Вікторія Бардаченко

1. Вступ: визначення особистості в сучасній Психології

Сучасна психологія особистості є динамічною та багатогранною галуззю, що прагне розкрити складну природу людського “Я”.

Вона виходить за межі простих визначень, інтегруючи у собі біологічні, психологічні, соціальні та культурні аспекти, що формують унікальний внутрішній світ кожної людини.

Розуміння особистості є центральним для психологічної науки, оскільки воно дозволяє не лише пояснити, а й передбачити поведінку людини, її взаємодію зі світом та її потенціал до розвитку.

1.1. Що таке особистість: ключові визначення та підходи

У сучасному психологічному дискурсі особистість визначається як багатовимірний конструкт, що охоплює сукупність стійких психологічних характеристик, які формуються та виявляються у суспільних зв’язках і відносинах.

Ці характеристики визначають вчинки та дії індивіда, регулюють його внутрішні стани та психічні процеси.

Особистість не є вродженою даністю; вона є соціальною якістю індивіда, яка не може виникнути поза суспільством.

Цей фундаментальний принцип підкреслює, що становлення людини як особистості відбувається в результаті її включеності у різні соціальні спільності, під впливом виховання, навчання, взаємодії та спілкування.

Таким чином, особистість є “мірою привласнення людиною соціальної сутності”. Цей акцент на соціальному формуванні особистості має глибокі наслідки.

Він вказує на те, що будь-які втручання, спрямовані на розвиток або зміну особистості, повинні обов’язково враховувати та залучати соціальне середовище, а не лише зосереджуватися на індивідуальних внутрішніх станах.

Наприклад, психотерапевтичні підходи можуть потребувати вирішення системних проблем або створення сприятливих соціальних навчальних середовищ, а не лише фокусуватися на індивідуальній патології.

Таке розуміння також закладає основу для подальшого вивчення крос-культурних відмінностей, оскільки різні культурні контексти формують різні прояви особистості.

Теорії особистості прагнуть описати її як інтегроване ціле, що має свої специфічні, унікальні риси, водночас пояснюючи відмінності між людьми. Це підкреслює унікальність кожної особистості як “якісної одиниці, системи”.

Особистість розглядається не лише як окремий індивід, а й як частина макроструктури, такої як суспільство, та мікросистем, яким вона підпорядковується.

Ця багатовимірність вимагає міждисциплінарного підходу до її вивчення, що дозволяє враховувати складну взаємодію внутрішніх та зовнішніх факторів.

1.2. Значення вивчення особистості для розуміння людської поведінки

Вивчення особистості є центральним для психології, оскільки воно дозволяє не лише пояснити, а й передбачити поведінку людини.

Ця прогностична сила є вирішальною для практичного застосування психологічних знань у різних сферах, таких як клінічна діагностика, відбір персоналу та освітні втручання.

Теорії особистості фокусуються на шести самостійних аспектах поведінки людини:

• структурі,
• мотивації,
• розвитку,
• психопатології,
• психічному здоров’ї
• змінах поведінки за допомогою терапевтичного впливу.

Прагнення створити моделі, які є не лише описовими, а й пояснювальними та прогностичними, розкриває основну наукову амбіцію психології особистості.

Фокус на “інтегрованому цілому” вказує на те, що зведення особистості до ізольованих рис або механізмів може упустити емерджентні властивості системи, які виникають з їхньої взаємодії.

Це також передбачає безперервний зворотний зв’язок між теоретичним розвитком та емпіричною валідацією, що забезпечує постійне вдосконалення нашого розуміння.

Проблематика особистості набула особливої актуальності в контексті безпрецедентного динамізму соціальних процесів, науково-технічної революції та зростання ролі суб’єктивного фактора у суспільному розвитку.

У сучасному світі, де зміни відбуваються з неймовірною швидкістю, розуміння того, як особистість адаптується, розвивається та реалізує свій потенціал, стає критично важливим для індивідуального та суспільного благополуччя.

1.3. Методологічні принципи дослідження особистості

Дослідження особистості ґрунтується на низці методологічних принципів, які визначають межі та правила побудови теорії особистості, коло наукових проблем та опосередковано впливають на формулювання теоретичних та експериментальних гіпотез^.

Серед цих принципів виділяють принципи єдності свідомості та діяльності, детермінізму, активності та особистісний принцип.

• Принцип єдності свідомості та діяльності підкреслює, що свідомість не є пасивним відображенням реальності, а формується та виявляється через активну діяльність людини.
• Принцип детермінізму стверджує, що психічні явища та поведінка особистості зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми факторами.
• Принцип активності розглядає особистість як суб’єкта, що активно взаємодіє зі світом, а не просто реагує на зовнішні стимули.
• Нарешті, особистісний принцип вимагає розглядати психічні процеси та стани у контексті цілісної особистості, її потреб, мотивів та цінностей.

Ці принципи формують основу для розробки адекватних методів дослідження та побудови всебічних теорій особистості.

2. Історичний контекст та еволюція теорій особистості

Еволюція психології особистості є відображенням постійного пошуку відповідей на фундаментальні питання про людську природу.

Від класичних підходів, що заклали основи розуміння психіки, до сучасних інтегративних моделей, ця галузь пройшла шлях від монолітних шкіл до більш комплексних та взаємопов’язаних парадигм.

2.1. Класичні підходи та їх вплив

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття сформувалися основні психологічні школи, такі як структуралізм, функціоналізм, Вюрцбурзька школа, Французька школа та описова психологія.

Ці школи мали розбіжності переважно щодо визначення змісту свідомості та меж її експериментального вивчення.

Однак, саме психодинамічні та гуманістичні підходи мали значний вплив на формування сучасних теорій особистості.

2.1.1. Психодинамічні теорії особистості

Зигмунд Фройд (Психоаналіз)

Психоаналіз, розроблений Зигмундом Фройдом, є однією з найбільш впливових теорій в історії психології. Фройд розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, де несвідоме виступає найглибшим і найвпливовішим рівнем.

Він вважав людину переважно біологічною істотою, яка прагне задовольнити природні інстинкти, зокрема сексуальний інстинкт, який він назвав “лібідо”.

Центральним елементом фрейдівської теорії є його структурна модель психіки, що складається з трьох компонентів: “Воно” (Id), “Я” (Ego) та “Над-Я” (Superego).

• “Воно” є несвідомою частиною психіки, що містить біологічні вроджені інстинктивні потяги, насичені сексуальною енергією “лібідо”, і спрямовує поведінку людини відповідно до “принципу задоволення”.

• “Я” є свідомістю, розумною та раціональною частиною психіки, яка формується під впливом суспільства та підпорядковується “принципу реальності”.

• “Над-Я” є совістю, що формується через подолання Едіпового комплексу (або комплексу Електри для дівчат) і підпорядковується “ідеалістичному принципу”.

Центральний конфлікт у структурі особистості, за Фройдом, виникає між “Над-Я” та “Воно”, а також між свідомим “Я” та несвідомим “Воно”.

Для подолання цієї напруги особистість використовує захисні механізми, такі як витіснення та сублімація.

Теорія психосексуальних стадій розвитку (оральна, анальна, фалічна, латентна, генітальна) також є ключовою для розуміння формування особистості за Фрейдом, описуючи, як дитячий досвід впливає на дорослу особистість.

Психоаналітична теорія, що фокусується на ролі несвідомого та досвіду раннього дитинства, домінувала в клінічній психології протягом кількох десятиліть, і її ідеї залишаються впливовими, з сучасними ітераціями, що емпірично демонструються.

Карл Юнг (Аналітична психологія)

Карл Юнг, учень Фройда, розвинув власну аналітичну психологію, розглядаючи психіку як відкриту енергетичну систему, де взаємодіють свідоме та несвідоме.

Його структура психіки включає “Я” (Его) як свідомість, “Воно” як індивідуальне несвідоме, та “Колективне несвідоме”.

Колективне несвідоме, за Юнгом, містить “архетипи” – неусвідомлювані сфери людської психіки, в основі яких лежить “соціальне спільне”, спільне для всіх людей або певного етносу.

Юнг вважав несвідоме творчим та інтелектуальним принципом, що пов’язує індивіда з усім людством, природою та космосом, а не просто сховищем витіснених бажань.

Цей розширений погляд на несвідоме значно вплинув на трансперсональні теорії, які з’явилися пізніше.

2.1.2. Гуманістична психологія особистості

Гуманістична психологія виникла у 1950-х роках як “третя сила” у психології, пропонуючи альтернативу психоаналізу та біхевіоризму.

Цей підхід зосереджується на унікальності, цілісності та потенціалі людини до самоактуалізації.

Абрахам Маслоу

Як один із засновників гуманістичної теорії особистості, Абрахам Маслоу вірив, що головною характеристикою людини є прагнення до самоактуалізації, самовираження та розкриття творчих і люблячих тенденцій.

Він стверджував, що люди народжуються з ядром гуманістичних потреб у доброті та моральності, які можуть бути реалізовані за певних умов.

Його найвідоміша концепція – “ієрархія потреб” – постулює, що прагнення до самоактуалізації, яке є найвищим рівнем людських потреб, реалізується лише після задоволення потреб нижчих рівнів.

Ця ієрархія включає п’ять рівнів:

• фізіологічні потреби (дихання, харчування, секс, відпочинок),
• потреба в безпеці (матеріальна надійність, здоров’я, забезпеченість у старості, життєва стабільність),
• потреба у належності до соціальної групи, прийнятті, визнанні та оцінці, потреба в повазі, та, нарешті,
• потреба в самоактуалізації – у розвитку особистості, реалізації здібностей та талантів, в осмисленні свого призначення у світі.

Гуманістична психологія фокусується на здорових, гармонійних індивідах, які досягли піку особистісного розвитку, або “самоактуалізації”.

2.1.3. Трансперсональні теорії особистості

Трансперсональні теорії з’явилися у 1960-х роках, претендуючи на роль “четвертої сили” у психології.

Вони шукали нову теоретичну парадигму, яка б дала можливість дослідити явища, що не отримали достатнього обґрунтування в рамках психоаналізу, біхевіоризму та гуманістичної психології.

Ці теорії базуються на психологічній концепції К. Юнга, яка розглядає психіку як відкриту енергетичну систему, де свідоме та несвідоме взаємодіють.

Одним із ключових понять трансперсональної психології є психосинтез – теорія та метод розвитку цілісної і гармонійної особистості, зокрема шляхом синтезу її свідомих та безсвідомих частин.

Основні поняття та ключові слова трансперсональних теорій включають медитацію, молитву, змінені стани свідомості та духовне переродження.

Ці підходи розширюють сферу психологічного дослідження за межі індивідуального “Я”, включаючи духовні та містичні переживання, що свідчить про постійне розширення психологічної сфери.

2.2. Еволюція від монолітних теорій до інтегративних моделей

Еволюція психології особистості від класичних підходів до сучасних характеризується значним переходом від монолітних, часто конкуруючих шкіл до більш інтегративних та міждисциплінарних моделей.

Якщо наприкінці XIX – на початку XX століття домінували такі школи, як структуралізм, функціоналізм, Вюрцбурзька, Французька та описова психологія, то сучасна психологія особистості прагне синтезувати знання з різних джерел.

Історична траєкторія показує безперервне осмислення “прихованих” аспектів розуму, що почалося з психоаналізу Фройда, який запровадив глибокий вплив несвідомого та раннього дитинства.

Юнг розширив це до колективного несвідомого та архетипів.

Хоча сучасна психологія відійшла від суворого фройдівського детермінізму, концепція не-свідомих процесів, що впливають на поведінку, залишається центральною, наприклад, у когнітивній нейронауці.

Поява гуманістичних і трансперсональних теорій свідчить про зсув від патології та інстинктів до потенціалу, зростання та інтеграції свідомого і несвідомого для формування “цілісної та гармонійної особистості” через психосинтез.

Цей рух до розуміння людського потенціалу, що виходить за рамки простого дефіциту, є значним.

Фундаментальна філософська напруга в психології особистості, пов’язана з тим, чи є ми переважно продуктами нашого минулого та біології, чи є агентами власного зростання та долі, також еволюціонувала.

Модель Фройда (Ід-Его-Суперего) значною мірою детерміністична, керована інстинктивними потягами та ранніми життєвими конфліктами.

Гуманістичний підхід Маслоу представляє різкий контраст, підкреслюючи вроджену доброту та прагнення до “самоактуалізації” та “вільного вибору”.

Сучасна психологія часто прагне інтегрувати ці перспективи, визнаючи біологічні схильності, водночас підкреслюючи здатність до агентності та змін.

Концепція “самоактуалізації” стала наріжним каменем для розуміння психологічного благополуччя та особистісного зростання, впливаючи на коучинг, терапію та освітні філософії.

У центрі уваги персоногенетичної орієнтації, що розвинулася з класичних підходів, залишаються проблеми активності, самосвідомості та творчості особистості, формування людського “Я”, боротьби мотивів, виховання індивідуального характеру та здібностей, самореалізації та особистого вибору, а також пошуку сенсу життя.

Цей напрямок підкреслює активну роль індивіда у власному розвитку та прагненні до повноцінного життя.

3. Ключові сучасні теорії особистості

Сучасна психологія особистості характеризується різноманіттям теоретичних підходів, кожен з яких пропонує унікальний погляд на формування та функціонування людського “Я”.

Серед них, на мою думку, особливе місце посідають теорії рис, соціально-когнітивні теорії та позитивна психологія.

3.1. Теорії рис особистості

Теорії рис є одними з найбільш впливових у сучасній психології, зосереджуючись на стабільних, внутрішніх характеристиках, що визначають поведінку людини.

Вони прагнуть ідентифікувати та виміряти універсальні виміри особистості, які відрізняють людей один від одного.

3.1.1. Модель “Велика П’ятірка” (OCEAN)

Модель “Велика П’ятірка” (Big Five) є ієрархічною моделлю особистості, що представляє п’ять основних рис, які складають особистість людини.

Це одна з найбільш впливових і широко використовуваних моделей опису особистості в сучасній психології, що базується на емпіричних дослідженнях та психометричних вимірах.

Авторами моделі є американські психологи Р. Маккрае та П. Коста, які розробили її у 1983-1985 роках, а згодом удосконалили в опитувальник NEO PI (від англ. “Нейротизм, екстраверсія, відкритість – особистісний опитувальник”)

Також згадуються Норман, Мак Крей та Коста як автори лексичної моделі.

П’ять основних рис, що складають акронім OCEAN, є такими:

Openness (Відкритість досвіду)

Ця риса відображає бажання нових знань, творчого мислення та участі у культурних або інтелектуальних заняттях.

На одному полюсі цього фактора знаходяться такі показники, як “культурність, інтелектуальність, відкритість досвіду”, а на іншому – “вузькість інтересів, буденність і обмеженість”.

Люди з високою відкритістю часто є допитливими, оригінальними та готовими до змін.

Conscientiousness (Сумлінність)

Ця риса відображає рівень організованості, дисциплінованості та відповідальності у повсякденних справах.

Особи з високим рівнем сумлінності, як правило, є відповідальними, працьовитими, цілеспрямованими та обережними.

Extraversion (Екстраверсія)

Ця риса відображає соціальність, енергійність та нахил до зовнішньої стимуляції. Особи з високим рівнем екстраверсії зазвичай є комунікабельними, енергійними та активними у соціальних взаємодіях.

Вони часто шукають стимуляції та компанії інших людей.

Agreeableness (Доброзичливість)

Ця риса характеризує схильність до співпраці, емпатії та турботи про інших.

Люди з високим рівнем доброзичливості, як правило, є довірливими, альтруїстичними, поступливими та чуйними.

Neuroticism (Невротизм)

Ця риса відображає емоційну стійкість та контроль над стресом і негативними емоціями.

Особи з високим рівнем невротизму можуть бути схильними до тривожності, депресії, дратівливості та інших негативних емоцій.

Низький рівень невротизму вказує на емоційну стабільність та спокій.

Модель “Велика П’ятірка” широко використовується в дослідженнях, а також у прикладних галузях, таких як управління персоналом.

Оцінки за рисами “Великої П’ятірки” здебільшого незалежні, що означає, що рівень однієї риси мало говорить про рівень іншої. Це підкреслює багатогранність особистості, де різні аспекти можуть виявлятися незалежно один від одного.

Незважаючи на широке визнання, теорія рис має певні обмеження. Важливо пам’ятати, що риси особистості не визначають долю людини і можуть змінюватися протягом життя через саморозвиток та самопізнання.

Навіть якщо людина має певні риси, її життя може бути різноманітним та успішним, оскільки кожен має можливість розвиватися та змінювати свої риси, працюючи над собою.

Риси особистості характеризуються трьома критеріями: послідовністю (поведінка послідовна в різних ситуаціях), стабільністю (поведінка стабільна з часом) та індивідуальними відмінностями (люди відрізняються за поведінкою, пов’язаною з рисою).

3.1.2. Інші моделі рис

Крім “Великої П’ятірки”, існують й інші моделі рис особистості. Наприклад, модель DISC класифікує особистість за чотирма основними стилями поведінки:

• домінантність (D),
• впевненість (I),
• співпраця (S) та
• аналітика (C).

Ця модель була розроблена на основі робіт Вільяма Марстона та вдосконалена Кеннетом Роузензвігом.

Люди з високою домінантністю мають високий рівень енергії та впевненості, схильні швидко приймати рішення, зосереджуючись на результаті та ефективності.⁸

3.2. Соціально-когнітивні теорії особистості

Соціально-когнітивні теорії особистості, на відміну від теорій рис, зосереджуються на динамічній взаємодії між особистісними факторами (когнітивними процесами, переконаннями), поведінкою та навколишнім середовищем.

Їхніми основоположниками є Альберт Бандура, Джуліан Роттер та Джордж Келлі.

3.2.1. Альберт Бандура

Альберт Бандура є ключовою фігурою в розвитку соціально-когнітивної теорії особистості.

На відміну від психоаналізу, який вбачає рушійною силою життєдіяльності людини внутрішні несвідомі чинники, та класичного біхевіоризму, що фокусується на соціальному підкріпленні чи покаранні, Бандура усвідомив роль як внутрішніх, так і зовнішніх чинників у поясненні поведінки людини.

Центральним поняттям у теорії Бандури є само-ефективність.

Розвиток само-ефективності особистості забезпечується за допомогою формування когнітивних умінь будувати свою поведінку, здійснювати вербальне самонавіювання, пластично входити в стан фізичного або емоційного піднесення, що й забезпечує успіх діяльності.

Це означає, що віра людини у власну здатність досягти мети є вирішальною для її успіху.

Іншою характерною рисою соціально-когнітивної теорії є навчання через спостереження, або моделювання.

Бандура стверджував, що люди можуть вчитися на досвіді інших людей, спостерігаючи за їхньою поведінкою та її наслідками.

Він також показав, що підкріплення в научінні через спостереження має когнітивну орієнтацію і рідко виступає у ролі автоматичного визначника поведінки, на відміну від поглядів Скіннера.

Це означає, що люди не просто пасивно реагують на підкріплення, а інтерпретують його та використовують для формування своїх очікувань.

Теорія Бандури також підкреслює унікальну здатність людини до саморегуляції.

Це можливо завдяки тому, що людина може прогнозувати свою поведінку і таким чином її регулювати.

Багато наших вчинків регулюються самонакладним підкріпленням, яке, за Бандурою, є переважним способом регуляції поведінки людини.

Зміна частоти повторюваності поведінки може бути досягнута кількома шляхами, зокрема самопідкріпленням, самопокаранням та плануванням оточення.

Концепція взаємного детермінізму Бандури відображає безперервну взаємодію між людиною та оточенням, що є змішанням положень суб’єктивності та об’єктивності.

Людина у соціально-когнітивній теорії постійно реагує на зовнішні впливи, але реагує проактивно, тобто активно впливає на своє середовище та власну поведінку.

Бандура недвозначно підтримує думку, що природа людини пізнавана.

3.2.2. Інші соціально-когнітивні підходи

Джуліан Роттер.

Його теорія соціального научіння також є важливим компонентом соціально-когнітивного підходу. Роттер вважає, що для розуміння поведінки необхідно ретельно проаналізувати взаємодію чотирьох змінних:

• потенціал поведінки (ймовірність того, що певна поведінка виникне в даній ситуації),
• очікування (суб’єктивна ймовірність того, що певна поведінка призведе до певного підкріплення),
• цінність підкріплення (бажаність підкріплення для індивіда) та
• психологічна ситуація (суб’єтивне сприйняття індивідом ситуації)

Джордж Келлі

Його когнітивна теорія особистості зосереджена на понятті “особистісних конструктів”.

Для Келлі особистість еквівалентна конструктам, які використовуються індивідом з метою інтерпретувати світ переживань та передбачати майбутні події.

Люди є “вченими”, які постійно формулюють гіпотези про світ і перевіряють їх через свій досвід.

3.2.3. Критика соціально-когнітивної теорії особистості

Незважаючи на свою значущість, соціально-когнітивна теорія не позбавлена критики. Однією з головних критичних зауважень є те, що вона не є єдиною, повністю інтегрованою теорією.

Це означає, що різні аспекти теорії можуть бути не повністю пов’язані між собою. Наприклад, дослідники наразі не можуть знайти чіткого зв’язку між спостережливим навчанням та самоефективністю в соціально-когнітивній перспективі.

Теорія настільки широка, що не всі її складові частини повністю зрозумілі та інтегровані в єдине пояснення навчання.

Висновки, пов’язані з цією теорією, все ще є, здебільшого, попередніми, що лише підкреслює необхідність подальших досліджень для повного розуміння взаємозв’язків між її різними компонентами.

3.3. Позитивна психологія

Позитивна психологія є відносно новим напрямком, що виник наприкінці 20-го століття, і фокусується на вивченні людських сильних сторін, добробуту та процвітання.

Цей підхід кардинально відрізняється від традиційних моделей, які часто зосереджувалися на патології та дефіцитах.

Позитивна психологія припускає, що фокусування на розвитку та використанні сильних сторін людини може сприяти її благополуччю та успіху в житті.

Цей напрямок представляє значний зсув парадигми в психологічній практиці та дослідженнях.

Замість того, щоб лише вирішувати, що “не так” з індивідом, позитивна психологія підкреслює розвиток існуючих сильних сторін для формування стійкості, щастя та успіху.

Це має глибокі наслідки для терапії, коучингу, освіти та організаційного розвитку, сприяючи більш цілісному та розширеному погляду на людський потенціал.

Однією з ключових концепцій позитивної психології є класифікація сильних сторін характеру та чеснот, розроблена Мартіном Селігманом та Крісом Петерсоном.

Вони виділили шість категорій сильних сторін:

Мудрість і знання: Включає творчість, допитливість, відкритість новому, любов до знань та сприйнятливість. Ці сильні сторони стосуються пізнавальних здібностей, що дозволяють людині здобувати та використовувати знання.

Хоробрість: Охоплює простоту (автентичність), сміливість, наполегливість та зацікавленість життям. Ці якості дозволяють людині долати перешкоди та діяти відповідно до своїх переконань.

Людяність: Включає любов, доброту та соціальний інтелект. Ці сильні сторони стосуються здатності до емпатії, співчуття та формування здорових міжособистісних стосунків.

Справедливість: Охоплює громадянство, справедливість та лідерство. Ці якості сприяють здоровому функціонуванню суспільства та ефективній взаємодії у групах.

Поміркованість: Включає прощення, скромність, розсудливість та саморегуляцію. Ці сильні сторони дозволяють людині контролювати свої імпульси та емоції, діяти обдумано.

Трансцендентність: Охоплює визнання краси і досконалості, подяку, надію, гумор та духовність. Ці якості дозволяють людині виходити за межі повсякденності, знаходити сенс і зв’язок з чимось більшим.

Цікавим є комплементарний характер теорій рис та соціально-когнітивних теорій.

“Велика П’ятірка” надає надійну описову основу для того, що є особистістю, тобто стабільні патерни поведінки, а соціально-когнітивні теорії пояснюють, як особистість розвивається та функціонує через навчання, саморегуляцію та взаємодію з навколишнім середовищем.

Це вказує на те, що для всебічного розуміння особистості потрібна інтеграція обох перспектив.

Риси можуть представляти схильності, тоді як соціально-когнітивні процеси пояснюють їх вираження, модифікацію та динамічну взаємодію з ситуаційними факторами.

Наприклад, людина з високим рівнем “сумлінності” (риси) може демонструвати це через старанні навчальні звички (поведінка), засвоєні через спостережне навчання та підкріплені самоефективністю (соціально-когнітивні процеси).

Також слід відзначити динамічну взаємодію внутрішніх та зовнішніх факторів у регуляції поведінки.

Концепція “взаємного детермінізму” Бандури чітко стверджує безперервну взаємодію між людиною, поведінкою та навколишнім середовищем, а також він підкреслює “саморегуляцію” та “самопідкріплення” як ключові рушійні сили.

Це виходить за рамки простих моделей стимул-реакція (біхевіоризм) або суто внутрішніх потягів (психоаналіз) і свідчить про те, що індивіди не є пасивними отримувачами впливів навколишнього середовища, а активними агентами, які інтерпретують, регулюють і навіть формують своє оточення.

Такий динамічний погляд є критично важливим для розуміння складної людської поведінки та розробки ефективних втручань, які дають змогу індивідам контролювати свій розвиток.

Таблиця 1: Модель “Велика П’ятірка” (OCEAN)

Риса (Акронім OCEAN)	Опис та характеричтики
Openness (Відкритість досвіду)	Бажання нових знань, творчого мислення, зацікавленість культурними та інтелектуальними заняттями. Включає культурність, інтелектуальність, відкритість новому досвіду. На протилежному полюсі – вузькість інтересів, буденність, обмеженість.
Conscientiousness (Сумлінність)	Рівень організованості, дисциплінованості та відповідальності у повсякденних справах. Характеризується працьовитістю, цілеспрямованістю, обережністю.
Extraversion (Екстраверсія)	Соціальність, енергійність, нахил до зовнішньої стимуляції. Особи комунікабельні, активні у соціальних взаємодіях.
Agreeableness (Доброзичливість)	Схильність до співпраці, емпатії, турботи про інших. Характеризується довірою, альтруїзмом, поступливістю, чуйністю.
Neuroticism (Невротизм)	Емоційна стійкість та контроль над стресом і негативними емоціями. Високий рівень пов’язаний з тривожністю, депресією, дратівливістю. Низький рівень – з емоційною стабільністю.

4. Сучасні методи дослідження особистості

Дослідження особистості в сучасній психології вимагає комплексного підходу, що включає різноманітні методи для збору та аналізу даних.

Цей методологічний плюралізм відображає складність особистості та необхідність вивчення її з різних ракурсів.

Жоден окремий метод не є достатнім для охоплення багатогранної природи особистості, тому часто застосовується комбінація підходів.

4.1. Емпіричні методи дослідження особистості

Емпіричні методи є основою психологічних досліджень, дозволяючи збирати первинні дані про поведінку та психічні процеси.

Спостереження включає різні варіанти, такі як зовнішнє спостереження (з боку), внутрішнє (самоспостереження), вільне, стандартизоване, включене та стороннє спостереження.

Спостереження дозволяє фіксувати поведінку в природних умовах, що є цінним для розуміння контекстуальних впливів.

Опитування може бути усним або письмовим, вільним або стандартизованим. Опитування дозволяють збирати інформацію про думки, почуття, переконання та досвід людей, які не завжди доступні для прямого спостереження.

Експеримент. Розрізняють природний та лабораторний експеримент, кожен з яких дозволяє встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між змінними, контролюючи умови дослідження.

Моделювання включає математичне, логічне, технічне та кібернетичне моделювання та дозволяє створювати спрощені представлення складних психічних явищ для їх аналізу та прогнозування.

Інші методи це аналіз продуктів діяльності (наприклад, щоденників, творів), бесіда та інтерв’ю (глибоке спілкування для отримання детальної інформації), а також експертні оцінки (використання знань фахівців у певній галузі).

Особливо цінним є комплексний метод, який передбачає використання декількох методів дослідження одночасно з метою отримання багатосторонньої інформації про певне явище або проблему.

Наприклад, для вивчення психологічного стану людини можна застосовувати методи спостереження, опитування та тестування.

Організаційні методи дослідження, такі як порівняльний метод, лонгітюдний метод (вивчення одних і тих же індивідів протягом тривалого часу), метод поперечних зрізів (порівняння різних вікових груп в один момент часу) та монографічний метод, дозволяють виконати більш глибокий та широкий аналіз психічних явищ та зробити висновки, корисні для подальшого дослідження або практичного застосування.

Ця величезна різноманітність методів вказує на те, що жоден окремий метод не є достатнім для охоплення багатогранної природи особистості.

Інтеграція якісних (наприклад, інтерв’ю, самоспостереження) та кількісних (наприклад, стандартизовані тести, нейровізуалізація) методів дозволяє отримати більш повне та триангульоване розуміння.

Це також означає, що висновки, отримані одним методом, можуть інформувати та підтверджувати висновки, отримані іншим, що призводить до більш надійних висновків про особистість.

4.2. Психодіагностичні інструменти

Психодіагностичні інструменти, зокрема тести та опитувальники, є невід’ємною частиною сучасного дослідження особистості і призначені для об’єктивної оцінки різних аспектів психіки.

Тести є методом дослідження, де людина виконує спеціально розроблений тест для оцінки рівня розвитку певної психічної функції. Вони можуть вимірювати інтелект, особистісні характеристики або схильності до певних дій.

Тести надають стандартизовану інформацію, яку можна порівнювати з результатами інших людей.

Особливе місце займають проективні тести, які використовуються для вивчення психологічних явищ шляхом проектування особистих рис, бажань, почуттів та інших психічних станів на зовнішні об’єкти.

Прикладом є тест Роршаха, де людина має відповідати на питання, що виникають під час перегляду абстрактних малюнків, що дозволяє досліднику краще зрозуміти особистість.

Серед популярних тестів особистості та опитувальників, що використовуються в сучасній практиці, можна виділити:

Загальні тести

Тест Сонді, Шкала депресії Бека, Діагностика темпераменту по Айзенку, Тест Люшера, Тест Ассінгера на рівень агресивності, Тест Равена, Тест на ціннісні орієнтації.¹⁹ Ці інструменти дозволяють оцінити емоції, рівень стресостійкості та тип особистості.

Тести з системи АІС “Я-Психолог”

Ця платформа пропонує широкий перелік психодіагностичних методик, що охоплюють різні аспекти особистості та розвитку, власне до них належать методики

• “Здібності учнів” (для різних вікових груп),
• “Структура інтересів та схильностей” (СІС),
• “Визначення типу майбутньої професії (методика Є. Клімова)”,
• “Визначення типу темпераменту (методика Г. Айзенка)”,
• “Вивчення рівня шкільної тривожності (Б. Філліпс)”,
• “Дослідження вольової саморегуляції (А. Г. Звєркова і Є. В. Ейдмана)”,
• “Методика дослідження соціально-психологічної адаптації (К. Роджерса – Р. Даймонда)”,
• “Опитувальник особистісної адаптованості школярів/студентів (А. Фурмана)”,
• “Моніторинг соціалізації особистості учня (І. Рожкова)”,
• “Самооцінка психічних станів (методика Г. Айзенка)”,
• “Методика діагностики показників і форм агресії (А. Басса та А. Дарки)”,
• “Діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР)”,
• “Виявлення схильності до емпатії (методика І. Юсупова)”,
• “Дослідження імпульсивності (В. Лосєнков)”,
• “Методика дослідження вольової організації особистості (А. Хохлов)”,
• “Методика визначення ступеня прояву депресії”, “Шкала депресії (Т. Балашова)”,
• “Методика виявлення схильності до девіантної поведінки (А. Н. Орел для хлопців)”,
• “Вивчення рівня пізнавальної активності учнів (Б. Пашнєв)”,
• “Опитувальник особистісної схильності до творчості за Г. Девісом”,
• “Тест на виявлення суїцидальних намірів”,
• “Шкала тривожності (Шкала Тейлора)”,
• “Багатошкальний опитувальник дитячої тривожності (БОДТ)”,
• “Виявлення та оцінка комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2)”,
• “Тест-опитувальник акцентуацій характеру Леонгарда-Шмішека”,
• “Методика визначення труднощів у встановленні контактів (В. Бойко)”,
• “Дослідження міжособистісних стосунків за методикою В. Стефансона (Q-сортування)”,
• “Анкета для оцінювання рівня шкільної мотивації (Н. Лусканова)”,
• “Опитувальник. Автономність – залежність особистості у навчальній діяльності (Г. Пригніна)”.

Ці тести охоплюють широкий спектр особистісних рис, включаючи характер, темперамент, мотивацію, емоції, цінності та ставлення.

4.3. Нейропсихологічні методи дослідження особистості

Зростаюча роль біологічних та неврологічних основ у дослідженні особистості є однією з найважливіших тенденцій сучасної психології.

Ця інтеграція нейронауки трансформує психологію особистості, пропонуючи нові шляхи для розуміння механізмів розвитку, стабільності та зміни особистості.

Вона дозволяє використовувати більш об’єктивні та фізіологічні вимірювання, потенційно долаючи розрив між розумом та мозком.

Поведінкова нейробіологія (біологічна психологія, біопсихологія, психобіологія)

Це частина широкої міждисциплінарної галузі нейронауки, основна увага в якій приділяється біологічним та нейронним субстратам, що лежать в основі поведінки та психології.

Вона виникла на основі фізіологічної психології та застосовує принципи біології для вивчення фізіологічних, генетичних та еволюційних механізмів поведінки у людей та інших тварин.

Поведінкові нейробіологи досліджують біологічні основи поведінки через вивчення:

• нейроанатомічних субстратів,
• екологічних та генетичних факторів,
• ефектів уражень (lesion) та електричної стимуляції,
• процесів розвитку,
• реєстрації електричної активності,
• нейротрансмітерів,
• гормональних впливів,
• хімічних компонентів та
• ефектів від лікарських препаратів.

Важливі теми нейробіологічних досліджень поведінки включають навчання та пам’ять, сенсорні процеси, мотивацію та емоції, а також генетичні та молекулярні субстрати, що стосуються біологічних основ поведінки.

Когнітивна нейронаука

Є підрозділом поведінкової нейронауки, що приділяє особливу увагу біологічним процесам, які лежать в основі людського пізнання.

Вона досліджує, як мозкові структури та процеси впливають на мислення, сприйняття, пам’ять та інші когнітивні функції.

Афективна нейронаука

Вивчає, як мозок створює емоційні реакції, а також залучення мозкових мереж та нейротрансмітерів у базових емоційних системах.

Дослідження тварин надають корисні моделі для розуміння афективних процесів у людини, оскільки афективні схеми, знайдені у соціальних ссавців (таких як щури, собаки та мавпи), функціонують подібно до людських афективних мереж, хоча мозок нелюдських тварин є більш основним.

Методи нейровізуалізації

Ці неінвазивні методи дозволяють візуалізувати структуру та активність мозку, надаючи цінні дані для розуміння нейронних корелятів особистості.

Функціональна магнітно-резонансна томографія (ФМРТ): Наразі є найбільш часто використовуваним неінвазивним методом для вивчення структури та активності мозку.

ФМРТ створює зображення мозку, де червоні та жовті ділянки представляють посилений кровотік і, таким чином, підвищену активність. Метод є неінвазивним та безболісним.

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), Комп’ютерна томографія (КТ), Електроенцефалограма (ЕЕГ): Також широко використовуються для дослідження мозкової активності та діагностики неврологічних розладів.

Дослідження осіб з ураженнями мозку: Вивчення осіб з ураженнями мозку, спричиненими аварією або захворюванням, також є важливим методом для розуміння зв’язку між певними ділянками мозку та поведінкою чи особистісними рисами.

Використання цих передових методів дозволяє психологам особистості отримувати більш об’єктивні та фізіологічні вимірювання, що потенційно долає розрив між розумом та мозком.

Однак це також викликає питання щодо редукціонізму (зведення складних психічних явищ до простих біологічних) та етичних наслідків використання таких технологій.

5. Застосування психології особистості

Сучасна психологія особистості не існує ізольовано; вона активно взаємодіє з іншими науковими дисциплінами та знаходить широке застосування у різних сферах людської діяльності.

Ця міждисциплінарність збагачує наше розуміння особистості та дозволяє розробляти ефективніші втручання.

5.1. Генетика та особистість

Вплив генетики на формування особистості є предметом інтенсивних досліджень у поведінковій генетиці.

Згідно з поясненням вченого-генетика Олександра Коляди, три правила поведінкової генетики, сформульовані Туртхеймером, є основоположними для розуміння успадкування рис особистості:

“Всі риси особистості успадковуються“

Це правило стверджує, що успадковується все, але в різній мірі, наприклад, мозок людини схожий на мозок її батьків, але легко відрізняється від мозку мавпи.

Важливо розуміти, що жодна риса характеру не є на 100% генетично зумовленою, так само як не існує рис, які б не мали генетичних компонентів.

Кожна характеристика тіла та характеру має коефіцієнт успадкування, який показує, наскільки генетика пояснює варіацію цієї ознаки серед людей.

“Ефект виховання у сім’ї менший, ніж ефект генів“

З цього випливає, що важливість чинників у формуванні особистості розташовується в такому порядку: оточення, потім гени, і лише потім сім’я.

Це не применшує значення сім’ї, але вказує на складну взаємодію генетичних схильностей та широкого середовища поза сімейним колом.

Переважна більшість відмінностей у складних ознаках не пояснюється генами

Це означає, що гени не є головним фактором для складних показників особистості і підкреслює значний вплив негенетичних факторів, таких як унікальний досвід та несистематичні впливи середовища.

Особистість формується під впливом багатьох генів, що працюють разом, а також навколишнього середовища, адже ДНК будь-яких двох людей збігається на 99,9%, а відмінність у 0,1% (3 мільйони пар нуклеотидів) забезпечує індивідуальність кожного.

Приклади генів, пов’язаних з рисами особистості, включають:

Гени DRD4 та DRD2 пов’язані з дофаміновою системою, яка впливає на пошук новизни, імпульсивність та мотивацію.

Дослідження показують, що люди з вищим рівнем дофаміну більш старанно працюють заради великої мети, тоді як люди з нижчим рівнем можуть обирати легші шляхи.

Порушення в роботі дофамінових рецепторів може збільшити ризик розвитку різних залежностей та розладів харчової поведінки.

Ген OXTR відповідає за рецептор окситоцину, гормону, що запускає механізми прив’язаності та емпатії.

У людей із “поломкою” в цьому гені зменшена емпатія, і ця генетична варіація також була пов’язана зі ступенем теплоти й емпатії батьків щодо дітей. Якщо в гені є мутація, батьки можуть бути холоднішими.

Проте здатність до емпатії в людини зумовлена не лише генетично — це також є культурним продуктом середовища.

Ген МАОА (так званий “ген воїна”) може бути пов’язаний з підвищеним рівнем агресії та насильства. МАОА відповідає за фермент, який утилізує дофамін, норепінефрин та серотонін.

За статистикою, багато людей з повторюваною злочинною поведінкою мають мутацію одного нуклеотиду цього гена, але це не означає, що всі носії мутації є злочинцями.

Ефект цього гена яскравіше проявляється під впливом несприятливих факторів середовища.

Гени, що впливають на інтелект (IQ). Дослідження показують, що IQ на 50-80% залежить від спадковості.

Наприклад, ген PLXNB2 бере участь у розвитку мозку ембріона, а ген BDNF впливає на формування довготривалої пам’яті.

Варіанти гена АРОЕ пов’язані з порушеннями пам’яті при хворобі Альцгеймера, а варіації KIBRA визначають швидкість забування інформації.

В цілому, перелік генів, що впливають на IQ, постійно поповнюється.

5.2. Нейронаука та поведінка

Нейронаука відіграє критично важливу роль у розумінні біологічних основ особистості та поведінки.

Поведінкова нейробіологія, також відома як біологічна психологія, біопсихологія або психобіологія, є частиною широкої міждисциплінарної галузі нейронауки, основна увага в якій приділяється біологічним та нейронним субстратам, що лежать в основі поведінки та психології.

Ця галузь застосовує принципи біології для вивчення фізіологічних, генетичних та еволюційних механізмів поведінки у людей та інших тварин.

Поведінкові нейробіологи досліджують біологічні основи поведінки через вивчення нейроанатомічних субстратів, екологічних та генетичних факторів, ефектів уражень (lesion) та електричної стимуляції, процесів розвитку, реєстрації електричної активності, нейротрансмітерів, гормональних впливів, хімічних компонентів та ефектів лікарських препаратів.

Важливі теми нейробіологічних досліджень поведінки включають навчання та пам’ять, сенсорні процеси, мотивацію та емоції, а також генетичні та молекулярні субстрати, що стосуються біологічних основ поведінки.

Нейронаука допомагає зрозуміти, як мозок створює емоційні реакції, вивчаючи мозкові мережі та нейротрансмітери, залучені в базові емоційні системи.

Дослідження на тваринах надають корисні моделі для розуміння афективних процесів у людини, оскільки афективні схеми, знайдені у соціальних ссавців, функціонують подібно до людських афективних мереж, хоча мозок нелюдських тварин є більш основним.

Це підкреслює, що емоції та пов’язані з ними нейронні процеси є фундаментальними для розуміння особистості.

5.3. Клінічна психологія

Клінічна психологія є однією з найважливіших прикладних галузей, де знання психології особистості знаходять безпосереднє застосування.

Основна мета клінічної психології – вивчення механізмів та закономірностей виникнення стійких дезадаптивних станів.

Це включає дослідження впливу хвороби на психіку, вивчення психічних проявів різних хвороб у динаміці, а також аналіз характеру взаємовідносин хворих із медичним персоналом та оточуючим мікросередовищем.

Клінічна психологія також розробляє та застосовує психологічні методи впливу на психіку людини в лікувальних та профілактичних цілях.

У клінічній практиці знання психоаналітичних концепцій є особливо цінними, оскільки саме там найглибше описано критерії та механізми рівнів організації особистості (невротичного, психотичного та межевого).

Ці знання допомагають фахівцям розуміти специфіку психічних розладів та розробляти відповідні стратегії психотерапії.

Важливість особистості психолога в процесі професійної діяльності також підкреслюється: основним є не диплом, а риси особистості (пропрацьованість), і необхідно повірити, що власна особистість достатньо сильна, щоб стати орієнтиром для клієнта.

5.4. Організаційна психологія та менеджмент

Психологія особистості відіграє ключову роль в організаційній психології та менеджменті, сприяючи підвищенню ефективності організацій та створенню сприятливих умов для праці та індивідуального розвитку працівників. Корпоративна психологія є прикладною галуззю психології, що вивчає всі аспекти психічної діяльності та поведінки людей в організаціях.

Її завдання включають:

• Здійснення психологічного моніторингу організаційних явищ і процесів з метою надання психологічної допомоги керівництву та персоналу організації.
• Розробку та впровадження програм, спрямованих на забезпечення психічного здоров’я працівників (наприклад, попередження та подолання синдрому “професійного вигорання”, забезпечення гармонійного поєднання професійного та приватного життя).
• Розробку програм особистісного професійного зростання персоналу.

Становлення організаційної психології як самостійної дисципліни дослідники відносять до другої половини 1960-х років, а її формальне визнання відбулося лише у 1973 році.

Предметом дослідження організаційної психології є різноманітні психічні феномени і поведінка людей в організаціях, а також фактори, що їх детермінують.

До них, перш за все, відносяться трудова діяльність, особистісно-ціннісна сфера працівників та їх професійно-важливі якості, групові процеси, мотивація, лідерство, організаційна культура, різноманітні організаційні змінні.

Ефективність організації та досягнення проголошених нею цілей значною мірою детерміновані її персоналом.

Важливу роль у формуванні організаційної психології відіграла доповідь Р. Гордона і Дж. Хоуелла (1959), які стверджували, що ефективність управління бізнесом багато в чому пов’язана з адекватним застосуванням психологічних і поведінкових знань до організаційних проблем.

Приклади застосування психології особистості в організаціях включають:

Тестування особистості

Особливо велике значення питання особистості мають в такій області життя організації, як тестування особистості.

Тестування може допомогти прийняти рішення при відборі кадрів, кандидатів на підвищення і навіть використовуватися при скороченні штатів.

Прикладами особистісних тестів є аналіз рис характеру Р. Кеттелла та індикатор типів Майерс-Бріггс, заснований на аналізі Юнга.

Оптимізація професійної діяльності

Має бути спрямована у двох напрямках: на суб’єктивні чинники (психологічні особливості особистості) та на об’єктивні чинники (умови професійної діяльності).

Рекомендації щодо суб’єктивних чинників включають проведення професійного відбору працівників згідно з їх знаннями, уміннями та навичками, а також забезпечення працівникам таких умов, щоб інтерес до професійної діяльності не знижувався і вони могли проявляти ініціативу.

Використання ШІ та технологій

У організаційній психології ШІ може аналізувати біометричні дані для оцінки стресу, передбачати ризик вигорання або депресії за поведінковими патернами, виявляти тривожні стани через аналіз голосу та письма.

Наприклад, ШІ може аналізувати коментарі у соцмережах і визначати рівень стресу або емоційного вигорання в суспільстві.

5.5. Психологія особистості в освіті та педагогіці

Врахування психології особистості в освітньому процесі є критично важливим для розвитку індивідуального потенціалу та формування громадянського суспільства.

Суттєвий вклад до загальної теорії особистості вносять педагогічна, вікова, етнічна психологія, психологія праці, психологія розвитку та ряд інших наук.

Психологія особистості вивчає рушійні сили і умови розвитку особистості, періодизацію розвитку індивіда, особистості та індивідуальності, індивідуальні властивості особистості та їх роль у розвитку особистості, а також розвиток особистості у соціо- та персоногенезі.

Соціогенетичний напрям в освіті зосереджений на вивченні процесів соціалізації людини, засвоєння нею соціальних норм і ролей, набуття соціальних настанов і ціннісних орієнтацій, формування соціального і національного характеру людини як члена тієї або іншої спільності.

Персоногенетичний напрям, у свою чергу, ставить у центр уваги проблеми активності, самосвідомості і творчості особистості, формування людського “Я”, боротьби мотивів, виховання індивідуального характеру і здібностей, самореалізації і особистого вибору, пошуку сенсу життя.

Культурно-історичний підхід також має велике значення для психології особистості, підкреслюючи роль культурного контексту у розвитку психіки.

Психологія освіти ХХІ століття стала новим етапом розвитку психологічної науки і практики, що уможливлює висвітлення базових проблем психолого-педагогічного знання з урахуванням нових реалій суспільного життя.

Освітня діяльність сьогодні є метадіяльністю, яка вирізняється особливим змістом, структурою, впровадженням інноватики в галузі освіти, чим сприяє розвитку компетенцій та професійних навичок, що відповідають сучасним вимогам.

Роль психолога в освіті є багатогранною:

• Проводити психодіагностику (тести на увагу, пам’ять, рівень тривожності).
• Консультувати батьків, учнів та вчителів.
• Розробляти стратегії корекційної роботи для дітей із труднощами навчання.
• Впроваджувати програми емоційного інтелекту та соціальних навичок.
• Створювати безпечне та доброзичливе середовище, профілактику булінгу та конфліктів, психологічний супровід дітей із особливими освітніми потребами, підтримку емоційного добробуту вчителів.
• Працювати з тривожністю та страхами перед іспитами.

Особистісно-зорієнтоване навчання є ключовим принципом сучасної педагогіки.

Його основний принцип – визнання та усвідомлення індивідуальності учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб’єкта, але насамперед як індивіда з неповторним суб’єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис.

Таке навчання повинно забезпечити розвиток і саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання та предметної діяльності.

Важливий принцип диференціації може бути двох видів: предметна диференціація (розподіл учнів на різнорівневі групи) та особистісна диференціація.

Для побудови особистісно-зорієнтованого процесу:

• необхідно, щоби навчальний матеріал виявляв зміст суб’єктивного досвіду учня, враховував досвід його попереднього навчання;
• виклад знань мусить бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, а й на перетворення особистого досвіду кожного учня;
• потрібне постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом знань та активне стимулювання самоцінної освітньої діяльності.

Питання виховання студентів у вищій школі також є дискусійним, адже виховання може розглядатися як вплив на особистість з метою формування необхідних рис, або як створення умов для саморозвитку особистості в процесі навчання.

Гуманістична психологія (Г. Олпорт, А. Маслоу, К. Роджерс, Ш. Бюлер) забороняє будь-який прямий вплив на особистість, оскільки кожна особистість є неповторною та унікальною, і будь-яке штучне обмеження вільного виявлення та розвитку особистості зменшує її творчий потенціал, перешкоджає її “самоактуалізації”.

Завдання вихователя полягає у розкритті широкого кола можливостей для вихованця з виявленням власного, але ненав’язливого оціночного ставлення до того чи іншого вибору.

5.6. Крос-культурні відмінності в особистості

Культура є складною багатовимірною системою, що значно впливає на формування особистості. Її порівнюють з айсбергом, оскільки в повсякденному житті помітна лише її частина, а багато елементів залишаються невидимими та неусвідомленими.

Вплив культури позначається на наших уявленнях, емоціях та поведінці, формуючи соціально-психологічні особливості та феномени, такі як Я-концепція, соціальне пізнання, вираження та розпізнавання емоцій, вибір партнера, комунікація та соціальна взаємодія.

Основні крос-культурні відмінності спостерігаються між представниками індивідуалістичних і колективістських культур, що впливає на зміст Я-концепції.

С. Маркус і X. Кітаяма припустили, що представники цих культур мають принципово різними Я-концепціями – незалежним і взаємозалежним “Я”.

Незалежне “Я” (Independent Self-Construal)

Люди з незалежним “Я” сприймають себе як унікальну особистість і частіше описують себе за допомогою внутрішніх особливостей – інтелекту, здібностей, особистісних рис, цінностей та аттітюдів, які дозволяють їм підкреслити свою унікальність, незалежність і відмінність від оточуючих.

• Вони пріоритезують власні цілі та бажання,
• Думають про себе як про “Я” і про інших як “них”,
• Їхня поведінка керується власними переконаннями та цінностями,
• Вони більше зацікавлені у власних особистих досягненнях,
• Цінують унікальність та самовираження,
• Фокусуються на індивідуальних правах та свободах,
• Прагнуть відрізнятися від інших,
• вірять, що “Я” відокремлене від соціального контексту,
• схильні більше цінувати власні думки і мають менше інтимних стосунків.

Типовий приклад культури з домінуючим незалежним “Я” – це США.

Взаємозалежне “Я” (Interdependent Self-Construal)

Люди з взаємозалежним “Я” сприймають себе в контексті відносин з оточуючими людьми і частіше згадують свою групову приналежність, описують себе за допомогою показників, що відображають їх соціальний статус і відносини з іншими людьми.

• Вони пріоритезують цілі та гармонію групи,
• Думають про себе як про “ми” і про інших як “нас”,
• Їхня поведінка керується очікуваннями та нормами групи,
• Вони більше зацікавлені у добробуті групи в цілому,
• Цінують конформізм та соціальну гармонію,
• Визначають себе як соціальну істоту, пов’язану з іншими,
• Вірять, що “Я” є невід’ємною частиною соціального контексту,
• Більше зосереджені на думках та почуттях інших і мають більше інтимних стосунків.
• Прикладом культури з взаємозалежним “Я” є Японія.

Маркус і Кітаяма стверджували, що в Я-концепції кожної людини є елементи як незалежної, так і взаємозалежного “Я”, однак культурний контекст сприяє розвитку тих чи інших елементів.

Культурні відмінності також проявляються у стилях комунікації.

Культура з високим контекстом спілкування (наприклад, багато азіатських культур) характеризується непрямим, часто невербальним спілкуванням, де велике значення має мова тіла, а повідомлення можуть бути перефразовані кілька разів.

Натомість, культура з низьким контекстом спілкування (наприклад, США, Австралія, Канада, Нідерланди, Німеччина) характеризується дуже відвертим та щирим спілкуванням, де мові тіла не приділяється багато уваги, а важлива сильна прив’язаність до часу та відокремлення роботи від відносин між людьми.

У спілкуванні з людиною з низьким контекстом важливо звертати увагу на факти, очікувати конкретики та відверто висловлювати заперечення та критику.³⁸

Інші крос-культурні відмінності стосуються орієнтації на час (минуле, сьогодення, майбутнє), стилів керування (егалітарне або ієрархічне), прийняття рішень (на принципі співпраці або імперативним способом), довіри (на компетентності або на відносинах) та конфронтації (пряма або уникнення).³⁸

Розуміння цих відмінностей є ключовим для ефективної міжкультурної взаємодії.

6. Видатні сучасні психологи, які досліджують особистість

Сучасна психологія особистості продовжує розвиватися завдяки внеску багатьох видатних вчених та практиків.

Серед них, на моб думку, варто виділити як світових, так і українських фахівців, які зробили значний внесок у розуміння людського “Я”.

Одним з найвпливовіших психологів сучасності, який має українське коріння, є Альберт Бандура.

Його прізвище увійшло до топ-5 кращих психологів усіх часів та народів, а серед тих, хто досі живе, він є беззаперечним номером один.

Альберт Бандура майже 60 років викладав у престижному Стенфордському університеті, а його зацікавлення психологією виникло випадково, хоча думки часто приводили його у ті місця, які допомогли реалізувати життєвий потенціал.

Він рекомендував усім, хто опинився на новому місці, подумати, як його можна використати для власного розвитку.

Ім’я Бандури прогриміло на початку 1960-х років завдяки його соціально-когнітивній теорії особистості, яка підкреслює роль спостережного навчання, само-ефективності та взаємного детермінізму.

Його дослідження, зокрема щодо впливу телевізійного насильства, змінили уявлення про научіння та агресію.

Серед інших видатних теоретиків, чиї ідеї продовжують впливати на сучасну психологію особистості, варто згадати Зигмунда Фройда (психодинамічна теорія), Карла Юнга (аналітична теорія), Абрахама Маслоу (гуманістична теорія), Джорджа Келлі (когнітивна теорія) та Сергія Рубінштейна (діяльнісна теорія особистості).

Ці вчені заклали фундаментальні основи для подальших досліджень. У сучасному українському науковому просторі також є значні постаті.

Наприклад, Є. Є. Шантир пропонує уніфіковане базове поняття особистості, яке є прийнятним для всіх шкіл і напрямів практичної психології: особистість – це людина, як носій творчої свідомості, але є й інші фахівці та дослідники.

Інтегровані у Простір Психологів фахівці представляють різні напрямки психології та активно працюють у сферах консультування, терапії, коучингу та медіа, роблячи значний внесок у популяризацію психологічних знань та допомогу людям у розумінні та розвитку своєї особистості.

7. Підсумки та перспективи

Сучасна психологія особистості є надзвичайно складною та динамічною галуззю, що постійно розвивається, інтегруючи знання з різноманітних наукових дисциплін.

Вона відійшла від монолітних, часто конкуруючих шкіл, які домінували на початку 20-го століття, до більш інтегративних та міждисциплінарних підходів.

Основним напрямком є розуміння особистості як соціальної якості індивіда, що формується у безперервній взаємодії з суспільством, вихованням та оточенням.

Це підкреслює, що особистість не є статичною, а є динамічною системою, яка постійно розвивається та адаптується.

Ключові сучасні теорії, такі як модель “Велика П’ятірка” (OCEAN) та соціально-когнітивні теорії Альберта Бандури, надають потужні інструменти для опису та пояснення особистісних рис та процесів.

Теорії рис дозволяють ідентифікувати стабільні виміри особистості, тоді як соціально-когнітивні підходи розкривають механізми навчання, саморегуляції та взаємодії між індивідом та середовищем.

Позитивна психологія, зі своїм фокусом на сильних сторонах та добробуті, змінила парадигму з дефіцитно-орієнтованої на ресурсну, що має глибокі наслідки для терапії, коучингу та освіти.

Методологічний арсенал сучасної психології особистості є надзвичайно широким, від традиційних емпіричних методів (спостереження, опитування, експеримент) до складних психодіагностичних інструментів та передових нейропсихологічних методів, таких як ФМРТ.

Зростаюча роль нейронауки дозволяє досліджувати біологічні та нейронні субстрати поведінки та психіки, надаючи об’єктивні вимірювання та поглиблюючи наше розуміння взаємозв’язку між мозком і розумом.

Міждисциплінарні зв’язки психології особистості з генетикою, нейронаукою, клінічною, організаційною та освітньою психологією, а також крос-культурними дослідженнями, є вирішальними для всебічного розуміння людської природи.

Дослідження впливу генів на риси особистості, взаємодії генів та середовища, застосування психологічних знань у лікуванні психічних розладів, оптимізації робочих процесів та формуванні особистісно-зорієнтованого навчання демонструють практичну цінність цієї галузі.

Розуміння крос-культурних відмінностей у Я-концепції та комунікації є життєво важливим у глобалізованому світі.

Перспективи розвитку сучасної психології особистості включають подальшу інтеграцію нейронаукових даних з психологічними моделями, розробку більш персоналізованих та адаптивних втручань, що враховують унікальні генетичні та середовищні фактори кожної людини.

Продовжуватиметься дослідження культурних впливів, особливо у контексті міграції та глобалізації, а також впливу нових технологій, таких як штучний інтелект, на формування та функціонування особистості.

Етичні аспекти використання передових методів дослідження та втручань також залишатимуться у центрі уваги.

Зрештою, сучасна психологія особистості прагне не лише пояснити, хто ми є, а й допомогти нам стати тими, ким ми можемо бути, сприяючи благополуччю та самореалізації кожної людини.