Підлітковий вік — це час глибоких змін, самопошуку та емоційної нестабільності. У цей період психіка особливо вразлива, а будь-які внутрішні або зовнішні чинники можуть сприяти формуванню серйозних порушень. Психічні розлади підлітка часто залишаються непоміченими або сприймаються як “важкий характер”, проте саме своєчасне розпізнавання таких станів є ключем до успішної психологічної підтримки. У цьому матеріалі ми детально розглянемо основні типи психічних розладів у підлітків, їх симптоми, причини виникнення та шляхи професійної допомоги.
Оцінка психічного стану підлітків
Оцінка психічного стану підлітків викликає значні труднощі через низку факторів. Зокрема, це пов’язано з переважанням вікової, нозологічно неспецифічної психопатології, з появою на ранніх етапах хвороби так званих поведінкових масок, нехарактерною послідовністю клінічних проявів, а також з гіпертрофованими реакціями на вікові кризи та схильністю до поведінкових форм протесту, імітації, соціального відторгнення. Часто також спостерігаються порушення процесу соціалізації особистості.
Поглиблене клініко-катамнестичне дослідження виявляє, що однакові поєднання синдромів можуть мати як динамічне значення в межах певної психіатричної нозології, так і виступати як відносно самостійні реактивні стани, притаманні виключно періоду статевого дозрівання.
Однією з ключових характеристик підліткових психічних розладів є наявність симптомів психічної інфантильності. Синдром інфантилізму не лише поширений, а й відіграє важливу роль у формуванні адаптаційних механізмів, критичного мислення та регуляції поведінки, що має суттєве значення в експертній психіатрії.
Типологія інфантилізму
Інфантилізм класифікують як тотальний і парціальний (дисгармонічний, за класифікацією Т. Є. Сухаревої). Він може охоплювати виключно психічну сферу або проявлятися і в соматичних ознаках (психофізичний інфантилізм). За етіологією виділяють:
Конституціональний,
Органічний,
Ендокринний,
Соціокультуральний.
У разі залучення інтелекту до патологічного процесу, особливо при органічній природі інфантилізму, діагностичні межі з олігофренією стають розмитими.
Під час пубертатного періоду інтелектуальна незрілість стає парціальною, супроводжується емоційною нестабільністю, погіршенням здатності до самоконтролю, імпульсивністю, порушенням вольової регуляції.
Навіть за наявності базового усвідомлення норм і правил поведінки підлітки з психічною незрілістю демонструють знижену здатність до критичного аналізу ситуації. Особливої небезпеки набуває легкість піддавання зовнішнім впливам, що сприяє випадковим та ризикованим рішенням.
Інфантилізм соціального походження
Серед форм інфантилізму, спричиненого соціально-психологічними чинниками, описані явища «синдрому єдиної дитини», результат гіперопіки чи формування «кумира сім’ї», а також ефекти депривації (госпіталізм). Такі діти вирізняються неорганізованістю, емоційною інфантильністю, зниженням соціальної витривалості та егоцентризмом. У випадках педагогічної занедбаності ознаки інфантилізму можуть бути фрагментарними, не формуючи стійкого синдрому.
У судовій психіатрії важливим є визначення відповідності психічного розвитку паспортному віку, що часто стає предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи.
Фантазування як симптом
Фантазування тісно пов’язане з інфантильністю та нерідко є формою психологічного захисту. Цей феномен може мати псевдокомпенсаторний характер, спрямований на емоційне самоствердження або як реакція витіснення на психотравмуючу ситуацію.
У ряді випадків фантазування набуває патологічних рис:
ізольованість від реальності,
монотематичність,
візуалізація образів (іноді псевдогалюцинації),
стійкість агресивного або садистського змісту,
потенційна реалізація у протиправних діях.
Найбільш тяжкими є форми фантазування, що трансформуються в синдром Кандинського-Клерамбо (частіше при шизофренії).
Надцінні ідеї
У підлітковому віці надцінні утворення мають яскраво виражене емоційне забарвлення й не завжди логічно оформлену структуру. Вони можуть проявлятися у вигляді:
надцінного фантазування,
ідей самовдосконалення або помсти,
дисморфофобії,
гіпертрофованої потреби в приналежності,
прагнення до ювенальної самоідентифікації.
Характерною є тенденція до реалізації таких ідей, що може набувати кримінального характеру.
Гебоїдний синдром
Цей синдром виражається у викривленому підсиленні рис, типовий для підлітків: опозиційність, емоційна холодність, розгальмованість потягів, агресивність, егоцентризм, жорстокість. Поведінка втрачає соціальну орієнтацію, а інтереси набувають асоціального вектора.
Гебоїдні прояви часто поєднуються з надцінними утвореннями, аутистичним фантазуванням, схильністю до насильницьких дій.
Поведінкові розлади та нозологічна складність
Поведінкові порушення в підлітків тісно корелюють із рівнем психічної незрілості та типом вікової кризи. Іноді вони маскують психопатологію або виступають її єдиним проявом.
Підліткова психіатрія характеризується частими поєднаннями синдромів, складною диференціацією психопатій, інфантилізму, органічних порушень, а також дебютами шизофренії.
Нозологічні форми в підлітковому віці
У підлітків найбільш поширеними діагнозами є:
Резидуально-органічні стани,
Психопатії,
Шизофренія,
Олігофренія (переважно у формі дебільності),
Інфантилізм,
Реактивні стани,
Епілепсія (рідше).
Остаточне формування психопатій зазвичай завершується після пубертату. До цього моменту клінічно доцільніше говорити про «патологічне формування особистості» або «психопатичні риси».
Діагностичні виклики: Шизофренія та Олігофренія
Визначення шизофренії є особливо критичним, адже має наслідки для юридичної відповідальності. У пубертатному віці ця хвороба часто проявляється в психопатоподібній формі з афективною монотонністю, аутизмом, фіксованими ідеями та емоційною відчуженістю.
Діагностика дебільності ускладнюється схильністю до агравації, розгубленості в нових ситуаціях і високою навіюваністю, що слід враховувати в експертних оцінках.
Висновок
Психічні розлади у підлітків мають широкий спектр проявів, що потребують комплексного підходу до діагностики та оцінки. Особливості психіки в цьому віці можуть як маскувати патологію, так і підсилювати її клінічну картину, створюючи унікальні діагностичні й експертні труднощі. Розуміння вікових особливостей та глибокий аналіз провідного синдрому є ключовими чинниками для правильної психіатричної кваліфікації.
Перехід за зображенням веде на мій профіль. Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка в розумінні підліткових змін — звертайтесь. Я з радістю допоможу зберегти зв’язок із вашою дитиною у непростий, але важливий період її дорослішання.
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Чому підлітки діють імпульсивно, емоційно і ризиковано? В цій статті я хочу викласти стислий аналіз науково-психологічних досліджень – як працює мозок підлітка – пояснення для батьків і психологів.
Підлітковий вік – один з найскладніших етапів у розвитку людини.
Для батьків це період здивування, розчарувань і постійного запитання: «Про що ти думав?»
Для самих підлітків – це час пошуку себе, боротьби з внутрішніми бурями та… перебудови мозку.
Розуміння того, як працює мозок підлітка, може стати ключем до прийняття, довіри та налагодження ефективного діалогу. Цей матеріал базується на наукових даних та підходах нейропсихології, зокрема на роботах Найджел Латта, (Nigel Latta) – одного із найвідоміших клінічних психологів із Нової Зеландії, телеведучого і письменника А також, автора видання «Перш ніж ваш підліток зведе вас з розуму». Рекомендую всім до прочитання цю книку. Огляд книги за посиланням.
Чому підлітки приймають імпульсивні рішення?
Підлітковий мозок ще не сформований до кінця. І це не метафора — це нейробіологічний факт. Зовні підліток може здаватися дорослим, однак його префронтальна кора — зона мозку, що відповідає за критичне мислення, планування, аналіз ризиків — ще не повністю «ввімкнена».
Саме тому підлітки частіше діють емоційно, імпульсивно, з огляду на момент, а не на наслідки.
У ситуаціях, які потребують раціонального рішення (наприклад, чи варто стрибати з висоти, знімаючи відео для соцмереж), доросла людина миттєво оцінює ризик. А підліток — лише починає «переварювати» інформацію.
Він справді не завжди знає «чому так зробив».
Що відбувається в мозку підлітка?
Префронтальна кора (центр раціонального мислення) дозріває до 25 років. Саме вона відповідає за прийняття рішень, стримування імпульсів, розуміння наслідків.
Мигдалина (амигдала) — центр емоційного реагування — працює у підлітків надзвичайно активно. Вона обробляє емоції, стрес, небезпеку, а також відповідає за інтерпретацію емоцій інших людей.
Біле речовина (мієлін): ця оболонка нейронів забезпечує швидке та ефективне передавання інформації між частинами мозку. У підлітків процес мієлінізації триває до 30 років!
Мозолисте тіло, яке з’єднує ліву і праву півкулі, у підлітків ще не забезпечує повну швидкість обробки інформації. Тому їм іноді складно інтегрувати логіку з емоціями.
Підлітки та соціальний тиск
Наукові експерименти доводять: у присутності друзів рівень ризикованої поведінки підлітків зростає в рази. Це не про слабкість чи легковажність — це про те, як їхній мозок реагує на схвалення, увагу, статус у групі.
Коли поруч однолітки, активуються центри задоволення і знижуються бар’єри обережності. Тому заборона часто викликає зворотний ефект, а підтримка довіри — дає результат.
Чому підлітки емоційні, ображаються і влаштовують «бурі»?
У підлітковому віці здатність розпізнавати емоції інших ще не сформована повністю. Підлітки часто неправильно інтерпретують вираз обличчя — плутають страх із злістю, розчарування з ворожістю.
Емоційна реакція виникає швидше, ніж включається раціональний аналіз. Через це навіть дрібна ситуація може викликати сильну образу чи сльози. Це не «істерика» — це особливість розвитку їхньої емоційної системи.
Ризикована поведінка: біологічна необхідність?
З еволюційної точки зору, схильність до ризику має сенс: вона сприяє відокремленню від батьків, пошуку нового середовища, формуванню власного стилю життя. Іншими словами, це механізм виходу в дорослість.
Однак у сучасному світі стрибки з мостів чи надмірне вживання алкоголю можуть мати реальні загрози. Тому завдання дорослого — не заборонити усе, а створити середовище, де можна ризикувати безпечно: спорт, подорожі, творчість.
Підлітки, алкоголь та наркотики: чому це небезпечніше, ніж здається?
Мозок підлітка набагато вразливіший до психоактивних речовин, ніж у дорослих. Навіть разовий вплив алкоголю може порушити процеси пам’яті та навчання. А оскільки механізми винагороди працюють у них сильніше, ризик залежності зростає в рази.
Підлітковий сон: це не лінь
Гормональні зміни «перевстановлюють» біологічний годинник підлітка. Вироблення мелатоніну зміщується, і природне бажання спати виникає пізніше. Через це вранці їх важко розбудити — це не примха, а біологічна норма. В деяких країнах через це навіть зміщують початок занять у школах.
Що мають знати батьки та психологи?
Поведінка підлітків – не про погане виховання, а про особливості розвитку мозку.
Підлітку потрібне не лише керівництво, а й прийняття.
Навіть у найемоційніших вибухах – нейробіологічна логіка.
Підлітковий період — час формування зв’язків, які визначають зрілу особистість.
Якщо ваш підліток ображається на все підряд, приймає безглузді рішення, «підсідає» на TikTok і не спить вночі — це не катастрофа.
Це перехід.
А розуміння процесів, які відбуваються в мозку дитини, допомагає зберегти не лише контакт, а й стосунки.
Перехід за зображенням веде на мій профіль. Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка в розумінні підліткових змін — звертайтесь. Я з радістю допоможу зберегти зв’язок із вашою дитиною у непростий, але важливий період її дорослішання.
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Контакт — це взаємодія із середовищем і людьми у цьому середовищі для задоволення поточної потреби особистості. І людина має 5 способів контакту:
тілесний,
зоровий,
нюховий,
та інші.
Цикл контакту розподіляється за наступними етапами
Преконтакт – неусвідомлена потреба.
Контактування – наближення до об’єкта.
Фулл-контакт – повна взаємодія.
Асиміляція – відступ, засвоєння.
Правильний контакт потрібен людям для: А) для усвідомленої поведінки у ситуації — це контакт людини з її ясними відчуттями.
Як моє тіло, мій внутрішній світ, мої процеси, мої гештальти реагують на те, що відбувається?
Що в мене дожите, а що не прожите?
Контактуючи з навколишнім світом, ми ніби “струшуємо” внутрішній зміст перед «споживанням». Це струшування самого себе. і є першим етапом контакту із ясними відчуттями.
Б) після цього виникають певні емоції.
Тут важливий момент: емоції, які з’являються одразу – це, як правило, звичні емоції:
Емоції відреагування, які знайомі нам із звичайних ситуацій.
Або ж це травматичні емоції — ті, що приходять «на допомогу» людині, яка не зовсім розуміє, чого вона хоче або як поводитися. В такому випадку людина застрягає у стані невизначеності.
Тому для правильного проживання повного усвідомленого циклу контакту процесі дуже важливий час. Тому що для проживання емоцій людині потрібно достатньо часу. І кожна людина має індивідуально свій обсяг. Це потрібно, щоб через емоції сформувати розумовий процес. Щоб не просто подумати, а й трохи поміркувати, щось проаналізувати.
Для правильного проживання циклу контакту у нас є так звані феномени контакту, які допомагають нам через усвідомленість створювати новий досвід реалізації певних потреб. Наші потреби через усвідомленість можуть дійти тієї реалізації, яку насправді ми хотіли б мати.
Також, на кожному етапі присутні феномени контакту, які допомагають нам пройти:
зникнення контакту,
зриви циклу контакту,
збої у взаємодії з собою, з іншими, з реальністю.
Формування контакту
Ми прокинулися і вже потрапили в ситуацію. Ми тільки розплющили очі — і вже опинилися у тисячах ситуацій, які нам не потрібні. Потрібно або контактувати з ними, або вирішити, що ми з ними не контактувати мемо. І за звичкою ми намагаємося одразу щось ігнорувати, якнайшвидше проскочити. Коли стикаємося зі складнощами, куди ми йдемо? Швиденько – у думці. І починаємо щось робити.
Звідси й виникає багато спонтанних реакцій, у яких ми робимо безліч несвідомих вчинків — таких, за які нам важко відповідати, які важко регулювати, і які складно реалізувати відповідно до наших намірів.
Фази контакту
Перша фаза називається “нульова” – Це коли людина ще нічого не робить.
Тобто перший етап — фаза “0”. Це момент, коли потреба викликає певне тілесне переживання, але ще не до кінця ідентифіковано. Воно викликає імпульс, збудження та легку напругу. Часто ми можемо назвати це тривогою. Це дуже важлива частина, тому що саме тут з’являється енергія для формування потреби.
Ми щодня зустрічаємось із певними подіями.
На цій фазі виникають відчуття в тілі — це і є наша напруга, такий вимикач енергетичного потоку, щоб ми змогли щось реалізувати.
Друга фаза – «фаза загострення фігури». Після нульової фази настає те, що
ми починаємо придивлятися, прислухатися до себе, щоб зрозуміти, що з нами відбувається, чого ми хочемо, чого не хочемо, у чому наша поточна потреба, і як вона пов’язана з навколишньою реальністю. Це вже рівень сканування середовища.
Через усвідомлене досягнення ми починаємо реалізовувати почуття власної потреби. Це постійний процес накопичення енергії — зростання напруги, яке ми поки що не можемо проявити через саму напругу.
Тобто у нас є купа енергії, якій ми не надаємо значення. Але у будь-якому разі ми діємо з наших схем у голові, виходячи з наших внутрішніх «навичок».
Метафора: будь-який архітектор знає: намалювавши план будинку, його доведеться переробляти. Грунт може не підходити для будови, будівельні матеріали можуть мінятися у ціні, можуть бути бракованими, бажання господарів може мінятися — все це потребує періоду налаштування.
Так само й ми: нам потрібна адаптація внутрішнього світу, нашої потенції із зовнішнім світом — через поведінку, усвідомлення, творчість. Або через опір, якщо попередні три аспекти заблоковано або заморожено.
Наступні фази
Третя фаза – «перехід до дії».
Четверта фаза – «реалізація і рух» .
Ці два фази ділять між собою і простір, і час і зусилля. Тут ми можемо спіткнутися, втратити нагоду. Але саме правильна вмотивованість дає нам інтуїтивний імпульс рухатися до своїх бажань.
Далі починається переробка процесів -” процес метаболізму”. Ми осмислюємо, як переварюємо, що з нами сталося за всі попередні етапи:
з чого все почалося;
як розвивалося;
до чого призвело;
що зараз у мене;
що з цього мені важливо;
що ще потрібно доростити.
Ми ніби перебираємо свій внутрішній склад, щоб зрозуміти: наскільки задоволена потреба і що ми можемо взяти з собою в наступний етап, у новий кидок.
Тому що ми можемо втомитися, виснажитися, засмутитися. Нам потрібна пауза – але не відкат у нуль, а точка опори, нуль як трамплін для наступного руху.
5. Пята фаза – «асиміляція». Ця фаза може супроводжуватися поверненням до “нульового” стану, але вже з нової точки розвитку. “Я присідав 10 разів – тепер 20. Я стаю людиною, яка може 20 разів легко присісти. Мені потрібно це привласнити, зробити частиною себе, свого образу”.
Правила уповільнення контакту
І ось коли ми думаємо, що все вийшло і начебто ми повинні тепер завжди так поступати правильно, як в нас вже один раз вийшло, нас може спіткати розуміння чи, що ми не пам’ятаємо, як це в нас вийшло, чи все одно іде не так гладко, як нам би хотілося.
Ми провели якийсь період, було тяжко. Якісь навички з’явилися, але ми не навчилися ними керуватися. І тепер – або ми використовуємо це у своєму житті, і воно стає частиною нас, або чекаємо нового стресу, поки виявляться ці якості.
І якщо не завжди виходить це вдруге, треба ще раз, пройти у свій досвід, де ми це робили, та повільно й усвідомлено це зробити ще раз. тим більше ми вимагатимемо від себе, підганяючи батогом, тим більше буде опір.І іноді, коли нам здається, що ми все зіпсуємо, можливо, це для чогось потрібно. Щоб чогось навчитися. Бо, коли занадто багато безпеки, це позбавляє людину продуктивності. А коли дуже багато ризикованості — це може бути на межі небезпеки. Бажано розвиватися свідомо, щоб це було в контакті.
Інтуїція, володіючи своєю природою, не фіксує точок, якими ми проходимо. Вона веде нас до найкращого результату у моменті.
І тоді, щоб повторити щось, нам доводиться вчитися заново.
Метафора: якщо людині зав’язати очі та відвезуть у джунглі — вона у стресі?
Так.
Як він обиратиметься звідти?
Правильною відповіддю було б: якщо мене туди помістили, розв’язали очі, і залишили одного, я б намагався організувати безпеку собі в першу чергу, а не, хаотично стрибати, оглядатися. Потім тихо пробиратися, вивчаючи обстановку. Потім адаптуватися, поки не виникнуть знання, щоб почати рухатися сміливіше.
Навіщо привертати увагу всіх хижаків, коли я стрес? Адже все негативне іде на страх.
Добре що вдалося подолати страх, і ми піднялися від захоплення на яку висоту. Но тепер потрібно так само плавно спуститися на рівень енергії. Тому що постійно шукати кайфу неможливо.
Механізми захисту та опору
Опір – це те, що допомагає щось сховати, ц гора Захист – це як і де ти це сховав.
Опір – це гора.
Захист – це страж, який бігає і захищає навколо гори.
На цьому всьому шляху циклу контакту може зустрічатися Опір, і його не потрібно боятися, а навпаки, потрібно зупинитися, взяти увеличено скло та придивитися де нам потрібно приділити нашу увагу – що нам робити і як.
Як не чіплятись за травму. Де не потрібно все контролювати, бо якісь моменти ми не можемо контролювати, і нам треба навчитися довіряти. Тому що поки що в нас немає іншої навички, крім контролювати, і будь-яке місце, де є опір, викликатиме у нас недовіру. Наше завдання – не зруйнувати опір, а знайти йому ім’я.
“Я боюся втратити контроль”. “Я боюсь, що мене ненавидять”. Це вже ім’я. І тоді ми можемо з цим ім’ям щось робити – знайомитись.
Якщо ми швидко проскакуємо, ми не помічаємо. А якщо б вчасно зупинилися б, щоб знову переглянути щось важливе, то знайшли б нову поличку із знаннями про себе в своїй психіці.
Плюс, вивчивши контакт із собою, ми йІ інших можемо змінити, Якщо ми розуміємо, що призводить до нашого опору, то розуміємо і, що призводить до опору інших людей.
Опір завжди буде відповідати на запитання: “Чого я боюся?”. ВІн завжди буде щось під собою ховати від нас.
Приклади:
Приклад 1. Якщо одна людина прийшла до другої і каже, що хоче написати книгу, а інша людина почне говорити, як її писати, то перша послухає все спокійно та піде писати свою книгу.
Але якщо перша людина прийде і захоче, щоб друга щось зробила, наприклад, написала за неї цю книгу, і не поділися з другою людиною цією думкою, то коли друга людина почне ій розповідати, як написати книгу, в першої почне утворюватися опір, бо вона ж не сказала вслух насправді, чого хоче, що вже має свій план, нафантазувала у себе в голові щось.. І в результаті буде конфлікт.
Тут буде опір – страх людини щось сказати прямо, щоб не отримати відмову, а захист – образа на другу людину.
Якщо людина буде уникати прямого контакту із викладенням істинних своїх побажань іншим, то вона буде постійно ображатися на інших, думаючи, що іі ніхто не розуміє і не підтримує.
Приклад 2.Якщо людина боїться літати, та каже, що весь час після перельоту довго не може прийти у себе та хворіє, але при цьому нічого не робить, то опором буде страх літати, а її хвороби після перельотів будут захистом.
Якщо людина буде змушувати себе літати без розуміння, що з нею відбувається і пропрацювання цих процесів із психологом, то її тіло болітиме, щоб захищатися.
Є таке припущення, що поки жертва не програє, вона постійно гратиме в жертву.І всі зусилля тоді будуть спрямовані на боротьбу із цими механізмами.
Рівні циклу контакту
Є 3 рівні циклу контакту:
Рівень кліше (фальшивих стосунків)
Ми живемо на автоматі: «Привіт, як справи?», не чекаючи справжньої відповіді. Все, чого ми хочемо, щоб нас помітили. І на цьому контакт закінчується. Терапевтичне завдання показати клієнту безглуздість таких ритуалів, де немає справжньої взаємодії. Якщо людина на запитання “Як справи?” відповідає “Нормально” – він не в контакті.
Рівень масок
Це коли нам простіше погодитись, ніж сперечатися. Нам казали: «Не сперечайся», «Дорослим видніше» — і ми довіряли. У дитинстві немає часу все перевіряти, ми просто вбираємо. Так формуються інтроекти, які заважають нам зустрічатися із собою та зі світом.
Ми граємо звичну роль: жертва, душа-компанії, герой – щоб сховатись за образом та відчувати безпеку. У терапії завдання – допомогти клієнту розглянути свою маску, розглянути себе через опір. Доки людина не пред’являє свої маски, вона не бачить ні себе, ні іншого.
3. Рівень внутрішньої напруги Коли клієнт починає стикатися з порожнечею, безпорадністю, глухим кутом, важливо сповільнитися. Якщо ми поспішаємо – клієнт може вибухнути, використовувати травматичний досвід, або навпаки – провалитися у відчай. А насправді це ключова точка: побачити, що заважає реалізувати потреби. Тільки розібравши всі шари – можна дістатись до справжнього себе. Контакт починається із самого себе. Це важко та страшно, проте, коли стаєш сам собі «своїм», то вже нічого не страшно. Є ти. Є твої бажання та твої можливості. Це і є цілісність.
Злиття
Ми зливаємося зо всім, та зл всіма. Даже, коли ми готуємо щось на сковороді, ми зливаємося з нею, щоб все вийшло вкусно. Коли ми дивимося захоплююче кіно, ми зливаємося. Це нормально. Злиття потрібне, але тільки як початок.
Наприклад, діти зливаються з батьками зі страху, щоб бути у безпеці. Вони вбирають погляди, поведінку, реакцію, бо до певного віку немає критичного мислення, і діти «ковтають» чужі установки без осмислення. Це необхідно для виживання. Без злиття було б неможливе:
виживати;
вчитися;
любити.
Злиття створює почуття “ми”. Не “по-моєму” і не “по-твоєму”, а “по-нашому”. Але важливо вміти виходити зі злиття, коли воно починає «висмоктувати» сили. Як це зрозуміти та зробити? Задати собі питання:
У чому зараз моя потреба?
Чи відчуваю я своє тіло? Хто я зараз?
Хто я зараз?
Що я зараз роблю — чи це важливо для мене?
Ці питання допомагають не перервати контакт, а вийти зі злиття та перейти на інший рівень.
Злиття – Важливе, але воно схоже на наркотик. У злитті ми уникаємо відповідальності. Зливаючись із почуттями, з людиною, із процесом — у нас з’являється відмазка: «Я ж працював», «Я ж боявся», «Я соромлюсь». Але ці відмазки не працюють.
Взаємодія
Взаємодія допомагає вижити, вчитися, розуміти світ. Діти, до певного віку являються батьківськими інтроектами. Вони кажуть: “Переходь на зелений”, “Не суй пальці в розетку”, “Скажи спасибі” – і ми це засвоюємо. Інтроекти формують нашу особистість, вчать бути людьми, вчать любові до книг, правди, поваги.
Але настає момент, коли інтроекти стануть неактуальними, заважають розвитку та досягненню цілей. І тоді варто запитати: коли інтроекція стає шкідливою?
По-перше, інтроекція стає шкідливою, коли вона не усвідомлюється людиною, і вона просто не помічає, що діє по чужій установці. Є внутрішнє переконання і людина по ньому формує свою поведінку, навіть не замислюючись, чому вона так поводиться, що за цим стоїть, який справжній внутрішній поклик. Вона просто робить і все.
Іноді вона робить щось шкідливе для себе – і не розуміє, навіщо, якщо результат – «фіговий».
Інтроекти можуть суперечити нашим власним почуттям та потребам. Вони блокують автентичність, пригнічують бажання, заважають бути у контакті із собою.
Приклади:
Приклад 1. Є установка: «Хороші дівчата не зляться». Ми пригнічуємо гнів, не ставимо
кордонів, і це може піти в психосоматику. Або коли людина виснажена, вона не має ресурсу, але вона не вміє відмовляти. Тут діє інтроект: «Потрібно завжди допомагати іншим». Вона живе як рятівник, а сама нещасний.
Приклад 2. Також, є інтроекти у вигляді внутрішнього критика – внутрішнього батька, судді.
Він каже: Ти недостатньо хороший, Це не для тебе. Ми забороняємо собі діяти, домагатися, пробувати.
Просто заведено.Така інтроекція може тати капканом заборон. Людина залишається на ненависній роботі. Хоча зрозуміла це лише в 35, бо раніше все йшло за інерцією: інститут, спеціальність, професія.
У терапії говориться: інтроекція стає опором, коли вона перероблена. Вона заважає контакту, пригнічує спонтанність, формує хибне “я”. Людина перестає бути собою, не досягає цілей, не відчуває свободи.
Як розпізнати інтроект у клієнта?
За мовою повинності: «Я мушу», «Я зобов’язаний», «Так правильно», «Так прийнято». Це сигнали, що людина живе за чужими настановами, не переосмисливши їх. Це автоматична поведінка без вибору.
Психолог може запропонувати клієнту замінити «Я мушу» на «Я хочу» або «Я вибираю». І тоді клієнт відчує: чи справді він це хоче, чи це йому нав’язано? «Я маю ходити до мами щонеділі» — це одна. А «Я вибираю ходити до мами щонеділі» — зовсім інша. Може виявитися, що він цього взагалі не хоче.
Психолог не прибирає інтроекти — він допомагає їх клієнту побачити, усвідомити, розпізнати. А далі людина вирішує сама: залишити, прибрати чи змінити. Завдання психолога – допомогти відрізнити своє від чужого.
Приклад
Жінка бачить чоловіка, відчуває імпульс, симпатію, бажання підійти. Вона хвилюється, у неї трепет. Але включається інтроект: «Жінка має знайомитися першою». Мама говорила, папа, хтось. І контакт не розпочинається. Потреба не реалізована.Вона засуджує себе, соромиться себе, і все закінчується самотністю та смутком. Інтроект залишився нерозпізнаним.
Терапевт допомагає виявити це чуже правило. Запитання: хто взагалі сказав, що жінка не може знайомитися першою? Скільки років ти так думаєш? Звідки це?
Важливо усвідомити потребу, відчути імпульс. А потім експериментально спробувати порушити це правило. Так працює терапія: ми помічаємо інтроекти, ставимо їх під сумнів, вчимося вибирати себе.
Як казав відомий психолог Фредерік Перлз: “інтроект – це як їжа, яку тобі поклали до рота. Але тобі вирішувати пережовувати чи її чи виплюнути”. Не буває добрих чи поганих інтроектів. Буває те, з чим я готовий жити. Або те, що я не готовий відповідати тому що це не моє.
Завдання терапевта допомогти відрізнити одне від одного. Я хочу бути з цією людиною — чи винна? Я маю піти — чи я цього хочу?
Є люди, які вірять в установку: «Б’є, значить, любить». Для них це звична модель, з якою їм комфортно. Вони отримують вторинний зиск: вони вміють конфліктувати, отримувати увагу. Це їхній вибір — не наш. Але ж вибір.
Що ще відбувається при виході зі злиття?
Дуже часто, коли людина виходить із злиття, один із партнерів відчуває провину, а інший – образу. Це частина процесу. Злиття – безпечне і звичне. Вихід з нього вимагає роботи, болю, усвідомлення та переходу до цілісності.
Відновлення рівноваги, форма контакту та пастка залежності
Злиття в терапії – це спосіб увійти в контакт через повне проникнення в переживання іншого. Терапевт може свідомо зливатися з клієнтом, щоб краще зрозуміти його історію, відчути, що він проживає. Це абсолютно нормально і навіть необхідно для довіри та емпатії.
Але терапія буде ефективною лише тоді, коли фахівець усвідомлює момент злиття та зберігає свою інакшість. Він залишається у ролі терапевта, а чи не стає тією роллю, яку клієнт несвідомо йому пропонує.
Два типи конфлюенції (злиття)
Міжособистісне злиття — це коли втрачається межа між «я» та «ти».
Людина не помічає, де закінчується вона, а де починається інший. Вона живе як єдиний організм із партнером, сім’єю чи групою. У її промові звучить: «ми вирішили», «нам не подобається», «ми не їмо солодке». Вона не може приймати рішення без схвалення іншого.
Люди, схильні до міжособового злиття, часто сподіваються, що інші самі зрозуміють їхні потреби – «Якщо любить, сам здогадається». Вони не озвучують своїх бажань, живуть очікуваннями, що інший вгадає. Наприклад:
Жінка їде із чоловіком у відпустку, не замислюючись, чого хоче сама. Підліток вступає до вишу, який обрали батьки, і каже: «Це наше сімейне рішення». Начебто про любов, але насправді втрата автономії та емоційна залежність. Всередині – напруга та аутоагресія.
Контакт стає фальшивим, бо людина жертвує собою заради відносин.
Внутрішньоособистісне злиття — це коли людина не розрізняє свої внутрішні
процеси і зливається зі своїм болем страхами, можливостями, зі своїми внутрішніми почуттями, бо так легше, ніж злитися з людиною. У неї «каша» із почуттів, думок, відчуттів. Вона не може сказати: мені тривожно або мені сумно тому, що не розрізняє. Вона може їсти від смутку, думати, що сердиться, а насправді боїться. Тіло сигналізує, але не може розшифрувати ці сигнали.
Цей стан хронічний розгубленості, залежності від зовнішньої оцінки і нездатності до усвідомленого контакту з собою та з іншими.
Поглинання – активне злиття
Якщо міжособистісне злиття – це пасивне розчинення, то поглинання – Його активний варіант. Людина вирішує за іншого, не відокремлюючи його від себе. Вона каже: “Я знаю, що ти відчуваєш”, «Я ж тобі намагаюся вгодити, чому ти не радієш?», “Ми з тобою одне ціле”.
Поглинаючий – активний, підлаштовується – пасивний. Але в результаті обидва “пожирають” один одного. Жоден не існує окремо.
Емоції в циклі контакту
Емоції — це один із ключових індикаторів того, на якій фазі циклу контакту перебуває людина. Вони є водночас внутрішнім сигналом і інструментом взаємодії з середовищем.
Пре-контакт
Хвилювання (неспокій): легке збудження без чіткого напрямку.
Страждання: наростаюче, але ще не оформлене збудження, що переживається як болісна напруга.
Тривога: збудження вже має напрям — втекти, зникнути, сховатися. Але зосереджене всередині, а не назовні.
Подразнення: з’являється зовнішній об’єкт, на який хочеться вплинути — змінити або позбутися його.
Контактування
Страх: рух зупинено. Є внутрішній конфлікт між бажанням та забороною (наприклад, боюсь осуду, але хочу схвалення).
Злість: рух до об’єкта — бажання отримати або знищити. Варто розрізнити: чому я хочу знищити — бо це загроза чи бо не отримую бажаного?
Повний контакт
Зневага: я зупиняю себе, обесцінюючи об’єкт, щоб не входити в контакт.
Сором’язливість: я вже майже в контакті, але зупиняюся, завмираю.
Цікавість: виникає інтерес, бажання наблизитись.
Жадання: сильне прагнення володіти об’єктом.
Лють: агресивний імпульс на знищення (часткове або повне).
Жах: як ніби об’єкт сам рухається до мене, і я не можу уникнути контакту.
Задоволення, біль, подив, захоплення.
Нудьга: я стримую злість, щоб не розірвати контакт.
Вихід із контакту
Полегшення: контакт завершився, бо його ціллю було позбутися чогось.
Огида: результат контакту не влаштовує. Потрібно відкинути, «вивести» те, що було отримано.
Горе: втрата об’єкта контакту. Енергія з циклу «обвалюється» на клієнта.
Досада: результат дії сприймається як невдача.
Радість: відчуття ресурсу для наступних дій, бажання ділитися.
Сором: надто сильне розчарування в результаті. Рух енергії всередину.
Пост-контакт
Провина: цикл завершився невдало. З’являється самозвинувачення.
Образа: бажання звинуватити іншого.
Заздрість: прагнення мати те, що належить іншому, але рух до об’єкта заблокований.
Вдячність: надлишок енергії повертається партнеру по контакту.
Гордість: задоволення трансформується у самооцінку.
Сум: здатність відпустити досвід, рухатися далі.
Печаль: залишкове збудження вивільняється через сльози.
Іноді клієнту буває достатньо разом із спеціалістом побачити свої дитячі дезадаптовні схеми копінг – поведінки, та захсні механізми, які працюювали у дитинстві, щоб людина вижила, проте, використовуютья і сьогодні, бо так працює система.
Проте, вони не те, що не допомагають, а, навпаки, можутьлюдину утримувати в злитті за рахунок такої о сих пір інфалітизації та небажання піти в свій страх, де темно і страшно, проте потім завжди з шансом на побудову кращого життя . Знайшовши преривання циклу контакту юдина вже стає більш усвідомленою і може відокремлюватся від свого обєкта злиття.
Ви завжди можете не заходити у терапію, проте отримати консуьтацію у спеціалістів Психологічного Простору і вже ирішувати, що з нею робити.
Проте, ви хоча б будете мати змогу трішечки більше наблизитися до здорового контакту із здоровим себе!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Почуття провини в психології вважають соціальним регулятором, який формує нашу відповідальність, поведінку та навіть самооцінку. Проте, так буває на жаль, не завжди. “Провина від смерті страшніша” — це прислів’я точно передає суть однієї з найпотужніших людських емоцій.
Є два людські почуття, які роблять із людини справжню людину. Це сором і провина.
Ці почуття необхідні для вирішення важливих питань: “Як я можу жити?” та “Ким я хочу бути?”. Якщо людина незріла, то вона буде уникати цих почуттів. І це може призвести до їх трансформації та повернення у різних деструктивних формах
У своєму житті людина, можливо, найбільше страждає від почуття провини, навіть більше, ніж від сорому.
Типи та форми почуття провини
Здорове почуття провини – це повідомлення про неправильний вчинок та сигнал для перегляду життєвих виборів. Вона може стати підставою для дослідження в психотерапевтичній роботі з клієнтом, вказуючи, де клієнту потрібна підтримка.
Екзистенціальна (онтологічна) провина. Це відчуття виникає через відсутність реалізації власного потенціалу, екзистенційні психічні травми, невдачі на шляху самореалізації, або проживання “не свого” життя.
Також, екзистенційна провина, це вина за злочин проти самого себе, і вона не обмежується лише порушенням заборон і норм. За Р. Меєм, онтологічна провина може бути пов’язана з розділенням з природою та нездатністю точно розуміти світ інших людей.
Така провина є універсальною для всіх людей, оскільки ніхто не може повністю реалізувати свій потенціал, ми розділені з природою, а наші стосунки з іншими людьми спотворені нашим власним сприйняттям.
Приклади з практики
Приклад 1
Одна моя 25 річна клієнтка, мала стабільну роботу в сфері продажу весільних суконь.
Проте завжди мріяла працювати із б’юті сферою, в якій в неї був, до речі, дуже потужний потенціал. А її вибір більш “практичної” сфери продажів сформувався під тиском батьків.
З роками вона почала відчувати зростаюче розачарування та відсутність задоволення від своєї роботи. Вона стала робити все частіше помилки, та не хоче вставати зранку на роботу, в той час, що лягла вона дуже пізно.
Це почуття розчарування переросло в екзистенціальну провину – провину за нереалізацію свого потенціалу.
В ході терапії вона зрозуміла, що живе “не своїм життям”, проживаючи дні, які не приносять їй справжнього задоволення або відчуття здійснення.
Приклад 2
Друга моя 23 річна клієнтка витратила майже більше 3-х років, щоб зрозуміти, що її незадоволеність собою та нерозуміння, що взагалі вона хоче була сформована під впливом партнера.
Кожного разу, коли клієнтка начебто знаходила стежку до розуміння своїх бажань, іі партнер перебивав це словами, що вона повинна займатися з з ним іншою справою, бо тільки це приносить “реальні” гроші в наш час.
Провина, як внутрішній конфлікт
Відчуття внутрішнього конфлікту та розчарування є прикладом того, як екзистенційна провина може глибоко впливати на життя людини. Це не просто емоції — це стан, який визначає наші рішення, поведінку та здатність адаптуватися в соціальному середовищі.
Відомо, що почуття провини може мати негативний вплив на психоемоційне здоров’я людини, знижуючи її соціальну адаптивність і загальне самопочуття.
Особливо руйнівними є дві форми деструктивної провини. Вони не дозволяють особистості зростати, бути відкритою, сміливою й автентичною. Ціі форми мають різну природу.
Перша —ірраціональна провина — часто пов’язана з глибоко емоційними, але суб’єктивно сприйнятими переживаннями. В її основі лежить страх бути неприйнятим, відкинутим. Такий стан може провокувати ірраціональну потребу в любові, що не базується на реальному контакті, а є радше компенсаторною реакцією на внутрішню тривогу.
Друга форма — раціоналізована провина — проявляється тоді, коли людина логічно пояснює свою непричетність до ситуації, перекладаючи відповідальність на інших. Здавалося б, це захисна стратегія, що дає контроль, однак вона також є деструктивною, оскільки не сприяє внутрішньому зціленню, а лише зміцнює захисні механізми.
У цьому контексті фрази на кшталт “я — святіший за інших”, що звучать як самовиправдання, можуть свідчити про нарцистичні риси особистості. Це уже не про контакт із собою чи з іншими, і точно не про щире переживання почуттів.
Невротична та справжня провина
Виділяють ще невротичну та справжню провину:
невротична провина виникає, коли людина думає про порушення суспільних заборон або реально їх порушує;
справжня провина з’являється, коли людина порушує власні норми та цінності. Шляхом позбавлення від неї є процес каяття та спокути.
Провина, як відповідальність перед власним буттям
За М. Бубером, провина є наслідком «прийняття відповідальності перед власним ставленням до свого буття». Екзистенціальні психологи вважають, що провина частково замінює собою поняття відповідальності, де винуватий (= дорівнює) відповідальний.
Важливо розрізняти провину та відповідальність, яка означає визнання себе причиною чогось та, можливо, усунення негативних наслідків своїх дій. Відповідальність пов’язана з активністю, а провина – з відчуттям безсилля та відмовою від дій.
Погляди на провину у теорії відчуттів
Деякі автори, аналізуючи провину з позицій теорії навчання, пов’язують її зі страхом покарання.
Страх втратити любов батьків часто призводить до переживання провини. Люди, схильні до відчуття провини, часто виростають в оточенні, значною мірою орієнтованому на моральні норми.
Соціальні та психологічні аспекти переживання провини
Згідно з дослідженнями Е.В. Белінського, люди часто приховують своє переживання провини, вважаючи, що інші роблять те саме, що лише посилює відчуження від оточення.
Провина може призвести до відчуження, ізоляції, ворожого ставлення до інших, як способу маскування болісних переживань. Вона часто асоціюється з відчуттям неправоти та поганості, є конфліктом з совістю, реакцією на поведінку, яку людина вважає неправильною.
Цікавим є гендерне розподілення відношення до провини: жінки частіше відчувають провину щодо матері та дітей, а чоловіки – перед Богом та батьком.
Моделі провини, що формуються в дитинстві
У процесі дорослішання та виховання в сім’ї дитина засвоює певні моделі ставлення до провини, які згодом визначають її реакції у дорослому житті. Часто ці моделі є адаптивними механізмами виживання, а не результатом усвідомленого вибору.
1. Відмова у прощенні та забутті
Коли дорослі не дають дитині шансу бути прощеною, формується відчуття незворотності провини. Згодом це переростає в глибоке переконання, що за помилки не прощають, навіть якщо вони випадкові або незначні.
2. Покарання за “заборонені” фантазії
Часто дитині забороняють уявляти чи фантазувати на теми, що не вписуються в рамки “дозволеного”. Проте такі фантазії — це основа розвитку просторового та креативного мислення. Заборона на них формує відчуття провини за власну уяву й забороняє внутрішню свободу.
Психологічна суть: замість осуду, важливо бути поруч із дитиною в її фантазіях — підтримувати, пояснювати, ставати безпечною опорою.
3. Звинувачення без пояснення
Коли дитину звинувачують без чітких причин чи пояснень, формується відчуття постійної провини «просто за сам факт існування». У таких умовах складно розрізняти межу між правильним і неправильним, і виникає хронічне відчуття небезпеки бути «не таким».
4. Очікування морального проступку
Якщо дитину постійно попрікають, дорікають, очікують від неї “помилки”, то формується установка: що б ти не зробив — ти винен. Відсутність віри у можливість змін, підтримки чи другого шансу від близьких людей веде до глибокої внутрішньої пасивності та опору власному зростанню.
Метафора: така доросла людина схожа на слона, якого з дитинства тримали на ланцюгу — коли він виростає, навіть тонка нитка сприймається як нездоланне обмеження.
5. Постійна загроза покарання
Цей патерн має дві форми:
Очікування покарання. Дитина живе в атмосфері постійного осуду: їй дають зрозуміти, що вона постійно робить щось “не так”. В результаті формується невпевненість у власних діях і втрата критерію «правильно/неправильно».
Праведний гнів дорослого. Часто агресія дорослих є не відповіддю на поведінку дитини, а реакцією на їхню власну фрустрацію. Проте саме в цьому віці — до 6 років — у дитини активно формуються лідерські якості, і замість покарання їй потрібна підтримка в розвитку самостійності.
Поведінка клієнта, що може свідчити про наявність почуття провини
Почуття провини не завжди є усвідомленим. Часто людина не може чітко його розпізнати або назвати, однак про його наявність можна припустити, аналізуючи поведінкові патерни та типові ситуації, які вона відтворює у своєму житті.
Уникнення прямого переживання провини проявляється в різних формах, зокрема:
1. Хронічне виправдання або перекладання провини
Клієнти можуть постійно пояснювати свої дії фразами на кшталт: «Я зробив це, бо…» або «Я не міг вчинити інакше, тому що…». Часто ці виправдання не є щирим самоусвідомленням, а радше способом зняти із себе відповідальність або уникнути внутрішнього осуду. У деяких випадках це супроводжується звинуваченням інших: «Це не моя провина, це через нього / неї…».
2. Раціоналізація через зовнішні обставини
Типовим є переконання: «У цих умовах по-іншому вчинити було неможливо». Клієнт виправдовує себе через вплив зовнішніх обставин або особливості інших людей, тим самим уникаючи контакту з внутрішнім переживанням провини.
3. Придушення невдоволення чи злості
Люди з глибоко вкоріненим почуттям провини часто бояться проявляти обурення, критику чи навіть легке невдоволення. Вони уникають конфліктів, навіть коли їхні кордони порушують, аби не виглядати «поганими» чи «невдячними».
4. Надмірна допомога іншим на шкоду собі
Такі клієнти часто віддають свій час, ресурси й увагу іншим, ігноруючи власні потреби. В основі цього — не лише альтруїзм, а глибоке бажання «спокутувати» провину, доводячи свою цінність через жертву.
5. Несвідомий пошук покарання
Деякі люди підсвідомо обирають ситуації, які можуть бути болісними або травматичними — стосунки, що принижують, роботу, яка виснажує, або середовище, що пригнічує. Це — спосіб зменшити внутрішню напругу, отримавши покарання, якого (на їх думку) вони «заслуговують».
6. Самопокарання і потреба у “відпущенні вини”
У деяких випадках прояви самопокарання — через фізичне або емоційне виснаження, самообмеження, постійну самокритику — є способом впоратися з глибинною виною. Така поведінка часто супроводжується потребою у прощенні, визнанні чи відпущенні провини, навіть якщо це не артикульовано вголос.
Ключова ідея: моральна система таких клієнтів часто фокусується не на цінностях і виборі, а на уникненні покарання. Це утримує людину у стані пасивної оборони замість активного розвитку.
Основні етапи роботи з почуттям провини
Перед початком терапевтичної роботи з провиною, звинувачений індивід повинен визнати, що завдав шкоди іншій людині, тобто визнати свою відповідальність за поведінку.
Однак, уникнення переживання провини – це складне завдання через різноманітність способів уникнення відшкодування: осмислення завданої шкоди, прийняття особистої відповідальності, зусилля з виправлення ситуації та прохання про прощення.
Якщо у людини виникає страждання як ірраціональна частина процесу, воно частково іскупає провину. Проте не всю провину можна іскупити.
Важливо визначити, наскільки людина важлива і потрібна, та чому вона потрібна, адже можна зробити лише те, до чого готовий. Якщо дії викликають дисонанс, це може бути через заміну істинних переживань і невдоволення чимось іншим, наприклад, страхом змін у житті.
Ми говоримо про серйозні речі, такі як залежність, страшна травма, але якщо на підсвідомому рівні у людини більше “плюшек”, ніж у ідеальному образі, то вона не буде прагнути до змін. Людині легше переживати провину перед роботою і сім’єю, ніж перед собою. Робота з ірраціональною частиною вини є суттю роботи з виною.
Р. Поттер-Эфрон (2002) описує ірраціональну провину як “липке” переживання, яке може повертатися. Нерозв’язана проблема вини часто є причиною дострокового завершення терапії. Терапевт, який працює з винуватим клієнтом, повинен вчитися терпінню та вірі у прогрес.
Послідовність дій у терапевтичній роботі з почуттям провини
При роботі з провиною потрібно дотримуватися наступних еапів роботи:
Ідентифікація провини, як життєвої проблеми
Розділення раціональної та ірраціональної провини
Фокусування на раціональних компонентах вини
Фокусування на ірраціональних компонентах провини
Основні напрямки терапії почуття провини
Основними напрямкамит ерапії вини наступні пункти етапи:
Допомога у розмежуванні раціональної та ірраціональної провини.
Пошук послань, які формують ірраціональну провину у сім’ї.
Пов’язування провини зі страхом покарання.
Заохочення ініціативи та турботи про себе.
Допомога у дослідженні та розвитку позитивної системи цінностей.
Перевірка переживання провини, як сигналу для перевірки поточних життєвих виборів.
Дослідження способів уникнення раціональної провини.
Перетворення визнання провини в план дій.
Почуття провини в терапевтичних відносинах
Провина може бути характерною не тільки для клієнтів, а й для терапевтів. Розглянемо провину терапевта в контексті тріангуляції, описаної Карпманом у моделі “Тиран-Жертва-Рятівник”:
1. Триангуляція в ситуації співзалежності
Це може бути характерним, наприклад, для ситуації співзалежності, коли клієнт знаходиться в ролі “жертви“, а його партнер – “тиран“.
Терапевт, маючи схожі з клієнтом інтроекти, які блокують реалізацію агресії, може прийняти роль “рятівника“. В такому разі вина може мігрувати у терапевтичних відносинах між клієнтом та терапевтом.
2. Динаміка провини у терапевтичних вдноснах
Спочатку клієнт скаржиться та просить допомоги, але продовжуючи бездіяльність, може висловлювати невдоволення щодо ефективності терапії.
Терапевт може почувати себе винним за ненадання достатньої допомоги або навіть прийняти роль “тирана“, починаючи обвинувачувати клієнта за недостатні зусилля.
Клієнт може відчувати страх та замішання та відмовлятися від терапії, змушуючи терапевта відчувати вину.
3. Виходи із триангуляції
Вихід з такої ситуації може бути у чесному визнанні терапевтом свого бессилия слідувати первинному запиту та прийнятті клієнтом відповідальності за спільний пошук інших форм співпраці з терапевтом.
Таким чином, почуття провини можна розглядати в різних контекстах, обираючи відповідну в кожному випадку терапевтичну стратегію.
Можливо, в кожній конкретній ситуації потенційно містяться всі аспекти цієї теми. Який з них стане фігурою терапевтичної сесії в той чи інший момент передбачити складно.
Це буде залежати від особливостей ситуації, клієнта і чутливості терапевта до цих аспектів.
Звертайтеся, будь ласка, до мене, чи до інших спеціалістів “Простору Психологів” і отримуйте професіональну підтримку на шляху до подолання цього почуття та покращання свого життя!
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся просто зараз!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Межовий розлад особистості, скорочено (МРО) – це складний психічний розлад, що характеризується нестабільністю емоцій, самосприйняття та відносин з оточуючими.
Люди з МРО часто відчувають:
Надмірну емоційну чутливість
Страх бути покинутими
Імпульсивна поведінка
Чергування ідеалізації та знецінення інших
Складнощі з формуванням стабільної ідентичності
Межові особи живуть у постійному внутрішньому конфлікті, розриваючись між бажанням близькості та страхом бути відкинутими.
Як формується особа людини, яка має межовий розлад особистості?
Моя основна гіпотеза така: межовий розлад особистості — це адаптаційна (захисна) стратегія, яка допомогла дитині вижити в емоційно-небезпечному середовищі.
Коли маленька дитина стикається з емоційною нестабільністю, насильством, непослідовною поведінкою батьків або почуттям покинутості, вона інстинктивно розробляє захисні механізми:
Розщеплення (поділ людей на «хороших» та «поганих»)
Дисоціація (відключення свідомості від травмуючого досвіду)
Заперечення (ігнорування реальності, щоб зберегти надію)
Ці механізми, корисні у дитинстві, стають перешкодою у дорослому житті, заважаючи людині формувати стабільні відносини та відчувати власну цінність
Основні симптоми людини, яка має межовий розлад особистості
1. Проблеми з ідентичністю
Люди з МРО не мають чіткого уявлення про те, хто вони такі. Їхня особистість може змінюватися залежно від оточення, настрою та поточних відносин.
2. Емоційна нестабільність
Різкі перепади настрою можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин. Людина може відчувати ейфорію, а потім раптово впасти у відчай чи гнів.
3. Страх занедбаності
Навіть незначні події (затримка відповіді повідомлення, зміна тону співрозмовника) можуть викликати в людини страх бути відкинутим чи покинутим.
4. Імпульсивна та саморуйнівна поведінка
Люди з МРО часто
Здійснюють імпульсивні вчинки (азартні ігри, переїдання, безрозсудне водіння, незахищений секс)
Схильні до самоушкоджень та суїцидальним думкам
Випробовують почуття внутрішньої порожнечі
5. Деструктивні відносини
Відносини людей з МРО часто нагадують емоційна гойдалка — від ідеалізації партнера до повного знецінення.
Типи межових осіб
Залежний тип
Страх самотності та розлуки
Постійний пошук опори у партнері
Почуття провини за власні бажання
Проблеми з прийняттям самостійних рішень
Приклад: дитина боялася розлучатися з матір’ю і відчувала провину за бажання бути незалежною Пізніше вона вступила у залежні відносини, щоб не відчувати самотності.
Уникаючий тип
Страх близькості
Придушення емоцій
Відчуття відчуження та ізоляції
Розрив відносин при найменшому натяку на вразливість
Приклад: дитина була позбавлена материнської турботи і вирішила, що кохання можна «заслужити».
Дилема межової особистості: кохання проти самозбереження
Сутність проблеми в тому, що люди з межовою особистістю прагнуть любові, але водночас бояться її.
У дитинстві вони засвоїли, що близькість небезпечна, а кохання може обернутися поглинанням чи зрадою. У дорослому житті вони несвідомо відтворюють дитячі травми вибираючи токсичні відносини або уникаючи емоційної прихильності.
Лікування межового розладу особистості
На даний момент МРО невиліковний, проте, при правильній терапії можна значно покращити якість життя.
1. Психотерапія
Діалектична поведінкова терапія (DBT)
Розвиток емоційного регулювання
Навчання навичкам усвідомленості
Управління деструктивною поведінкою
Схемотерапія
Виявлення глибинних травм
Переробка деструктивних установок
Формування здорового сприйняття себе
Когнітивно-поведінкова терапія (CBT)
Зміна негативних переконань
Управління тривогою та депресією
Формування нових стратегій поведінки
2. Медикаментозне лікування
Немає специфічних препаратів для лікування МРО, але лікарі можуть призначати:
Антидепресанти – для стабілізації настрою
Антипсихотики – при вираженій дисоціації
Стабілізатори настрою – при імпульсивності
3. Самодопомога при мережовий розлад особистості
Розвиток свідомості (медитації, ведення щоденника)
Фізична активність (спорт допомагає регулювати емоції)
Спілкування з підтримуючими людьми
Вивчення техніки саморегуляції (глибоке дихання, заземлення)
Історія межової особи: як формується межовий розлад особистості?
Розуміння межового розладу особистості (МРО) неможливо без вивчення ранніх стадій розвитку. Згідно з дослідженнями Маргарет Малер (Mahler, Pine & Bergman, 1975), дитяча психіка проходить кілька важливих етапів, які формують здатність до самостійності, стабільного самосприйняття та здорових відносин з оточуючими.
Однак, якщо на цих етапах виникають порушення, дитина може сформувати межову особу – не як патологію, а як адаптаційний механізм до складних умов виховання.
Нормальні стадії розвитку немовля
З моменту народження немовля не усвідомлює себе як окрему особистість, симбіотичний зв’язок з матір’ю повністю залежить від неї. Поступово її психіка проходить кілька ключових етапів:
Фаза симбіозу (0-5 місяців) – дитина відчуває себе єдиним цілим із матір’ю, довіряючи їй у задоволенні своїх потреб.
Фаза диференціації (5-9 місяців) – дитина починає усвідомлювати, що мати – окрема людина, але все ще сприймає її як джерело безпеки.
Фаза практики (9-15 місяців) – дитина вчиться рухатися та досліджувати світ, відчуваючи підтримку матері.
Криза воз’єднання (15–24 місяці) – важливий етап, коли дитина усвідомлює свою окремість і водночас боїться втратити контакт із матір’ю.
Фаза індивідуалізації (2-4 роки) – дитина вчиться сприймати себе як окрему особу, здатну на незалежність, але зберігає емоційний зв’язок із батьками.
Якщо все йде правильно, дитина набуває базову довіру до світу, стабільне почуття «Я» та здатність до автономії.
Якщо виникають проблеми, формується прикордонна особистість, не здатна до стійкого самосприйняття та здорових уподобань.
Рання історія межових осіб
Дослідження показують, що дитячі травми, порушення прихильності та дефіцит батьківського кохання призводять до формування межового мислення.
Три типові сценарії дитинства при межовий розлад особистості
1. Розлука з матір’ю до 3 років
Дитина відчуває гостре почуття покинутості. Це може статися через:
Переміщення до дитячого будинку або прийомної сім’ї
Довгої розлуки з матір’ю (наприклад, через хворобу або відрядження)
Пасивностість чи відсутностість мами (як фізична, так і емоційна)
Наслідки у дорослому віці
Страх занедбаності
Підвищена чутливість до найменшого відкидання
Постійний пошук схвалення та підтримки
Приклад: дитина відчувала себе покинутою, тому у дорослому віці боялася будувати близькі стосунки, щоб не відчути повторної зради
2. Холодна, емоційно недоступна мати
Мати виконувала батьківські обов’язки, але була емоційно відстороненою. Батько часто був алкоголіком, трудоголіком чи просто пасивним
Наслідки у дорослому віці
Страх бути проігнорованим
Почуття невидимості та непотрібності
Невпевненість у тому, що хтось може любити безумовно
Приклад: клієнти цього типу часто поводяться так, ніби хочуть, щоб їх не помічали. Вони можуть носити непомітний одяг, говорити тихо та уникати уваги. При цьому глибоко всередині вони прагнуть турботи та прийняття.
3. Гіперопіка та мати, що перешкоджає дорослішанню
Мати контролювала дитину, пригнічувала її самостійність і вимагала, щоб він залишався маленьким поруч з нею.
Наслідки у дорослому віці
Страх бути поглиненим у відносинах
Відчуття задушеної свободи
Труднощі з прийняттям рішень та відокремленням від батьківської фігури
Приклад: дитина не могла віддалитися від матері, навіть будучи дорослою Вона відчувала провину, коли намагалася збудувати своє життя.
Як ці сценарії формують межовий розлад особистості?
Клієнти з першою історією бояться бути покинутими і стають надмірно залежними у стосунках Клієнти з другою історією бояться бути прогнозованими. Але несвідомо провокують таку реакцію Клієнти з третьою історією бояться втрати ідентичності, уникаючи близькості
Кожен із цих патернів закладає основу для формування прикордонних механізмів захисту, таких як:
Розщеплення – чорно-біле мислення (люди або ідеальні, або жахливі)
Емоційна нестабільність – різкі перепади настрою
Страх прихильності – одночасне бажання близькості та уникнення її
Межові особи та нарцисизм
Деякі люди з межовий розлад особистості розвивають нарцисичні риси, якщо в дитинстві їх справжні емоції ігнорувалися.
Коли батьки не реагували на потреби дитини, вона могла виробити стратегію:
Таким чином, нарцисизм у прикордонних осіб – це не стільки грандіозність, скільки захист від болю.
Чому важливо розуміти дитяче коріння МРО?
Усвідомлення причин допомагає клієнтам перестати звинувачувати себе
Розуміння структури дитячих травм допомагає терапевту підібрати ефективну стратегію лікування
Робота з ранніми сценаріями дозволяє змінити негативні переконання про себе та оточуючих.
Прикордонний розлад особистості – це не дефект особистості, а адаптивний механізм, який можна трансформувати
Проблеми в лікуванні межової особи
Гештальт-терапія та МРО: чому стандартні методи не працюють?
Гештальт-терапія та інші традиційні терапевтичні модальності спочатку розроблялися для клієнтів з невротичними конфліктами, а не для людей із межовим розладом особистості (МРО).
Ключова проблема полягає в тому, що прикордонні клієнти
Не володіють стабільними внутрішніми ресурсами
Схильні до фрагментації психіки
Зазнають сильних емоцій, але не можуть їх контролювати
Схильні до деперсоналізації та дисоціації
Тому техніки, які працюють з невротиками (інтенсифікація емоційного досвіду, конфронтація захисту), можуть призвести до розпаду особистості у межового клієнта
Що може йти не так?
Посилення деперсоналізації та дисоціації
Ризик транзиторного психозу
Виникнення суїцидальних думок
МРО вимагає зовсім іншої терапевтичної стратегії – більш обережною, терплячою та спрямованою на стабілізацію
Проблеми у терапевтичному процесі
1. Клієнт зацікавлений у відносинах, а не в терапії
Межові клієнти не приходять на терапію заради терапії. Вони приходять за інтенсивними взаємовідносинами і задоволенням своїх незадоволених дитячих потреб.
Типові прояви
Нав’язливі розмови про поточні відносини («Чому він мене не любить?»)
Вимоги безумовної підтримки («Чому я не можу дзвонити вам будь-коли?»)
Опір обговоренню особистої відповідальності
Помилка терапевта: спроба «перефокусувати» клієнта на терапевтичні завдання
Рішення
Прийняти законність пріоритетів клієнта
Підтримувати чіткі межі
Поступово перекладати клієнта від залежності до саморегуляції
2. Бажання клієнта «відтворити дитячу ситуацію»
Люди з МРО інтуїтивно прагнуть відновлювальних відносин, які повторюють їхню дитячу травму.
Як це виявляється?
Вони обирають партнерів, які нагадують батьків
Вони занурюються в інтенсивні, але деструктивні відносини
Вони відчувають гостре відчуття залежності
Помилка терапевта: вважати цей пошук патологічним.
Рішення
Визнати, що це раціональна спроба лікування
Допомогти усвідомити деструктивні патерни
Поступово перенаправити клієнта на здорові стратегії уподобання
3. Контрперенос терапевта
Робота з межовими клієнтами може викликати сильні емоції у терапевта.
Типові реакції:
Роздратування та гнів («Знову ці вимоги!»)
Відчуття емоційного виснаження
Страх поглинання клієнтом
Помилка терапевта: неусвідомлено відтворювати батьківський сценарій клієнта (бути занадто холодним або, навпаки, надмірно увімкненим).
Рішення
Розвивати свідомість своїх емоцій
Проробляти контрперенесення в супервізії
Підтримувати чіткі межі у терапії
Лікування межового розладу особистості
МРО– це не просто розлад, а комплекс незадоволених базових потреб.
Клієнти з МРО
приходять із чотирма ключовими запитами:
Інтенсивні взаємини (Бути унікальними та цінними)
Дозвіл на відділення та індивідуацію
Безпечний простір для експериментів з поведінкою
Допомога у розплутуванні захисних механізмів
Успіх терапії залежить від того, наскільки ці потреби будуть задоволені у безпечному та контрольованому контексті.
Посібник для терапевта
Створення безпечного оточення
Довіра формується поступово Клієнту потрібно дозвіл на залежність, перш ніж він зможе відокремитися Жодної жорсткої конфронтації – краще м’яка інтервенція
Гнучкість підходу.Клієнту потрібен простір для вибору
Де сидіти
Як звертатися до терапевта
Наскільки особисті межі мають бути міцними
Приклад: якщо клієнт вибирає формальний стиль спілкування, це означає, що близькість поки лякає його.
Облік індивідуальної історії клієнта
Тип 1 (страх занедбаності) – особливо вразливі до будь-яких «розривів» (відпустка терапевта, зміна часу сесій). Тип 2 (страх ігнорування) – на свої потреби підтримка та залученість. Тип 3 (страх поглинання) – важливо уникати надмірного тиску на зближення.
Індивідуальний підхід знижує опір і робить терапію ефективнішою
Робота з гнівом
Межові клієнти бояться висловлювати гнів, бо
Вони думають, що це зруйнує відносини
Вони бояться бути покараними
Вони перенаправляють гнів на себе (самопошкодження)
Завдання терапевту – показати, що гнів не руйнує контакт.
Методи роботи
Розбір самоушкоджуючої поведінки
Підготовка до «складних» періодів (наприклад, від’їзд терапевта)
Використання перехідних об’єктів (Книга, лист, символічна річ)
Робота з регресією
Що робити, якщо клієнт різко відкотився назад?
Не лякатися і не знецінювати його прогрес
Підтримувати стабільність та передбачуваність
Допомагати йому пережити емоції, не руйнуючи контакт
Регресія – це не провал, а частина процесу.
Допомагайте клієнтові передбачати наслідки
Межові клієнти часто не усвідомлюють наслідків своїх імпульсивних вчинків, і важливо допомогти їм зрозуміти, як їхні дії можуть вплинути на їхнє майбутнє. Це може бути зроблено через постановку питань та аналіз ситуації, які впливають на їх життя (особисте та професійне). Коли пропрацьовується поведінка, стиль спілкування та наслідки.
Заохочуйте вербальне вираження почуттів, а не відігравання
Багато межових осіб схильні до відігравання ситуацій чи емоцій, не усвідомлюючи цього. Допомога в усвідомленні та вираженні почуттів словами є важливою частиною терапії. Це може вимагати від терапевта зусиль щодо розуміння того, що клієнт намагається висловити через свої дії, а не через слова.
Заохочення відділення та індивідуації
Межові особистості часто мають труднощі з самовизначенням, оскільки в дитинстві їм доводилося придушувати свою індивідуальність, щоб відповідати вимогам батьків. Це придушення може бути пов’язане з насильством чи емоційним ігноруванням. У терапії важливо допомагати клієнту зрозуміти, що він чи вона може бути окремою особистістю, не пов’язаною з бажаннями та очікуваннями батьків. Також важливо працювати з глибокими страхами, пов’язаними із самовизначенням та самовираженням, оскільки вони можуть бути пов’язані з травматичним досвідом у дитинстві.
Робота над страхом знищення свого “істинного Я”
Багато клієнтів з межовим розладом особистості бояться, що їхнє справжнє “я” буде зруйноване, особливо у світлі жорстокого ставлення з боку батьків у минулому. Цей страх може виявлятися у вигляді сновидінь чи емоцій, які можуть бути пов’язані з насильством чи занедбаністю у дитинстві. Важливо допомогти клієнтам усвідомити цей страх і навчитися працювати з ним, щоб подолати свої внутрішні обмеження та досягти здорової самореалізації.
Цей підхід вимагає уваги до глибинних внутрішніх страхів та почуттів клієнта, а також дбайливої та послідовної роботи з ними.
Робота із заохоченням відділення та індивідуації
Клієнти можуть бути надто пасивними та невпевненими у своїх вподобаннях. Терапевт може почати з малих кроків, щоб допомогти клієнту виявляти свою самостійність, наприклад, через вибір зручного положення в кабінеті або регулювання освітлення. Це дозволяє клієнту відчути себе впевненіше у своїх рішеннях.
Допомога у відновленні “ні”
Багато прикордонних клієнтів бояться сказати “ні” через придушення цієї здатності в дитинстві. Приклад: якщо клієнти були позбавлені права встановлювати власні межі, що залишило їх із порушеними навичками самовираження та здатністю протистояти вимогам. У терапії важливо допомогти їм знайти здатність говорити «ні», щоб встановити свої межі та навчитися захищати свої потреби.
Відновлення втрачених бажань
У деяких клієнтів, які звикли підкорятися бажанням інших, відсутні чіткі переваги. Це виявляється у відмові від висловлювання своїх бажань. Психотерапевт допомагає клієнту знову відкрити для себе свої бажання та вчитися ставити їх на перший план.
Робота з самооцінкою
Клієнти з межовими розладами особистості часто приходять на терапію з низькою самооцінкою. Це може бути пов’язане з неадекватним вихованням та принизливими коментарями з боку батьків. Терапевт допомагає зміцнити самооцінку, підкреслюючи позитивні риси клієнта, звертаючи їхню увагу на речі, які їм подобаються в собі, та на їх успіхи в терапії.
Використання рефреймінгу
Це метод зміни сприйняття подій або ситуацій. Наприклад, негативні події можна як можливості для зростання чи змін. Рефреймінг дозволяє клієнтам змінити свою точку зору та побачити позитивний аспект у тому, що вони раніше сприймали як негативне.
Робота з інтроектами та надкараючим Супер-его
Терапевти можуть допомогти клієнтам змінити їх надкритичні внутрішні установки, що пов’язане із принципом «боргування». Це допомагає створювати більш здорову та продуктивну самооцінку.
Йдеться про те, щоб тимчасово запропонувати більш конструктивні стандарти (наприклад, вчити клієнтів хвалити себе за успіхи), а потім стимулювати їхню внутрішню роботу над етичними та моральними установками.
При цьому важливо, щоб терапевт не сприймався як зовнішнє джерело вказівок, а як помічник у процесі самосвідомості клієнта.
Зміна патернів деструктивної поведінки
Прикордонні клієнти часто використовують деструктивні механізми, такі як крайня самокритика чи несвідоме повторення травматичних ситуацій. Терапевт має бути готовий допомогти клієнту поглянути на ситуацію об’єктивно та розібратися у руйнівних патернах.
Це також включає використання конфронтацій, коли клієнт виправдовує або заперечує біль або руйнівні дії у відносинах. Важливо, щоб ці конфронтації були спрямовані на створення усвідомлення, а чи не на обвинувачення.
Тренування соціальних навичок
Ключовим моментом є допомога у розвитку соціальних навичок, що дає прикордонному клієнту можливість налагодити стабільніші та конструктивні стосунки з іншими людьми.
Це важливо, тому що багато таких клієнтів мають дефіцит в цій галузі, що призводить до ізоляції або проблем у відносинах.
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Біполярний афективний розлад, (часто скорочують до БАР, застаріле – маніакально-депресивний психоз) – це хронічне психічне захворювання, що характеризується рецидивуючими епізодами змін настрою, які коливаються між двома полярними станами: манією та депресією.
Манія проявляється аномально підвищеним або дратівливим настроєм, що супроводжується надмірною активністю, порушенням функціонування та психотичними симптомами, які тривають щонайменше 7 днів. Гіпоманія, в свою чергу, характеризується менш вираженими симптомами, які не спричиняють значного функціонального розладу, але тривають не менше 4 днів. Періоди депресії включають стани пригніченого настрою, втраченого інтересу до життя, когнітивного виснаження та суїцидальних думок.
Цей біполярний афективний розлад є серйозним викликом для молодих людей, оскільки він здатен спричиняти когнітивні порушення, знижувати якість життя і збільшувати ризик суїциду. БАР також часто супроводжується іншими психічними захворюваннями, такими як тривожні розлади, залежність від речовин, розлади особистості та синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).
Поширеність та складність діагностикипри БАР
Біполярний афективний розлад I типу (що включає маніакальні та депресивні епізоди) зустрічається приблизно у 1% дорослого населення, а біполярний афективний розлад II типу (гіпоманія і депресія) — у 0,4%. Середній вік початку захворювання — до 30 років. Рівень захворюваності однаковий серед чоловіків та жінок.
Діагностика БАР є складною через те, що ранні прояви можуть бути неспецифічними — наприклад, лабільність настрою або депресивні епізоди, які нагадують уніполярну депресію. Часто пацієнти та їхні близькі не усвідомлюють значущість симптомів, особливо тих, що пов’язані з гіпоманією чи манією.
Основні критерії діагностикибіполярний афективний розлад
Системи класифікації захворювань, такі як МКХ-10 і DSM-5, встановлюють різні критерії для біполярного розладу. Згідно з МКХ-10, діагноз потребує принаймні двох окремих епізодів зміни настрою, з яких хоча б один має бути маніакальним чи гіпоманіакальним. У DSM-5 достатньо одного маніакального епізоду для діагностування біполярний депресивний розлад I типу, навіть без депресивного епізоду.
Етіологія: причини та факторипри біполярний афективний розлад
Причини розвитку біполярного розладу включають:
Генетичний фактор — схильність до захворювання часто передається спадково.
Нейрогуморальний фактор — порушення в роботі гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової та гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної систем.
Нейробіологічні зміни — анатомічні та функціональні зміни в мозку, такі як збільшення бічних шлуночків або підвищена активність у лімбічній зоні.
Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярний афектиний розлад
Модель гіперчутливості фронто-стріальної винагороди при біполярний афективний розлад ілюструє анатомічні та функціональні зміни у мозку. Зображення функціональної магнітно-резонансної томографії (fMRI) демонструє підвищену активацію лобно-стріальних зон, включаючи ліву та праву орбітофронтальну кору (OFC) і вентральний стріатум. Ці зони відповідають за обробку винагороди, і їх гіперактивність у пацієнтів із біполярним розладом I типу, які перебувають у фазі еутимії, пов’язана з надмірною чутливістю до очікування винагороди. У дослідженні (адаптовано Nusslock et al., 2012) ці дані порівняно з контрольними групами здорових учасників.
Біполярний спектрпри біполярний афективний розлад
Сучасний підхід до БАР розглядає його як спектр станів — від яскраво виражених порушень до більш м’яких змін настрою. Згідно з DSM-5, виділяють кілька форм біполярних розладів:
Біполярний розлад I типу: епізоди манії, часто у поєднанні з депресією.
Біполярний розлад II типу: епізоди гіпоманії та депресії.
Циклотимія: періоди гіпоманії та субклінічної депресії, які не відповідають повним критеріям.
Симптоми різних епізодів біполярний афективний розлад
Маніакальний епізод: підвищений настрій, завищена самооцінка, безсоння, підвищена соціальна активність, ризикована поведінка. Симптоми тривають не менше 7 днів.
Гіпоманія: схожі прояви, але менш інтенсивні; епізоди тривають щонайменше 4 дні.
Депресивний епізод: постійний пригнічений настрій, втрата інтересу, порушення сну, зниження енергії, суїцидальні думки.
Змішані епізоди: одночасна наявність симптомів манії або гіпоманії та депресії.
Виявлення тригерів манії
1. Найбільш поширені фактори, що сприяють розвитку або погіршенню манії, це недотримання лікування, недосипання, надмірна психостимуляція, вживання алкоголю та наркотиків, швидка зміна планів, або початок нової діяльності та залучення в діяльність, яка також передбачає багато збудження, наприклад, спілкування, шопінг чи швидка їзда.
2. Багато людей з біполярний афективний ролад віддають перевагу активності у вечірній час. Потім після закінчення своїх справ пізно вночі не можуть швидко сповільнитись і перестати думати про справи, отже, сон затримується.
Якщо людина має прокинутися рано, щоб прийти на роботу, школу або робити сімейні обов’язки, вона може отримати лише обмежену кількість сну. Надалі це призводить до втрати сну та посилення манії.
Важливо інформувати клієнтів про те, що їхні дії можуть знизити ризик рецидиву манії, особливо якщо вони знатимуть про всі фактори, що сприятимуть розвитку манії.
Якщо клієнти готові діяти, вони можуть створити списки потенційно проблемних ситуацій, таких як втрата сну через нічні активності, які можуть спровокувати погіршення чи виникнення манії.
Використання режиму сну
Нам відомо, що сон є важливим біологічним ритмом і його підтримка є важливою частиною стабільного, ефективного функціонування нашого організму, особливо нервової системи. Встановлено, що втрата сну дестабілізує кожну людину, тому її покращення є ключем до нашої стабільності.
Порушення сну є ключовим симптомом як депресії, і манії. Його порушення має сигналізувати про необхідність терміново отримати консультації лікаря та, можливо, скоригувати чи розпочати фармакотерапію.
Є кілька профілактичних заходів, яких можна дотримуватися, щоб покращити нічний сон при біполярний афективний розлад:
1. Будьте послідовні. Спробуйте лягти спати і прокидатися приблизно в той же час щодня, навіть у вихідні.
2. Уникайте спати вдень і лягати пізно вночі. Якщо ваш цикл сну вже порушено, сплануйте разом із вашим лікарем нормальний режим вашого сну.
3. Ліжко це місце для сну. Візьміть за звичку не дивитися телевізор, їсти, читати чи працювати за комп’ютером у ліжку. Робіть це в іншій кімнаті, за столом чи на дивані. Привчайте ваше тіло зв’язувати ложку в ліжко зі сном і засинанням.
4. Влаштовуйтесь зручно. Зробіть свою зону сну комфортною, підібравши подушки, ковдру та одяг, який змушує вас почуватися добре. У кімнаті має бути темно, не дуже спекотно і не дуже холодно
5. Почніть готуватися до сну заздалегідь, не менше години, заберіть гучні звуки та заспокойте свій розум.
6. Уникайте стимуляторів, які можуть не давати вам спати. Гаряча чашка какао або кава, кілька сигарет або десерт можуть бути доречні в нічний час, щоб не спати, але для тих, хто чутливий до кофеїну, нікотину або цукру, їм буде важче заснути.
7. Уникайте пізнього прийому їжі. Тим більше, якщо у вас є проблеми з травною системою. Пізні вечері чи гостра їжа можуть турбувати ваш шлунок і не давати спати.
8. Уникайте пізніх фізичних навантажень, занять спортом.
Клікайте, щоби заприятелювати та/чи сконтакуватися через фейсбук
Гіперстимуляція під час манії
Одним із симптомів манії при БАР є підвищена швидкість думок, які можуть змусити людину сприймати все, що відбувається навколо повільним або нудним. Таким чином, клієнт змушений шукати більше стимуляції. Проблема в тому, що надто велика рухова активність, порушення сну, напливи ідей та думок заохочують ризиковану поведінку.
Профілактика або контроль манії при біполярний афективний розлад повинні включати самоконтроль потреби у стимуляції та поведінки, яка шукає стимуляції, а також розуміти почуття, пов’язані з надмірною стимуляцією, таких як тривога та дратівливість. Деякі з цих стимулів є симптомами манії, деякі є наслідками розумової активності при манії. Симптоми манії можуть змусити людину шукати деякі зовнішні стимулятори, і вони можуть почуватися добре, коли симптоми відносно не виражені.
Легкі симптоми
Помірні симптоми
Важкі симптоми
Все здається як проблема, нетерпіння, тривожність
Легке роздратування
Дратівливість
Щасливіше за звичайне
Посилений сміх та жартівливість
Ейфоричний настрій
Більш балакуча, гумористичніша
Настрій для спілкування та балакучість
Мова легка, або не пов’язана між собою
більше думок, прискорені думки, зниження уваги
Дезорганізоване мислення, низька концентрація
Стрибки ідей
Більш впевнена в собі, менш песимістична
Почуття власної розумності, відсутня страх щось пробувати, надмірно оптимістична
Грандіозність, марення Величності
Творчі ідеї нові інтереси
Плани внесення змін, неорганізованість у діях, бажання більше пити чи курити
Неорганізована діяльність починається більше речей, ніж завершується
Вибаглива нервова поведінка
Неспокійна, волієш рух надсидної діяльності
Психосоматичне збудження, не можеш сидіти на місці
Не настільки ефективна на роботі, проблема з утриманням уваги на завданні
Невиконання завдань, затримки у роботі, подразнення інших
Неможливість закінчити звичайні активності
Дискомфорт у присутності інших
Підозрілість
Параноїдні ідеї
Більше сексуальний інтерес
Сексуальні мрії, пошук сексуальної стимуляції
Підвищена сексуальна активність, розгальмованість
Звертання уваги на звуки та чутливість на людей
Шум здається голоснішим, кольори здаються яскравішими, розум легко блукає. Потрібно тихіше середовище, щоб зосередитись на думках
Відволікання уваги потрібно вперто працювати, щоб зосередитись на думках, або не можеш зосередитися на думках взагалі
Таб 1. Пам’ятка для клієнта ступені манії
Проте небажані джерела стимулювання можуть викликати роздратування чи злість. Для управління способом життя та запобігання рецидивам необхідно обмежити зайву стимуляцію, особливо коли людина вразлива до рецидивів гіпоманії чи манії.
Спілкування з іншими може бути надмірно стимулюючим і може заважати нормальному сну.
Сюди входить розмова про сімейні проблеми вночі після того, як усі лягли спати або тривала приємна розмова по телефону/в інтернеті з друзями, що тривають до ранку. Сексуальна активність може бути надмірно стимулюючою.
Суперечки наприкінці дня, безумовно, матимуть надто стимулюючий ефект, і їх треба уникати, коли це можливо.
Нові ідеї вважатимуться джерелом надмірного стимулювання. До того, як когнітивні процеси стають дезорганізованими, часто існує період, коли думки особливо чіткі та творчі. Пацієнти встановлюють нові зв’язки між ідеями, мають намір вирішувати проблеми новими та ефективними способами або вигадують унікальні та геніальні плани.
Хоча це все дуже позитивний досвід, дії, включаючи планування та виконання нових проектів, можуть бути самі надмірно стимулюючими.
Це особливо вірно, якщо вони трапляються пізно вночі, тим самим заважають сну або призводять до ризикованої поведінки.
Терапевт не може знецінювати ідеї пацієнта, щоб не заохотити творчі здібності та розуміння. Але увага та контроль потрібні пацієнту. Нові ідеї на манії супроводжуються іншими симптомами манії. Потрібно допомагати пацієнтові добре використати свої творчі думки, не ризикуючи.
Якщо клієнт не знає, які допоміжні заходи вжити, потрібно нагадати йому про правила гігієни сну, послідовність дотримання ліків і важливість запобіжних заходів від надмірного стимулювання. Це може бути делікатна область обговорення, оскільки деякі пацієнти сприйматимуть це як знецінення своїх чудових ідей, з іншого боку надмірна стигматизація їхньої творчості чи критика, яку можуть виражати інші значущі люди у їхньому житті.
У той час, коли активність може надмірно стимулювати клєнта, може бути корисним, якщо клієнт вестиме графік настрою. Не кожен день пацієнти можуть стежити за настроєм або такими помітними симптомами як порушення концентрації, режиму сну або рівня активності. Коли вони бачать негативні коливання, їм слід вказати можливу причину цього та внести корективи у поведінку за необхідності.
Нижче наведено внутрішні та зовнішні фактори гіперстимуляції.
Внутрішні фактори стимуляції
Зовнішні фактори стимуляції
Стрибки думок
Шум
Нові ідеї
Безладдя
Нові плани
Озадаченість
Креативність
Велика кількість людей
Початок нових проектів
Тягучки на дорозі
Розмова про ваші проблеми
Гучний сміх
Згадка минулого
Гучна музика
Телефонні дзвінки
Розваги дітей
Групова терапія
Таблиця 3. Внутрішні та зовнішні фактори гіперстимуляції
Виявлення тригерів депресії
1. Одна категорія тригерів пов’язана з уникненням та відсутністю позитивних підкріплень, таких як контакт із турботливими людьми або участь у приємних заходах.
Позитивне підкріплення покращує та відволікає від проблем і дає більш збалансований погляд на реальність, що включає як позитиви, так і негативи.
2. Інша категорія факторів, яку слід враховувати під час пошуку тригерів, які можуть посилити депресію – це тропність до негативних стресових факторів.
Негативні чи стресові переживання посилюють депресію при біполярний афективний розлад, особливо коли людині тимчасово не вистачає здатності вирішувати проблеми чи організовувати їх досить добре, щоб подолати життєві перешкоди.
Тригерами можуть бути конфлікти з іншими, телевізійні новини, що підкреслюють катастрофічне бачення світу, сумна музика чи фільми, інші депресивні люди, скарги інших, неорганізоване чи безладне середовище, фінансові негаразди.
Крім того, зіткнувшись із проблемами (тригеруючими факторами) пацієнти почуваються безнадійнішими щодо майбутнього, безпорадними, щоб подолати суперечки, а себе, у свою чергу, бачать нікчемними.
3. Третя категорія факторів, які можуть посилити депресію – це поведінка уникнення.
Коли люди пригнічені та стикаються з проблемами, вони часто уникають стресу, а не справляються з ним.
Оскільки уникнення працює над зменшенням стресу, згідно з теорією навчання, уникаюча поведінка погіршується негативно. Стрес знижується лише тимчасово. Тому закріплюється поведінка, що уникає, і пацієнт не вміє долати перешкоди надалі.
Отже, важливо спитати улієнта, що погіршує його стан.
Легкі симптоми
Помірні симптоми
Важкі симптоми
Сумний пригнічений чи нейтральний настрій
Легше плакати
Виражений сум
Немає настрою для спілкування
Найменше спілкування з іншими
Зниження зацікавленості у повсякденних діях
Звичайні активності не такі цікаві як раніше
Задоволення закінчується закінченням активності
Надмірне та недоречне почуття провини
Звинувачуєш себе легше, ніж завжди, коли справа не так, частіше фокус на провали
Самокритика
Звинувачення себе у всьому без будь-якої наявності критики
Не так голодна, може пропускати їжу
Їжа приносить менше задоволення
Відсутність апетиту, їжа не має смаку
Одяг став вільнішим, втрата ваги наприклад на 1,3 кг.
Помірна втрата ваги
Значна втрата ваги
Сон здається менш спокійним, румінація перед сном, засинання вимагає більше часу
Засипання вдається складніше, пробудження серед ночі
Безсоння, дуже важко заснути пробудження серед ночі з неможливістю більше заснути
Втрата інтересу до таких справ як читання, розлад при необхідності виконувати якісь завдання, що вимагають більш тривалого часу
Потрібно прочитати текст знову, дуже складно сфокусуватися на думці
Порушення концентрації уваги
Бажання, щоб щось перестало хворіти, загальний пригнічений стан
Думки що життя не варто, щоб жити, безнадійність, немає розуміння як жили раніше
Знижене, відсутнє задоволення
Невпевненість у собі, певна самокритичність, почуття себе невдахоюНе подобаюсь собі у дзеркалі
Низька самооцінка, ворожість до зовнішнього виглядуБачу себе в дзеркалі, як незнайомого, незнайому
Почуття нікчемностіВигляд у дзеркалі викликає огиду
Таб 2. Пам’ятка для клієнта ступені виразності депресії
Що робити з підвищенням інтересів, збільшенням ідей та активності при біполярний афективний розлад?
Мабуть, одним із найприємніших аспектів манії для пацієнтів є грандіозність.
У маніакальному стані деякі пацієнти з біполярним розладом вважають, що можуть зробити чи подолати все, що завгодно. Поширення нових ідей та проектів у поєднанні з надмірною самовпевненістю, натхненною манією створює цикл діяльності, який може сам по собі продовжувати та нарощувати манію.
Не всі пацієнти з біполярним розладом мають цей симптом манії. Необхідно переглянути кожну історію пацієнта, щоб визначити, чи включали минулі епізоди манії посилення ідей чи активності.
Оскільки зазвичай це починається повільно і наростає протягом епізоду, підвищена активність, пов’язана з манією, може бути маркером настання манії. Можна використовувати графік настрою пацієнта, відстежувати прогресування збільшених ідей у підвищену активність та надмірну стимуляцію.
1 крок – допомогти пацієнтові встановити зв’язок між змінами в інтересах, активності та змінами в настрої.
2 крок – клініцист та пацієнт можуть разом переглянути чи існує зв’язок між настроєм та інтересом та зміною активності. Мета втручання на даному етапі – допомогти пацієнтам страждаючим манією, вибрати обмежену кількість видів діяльності з безлічі ідей, які мають його, що мають найбільшу ймовірність успіху і найменшу ймовірність негативних наслідків.
06.12
Під час депресії
Під час гіпоманії
Коли все «нормально»
Настрій
Сумний пригнічений чи нейтральний настрійЄ якась загальмована реакція, провалювання (1 хвилина) у часі
Самооцінка
У нормі допустимого
Впевненість
Прояви невпевненості у собі. Але в останніх сесіях виникло бажання себе відстояти
Активність
Потрібно прочитати текст знову, дуже складно сфокусуватися на думці Звичайні активності не такі цікаві як раніше
Цікаво в’язати, читати книги, відновлювати знання з математики з бажанням знайти хорошу роботу та бути незалежною
Сон
Гарний
Зберігається гарний за винятком прокидання
Їжа
Відсутність апетиту, їжа не має смаку
Інші симптоми
Одяг став вільнішим, втрата ваги наприклад на 1,3 кг. Тригеріт синій колір та гостра реакція на запахи
Таб 4. Приклад відслідковування стану клієнтки під час депресії
Графік відслідковування станів клієнтки
Методи лікування біполярний афективний розлад
Основними підходами до лікування біполярного розладу є:
Фармакотерапія:
Для лікування маніакальних епізодів використовують атипові антипсихотики (кветіапін, оланзапін, аріпіпразол) або стабілізатори настрою (вальпроати, літій).
Депресивні епізоди лікують антидепресантами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), а також стабілізаторами настрою (ламотриджин).
Психотерапія:
Психоосвіта: навчання пацієнтів і їхніх близьких виявляти ранні ознаки рецидивів.
Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ): допомагає управляти симптомами та адаптувати поведінку.
Сімейна терапія: залучення родичів для створення підтримуючого середовища.
Як впоратись зі змістом депресивних/маніакальних думок коли біполярний афективний розлад?
Депресивні або маніакальні думки можуть мати значний вплив на наш емоційний стан і поведінку. Ось кілька кроків, які допоможуть вам зрозуміти і впоратись з цими спотвореними думками:
1. Виявити характер дисфункційних думок
Перший крок у боротьбі при біполярний афективний розлад з депресивними чи маніакальними думками полягає у їх виявленні. Ці думки часто є автоматичними і виникають без свідомого контролю. Вони можуть з’являтись дуже швидко, особливо в моменти стресу, тривоги або емоційного виснаження. Для того щоб впоратись з ними, необхідно спочатку усвідомити їх наявність.
Автоматичні думки часто проявляються у вигляді негативних суджень, наприклад: «Я ніколи не досягну успіху» або «Я не гідний любові». Часто ці думки приходять одна за одною і, здається, керують нашими почуттями та поведінкою. Терапевт може допомогти вам звернути увагу на ці думки, пропонуючи зрозуміти, як вони виникають під час поганого настрою чи стресових ситуацій.
2. Тестувати дисфункційні думки
Другий етап полягає у тестуванні цих дисфункційних думок. Чи є вони насправді такими ж реальними, як нам здається? Існують ефективні когнітивні техніки, які допомагають об’єктивно оцінити думки і їхній вплив на наші вибори та дії. Це важливо, оскільки часто ми не помічаємо, як ці думки ведуть нас до деструктивної поведінки чи емоційних переживань.
Для цього можна використовувати методи запитань, наприклад: «Що я можу зробити, щоб перевірити, чи це правда?» або «Чи є інші можливі варіанти, як я можу це побачити?». Таким чином, пацієнт навчиться не піддаватися автоматичним думкам, а знаходити більш здорові альтернативи.
3. Реструктуризувати когнітивні спотворення
Нарешті, важливо працювати над реструктуризацією когнітивних спотворень, тобто змінювати те, як ми інтерпретуємо ситуації. Замість того щоб бачити все в чорно-білих категоріях, можна шукати більш реалістичні і збалансовані способи сприйняття ситуації.
Це допомагає не лише змінювати думки, але й формувати більш здорові емоційні реакції та зменшувати рівень стресу чи тривоги.
Виявлення дисфункційних думок
Щоб почати змінювати ці спотворені думки, потрібно спершу їх виявити. Це може бути складно, оскільки багато з цих думок виникають автоматично і не завжди легко усвідомлюються. Терапевт може допомогти вам виявити ці думки через обговорення нещодавніх стресових подій, які могли спровокувати зміни в настрої.
Ведення щоденника негативних автоматичних думок
Один із корисних методів для моніторингу негативних думок – це ведення щоденника автоматичних думок. Це допомагає зв’язати негативні думки з конкретними подіями, що їх викликають, та відслідковувати, як ці думки впливають на настрій і поведінку. Щоденник може містити інформацію про думки, емоції та дії, що відбуваються в момент стресу. Важливо регулярно аналізувати цей журнал і шукати шаблони, щоб краще зрозуміти, які думки спотворюють ваше сприйняття реальності.
З часом ви навчитеся розпізнавати автоматичні думки, контролювати їх вплив на ваше самопочуття та змінювати їх на більш конструктивні, що дозволить вам управляти своїм настроєм і поведінкою більш ефективно.
Як пригальмувати швидкість мислення коли біполярний афективний розлад?
Швидкість мислення може бути корисною, але коли вона стає занадто прискореною, це може призвести до стресу, тривоги та важкості у прийнятті рішень. Ось кілька стратегій, які допоможуть уповільнити мислення та відновити контроль:
1. Уповільнитись. Заспокоїти розум і тіло
Щоб пригальмувати швидкість мислення, перше, що потрібно зробити — це заспокоїти своє тіло і розум. Це дозволить зменшити емоційну напругу та дати можливість мозку працювати більш осмислено.
Використовувати релаксаційні техніки: Дихальні вправи, медитація або йога допоможуть вам знизити рівень стресу та направити увагу на зараз.
Зменшити стимуляцію (зовнішню та внутрішню): Спробуйте відключити зайві джерела стимуляції, такі як гаджети, шум чи перевантаження інформацією. Дайте собі час на спокій.
2. Концентруватись лише одночасно на одній думці/ідеї/дії
Ми часто намагаємось одночасно вирішити безліч питань, але це лише збільшує навантаження на мозок. Щоб уповільнити швидкість мислення, важливо зосередитись на одній задачі.
Визначити пріоритетні задачі: Зрозумійте, які завдання є найбільш важливими, і зосередьтесь на їх вирішенні.
Скласти лист задач «А»/ «В»: Розподіліть завдання на категорії за пріоритетом. Завдання категорії «А» — це найважливіші та термінові, категорія «В» — менш критичні, але також важливі.
3. Дотримуватись структури
При роботі з біполярний афективний розлад, маючи чітку структуру, ви зможете зменшити потік хаотичних думок і підвищити ефективність у прийнятті рішень.
Зменшити потік думок: Встановіть конкретні часи для розв’язання певних задач, не дозволяйте думкам безконтрольно линути.
Приймати рішення: Потрібно чітко вирішити, що для вас важливо на цей момент, і зосередитись на прийнятті рішень без зайвих вагань.
Вирішувати проблеми: Підходьте до кожної проблеми з чітким планом дій. Розділіть проблему на менші частини, щоб не відчувати перенавантаження.
Знаходити «За» і «Проти»: Використовуйте список «за» і «проти», щоб об’єктивно оцінити ситуацію та прийняти збалансоване рішення.
Фідбек від інших: Обговорення своїх думок та рішень з іншими може допомогти заспокоїти розум і отримати нові перспективи.
Правило 24 годин: Якщо це не надзвичайно термінова ситуація, дайте собі час на роздуми – 24 години можуть допомогти уникнути поспішних рішень і погіршення ситуації.
Ці кроки допоможуть вам уповільнити мислення, знизити рівень стресу та знайти більш ясне рішення для кожної ситуації.
Висновки
Біполярний афективний розлад (БАР) є складним і хронічним захворюванням, яке потребує не лише точного діагнозу, але й правильного супроводу та лікування. Навіть найбільш комплаєнтні пацієнти часто втомлюються від постійного прийому ліків, що знижує ефективність терапії в довгостроковій перспективі.
Враховуючи це все, хочемо порадити не нехтувати першими симптомами при БАР і звертатися до спеціалісту. Тим паче, коли є симптоми манії, при яких зазвичай клієнти якраз і не люблять звертатися по допомогу, бо їм на той час все здається легким та дієвим. Но це і є вже початок манії чи ніпоманії, де клієнти можеть робити досить неочікуванні дії даже від себе. І це може бути потім непоправимо. накшталт, як продаи дім, купити літак і полетіти у відпустку, витрати всі гроші у казино.
Буду рада, якщо трохи більше пролила свіло на це дуже поширене захворювання у сучасному віці. І пам’ятайте, вчасне звернення до спеціаліста дає набагато більше шансів з цим справитися, аніж коли в вас вже є повторюючий рецидив.
Клік на картинці веде на профайл з прямими контактами, звертайтеся!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
«Людина стає просвітленою не тому, що уявляє собі фігури зі світла, а тому, що робить темряву свідомою. Однак остання процедура не з приємних і, як наслідок, непопулярна!”
Карл Густав Юнг
Теорію про Тінь та її особистість придумав відомий психоаналітик Карл Густа Юнг. Ця теорія є настільки неоднозначною, наскільки і складною для розуміння та роботи. Карл Густав Юнг вважав, що усвідомити свою тінь і навчитися управлятися з нею, це доля всіх людей.
Тінь – це сукупність рис, якостей, особистості, які ми витісняємо, які ми в собі не приймаємо, які нам здаються, можливо, поганими, можливо, соціально несхвалюваними.
Тобто, наша тінь – це ті якості, які ми взагалі не вважаємо своїми, але вони в нас присутні. Джеймс Голліс пише, що тінь – це те, що змушує відчувати в нас дискомфорт від самих себе. Це така наша частина, яка може нам не подобатися, може лякати, може викликати відторгнення, і яку ми можемо помічати тільки в інших людях. Але вона від цього не перестає бути нашою частиною.
Чому ми не можемо усвідомити Тінь?
Джеймс Куліс, відомий психолог дуже цікаво написав, що Тінь та її особистість починається з Конфлікту. І для нас дуже цінно знаходити цей конфлікт та розглядати його, бо цей наш внутрішній конфлікт і є Тінь, якаможе виявлятися у якихось заряджених ситуаціях, коли ми розуміємо, звідки ростуть ноги у наших емоціях.
Існує чотири способи, якими тінь та її особистість виявляються у нашому житті:
Тінь залишається активною, але несвідомою. Коли ми на щось дивно реагуємо, а потім не можемо собі пояснити. Ми часто в таких випадках говоримо, “На мене щось найшло”, “У мене впало забрало”, “Мені знесло вежу і почалося”. І ось тут варто бути дуже уважним і розглянути, і дослідити, що відбувається з нами тут. Тому що, швидше за все, тут Тінь показує свої вуха.
Тінь заперечується, але проектується на інших. Коли вас критикують. Наприклад, і у вас є відчуття, що це взагалі не про вас, але вас це зачіпає. І це теж гарна нагода з цією ситуацією розібратися. Можливо, там є якесь там дзеркало, щось там про вас. Та коли ви критикуєте когось. Це також може бути проекцією, тому що все, що ми не визнаємо собі, ми проектуємо на інших.
Тінь узурпує нашу свідомість, опановуючи нами. Коли ми починаємо поводитись не так, як планували.
Тінь розширює нашу свідомість через визнання, діалог, засвоєння її вмістом. Коли в голові спливають обмежуючі переконання, які, виростаючи, ми пам’ятаємо вже, як свої. Травмуючі нас епізоди, присутні від значних об’єктів у дитинстві. Ми їх точно і дослівно не пам’ятаємо, але вони у нас є точно у наборі якихось тверджень. Твердження, які ми можемо легко помітити, вони виявляються в різних контекстах. І ми можемо відловити тінь через міркування про те, в що ми віримо.
Головний механізм Тіні та її особистості- захисний. Цей захисний механізм психологи називають Проекцією.
Проекція– це несвідомий процес. Таким чином Его захищає себе і вашу персональність, воно дає хибну ідентичність. Погодьтеся, якби це не було нашим наболілим, колись витісненим, воно б нас не дратувало. Когось бісить нахабство, когось – жадібність.
Коли ми бачимо зміст тіньового несвідомого – це проекція. Ось так, за допомогою проекції ми відбиваємо власні тіньові сторони на інших. Зливаємося на інших, обурюємося, бо не визнаємо ці якості в собі. Наприклад, ви можете дратуватися на людину, яка спілкується з вами розв’язно. Але насправді він може поважати вас, просто у його манері відкривається ваша власна розв’язність. І якби її не було у вас, вона б не турбувала вас так сильно в тій людині.
Золота тінь
Також, Карл Юнг ввів таке поняття, як «Золота тінь». Це наша зона зростання та розвитку.
Наприклад, коли дитина любить малювати, і вона малює всюди: на шпалерах, на стінах, Або коли дитина досить активна і бігає по квартирі, кричить, а мама її бере і різко тримає в облозі: “Досить кричати, як недорізаний, вгамуйся”. Або “Що це ти намалював, як курка лапою, розмалюй хоч красиво це убожество”. І його життєва енергія, необхідна у розвиток не проявляється там, де це доречно. Тому що в нього лишається в пам’яті, що це недоречно, страшно, соромно.
Золота тінь розмовляє з нами мовою захоплення. Захоплення властивостями інших людей. Коли вас щось захоплює в іншій людині, не подобається, а саме захоплює, знайте, що у вас ця якість теж є. Просто воно у вас пригнічене. Це якась ось така ваша Золота тінь. Ось таке!
Невизнані частини
То як же виявляється насправді наша Тінь та її особистість? Існують 3 яскраві переживання, які свідчать про те, що поряд з нами завжди є не визнана частина:
Ось так не ресурсні прояви людини, на перший погляд, є дуже яскравими показниками величезної кількості енергії, не визнаних людиною своїх частин.
Карл Юнг свого часу писав дуже цікаву метафору:
“Доколи до тебе приходить депресія, дама в чорному вуалі і жалобній сукні, зроби добрий жест, запроси її за стіл і випий з нею каву або чай, пригости її булочкою для того, щоб поговорити з нею і можливо ти щось дізнаєшся дуже значуще та важливе тобі».
У наш час депресія є одним із найяскравіших невротичних творчих новоутворень, які люди використовують часто-густо. І вони безпосередньо пов’язані саме з цими трьома переживаннями.
Тінь та її субособистості
У кожної людини є свої тіньові субособистості:
Ненависть
Коли ми починаємо ненавидіти, але ми не визнаємо, що ми зараз просто ненавидимо цю людину, за те, що вона виявляє якісь якості, які ми собі не дозволяємо, ми вважаємо, що це жахливо, хоча можливо в цьому багато ресурсів, або нам соромно за те, що у нас теж бувають такі думки, бажання та ідеї. Процес індивідуації вимагає інтеграції тіні та її особистості, і це може допомогти зменшити ненависть, оскільки людина більше не потребує переносити свої внутрішні конфлікти на інших.
Ненависть також може виникати як проєкція певного архетипу, наприклад, архетипу «ворога» або «антигероя». Це може бути спробою психіки впоратися з глибокими внутрішніми страхами або конфліктами, які неможливо усвідомити безпосередньо. Тому проєкція на зовнішній об’єкт чи людину стає способом вираження цієї боротьби, але також веде до конфлікту і ненависті.
Ненависть може також проявлятися в результаті внутрішньої поляризації, коли особистість розколюється між протилежними аспектами. Наприклад, свідоме прагнення до порядку і гармонії може конфліктувати з несвідомими бажаннями або агресивними імпульсами, що викликає почуття ненависті або відрази. Це частина процесу психічного розвитку, коли свідомість намагається інтегрувати протилежності.
Також, ненависть може бути психологічною захисною реакцією на глибокий страх або вразливість.
Безпорадність/безвихідність
Відчуття безпорадності, безнадійності, безсилля іноді, вкрай необхідні для вирішення багатьох питань. Людина може відчувати безпорадність, коли її свідомість стикається з цими темними аспектами.
Це може бути страх, відчай, почуття провини або сорому. Прийняття тіні — важлива частина психічного зростання. Безпорадність тут пов’язана з необхідністю прийняти власну вразливість і недосконалість. Коли людина вчиться приймати свою вразливість і недосконалість, а також інтегрувати тіньові аспекти особистості, то безпорадність спонукає до пошуку глибшого сенсу, досягнень внутрішньої гармонії і врешті-решт до розуміння власного справжнього Я.
Байдужість
Ця субособистість проявляється, коли людина все собі дуже довго забороняла. Забороняла входити в контакт із негідними людьми, бути з негідними чоловіками та дружинами. Забороняла спілкуватися із негідними батьками, дітьми, співробітниками. Тобто слово «негідний» тут є ключовим.
Є такий жарт, що спочатку світ став недостойним цієї людини, а потім разом із втратою цього світу людина втрачає свої переваги. Роджер Янг дуже цікаво виділив таку думку, що одним із найсильніших джерел харчування фанатизму та залежності є Тінь. Тому що будь-який вид такої патологічної залежності наша енергія, що харчується погано. І неважливо, це залежність від алкоголю, наркотиків чи від ідеалізму, спрямованого чи зовні, чи всередину.
І більше того, саме така форма залежності, коли ми свою енергію впроваджуємо у допоміжні якісь обсяги, допоміжні мрії, які тягнемо за собою, дозволяє нам втрачати контакт із собою та не розуміти, не усвідомлювати, що ж насправді відбувається у нас. всередині.
І навколишній світ, який нас лякає, жахає, викликає почуття провини та сорому, насправді є величезним збільшувальним склом чи дзеркалом нашого внутрішнього світу. Тому що якщо я розумію, що я маю ці якості, і я знайшла їм застосування, тобто я знаю, що я можу казати неправду, або я можу бути злим, або я можу бути несправедливою до когось, і знаю ці ситуації достатньо чітко та можу їх ідентифікувати, то моя небезпека для себе і оточуючих рідко знижується.
Недарма говориться, що найнебезпечніша людина – це та, яка не бачить, наскільки вона небезпечна сама.
Проте, якщо людина знає ті речіі, які можуть завдати біль та небезпеку іншій людині, то не буде прагнути довести свою правоту будь-якими шляхами.
Здорова людина ніколи не буде нікого мучити, і ніколи не буде сперечатися з тим, що зараз її якісь дії, не спеціальні, завдати комусь болю, могли зіткнутися з прийняттям тієї чи іншої людини, з її болісною частиною тіні. Вона може прийняти і те, що зараз відбувається з нею, могло завдати біль іншому. Не тому, що вона цього хотіла. І знайти у собі ресурси, підтримати людину, поговорити з людиною, і прийняти її думку про неможливості контакту зараз.
Вона стає більш плинною до процесів, які не відповідають ідеальним уявленням про себе.
Тінь та її особистість: екзистенції
Коли ми працюємо з Тінню, у людини знижується напруга в контексті з шістьма основними екзистенційними цінностями. Тому що коли у людини дуже слабкий контакт з Тінню, то екзистенції, тобто даності, які ми не можемо змінити як людську, біологічну істоту, а саме:
Самотність
Ми всі самотні, а значить індивідуальні, і що це буде завжди, і що незалежно від того, що я можу визнавати і зливатись зі своїм партнером, зі своїми дітьми, зі своїми близькими, дуже тісно. Ми все одно різні, і це обов’язково виявлятиметься в наших відносинах. І моя готовність до різниці – це якраз моя опрацьованість у плані усвідомлення своєї тіньової сторони.
Не завжди буде так, як хочу, і не завжди буде так, як ти хочеш. Завжди буде тільки так, як ми можемо створити це разом.
І в цьому сенсі, коли з’являється вільний час, або наш партнер хоче вільного часу, або коли у нас виникають конфліктні ситуації, що потребують цього часу, самотність не стає для нас причиною байдужості, ненависті та безвихідності.
Кінцевість буття
Кінцевість буття ту вживається в сенсі розуміння саме, як смерть, причому не лише в її глобальному прояві, а й у прояві миттєвому.
Наприклад, ті відносини, які були, вони вже не є такими. Це також смерть. Ті погляди, які я мала щодо іншої людини, вони зараз змінюються. Це також смерть. Слова, які я не готова була почути, вони формують у мені це відчуття тотальної зміни. Це також смерть. І коли ми досить уважні до цих змін у нашому житті, то кінцівка не буває такою, що глобально захоплює нашу психіку і розум.
Ми стаємо готові, ми стаємо більш сповільненими, і ми менше упускаємо важливих подій для природного проживання, щоб будь-які зміни не перетворювалися на катаклізми ї епідемії.
Свобода
Ми всі хочемо свободи, обирати цю свободу, но ми всі в дитинстві привчаємось до того, що в нас є а) борги; б) б) неможливості; с) відповідалність за що ми хочемо і за те, що нам приходиться терпіти, що цього не хочуть інші, і знаходити якісь адаптивні дії.
Я маю свободу зробити любий вибір за який я готова нести відповідальність і зіштовхуватися з незадоволенням людей, не втрачаючи до них поваги.
Тривога
Тривога завжди є провісницею, що ми дуже близько до чогось підходимо. дуже важливому для нас, з іншого боку, є наші привиди тіней, з якими нам доведеться познайомитися.
Чому Люди застрягають у комфорті та всіма силами намагаються утримати його?
Тому що тут зберігається нами едемський райський сад. Я боюся втратити комфорт про своє уявлення про себе. Але життя змушує нас щось хотіти, кудись бігти. Як говорили великі філософи: “Поки я живу, я хочу, поки дихаю я роблю бажання можливими.
Юнг сказав дуже важливу річ, що перший крок у роботі з Тінню починається з переговорів між моїми бажаннями, моєю Персоною та всім, що викликає ці переживання (байдужість, безвихідність та ненависть).
Персона – це те, на що ми можемо спертися, створена нами авторитетна думка, яка відповідає і нашим уявленням про себе, і нашим проявам назовні, і підтвердженням оточуючими).
Даність
Це те, що життя відбувається у матеріальному тілі, яке підтримує нашу сексуальність. У сучасному світі відбувається насильство про матеріальне тіло та сексуальність, які, з одного боку, створюють опір розвитку, і, з іншого боку, обмежують потенціал можливості. Тобто робота з Тінню, що ми не хлопчики чи не дівчатка, що з нашою заздрістю до хлопчиків чи дівчаток, або до певних дівчаток своєї статі чи хлопчиків своєї статі, ось цією частиною, яка викликає ненависть, байдужість, і безпорадність, у плані сексуального контакту, завжди породжує деструктивну жорстку конкуренцію, що призводить до ізоляції та руйнування соціальних значущих зв’язків.
Недосконалість
І це теж бич нашого життя. Тому що нас з дитинства привчають до того, що ми повинні бути опорою, такими, і не повинні бути такими, і не повинні бути сякими, повинні відповідати чи не відповідати, і цих боргів накопичується за життя так багато, що жоден банк не існує може покрити це жодним кредитом. Тому що ми стаємо, повинні повернути собі право жити. А то таке повернути право жити? Це повернути собі право на недосконалість наших тіньових сторін, які можуть бути вкрай необхідні для вирішення моїх багатьох питань, у зв’язку з моїми бажаннями, цілями і моїм шляхом. Юнг каже дуже цікаву думку, що
Найчесніша людина є людина, яка усвідомлює межі брехні, яку він говорить.
Тінь та її особистість, як недосконалість
Коли ми працюємо з недосконалістю, ми стаємо мужніми і осягаємо ті сторони, кинуті собою де нам необхідні креативність і творчість для проживання цієї недосконалості. І недосконалість завжди є частиною спроможності знаходження людей, свого світу. Ми не можемо завжди належати до світу рівноцінно рівнозначно. Хтось нам дорогий, хтось не дуже, когось ми хочемо бачити постійно, а когось ми уникаємо за всяку ціну. Не всі частини тіні та її особистості приймаються так близько.
коли ми говоримо, що наша недосконалість є частиною нашої цілісної особистістю, ніби ми спираємося на гірську стіну;
коли Тінь та її особистість стають найменшими та непомітними? Коли ми знаходимося практично з нею впритул. Тому що, коли людина спирається на стінку, його тінь не покриває його.
Підлітки всі недосконалі і перебувають у стані формування своєї цілісності та своєї персони та у фазі найбільш свого активного знайомства зі своєю Тінню. При цьому не лише самостійно, але ще й з батьками, які на цей момент точно не можуть уникнути своєї Тіні. Тому підліткова криза іноді допомагає вивести батькам набагато більше своїх дітей.
Сенс життя та неможливість його знаходження пов’язаний з Тінню. Ми часто втрачаємо себе у процесі певних приватних завдань. Зміна зупинки, Народжуються діти, ми розлучаємося зі своїми партнерами або виходимо заміж, багато кризових моментів вибивають нас із зони комфорту і, відповідно, ми втрачаємо колишній сенс. І якщо у нас дуже великий опір опрацюванню наших тіньових сторін, то ми часто намагаємося сховатися в депресію, у боротьбу за справедливість і відбудовуємо їхню ізоляцію, щоб по-дитячому перечекати момент кризи. Секрет у тому, що перечекати життя не виходить. Це якраз моя опрацьованість у плані усвідомлення своєї тіньової сторони.
Вправи з опрацювання Тіні
Нижче я хочу привести 2 потужні вправи, які вам точно допоможуть дослідити та пропрацювати ваші тіньові особистості:
Тінь та її особистість. Вправа “Недооцінена Тінь”
Ця вправа добре підійде тим, хто схильний недооцінювати себе та свої можливості.
Для виконання вам знадобляться лише листок та ручка. Сядьте зручніше, розслабтеся, і на мить задумайтеся.
КРОК 1. Якби ви могли вибрати собі в друзі п’ять знаменитих людей (не важливо, що нині живуть або вже померли, чоловіків чи жінок), кого б ви обрали? Це можуть бути актори, співаки, вчені, політики – будь-хто. Ті, ким ви по-справжньому захоплюєтеся та кого цінуєте. З ким вам хотілося б ближче поспілкуватися, сходити разом у кафе, обговорити якісь важливі для вас теми. Запишіть імена п’яти людей.
КРОК 2. Отже, у вас є п’ять нових друзів. Вони, безперечно, справжні друзі. Люблять вас та цінують. Їх напевно приваблюють якісь ваші якості. Подумайте, яку вашу позитивну якість міг би відзначити кожен із них? Запишіть ці позитивні риси.
КРОК 3. Адже це справжні друзі, а значить вони повинні бути з вами чесними. І тому кожен з них може відзначити якийсь ваш недолік. “Знаєш, …, – кажуть вони. – Ти, звичайно, такий(а) чудовий(а), як ми сказали раніше. Але все ж таки у тебе є певні мінуси. І ось які… Запишіть ці негативні якості.
КРОК 4. Цей крок, як правило, дається людям найпростіше. Тут вам потрібно пояснити, чому ви обрали саме цих людей? Навпроти їхніх імен вам необхідно виписати ті риси їх характеру (саме риси характеру, а не досягнення у сфері науки і творчості), якими ви по-справжньому захоплюєтеся, якими хотілося б мати, які вас надихають.
КРОК 2 вказує на вашу самооцінку. Чи важко вам було описувати свої позитивні сторони чи слова приходили легко? Чи багато якість вдалося пригадати, чи список досить мізерний? Ці якості – ваша опора, те, що допомагає вам рухатися вперед. Цінуйте та бережіть у собі ці якості.
КРОК 3 також допомагає вам краще вивчити оцінку себе. Ці якості було виписувати простіше, ніж у кроці 2? Чи багато їх вийшло чи мало? Подумайте, що ви хотіли б і можете виправити? Чи це справді об’єктивна картина “себе”, чи це те, що було вам колись нав’язано іншими?
І, нарешті, головний крок – КРОК 4.
Це і є ваша золота тінь. Як ви вважаєте, що це? Напевно ви відповісте, що це ті якості, якіторими вам хотілося б мати. АЛЕ – НІ. Справа в тому, що ми здатні побачити лише те, що є у нас самих. Ті якості, які захоплюють вас у вибраних вами знаменитостях – це ті якості, які маєте особисто ВИ! Адже ви не знайомі ні з ким із перелічених вами людей, і різні люди в тій самій людині можуть побачити зовсім різне. І завжди – тільки своє.
Але ці якості у зв’язку з якимись життєвими обставинами заперечуються вами, ви їх у собі не визнаєте. Можливо, ця вправа вас навіть шокувала і ви подумали “Зовсім ні, це абсолютно не схоже на мене”. Але якщо ви замислитеся, то напевно згадайте, що колись у житті були ситуації, коли вам необхідно було застосувати саме цю якість своєї особистості, і у вас це чудово виходило.
Тінь та її особистість.Вправа “Метод Кена Уїлбера»
Крок 1. Виберіть, з ким хочете працювати. Найлегше почати з людини, з якою у вас проблемні стосунки (наприклад, партнером, родичем, начальником). Ця людина може дратувати, турбувати чи засмучувати вас. Або, можливо, ви відчуваєте потяг, одержимість, власність щодо нього. Виберіть того, з ким у вас є сильний емоційний заряд, чи то позитивний, чи негативний, того, до кого ви небайдужі.
Крок 2. Тепер уявіть цю людину. Опишіть ті якості, які вас найбільше засмучують, або характеристики, які вас найбільше приваблюють, використовуючи мову від третьої особи (він вона, вона). Розкажіть про них вголос або запишіть у щоденник. Висловлюйте свої почуття. Не заглиблюючись в аналіз, говоріть чесно та щиро. Немає потреби бути милим чи комусь подобатися у цей момент. Людина, яку ви описуєте, ніколи не побачить, що ви сказали і написали.
Крок 3. Поговоріть із цією людиною: почніть діалог із нею у своїй уяві. Говоріть від 2-ї особи (використовуючи звернення ти чи ви). Звертайтеся до цієї людини, якби вона була поруч. Розкажіть йому, що вас турбує. Задайте йому такі запитання: чому ти так зі мною чиниш? що ти хочеш від мене? що ти намагаєшся мені довести? чого ти мене вчиш? Уявіть його відповідь на ці питання. Вимовте цю уявну відповідь вголос. Якщо хочете, запишіть розмову до свого щоденника. Кен Вілбер
Крок 4. Стати цією людиною у своїй уяві. Знайдіть якості, які або дратують, або зачаровують вас. Здійсніть риси характеру, описані в кроці 2. Використовуйте мову від першої особи (я, моя). Це буде незвично та складно. Риси, які ви набуваєте на цьому кроці – це саме ті риси, які ви в собі заперечували. Використовуйте такі твердження: я злий; я ревную; я сяю.
Випишіть усі якості, з якими ви працюєте: “Я ___________________”.
Крок 5. Проаналізуйте ці заперечені якості у собі. Випробуйте ту частину себе, яка є цією якістю.
Не робіть процес абстрактним: просто БУДЬТЕ таким, як ви написали. Побудьте у цьому стані деякий час. Тепер ви можете володіти цією якістю та інтегрувати в себе Тінь та її особистість!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Люди мають різні підходи до самооцінки та сприйняття своїх досягнень. Однак іноді може виникнути ситуація, коли особа відчуває підвищений тиск на досягнення і ставить перед собою вкрай високі стандарти. Цей тест призначений для рефлексії та розуміння ймовірності відмінницького мислення.
Відмінницьке мислення, хоча й може бути важливим для досягнення успіху, але в той же час може викликати внутрішній стрес і неспокій. Цей тест допоможе вам розглянути ваші уявлення про ідеальність та ставлення до власних досягнень.
Нехай цей тест буде для вас інструментом для глибшого розуміння власної психології та ставлення до себе. Пам’ятайте, що результати – це всього лише інструмент для самопізнання, і немає жодного правильного і неправильного відповіді.
Готові розпочати?
ТЕСТ НА ВІДМІННИКА
Не визнає і неадекватно оцінює свої дії:
А) Практично завжди
Б) Час від часу
В) Рідко або ніколи
Звичка, яка бере верх над людяністю:
А) Так, це мені часто властиво
Б) Іноді
В) Ні, я завжди старався бути людяною
Старається побачити себе чужими очима, отримати похвалу чи високу оцінку своїм досягненням:
А) Завжди
Б) Іноді
В) Мені це не цікаво
Постійно прагне досягти ідеалу:
А) Так, це моя основна мета
Б) В певних ситуаціях
В) Ні, я приймаю себе таким, який є
Висока чутливість критиці за помилки:
А) Так, це мені властиво
Б) Залежно від ситуації
В) Ні, я можу взяти критику конструктивно
Нестерпне почуття сорому та провини:
А) Часто відчуваю
Б) Іноді
В) Рідко або ніколи
Катастрофізація любої невдачі:
А) Так, це часто відбувається
Б) Іноді
В) Ні, я дивлюся на невдачі реалістично
Хворобливе бажання похвали:
А) Так, я часто шукаю визнання
Б) Іноді
В) Ні, я задовольняються власними досягненнями
Постійний пошук того, хто буде підтверджувати значимість:
А) Так, я постійно шукаю підтримку
Б) Іноді
В) Ні, я можу бути незалежним у власних переконаннях
КЛЮЧІ ДО ТЕСТУ
Оцініть кожну відповідь від 1 до 3 балів, де 1 – це “А”, 2 – “Б”, 3 – “В”. Підрахуйте загальну суму балів та використайте нижче наведені діапазони для аналізу результатів:
Від 9 до 18 позитивних відповідей: Велика ймовірність відмінницького мислення. Ви ставите перед собою високі стандарти та завжди прагнете до вдосконалення. Важливо зберігати баланс між самовдосконаленням і прийняттям себе таким, який ви є.
Від 19 до 27 позитивних відповідей: Середня ймовірність відмінницького мислення. Це може вказувати на середню ймовірність відмінницького мислення. Ви, можливо, маєте деякі риси, характерні для відмінниць, але можливо, вас також властиве здатність приймати свої досягнення та помилки з об’єктивністю..
Від 27 до 36 позитивних відповідей: Низька ймовірність відмінницького мислення. Це може вказувати на низьку ймовірність відмінницького мислення. Важливо звернути увагу на свою внутрішню самооцінку та навчитися бачити свої досягнення без перебільшень чи недооцінювання.
ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ
Цей тест – лише інструмент для рефлексії, і будь-які результати можуть бути індивідуальними. Ймовірність відмінницького мислення не визначає вашу цінність чи потенціал, а лише вказує на певні тенденції у вашому ставленні до себе та своїх досягнень.
Тому, якщо вас турбує Оцінна залежність, краще вибрати саме для себе психолога в нашому Просторі Психологів та пропрацювати це з ним.
Бажаю вам ментального здоров’я та гарного настрою, незважаючи ні на що!
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
У світі, де кожен крок може бути відзначений успіхом та визнанням, ми часто впадаємо у пастку невпевненості та внутрішньої критики.
Синдром самозванця – це феномен, який може ховатися в тіні успіхів, признань та високих досягнень. Чи відчуваєте ви часом, що ваші успіхи – це лише випадковість, і ви не заслуговуєте на них?
Синдром самозванця – психологічний аспект, що стоїть за недооцінкою власних здібностей, невпевненістю та постійним стресом. І для того, щоб краще зрозуміти, чи доторкнувся вас цей феномен, ми підготували спеціальний тест на синдром самозванця.
Перед вами не просто тест. Це можливість розглянути свої думки, відчуття та підходи до досягнень у вашому житті. Готові розпочати подорож у світ рефлексії та пізнання власної психології? Давайте разом зазирнемо у глибини себе та розкриємо таємниці синдрому самозванця.
ТЕСТ НА СИНДРОМ САМОЗВАНЦЯ
Питання 1: Як часто ви критикуєте себе за свої дії чи рішення?
a) Завжди b) Часто c) Іноді d) Рідко e) Ніколи
Питання 2: Як ви оцінюєте свої професійні досягнення?
a) Завжди вважаю, що могло бути краще b) Часто сумніваюся у своїй компетентності c) Іноді відчуваю гордість d) Рідко, але можу похвалити себе e) Завжди горжусь своїми успіхами
Питання 3: Як ви пояснюєте свої успіхи чи невдачі?
a) Завжди вважаю, що це випадковість b) Часто спираюсь на удачу c) Іноді вважаю це результатом професіоналізму d) Рідко, але признаю власний внесок e) Завжди вважаю свої успіхи результатом власної праці
Питання 4: Як ви реагуєте на компліменти?
a) Відразу відкидаю їх b) Часто відчуваю незручність c) Іноді вдячний, але відразу згладжую d) Рідко, але приймаю із задоволенням e) Завжди вдячний і приймаю з задоволенням
Питання 5: Як ви ставитеся до своїх помилок?
a) Завжди вважаю їх катастрофічними b) Часто переймаюся помилками c) Іноді можу знайти позитив у помилках d) Рідко переймаюся, шукаю можливості для вдосконалення e) Завжди вважаю, що помилки – це нормальна частина навчання
Питання 6: Як ви оцінюєте своє професійне вміння?
a) Завжди вважаю, що мені далеко до ідеалу b) Часто маю сумління у своїх здібностях c) Іноді вважаю, що я непоганий професіонал d) Рідко сумніваюся у собі e) Завжди вважаю себе висококваліфікованим фахівцем
Питання 7: Як ви оцінюєте свою особисту цінність?
a) Завжди вважаю, що мене не варто цінити b) Часто відчуваю себе непотрібним c) Іноді вважаю, що я маю свою цінність d) Рідко сумніваюся у своїй цінності e) Завжди вважаю, що я цінний і унікальний
ОЦІНКА
За кожну відповідь “a” – 1 бал
За кожну відповідь “b” – 2 бали
За кожну відповідь “c” – 3 бали
За кожну відповідь “d” – 4 бали
За кожну відповідь “e” – 5 балів
КЛЮЧІ ДО ТЕСТУСАМОЗВАНЦЯ
7-14 балів: Низький рівень синдрому самозванця
Ваш результат свідчить про те, що ви зазвичай добре оцінюєте свої здібності та досягнення. Ймовірно, вам легше приймати компліменти та ділитися своїми успіхами. Проте, завжди важливо слідкувати за своєю самооцінкою і не дозволяти сумнівам в своїх можливостях заважати вам досягати нових висот.
15-21 бал: Помірний рівень синдрому самозванця
Ваш результат свідчить про те, що іноді ви можливо схильні до самокритики та сумнівів у власних здібностях. Можливо, вам важко приймати компліменти чи гордитися своїми успіхами. Звертайте увагу на позитивні аспекти своєї роботи та не забувайте вірити у власний професійний потенціал.
22-28 бали: Високий рівень синдрому самозванця
Ваш результат вказує на можливий високий рівень синдрому самозванця. Можливо, ви схильні перебільшувати свої невдачі, знижувати власні досягнення та відчувати себе неспокійно в професійному контексті.
Важливо розуміти, що ви є компетентним фахівцем і мати реалістичну самооцінку.
ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ
Цей тест – лише інструмент для рефлексії, і будь-які результати можуть бути індивідуальними. Розмова з професійним психологом в нашому Просторі Психологів може бути корисною для вас, щоб розібратися у цьому питанні та розвинути здоровий підхід до свого професійного росту.
Бажаю вам ментального здоров’я та гарного настрою, незважаючи ні на що!
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
Синдром самозванця, відомий також як “Impostor syndrome”, представляє собою унікальний психологічний феномен, що супроводжується постійною невпевненістю у власних здібностях та успіхах.
Навіть при наявності очевидних підтверджень власної компетентності, особа із синдромом самозванця вірить, що її успіх – це лише випадковість чи результат навколишніх обставин.
Історія терміна “феномен самозванця” має свій початок у 1978 році, коли Полін Р. Кленс та Сюзанна А. Аймс вперше використали його в статті “Феномен самозванця у жінок, які досягли високих успіхів: Динаміка та терапевтичне втручання”.
Дослідження проводилося на жінках, які досягали високих успіхів у професійних галузях, і підкреслювало “внутрішній досвід інтелектуальної фальші”.
ЕФЕКТ МЕТЬЮ
Невпевненість у власних досягненнях, типова для синдрому самозванця, може виявлятися через “ефект Метью” – явище, коли особа вважає, що підробила свій успіх та не заслуговує його.
Люди із цим синдромом нерідко пояснюють свої досягнення везінням, збігом обставин або переоцінкою своїх здібностей навколишніми.
Учасниці дослідження, хоч і отримували зовнішнє визнання за їхні досягнення, відчували внутрішню відсутність визнання.
Синдром самозванця, згідно з Кленс та Аймс, формується під впливом гендерних стереотипів, сімейних проблем, культурних норм та стилю атрибуції.
ДІАГНОСТИКА ЦИКЛУ СИНДРОМУ САМОЗВАНЦЯ
Для діагностики синдрому самозванця були розроблені різні методи, включаючи критерії Холмса, Кертеєма, Адамсона, Голланда і Кленс.
Існує також шкала професорки Кленс. Він був запропонований нею у 1985 році. Ця шкала дозволяє визначити наявність синдрому. Незважаючи на те, що цей синдром не є патологією, його зв’язок із соціальною тривожністю та депресією підтверджений дослідженнями:
Коли особі випадає виконувати значуще завдання, тривожність невідворотно зростає – важко не заспокоїтися, враховуючи його важливість!
Під впливом важливості завдання людина знаходиться на роздоріжжі, обираючи між зусиллями, які не завжди відповідають необхідним, або відкладанням у довгий ящик – уникненням виконання.
Після завершення завдання може наступити невелике полегшення, але успіх часто приписується випадковості чи надмірним зусиллям, не дозволяючи внутрішньо усвідомити власні досягнення.
Цей процес включає період страху відкриття власної некомпетентності та утримання від нових викликів. Страх невдачі позбавляє можливості використовувати тривогу як мотивацію, а також обмежує задоволення від складних завдань. І так цей цикл закривається.
Такий цикл може викликати явище самосаботажу у “самозванців”, спровоковане страхом невдачі. Віра в випадковість результатів, відмова від власної ролі та приписування все на користь випадку можуть створювати сумніви в здатності до досягнення нових успіхів. Страх провалу є ще однією характеристикою самозванців, поряд із бажанням виявитися особливим, ефектом супержінки чи знеціненням похвали.
ПСИХОТЕРАПІЯ СИНДРОМУ САМОЗВАНЦЯ
Для подолання синдрому самозванця, ефективною терапією визнано когнітивно-поведінковий підхід. Він спрямований на аналіз та подолання негативних думок, що заважають внутрішньому визнанню успіхів.
Інші методи, такі як письмова терапія, також можуть виявитися корисними у процесі організації думок та візуалізації досягнень.
Не дивлячись на ефективність терапії, концепцію синдрому самозванця критикують за те, що вона занадто зосереджена на відповідальності особи, виключаючи аналіз середовища чи структурних проблем, що спричиняють цей синдром.
Зрозуміти синдром самозванця – це крок до самопізнання та подолання внутрішнього конфлікту.
Подолавши цей феномен, людина може розкрити свій справжній потенціал та насолоджуватися заслуженим успіхом.
Також, пропонуємо на нашому просторі пройти тест на виявлення у вас чи у ваших друзів “Синдрому Самозванця”.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами, звертайтеся!
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
