Юлія Михалюк

Любовна залежність

861

У сучасному світі дуже розповсюдженою проблемою стала адиктивна поведінка, зміст якої полягає у нав’язливій потребі виконання певної діяльності чи активності задля отримання особливого задоволення, покращення самопочуття та намагання відволіктися від неприємних переживань.

Проте здійснення такої активності має дуже високу періодичність та інтенсивність, що призводить до руйнівних наслідків для самої людини. 

Основною характерною ознакою адикції є постійне або періодичне невгамовне переживання залежною особою нестримного потягу до певної активності. 

Адикції розрізняють:       

  1. Хімічні – в їх основі лежить залежність від психоактивних речовин: алкогольна, залежність, опійна.
  2. Нехімічні – залежність від певної поведінки: гемблінг, любовна.
  3. Проміжні – об’єднують риси хімічних та нехімічних: харчові адикції.

Нехімічні адикції

Нехімічні адикції – це поведінкові адикції. Об’єктом залежності є не речовина, як у хімічний адикції, а саме патерн поведінки.

Також не хімічну адикцію називають поведінковою залежністю. 

Характерними ознакам такої залежності є: 

  1. Пріорітетність діяльності
  2. Зміна настрою. Може бути переживання особливого задоволення, стан емоційного підйому або навпаки набуття спокою при здійсненні улюбленої діяльності.
  3. Толерантність – кількісне збільшення параметрів улюбленої діяльності.
  4. Симптом відміни – виникнення неприємних відчуттів при неможливості виконання діяльності. 
  5. Конфлікт – протистоянння у різних сферах життя людини, коли улюблена діяльність стає є єдиним, чому людина приділяє час.
  6. Рецидив – повернення до улюбленої активності після довгого періоду незаняття ним.

Любовна адикція (залежність)

Любовна адикція відноситься до поведінкової адикції. У свою чергу вона також може бути поділена на: 

  • любовна адикція
  • сексуальна адикція
  • адикція уникнення
  • співзалежність.

Любовна адикція це поведінкова адикція, об’єктом якої є інша людина. До виникнення любовної адикції, яку людина називає коханням, своє життя вона вважає нецікавим та нудним.

Проте коли з’являються відносини, що характеризуються як любовна залежність, особа повністю поринає у ці відносини.

Для неї з’являється Цінним інший, який стає важливим об’єктом. Всі думки особи заповнені лише Цінним іншим. 

Такі думки мають характер надцінної ідеї, домінуючий характер та є доволі нав’ язливими.

Любовна адикція характеризується тим, що велика кількість часу та уваги приділяється Цінному іншому. 

Цінним інший наділяється такими рисами характеру, які йому не є притаманними. Залежна особа (адикт) не тестує реальність та свої очікування від Цінним іншого. 

У таких стосунках адикт забуває про себе, свої бажання та потреби. Зменшує спілкування зі знайомими та рідними, в його системі цінностей залишається лише Цінним інший.

Етапи розвитку адиктивних стосунків

Першим етапом таких відносин є дуже стрімкий розвиток, на початку якого закохані проводять весь час разом. Коло їх знайомих може або суттєво зменшитися, або взагалі зникнути. 

Другий етап характеризується виникненням страху бути поглинутим та страху бути покинутим.

Один з адиктів, який є більш активним, намагається весь час бути із Цінним іншим так, як і на початку відносин.

Проте Цінним інший починає віддалятися від аддикта, оскільки у нього виникає страх бути поглинтум іншим.

У той же час адикт сприймає це як покинутість та намагається ще більше часу проводити із Цінним іншим.

Тобто у першого аддикта виникає страх бути поглинути, в іншого – страх бути покинутим. Так формується порочне коло, в якому один наздоганяє, а інший тікає. 

У вказаному періоді відносин може бути сформована ще одна залежність (як правило, не поведінкова) аддикта уникнення, задля створення власного простору, як гемблінг, хімічна чи алкогольна залежність.

Залежні стосунки

Одним варіантом виходу із даної ситуації для аддикта уникнення є різкий розрив стосунків, при цьому для того, щоб зменшити інтенсивність власних емоцій, аддикт уникнення знеціює повністю партнера та стосунки у цілому. 

Проте важливо зауважити, що кожний із аддиктів буде повторювати такі цикли адиктивних стосунків з іншими партнерами.

Характерною рисою поведінки адиктів є відсутність довіри у стосунках.

Вони не почувають себе безпечно у довірливих стосунках, оскільки, як правило,з дитинства, у них сформована думка про їх непотрібність та молозначущість. 

Свої стосунки вони будуть лише із адиктивними партнерами, оскільки партнери без залежної поведінки їх не цікавлять. Стосунки з людьми з любовною адикцією схожі на емоційні гойдалки, на яких після різкого підйому буде різкий спад.

Підсумки

Отже, любовна адикція – це поведінкова залежність, об’єктом є якої є Цінний інший. У таких стосунках втрачається інтерес до власної особистості, а набуває важливості лише Інший.

Для того, щоб позбутися любовної адикції варто звернутися до спеціаліста, проте першими кроками до виходу із залежності є турбота про себе, приділення часу власним інтересам, захопленням та розширення кола спілкування за межами інтересів іншого адикта.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Депресія через хворобу

800

Загальна характеристика депресії через хворобу

Виникнення депресивного синдрому може бути спровоковано наявністю іншої хвороби у людини. До таких хвороб відносяться онкологія, хвороби серця, хронічний больовий синдром, ВІЛ/СНІД, діабет.

На початку, коли хворий дізнається про наявність у нього певної хвороби, він може відчувати гнів, страх, розгубленість, розчарування, безпомічність та образу.

Нормальною реакцією на діагноз є заперечення пацієнтом реальності та недовіра до слів лікаря, пацієнт вважатиме, що сталася помилка.

Знання власного діагнозу може бути стресовою подією, що спричиняє виникнення депресивного синдрому.

Симптоми депресії можуть з’явитися як одразу або у процесі лікування основного захворювання, чи після проходження лікування, та можуть варіюватися від легких до важких.

Основними почуття при депресивному синдромі є туга та смуток. Це нормальні реакції на захворювання та подальше лікування.

Додатковими причинами виникнення депресії є:  

  1. Зміни планів на життя  та очікувань у майбутньому.
  2. Зміни у повсякденному житті.
  3. Зміни у тілі та самооцінці.
  4. Занепокоєння про близьких, особливо тих, які залежать від хворого.
  5. Тривога про фінансову спроможність оплачувати лікування
  6. Страх втрати роботи у зв’язку із непрацездатністю.
  7. Страх щодо процесу лікування.
  8. Страх смерті.

Відчувати сум стосовно діагнозу – це нормально. Проте якщо емоційний стан впливає на повсякденне життя та унеможливлює здійснення своїх звичайних функцій, тоді варто звернутися до лікаря, оскільки попередження депресії чи виявлення її на початковому етапі полегшує подальше її лікування та психічний і фізичний стан у цілому.

Про депресивному епізоді виділяють основні симптоми та додаткові. Тривалість симптомів повинна становити не менше двох тижнів.

Основні симптоми депресії через хворобу

  1. Знижений настрій протягом дня. Особливо у ранкові години, покращення настрою відбувається під вечір.
  2. Зниження або втрата зацікавленості у діяльності, яка раніше приносила задоволення.
  3. Зниження фізичної активності.
  4. Підвищена втомлюваність.
  5. Відчуття, що сил ні на що немає.
  6. Суттєве зменшення ваги (на 5 5 та більше протягом останнього місяця), проте інколи може спостерігатися навпаки, збільшення ваги.
  7. Порушення режиму сну. Прокидання за 2-3 години до звичайного часу пробудження. Хворі прокидаються та більше не можуть заснути до ранку. Також може спостерігатися збільшення тривалості сну, проте після прокидання хворі не відчувають, що вони відпочили.
  8. Психомоторна загальмованість, що може бути вираженою у формі депресивного ступору.
  9. Рухова ажитація.

Додаткові симптоми депресії через хворобу

  1. Порушення апетиту (частіше втрата).
  2. Знижений рівень концентрації уваги.
  3. Низька самооцінка та почуття невпевненості у собі.
  4. Самозвинувачення.
  5. Песимістичне бачення майбутнього, почуття безнадії.
  6. Порушення сну.
  7. Думки про самогубство.
  8. Соматичні симптоми:
  9. Закрепи.
  10. Тахікардія.
  11. Сухість у роті.
  12. Порушення менструального циклу.
  13. Зниження лібідо.

Важливо зауважити, що соматичні симптоми можуть бути проявами також хвороби, що спричинила виникнення депресії.

Хворі виглядають дуже сумними, міміка скорботна. Розмовляють дуже повільно, довго думають над відповідями. Постать є згорбленою, погляд спрямований донизу.

Часто починають думати, що вони нікому не потрібні і завдають тільки клопоти своїм близьким. Радісні моменти не викликають у них позитивних емоцій, вони відчувають тугу та сум.

Думки є похмурими як про майбутнє, так і про минуле. Майбутнє бачать безперспективним, минуле видається лише низкою помилок та невдач.

Якщо у хворого наявна рухова ажитація, він може наносити собі самопошкодження та у подальшому вчинити суїцид.

Суїцидальні думки хворі можуть приховувати, інколи навіть посміхатися і замовчувати такі думки.

Лікування депресії через хворобу

При виникненні перших симптомів депресії варто обов’язково звернутися по кваліфіковану допомогу.

Для лікування депресії середньої та великої тяжкості найбільш ефективною є комбінована медикаментозна терапія та психотерапія. Підбір медикаментів повинен здійснюватися лікарем з врахування фізичного стану хворого, його основного соматичного захворювання.

При легкій депресії хворому можу бути достатньо лише психотерапії, в процесі якої він буде отримає техніки заспокоєння, навички самопідтримки.

Важливим є проведення психоедукаційної роботи із членами сім’ї хворого.

Близькі люди, які будуть із хворим повинні бути обізнаними у симптомах депресивного синдрому, варіантах їх прояву, а також бути свідомими того, що у пацієнта можуть виникати суїцидальні думки.

Також важливо навчити рідних технікам самопідтримки, оскільки їх емоційний стан також може бути зниженим через вигоряння.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Біполярна депресія

790

Загальна характеристика біполярного афективного розладу

Біполярний афективний розлад (БАР)– афективний розлад з чергування депресивних та маніакальних станів.  У МКХ-10 відноситься до розладів настрою (афективні розлади).

Згідно МКХ-10 біполярний афективний розлад – це розлад, який характеризується двома або більше станами, за яких настрій та рівень активності пацієнта сильно порушені.

Такі порушення у деяких випадках представлені підйомом настрою та підвищеною енергійністю та активністю (гіпоманія або манія), а в інших випадках погіршеним настроєм та зниженою енергійністю та активністю (депресія).

Лише повторювані епізоди гіпоманії або манії класифікуються як біполярні.

Відповідно до DSM-V афективний епізод при БАР може містити виключно маніакальну симптоматику чи депресивну, або включати поєднання двох.

При БАР І типу характерна маніакальна симптоматика, яка змінюється важкою депресією. Діагноз ставиться при вияві в анамнезі повторних депресивних епізодів та мінімум одного повного епізоду манії, що призвів до погіршення соціального функціонування.

Для БАР ІІ типу характернм є щонайменше один епізод гіпоманії та депресії.

Згідно діагностичних критеріїв DSM-V саме при БАР ІІ типу важлива наявність депресивних симптомів. 

Тривалість депресивного епізоду може коливатися від декількох місяців до декількох років. Депресивні стани спостерігаються частіше, ніж маніакальні.

Симптоматика людини у депресивному епізоді БАР є абсолютною протилежністню фазі манії. Під час депресивної фази у хворого відсутні будь-які види галюцінацій, маячення та інших психотичних прооявів.

Клінічна картина при біполярній депресії

Депресивна фаза характеризується тріадою порушень:

  • різке посилення негативних вітальних емоцій таких як сум. туга, тривога;
  • сповільнення процесу мислення, зниження продуктивності, поява маячних ідей власної гріховності;
  • зниження вольової діяльності, аж до можливого депресивного ступору

При депресивній фазі велике місце займає туга та сум. Особливо вони проявляються у ранкові години. З’являється відчуття “непереносимого болю та тягару” у ділянці серця та епігастрію. 

Пацієнт постійно знаходиться у стані емоційного пригнічення, ні на що не реагує. Те, що раніше приносило задоволення, тепер не викликає ніяких емоцій. Хворий стає загальмованим, малорухомим, аж до депресивного ступору

Висловлюють думки, які наповнені ідеями власної гріховності та нікчемності. Почуття власної гідності зникає, хворі починають себе зневажати та вважати себе обтяжуючими для навколишніх.

Часто починають думати про своє минуле та згадують лише негативні моменти та звинуваючи себе у них.

Своє майбутнє вони не бачать, не мають бажання про нього думати, вважать себе безперспективними.

Небезпечними на цьому етапі є виникнення суїцидальних думок, які хворий може спробувати реалізувати. Думки щодо самогубства можуть приховувати. 

Хворі не реагують на зовнішні подразники, вони повністю заглиблені у власні переживання. З поглибленням депресивного епізоду можливе рухове збудження зі спробами нанесення собі тілесних ушкоджень чи здійснення суїциду. 

При  депресивній фазі хворі можуть говорити про відсутність будь-яких відчуттів та почуттів, порівнюють себе із роботами, є нечутливими до почуттів близьких їм людей. 

При біполярній депресії спостерігається також порушення сприйняття часу й простору, психосенсорні розлади, що призводять до переживань деперсоналізації і дереалізації.

Симптоми при депресивній фазі

  1. Проблеми зі сном та стійке безсоння.
  2. Втрата маси тіла або навпаки її збільшення.
  3. Відсутність відчуття голоду або навпаки постійне голод.
  4. Відсутність відчуття відпочинку після сну.
  5. Підвищений артеріальний тиск.
  6. Сухість та гіркота у роті.
  7. Біль або фізичні симптоми, які не піддаються лікуванню.
  8. Дратівливість.
  9. Аменорея у жінок .
  10. Сильне відчуття втоми та млявості.
  11. Больові відчуття, які не можуть бути диференційовані та проліковані.
  12. Послаблення лібідо.
  13. Тріада Протопопова: мідріаз, тахікардія, спастичний коліт. 

Лікування біполярної депресії

Під час лікування біполярного афективного розладу використовують медикаментозну терапію у комплексі із психотерапією та соціотерапію. 

Пацієнти потребують, як правило, лікування у стаціонарних умовах у зв’язку із суїцидальними думками.

До моменту госпіталізації вони повинні бути під безперервним та пильним наглядом, щоб не було скоєно суїциду.

Психотерапія можлива після послаблення симптоматики, коли хворий може усвідомлювати свій стан.

Одним із основних завдань є навчання відслідковування своїх станів та вчасного звернення до лікаря. Також важливим є залучення рідних для проведення психоедукаційної роботи із ними.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Клінічна депресія

600

Причини виникнення та симптоми депресії

Згідно даних ВООЗ на депресивні розлади страждає мінімум 350 мільйонів людей в світі. 

Причини виникнення депресій:

  1. Біологічні.
  2. Психологічні.
  3. Соматичні.

У МКХ-10 виділено такі види депресії

  1. Депресивний епізод
  2. Рекурентий депресивний розлад (монополярна депресивна хвороба).
  3. Біполярний афективний розлад.
  4. Постійні розлади настрою- дистимія і циклотимія. 

Основні симптоми при депресивному розладі

  1. Знижений настрій протягом дня незалежно від ситуації.
  2. Зниження або втрата зацікавленості і здатності відчувати задоволення від діяльності, яка раніше викликала позитивні емоції ( ангедонія). 
  3. Зниження активності
  4. Підвищена втомлюваність.
  5. Втрата енергії.

Додаткові симптоми

  1. Знижена концентрація уваги.
  2. Знижена самооцінка і почуття невпевненості в собі.
  3. Ідеї вини та самозвинувачення (навіть при легкій депресії).
  4. Похмуре або песимістичне бачення майбутнього.
  5. Часті думки про смерть, самогубство або самопошкодження.
  6. Порушення сну (депресивний сон)
  7. Порушення апетиту (частіше зниження).

Для діагностики депресивного епізоду необхідно:

  1. Наявність двох або більше основних симптомів депресії.
  2. Наявність двох або більше додаткових симптомів депресії.
  3. Тривалість – мінімум два тижні.
  4. Порушення соціального функціонування.

Клінічна картина депресивного розладу

Великий депресивний розлад є важкою формою ендогеної депресії. 

Хворий зазнає сутєвих труднощів у виконанні своїх соціальних обов’язків, повсякденних справ та виконанні роботи.

Пацієнт справляє враження нерухомого, відгородженого від зовнішнього світу, рухи є загальмованими, міміка скорботна.

Плечі зігнуті, голова нахилена вперед настільки, що погляд спрямоваий униз. У розмові присутні дуже довгі паузи перед тим, як пацієнт дасть відповідь на запитання.

Порушення настрою

Знижений настрій не поліпшується в обставинах, які раніше сприяли покращенню настрою.

Пацієнти говорять про гніючу, безвихіду тугу, яка відчувається не лише як душевний біль, а як важке фізичне відчуття – “непереносимий” біль та тягар у ділянці серця.

Тривога частий симптом пи депресивному синдромі. Іншим симптомом може бути дратівливість хворого, що проявляється у роздратуванні на неначні вимоги.  

Ажитація

Також може состерагатися ажитація – стан невгамовності, що відчувається пацієнтом як нездатність розслабитися, він проявляється у неспокійній діяльності.

При помітній виразності ажитації хворий робить безперестанні рухи, перебирає предмети, при більш серйозному розладі – він не може всидіти на місці. 

Пацієнт скаржиться на втрату інтересу та зацікавленості до діяльності, яка раніше приносила задовлення. Він не відчуває інтересу до життя, уникає соціальних контактів. 

Звичайна діяльність тепер вимагає великих зусиль, поставлені задачі бувають невиконаними. Хворому стає важко приймати рішння навість стосовно несуттєвих питань. 

Біологічні симптоми клінічної депресії

Для опису клінічної картини депресивного сидрому важливми є наявність біологічних симптомів серед яких:

  1. Порушення сну
  2. Втрата ваги.
  3. Запори.
  4. Тахікардія.
  5. Сухість у роті.
  6. Порушення менструального циклу.
  7. Зниження лібідо.

Порушення сну при клінічній депресії

Виділяють кілька видів депресивних порушень сну. Пацієнт прокидаться за дві-три години до звичайного часу пробудження та вже не можуть знову заснути.

Він лежить, не виспавшись, часто з’являється почутя тривоги. Думки про наступаючий день не є приємними, а лише песимістичними. Настрій гірше вранці, ні; протягом дня.

Проте інколи зустрічаються випадки, коли пацієнти навпаки cплять більше звичайного, проте вранці так само не відчувають себе відпочившими та скаржаться на недостачу сну. 

Песимістичні думки при клінічній депресії

Песимістичні думки є важливим симптомом депресії та можуть бути поділені на три групи.

  • Перша група – думки про теперішнє.

Пацієнт бачить лише негативну сторону кожного випадку свого життя, вважає себе невдахою, також думає, що це бачать і навколишні і він втрачає їх довіру та прихильність.

  • Друга група думок спрямована у майбутнє.

Пацієнт бачить його лише у темних кольорах, очікує найгірших подій як для себе, так і для своєї родини.

Серед таких подій можуть бути втрата роботи, фінансовий крах, погіршення здоров’я.  Можуть виникати думки про втрату змісту життя і тоді можлива поява суїцидальних думок.

  • Третя група думок – про минуле.

Минуле він бачить як ряд невдач та звинувачує себе у всіх своїх минулих допущених помилках.

Втрата ваги при клінічній депресії

При депресивному розладі втрата ваги у пацієнта є значно більшою, ніж просто при зниженні рівня апетиту.

Втрата ваги враховується, якщо вона сановить не менше 5 протягом останнього місяця. У деяких пацієнтів навпаки зустрічається збільшення ваги, їх апетит суттєво збільшується.

Така ситуація можлива, коли їжа приносить хворим тимчасове задоволення.

Лікування клінічної депресії

При клінічній депресії рекомендовано комбінований підхід медикаментозного лікування та психотерапії.

При важкій формі депресивного розладу можлива також госпіталізація.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Синдром Кандинського-Клерамбо

1 226

Загальна характеристика синдрому Кандинського — Клерамбо

Синдром Кандинського — Клерамбо відомий також як синдром психічного автоматизму. Це складне порушення психіки є одним із різновидів галюцинаторно-параноїдного синдрому.

Подвійна назва синдрому походить від імен двох відомих психіатрів, які описали даний синдром. Вперше клінічна картина хвороби була описана російським психіатром Віктором Хрисанфовичем Кандинським.

Саме поняття психічного автоматизму та основних його складових сформулював французький психіатр Гаетан Гасьян де Клерамбо. 

Подвійну назву було запропоновано радянським психіатром О. Л. Епштейном, який виступаючи на засіданні Ленінградського товариства психіатрів, відзначив рівнозначний внесок обох вчених у вивчення цього феномену. Обидва лікарі мали прояви вказаного синдрому особисто. 

Синдром Кандинського — Клерамбо  має галюцинаторно-параноїдальну природу. Характеризується гострими навязливими станами, в яких хворий вважає, що його думки та тіло йому не належать та ними хтось керує зовні.

Часто можна почути від хворого наступні фрази: “мене змушують сердитися”, “мої думки мені не належать” та ін.

Людина відчуває певне відчуження власного тіла та думок, виникає відчуття втрати контролю над своїм життям.

Синдром Кандинського — Клерамбо багато лікарів вважають специфічним для шизофренії, особливо параноїдної форми, що робить прогноз для даної хвороби досить несприятливим.

Саме для шизофренії характерні ідеомоторні автоматизми, що є однією із найважливіших характеристикою цієї хвороби, які відображено в МКХ-10. 

Супутні захворювання

Проте синдром психічного автоматизму також може бути присутній і при інших захворюваннях таких як:

  1. Енцефалопатії та наслідків органічного ураження центральної нервової системи.
  2. Деменції.
  3. Шизоафективному розладі, гострому поліморфному психотичному розладі та інших ендогенних психозах.
  4. Інтоксикаційних психозах.
  5. Епілепсії.
  6. Отруєнні.

Чинники виникнення

Чинниками, які можуть сприяти виникненню психічного автоматизму можуть бути: наркоманія, алкоголізм, травми голови, інсульт, токсикоманія. 

Всі названі чинники є травматичним для психіки людини, тому виникнення автоматизму стає захисною реакцією організму.

Ідея психічного автоматизму тоді, у тому, що травмуючі події виправдовуються як результат чужогово впливу, а не безпосередньо самої людини.

Види психічного автоматизму 

Гаетан Гасьян де Клерамбо виділив три типи психічного автоматизму:

  1. Ідеаторний (асоціативний, мисленнєвий).
  2. Сенсорний (сенестопатичний, чуттєвий).
  3. Моторний (кінестетичний, руховий).

Ідеаторний автоматизм (асоціативний, мисленнєвий автоматизм)

Характеризується тим, що хворий вважає, що його думки йому не належать, вони вкладенні зовнішньою силою в його голову, також є відчуття відкритості, тобто, що його думки відомі навколишнім людям, крадіжки думок, переривання ідей, беззвучне повторення думок.

“Створеними” зовні можуть також вважатися сни та спосгади.

У хворого може виникати відчуття відчуження власних емоцій, які він характеризує як “мною сміються”, “мною радіють”. Тобто емоції відчуває не він сам, а під впливом зовнішньої сили.

Сенсомоторний автоматизм (сенестопатичний, чуттєвий)

Полягає у виникненні вигадливих відчуттів у тілі або природних тілесних відчуттів (відчуття тепла, хороду, печіння, болю, збудження), проте важливим є те, що вони відчуваються “викликаними” зовнішньою силою.

Хворі описують їх виникнення наслідком впливу космічних променів, апаратів, магії.

Смакові та нюхові галюцинації також належать до сенсорних автоматизмів.

Моторний автоматизм (кінестетичний, руховий)

Хворий скаржиться на больові відчуття при будь-яких рухах (навіть при морганні очима) внаслідок того, що він змушений їх робити не з власної волі, а під впливом зовнішніх сил.

Різновидом моторного автоматизму можуть бути словесно-рухові галюцинації – ніби рухи язика також здійснюються під дією зовнішнього впливу, а не самої людини.

Внаслідок моторного автоматизму у людину може змінитися хода та вимова. 

Спільною ознакою всіх видів психічного автоматизму є те, що людина будь-яке відчуття, дію чи думки не елементом власного “я”, а як щось чуже, нерідне для нього, навіяне чужою силою. наслідком цього є розвиток маяних ідей переслідування та впливу. інколи хворі думають, що навколишні також відчувають вплив і “чути” голоси.

Стадії психічного автоматизму

Синдром Кандинського-Клерамбо може мати дві стадії: гостру та хронічну, кожна з яких характеризується окремою симптоматикою.

При гострій формі автоматизму хворий може бути дуже говірким, активним та водночас агресивним і дратівливими.

Яскраво виражені маячні фантазії, наявні скарги фрагментарного характеру, парадоксальні та мінливі. У людини виникає сильне почуття страху, паніки та підозрілості.

Гостра стадія мое тривати від декількох днів до трьох місяців. Хворі втрачають здатність до нормального життя у цей період, оскільки їх свідомість наповненами маячними ідеями.

Хронічна форма хвороби може тривати роками, маючи повільний розвиток. Важкість виявлення психічного автоматизму саме у хронічній формі у тому, що сиптоми є розмитими. 

Лікування сидрому Кандинського-Клерамбо

Найкращим лікуванням синдрому психічного автоматизму є поєднання медикаментозного лікування, психотерапії та  реабілітаційного періоду.  

Важливо зазначити, що спочатку повинні бути зняті основні прояви автоматизму медикаментами, особливо якщо це гостра форма, а вже потім може бути розпочата психотерапія.

Основними завданнями психотерапії є навчання людини критичного ставлення до свого стану, тестування реальності, опанування навичок вирізняння хворобливих станів та вчасного звернення до лікаря, інтеграція хворого у соціум.

Якщо спостерігається коморбідність психічного автоматизму та шизофренії, то лікування проходить лише стаціонарно.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Уникаючий розлад особистості

1 416

Уникаючий розлад особистості — це  розлад особистості, який характеризується відчуттям внутрішнього напруження, сором`язливістю, наявністю похмурих передчуттів, відсутністю відчуття безпеки і комплексом неповноцінності. 

Особам з уникаючим розладом особистості притаманні уявлення про власну непривабливість, соціальну незграбність, у зв’язку з чим виникає страх приниження, висміювання або відкидання, що стримує індивіда від соціальної або професійної взаємодії, пов’язаної зі значущими міжособистісними контактами.

У соціальних ситуаціях (особливо нових) вони поводять себе скуто і переживають через можливість критики або її неприйняття.

Стосунки і робота при уникаючому розладі

Особи з уникаючим розладом особистості формують стосунки із іншими людьми, лише за умови впевненості, що вони не будуть відкинуті.

Або ж взагалі віддають перевагу самотності. Вони вважають себе меншоварісними, не помічають власні риси характеру, які оточуючі вважають достойними. 

Якщо ж їм все-таки вдається створити стосунки, то з огляду на свій страх бути покинутим, вони самі їх припиняють, інколи навіть не пояснюючи причини.

У роботі вони вибирають таку сферу діяльності, де їм не потрібно багато комунікувати з іншими людьми, відсутні публічні виступи.

Також люди з уникаючим розладом обистості схильні до самоненависті, що в окремих випадках може бути проявлено у самопошкоденнях. 

Спілкування при уникаючому розладі

Спілкування з іншими людьми для осіб із уникаючим розладом особистості може бути дуже складним, оскільки протягом всього спілкування, вони будуть зосереджені на думках про те, як їх сприймає опонент, чи не викликають вони у нього негативних емоцій.

Внаслідок цього вони не є включеними у спілкування, можуть губитися із відповідями на запитання чи взагалі бути мовчазним. Своїм наслідком це має втрату інтересу до них, як до співбесідника. 

Причини і наслідки уникаючого розладу

Уникаючий розлад особистості заважає людині об’єктивно оцінювати власні досягнення та робити конструктивні висновки із невдач, оскільки вона на все дивиться крізь призму власної нікчемності.

Такі особистості найгіршими критиками самі для себе, що не сприяє їх розвитку. Тому вони обирають спосіб життя, в якому не потрібно чогось досягати, брати на себе відповідальність. 

Причинами виникнення розладу до кінця вченими не встановлені, проте факторами розвитку можуть бути поєднання психосоціальних та генетичних чинників.

Важливим є також зазначити, що особи з уникаючим розладом особистості мають досвід нехтування дорослими у дитинстві.  

Окремі риси даного розладу можуть бути проявленими у дитячому віці, проте тоді діагноз ще не виставляється, лише говориться про акцентуацію характеру.

Дебют розладу спостерігається у підлітковому або зрілому віці.

Діагностичні критерії уникаючого розладу 

За класифікацією DSM-V цей розлад особистості відноситься до кластеру C (розлади особистості на основі тривоги або страху).

У МКХ-10 уникаючий тип особистості відноситься до Класу V «Розлади психіки та поведінки».

Даний розлад в МКХ-10 описаний наступним чином: тривожний розлад (F60.60) – розлад особистості, який характеризується постійним відчуттям напруження та тяжких передчуттів, небезпеки та неповноцінності.

Присутнє постійне бажання подобатися та бути прийнятим оточуючими, надмірна чутливість до відмови та критики, уникання міжособистісних стосунків, соціальної активності через звичне перебільшення потенційних ризиків або небезпеки у повсякденному житті.

Клінічні діагностичні критерії цього розладу: 

  1. Гіперчутливість до нехтування їх іншими, неуваги з боку інших людей. 
  2. Постійні важкі передчуття та загальне почуття напруженості.
  3. Наявність уявлень про свою соціальну неспроможність, особистісну непривабливість і приниженість стосовно інших.
  4. Підвищена занепокоєність критикою на свою адресу або неприйняттям своєї поведінки в соціальних ситуаціях.
  5. Небажання вступати у взаємини без гарантій сподобатись. 
  6. Обмеженість життєвого укладу через потребу в фізичній безпеці.
  7. Ухиляння від соціальної або професіональної діяльності, пов’язаної зі значними міжособистісними контактами через страх критики або несхвалення.
  8. Відсутність друзів, крім, як правило, близьких та родичів. 
  9. Ухиляння від формування глибоких, довірливих відносин з іншими людьми.
  10. Мовчазність у соціальних ситуаціях, що обумовлено страхом сказати щось невідповідне або дурне чи неможливістю відповісти на запитання.
  11. Побоювання потрапити в безглузде становище, почервоніти, закричавши або виявивши ознаки тривоги в присутності інших.
  12. Перебільшення потенційних труднощів, фізичної небезпеки або ризику при виконанні простих, але виходячих за межі звичних дій.

Може спостерігатися коморбідність даного розляду із депресією, панічним розладом, соціальною фобією, залежністю від наркотичних речовин та алкоголю. 

Лікування уникаючого розладу

Основним лікування вказаного розладу може бути психотерапії та інколи медикаментозний супровід.

Рекомендується індивідуальна та групова терапія. 

В індивідуальній теорії основним є встановлення довірливих стосунків між терапевтом та клієнтом, простору, де клієнт буде відчувати, що його приймають незалежно від його сприйняття себе.

Завданням терапії також буде навчання навичкам соціальної комунікації, зрощення відчуття власної гідності. 

Для закріплення навичок соціальної комунікації та можливості бути у просторі людей, які тебе приймають, є саме групова терапія.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Нарцисичний розлад особистості

1 321

Загальна характеристика нарцисичного розладу особистості

Нарцисичний розлад особистості у МКХ-10 входить до класу “інші специфічні розлади особистості ( F60.8)”.

Нарцисичний розлад особистості характеризується неадекватно завищеною самооцінкою, вірою у власну «винятковість».

МКХ-10 не містить переліку окремих симптомів нарцисичного розладу особистості на відміну від DSM-V, в якому наведено наступні діагностичні критерії:

  1. Грандіозна зарозумілість.
  2. Відчуття власної унікальності та неперевершеності.
  3. Впевненість у праві на особливе ставлення.
  4. Віра у власний видатний розум, владу.
  5. Потреба у постійному захопленні з боку оточуючих.
  6. Ставлення до навколишніх людей, як до предметів, що задовільняють його власні потреби (споживче ставлення”).
  7. Низький рівень емпатії чи її повна відсутність.
  8. Зверхня поведінка і гордовите ставлення до інших.
  9. Заздрість до чужих успіхів та досягнень.  

Нарцисичний розлад особистості виникає із невизначених стосунків, які не мають під собою стабільної основи. У терапію такі особистості приходять, оскільки страждають від самотності, проте проблемою роботи із таким клієнтом буде саме прийняття ним від терапевта того, що йому незнайоме. У розмові нарцисична особистість не використовує прийменниками “ми”. 

Види нарцисичних особистостей

Ізідор Фром виділяє такі види нарцисичних особистостей:

  1. Ретрофлексивний тип (надто рано покинутий матір’ю).
  2. Аутистичний тип (відсутність досвіду первинної конфлюенції з матір’ю). 
  3. Конфлюентний тип (занадто пізно залишений надмірно конфлюентною матір’ю).

Формування нарцисичного розладу особистості

Причини виникнення нарцисичного розладу особистості точно науковцями не виділені. Існує припущення щодо впливу біопсихосоціальних факторів, проте не виключає впливу генетики, наявності травм та досвіду насильства.

Формування нарцисичного розладу особистості закладається у батьківській сім’ї. Тоді наявний порушений альянс між одним із батьків та дитиною. У таких стосунках другий із батьків або виключений, або йому протистоять.

Тобто відбувається заміна ролей між дитиною та цим другим із батьків. Від дитини очікують отримання дорослого досвіду та дорослої поведінки, а “виключеному” другому із батьків – дістається дитячий досвід та дитяча модель поведінки. 

Внаслідок цього дитина не сприймає своїх реальних потреб та бажань, оскільки один із батьків не бачить у ній дитину, про яку треба турбуватися, а наділяє її роллю того, хто повинен турбуватися про цього дорослого та здатний самостійно давати раду своїм деприваціям. 

Дитина вчиться відщепляти частинки себе на приносити лише позитивні емоції одному із батьків, вчиться завжди бути хорошою для цього дорослого. 

Ті ж частини особистості дитини, які не сприймаються батьками, вона вважає потворними та жахливими, і намагається позбутися їх.

За це дитина отримує від важливого дорослого визнання своєї унікальності та грандіозності спасителя, надаючи йому центральне місце. послання такого дорослого дитині звучить як буть таким, яким тебе хочу бачити я, і я буду тебе любити”. Так у дитини формується хибне “Я”. 

Емоційне життя особи з нарцисичним розладом особистості охарактеризоване початковим спотвореним злиттям із важливим дорослим, у подальшому сприяє виникненню страху нових контактів, в яких він знову може бути “задушеним” та змушеним принести жертви іншому. 

У нових стосунках така людина не буде відчувати довіри, тому у випадку незгоди із нею, вона або просто втече, або високомірно відкине іншого. Таким чином людина буде сама себе запевняти, що вона ні в кому не має потреби, приречуючи себе на самотність, від якої насправді страждає.

Терапія нарцисичного розладу

Дієвою для особистостей із нарцисичним розладом є гештальт-терапія, в якій терапевт залишається в “тут і зараз” по відношенню до стосунків та переживань клієнта, допомагає йому відновити його здорову агресію, оцінити та прийняти його досвід. 

Ціллю терапевтичної роботи із нарцисичним клієнтом є відновлення здатності до здорової конфлюенції. 

На першому етапі роботи важливим є навчання здатності бачити іншого та подолати болісний страх приналежності. Створення довірливих стосунків із таким клієнтом є ключовим моментом, в яких він зможе довіряти та не боятися бути відкинутим.

Коли він зможе бачити терапевта як особистість не для задоволення його потреб, а як рівноправного партнера у терапевтичній роботі, клієнт може сприймати терапевтичну роботу, як “спільно створену історію”.

Другим етапом роботи є навчання здоровій конфлюенції в асиметричних стосунках, що передбачає отримання допомоги таким чином, щоб не виникло відчуття недовіри. 

Саме у процесі терапії, навіть після проявів агресії, клієнт отримує новий досвід бути прийнятим стійким та надійним психотерапевтом. 

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Психологічна допомога під час вагітності

967

Вагітність у житті кожної жінки є особливим періодом, протягом якого відбуваються зміни на фізіологічному, гормональному, емоційному, когнітивному рівнях її особистості. 

Психологічний супровід вагітної має позитивні наслідки як для самої жінки, її майбутньої дитини та сімейної системи у цілому. 

Завдання допомоги при вагітності

Основні завдання у роботі психолога із вагітною жінкою:

  • формування відповідального батьківства:
  • формування готовності до прийняття та виконання нової соціальної ролі
  • надання знань щодо особливостей розвитку дитини 
  • надання технік та методик релаксакції задля зменшення рівня тривоги.

Страхи під час вагітності

У процесі надання психологічної допомоги вагітній можуть бути подолані наступні страхи:

  1. Страх зміни власного тіла у період вагітності та після пологів. 
  2. Страх зміни стосунків із партнером. 
  3. Страх безпосередньо самих пологів.
  4. Страх  подальшого догляду за немовлям.
  5. Страх втрати кар’єри та соціальних ролей.
  6. Страх втрати власного простору.
  7. Страх бути неідеальною матір’ю.

Задля подолання вказаних страхів та стабілізації стану вагітної жінки психологічний супровід може відбуватися на таких рівнях:

  • особистісний – виявлення очікувань, формування адекватних настанов щодо вагітності та подальшого материнства;
  • емоційний – стабілізація емоційного стану вагітної. начвання вагітної методам та методикам задля регулювання її психічних станів під час вагітності та пологів;
  • мисленнєвому – надання знань щодо змін, які відбуваються в організмі жінки, з її тілом, формування плоду, догляду за дитиною після її народження;
  • практичному – формування у вагітної вмінь та навичок, необхідних під час пологів та після. 

Етапи психологічної допомоги при вагітності

У психологічному супроводі вагітної можна виділити наступні етапи.

  • Створення простору для довірливих стосунків

На цьому етапі важливо надати відчуття прийняття всіх емоцій вагітної. У подальшому це дозволить виявити ставлення самої вагітної до вагітності, її очікувань стосовно подальшої роботи із психологом. 

  • Виявлення образу дитини

Якщо такий вже є сформованим, чи допомога у формуванні даного образу у майбутньої мами, виявлення ідеалізованості образу дитину та створення образу більш наближеного до реального.

Важливість цього етапу є попередження майбутнього розчарування молодої матері, коли неможливість досягнення  сформованого ідеального образу може призвести до післяпологової депресії.

  • Формування образу майбутнього материнства та батьківства у цілому

Особливим завданням є прийняття нової соціальної ролі. На даному етапі важливим є залучення партнера, оскільки зміни соціальних ролей кожного із подружжя є новим етапом у сім’ї.

Також отримання нових знань щодо нової соціальної ролі як батька, так і матері, надає більше впевненості партнеру у майбутньому батьківстві.

У подальшому це має позитивні наслідки, оскільки партнер відчуває свою значимість у догляді за дитиною, це формує нови зв’язок парнерів як батьків та дозволяє їм одночасно формуватися як батькам.

  • Визначення рівня готовності до пологів

На даному етапі важливим є приділення уваги наданню знань стосовно всіх етапів пологів та тривалості пологів у межах норми, наданню інофрмації стосовно стрімких пологів.

Особлива увага приділяється навчанням жінок ефективним способом зниженню рівня болю під час пологів за допомогою спеціальних релаксаційних та дихальних технік.

“Достатньо хороша мама”

    Головним завданням психолога є надання інформації стосовно достатньої доброї мами.

    Терміну, який ввів Дональд Вінникот (британський психіатр та педіатр), та за яким достатньо хороша матір – це мати, яка робить усе, що в її силах, довіряє власним судженням та знає свою дитину найкраще за всіх фахівців.

    Достатньо хороша мама не боїться помилитися, оскільки знає, що помилки можливі, проте довіряє собі та вірить у те, що може виправити свою помилку. 

    Знання про достатньо хорошу маму допомагають знизити рівень напруги у майбутніх матерів, які ставлять самі для себе недосяжну мету бути ідеальною мамою. 

    Також великого значення має робота із вагітною стосовно навички делегування певних свої обов’язків після народження дитини. важливо зазначити, що майбутня мама не зобов’язана все робити сама, а може просити про допомогу свого партнера, родичів та друзів і це не свідчить про її нездатність бути достатньо хорошою мамою та дружиною.

    Форми психологічної допомоги вагітним

    Робота із вагітними може відбуватися як в індивідуальному, груповому та змішаному форматах. У кожному варіанті важливим є індивідуальне знайомство із вагітною для з’ясування аспектів сприйняття вагітності жінкою.

    Потім можливий варіант групових зустрічей, на яких надається інформація щодо самого процесу пологів, емоційного стану та навчається технікам зниження напруги та больових симптомів під час пологів. 

    Підсумки

    Отже, одним із головних завдань психологічного супроводу вагітності є психоедукаційна робота із майбутньою мамою стосовно її стану вагітності, навчання дихальних та релаксаційних методи задля зниження рівня тривоги та больових симптомів під час пологів та формування образу достатньо хорошої матері для своєї дитини.

    Клік на картинці веде на мій профайл

    Автор

    Мала психіатрія

    969

    Загальна характеристика малої психіатрії

    Психіатрія – галузь медицини, яка займається діагностикою, лікуванням та попередженням психічних захворювань.

    Розлади психотичного рівня вивчає велика психіатрія, непсихотичного – мала або прикордонна.

    Саме П.Б. Ганнушкін запропонував називати групу непсихотичних психічних розладів малою психіатрією, а В.А. Гиляровський – межовою психатрією. 

    Непсихотичні розлади

    Непсихотичні розлади є важливою проблемою сучасної медицини, їх розповсюдженість серед населення є високою.

    До непсихотичних психічних розладів відносяться патологічні стани, що характеризуються трьома групами ознак:

    1. Регістри вираженості позитивних психопатолоігчних синдромів: астенічний, афективні непсихотичні, неврозоподібні, психопатоподібні, надцінні паранояльні синдроми.
    2. Збереження вольового контролю над поведінкою.
    3. Критична оцінка симптоматики проявів психічного розладу.

    Відсутні психотичні симптоми: галюцінації, марення, психомоторне збудження чи загальмованість.

    За нозологічною систематикою непсихотичних розладів виділяють групи станів:

    1. Наслідок органічного ураження головного мозку.
    2. Симптоматичні, коресимптоматичні, корелюючі з патологією систем внутрішніх органів, що призводять до розвитку психосоматичних та соматопсихичних порушень.
    3. Соціально-стресові розлади, викликані дією психічних травм.
    4. Неврози.
    5. Аномалії особистості.
    6. Паранояльні стани різного змісту.
    7. Ендогенні фазові непсихотичні розлади у вигляді афективних фаз.
    8. Ендогенно-процесуальні непсихотичні порушення.

    Астенічний синдром

    Астенічний синдром займає головну вісь симптомокомплексу у динаміці неврозів, органічних та симптоматичних непсихотичних розладів.

    При астенічному синдромі виникає стан, що характеризується:

    • підвищеною втомлюваністю, втратою здатності до тривалої розумової та фізичної праці;
    • емоційною лабільністю з гіпотомією та сльозливістю;
    • пригніченим настроєм, дратівливістю зі спалахами гніву, які змінюються почуттям безсилля, сльозливістю та шкодуванням за нестриманість;
    • гіперстезією.

    При астенічному синдромі вегетативні прояви носять домінуючий характер:

    1. З боку серцево-судинної системи – тахікардія, коливання артеріального тиску, лабільність пульсу.
    2. Зниження апетиту, болі у животі.
    3. Зниження потенції у чоловіків.
    4. Головні болі.

    Симптоми астенії стають більш вираженими у вечірні години, у ранкові години – відсутні.

    Астенічні синдроми містять три групи порушень:

    1. Власне прояви астеніії.
    2. Розлади обмовлені захворюванням, що спричинило астенію.
    3. Розлади обумовлені реакцією особи на хворобу.

    Обсесивний синдром

    Обсесивний синдром – стан, який виникає всупереч волі хворого та критично ним оцінюється відзначаються значною стійкістю.

    Виділяють дві групи:

    • з нейтральним афектом: настирливі сумніви в правильності своїх дій, настирливі пригадування, настирливий рахунок, настирливі думки;
    • з обтяжливим афектом: обсесивні уявлення, нав’язливі спогади, контрастні уявлення,  сороміцькі думки, настирливі потяги, настирливі дії, фобії.

    Афекти

    Афект (за визначенням Я. М. Когана)— це особливий вид психічного реагування, який позбавлений самостійності, але супроводжує інші психічні процеси та надає їм чуттєвого забарвлення. Види: фізіологічний та патологічний.

    До розладів емоцій відносяться:

    1. Апатія — повна байдужість до усього навколишнього та свого положення, бездумність. Ніщо не викликає інтересу, емоційного відгуку.
    2. Страх — хвилювання, пов’язане з усвідомленою і реальною для людини небезпекою, він обумовлений конкретним об’єктом.
    3. Паніка (панічний розлад) — гострий, епізодичний, інтенсивний напад нездоланного жаху, який супроводжується вираженими вегетативними реакціями та нестримними руховими реакціями (втеча або заціпеніння).
    4. Фобія — нераціональний, необґрунтований нав’язливий страх, який призводить до свідомого уникнення специфічного об’єкта діяльності або ситуації.
    5. Дисфорія — тужливо-злобливий, похмурий настрій з підвищеною чутливістю до зовнішніх подразників. Відтінки дисфорії можуть бути різними.
    6. Ангедонія — втрата інтересу і відмова від розваг і усіх видів діяльності, які раніше приносили задоволення, втіху.
    7. Ейфорія — підвищений настрій з пасивним задоволенням, радістю, безтурботністю без прискорення мислення, а іноді навіть з його сповільненням.
    8. Екстаз — переживання захоплення, повного щастя.
    9. Алекситимія — утруднення або неможливість описати або усвідомити свій настрій, емоційну реакцію.

    Непсихотичні афективні розлади містять субдепресивний, гіпоманіакальний синдроми та змішані стани.

    Депресивний синдром

    Непсихотичний депресивний синдром містить яскраву симптоматику: знижений настрій, відчуття туги та смутку, тривоги. Проте також помічається дратівливість.

    За Е. Крепеліном виокремлюють тріаду симптомів:

    1. Тужливий настрій.
    2. Розумово-мовне гальмування.
    3. Рухове гальмування, що у тяжких випадках доходить аж до меланхолійного ступору.

    Думки мають негативний характер, хворі починають звинувачувати себе у всіх своїх колишніх помилках, самопринижують себе. Можлива поява суїцидальних думок.

    Хворі скаржаться на зниження енергії, працездатності, важкість концентрації уваги. Внаслідок цього можуть виникати проблеми із виконанням роботи.

    Настрій більшу частину дня понижений, особливо у ранкові години. У хворих спостерігається мовленнєва та рухова заторможеність. Вони можуть відповідати на запитання із великими паузами.

    Присутня скорботна міміка, сутулість, погляд спрямований униз, голос тихий та невиразний.

    Внаслідок загальмованості хворі стають нерішучими у прийнятті навіть елементарних рішень.

    Симптоматичні прояви при депресивному стані:

    1. Зниження ваги.
    2. Порушення сну: сон неглибокий, проблем із засинанням, після сну відсутнє відчуття відпочинку.
    3. Відчуття важкості у грудях, головний біль.
    4. Тахікардія,
    5. Запори.
    6. Зниження тонусу шкіри.
    7. Тьмяність волосся.
    8. Зниження лібідо.
    9. У жінок часто буває дисменорея, аменорея.

    Маніакальний синдром

    Маніакальний синдром є повною протилежністю депресивному. Хворі є досить веселими, говіркими, дотепними. Мають неабияку впевненість у собі, майбутнє бачать сповненими необмеженими можливостями. Почувають себе щасливими, сповненими енергії. Дії швидкі, хаотичні. Мислення прискорене. Відсутня критика щодо себе та свого стану.

    Вони не відчувають втоми, тривалість сну різко знижується аж до повного його відсутності у деяких випадках. Найкраще себе почувають вранці та ввечері.

    Присутній посилений сексуальний потяг часто з романтичним відтінком, інколи досягає рівня неперебірливості у сексуальних зв’язках.

    Апетит може бути посилений або навпаки знижений. Концентрація уваги порушена, швидке переключання уваги. Втрата здатності до адекватної поведінки в соціумі. Безцеремонна легковажна поведінка без врахування можливих ризиків і наслідків.

    Соматичних скарг хворі не мають. Проте через кілька тижнів або місяців хвороби у них виникає стан виснаження.

    Розрізняють види маніакального синдрому:

    1. Весела манія.
    2. Гнівлива манія.
    3. Маячна
    4. Інші.

    Лікування

    Лікування непсихотичних розладів включає три компоненти: медикаментозне лікування, немедикаментозне лікування фізичними факторами та психотерапію.

    Клік на картинці веде на мій профайл

    Автор

    Шокова терапія

    1 116

    Загальна хактеристика електроконвульсивної терапії

    Електроконвульсивна терапія (ЕКТ) або шокова терапія – метод лікування у психіатрії, при якому у пацієнта викликають судоми за допомогою подразнення головного мозку електричним струмом.

    Вперше провели електроконвульсивну терапію у 1938 році італійський психіатр Лусіо Біні та невролог Уго Черлетті пацієнту з кататонічною хворобою, що призвела до поліпшення його стану.  

    Шокова терапія показана при тяжких депресивних розладах, особливо з втратою ваги, ранніми ранковими пробудженнями, загальмованістю, маячними ідеями. Менш ефективною є при іпохондричних й істеричних проявах у клінічній картині захворюваннях.

    Електросудомна терапія (ЕСТ) є допоміжною при позбавленні симптомів депресії у 75-85% пацієнтів. Застосовується у випадках лікування пацієнтів з важкою депресією, в яких високий відсоток здійснення самогубств.

    Також є ефективною при параноїдній шизофренії, та при гіпертоксичному нападі шизофренії (фебрильної кататонії).

    Дія ЕСТ полягає у впливі епілептиформного нападу на підкіркові центри головного мозку та кірково-підкіркові зв’язки. Для здійсення ЕСТ необхідно симетрично накладати електроди на обидві скроні пацієнта (білатерально), через які пропускають електричний струм напругою 70—120 В. Експозиція триває 0,5—0,9 с (за потреби задані параметри збільшують відповідно на 10 В або 0,1 с — до появи судомної реакції).

    Для застосування ЕКТ є певні протипокази та обмеження, тому для запобігання ускладнення перед сеансом терапії проводять премедикацію: вводять седирувальну або наркотичну речовину та міорелаксанти.

    Пацієнти, що мають супутні захворювання в обов’язковому порядку повинні мати консультацію із профільним лікарем задля уникнення негативних наслідків.

    Процедура електроконвульсивної терапії

    Електросудомну терапію проводять лише з анестезією. Спочатку проводили без, проте із 1950 року застосовують загальний наркоз.

    Метою застосування анестезії є загальне розслаблення м’язів. Анестезіолог повинен чітко визначити адекватну дозу ліків, оскільки помилка може призвести до неповної страти свідомості, вегетативного збудження та подальшої психічної травматизації пацієнта.

    Лікар перед проведенням шокової терапії повинен

    1. Скласти ретельний психіатричний анамнез.
    2. Провести психіатричне обстеження, включаючи анамнез реакції на ЕСТ та інші методи лікування.
    3. Проаналізувати проведене медикаментозне лікування, особливу увагу звернувши на дозування препаратів та тривалість приймання.
    4. Проаналізувати стоматологічні проблеми в анамнезі та провести обстеження на відсутність зубів
    5. Провести обстеження когнітивних функцій.

    Протипокази шокової терапії

    Супутні захворювання, які можуть спричинити ризик ускладнення під час та після проведення електросудомної терапії:

    1. Підвищений внутрішньомозковий тиск наявність нещодавних інстультів.
    2. Нестабільна стенокардія, некомпенсована застійна серцева недостатність, неконтрольована гіпертензія, атріовентрикулярна блокада та шлуночкові аритмії.
    3. Гіпертонічна хвороба.
    4. Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.
    5. Гіпертиреоз, феохромоцитома, бічний аміотрофічний склероз, порфірія, дефіцит псевдохолінестерази.
    6. Діабет, метаболічні порушення, хронічна обструктивна хвороба легень, гіперкоагуляційні станіи, глаукома.
    7. Захворювання нирок.

    Після проведення всіх необхідних обстежень та отримання результатів аналізу комісія лікарів приймає рішення одо проведення ЕКТ. Одноособово таке рішення жодний лікар не має права приймати.

    Перед проведенням електроконвульсивної терапії пацієнту пояснюють всі аспекти, які він повинен знати. Лише після отримання необхідної інформації пацієнт надає письмову інформативну згоду. Жоден пацієнт не може бути  підданий проведенню електроконвульсивної терапії без його згоди. Надання письмової згоди є також додатковим показником того, що пацієнт усвідомлює свої дії, розуміє інформації про процедуру та діяти відповідно до отриманої інформації.

    По завершенні шокової терапії

    Після електросудомної терапії основними ускладненнями можуть бути сплутаність свідомості та когнітивні порушення. Найважчими наслідками є короткі періоди дезорієнтації, порушення уваги та пам’яті. Проте важливо зазначити, що дані порушення  мають тимчасовий характер.

    Результатом електросудомної терапії також може бути антероградна та ретроградна амнезія. Клінічні прояви антероградної амнезії швидко зникають. Постіктальний делірій, прикладом якого є дезорієнтація та сплутаність свідомості, спостерігається у меншої кількості пацієнтів. Така форма делірію може бути як частково пов’язаною із процедурою, так і бути вторинною щодо повторних епізодів загальної анестезії.

    ЕСТ не призводить до смерті, вона є безпечною процедурою. Рівень смертності такий самий як і при незначній операції. Летальні випадки можливі лише у разі наявності супутніх захворювань.

    Клік на картинці веде на мій профайл

    Автор