Вікторія Бардаченко

Сатиріазис — це психічний розлад сексуального характеру, який проявляється інтенсивним і неконтрольованим бажанням статевої активності у чоловіків. Іноді це називають чоловічою німфоманією.

Однак як «сатиріазис», так і «німфоманія» є застарілими, ненауковими термінами.

У міжнародному класифікаторі хворіб (МКХ-11) цей розлад має назву «гіперсексуальність» для обох біологічних статей.  

Термін «сатиріазис» походить із давньогрецької міфології та медицини, а його корені — в образі сатира — напівлюдини-напівкозла, міфологічної істоти, що символізувала неконтрольовану чоловічу сексуальність, інстинкти, хіть і надмірність.

Сатиріазис буквально означає «стан, схожий на сатира» — тобто патологічне посилення сексуального потягу в чоловіків і в сучасній практиці вважається рідкісним розладом, поширеність якого важко оцінити.

Однак це частіше діагностується у чоловіків, які мають інші психічні розлади, такі як біполярний афективний розлад або обсесивно-компульсивний розлад.

На практиці, це складний стан, який негативно впливає на життя чоловіків та їх соціальну адаптацію.

Однак за умови правильного лікування та підтримки чоловіки можуть навчитися справлятися зі своїми симптомами та покращити якість життя.

Перед тим, як загально схаректеризувати проблематику цього психо-сексуального розладу через призму досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які бажають без зайвих зволікань розпочати діалог із психологом,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи підібрати відповідних фахівців у спеціальному розділі веб-середовища “Простір Психологів”

ПРИЧИНИ САТИРІАЗИСУ ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Як у випадку з уже згадуваною “німфоманією”, причини сатиріазису, відомого тепер як гіперсексуальність у чоловіків, до кінця не вивчені.

Однак теорія та практика дають підстави виокремити кілька факторів, що сприяють цьому розладу сексуальної поведінки:

• Фізіологічні: дисбаланс певних гормонів або нейромедіаторів у мозку, таких як: дофамін, серотонін, тестостерон.
• Психологічні: стрес, тривога, депресія та інші психічні розлади, дитяча травма, жорстоке поводження.
• Поведінкові: перегляд порнографії, ризикована сексуальна поведінка, все, що може призвести до збільшення сексуального бажання та компульсивної поведінки.
• Зловживання психоактивними речовинами.
• Захворювання: гіпертиреоз, олігофренія, травми головного мозку тощо.

Важливо відзначити, що гіперсексуальність або сатиріазис є складним захворюванням, для визначення етіології та методів лікування якого неодмінно потрібен індивідуальний підхід.

СИМПТОМИ САТИРІАЗИСУ

Симптоми гіперсексуальності у чоловіків можуть суттєво відрізнятися, але теорія та практика дає підстави виокремити ті, що відмічаються найчастіше:

• Постійні та інтенсивні сексуальні фантазії та бажання, які важко контролювати.
• Часта мастурбація.
• Сексуальна активність з кількома партнерами.
• Заклопотаність сексуальними думками та фантазіями.
• Витрачання значної кількості часу та грошей на сексуальні дії.
• Участь у ризикованій сексуальній поведінці, наприклад незахищеному сексі з кількома партнерами.
• Постійний пошук нових сексуальних вражень.
• Нехтування важливими обов’язками чи діяльністю, наприклад, роботою чи сім’єю, через захоплення сексуальними діями.
• Переживання значного стресу або порушення в соціальній, професійній чи інших важливих сферах діяльності через надмірну сексуальну поведінку
• тощо.

Звісно, цей перелік неповний і для з’ясування можливості кваліфікувати ваші відчуття та дії чи характерні прояви у ваших близьких в якості симптомів гіперсексуальності — необхідно звернутися до психолога-сексолога.

НАСЛІДКИ САТИРІАЗИСУ

Практика переконливо засвідчує, що гіперсексуальність може мати значні негативні наслідки для особистого та соціального життя людини.

Зокрема, найпоширеніші з потенційних наслідків, на мою думку, включають:

Проблеми у стосунках. Партнери осіб з сатиріазисом як гіперсексуальністю відчувають себе знехтуваними, емоційно відірваними та сексуально незадоволеними, що має наслідком конфлікти, та, зрештою, розставання чи розлучення.

Соціальна ізоляція. Сором і збентеження через свою сексуальну поведінку призводить до соціальної відстороненості та ізоляції (відчувають далеко не усі гіперсексуали).

Юридичні проблеми.

Підвищений ризик зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).

Небажана вагітність через високу сексуальну активність та кількість партнерів.

Труднощі, пов’язані з професійною діяльністі як проблеми з концентрацією та переключенням уваги через свою заклопотаність сексуальними думками та поведінкою, що може негативно вплинути на виконання професійних обов’язків та просування по службі.

Загострення проблем з психічним здоров’ям тощо.

ЛІКУВАННЯ САТИРІАЗИСУ

На практиці, лікування сатиріазису зазвичай передбачає поєднання психотерапії, медикаментів і зміни способу життя.

Щодо конкретизованого плану лікування — він залежатиме від своєчасності звернення, основних причин і занедбаності стану та може передбачати:

Психерапія:

Допомагає людям із сатиріазисом вивчити стратегії подолання, щоб керувати своїми сексуальними імпульсами та зменшити частоту компульсивної сексуальної поведінки.

Може допомогти у вирішенні будь-яких основних психічних розладів або минулих травм, які можуть сприяти цьому стану.

Психофармакологія або ліки, звісно ж, лише за призначенням лікаря-психіатра або сексопатолога.

Зміна способу життя на здоровіший та безпечніший.

Групи підтримки:

• приєднання до груп підтримки, такої як «Анонімні секс-залежні»,
• може створити сприятливе й безосудне середовище, де люди можуть ділитися своїм досвідом і вчитися в інших, хто має справу з подібними проблемами.

ПСИХОТЕРАПІЯ САТИРІАЗИСУ

Термін “сатиріазис” сьогодні рідко використовується в сучасній психіатрії, його частіше замінюють на поняття гіперсексуальний розлад або сексуальна залежність.

Утім, суть залишається спільною: часті, нав’язливі сексуальні фантазії, імпульси або поведінка, які виходять з-під контролю та викликають страждання.

Мета психотерапії сатиріазису

• Відновлення контролю над сексуальними імпульсами.
• Усвідомлення внутрішніх причин гіперсексуальності.
• Робота з емоційною регуляцією, самооцінкою, міжособистісними стосунками.
• Формування здорового ставлення до сексуальності.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

• Допомагає виявити й змінити автоматичні думки, що запускають гіперсексуальну поведінку.
• Працює з тригерами, навчає навичок контролю імпульсів і заміни деструктивних патернів новими.

Схемотерапія

• Застосовується у випадках, коли гіперсексуальність пов’язана з глибокими дитячими травмами, дефіцитом прив’язаності, емоційною порожнечею.
• Досліджуються «схеми» (наприклад, покинутості, сорому, емоційної депривації), які можуть компенсуватись через сексуальну активність.

Гештальт-терапія

• Допомагає усвідомити свої потреби, способи їх задоволення, а також працює з фрустрацією, напругою і контактом із собою та іншими.
• Часто гіперсексуальна поведінка — це спроба уникнути болю або тривоги, і гештальт дозволяє зустрітися з цими почуттями.

Психодинамічна терапія

• Досліджує несвідомі конфлікти, пов’язані з сексуальністю, ідентичністю, самоцінністю.
• Може працювати з темами сорому, провини, агресії, які маскуються сексуальними імпульсами.

Міннесотська модель/підхід 12 кроків

• Підходить при залежнісному характері гіперсексуальної поведінки.
• Групова терапія, підтримка «на рівних», щоденне зусилля щодо утримання від нав’язливої поведінки.

Терапевтичні фокуси:

• Розпізнавання тригерів: нудьга, тривога, відчуття порожнечі, самотність.
• Емоційна регуляція: вчитися витримувати напругу, не вдаючись до сексу як єдиного способу розрядки.
• Формування інтимності: часто в основі — страх близькості, тому фокус на розвиток довіри й стабільних стосунків.
• Робота зі стигмою: подолання сорому та прийняття своєї сексуальності без її демонизації.

Медикаментозна підтримка:

• У деяких випадках можуть застосовуватися СІЗЗС (антидепресанти) або антиандрогени — виключно за призначенням психіатра.
• Важливо, щоб медикаменти були частиною ширшого психотерапевтичного процесу, а не єдиним методом.

Що важливо в процесі терапії:

• Безоціночне ставлення.
• Чіткі рамки безпеки в стосунках «клієнт–терапевт».
• Довготривала робота, орієнтована не лише на «гасіння» симптомів, а на трансформацію глибших патернів.

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ САТИРІАЗИСІ

Самоконтроль при сатиріазисі (гіперсексуальності у чоловіків) — це процес свідомого управління сексуальними імпульсами, думками та поведінкою з метою зменшення дистресу, підтримання стабільних стосунків і збереження якості життя.

Він не полягає у повному пригніченні сексуальності, а у формуванні збалансованого ставлення до неї.

Що важливо розуміти:

• Сатиріазис часто є симптомом глибших емоційних проблем — тривоги, самотності, відчуття порожнечі або травматичного досвіду.
• Сексуальна поведінка може виконувати роль регулятора емоцій або бути залежнісним патерном, який важко контролювати без допомоги.
• Самоконтроль — це навичка, яка розвивається через практику, а не сила волі чи сором.

1. Усвідомлення тригерів

• Зверни увагу, в яких емоційних станах виникає бажання до нав’язливої сексуальної поведінки.
• Часті тригери: стрес, тривога, нудьга, відчуття непотрібності, ізоляція.

Вправа: веди щоденник настрою й сексуальних імпульсів, щоб виявити закономірності.

2. Заміна поведінки

• Замінюй імпульсивні дії на інші форми емоційної розрядки: фізичні вправи, холодний душ, дихальні практики, медитація.
• Використовуй техніки заземлення (наприклад: 5 речей, які бачу, чую, відчуваю).

Вправа: створи перелік «екстреної заміни» — 5 безпечних дій, які можеш зробити, коли виникає сильний сексуальний імпульс.

3. Структурування часу

• Порожній, невпорядкований день — ідеальне поле для розвитку нав’язливості.
• Чіткий розпорядок дня, графік занять, фізичної активності та спілкування — захисний фактор.

Порада: заплануй активність на вечори — це часто найбільш «вразливий» час.

4. Цілісна турбота про себе

• Сон, харчування, фізична активність напряму впливають на імпульсивність і здатність до контролю.
• Робота з тілом допомагає зняти сексуальне напруження, не залучаючи сексуальну поведінку.

5. Робота з думками та фантазіями

• Важливо навчитися не діяти імпульсивно на сексуальні фантазії, а спостерігати за ними з дистанції.
• Практика “відкритого спостереження” з майндфулнесу може бути дуже корисною.

Техніка: «Я — не моя думка». Назви фантазію як “думку”, а не наказ до дії. Наприклад: “У мене з’явилась сексуальна фантазія, я просто її спостерігаю.”

6. Обмеження доступу до тригерів

• Уникнення порнографії, еротичного контенту, фліртових чатів може допомогти у зменшенні залежнісної поведінки.
• Технічні інструменти: блокувальники контенту, таймери, обмеження гаджетів.

7. Підтримка

• Самоконтроль ефективніший, коли є психологічна підтримка: психотерапія, групи підтримки, близькі люди, яким можна довіряти.
• Не йдеться про контроль через сором — йдеться про піклування про себе.

Самоконтроль — це не боротьба з собою, а турбота про свої глибші потреби іншим способом.

РОЛЬ ПАРТНЕРА У ПОДОЛАННІ САТИРІАЗИСУ

Роль партнера у подоланні сатиріазису (гіперсексуальної поведінки чоловіка) може бути надзвичайно важливою, але має бути обмеженою, здоровою і добровільною.

Партнер не несе відповідальності за поведінку іншої людини, проте може стати опорою у процесі одужання — якщо це не руйнує його/її власні кордони та добробут.

1. Емоційна підтримка

• Висловлювати співчуття, а не осуд.
• Показувати, що зміни можливі, і що партнер не сам у цьому процесі.
• Бути “дзеркалом” — не судити, але чесно відображати власні почуття (наприклад, розгубленість, біль, тривогу).

2. Підтримка чесності й відкритості

• Створити простір, де можлива відкрита розмова без страху бути покараним або знеціненим.
• Але важливо не бути “детектором брехні” — контроль і допити тільки посилюють напругу й страх.

3. Участь у парній терапії

• Супровід у спільній роботі може дати інструменти для встановлення довіри, роботи з образами, зрадами, відновленням інтимності.
• У терапії можна встановити спільні рамки (наприклад, що вважається рецидивом, як реагувати, як підтримувати).

4. Підтримка в самоконтролі

• Допомога у структурованому розкладі, уникненні тригерів, спільна участь в корисних активностях (спорт, прогулянки, нові хобі).
• Але — не брати на себе функцію “вихователя” або “контролера”.

Що НЕ є здоровою підтримкою:

• Терпіти зраду або залежнісну поведінку “в ім’я любові”.
• Жертвувати своїми межами чи добробутом, боячись, що інакше партнер зірветься.
• Ставати сексуальною “паличкою-виручалочкою”, намагаючись “задовольнити” всі імпульси партнера, щоби він не шукав сексу деінде.
• Самостійно діагностувати, “лікувати” або контролювати одужання — це викликає виснаження й співзалежність.

Що може зробити партнер для себе:

• Звернутися до психотерапії для себе, щоби відновити особисті межі, пропрацювати травму зради (якщо вона є), зняти відчуття провини.
• Пізнавати природу гіперсексуальності, щоби не зводити її лише до сексуального потягу чи зради.
• Навчитися відмовляти, говорити “мені так не підходить”, ставити умови.
• Пам’ятати: любов — це не самопожертва, а взаємна повага і співпраця.

Формула партнерства при сатиріазисі: “Я з тобою, але не замість тебе. Я готовий(а) підтримати, якщо ти працюєш над собою. Моє “поруч” має межі.”

ПІДСУМКИ

У медичній термінології цей термін почав вживатися у XIX–початку XX століття для позначення аномально високого сексуального потягу у чоловіків.

Жіночим аналогом вважався термін німфоманія (від німф — також сексуалізованих істот у грецькій міфології).

Обидва терміни мають патологізуючий і стигматизуючий характер і нині вважаються застарілими у професійній психіатрії та сексології.

У DSM-5 (діагностичний посібник Американської психіатричної асоціації) “сатиріазис” не використовується як діагноз.

Натомість іноді застосовують термін гіперсексуальний розлад (Hypersexual Disorder), хоча навіть він викликає суперечки й не був остаточно включений до офіційного списку психічних розладів.

У клінічній практиці можуть вживатися терміни: сексуальна залежність, компульсивна сексуальна поведінка, розлади імпульсного контролю з сексуальним компонентом тощо

Сатиріазис — це історичний термін, що відображає патріархальне, морально-медичне ставлення до чоловічої сексуальності.

У сучасному контексті важливо говорити не про «хворобливу сексуальність», а про контекст, наслідки, причини й особистісне страждання, пов’язані з нею або гіперсексуальність

ПІДБІР ПСИХОЛОГА ЧИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби отримати професійну допомогою та розробити індивідуальний план подолання негативних наслідків сатиріазису чи гіперсексуальності у чоловіків, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть спеціалістів відповідно до вашого контексту — у спеціальному розділі.

Асексуальність — термін, який використовується в сучасній психології для опису самовизначення осіб, які не відчувають природного сексуального потягу до інших або демонструють знижений інтерес до сексу.

Люди, які ідентифікують себе як безстатеві, все ще можуть формувати романтичні чи емоційні зв’язки з іншими, але не мають бажання сексуальної близькості.

Асексуальність — різновид сексуальної орієнтації, яку часто неправильно розуміють та стигматизують.

Відтак, асексуальні особи — нерідко відчувають тиск суспільства, що має на меті спонукати їх до участі в нормативній сексуальній поведінці і наслідком чого є розвиток почуття збентеження, ізоляції або сорому в асексуалів.

На практиці, явище асексуальності є різноманітним і складним.

Зокрема, деякі асексуальні люди можуть практично не відчувати сексуального потягу протягом усього життя, тоді як інші можуть відчувати його за певних обставин або після розвитку сильного емоційного зв’язку з кимось.

Деякі люди, які ідентифікують себе безстатевими — можуть відчувати романтичний потяг, а інші – ні.

Крім того, асексуальність — це не те ж саме, що целібат, який означає свідомий вибір утримуватися від сексуальної активності.

На сьогодні — асексуальність не належить до переліку психічних розладів, на відміну від гіперсексуальності.

Але перед тим, як охарактеризувати більше аспектів проблематики через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги в таких випадках, зокрема для тих читачів, які бажають без зайвих зволікань обговорити прояви асексуальності у себе чи своїх близьких із фахівцем,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” можна максимально точно підібрати спеціалістів шляхом “універсального націлювання експертизи” на теми, запити, симптоми, методи, проблеми, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ АСЕКСУАЛЬНОСТІ

Точні причини асексуальності до кінця не вивчені, а дослідження на цю тему тривають досі.

Однак деякі теорії припускають, що на розвиток асексуальності впливає поєднання біологічних, психологічних і екологічних факторів.

Власне, одна з провідних теорій полягає в тому, що асексуальність може бути пов’язана з відмінностями в біохімії мозку або рівнях гормонів.

Так, було виявлено, що в деяких асексуальних людей спостерігається нижчий рівень тестостерону або інших статевих гормонів.

Інша теорія припускає, що асексуальність може бути пов’язана з відмінностями в структурі або функціях мозку.

• Наприклад, деякі дослідження виявили, що “безстатеві люди” можуть мати незначні відмінності в тих частинах мозку, які беруть участь у сексуальному збудженні.

ЧИННИКИ АСЕКСУАЛЬНОСТІ

Психологічні чинники відіграють суттєву роль в асексуальності.

Зокрема, деякі дослідники і практики припускають, що “безстатеві люди” можуть мати іншу модель прив’язаності та інтимності порівняно зі сексуально активними особами.

Крім того, досвід психотравми, тривоги чи депресії також може вплинути на сексуальну орієнтацію.

Нарешті, фактори навколишнього середовища, такі як культурні чи соціальні впливи, можуть сприяти асексуальності.

Наприклад, асексуальність може бути більш поширеною в культурах, які приділяють менше уваги сексуальній активності, або в спільнотах, де сексуальність стигматизована і що, зазвичай, пов’язано із релігійними приписами, традиціями тощо.

ОЗНАКИ І ПРОЯВИ

Асексуальність не є розладом і не має специфічних симптомів.

Це сексуальна орієнтація, яка характеризується відсутністю сексуального потягу та фізичного інтересу до інших.

Деякі асексуальні особи можуть також відчувати відсутність сексуального збудження або задоволення у відповідь на сексуальні стимули.

Однак важливо зазначити, що асексуальність — не те саме, що сексуальна дисфункція чи розлад.

“Безстатеві люди” все ще можуть мати здорову сексуальну реакцію і навіть можуть займатися сексуальною активністю з інших причин, ніж сексуальний потяг.

Зрештою, найважливішим фактором у розумінні асексуальності є повага до самоідентифікації особистості та визнання різноманітності людського сексуального досвіду та орієнтацій.

Психотерапевти не розглядають асексуальність як симптом, не нав’язують ідею «повноцінності» лише через сексуальну реалізацію, не шукають причин у «травмах» чи «блоках» без артикуляції такого запиту клієнтом.

НАСЛІДКИ В СОЦІАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

Асексуальність за своєю суттю не є проблематичною чи негативною, і люди, які вважають себе асексуальними, можуть жити щасливим, повноцінним життям.

Однак асексуальність може мати соціальні, емоційні та особисті наслідки, які можуть потребувати підтримки та розуміння з боку інших та, зокрема, психолога.

Одним із потенційних наслідків асексуальності є соціальна стигматизація та нерозуміння, що створює психологічний дискомфорт асексуалам.

Сексуально активні люди можуть висміювати або вдаватися до остракізму щодо асексуалів, що може призвести до почуття ізоляції, розгубленості чи сорому, а також вплинути на почуття власної гідності та психічне здоров’я людини.

ВПЛИВ НА СТОСУНКИ З ІНШИМИ ТА СОБОЮ

Асексуальність впливає на міжособистісні стосунки людини.

Асексуальним особам важче знайти романтичних партнерів, які б:

• розуміли і поважали їх знижений сексуальний інтерес;
• підтримували уже розпочаті романтичні стосунки, які не ґрунтуються на сексуальному потягу.

Додатково, асексуальність може вплинути на почуття ідентичності та саморозуміння людини.

Асексуальні особи можуть сумніватися у своїй орієнтації, нормальності, почуватися збентеженими чи конфліктними через відсутність сексуального інтересу.

Такий стан речей може потребувати підтримки з боку інших, які б поважали асексуальність як дійсну та законну орієнтацію людини.

ПОРАДИ АСЕКСУАЛАМ

Якщо ви ідентифікуєте себе як асексуала, є кілька практичних способів впоратися зі своєю сексуальною орієнтацією та керувати нею.

Зокрема, найбільш цінні, на мій погляд, стратегії включають:

Шукайте підтримки:

• знайдіть людей або спільноти, які розуміють і приймають асексуальність.
• онлайн-групи підтримки,
• місцеві заходи чи зустрічі,
• спілкування з друзями чи членами родини, які знають, розуміють і підтримують.

Навчайтеся:

• дізнайтеся більше про асексуальність та її різні форми та прояви.
• розумійте ваш власний досвід і почуття,
• презентуйте свою особистість іншим.

Спілкуйтеся з партнерами:

• якщо ви перебуваєте в романтичних стосунках, будьте відкритими та чесними зі своїм партнером щодо своєї асексуальності.
• повідомте про свої потреби, межі та бажання та працюйте разом, щоб знайти способи підтримувати повноцінні та відверті, турботливі стосунки.

Досліджуйте інші форми інтимності:

• навіть якщо ви не відчуваєте сексуального потягу чи бажання, ви все одно можете жадати інтимності та зв’язку з іншими.
• подумайте про інші форми інтимності, такі як емоційна близькість, фізичний дотик або творча співпраця.

Асексуальність у спілкуванні

Асексуальність у спілкуванні — це тема, яка охоплює як взаємодію асексуальних людей з іншими, так і те, як спілкування може впливати на сприйняття себе, кордони та стосунки.

Асексуальні люди можуть:

• бути інтровертами чи екстравертами,
• прагнути романтичних або платонічних стосунків,
• мати або не мати інтересу до фізичного контакту (залежно від особистих меж).

Асексуальність не означає нездатність до близькості, емоційності чи тепла у спілкуванн, а можливі труднощі у спілкуванні бувають такими:

Соціальний тиск:

• Очікування романтичної або сексуальної зацікавленості можуть створювати напругу.
• Припущення на кшталт “ти просто не зустрів/ла того самого” або “це пройде” — знецінюють досвід.

Невидимість і нерозуміння:

• Багато людей не знають про асексуальність, що може призводити до непорозумінь, відторгнення або уникання теми сексуальності взагалі.
• Часто асексуальні люди змушені пояснювати або “захищати” свою орієнтацію в побутовому спілкуванні.

Межі у контакті:

• Людина може відчувати дискомфорт від надмірної фізичної або фліртуючої близькості.
• Потреба бути в стосунках без сексу може потребувати чіткішої комунікації про очікування.

Що допомагає асексуальним людям у спілкуванні:

• Ясність і чесність: відкрито говорити про свої межі, потреби й тип стосунків, які підходять.
• Підтримуюче середовище: кола друзів або спільнот, де можна бути собою без потреби щось доводити.
• Самоусвідомлення: розуміння власної комфортної дистанції, бажаного типу контактів (емоційна близькість, дружба, спільна діяльність).
• Асертивність: навички м’яко, але чітко заявляти про себе, сказати «ні», якщо хтось порушує межі.

Особливості побудови стосунків:

Асексуальні люди можуть бути в романтичних, дружніх, партнерських чи квірплатонічних стосунках (глибокі стосунки без сексуального підтексту).

Можуть взаємодіяти з людьми, які мають іншу орієнтацію — головне, домовленість і повага до кордонів.

Існує багато форм близькості без сексу, які цінуються в таких стосунках: спільність цінностей, турбота, підтримка, глибокі розмови, тілесна ніжність без сексуального змісту (за бажанням).

Асексуальність і соціалізація

Асексуальність і соціалізація — це тема про те, як люди з асексуальною орієнтацією формуються, адаптуються, взаємодіють і знаходять своє місце в суспільстві, яке часто базується на сексуальних і романтичних нормах.

Соціалізація — це процес засвоєння соціальних норм, цінностей, моделей поведінки. Через сім’ю, школу, ЗМІ, культуру ми вчимося “як бути людиною” у певному середовищі.

Соціальні виклики для асексуальних людей:

Гетеронормативний тиск

• Суспільство часто припускає, що всі люди мають сексуальний потяг, будуть у “нормальній” парі та матимуть сексуальні стосунки.
• Асексуальна людина може відчувати себе “неповноцінною” або “дивною”, якщо не відповідає цим очікуванням.

Невидимість

• Асексуальність мало представлена в культурі, медіа, освіті.
• Часто сприймається не як орієнтація, а як тимчасова криза, страх, проблема або результат травми — що формує стигму.

Конфлікти під час соціалізації

• У підлітковому віці, коли зростає сексуалізація соціуму, асексуальні підлітки можуть відчувати себе «інакшими», не розуміючи чому.
• Дружба, яка переходить у флірт або сексуальні натяки, може викликати тривогу або бажання уникати спілкування.

Що підтримує здорову соціалізацію асексуальної людини:

Усвідомлення і прийняття власної ідентичності. Коли людина розуміє, що з нею все гаразд, і має мову для пояснення своєї орієнтації, зникає частина напруги.

Пошук спільноти. Онлайн або офлайн спільноти асексуальних людей (наприклад, AVEN, тематичні форуми або соцмережі) дають досвід нормалізації: “Я не один/одна”, “Мій досвід має значення”.

Альтернативні сценарії стосунків. Соціалізація не обов’язково має йти через шлюб або сексуальне партнерство. Важливо мати простір для дружніх, духовних, інтелектуальних чи квірплатонічних зв’язків.

Освіта та психоедукація. Чим більше середовище (сім’я, викладачі, друзі, фахівці) знає про спектр сексуальностей, тим менше ймовірність стигматизації.

Психологічні аспекти:

Людина, яка змушена маскувати свою ідентичність або йде проти себе, щоб «бути як усі», може:

• Відчувати соціальну тривожність
• Уникати близькості
• Втрачати довіру до себе
• Страждати від самотності або відчуження

Психотерапія може допомогти пройти шлях до автентичної соціалізації — тобто такого способу бути в суспільстві, який не вимагає зраджувати себе.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

Якщо асексуальність заважає не вам, а іншим, не варто намагатися її позбутися, а радше – прийняти.

Життя з асексуальністю передбачає пошук способів шанувати та поважати свій власний досвід і потреби.

Завдяки підтримці, освіті та догляду за собою люди, які ідентифікують себе як асексуали, можуть жити щасливим і повноцінним життям.

Якщо ж ви боретеся з почуттям ізоляції, розгубленості або страждань, пов’язаних із вашою асексуальністю, зверніться за професійною допомогою до психолога, психотерапевта або сексолога.

Фахівці зможуть надати необхідну підтримку та забезпечити настановами й інструментами, які допоможуть вам орієнтуватися у вашій особистості та покращити ваше психічне здоров’я та добробут.

Підходи до психотерапії асексуальності

Психотерапія асексуальності — це чутлива й індивідуалізована робота, яка залежить від контексту, запиту клієнта та розуміння асексуальності як однієї з нормальних варіацій сексуальної орієнтації.

Основний принцип — не “вилікувати”, а зрозуміти, підтримати людину у пізнанні себе, своїх меж, потреб і цінностей

Асексуальність — це сексуальна орієнтація, за якої людина не відчуває сексуального потягу до інших або відчуває його дуже рідко/за певних умов (наприклад, демісексуальність, сі-сексуальність тощо). Асексуальність не є порушенням, дисфункцією або хворобою.

1. Гештальт-терапія

• Працює з усвідомленням і прийняттям себе.
• Допомагає досліджувати власні межі, тілесність, очікування суспільства та внутрішні конфлікти.
• Може бути корисною у темах: “Я не такий, як інші”, “Я не відповідаю нормі”, “Що мені підходить у стосунках?”

2. Підхід, заснований на прийнятті й усвідомленості (ACT)

• Підтримує ціннісне життя незалежно від наявності/відсутності сексуального потягу.
• Робота з внутрішніми сумнівами, стигмою, тривогою.
• Навчає приймати себе без спроб «виправити» чи «змінити».

3. Наративна терапія

• Досліджує, як історії про “нормальну сексуальність” впливають на сприйняття себе.
• Допомагає побудувати власну, авторську історію ідентичності.
• Особливо корисна для деконструкції стигматизуючих наративів (наприклад, “зі мною щось не так”).

4. Клієнт-центрована терапія (Карл Роджерс)

• Створює простір прийняття без оцінки, що важливо для людей, які стикалися з нерозумінням або тиском.
• Основна мета — розвиток самоцінності та довіри до себе.

5. Психоедукація і підтримка саморефлексії

• Допомагає розрізняти асексуальність від сексуальних порушень (наприклад, гіполібідемія через депресію чи гормональні збої).
• Підтримує у формуванні здорових стосунків, як романтичних, так і платонічних.

Що психотерапевт не має робити:

• Не розглядати асексуальність як симптом.
• Не нав’язувати ідею «повноцінності» лише через сексуальну реалізацію.
• Не шукати причини у «травмах» чи «блоках» без запиту клієнта.
• Не орієнтуватися на норму, засновану на більшості.

Запити, з якими можуть звертатись асексуальні люди:

• Хочу зрозуміти себе — асексуальність це чи щось інше?
• Як сказати партнеру, що я не відчуваю сексуального потягу?
• Як будувати стосунки, якщо я не хочу сексу?
• Як впоратися з почуттям “інакшості” чи тиском?
• Як бути з думками “зі мною щось не так”?

Підсумки

Асексуальність — це сексуальна орієнтація, за якої людина не відчуває сексуального потягу до інших або відчуває його дуже рідко/за певних умов (наприклад, демісексуальність, сі-сексуальність тощо).

Асексуальність не є порушенням, дисфункцією або хворобою.

Психотерапія асексуальності — це не лікування, а простір для самопізнання, прийняття і вибору свого шляху.

Важливо, щоб фахівець мав безстигматизуючу позицію, володів знанням про спектр сексуальностей і працював із запитом клієнта, а не зі своєю уявною “нормою”.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати аналіз проявів асексуальності у вас чи ваших близьких та розробити ефективну стратегію подолання її негативних наслідків звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Передовсім, треба наголосити, що німфоманка — застарілий ненауковий термін, який колись використовувався для опису жінок, котрі демонструють надмірний сексуальний потяг та поведінку.

На сьогодні, згідно  міжнародного класифікатора хвороб (МКХ-11), ознаки, що стоять за поняттям німфоманії, класифікують як психічний розлад, що називається розладом гіперсексуальності, компульсивною сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю.

На практиці, цю назву психічного розладу застосовують до людей будь-якої статі, не лише жінок, адже німфоман є аналогом також застарілого терміну сатироман, який по суті означав німфоманію у чоловіків.

Виявлення, лікування та дослідження гіперсексуальної поведінки можуть бути складними без формалізованого списку симптомів і критеріїв.

Деякі фахівці розглядають її як компульсивну проблему чи проблему контролю імпульсів, тоді як інші підходять до неї як до різновиду залежності.

Перед тим як загально схарактеризувати основні психологічні аспекти проблематики через призму досвіду практичного надання допомоги у таких випадках, зокрема для тих читачів, які уже готові продовжувати ознайомлення з темою, враховуючи індивідуальні особливості,

Інформую, що звертатися можна до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

ТЕРМІН “НІМФОМАНІЯ” У ПСИХОЛОГІЇ

Термін «німфоманія» в історії психології та психіатрії використовувався для позначення патологічно підвищеного сексуального потягу у жінок.

Семантично це слово походить від:

• «німфа» — міфологічна жіноча істота, пов’язана з сексуальністю та природною привабливістю (у грецькій міфології німфи часто уособлювали еротичність);
• «манія» — з грецької означає “одержимість”, “манія”, тобто стан психічного збудження або неконтрольованого потягу.

Вкінці XIX – на початку XX ст. — термін активно вживався в психіатрії й медицині, часто з моралізаторським та сексистським відтінком, а поведінка жінки, що не відповідала соціальним нормам жіночої «цнотливості», могла легко бути названа “німфоманською”.

Нерідко, «німфоманію» приписували навіть тим жінкам, які просто мали нормальне лібідо, але проявляли сексуальну ініціативу або не приховували сексуальних бажань.

У сучасній психології «німфоманія» вважається застарілим, стигматизуючим і некоректним терміном і його виключено з класифікацій психічних розладів (DSM-5, МКХ-11).

Використання цього поняття часто більше відображає культурні упередження щодо жіночої сексуальності, ніж медичну реальність.

Замість «німфоманії» сьогодні вживають більш нейтральні та клінічно точні поняття:

• Гіперсексуальний розлад (Hypersexual Disorder) — стан, що характеризується частими, нав’язливими сексуальними фантазіями, імпульсами чи поведінкою, що викликають страждання та втрату контролю (стосується всіх гендерів).
• Компульсивна сексуальна поведінка — включена до МКХ-11 (як розлад контролю імпульсів).
• Сексуальна залежність — неформальний, але поширений термін у практиці.

ПРИЧИНИ НІМФОМАНІЇ

Сучасна психологія вважає, що універсальної причини німфоманії не існує, як і того, що зараз вважають примусовою сексуальною поведінкою.

А практика надання психологічної допомоги підтверджує, що кожен окремий випадок гіперсексуальної поведінки, яку раніше називали німфоманією — унікальний.

Водночас і теоретичні наукові дослідження, і практика дозволяють встановити низку факторів, які вірогідно можуть сприяти гіперсексуальній поведінці, зокрема:

• Стресові життєві події сексуального характеру.
• Психотравма, зокрема сексуальне насильство, через що відбувається фіксація на сексі.
• Дисбаланс біохімічних речовин мозку, які називаються нейромедіаторами.
• Неврологічні захворювання та ліки, що використовуються для їх лікування, наприклад, хвороба Паркінсона.
• Деякі дослідження вказують на такі риси характеру, як: нерозсудливість, імпульсивність, заклопотаність, залученість у надмірні сексуальні фантазії, потяги чи поведінку.
• Розлади особистості (психопатії).
• Олігофренія
• тощо

Крім того, гіперсексуальна поведінка може виникати разом із симптомами психічних розладів.

Наприклад, людина може стати гіперсексуальною та мати ризиковані сексуальні контакти під час маніакального епізоду біполярного розладу або шизофренії.

СИМПТОМИ НІМФОМАНІЇ ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Як правило, компульсивна сексуальна поведінка характеризується надмірними сексуальними фантазіями, потягами та поведінкою, а також імпульсом діяти відповідно до них за згодою осіб.

Характерні її прояви, на мою думку, включають:

• Нав’язливі та повторювані думки чи бажання.
• Труднощі зі зменшенням або припиненням поведінки.
• Участь у фантазіях або поведінці як засіб втечі від реальності або подолання складних емоцій, або стресових ситуацій.
• Множинність статевих партнерів.
• Тривога та депресія.
• Провина і сором.
• Продовження сексуальної активності без урахування шкоди собі чи іншим.
• Заклопотаність або витрачання надмірної кількості часу на роздуми про сексуальні стосунки або безпосередньо на секс.
• тощо.

Зокрема ці характеристики, та, можливо, деякі інші, часто є руйнівними та можуть значно вплинути на загальну якість життя людини.

Серед інших ускладнень гіперсексуальної поведінки або німфоманії — ризик інфекцій, що передаються статевим шляхом та зниження соціальної підтримки.

А у деяких випадках через це у людини можуть виникати навіть суїцидальні думки.

ПСИХОДІАГНОСТИКА НІМФОМАНІЇ ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

У минулому, “людину з німфоманією” можна було визначити лише на основі спостережуваної поведінки, а зараз лікарі-психіатри, сексопатологи та психотерапевти отримують уявлення про стан людини, обговорюючи минулий і теперішній досвід із:

• Статевими потягами.
• Фантазіями.
• Сексуальною поведінкою.
• Впливом і наслідками такої поведінки.

Як правило, фахівці також запитають і про наступне, щоби врахувати або виключити речі, які можуть сприяти сексуальній поведінці:

• Медична історія інших захворювань або черепно-мозкових травм.
• Психологічний анамнез.
• Історія сім’ї.
• тощо.

МЕТОДИ САМОДОПОМОГИ ПРИ НІМФОМАНІЇ

На випадок, якщо німфоманія у вас чи ваших близьких ще не перейшла до категорії розладів, та не заважає повсякденному життю, роботі та стосункам, можна спробувати самостійно ввести деякі зміни до стилю життя.

На мій погляд, найдієвіші та найпростіші способи боротьби з гіперсексуальною поведінкою за допомогою догляду за собою включають:

• Регулярний сон.
• Вживання добре збалансованої їжі.
• Відкритість і чесність перед собою щодо думок, емоцій і поведінки.
• Усвідомлення тригерів (наприклад, уникнення порносайтів).
• Відвідування груп підтримки.

І у випадку, якщо самодопомога виявляється неефективною, і якщо ви відчуваєте характерні прояви гіперсексуальної поведінки — важливо звернутись по допомогу до психолога та, відповідно до індивідуальних особливостей отримати належне лікування у психотерапевта, психіатра чи сексопатолога.

САМОКОТРОЛЬ ПРИ НІМФОМАНІЇ (ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ)

Самоконтроль при німфоманії (гіперсексуальності у жінок) — це не про пригнічення сексуальності, а про відновлення контакту зі своїми потребами, емоціями та тілом, аби навчитися розрізняти, коли сексуальний потяг є здоровим проявом, а коли — способом уникнення болю, тривоги або внутрішньої порожнечі

Гіперсексуальність часто виникає як форма емоційної компенсації — наприклад, при тривожності, самотності, низькій самооцінці або як реакція на психологічну/сексуальну травму.

Самоконтроль — це не про заборону, а про формування внутрішньої автономії: я можу, але не зобов’язана реалізовувати імпульс одразу.

1. Розпізнавання емоційних тригерів

• Чи це справжнє сексуальне бажання?
• Чи це потреба в увазі, прийнятті, валідації, розрядці після стресу?

Запитання до себе: «Чого мені насправді хочеться?», «Я відчуваю збудження чи порожнечу?» тощо

2. Побудова здорового контакту з тілом

• Часто гіперсексуальна поведінка відокремлює тіло від емоцій.
• Практики тілесної усвідомленості допомагають розпізнати потреби без автоматичного включення сексуального сценарію.

Практики: Майндфулнес-сканування тіла, йога, танець, тілесно-орієнтовані практики

3. Заміна імпульсу

Замість автоматичної поведінки — зробити паузу, відтермінувати дію на 10–15 хвилин, включити тіло іншим способом.

Порада: Створи «коробку турботи» з простими альтернативами: аромамасла, теплий душ, фізичне навантаження, дихання, дзвінок подрузі.

4. Встановлення кордонів із собою і з іншими

• Відмова від використання сексу як інструменту впливу, самоствердження або уникнення болю.
• Навчання говорити “ні” і собі, і іншим — у ситуаціях, які не приносять радості, а лишень розчарування чи тривогу.

5. Переосмислення сексуальності

• Важливо звільнити себе від сорому, але й від звички доводити свою цінність через сексуальність.
• Психотерапія допомагає відновити відчуття, що «я бажана не лише тоді, коли мене хочуть».

6. Створення нових джерел задоволення

• Якщо сексуальність — єдине доступне джерело радості й контакту, виникає залежність.
• Варто розширювати палітру задоволення: творчість, природа, відчуття тіла, спілкування, піклування.

Самоконтроль — це не про «бути правильною», це про бути з собою у контакті, навіть у вразливості.

Ресурси, що допомагають:

• Індивідуальна або групова психотерапія (особливо тілесно-орієнтована, гештальт, схема-терапія).
• Підтримка безпечного оточення, де сексуальність не є єдиною «валютою».
• Робота з травмою (часто гіперсексуальність має травматичне походження)

ЛІКУВАННЯ НІМФОМАНІЇ

Сучасна практика лікування гіперсексуальної поведінки може включати різні методи:

Психо-сексуальна освіта для кращого розуміння себе та свого розладу.

Психотерапія. Терапевти працюють з людьми, щоби визначити тригери, моделі мислення, пов’язані з ними самими та їхньою поведінкою, а також набути навичок подолання та змін способу життя для підтримки здорової поведінки.

Медикаментозна терапія за призначенням лікаря-психіатра або сексопатолога.

Як показує практика, парна або сімейна терапія можуть доповнити індивідуальну терапію.

У парних формах лікування люди вивчають інструменти для покращення спілкування, стосунків, обговорення та поглиблення близькості.

ПСИХОТЕРАПІЯ НІМФОМАНІЇ (ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ)

Психотерапія німфоманії (гіперсексуальності у жінок) — це процес глибокого й делікатного відновлення контакту з власними емоціями, тілом, сексуальністю та потребами.

На практиці, йдеться не про “вилікувати сексуальність”, а про віднайти свободу вибору та внутрішній контроль, замість імпульсивності, залежності чи сорому.

Не вилікувати сексуальність як таку, а емоційний біль, самотність, тривогу, залежність від зовнішнього підтвердження, що маскуються під гіперсексуальну поведінку.

1. Розпізнавання тригерів і патернів

• Коли і чому виникає нав’язливе бажання сексуального контакту?
• Чи це реакція на нудьгу, знецінення, страх бути покинутою, потребу відчути себе живою?

Психотерапевт допомагає відокремити сексуальне бажання від потреби в емоційному знеболенні.

2. Робота з тілесним образом і межами

• Важливо повернути собі відчуття володіння тілом, замість того, щоб бути об’єктом чужого бажання.
• Відновлення інтимності з собою, а не тільки з партнером.

Підходять тілесно-орієнтовані підходи, наприклад: гештальт, соматична терапія, сенситивні практики.

3. Опрацювання травм (особливо сексуальних або емоційного нехтування)

• Часто за гіперсексуальністю ховається пережите насильство, інцест, сексуалізоване ставлення в дитинстві або використання сексу як “валюти” в небезпечному середовищі.
• Психотерапія створює безпечний простір, де можна вперше сказати: “Це було зі мною” — і не бути осудженою.

4. Відновлення автономії та ідентичності

• Хто я без флірту, спокушання, сексуальних перемог?
• Що я відчуваю, коли не використовую сексуальність як спосіб впливу?

Робота з самооцінкою, кордонами, роллю жінки, тілесним досвідом.

5. Формування нової моделі стосунків із сексуальністю

• Сексуальність як джерело радості, близькості та творчої енергії, а не як інструмент контролю, залежності чи розрядки.
• Навчання відкладати імпульс, вибирати усвідомлено, будувати новий сценарій.

Терапевтичні методи, що допомагають:

Лікування не полягає у “зменшенні сексуального бажання”, а в тому, щоб зробити його інтегрованим, зрілим, усвідомленим.

Часто одужання — це не відмова від сексуальності, а повернення до неї у новій, здоровій якості.

Сексуальність = сила. Але тільки тоді, коли вона належить вам, а не керує вами.

Психотерапевтична позиція:

«Ти не поламана. Твоя сексуальність — це частина тебе, а не покарання чи доказ проблеми. Разом ми знайдемо шлях до свободи всередині тебе.»

ПІДСУМКИ

Німфоманія в сучасній психології — це застарілий, стигматизуючий термін, що більше відображає історичні уявлення про жіночу сексуальність, ніж реальні психологічні розлади.

У професійному середовищі його більше не використовують як клінічний діагноз, а на заміну йому в сучасній психології та психіатрії прийшли такі поняття:

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати вивчення індивідуальних особливостей гіперсексуальної поведінки та окреслити шляхи подолання її негативних наслідків, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Сучасне суспільство все більше звертає увагу на різні аспекти психоло-сексуального здоров’я та його розладів.

Одним з таких аспектів є мазохістичний розлад, особливістю якого є те, що його симптоматика та наслідки можуть відбуватися як в межах особистості, так і відбиватися на взаєминах з іншими.

Відтак, мазохістичний розлад психо-сексуальної сфери особистості потребує не лише уважного розгляду та допомоги, а й розуміння і підтримки.

На практиці, мазохізм – це психологічний стан, при якому особа відчуває задоволення від фізичного або емоційного страждання, а люди з мазохістичним розладом можуть навмисно піддаватися болю, підкорятися контролю та принижувати себе в різних аспектах життя.

Однак важливо підкреслити і те, що мазохізм не обмежується лише фізичним стражданням – це також може бути емоційною залежністю від відчуття вини, покарання чи жертви.

Перед тим як продовжити загальну характеристику проблематики цього психосексуального розладу через призму практики надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже потребують починати консультації з психотерапевтом, інформую, що ви можете:

Звернутися безпосередньо до мене або підібрати фахівців у веб-середовищі

Термін “мазохізм” у психології

Термін «мазохізм» у психології описує феномен, коли людина отримує задоволення (не обов’язково сексуальне) від болю, приниження або страждання, які вона переживає або сама собі завдає — фізично, емоційно чи психологічно.

Слово «мазохізм» походить від імені австрійського письменника Леопольда фон Захер-Мазоха, який у своїх творах описував сексуальне збудження від підкорення, болю й приниження.

Уперше термін ввів психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг у 1886 році в книзі «Psychopathia Sexualis».

РІЗНОВИДИ МАЗОХІЗМУ

Ось систематизований огляд різновидів мазохізму — як психологічного явища, що проявляється в поведінці, стосунках, сексуальності та структурі особистості.

1. Сексуальний мазохізм

Суть: Отримання збудження або задоволення від болю, приниження, підкорення або покарання під час сексуального контакту:

• Бажання бути побитим, зв’язаним, приниженим.
• Насолода не лише від фізичного болю, а й від символічного підпорядкування.
• У клінічному варіанті (сексуальний мазохістичний розлад) — імпульси є нав’язливими, неконтрольованими та заважають повсякденному життю.

Згадується в МКХ-11 (ICD-11) як частина парафілічних розладів, якщо викликає страждання або шкодить іншим.

2. Психологічний (емоційний) мазохізм

Суть: Несвідоме прагнення до емоційного болю — приниження, самопожертви, провини, знецінення у міжособистісних стосунках:

• Людина вступає у токсичні або аб’юзивні стосунки.
• Часто “обирає” роль жертви.
• Регулярно ставить потреби інших вище за власні — навіть ціною страждання.
• Може відчувати “провину за щастя” і саботувати хороші події.

Часто коріниться у дитячому досвіді, де любов асоціювалася з болем або умовністю.

3. Моральний (несвідомий) мазохізм

Суть: Потреба несвідомо карати себе — через страждання, невдачі, відмову від радості чи досягнень.

Можна впізнати, якщо людина сама провокує негативні події, щоб потім “терпіти”, є постійне самозвинувачення: “я поганий, мені треба страждати”, а внутрішній критик — домінує над потребами.

Часто є частиною мазохістичної структури особистості (за психоаналітичними підходами).

4. Соціальний (рольовий) мазохізм

Суть: Проявляється в усвідомленому прийнятті ролі підлеглого, приниженого або слабкого — у соціумі, колективах, стосунках, релігійних спільнотах.

Можливі риси:

• Добровільне прийняття несправедливості “заради вищої мети”.
• Надмірна покірність авторитету, ідеї, релігії, партнера.
• Самопожертва як стиль життя.

Може проявлятися у вигляді “аскетичного мазохізму” — прагнення страждання як духовної практики.

5. Мазохізм у межах БДСМ-культури (консенсуальний)

Суть: Задоволення від болю чи підкорення в сексуальному контексті на основі згоди, безпеки та взаємної домовленості (safe, sane, consensual).

Важливо — не вважається психопатологією, адже психологічно зрілий мазохізм не має на меті саморуйнування — він обмежений рамками домовленості й контролю.

Порівняльна таблиця:

Мазохізм — це не лише про біль, а про спосіб справлятися з емоціями, контролювати страхи, отримувати контакт або підтвердження власної цінності, а психотерапія допомагає розпізнати ці механізми, і, за потреби, переписати сценарії на більш здорові.

ПРИЧИНИ РОЗВИТКУ МАЗОХІСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, процес виникнення мазохістичного розладу є складним і має багато різних аспектів, включаючи психологічні, емоційні, соціокультурні та біологічні фактори.

Ось деякі, на мій погляд, основні із них:

Дитячі травми. Адже дитина, яка була свідком або жертвою насильства, може навчитися пов’язувати біль із певними видами уваги, що в майбутньому може привести до мазохістичних тенденцій.

Низька самооцінка та невпевненість. Люди зі слабкою позитивною самооцінкою та низькою вірою в себе можуть прагнути покарання як спосіб підтвердити свою власну негативну думку про себе.

Вони можуть також вірити, що “заслуговують” на страждання або покарання.

Соціокультурні впливи. Суспільство і медіа впливають на сприйняття страждання як щось цінне або ж як обов’язкову складову життя, а деякі культури сприймають жертву і страждання як прояв моральної сили або релігійної покірності.

Психологічні механізми

• Мазохізм може виникати через психологічні механізми, такі як проекція та ідентифікація.
• Особа може проектувати внутрішні конфлікти на зовнішні ситуації, що може спричинити бажання покарання.
• Також ідентифікація з болем може бути способом підтвердити свою ідентичність або відчуття власної вартості.

Біологічні фактори. Деякі дослідження вказують на можливі біологічні корені мазохізму, такі як генетична схильність до відчуття болю та стресу.

Саме по собі розуміння цих факторів є важливим для розкриття глибинних механізмів мазохізму.

Проте важливо підкреслити, що кожен індивід має унікальний шлях, і виникнення мазохістичних рис може бути результатом взаємодії декількох зазначених факторів.

Тому, для ефективного подолання мазохістичного розладу важливо співпрацювати з психологом або психотерапевтом, щоб розкрити особисті обставини та розвинути індивідуальний план терапії.

Наслідки мазохістичного розладу

Мазохістичний розлад може мати різноманітні наслідки для психічного, емоційного та соціального благополуччя особи.

Ось деякі із, на мою думку, основних можливих наслідків:

Емоційні та психічні симптоми

• Люди з мазохістичним розладом можуть відчувати постійний стрес, тривожність та депресію.
• Страждання та біль можуть призвести до поглиблення внутрішніх конфліктів та негативних емоцій.

Негативна самооцінка

• Особи з мазохістичними рисами часто мають низьку самооцінку та вірять, що заслуговують на покарання або страждання.
• Це може призводити до самообвинувачень та внутрішньої відмови від щасливого життя.

Відносини

• Мазохізм може впливати на взаємовідносини з іншими людьми.
• Особи з мазохістичними рисами можуть віддавати перевагу партнерам, які проявляють контроль, критику чи агресію, що призводить до несприятливих відносин і поглиблення емоційного страждання.

Самовідчуття.

• Мазохізм може змінювати спосіб, яким особа сприймає та реагує на біль.
• Вони можуть почувати себе заспокоєними або відчувати внутрішній контроль, коли вони зносять страждання.

Саморуйнівна поведінка.

• У важких випадках мазохістичний розлад може призводити до саморуйнівної поведінки.
• Особа може навмисно зазнавати болю або вчиняти дії, що загрожують її життю або здоров’ю.

Соціальна ізоляція.

Внаслідок негативного сприйняття та емоційного страждання особа може уникати соціальних контактів та ізолюватися, що призводить до посилення самотності та погіршення психологічного стану.

Функціональна обмеженість.

Мазохістичний розлад може впливати на різні сфери життя, такі як робота, навчання та розваги, оскільки особа може бути зосереджена на стражданні та покаранні.

Важливо підкреслити, що розуміння та визнання наслідків мазохістичного розладу є першим кроком до подолання цієї проблеми.

А своєчасне звернення по професійну підтримка, таку як психотерапія — може допомогти особі з мазохістичним розладом впоратися з емоційним стражданням, змінити негативні патерни поведінки та побудувати більш здорові взаємовідносини з собою та іншими.

Подолання та підтримка

Подолання мазохістичного розладу може бути складним, але з відповідною підтримкою та підходом це досяжно.

Ось деякі кроки та підходи, які можуть допомогти:

1. Професійна підтримка
2. Самоспостереження
3. Зміна мислення
4. Розвиток самосвідомості
5. Встановлення кордонів
6. Підтримка оточення
7. Техніки релаксації
8. Самозаохочення та похвала
9. Практика здорових звичок
10. тощо

ПСИХОТЕРАПІЯ МАЗОХІСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Психотерапія мазохістичного розладу (або мазохістичних тенденцій у структурі особистості) — це довготривала, глибока робота, спрямована на усвідомлення внутрішніх схем самопокарання, формування нового досвіду без страждання і відновлення права на задоволення, підтримку та гідність.

Що таке мазохістичний (самодеструктивний) розлад?

Мазохістичний або саморуйнівний розлад особистості — неофіційний діагноз (не входить до DSM-5), але описаний у попередніх версіях класифікацій як тип особистості, що має такі риси:

• хронічна самопожертва навіть на шкоду собі;
• вибір болю або приниження у міжособистісних стосунках;
• неприйняття допомоги, підтримки, доброго ставлення;
• несвідоме саботування успіху, щастя, задоволення;
• почуття провини за будь-яку радість чи вдачу.

У психоаналітичних теоріях (наприклад, у Карен Горні, Отто Кернберга, Ненсі Мак-Вільямс) мазохістична структура пов’язана з дитячим досвідом, де любов завжди супроводжувалася болем або приниженням.

Основні цілі психотерапії

1. Усвідомити мазохістичні схеми поведінки: Повторювані патерни самопокарання, вибору болю, відмови від підтримки.
2. Знайти джерело внутрішнього критика: Встановити, звідки в людини сформувалося глибинне переконання: “Я не заслуговую на добре”.
3. Відновити почуття гідності й самоцінності: Допомогти клієнту прийняти ідею, що радість, успіх і підтримка — це не загроза.
4. Формування безпечних стосунків (у терапії та поза нею): Досвід терапевтичного альянсу допомагає людині витримати контакт без потреби відчути приниження чи біль.

Методи психотерапії мазохізму

Що відбувається у терапевтичному процесі?

Початок: Клієнт часто заперечує наявність проблеми або звертається через “супутні симптоми” — тривогу, депресію, токсичні стосунки.

Середній етап: Виникає опір доброму ставленню з боку терапевта, бажання «покарати себе» в терапії.

Поворот: З’являється готовність витримати підтримку, радість, спокій — без відчуття провини.

Завершення: Людина поступово починає вибирати стосунки без приниження, дозволяє собі турботу, задоволення і захист.

ПІДСУМКИ

Мазохізм у психології — це не “дивна тяга до болю”, а глибокий механізм адаптації до травми або відсутності любові.

Психотерапія не вчить “бути сильним”, а допомагає пережити й переосмислити досвід, де сила — це дозволити собі бути не в болі.

Практика переконливо доводить, що процес ефективного подолання мазохістичного розладу може зайняти час та вимагати неабияких зусиль, причому, як з боку клієнта, так і зі сторони фахівця.

Тому, предовсім, важливо бути терплячими та готовими до роботи над собою.

Мазохістичний розлад – це важлива психологічна тема, яка окрім психологічної допомоги, потребує також уваги, емпатії і розуміння.

Люди з мазохістичним розладом відчувають задоволення від страждання і це, як правило, відбувається і на фізичному, і на емоційному рівнях.

Процес формування мазохістичного розладу включає вплив дитячих травм, недостатньої самооцінки, соціокультурних факторів тощо.

Своєчасне звернення до професійних психологічних послуг та психотерапії — може допомогти особам з мазохістичним розладом розібратися в їхніх почуттях, змінити негативні патерни поведінки та збудувати здорові взаємовідносини

Важливо відрізняти садо-мазохістичні практики (БДСМ): у добровільному, усвідомленому та безпечному контексті це не вважається патологією, якщо не спричиняє страждань і не порушує функціонування.

Мазохістичні тенденції в особистості: коли людина повторює сценарії болю, приниження або страждання у житті та стосунках, навіть якщо це їй шкодить.

В процесі надання допомоги, психотерапевт допомагає клієнту:

• розпізнати зв’язок між болем і любов’ю у власній історії;
• відновити власні кордони й право на задоволення без самопокарання;
• побачити повторювані сценарії вибору страждання та знайти альтернативу;
• розділити відповідальність і провину, якщо мазохізм став формою несвідомого самознищення.

Мазохізм — це не дивина, а механізм захисту або виживання, який колись допоміг впоратися з болем, але тепер потребує переосмислення.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА ЧИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Як уже вище зазначалося, для початку (чи продовження) консультацій чи психотерапії з досвідченим у цій проблематиці психотерапевтом — ви можете звертатися безпосередньо до мене через профайл на сайті або підібравши фахівців у спеціальному розділі веб-платформи

Фетишистський розлад (фетишизм, сексуальний символізм) — це тип сексуального розладу, при якому людина відчуває періодичне інтенсивне сексуальне збудження та фантазії, пов’язані  не з сексуальним партнером, а із взаємодією з неживими об’єктами, що належать іншій людині або з окремими частинами її тіла.

Цей розлад передбачає використання фетиша як джерела досягнення сексуального задоволення та вважається парафілічним — суб’єкт сексуального потягу заміщається якимось об’єктом-символом.

Об’єктом фетишу може бути щось таке звичайне, як взуття чи одяг, або це може бути щось більш незвичне, наприклад, гума, шкіра чи інші матеріали.

Фетишизм може стосуватися також окремих частин тіла, таких як ноги, руки або волосся.

Зазвичай, людині з фетишистським розладом може бути важко або навіть неможливо досягти сексуального збудження чи оргазму без використання об’єкта фетишизму.

На практиці, фетишистський розлад може бути складним станом для людей, які його відчувають, але у наш час існують ефективні варіанти лікування, які допомагають впоратися з симптомами та покращити загальну якість життя.

Перед тим, як продовжити далі загальну характеристику розладу з урахуванням досвіду надання психологічної допомоги у таких випадках, інформую, що звертатися з цього приводу можна до мене чи підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

РІЗНОВИДИ ФЕТИШИЗМУ

1. Об’єктний фетишизм

Збудження від певних предметів:

• нижня білизна (трусики, бюстгальтери),
• взуття (особливо високі підбори),
• латекс, шкіра, панчохи,
• гумові вироби, рукавички, маски.

2. Фетишизм частин тіла (партіальний)

Збудження від окремих частин тіла (не геніталій):

• ноги, пальці, ступні,
• волосся, вуха, пахви,
• живіт, шия, руки, пупок.

3. Матеріальний фетишизм

Збудження від текстури чи матеріалу: оксамит, шовк, нейлон, латекс, гума, пластик.

4. Ольфакторний фетишизм (фетиш запахів)

Сексуальне збудження від певних запахів може включати:

• запах поту, тіла, ніг,
• використаного одягу,
• духів або натуральних ароматів.

5. Фетишизм стану (рольовий фетишизм)

Збудження від перебування в певному психологічному або фізичному стані, наприклад:

• безпорадність, контроль, покірність (часто в БДСМ);
• фіксація на медичних станах (наприклад, “пацієнт – лікар”);
• парафілії, пов’язані зі станами (наприклад, трансвестизм — збудження від носіння одягу іншої статі).

6. Аутофетишизм

Фетишизм, спрямований на себе, тобто людина збуджується від:

• уявлень себе в іншій ролі (наприклад, як жінки або дитини);
• певного одягу чи вигляду свого тіла;
• власної уявної безпорадності або краси.

7. Інструментальний фетишизм

Об’єкти не як символ, а як необхідна умова збудження, наприклад — людина не здатна отримати збудження без певного взуття, предмета одягу тощо.

ПРИЧИНИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Точні причини фетишистського розладу достеменно не з’ясовані, але вважається, що він є результатом поєднання біологічних, психологічних і соціальних факторів.

Одна теорія припускає, що фетишистський розлад може бути пов’язаний з досвідом раннього дитинства.

Наприклад, у людини може розвинутися фетиш внаслідок асоціації певного об’єкта чи частини тіла із сексуальним задоволенням у роки його формування.

Крім того, деякі дослідження показують, що генетичні чинники можуть відігравати роль у розвитку цього захворювання.

Психологічні фактори, такі як тривога, депресія або низька самооцінка, також можуть сприяти розвитку фетишистського розладу.

Практика надання психологічної допомоги свідчить, що деякі люди можуть використовувати свій фетиш як механізм подолання стресу або тривоги, тоді як інші можуть використовувати його як засіб втечі від негативних емоцій або травматичного досвіду.

Соціальні фактори, такі як культурні норми та очікування, також можуть відігравати певну роль у формуванні фетишистського розладу.

Наприклад, деякі культури можуть стигматизувати певну сексуальну поведінку чи уподобання, що змушує людей відчувати сором або провину за свої бажання.

СИМПТОМИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Теорія та практика свідчать, що до переліку симптомів, пов’язаних з фетишистським розладом належать:

• Постійні та інтенсивні сексуальні фантазії або бажання, пов’язані з використанням предметів, речей, частин тіла чи матеріалів.
• Для сексуального збудження або задоволення необхідне використання фетишу або об’єкта, і людині може бути важко або неможливо досягти сексуального збудження без використання об’єкта фетишу.
• Об’єкт фетишу спричинює значне страждання або погіршення соціальної, професійної чи інших важливих сфер функціонування.
• Людина може повторювати поведінку, пов’язану з об’єктом фетишу, наприклад, торкатися або нюхати його.
• Відчуття сорому або провини за свої фетишистські дії, намагання приховати їх від інших.
• тощо.

Важливо зазначити, що наявність сексуальних переваг або інтересу до певного об’єкта чи частини тіла не обов’язково є ознакою фетишистського розладу.

Власне, психосексуальний розлад діагностується лише тоді, коли людина відчуває значний дистрес або суттєві психосоматичні порушення внаслідок своїх фетишистських бажань або поведінки.

НАСЛІДКИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Практика роботи з цим станом у клієнтів доводить, що фетишистський розлад може мати значні наслідки для соціального, емоційного та психологічного добробуту людини.

Ось деякі, на мій погляд, найсуттєвіші потенційні негативні наслідки, пов’язані із ним:

Проблеми у стосунках:

• фетишистські бажання можуть перешкоджати здатності людини створювати та підтримувати інтимні стосунки;
• партнерам може бути важко зрозуміти або прийняти фетишистські бажання людини, що може призвести до почуття ізоляції, сорому або неприйняття.

• Труднощі з досягненням сексуального збудження або задоволення без використання об’єкта фетишу, що ускладнює інтимні стосунки з партнером.
• Порушення професійного функціонування.
• Юридичні проблеми.
• Емоційний дистрес: почуття сорому, провини або низької самооцінки.
• Ризик фізичної шкоди собі або іншій людині.
• тощо.

ЛІКУВАННЯ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Лікування фетишистського розладу, зазвичай, передбачає збалансоване та суто індивідуальне поєднання психотерапії, медикаментів і поведінкових втручань кількох фахівців.

Власне, психотерапія спрямована на те, щоб допомогти людям визначити та кинути виклик негативним думкам і переконанням, пов’язаним із їхніми фетишистськими бажаннями.

Психотерапевтичне втручання може допомогти:

1. Розвинути навички здорового подолання стресу.
2. Розробити стратегії керування своїми сексуальними імпульсами.
3. Виявити та вирішити глибинні емоційні або психологічні проблеми, які можуть сприяти фетишистським бажанням людини.
4. тощо.

Ліки, зазвичай, можуть бути призначені для полегшення симптомів фетишистського розладу, однак вони зазвичай використовуються лише у поєднанні з комплексною психотерапією.

Поведінкові інтервенції, такі як терапія відрази або систематична десенсибілізація, можуть використовуватися, щоб допомогти людям зменшити свою залежність від об’єкта фетишу.

Групова терапія може забезпечити сприятливе та безосудне середовище для обговорення власного досвіду фетишистського розладу та вивчення стратегій подолання від інших.

ПСИХОТЕРАПІЯ ФЕТИШИЗМУ

Психотерапія фетишизму залежить від того, чи є фетишизм варіантом норми, чи він перетворився на фетишистичний розлад (за DSM-5 або МКХ-11).

У першому випадку психотерапія може бути орієнтована на прийняття себе, у другому — на зниження деструктивної залежності, розширення сексуального репертуару і відновлення контролю над імпульсами.

Основні цілі психотерапії

1. Допомогти клієнту розуміти свої сексуальні імпульси без сорому або страху.
2. Зменшити нав’язливу залежність від фетишу, якщо вона обмежує сексуальне життя або викликає дискомфорт.
3. Повернути свободу вибору у сексуальних сценаріях (фетиш — опція, а не єдиний шлях).
4. Усунути або зменшити супутні проблеми — самотність, депресію, тривожність, сором, конфлікти у стосунках.

Основні підходи в психотерапії

Робота в терапії може охоплювати:

• Усвідомлення контексту появи фетишу (досвід, травма, контроль, сором, рання сексуалізація).
• Аналіз, яку потребу символізує фетиш (контроль, безпека, домінування, підкорення, близькість).
• Роботу зі внутрішнім соромом або переконаннями: «Я збочений/а», «Я хворий/а».
• Створення нового способу отримувати збудження — розширення еротичного досвіду.
• Тренування емоційного саморегулювання, щоб не уникати дискомфорту через фетиш.

Чи завжди треба «лікувати» фетишизм?

Ні. Психотерапія потрібна, якщо:

• фетиш заважає клієнту жити чи будувати стосунки;
• людина відчуває страждання, сором, ізоляцію;
• фетиш призводить до компульсивної поведінки або залежності;
• людина хоче мати більш вільне сексуальне життя, не обмежене одним стимулом.

Якщо ж фетиш — добровільна частина сексуальності, що не шкодить, терапія може бути спрямована на прийняття себе, а не зміну.

Фетишизм — це мова сексуальної психіки. Він може бути варіантом еротичного стилю або сигналом про глибшу потребу, а психотерапія не засуджує, а допомагає зрозуміти, відновити вибір і повернути сексуальність під контроль особистості

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ ФЕТИШИЗМІ

Самоконтроль при фетишистичному розладі — це здатність людини усвідомлювати, керувати та регулювати свої фетишистичні імпульси і поведінку таким чином, щоб вони не спричиняли страждання, не перешкоджали особистим цілям і не порушували стосунків або соціального функціонування.

Самоконтроль — це не подавлення або заборона фетишу, а:

• здатність усвідомити імпульс;
• зробити вільний вибір (реагувати чи ні);
• відтермінувати або перенаправити поведінку;
• зменшити нав’язливість і залежність від одного джерела збудження.

1. Усвідомлення тригерів

• Ведення щоденника: коли, де, після чого виникає фетишистський потяг?
• Звертання уваги на емоції перед збудженням (нудьга, тривога, сором, самотність).

Часто фетиш виконує регулятивну функцію — допомагає уникнути болісного почуття або скутості.

2. Робота з імпульсом: техніка «Пауза — План — Дія»

Крок	Дія
Пауза	Зупинитись перед звичною дією (перегляд зображень, самозадоволення).
План	Задати собі запитання: «Чого я зараз справді хочу? Чого намагаюсь уникнути?»
Дія	Обрати свідомо — дозволити, перенести, змінити поведінку.

3. Розширення джерел задоволення

Фетиш стає проблемою, якщо він єдиний шлях до збудження, а самоконтроль означає вміння:

• практикувати сексуальну уяву без фетишу;
• досліджувати нові тілесні відчуття, образи, сценарії;
• пробувати емоційну близькість у стосунках, навіть без сексу.

4. Відтермінування винагороди

Використання технік, подібних до когнітивно-поведінкових (КПТ):

• «Часовий інтервал»: «Я почекаю 10 хвилин — і тоді вирішу».
• «Альтернативна дія»: зробити щось інше (рух, розмова, творчість), перш ніж діяти імпульсивно.

5. Робота зі стресом і емоціями

Збудження часто є шляхом втечі від емоцій.

• дихальні практики (повільне подихання);
• тілесне заземлення;
• самоусвідомлення: «Я зараз злюсь / тривожуся, а не просто хочу збудження».

6. Самопідтримка замість самозасудження

Самоконтроль НЕ означає «бути правильним». Він означає бути свідомим і добрим до себе.

• Замість: «Я знову це зробив — я збоченець».
• Краще: «Я звернувся до знайомого способу зняття напруги. Чи є ще щось, що мені зараз потрібно?»

Що допомагає розвивати самоконтроль?

Засіб	Як допомагає
Психотерапія	Допомагає усвідомити причини та схеми поведінки, розвинути самоспостереження.
План сексуального здоров’я	Записаний або візуальний план: що я можу робити, коли потяг виникає.
Підтримка партнера / групи	Спільне обговорення без сорому, спостереження змін.
Медитація / майндфулнес	Зміцнює навичку витримувати імпульс без дії.
Фізична активність	Дає відчуття тілесного контролю і знижує напругу.

ПІДСУМКИ

Фетишизм або фетишистський розлад, це форма сексуальної поведінки, при якій задоволення повністю залежить від неживого об’єкта або негенітальної частини тіла, і ця поведінка триває понад 6 місяців, є основною формою збудження та викликає психічне страждання або соціальну дезадаптацію.

Входить до групи парафілічних розладів згідно з МКХ-11.

Фетишизм стає проблемою якщо збудження неможливе без фетишу, людина втрачає контроль над імпульсом, виникає страждання або залежність або фетиш пов’язаний з ризиком для себе чи інших.

Фетишизм є варіантом норми — якщо це добровільно, не на шкоду іншим, не спричиняє страждання, не єдине джерело збудження.

Самоконтроль при фетишизмі — це не боротьба із собою, а розвиток свободи вибору.
Людина має право на власну сексуальність, але також має право не бути її заручником.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати діалог із психологом-сексологом чи психосексологом та зробити рішучий перший крок до подолання негативних наслідків фетишистського розладу, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Садистичний розлад є однією з форм особистісних психо-сексуальних розладів, що може викликати занепокоєння та незручність як для особи, яка ним страждає, так і для її оточення.

Садизм — це сексуальна або психологічна поведінка, при якій особа отримує задоволення від заподіяння болю, страждання чи домінування над іншими.

Термін має як психологічне, так і сексуальне значення, і може варіюватися від легких форм бажання контролювати або принижувати інших до серйозних форм насильства.

На практиці, зазвичай, цей розлад спричиняє проблематичність досягнення сексуального задоволення та порушення взаєморозуміння у міжособистих відносинах

Основна його причина — особливий спосіб сприйняття та обробки інформації про страждання інших.

Перед тим як глибше розкрити психо-сексуальну проблематику садистичного розладу через призму фахового досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих, хто бажає одразу почати консультуватися з фахівцем, інформую, що ви можете звертатися безпосередньо до мене

Або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів” скориставшись націлюванням експертизи на харатерні для вас чи ваших близьких симптоми, відчуття, скарги, теми, запити тощо

Сутність садистичного розладу

Садистичний розлад є одним із різновидів особистісних розладів, який характеризується особливим способом мислення, сприйняття та взаємодії з іншими людьми.

Головною рисою цього розладу є психо-сексуальне задоволення від спричинення страждання іншим, причому, зазвичай страждання может бути як фізичним, так і психологічним.

Особи з садистичним розладом можуть відчувати насолоду від завдавання болю, прииження та контролю над іншими.

Сутність садистичного розладу полягає у специфічному сприйнятті та обробці інформації про страждання інших осіб.

Особи з цим розладом можуть бачити інших людей як об’єкти для власної насолоди, а страждання інших може викликати в них позитивні емоції.

Це може виявлятися в різних формах – від простої насмішки та глузування до більш серйозних проявів фізичного та психологічного насильства.

Садистичний розлад може виникнути з різних причин, таких як генетична схильність до агресивності, вплив навколишнього середовища та виховання, травматичні події у дитинстві або конкретні життєві обставини.

Діагноз та лікування садистичного розладу вимагають спеціалізованої психологічної або психіатричної допомоги.

На практиці, терапія може спрямовуватися на розвиток емпатії, вмінь керувати агресією та збудування здорових міжособистісних відносин.

Осягнення сутності садистичного розладу допомагає виявляти його ознаки та надавати вчасну допомогу тим, хто може страждати через цей розлад.

Для близьких людей “садиста” важливо наголошувати на необхідності підтримки та лікування, щоби зменшити негативний вплив цього розладу на самого хворого та себе.

Різновиди садизму

У сучасній психології садизм розглядається як багатогранне явище, що може проявлятися у різних сферах — від міжособистісної поведінки до сексуального життя, від жорстокості до символічного домінування.

На практиці, розрізняють кілька основних різновидів садизму, які класифікуються за формою вираження, контекстом і наслідками.

1. Сексуальний садизм

Людина отримує сексуальне збудження від завдання болю, приниження або страху іншій особі.

Патологічний, якщо об’єкт не дає згоди, завдається реальна шкода, імпульси стають нав’язливими, викликають страждання або порушують соціальне функціонування.

У DSM-5 визнаний як сексуальний садистичний розлад, коли симптоми тривають понад 6 місяців і призводять до суттєвих труднощів.

2. Садизм у межах норми (консенсуальний)

Часто зустрічається в BDSM-культурі (Bondage, Discipline, Sadism, Masochism) і ґрунтується на взаємній згоді, контролі, безпеці та довірі.

Може включати: рольові ігри, використання болю як еротичного стимулу, психоемоційні сценарії приниження або підпорядкування.

Не є розладом, якщо всі дії узгоджені та не шкодять жодному з учасників.

3. Поведінковий (агресивний) садизм

Проявляється у не сексуальному контексті: людина отримує емоційне задоволення від приниження, знущання, контролю над іншими.

Може бути: вербальним (образи, цькування), соціальним (маніпуляції, публічне приниження), побутовим (домашнє насильство).

Часто пов’язаний із розладами особистості, зокрема з антисоціальним або нарцисичним.

4. Кримінальний (садистично-насильницький) садизм

• Характерний для насильницьких злочинів: зґвалтувань, катувань, вбивств.
• Основний мотив — отримання насолоди від страждання жертви.
• Часто асоціюється з психопатією або серйозними розладами особистості.
• Така форма садизму може входити до структури судово-психіатричної експертизи.

5. Нарцисичний садизм

• Людина принижує або контролює інших заради підтвердження власної переваги.
• Джерелом задоволення є емоційна влада, знецінення, моральне приниження.
• Часто присутній у людей із нарцисичним розладом особистості.
• Супроводжується гнівом, вразливістю до критики, ревнощами.

6. Моралізаторський садизм

• Прихована форма, коли особа насолоджується осудом, покаранням, викриттям інших — нібито в ім’я справедливості.
• Часто пов’язаний із контролюючими або релігійно-жорсткими установками.
• Людина при цьому не усвідомлює власну агресію, бо маскує її «вищими цінностями».

7. Інтелектуальний або маніпулятивний садизм

• Задоволення від інтелектуального приниження, «гри» з емоціями інших, створення складних ситуацій, які викликають розгубленість або біль.
• Часто зустрічається в контексті психологічного насильства, булінгу, професійного зловживання владою.

Прояви садистичного розладу

На практиці, прояви садистичного розладу можуть виявлятися в різних аспектах життя та поведінки людини.

Ось кілька типових, на мою думку, проявів цього розладу:

1. Фізична жорстокість. Особи з садистичним розладом можуть відчувати задоволення від спричинення фізичного болю іншим.
2. Психологічне насилля. Садистично налаштовані особи можуть використовувати психологічний тиск, щоб спричинити страждання іншим.
3. Пожежі та вандалізм. Деякі особи з садистичним розладом можуть спричиняти збитки та страждання через підпал та вандалізм.
4. Садизм у стосунках. Люди з цим розладом можуть демонструвати садистичне поводження у міжособистих відносинах.
5. Підсилення контролю. Особи з садистичним розладом можуть відчувати насолоду від контролю над іншими та відчуття влади над ними.
6. Використання інших для власних цілей. Люди зі садистичним розладом можуть використовувати інших як засіб досягнення своїх цілей, навіть якщо це призводить до страждань інших.
7. Спричинення страждання для насолоди. Особистості зі садистичним розладом можуть активно створювати ситуації, які призводять до страждань інших, і відчувати внутрішню насолоду від цього процесу.

В цілому, сучасна психологія трактує садистичний розлад доволі серйозною психічною проблемою, яка може призвести до значних негативних наслідків для самої особи та її оточення.

На практиці, лікування садистичного розладу (садизму) вимагає спеціалізованої психотерапевтичної підтримки та може включати працю над розвитком емпатії, вміннями спілкування та адекватного реагування на емоції.

Лікування садистичного розладу

Як свідчить досвід, лікування садистичного розладу завжди вимагає індивідуального підходу та співпраці між пацієнтом/клієнтом і фахівцем.

Оскільки садистичний розлад пов’язаний з глибокими психологічними та емоційними аспектами, ефективна терапія може займати час та включати наступні підходи і засоби:

Психотерапія

Гештальт, когнітивно-поведінкова терапія, психодинамічна терапія, терапія прийняття й зобов’язаності та інші форми психотерапії можуть:

• допомогти особі зрозуміти корені поведінки,
• вдосконалювати навички емоційного регулювання
• навчати способам позитивної взаємодії з іншими
• тощо

Фармакотерапія

У деяких випадках може бути вказана фармакотерапія, особливо якщо симптоми, такі як депресія чи тривожність, вимагають медичного втручання.

Соціальна підтримка

Робота над покращенням міжособистих відносин і забезпечення соціальної підтримки можуть бути важливими частинами лікування.

Розвиток навичок.

Важливо вдосконалювати навички спілкування, розвивати емпатію та вчити адекватному реагуванню на емоції інших.

Психотерапевтичні підходи роботи з садистичним розладом

ґрунтуються на розумінні глибинних причин агресивної поведінки, патологічного домінування та емоційного чи фізичного насильства над іншими.

Робота з особами, які мають садистичні тенденції або садистичний розлад особистості, вимагає поєднання межової терапевтичної чіткої структури, глибокої емоційної роботи і поведінкової корекції.

Основні цілі терапії

1. Усвідомлення мотивів садистичної поведінки.
2. Розвиток емпатії та відповідальності за власні дії.
3. Формування навичок емоційної регуляції.
4. Заміна деструктивних способів взаємодії конструктивними.
5. Корекція викривлених уявлень про владу, біль і взаємність.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Ціль: змінити дисфункціональні думки, які виправдовують садизм («Люди заслуговують покарання», «Контроль = сила»).

Методи:

• Робота з переконаннями щодо влади, болю, покарання.
• Вивчення причин виникнення імпульсів.
• Навчання альтернативної поведінки в конфліктних ситуаціях.
• Техніки гнівоподавлення, самоспостереження, ведення щоденника агресії.

Психодинамічна терапія / психоаналіз

Ціль: розкриття глибинних психологічних причин садизму (дитячі травми, сором, гнів, відчуття безсилля, ідентифікація з агресором).

Методи:

• Аналіз ранніх відносин з фігурами влади.
• Опрацювання образу «жертви» і «агресора».
• Робота з проєкціями та механізмами захисту (наприклад, реактивне формування).

Діалектична поведінкова терапія (DBT)

Використовується при імпульсивності, гніві та труднощах емоційної регуляції

Навчає клієнта: толерантності до стресу, регуляції агресії, емпатичній комунікації, усвідомленості (mindfulness) та ін

Схематерапія (Schema Therapy)

Орієнтована на глибинні патерни (схеми), які виникли в дитинстві: «Світ жорстокий – треба бити першим», «Я нікчемний – треба принижувати інших» тощо

Робота з «внутрішніми частинами»: дитина, захисник, наглядач, агресор тощо, яка включає, зокрема, емпатичну конфронтацію.

Гештальт-терапія

Допомагає усвідомити тут-і-зараз переживання, гнів, потребу у владі і підходить для клієнтів, які можуть вступати в контакт із почуттями.

Акцент робиться на роботі з тілесними реакціями, проживанні неприйнятих емоцій і переведенні агресії в конструктив.

EMDR (десенсибілізація та репроцесинг травм)

Може використовуватись для опрацювання:

• Дитячих травм.
• Епізодів знущань або жорстокого поводження.
• Несвідомих асоціацій між болем і контролем.

Особливості терапії з садистичними клієнтами

Низька мотивація до змін: на практиці, садисти рідко звертаються добровільно, часто після скарг партнера, суду, або за ініціативою родичів.

Труднощі в терапевтичних стосунках: можуть знецінювати терапевта, викликати почуття безсилля, страху, гніву, а також потрібна чітка структура, межі, професійна нейтральність.

• Повільна динаміка змін: агресивна структура особистості змінюється поступово.

Додаткові інструменти:

• Групова терапія (у спеціалізованих програмах з контролю агресії).
• Тренінги емоційного інтелекту.
• Мотиваційне інтерв’ювання — допомагає залучити до терапії.
• Медикаментозна підтримка — у випадках імпульсивності, агресії, коморбідних розладів (антидепресанти, стабілізатори настрою).

Психотерапія садистичного розладу — складний, тривалий, але можливий процес, що передбачає глибоку роботу з агресією, провиною, емоційною сліпотою та схемами домінування.

Самоконтроль при садистичному розладі

Самоконтроль при садистичному розладі — це складний, але надзвичайно важливий процес, що спрямований на усвідомлення, стримування та перенаправлення імпульсів до агресії, приниження чи жорстокості.

Хоча глибинні зміни відбуваються в терапії, розвиток самоконтролю — це щоденна практика, яка допомагає людині уникати деструктивної поведінки у стосунках, роботі чи соціумі.

Основні цілі самоконтролю:

1. Усвідомлення тригерів (що провокує бажання принижувати, карати, контролювати).
2. Розпізнавання моментів, коли з’являється садистичний імпульс.
3. Заміна деструктивної реакції на нейтральну або конструктивну.
4. Формування емпатії та відповідальності за іншу людину.

1. Усвідомленість (майндфулнес)

• Щоденна практика спостереження за думками, емоціями та тілесними відчуттями.
• Допомагає вчасно зловити момент, коли виникає бажання домінувати або принизити.

Приклад вправи: Щодня 5 хвилин фокусуватися на своєму диханні. Питання до себе: «Що я зараз відчуваю?», «Чи хочу я зараз когось контролювати/принизити?», «Чому?».

2. Ведення щоденника імпульсів

Записувати випадки, коли виникало бажання образити когось, покарати, використати психологічну перевагу, жорстко відреагувати тощо.

Аналізувати ситуацію: Що стало тригером? Які були наслідки? Чи можна було вчинити інакше?

3. Заміщення поведінки

Вчитися реагувати по-іншому в ситуаціях, де раніше була садистична відповідь.

Заміна агресії гумором, відходом від конфлікту, конструктивним запитанням, усвідомленим відкладенням дій («пауза на 10 секунд») тощо

4. Контроль мови

Уникати принизливих слів, сарказму, маніпуляцій, звинувачень тощо.

Тренувати «я-висловлювання»: Замість: «Ти слабкий і жалюгідний!» → «Мене дратує, коли мені не відповідають прямо. Я відчуваю злість».

5. Розвиток емпатії

Щодня ставити собі запитання: «Що ця людина могла відчувати?», «Якби мені сказали те ж саме — як би я зреагував?» тощо

Корисні техніки: читання художньої літератури, перегляд фільмів з точки зору персонажів-жертв, тренінги з емоційного інтелекту.

6. Техніки стримування гніву

• Дихальні вправи (повільне вдихання на 4, затримка на 4, видих на 6).
• Візуалізація «стоп-сигналу» (наприклад, червоне світло).
• «Правило 20 хвилин» — відкласти реакцію, щоб знизити емоційний заряд.

7. Планування складних ситуацій

Перед потенційно конфліктною ситуацією скласти план:

• Що я можу сказати?
• Як себе стримати?
• Що я зроблю, якщо з’явиться спокуса домінувати?

8. Зовнішня підтримка

Домовленість з близькими, терапевтом або ментором:

• попереджати, коли помічають садистичні реакції;
• не відповідати агресією, а нагадувати про контроль;
• надавати зворотний зв’язок після складних розмов.

Підсумки

Важливо зазначити, що успішність лікування залежить від бажання та зусиль самої особи з садистичним розладом, а також від якості співпраці з фахівцем.

Допомога може бути важливою для подолання цього розладу і створення здорових міжособистісних відносин.

Садистичний розлад є серйозною психологічною проблемою, яка вимагає відповідної діагностики та лікування.

Осягнення природи цього розладу є важливим кроком до надання допомоги та підтримки тим, хто стикається з цими складнощами, а також до забезпечення безпеки самих “носіїв” садистичного розладу.

Садизм — це про владні сценарії, агресію, контроль і задоволення від страждання іншого, які можуть виявлятись у різних сферах життя, а ключовим у розрізненні є: чи є згода, чи завдається шкода, і чи порушено внутрішній чи зовнішній баланс людини.

Садизм у психології охоплює спектр від консенсуальної практики у рамках BDSM до патологічних форм, коли задоволення від завдання болю супроводжується стражданнями та порушенням функціонування.

Важливим є розрізнення між здоровою, згодженою грою та розладом, який потребує втручання фахівців.

Підбір психолога чи психотерапевта

Щоби розпочати консультації з фахівцями щодо негативних наслідків садистичного розладу у вас чи ваших близьких, як уже вище згадувалося — звертайтеся безпосередньо до мене або завітайте у спеціальний розділ веб-платформи.