Поставлена мова

Узагальнена з урахуванням фахового практичного досвіду інформація про поставлену мову як одну із якостей особистості

Поставлена мова (рос., анахр., — поставленная речь) як риса особистості або навичка — має значення НЕ лише для публічних людей, ораторів, політиків, громадських діячів або професійних чиновників.

Більш того, всім відомий приклад прославленого давньогрецького оратора Демосфена, доводить, що поставлена мова — не стільки вроджена характеристика, скільки якість, риса або навичка особистості набута у результаті зусиль, концентрації та віри у власні сили.

Характеризуючи чинники, сума і поєднання котрих — дає можливість стверджувати, що у певної дорослої чи дитячої особистості поставлена мова, на мою думку, потрібно розкрити суть та особливості, насамперед таких понять як:

  1. Мовлення
  2. Дикція
  3. Комунікабельність
  4. Красномовність
  5. Ораторська майстерність
  6. Жестикуляція

Далі кілька слів про кожен чинник поставленої мови через призму власного досвіду допомоги клієнтам з розвитком такої риси, якості чи навички та теорію сучасної психології.

Мовлення

За загальноприйнятим визначенням, мовленням вважається процес і результат створення та передавання повідомлень за допомогою мови.

Мовлення, слід сказати, буває усним або письмовим, а також зовнішнім або внутрішнім, причому, вербальна комунікація за допомогою слів, інтонацій тощо вважається зовнішнім, а до категорії внутрішнього відносять мисленнєві процеси, що не завжди виражаються уголос (не плутати із “голосами в голові“)

На практиці, мовлення виконує такі корисні комунікативні функції як:

Крім того, є різні жанри мовлення: оповідання, відгук, ремарка, комплімент, лестощі, похвала тощо

В цілому, ефективне мовлення має бути по-перше, достатньо чутним, по-друге, цілком зрозумілим, а по-третє, немонотонним.

Дикція

Говорячи про дикцію, фахівці мають на увазі здатність дитини чи дорослого чітко й гучно вимовляти звуки і слова у повній відповідності з фонетичними нормами певної мови.

На практиці, дикція вважається визначально важливою та, умовно кажучи, базисною складовою не лише акторської майстерності, а й навичок, необхідних співакам, політикам, публічним особам, спортсменам тощо

Виразна дикція, без сумніву, важливий засіб донесення думок, головно тому, що суттєво спрощує передаванні і сприйняття інформаційних повідомлень у побуті, а відтак — безумовно важлива для будь-кого, хто бажає ефективно спілкуватися.

На мій погляд, слід розрізняти такі основні складові ефективної поставленої мови (дикції): постава, дихання, гучність (звучність), вимова (манера), артикуляція, жестикуляція та інтонація

Постава

Важлива тому, що мовлення здійснюється на видиху, відтак на дикцію впливає, насамперед, положення у якому знаходиться мовець, а також особливості дихання.

Зокрема, якщо в процесі мовлення опорно-руховий апарат не випростаний, повітря видихається важче, а слова, відповідно — здаються приглушеними

Дихання

Насамперед суттєво, що найефективнішим способом дихання є так зване діафрагмальне — при якому відбувається глибокий вдих за рахунок діафрагми, а не грудних м’язів.

Часто його ще називають “низьким диханням”, адже у такому випадку повітря насичує легені набагато глибше, ніж при “високому”, коли розширюються лише верхня (грудна) частина тіла, а відтак — видих триває довше, а самопочуття — покращується.

Гучність

Діафрагма — це головних м’яз дихальної системи, який забезпечує як поставлену мову загалом, так і здатність говорити голосно або кричати зокрема.

Проте, позаяк тривалий крик призводить до втрати здатності говорити голосно — гучність слід регулювати.

Іншими словами, щоби упродовж тривалого часу ваш голос не тремтів, а звучав гучно — йому потрібен постійний притік достатніх обсягів повітря, які, власне й здатне забезпечити низьке чи так зване “діафрагмальне” дихання.

Вимова та інтонація

Розібравшись на шляху до поставленої мови із, власне, поставою, диханням та гучністю мовлення — варто подбати про підбір слів та побудову немонотонних речень.

Іншими словами, або ненароком не “заколисати” вашу аудиторію і утримувати увагу співрозмовників чи слухачів — вимова повинна бути:

  • по-перше, чіткою і звучною
  • по-друге, інтонаційно видозмінюватись

Власне, тому потрібно передбачати у своїх промовах чи презентаціях інтонаційні наголоси, артикуляційні акценти, різну швидкість, коливання гучності, жестикуляцію тощо.

Артикуляція

Артикуляція, без сумніву, дуже важливо для розбірливості мовлення в цілому, адже від неї значною мірою залежить правильне сприйняття співрозмовниками тих чи інших звуків або слів.

За визначенням, артикуляція — це процес та результат створення і вимовляння звуків за допомогою різних органів: язика, піднебіння, зубів, тощо, який відбувається у три етапи:

  • Екскурсією або приступом називають етап підготовки мовленнєвого апарату до вимови певного звучу чи слова
  • Експозицією чи витримкою, зветься безпосередня вимова звуків чи слів, яка передбачає збереження відповідного положення усіх задіяних у цьому процесі органів
  • Рекурсія або відступ, у свою чергу, є етапом завершення вимови, при якому задіяні органи або відновлюють своє положення, або починають відтворення наступного звуку

Істотно, що правильність артикуляції, зазвичай, знаходиться у прямій залежності від особливостей мови, якою говорить особистість, а також мірою її володіння нею (мовою), психоемоційного стану тощо

Комунікабельність

В широкому розумінні, під комунікабельністю мається на увазі здатність особистості знаходити спільну мову, спілкуватися, встановлювати горизонтальні та вертикальні соціальних зв’язки і ефективно взаємодіяти з іншими людьми.

Комунікабельність і поставлена мова нерозривно пов’язані, адже зокрема без чіткої дикції, за великим рахунком, неможлива повноцінна самореалізація у всіх тих сферах і галузях, що передбачають постійну комунікацію: політика, освіта, управління, бізнес, продажі, журналістика, рекрутинг, PR, маркетинг тощо

Серед найважливіших, на мою думку, складових комунікабельності, слід зазначити наступні:

  • Відкритість як прагнення та схильність до діалогів, розмов, дискусії, обміну думками тощо
  • Емпатія у розумінні спроможності особистості осягати тонкощі емоцій та/чи почуттів співрозмовників
  • Адаптивність як уміння враховувати різноманітні обставини та умови різні комунікативних ситуацій
  • Проактивне слухання в сенсі уважності відношення до висловлюваних у діалогах тез, смислів, підтекстів тощо
  • Грамотність як вживання загальноприйнятих словоформ, пауз, наголосів тощо
  • Дикція у сенсі можливості висловлюватися чітко і зрозуміло для сприйняття оточуючих
  • Позитивність означає орієнтацію на доброзичливе і неконфліктне спілкування.
  • Невербальність передбачає використання жестикуляції, інтонації, міміки тощо.

Красномовство

Володіння гіпнотичною силою слова завжди вважалося особливою здібністю і бажаним талантом, адже така особистість може мати вплив, переконувати і спроможна досягти успіху в будь-якій діяльності.

На сьогодні, красномовність, передовсім, означає освіту, ерудицію, моральність, інтелект, дикцію, багатство мови і, усе частіше, відповідну психологічну підготовку та, безпосередньо — поставлену мову.

Сучасна психологія розглядає красномовність як більшою чи мешою мірою розвинуту вроджену здатність до виголошення захоплюючої, такої, що зачіпає струни душі промови, адже красномовніть, як правило, не буває напускною.

Крім того, справжнє мистецтво володіння словом передбачає також комплекс ораторських знань, умінь та навичок, сукупність яких формує ораторське мистецтво, багатоаспектну діяльність, що здатна впливати на думки й переконання аудиторій.

Ораторська майстерність

Характеризуючи ораторську майстерність у контексті поставленої мови, передовсім треба відзначити уміння особистості належним чином поводитися і структуровано звертатися до аудиторії із наміром отримати потрібний результат.

Майстерним оратором, іншими словами, може вважатися лише та особистість, яка з потрібним для себе ефектом впливає на аудиторію шляхом послідовного надання інформації.

В широкому розуміння, ораторське мистецтво містить кілька компонентів, серед яких, на мій погляд, слід виокремити наступні навички особистості:

  • Цілеспрямована попередня підготовка як спроможність організувати ефективну послідовність висвітлення інформації
  • Володіння голосом у сенсі належного умовам та обставинам застосування інтонаційних, артикуляційних, швидкісних та інших засобів
  • Інтеграція аспектів невербальної комунікації, таких як жестикуляція, міміка, пози та мова тіла в цілому
  • Урахування особливостей аудиторії означає здатність у процесі виголошення промови коригувати манеру і стиль подання інформації
  • Переконливість як використання риторичних прийомів і формулювань, що здатні здійснювати вплив тощо

Вправи і рекомендації щодо поставлення мови

Як підтверджує практика надання відповідної психологічної допомоги клієнтам, у кожного свій шлях до поставленої мови, і у когось він коротший, у когось — триваліший.

Водночас, серед переліку рекомендацій та вправ, які застосовуються у таких випадках найчастіше, на мою думку, варто відзначити:

  • По-перше, загально-розминочні для голосових органів
  • По-друге, щелепно-релаксаційні
  • По-третє, спрямовані на вироблення правильної постави
  • По-четверте, діафрагмально-дихальні
  • По-п’яте, інтонаційні
  • тощо

Звісно ж, існують й інші, але на практиці, їх підбір та методика індивідуального застосування у процесі консультування чи психокорекції безпосередньо залежать від симптомів особистісної проблематики

Вокальні здібності

В контексті “поставленості мови” варто загально окреслити і психологічні аспекти вокальних здібностей, котрими є вроджені чи розвинуті голосові властивості, завдяки яким людина здатна співати.

Вокальні здібності характеризують кілька основних чинників: амплітуда голосу, міра інтонування, дотримання ритмічності, емоційно-образна виразність та музичний слух.

Музичним слухом називають вроджену та/або набуту здатність індивіда до сприйняття, аналізу та відтворення музики, яка передбачає, по-перше, розуміння та відчуття висоти тонів, гучності, тембру, а по-друге, спроможність розпізнавати/наспівувати певну мелодію, гармонію та ритм у музичних творах.

Розвиток вокальних здібностей вимагає регулярних тренувань, вивчення техніки співу та часто – роботи з кваліфікованим вокальним тренером та/або педагогом і психологом.

Позаяк поставлений голос корисний не лише виконавцям пісень, а кожному/ій, хто прагне максимізуватися ефективність комунікації, зокрема ютуберам, стрімерам, відео-блогерам та іншим соцмережевим інфлюенсерам — додаю ще інформацію про кілька основних вокальних вправ.

Вокальні здібності
Картинка адаптована звідси

Вокальні вправи

Перш за все, важливо зберігати відповідну поставу: розслабити живіт і випнути груди. Або, простіше кажучи, випрямити спину і постава автоматично налагодиться належним чином.

№1 “Звукорежисер”

Щоби осягнути як саме вас чують і сприймають співрозмовники, оточуючі або аудиторія — імітуйте імпровізовану аудіозаписуючу студію, де:

  • складена куполом і притиснута до вуха ліва долоня стане студійним навушником,
  • права рука, розміщена у кількох сантиментрах від рота — виконуватиме роль студійного мікрофона

Далі, починайте студійні проби голосу — вимовляйте різні слова, лічіть числа та в цілому, розважайте себе різними звуками упродовж 6-12 хвилин щодня впродовж тижня-двох, за які ви й зрощумієте усі суттєві звукорежисерські недосконалості.

№2 “Протяжні склади

Видихаючи після глибокого вдиху — 10-20 разів протяжно вимовляйте склади «бом-м», «бім-м», «бон-н», причому, старайтеся тягнути звуки вкінці якнайдовше. В результаті — має сформуватися вібрація десь у районі поєднання носа і верхньої губи.

№3 “I-Е-А-О-У”

На другому видиху, вільно наскільки вистачає повітря — вимовіть протяжний звук «і», а далі: «е», «а», «про», «у».

Тричі повторіть цю невипадкову послідовність розділених за висотою звуків де:

  • “і” – найвищий (голова),
  • “у” – найнижчий (низ живота)

Звісно є, й інші вправи, а також в процесі можна звернутися і безпосередньо до фахівців з вокалу.

ПІДСУМКИ

Поставлена мова як риса або якість особистості є складним поєднання вроджених здібностей та більшою чи меншою мірою, запрограмованим результатом роботи над собою.

Як свідчить теорія та підтверджує практика, розмаїття компонентів та чинників набуття/володіння цієї/цією риси/ою передбачає вивчення мови тіла в цілому і зокрема — дикцію, артикуляцію, поставу, дихання, підготовку, інтонацію, красномовство, ораторську майстерність тощо

Шлях особистості до поставленої мови завжди індивідуальний, водночас, як переконливо засвідчує досвід, сходження до результату в супроводі спеціально підготовленого фахівця з психічного здоров’я, компетентного у цих питаннях — здатне скоротити його тривалість у рази, а то й на порядок.

Підбір фахівців

Щоби визначитися яким чином та як швидко поставлена мова може стати вашою рисою або конкурентною перевагою в арсеналі засобів небайдужих вам людей — записуйтеся на консультацію безпосередньо до мене через контакти у профайлі

Альона Шмига, психотерапевтка
Клік на зображенні відкриває профайл

Або підберіть інших фахівців із відповідною експертизою у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Автор