Простір Психологів

На момент альфа-старту веб-платформи, ця публікація Психоенциклопедії — уже запланована у семантичному контент-плані, але ще не написана.

Якщо ви фахівець/фахівчиня з психологічного здоров’я, і не лише відчуваєте бажання, а й маєте час розкрити цю тематику відповідно до вимог та надати її у розпорядження Простору Психологів до моменту бета-старту веб-платформи —

Це може надати вам змогу здійснити пайовий внесок у мінімальному еквіваленті від 7500 грн, в результаті чого:

По-перше, взяти участь в процесі “кластерної докапіталізації” унікального game changer проекту

1. Долучитися до когорти співзасновників бірюзової організації “Простір Психологів” та юридичної особи
2. Внести у капіталізацію проекту та вашого власного паю суму, що еквівалентна 750 грн. за одну публікацію Психоенциклопедії
   • При умові, що таких статей буде, як мінімум 10,
   • Або також буде присутня ще якась фінансова частина,
3. Отримати увесь спектр співзасновницьких переваг україноментального проекту, що “покладе край російськомовній окупації психології в Україні”
4. Інтегруватися у авангард фахово-маркетингово-технологічного середовища або “Над-Я” психологічної спільноти

Та багато-багато інших унікальних можливостей, повна інформація про які — у стратегії розвитку

ВІДСУТНІ У ПСИХОЕНЦИКЛОПЕДІЇ ТЕМИ

Крім “уже запланованих, але ще ненаписаних публікацій” у Психоенциклопедії є ще безліч можливостей для “написання незапланованих, але релевантних публікацій”

Іншими словами, щоби додати до переліку уже існуючих публікацій PSY-педії — авторську інтерпретацію відсутньої у семантичному контент-плані психологічної тематики, достатньо:

1. Пересвідчитися, що обрана вами тематика відсутня у структурі Психоенциклопедії
2. Обрати в структурі категорію та розділ, у який буде інтегрована ваша публікація
3. Сповістити про таке бажання зв’язавшись зручним для вас способом
4. Надати готову і відповідну вимогам публікацію

СПІЛЬНЕ ТВОРЕННЯ PSY-ПЕДІЇ

Суттєво, що функціонал Психоенциклопедії уже під час альфа-стартового періоду передбачає можливість для усіх бажаючих фахівців з психічного здоров’я:

По-перше, розміщувати у фокусі уваги цільової аудиторії авторські інтерпретації уже розкритих іншими авторами тематик завдяки мультиавторству.

По-друге, взаємовигідно брати участь у співтворенні Психоенциклопедії через співавторство

Когнітивна психологія (англ. cognition — пізнання) — сучасний напрям психології, що зародився у 60-х роках XX ст., предметом якого є вивчення пізнавальних психічних процесів особистості (сприймання, мислення, пам’ять, уява, увага, мовлення) та їхнього впливу на життєдіяльність людини.

Цей напрямок з’явився як реакція на поведінкову та гештальт-психологію.

У когнітивній психології психіка розглядається як адаптивна система для переробки внутрішньої та зовнішньої інформації.

Засновниками напряму стали американські психологи Дж. Міллер, Дж. Брунер та У. Найссер, які у 1960 р. створили Центр когнітивних досліджень при Гарвардськму університеті.

ПРИНЦИПИ КОГНІТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Когнітивна психологія базується на розумінні того, що людина не просто реагує на подразники, а активно обробляє інформацію.

Якщо порівнювати мозок із комп’ютером (комп’ютерна метафора), то принципи когнітивістики — це опис того, як працює наш «софт».

Принцип інформаційної обробки

Мозок сприймається як система, що отримує, кодує, зберігає, шукає та видає інформацію.

Процес пізнання розбивається на етапи:

• Вхід (сенсорне сприйняття)
• Обробка (мислення, аналіз)
• Вихід (поведінка, мова).

Принцип обмежених ресурсів

Людська увага та робоча пам’ять мають ліміти.

Ми не можемо обробляти нескінченну кількість даних одночасно.

Наслідок: Мозок постійно використовує «фільтри» уваги та механізми вибору пріоритетів, щоби не допустити когнітивного перевантаження.

Принцип активного конструювання (Ментальні схеми)

Ми не просто відображаємо реальність, ми її будуємо.

Використовуючи вже наявні знання (схеми), мозок заповнює прогалини в новій інформації.

Наприклад: Якщо ви бачите лише хвіст тварини за диваном, ваш мозок «добудовує» образ цілого кота на основі минулого досвіду.

Принцип опосередкованості (Стимул — Організм — Реакція)

На відміну від біхевіористів, які вірили у пряму формулу $S \rightarrow R$, когнітивісти кажуть: між стимулом (S) і реакцією (R) стоїть внутрішній стан організму (O) — переконання, очікування, пам’ять.

Одна й та сама подія може викликати різні реакції залежно від того, як людина її інтерпретує.

Принцип ієрархічності та модульності

Процеси пізнання організовані ієрархічно: від найпростішого розпізнавання ліній та кольорів до складного абстрактного мислення.

Вважається, що мозок має спеціалізовані «модулі» для різних завдань: один для розпізнавання облич, інший для розуміння мови тощо.6.

Принцип подвійного кодування

Інформація краще засвоюється і зберігається, якщо вона закодована двома способами: візуально та вербально.

Саме тому ми краще запам’ятовуємо презентацію, де текст супроводжується картинкою.

Розуміння цих принципів дозволяє створювати ефективніші методики навчання, зручні інтерфейси смартфонів (UI/UX) та навіть лікувати фобії (когнітивно-поведінкова терапія), змінюючи «схеми», за якими людина оцінює світ.

ТЕОРІЇ КОГНІТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Методологічно-теоретичну основу когнітивного напрямку заклали теорія «особистісних конструктів» Джорджа Келлі, генетична психологія, зокрема операціональна теорія інтелекту Жана Піаже.

Ж. Піаже не розмежовував поняття мислення та інтелекту, а також дійшов висновку, що стадії психічного розвитку людини співпадають з етапами розвитку її інтелекту (4 стадії: сенсомоторна, доопераціональна, конкретних операцій, стадія формальних операцій).

На думку Д. Келлі та низки інших когнітивістів, до основних завдань психолога належать:

• розпізнавання неусвідомлюваних людиною хибних категорій та схем мислення, що викликають негативні переживання та заважають розвитку;
• навчання клієнта новим, дієвим способам мислення.

Один з відомих когнітивістів ХХ ст., засновник раціонально-емотивної терапії А. Елліс, стверджував, що «людям заважають не речі, а те, якими вони їх бачать».

На його думку, частина когнітивних уявлень є раціональними та конструктивними, інша – ірраціональними та деструктивними. Відповідно слід працювати над трансформацією останніх.

КОГНІТИВНІ СИМПТОМИ

Когнітивні симптоми — це порушення в роботі процесів обробки інформації мозок.

Вони не стосуються емоцій чи фізичного болю напряму, а вказують на «збої» у роботі пам’яті, уваги, мислення або сприйняття.

Порушення уваги та концентрації

Це здатність фокусуватися на завданні та ігнорувати сторонні подразники.

Симптоми: Розсіяність, неможливість довго читати текст, труднощі з утриманням нитки розмови, швидка втомлюваність від розумової праці.

Приклад: Ви починаєте писати лист, відволікаєтесь на сповіщення і через 10 хвилин забуваєте, що саме хотіли написати.

Дефіцит пам’яті

Стосується як короткочасної (робочої), так і довготривалої пам’яті.

Симптоми: Труднощі із запам’ятовуванням нових імен, повторення тих самих запитань, нездатність згадати події вчорашнього дня, втрата речей (ключів, гаманця).

Специфічний симптом: «Слово на кінчику язика» (аномія) — ви знаєте предмет, але не можете згадати його назву.

Порушення виконавчих функцій (Executive Functions)

Це найскладніші процеси: планування, організація, прийняття рішень та самоконтроль.

Симптоми: Труднощі з плануванням дня, неможливість розбити складне завдання на кроки, проблеми з багатозадачністю, імпульсивність у рішеннях.

Порушення сприйняття та орієнтації

Здатність розуміти простір та час.

Симптоми: Дезорієнтація у знайомій місцевості, плутанина з датами чи часом доби, труднощі з розпізнаванням облич (прозопагнозія) або об’єктів.

Когнітивне сповільнення (Bradyphrenia)

Зниження швидкості, з якою мозок обробляє інформацію.

Симптоми: Людина довше відповідає на запитання, потребує більше часу на прості розрахунки, «зависає» під час виконання звичних дій.

ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ КОГНІТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Для перевірки теоретичних гіпотез представники когнітивістської психологічної школи застосовували психологічний експеримент та спостереження.

Експериментальним шляхом учені досліджували як людська психіка сприймає образи, запам’ятовує і відтворює інформацію, вимірювали інтелектуальні здібності, процеси вивчення мов та мовлення.

Під час вивчення моделей, що забезпечують здатність людини розпізнавати вхідні сигнали з зовнішнього світу, когнітивісти спиралися на дані гештальт-психології.

Внаслідок цього були виділені структурні складові інтелекту, а також описані такі види пам’яті як короткострокова та довгострокова.

Когнітивна теорія пам’яті, розроблена У 70-х роках XX ст. П. Ліндсей, У. Найссер, Д.Норман, залишається провідною теорією пам’яті у психологічній науці станом на сьогодні.

Згідно неї, пам’ять трактується як одна з ланок цілісного процесу переробки інформації психікою.

У своїх дослідженнях когнітивісти широко використовували вимірювальну апаратуру, а також вплив на зорові, слухові та інші провідні рецептори, через які мозок отримує інформацію.

Для підтвердження чи спростування своїх гіпотез дослідники проводили бесіди та тестування, завдяки чому з’явилась чимала база тестів та методик, спрямованих на дослідження когнітивних процесів та суб’єктивних характеристик інтерпретації дійсності.

КОГНІТИВНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

Когнітивна психологія фокусується на тому, як ми сприймаємо, обробляємо та зберігаємо інформацію.

Експерименти в цій галузі часто виявляють “баги” або специфічні алгоритми нашої психіки, які ми зазвичай не помічаємо.

Ефект Струпа (1935): Конфлікт автоматизму та контролю

Це дослідження показує, як автоматичні навички (читання) можуть заважати свідомим завданням (називання кольору).

Методика: Піддослідним показують назви кольорів, де колір шрифту не збігається зі значенням слова (наприклад, слово “СИНІЙ” написане червоним).

Завдання — якнайшвидше назвати колір фарби.

Результат: Люди демонструють значну затримку та роблять помилки.

Мозок не може “вимкнути” читання, оскільки воно є занадто автоматизованим процесом.

Експеримент Германа Еббінгауза

“Крива забування”. Еббінгауз вивчав чисту пам’ять, заучуючи безглузді склади (наприклад, WID, ZOF), щоби уникнути асоціацій із відомими словами.

Результат: Він виявив, що забування відбувається найшвидше в перші години після навчання.

Протягом першої години втрачається до 50% інформації, але з часом швидкість забування сповільнюється, залишаючи плато стабільних спогадів.

Експеримент Джорджа Міллера: “Магічне число 7±2”

Міллер досліджував обмеження короткочасної пам’яті (working memory).

Суть: Він виявив, що середньостатистична людина може одночасно утримувати в активній пам’яті від 5 до 9 об’єктів (слів, цифр або образів).

Висновки: Цей ліміт можна обійти за допомогою “чанкування” (chunking) — об’єднання розрізнених одиниць у логічні блоки (наприклад, запам’ятовування номера телефону як трьох груп цифр замість десяти окремих).

Експеримент “Невидима горила” (1999) Сліпота через неуважність.

Деніел Саймонс та Крістофер Шабрі досліджували вибіркову увагу.

Методика: Учасники дивляться відео, де люди в білих і чорних футболках пасують м’ячі.

Завдання — порахувати паси команди в білому.

Посеред гри через майданчик проходить людина в костюмі горили, зупиняється і б’є себе в груди.

Результат: Близько 50% учасників взагалі не помічають горилу.

Мозок “відфільтровує” об’єкт, який не відповідає поточному завданню, навіть якщо він знаходиться прямо перед очима.

Експеримент Елізабет Лофтус: Конструктивна пам’ять

Лофтус довела, що пам’ять — це не архів даних, а процес реконструкції, на який легко вплинути ззовні.

Методика: Учасникам показували відео ДТП.

Потім одну групу запитали: “Як швидко їхали авто, коли вони врізалися (smashed) одне в одне?”, а іншу — “…коли вони зіткнулися (hit)?”.

Результат: Група, почувши слово “врізалися”, давала вищі оцінки швидкості та через тиждень помилково “згадувала” розбите скло на місці аварії, якого на відео не було.

Експеримент “Ментальні карти” Едварда Толмена

Толмен довів, що навчання — це не просто реакція на стимул, а створення внутрішніх моделей світу.

Методика: Щури бігали по лабіринту без винагороди. Коли ж у лабіринт поклали їжу, вони знайшли її миттєво, наче вже знали шлях.

Висновки: Тварини (і люди) створюють “когнітивні карти” середовища навіть без миттєвого підкріплення, а навчання може бути латентним (прихованим).

Всі ці та інші когнітивно-психологічні експерименти демонструють, що наше сприйняття реальності — це складна інтерпретація, обмежена ресурсами уваги та схильна до зовнішніх маніпуляцій.

КОГНІТИВНІ ПСИХОЛОГИ-НАУКОВЦІ

Когнітивна психологія завдячує своїм існуванням групі вчених, які в 1950-х — 1960-х роках здійснили «когнітивну революцію», відійшовши від біхевіоризму (який вивчав лише поведінку) до вивчення внутрішніх процесів розуму.

Ульрік Найссер (Ulric Neisser)

Його називають «батьком когнітивної психології», адже у 1967 році він видав книгу «Cognitive Psychology», яка офіційно дала назву цьому напряму.

Внесок: Він синтезував дослідження уваги, пам’яті та сприйняття в єдину дисципліну.

Пізніше він став критиком лабораторних експериментів, закликаючи вивчати «екологічну валідність» — те, як мозок працює в реальному житті, а не в штучних умовах.

Джордж Міллер (George Miller)

Один із засновників когнітивістики, який приніс у психологію математичну точність.

Автор концепції «Магічного числа 7±2», який довів, що наша робоча пам’ять має обмежену «місткість».

Його праця стала фундаментом для розробки інтерфейсів, систем навчання та дизайну інформації.

Герберт Саймон (Herbert Simon)

Лауреат Нобелівської премії, який працював на межі психології, економіки та штучного інтелекту.

Розробив теорію обмеженої раціональності.

Саймон довів, що люди не є «логічними машинами»; ми не шукаємо ідеальне рішення, а обираємо перше «достатньо хороше» через обмеженість часу та когнітивних ресурсів.

Амос Тверські та Даніель Канеман (Amos Tversky & Daniel Kahneman)

Цей тандем здійснив революцію в розумінні того, як ми приймаємо рішення.

Внесок: Вони виявили когнітивні упередження (biases).

Канеман (лауреат Нобелівської премії) описав дві системи мислення:

• Система 1: Швидка, інтуїтивна, емоційна.
• Система 2: Повільна, логічна, енерговитратна.

Елізабет Лофтус (Elizabeth Loftus)

Провідна дослідниця пам’яті, чиї роботи змінили судову систему.

Внесок: Вона довела, що пам’ять є реконструктивною, а її експерименти з «імплантації фальшивих спогадів» показали, що люди можуть щиро вірити в події, яких ніколи не було, лише через невірне формування запитань або навіювання.

КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ (КПТ)

Напрацювання когнітивної психології лягли в основу широко відомого та доказового психотерапевтичного напрямку — когнітивно-поведінкова терапія (КПТ).

Це поєднання двох шкіл: біхевіоризму та когнітивної психології.

Під час зустрічей КПТ-терапевт зазвичай не звертається до минулого чи дитинства клієнта, а намагається виявити та виправити те, що є станом на сьогодні, для покращення подальшого функціонування людини.

Для цього у напрямку розроблені чіткі алгоритми та схеми роботи на відміну від інших психологічних шкіл.

Основна увага приділяється актуальним думкам людини про себе, інших та світ у цілому, а також заміні неадаптивних поведінкових стратегій на адаптивні .

Когнітивно-поведінкова терапія є дієвою як у роботі знезначними психологічними проблемами, так і з діагностованими психічними розладами як от біполярно-афективний розлад (БАР) чи розлади особистості.

Цей тип терапії довів свою ефективність при розладах харчової поведінки, різноманітних фобіях, проблемах зі сном, ПТСР, депресії, усіх видах залежностей та розладах тривожного спектру.

Окрім цього, до спеціалістів КПТ звертаються із психосоматичними захворюваннями, сексуальними розладами.

Існує кілька форматів роботи: індивідуальна, групова, сімейна терапія.

Ефективність психотерапевтичних сесій залежить від готовності клієнта працювати над проблемою, складності сформульованого запиту, частоти зустрічей та фахових навиків психотерапевта.

ПІДБІР КПТ-ПСИХОЛОГА

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за одним когнітивно-психологічним запитом, скажімо “кпт-психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “кпт-ппсихологія”, “самотність” і “безсилля” тощо

Засновники гуманістичного напряму у психології А.Маслоу та К.Роджерс (США) розвивали свої ідеї як протиставлення панівним на той час постулатам біхевіоризму та психоаналізу, які спрощували, на їх думку, різноманіття психічного життя людини, уникали вивчення особистості, осмисленої активності та людської індивідуальності.

Дослідники не погоджувалися з твердженням психоаналізу про те, що розвиток особистості закінчується у дитинстві, а доводили, що людина здатна розвиватися упродовж усього життя.

Біхевіористам же дорікали за механіцизм у поясненні поведінки та рішень людини, відсутність досліджень внутрішньої мотивації, цінностей та творчого потенціалу людини.

Гуманістична психологія зростала на основі філософії екзистенціалізму, яка підкреслювала важливість усвідомлення сенсу у житті, свободи вибору, автентичності та відповідальності за своє буття.

Теоретики гуманістичної психології наголошували на необхідності дослідження ознак психічно здорової та творчої людини на противагу невротикам чи особам з іншими розладами, на яких концентрував свою увагу психоаналітичний напрям.

ОСНОВНІ ПОГЛЯДИ А.МАСЛОУ

Згідно гуманістичного погляду Абрахама Маслоу на особистість, кожну людину слід вивчати з позиції цілісності та єдності усіх психічних явищ.

У своїй відомій праці «Мотивація і особистість» А.Маслоу висвітлює крізь призму цілісного підходу до особистості мотиваційно-потребнісну сферу та ознаки самоактуалізованої особистості.

Стрижнем теорії А. Маслоу стала створена ним ієрархізована піраміда потреб, в основі котрої розташовані базові фізіологічні потреби  (їжа, сон, розмноження тощо) та потреба у безпеці  (фізичній, матеріальній та психологічній).

Людина не може почуватися щасливою без задоволення соціальних потреб у любові, дружбі, прив’язаності , а також без почуття поваги та самоповаги.

Вершиною піраміди окреслено потребу в самоактуалізації.

На думку Маслоу, людина усвідомлює свої потреби, а прагнення до задоволення їх штовхає її до дій.

А. Маслоу надавав особливого значення такій характеристиці зрілої особистості як творчість, яка слугує як шляхом до саморозвитку, так і способом самовираження.

Однією з перешкод для розвитку творчого потенціалу особистості психолог вважав стандартизовану освітню систему без індивідуального підходу.

Ознаками самоактуалізованої особистості, на думку Маслоу, є глибокі переживання, адекватне сприйняття дійсності, безумовне прийняття себе та інших, спонтанність та природність, незалежність від соціально-культурного середовища, самостійність мислення та дій, креативність, доброзичливе почуття гумору, уміння відрізняти засіб від мети.

ЛЮДИНО-ЦЕНТРОВАНИЙ ПІДХІД К.РОДЖЕРСА

Гуманістична теорія Карла Роджерса (1902-1987, США) ґрунтується на переконанні, що поведінку людини можна зрозуміти лише через її пережи­вання.

Дослідник стверджував, що кожна людина сама є творцем своєї долі і має брати відповідальність за своє існування.

К.Роджерс дивився на особистість людини як таку, що є доброю за своєю сутністю та містить увесь потенціал для розвитку і подолання життєвих негараздів.

Здорова особистість завжди прагне до самовдосконалення, самореалізації та виявлення найкращих своїх якостей.

Отже, метою особистості визнавалися конгруентність (бути самим собою, щирим, не грати роль) та самореалізація.

До рис самореалізованої особистості Роджерс зараховував відкритість переживанням, організмічну довіру (до себе, своїх відчуттів та рішень), свободолюбивість, креативність, самостійність, цілеспрямованість, здатність жити теперішнім, довіру до інших і світу у цілому.

Центральним  у концепції К.Роджерса є поняття «самість», під яким розуміється поєднання цілісного тілесного та духовного (на рівні свідомості) досвідів.

Психолог увів у науковий обіг поняття «Я-концепції» (Я-образ) – ядра особистості, що представляє собою динамічну систему уявлень людини про свої фізичні, інтелектуальні, психологічні особливості,  а також здібності та самооцінку.

На основі внутрішнього образу свого «Я» людина вибудовує взаємини з іншими та досягає цілей. Я-концепція складається з «Я – реального» (якою людина себе усвідомлює внаслідок досвіду комунікації з іншими, їх реакцій на неї) та «Я-ідеального» (ідеал себе, до якого людина прагне у разі реалізації усіх потенційних можливостей).  

Чим меншою є відстань між «Я-реальне» та «Я-ідеальне», тим щасливішою почувається особа і навпаки.

Серед причин віддаленості реального «Я» від ідеалу вирізняються дві: відмова людини від певного досвіду, звершень, через тиск зовнішніх обставин та відмова від самореалізації через нав’язування самому собі хибних установок, цінностей та переживань, що заважають просуватися уперед.

Відповідно до поглядів К. Роджерса, людина наділена усією необхідною компетентністю для вирішення психологічних проблем і саморегуляції своєї поведінки.

Однак ця здатність не є вродженою, а розвивається у контексті конструктивної соціальної взаємодії та під впливом соціальних цінностей.

К.Роджерс став засновником «клієнт-центрованої терапії», у якій психолог спілкується з людиною, що потребує допомоги, на рівних, не директивно.

У такій терапії людина сприймається не як пацієнт, якого слід лікувати, а клієнт, якому варто допомогти віднайти свої внутрішні ресурси, повірити у себе та зайняти активну життєву позицію.

ТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСАДИ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Гуманісти вважають, що у кожної людини є потенціал та можливості для розвитку і самовдосконалення.

Для того, щоб його реалізувати потрібно лишень створити відповідні, сприятливі умови.

Таким чином, психологи та психотерапевти, які працюють у цьому керунку, зосереджені на тому, як у кризовій ситуації чи проблемі допомогти віднайти можливість для росту та самовдосконалення.

Прихильники гуманістичної психології переконані, що від народження людина є гармонійною та цілісною.

Отож, сенс її існування полягає у тому, аби, пройшовши через життєві випробування, повернутись до свого первинного щасливого стану.

Гуманістичні психотерапевти звертають увагу на справжні, не нав’язані суспільством та близьким оточенням, цінності особистості.

Вони допомагають віднайти зв’язок зі своїм істинним «Я» через підвищення самоповаги, прагнення до свободи, творчості, любові, незалежності від думок інших.

Наголошується, що розв’язувати міжособистісні проблеми можна лише шляхом щирого діалогу, у якому присутня довіра та взаєморозуміння.

Усі можливості та рішення присутні в моменті «тут і зараз», але їх потрібно навчитись помічати.

Якщо психоаналіз пропонує розібратись у причинах проблеми, які закладені в дитинстві чи в несвідомому особистості, то гуманізм акцентується на шляхах подолання труднощів у теперішньому часі та можливостях, які відкриваються після вирішення запиту.

Ідеї гуманістичної психології, зокрема клієнт-центрованої терапії, широко застосовуються представниками інших психологічних напрямків.

Прихильники гуманізму у роботі з клієнтами опираються на принципи емпатії, турботи, автентичності та конгруентності.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ З ГУМАНІСТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за одним основним відповідними запитом, скажімо “гуманістична психологія” чи “гуманістична терапія”, так і одразу за кількома, наприклад “гуманістична психологія”, “вигорання” і “невроз” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як запити, теми, симптоми, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

• неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
• позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

У XX ст. залежно від теоретичних уявлень про природу психіки та особистість людини виокремилися декілька основних психологічних напрямів (шкіл).

Головні позиції серед яких обійняли: психоаналітична школа (психоаналіз – вчення про несвідоме), біхевіоризм (психологія поведінки), гештальтпсихологія (вчення про цілісні структури свідомого), гуманістична психологія, когнітивна психологія (акцент на пізнавальних процесах психіки).

Усі вищезгадані психологічні напрями розробили власну систему психотерапевтичної допомоги людям.

 ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОАНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Згідно психоаналітичного підходу, особистість людини є результатом функціонування багаторівневої психічно-фізіологічної енергетичної системи з рушійними силами у несвідомій сфері, яка взаємодіє із зовнішніми факторами.

Саме цей напрямок наголошує на тому, що причини поведінки, рішень, проблем особистості сягають корінням її минулого досвіду та несвідомого змісту психіки.

Засновник психоаналітичної психології Зигмунд Фройд наполягав на тому, що усі думки та вчинки зумовлені прагненнями, які особистість не усвідомлює. Домінуючими серед потреб людини є інстинкт життя та інстинкт смерті.

Тому, на думку Фройда, в людини, що знаходиться в депресивному стані, превалює інстинкт смерті.

Особистість людини формується під впливом переживань раннього дитинства та у своєму розвитку проходить п’ять психосексуальних стадій, а у випадку несприятливих умов може застрягати на одній із них, що можна спостерігати за певними характерологічними та поведінковими особливостями.

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ

Психоаналітична теорія стверджує,  що свідомість та несвідома частина психіки знаходяться у постійному протистоянні, конфліктують між собою, що зумовлює виникнення різних невротичних розладів (тривоги, депресії), панічних атак та інших психічних негараздів.

Свідомість цензурує соціально неприйнятні думки і пориви несвідомого, а також психотравмуючу інформацію, вдаючись до механізму витіснення.

Звідси, метою психотерапевта, що працює у напрямку психоаналізу, є допомога людині в усуненні надмірної напруги між різними структурами психіки.

ОСНОВНІ СТРУКТУРИ ПСИХІКИ ЗГІДНО З ПСИХОАНАЛІЗОМ

Згідно вчення класичного психоаналізу З. Фройда, структура психіки людини складається з таких частин:

• Несвідоме (фундамент психіки: суміш потягів та інстинктів Ерос (життя) і Танатос (смерть) та витісненої зі свідомості інформації)
•  Передсвідоме (проміжна ланка між несвідомим і свідомістю, сховище пам’яті, з якого свідоме може за потреби видобувати інформацію)
•  Свідоме (найменша структура психіки, відповідальна за відчуття, переживання та осмислення інформації поточної миті)

Несвідому частину, що керує особистістю людини, Фройд називає «Ід» або «Воно», яка уподібнюється до вередливої дитини, що керується лише гаслом «я хочу». Увесь матеріал у цій частині не піддається усвідомленню та контролю.

Сюди входять сновидіння, фантазії, потреби та потяги.

Те, що людина може усвідомити та контролювати Фрейд називає «свідомість», «Я» або «Его», прототипом чого є доросла людина. У цьому полі зберігаються усі ті знання та навики, котрих людина набуває в процесі соціального становлення.

Зокрема тут знаходяться думки та емоції, які піддаються усвідомленню, контролю та впливу.

Найвищим елементом є «Супер-Его» або «Над-Я». Тут знаходиться інформація про соціальні норми, мораль, очікування інших.

Ця структура є внутрішнім критиком, нав’язаним суспільством, оточенням людини, протилежністю «Ід».

ЩО ТАКЕ ПСИХОАНАЛІЗ?

Психоаналізі — один із найпопулярніших та найдавніших напрямків у психотерапії. Часто у фільмах головні герої звертаються саме до психоаналітиків, а в реальному житті чи не половина фахівців у царині ментального здоров’я є прихильники саме цієї психологічної школи.

Психоаналіз – психотерапевтичний інструмент, в основі якого закладена концепція Зигмунда Фрейда про свідомі та несвідомі процеси психіки.

У своїй роботі експерти з цього напряму працюють із несвідомою частиною психіки. До неї належать асоціації, сни, мрії, фантазії та увесь неусвідомлений психічний матеріал.

Саме вони «відкривають» спеціалісту доступ до глибинної частини психіки, у якій, на думку прихильників цієї теорії, заховані причини психічних розладів та інших проблем.

Психоаналітична психологія стверджує, що основними перепонами для особистісного зростання та благополуччя є тривожність та використовувані людиною захисні механізми психіки як от заперечення, раціоналізація, реактивні утворення, проекція, регресія тощо.

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІ МЕТОДИ ПСИХОАНАЛІЗУ:

У практиці психоаналітичної терапії використовуються методи, які охоплюють різні аспекти психічної діяльності людини з акцентом на несвідомому.

Для роботи з клієнтами застосовують найчастіше такі техніки:

• Метод вільних асоціацій
• Інтерпретація сновидінь
• Тлумачення обмовок, повторюваних домінуючих тем та слів
• Аналіз опору та перенесення

Одні методи психоаналізу спрямовані на виявлення несвідомих потреб та бажань людини, що формують її поведінку та взаємини з іншими, інші – на донесення до свідомості клієнта того, як і чому він сприймає дійсність.

Не менш важливими є методи актуалізації внутрішніх ресурсів людини для самостійного подолання нею посталих чи потенційних труднощів.

За допомогою ще однієї групи методів психоаналітик заохочує клієнта змінити дезадаптивні способи взаємодії із зовнішнім світом.

Як і в інших психологічних напрямках, успіх співпраці клієнта та фахівця з ментального здоров’я, що працює в психоаналізі, залежатиме від низки факторів: сутність запиту-проблеми, особистісних особливостей клієнта та психолога, готовності клієнта до змін та рівня кваліфікації спеціаліста. 

ПІДБІР ФАХІВЦЯ З ПСИХОАНАЛІЗУ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів з психоаналізу за цілим рядом відповідних запитів, від основних “психоаналіз”, “психоаналітик” та схожих, до кількох одразу додаткових симптомів, наприклад “консультація психоаналітика”, “втома” і “сором” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору психоаналітика і такі атрибути як симптоми, ціна, спеціальність, підхід, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

• неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
• позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності