Вікторія Бардаченко

Памʼять у сучасній психології розглядається як складна система збереження, обробки, відтворення та використання інформації, що є фундаментом нашої ідентичності, навчання, досвіду і поведінки.

Вона є не лише «архівом», а активним процесом конструювання реальності.

Пам’ять є надзвичайно важливим процесом для людини, який дозволяє зберігати, згадувати та використовувати інформацію, отриману у минулому, а також — залежить від багатьох факторів, включаючи генетику, навчання, досвід та інші фактори.

На практиці, пам’ять можна розділити на два типи:

• Короткочасна пам’ять — це той тип пам’яті, що зберігає інформацію на короткий період часу, зазвичай до 30 секунд.
• Довгострокова пам’ять — це тип пам’яті, що зберігає інформацію на тривалий період часу.

Робота з пам’яттю може залежати від багатьох факторів, включаючи тип інформації, що зберігається, інтерес до неї, спосіб навчання та інші фактори.

У психології пам’ять розглядається як комплексний процес, який містить три етапи:

1. Перший — кодування інформації, коли людина взаємодіє з інформацією та зберігає її.
2. Другий — збереження інформації, коли інформація зберігається у короткочасній пам’яті або довгостроковій пам’яті. 
3. Третій — відновлення інформації, коли людина згадує та використовує збережену інформацію.

ФАКТОРИ ПАМʼЯТІ

По-перше, навчання нової інформації може бути складним, якщо людина вже має певний тип інформації в пам’яті і в таких випадках, стара інформація може конфліктувати з новою, що призводить до забуття.

По-друге, емоційний стан людини може вплинути на її пам’ять.

Наприклад, стан тривоги або страху може знизити здатність людини до збереження інформації. Натомість, емоційно заряджена інформація, наприклад, спогади про важливі події у житті людини, зазвичай зберігається краще.

Крім того, спосіб навчання також може вплинути на пам’ять.

Наприклад, активне навчання, коли людина самостійно виконує завдання та розв’язує проблеми, може покращити її здатність до збереження інформації в пам’яті. Також, повторення матеріалу та використання різних методів запам’ятовування може допомогти вивчити нову інформацію.

У психології існує також поняття фальшивих спогадів або хибних спогадів, коли людина переконана в тому, що щось сталося у її житті, але насправді цього не було.

Це може бути пов’язано зі сприйняттям інформації в пам’яті та впливом зовнішніх факторів, таких як соціальний тиск або медіа.

Пам’ять також має велике значення для вивчення різних психологічних станів, наприклад, депресії, тривоги, посттравматичного стресового розладу та інших.

За допомогою різних тестів та досліджень пам’яті, можна виявити можливі порушення цього процесу та визначити оптимальні методи лікування.

Загалом, пам’ять — це важливий процес для людини, який впливає на її навчання, розвиток та повсякденні справи.

Розуміння різних аспектів пам’яті може допомогти людині зберігати інформацію краще, покращити здатність до вивчення нового матеріалу та допомогти виявити можливі порушення у цьому процесі.

РОБОТА З ПАМʼЯТТЮ

Збереження інформації в пам’яті може бути підкріплено використанням різних технік запам’ятовування.

Наприклад, повторення матеріалу допомагає закріпити його в пам’яті, а інші техніки запам’ятовування включають в себе використання асоціацій, розробку історій та використання візуальних образів тощо.

Одним зі способів запам’ятовування інформації є використання різних типів пам’яті.

Таких як епізодична пам’ять, яка пов’язана зі спогадами про конкретні події, семантична пам’ять, яка стосується знань та фактів, та процедурна пам’ять, яка пов’язана зі здатністю до виконання різних навичок та процедур тощо.

ПОРУШЕННЯ ПАМʼЯТІ

Порушення пам’яті можуть відбуватися в результаті травми голови, недостатньої кількості сну, застосування деяких лікарських засобів, а також під впливом різних захворювань, таких як деменція та хвороба Альцгеймера.

Для виявлення можливих порушень пам’яті існують різні методи діагностики, такі як тести на пам’ять, інтерв’ю та медичні дослідження.

Крім того, пам’ять може впливати на психологічні стани людини.

Наприклад, людина з можливим порушенням пам’яті може страждати в тому відчутті незручності, страху та тривоги.

Також, пам’ять може впливати на нашу ідентичність та самосвідомість, оскільки наші спогади про минуле формують наше розуміння себе та світу.

ЧИННИКИ ПАМʼЯТІ

На пам’ять можуть впливати емоційні реакції та настрій.

Наприклад, деякі спогади можуть викликати позитивні емоції, такі як радість та щастя, тоді як інші можуть спричиняти негативні емоції, такі як сумність та тривога.

Навіть запахи та звуки можуть викликати спогади та емоційні реакції, оскільки вони пов’язані зі збереженням інформації в пам’яті.

Пам’ять також може впливати на наші поведінкові реакції та вибір дій.

Наприклад, спогади про негативні досвіди можуть викликати боязнь та уникнення у подібних ситуаціях, водночас, позитивні спогади можуть викликати мотивацію до певних дій та допомагати досягти поставлених цілей.

У сучасній психології вивчаються різні аспекти пам’яті, такі як механізми збереження та відтворення інформації, розвиток пам’яті в дітей та старших людей, порушення пам’яті та методи їх діагностики та лікування, а також використання пам’яті в навчанні та ухваленні рішень.

МЕХАНІЗМ ПАМʼЯТІ

Основна ідея пам’яті полягає в тому, що збереження інформації відбувається через створення нейронних зв’язків між клітинами головного мозку.

Ці зв’язки виникають, коли відбувається синаптична пластичність, процес, за яким нові нейронні зв’язки можуть формуватися та змінюватися в залежності від досвіду.

Синаптична пластичність є ключовим механізмом пам’яті, і вона може бути підвищена або знижена залежно від різних факторів, таких як навчання, вправи, харчування та сон.

Наприклад, дослідження показали, що фізична активність та здоровий спосіб життя можуть підвищити синаптичну пластичність і забезпечити краще збереження інформації в пам’яті.

Також виявлено, що недостатній сон може призвести до зниження пластичності і збереження інформації в пам’яті.

Навчання і практика також можуть підвищити пластичність пам’яті, один з таких методів – повторення, користь якого полягає у повторюванні інформації через різні проміжки часу, щоби закріпити її в пам’яті.

Інший метод — використання асоціацій, суть якого полягає в тому, щоби пов’язати нову інформацію з уже відомою і що забезпечує зручне збереження інформації в пам’яті.

ОБМЕЖЕННЯ ПАМʼЯТІ

Є також певні обмеження пам’яті, зокрема щодо її ємності.

Відомо, що людина може запам’ятати приблизно сім інформаційних одиниць, однак, за допомогою різних стратегій запам’ятовування, таких як групування інформації та використання асоціацій — місткість пам’яті можна відчутно підвищити.

Крім того, важливо звернути увагу на те, що пам’ять може бути спотворена, зокрема через процеси відновлення спогадів, адже людина може коригувати свої спогади в залежності від настрою, настанови та інших факторів, що може призвести до неточного відтворення минулих подій.

ВИДИ ПАМʼЯТІ

У теорії та практиці сучасної психології існують різни види пам’яті, які можуть відрізнятися за способом збереження та відтворення інформації.

На мій погляд, найбільш поширеними видами пам’яті є:

Сенсорна пам’ять

• дозволяє зберігати інформацію про сенсорні враження (зорові, слухові, запахові, смакові та дотикові).
• дуже короткочасна і зберігається не більше кількох секунд.

Короткочасна пам’ять

• зберігає інформацію на короткий період часу, зазвичай до 30 секунд.
• дозволяє зберегти інформацію, яка необхідна для виконання невеликих завдань або виконання тимчасових процесів.

Довготривала пам’ять

• зберігає інформацію на тривалий період часу, від годин до років.
• дозволяє зберігати інформацію про події, факти, людей, місця та інші елементи, які вважаються важливими для людини.

Робоча пам’ять

• зберігає інформацію на короткий період часу (до 30 секунд) для виконання невеликих завдань або для виконання тимчасових процесів.
• є важливим елементом виконання різних завдань, які вимагають уваги, концентрації та швидкого мислення.

Епізодична пам’ять

• дозволяє зберігати інформацію про особистий досвід та події, які сталися в певний момент часу.
• формує особистість та самосвідомість, оскільки дозволяє згадувати та розуміти, хто ми, як пов’язані з іншими людьми та світом навколо нас.

Процедурна пам’ять

• зберігає інформацію про навички та вміння.
• включає навички, такі як водіння автомобіля, гри на музичних інструментах, готування їжі та інші.
• дозволяє людині автоматично виконувати певні дії без свідомої уваги.

Семантична пам’ять

• вид пам’яті, який зберігає інформацію про знання, які не пов’язані з конкретними подіями або досвідом.
• включає знання про факти, поняття, слова та інші елементи, які відображають загальну картину світу.

Несвідома пам’ять

• зберігає інформацію, про яку людина не має свідомого спогаду.
• це може бути інформація, яка зберігається під час сну або травматичних подій, а також інформація, яка відображається через підсвідомі процеси.

ПРОЦЕСИ ПАМʼЯТІ

Оскільки пам’ять є ключовою складовою когнітивних процесів людини, вона вивчається в багатьох галузях науки, включаючи психологію, неврологію та когнітивну науку.

Одним з ключових питань у вивченні пам’яті є процес її формування, збереження та відтворення інформації.

Формування пам’яті відбувається в процесі взаємодії між сенсорними рецепторами та нейронними мережами в мозку, тобто коли людина сприймає інформацію, вона спочатку зберігається в сенсорній пам’яті.

Після цього інформація переходить до робочої пам’яті, де вона тимчасово зберігається, доки не буде перенесена до довготривалої пам’яті.

Цей процес формування нових спогадів може бути підсилено різними факторами, такими як емоційний стан, настрій, увага та інші.

Збереження інформації в довготривалій пам’яті відбувається за допомогою нейронних зв’язків, які формуються між нейронами в мозку.

Ці зв’язки можуть бути зміцнені або ослаблені залежно від того, наскільки часто вони використовуються.

Таким чином, частіше використовувана інформація зберігається краще та легше відтворюється в майбутньому.

Відтворення інформації з пам’яті може відбуватися за допомогою різних механізмів, таких як відновлення з підсвідомих процесів, згадування на основі асоціацій та інших способів.

Іноді при відтворенні інформації можуть виникати помилки та перекручення, які можуть бути пов’язані з впливом зовнішніх чинників або зміною контексту.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМʼЯТІ

Одним з ключових викликів у вивченні пам’яті є розуміння причин та механізмів забування інформації.

Забування може бути пов’язане з багатьма факторами, включаючи недостатню увагу під час формування спогадів, перенавантаження мозку, емоційні фактори та інші.

Крім того, деякі захворювання можуть впливати на пам’ять, такі як амнезія, що пов’язана з втратою пам’яті про минулі події, та деменція, що відбувається за прогресивного порушення когнітивних функцій, включаючи пам’ять.

Дослідження пам’яті має важливі наслідки для різних сфер життя, включаючи навчання, психотерапію, розробку нових технологій та інше.

Розуміння того, як людина запам’ятовує та відтворює інформацію, дозволяє покращити навчальні методики та розробити нові технології, які б допомагали підвищувати продуктивність та ефективність роботи.

Крім того, дослідження пам’яті може бути корисним для розробки нових методів психотерапії, які допомагали б людям зберігати та відтворювати важливі для них спогади.

Наприклад, техніки відновлення спогадів можуть бути використані для допомоги людям з психологічним травмами.

Загалом, пам’ять є складним психологічним процесом, який впливає на різні аспекти життя людини, а дослідження пам’яті дозволяє краще зрозуміти принципи її роботи та використовувати ці знання для покращення навчання, розробки нових технологій та психотерапевтичних методів.

ПАМ’ЯТЬ І ПСИХОТЕРАПІЯ

На практиці, це одне з центральних полів зустрічі між минулим і теперішнім, адже памʼять не просто зберігає наш досвід — вона формує наші реакції, переконання, емоції та тілесні реакції, часто несвідомо.

У психотерапії ми «зустрічаємось» із памʼяттю клієнта: через розповідь, через тіло, емоції, символи та стосунки

У терапії памʼять — це не архів, а процес реконструкції, вона змінюється, коли змінюється наша присутність, розуміння і ставлення.

Памʼять — живий психічний матеріал, який можна досліджувати, переосмислювати, завершувати, інтегрувати.

Психоаналіз

• Робота з витісненими спогадами
• Фокус на дитинстві, перенесенні, повторенні

Гештальт-терапія

• «Незавершені гештальти»: спогади, що «чіпляють»
• Робота з фігурою/фоном у полі свідомості

КПТ

• Памʼять як основа автоматичних думок та переконань
• Переписування спогадів у більш адаптивний спосіб

Тілесна терапія (SE, Focusing)

• Дослідження тілесної памʼяті, імпульсів, рухів
• Робота з соматичними залишками травм

EMDR (десенсибілізація рухом очей)

• Активізація травматичної памʼяті з одночасною нейтральною стимуляцією
• Інтеграція нерозвинених спогадів

Наративна терапія

• Переосмислення подій через зміну їхнього контексту
• Побудова нової історії Я

Як терапевт працює з памʼяттю?

• Слухає не лише історії, а й емоційний тон, жести, паузи
• Допомагає знайти слова для досвіду, який був безмовним
• Запрошує до інтеграції болючих фрагментів
• Сприяє переписуванню внутрішньої оповіді

Приклади терапевтичних інтервенцій:

• «Що ти памʼятаєш про цей момент найбільше?»
• «Яке тілесне відчуття приходить із цим спогадом?»
• «Чи є в цій памʼяті хтось, кого бракувало?»
• «Якби ти міг звернутись до себе з того часу — що б сказав?»

Памʼять у терапії — це не лише шлях у минуле, а шлях до глибшого розуміння себе.
Через досвід, що був збережений, ми маємо шанс вибудувати нові реакції, відносини й майбутнє.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби почати співпрацю з психологом щодо покращення пам’яті чи інших згаданих вище аспектів запам’ятовування чи забування, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці спеціалістів у спеціальному розділі “Простору Психологів“.

В сучасній психології відчуття — це базовий рівень психічного відображення, через який ми безпосередньо отримуємо інформацію з навколишнього світу та власного тіла.

Відчуття вважаються фундаментом свідомості, досвіду, емоцій та саморегуляції, і є невід’ємною частиною пізнавальної й тілесної інтеграції.

Відчуття — це основна складова сприйняття навколишнього світу людиною, адже допомагають сприйняти різноманітні подразники, опрацювати і відреагувати на них.

Однак, відчуття є не просто фізичними стимулами, які ми можемо сприйняти за допомогою органів чуття, а й емоційними та психологічними станами, які виникають у нас у зв’язку з різними життєвими ситуаціями.

З фізичних відчуттів можна виділити 5 основних: зір, слух, дотик, запах та смак, а кожен з цих видів відчуттів відповідає за сприйняття певного виду подразників:

• Зір відповідає за сприйняття світла та кольорів,
• Слух — за звуки,
• Дотик — за тиск, температуру та інші подразники,
• Запах — за аромати,
• Смак, відповідно, за смаки.

Серед емоційних відчуттів можна виділити такі стани: радість, гнів, страх, сум та інші, а виникають вони у нас в залежності від життєвих обставин та подій, які відбуваються навколо нас. Наприклад,

• радість може виникнути у зв’язку з успіхами,
• гнів — у зв’язку з невдачами та неприємними ситуаціями,
• страх — у зв’язку зі страшними подіями та обставинами
• тощо.

ПСИХОЛОГІЯ ВІДЧУТТІВ

Психологія відчуттів досліджує, як людина сприймає та інтерпретує різноманітні подразники, що надходять до неї з навколишнього світу, а також — які емоційні і психологічні стани виникають у людини в зв’язку з ними.

Відчуття можуть викликати різні реакції в людей, і це залежить від багатьох факторів, таких як культурні та соціальні норми, попередній досвід та інші впливи.

Наприклад, запах може бути сприйнятий як приємний або неприємний в залежності від культурних уявлень та досвіду людини. Так само, дотик — може бути сприйнятий як приємний або неприємний залежно від контексту та особистих переконань.

Одним з важливих аспектів психології відчуттів є сприйняття як процес, за допомогою якого — людина обробляє інформацію, що надходить до неї з навколишнього світу.

Процес сприйняття містить рецепторну стадію (прийом інформації через органи чуття), переробку інформації в мозку та її інтерпретацію.

На практиці, сприйняття може бути змінене різними факторами, такими як контекст, очікування та інші впливи.

Наприклад, якщо людина очікує певного смаку в їжі, вона може сприйняти цей смак сильніше, ніж якби вона не очікувала його.

Ще одним важливим аспектом психології відчуттів є взаємодія між відчуттями та емоціями. Наприклад, при сприйнятті приємного запаху людина може відчувати радість, а при сприйнятті неприємного запаху — незадоволення.

Іншим аспектом психології відчуттів є порівняння відчуттів щоби визначити, яке з них є більш приємним або менш приємним.

Наприклад, людина може порівняти відчуття, яке вона відчуває під час їди шоколаду, з відчуттям, яке вона отримує при вживанні страви з цитрусовими фруктами, щоби визначити, яке з них є більш приємним для неї.

Також в психології відчуттів виділяється окремим пунктом взаємодія між різними видами відчуттів.

Наприклад, людина може відчувати певні відчуття, такі як біль, тиск чи дискомфорт, при деяких захворюваннях, а ці відчуття, в свою чергу, впливати на інші аспекти життя людини, такі як настрій, енергію та поведінку.

Деякі види відчуттів, такі як масаж, можуть допомогти зменшити стрес та заспокоїти людину, з іншого боку, таке відчуття як біль — може викликати тривогу та страх.

Відчуття також можуть бути пов’язані зі сприйняттям часу.

Наприклад, час може здаватися довшим або коротшим в залежності від відчуттів, які людина відчуває в цей момент, швидшим, коли людина зайнята приємною діяльністю, або повільнішим, коли вона перебуває в стані очікування або нудьги.

ВЗАЄМОДІЯ ВІДЧУТТІВ ЗІ СПРИЙНЯТТЯМ

У психології відчуттів також вивчається взаємодія між відчуттями і сприйняттям, що дозволяє розуміти, як людина сприймає та інтерпретує своє оточення.

Наприклад, людина може сприймати біль як щось негативне та неприємне, що викликає страх або тривогу.

Але, якщо людина сприймає біль як необхідну складову для одужання після травми, то вона може відчувати меншу тривогу та більшу мотивацію до одужання.

Окрім того, відчуття можуть впливати на емоції та настрій людини.

Наприклад, приємні відчуття, такі як тепло, запахи або звуки, можуть викликати позитивні емоції та настрій, тоді як неприємні відчуття, такі як біль, голод чи дискомфорт, можуть викликати негативні емоції та настрій.

Також відчуття можуть впливати на пам’ять та сприйняття інформації.

Наприклад, запах може викликати в пам’яті спогади про минулі події або місця, що пов’язані з цим запахом.

Це пояснюється тим, що запахові відчуття сприймаються досить прямо, без проміжних етапів обробки інформації і таким чином, запах може викликати в нас більш сильну та емоційну реакцію, ніж інші види відчуттів.

Залежно від індивідуальних особливостей та контексту, одне і те ж відчуття може викликати різні емоції та реакції у різних людей.

Наприклад, для однієї людини високий рівень гучності музики може бути стимулюючим та викликати в ній позитивні емоції, тоді як для іншої людини високий рівень гучності може бути дратівливим та викликати негативні емоції.

Також важливо зазначити, що відчуття можуть бути ілюзорними, тобто створювати враження чогось, чого немає насправді.

Наприклад, оптична ілюзія може створювати враження рухомої картини, хоча насправді це просто зображення на пласкій поверхні.

Назагал, розуміння ролі відчуттів може допомогти нам краще зрозуміти нашу поведінку та реакції на подразники, а також допомогти нам впливати на своє самопочуття та настрій.

ЧИННИКИ ВІДЧУТТІВ

Відчуття можуть бути змінені різними факторами, такими як настрій, стан здоров’я, соціальні чинники та багато іншого.

Наприклад, стан тривоги може змінити сприйняття людини до різних подразників та викликати більш інтенсивну реакцію на них.

Також, фізичний стан людини може впливати на сприйняття та відчуття, наприклад, коли людина хвора або втомлена, вона може мати більшу схильність до негативних відчуттів та емоцій.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДЧУТТІВ

Це система поділу психічних процесів за джерелом стимуляції, органами сприймання та функціональним значенням.

У сучасній психології класифікація відчуттів не тільки описує типи чуттєвого досвіду, а й допомагає зрозуміти, як людина пізнає світ, реагує на нього і підтримує зв’язок із власним тілом.

За джерелом виникнення:

За аналізаторами (органами чуття):

За модальністю (якістю чуттєвого сигналу):

За ступенем усвідомленості

За роллю у психотерапії

Класифікація відчуттів — це не лише академічна схема, а ключ до самоспостереження. В терапії знання про різновиди відчуттів дозволяє клієнтові краще орієнтуватися в собі, знаходити сигнали тіла, розпізнавати потреби й активувати ресурси

ПСИХОКОРЕКЦІЯ ВІДЧУТТІВ

Одним зі способів зміни відчуттів є використання психологічних стратегій корекції, таких як медитація, візуалізація та глибоке дихання.

Ці та інші стратегії психокорекції можуть допомогти зменшити рівень стресу та тривоги, збільшити відчуття спокою та зосередженості, а також покращити настрій та самопочуття.

Також важливо, що відчуття можуть бути пов’язані з різними характеристиками людини, такими як її особистісність, стиль життя та соціальні чинники.

Наприклад, деякі люди можуть мати схильність до більш інтенсивних відчуттів та емоцій, тоді як інші можуть бути менш схильними до них.

Особистісні риси також можуть впливати і на те, як людина сприймає та реагує на різні подразники.

Наприклад, люди з високим рівнем невротизму можуть бути більш схильні до негативних відчуттів та емоцій, тоді як люди з високим рівнем екстравертності можуть бути більш схильні до позитивних.

ВІДЧУТТЯ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Відчуття є первинною мовою тіла, через яку психіка виражає емоції, потреби, травми і ресурси.

Вони — перший доступний канал для самоспостереження, глибшого розуміння себе й відновлення контакту з реальністю, адже:

1. Відчуття — це основа усвідомлення і вони з’являються раніше, ніж думки або вербальні судження.
2. Тіло не бреше. Тілесні відчуття часто точніше сигналізують про справжні емоційні стани, ніж слова.
3. Відчуття є “воротами” до травматичного або витісненого досвіду. Особливо в соматичних підходах (наприклад, SE, фокусування).
4. Регулярний контакт із тілесними відчуттями знижує тривожність, підвищує саморегуляцію та присутність.

Терапевтичні інструменти у різних підходах

Робота з відчуттями корисна тим, що забезпечує:

• Регуляцію нервової системи
• Зниження дисоціації
• Повернення контакту з «Я»
• Доступ до інтуїції й емоційного ядра
• Інтеграцію тілесного, емоційного й когнітивного досвіду

Приклади терапевтичних запитань:

• Де в тілі це зараз відчувається найсильніше?
• Як би ти описав це відчуття? (форма, колір, рух)
• Що це нагадує? Чи має воно імʼя?
• Що це відчуття хоче сказати або показати?

Приклади вправ:

1. Сканування тіла з фокусом на зонах напруги.
2. Малювання тілесних відчуттів (кольори, форми, текстури).
3. Вправа «внутрішній барометр»: де і як в тілі відчувається спокій, тривога, радість?
4. Діалог із тілесним відчуттям (уявна розмова або письмо)

ПІДСУМКИ

Відчуття грають важливу роль в нашому житті, адже допомагають сприймати та реагувати на світ навколо.

Відчуття можуть бути позитивними та негативними, і вони можуть змінюватися в залежності від різних факторів, таких як настрій, стан здоров’я та соціальні чинники.

Для того, щоб краще розуміти свої відчуття та реагувати на них, важливо розвивати свідомість та зосереджуватися на моменті присутності.

Медитація та інші психологічні стратегії корекції можуть допомогти зменшити рівень стресу та тривоги, збільшити відчуття спокою та зосередженості, а також покращити настрій та самопочуття.

Навчання та розвиток своєї емоційної грамотності може допомогти краще розуміти та керувати своїми відчуттями та емоціями.

Розуміння відчуттів та емоцій є важливою складовою психічного та фізичного здоров’я, а розвиток навичок керування своїми відчуттями — може допомогти суттєво покращити якість життя.

Відчуття в терапії — це ключ до глибинного контакту з собою. Через увагу до тілесного ми повертаємо собі здатність відчувати, жити в теперішньому моменті, реагувати цілісно.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби розпочати спільну роботу з психологом щодо подолання негативного впливу відчуттів на якість життя, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів“

Сигнальні системи – це концепт, що описує, як організм отримує, переробляє й використовує інформацію з навколишнього середовища або з власного тіла для адаптації, навчання та поведінкової регуляції.

Перша сигнальна система — це «мова природи», друга — «мова слова» причому вони тісно пов’язані: слова можуть викликати ті ж реакції, що й реальні подразники.

Термін увійшов у психологічний обіг завдяки Івану Павлову, однак у сучасній психології він значно розширений — включає нейропсихологічні, когнітивні та еволюційні підходи.

Сигнальні системи є важливою складовою людського життя, адже використовуються в комунікації, транспортуванні даних та інших сферах.

У теорії сучасної психології сигнальні системи відіграють важливу роль у сприйнятті, увазі та реагуванні на подразники.

Далі у цій статті я розгляну, що таке сигнальні системи, як вони функціонують в організмі людини, як впливають на сприйняття, увагу та реакцію, і як вони використовуються в клінічній практиці через призму власного досвіду надання психологічної допомоги.

ВИЗНАЧЕННЯ СИГНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Сигнальні системи — це процеси передачі інформації від одного організму до іншого або від одного елемента до іншого.

Вони можуть включати фізичні сигнали, такі як звук, світло або хімічні речовини, які передають інформацію від одного організму до іншого.

Наприклад, звуковий сигнал може передаватися від однієї людини до іншої за допомогою голосу, телефону або радіо.

Сигнали також можуть передаватися від одного елемента до іншого в комп’ютерних системах, телефонних мережах, транспортуванні даних та інших.

СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ У ЛЮДИНИ

Сигнальні системи відіграють важливу роль у функціонуванні організму людини.

Це пов’язано з тим, що вони передають інформацію від одного органу до іншого, що дозволяє координувати роботу органів і систем органів.

Одним з найважливіших сигнальних систем у організмі людини є нервова система, яка передає сигнали від однієї нервової клітини до іншої за допомогою електричних і хімічних імпульсів, які дозволяють сприймати, обробляти та реагувати на подразники.

Сигнали в нервовій системі передаються за допомогою акційних потенціалів — електричних імпульсів, що виникають в нервовій клітині, коли стимулюється її мембрана.

Ці імпульси передаються вздовж нервових волокон до синапсів — зв’язків між нервовими клітинами, де відбувається передача інформації з однієї клітини до іншої.

Крім нервової системи, сигнальні системи також включають ендокринну систему — систему, яка відповідає за вироблення та передачу гормонів у організмі.

Гормони — це хімічні сигнали, які передаються через кров і впливають на різні органи та системи органів.

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

У новітній психології, треба сказати, сигнальні системи аналізуються в ширшому контексті:

Нейропсихологічна модель (Лурія та інші)

• Сенсорна система (первинна) — прийом сигналів (зір, слух, дотик).
• Перцептивна система (вторинна) — впізнавання, інтеграція сигналів.
• Мовна система (третинна) — символічне кодування й оперування знаннями.

Модель когнітивної обробки

Афективні сигнали

Окремо виокремлюються емоційні сигнали — внутрішні (інтероцептивні) сигнали, які формують основу емоційних станів: жар, тиск, тремтіння, внутрішнє збудження.

ВПЛИВ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

У процесі сприйняття, організм отримує сигнали з різних джерел, таких як зорова, слухова, нюхова та інші.

Ці сигнали проходять через оброблювальні центри в мозку, де відбувається їх інтеграція та аналіз, що дозволяє людині розпізнавати об’єкти, звуки, запахи та інші подразники.

Увага — це процес, що відповідає за зосередження організму на певному подразнику чи виключення інших подразників, а також є необхідною для ефективного сприйняття і реагування на подразники та виконання різних завдань або дій.

Увага може бути направлена на зовнішні подразники, такі як звуки чи рухи, або на внутрішні подразники, такі як думки та почуття.

Вона ж може бути свідомою або несвідомою, тобто людина може контролювати свою увагу, або вона може відволікатись на певні подразники без її свідомого контролю.

Реакція на подразники — це процес, що відбувається в організмі відразу після сприйняття подразника, а може вона бути фізіологічною, такою як підвищення частоти серцевих скорочень чи збільшення вироблення поту, або поведінковою, такою як втеча від небезпеки тощо.

Реакція на подразники залежить від типу подразника, його інтенсивності, контексту та інших факторів.

Наприклад, однаковий звук може викликати різні реакції у різних людей в залежності від їхнього стану, настрою та досвіду.

ЧИННИКИ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

Робота сигнальних систем в організмі людини можуть бути зумовлені різними факторами, такими як стрес, харчування, фізична активність та інші.

Стрес може впливати на різні сигнальні системи, зокрема на нервову та ендокринну системи.

• Під час стресу в організмі виділяються гормони стресу, такі як кортизол та адреналін, які впливають на роботу різних органів та систем.
• Наприклад, під дією кортизолу може зменшуватись імунітет, зростати рівень цукру в крові та знижуватися діяльність нервової системи.

Харчування також може впливати на роботу сигнальних систем.

Різні харчові продукти можуть викликати різні реакції в організмі, наприклад, високий рівень цукру в крові після вживання їжі може викликати вироблення інсуліну та інших гормонів, що регулюють рівень цукру в крові.

Фізична активність також може впливати на сигнальні системи, зокрема на кровообіг та дихальну системи.

Під час фізичної активності рівень кисню в організмі може збільшуватись, що може викликати зміни в роботі цих систем.

ВПЛИВ НА ПСИХІКУ ТА ПОВЕДІНКУ

Сигнальні системи можуть впливати на поведінку та психічний стан людини через різні механізми.

Нервова система відповідає за передачу інформації між мозком й іншими органами та системами організму і може впливати на поведінку.

Наприклад, при сприйнятті небезпеки нервова система провокує втечу або переховування від небезпеки, що є типовою реакцією на загрозу.

Ендокринна система відповідає за вироблення та виділення гормонів, які можуть впливати на психічний стан та настрій людини.

Наприклад, серотонін — гормон задоволення, може знижуватись у людей з депресією, що може викликати погіршення настрою та психічного стану.

Сигнальні системи також можуть впливати на поведінку через розвиток певних звичок та залежностей.

Зокрема, залежність може розвинутись через вироблення допаміну — гормону задоволення, який виникає при вживанні наркотиків та може викликати бажання їх знову вживати.

Крім того, сигнальні системи можуть впливати на розуміння та сприйняття інформації.

• Емоційний стан людини може вплинути на сприйняття та розуміння інформації, або на ухвалення рішень.
• Під час стану стресу людина може бути менш спроможною ухвалювати рішення або розуміти інформацію, що може призвести до помилок та неправильних рішень.

Сигнальні системи також можуть впливати на розвиток та формування мозку.

Наприклад, під час розвитку дитини нейрони з’єднуються між собою через сигнальні шляхи, що дозволяє мозку формувати нові зв’язки та нейронні мережі і на цей процес впливають різні фактори, включаючи генетичні, середовище та емоційні фактори.

РОЗЛАДИ РОБОТИ СИГНАЛЬНИХ СИСТЕМ

Розлади сигнальних систем — це порушення у здатності людини сприймати, обробляти або відповідати на внутрішні й зовнішні стимули.

На практиці, такі порушення можуть зачіпати сенсорне, емоційне, когнітивне чи тілесне функціонування й відіграють важливу роль у багатьох психічних і психосоматичних розладах.

З чим можуть бути пов’язані такі розлади?

Травматичний досвід ⟶ блокує або перекручує сигнал (тіло “мовчить”, емоції “відключені”)

Хронічна дисоціація ⟶ сигнали тіла, емоцій чи думок не зв’язуються в цілісну картину

Дитячі установки й травми ⟶ «Не можна злитися», «Мої потреби — це егоїзм» ⟶ формують ігнорування або знецінення сигналів

Нейропсихологічні порушення ⟶ порушення уваги, пам’яті, інтеграції стимулів (наприклад, при аутизмі, ПТСР)

Приклади у клінічній практиці

СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Сигнальні системи — це способи, якими організм сприймає, обробляє та передає інформацію, що впливає на думки, емоції, поведінку й тілесні реакції.

У психотерапії сигнальні системи розглядаються як ключ до розуміння того, як людина реагує на внутрішні й зовнішні стимули.

Як працюють сигнальні системи в психотерапії?

Виявлення та розпізнавання сигналів

• Що тіло або емоції «говорять» клієнту?
• Які думки чи слова викликають реакцію?

Усвідомлення зв’язку між сигналом і реакцією. Які ситуації запускають тривожність, відчуття небезпеки або спокою?

Робота з реакцією. Заміна автоматичних, несвідомих реакцій на усвідомлені.

Формування нових шляхів обробки сигналів. Розширення здатності до самоспостереження та регуляції.

Приклади запитів, що активують сигнальні системи:

• «Що ти зараз відчуваєш у тілі, коли про це говориш?»
• «Які емоції виникають, коли ти чуєш ці слова?»
• «Де в тілі це відчувається?»
• «Який образ приходить у відповідь на цю ситуацію?»

Чому це важливо?

• Допомагає діагностувати приховані переживанн
• Сприяє саморегуляції через усвідомлення
• Підсилює контакт клієнта з власним тілом, емоціями, потребами
• Створює основу для трансформації поведінки

Сигнали — це «мовчазні меседжі», що потребують уважного перекладу, у терапії ми не тільки вчимо клієнта чути їх, а й дати їм новий, живий, цілісний сенс.

ПІДСУМКИ

Сигнальні системи відіграють важливу роль в роботі організму та його взаємодії з навколишнім середовищем, а розуміння їх роботи дозволяє:

1. Краще зрозуміти причини та механізми розвитку різноманітних захворювань,
2. Визначити шляхи їх профілактики та лікування.

Зокрема, підходи до лікування різних захворювань можуть бути спрямовані на покращення роботи сигнальних систем, що може містити психокорекцію чи психотерапію, вживання лікарських засобів, розробку дієтичних рекомендацій, фізичну активність та інші заходи, що допомагають покращити роботу сигнальних систем.

Крім того, розуміння сигнальних систем може бути корисним і для покращення міжособистісних взаємин, адже здатність розуміти та виявляти сигнали, що надходять від інших людей — може покращити ефективність комунікації, сприяти розвитку емпатії та співчуття.

Розлади сигнальних систем — це не просто “проблема відчуттів”, а ключ до розуміння, як людина функціонує, адаптується, захищається чи втрачає контакт із собою.

Сигнальні системи — це “мова” адаптації, спілкування та регуляції. У психотерапії робота з сигналами дає змогу встановлювати контакт з підсвідомим, знижувати симптоми і будувати нові стратегії реагування.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби розпочати діалог з компетентним у роботі з сигнальними системами психологом, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців відповідно особливостям індивідуальної проблематики у спеціальному розділі “Простору Психологів“.

Мовлення — це не лише засіб передачі інформації, а й потужний психологічний процес, який включає мислення, емоції, міжособистісну взаємодію та формування ідентичності.

У сучасній психології мовлення розглядається як інструмент пізнання, комунікації, саморегуляції та терапевтичного впливу.

Мовлення — одна з найважливіших складових людської комунікації, адже саме мовлення дозволяє нам виражати свої думки, почуття та ідеї, спілкуватися з іншими людьми та взаємодіяти зі світом навколо нас.

Правильне використання мовлення є важливим чинником успіху в багатьох сферах життя, включаючи освіту, кар’єру, взаємини з іншими людьми та самореалізацію в цілому.

Одним з головних аспектів мовлення є його зв’язок з психологією, яка досліджує його використання для комунікації та як воно впливає на взаємини з іншими людьми.

Далі у цій статті, присвяченій загальній характеристиці різних аспектів мовлення з психологічного погляду, я розкрию значення таких його аспектів як мовленнєвий розвиток, мовленнєва діяльність та мовленнєві порушення із урахуванням власного практичного досвіду надання психологічної допомоги.

Але перед тим як продовжити, зокрема для тих читачів, у яких вже сформувалася потреба звернення до кваліфікованого в роботі з мовленням зокрема та пізнавальною сферою загалом психолога,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи перейти на підбір фахівців відповідно до особливостей індивідуальної проблематики в спеціальному розділі “Простору Психологів“

ОСНОВНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЯ У ПСИХОЛОГІЇ

Ці аспекти часто перетинаються: наприклад, у терапевтичному діалозі можна одночасно простежити когнітивну структуру висловлювання, емоційне забарвлення, соціальне значення й наративну побудову.

МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК

На практиці, мовленнєвий розвиток чи розвиток мовленнєвого апарату відбувається від народження і протягом всього життя людини.

Скажімо, в ранньому віці діти починають вивчати мову, спочатку прості слова та фрази, а потім складніші речення та складнішу граматику.

Упродовж цього процесу, зазвичай, діти успішно вчаться виражати свої почуття та думки через мовлення, що і стає черговим важливим етапом соціального становлення та емоційного розвитку.

Але інколи, в силу різних причин, природній розвиток мовленнєвого апарату може залишатися недостатнім і тоді люди звертаються по допомогу до фахівців-психологів.

Власне, на практиці, психологи досліджують не лише дітей та особливості процесу їх мовленнєвого розвитку й те, як цей процес пов’язаний з їх загальним розвитком, а й підлітків та дорослих.

Наприклад, виявлено, що діти, які виростають у середовищах з багатомовними родинами, розвивають мовлення швидше та краще, ніж діти, які спілкуються в своєму колі однією мовою, але водночас і рівень глибини володіння однією із них — зменшується.

Також психологія досліджує та оперує особливостями впливу мовленнєвого розвитку на соціальний та емоційний розвиток дитини.

Наприклад, виявлено, що діти, в яких краще розвинене мовлення, мають більше можливостей спілкуватися з іншими дітьми та дорослими і це, природно сприяє стрімкішому соціальному розвитку, а також завдяки ширшим можливостям виявляти емоції та почуття через мовлення — розвитку емоційної сфери.

МОВЛЕННЄВИЙ АПАРАТ

Сучасна психологія та, зокрема, логопедія, розглядають мовленнєвий апарат як комплекс анатомічних структур і функціональних процесів, що забезпечують здійснення мовленнєвої функції.

До мовленнєвого апарату безпосередньо належать такі органи, як-от: мовні м’язи, язик, губи, щелепи, гортань, носові пазухи та стравохід.

Саме ці органи співпрацюють між собою для того, щоб забезпечити продукування та сприйняття мовленнєвих одиниць.

Механіка мовлення передбачає спочатку створення мовленнєвого задуму в мозку та подальше його блискавичне передавання по нервах до мовленнєвого апарату.

Власне, саме органи мовленнєвого апарату допомагають перетворити будь-який задум на звукові хвилі, що можуть бути сприйняті слуховим апаратом співрозмовника.

Відповідно до індивідуальних психофізичних особливостей, у кожної людини мовленнєвий апарат може відрізнятися за розмірами, формою та характером функціонування, що в свою чергу може впливати на вимову звуків.

Як свідчить практика, у випадках, коли можливість коректного функціонування мовленнєвого апарату не обмежена наявністю деяких фізичних або неврологічних порушень, завдяки індивідуальній психокорекції її можна відчутно покращувати, причому як за безпосередньої участі логопеда, так і без неї.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Мовленнєва діяльність включає використання мовлення в різних контекстах, таких як спілкування з іншими людьми, навчання, робота та, в цілому, є ключовою складовою успішної взаємодії зі світом навколо.

Дослідження доводять, що люди, які здатні використовувати активне та ефективне мовлення в робочих ситуаціях, досягають більшого успіху в кар’єрі та мають більші можливості для самореалізації.

Впливає мовлення і на міжособистісні взаємини. Наприклад, позитивне та підтримувальне мовлення може збільшити рівень задоволення від взаємодії з іншими людьми та зміцнити взаємини.

З іншого боку, негативне та критичне мовлення може призвести до конфліктів та зниження якості взаємодії.

Насамкінець, але немаловажливо для сучасної мовної ситуації в Україні — мовлення відіграє важливу роль у формуванні ідентичності та самооцінки людини. Відтак, використання позитивного мовлення та мовної підтримки українськомовних людей може допомогти людям, що переходять із російської підвищити свою самооцінку, покращити відчуття самоповаги тощо.

МОВЛЕННЄВА ПАТОЛОГІЯ

Мовленнєва патологія — це порушення розвитку та функціонування мовлення яке може бути пов’язане з різними причинами: генетичні чинники, травми головного мозку, недоїдання, хвороби та інші.

На практиці, порушення мовлення можуть проявлятися в різних формах, таких як:

• дизартрія (порушення мовлення, пов’язане з проблемами моторики),
• дислалія («недорікуватість», порушення звукового апарату),
• афазія (порушення мовлення, пов’язане з ушкодженням мозку),
• стаммерінг («заїкання», порушення ритму та темпу мовлення)
• та інші.

Психологи встановили, що мовленнєва патологія може суттєво впливати на соціальні та емоційні аспекти життя людини.

Наприклад, діти чи підлітки із порушеннями мовлення — можуть мати суттєві складнощі в спілкуванні з іншими дітьми, а це — може призвести до соціальної ізоляції, цькування та різної міри складності психоемоційних проблем.

Вплив мовленнєвої терапії на покращення функціонування мовлення у людей з порушеннями може включати різні методики, такі як:

1. Артикуляційна гімнастика.
2. Навчання граматики та лексики.
3. Розвиток комунікативних навичок.
4. Тощо.

МОВЛЕННЯ ТА КУЛЬТУРА

Мовлення важлива складова культури та ідентичності, адже саме мова дозволяє людям не лише спілкуватися та обмінюватися інформацією, а й відтворювати та зберігати культурні норми, цінності та менталітет.

Культурна спадщина передається з покоління в покоління саме через мову.

Останні події з війною росії проти України доводять і факт, що мовлення і мова також може бути використані як засіб політичного та соціального впливу чи інструмент маніпулювання та контролю над іншими людьми.

Однак, з іншого боку, мовлення також може бути використане і як чи не єдиний засіб боротьби за права та свободи, адже наприклад, використання мови у вигляді заклику — може допомогти залучити увагу до певних проблем та спонукати до дії.

МОВЛЕННЯ ТА ІНТЕРНЕТ

З поширенням інтернету мовлення стало ще більш важливою складовою нашого життя.

Інтернет-комунікація може мати різні форми, включаючи електронну пошту, чати, форуми та соціальні мережі, а також VR-середовище.

Використання мовлення в інтернеті відрізняється від звичайного мовлення в реальному житті.

Наприклад, через відсутність невербальної комунікації, такої як міміка та жестикуляція — часто можуть виникати непорозуміння та конфлікти між користувачами.

Також в інтернеті можуть виникати проблеми зі збереженням конфіденційності, надмірним інформаційним навантаженням та інші.

Однак, інтернет також надає можливості для спілкування та обміну інформацією з людьми з усього світу, адже виважена інтернет-комунікація може сприяти розвитку міжкультурного розуміння та покращенню міжнародних відносин.

Крім того, інтернет-комунікація може бути корисною для людей з порушеннями мовлення, адже вони можуть використовувати комп’ютерні програми для перекладу мови, розпізнавання голосу та інші, що власне, може полегшити комунікацію та забезпечити більші можливості для соціальної інтеграції.

МОВЛЕННЯ І ПСИХОТЕРАПІЯ

Мовлення у психотерапії — не просто засіб комунікації, а інструмент самопізнання, контакту, емоційного вираження та трансформації досвіду.

Через слова людина усвідомлює свій стан, формує наративи, змінює ставлення до себе, інших і світу.

Ролі мовлення у терапії

Мова – осердя терапії

• Людина не просто має досвід, а осмислює його через мову
• Те, як клієнт говорить, розкриває його світогляд, страхи, конфлікти, надії
• Зміна мови часто веде до зміни мислення та поведінки
• У терапевтичному просторі слова стають безпечним середовищем для проби нових форм буття

Прийоми робота з мовленням

Психотерапевтичні напрямки і мова

Приклади фраз-ключів у психотерапії

• «Коли ти це говориш — які в тебе відчуття в тілі?»
• «Які слова ти зазвичай використовуєш, коли описуєш себе?»
• «Це твої слова, чи ти десь їх почув/почула?»
• «Як зміниться ситуація, якщо сказати це інакше?»
• «У цих словах більше страху чи злості?»

Мовлення в терапії — це не просто комунікація. Це — акт пізнання, відкриття, зміни, а через зміну мови ми змінюємо стосунок до себе, до інших, до життя.

ПІДСУМКИ

Мовлення є важливою складовою людського життя, відіграючи роль у спілкуванні, розвитку мислення та соціалізації.

Вивчення мовлення допомагає розуміти, як людина сприймає та обробляє інформацію, а також як взаємодіє з іншими людьми.

Психологія мовлення досліджує процеси, що відбуваються в мозку під час мовлення та сприйняття мовлення інших людей, включаючи мовний розвиток, психологічні фактори мовлення, інтерпретацію та використання мовлення в різних контекстах.

Окрім розвитку мовлення в контексті особистісного розвитку, мовлення відіграє важливу роль у соціальній інтеграції, в тому числі в розвитку міжкультурної співпраці та забезпеченні культурної різноманітності.

Вивчення мовлення не тільки допомагає розуміти, як ми спілкуємось один з одним, але й допомагає вивчити процеси, що відбуваються в нашому мозку під час мовлення та сприйняття мовлення інших людей.

Поєднання психології та мовознавства дозволяє краще зрозуміти взаємозв’язок між мовленням та мисленням, а також покращити спілкування та розв’язувати конфлікти.

При вивченні мовлення важливо звернути увагу на не тільки слова, які використовуються, але й на невербальні елементи, такі як міміка, жестикуляція та інтонування. Крім того, необхідно розуміти культурні та соціальні контексти, в яких використовується мовлення.

У сучасному світі інтернет-комунікація стала невід’ємною складовою нашого життя, а використання мовлення в інтернеті може відрізнятися від звичайного мовлення в реальному житті.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби почати взаємодіяти із психологом щодо діагностики та розвитку вашого мовлення чи мовлення ваших близьких, вертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів“.