Простір Психологів

1.Історія та суть методу
2.Роль контракту в ТФП
3.Діагностичні інструменти та оцінка пацієнта в терапії. Структурне інтерв’ю
4.Стратегії та структура терапії
5.ТФП в Україні: визнання і доказовість

В психотерапевтичному процесі існує таке явище як перенесення та контрперенесення (або ж трансфер та контртрансфер). Це неусвідомлена проекція раніше пережитих почуттів на незнайому людину (зокрема, на психотерапевта).

Простіше кажучи, психотерапевт може своїм виглядом чи поведінкою нагадувати клієнту знайому людину (друга, родича, опонента в конфлікті тощо) і тоді клієнт несвідомо (а іноді й свідомо) переносить своє ставлення до цієї людини на свого психотерапевта. І це може як завадити психотерапевтичному процесу, так і дуже йому посприяти.

Зворотнє явище – контрперенесення – це коли в самого терапевта виникає перенесення особистих почуттів на клієнта. Ці два поняття були впроваджені Зигмундом Фрейдом і спочатку сприймалися ним як перешкода в психотерапевтичному процесі, але згодом він дійшов висновку, що це обов’язковий механізм та передумова успішного лікування в психоаналізі.

В інших методах, які розвивалися значно пізніше психоаналізу, трансфер теж береться до уваги, але не має настільки великого значення. Більше уваги приділяється контртрансферу (коли перенесення виникає у терапевта) і в таких випадках рекомендована супервізія та особиста терапія, адже це вважається недоліком, який може зашкодити терапії.

Однак існує сучасний метод, основою якого є саме перенесення та контрперенесення – це трансфер-фокусована терапія (далі – ТФП). І це разюче відрізняє його від інших методів.

1.ІСТОРІЯ ТА СУТЬ МЕТОДУ

ТФП була розроблена у 1970-80-х роках американським психологом австрійського походження Отто Кернбергом (нар.1928 р.) у Корнельському університеті (Нью-Йорк).

На сьогодні Отто Кернберг є доктором медичних наук, директором дослідницького проекту з психотерапії Фонду Меннінгера, професором психіатрії у Корнельському медичному коледжі та директором Інституту розладів особистості (до 2021 року).

Удостоєний численних нагород, серед яких відзнака “За видатні досягнення у психіатрії” Американської психіатричної асоціації та “Золота медаль за внесок у розвиток психоаналізу” Міжнародної психоаналітичної асоціації. Є автором понад 500 наукових статей та книг, опублікованих у провідних журналах, таких як Journal of the American Psychoanalytic Association, The International Journal of Psychoanalysis та The Journal of Personality Disorders.

В 1954 році О. Кернберг долучився до проекту дослідження психотерапії у Фонді Меннінгера, який згодом очолив. У рамках цього проекту проводилося лікування пацієнтів, більшість з яких страждали від важких межових станів.

На той час не було чітких критеріїв, які би можна було використовувати в роботі з такими пацієнтами. Тому О. Кернберг разом з колегами по крихтах збирав інформацію і протягом багатьох років напрацьовував нову модель для лікування межових станів. Згодом дана модель була вдосконалена для терапії нарцисичної особистості, а з часом і для інших важких розладів особистості.

Його книги «Межові стани та патологічний нарцисизм» (1975) і «Розлади особистості» (1984) передували першому посібнику з лікування «Психодинамічна психотерапія межових пацієнтів»(1989). Після публікації цих книг, Отто Кернберга та його колег запросили для читання лекцій та навчальних курсів ТФП у Північній Америці, Латинській Америці та Європі.

Окремі регіональні психотерапевтичні групи та медичні університети виявили зацікавлення в емпіричних дослідженнях моделі ТФП. В результаті було проведено три рандомізовані клінічні дослідження ефективності і ТФП отримала статус емпірично підтвердженого лікування пацієнтів з межовим розладом. Результати досліджень були представлені на двох міжнародних конференціях у Нью-Йорку (2008) та Берліні (2010). Регіональні товариства ТФП наразі засновано в 14 країнах: США, Канаді, Мексиці, Чилі, Бразилії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Великобританії, Данії, Нідерландах, Італії, Іспанії та Туреччині.

2011 року Міжнародне товариство психотерапії, орієнтованої на перенесення (ISTFP), було офіційно зареєстровано в австрійських органах влади зі штаб-квартирою у Відні.

Отож, трансфер-фокусована психотерапія (ТФП) – це психоаналітична терапія з доведеною ефективністю, яка заснована на теорії об’єктних стосунків для лікування межового, нарцисичного та інших важких розладів особистості.

Вона передбачає  аналіз трансферу (перенесення) і розвиток більш зрілих та менш залежних від трансферу стосунків з терапевтом, які є центральними для структурних змін особистості пацієнта. ТФП поділяє психоаналітичне припущення, що поєднання нового досвіду, емоцій та інсайту в аналізі трансферу є центральним для змін у терапії. ТФП опирається на те, що розлади особистості напряму пов’язані з відсутністю інтеграції ідентичності (тобто в людини відсутня узгодженість в розумінні себе та інших).

Вона поєднує в собі багато елементів, описаних у посібнику «Рекомендації з лікування межової особистості», виданому Американською психіатричною асоціацією. На відміну від інших моделей лікування, моделей, які зосереджені на зменшенні симптомів за допомогою поведінкового контролю, навчання на основі навичок і відкритої підтримки терапевта, ТФП має зовсім інший механізм дії.

Незважаючи на те, що ТФП, як і інші моделі, приділяє особливу увагу оцінці пацієнта та укладанню контракту на лікування (взаємно узгодженого набору умов, які служать основою для роботи з лікування), наголос у ТФП робиться на допомозі пацієнтам зрозуміти зміни в їх досвіді самих себе та інших, оскільки це розділене почуття ідентичності проявляється через їхній досвід роботи та стосунків, і, що важливо, як воно відтворюється в самих відносинах лікування.

Технічну сторону моделі складають стратегії, тактики і техніки, спрямовані на інтеграцію ідентичності пацієнта. Інтеграція ідентичності, своєю чергою, призводить до розв’язання специфічних клінічних симптомів, і загалом до зростання здатності жити повнішим життям, отримувати задоволення від любові, роботи та дозвілля.

За словами Френка Йоманса (колеги О.Кернберга по методу) є два переконання, які описують сутність ТФП та водночас відрізняють його від інших методів, спрямованих на лікування розладів особистості (наприклад, діалектично-поведінкової терапії):

1. Поведінкові прояви будь-якого розладу значною мірою пояснюються внутрішніми, психічними чи емоційними факторами, яких зазвичай не видно неозброєним оком. Тому увага до цих внутрішніх емоційних факторів має бути важливою частиною процесу лікування;
   
2. В процесі психотерапії деякі емоційні фактори, які впливають на проблемну поведінку або симптоми і які раніше були незрозумілими для пацієнта та терапевта, стають очевидними для обох через їх взаємну уважність до подій, що відбуваються у терапевтичних стосунках, що включає передачу образів у свідомості пацієнта, які вони можуть не повністю усвідомлювати, на особу терапевта (та інших у його житті).

Одним із найскладніших аспектів в роботі ТФП-терапевта є процес початку терапії, зокрема уточнення діагнозу та підбір типу лікування. Це є обов’язковою терапевтичною і юридичною умовою терапії і називається «інформованою згодою».

Спершу терапевт роз’яснює пацієнту термінологію, адже через стереотипи і стигматизацію розлад особистості може сприйматися самим пацієнтом чи його оточенням як негативний вирок. Тому важливо чітко окреслити визначення терміну і узгодити його значення. Після цього укладається терапевтичний контракт.

Як ви могли дізнатись з інших наших статей, терапевтичний контракт має велике значення для терапії, незалежно від методу чи тривалості лікування, але в моделі ТФП контракт займає особливе місце, про що буде детальніше в наступному пункті статті.

Наразі ТФП є виключно індивідуальною психотерапією, що проводиться двічі на тиждень.

2.РОЛЬ КОНТРАКТУ В ТФП

Терапевтичний контракт – це свого роду угода між терапевтом та клієнтом, яка може бути укладена усно або ж у письмовому вигляді, якщо є така потреба. Але якщо в інших методах контракт – це більше про організаційні рамки терапії (час, місце, вартість сесій тощо), то в ТФП контракт має надзвичайно важливе значення.

Він встановлює межі лікування, відповідальність кожного учасника і готує базу для спостереження, вивчення і зміни психічної динаміки пацієнта в терапевтичному просторі. Пам’ятаємо, що ТФП працює з пацієнтами з важкими розладами особистості, а це має свою специфіку.

Особи з межовими та іншими розладами особистості схильні розігрувати свої конфлікти у потенційно небезпечні способи, що може створювати серйозні труднощі в психотерапії, коли терапевт відчуває себе втягнутим у ситуацію, коли його основна функція — «рятувати» пацієнта від саморуйнівної поведінки, а не проводити психотерапію.

Контракт визначає дійсність терапевтичних стосунків. Орієнтуючись на домовленості в контракті, терапевт може розпізнати спотворення терапевтичних стосунків пацієнтом.

Будь-які відхилення пацієнта від контракту стають обʼєктом дослідження і розуміння в терапії. А без чітких домовленостей ці відхилення можуть опинитися поза увагою терапевта, що призводить до плутанини в трансфері (перенесенні) та контртрансфері (контрперенесенні) і, в свою чергу, до глухого кута в терапії.

Існують умови контракту, які обов’язково обговорюються з кожним пацієнтом, і є також індивідуальні умови, які формулює терапевт, виходячи з розуміння тих аспектів особистості та способу життя пацієнта, які стануть опором терапії з боку пацієнта.

Терапевтичний контракт в ТФП дозволяє:

• встановити взаємне з пацієнтом розуміння проблеми
• визначити реальність терапевтичних стосунків
• встановити центральне місце цілей лікування
• визначити обов’язки пацієнта і терапевта
• захистити пацієнта, терапевта й терапію
• захистити здатність терапевта мислити ясно
• створити безпечне місце для розгортання динаміки та афектів пацієнта
• створити основу для інтервенцій стосовно відхилень від контракту (які є прямою дорогою до розуміння несвідомого матеріалу пацієнта)
• закласти основу для створення терапевтичного альянсу

Іноді укладення самого контракту може займати до 5 сесій.

3.ДІАГНОСТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ТА ОЦІНКА ПАЦІЄНТА В ТЕРАПІЇ

В психотерапії одним із основних принципів є безоціночне ставлення до клієнта, але в ТФП оцінка є обов’язковою і має таке ж важливе значення, як і контракт.

Тут мова йде не про те, щоб оцінити пацієнта як людину, а про те, щоб якомога чіткіше окреслити його стан та ступінь тяжкості розладу.

Для цього терапевт спирається не на власні відчуття (хоча це теж має значення), а на структурне інтерв’ю та інші діагностичні інструменти.

У 1981 році О.Кернберг опублікував свою першу статтю про структурне інтерв’ювання.

Його клінічно орієнтоване «Структурне інтерв’ю» спрямоване на оцінку організації особистості, концепцію, яка тепер включена в сучасну психіатричну діагностику: класифікація DSM-5 (діагностичний посібник із психічних розладів Американської психіатричної асоціації) містить шкалу рівнів функціонування особистості, яка виведена з параметрів організації особистості О.Кернберга.

У 2003 році колеги О. Кернберга вдосконалили структурне інтерв’ю, перетворивши його на структуроване інтерв’ю для визначення рівня організації особистості (STIPO). Цей інструмент містить стандартизовані питання, що дозволяє використовувати його терапевтам-початківцям.

Уніфікована та стандартизована шкала оцінки результатів дозволяє виявити важливі прогностичні фактори, які дають змогу оцінити як доцільність лікування пацієнтів, так і реалістичність результатів їх лікування.

4.СТРАТЕГІЇ ТА СТРУКТУРА ТЕРАПІЇ

Робота в ТФП поділяється на початкову фазу створення структури для лікування, яка включає встановлення обмежень щодо деструктивної поведінки пацієнта, і більш тривалу фазу дослідження свідомості пацієнта та почуття ідентичності. Але по факту ці дві фази збігаються, оскільки спостерігаються та досліджуються з самого початку, а встановлення обмежень може тривати далеко від початку лікування.

Після підтвердження діагнозу терапевт і пацієнт працюють над виявленням тих факторів у житті, які можуть перешкоджати послідовності та проведенню лікування. Основна увага при лікуванні зосереджена на труднощах пацієнта з толерантністю та інтеграцією різних образів себе та інших, а також на непорозуміннях, які виникають, коли він проектує свої почуття на інших людей.

Структуру також має не лише весь процес терапії загалом, а й конкретні її стратегії.

Стратегії TФП – це комплексний підхід, що визначає послідовність кроків у процесі інтерпретації об’єктних стосунків, які активуються в трансфері. Стратегії ТФП походять від теорії об’єктних стосунків.

В ТФП є кілька основних стратегій:

СТРАТЕГІЯ 1: Визначення домінуючих об’єктних стосунків – трансформування дії в об’єктні стосунки

Перша стратегія ТФП передбачає, що терапевт вислуховує пацієнта, спостерігає за тим, як пацієнт входить в контакт, наскільки швидко йде на зближення і поступово визначає домінантні діади об’єктних стосунків, які пацієнт висловлює або переживає у взаємодії «тут і зараз». Ця стратегія виокремлює такі етапи:

1. Переживання та витримка сплутаності.

Цей етап може бути складним для терапевта, оскільки йому доведеться і витримувати стан хаосу, який приносять клієнти з межовою організацією, і водночас справлятися з власними переживаннями, зокрема з внутрішнім прагненням досягнути швидкого розуміння для себе і полегшення для клієнта. Терапевт також має приділяти увагу специфічній емоційній реакції (контртрансферу), яка в нього виникає, адже це надважлива умова всієї терапії і на цьому етапі вона особливо цінна.

2. Виявлення домінуючих об’єктних стосунків.

Щоб визначити набір діад об’єктних стосунків, які пацієнт привносить у міжособистісну взаємодію, терапевту необхідно зібрати значний обсяг даних про поточний емоційний стан пацієнта, актуальні бажання, страхи, а також про його очікування і сприйняття терапевта. Терапевт збирає ці дані, заохочуючи пацієнта описувати переживання взаємодії з терапевтом «тут і зараз».

3. Найменування дійових осіб та дій.

Терапевт повідомляє пацієнту свої враження щодо репрезентації селф (Я) та об’єкта. Для того, щоб показати, що процес терапії – це нe диво, і терапевт не все знає і потребує інформації з боку пацієнта, терапевт повинен показати пацієнтові, як він прийшов до того чи іншого висновку. У формулюванні важливо включати як репрезентації селф та об’єкта, так і емоцію, що їх пов’язує. Найчастіше метафора, взята з лексикону самого пацієнта, може відкрити доступ до особливо жвавого й емоційно наповненого обговорення складних образів селф й об’єкта.

4. Увага до реакцій пацієнта.

Після того як терапевт визначив активну діаду, він має з’ясувати відгук пацієнта. Явна згода чи незгода при цьому менш важлива, ніж ланцюг наступних асоціацій, а також будь-які зміни, які відбуваються у взаємодії з терапевтом. Правильна характеристика домінуючих об’єктних стосунків може отримати кілька варіантів розвитку в динаміці терапії. Однак правильні інтерпретації об’єктних стосунків рідко з першого ж разу ведуть до інсайту, зазвичай потрібні багаторазові інтерпретації одного і того ж повторюваного патерну.

СТРАТЕГІЯ 2. Спостереження та інтерпретація змін ролей пацієнта.

Цікава особливість репрезентацій селф й об’єкта, що становлять діаду, полягає в тому, що в ході сеансу (як і в реальному житті) вони часто чергуються або міняються місцями. Тому терапевту особливо важливо вловлювати такі коливання, оскільки зміна ролей часто має місце в поведінці пацієнта, але не в його свідомості.

Таким чином, вказівка пацієнтові на те, що він сам грає роль, яку зазвичай переживає як чужу, часто буває першим кроком у розширенні усвідомлення пацієнтом свого внутрішнього світу.

СТРАТЕГІЯ 3. Опрацювання в трансфері здатності пацієнта переживати інший досвід стосунків.

Терапевт «тут і зараз» виявляє взаємодії між суперечливими аспектами Я (селф), які пацієнт демонструє під час сеансів. Упродовж кількох місяців, потім упродовж тижнів і, зрештою, упродовж одного сеансу терапевт об’єднує дві протилежні пари репрезентацій Я та об’єкта, допомагаючи пацієнту зрозуміти причини захисного розщеплення.

У цьому процесі народжується інтегроване уявлення про себе (селф) і про значущих інших, спочатку, як правило, у вигляді більш реалістичного і глибокого сприйняття терапевта. Цей процес супроводжується розвитком здатності пацієнта до побудови більш реалістичних і глибоких відносин з іншими.

Підсумовуючи, можна сказати, що стратегії ТФП – це рух від проекції негативних мотивів до здатності брати відповідальність за власні думки, почуття і дії в міру їх інтеграції.

5.ТФП В УКРАЇНІ: ВИЗНАННЯ І ДОКАЗОВІСТЬ

Для України метод ТФП є відносно новим, адже професійна спільнота – Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії – була зареєстрована у вересні 2023 року як продовження роботи Групи розвитку ТФП в Україні. Завдяки професійній ініціативі психотерапевта Олексія Лемещука та інших спеціалістів, які навчалися методу безпосередньо в його засновника – Отто Кернберга – було створено Групу розвитку ТФП в Україні, а згодом Український інститут вивчення розладів особистості.

Ідею створення національної української ТФП спільноти підтримало керівництво Міжнародного співтовариства ТФП – International Society of Transference Focused Psychotherapy (ISTFP), а саме  – його президент Френк Йоманс, а також члени Ради ISTFP, які надали суттєву емоційну та методологічну підтримку.

Важливим результатом роботи асоціації стало включення ТФП до Переліку моделей психотерапії з доведеною ефективністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України (13 грудня 2023 р. №2118).

Зараз спільнота активно розвивається, станом на березень 2025 року сертифіковано п’ятеро ТФП-терапевтів. Для спеціалістів з ментального здоров’я є доступні різні варіанти навчання – як повноцінний курс вивчення методу, так і кількаденні семінари з вивчення однієї конкретної теми – що особливо зручно для тих, хто не планує ставати терапевтом, але хотів би розібратися, як працювати, наприклад, з клієнтом з межовою організацією.

Нижче надаємо посилання на згадані ресурси:

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії

Український інститут вивчення розладів особистості

International Society of Transference Focused Psychotherapy (ISTFP)

1.Чому «позитум» – не позитив?
2. Історія та суть методу
3. Принципи ППТ
4.З якими запитами працює. Техніки ППТ
5.Позитивна психотерапія в Україні

1.Чому «позитум» – не позитив?

Для початку варто розвіяти упереджене ставлення до позитивної психотерапії, пов’язане з назвою. У більшості людей виникають асоціації про позитивне мислення, легковажне ставлення до проблеми чи загалом щось легке і приємне. Але позитивна психотерапія не про це. Слово «позитум» означає даний, цілісний, конкретний, явний. Так, серед технік методу є «позитивне трактування симптому», але його суть полягає не в тому, щоб просто знайти плюси в проблемі, а в тому, щоб збалансувати стан клієнта, дати йому опору, показати іншу сторону ситуації, що склалася.

Багато людей плутають позитивну психотерапію з позитивною психологією, хоча це фундаментально різні речі. Психологія – це більше про теорію, в той час як психотерапія – це безпосередній вплив на клієнта. Щоб наочніше продемонструвати основні відмінності між цими поняттями, пропоную вашій увазі порівняльну таблицю:

Позитивна психотерапія, на перший погляд, може здатися доволі легким методом. Так, тут немає незрозумілої термінології як в психоаналізі чи стандартизованих протоколів як у когнітивно-поведінковій терапії, але тим не менш, метод позитивної психотерапії є дуже потужним і ефективним в роботі практично з будь-яким запитом, за рахунок своєї інтегративності і наукової обґрунтованості. Адже метод, хоч і вважається психодинамічним, але включає в себе гуманістичний, системний та когнітивний елементи.

2. Коротка історія та суть методу

Позитивна психотерапія – це в першу чергу транскультуральний метод, що являє собою міст між культурою і знаннями Сходу та науковими досягненнями Заходу. Адже засновник методу – психіатр, психотерапевт та доктор медицини Носсрат Пезешкіан – народився і виріс в Ірані, а свій професійний шлях продовжив в Німеччині. З дитинства був в середовищі з культурними та релігійними відмінностями (належав до віри Бахаї). Згодом, коли переїхав до Німеччини, а через деякий час уже в професійній діяльності, де був свідком протистояння різних психологічних шкіл, психіатричних, неврологічних та психотерапевтичних позицій.

Зіштовхнувшись з культурними відмінностями в новій країні в багатьох сферах, Пезешкіан побачив, що це можна використати на благо. Адже між культурами є не лише відмінності, а й певні схожості і є чого навчитися один в одного. Транскультуральність – це здатність інтегруватися в новий досвід таким чином, щоб переймати особливості нової культури, вплітаючи її у свою звичну культуру. Здібність приймати нове, зберігаючи власну унікальність. Пезешкіан бачив у цьому величезний ресурс та потенціал і наразі його теорії підтверджені транскультуральними спостереженнями в більш, ніж 20 різних культурах.

Крім того, це поняття стосується не лише культури у її глобальному сенсі, як от культури різних народів чи різних частин світу. Але й у більш вузькому сенсі, як от культура окремої сім’ї чи окремої людини. Ця ідея стала основою позитивної психотерапії та роботи з внутрішніми і міжособистісними конфліктами. Психотерапевти часто звертаються до транскультурального досвіду клієнта для розширення його світогляду: наприклад, як би виглядала ваша ситуація, якби ви були іншою людиною або, якби ця ситуація трапилася з вами кілька років тому? Транскультуральний підхід підсилюється застосуванням афоризмів, притч, анекдотів та метафор, що передбачає активну роль для клієнта і мінімізує залученість терапевта. Таким чином, клієнт вчиться бути терапевтом самому собі, а не лише справлятися з конкретною проблемою. Детальніше про консультацію в даному методі можна прочитати в нашій іншій статті.

В класичному розумінні, позитивна психотерапія є гуманістичним психодинамічним методом, який ґрунтується на позитивному баченні людини і її проблем. Метод створювався як мета-теорія, яка би об’єднувала інші методи, а не протиставляла їх. За рахунок своєї інтегративності, метод може використовуватися не лише для терапії, але у навчанні та вихованні, та й просто у повсякденному житті.

Носсрат Пезешкіан зауважує стосовного свого методу:

«Важливим поштовхом для занять позитивною психотерапією стало, можливо, те, що я сам перебуваю в транскультуральній ситуації. Я помітив, що лікарі Сходу отримували свої гонорари доти, доки їхній “пацієнт” був здоровий. За цієї древньої системи оплати лікар від початку ніс відповідальність не за хворобу, а за збереження здоров’я. Ці спостереження спонукали мене до створення такої концепції, згідно з якою в центрі уваги перебувало не захворювання, а здоров’я. «Позитивний» (лат. “positum”) означає для мене «те, що має місце, реально існує». Фактичними і заданими є не лише конфлікти і розлади, але і здібності, закладені в людині. Ми намагалися експериментальним шляхом виявити за проявами хвороби пацієнта спочатку «позитивні» аспекти (прогрес) і тільки потім перейти до конфліктів (регрес)».

3. Принципи позитивної психотерапії

Позитивна психотерапія базується на трьох основних принципах: надії, балансу та консультування (самодопомоги).

1. Принцип надії означає, що у кожної людини є приховані здібності та ресурси для подолання труднощів. Навіть проблеми та симптоми можуть мати позитивний зміст. У позитивній психотерапії кожен симптом чи конфлікт розглядається як можливість для розвитку. Замість того, щоб бачити проблему лише як негатив, терапевт допомагає клієнту знайти в ній сенс і корисний досвід. Наприклад, якщо людина постійно відчуває тривогу, це може свідчити про її високу відповідальність або бажання контролювати ситуацію. Або якщо клієнт скаржиться на надмірну емоційність, терапевт може допомогти йому побачити, що ця якість також дає йому глибше розуміння інших людей, творче мислення або здатність до емпатії.

2. Принцип балансу полягає в тому, що гармонійне життя можливе тоді, коли людина знаходить баланс між чотирма основними сферами: тіло та здоров’я (фізичний стан, догляд за собою), досягнення та робота (кар’єра, навчання, фінанси), контакти та стосунки (друзі, сім’я, соціальне життя), майбутнє та сенс життя (цінності, духовність, творчість).

Більшість психологічних труднощів виникають через дисбаланс у цих сферах. Якщо людина надто багато часу приділяє роботі й ігнорує здоров’я або стосунки, це може призвести до емоційного вигорання. У процесі терапії клієнт вчиться відновлювати баланс у своєму житті і змінює звичні моделі поведінки (наприклад, втеча у фантазії через проблеми на роботі) на більш конструктивні.

3. Принцип консультування і самодопомоги означає, що сенс терапії полягає не лише в тому, щоб допомогти людині тут і зараз, але й спільно створити такі інструменти, щоб людина могла самостійно справлятися зі своїми проблемами. В процесі терапії клієнт вчиться бачити і використовувати свої сильні сторони собі на благо.

Пезешкіан був прихильником того, що здоровий не той, хто не має проблем, а той, хто вміє з ними справлятися. І саме це – основне завдання позитивної психотерапії.

Основу свого методу Носсрат Пезешкіан сформував у формі тринадцяти тез:

1. Ми розглядаємо людину в її фізичному, психічному, соціальному, культурному, історичному й духовно-релігійному вимірах.
2. Ми враховуємо не лише медичні та природногенетичні показники, але також психологічні, психотерапевтичні, психосоматичні, спонтанні й емоційні точки зору.
3. Оскільки кожен пацієнт перебуває під значним тиском власної хвороби та хоче навчитися благополучно долати її й активно сприяти одужанню, ми застосовуємо на практиці самонавіювальні й підтримувальні методи, як-от: історії, вислови, гумор.
4. Ми виходимо з того, що кожній людині властива безліч здібностей, можливостей і шансів, які вона самостійно або за допомогою близьких може розвинути, розкрити й активізувати.
5. Думка «Я не зможу цього зробити!» є однією із найпоширеніших концепцій із найзагрозливішими наслідками. У цьому реченні необхідно додати одне слово: «Я поки що не можу цього зробити!»
6. У деяких пацієнтів виникає відчуття «пригніченості» після встановлення діагнозу й вони почуваються безсилими. Але позитивна інтерпретація скарг показує, що кожна хвороба приховує в собі потенцію розвитку, що дає надію.
7. Покращення стану здоров’я досягається поступово. Треба набратися терпіння.
8. Якщо існує протиріччя між розумінням необхідності змінити свої звички та бажанням зробити це, ми знаходимо відповідні способи, щоб узгодити думки, почуття й поведінку.
9. Для здоров’я характерним є баланс чотирьох сфер життя (тіло / відчуття, робота / досягнення, контакт / сім’я, фантазії / майбутнє), порушення якого – це хвороба. А психотерапія й самодопомога – це засоби для відновлення природного балансу.
10. У пацієнта виникає страх перед можливими ускладненнями його хвороби. Але у страху є й позитивна сторона. Існує три різновиди страху: страх перед реальною, актуальною або в майбутньому загрозливою небезпекою; страх перед ситуаціями, для подолання чи зміни яких ще не знайдені дієві засоби; невротичний страх, причини якого лежать глибоко.
11. Перед позитивною психотерапією стоїть особлива задача – розглядати здоров’я кожної окремої людини в широкому сенсі. Це означає бачити не лише симптоми, але і опосередковані причини, що виникають із життєвих ситуацій, навколишнього середовища, сім’ї, субкультури й культури.
12. Ідеться також про те, щоб знайти здорові складники пацієнта, на основі яких розкриються ресурси для одужання або проявляться відповідні здібності й енергія для подолання хвороби чи зміни життєвої ситуації.
13. Важливим завданням цього підходу є також систематизована й узагальнена репрезентація методів позитивної психотерапії при різних захворюваннях у такий спосіб, щоб вони однаково були зрозумілими й реалістичними як для клієнта, так і для його оточення, а також інформативними та практично зорієнтованими для лікарів, психологів, психотерапевтів, обслуговуючого медичного й іншого спеціального персоналу. Це стосується всіх, хто не заплющує очі на проблеми людських взаємин і хто готовий використовувати це як стимул і як практично зорієнтовану допомогу.

4.З якими запитами працює. Техніки позитивної психотерапії.

Як вже було згадано вище, позитивна психотерапія є ефективною в роботі з будь-яким запитом, адже сам автор притримувався думки: лікувати треба не хворобу, а людину, враховуючи всі її індивідуальні особливості. Зокрема, люди звертаються з такими запитами як кризи, міжособистісні стосунки, внутрішні протиріччя, страхи та фобії, тривожність, розлади сексуального характеру, сімейні стосунки, складні життєві рішення тощо. Даний метод працює з усіма віковими групами, а також чудово підходить як для індивідуальної, так і для групової роботи.

Крім того, позитивна психотерапія включає в себе психодинамічний, когнітивний та гуманістичний компоненти, тож підходить як для вирішення локальних актуальних проблем, так і для довготривалої роботи з такими складними проблемами як розлади особистості, депресія чи психосоматичні хвороби.

Дослідження у сфері клінічної психології підтверджують, що клієнти, які проходили позитивну психотерапію, демонструють підвищення рівня психологічної гнучкості, здатності до саморефлексії та загальної життєстійкості. Наприклад, метааналіз, проведений у 2016 році, показав її ефективність у зниженні симптомів депресії та тривоги, особливо в довгостроковій перспективі. (Remmers, A. (2020). Theoretical Foundations and Roots of Positive Psychotherapy. In: Messias E., Peseschkian H., Cagande C. (Editors) Positive Psychiatry, Psychotherapy and Psychology, (pp. 297-308), Springer, Cham (Switzerland).

Основними техніками позитивної психотерапії є позитивна реінтерпретація, транскультуральний підхід та метафори (також притчі, афоризми тощо). Носсрат Пезешкіан вважав: «Життєва мудрість та історія є для душі тим самим, що і здоров’я для тіла». Саме тому метод виглядає легким для клієнта, хоча терапевт в цей час уважно стежить за змінами і психодинамікою конфлікту. Безумовно терапія відбувається не лише завдяки метафорам, позитивна психотерапія має потужну теоретичну базу. Метод офіційно визнаний Європейською Асоціацією Психотерапії (EAP) у 1996 році.

Книги Пезешкіана призначені також для неспеціалістів, які прагнуть самодопомоги. Такі його роботи, як «Психотерапія повсякденного життя», покликані допомогти людині впоратися з нерозумінням. У книзі «У пошуках сенсу» також даються рекомендації щодо подолання життєвих криз. Крім того, такі книжки, як «Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, зроби те, чого ніколи не робив», присвячені розв’язанню міжособистісних конфліктів. Більш того, люди можуть пройти спеціалізовані курси, щоб стати сертифікованими консультантами з позитивної психотерапії, що дасть їм змогу сприяти стримуванню конфліктів і самодопомозі в складних ситуаціях.

5.Позитивна психотерапія в Україні

Позитивна психотерапія в Україні пройшла довгий шлях від ознайомлення з методом до його офіційного визнання на державному рівні. Початок її поширення припадає на 90-ті роки, коли українські фахівці почали знайомитися з підходом Носсрата Пезешкіана через міжнародні конференції та літературу. 

Згодом були створені ключові організації, що займаються навчанням і популяризацією методу: Українська асоціація позитивної психотерапії (УАПП) та Український інститут позитивної крос-культурної психотерапії і менеджменту. Вони організували сертифікаційні програми, міжнародні конференції та видання професійної літератури. Українські психологи отримали можливість навчатися у самого Пезешкіана, а також у його послідовників, таких як Навід та Хамід Пезешкіан. 

Одним із значних досягнень стало офіційне визнання методу в Україні. У 2023 році Міністерство охорони здоров’я України затвердило позитивну психотерапію як один із методів психотерапевтичної допомоги з доведеною ефективністю. Це не лише підвищило статус методу, а й відкрило можливості для його активного застосування в державних медичних установах та реабілітаційних центрах

Попри виклики, включаючи війну та кризові ситуації, позитивна психотерапія продовжує розвиватися. Українські фахівці адаптують її до умов психологічної підтримки військових, переселенців та людей, що переживають втрати. Активна діяльність УАПП сприяє об’єднанню спільноти психотерапевтів і поширенню методу через навчальні програми, наукові конференції та фахові видання. В рамках Української спілки психотерапевтів (УСП) діє секція позитивної психотерапії.

І наостанок хочеться поділитися східною мудрістю, яку Носсрат Пезешкіан вміло вбудував у свій метод:

Якщо ти хочеш навести лад у світі, ти повинен спочатку навести лад у країні.

Якщо ти хочеш навести лад у країні, ти повинен спочатку навести лад у провінціях.

Якщо ти хочеш навести лад у провінціях, ти повинен спочатку навести лад у містах.

Якщо ти хочеш навести лад у містах, ти повинен спочатку навести лад у сім’ях.

Якщо ти хочеш навести лад у сім’ях, ти повинен навести лад у власній сім’ї.

Якщо ти хочеш навести лад у власній сім’ї, ти повинен навести лад у самому собі.

1.Що таке метод психотерапії? Класифікація методів.

2.Критерії для визнання методу Світовою радою психотерапії (WCP).

3.Перелік методів, визнаних Світовою радою психотерапії (WCP).

4. Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю та їх застосування в Україні.

1.Що таке метод психотерапії? Класифікація методів.

Метою даної статті є допомогти людям, не дотичним до психології, розібратися серед заплутаних термінів та визначень та полегшити пошук психотерапевта.

Психологічна наука та практика розвиваються зараз настільки стрімко, що класифікація не встигає наздоганяти цей прогрес. Тому станом на зараз не існує однієї чітко затвердженої класифікації методів психотерапії. Але давайте спершу розберемося з самими термінами. Що ж таке метод психотерапії?

Саме слово «метод» (від грец. μέθοδος — «шлях крізь») означає сукупність кроків, які потрібно зробити, щоб досягнути певного результату. В будь-якій науці застосовують описовий метод, метод експерименту чи метод аналізу і синтезу (та ін.). Психологія не є виключенням і теж застосовує спостереження, експеримент, гіпотези тощо – в якості методів дослідження. Однак метод в психології і метод в психотерапії – це не одне й те ж. В психотерапії поняття методу має дещо ширше значення.

Психотерапевтичний метод – це сукупність прикладних психологічних знань та прийомів, які використовує психотерапевт для психологічних інтервенцій. Кожен метод має свою теоретичну базу – концепції, принципи, моделі, цінності тощо. А також власні техніки та інші шляхи інтеграції теоретичних знань в життя клієнта. Наприклад, є методи, які побудовані виключно на розмові, а є методи, які застосовують більш опосередкований вплив на клієнта (наприклад, гіпнотерапія чи психодрама). Метод може належати до певного напряму: гуманістичного, психодинамічного або поведінкового (іноді його ще називають когнітивно-поведінковим), або ж може поєднувати в собі ознаки кількох напрямів і вважатися полімодальним.

На сьогодні існує багато спроб науковців класифікувати методи психотерапії за різними критеріями. Наприклад, Дж. Александрович розробила таку класифікацію методів психотерапії:

• методи психотерапії, що мають певний характер технік (гіпноз, релаксація, аутогенне тренування тощо);
• методи психотерапії, що визначають умови, які сприяють досягненню терапевтичних цілей (наприклад, сімейна психотерапія);
• методи психотерапії в значенні інструмента, яким ми користуємося в ході терапевтичного процесу (особистість психотерапевта; група як ціле);
• методи психотерапії в значенні терапевтичних інтервенцій, що розглядаються або в параметрах стилю (директивний-недирективний, індивідуальний), або в параметрах теоретичного підходу.

Також розрізняють психотерапію за спрямованістю – як медичну і немедичну; за формою процесу – як індивідуальну, парну, групову чи сімейну; за тривалістю – як довгострокову чи короткострокову.

2.Критерії для визнання методу Світовою радою психотерапії (WCP).

Світова рада психотерапії визначила цілком конкретні критерії, яким має відповідати метод, щоб його визнали дієвим та доказовим. Зокрема:

1. Має чітко визначені сфери дослідження, застосування, дослідження та практики.

2. Продемонстрував свою претензію на знання та компетентність у своїй галузевій традиції діагностики/оцінки та лікування/втручання.

3. Має чітку та послідовну теорію людини, терапевтичних стосунків, здоров’я та хвороби.

4. Володіє методами, специфічними для підходу, які генерують розробки в теорії психотерапії, демонструють нові аспекти в розумінні людської природи та ведуть до способів лікування/втручання.

5. Включає процеси вербального обміну разом із усвідомленням невербальних джерел інформації та спілкування.

6. Пропонує чітке обґрунтування лікування/втручання, що сприяє конструктивній зміні факторів, що провокують або підтримують хворобу чи страждання.

7. Має чітко визначені стратегії, що дозволяють клієнтам розвивати нову організацію досвіду та поведінки.

8. Відкритий до діалогу з іншими модальностями психотерапії щодо своєї галузі теорії та практики.

9. Володіє способом методичного опису обраних галузей навчання та методів лікування/втручання, які можуть використовувати інші колеги.

10. Асоціюється з інформацією, яка є результатом свідомого самороздуму та критичного осмислення іншими професіоналами в рамках підходу.

11. Пропонує нові знання, які є диференційованими та відмінними, у сфері психотерапії.

12. Здатний інтегруватися з іншими підходами, які вважаються частиною наукової психотерапії, щоб можна було побачити спільні точки зору.

13. Описує та демонструє послідовну стратегію розуміння людських проблем, а також чіткий зв’язок між методами лікування/втручання та результатами.

14. Має теорії нормальної та проблемної поведінки людини, які прямо пов’язані з ефективними методами діагностики/оцінки та лікування/втручання.

15. Має процедури розслідування, які визначені досить добре, щоб вказати на можливості дослідження.

3.Перелік методів, визнаних Світовою радою психотерапії (WCP).

У рамках Всесвітньої ради психотерапії (WCP) наступні методи відповідають критеріям, перерахованим вище:

• Психодинамічна / психоаналітична психотерапія (З. Фрейд, К. Г. Юнг, А. Адлер та ін.)
• Поведінкова та когнітивна психотерапія
• Сімейна, сексуальна та сімейна психотерапія
• Групова психотерапія
• Клієнт-центрована психотерапія
• Гештальт-терапія
• Трансакційний аналіз
• Психодраматична психотерапія
• Позитивна психотерапія
• Екзистенціальна психотерапія
• Тілесна психотерапія
• Експресивна психотерапія
• Гіпнотерапія
• Інтегративна психотерапія
• Дитяча та юнацька психотерапія
• Моріта (Morita)

4. Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю та їх застосування в Україні.

В Україні є дещо більша кількість методів, які не лише прижилися з часом, а й стали визнаними та затребуваними. Наказом МОН №2118 від 13.12.2023 «Про організацію надання психосоціальної допомоги населенню» визначено перелік методів з доведеною ефективністю і ми пропонуємо трохи детальніше з ними ознайомитись. В самому документі щодо кожного методу визначені чіткі критерії його застосування згідно Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10), однак ми вважаємо за краще розповісти про ці методи та їх застосування більш зрозумілою мовою, не обтяженою науковими термінами. Більш детально ознайомитися з кожним з представлених методів можна, перейшовши за посиланнями, а зараз пропонуємо короткий опис кожного методу.

1.Арт-терапія. Якщо перекладати буквально – терапія мистецтвом. Термін вперше був використаний британським педагогом і митцем Андріаном Гіллом у 1938 р. Існує кілька видів арт-терапії: музикотерапія, драматерапія, танцювально-рухова терапія, пісочна терапія, бібліотерапія (казкотерапія). Доволі поширеним є стереотип, що арт-терапія підходить лише для роботи з дітьми, але це не так. Мистецтво виступає посередником в комунікації між терапевтом і клієнтом і допомагає обійти психологічні захисти та опір. Арт-терапія чудово працює з клієнтами з розладами аутистичного спектру, депресією, тривожністю, роздадами особистості та ін.

2.Гештальт-терапія. Метод, який є практичним продовженням гештальтпсихології, заснований Фредеріком Перлзом в 40-х роках ХХ ст. Доволі складно описати такий ґрунтовний метод кількома словами, тож доведеться запозичити з Вікіпедії чудове речення: «Гештальт-терапія є наділеною екзистенційним змістом практичною філософією достовірності життя, що ґрунтується на процесах усвідомлення і контакту». Метод працює з емоціями, емоційним станом людини, її почуттями та виборами.

3.Десенсибілізація та репроцесуалізація рухами очей або EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing). Метод травматерапії створений в 1987 році Френсін Шапіро, який за допомогою рухом очима та іншими способами двосторонньої стимуляції мозку допомагає подолати такі психологічні травми як сексуальне насильство, занедбання в дитинстві, дорожньо-транспортні пригоди, насильство та ін.

4.Діалектично-поведінкова терапія. Метод, який важається частиною «третьої хвилі» когнітивно-поведінкової терапії. Поєднує в собі базові стратегії поведінкової терапії з практиками усвідомленості. Для прийняття клієнтом себе використовуються техніки усвідомленості. Метод націлений на роботу із самоушкодженням та спробами самогубства, розладами особистості.  

5.Емоційно-фокусована терапія. Гуманістичний метод психотерапії, заснований у 1980-х роках Сью Джонсон. Суть методу полягає в тому, що клієнти  навчаються усвідомлювати та регулювати свої емоції, а також встановлювати глибокі емоційні зв’язки з іншими людьми. Терапевт допомагає клієнтам розібратися у своїх емоційних блоках, прояснити свої потреби та навчитися їх задовольняти. Чудово підходить для роботи з парами чи сім’ями, але підходить і для індивідуального консультування.

6.Інтерперсональна терапія. Суть психодинамічного методу інтерперсональної психотерапії Гаррі Саллівена полягає у визнанні важливості міжособистісної взаємодії, як основи формування норми і патології. В основі здорового психічного розвитку людини лежить здатність встановлювати близькі стосунки з іншими людьми. Центральним елементом інтерперсональної терапії є акцент на комунікації та виявлення рольових конфліктів.

7.Клієнт-центрована терапія. Заснована в 1940 р. Карлом Роджерсом як «недирективна психотерапія». Новий гуманістичний метод, який започаткував цілий ряд змін в психотерапії в цілому. Увага терапевта змістилася з «хвороби» на людину та її почуття. Саме завдяки Роджерсу і його теоріям клієнт став називатися клієнтом, а не пацієнтом, що на його думку, є менш маніпулятивним і виявляє повагу до людини. І саме Роджерс започаткував ідею, що якість взаємовідносин між терапевтом та клієнтом є одним з головних факторів, які впливають на результат терапії.  

8.Когнітивно-поведінкова терапія. Метод, який викристалізовувався в єдину концепцію протягом століть, починаючи від філософії стоїцизму і закінчуючи експериментами Б.Скіннера. Хоча насправді розвиток методу не припиняється і донині. Робота в методі КПТ відбувається за допомогою стандартизованих протоколів і спрямована на подолання агорафобії, панічних атак, депресії, розладів особистості та залежностей.

9.Логотерапія та екзистенційний аналіз. Логотерапія (лого=сенс) це психотерапевтичний метод, розроблений Віктором Франклом в повоєнні роки, який базується на вченні, що основним рушієм розвитку особистості є прагнення до пізнання сенсу життя та пошуку сенсу загалом. Екзистенційний аналіз є логічним продовженням логотерапії, розроблений Альфрідом Ленгле. ЕА та логотерапія працюють з різними запитами, в тому числі й з фобіями, залежностями, розладами сексуального характеру тощо.

10.Майндфулнес-базований підхід (у тому числі майндфулнес-базована когнітивна терапія (МВСТ). Термін mindfulness одним із перших ввів американський професор медицини Джон Кабат-Зінн в 70-х роках минулого століття. Практика майндфулнес поєднує теоретично обгрунтовану та емпірично підтверджену програму, що складається із медитативних технік, які можуть використовуватися з метою психотерапевтичного, релаксаційного та розвиваючого ефектів. Чудово працює з тривожністю та фобіями, однак буде корисним і в роботі з іншими запитами.

11.Мотиваційна терапія. Це когнітивно-поведінковий терапевтичний метод, що використовується для лікування залежності і розладів, які виникли внаслідок вживання психоактивних речовин. Включає в себе мотиваційне інтерв’ю та мотиваційне консультування.

12.Наративна терапія. Метод заснований Майклом Уайтом та Девідом Епстоном наприкінці минулого століття. Суть методу полягає в тому, щоб змінити стиль мислення, виявити логічні зв’язки в мисленні та їх прогалини, визначити найбільш негативні установки та підібрати їм альтернативу. Наративна терапія чудово підійде людям, які заплутались в собі та хочуть зрозуміти, чого насправді вони хочуть.

13.Нейро-лінгвістичне програмування. Цей підхід у терапії був розроблений лінгвістом Річардом Бендлером і та програмістом Джоном Гріндером у 1970-х роках. Власне звідси виникла й сама назва методу. Суть методу полягає в тому, щоб в буквальному сенсі запрограмувати ті думки, які необхідні людині, витіснивши некоректні та деструктивні думки. Яскравий приклад нейролінгвістичного програмування – афірмації.

14.Позитивна психотерапія. Психодинамічний та гуманістичний метод, який заснував Носсрат Пезешкіан в 1968 р. як інтегративний, що включає в себе елементи гуманістичної, системної, психодинамічної та когнітивно-поведінкової терапії. Позитивна психотерапія є ресурсно-орієнтованим та людино-центричним методом, тобто опирається на ресурси людини та її попередній досвід. За рахунок своєї інтегративності метод працює практично з будь-якими запитами.

15.Протокол реконсолідації травматичної пам’яті. Це немедикаментозний, не травмуючий спосіб усунення травматичних кошмарів, флешбеків та безпосередньо пов’язаних з ними емоційних проблем для понад 90% клієнтів за 3-4 сесії тривалістю 90 хв кожна. Після RTМ-терапії клієнти можуть згадувати минулі травматичні події без травмуючих почуттів. Протокол реконсолідації травматичної пам’яті – дуже структурована нейробазована процедура, не подібна за звичну “розмовну” терапію. Полягає у відпрацюванні специфічних вправ на візуалізацію. Сама процедура набагато легша для клієнтів і терапевтів, ніж інші відомі психотерапевтичні методи опрацювання травматичної пам’яті.

16.Психодинамічний підхід (психоаналітична терапія, трансфер-фокусована психотерапія). Психоаналітична терапія – це фундаментальний метод психотерапії розроблений З.Фрейдом. Він є основоположником психодинамічного напряму в психотерапії. Психоаналітична терапія відрізняється від інших форм психотерапії тим, що покладає особливий акцент на підсвідомий рівень та роль дитинства в формуванні особистості та поведінки людини. Цей підхід дозволяє виявити глибинні причини проблеми та працювати з нею на більш фундаментальному рівні.

Трансфер-фокусована терапія – сучасний психодинамічний метод розроблений Отто Кернбергом та іншими дослідниками в 2000-х роках. Метод був створений для лікування межових станів, згодом трансформувався для роботи з іншими важкими розладами особистості. Ефективно працює й з іншими запитами, зокрема тривожністю, проблемами сексуального характеру, внутрішніх протиріч тощо.

17.Психодраматична терапія (психодрама). Метод розроблений Якобом Морено , ключовим поняттям якого є спонтанність – і її відсутність може бути причиною неврозів. В своїй сутності цей метод є рольовою грою, де клієнт може в буквальному сенсі відіграти будь-які сценарії та прийняти на себе будь-яку роль. До прикладу, відома техніка «пустого стільця», де клієнт приймає роль і слухача, і оповідача родом саме з цього методу. Психодрама чудово підійде для тих клієнтів, які хочуть побороти невпевненість в собі, знизити тривожність (в тому числі і страх перед публічними виступами), подолати фобії, покращити стосунки тощо.

18.Символдрама (кататимно-імагінативна психотерапія). Психодинамічний метод заснований Ханскарлом Льойнером в 1950-х роках.В основі методу лежать теоретичні концепції  класичного й сучасного психоаналізу. Основним інструментом в роботі є імагінації (образи, уявлення) за допомогою яких, в супроводі терапевта, клієнт долає свої труднощі. Метод ефективний при роботі з будь-якими запитами, як і більшість методів з даного переліку.

19.Системна сімейна психотерапія. Єдиний із представлених методів психотерапії, клієнтом якого є не окрема людина, а ціла сім’я. Даний метод не має одного конкретного автора, але системно-сімейне мислення почало зароджуватись в 70-х роках минулого століття. Відповідно до теорії систем, якщо один елемент системи змінюється, виникає реакція, яка призводить до зміни всієї системи. Позиція психотерапевта у цьому напрямку базується на необхідності стати частиною системи, тобто «приєднатися» до сім`ї, зберігаючи при цьому позицію нейтральності до ідей, правил та законів, що існують у сім`ї як у цілому так і у її окремих членів.

20.Схема-терапія. Це психотерапевтична стратегія, яка була створена Джеффрі Янґом, як модифікація когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), для пацієнтів, у відношенні яких стандартна КПТ була недостатньо ефективна. Схема-терапія займається психотерапією характеру, а точніше його особливостей, які заважають людині жити, завдаючи йому біль, руйнуючи відносини з оточуючими його людьми і просто не дають радіти життю і отримувати від неї задоволення. Базується на 5 основних емоційних потребах людини. Схеми – це переконання про себе, про навколишній світ і про інших людей, в які люди вірять автоматично або ж «інтуїтивно», не ставлячи ці думки під сумнів.

21.Танце-рухова терапія. Засновницею є Марійон Чейс, яка започаткувала цей метод на основі власного травматичного досвіду. Цей метод є одним із нових напрямів у нейрореабілітації пацієнтів із хворобою Паркінсона, а також його застосовують для відновлення або підтримки осіб, які мають деменцію, онкопатологію, розлади спектра аутизму тощо. За офіційним визначенням ADTA, це «вид психотерапії, що використовує рух для розвитку соціального, ­когнітивного, емоційного та фізичного життя людини».

22.Терапія базована на менталізації. Це інтегративна форма психотерапії, яка поєднує аспекти психодинамічного, когнітивно-поведінкового та інших підходів. Такий метод терапії був розроблений і виданий у посібнику Пітером Фонаґі та Ентоні Бейтманом для людей з емоційно нестабільного розладу особистості. Деякі з цих людей страждають від дезорганізованої прихильності та не змогли розвинути надійну здатність до менталізації. Фонаґі та Бейтмен визначають менталізацію як процес, за допомогою якого ми імпліцитно та експліцитно інтерпретуємо свої дії та дії інших як значущі на основі навмисних психічних станів. Метою лікування є те, що клієнти підвищують здатність до менталізації, що має покращити регуляцію афекту, тим самим зменшуючи суїцидальність і самоушкодження, а також зміцнюючи їхні особисті стосунки.

23.Терапія прийняття та зобов’язання (англ. Acceptance and commitment therapy – ACT). Метод розроблений Стівеном Гейсом в 1982 р. як об’єднання когнітивної терапії та аналізу поведінки. Метод зосереджений на роботі з негативними думками та установками, страхами та їх негативним впливом на життя людини. Основна концепція методу полягає в тому, що психологічні страждання спричинені уникненням досвіду. Звідси власне й назва – «терапія прийняття». Тож основне завдання – навчити людину справлятися зі своїм досвідом і виробляти психологічну гнучкість.

24.Транзакційний аналіз. Метод заснований Еріком Берном в 60-х роках минулого століття як аналіз спілкування людини з іншими та з самою собою. Одиницею такого спілкування є трансакція та певний Я-стан. Основних таких станів є три: Дитина, Батько і Дорослий. Перехресні трансакції є причинами конфліктів.  Також транзактний аналіз базується на теорії сценаріїв. Застосовується в роботі з доволі широким діапазоном запитів, зокрема і в роботі з соціалізацією, розладами особистості, поведінки та депресії.

Підсумки

Обираючи психотерапевта, який працює в доказовому методі, ви обираєте більшу впевненість в тому, що ця терапія буде ефективною для вас. На сьогодні серед фахівців дедалі більшої популярності набуває думка, що особистість самого терапевта та терапевтичні стосунки з клієнтом мають більше значення для результату, ніж конкретний метод чи техніки. Зрештою, нерідко терапевти опановують кілька методів, підбираючи під кожного клієнта окремо ті методики, які будуть найкраще працювати в даному конкретному випадку.

Однак немає нічого погано і в авторських методах, які пропонують спеціалісти, адже кожен із нині доказових методів теж колись починався як авторський чи як ідея однієї людини. А спеціалістів, які працюють в доказових методах ви можете знайти на нашому сайті в розділі «Спеціалісти».