Валентина Михайленко

Акцентуація характеру особистості

15 749

Акцентуація характеру – це виражені особливості характеру, які виходять за межі нормального рівня (можуть бути крайніми варіантами психічної норми) та викликають дискомфорт або проблеми у соціальній адаптації особистості.

Вивчення акцентуацій характеру має важливе значення для психології особистості, оскільки допомагає зрозуміти, як певні особливості характеру можуть впливати на поведінку та якість життя людини.

Діагностика та корекція акцентуацій характеру дозволяє покращити самопізнання та саморозвиток особистості, підвищити рівень соціальної адаптації та взаємодії з оточенням, а також уникнути поведінкових проблем у майбутньому.

Далі в цій статті я охарактеризую психологічну проблематику акцентуації характеру через призму сучасної теорії та багатолітнього досвіду надання допомоги клієнтам.

Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

РІЗНОВИДИ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

Спочатку про дві основні класифікації акцентуацій характеру, розроблені видатними психологами: К. Леонгардом та А. Личко.

Ці класифікації допомагають виявити та оцінити особливості характеру, які можуть впливати на поведінку, соціальні взаємодії та психічне здоров’я особистості.

Класифікація акцентуацій характеру Леонгарда

Гіпертимний тип характеризується підвищеним настроєм, високим рівнем енергії та оптимізмом.

  • Така людина може бути завжди у пошуку нових вражень та позитивних емоцій.
  • Наприклад, гіпертимна людина може завжди виражати свої емоції, сміятися, жартувати та бути центром уваги.

Дистимний тип характеризується пониженим настроєм, меланхолією та втратою інтересу до життя.

  • Така людина може бути замкненою та зневіреною у своїх можливостях.
  • Наприклад, дистимний чоловік може перебувати у стані депресії, та бути сумним.

Афективно-лабільний тип характеризується швидким змінюванням настрою та емоційної нестійкістю.

  • Така людина може різко переходити від радості до суму та нерішучості.
  • Наприклад, афективно-лабільна жінка може раптово заплакати без причини, а потім радісно посміхнутися.

Афективно-екзальтований тип характеризується високим рівнем енергії та емоційністю, а також підвищеною реактивністю на зовнішні подразники.

  • Така людина може легко виявляти свої емоції та переживати яскраво.
  • Наприклад, афективно-екзальтований студент може дуже емоційно реагувати на зауваження від викладача, а також бути дуже відкритим у спілкуванні з іншими.

Тривожний тип характеризується станом підвищеної тривоги, неспокою та страху.

  • Така людина може відчувати незручність у взаєминах з іншими людьми та мати труднощі у прийнятті рішень.
  • Наприклад, тривожна студентка може бути дуже переживати перед іспитом та перевіркою роботи викладачем.

Емотивний тип характеризується збільшеною емоційною чутливістю та неврівноваженістю.

  • Така людина може швидко переходити від однієї емоції до іншої та не контролювати свої реакції.
  • Наприклад, емотивний викладач може легко відчувати гнів та роздратування на своїх студентів та виявляти свої емоції у присутності класу.

Демонстративний тип характеризується потребою в прояві уваги та захоплення з боку інших людей.

  • Така людина може намагатися бути центром уваги та демонструвати свої досягнення.
  • Наприклад, демонстративний викладач може завжди намагатися виявляти свою компетентність та відмінність у спілкуванні зі студентами.

Педантичний тип характеризується підвищеною увагою до деталей та порядку.

  • Така людина може бути дуже вимогливою до себе та інших у виконанні завдань.
  • Наприклад, педантичний викладач може бути дуже детальним та точним у своїй лекції та вимагати від студентів акуратності та точності в написанні робіт.

Застрягаючий тип характеризується наявністю одного або декількох нездоланих комплексів, які ускладнюють поведінку людини.

  • Така людина може мати труднощі у соціальному спілкуванні та не вміти адаптуватися до нових умов життя.
  • Наприклад, застрягаючий студент може мати страх перед виступом на публіці та уникати участі у громадському житті.

Збудливий тип характеризується підвищеною реактивністю на зовнішні подразники та швидкою реакцією на них.

  • Така людина може бути дуже вразливою до впливу емоційно заряджених подій та ситуацій.
  • Наприклад, збудливий студент може швидко реагувати на шум, світло та рухливі об’єкти під час навчання.

Екстравертний тип характеризується нахилом до активного спілкування з людьми та відкритості у прояві своїх емоцій.

  • Така людина може знайомитися з новими людьми та активно взаємодіяти з ними.
  • Наприклад, екстравертований студент може відвідувати багато соціальних заходів та активно спілкуватися з колегами.

Інтровертований тип характеризується нахилом до усамітнення та відмови від активного спілкування з людьми.

  • Така людина може бути дуже замкненою та не вміти проявляти свої емоції публічно.
  • Наприклад, інтровертований студент може відмовлятися від участі в групових проектах та уникати великих компаній.

Амбіверт – це тип характеру, який поєднує в собі риси екстраверта та інтроверта.

  • Така людина може бути активною та комунікабельною у певних ситуаціях, але також відчувати потребу у самотності та віддаленості у інший час.
  • Наприклад, амбівертний викладач може бути дуже комунікабельним під час лекцій, але також відчувати потребу у відпочинку та самотності після занять.
Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

Класифікація акцентуацій характеру за Личко

Гіпертимний тип характеризується високим рівнем настрою та активності.

  • Така людина може бути дуже оптимістичною та енергійною, а також мати багато ідей та планів.
  • Наприклад, гіпертимний студент може бути дуже мотивованим до навчання та розробки нових проектів.

Циклоїдний тип характеризується змінами настрою та емоційною нестійкістю.

  • Така людина може переживати епізоди депресії та ейфорії, які можуть змінюватися протягом декількох днів або навіть годин.
  • Наприклад, циклоїдний студент може мати труднощі у підтриманні стабільного настрою під час навчання.

Лабільний тип характеризується підвищеною чутливістю до зовнішніх подразників та змінами настрою.

  • Така людина може бути дуже вразливою до конфліктів та стресу, що може впливати на її психічний стан.
  • Наприклад, лабільний студент може легко переживати стосовно критики або невдачі в навчанні.

Астено-невротичний тип характеризується підвищеною втомлюваністю, нервовою напругою та емоційною нестійкістю.

  • Така людина може відчувати постійний дискомфорт у соціальних ситуаціях та мати труднощі у прояві своїх емоцій.
  • Наприклад, астено-невротичний студент може бути дуже втомленим та напруженим під час навчання, що може впливати на його результати.

Сензитивний тип характеризується високим рівнем чутливості до емоцій та настроїв інших людей.

  • Така людина може дуже співчувати та розуміти інших людей, але також може легко переживати негативні емоції.
  • Наприклад, сензитивний студент може бути дуже співчутливим до проблем та потреб інших студентів, але також може переживати дискомфорт у великих групах.

Психастенічний тип характеризується підвищеною тривожністю та невпевненістю у собі.

  • Така людина може мати труднощі у прийнятті рішень та у взаємодії з іншими людьми.
  • Наприклад, психастенічний студент може переживати тривогу та страх перед навчальними завданнями та екзаменами.

Шизоїдний тип характеризується нахилом до самоізоляції та уникання соціальних контактів.

  • Така людина може мати мало друзів та не виявляти бажання взаємодіяти з людьми.
  • Наприклад, шизоїдний студент може бути дуже зосередженим на своїй роботі та навчанні, але не проявляти бажання взаємодіяти зі своїми колегами.

Епілептоїдний тип характеризується нахилом до агресивної поведінки та змін настрою.

  • Така людина може мати труднощі у контролюванні своїх емоцій та виявляти агресію у відношенні до інших людей.
  • Наприклад, епілептоїдний студент може легко ставати роздратованим та агресивним під час конфліктних ситуацій.

Істероїдний тип характеризується нахилом до драматичної поведінки та потребою у увазі.

  • Така людина може виявляти емоційні вибухи та проявляти драматичну поведінку, щоб привернути увагу до себе.
  • Наприклад, істероїдний студент може демонструвати драматичні емоції під час виступів або презентацій.

Нестійкий тип характеризується підвищеною чутливістю до стресу та змін настрою.

  • Така людина може мати труднощі у пристосуванні до нових умов та змін в житті.
  • Наприклад, нестійкий студент може мати труднощі у зміні місця проживання або навчання.

Конформний тип характеризується нахилом до відповідності та наслідування стереотипів.

  • Така людина може мати труднощі у висловлюванні власної думки та переконань, оскільки прагне дотримуватися загальноприйнятих норм та правил.
  • Наприклад, конформний студент може уникати дискусій з іншими студентами та не висловлювати власної думки під час дискусій.

ВПЛИВ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ НА ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

  • Соціальна адаптація та взаємодія з оточенням
  • Взаємини з близькими, друзями, колегами
  • Вплив на професійну та особисту реалізацію

Акцентуації характеру можуть впливати на різні аспекти життєдіяльності особистості, включаючи соціальну адаптацію, взаємини з оточенням та професійну та особисту реалізацію.

Розглянемо кожен з цих аспектів детальніше.

Соціальна адаптація та взаємодія з оточенням

Соціальна адаптація та взаємодія з оточенням можуть бути важкими завданнями для осіб з деякими типами акцентуацій характеру.

Наприклад, люди з тривожною акцентуацією можуть мати складнощі зі спілкуванням та виявляти необгрунтований страх у відносинах з оточенням.

Особи з демонстративною акцентуацією можуть виявляти складнощі у встановленні міжособистісних контактів та відносин з оточенням, оскільки звертають занадто багато уваги на себе та свої досягнення.

Взаємини з близькими, друзями, колегами

Взаємини з близькими, друзями, колегами також можуть бути складними для осіб з деякими типами акцентуацій характеру.

Наприклад, люди з емоційною акцентуацією можуть виявляти занадто сильну емоційну реакцію на події, що може вплинути на їх взаємини з іншими людьми.

Особи з педантичною акцентуацією можуть бути надто критичними до інших та вимогливими до деталей, що може вплинути на їх відносини з оточенням.

Вплив на професійну та особисту реалізацію

Акцентуації характеру також можуть впливати на професійну та особисту реалізацію.

Наприклад, люди з гіпертимною акцентуацією можуть бути успішними в творчих професіях, а з педантичною – в науці та інженерному ділі.

Особи з інтровертованою акцентуацією можуть виявляти більшу схильність до самотності та роботи в одиноцтві, тоді як екстравертовані особи можуть бути успішні в комунікаціях та лідерстві.

Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

Психодіагностика акцентуацій характеру

Психодіагностика акцентуацій характеру — це процес виявлення та оцінки надмірної вираженості окремих рис характеру, які, попри те, що не є психічним розладом, можуть ускладнювати адаптацію людини в певних життєвих ситуаціях.

На практиці, це допомагає не лише краще зрозуміти себе, а й знайти шляхи для гармонізації взаємодії з навколишнім світом.

Для діагностики акцентуацій характеру найчастіше використовують стандартизовані опитувальники, які дозволяють кількісно оцінити вираженість тих чи інших рис. Найпоширеніші методики:

Опитувальник Шмішека

Ця методика базується на класифікації акцентуацій, розробленій Карлом Леонгардом. Вона допомагає виявити 10 типів акцентуацій, зокрема, демонстративний, застрягаючий, педантичний, збудливий тощо.

Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А.Є. Лічко

Цей опитувальник призначений для підлітків і використовується для виявлення акцентуацій характеру та визначення їхнього типу. Він враховує особливості підліткового віку, що робить його дуже точним.

Опитувальник Кеттелла (16PF)

Хоча це загальний особистісний опитувальник, він також може бути використаний для виявлення акцентуацій. Високі або низькі показники за певними шкалами можуть вказувати на акцентуйовані риси.

Метою психодіагностики акцентуацій є не постановка діагнозу, а надання людині інструментів для самопізнання та особистісного розвитку.

Робота з акцентуаціями характеру в різних терапевтичних підходах

Робота з акцентуаціями характеру в психотерапії не передбачає “лікування”, оскільки вони не є розладами.

Натомість, мета терапії — допомогти людині усвідомити свої виражені риси характеру та навчитися керувати ними, щоб покращити адаптацію та стосунки з оточенням.

На практиці, у різних терапевтичних підходах методи роботи відрізняються, але всі вони спрямовані на самопізнання та особистісний розвиток.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

КПТ фокусується на виявленні та зміні неадаптивних когнітивних патернів, пов’язаних з акцентуацією.

Наприклад, людина з педантичним типом акцентуації може мати ірраціональні думки про необхідність доводити все до ідеалу.

Терапевт допомагає ідентифікувати ці думки, замінити їх на більш реалістичні та розробити нові, більш гнучкі стратегії поведінки.

Психоаналітична терапія

Психоаналіз працює з глибинними, несвідомими причинами акцентуацій.

Наприклад, демонстративний тип акцентуації може бути пов’язаний з несвідомою потребою в увазі, що виникла в дитинстві.

Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як минулий досвід впливає на його сьогоденну поведінку.

Гештальт-терапія

Гештальт-терапія зосереджена на усвідомленні та прийнятті “тут і зараз”. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як його акцентуйовані риси проявляються в даний момент.

Наприклад, людина з застрягаючим типом акцентуації може усвідомити, як вона “застрягає” у своїх емоціях під час розмови, що допомагає їй навчитися переходити до нових переживань.

ПІДСУМКИ

Висновки досліджень акцентуацій характеру в психології особистості свідчать про те, що це важлива характеристика, яка може вплинути на багато аспектів життєдіяльності людини.

Хоча акцентуації характеру не є патологічними станами, вони можуть створювати труднощі в соціальній адаптації та міжособистісних взаєминах.

Дослідження показують, що діагностика та корекція акцентуацій характеру можуть бути корисними для забезпечення успішної соціальної адаптації та реалізації.

Наприклад, виявлення акцентуацій характеру у дитинстві може допомогти вчасно звернутися до фахівця та здійснити необхідну корекцію.

У дорослому віці, здійснення психологічної корекції може допомогти людині зменшити негативний вплив акцентуацій характеру на її життя та забезпечити більш успішну соціальну адаптацію та реалізацію.

Таким чином, акцентуації характеру є важливим аспектом вивчення психології особистості.

Діагностика та корекція акцентуацій характеру можуть бути корисними для людей, які бажають покращити своє життя та взаємодію з оточенням.

Наприклад, психологічна корекція може допомогти зменшити негативний вплив акцентуацій характеру на життя людини та забезпечити більш успішну соціальну адаптацію та реалізацію.

Усі ці аспекти підтверджують важливість вивчення акцентуацій характеру в психології особистості та їх впливу на життєдіяльність людини.

Врахування цих особливостей може допомогти людині зрозуміти себе та свої взаємини з оточенням, а також досягти більшої самореалізації та успіху в різних аспектах життя.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби проконсультуватися щодо акцентуації вашого характеру чи аналогічної проблематики у близьких, звертайтеся до мене через профайл або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища.

Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

Автор

Екзальтований тип особистості

6 728

Екзальтований тип особистості — це акцентуація характеру, що характеризується надзвичайною емоційністю, схильністю до бурхливих переживань, як радості, так і смутку.

Люди з цим типом особистості легко захоплюються, але так само легко впадають у відчай. Їхні емоції є дуже яскравими та глибокими.

Екзальтований тип особистості притаманний людям, які мають високу самооцінку, надмірно самовпевнені, дуже амбіційні та завзяті у досягненні цілей.

Вони вірять у свою непересічність та не уявляють свого життя без розваг та насолод.

Проте, їхнє прагнення до переваги та контролю може мати негативні наслідки як для них самих, так і для їх оточення.

Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

Ознаки та прояви екзальтованого типу особистості

Яскрава емоційність: Екзальтовані особистості проживають події з максимальною інтенсивністю. Вони можуть бурхливо радіти дрібницям та так само сильно переживати через невдачі.

Схильність до емпатії: Вони дуже чутливі до емоцій інших, легко вбирають їхній настрій, що може призводити до емоційного виснаження.

Соціальна орієнтація: Ці люди часто є душею компанії, легко заводять знайомства та шукають емоційного спілкування.

Мінливість настрою: Настрій може різко змінюватися залежно від подій, що відбуваються.

Екзальтований тип особистості не є психічним розладом, але в стресових ситуаціях ці риси можуть ускладнювати адаптацію та призводити до емоційної

Особливості екзальтованої особистості

Екзальтовані люди часто відчувають велику потребу у визнанні своєї вагомості та досягнень.

Вони зазвичай мають високу самооцінку, відчуття влади та контролю над іншими людьми.

Їхня поведінка буває дуже амбіційною та завзятою у досягненні цілей, позаяк вони вірять у свою непересічність та наділеність високими здібностями.

Такі люди можуть знаходитися в центрі уваги, займати лідерські позиції та бути дуже успішними в різних сферах життя.

Однак, екзальтована особистість має й деякі недоліки.

  • Надмірна самовпевненість та бажання контролю призводять до конфліктів з оточенням.
  • Їх поведінка може бути дуже диктувальною та безкомпромісною.
  • Вони бувають нездатні до співпраці з іншими людьми та до укладання компромісів.

Екзальтовані люди відкидають будь-яку критику та ігнорують конструктивний зворотний зв’язок, що призводить до проблем з розвитком та ростом.

Якщо екзальтована особистість знаходиться у серйозному конфлікті, то її поведінка стає агресивною та зневажливою.

Вона може почуватися зрадженою та відкинутою, що призводить до гніву та неприємних емоцій.

Різновиди екзальтації в сучасній психології

У сучасній психології термін “екзальтація” не є окремим діагностичним поняттям, а розглядається як одна з рис характеру, що може бути надмірно вираженою.

Ця риса є частиною поняття акцентуації характеру, яке не є розладом, але може ускладнювати адаптацію людини.

Акцентуйована особистість (тип Леонгарда)

У класифікації акцентуацій характеру Карла Леонгарда екзальтований тип є одним з десяти типів. Він характеризується надзвичайною емоційністю, схильністю до бурхливих реакцій на радість або смуток.

Такі люди легко захоплюються і так само легко впадають у відчай.

Біполярний афективний розлад (в контексті маніакальної фази)

У клінічній психології схожі за поведінкою стани (надмірний підйом настрою, ейфорія, активність) можуть бути проявом маніакальної фази біполярного афективного розладу.

Проте, на відміну від екзальтації, яка є рисою характеру, манія є клінічним симптомом, що супроводжується порушенням мислення, поведінки та сприйняття.

Істеричний розлад особистості

Екзальтація також може бути частиною істеричного розладу особистості, який характеризується емоційною нестабільністю, театральністю та постійною потребою в увазі.

Проте, на відміну від екзальтованого типу, істеричний розлад є більш дисфункціональним і часто призводить до нестабільних стосунків.

    Ці поняття допомагають розрізнити здорову, хоч і надмірну, емоційність від клінічних розладів, що вимагають медичного втручання.

    Як допомогти екзальтованій особистості?

    Якщо ви спілкуєтесь з екзальтованою особистістю, важливо дотримуватися здорових меж та встановлювати кордони.

    Ви можете допомогти екзальтованій особистості навчитися слухати конструктивну критику та розвивати навички співпраці та компромісу.

    Важливо виявляти турботу та зацікавленість у їх діяльності, що допоможе зберегти стосунки.

    Якщо ви самі є екзальтованою особистістю, важливо навчитися слухати конструктивну критику та дотримуватися здорових меж.

    Ви можете навчитися розрізняти свої сильні та слабкі сторони та зосередитися на розвитку сильних сторін.

    Важливо встановлювати здорові межі та навчитися працювати зі своїм контролем.

    Для досягнення більшої гармонії та балансу в житті, необхідно зайнятися саморозвитком та вивченням навичок управління стресом та емоціями.

    Екзальтованість в роботі та особистому житті

    У бізнесі та роботі екзальтовані люди можуть бути дуже успішними, оскільки часто мають високий рівень мотивації та впевненості.

    Вони бувають дуже креативними та проривними у своїх ідеях та планах. Однак, прагнення до переваги може спричиняти конфлікти з колегами та партнерами.

    Екзальтованим людям важко змиритися з невдачею та втратою контролю, що призводить до стресу та негативного впливу на психічне здоров’я.

    У особистому житті екзальтовані люди бувають дуже привабливими та захоплюючими партнерами, оскільки вони віддають перевагу ризику та виклику, що створює відчуття пригоди та екзотики.

    Однак, їх потреба у контролі веде до конфліктів та проблем зі стосунками.

    Вони бувають схильними до недолугих та нездорових звичок, таких як алкоголь або наркотики, як спосіб зняти стрес та розслабитися.

    Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

    Можливість досягнення гармонії та балансу

    Екзальтований тип особистості має як позитивні, так і негативні риси.

    Важливо зрозуміти, що такий тип особистості не є ефективним засобом для досягнення гармонії та балансу в житті.

    Для досягнення цього бажаного стану екзальтована особистість може розвивати навички управління емоціями та стресом.

    Це допоможе зменшити ризик створення конфліктів та зберегти стосунки з іншими людьми.

    Екзальтовані люди можуть використовувати свої сильні сторони для досягнення успіху в різних сферах життя.

    Для цього їм достатньо залучити свою мотивацію та енергію для досягнення цілей та розвитку власних здібностей.

    Такі люди можуть бути дуже успішними у кар’єрі, спорті, мистецтві та інших сферах життя.

    Екзальтовані люди зазвичай схильні до самовпевненості та недооцінки ризиків.

    Вони приймають рішення без детального аналізу ситуації та підпадають під вплив емоцій та переживань.

    Це може призводити до невдач та неприємних наслідків.

    Екзальтовані люди мають схильність до нездорових звичок, таких як алкоголь або наркотики. Вони сприймають ці звички в якості зняття стресу та розслаблення.

    Однак, це призводить до проблем зі здоров’ям та соціальними проблемами.

    Стосунки з екзальтованим типом особистості

    На практиці, можуть бути надзвичайно інтенсивними та емоційно насиченими. Такі люди переживають і радість, і смуток дуже яскраво, що робить їхні стосунки незабутніми, але водночас може бути виснажливим.

    Надмірна емоційність

    Надмірна емоційність — це ключова риса екзальтованого типу особистості, і у стосунках вона проявляється особливо яскраво.

    Ці люди проживають і радість, і смуток дуже інтенсивно, що робить їхні стосунки емоційно насиченими, але може бути виснажливим для партнера.

    Емоційні “гойдалки”: Екзальтовані особистості можуть бурхливо радіти дрібницям, але так само сильно переживати через невдачі.

    Їхній настрій може змінюватися дуже швидко, що може дезорієнтувати партнера.

    Схильність до драматизації: Щоб привернути увагу та отримати бажане емоційне підтвердження, людина може несвідомо перетворювати незначні події на масштабні драми.

    Це створює напружену атмосферу та заважає об’єктивному вирішенню проблем.

    Висока емпатія та вразливість: Екзальтовані особистості дуже чутливі до емоцій інших, що дозволяє їм надавати глибоку емоційну підтримку.

    Проте, вони так само чутливі до критики чи байдужості, сприймаючи їх як особисту образу.

    Для побудови здорових стосунків важливо навчитися розуміти цю емоційність, не “розчинятися” в ній та встановити здорові межі

    Висока чутливість

    Висока чутливість є однією з ключових рис екзальтованого типу особистості, і у стосунках вона проявляється особливо яскраво.

    Ці люди дуже емпатичні й здатні глибоко відчувати емоції інших, що робить їхні стосунки емоційно насиченими та інтенсивними.

    Однак ця чутливість може також стати джерелом труднощів.

    Глибока емпатія: Екзальтовані особистості легко зчитують емоційний стан партнера, що дозволяє їм надавати глибоку емоційну підтримку. Вони можуть відчувати радість, смуток і переживання партнера, ніби вони є їхніми власними.

    Схильність до емоційного “зараження”: Через свою чутливість вони можуть “вбирати” негативні емоції партнера, що може призводити до їхнього емоційного виснаження.

    Наприклад, якщо партнер у поганому настрої, екзальтована людина може швидко відчути себе пригніченою без видимої на те причини.

    Чутливість до критики: Екзальтовані особистості надзвичайно чутливі до критики або будь-яких проявів байдужості. Вони можуть сприймати це як особисту образу, оскільки для них це означає, що їхні почуття не є важливими.

    Щоби побудувати здорові стосунки, важливо навчитися розуміти цю чутливість, не сприймати її як надмірність, а також встановити здорові межі.

    Потреба в увазі та схваленні

    Потреба в увазі та схваленні є однією з ключових характеристик екзальтованого типу особистості. Ці люди проживають свої емоції дуже яскраво й інтенсивно, і їм важливо, щоб їхні переживання були помічені та розділені іншими.

    У стосунках це може проявлятися як постійна потреба в емоційному підтвердженні та підтримці.

    Драматизація емоцій: Щоб отримати бажану увагу, екзальтована особистість може несвідомо драматизувати свої емоції, навіть незначні події, перетворюючи їх на масштабні драми.

    Це робить стосунки емоційно насиченими, але може бути виснажливим для партнера.

    Чутливість до критики: Екзальтовані особистості надзвичайно чутливі до критики або будь-яких проявів байдужості.

    Вони можуть сприймати це як особисту образу, оскільки для них це означає, що їхні почуття не є важливими.

    Пошук емоційного зв’язку: Їм важливо, щоб партнер був емоційно залученим у їхнє життя, розділяв їхні радощі та смутки.

    Якщо вони не отримують достатньої емоційної віддачі, то можуть відчувати себе покинутими або нелюбимими.

    Ці прояви не є маніпуляціями в класичному розумінні, а скоріше, наслідком глибокої потреби бути визнаним і прийнятим

    Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

    Робота з екзальтованим типом особистості у різних терапевтичних підходах

    Робота з екзальтованим типом особистості, який характеризується надзвичайною емоційністю та схильністю до бурхливих переживань, не передбачає “лікування”, оскільки це не є розладом.

    Натомість, мета терапії — допомогти людині усвідомити свої риси характеру та навчитися керувати ними, щоб покращити адаптацію та стосунки з оточенням.

    На практиці, у різних терапевтичних підходах методи роботи відрізняються, але всі вони спрямовані на самопізнання та особистісний розвиток.

    Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

    КПТ фокусується на ідентифікації та зміні когнітивних патернів, що призводять до емоційної нестабільності.

    Терапевт допомагає клієнту усвідомити, що його реакції на події можуть бути надмірними і нераціональними. Наприклад, людина вчиться розрізняти об’єктивну подію від своєї емоційної реакції на неї.

    Психоаналітична терапія

    Психоаналіз працює з глибинними, несвідомими причинами екзальтованості. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як минулий досвід (наприклад, травма чи недостатня увага в дитинстві) впливає на його сьогоденну поведінку.

    Мета — допомогти клієнту зрозуміти, що його потреба в яскравих емоціях може бути несвідомою спробою відчути, що він живий.

    Гештальт-терапія

    Гештальт-терапія зосереджена на усвідомленні та прийнятті “тут і зараз”. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як його екзальтовані риси проявляються в даний момент.

    Це може допомогти йому перестати діяти “на автоматі” і навчитися проживати емоції більш свідомо.

    Підсумки

    Екзальтований тип особистості має свої плюси та мінуси і важливо розуміти, що екзальтація не є ефективним способом для досягнення балансу та гармонії в житті.

    Екзальтовані особистості проживають події з максимальною інтенсивністю. Вони можуть бурхливо радіти дрібницям, але так само сильно переживати через невдачі.

    Це може викликати емоційні “гойдалки” для партнера, який може не розуміти такої бурхливої реакції і вони дуже чутливі до емоцій інших, легко вбирають настрій оточуючих.

    У стосунках це може проявлятися як висока емпатія, але також може призводити до емоційного виснаження, коли партнер відчуває, що його проблеми сприймаються надто особисто.

    Щоби побудувати здорові стосунки з такою людиною, важливо навчитися розуміти її емоції, але при цьому не “розчинятися” в них.

    Якщо ви є екзальтованою особистістю, ви можете розвивати навички управління емоціями та стресом для досягнення більшого балансу спільно з фахівцями.

    Підбір психолога

    Щоби проконсультуватися щодо екзальтованості, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища.

    Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

    Автор

    Цілепокладання

    6 780

    Цілепокладання – це процес встановлення мети або наміру, який допомагає людині визначити, що вона хоче досягти в житті і чому.

    Це є важливою складовою успіху в будь-якій галузі діяльності, включаючи професійну та особисту сфери.

    Цілепокладання допомагає вам зосередитися на тому, що важливо, і створити план, який допоможе вам досягти цієї мети.

    Це дозволяє вам зрозуміти, чого ви хочете досягти та які кроки вам потрібно зробити, щоб досягти цієї мети.

    Цілепокладання може збільшити вашу мотивацію та ефективність, оскільки цілі допомагають вам зосередитися на результаті та зрозуміти, які кроки вам потрібно зробити, щоб його досягти.

    Відсутність мети може призвести до того, що ви будете блукати, не маючи чіткого напрямку та плану дій.

    Наприклад, якщо ви маєте мету підвищити свої навички управління проектами, то встановлення конкретної мети допоможе вам розуміти, які кроки вам потрібно зробити, щоб досягти цієї мети.

    Ви можете встановити певні терміни для досягнення певних проміжних етапів, використовувати різні методики та допоміжні інструменти, щоб досягти цілі.

    Отже, цілепокладання є ключовим фактором успіху в житті, оскільки воно допомагає зосередитися на меті та створити план дій, який допоможе вам досягти цієї мети.

    Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

    ПРИНЦИПИ ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ

    • Ключові аспекти встановлення цілей
    • Різновиди цілей та їх вплив на мотивацію
    • Психологічні бар’єри, які заважають досягненню цілей

    Ключовими принципами цілепокладання є встановлення конкретних, досяжних, зорієнтованих на результат цілей, що мають певний термін.

    Давайте розглянемо ці принципи докладніше.

    Конкретність цілей

    • Цілі повинні бути конкретними, а не загальними.
    • Наприклад, замість того, щоб встановити ціль “стати успішним”, вам слід встановити конкретну ціль, таку як “отримати престижну посаду керівника проекту”.

    Досяжність цілей

    • Цілі повинні бути досяжними, тобто ви повинні мати здатності та ресурси, необхідні для їх досягнення.
    • Наприклад, встановлення цілі на отримання Нобелівської премії у галузі, якою ви не цікавитесь та не маєте необхідних знань, є нереалістичним та може призвести до відчуття розчарування.

    Зорієнтованість на результат

    • Цілі повинні бути спрямовані на результат, тобто на те, що ви хочете отримати.
    • Встановлення цілей, спрямованих на дії, а не результат, може призвести до неефективності та втрати мотивації.

    Часовий фрейм

    • Цілі повинні мати певний термін, тобто конкретний строк, до якого ви хочете досягти мети.
    • Встановлення термінів допомагає вам зосередитися на досягненні мети та створити план дій для її досягнення.

    Крім того, різновиди цілей можуть впливати на мотивацію.

    Наприклад, короткострокові цілі можуть бути більш мотивуючими, оскільки досягнення мети в найближчому майбутньому допомагає збільшити мотивацію.

    Натомість мета, що потребує більш тривалого зусилля та часу, може здатися менш мотивуючою, оскільки досягнення мети може бути віддалене у часі та вимагати більшої напруги та терпіння.

    Крім того, психологічні бар’єри можуть заважати досягненню цілей.

    Наприклад, відчуття нестачі ресурсів, низька самооцінка, перфекціонізм та страх провалу можуть стати перешкодами на шляху досягнення мети.

    Такі бар’єри можуть призвести до втрати мотивації, пасивності та невдачі.

    Розуміння ключових аспектів цілепокладання та психологічних бар’єрів, які можуть завадити досягненню мети, допоможуть вам створити ефективну стратегію досягнення цілей та підвищити свою мотивацію та ефективність.

    ПСИХОЛОГІЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦІЛЕЙ

    Цілепокладання та досягнення цілей – це складний процес, який вимагає від людини певної мотивації, терпіння та планування.

    Методи планування та досягнення цілей

    Для досягнення цілей важливо розуміти, які методи планування та досягнення цілей можна використовувати.

    Один з найбільш ефективних методів планування та досягнення цілей – SMART-метод.

    SMART-акронім означає конкретність (Specific), досяжність (Measurable), реалізм (Achievable), зорієнтованість на результат (Relevant) та часовий фрейм (Time-bound).

    Використання SMART-методу допомагає встановити конкретні, досяжні, реалістичні, спрямовані на результат та з чітко визначеним терміном цілі, що забезпечують ефективне досягнення мети.

    Крім методу SMART, є ще кілька інших методів планування та досягнення цілей, ось кілька прикладів:

    Метод CLEAR

    • Цей метод передбачає планування цілей, які є спільними для декількох людей або груп, обмеженими в часі та мають емоційне значення.
    • Крім того, ці цілі повинні бути оцінювані та кориговані в разі потреби.

    Метод GROW

    • Цей метод передбачає визначення мети, оцінювання поточної ситуації, знаходження варіантів для досягнення мети та визначення волі до дії.
    • Цей метод часто використовується в особистісному та професійному коучингу.

    Метод OKR

    • Цей метод передбачає встановлення конкретних цілей та ключових результатів, які повинні бути досягнуті.
    • Ключові результати повинні бути вимірюваними та оцінюваними, щоб забезпечити досягнення цілей.

    Метод WOOP

    • Цей метод допомагає визначити бажання, досягнення, перешкоди та плани дій для досягнення бажаного результату.
    • Цей метод часто використовується в спорті та особистісному розвитку.

    Кожен з цих методів має свої переваги та недоліки, і ви можете вибрати той, який найкраще підходить вашій ситуації та потребам.

    Проте, психологічні бар’єри можуть стати перешкодою на шляху досягнення мети.

    Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

    Психологічні бар’єри у цілепокладанні

    Наприклад, перфекціонізм може призвести до занадто високих стандартів та страху провалу, що може призвести до відчуття невдачі та відмови від цілей.

    Іншими психологічними бар’єрами можуть бути страх змін, низька самооцінка, відчуття нестачі ресурсів тощо.

    Відмова від цілей і її наслідки

    Відмова від цілей також може мати негативні наслідки, які можуть вплинути на життя та самопочуття людини.

    Наприклад, відмова від цілей може призвести до втрати мотивації, пасивності, та депресії.

    Також, відмова від цілей може призвести до погіршення самопочуття та зниження самооцінки.

    Проте, є –

    Психологічні фактори, які допомагають досягати цілей

    Наприклад, позитивний настрій, зосередженість та внутрішня мотивація можуть допомогти досягнути цілей.

    Іншими корисними психологічними факторами є віра у себе, уявлення про успіх та планування дій для досягнення цілей.

    Крім того, важливо мати позитивну інтенцію та орієнтуватися на досягнення мети, а не на уникнення негативних наслідків.

    Наприклад, замість того, щоб відчувати страх провалу, слід спрямовувати свою увагу на досягнення позитивних результатів.

    Також, важливо зосереджуватися на процесі досягнення мети, а не тільки на результаті. Це допомагає зберегти мотивацію та насолоджуватися кожним кроком досягнення мети.

    ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ В РІЗНИХ СФЕРАХ ЖИТТЯ

    Цілепокладання – це процес встановлення мети та розробки стратегії для досягнення її.

    Цей процес є важливим не тільки для особистісного розвитку, але й для успіху в професійній діяльності, спорті та освіті.

    Особистісний розвиток є однією з основних сфер застосування цілепокладання.

    Цілепокладання та особистісний розвиток

    Цілепокладання допомагає людям ставити перед собою конкретну та досяжну мету та визначати кроки для її досягнення.

    Наприклад, цілепокладання може допомогти людині змінити свої негативні звички та розвивати нові корисні звички, такі як здорове харчування, регулярна фізична активність чи пізнавальна діяльність.

    Цілепокладання в професійній діяльності

    У професійній діяльності цілепокладання є важливим елементом успішної кар’єри.

    Встановлення конкретних та досяжних цілей допомагає людям фокусуватися на важливих завданнях та забезпечувати ефективність своєї роботи.

    Наприклад, менеджер може встановити ціль з підвищення продуктивності своєї команди на 20% протягом наступних трьох місяців та розробити план дій для її досягнення.

    Цілепокладання в спорті

    Цілепокладання є не менш важливим для успішного спортивного досягнення.

    Спортсмени встановлюють цілі на різних етапах підготовки та змагань, наприклад, встановлюють ціль на досягнення певного результату на чемпіонаті світу, або ціль на підвищення фізичної форми протягом певного періоду.

    Цілепокладання в освіті та навчанні

    Цілепокладання також грає важливу роль в освіті та навчанні. Учні можуть встановлювати конкретні цілі на підвищення своїх навчальних досягнень та розвитку своїх навичок.

    Встановлення цілей допомагає учням зосередитися на важливих завданнях та ставити перед собою вимірювані та досяжні цілі.

    Наприклад, учень може встановити ціль на підвищення свого середнього бала з математики на один бал за наступний семестр та розробити план дій для досягнення цієї цілі, наприклад, додаткові години самостійної роботи чи звернення за допомогою до вчителя.

    ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ І СТОСУНКИ

    У стосунках цілепокладання є важливим інструментом, що допомагає партнерам не лише будувати спільне майбутнє, а й краще розуміти одне одного.

    Коли обидва партнери усвідомлюють свої цілі та цілі іншого, це створює міцну основу для взаєморозуміння, довіри та розвитку.

    Спільна візія. Визначення спільних цілей (наприклад, купівля житла, подорожі, виховання дітей) дає партнерам спільний напрямок руху.

    Це допомагає об’єднати зусилля та подолати труднощі, відчуваючи, що ви — одна команда.

    Покращення комунікації. Обговорення цілей вимагає відкритості та чесності. Це змушує партнерів говорити про свої потреби, страхи та мрії. Такий діалог зміцнює емоційний зв’язок.

    Вирішення конфліктів. Коли партнери мають спільну мету, конфлікти стають менш руйнівними. Замість звинувачень, вони можуть зосередитися на пошуку компромісу, який допоможе їм рухатися до мети.

    Особистісний ріст. Цілепокладання допомагає кожному партнеру розвиватися. Це може бути освоєння нової професії, навчання, заняття спортом — і все це у партнерстві.

    ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ У РІЗНИХ ПІДХОДАХ

    Цілепокладання є важливим елементом у багатьох психотерапевтичних підходах, але кожен напрям використовує його по-своєму.

    На практиці, замість того, щоб просто допомагати ставити цілі, терапевт сприяє їх усвідомленню та досягненню, враховуючи глибинні мотиви та перешкоди.

    Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

    У КПТ цілепокладання є чітким та структурованим процесом. Терапевт допомагає клієнту формулювати SMART-цілі (конкретні, вимірювані, досяжні, релевантні, обмежені в часі). Робота зосереджена на зміні негативних думок і поведінки, що перешкоджають досягненню мети.

    Психоаналітична терапія

    У цьому підході цілі можуть бути менш очевидними. Терапевт допомагає клієнту усвідомити несвідомі мотиви, які можуть заважати досягненню мети. Наприклад, людина хоче досягти успіху, але її несвідомий страх перед успіхом блокує її зусилля.

    Екзистенційна терапія

    Екзистенційний підхід фокусується не на досягненні конкретної мети, а на пошуку сенсу в житті. Цілепокладання розглядається як інструмент для самовизначення та усвідомлення своїх справжніх цінностей.

    Гештальт-терапія

    Гештальт-терапія зосереджена на усвідомленні процесу “тут і зараз”. Цілі розглядаються не як кінцевий результат, а як напрямок руху. Клієнт вчиться помічати, як його дії та емоції пов’язані з його цілями в даний момент.

    Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

    САМОСТІЙНА РОБОТА З ЦІЛЕПОКЛАДАННЯМ

    Самостійна робота з цілепокладанням — це ефективний спосіб взяти під контроль своє життя, підвищити мотивацію та досягти бажаних результатів.

    Це процес, що вимагає саморефлексії, усвідомлення та структурованого підходу, а його етапами, зазвичай, є такі:

    • Візуалізація: Уявіть, що ви вже досягли своєї мети. Це допоможе підвищити вашу мотивацію та впевненість у собі.
    • Розбиття на етапи: Розділіть велику мету на невеликі кроки. Це зробить її менш лякаючою та більш керованою.
    • Фіксація прогресу: Відстежуйте свій прогрес і відзначайте маленькі перемоги.

    НЕЗДАТНІСТЬ ДО ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ ЯК СИМПТОМ

    Невміння ставити цілі не є офіційним діагностичним симптомом, але часто є поширеною ознакою глибших психологічних проблем, що впливають на мотивацію, самооцінку та життєдіяльність людини.

    Цей стан може бути наслідком різних психологічних труднощів, і його розуміння може допомогти у виборі шляхів вирішення.

    Депресія та апатія

    Одним з головних симптомів депресії є втрата інтересу та апатія. У такому стані людина не бачить сенсу в життєвій активності, що робить цілепокладання майже неможливим.

    Відсутність енергії та відчуття безпорадності блокують бажання ставити й досягати мети.

    Тривожні розлади

    Люди з високим рівнем тривоги можуть боятися ставити цілі через страх невдачі, осуду або невизначеності.

    Цей страх може бути настільки сильним, що людина воліє нічого не робити, аби уникнути можливого розчарування.

    Низька самооцінка

    Якщо людина не вірить у свої сили та можливості, вона може уникати цілепокладання, оскільки переконана, що не зможе досягти успіху.

    Це захисний механізм, який допомагає уникнути почуття невдачі.

    Екзистенційна криза

    Відчуття втрати сенсу життя може призвести до нездатності ставити цілі. Якщо людина не бачить, для чого їй жити, вона не бачить і сенсу щось робити.

    ПІДСУМКИ

    У підсумку, цілепокладання є важливим елементом для успіху в різних сферах життя, від особистісного розвитку до професійної діяльності та спорту.

    Встановлення конкретних та досяжних цілей та розробка плану дій для їх досягнення допомагає людям фокусуватися на важливих завданнях та досягати більш успішних результатів.

    Існують певні принципи встановлення цілей та їх вплив на мотивацію, а також психологічні бар’єри, які можуть заважати досягненню цілей.

    Застосовуються методи планування та досягнення цілей, які можуть бути корисні в різних сферах життя, включаючи особистісний розвиток, професійну діяльність, спорт та освіту.

    Цілепокладання є важливим елементом досягнення успішних результатів, зокрема, воно перетворює стосунки з простого співіснування на свідому, партнерську подорож.

    Різні психотерапевтичні підходи можуть бути використані окремо або в поєднанні для досягнення найкращих результатів, адже кожен із них надає унікальні інструменти для роботи з цілепокладанням.

    Проблеми пов’язані з нездатністю до цілепокладання можуть бути тимчасовими або хронічними, і робота з ними часто вимагає допомоги психолога.

    ПІДБІР ПСИХОЛОГА

    Щоби проконсультуватися щодо цілеклодання у вашому випадку чи щодо небайдужих вам людей, звертйтеся до мене або підберіть фахівців спеціальному розділі веб-платформи

    Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

    Автор

    Психоневротичний розлад особистості

    2 042

    Спершу варто відзначити, що термін “психоневротичний розлад особистості” не використовується в сучасній психології та психіатрії, зокрема в DSM-5.

    Раніше схожі поняття могли застосовуватися для позначення розладів, які супроводжуються невротичними симптомами (тривога, фобії, нав’язливі думки).

    У сучасній діагностиці симптоми, що раніше могли відносити до цього терміну, тепер класифікуються як:

    • Розлади особистості (наприклад, тривожний (уникаючий) розлад особистості).
    • Тривожні розлади (наприклад, генералізований тривожний розлад).
    • Обсесивно-компульсивний розлад.

    Далі в цій статті я охарактеризую анахронічне та сучасне розуміння терміну через призму теорії і багаторічної практики надання психологічної допомоги.

    Історія і сучасність терміну

    Термін “психоневротичний розлад” має свою історію, але в сучасній психології та психіатрії він не використовується. Його виникнення тісно пов’язане з розвитком психоаналізу та неврології в кінці XIX — на початку XX століття.

    Термін “невроз” був введений шотландським лікарем Вільямом Калленом у 1769 році для позначення розладів, що супроводжувалися нервовими симптомами без видимих уражень.

    Згодом, Зигмунд Фройд використав це поняття для опису станів, що виникають внаслідок внутрішнього психологічного конфлікту, а не органічного ураження мозку.

    У психоаналізі “невроз” був центральним поняттям, яке позначало емоційні проблеми, такі як тривога, фобії, обсесії, що є результатом несвідомих конфліктів.

    Згодом, термін “психоневротичний розлад” почав використовуватись для підкреслення психологічної природи цих станів, відрізняючи їх від “органічних” розладів.

    З розвитком науки та появою нових класифікаційних систем (DSM, МКХ), термін “психоневротичний розлад” був замінений більш конкретними та науково обґрунтованими поняттями. Сьогодні симптоми, що раніше відносили до цього терміну, тепер класифікуються як:

    • Тривожні розлади (генералізований тривожний розлад, панічний розлад, фобії).
    • Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР).
    • Соматоформні розлади.
    • Розлади особистості.

    Ця еволюція термінології дозволила більш точно діагностувати стани та обирати ефективніші методи лікування.

    Розлад особистості в цьому контексті

    Оскільки термін “психоневротичний розлад” застарів і не використовується в сучасних діагностичних класифікаціях (DSM-5, МКХ-11), його можна розглядати як попередника кількох сучасних діагнозів, зокрема розладів особистості.

    У цьому контексті, “психоневротичний розлад особистості” означав би стійкі, всеосяжні та негнучкі патерни поведінки, що значно відрізняються від культурних норм і є джерелом значного дискомфорту або порушення функціонування.

    Сьогодні те, що раніше могли назвати психоневротичним розладом, класифікують більш конкретно.

    Наприклад, тривожний (уникаючий) розлад особистості характеризується вираженим соціальним гальмуванням, відчуттям власної неадекватності та надзвичайною чутливістю до негативної оцінки, що може бути пов’язано з невротичними симптомами, такими як тривога.

    Інший приклад — обсесивно-компульсивний розлад особистості, який відрізняється надмірним прагненням до порядку, перфекціонізмом та контролем, що також може супроводжуватися невротичними проявами.

    Тривожні розлади як психоневротичні

    У цьому контексті, “психоневротичний розлад” означає би групу станів, що характеризуються значною тривогою та страхом, які не обмежуються однією ситуацією, а є постійними.

    У сучасній класифікації DSM-5, ці стани класифікуються конкретно, наприклад, як:

    • Генералізований тривожний розлад: Стійка та надмірна тривога, яка не пов’язана з конкретним об’єктом чи ситуацією.
    • Панічний розлад: Несподівані та повторювані панічні атаки, які супроводжуються сильними фізичними симптомами.
    • Фобії: Ірраціональний страх перед певним об’єктом чи ситуацією.

    Генералізований тривожний розлад

    Діагноз “генералізований тривожний розлад” (ГТР) є сучасним поняттям, що замінило застарілий термін “психоневротичний розлад”.

    Це відображає еволюцію психологічної діагностики, що надає перевагу більш конкретним та науково обґрунтованим класифікаціям.

    Раніше симптоми, що характерні для ГТР (хронічна тривога, неспокій, фізичні симптоми), відносили до неврозів або психоневротичних розладів.

    Генералізований тривожний розлад характеризується стійкою та надмірною тривогою, яка не обмежується конкретними об’єктами чи ситуаціями.

    Людина з ГТР відчуває тривогу майже щодня, і її тривожні думки стосуються багатьох сфер життя: здоров’я, фінансів, роботи, безпеки близьких.

    Ця тривога супроводжується фізичними симптомами, такими як:

    • м’язова напруга;
    • безсоння;
    • дратівливість;
    • труднощі з концентрацією.

    На відміну від страху, який є реакцією на конкретну загрозу, тривога при ГТР не має чіткого джерела. Це і є основною причиною хронічного емоційного та фізичного виснаження

    Панічний розлад

    Панічний розлад — це сучасний діагноз, що замінив застарілий термін “психоневротичний розлад”. Раніше симптоми, що характерні для панічного розладу, відносили до неврозів або психоневротичних розладів.

    Панічний розлад — це стан, який характеризується несподіваними та повторюваними панічними атаками.

    Ці напади є раптовими епізодами сильного страху, що запускають важкі фізичні та емоційні реакції. Панічна атака не обов’язково є ознакою розладу.

    Діагноз “панічний розлад” ставлять, коли людина переживає повторювані атаки і починає постійно боятися наступного нападу.

    Симптоми панічної атаки з’являються раптово та досягають піку протягом декількох хвилин. Вони можуть включати:

    • Прискорене серцебиття
    • Пітливість та тремтіння
    • Відчуття нестачі повітря або задишка
    • Біль у грудях
    • Нудота або запаморочення
    • Деперсоналізація (відчуття нереальності)
    • Страх втратити контроль або збожеволіти
    • Страх смерті

    Ці напади можуть бути настільки сильними, що людина може думати, що в неї серцевий напад.

    Фобії як психоневротичні розлади

    Фобії можуть розглядатися як один із прикладів психоневротичних розладів, адже у сучасній класифікації DSM-5, вони є окремою групою тривожних розладів і характеризуються ірраціональним та надмірним страхом перед певним об’єктом, ситуацією або видом діяльності.

    Ірраціональний страх: На відміну від звичайного страху, який є реакцією на реальну небезпеку, фобія — це страх, що не відповідає реальній загрозі.

    Уникнення: Люди з фобіями намагаються уникати об’єктів або ситуацій, що викликають у них страх. Це може значно обмежувати їхнє життя та функціонування.

    Фізичні симптоми: При зіткненні з об’єктом страху людина може відчувати панічну атаку.

    Соматоформні розлади

    Як уже наголошувалося, “психоневротичні розлади” – це застарілий термін, який раніше використовувався для опису станів, що супроводжуються багатьма невротичними симптомами (тривогою, фобіями тощо).

    Сьогодні ці стани класифікуються більш конкретно, зокрема, в сучасній класифікації DSM-5, соматоформні розлади, які зараз називаються розладами соматичних симптомів та пов’язаними з ними розладами, належать до цієї групи.

    Ці розлади характеризуються наявністю одного або більше фізичних симптомів, які є надзвичайно тривожними або руйнівними, але не можуть бути повністю пояснені медичним станом.

    Людина відчуває реальний фізичний біль або інші відчуття, але їхня причина є психологічною, а не органічною, наприклад:

    Надмірні думки, почуття або поведінка, пов’язані з соматичними симптомами, а також постійний, інтенсивний страх перед хворобою.

    Причому, симптоми можуть змінюватися і переміщуватися по тілу.

    Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) як психоневротичний

    У сучасній класифікації DSM-5, обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) є окремим діагнозом, який раніше класифікували як невроз або психоневротичний розлад.

    ОКР характеризується наявністю нав’язливих, небажаних думок (обсесій) та повторюваною поведінкою (компульсіями), що людина змушена виконувати.

    Обсесії – це нав’язливі, небажані думки, образи або пориви, які викликають тривогу. Наприклад, думки про бруд, про насильство або про необхідність порядку.

    Компульсії – це повторювані дії, які людина змушена виконувати, щоб зменшити тривогу, що викликана обсесіями. Наприклад, постійне миття рук, перевірки або упорядкування речей.

    Вплив на особистість

    Вплив вищезгаданих психоневротичних станів на особистість був значним і виявлявся в різних аспектах життя.

    Тривожність. Головним проявом психоневротичних розладів була тривога.

    Люди, які страждали від них, відчували постійну напругу, неспокій та страх, що значно впливало на їхню здатність функціонувати в повсякденному житті.

    Дратівливість. Хронічний стрес та тривога призводили до емоційної нестабільності та дратівливості, що ускладнювало стосунки з іншими.

    Уникнення. Люди, що страждали від цих станів, могли уникати певних об’єктів або ситуацій, що викликали в них страх, що значно обмежувало їхнє життя.

    Низька самооцінка. Постійні переживання та невдачі в адаптації могли призводити до низької самооцінки та відчуття безпорадності.

    Психоневротичнй розлад і стосунки

    Вплив цих станів на стосунки є значним, оскільки вони створюють емоційну напругу та обмежують взаємодію.

    Напруга та дратівливість

    Хронічна тривога, що є ключовим симптомом багатьох невротичних станів, призводить до постійної напруги та дратівливості.

    Це може викликати часті конфлікти, оскільки людина з цими симптомами може реагувати надмірно на незначні події.

    Уникнення та ізоляція. Через фобії, соціальну тривогу або страх перед панічними атаками людина може уникати соціальних ситуацій, що призводить до ізоляції та обмеження спільних інтересів.

    Зниження емоційної інтимності. Постійні нав’язливі думки при ОКР або надмірна тривога можуть поглинати всю увагу людини, що робить її емоційно недоступною для партнера.

    Труднощі з довірою. Хронічний страх і тривога можуть призвести до того, що людина стає надмірно підозрілою, що руйнує довіру.

    Психоневротичний розлад у різних терапевтичних підходах

    Сьогодні симптоми, які раніше описувались цим терміном, класифікуються як тривожні розлади, обсесивно-компульсивний розлад або як частина розладів особистості.

    Робота з цими станами в різних терапевтичних підходах відрізняється, але всі вони спрямовані на зменшення симптомів і покращення якості життя.

    Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

    КПТ є одним із найефективніших підходів у роботі з тривожними та обсесивно-компульсивними розладами.

    Терапевт допомагає клієнту ідентифікувати та змінити неадаптивні думки та поведінкові патерни, що підтримують симптоми.

    Наприклад, людина з панічним розладом вчиться усвідомлювати ірраціональні думки, що призводять до паніки, а потім змінювати їх.

    Психоаналітична терапія

    Психоаналітичний підхід шукає глибинні, несвідомі причини невротичних симптомів.

    Вважається, що тривога, фобії та нав’язливі думки є проявом внутрішнього конфлікту, що виник у дитинстві. Терапевт допомагає клієнту усвідомити цей конфлікт.

    Екзистенційна терапія

    Екзистенційний підхід фокусується не на симптомах, а на пошуку сенсу і прийнятті екзистенційних даностей (смерть, свобода, самотність).

    Терапевт допомагає клієнту усвідомити, що тривога є невід’ємною частиною життя, і навчитися жити з нею, знаходячи при цьому свої цінності.

    Психоневролог і психоневротичні розлади

    Раніше цей термін був загальною категорією, яка об’єднувала стани, що характеризувалися невротичними симптомами (тривогою, фобіями тощо) без ознак психозу.

    Сьогодні ці стани класифікуються більш конкретно.

    Психоневролог — це застаріла назва лікаря, що поєднує в собі спеціалізації психіатра та невролога.

    У сучасній медицині ці спеціальності є окремими:

    • Невролог займається діагностикою та лікуванням захворювань нервової системи, що мають органічну природу (наприклад, інсульт, епілепсія, мігрень).
    • Психіатр діагностує та лікує психічні розлади, що мають психологічну природу (наприклад, депресію, шизофренію, тривожні розлади).

    Таким чином, якщо людина має симптоми, які раніше відносили до “психоневротичних розладів”, вона має звернутися до психіатра, а не до психоневролога.

    Роль психолога у лікування психоневротичних розладів

    Роль психолога у роботі з цими станами є ключовою, оскільки вони вимагають не медикаментозного, а психотерапевтичного втручання.

    Роль психолога полягає в наданні психотерапевтичної допомоги, яка допомагає клієнту усвідомити причини своїх станів та навчитися справлятися з ними.

    Основні аспекти роботи психолога включають:

    Діагностика: Психолог проводить детальну діагностику, використовуючи сучасні методики, щоб точно класифікувати стан клієнта (наприклад, як генералізований тривожний розлад або панічний розлад).

    Психотерапія: Психолог допомагає клієнту знайти коріння своїх тривог та страхів. У різних терапевтичних підходах (наприклад, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія або психоаналітична терапія) використовуються різні методи для роботи з проблемами.

    Навчання навичкам: Психолог навчає клієнта конкретним навичкам для покращення його стану, таким як техніки релаксації, управління стресом, методи розв’язання проблем та покращення міжособистісного спілкування.

    Я самостійно працювати з психоневротичним розладом

    Самостійно працювати із цими станами можливо, якщо зосередитися на управлінні стресом та зміні поведінкових патернів. Однак важливо розуміти, що ці поради не замінюють професійну допомогу.

    Управління стресом і фізичний добробут

    • Режим сну. Налагодьте регулярний графік сну. Втома посилює тривогу, тому достатній сон є критично важливим.
    • Фізична активність Регулярні помірні фізичні вправи (прогулянки, біг, йога) є потужним антидепресантом і допомагають знизити рівень стресу.
    • Здорове харчування. Збалансована дієта, багата на вітаміни та мінерали, підтримує здоров’я нервової системи. Уникайте надмірного споживання кофеїну та цукру.

    2. Когнітивні стратегії

    • Ведення щоденника: Записуйте свої тривожні думки. Це допомагає об’єктивно їх проаналізувати та побачити, наскільки вони ірраціональні.
    • Техніки заземлення: Коли відчуваєте, що тривога наростає, спробуйте сфокусуватися на “тут і зараз”. Зверніть увагу на п’ять речей, які ви бачите, чотири, які чуєте, три, які відчуваєте, дві, які нюхаєте, і одну, яку смакуєте.
    • Обмеження джерел стресу: Навчіться говорити “ні” завданням, які можуть вас перевантажити, та уникайте надмірної кількості новин, що можуть посилювати тривогу.

    Пам’ятайте, що ці методи не можуть замінити професійне лікування. Якщо ваш стан не покращується, обов’язково зверніться до фахівця.

    Підсумки

    У сучасній психології та психіатрії термін “психоневротичний розлад особистості” не використовується.

    Він є анахронічним поняттям, яке раніше застосовувалося для опису станів, що супроводжувалися невротичними симптомами (наприклад, тривогою, фобіями) без ознак психозу.

    У сучасній класифікації DSM-5, ці стани класифікуються більш конкретно.

    Сучасні діагнози, що раніше могли відносити до цього поняття:

    • Розлади особистості. Ці розлади характеризуються стійкими та негнучкими патернами поведінки та внутрішнього досвіду, що значно відрізняються від культурних норм і є джерелом дискомфорту.
    • Тривожні розлади. Це група розладів, основним проявом яких є надмірна тривога та страх.
    • Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР). Цей розлад характеризується нав’язливими думками та повторюваною поведінкою.
    • Соматоформні розлади. Ці розлади характеризуються наявністю фізичних симптомів, які не можуть бути повністю пояснені медичним станом.

    Підбір психолога

    Щоби проконсультуватися щодо психоневротичного розладу у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене через прямі контакти у профайлі або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-платформи

      Автор

      Комунікативні уміння й навички

      7 544

      Комунікативні вміння й навички — це ключові інструменти в сучасній психології.

      Вони є не просто інструментами для спілкування, а важливими компонентами психічного здоров’я та соціальної адаптації.

      Їхня роль полягає не лише в передачі інформації, а й у побудові стосунків, вирішенні конфліктів та вираженні емоцій.

      Комунікація – це ключовий аспект життя, який допомагає нам взаємодіяти з іншими людьми, спілкуватися та передавати інформацію.

      Однак, не всі люди мають розвинені комунікативні уміння й навички, що може стати перешкодою у досягненні успіху, як в особистому, так і професійному житті.

      У цій статті я розгляну важливість комунікативних умінь та навичок, способи їх розвитку, застосування в різних сферах життя та інші психологічні аспекти через призму сучасної теорії та багатолітньої практики надання допомоги клієнтам.

      Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

      Що таке комунікативні уміння та навички?

      Комунікативні уміння – це набір здібностей, які допомагають людині ефективно спілкуватися з іншими людьми, а саме:

      1. Вміння слухати,
      2. Здатність розуміти,
      3. Можливість висловлювати свої думки та ідеї,
      4. Спроможність використовувати мовні та немовні засоби комунікації,
      5. Здатність вирішувати конфлікти та будувати відносини з іншими людьми.

      Комунікативні навички – це практичний досвід, який людина отримує в процесі спілкування з іншими людьми.

      Це може бути навичками мовлення, вмінням складати електронні листи, вести переговори, вирішувати конфлікти тощо.

      “Вміння слухати” як комунікативне вміння та навичка

      У сучасній психології, вміння слухати є одним із найважливіших комунікативних умінь.

      Це не пасивний процес, а активна навичка, що включає повну зосередженість на співрозмовнику, сприйняття його слів, інтонації, емоцій та невербальних сигналів.

      Активне слухання: Це свідоме зусилля, щоб почути не лише слова, а й їхнє значення. Воно включає перефразування слів співрозмовника, уточнювальні запитання та емоційне співпереживання.

      Невербальне підтвердження: Це використання мови тіла, щоб показати, що ви уважно слухаєте. Наприклад, кивання головою, зоровий контакт і відповідна міміка.

      Емоційна емпатія: Це вміння відчути та зрозуміти емоції іншої людини.

      Розвиток цього вміння допомагає покращити стосунки, запобігти конфліктам та значно збагатити спілкування.

      “Здатність розуміти” як комунікативне уміння та навичка

      “Здатність розуміти” є ключовим комунікативним умінням, що виходить за межі простого слухання.

      Це комплексна навичка, яка включає емпатію та вміння інтерпретувати не лише слова, а й емоції, мотиви та контекст, в якому відбувається спілкування і що дозволяє нам встановлювати глибший зв’язок з іншими.

      Емпатія: Це здатність “відчувати” те, що переживає інша людина. Це допомагає нам розуміти її точку зору, почуття та потреби, навіть якщо вона не говорить про них прямо.

      Інтерпретація невербальних сигналів: Це вміння “читати” мову тіла, міміку, інтонацію. Часто саме ці сигнали несуть основну інформацію.

      Усвідомлення контексту: Це здатність розуміти, як ситуація, культура чи досвід людини впливають на її слова та поведінку.

        Без здатності розуміти, спілкування може бути поверхневим і призводити до непорозумінь.

        “Можливість висловлювати свої думки та ідеї” як комунікативне уміння і навичка

        Здатність висловлювати свої думки та ідеї — це фундаментальна комунікативна навичка, що лежить в основі ефективного спілкування.

        Це не просто вміння говорити, а здатність формулювати свої думки чітко, структуровано та переконливо.

        У сучасній психології це вміння є ключовим для самовираження та побудови стосунків.

        1. Чіткість та ясність: Вміння уникати двозначності та складних фраз, щоб співрозмовник точно зрозумів вашу ідею.
        2. Структура: Це вміння послідовно вибудовувати свою розповідь. Наприклад, починати з основної ідеї, потім наводити аргументи та завершувати підсумками.
        3. Емоційна регуляція: Це вміння висловлювати свої думки, навіть якщо вони суперечливі, без надмірної агресії чи пасивності.

        Розвиток цього вміння допомагає відчувати себе більш впевнено в спілкуванні, ефективно вирішувати конфлікти та досягати своїх цілей.

        Спроможність використовувати мовні та немовні засоби комунікації

        Спроможність використовувати мовні та немовні засоби комунікації є ключовою навичкою в сучасній психології.

        Це не просто вміння говорити, а здатність ефективно поєднувати вербальні (слова) та невербальні (мова тіла, жести) засоби для передачі інформації, емоцій та намірів.

        Це допомагає встановлювати глибший зв’язок і запобігати непорозумінням.

        Вербальні засоби: Це слова, що ми використовуємо, і те, як ми їх говоримо (інтонація, швидкість мовлення).

        Невербальні засоби: Це мова тіла, міміка, зоровий контакт, жести, постава. Вони часто передають емоції та ставлення більш точно, ніж слова.

        Наприклад, якщо людина каже, що вона “в порядку”, але її обличчя напружене і вона уникає зорового контакту, ми отримуємо суперечливий сигнал, який свідчить про те, що вона насправді не в порядку.

        Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

        Здатність вирішувати конфлікти та будувати відносини з іншими людьми

        Здатність вирішувати конфлікти та будувати стосунки з іншими людьми є ключовим комунікативним вмінням.

        Це комплексний набір навичок, що включає емпатію, вміння слухати, висловлювати свої думки та домовлятися, що допомагає нам знаходити спільну мову та підтримувати гармонійні зв’язки.

        Активне слухання: Щоб вирішити конфлікт, потрібно спершу зрозуміти позицію іншої сторони.

        Емпатія: Це допомагає зрозуміти емоції та мотиви іншої людини, що знижує рівень напруги.

        Вміння домовлятися: Це пошук компромісу, що задовольняє інтереси обох сторін.

        Емоційна регуляція: Вміння контролювати свої емоції під час конфлікту

          Важливість комунікативних умінь та навичок в особистому житті

          Комунікативні уміння та навички є важливими для успішного особистого життя.

          Здатність ефективно спілкуватися допомагає нам взаємодіяти з іншими людьми, розуміти їх потреби та почуття, вирішувати конфлікти та будувати гарні відносини з різними людьми.

          Крім того, комунікативні уміння та навички є особливо важливими для підтримання здорових стосунків з близькими людьми.

          Здатність ефективно спілкуватися з партнером, дітьми, родичами та іншими людьми важлива для збереження гармонії в сім’ї та підтримання довгострокових відносин.

          Важливість комунікативних умінь та навичок в професійному житті

          Комунікативні уміння та навички є ключовими для успішної кар’єри.

          Здатність ефективно спілкуватися з колегами, клієнтами та керівництвом є необхідною для досягнення професійних цілей.

          Крім того, комунікативні уміння та навички є важливими для побудови відносин зі співробітниками та для успішного виконання різних завдань у команді.

          Навички комунікації також є необхідними для успішного проведення відкритих дверей та презентацій, ведення переговорів, управління конфліктами, а також для вирішення проблем, які можуть виникнути на робочому місці.

          Комунікабельність як комунікативне уміння та навичка

          У сучасній психології комунікабельність — це не просто вміння говорити, а комплексна особистісна риса, яка характеризується готовністю та схильністю до спілкування.

          Це не стільки навичка, скільки вроджена або набута здатність легко та охоче вступати в контакт з іншими людьми, підтримувати розмову та почуватися комфортно в соціальних взаємодіях.

          Комунікабельність є передумовою, що допомагає розвивати комунікативні навички.

          Наприклад, комунікабельна людина швидше опанує навички активного слухання, емпатії та виразності, оскільки має природне бажання спілкуватися.

          Некомунікабельна людина, попри те, що може мати добре розвинені навички спілкування, може уникати соціальних ситуацій.

          Замкнутість в контексті комунікативних умінь та навичок

          Замкнутість у контексті комунікативних умінь та навичок — це не просто відсутність бажання спілкуватися, а й труднощі у встановленні контакту та емоційному відкритті.

          На відміну від інтроверсії, яка є рисою характеру, замкнутість може бути пов’язана з психологічними чинниками, такими як страх осуду, низька самооцінка або негативний досвід спілкування.

          Замкнутість може значно ускладнювати розвиток таких навичок, як:

          • Емоційна виразність: Замкнутим людям складно ділитися своїми почуттями.
          • Активне слухання: Страх бути оціненим може заважати повноцінно зануритися в розмову.
          • Вирішення конфліктів: Замкнутість може призвести до уникнення конфліктів, замість їх конструктивного вирішення.

          Замкнутість не є незмінною рисою. З нею можна працювати, розвиваючи комунікативні навички та підвищуючи свою самооцінку.

          Як розвивати комунікативні уміння та навички?

          Існує багато способів розвитку комунікативних умінь та навичок. Ось кілька з них:

          Практикуйте активне слухання.

          • Слухайте уважно, що говорять інші люди, проявляйте інтерес до їхніх думок та ідей.
          • Встановлюйте зв’язок зі співрозмовником, задавайте запитання та проявляйте зацікавленість у спілкуванні.

          Вдосконалюйте свої мовні навички.

          • Вивчайте граматику та правопис, підвищуйте словниковий запас, вправляйтеся в мовленні та вираженні думок.
          • Це допоможе вам ефективніше висловлювати свої ідеї та думки.

          Вивчайте невербальну комунікацію.

          • Навчіться читати міміку, жести та інші ознаки невербальної комунікації.
          • Це допоможе вам краще розуміти інших людей та покращити власну невербальну комунікацію.

          Вправляйтеся в публічному виступі.

          • Виступаючи перед аудиторією, ви можете практикувати навички мовлення та вдосконалювати комунікативні уміння.
          • Спробуйте виступати на різних заходах, наприклад, на мітингах, семінарах, конференціях та інших подіях.

          Розвивайте свої соціальні навички.

          • Навчіться встановлювати контакт з іншими людьми, будувати відносини та спілкуватися в групі.
          • Це допоможе легше пристосовуватися до нових ситуацій та розвивати більш ефективні взаємовідносини з людьми.

          Вивчайте інші мови. Вивчання інших мов допоможе зрозуміти інші культури та звичаї, а також покращить вашу міжнародну комунікацію.

          Працюйте зі своєю самооцінкою.

          • Розвивайте самооцінку та довіряйте собі у спілкуванні з іншими людьми.
          • Це допоможе вам бути більш впевненими в собі та своїх комунікативних уміннях.

          Комунікативні уміння та навички є необхідними для успішного особистого та професійного життя.

          Інвестування часу та зусиль у розвиток комунікативних умінь та навичок може мати значний вплив на життєву кар’єру та особисте щастя.

          Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

          Комунікативні вміння і навички в різних психотерапевтичних підходах

          У різних психотерапевтичних підходах комунікативні вміння й навички розглядаються не лише як інструменти, а й як ключові об’єкти терапевтичної роботи.

          Терапевт допомагає клієнту не лише покращити свої навички, а й усвідомити, як його комунікативні патерни впливають на його життя та стосунки.

          Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

          У КПТ комунікативні навички розглядаються як поведінка, яку можна змінити. Терапевт навчає клієнта конкретним соціальним навичкам, таким як активне слухання, уміння відстоювати свої права (асертивність) та розв’язувати конфлікти.

          Психоаналітична терапія

          У цьому підході комунікативні навички розглядаються як прояв несвідомих конфліктів. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як його комунікативні патерни (наприклад, замкнутість або агресивність) пов’язані з травмами дитинства або іншими несвідомими проблемами.

          Гештальт-терапія

          Гештальт-терапія зосереджена на усвідомленні процесу спілкування “тут і зараз”. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як він взаємодіє з іншими, як він уникає контакту або, навпаки, занадто напружений у спілкуванні.

          Роль психолога у розвитку комунікативних вмінь та навичок

          У сучасному світі, де спілкування є ключовим для успіху, роль психолога у розвитку комунікативних вмінь та навичок є надзвичайно важливою.

          Психолог допомагає людям не просто покращити свої навички, а й усвідомити, як їхні комунікативні патерни впливають на їхнє життя та стосунки.

          Це може бути робота як з окремими людьми, так і з групами

          Діагностика

          Психолог проводить діагностику, щоб виявити, які саме комунікативні навички потребують розвитку.

          Це може бути нездатність висловлювати свої думки, труднощі з активним слуханням, або схильність до уникнення конфліктів.

          Терапія

          Психолог допомагає клієнту усвідомити причини його комунікативних проблем. Наприклад, замкнутість може бути пов’язана з низькою самооцінкою, а агресивність — з несвідомим страхом.

          Терапевт допомагає знайти корінь проблеми та працювати з ним.

          Навчання навичкам

          Психолог навчає конкретним навичкам для покращення спілкування, таким як асертивність (вміння відстоювати свої права), емпатія, активне слухання та вирішення конфліктів.

            Підсумки

            Здатність ефективно спілкуватися з іншими людьми допомагає взаємодіяти з ними та вирішувати проблеми у багатьох сферах життя.

            Навички комунікації є особливо важливими для успішної кар’єри, оскільки допомагають людям вести переговори, вирішувати конфлікти, будувати взаємовідносини зі співробітниками та клієнтами.

            Більш того, здатність ефективно спілкуватися з колегами допомагає людям отримувати просування в кар’єрі та здобувати нові можливості.

            З психологічної точки зору, розвитку комунікативних умінь та навичок можна досягти через такі основні способи:

            1. Практикування активного слухання,
            2. Вдосконалення мовленнєвих навичок,
            3. Вивчення невербальної комунікації,
            4. Вправляння в публічних виступах,
            5. Розвиток соціальних навичок,
            6. Вивчання іноземних мов,
            7. Робота зі своєю самооцінкою

            У цьому світі, де спілкування стає все важливішим, здатність ефективно спілкуватися є ключем до успіху та щастя в особистому та професійному житті.

            Розвивайте свої комунікативні уміння та навички, і ви отримаєте значний приріст у вашому житті.

            Підбір психолога

            Щоби проконсультуватися щодо комунікативних умінь та навичок у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або оберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

            Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

            Автор

            Психологічна допомога подружній парі

            19 996

            Психологічна допомога подружній парі, або сімейна (подружня) терапія, є спеціалізованим видом психотерапії, що фокусується на взаєминах між партнерами.

            Мета цієї допомоги — покращити спілкування, вирішити наявні конфлікти та відновити емоційну близькість, розглядаючи пару як єдину систему.

            Психологічна допомога подружній парі, або сімейна (подружня) терапія, займає критично важливе та унікальне місце у спектрі психологічних послуг.

            Вона виділяється серед інших видів терапії своїм фокусом, підходами та кінцевими цілями.

            Далі я загально охарактеризую психологічну проблематику парної терапії через призму сучасної теорії та місткого досвіду її проведення за період професійної практики.

            Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

            Місце парної терапії в спектрі послуг

            Характеризується такими параметрами як системний фокус, профілактика соціальних проблем та мостом між індивідуальною та груповою роботою.

            Системний фокус (ключова відмінність)

            На відміну від індивідуальної терапії, яка працює з внутрішніми проблемами однієї людини, подружня терапія фокусується на “системі” — динаміці взаємин між двома партнерами.

            Проблема розглядається не як патологія одного з партнерів, а як продукт дисфункції їхньої взаємодії.

            Це вимагає від терапевта спеціальних знань системної теорії.

            Профілактика соціальних проблем

            Подружня терапія є важливим інструментом для стабілізації сім’ї, що, своєю чергою, позитивно впливає на психічне здоров’я дітей (якщо вони є) і на загальну соціальну стабільність.

            Вона часто виступає як кризова інтервенція під час розлучення, зради або інших серйозних подій.

            Міст між індивідуальною та груповою роботою:

            Парна терапія поєднує елементи обох: це фокусована робота (як індивідуальна), але водночас це і динамічна взаємодія (як групова).

            Терапевт допомагає партнерам перекласти індивідуальні інсайти на мову стосунків.

            Сучасна актуальність парної психотерапії

            У сучасному світі, де нормою стало подовження життя та більші очікування від партнерства (не лише як економічного, а й як емоційного союзу), роль подружньої терапії зростає.

            Вона допомагає парам передомовитися про нові ролі, налагодити ефективну емоційну комунікацію та керувати конфліктами, спричиненими сучасним ритмом життя.

            Сучасна актуальність парної психотерапії (подружньої або сімейної терапії) є надзвичайно високою і зумовлена глибокими соціальними, культурними та економічними змінами, що відбулися у світі.

            Зміна очікувань від шлюбу

            У сучасному суспільстві очікування від партнера зросли в рази.

            Шлюб більше не розглядається лише як економічний чи соціальний союз; сьогодні від нього очікують емоційної близькості, особистісного зростання, дружби та пристрасті.

            Цей тиск на стосунки призводить до того, що пари частіше стикаються з розчаруванням і потребою у професійній допомозі, щоб впоратися з цими складними вимогами.

            Складність сучасного життя

            Високі темпи життя, кар’єрні амбіції та фінансовий тиск створюють хронічний стрес, який пара переносить у свої стосунки.

            Баланс “робота-життя”: Терапія допомагає парам керувати конфліктом між кар’єрою та сім’єю.

            Технології та зв’язок: Терапія допомагає вирішувати проблеми, спричинені цифровою дистанцією та залежністю від гаджетів.

            Збільшення тривалості життя

            Оскільки люди живуть довше, їхні стосунки мають витримати набагато довший термін. Пара, яка почала спільне життя в 25 років, може бути разом 50–60 років.

            Це вимагає постійної передомовлення ролей та цілей (наприклад, після виходу на пенсію), для чого необхідні інструменти, які надає терапія.

            Доступність і дестигматизація

            Парна терапія поступово виходить зі “стигми” і стає соціально прийнятним інструментом для підтримки психічного здоров’я та стосунків, так само як звернення до лікаря при фізичній хворобі.

            Ці чинники роблять парну психотерапію не розкішшю, а необхідним інструментом для підтримки довготривалих, здорових та задовільних стосунків у сучасному світі.

            Ключові цілі психологічної допомоги парам

            На практиці, до ключових цілей парної психотерапії, більшою чи меншою, але завжди належать:

            1. Покращення комунікації,
            2. Вирішення конфліктів,
            3. Відновлення близькості
            4. Усвідомлення динаміки стосунків.

            Далі про кожну з них у кількох словах, окремо через призму сучасної теорії та багатолітньої практики.

            Покращення комунікації у парі

            Покращення комунікації є центральною та найважливішою ціллю парної терапії, оскільки більшість конфліктів і проблем у стосунках виникають через неефективне або деструктивне спілкування.

            Мета терапії — перетворити спілкування з джерела напруги на інструмент для розуміння та близькості.

            Парна терапія фокусується на зміні трьох основних аспектів комунікації:

            Активне слухання та емпатія

            Терапевт навчає партнерів не просто чекати своєї черги говорити, а активно слухати та справді чути іншу сторону.

            Техніка перефразування: Партнер має повторити своїми словами, що він почув, щоб переконатися в правильності розуміння.

            Емпатичне підтвердження: Навіть якщо ви не згодні, висловлюється визнання почуттів партнера: “Я бачу, що ця ситуація викликала у тебе сильне розчарування.”

            Конструктивне вираження потреб та почуттів

            Терапія допомагає перейти від звинувачень до вираження власних почуттів і потреб.

            “Я-повідомлення”: Замість “Ти мене ніколи не слухаєш!” (звинувачення), партнери вчаться говорити: “Я відчуваю себе самотнім і неважливим, коли ти не слухаєш мене ввечері” (вираження почуття).

            Пряме висловлення потреб: Встановлюється звичка просити про те, що потрібно, замість того, щоб очікувати, що партнер “сам здогадається”.

            Усвідомлення деструктивних патернів

            Терапевт допомагає парі ідентифікувати так звані “негативні цикли взаємодії” — повторювані, руйнівні сценарії, які вони несвідомо розігрують (наприклад, цикл “критика-відсторонення”). Усвідомлення цього циклу є першим кроком до його розриву та заміни на здоровіші моделі.

            Покращення комунікації є ключем до відновлення довіри та емоційної близькості, що є основою для вирішення всіх інших проблем у стосунках.

            Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

            Вирішення конфліктів у парі

            Вирішення конфліктів є критично важливою ціллю парної терапії.

            Терапевт не просто допомагає “залагодити” поточну суперечку, а навчає пару конструктивним навичкам та здоровим патернам взаємодії, щоб вони могли самостійно керувати майбутніми розбіжностями.

            Зміна деструктивних циклів

            Терапія спрямована на виявлення та припинення негативних циклів взаємодії — повторюваних руйнівних сценаріїв, які виникають під час конфлікту. Найпоширеніші цикли:

            • “Критика – Відсторонення”: Один партнер критикує або вимагає, а інший — віддаляється, уникає розмови або замикається.
            • “Ескалація”: Коли обидва партнери відповідають на підвищення голосу або агресію ще більшою агресією, що призводить до руйнівних сварок.

            Терапевт допомагає парі усвідомити цей цикл і навчитися зупиняти його, перш ніж він призведе до емоційного вибуху.

            Перехід до “Я-повідомлень”

            Замість того, щоб звинувачувати партнера (“Ти завжди…”), пари вчаться висловлювати свої почуття та потреби через “Я-повідомлення”. Це знімає захисну реакцію і відкриває шлях до діалогу.

            Приклад: Замість “Ти мене ніколи не слухаєш!” сказати: “Я почуваюся самотнім і неважливим, коли ти не слухаєш мене. Мені потрібна твоя увага, коли я говорю про важливе.”

            Навичка емоційної регуляції та компромісу

            Терапія розвиває здатність керувати емоціями під час напружених моментів.

            “Тайм-аут”: Встановлення правил, які дозволяють партнерам взяти паузу, коли емоції зашкалюють, щоб повернутися до обговорення пізніше зі “світлою головою”.

            Виявлення глибинних потреб: Конфлікт рідко буває про те, за що сваряться на поверхні (наприклад, немитий посуд).

            Терапевт допомагає виявити, що стоїть за сваркою: потреба у повазі, безпеці чи визнанні. Вирішивши глибинну потребу, поверхневі конфлікти зникають.

            Вирішення конфліктів у парній терапії перетворює розбіжності з руйнівної сили на можливість для поглиблення розуміння та близькості.

            Відновлення близькості в парі

            Відновлення близькості є фундаментальною і часто кінцевою ціллю парної терапії.

            Близькість у стосунках — це не лише про фізичний аспект, а насамперед про безпечний емоційний зв’язок, довіру та взаємну вразливість.

            На практиці, коли пари звертаються по допомогу, вони часто відчувають емоційну відчуженість або самотність у стосунках, і терапія спрямована на подолання цієї дистанції.

            Відновлення емоційної безпеки

            Близькість неможлива без довіри. Часто негативні цикли взаємодії (наприклад, сварки, критика, відсторонення) руйнують це відчуття безпеки.

            Терапевт допомагає парі:

            Припинити руйнівну поведінку: Це означає припинити звинувачення, презирство та оборонну позицію, які блокують емоційний зв’язок.

            Створити простір для вразливості: Партнери вчаться відкриватися і ділитися своїми справжніми страхами, потребами та болем без страху бути знеціненими чи відкинутими.

            Ідентифікація та вираження потреб у прив’язаності

            Емоційно-фокусована терапія (ЕФТ) особливо акцентує увагу на цьому. Вона розглядає конфлікти як замасковані крики про зв’язок.

            Виявлення первинних емоцій: За гнівом чи відстороненням часто приховуються первинні емоції — страх, смуток, почуття, що ти недостатньо хороший.

            Формування “нової мови”: Терапевт допомагає партнерам висловити свою потребу у зв’язку прямо, а не через критику.

            Наприклад, замість того, щоб звинувачувати: “Ти ніколи не проводиш зі мною час!”, сказати: “Я сумую за тобою, і мені страшно, що я тобі більше не важлива. Мені потрібен час наодинці з тобою, щоб почуватися коханою”.

            Узгодження інтимності та спільних цілей

            Відновлення близькості також включає фізичну та спільну діяльність:

            Сексуальна близькість: Робота над фізичною інтимністю, яка часто страждає через емоційну дистанцію.

            Спільна візія: Обговорення та узгодження спільних цілей на майбутнє (фінанси, діти, хобі). Спільні цілі створюють відчуття команди, що є невід’ємною частиною близькості.

            Відновлення близькості у терапії — це процес переходу від блокування емоцій до спільного співпереживання та створення безпечного притулку одне для одного.

            Усвідомлення динаміки стосунків пари

            Усвідомлення динаміки стосунків пари є ключовою та інтегративною ціллю парної терапії, особливо в системному та емоційно-фокусованому підходах.

            Ця ціль означає не просто розуміння проблем, а здатність пари побачити загальний, повторюваний патерн своєї взаємодії та зрозуміти, як цей патерн підтримує їхні конфлікти та відчуженість.

            Ідентифікація негативних циклів взаємодії

            Терапевт допомагає парі ідентифікувати їхній “танець” — деструктивний, замкнутий цикл, який вони несвідомо повторюють.

            Це може бути, наприклад, цикл “Погоня-Відсторонення”: один партнер (Погоня) вимагає близькості та емоційного підтвердження, а інший (Відсторонення) реагує на цей тиск, віддаляючись і замикаючись.

            Усвідомлення: Пара починає бачити, що не один партнер є проблемою, а сам цикл є ворогом.

            Розуміння ролей та правил

            Терапія виявляє негласні правила та ролі, які партнери взяли на себе, часто успадковані з їхніх власних сімей:

            Ролі: Хто є “винуватцем”, “жертвою”, “рятівником”, “емоційним ініціатором” тощо.

            Правила: Наприклад, правило: “Якщо я злюся, я маю замовкнути”, або “Я не можу показувати свою вразливість, бо це небезпечно”.

            Усвідомлення цих ролей та правил дозволяє парі вирішити, чи хочуть вони продовжувати жити за цими старими, часто дисфункціональними, сценаріями.

            Зв’язок між минулим і сьогоденням

            Терапія допомагає зрозуміти, як індивідуальний досвід кожного партнера (особливо досвід прив’язаності в дитинстві) впливає на їхню теперішню динаміку.

            Наприклад, якщо партнер у дитинстві відчував, що його емоційні потреби ігнорувалися, у стосунках він може стати “Погонею”, яка постійно вимагає уваги.

            Усвідомлення динаміки стосунків дає парі нову мову для опису своїх проблем, переводячи їх із площини “Хто винен?” у площину “Що з нами відбувається?”, що є необхідною умовою для змін.

            Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

            Терапевтичні підходи психологічної допомоги для пар

            Терапевтичні підходи для психологічної допомоги подружнім парам значно еволюціонували і сьогодні зосереджені насамперед на системному та емоційному функціонуванні стосунків. Найбільш ефективними та науково обґрунтованими підходами є:

            Емоційно-фокусована парна терапія (ЕФТ)

            ЕФТ (Emotionally Focused Therapy, розроблена Сью Джонсон) є одним із найбільш досліджень і успішних підходів. Її центральний фокус — емоційний зв’язок і теорія прив’язаності.

            Фокус: Виявлення та зміна негативних циклів взаємодії (наприклад, “критика–відсторонення”), які партнери несвідомо повторюють. Ці цикли розглядаються як протести проти втрати зв’язку.

            Мета: Створення надійного емоційного зв’язку та безпечної прив’язаності, щоб партнери могли відкрито висловлювати свої потреби в близькості, комфорті та безпеці.

            Терапія Гоптмана для пар (Gottman Method)

            Цей підхід, розроблений Джоном і Джулією Гоптман, ґрунтується на десятиліттях досліджень, що дозволили виявити, які патерни поведінки призводять до розлучення, а які – до успішного шлюбу.

            Фокус: Виявлення “Чотирьох вершників Апокаліпсису” (критика, презирство, захист, відсторонення) та навчання пари практичним навичкам для їх заміни.

            Мета: Побудова “Міцної будівлі стосунків”, що включає налагодження дружби, управління конфліктами та створення спільного сенсу.

            Системна сімейна терапія

            Цей підхід розглядає проблеми пари не як індивідуальні провини, а як наслідок дисфункції всієї сімейної системи або порушення правил і ролей у цій системі.

            Фокус: Дослідження того, як сімейні історії (батьківські сценарії, досвід власних сімей) впливають на поточні стосунки пари.

            Мета: Зміна правил взаємодії в системі, щоб партнери могли зайняти здоровіші, більш автономні позиції.

            Когнітивно-поведінкова терапія для пар (КПТ-П)

            КПТ для пар фокусується на поведінкових та когнітивних змінах.

            Фокус: Ідентифікація та зміна нереалістичних очікувань або негативних думок партнерів одне про одного, а також навчання комунікативним навичкам.

            Мета: Збільшення позитивних взаємодій (наприклад, обмін компліментами) та зменшення негативних.

            Вибір підходу залежить від природи проблем пари та особистих уподобань терапевта. У більшості випадків терапевти використовують інтегративний підхід, поєднуючи техніки з різних шкіл

            Підсумки

            В процесі психологічної допомоги парам психолог підказує партнерам як навчитися активно слухати одне одного, висловлювати свої почуття та потреби без звинувачень (техніка “Я-повідомлень”) і розуміти невербальні сигнали.

            Пара вчиться бачити конфлікт не як битву, а як можливість для зростання та пошуку компромісу, позаяк майстерний психотерапевт допомагає обом сторонам ідентифікувати глибинні причини суперечок (наприклад, неспівпадіння очікувань).

            Робота на парнії терапії буває спрямованою і на подолання емоційної відчуженості, відновлення довіри та інтимності, а також на узгодження спільних цілей та цінностей.

            Загалом, психолог для пари допомагає зрозуміти, які ролі учасники несвідомо виконують в парі, і як їхні індивідуальні проблеми чи травми впливають на спільне життя.

            Підбір психолога для пар

            Щоби проконсультуватися щодо психологічної допомоги для пар у вашому випадку чи в контексті стосунків у парі небайдужих вам людей, звертайтеся до мене через контакти у профайлі або підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища

            Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

            Автор

            Психоневролог

            2 766

            Термін “психоневролог” є застарілим і фактично не використовується в сучасній українській медицині та психології як окрема спеціальність.

            Він виник у часи, коли психіатрія та неврологія не були чітко розмежовані, але ще подекуди вживається й сьогодні в розумінні “поєднаного фахівця у сфері психо- та неврології”.

            Через призму сучасної психології та медицини, функції, які раніше міг виконувати психоневролог, розподілені між двома окремими та високоспеціалізованими лікарями: психіатром та неврологом.

            Термін “психоневролог” використовувався в період, коли психіатрія та неврологія не були чітко розділені, відтак чимало відомих вчених того часу, які працювали на стику цих дисциплін, часто могли ідентифікувати себе як “психоневрологи” або їхня діяльність класифікувалась таким чином.

            Далі в цій статті я охарактеризую проблематику сучасного вживання і відтінків змісту, що вкладаються у цей термін клієнтами та/чи спеціалістами через призму сучасної теорії і місткої практики надання психологічної допомоги “психоневрологічним” клієнтам.

            Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

            Сучасна інтерпретація “психоневрологічних розладів”

            Стани, які раніше міг лікувати “психоневролог” і які відносили до “психоневротичних розладів” (наприклад, хронічна тривога, неврози, функціональні соматичні симптоми), тепер знаходяться в компетенції психіатра та/або клінічного психолога (психотерапевта).

            У сучасній системі охорони здоров’я, коли йдеться про проблеми, що зачіпають і тіло, і психіку (як це було в понятті “психоневроз”), пацієнт потребує комплексного підходу та співпраці між неврологом (для виключення органічної патології) та психіатром/психологом (для роботи з психічними та емоційними проявами).

            Невролог (Neurologist)

            Невролог займається органічними захворюваннями нервової системи.

            Його фокус — фізичні, структурні та функціональні порушення мозку, спинного мозку та периферичної нервової системи.

            ФункціяПриклади станів
            ДіагностикаФізичні симптоми, що виникають через ураження нервової системи.
            ЛікуванняМігрень, епілепсія, інсульт, розсіяний склероз, остеохондроз із неврологічними проявами.

            Психіатр (Psychiatrist)

            Психіатр займається діагностикою та лікуванням психічних розладів, які мають переважно психологічну або біохімічну природу, і які раніше могли називатися “психоневротичними” (неврози).

            ФункціяПриклади станів
            ДіагностикаЕмоційні, когнітивні та поведінкові порушення.
            ЛікуванняДепресія, генералізований тривожний розлад, панічний розлад, ОКР, розлади особистості.

            Психоневрологічні симптоми

            “Психоневрологічні симптоми” — це застарілий термін, який описує симптоми, що знаходяться на межі між психічними (психо-) та неврологічними (невро-) порушеннями.

            У сучасній медицині та психології ці симптоми класифікуються більш конкретно, але вони все ще вказують на взаємозв’язок між емоційним станом, психічною діяльністю та функціонуванням нервової системи.

            Сучасні стани, які раніше могли бути описані цим терміном, охоплюють соматизовані/вегетативні, емоційно-невротичні та функціонально-невротичні.

            Соматизовані та вегетативні симптоми

            Це фізичні прояви, викликані психічним стресом, які не мають органічної неврологічної причини, але імітують її.

            До найбільш типових “психоневрологічних” проявів належать:

            Соматичні симптоми розладів (раніше соматоформні розлади): Скарги на постійний біль, дискомфорт, порушення функцій різних органів, які не пояснюються медичними обстеженнями.

            Вегетативні (автономні) порушення: Симптоми, пов’язані з дисфункцією вегетативної нервової системи, яка регулює роботу внутрішніх органів.

            • Тахікардія (прискорене серцебиття) або відчуття “завмирання” серця.
            • Задишка або відчуття нестачі повітря (“невротичний подих”).
            • Діарея, нудота або “клубок” у горлі.
            • Пітливість, тремор (тремтіння) кінцівок.

            Емоційно-невротичні симптоми

            Ці симптоми безпосередньо стосуються емоційної сфери та її впливу на поведінку:

            • Хронічна тривога та напруга: Постійне, невиправдане відчуття небезпеки (характерне для Генералізованого тривожного розладу).
            • Фобії: Надмірний, ірраціональний страх, що викликає сильні фізичні реакції при контакті з об’єктом страху.
            • Обсесивно-компульсивні симптоми (ОКР): Нав’язливі думки, що призводять до виснажливих ритуалів (компульсій), які вимагають значного нервового зусилля.
            • Астенія (Неврастенія): Стан хронічної нервової виснаженості, що проявляється надмірною втомою, дратівливістю та нездатністю до тривалої концентрації.

            Функціональні неврологічні симптоми (конверсійні розлади)

            Це симптоми, що нагадують неврологічні захворювання, але викликані психологічними факторами, а не органічним ураженням.

            • Порушення рухової функції: Наприклад, раптова паралізація кінцівки або порушення ходи, що виникають після сильного стресу.
            • Порушення чутливості: Втрата відчуття або оніміння в певній ділянці тіла.
            • Психогенні напади: Стан, що зовні нагадує епілептичний напад, але має психологічну, а не нейрофізіологічну природу.

            Для діагностики цих симптомів сьогодні потрібна консультація як невролога (для виключення органічної патології), так і психіатра/клінічного психолога (для роботи з психічними причинами)

            Щоби заприятелювати та/чи сконтактуватися на Фейсбуку, клікайте і дивіться у новій вкладці

            Психоневрологічна діагностика

            Термін “психоневрологічна діагностика” є застарілим і в сучасній медицині та психології означає комплексну діагностику станів, які перебувають на перетині психічних (психо-) та нервових (невро-) порушень.

            Сьогодні цей процес вимагає співпраці двох окремих фахівців: невролога та психіатра/клінічного психолога.

            Психоневрологічна діагностика спрямована на виключення органічних причин симптомів та визначення психологічної чи функціональної природи порушень.

            Неврологічний етап (Виключення органіки)

            Перший крок завжди робить невролог для виключення фізичних захворювань нервової системи, які можуть імітувати психічні розлади (наприклад, пухлина мозку, розсіяний склероз, енцефалопатія).

            Збір анамнезу: Виявлення скарг на головний біль, запаморочення, порушення чутливості, рухові розлади.

            Фізичний огляд: Перевірка рефлексів, координації, чутливості та м’язової сили.

            Інструментальні дослідження:

            • МРТ/КТ (Магнітно-резонансна або комп’ютерна томографія) головного мозку.
            • ЕЕГ (Електроенцефалографія) для оцінки електричної активності мозку (наприклад, при підозрі на епілепсію).

            Психіатричний/психологічний етап (виявлення функціональних розладів)

            Якщо невролог виключає органічну патологію, підключається психіатр або клінічний психолог для діагностики функціональних (психогенних) розладів.

            Клінічне інтерв’ю: Детальний збір інформації про емоційний стан, тривогу, настрій, сон, поведінкові патерни та вплив симптомів на якість життя.

            Психодіагностичне тестування: Використання стандартизованих шкал та опитувальників для об’єктивної оцінки рівня тривоги (наприклад, шкала Гамільтона), депресії, виявлення обсесивно-компульсивних симптомів (наприклад, шкала Йеля-Брауна) або соматичних розладів.

            Диференціальна діагностика: Чітке розмежування, наприклад, Генералізованого тривожного розладу від звичайної реакції на стрес, або Панічного розладу від кардіологічних проблем.

            Основні цілі психоневрологічної діагностики

            Головна мета психоневрологічної діагностики — визначити причину симптомів (органічна чи психогенна) та поставити чіткий, сучасний діагноз.

            Наприклад, не “невроз”, а “Генералізований тривожний розлад” або “Соматичний симптоматичний розлад”) для призначення адекватного лікування (медикаментозного, психотерапевтичного або їх поєднання.

            Психоневрологічні розлади

            Оскільки термін “психоневрологічні розлади” є застарілим і охоплював широкий спектр станів, що знаходяться на межі психіатрії та неврології, сьогодні він використовується як загальна категорія для опису функціональних розладів нервової системи, що мають психологічну природу, а також розладів, де психічні симптоми супроводжуються соматичними.

            У сучасній класифікації DSM-5 та МКХ-11 ці стани розділені на більш конкретні діагностичні групи.

            1. Тривожні розлади

            Це найбільш типові стани, які раніше відносили до “неврозів” або “психоневротичних розладів”. Вони характеризуються надмірною та ірраціональною тривогою.

            Генералізований тривожний розлад (ГТР): Хронічна, надмірна тривога щодо багатьох подій або видів діяльності (робота, здоров’я, фінанси). Супроводжується фізичними симптомами: м’язовою напругою, безсонням, дратівливістю.

            Панічний розлад: Несподівані та повторювані панічні атаки, що супроводжуються інтенсивними фізичними проявами (прискорене серцебиття, задишка, відчуття страху смерті).

            Фобії: Надмірний, ірраціональний страх перед конкретним об’єктом чи ситуацією.

            Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)

            Цей, свого часу “психоневрологічний”, розлад характеризується наявністю обсесій та компульсій:

            • Обсесії: Нав’язливі, небажані думки або образи, що викликають сильну тривогу.
            • Компульсії: Повторювані дії або ритуали, які людина змушена виконувати, щоби зменшити тривогу.

            Соматичні симптоми та пов’язані розлади

            Ці стани відображають взаємодію психіки та тіла, коли емоційний дистрес проявляється через фізичні скарги (раніше — соматоформні розлади).

            Соматичний симптоматичний розлад: Наявність одного або кількох фізичних симптомів (наприклад, біль, втома), які є надмірно тривожними, але не можуть бути пояснені медичним станом, або ж реакція на них є надто інтенсивною.

            Конверсійний розлад (Функціональний неврологічний симптоматичний розлад): Симптоми, що імітують неврологічні порушення (наприклад, параліч, сліпота, порушення ходи), але не мають органічної причини, а пов’язані з психологічним стресом.

            Неврастенія (Астенічний розлад)

            Це стан хронічної нервової виснаженості (що раніше входив до неврозів), що проявляється фізичною та психічною втомою, нездатністю до тривалої концентрації, головним болем та дратівливістю.

            Лікування цих розладів зазвичай включає психотерапію (зокрема, КПТ) та, за потреби, медикаментозне лікування, яке призначає психіатр.

            Для точної діагностики часто потрібна консультація як невролога (для виключення органічної патології), так і психіатра.

            Психоневрологічні методи терапії

            “Психоневрологічні методи терапії” — це застарілий термін, що використовувався для позначення лікування станів на межі психічних та нервових розладів (раніше — неврозів).

            У сучасній медицині та психології ці методи є інтегрованими та поділяються на дві основні групи: психотерапевтичні (психологічні) та медикаментозні (неврологічні/психіатричні).

            Психотерапевтичні методи (основна лінія лікування)

            Ці методи спрямовані на зміну деструктивних думок, поведінки та емоційного реагування, які лежать в основі “психоневротичних” симптомів (тривога, фобії, нав’язливі стани).

            Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) 🧠: Найбільш науково обґрунтований підхід. Він фокусується на зміні неадаптивних думок (когніції) та поведінки, що підтримують тривогу.

            • Експозиційна терапія: Використовується для лікування фобій і ОКР, поступово зіштовхуючи пацієнта з об’єктом страху в безпечних умовах.
            • Когнітивне переформулювання: Допомагає виявляти та замінювати ірраціональні, тривожні думки на більш реалістичні.

            Діалектична поведінкова терапія (ДПТ): Навчає навичкам емоційної регуляції, усвідомленості (майндфулнес), управління стресом та міжособистісної ефективності.

            Психодинамічні/Психоаналітичні методи: Допомагають усвідомити несвідомі конфлікти та ранні травми, які можуть бути джерелом хронічної тривоги та соматизованих симптомів.

            Медикаментозні методи

            Медикаментозне лікування призначається психіатром і спрямоване на корекцію нейрохімічного дисбалансу, який може посилювати симптоми.

            Антидепресанти: Найчастіше використовуються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Вони ефективні для лікування генералізованого тривожного розладу, панічного розладу та ОКР.

            Анксіолітики (Транквілізатори): Використовуються для швидкого, короткочасного полегшення гострої тривоги або панічних атак, але через ризик залежності призначаються обмежено.

            Нормотиміки/Антиконвульсанти: Можуть застосовуватися для стабілізації настрою та зниження дратівливості у випадках, коли симптоми є дуже вираженими.

            Методи нейрофізіологічної корекції

            Ці методи використовуються для впливу на роботу нервової системи та можуть бути призначені неврологом або психіатром.

            Фізіотерапія та масаж: Допомагають зняти м’язову напругу, яка є частим супутником хронічної тривоги.

            Апаратні методи: Іноді використовується біологічний зворотний зв’язок (Biofeedback), який навчає людину свідомо контролювати фізіологічні показники (наприклад, серцебиття, м’язову напругу), щоб зменшити тривогу.

            Успішна терапія “психоневрологічних” розладів зазвичай передбачає комплексний підхід, що поєднує психотерапію та, за необхідності, медикаментозну підтримку.

            Щоби обмінятися підписками на Instagram, клікайте у новій вкладці

            Вчені-психоневрологи в історії

            Найвизначніші постаті, чия діяльність охоплювала як психічні, так і нервові розлади, і які могли бути віднесені до цієї історичної категорії:

            Зигмунд Фройд (1856–1939)

            Хоча Фрейд найбільш відомий як засновник психоаналізу, він починав свою кар’єру як невролог і використовував термін “невроз” (звідси і “психоневротичний”) для опису станів, які, на його думку, мали психологічне походження, але супроводжувалися соматичними симптомами.

            Його ранні роботи були зосереджені на неврологічних та психічних розладах одночасно.

            Володимир Бехтерєв (1857–1927)

            Російський та радянський психіатр, невропатолог і психолог. Бехтерєв є засновником психоневрологічної школи в Санкт-Петербурзі.

            Він став засновником Психоневрологічного інституту, який був провідним центром з вивчення нервових і психічних хвороб.

            Його робота охоплювала неврологію через вивчення структур мозку, а психіатрію дослідженням психозів та неврозів.

            Сергій Корсаков (1854–1900)

            Видатний російський психіатр, який також працював на стику неврології. Він відомий завдяки опису “Корсаковського психозу” (або синдрому), який є порушенням пам’яті, що виникає внаслідок ураження нервової системи (часто через алкоголізм або дефіцит вітаміну B1).

            Ця робота яскраво демонструє перетин психіатричних (психоз) та неврологічних (органічне ураження) аспектів.

            Ці вчені працювали в епоху, коли медицина активно намагалася розмежувати психічне та фізичне, і їхня багатогранна діяльність найкраще відповідає історичному розумінню функції “психоневролога”

            Роль психолога в контексті звернення як до психоневролога

            Коли людина звертається зі скаргами, які раніше адресувалися “психоневрологу” (наприклад, хронічна тривога, соматизовані симптоми, неврози), роль психолога стає ключовою, оскільки ці стани вимагають насамперед психотерапевтичного втручання.

            Психолог (особливо клінічний психолог або психотерапевт) у цьому контексті виконує наступні важливі функції:

            Психодіагностика та диференціація

            Психолог допомагає чітко встановити психологічну природу симптомів, які раніше називалися “психоневротичними”, і відрізнити їх від органічних неврологічних проблем.

            Оцінка функціонального стану: Використання стандартизованих тестів та методик для об’єктивної оцінки рівня тривоги, депресії, виявлення обсесивно-компульсивних проявів чи функціональних соматичних скарг.

            Диференціальна діагностика: Визначення, чи є симптоми проявом Генералізованого тривожного розладу, Панічного розладу чи, наприклад, Соматичного симптоматичного розладу.

            Провідна роль у лікуванні (психотерапія)

            Більшість станів, які раніше називалися неврозами, найкраще піддаються лікуванню саме за допомогою психотерапії, яку і надає психолог.

            Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є золотим стандартом для роботи з тривожними розладами та ОКР. Психолог допомагає ідентифікувати та змінити деструктивні думки й поведінкові патерни.

            Навчання навичкам емоційної регуляції, а також технікам усвідомленості (майндфулнес), релаксації, дихальним вправам та методам управління стресом для зниження інтенсивності симптомів.

            Співпраця з лікарями

            Психолог часто виступає сполучною ланкою між клієнтом та медичною системою.

            Направлення до невролога/психіатра: Якщо симптоми мають ознаки органічного ураження (неврологія) або вимагають медикаментозної підтримки (психіатрія), психолог направляє клієнта до відповідного лікаря.

            Супровід медикаментозного лікування: Якщо психіатр призначає ліки, психолог продовжує психотерапію, що забезпечує комплексний та найбільш ефективний підхід до одужання.

            Таким чином, у сучасному контексті, де потрібна допомога у зв’язку з “психоневрологічними” скаргами, психолог є центральною фігурою у наданні допомоги.

            Підбір психолога (психоневролога)

            Щоби проконсультуватися із психологом щодо “психоневрологічної” проблематики, звертайтеся до мене через прямі контакти у профайлі або підберіть відповідного фахівця у спеціальному розділі веб-середовища

            Клік відкриває профайл з контактами в новій вкладці, звертайтеся

            Автор