тілом і емоційними блоками в ділянці грудей.
Гештальт-терапія: опрацювання гніву, туги, залежних відносин.
КПТ: зміна стресових автоматичних думок, що викликають фізичні симптоми.
Психоосвітні практики: навчання розпізнавати й виражати емоції.
Робота з психотравмами: особливо з темами втрати, відкидання, емоційного холоду.

Психосоматика травної системи

Досліджує зв’язок між емоційним станом людини та роботою органів шлунково-кишкового тракту.

Система травлення — це не лише про їжу, а й про перетравлення досвіду, емоцій, ситуацій, тобто про здатність приймати й засвоювати життєві події.

Симптом / захворювання	Можливе психологічне підґрунтя
Шлункові болі / гастрит	Тривога, пригнічена злість, «неперетравлена» ситуація
Печія	Прихований гнів, внутрішнє «кипіння»
Діарея	Страх, термінова потреба «втекти», уникнення ситуацій
Запор	Упертість, небажання відпускати, накопичене емоційне «сміття»
Синдром подразненого кишечника (СПК)	Внутрішня напруга, нестабільність, страх втрати контролю
Нудота, блювання	Відраза, емоційне відторгнення чогось або когось
Втрата апетиту	Пригнічення, апатія, конфлікти з «вживанням» життя
Переїдання, компульсивне харчування	Внутрішня порожнеча, емоційна компенсація, відсутність підтримки
Здуття, важкість у шлунку	Перенасичення обов’язками, перевантаження «життям»

Психотерапевтичні підходи

Гештальт-терапія — робота з неперетравленими емоціями, конфліктами.
КПТ (когнітивно-поведінкова терапія) — виявлення та перебудова переконань, які спричиняють стрес.
Тілесно-орієнтована терапія — дослідження напруги в животі, релаксація.
Емоційно-фокусована терапія — допомагає виявити та висловити пригнічені емоції.
Психоедукація щодо харчових звичок — усвідомлення емоційного переїдання чи відмови від їжі.

Психосоматика імунної системи

Психосоматика імунної системи досліджує вплив психологічних станів на захисні сили організму. Імунітет символізує внутрішню опору, здатність до самозахисту, відчуття «я і межі», довіру до себе та світу.

Коли психіка перебуває у стані хронічного стресу, пригнічення або виснаження — імунітет страждає першим.

Захворювання / симптом	Можливе психологічне підґрунтя
Хронічні застуди, вірусні інфекції	Виснаження, пригнічення, відчуття безсилля, знижена самооцінка
Алергії	Неприйняття чогось у житті, емоційна «непереносимість», гіперчутливість
Аутоімунні захворювання (псоріаз, вовчак, тиреоїдит)	Самокритика, самозаперечення, конфлікт із собою
Імунодефіцитні стани (знижений імунітет)	Втрата опори, почуття самотності, беззахисності
Запальні процеси	Прихований гнів, емоційне «кипіння»
Втома, занепад сил, повільне відновлення	Емоційне вигорання, хронічна тривога

Психотерапевтичні напрямки

Тілесно-орієнтована терапія — допомагає відновити контакт з тілом, відчути межі
Гештальт-терапія — робота з неприйняттям себе, невирішеними конфліктами
КПТ — виявлення деструктивних переконань, що підривають внутрішню опору
Робота з гнівом і страхом — ключові емоції, що впливають на імунітет
Психотравмотерапія (EMDR, SE) — відновлення після травм, що вплинули на відчуття безпеки

Психосоматика кістково-м’язової системи

Психосоматика кістково-м’язової системи розглядає, як психологічні навантаження, емоції та внутрішні конфлікти впливають на стан опорно-рухового апарату.

Кістки, суглоби, м’язи та сухожилля — це символи опори, сили, стабільності та гнучкості.

Проблеми з цією системою часто говорять про внутрішнє перенапруження, тиск обов’язків, зниження життєвої гнучкості або емоційну закам’янілість.

Захворювання / симптом	Можливе психологічне підґрунтя
Остеохондроз, артроз, остеопороз	Втрата життєвої опори, хронічне перенапруження, пригнічення енергії
Біль у спині (поперек, шийний відділ)	Відчуття «тягаря життя», відповідальності, неможливість «розігнутись»
Сколіоз	Внутрішня нестабільність, конфлікт лояльності, пристосування до тиску
Артрит, запалення суглобів	Прихована агресія, емоційна «закостенілість», нездатність до гнучкості
М’язові спазми, зажим	Пригнічені емоції (гнів, страх), звичка все «тримати в собі»
Тремтіння, м’язова слабкість	Тривожність, втрата контролю, емоційне виснаження
Грижі міжхребцевих дисків	Надмірне перенавантаження, відсутність підтримки, страх втратити опору

Психотерапевтичні підходи

Гештальт-терапія — робота з непрожитими емоціями, що осіли в тілі
Тілесно-орієнтована терапія — пряме розпізнавання тілесних зажимів
Когнітивна терапія — зміна переконань, що призводять до надмірної напруги
Танцювально-рухова терапія — дослідження себе через рух
Психосоматика за Луїзою Хей, Александером Лоуеном, Фельденкрайзом — різні тілесні моделі

Психосоматика шкіри

Психосоматика шкіри розглядає, як емоційні стани, глибинні переконання та внутрішні конфлікти відображаються на найбільш зовнішньому органі — шкірі.

Шкіра — це бар’єр, кордон, засіб комунікації зі світом, тому всі проблеми зі шкірою часто пов’язані з темами меж, прийняття себе, сорому, контакту з іншими, безпеки.

Симптом / стан	Можливе психоемоційне підґрунтя
Атопічний дерматит, екзема	Надчутливість до критики, емоційна вразливість, конфлікт контакту
Псоріаз	Глибока образа, потреба захистити себе, нездатність «вилитися»
Акне, висипання	Внутрішня злість, сором, страх відторгнення, неприйняття себе
Кропив’янка, свербіж	Нетерпіння, «роздратування» на щось або когось, внутрішній спротив
Грибкові ураження	Тривала внутрішня «гниль», ситуації, які не дають рухатися далі
Пітливість	Надмірна тривога, сором, страх осуду
Герпес	Пригнічене бажання близькості, образа, «невисловлене»
Випадіння волосся, алопеція	Стрес, втрата контролю, емоційне виснаження

Що допомагає?

Робота над прийняттям тіла та зовнішності
Тілесно-орієнтована терапія для відновлення меж і контакту
Дослідження дитячих сценаріїв «я — некрасивий», «я — брудний»
Арттерапія та символічна робота із «зовнішнім шаром»
Психотерапія почуття сорому, вразливості, соціального страху

Психосоматика статевої системи

Психосоматика статевої системи стосується психологічних причин і глибинних емоційних переживань, які можуть впливати на функціонування статевих органів у чоловіків і жінок.

Оскільки статева система пов’язана із творенням, життєвою енергією, ідентичністю, інтимністю, прийняттям себе і тілесності, порушення в цій сфері часто мають емоційно-інтимне чи самооцінне коріння.

Аспект функціонування	Можливі психологічні теми
Статеве здоров’я	Прийняття себе, своєї тілесності та сексуальності
Потяг, бажання	Право на задоволення, життєва енергія, свобода
Репродуктивність	Страх материнства/батьківства, тиск, провина
Оргазм, розслаблення	Здатність до віддавання, вразливість, контроль
Болі, спазми	Пригнічена агресія, напруга, страх контакту

Що може допомогти

Психотерапія сексуальності (наприклад, гештальт або тілесно-орієнтована)
Робота із соромом, провиною, заборонами
Техніки тілесної свідомості — повернення до контакту з тілом
Дослідження раннього сексуального досвіду, сімейних установок
М’які практики прийняття себе — танець, арттерапія, соматика
Сімейна системна терапія — особливо при труднощах із зачаттям

ЛІКУВАННЯ ПСИХОСОМАТИКИ

На практиці, лікування психосоматичних симптомів передбачає усунення як основних психологічних факторів, так і фізичних симптомів, а основними методами корекції різних порушень є:

психотерапія,
медикаментозна терапія,
методи розслаблення, як-от медитація та йога,
зміни способу життя: харчування, сну, фізичної активності,
додаткова терапія: масаж, арома- чи музикотерапія,
тощо.

Досвідчені фахівці у “Просторі психологів” наголошують, що лікування психосоматичних розладів може зайняти час або відбутися у короткі терміни залежно від:

Своєчасності звернення.
Характеру симптомів.
Природи захворювання чи розладу.

Зазвичай, ефективна терапія потребує комбінованого підходу та готовності людини почуватися здоровою (часом людина має вторинні вигоди від статусу хворої).

Тому, своєчасне звернення по підтримку до спеціалістів з питань психічного здоров’я — важливий крок у лікуванні психосоматичних симптомів, адже дозволяє:

Покращити загальне здоров’я та добробут клієнтів.
Заощадити кошти, нерви, час та зусилля на боротьбу з психосоматикою окремих систем організму.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА ЧИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати процес подолання причин і наслідків різноманітних психосоматичних розладів у вас чи небайдужих для вас близьких – звертайтеся безпосередньо до мене

Або підберіть фахівців відповідно до індивідуальних особливостей у спеціальному розділі (вимірі) “Простору Психологів” скориставшись універсальним алгоритмом

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Психо-сексуальні розлади

1 661

Психо-сексуальні розлади – це група психічних порушень, пов’язаних з сексуальною поведінкою, спрямованістю сексуального потягу або статевою ідентичністю людини.

Сексуальні девіації як психо-сексуальні розлади — це поняття, що використовується в клінічній психології та психіатрії для опису стійких моделей сексуальної поведінки або фантазій, які суттєво відхиляються від соціальних норм і можуть спричиняти дистрес або порушення функціонування людини чи шкоду іншим.

Сексуальні девіації (лат. deviare — «відхилятись») — це поведінкові або психічні особливості, що відходять від загальноприйнятих норм сексуальності (в сучасній психіатрії частіше використовують термін парафілії — як клінічно нейтральніший і менш стигматизуючий)

Психосексуальні розлади — ширша категорія, що охоплює порушення сексуального потягу, оргазму, статевої ідентичності й поведінки, включаючи парафілії.

Психо-сексуальні розлади, на практиці можуть включати низку симптомів, таких як:

Проблеми зі сексуальним потягом або здатністю досягнення сексуального задоволення природнім шляхом (відсутність оргазму, передчасна еякуляція, коітофобія тощо).
Сексуальні фантазії та поведінка, які спричинюють страждання собі або іншим (гіперсексуальність, парафілії, садо-мазохізм та інші девіації).
Статева дисфункція, пов’язана зі страхом або відразою до статевої поведінки (дисморфофобія, гіпосексуальність, вагінізм та інші порушення).

Щоби проконсультуватися із психотерапевтом онлайн щодо психо-сексуальної проблематики сексуальних девіацій, звертайтеся до мене чи підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

СИМПТОМИ ПСИХО-СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ

Симптоми психо-сексуальних розладів залежать від конкретного типу розладу, але загалом це стійкі труднощі у сексуальному функціонуванні, переживанні сексуального потягу або поведінці, які спричиняють дистрес, фрустрацію, міжособистісні конфлікти або порушення функціонування в інших сферах життя.

1. Розлади сексуального потягу (лібідо)

Тип	Симптоми
Гіпоактивний сексуальний потяг	Відсутність або значне зниження інтересу до сексу, сексуальних фантазій; байдужість до сексуального досвіду
Аверсивний розлад сексуального потягу	Сильна відраза або тривога, повʼязана із сексуальною взаємодією

2. Розлади збудження

Тип	Симптоми
У жінок — розлад сексуального збудження	Відсутність змочування, низька тілесна збудженість, зниження чутливості, нездатність збудитися попри бажання
У чоловіків — еректильна дисфункція	Труднощі з досягненням або підтримкою ерекції, що викликає дистрес

3. Розлади оргазму

Тип	Симптоми
Затримка або відсутність оргазму (аноргазмія)	Нездатність досягти оргазму попри достатню стимуляцію і бажання
Передчасна еякуляція	Оргазм і еякуляція на ранній фазі стимуляції (зазвичай <1 хв), що викликає страждання

4. Розлади сексуального болю (у жінок)

Тип	Симптоми
Диспареунія	Біль під час або після сексуального контакту
Вагінізм	Мимовільні спазми м’язів піхви, що перешкоджають проникненню

5. Парафілічні розлади

Нав’язливі сексуальні фантазії або дії, що зосереджені на нетипових об’єктах або сценаріях (діти, біль, беззахисність, об’єкти, публічність тощо)

Сексуальна поведінка, яка завдає шкоди іншим або викликає дистрес у самої людини

Втрата контролю над імпульсами, сексуальна поведінка на межі нав’язливості

6. Розлади сексуальної ідентичності (гендерної)

Глибоке відчуття невідповідності між біологічною статтю та гендерною ідентичністю, що викликає дистрес, депресію, соціальну ізоляцію – може бути ознакою гендерної дисфорії

Супутні психологічні симптоми психо-сексуальних розладів

Зниження самооцінки
Тривожність, повʼязана з інтимністю
Почуття провини або сорому
Уникання стосунків або сексуального контакту
Конфлікти з партнером
Емоційна холодність або, навпаки, гіперсексуальність як форма компенсації

Симптоми не завжди свідчать про патологію, якщо:

Людина не відчуває страждання
Поведінка відбувається за згодою всіх учасників
Вона не порушує етичних або юридичних норм

Тому, на практиці, діагностика завжди передбачає аналіз контексту (особистість, стосунки, культура) та оцінку тривалості, інтенсивності та наслідків симптомів

РІЗНОВИДИ СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ

Сексуальні девіації (відхилення від норми) та перверсії (збочення) умовно поділяють на декілька груп, серед яких перекручення сили сексуального інстинкту, розлади статевої ідентифікації, розлади сексуальних уподобань (способу задоволення та об’єкта сексуального потягу).

До розладів інтенсивності сексуального бажання належать:

Гіперсексуальність (компульсивна сексуальна поведінка) – надміру посилене лібідо та сексуальна активність, для яких характерно витіснення цінністю сексу усіх інших цінностей та інтересів.

Може спостерігатися при органічній патології головного мозку, розладах особистості (психопатіях), в маніакальній стадії біполярного афективного розладу.

Гіпосексуальність –зниження сексуального потягу та сексуальної активності, що спостерігається при астенії, депресії, тривожних розладах та ПТСР.

До розладів статевої ідентифікації

Зараховують транссексуалізм, трансвестизм подвійної ролі та розлад формування статевої ідентифікації у дитинстві.

Транссексуалізм – віднесення себе до іншої, ніж власна, біологічної статі, яке супроводжується нав’язливим прагненням поводитися, одягатися як особа іншої статі, та здійснити хірургічну операцію для зміни статі з метою подолання внутрішнього конфлікту та дискомфорту.

Трансвестизм подвійної ролі – сексуальна девіація, що проявляється у нав’язливому бажанні одягатися та тимчасово виглядати як особа іншої статі при збереження ідентифікації себе як чоловіка або жінки та відсутності інтересу до хірургічної зміни статі.

Розлад статевої ідентифікації у дитячому віці – зворотне порушення процесу формування статевої ідентифікації відповідно до своєї біологічної статі, що проявляється у відмові одягатися чи носити зачіску відповідно до своєї статі, імітація поведінки осіб іншої статі.

Розлади сексуальних уподобань

Класифікують за критеріями зміни способу отримання сексуального задоволення та зміни об’єкта сексуального потягу.

До першої категорії належать такі форми сексуальних девіацій:

ексгібіціонізм
вуаєризм
фроттеризм
садомазохізм

До категорії сексуальних розладів, пов’язаних зі зміною об’єкта сексуального потягу відносять:

педофілія
зоофілія
геронтофілія
некрофілія
фетишизм (сексуальний символізм)
ауто еротизм

ПРИЧИНИ СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ

Психо-сексуальні розлади можуть бути зумовлені різними причинами залежно від індивідуального анамнезу людини, що демонструє хворобливі сексуальні симптоми, її життєвого досвіду та супутніх захворювань.

Найпоширенішими факторами, що спричиняють їх маніфестацію є:

Психічні захворювання (біполярний афективний розлад, розлади особистості, невротичні розлади, шизоїдний розлад, олігофренія)
Ураження головного мозку внаслідок травми або деменції
Психотравмуючий сексуальний досвід
Патохарактерологічні чинники
Вживання деяких медикаментів та психоактивних речовин
Аддиктивна поведінка
Хибні переконання та стереотипи

Лікування психосексуальних розладів може включати психотерапію, фармакотерапію, роботу з партнером, зміну підходу до сексуальної поведінки.

Такі розлади вивчають у рамках сексології та психосексуальної терапії, які є окремими галузями психології. Якщо розлад сексуального потягу та поведінки, пов’язаний зі зміною у роботі головного мозку та ЦНС, іншими психічними захворюваннями, його лікуванням займається пріоритетно лікар-психіатр.

ТЕОРІЇ ПРО ПСИХО-СЕКСУАЛЬНІ РОЗЛАДИ

Існує чимало спроб з’ясувати причини та патогенез розладів у сексуальній сфері. Ось декілька з відомих теоретичних напрацювань:

Теорія психоаналізу Зигмунда Фройда

Фройд стверджував, що ранній розвиток дитини має визначальний вплив на формування її сексуальної ідентичності та поведінки.

Психотерапевт описав стадії психосексуального розвитку людини (оральну, анальну, фалічну та латентну) та переконував, що психологічні негаразди на будь-якій з цих стадій можуть призвести до психо-сексуальних розладів.

Теорія сексуальної орієнтації Крафорда Коллінза

Коллінз стверджував, що сексуальна орієнтація людини формується унаслідок взаємодії комплексу соціальних та біологічних факторів, зокрема генетичних, гормональних та культурних впливів.

Він переконував, що більшість людей належать до “нормальної” сексуальної орієнтації, але існує певний процент людей, для яких характерна нетрадиційна сексуальна орієнтація.

Теорія сексуальної дисфункції Вільяма Мастерса та Вірджинії Джонсон.

Мастерс та Джонсон провели дослідження фізіології та психології сексуальної поведінки, у результаті чого створили модель сексуальної відповіді, що включає чотири фази: збудження, плато, оргазм та розслаблення.

ПСИХОЛОГІЯ СЕКСУАЛЬНИХ ДЕВІАЦІЙ

Розділ психології, що вивчає механізми, динаміку та функції нестандартних сексуальних потягів, поведінки та фантазій, які відхиляються від соціальних або культурних норм і можуть бути пов’язані з психічними чи особистісними особливостями.

Сексуальні девіації (парафілії) — це стійкі сексуальні потяги або поведінка, що відхиляються від соціально прийнятих норм.

На практиці, вони визнаються психо-сексуальними розладами лише тоді, коли спричиняють дистрес, порушують функціонування особи або становлять загрозу для інших.

Основні типи сексуальних девіацій (парафілій), згідно з DSM-5:

Вуайєризм — сексуальне збудження від підглядання за оголеними або сексуально активними особами без їхньої згоди.
Екзибіціонізм — потяг до демонстрації статевих органів незнайомим людям.
Фроттеризм — сексуальне збудження від тертя об інших людей у публічних місцях.
Садизм сексуальний — збудження через заподіяння болю чи приниження партнеру.
Мазохізм сексуальний — збудження через отримання болю, приниження або страждання.
Педофілія — потяг до дітей, які ще не досягли статевої зрілості.
Фетишизм — сексуальне збудження через обʼєкти (предмети, частини тіла, тканини).
Трансвестичний фетишизм — збудження від носіння одягу протилежної статі.

Суттєво, що сама лише наявність парафілій не означає психічного розладу, якщо поведінка не викликає дистресу або не шкодить іншим.

Критерії для діагностики сексуальних девіацій (DSM-5)

Парафілія вважається парафілічним розладом, якщо:

Людина відчуває інтенсивне психологічне страждання через свою поведінку чи потяги;
Поведінка призводить до шкоди або ризику шкоди іншим людям;
Вона впливає на соціальне або професійне функціонування.

Можливі психологічні механізми походження девіацій:

Порушення психосексуального розвитку (особливо в підлітковому віці)
Травматичний досвід (сексуальне насильство, насильницьке виховання)
Несформована або розщеплена сексуальна ідентичність
Проблеми з емпатією, інтерперсональними межами

Психотерапевтичні підходи сексуальних девіацій

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Зменшення імпульсивності, модифікація переконань, контроль поведінки

Психодинамічна терапія. Робота з витісненими конфліктами, формування зрілої сексуальності

Сексуальна терапія. Вивчення сексуальності, формування здорових сценаріїв

Медикаментозне лікування. Антиандрогени, антидепресанти — при сильному імпульсивному потязі або супутніх розладах

Психологічні аспекти сексуальних девіацій

Розвиток сексуальності

Нестача досвіду емоційної близькості у дитинстві
Порушення етапів психосексуального розвитку (за Фройдом: фіксація на певній стадії)
Деформоване уявлення про сексуальність як засіб контролю або уникання вразливості

Травма і компенсація

Історії сексуального чи фізичного насильства
Виникнення девіантної поведінки як захисту від болю або як спроба відтворити контроль у безпечному форматі

Навчені моделі (біхевіоральний підхід)

Якщо сексуальне збудження асоціювалося з певним об’єктом, ситуацією чи болем у критичний момент (підлітковий вік) — може сформуватись умовна реакція

Особистісні риси

Високий рівень ізоляції, тривожності або емоційної незрілості
Ригідність мислення, порушення емпатії, труднощі з емоційною регуляцією

Соціальні чинники

Культура, де сексуальність табуйована — девіація може стати єдиною “легальною” формою вираження бажання
Відсутність статевої просвіти — нерозуміння власного потягу

Функції сексуальних девіацій (у психологічному сенсі)

Функція	Пояснення
Захист від близькості	Девіантна поведінка ізолює людину від інтимної вразливості
Контроль і сила	Потреба домінувати або уникати безсилля
Регуляція емоцій	Потяг як спосіб знизити напругу або пережити інтенсивність
Компенсація дефіцитів	Замінник близькості, уваги, прийняття
Ритуал	Створення стабільності через повторювані сексуальні сценарії

Психологічна дилема: девіація як частина ідентичності?

У деяких випадках (наприклад, фетишизм, БДСМ-практики за взаємної згоди) — девіація може бути інтегрованою частиною особистості, не викликати страждань і не потребувати корекції.

Завдання психолога чи психотерапевта — не “вилікувати” від відмінності, а дослідити її функції, розрізнити «ризиковану поведінку» і «особливість потягу» та/чи допомогти клієнту знайти етичні й безпечні форми реалізації

Психологічна робота з девіаціями

Психотерапія: безоцінна, емпатійна присутність, дослідження джерел потягу
Формування сексуальної ідентичності: відновлення контакту з власним тілом, потягом, бажанням
Психоедукація: розуміння себе, нормальної та девіантної сексуальності
Розвиток навичок близькості, емпатії, саморегуляції

ПСИХОТЕРАПІЯ СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ

Психотерапевт допомагає пацієнту розібратися у причинах психо-сексуального розладу, виявити можливі тригери, що спричиняють його, а також усвідомити наслідки такої поведінки.

Це може включати дослідження дитячо-батьківських стосунків, психотравмуючого досвіду, аналіз ролі культурних та релігійних стереотипів, дискримінацію та інші фактори, що впливають на сексуальну поведінку.

Фахівець створює умови для розвитку навичок конструктивного копінгу зі стресом та емоційними труднощами, що можуть викликати психо-сексуальний розлад; покращити комунікацію між сексуальними партнерами та зрозуміти потреби кожного з них.

Це може включати вправи з підвищення емоційної близькості та інтимності. Якщо сексуальний розлад пов’язаний з медичними проблемами, психотерапевт може порадити клієнту звернутися до лікарів, які спеціалізуються на цих питаннях (сексопатолог, гінеколог, невролог, психіатр).

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психосексолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “сексолог” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у П росторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Мова тіла

4 635

Мова тіла є важливою складовою міжособистісної комунікації, яка містить різноманітні жести, пози, міміку та інші невербальні сигнали, що можуть передавати різноманітну інформацію про справжній стан особи, її емоції, думки та наміри.

Це один з найбільш складних і неоднозначних способів комунікації, оскільки його тлумачення може бути дуже різним залежно від культурних, соціальних та інших факторів.

Далі у цій статті я, через призму власного практичного досвіду розгляну:

Різні аспекти мови тіла, її значення у міжособистісній взаємодії.
Способи, якими можна підвищити свою свідомість про цю форму комунікації та ефективно використовувати її в повсякденному житті.

ЖЕСТИКУЛЯЦІЯ

Жести є одним з найвиразніших елементів мови тіла, адже можуть передавати різноманітні інформаційні повідомлення, такі як відмова, згода, показувати напрямок руху, наголошувати на важливих словах під час говоріння тощо.

Найпоширенішими в нашій культурній традиції жестами є вказування пальцем, нахил чи кивання головою, знизування плечима, махання рукою та багато інших, описувати всі з яких тут немає сенсу, тому зупинюся детальніше на кількох.

Вказування пальцем може використовуватися як позитивний, так і негативний жест.

Наприклад, показуючи на якусь річ, людина може демонструвати свій інтерес до неї, позитивно оцінюючи її.
Однак, якщо людина показує пальцем на когось, це може викликати негативну реакцію, так як це може сприйматися як докір.
тощо.

Нахил чи кивання головою може мати різне значення в залежності від контексту.

Якщо людина киває головою інтенсивно, це може свідчити про незгоду або відмову.
Однак, якщо людина киває головою ледь помітно, це може вказувати на погодження чи розуміння.

Знизування плечима може також використовуватися як позитивний або негативний жест.

Якщо людина знизує плечима, це може свідчити про невпевненість чи неухильність.
Однак, якщо людина знизує плечима разом із усмішкою, це може вказувати на те, що вона не знає відповіді на запитання, але не схильна до конфлікту.

Помахи рукою є одним з найбільш очевидних жестів.

Він може використовуватися як привітання, вираження позитивних емоцій, вказувати на важливу річ чи привернути увагу.
Однак, якщо людина махає рукою багато разів, це може свідчити про нервовість чи неспокій.

ПОЗИ ТІЛА

Пози також є важливою складовою мови тіла, адже здатні передавати інформацію про стан особи, її емоції, ставлення до себе та інших.

Наприклад, сидіння з розкритими ногами може вказувати на впевненість, а сховані руки можуть свідчити про нервовість чи неспокій.

Одна з найважливіших поз — це поза «відкриті руки».

означає відкритість, довіру та готовність до спілкування.
протилежна до пози «схованих рук», яка може передавати відмову від спілкування та/або незгоду.

Важливою позою є і «закриті руки».

може передавати нервовість, неспокій та незгоду.
полярна до пози «відкритих рук», яка вказує на впевненість та довіру до спілкування.

Впевнена (домінантна)

Пряма спина, голова високо, стабільна постава, руки на поясі або відкриті.
Сигнал: авторитет, контроль, лідерство, безпека.

Підлегла (пригнічена)

Згорблені плечі, опущена голова, руки близько до тіла.
Сигнал: невпевненість, страх, покірність, сором.

Напружена

Жорстке тіло, стиснуті кулаки, стиснута щелепа, скутість у спині або шиї.
Сигнал: стрес, агресія, внутрішній конфлікт.

Розслаблена

Вільна постава, м’які рухи, легке дихання.
Сигнал: спокій, гармонія, безпека.

Статична — фіксована, завмерла. Може свідчити про напругу, зосередженість або страх, а динамічна — рухлива, гнучка, природна вказує на комфорт, впевненість, живість, адаптивність.

Звернена до співрозмовника — тіло, голова, ноги спрямовані до іншої людини: зацікавленість, активне слухання, взаємодія, а відвернена, коли тіло частково або повністю розвернуте в бік: бажання уникнути контакту, байдужість, дискомфорт.

Пози тіла також можуть і виявляти емоційний стан людини, і впливати на нього.

Наприклад, поза «впевнений тріумфатор» — з піднятою головою, розширеними грудьми і піднятими руками – може підвищити самооцінку та впевненість у своїх силах.

З іншого боку, поза «пригнічений» — з опущеною головою, скрученим тілом та зігнутими ногами – може викликати почуття тривоги та пригніченості.

МОВА ТІЛА І КОМУНІКАЦІЯ

Мова тіла має великий вплив на спілкування та взаємовідносини між людьми бо може передавати більше інформації, ніж слова. Наприклад, людина може говорити, що все добре, але поза її тіла може передавати невпевненість чи незгоду.

Одним з важливих аспектів мови тіла є навички невербального спілкування.

Може включати у себе вміння розуміти та інтерпретувати різні жести та пози.
Передбачає також вміння використовувати своє тіло, щоб передавати свої ідеї та емоції.
Корисні в різних сферах життя, включаючи роботу, соціалізацію та особисті взаємини.

Навички невербального спілкування допомагають людям розуміти, як їхні дії та жести впливають на оточення.

Наприклад, вміння змінювати свою позу або міміку може допомогти в керуванні власним настроєм та емоціями.

Скажімо, якщо людина відчуває стрес або невпевненість, то вона може підсвідомо почати стискати руки або нервово жестикулювати і тоді, щоби знизити рівень стресу та відчуття невпевненості, потрібно відповідним чином змінити свої емоції та настрій на більш позитивні.

Навички невербального спілкування також можуть бути корисними для покращення взаємовідносин між людьми.

Наприклад, позитивний жест, такий як усмішка або дотик, може підвищити рівень довіри між людьми і водночас, негативний жест, такий як скривлення від болю або злості, може викликати негативні емоції у людей та погіршити взаємовідносини.

ПРОБЛЕМИ МОВИ ТІЛА

Хоча мова тіла може бути дуже корисною в спілкуванні та взаєморозумінні, іноді вона може призводити до незручних ситуацій чи конфліктів.

Наприклад, неправильно інтерпретована поза чи жест можуть призвести до неправильного розуміння емоції людини або навіть образи.

Крім того, мова тіла може бути використана як засіб маніпулювання та контролю над іншими людьми.

Наприклад, людина може використовувати певні пози та жести, щоб впливати на емоційний стан іншої людини чи переконати її зробити щось, що вона не хоче.

Також існує ризик переходу від невербального спілкування до насильства, коли використовуються погрози та жести з метою налякати чи контролювати іншу людину.

Для уникнення цих проблем важливо буде усвідомлювати свою мову тіла та розуміти, яку інформацію вона може передавати.

Також корисно вчитися розпізнавати невербальні сигнали інших людей, щоб зрозуміти їхні емоції та настрій.

А, мабуть, найкраще — мати здатність змінювати свою мову тіла таким чином, щоб вона відповідала справжнім інтенціям та сприяла ефективному спілкуванню з іншими людьми.

МОВА ТІЛА І ПСИХОТЕРАПІЯ

Мова тіла і психотерапія — це глибока й водночас природна тема, адже тіло завжди говорить, навіть коли ми мовчимо.

У психотерапії робота з мовою тіла допомагає не лише краще зрозуміти людину, а й відновити цілісність психіки та тіла, адже емоції проявляються у тілі, навіть якщо ми їх не усвідомлюємо.

У психотерапії ці сигнали читаються не для того, щоб “вивести людину на чисту воду”, а щоб краще зрозуміти, що з нею насправді відбувається — навіть якщо вона ще не може це висловити словами.

Тіло пам’ятає те, що психіка могла витіснити (травма, сором, страх).
Напруга у тілі — показник внутрішнього конфлікту.
Поза, жести, міміка часто розповідають більше, ніж слова.
Тіло — ключ до несвідомого (через симптоми, імпульси, рухи).
Важко зцілити психіку, ігноруючи тілесний компонент.

Ситуація	Що може робити терапевт
Клієнт каже, що “все нормально”, але сидить скуто, не дихає	Запрошує звернути увагу на тіло: “Що ти зараз відчуваєш у грудях?”
Людина часто стискає кулаки	Працює з темою пригніченої злості чи потреби контролю
Сумна, але посміхається	Досліджує конфлікт між справжнім почуттям і “маскою”
В тілі – оніміння, спазми, болі	Підключає техніки тілесної усвідомленості або психосоматики

Що це дає клієнту

Глибше усвідомлення власних емоцій
Вихід з “голови” у живий контакт із собою
Вміння помічати і розпізнавати свої сигнали, потреби, межі
Звільнення тіла від хронічної напруги, психосоматичних симптомів
Більша автентичність і присутність у житті

Приклади вправ, які використовуються

Сканування тіла – помічати, де що відчувається
Рух з емоцією – як би тіло хотіло виразити цю злість, радість чи сум
Дихальні вправи – дихання як дзеркало емоційного стану
Робота з тілесними межами – наприклад, “де починаюся я, а де – інший?”
Землення (grounding) – вправи на відчуття стійкості, присутності “тут і зараз”

МОВА ТІЛА В РІЗНИХ ПІДХОДАХ ПСИХОТЕРАПІЇ

Мова тіла в різних підходах психотерапії використовується по-різному — десь як додаткове джерело інформації, десь як ключовий інструмент терапії.

Нижче — порівняння того, як тіло та його мова включаються в роботу залежно від підходу:

Гештальт-терапія

Тіло = частина поля контакту.
Терапевт уважно спостерігає за мімікою, напругою, диханням, мікрорухами.
Часто звертає увагу клієнта на те, як він “живе емоцію тілом”.
Приклади: “Як це для тебе — сидіти з таким плечем?”, “Що відчуваєш у грудях, коли це кажеш?”

➡ Ціль: усвідомити і прожити переживання тут-і-зараз, інтегрувати його.

Тілесно-орієнтована терапія (Райх, Лоуен, Бойденталь)

Тіло — основний фокус терапії.
Розглядає тілесну “броню” — хронічну м’язову напругу, яка “захищає” від почуттів.
Працює з позами, диханням, рухами, звуками.
Застосовуються масаж, робота з тілесною пам’яттю, постава, голос.

➡ Ціль: вивільнити заблоковані емоції, відновити цілісність.

Позитивна психотерапія

Тіло і симптоматика — сигнал конфлікту або нереалізованої потреби.
Психосоматичні симптоми розглядаються як послання, що потребують перекладу.
Підхід вербальний, але включає уважність до фізичних проявів.

➡ Ціль: знайти смисл симптомів, збалансувати життя в 4 сферах: тіло, діяльність, стосунки, сенс.

Соматичне переживання (SE, Пітер Левін)

Орієнтований на відновлення нервової системи після травми.
Працює з мікрорухами, відчуттям тремтіння, завмирання, напруги.
Спрямований на завершення “застряглих” тілесних реакцій (бій/втеча/ступор).

➡ Ціль: регуляція нервової системи, відновлення безпеки в тілі.

Ембоді-терапії (Embodiment)

Спрямовані на повернення у контакт із тілесним досвідом.
Використовують рух, заземлення, просторову усвідомленість, баланс.
Включають танець, імпровізацію, спонтанні рухи, техніки соматичної присутності.

➡ Ціль: активізація тілесного ресурсу, самовираження, контакт із “я-тілесним”.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Мова тіла не є основним фокусом, але враховується.
Тілесні реакції — частина автоматичних реакцій на стрес.
Працюють через техніки релаксації, дихання, тілесної інтерпретації симптомів.

➡ Ціль: впливати на тіло через зміну мислення або поведінки.

Психоаналіз та психодинамічні підходи

Перш за все — словесна інтерпретація, але тіло враховується як “несвідомий текст”.
Психосоматичні симптоми — прояв внутрішнього конфлікту, витіснення.
Аналітик може звертати увагу на повторювану тілесну поведінку (наприклад, жест, позицію).

➡ Ціль: розкрити внутрішні механізми, що проявляються через тіло.

Нейропсихотерапія / EMDR / Pesso-Boyden / сенсорна інтеграція

Зв’язок тіла, мозку й емоцій — в центрі уваги.
Мова тіла розглядається як вхід до нейрофізіологічного досвіду.
Часто використовуються вправи на заземлення, робота з тілесною безпекою, рухом очей (EMDR).

➡ Ціль: стабілізація, інтеграція досвіду, регуляція нервової системи.

ПІДСУМКИ

Мова тіла є важливим елементом комунікації та може передавати значну кількість інформації про емоції та настрій людини.

Жести, пози тіла та вирази обличчя можуть допомогти покращити спілкування та взаємовідносини, а також використовуватися як інструмент невербального спілкування.

Проте, важливо усвідомлювати мову свого тіла та розуміти, яку інформацію вона може передавати.

Дослідження мови тіла можуть бути корисними як для розвитку психології загалом, так і для розуміння індивідуальної людської поведінки.

Прикладом такого дослідження може бути аналіз мови тіла під час розмов із психологом чи психотерапевтом, адже це допоможе виявити приховані емоції та незрозумілі поведінкові патерни.

Усвідомлення мови тіла може допомогти нам краще спілкуватися з іншими людьми, покращити взаємини та впливати на своє середовище.

Також суттєво, якщо ми знаємо, яку інформацію ми передаємо за допомогою мови тіла, то можемо використовувати цю інформацію для досягнення наших цілей і отримання бажаних результатів.

Підхід	Роль мови тіла
Гештальт	Важливий канал тут-і-зараз переживання
Тілесна терапія	Центральний об’єкт роботи
Позитивна психотерапія	Сигнал конфлікту, джерело сенсу
SE, ембоді, соматика	Засіб відновлення нервової регуляції
КПТ	Частина поведінкової реакції
Психоаналіз	Символ несвідомого

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби проконсультуватися з психологом про вивчення та розвиток вашої мови тіла чи характерних проявів невербальної комунікації серед ваших близьких, звертайтеся безпосередньо до мене

Або підберіть відповідних до індивідуальної психологічної проблематики фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів” скориставшись універсальним “націлюванням експертизи” на запити, теми, симптоми, скарги, розлади, методи, спеціальності тощо.

І уже невдовзі переконайтеся, що “взяття на озброєння мови тіла” може бути корисним не тільки в особистому житті, але і в будь-якій професійній діяльності і не тільки вам, а й вашим близьким.

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Пізнавальна сфера особистості

2 370

Пізнавальна сфера особистості є важливою складовою розвитку кожної людини, яка містить три важливих аспекти:

Здатність до пізнання світу, формування знань та розуміння законів і явищ.
Спроможність учитися, розвиватися та досягати успіхів.
Можливість отримувати задоволення від життя.

Когнітивні процеси, які включаються в пізнавальну сферу, пов’язані з різними аспектами діяльності людини:

сприйняття,
увага,
пам’ять,
мислення,
мовлення,
уява,
моторика,
творчість,
аналітичні та критичні здібності
тощо.

Значення пізнавальної сфери для життя людини також полягає в здатності розуміти інших людей та можливостях розвитку емоційної і соціальної компетентності.

Розвиваючи пізнавальну сферу людина розширює свій світогляд, а відтак і розуміння різних особливостей світу навколо себе, завдяки чому отримує кращі шанси досягти більшого успіху в професійній сфері, комерціалізовувати улюблені заняття і, в цілому, досягати більш високих результатів самореалізації.

Наприклад, люди з розвиненою пізнавальною сферою зазвичай мають кращі шанси на успішну самореалізацію в різних галузях, таких як наука, технології, мистецтво, бізнес, насамперед тому, що легше засвоюють та використовують нові знання, а також — характеризуються вищими показниками як креативності, так і ефективності у рішенні завдань.

РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ

На практиці, розвиток пізнавальної сфери відбувається протягом усього життя людини, а відтак — ніколи і рішуче нікому, не пізно осягнути як саме він відбувається та які фактори впливають на цей процес, що, зокрема можна зробити шляхом розкриття ролі когнітивних процесів, які включаються в пізнавальну сферу.

Когнітивні п роцеси — це способи, якими людина здобуває знання про світ навколо себе.

Сприйняття, увага, пам’ять, мислення, мовлення, уява, моторика, логічне мислення, творчість, аналітичні та критичні здібності — все це складові елементи когнітивних процесів.

Фактори, що впливають на розвиток пізнавальної сфери також можуть бути різними.

Наприклад:

Генетична спадковість може визначити загальний рівень інтелекту людини.
Середовище, в якому вона зростає — обумовити стиль виховання та освіти.
Життєвий досвід — визначити рівень розвитку окремих когнітивних процесів.
Тощо.

Водночас, розвиток пізнавальної сфери не є постійним процесом і його інтенсивність може залежати від різних періодів життя людини, наприклад:

у дитинстві активно розвивається уява та креативність,
в юності — аналітичні та критичні здібності,
зрілий вік — час мудрості та досвіду.

Щоби сприяти розвитку пізнавальної сфери у будь-якому віковому періоді — необхідно забезпечити відповідні для цього умови і для чого нерідко клієнти звертаються по допомогу до психолога.

Назагал, особистість, яка уже мотивована до навчання та розвитку своїх здібностей — шукає і використовує такі шляхи як самоосвіта, супервізія, тьюторинг, коучинг, відвідування курсів, тренінгів та інших форм навчання.

Прикладом розвитку пізнавальної сфери може бути і саме по собі спілкування з людьми, котрі мають релевантний інтересам особистості життєвий досвід та знання в різних галузях, адже інколи це відчутно збагачує світогляд та розуміння світу, а також надає уявлення про нові ідеї, обрії та перспективи.

Крім того, практика доводить, що і спорт та систематична фізична активність можуть позитивно впливати на розвиток пізнавальної сфери, адже зокрема, вивчення нових рухів та способів виконання вправ можуть допомогти у покращенні моторики та розвитку мозкової діяльності.

ЗНАЧЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ ДЛЯ ЖИТТЯ

Практика підтверджує, що успіх у професійній сфері та міра повноти самореалізації — залежать від розумових здібностей та когнітивних процесів.

Людина, яка має розвинену пізнавальну сферу, здатна швидко засвоювати нові знання та працювати з інформацією, аналізувати, робити висновки та діяти.

Особливої важливості пізнавальна сфера набуває для людей, які працюють в галузях, де необхідно багато читати, аналізувати та обробляти інформацію, що в пост-інформаційну епоху, практично всюди.

З іншого боку, і розвиток творчих здібностей безпосередньо пов’язаний із пізнавальною сферою, позаяк креативність потребує здатності до аналізу, асоціацій та уяви, які є складовими частинами когнітивних процесів.

Людина з розвиненою пізнавальною сферою може виявлятися більш творчою та інноваційною, що може мати вирішальне значення для розкриття внутрішнього потенціалу у різних галузях, включаючи мистецтво, дизайн, науку та бізнес.

Розвиток пізнавальної сфери також пов’язаний з емоційн ою та соціальною компетент ністю.

Особистість з розвиненою пізнавальною сферою може бути більш емоційно стійкою та здатною до саморегуляції, що може допомогти у різних сферах життя, включаючи роботу та міжособистісні відносини.

Крім того, людина з розвиненою пізнавальною сферою може бути більш спроможною до емпатії та розуміння інших людей, що важливо для побудови якісних міжособистісних відносин та досягнення успіху в командній роботі.

Для належного у кожному часовому відтинку розвитку пізнавальної сфери — необхідно забезпечити відповідні умови для навчання та розвитку здібностей і щоби визначити індивідуальні особливості цих передумов, клієнти нерідко приходять на консультацію до психологів, а у подальшому реалізують узгоджений із фахівцем план дій.

ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ І ПСИХОТЕРАПІЯ

На практиці, це взаємозв’язок між когнітивними процесами (мисленням, сприйняттям, пам’яттю, уявою тощо) та психологічним зціленням і розвитком особистості в процесі психотерапії.

Загальні цілі психотерапії у сфері когніцій:

Зробити мислення більш усвідомленим
Знизити когнітивні викривлення
Розвинути гнучкість у мисленні
Підвищити здатність до рефлексії
Переосмислити домінуючі переконання/сценарії
Вирівняти образ себе, інших, світу
Допомогти знайти нові, підтримувальні смисли

Роль пізнавальної сфери в психотерапії

Формування переконань і самооцінки

Людина має автоматичні думки (часто несвідомі), які впливають на її емоції та поведінку.
У психотерапії ці думки досліджуються, коригуються або переосмислюються.

Інтерпретація досвіду

Те, як клієнт інтерпретує події (як оцінює себе, інших, світ), прямо впливає на рівень тривоги, депресії чи впевненості.
Зміна способу мислення → зміна переживань.

Пам’ять і уявлення про себе

Негативні або травматичні спогади можуть викликати викривлені образи себе.
Психотерапія сприяє переосмисленню минулого, інтеграції досвіду.

Пізнавальна гнучкість

Розширення здатності бачити кілька варіантів, альтернатив, значень.
Це ключ до адаптивного мислення та психологічної зрілості.

Когнітивні порушення і виклики в психотерапії

Проблема	Як проявляється	Наслідки
Ригідність мислення	Людина бачить лише один варіант або «чорно-біло»	Ускладнення у зміні поведінки
Когнітивні викривлення	Узагальнення, катастрофізація, знецінення	Посилення емоційних розладів
Низька рефлексивність	Важко усвідомити себе, свої мотиви	Поверхнева терапія
Фрагментованість уявлення про себе	Непослідовність самоідентичності	Внутрішні конфлікти

РОБОТА З ПІЗНАВАЛЬНОЮ СФЕРОЮ В РІЗНИХ ПІДХОДАХ

Розкриває, як ті чи інші школи психотерапії впливають на процеси мислення, формування переконань, інтерпретацію досвіду, самосвідомість і когнітивну гнучкість.

Хоча не всі підходи безпосередньо зосереджуються на когніціях, більшість так чи інакше їх торкаються — через мову, уявлення, символи, інсайти чи свідомі структури.

Підхід	Фокус уваги	Методи роботи з когніціями	Приклад
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)	Автоматичні думки, базові переконання	Ідентифікація, аналіз, оспорювання, реструктуризація	Робота з переконанням «Я нецікавий» і його впливом на поведінку
Схемотерапія	Глибинні життєві схеми (дитячі уявлення про себе, інших і світ)	Робота з дисфункційними схемами через емоційне занурення, когнітивне опрацювання, репарентинг	Клієнт відкриває, що його «Я нікому не потрібен» — це схема, а не істина
Гештальт-терапія	Усвідомлення інтерпретацій, фіксовані установки	Робота з “як я роблю сенс”, конфронтація, експерименти, діалог	Клієнт помічає, як постійно інтерпретує критику як відкидання
Психоаналітична/психодинамічна терапія	Несвідомі уявлення, внутрішні об’єкти, символи	Інтерпретація, вільні асоціації, робота з переносом	Несвідоме переконання: «Любов = залежність = небезпека»
Екзистенційна терапія	Філософські установки, життєві смисли	Рефлексія, діалог, пошук сенсу, роздуми про свободу, відповідальність	«Моє життя втратило сенс» → «А в чому я хочу його шукати?»
Наративна терапія	Домінуючі життєві історії і способи інтерпретації досвіду	Редагування особистих наративів, зовнішнє позиціювання проблем	«Я — невдаха» → перетворюється на «Я — той, хто вистояв у складних умовах»
Позитивна психотерапія (Пезешкіан)	Баланс між пізнанням, емоціями, тілом, дією	Переосмислення переконань, використання притч, розширення уявлень	Переосмислення конфлікту як можливості росту
Психосинтез	Самоусвідомлення, внутрішні частини, уява	Робота з уявою, внутрішнім спостерігачем, переідентифікація	«Я — не мій страх», «Я можу стати тим, ким оберу»

ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА В КПТ

Пізнавальна сфера у когнітивно-поведінковій терапії (КПТ) — це центральний об’єкт дослідження та трансформації.

КПТ виходить з того, що наші думки (когніції) впливають на емоції та поведінку, тобто психотерапевтична робота в цьому підході переважно орієнтована саме на пізнавальні процеси, особливо на автоматичні думки, переконання й ментальні схеми.

Етап	Що відбувається	Приклад
1. Ідентифікація автоматичних думок	Клієнт навчається помічати думки, що виникають у відповідь на події	«Я провалив розмову з колегами»
2. Аналіз і перевірка	Клієнт ставить під сумнів думки: докази «за» і «проти», альтернативи	«Чи є факти, що я провалив? Може, я просто хвилювався?»
3. Когнітивна реструктуризація	Формується більш реалістичне мислення	«Мені було нелегко, але я намагався, і це вже важливо»
4. Робота з переконаннями	Досліджуються більш глибинні і часто несвідомі правила життя	«Я повинен завжди бути ідеальним, інакше мене не поважатимуть»
5. Поведінкові експерименти	Клієнт перевіряє переконання на практиці	Навмисно зробити помилку в публічному виступі і побачити, що нічого критичного не сталося

Пізнавальна сфера у КПТ — це основна ціль терапевтичного втручання, яка включає роботу з автоматичними думками, проміжними і глибинними переконаннями.

Метою є виявлення, аналіз і трансформація дисфункційних когніцій з метою поліпшення емоційного стану й адаптивної поведінки клієнта.

ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА В ГЕШТАЛЬТІ

Пізнавальна сфера в гештальт-терапії розглядається не як окремий об’єкт роботи, а як жива частина досвіду, яка проявляється у тому, як людина створює значення, інтерпретує досвід, формує уявлення про себе та світ.

У гештальт-підході когніції не ізольовані від емоцій, тілесних відчуттів і поведінки — вони завжди в контексті “тут-і-тепер” контакту з оточенням.

Принцип	Пояснення
Феноменологічний підхід	Цікавить не «що є насправді», а як клієнт це переживає та розуміє.
Процес утворення фігури	Увага і значення змінюються: те, що стає усвідомленим, формує фігуру досвіду.
Контакт — як основа мислення	Мислення розгортається у взаємодії з іншим/світом, а не ізольовано.
Експеримент і дослідження себе	Пізнання виникає через досвід, спостереження і діалог, а не через аналіз.

Гештальт-підхід не “переробляє думки”, як це робить КПТ. Натомість терапевт допомагає клієнту:

Усвідомити, як саме він мислить: «Що ти щойно сказав про себе? Як це звучить для тебе?»
Зловити фіксації, що стали автоматичними: «Що ти робиш сам із собою, коли так думаєш?»
Помітити інтерпретації, які заважають контакту: «Чи це факт, чи твоя інтерпретація?»
Дослідити мислення в контексті переживання: «Що ти зараз відчуваєш, коли це говориш про себе?»

Пізнавальна сфера в гештальт-терапії розглядається як процес створення значення в моменті контакту, а робота з нею відбувається через усвідомлення інтерпретацій, фіксованих уявлень і мисленнєвих шаблонів, що формують досвід.

Гештальт-терапія не змінює думки безпосередньо, а допомагає клієнту помічати, як вони виникають, що вони означають у його житті, і як їх можна пережити інакше — через досвід, діалог і експеримент.

ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА В ПСИХОАНАЛІЗІ

Пізнавальна сфера в психоаналізі — це не центральний фокус, як у когнітивній терапії, однак мислення, уява, переконання, фантазії й уявлення про себе займають важливе місце у розумінні внутрішнього світу людини.

У психоаналітичному підході пізнавальна сфера вивчається в тісному зв’язку з несвідомим, афектами, внутрішніми конфліктами та досвідом раннього дитинства.

Компонент	Роль у психоаналізі
Уявлення (репрезентації)	Структури, які формуються на основі досвіду взаємодії з об’єктами (людьми).
Мислення	Часто використовується для захисту від афекту (раціоналізація, інтелектуалізація).
Фантазії	Вираження несвідомих бажань, конфліктів, страхів. Ключ до розуміння симптомів.
Символізація	Здатність представити внутрішній досвід словами або образами.
Суперего / Внутрішній критик	Джерело внутрішніх переконань, самосуду, заборон.

Як психоаналітик працює з пізнавальною сферою

Вільні асоціації клієнта. Виявлення логіки внутрішнього мислення, прихованих зв’язків, повторюваних ідей.

Інтерпретація фантазій і захистів. Розпізнавання захисних когнітивних стратегій (наприклад, інтелектуалізації): «Ви багато думаєте про це — але що ви при цьому відчуваєте?»

Робота з внутрішнім критиком (суперего). Переосмислення жорстких переконань, що мають коріння в дитячому досвіді.

Аналіз повторень і фіксацій. Коли людина постійно інтерпретує ситуації через ту саму когнітивно-емоційну призму.

Пізнавальна сфера в психоаналізі розглядається як частина складної внутрішньої реальності, тісно пов’язаної з афектами, несвідомими фантазіями, внутрішніми об’єктами та захистами.

Мислення може виконувати як адаптивну, так і захисну функцію, а його особливості відображають внутрішній конфлікт, історію розвитку та якість ранніх об’єктних стосунків.

ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА В ПОЗИТИВНІЙ ТЕРАПІЇ

Пізнавальна сфера в позитивній психотерапії (ППТ) є однією з чотирьох базових сфер особистості, поряд із тілесною, емоційною та інтуїтивною.

У цьому підході пізнавальна сфера охоплює розуміння, переконання, установки, уявлення про світ і себе, цінності, моральні принципи, а також здатність до рефлексії й самопізнання.

Позитивна психотерапія розглядає пізнання не лише як когніцію, а як джерело сенсу, мудрості та напрямку в житті людини.

Пізнавальна сфера в позитивній психотерапії — це сфера переконань, цінностей, смислів і уявлень, яка формує світогляд і впливає на вибір поведінки.

Вона є джерелом усвідомлення, орієнтації в житті та здатності до внутрішнього діалогу.

Робота з пізнавальною сферою у ППТ передбачає усвідомлення життєвих установок, їх походження, переоцінку та інтеграцію нових значень через культурні моделі та міжособистісний діалог.

ПІДСУМКИ

Пізнавальна сфера важлива для успіху у різних аспектах життя, включаючи професійну сферу, творчість та емоційну й соціальну компетентність.

Зростання пізнавальної сфери сприяє розвитку емоційної стійкості, здатності до саморегуляції та емпатії, що є важливими навичками для будь-якої успішної людини.

Розвиток пізнавальної сфери є важливим чинником досягнення успіху, повноти самореалізації та здатності отримувати задоволення від життя, адже сприяє покращенню як розумових здібностей, так і емоційної та соціальної компетентності.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби почати діалог з психологом щодо пошуку шляхів розвитку вашої пізнавальної сфери чи ваших близьких — звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть ф ахівців відповідно до індивідуальної психологічної проблематики у спеціальному розділі веб-середовища

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали

Архетипи особистості

2 615

В сучасній психології під архетипом особистості мається на увазі універсальний символічний образ, який віддзеркалює основні мотивації та досвід людей.

Це поняття було вперше сформульоване швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом, який стверджував, що архетипи є частиною колективного несвідомого, яке має вплив на поведінку та думки людей.

Позаяк архетипи можуть набувати різних форм і відбивати розмаїті соціальні ролі та міжособистісні стосунки — чимало сучасних фахівців, мають підстави вважати їх універсальними і надійними символами, що уособлюють баз ові інстинкти, емоції та потреби особистості.

Як частина колективного несвідомого, яке є спільним для всіх людей, архетипи можуть знаходити віддзеркалення в культурі, мистецтві, дизайні, мові, с вітогляді та інших аспектах особистості зокрема і життя людей в цілому.

На практиці, процес визначення або психодіагностики архетипів може здійснюватися за допомогою різних підходів, включаючи тестування, які здебільшого визначають міру та кількість різних схильностей тих, чи інших архетипів.

Допомагає визначити архетип і здатність до само- або зовнішнього спостереження за особистістю, її думками, мотиваціями, поведінкою, діяльністю тощо.

Перед тим, як перейти до глибшого розкриття проблематики архетипів особистості крізь призму власної практичної діяльності і зокрема для тих читачів, які уже прагнуть спільно з психологом провести відповідну психодіагностичну роботу,

Інформую, що ви можете звертатися до мене або у сп еціальному розділі веб-середовища “Простір Психологів” підібрати фахівців.

ВЖИВАННЯ ТЕРМІНУ “АРХЕТИП” В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Вживання терміну “архетип” у сучасній психології має різні інтерпретації залежно від теоретичної школи, однак загалом зберігає своє коріння в аналітичній психології Карла Густава Юнга.

У сучасному контексті архетип трактується як універсальний символ або модель поведінки, що існує в колективному несвідомому і проявляється в культурі, снах, мистецтві, міфах, а також у внутрішньому досвіді особистості.

Архетип в аналітичній психології К.Юнга — це первинна психічна структура, притаманна всім людям, яка проявляється через образи, символи, міфи та поведінкові сценарії, а відтак і архетипи — це своєрідні “матриці досвіду”, що активуються в межах колективного несвідомого.

Сучасне вживання терміну

Галузь Зміст використання архетипу
Аналітична психологія (Юнг, пост’юнгіанці) Центральна категорія. Розглядається як глибинна структура психіки. Розширене тлумачення (архетипи тіні, героя, аніми/анімуса, старця тощо).
Психотерапія (екзистенційна, трансособиста) Архетип — як ресурсна фігура/сила в особистому досвіді, засіб символічної інтеграції, особливо в роботі зі снами, казками, міфами.
Культурна психологія / психологія релігії Архетипи — як основи релігійних образів, колективної уяви, ідентичностей, історичних моделей.
Популярна психологія / коучинг / маркетинг Спрощене використання (напр., 12 архетипів бренду, архетипи особистості: герой, мудрець, бунтар тощо).
Символдрама, арт-терапія Образ архетипу використовується для розкриття глибинних станів клієнта, несвідомих потреб, внутрішніх конфліктів.

Галузь	Зміст використання архетипу
Аналітична психологія (Юнг, пост’юнгіанці)	Центральна категорія. Розглядається як глибинна структура психіки. Розширене тлумачення (архетипи тіні, героя, аніми/анімуса, старця тощо).
Психотерапія (екзистенційна, трансособиста)	Архетип — як ресурсна фігура/сила в особистому досвіді, засіб символічної інтеграції, особливо в роботі зі снами, казками, міфами.
Культурна психологія / психологія релігії	Архетипи — як основи релігійних образів, колективної уяви, ідентичностей, історичних моделей.
Популярна психологія / коучинг / маркетинг	Спрощене використання (напр., 12 архетипів бренду, архетипи особистості: герой, мудрець, бунтар тощо).
Символдрама, арт-терапія	Образ архетипу використовується для розкриття глибинних станів клієнта, несвідомих потреб, внутрішніх конфліктів.

Особливості сучасного тлумачення

Архетипи не є фіксованими образами, а структурами досвіду, що адаптуються до культури, індивідуального розвитку, ситуацій.

Багато сучасних дослідників розглядають архетип як динамічну форму — поле потенційних значень, яке активується у відповідь на внутрішні або зовнішні події.

У психотерапії архетип трактується як метафора глибинної психічної реальності, а не буквальна структура.

КЛАСИФІКАЦІЯ АРХЕТИПІВ У ПСИХОЛОГІЇ

Класифікація архетипів у психології базується передусім на концепції Карла Густава Юнга, який запропонував ідею архетипів як структур колективного несвідомого.

Надалі ця система була розвинена й адаптована різними школами, дослідниками та практиками і зараз у психології співіснують кілька основних підходів до класифікації архетипів, з яких найпоширеніші такі:

Класична юнгіанська класифікація

Юнг описував базові архетипи, які найчастіше проявляються в снах, міфах, релігії та житті людини:

Архетип	Зміст / роль
Я (Selbst)	Центр психіки, архетип цілісності, самореалізації
Персона	Маска, соціальна роль, яку ми носимо перед іншими
Тінь	Витіснені, неприйняті сторони особистості
Аніма / Анімус	Внутрішній образ протилежної статі (жінки в чоловіку / чоловіка в жінці)
Мати	Джерело життя, захисту, турботи (або — поглинаюча, руйнівна сила)
Батько	Закон, порядок, межі, структура
Дитя	Надія, новий початок, потенціал, невинність
Герой	Той, хто проходить через випробування до трансформації
Мудрець / Старець	Знання, інтуїція, порадник, духовний провідник
Трикстер	Провокатор, порушник правил, клоун, що відкриває істину

Ці архетипи — універсальні, але проявляються індивідуально залежно від життєвого контексту.

Розширена класифікація (пост’юнгіанці: Х. Зінгер, М. фон Франц, Дж. Гілман)

Вводять так звані функціональні або сюжетні групи архетипів, а саме етапів життя та подорожі.

Архетипи етапів життя: Дитя, Юнак, Мати, Старець, Помираючий, Відроджений

Архетипи подорожі героя (у міфі та індивідуальному розвитку): Поклик → Відмова → Наставник → Битва → Смерть → Відродження → Повернення з даром

12 архетипів особистості (К. Пірсон, М. Марк, популярна психологія)

Ця система адаптована для розуміння поведінкових і мотиваційних моделей, широко використовується в психотерапії, коучингу, маркетингу.

Група	Архетипи	Основна потреба
Свобода	Невинний, Шукач, Бунтар	Незалежність, самовираження
Соціальність	Творець, Опікун, Джокер	Приналежність, взаємозв’язок
Ризик / влада	Герой, Правитель, Маг	Досягнення, контроль
Самопізнання / духовність	Любовник, Мудрець, Сирота	Зв’язок, розуміння себе

Архетипи у символдрамі (кататимно-імагінативній психотерапії)

Тут виділяють архетипні образи, що часто з’являються в імагінативних сесіях (водойма, дім, печера, гора, дорога, вогонь, тварини).

Вони інтерпретуються як візуальні прояви глибинного психічного досвіду.

Образ	Можливий архетипний сенс
Квітка	Життєва енергія, потенціал, чуттєвість, жіночність
Дім	Его-структура, «Я», психічна організація, безпека / небезпека, сімейні теми
Дерево	Центр особистості, зростання, зв’язок між минулим і майбутнім, єдність тіла-душі-духу
Гора	Ціль, духовний шлях, випробування, образ батьківського начала або трансценденції
Вода	Несвідоме, емоції, почуття, внутрішній жіночий принцип, народження
Печера	Материнська утроба, підсвідоме, внутрішній захист, прихована частина особистості
Сад	Внутрішній світ, гармонія, життєвий простір, творчість
Тварини	Інстинкти, тілесність, ресурси, внутрішні якості (вовк — агресія; птах — свобода тощо)
Ліс	Таємниця, занурення у себе, пошук себе, ризик та потенціал трансформації
Дорога / шлях	Життєвий шлях, розвиток, вибір, процес зміни
Кінь	Сила, витривалість, свобода, рушійна енергія (іноді — образ сексуальної енергії)
Міст	Перехід між рівнями психіки, між минулим і майбутнім, між частинами себе

Культурні / колективні архетипи

Дослідники культур (К. Кереньї, Дж. Кемпбелл) підкреслюють етноспецифічні вияви архетипів у міфології, релігії, національному менталітеті. Наприклад:

Архетип жертовного героя (Орфей, Прометей, Ісус)
Архетип Великої Матері (Іштар, Деметра, Богородиця)

ОСНОВНІ АРХЕТИПИ ОСОБИСТОСТІ

Щоби розглянути ті з них, які, на мій погляд, найпоширеніші, спочатку наведу перелік тих, яким присвячені окремі публікації “Психоенциклопедії”, а нижче коротко охарактеризую ті з них, які поки що у форматі загальної:

Власне, подробиці кожного по кліку в нових вкладках, а далі, ще кілька коротких характеристик також поширених архетипів:

Архетип матері-опікунки

Архетип Матері-опікунки — це глибинний символ турботи, безумовної любові й плекання життя. Він проявляється як ресурсний образ безпеки та підтримки, а в тіньовому аспекті — як надмірна жертвенність або емоційне поглинання.

У терапії використовується для роботи з темами ранньої прив’язаності, самоцінності й внутрішньої опори, адже передає ідею жіночості, материнства та опіки.

На практиці, людина з таким архетипом дбає про інших та створює затишок, що може бути виявитися у багатьох різних професіях та ролях, особливо таких як мати, медсестра, вихователь, вчитель

Архетип батька-охоронця

Архетип Батька-охоронця — це глибинний символ у психіці, який втілює захист, силу, моральний авторитет, структуру та підтримку розвитку особистості.

У психотерапії його образ є ключовим для формування внутрішньої автономії, відповідальності та здатності ставити межі.

У тіньовому аспекті може проявлятися як авторитарність, холодність чи тиранія.

Відображає ідею мужності, відповідальності та захисту.
Людина з таким архетипом бере на себе відповідальність за дії інших та забезпечує їх безпеку.
Буває виражений у таких професіях та соціальних ролях як: батько, військовий, охоронець

Архетип закоханого

Архетип Закоханого — це глибинний архетипічний образ, що втілює пристрасть, чуттєвість, прагнення до єдності, натхнення та зв’язок зі світом через любов, красу та емоції.

Він є одним із ключових архетипів у системі глибинної психології, особливо в аналітичній (юнгіанській) традиції та в міфопоетичних підходах до розвитку особистості (напр. Р. Мур і Д. Гіллетт).

Розкриває ідею романтики, пристрасті та відданості, але відрізняється від архетипу “Коханець”, адже особа такого архетипу шукає своє кохання та готова жертвувати заради нього.

Цей архетип може бути виражений у таких ролях, як романтичний герой, чоловік або жінка, які переживають закоханість та пристрасть в своєму житті.

Архетип темного героя

Глибинний психологічний образ, який уособлює внутрішню боротьбу між світлом і темрявою, бунт проти системи, досвід травми та трансформації, а також прагнення до справедливості поза традиційною мораллю.

Він поєднує героїзм і тінь, силу і поранення, привабливість і небезпеку, а також означає ідею темряви, смерті та відмови від світла.

Цей архетип часто з’являється у фільмах, літературі, сновидіннях і психотерапевтичних фантазіях як антигерой, вигнанець, повсталий воїн, месник або антагоніст.

Людина з таким архетипом реалізується на межі добра та зла, що може бути виражене в ролях антигероя, вбивці, злодія тощо.

Архетип ковбоя

Архетип Ковбоя — це глибинний символ свободи, незалежності, дикої сили, самодостатності та межового існування, що сформувався в західній культурі як образ самотнього героя на краю цивілізації.

У психології та психотерапії ковбой вважається варіацією архетипу Блукача, Героя або Бунтаря, який обирає вольну дорогу, ризик і життя за власними правилами.

Людина з таким архетипом живе за своїми правилами та незалежна від соціальних норм, і на практиці це може виражатисяу ролях таксиста, мандрівника, незалежного підприємця тощо.

Архетип мученика

Архетип Мученика — це глибинний психологічний образ, який уособлює самопожертву, терпіння, страждання заради вищої мети, інших людей або морального ідеалу.

У колективному несвідомому цей архетип пов’язаний із темами вірності, жертовності, етичного героїзму, але також із подавленням себе, потреби бути визнаним через біль і роль “жертви”.

Людина з таким архетипом готова пожертвувати своїм життям чи своїми ідеалами заради інших людей чи своїх переконань, що виражається в ролі мученика, волонтера, благодійника, медика, захисника тощо.

Архетип мислителя

Архетип Мислителя — це глибинний психологічний образ, що символізує раціональне осмислення, пошук істини, мудрість, аналітичність, а також відсторонене спостереження за світом.

У структурі особистості архетип мислителя відповідає за когнітивну інтеграцію досвіду, здатність до рефлексії, формування філософського світогляду та зв’язок із знанням.

Особа цього архетипу постійно шукає нові знання та досліджує світ навколо себе, що трапляється у багатьох різних професіях та ролях, таких як вчений, філософ, мислитель, візіонер тощо.

Архетип бунтівника

Архетип Бунтівника — це глибинний психічний образ, який уособлює опір, протест, бажання змінити існуючий порядок і боротися з авторитетами чи системою.

Він символізує внутрішню силу, незалежність, автентичність і рішучість протистояти обмеженням, часто через конфлікт і руйнування старих структур.

Людина з таким архетипом відкидає стереотипи та змушує інших думати інакше, що виражається в професіях та ролях активіста, революціонера, пасіонарія тощо.

ПІДСУМКИ

Архетипи особистості допомагають людям краще розуміти себе й інших, а також у процесі самовизначення та саморозвитку.

Знання про архетипи може бути корисним для психологів, психотерапевтів, керівників, підприємців, та й узагалі, будь-якої дорослої людини, яка бажає краще зрозуміти себе та інших.

Архетипи не є жорсткими шаблонами, за якими можна класифікувати людей, позаяк кожна людина унікальна і, відповідно, архетипи можуть бути виражені у кожній особистості по-різному.

Важливо також зрозуміти, що жоден з архетипів не є непорушним, а це значить, що вони можуть, а інколи і повинні змінюватися впродовж життя людини, скажімо “герой” та “батько” тощо.

Або, наприклад, людина може бути чуттєвим мистецтвознавцем упродовж багатьох років, але з плином часу змінити свої інтереси і перетворитися на розумного вченого. Чи навпаки.

Треба також розуміти, що одні й ті ж архетипи можуть бути виражені різною мірою, залежно від того, наскільки вони визначальні для конкретної особистості.

Корисність архетипів полягає у можливості використання особистостями їх потенціалу у відповідних сферах життя, зокрема у розвитку кар’єри, побудові відносин з іншими людьми, самореалізації, самовираженні тощо.

Наприклад, якщо людина розуміє свій архетип “героя”, то вона може відчувати себе більш впевненою у своїх цілях, а це може позитивно позначитися, скажімо, на організаторських здібностях та лідерських якостях, а відтак — сприяти кар’єрному розвитку чи успіху в бізнесі тощо.

Чи, скажімо, архетип “творця” може допомогти особистості ефективно розвинути свою креативність та знайти відповідний вид мистецтва не лише для самовираження, а самореалізації тощо.

Однак, важливо пам’ятати, що архетипи не повинні бути використовувані для обмеження або класифікації людей.

Адже це інструмент для розуміння та пізнання себе, а не для визначення “правильного” чи “неправильного” способу життя.

Кожна людина є унікальною та може виражати архетипи у своєму власному, неповторному способі.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби проконсультуватися з психологом щодо можливості проведення, зокрема, методично достовірного процесу визначення вашого архетипу чи, наприклад, архетипу ваших близьких — звертайтеся безпосередньо до мене

Або підберіть спеціалістів з потрібними вам кваліфікаціями у с пеціальному розділі веб-середовища “П ростір Психологів“.

Автор

Вікторія Бардаченко

Переглянути мареріали