Психологія брехні

Загальна інформація про психологію брехні в публікації Психоенциклопедії на веб-платформі "Простір Психологів"
  1. Психологічні механізми брехні (мотивація)
  2. Патологічні брехуни. Дитяча брехня
  3. Самообман як спосіб саморегуляції та адаптації
  4. Способи виявлення брехні
  5. Брехня в психотерапії

Брехня відверта чи невиразна, сказана чи ні, завжди залишається брехнею.
(Чарльз Діккенс)
  1. ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ БРЕХНІ (МОТИВАЦІЯ)

Що змушує людей брехати? Окрім явної вигоди – збагатитися, отримати бажане, досягнути мети чи вберегтися від покарання, є й інші менш очевидні мотиви. Наприклад, невинна брехня, щоб вберегти почуття співрозмовника, бажання виглядати краще в очах інших, замовчування правди, щоб «не зробити гірше», так звана біла брехня, щоб підтримати іншу людину (ефект Пігмаліона, ефект плацебо) або ж банальне «прикрашання» фактів, незначне перебільшення, що в перспективі може мати непередбачувані наслідки.

Одним з таких наслідків є ефект ілюзії правди (або ілюзорної правди). Це когнітивне викривлення, яке базується на схильності людини вірити в ту інформацію, яку вона побачила чи почула безліч разів. Таке часто трапляється з цитатами відомих людей. Як приклад, зараз часто можна наштовхнутися на інформацію про те, що Степану Бандері приписують такий вислів: «і коли один скаже: «слава Україні», мільйони відкажуть: «Героям слава!», хоча нема жодних згадок, що він коли-небудь таке казав. Чи брехня це? Фактично так, це приписування чужих слів іншій людині. Однак це має неабиякий вплив на громадянське суспільство і просто поєднує значиму символічну постать зі значимими для українського народу словами. Тому можна сказати, що це так звана «біла» брехня.

Брехня дозволяє людям будувати цивілізований світ. Правила етикету частково побудовані, якщо не на брехні, то як мінімум на нещирості. Компліменти, мовчазна згода з чимось неприємним, приховування власних емоцій чи критики – це водночас і ввічливість, і брехня. Ви запитаєте, чи можливо бути водночас і ввічливим, і чесним? Психологія каже, що так, і це вміння називається асертивністю.

Однак якщо якусь брехню можливо пояснити чи виправдати, то є така брехня, що поясненню не підлягає. Мова про так званих патологічних брехунів.

2. ПАТОЛОГІЧНІ БРЕХУНИ. ДИТЯЧА БРЕХНЯ

Чи є у вашому оточенні така людина, що бреше на кожному кроці? Незалежно від того, є в цьому потреба чи ні. Або ж людина наче говорить правду, однак деталі якісь занадто перебільшені. Або ж вам складно відрізнити, де людина сказала правду, а де почалися фантазії. Чи може ви така людина?

Патологічна брехня – хоч і виглядає як залежність, однак це ближче до способу психологічної саморегуляції. Це відбувається неусвідомлено і є способом втихомирити власну емоційну нестабільність або ж підсилити відчуття контролю над ситуацією. Патологічна брехня може бути симптомом таких розладів особистості як межовий, антисоціальний чи нарцисичний. Такий патерн поведінки притаманний людям, яких в дитинстві карали за «правду» або ж надмірно контролювали. Також до такої поведінки можуть бути причетні близькі люди в оточенні дитини, в яких часто міняється настрій і дитині складно передбачити, якою буде реакція на її слова. Патологічна брехня це спосіб вирівняти брехнею «кардіограму» настрою іншої людини.

Власне, якщо у вас є дитина і ви стали помічати за нею брехню навіть там, де це не є потрібно, слід задуматись про власну поведінку і реакції на слова та вчинки дитини. Діти починають брехати тоді, коли бояться, що «мама сваритиме», а в патологічну брехню це переростає тоді, коли «сваритиме» нерегулярно чергується з іншими реакціями. Наприклад, сьогодні у вас гарний настрій, тому ви вирішили пробачити дитині те, що вона принесла двійку зі школи, але вчора настрій був жахливий і ви мимоволі зірвалися на дитину, яка роздратувала своїм питанням і накричали за щось дріб’язкове. І так повторюється. Але якби це було лише в один визначений день тижня, дитині було б легше, вона би знала, що по вівторках вас краще не чіпати, бо у вас важкий день. Крім того, схильність в пориві ніжності закривати очі на щось значне і в пориві злості карати за щось дріб’язкове, теж руйнує логічні зв’язки в свідомості дитини і вона починає брехати про все підряд, щоб «стабілізувати» і вас, і себе.

Звідси напрошується логічний висновок щодо того, як боротися з дитячою брехнею і не виростити патологічного брехуна (не забуваємо, що брехня це лише симптом):

  • ПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ. Дитині потрібна емоційна стабільність та емоційно зрілі дорослі. Дитина має знати, що якщо вона, наприклад, отримала погану оцінку, то її точно сваритимуть, а якщо впала і вдарилась, то її точно пожаліють, а не навпаки. І ні, ми не закликаємо до того, щоб сварити дітей, лише наголошуємо на тому, що навіть покарання має бути передбачуваним. Це дає можливість дитині морально підготуватися і сформувати власні опори, які пізніше вдосконаляться і будуть опорами в дорослому житті.
  • ПІДТРИМКА. Дитина має відчувати, що вона може довіряти і сказати правду, навіть якщо правда передбачає покарання. Тут важливо уникати гострої критики та образ, і після покарання обов’язково висловити слова підтримки і любові. Наприклад, «я ціную, що ти чесно зізнався»
  • ПРИХОВАНЕ НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ ДО БРЕХНІ. Якщо дитину засуджувати чи карати за брехню, то скоріш за все це дасть зворотній ефект. Краще засуджувати брехню приховано, по відношенню до когось іншого (персонажа фільму, книжки тощо). Наприклад, «оце він забрехався, краще би відразу сказав правду, тоді би уникнув цих проблем». Або ж збагатити свою мову народними прислів’ями (напр. «брехун має мати добру пам’ять», «збрешеш раз, вдруге не повірять»). Те, що сказано наче в нікуди насправді має набагато більший вплив, ніж ми думаємо, і більший, ніж те, що сказано особисто дитині.

А як бути з дорослими патологічними брехунами?

Ви запитаєте, чи можливо їх змінити? Як було вказано вище, патологічна брехня – це симптом розладу особистості або ж просто особливість характеру (схильність перебільшувати). Взагалі так, це можливо, однак це ювелірна робота, призначена для психолога чи психотерапевта. І не забуваємо, що без бажання самої людини зміни неможливі.

3. САМООБМАН ЯК СПОСІБ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА АДАПТАЦІЇ

Виявляється, нас можуть обманювати не лише інші люди, а й ми самі, а точніше наш мозок. Дехто скаже, що обманути самого себе неможливо, бо це ж я і я знаю, що це неправда. Однак наша психіка влаштована таким чином, щоб вберегти нас від страждань, тому існують такі механізми психологічного захисту як витіснення та заміщення.

Коли трапилося щось погане, з часом мозок починає перетворювати ці спогади на нереалістичні, складається враження, що ці події були не зі мною або що такого зовсім не було.

Інша справа усвідомлений обман. Це називають «так збрехав, що сам собі повірив». Якщо ми вигадуємо якусь брехню і регулярно її повторюємо, то з часом це стає «правдою» і фальшиві спогади займають місце справжніх з реалістичними відчуттями.

Витіснені спогади, як і заміщені, не зникають, вони ніби архівуються в дальні кутки підсвідомості і можуть повернутися в разі великого стресу чи шокової ситуації. Єдиний спосіб з цим боротися це багато рефлексувати. Самостійно чи з психологом – це вже на ваш розсуд, але потрібно давати волю усім своїм емоціям і почуттям, дозволяти їм бути і проявлятися.

4. СПОСОБИ ВИЯВЛЕННЯ БРЕХНІ

Окей, з брехнею все зрозуміло, а як її виявити, спитаєте ви? Всі знають про існування детектора брехні, але це дорого, довго і, як показує практика, не завжди надійно. А як знати, що людина бреше тут і зараз? На жаль, ніяк. Люди з давніх-давен намагалися виявити брехню і для цього вдавалися до доволі жорстоких методів.

Професор університету Алабами Тімоті Р. Левайн погоджується: “Надійних сигналів, які би допомагали розрізняти правду і брехню, не існує. І хоча ви, напевно, чули, що підсвідомість помічає ці ознаки, дослідження впевнено спростовують цю гіпотезу”.

Теорії про те, що деякі жести, рухи очима чи інші невербальні сигнали можуть вказувати на брехню, мають право на існування, однак їх не можна назвати надійними. Те саме стосується пришвидшеного серцебиття, пітливості чи плутанини в словах – це може бути ознакою як брехні, так і будь-чого іншого: від хвилювання до проблем зі здоров’ям. Окрім того, якщо людина вигадує находу, то справді може дещо хвилюватися, але якщо це та брехня, в яку сама людина вірить, то навіть детектор брехні не зможе визначити, що це брехня.

До речі, щодо брехні «на ходу» є кілька нехитрих способів «зловити» людину на обмані.

Англійський професор Томас Ормерод і його колега Корал Дендо з університету Вулвергемптона визначили низку розмовних принципів, які сприяють розкриттю обману:

  • Відкриті запитання. Це змушує брехуна вигадувати деталі історії, поки він не заплутається в павутині обману.
  • Елемент несподіванки. Непередбачувані і дещо заплутані питання або ж питання про найдрібніші деталі можуть збити з пантелику, змусити брехуна «узгодити» в голові все вигадане, на що потрібно більше часу і що важко не помітити. Ще один дієвий прийом – попросити людину розповісти про події у зворотній послідовності. Це доволі відкритий спосіб, який дає зрозуміти, що ви вже знаєте про факт брехні і лише потребуєте його підтвердження.
  • Маленькі деталі, які можна перевірити. Якщо людина каже, що працює в Оксфордському університеті, попросіть її розповісти, як вона дістається до роботи. Якщо виявите суперечності, не кажіть про це відразу. Краще підтримувати впевненість брехуна в тому, що його розповідь виглядає правдоподібною.

А щодо «застарілої» брехні, то тут можна вдатися до закону Каннінгема: «збреши, щоб дізнатися правду».

Та чи потрібно всюди і завжди шукати правду? Яким би було наше життя, якби люди були виключно чесними? Як ви ставитесь до брехні і що змушує особисто вас вдаватися до брехні? Ці філософські питання залишаємо відкритими для роздумів.

5. БРЕХНЯ В ПСИХОТЕРАПІЇ

Користуючись нагодою, хотілось би звернути увагу на одну доволі практичну річ – брехня в психотерапії.

Доволі часто трапляється таке, що клієнти хочуть справити гарне враження на свого психолога, тому прикрашають свої розповіді, іноді так сильно, що потім самі губляться у власних словах. Деякі клієнти вважають, що психолог «бачить їх наскрізь», тому коли вдається збрехати один раз, зупинитися вже важко. Нюанс полягає в тому, що психологи, по-перше, не бачать нікого наскрізь і не мають вбудованого детектора брехні. А по-друге, працюють з тим, що приносить клієнт, якою би неймовірною не здавалася його історія. Психолог не має права сказати: «ви мені брешете, ану кажіть правду», тому якщо ви щось додатково вигадуєте чи прикрашаєте, будьте готові, що результат буде не зовсім той, якого би вам хотілося.  Тому невеличка порада від психолога: якщо ви вже є клієнтом або збираєтесь йти в терапію, не варто вдаватися навіть до найменшої брехні, бо це сильно гальмує процес і ви разом з вашим психологом просто втрачаєте час. Більше того, психотерапія – одне з небагатьох місць на планеті, де можна бути справді відвертим.

Автор