Марина Ребрик

Психодопомога при суїцидальних настроях

870

Суїцидальні настрої — це досить складне психічне явище, яке потребує особливої уваги та підтримки.

На жаль, зараз суїцидальна поведінка стає все більш розповсюдженою, тому важливо розуміти, що робити при таких станах.

Суїцидонебезпечна криза є одним із найбільш загрозливих для життя станів, із великими ризиками летальності.

Саме тому важливо навчитись розпізнавати ознаки суїцидальної поведінки та надавати допомогу при суїцидальних настроях.

У цій статті я розгляну ознаки суїцидального стану, методи оцінки ризику самогубства, а також дії, які можна та не можна вживати, щоб надати допомогу особам з суїцидальними настроями.

Ознаки суїцидального стану

1. Глибокий депресивний стан

Глибока депресія є однією з найсерйозніших форм депресії, яка впливає на всі аспекти життя людини. Людина може демонструвати сильні ознаки:

  • пригніченості,
  • втрати інтересу до звичних радощів життя, хобі та соціальних взаємин,
  • порушення сну (безсоння або надмірна сонливість)
  • постійного відчуття суму.

Також можуть бути присутні такі симптоми як зміни в апетиті та вазі, втома і відчуття виснаження, втома і відчуття виснаження, почуття провини та меншовартості.

Ці ознаки є сталими та не минають після відпочинку, зміни діяльності та спілкування з іншими людьми.

Глибокий депресивний стан значно збільшує ризик суїцидальних думок і поведінки, оскільки людина може почуватися безнадійно і безвихідно.

2. Соціальна ізоляція

Соціальна ізоляція означає відсторонення від суспільного життя і зменшення контактів з іншими людьми. Вона може бути як наслідком депресії, так і одним з її чинників.

Тут можна побачити відмову від соціальних взаємодій, відчуття відокремлення від інших людей та втрату підтримки від близьких.

Людина відчуває незрозуміння і неприйняття з боку інших, втрачає інтерес до соціальних активностей.

З’являється почуття самотності та ізольованості, знижується самооцінка та впевненість у собі

Людина не зацікавлена у спілкуванні з іншими, усе більше замикається у собі та своїх негативних думках.

Це схоже на замкнене коло – чим більше людина зосереджена на своєму деструктивному мисленні, тим менше у неї сил.

Чим менше у неї сил – тим деструктивне мислення стає глибшим та відбирає сили у людини.

Соціальна ізоляція посилює почуття самотності і може призвести до поглиблення депресії та суїцидальних настроїв.

3. Різкі зміни настрою

У людини з’являються помітні зміни емоційного стану. У неї можна спостерігати агресивність, роздратованість чи надмірну збудливість.

Також можна спостерігати і протилежні тенденції – пригніченість, відчай, безсилля, підвищену сльозливість.

Ці зміни також відбуваються впродовж тривалого часу. Різкі зміни настрою також можуть бути ознакою біполярного афективного розладу або інших психічних станів.

Вони характеризуються раптовими переходами від депресії до підвищеного настрою (манії) і навпаки.

Тут можна спостерігати такі симптоми як:

  • раптові вибухи гніву або смутку,
  • періоди підвищеної енергії та активності,
  • почуття надзвичайного оптимізму або безнадійності,
  • імпульсивну поведінку

4. Самоушкоджуюча поведінка

Самоушкодження – це навмисне завдання фізичної шкоди собі без прямої суїцидальної мети. Це може бути спосіб впоратися з емоційним болем, напругою або внутрішнім стресом.

Людина може почати завдавати собі шкоди, наприклад, різати себе, дряпати, робити собі опіки, наносити собі удари, висмикувати волосся тощо або приймати ризиковані рішення, які можуть призвести до травм чи смерті.

Існує розповсюджений міф, що якщо людина займається самоушкодженням, то вона не здійснить самогубство.

Це зовсім не так, і люди з самоушкоджуючою поведінкою мають високий ризик суїциду.

Самоушкоджуюча поведінка може бути сигналом серйозних психологічних проблем і підвищує ризик суїцидальних дій, особливо якщо людина не отримує належної підтримки та допомоги.

5. Виражене почуття безсенсовності та власної непотрібності

Ще одна помітна ознака суїцидального стану – це глибоке переконання людини в тому, що світ без її участі був би кращим місцем.

Відчуття безсенсовності життя часто супроводжує депресивні стани. Вона відчуває, що життя в цілому не має сенсу, а її окреме життя і поготів.

З’являється почуття власної непотрібності – переконання, що людина не має жодної цінності або значення для інших.

Це може призвести до серйозних наслідків для психічного здоров’я і підвищити ризик суїцидальних дій.

Причинами такого стану можуть стати втрата важливих взаємовідносин або роботи, постійні невдачі або відчуття власної недостатності, негативний досвід у дитинстві або травми.

Людині здається, що вона не здатна внести жодного позитивного впливу на світ або на власне існування.

І при цьому жодна діяльність, активність, спілкування чи відпочинок не приносить колишніх чи нових сенсів і навіть найменшої розради.

Оцінка ризику самогубства

Існують деякі фактори, які збільшують ризик суїцидальної поведінки. Нижче описані деякі з найважливіших. Вони допоможуть вчасно помітити та попередити суїцидальні тенденції.

1. Наявність активних суїцидальних думок та намірів

Якщо особа обговорює конкретні плани самогубства та має на цей рахунок чіткі ідеї, це є серйозним показником ризику.

Варто звернути особливу увагу, якщо людина прощається, роздає речі, просить пробачення за все, що вона зробила перед рідними та близькими.

Також важливо звернути увагу на такі моменти як:

  • вербальні погрози або згадки про самогубство,
  • пошук способів вчинити самогубство (наприклад, пошук інформації про засоби або методи),
  • різка зміна поведінки від депресії до спокійного стану (може бути ознакою рішення вчинити самогубство),
  • відмова від соціальних контактів і участі в життєдіяльності родини, громади, робочого колективу тощо.

Це є тривожні дзвіночки, навіть якщо ви не бачите інших, адже людина може ретельно приховувати свій стан та свої наміри, щоб їй не завадили їх реалізувати.

2. Частіша чи більш активна самоушкоджуюча поведінка

Збільшення інтенсивності чи частоти самоушкоджуючої поведінки може свідчити про наростання ризику суїциду.

Як я вже зазначала раніше, з мого практичного досвіду у роботі з клієнтами, такі ознаки не можна ігнорувати.

Адже часто самоушкоджуюча поведінка та суїцидальні тенденції дуже сильно пов’язані.

Існує кілька причин, чому частіша або більш інтенсивна самоушкоджуюча поведінка може бути ознакою ризику суїциду.

  • По-перше, це підвищення толерантності до болю

Люди, які часто займаються самоушкодженням, можуть стати менш чутливими до болю і страху перед фізичними ушкодженнями.

Це може знизити їхній бар’єр для здійснення суїцидальних дій.

  • По-друге, це посилення відчуття безнадії

Якщо самоушкодження не приносить полегшення або ситуація не покращується, людина може відчувати посилення безнадії і розчарування, що може призвести до суїцидальних думок.

  • По-третє, це супутні психічні розлади

Часто самоушкоджуюча поведінка супроводжується іншими психічними розладами, такими як депресія, тривожні розлади, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) або розлади харчової поведінки, що підвищує ризик суїциду.

  • По-четверте, це імпульсивність.

Люди, схильні до самоушкодження, часто мають підвищену імпульсивність, що також є фактором ризику для суїцидальних дій.

Вони можуть здійснити суїцидальний акт у момент сильного емоційного стресу або імпульсивного пориву.

3. Родинна історія

Родинна історія може мати вплив на психічне здоров’я людини і бути фактором ризику для розвитку суїцидальних думок і поведінки.

Родинні фактори включають генетичну схильність до психічних розладів, вплив середовища, а також стосунки і динаміку в родині.

Генетика відіграє важливу роль у визначенні схильності до психічних розладів, таких як депресія, біполярний розлад, шизофренія і тривожні розлади, які можуть підвищити ризик суїциду.

Дослідження показують, що наявність в родині людей із психічними розладами значно збільшує ймовірність їх виникнення у нащадків.

Якщо є історія суїцидальної поведінки у родині людини чи у її близьких, це також збільшує ризик суїциду.

Також травматичні події в дитинстві, насильство, зловживання алкоголем або наркотиками в родині, емоційне або фізичне насильство можуть створити довготривалий негативний вплив на психіку дитини.

З мого досвіду, такі люди часто почуваються самотніми, можуть стикатись з депресивними епізодами або тривожністю.

Недостатність емоційної підтримки, конфлікти в родині або відчуженість також можуть сприяти розвитку суїцидальних думок.

Втім, родинна історія все ж працює вкупі з іншими факторами, тому підозрювати людину у суїцидальних настоях лише через історію її родини немає сенсу.

4. Погіршення психічного стану людини

Погіршення психічного стану є однією з ключових ознак підвищеного ризику суїциду.

Загострення симптомів депресії чи інших психічних розладів може вказувати на зростання ризику суїциду.

Депресія є основним фактором ризику суїциду. Погіршення депресивних симптомів, таких як посилення почуття безнадійності, відсутність енергії, втрата інтересу до життя, можуть вказувати на підвищений ризик суїциду.

Людина може почуватися абсолютно безнадійно і вважати, що єдиним виходом є самогубство.

Тривожні розлади, такі як генералізований тривожний розлад, панічні атаки або посттравматичний стресовий розлад, також можуть значно впливати на психічне здоров’я.

Зловживання алкоголем або наркотиками часто супроводжує психічні розлади і може значно підвищити ризик суїциду. Інтоксикація може знижувати гальмівні механізми і збільшувати імпульсивність, що може призвести до суїцидальних дій.

Погіршення психічного стану людини може призвести до суїцидальних думок, оскільки людина відчуває надзвичайний стрес і не може знайти способи його подолати.

Ніколи не варто лишати такі речі без уваги.

Як тільки ви помічаєте зміни у стані чи поведінці близької людини, варто поговорити з нею та часто важливо запропонувати звернутись за професійною допомогою (лінія підтримки, психолог, психотерапевт чи психіатр).

Як можна і не можна допомагти при суїцидальних думках?

Як психотерапевтка, яка працює з людьми у суїцидонебезпечній кризі та має великий досвід роботи на гарячій лінії із попередження самогубств, я можу зазначити декілька важливих аспектів для психологічної допомоги людям із суїцидальними настроями.

Також є список дій, які не рекомендується робити. Нижче описані такі дії.

Що можна робити для допомоги при суїцидальних думках

  • Вислуховування та емоційна підтримка

Важливо вислуховувати людину, дозволяючи їй висловити свої почуття та думки.

Слухайте уважно, без переривань. Уникайте суджень і критики.

Прийміть почуття людини такими, якими вони є. Дайте зрозуміти, що ви поруч і готові допомогти.

Запевніть людину, що є виходи з ситуації, і що ви допоможете знайти необхідну підтримку. Це може бути важливим етапом допомоги.

  • Залучення фахівців

Звернення до психолога, психотерапевта, психіатра чи іншого фахівця з професійної психологічної допомоги – важливий крок у наданні психологічної підтримки.

Адже дуже часто людина з суїцидальними настроями вже не може стабілізуватись самостійно, навіть за допомогою рідних та близьких.

Допоможіть людині звернутися до психотерапевта, психолога або психіатра. Знайдіть і надайте контакти кризових ліній, де можна отримати негайну допомогу.

  • Тримання зв’язку

Зберігання зв’язку із суїцидально налаштованою особою може допомогти відчути, що вона не є самотньою. Також це може допомогти запобігти суїциду.

Підтримуйте постійний контакт із людиною. Це може бути через телефонні дзвінки, повідомлення або особисті зустрічі.

Спостерігайте за змінами в поведінці та настрої, щоб своєчасно реагувати.

  • Ставлення прямих запитань

Важливо не боятись ставити людині, у якої ви підозрюєте суїцидальні настрої, прямі питання.

Тобто, у даному випадку питання «Чи думаєш ти про самогубство?» або або «Чи є у тебе план, як це зробити?» будуть доречними.

З’ясуйте, наскільки серйозні наміри людини, щоб оцінити рівень ризику.

Що не рекомендується робити

  • Мінімізація або знецінення проблеми

Уникайте знецінення почуттів людини чи реальності суїцидальних намірів.

Не думайте, що суїцидальні думки – це просто спосіб привернути увагу. Це серйозна проблема, яка вимагає негайної уваги.

Уникайте фраз типу «Це все пройде» або «Ти занадто драматизуєш». Це може змусити людину відчувати себе ще більш ізольованою.

  • Засудження

Не засуджуйте та не висловлюйте негативне ставлення до людини через її почуття. Це лише підвищить рівень провини та безнадійності.

  • Залишення без нагляду

Не залишайте людину саму, особливо якщо є висока ймовірність суїцидального акту. Залишайтеся з нею або знайдіть когось, хто може бути поруч. Важливо забезпечити безпеку.

  • Пошук простих рішень

Уникайте простих рішень і порад типу «Просто спробуй бути щасливішим» або «Все буде добре». Це може здатися недбалістю і посилити відчуття безнадійності.

  • Обіцянка зберегти таємницю

Якщо людина просить не розповідати про її стан нікому, не обіцяйте цього. Безпека людини важливіша за конфіденційність. Залучайте професіоналів і найближче оточення.

Підсумки

Допомога людині з суїцидальними настроями вимагає обережності, уваги і знань.

Навіть якщо ви не фахівець з питань психічного здоров’я, ваша підтримка може бути критично важливою.

Залучення до професійної допомоги – найбільш важливий крок для забезпечення безпеки і поліпшення психічного здоров’я.

У кризових ситуаціях завжди слід звертатися за допомогою до медичних або кризових служб.

Суїцидальні настрої представляють серйозний виклик для особистого та громадського здоров’я.

Розуміння ознак та оцінка ризику самогубства важливі для забезпечення належної підтримки та безпеки. Завчасна реакція та виважений підхід можуть врятувати життя.

Сприяймо відкритому та підтримуючому середовищу, де говорити про свої почуття – нормально.

Суїцидальність – це проблема, що може бути вирішена, коли усі ми працюємо разом для створення багаторівневої системи підтримки.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Тілесно-орієнтована психотерапія

2 268

Як правило, психотерапія у її звичному розумінні спрямована на знайдення, підкреслення та розв’язання проблем клієнтів за допомогою словесного обговорення, тобто так званої терапевтичної бесіди.

Більшість традиційних підходів, у тому чи іншому сенсі, працюють саме таким чином. Це і психоаналітичний напрямок, і гуманістичні напрямки психотерапії, і когнітивно-поведінкові напрямки.

Проте, існує такий психотерапевтичний підхід (а, точніше, сукупність підходів та напрямків), який враховує не лише те, що людина каже, але і те, що транслює її тіло.

Тілесно-орієнтована психотерапія — це сукупність напрямків психотерапії, що визнає тісний зв’язок між тілесними проявами людини та її емоційним станом.

Він спрямований на вивчення психології тіла та зміну на краще. В цій статті я розглядаю сутність цього підходу, а також його потенційні переваги.

Що таке тілесно-орієнтована психотерапія?

Тілесно-орієнтована психотерапія базується на переконанні, що тіло, емоції  та розум тісно взаємодіють та впливають одне на одного.

Цей підхід акцентує увагу на тілесних враженнях, внутрішніх відчуттях, а також фізичних виявах емоцій.

Мета — розблокувати та вивести на світло тілесні спогади та напругу, які можуть бути пов’язані із психологічними проблемами.

З мого досвіду роботи з клієнтами, цей підхід найкраще працює з людьми, у яких наявні дуже ранні, так звані, довербальні травми.

Це травми, які з’явились у людини у ранньому дитинстві ще до моменту, як вона навчилась говорити та усвідомлювати свої емоції та почуття.

Проте тілесні відчуття вже були, адже вони з нами від народження (а деякі з’являються навіть до народження). Саме тому тут може бути дуже працюючим тілесно-орієнтований підхід або його елементи.

Загалом, коли я як психологиня працюю з клієнтами, то, зазвичай, є три входи до роботи з людиною. Це – когнітивний, емоційний та тілесний входи.

  • Перший – це думки, ідеї, судження, усвідомлення клієнта. Це вхід через розумову, когнітивну частину, і далі ми вже рухаємось до емоційної та тілесної частини.
  • Другий – це емоції, почуття, переживання людини, він задіює емоційну частину людини. Ми заходимо через цей вхід, і далі рухаємось до думок та тілесних відчуттів людини.
  • І, власне, третій вхід, тілесний, який і використовує тілесно-орієнтована терапія. Тут ми входимо зі сторони тілесних відчуттів та тілесного досвіду людини.

І вже далі рухаємось до емоційних станів та когнітивної частини клієнта.

Історія тілесно-орієнтованої психотерапії та підходи різних авторів

Одним із головних засновників тілесно-орієнтованої психотерапії вважається австрійський психоаналітик Вільгельм Райх (1897-1957).

До речі, цікавий факт – народився один із найвідоміших тілесно-орієнтованих терапевтів на Галичині, у Львівській області (на той момент – Австро-Угорська імперія, теперішня Україна).

Райх зробив значний внесок у психоаналіз, фізіологію та психологію, створивши власний метод терапії, який поєднує роботу з тілом і психікою.

Райх навчався у Віденському університеті, де вивчав медицину і психологію. Під час навчання він приєднався до Віденського психоаналітичного товариства, де співпрацював з Зигмундом Фройдом.

Після закінчення університету Райх почав працювати психоаналітиком і швидко здобув визнання за свої дослідження сексуальності та психопатології. Саме він розробив концепцію оргонної енергії, а також м’язового панциру, який блокує усвідомлення та переживання емоцій.

Однією з найбільш відомих і контроверсійних теорій Райха є концепція оргонної енергії. Він вважав, що оргон — це універсальна життєва енергія, яка пронизує все живе. За його теорією, блокування цієї енергії в організмі призводить до психічних і фізичних розладів.

Райх розробив різні методи для вивільнення оргонної енергії, зокрема оргонний акумулятор, який мав зберігати і концентрувати цю енергію.

Також Райх вважав, що робота з тілесними зажимами (він розділив їх на сегменти, відповідно до області тіла) допомагає вивільнити великий обсяг заблокованої життєвої енергії, що у подальшому допомагає людині почуватись більш живою та вільною.

Також із відомих теоретиків та практиків тілесно-орієнтованої терапії можна виділити:

  • Александра Лоуена з його біоенергетичним аналізом,
  • Моше Фелькенкрайза з усвідомленням через рух,
  • Пітера Левіна з підходом Somatic Experience (соматичний досвід),
  • Лізбет Марчер з бодинамічним підходом та багатьох інших.

Кожен зробив свій важливий вклад. Так, Лоуен за допомогою біоенергетичного аналізу вчив використовувати дихальні вправи, тілесні рухи і позиції для вивільнення заблокованої енергії та емоцій. Також він у роботі використовував психосоматичний підхід та вправи для тіла.

Моше Фелькенкрайз створив метод, що включає серію м’яких рухів і вправ, які допомагають людям розвивати усвідомлення свого тіла і покращувати рухливість.

Також він використовував функціональну інтеграцію, персоналізований підхід, де терапевт допомагає клієнту через дотики та рухи, щоб покращити його функціонування і самосвідомість.

Пітер Левін розробив метод Somatic Experience (метод соматичного досвіду) для роботи з травмами, зосереджуючи увагу на тілесних відчуттях і реакціях. Він вивчав, як травми зберігаються в тілі і як можна вивільнити ці травматичні енергії через тілесні процеси.

Левін підкреслював важливість навчання клієнтів саморегуляції і усвідомлення своїх тілесних відчуттів.

Данська психотерапевтка Лізбет Марчер розробила підхід, що включає роботу з тілесними моделями і структурами для розуміння психічного стану клієнта.

Марчер розробила систематичний підхід до аналізу тілесних типологій, що допомагає терапевтам краще розуміти клієнтів. Її метод підкреслює важливість роботи з тілом у контексті психотерапії для досягнення глибоких і стійких змін.

Принципи тілесно-орієнтованої психотерапії

  • Тілесна свідомість

Одним із основних принципів тілесно-орієнтованої психотерапії є розвиток тілесної свідомості.

Це означає привернення уваги до внутрішніх переживань та виявів тіла, таких як дихання, м’язове напруження, а також прояви, які можна помітити на поверхні шкіри.

Вона включає у себе усвідомлення відчуттів, просторову та емоційну усвідомленість, інтероцепцію.

Усвідомлення відчуттів – це здатність помічати і розуміти тілесні відчуття, такі як тепло, холод, біль, напруга або розслаблення.

Просторова усвідомленість – це розуміння положення свого тіла у просторі, що дозволяє нам координувати рухи і підтримувати баланс.

Емоційна усвідомленість – це здатність розпізнавати, які емоції ми відчуваємо, і як вони проявляються у нашому тілі (наприклад, напруга у м’язах при тривозі або тепло у грудях при радості).

Інтероцепція – це відчуття внутрішніх процесів, таких як серцебиття, дихання або відчуття голоду.

При роботі з клієнтами та підтримці розвитку їх тілесної свідомості я, як психотерапевтка, звертаю увагу на усі чотири компоненти.

Часто складнощі з одним або декількома складовими тілесної свідомості можуть вказувати на наявність травматичного досвіду.

Наприклад, при травмі насилля може бути порушена просторова чи емоційна усвідомленість, при розладах харчової поведінки часто є складнощі із відчуттям голоду тощо.

  • Відновлення тілесної гармонії

Тілесна гармонія – це стан, коли тіло і розум працюють узгоджено, забезпечуючи загальне почуття благополуччя і здоров’я.

Він включає у себе фізичний комфорт (відсутність болю та напруги в тілі), емоційну стабільність (здатність регулювати свої емоції і справлятися зі стресом та психічну гармонію (очуття внутрішнього спокою і рівноваги).

Терапевт допомагає клієнтові відновити гармонію та баланс у тілі, за допомогою розпізнавання та розслаблення тілесних блоків та зняття напруги. Це може включати роботу із диханням, рухами тіла, а також інші тілесні техніки.

Наприклад, це може бути заземлення, коли клієнту пропонується попрацювати зі своїм хребтом, відчути опору у тілі, а також землю під ногами своїми ступнями. Таким чином, людина може відчути опору, спокій та впевненість.

  • Вивільнення заблокованих емоцій.

Заблоковані емоції – це емоційні стани, які з різних причин не були повністю пережиті або виражені, і тому залишилися «записаними» у тілі.

Причинами заблокованих емоцій часто є травматичні події, хронічний стрес, а також соціальні норми. Ці емоції можуть проявлятися у вигляді фізичної напруги, болю, спазмів або інших тілесних симптомів.

Тілесно-орієнтована психотерапія як частина психології тіла сприяє вивільненню емоцій, які були колись заблоковані, через тіло та його прояви.

Психотерапевт може використовувати різні методи, наприклад різноманітні рухи, дихальні вправи, танець, голосове вираження, самомасаж або техніки релаксації для того, щоб сприяти розблокуванню емоцій.

Глибоке дихання сприяє насиченню тіла киснем і допомагає зняти м’язову напругу. Вправи для розслаблення м’язів, такі як тремтіння або розтягування, допомагають вивільнити емоції, «зафіксовані» в тілі.

Танці та інші форми фізичної активності можуть сприяти вільному вираженню емоцій через рух.

Використання голосу для вираження емоцій (наприклад, крик або спів) також може бути ефективним способом вивільнення емоційної напруги.

Масаж і робота з тілом допомагають розслабити м’язи і звільнити емоційні блоки, що знаходяться в них.

Як відбувається тілесно-орієнтована психотерапія?

  • По-перше, це дослідження тілесних вражень

Сесії тілесно-орієнтованої психотерапії можуть починатися з уваги до вражень та відчуттів, що виникають у тілі. У клієнта можна запитати про те, як він відчуває те чи інше відчуття у різних частинах тіла.

Залежно від відповідей, напрямок психотерапії може бути різний. Ми можемо рухатись у бік заблокованих емоцій та потреб, повернення тілесної чутливості або заспокоєння чи заземлення.

Зазвичай, у своїй роботі, я використовую усі ці вектори. Клієнтам я завжди пропоную звернути увагу на те, де знаходиться енергія, а де вона втрачається.

  • По-друге, це робота з диханням

Дихання грає ключову роль у тілесно-орієнтованій психотерапії. Ритмічне глибоке дихання подає мозку сигнал, що ми у безпеці, і заспокоює мигдалевидне тіло, частину мозку, що може провокувати підвищену тривожність під час тривалого стресу.

Під час психотерапії, я зазвичай навчаю клієнтів різним технікам дихання для зниження стресу та відновлення емоційного балансу.

Також ми з клієнтами досліджуємо як влаштоване їх дихання, як вони зазвичай дихають, і це допомагає знайти точку переривання контакту із собою та навколишнім світом.

  • По-третє, це тілесні вправи та різноманітні рухи

Терапевт може включати рухи та тілесні вправи, які спрямовані на зменшення напруги та стимулювання енергії.

У роботі з клієнтами, я помічаю, які рухи вони роблять часто чи навіть систематично та прошу їх звернути увагу та зробити цей рух повільно та усвідомлено.

Це може допомогти клієнту усвідомити свої емоції, потреби та повторювані патерни поведінки. Для початку ми нічого спеціально не змінюємо, лише усвідомлюємо. І це допомагає рухатись далі.

  • По-четверте, це виявлення тілесних блоків

Психотерапевт супроводжує клієнта у виявленні та розслабленні областей тіла, де може бути збережена емоційна напруга.

Іноді для цього потрібно усвідомлено розслабити напружене місце, а іноді – навпаки посилити напруження, довести його до критичної точки. Усе дуже індивідуально та залежить від людини.

Робота із тілесними блоками зазвичай досить тривала бо протягом життя ми набуваємо різноманітних зажимів, які по-різному фіксуються у нашому тілі.

Також важливо розуміти, що у тілесно-орієнтованому підході можна ефективно працювати як очно так і онлайн. Мої досвід та практика це довели.

І гарні результати мають як клієнти, що працюють зі мною у кабінеті, так і ті, з якими я зустрічаюсь через екран ноутбуку. Більшість технік тілесно-орієнтованої терапії можна адаптувати до роботи онлайн.

Переваги тілесно-орієнтованої психотерапії

Цілісний підхід

Тілесно-орієнтована психотерапія враховує взаємодію тіла і розуму, надаючи цілісний погляд на психологічне благополуччя.

Вона визнає, що тіло і розум взаємопов’язані, і робота з тілесними відчуттями та рухами може допомогти розв’язати психологічні проблеми.

Це забезпечує цілісне лікування, яке враховує всю людину, а не лише окремі її аспекти.

Ефективність у роботі з травмами

Цей підхід довів свою ефективність у вирішенні травм та постстресових реакцій за допомогою вплив на фізичні прояви стресу.

Методики, такі як соматичний досвід Пітера Левіна, дозволяють безпечно і поступово вивільняти травматичні спогади і відчуття, що допомагає клієнтам відновити психічну рівновагу і зменшити симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Зниження рівня стресу

Тілесно-орієнтовані методи, такі як дихальні вправи, розтягування та інші техніки релаксації, ефективно знижують рівень стресу.

Вони допомагають розслабити м’язи, покращити дихання і заспокоїти нервову систему, що сприяє загальному відчуттю спокою і гармонії. Багато таких технік можна використовувати самостійно.

Зменшення емоційного напруження

Багато психоемоційних проблем виникають через пригнічені або невирішені емоції, які зберігаються у тілі у вигляді напруги, болю або інших фізичних симптомів.

Тілесно-орієнтована психотерапія може допомогти знизити емоційну напругу та покращити самопочуття через тілесну свідомість.

Також завдяки роботі з тілесними відчуттями та емоціями, тілесно-орієнтована терапія допомагає підвищити емоційну стійкість.

Це дозволяє краще справлятися з життєвими труднощами, швидше відновлюватися після стресових ситуацій і зберігати рівновагу.

Покращення фізичного здоров’я

Робота з тілом може допомогти поліпшити фізичне здоров’я, зменшити симптоми різних захворювань та покращити загальну фізичну форму.

Наприклад, регулярні заняття тілесними практиками можуть зменшити хронічний біль, покращити гнучкість і координацію, а також підвищити рівень енергії.

Підсумки

Тілесно-орієнтована психотерапія відкриває нові можливості для розуміння і розв’язання психічних проблем.

Багато видатних психотерапевтів зробили унікальний внесок у розвиток тілесно-орієнтованої терапії, додавши до неї свої інноваційні методи і підходи.

Вільгельм Райх, Олександр Лоуен, Моше Фельденкрайз, Пітер Левін та Лізбет Марчер збагачують сучасну психотерапевтичну практику, надаючи їй багатовимірний підхід до роботи з тілом і психікою, що дозволяє досягати глибоких і стійких змін у психічному та фізичному здоров’ї клієнтів.

Робота з тілесними враженнями та емоційними проявами через рухи та дихання може допомогти клієнтам знаходити нові шляхи для поліпшення їхнього психічного здоров’я.

Однак, перед вибором будь-якої форми психотерапії, важливо звернутися до кваліфікованого фахівця та обговорити власні потреби та очікування.

Тілесно-орієнтована психотерапія може бути ефективним інструментом для тих, хто бажає збалансувати своє фізичне та емоційне благополуччя.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Неприйняття свого тіла

795

Неприйняття свого тіла — це проблема, яка зараз досить поширена в сучасному суспільстві, насиченому недосяжними стереотипами краси та ідеалами фізичного вигляду.

З точки зору психотерапії, це комплексна тема, що вимагає уваги та розуміння.

У цій публікації я розгляну, що це за проблема, звідки вона береться та як можна працювати над її вирішенням.

Що таке неприйняття свого тіла?

Неприйняття свого тіла — це стан, коли особа відчуває дискомфорт або невдоволення щодо своєї зовнішності, фізичної форми, розмірів тіла чи його вигляду.

Це може включати в себе постійне порівняння себе з недосяжними ідеалами краси, негативні переконання про своє тіло та навіть розвиток тілесних розладів, коли сприйняття людиною свого тіла протирічить реальності (дисморфофобія).

Також при неприйнятті свого тіла дуже часто розвиваються розлади харчової поведінки – анорексія, булімія та інші.

При роботі з клієнтами, я дуже часто помічаю цю кореляцію. Із останніх тенденцій також помічаю, що якщо раніше неприйняття свого тіла спостерігалось майже завжди лише у жінок, то зараз все частіше бачу випадки, коли ця проблема виникає і у чоловіків.

Найбільш вразливі також у цьому плані підлітки – у переважної  більшості моїх клієнтів-підлітків спостерігаю незадоволення своєю тілесністю у тій чи іншій формі.

Звідки береться неприйняття тіла?

  • По-перше, це культурний та соціальний тиск.

Сучасна культура просуває ідеали краси, які можуть бути недосяжними для більшості. Зображення у ЗМІ та соціальних мережах можуть створювати нереальні стандарти, що призводить до неприйняття власного тіла.

Також уся «індустрія краси», у переважній більшості своїх проявів, направлена на створення відчуття неповноцінності та заробляння на цьому грошей.

Здебільшого, від цього тиску та об’єктивації тіла страждають жінки, хоча зараз і у чоловіків можна зустріти цю проблему, як я зазначала раніше.

  • По-друге, на сприйняття свого тіла дуже впливає травматичний досвід людини.

Особистий досвід травм, насилля або зневажливого ставлення до людини у дитинстві чи дорослому віці може залишати сліди на сприйнятті власного тіла.

Втративши віру у безпеку чи красу власного тіла, люди можуть розвивати негативне ставлення до власної тілесності.

  • По-третє, значний вплив на стосунки з тілом можуть мати психічні розлади.

Тілесні дисморфічні розлади або інші психічні стани можуть сприяти неприйняттю свого тіла.

Людина бачить неіснуючі або перебільшені дефекти, які важко переживає. Наприклад, при дисморфофобії, людині може здаватись, що у неї непропорційно довгий ніс, хоча насправді це не відповідає дійсності.

Така людина може вдаватись до великої кількості пластичних операцій чи інших послуг «індустрії краси», і, що найстрашніше, їй ніколи не буде достатньо.

Також неприйняття власного тіла часто зустрічається при депресії.

У такому стані людині може здаватись, що вона стала потворною та що у її зовнішності відбулись незворотні зміни, хоча, насправді, зовсім нічого не змінилось.

  • По-четверте, на неприйняття свого тіла може впливати реальна фізична травматизація чи незворотна зміна тіла.

Окрім вікових змін чи змін внаслідок хвороби, через війну зараз ми можемо спостерігати таку проблему серед військових та цивільних, що постраждали внаслідок бойових дій.

Важливо розуміти, що перша реакція неприйняття незворотних змін у такому випадку – нормальна, і потрібна довга реабілітація.

Це питання, на жаль, ще потребує розробки та довгої роботи із суспільством.

У своїй психотерапевтичній практиці я бачу, що неприйняття власного тіла здебільшого має комплексну природу.

Тобто тут є рівний вплив соціального середовища, родини, травм та психічних розладів, що виникають як наслідок перших трьох факторів. Психотерапевтична робота з тілесними проблемами також має бути комплексною.

Як вирішити проблему неприйняття свого тіла?

Потрібно пам’ятати, що проблема неприйняття тілесності не є нерозв’язною, особливо, якщо працювати з нею з різних сторін.

Але важливо не ігнорувати це питання, бо воно буде з часом поглиблюватись та блокувати відчуття щастя та свободи. Існує декілька шляхів, що допоможуть впоратись із питанням неприйняття своєї тілесності.

1. Психотерапія

Процес психотерапії, зокрема тілесно-орієнтована психотерапія, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія тощо, може допомогти усвідомити та змінити негативні уявлення про своє тіло.

Ця робота може бути тривалою, але результат цього вартий.

З мого досвіду, найкраще працює мультимодальний підхід, з використанням технік із різних психотерапевтичних підходів, що підібрані під конкретну людину.

2. Самоприйняття та медитація

Розвиток навичок самоприйняття та впровадження практик медитації може сприяти свідомому, неперервному сприйняттю свого тіла та відчуттю гармонії.

Наприклад, авторка книги «Фальшиві тіла, справжні «я» («False bodies, true selves»), психотерапевтка Ніколь Шнаккенберг, описує власний досвід із відновлення зв’язку зі своїм тілом, порушеного анорексією, за допомогою практик йоги та медитації, що було дуже успішним.

3. Фізична активність

Фізичні вправи, які приносять задоволення, можуть поліпшити сприйняття власного тіла. Активність, що створює радість, може допомогти розслабити тіло та розкрити його потенціал.

Це може бути будь-яка фізична активність або спорт, які вам подобаються. Біг, прогулянки, йога, фітнес, танці, заняття у спортзалі, зарядка – усе, що допомагає вам та наповнює вас.

4. Групова підтримка

Приєднання до групи підтримки, де люди діляться своїм досвідом та допомагають одне одному у прийнятті тіла, може стати важливим ресурсом.

Також таким ресурсом може стати участь у тілесно-орієнтованій терапевтичній групі. В ідеалі, найкраще поєднувати групову терапію або групу підтримки з індивідуальною психотерапією.

5. Підтримка близьких людей

Не варто недооцінювати вплив оточення на зміну ставлення до себе та свого тіла. Тепле підтримуюче середовище може творити дива та допомагати людині почати краще ставитись до себе та свого тіла.

Саме тому дуже важливо створювати таке середовище навколо себе, наповнювати його відкритими та емпатійними людьми.

Підсумки

Неприйняття свого тіла — це складна проблема, яка має декілька джерел походження – вплив середовища, травми, психічні розлади, також тут можна окремо виділити незворотні зміни тіла, наприклад, втрата частини тіла.

Однак засоби її вирішення існують.

Психотерапевтичний підхід, поєднаний із самоспостереженням та підтримкою, може відкрити двері до покращення самоприйняття та відчуття перебування у гармонії із власним тілом.

Важливо бути турботливим до себе та ретельно підбирати своє середовище. Любов та турбота у різних проявах зцілюють травми тілесності.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Думки про самогубство

337

Усі ми час від часу думаємо про смерть. Ці думки є цілком нормальними, вони нагадують нам про кінцевість людського буття та про необхідність глобальних та локальних сенсів життя.

Однак є особливий тип думок про смерть, які можуть викликати занепокоєння як у самої людини, так і у її оточення (останнє – якщо  вона висловлює їх вголос).

Мова йде про думки про самогубство або, як їх ще називають, суїцидальні думки. Думки про самогубство є однією з найбільш складних тем, які можуть виникнути у розмові про психічне здоров’я.

Вони виникають з різних причин та можуть носити різні значення. Давайте крок за кроком розглянемо, як вони можуть з’являтися, чому, і найголовніше, як розпізнати, коли треба бити на сполох.

Виникнення та причини суїцидальних думок

Думки про самогубство можуть виникати з різних причин, як індивідуальних, так і соціокультурних.

Джерело виникнення може також зумовлювати спосіб роботи з людиною для зниження частоти суїцидальних думок, якщо вони починають виникати занадто часто та переходять у дії.

Нижче зазначені деякі аспекти, які впливають на їхнє виникнення, які я помічала у своїй роботі.

1. Психічні розлади

Депресія, тривожність та інші психічні розлади можуть призвести до виникнення думок про самогубство.

Вони створюють психологічний та емоційний дискомфорт, через які людині важко пройти.

З мого досвіду роботи, важливо зазначити, що при розвитку розладу, суїцидальні думки також мають тенденцію посилюватись.

2. Травми та втрати

Емоційні травми, втрата близьких чи негативні життєві зміни можуть стати каталізаторами думок про самогубство.

Індивід починає відчувати безвихідь та втрату сенсу життя. Є відчуття, що добре минуле безповоротно втрачено, а майбутнє туманне та незрозуміле.

3. Соціальний тиск

Тиск соціальних стандартів краси, успіху та соціальної прийнятості може породжувати відчуття невдачі.

Це стає величезним тягарем, який може викликати думки про самогубство. Соціальне оточення з токсичним спілкуванням також може впливати негативно.

4. Ізоляція

Відчуття власної ізоляції та відсутності підтримки може ставити ідею самогубства у центр внутрішнього світу людини.

Самотність відчувається як щось нестерпне, і людині все важче вирватись з цього кола та потрапити до інших людей. Суїцидальні думки стають усе частішими.

Коли потрібно звернути увагу на суїцидальні думки самій людині

Існує декілька моментів, коли потрібно звернути особливу увагу на суїцидальні думки.

Зазвичай у роботі з клієнтами ми помічаємо разом та пропрацьовуємо такі думки. Нижче описані найважливіші з них.

1. Думки стають рекурентними

Постійне з’явлення думок про самогубство, їх повторюваність та обсяг є ключовими сигналами про небезпеку для людини.

Якщо це відбувається щодня, декілька разів на день і більше двох тижнів, важливо не ігнорувати ці сигнали, а звернутись на лінію психологічної підтримки, до психотерапевта чи психіатра.

2. З’являється відчуття безвиході

Якщо особа починає відчувати, що життя не має сенсу та є примарним, це може бути тривожним сигналом.

Також це має бути певний процес, а не одноразова думка. Безсенсовність починає переслідувати людину в усіх аспектах її життя.

3. Втрачається інтерес до важливого

Різка втрата інтересу до раніше приємних або значущих речей також може свідчити про загострення проблеми.

Людині стає сумно, вона не отримує задоволення ні від чого. Паралельно з цим може бути присутня відсутність сил на будь-яку діяльність.

4. Людина стає відірваною від соціуму

Втрата інтересу до соціальних взаємодій та ізоляція можуть попереджати про проблеми. Якщо помічаєте за собою перманентну відірваність від людей і, водночас, психічний біль та дискомфорт від цього, зверніть на це увагу.

Коли бити на сполох оточенню людини?

Також існує декілька ситуацій, коли у людини може потроху втрачатись критичність до свого стану.

Тоді вже треба потурбуватись рідним та близьким особи.

  • Плани самогубства

Якщо людина висловлює конкретні плани чи інтенції самогубства, це вимагає термінової реакції.

Подзвоніть разом з людиною на гарячу лінію підтримки, дайте контакти психолога чи лікаря, слідкуйте, щоб людина у гострій фазі такого стану не лишалась сама.

  • Зміна поведінки

Різка зміна в поведінці, особливо якщо вона пов’язана із симптомами депресії чи ізоляцією, є дуже тривожним сигналом.

Людина може стати незвично мовчазною чи, навпаки, агресивною або награно веселою. Тут важливо зупинитись та поговорити із людиною, адже це може врятувати життя.

  • Відтерміновані загрози

Якщо особа говорить про конкретні чинники, які можуть призвести до самогубства, це серйозний момент. Важливо не ігнорувати його, а підтримати людину та пошукати разом із нею вихід.

Підсумки

Думки про самогубство – це важлива тема, яку важко висвітлити поверхнево.

Вони можуть виникати з різних причин, і розуміння їхнього виникнення та реагування на сигнали необхідне для надання підтримки людині.

Здоров’я психіки людини – це комплексний процес, і розмова про суїцидальні думки, якщо вони є, – лише один з етапів цього шляху.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Спалахи гніву

654

Більшість фахівців у сфері психічного здоров’я наголошує, що злитись – це нормально, більш того, важливо усвідомлювати свою злість, бо, зазвичай, за нею стоїть потреба у захисті кордонів чи бажанні змін.

Гнів, як більш сильний прояв злості, – це природна людська емоція, яка може бути як конструктивною, так і руйнівною.

У деяких випадках спалахи гніву можуть бути сигналом глибоких психологічних проблем, які потребують уваги та лікування.

Спалахи гніву можуть виникати раптово і бути дуже інтенсивними, часто будучи надмірною реакцією на ситуацію, яка їх викликала.

Така реакція може спричинити серйозні проблеми у взаємовідносинах, на роботі та в особистому житті.

Розуміння причин спалахів гніву та їх зв’язку з психологічними проблемами є важливим кроком до покращення емоційного здоров’я та загального благополуччя людини.

Ця стаття розглядає спалахи гніву як емоційний симптом, їхні причини, можливі наслідки та способи ефективного управління цією емоцією.

Що таке спалахи гніву?

Спалахи гніву – це раптові, інтенсивні вибухи емоційного роздратування або злості, які часто супроводжуються фізичними симптомами, такими як почервоніння або побіління шкіри, підвищене серцебиття, напружені м’язи, підвищений артеріальний тиск, а також сильне потовиділення.

Людина може кричати, вживати нецензурну лексику, кидатись предметами та вдаватись до фізичної агресії як по відношенню до інших, так і відносно себе.

З точки зору гештальт-терапії, спалахи гніву відносяться до так званої анігіляційної або руйнівної агресії.

На відміну від дентальної або конструктивної агресії, яка направлена на задоволення своєї потреби або пошук виходу з неприємної ситуації, анігіляційна агресія пов’язана зі скиданням накопиченого напруження та руйнівними наслідками.

Відповідно, спалахи гніву можуть бути спричинені різними тригерами, від дрібних незручностей до серйозних стресових ситуацій.

Причини спалахів гніву

Існує багато факторів, які можуть призвести до спалахів гніву. Важливо розуміти, що ці фактори можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Часто розуміння причини – вже перший крок до вирішення проблеми.

1. Психологічні причини

  • Посттравматичний Стресовий Розлад (ПТСР)

Люди, які пережили травматичні події, часто відчувають інтенсивні спалахи гніву як реакцію на тригери, які нагадують про травму.

Тригер – це будь-яке нагадування, що асоціюється з травмівною подією. Це може бути будь-яка картинка, будь-який запах, звук, рух тощо, які пов’язані із нагадуванням про травму.

ПТСР може спричинити неконтрольовані реакції на, здавалося б, звичайні події, викликаючи гнів як механізм захисту.

З мого професійного та особистого досвіду, у цих випадках дійсно може здаватись, що людина «вибухнула» на рівному місці, хоча, насправді, це не так, і причиною є травма, що триває у свідомості людини.

  • Депресія

Хоча депресія зазвичай асоціюється з почуттям смутку і безнадії, вона також може супроводжуватися дратівливістю і навіть спалахами гніву.

Людина, що перебуває в депресії, може втрачати терпіння та реагувати гнівом на незначні подразники, оскільки емоційні ресурси вже вичерпані.

Також при депресії часто трапляється, що спалахи гніву можуть бути направлені на себе.

  • Тривожні розлади

Тривога і гнів часто йдуть рука об руку. Коли людина постійно перебуває у стані підвищеної тривожності, вона може реагувати гнівом на ситуації, які здаються загрозливими.

Водночас, у реальному житті вони можуть такими не бути. Висока тривога збільшує вразливість до стресових факторів і може призвести до частих і неконтрольованих спалахів гніву.

  • Розлади особистості

Люди з розладами особистості, зокрема, з нарцисичним, емоційно нестійким чи межовим розладом особистості, можуть реагувати гнівом на будь-які ситуації, які сприймаються як критика, відмова або неприйняття.

Потреба у визнанні і схваленні (у випадку нарцисичного розладу особистості) або у безумовному прийнятті (у випадку емоційно нестійкого або межового розладу особистості) може робити таких людей дуже чутливими до будь-яких вказівок на недоліки.

Важливо розуміти, що розлади особистості не лікуються, водночас, усвідомлена робота з психологом може допомогти навчитися самоконтролю (у випадку межового чи емоційно нестійкого розладу особистості, люди з нарцисичним розладом особистості часто не бачать проблеми у своїй поведінці).

2. Біологічні причини

  • Гормональні зміни

Зміни на рівні гормонів, такі як ті, що відбуваються під час менструального циклу, вагітності або менопаузи, можуть спричинити зміни в настрої, включаючи спалахи гніву.

Наприклад, передменструальний синдром (ПМС) часто супроводжується дратівливістю і гнівом. Водночас, ця проблема на фоні гормональних змін може з’являтись не тільки у жінок.

Будь-який гормональний збій, незалежно від статі, може бути причиною коливань настрою і, відповідно, спалахів гніву.

  • Неврологічні розлади

Деякі неврологічні розлади, такі як епілепсія або пошкодження головного мозку, можуть призводити до неконтрольованих спалахів гніву.

Такі розлади можуть впливати на здатність мозку контролювати емоції, що призводить до частих і інтенсивних реакцій. Відповідно, людина може реагувати гнівом та неконтрольованою поведінкою.

  • Дисбаланс нейротрансмітерів

Нейротрансмітери, такі як серотонін і дофамін, грають важливу роль у регуляції настрою і емоцій. Дисбаланс цих хімічних речовин може спричиняти гнів і дратівливість.

Дана проблема часто корелює з наявністю депресивних або тривожних розладів.

3. Соціальні і ситуативні причини

  • Стрес

Хронічний стрес, пов’язаний з роботою, фінансовими проблемами, проблемами у стосунках, війною тощо може накопичуватися і призводити до спалахів гніву.

Коли людина постійно відчуває тиск, її здатність адекватно реагувати на подразники знижується.

Відповідно, при впливі хронічного стресу зменшується так зване «вікно толерантності» – стійкість до впливу стресогенних чинників.

  • Проблеми у стосунках

Постійні конфлікти з близькими людьми можуть спричиняти емоційне напруження і часті спалахи гніву.

Невирішені проблеми і відсутність здорового спілкування можуть створювати середовище, в якому гнів стає основним засобом вираження незадоволення.

Часті спалахи гніву у стосунках є, зазвичай, маркером проблем з кордонами, наприклад,  коли людина довго терпить те, що їй не подобається, стримує свою злість, а потім зривається.

  • Соціальне оточення

Вплив соціального оточення і культури також може відігравати роль у частоті і вираженості спалахів гніву.

Наприклад, в деяких культурах гнів може бути менш прийнятним для вираження, що призводить до його пригнічення і подальших спалахів. У нашій культурі також часто можна стикнутись із соціальним засудженням злості, що призводить до таких наслідків.

Наслідки неконтрольованих спалахів гніву

Спалахи гніву можуть мати серйозні наслідки для фізичного, емоційного та соціального благополуччя людини.

Саме тому важливо їх усвідомлювати для подальшої стратегії роботи з гнівом.

1. Фізичні наслідки спалахів гніву

  • Серцево-судинні проблеми

Часті спалахи гніву пов’язані з підвищеним ризиком розвитку серцевих захворювань, таких як артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба) та інфаркт.

Підвищений артеріальний тиск під час гнівних епізодів створює додаткове навантаження на серце і судини, що може призвести до серйозних ускладнень.

  • Проблеми з імунною системою

Хронічний стрес і неконтрольований гнів як його наслідок можуть ослабити імунну систему, роблячи людину більш вразливою до інфекцій та різних захворювань.

Тривале перебування в стані емоційного напруження може знижувати здатність організму боротися з хворобами.

Саме тому люди у хронічному стресі часто хворіють, можна спостерігати психосоматичні наслідки стресу.

  • Проблеми з травною системою

Спалахи гніву можуть негативно впливати на травну систему, спричиняючи проблеми, такі як виразки, гастрит і синдром подразненого кишечника.

Емоційний стрес може також впливати на процеси травлення, збільшуючи ризик розвитку цих захворювань.

Травна система однією з перших реагує на стрес, а тому людина може спостерігати ці наслідки майже одразу після спалахів гніву.

2. Емоційні наслідки спалахів гніву

  • Почуття провини і сорому

Після спалахів гніву люди часто відчувають почуття провини і сорому за свою поведінку, що може призвести до зниження самооцінки і депресивних станів.

Ці емоції можуть посилювати цикл гніву і самокритики. Людина ніби знаходиться у замкненому колі, з якого не може вийти.

  • Тривога і депресія

Часті спалахи гніву можуть спричиняти або посилювати тривожні та депресивні розлади.

Постійна боротьба з неконтрольованими емоціями може виснажувати психічні ресурси, призводячи до глибшого емоційного занепаду.

Без відповідного лікування та психотерапії людина ще глибше занурюватиметься у такі стани.

  • Втрата самоконтролю

Людина, яка часто відчуває спалахи гніву, може помічати, що вона втрачає контроль над своїм життям і емоціями.

Це почуття безпорадності може спричинити ще більший стрес і емоційні проблеми. Людина починає думати, що її життя їй не належить, і це тільки посилює вже наявний стрес.

3. Соціальні наслідки спалахів гніву

  • Проблеми у стосунках

Спалахи гніву можуть зруйнувати стосунки з родиною, друзями, колегами, іншими важливими людьми.

Люди можуть почати уникати того, хто часто вибухає гнівом, через страх нанесення шкоди або дискомфорт. Це може призвести до ізоляції і самотності такої людини.

  • Проблеми на роботі

Гнів може впливати на професійні відносини і продуктивність на роботі. Конфлікти з колегами або керівництвом, викликані спалахами гніву, можуть призвести до втрати роботи або зниження кар’єрних можливостей.

Таким чином, як і в стосунках, людина потрапляє в певну ізоляцію.

  • Юридичні проблеми

Неконтрольовані спалахи гніву можуть призвести до агресивної поведінки та нанесення реальної шкоди іншим людям.

Це може мати юридичні наслідки, включаючи арешти, судові справи або обмежувальні накази. Людина може мати довготривалі наслідки, які значно псують якість життя.

Як керувати спалахами гніву

Управління спалахами гніву вимагає систематичного підходу і включає кілька стратегій.

1. Розвиток самоусвідомлення

  • Ведення щоденника

Записування почуттів і ситуацій, які викликають гнів, може допомогти ідентифікувати тригери (тобто те, що їх провокує) і зрозуміти свої повторювані моделі поведінки.

Це дає можливість краще усвідомлювати моменти, коли гнів наближається, і вживати заходів для його контролю.

  • Рефлексія

Регулярні роздуми над своїми емоціями і поведінкою допомагають зрозуміти, що стоїть за гнівом.

Рефлексія сприяє глибшому розумінню своїх внутрішніх переживань і мотивів. Це можна робити як самостійно, так і в діалозі з кимось.

2. Використання технік релаксації

  • Дихальні вправи

Глибоке, повільне дихання може знизити рівень стресу і допомогти заспокоїтися в момент гніву.

Вправи на дихання, такі як метод «дихання животом», можуть бути ефективним способом зниження інтенсивності гніву.

Важливо дихати стільки, скільки треба, до повного заспокоєння.

  • Медитація

Медитація і техніки майндфулнес (усвідомленості) допомагають розвивати спокій і здатність зосереджуватися на теперішньому моменті, що зменшує схильність до спалахів неконтрольованого гніву.

Регулярна практика медитації може значно знизити рівень стресу і покращити емоційну стабільність. Відповідно, реакції людини також будуть змінюватись.

  • Фізичні вправи

Регулярна фізична активність допомагає знижувати рівень стресу і покращує настрій завдяки вивільненню ендорфінів.

Також фізична активність допомагає виводити надлишки адреналіну та кортизолу з крові.

Фізичні вправи, такі як йога, біг або навіть просто прогулянки на свіжому повітрі, можуть бути ефективним способом управління гнівом.

3. Розвиток навичок комунікації

  • Асертивна комунікація

Важливо навчитися виражати свої почуття і потреби відкрито і чесно, без деструктивної агресії.

Асертивна комунікація допомагає уникати непорозумінь і конфліктів, сприяючи здоровішим стосункам.

Вона побудована на вмінні донести свою точку зору, ставлячись, водночас, із повагою до прав інших людей.

  • Активне слухання

Уміння слухати інших з емпатією і увагою допомагає знижувати напругу у відносинах і сприяє кращому розумінню одне одного.

Активне слухання також допомагає уникати ситуацій, які можуть викликати гнів, адже тоді не буде невірної інтерпретації сказаного іншою людиною, що часто стає тригером у стосунках.

4. Пошук професійної допомоги

  • Психотерапія

Індивідуальна або групова психотерапія може допомогти зрозуміти причини гніву і розробити стратегії для управління ним.

Терапія допомагає глибше розуміти свої емоції і реагувати на них здоровим чином.

Психотерапія є ефективним способом лікування спалахів гніву, оскільки вона допомагає змінювати негативні моделі мислення і поведінкові реакції.

Таким чином можна виявити та скорегувати когнітивні викривлення, які можуть призводити до гнівних реакцій.

  • Медикаментозне лікування

У випадках, коли спалахи гніву пов’язані з психічними розладами, такими як депресивні або тривожні розлади, може бути доцільним призначення медикаментів.

Антидепресанти або протитривожні препарати можуть допомогти знизити рівень тривоги і стабілізувати настрій.

Медикаментозне лікування має відбуватись лише за призначенням лікаря.

Підсумки

Спалахи гніву – це серйозний емоційний симптом, який може свідчити про наявність глибоких психологічних проблем.

Важливо розуміти причини і тригери цих спалахів, а також наслідки для фізичного, емоційного і соціального благополуччя.

Управління гнівом вимагає самоусвідомлення, розвитку навичок комунікації, використання технік релаксації та, у деяких випадках, звернення за професійною допомогою.

Знаючи про це, можна зробити перші кроки до покращення свого емоційного стану і якості життя.

Вчасне втручання і робота над собою можуть значно зменшити частоту і інтенсивність спалахів гніву, сприяючи гармонії у взаємовідносинах та загальному благополуччю.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Розгубленість

822

Розгубленість – психічний стан, в якому зрозумілі та соціально відомі шляхи і певність зникають, залишаючи нас у лабіринті власних емоцій та думок.

У цій статті я розгляну, як виникає розгубленість, у яких ситуаціях ми можемо її відчути, та чому цей психічний стан є важливим елементом для нашого розвитку та самопізнання.

Причини і виникнення розгубленості

Розгубленість – це почуття, що виникає як результат втрати чіткості і визначеності в різних сферах життя.

У дітей розуміння та відчуття розгубленості формується приблизно у віці 3-7 років.

Розгубленість не належить до списку базових емоцій, а є набутим у процесі життя почуттям/станом. Це почуття складається з двох компонентів, емоційного та когнітивного.

У емоційному компоненті можна розрізнити зазвичай такі емоції як здивування та страх. Когнітивний компонент включає у себе відсутність розуміння та невизначеність.

Розгубленість – одне із найскладніших почуттів для проживання людиною з мого досвіду роботи психологом.

Зазвичай клієнти намагаються його проскочити та не стикатись з ним, адже найтяжче для людської психіки – відсутність визначеності та орієнтирів.

Розгубленість може виникати як наслідок певних причин. Нижче зазначені найбільш розповсюджені з них, які я зустрічала у своїй практиці.

1. Зміна життєвих обставин

Переїзд, розрив відносин, зміна кар’єри – будь-яка зміна може стати каталізатором розгубленості, оскільки вона вимагає адаптації та переоцінки.

Особливо важко, з мого досвіду роботи з клієнтами, коли ці зміни виникають раптово та неочікувано. Тоді розгубленість переживається особливо важко.

2. Втрата сенсів

Втрата чогось важливого для нас – будь то мета, відносини чи цінності – може залишити нас розгубленими. І тоді ми шукаємо новий орієнтир.

Але допоки відбувається його пошук, ми перебуваємо у розгубленості.

3. Невизначеність у сприйнятті себе

Неузгодженість між тим, хто ми є, і ким ми хочемо бути, може породжувати внутрішню розгубленість та відчуття невизначеності.

Стале відчуття розгубленості може вказувати на виникнення певної особистісної чи вікової кризи. Важливо розуміти, що це почуття у такі моменти є абсолютно нормальним.

Ситуації розгубленості

Існують також певні ситуації, коли ми стикаємось із почуттям розгубленості. Важливо розуміти, що протягом життя уникнути таких ситуацій не вдасться, вони будуть час від часу виникати.

Але ми можемо навчитись переживати їх та знаходити внутрішні та зовнішні опори.

  • Кризові моменти

Несподівані кризи можуть створювати відчуття хаосу та безладу, в результаті чого ми можемо втратити чіткість щодо свого місця в цьому світі. Тоді виникає розгубленість.

Важливо дати собі час та оточити себе підтримуючими людьми.

  • Етап пошуку себе у молодих людей

Молодь, яка шукає та обирає своє місце у світі, може відчувати розгубленість, не знаючи, які шляхи вибирати чи які цілі призначити собі у якості орієнтирів.

Молоді люди, з мого досвіду, часто почуваються розгубленими, адже, з однієї сторони, у них навколо багато можливостей, але і багато виборів, які не завжди легко зробити.

  • Трансформація особистості

Процеси росту та зміни, такі як серйозна особистісна трансформація, можуть викликати розгубленість, оскільки змінюється наше ставлення до світу.

Якісне особистісне зростання завжди відбувається через кризу, у якій неодмінно присутня розгубленість.

Важливо розуміти, що рано чи пізно такий етап у житті закінчується, і наступає ясність, яку ми бачимо вже з нового рівня розвитку.

Розгубленість як важливий аспект розвитку особистості

Часто розгубленість розглядається людьми як щось виключно негативне. Так, я  часто чую від клієнтів, що потрібно якнайшвидше визначитись та рухатись далі.

Однак, таке визначення неможливе без усвідомленого перебування у стані розгубленості.

Водночас, важливо пам’ятати, що розгубленість дає багато можливостей. Як кажуть гештальт-терапевти, важливо не пробігати повз цей стан, а побути в ньому.

Нижче зазначено декілька важливих для розвитку аспектів, в які може допомогти заглибитись саме розгубленість.

1.  Самопізнання

Розгубленість вимагає глибокого та якісного самопізнання. Стан розгубленості може бути періодом пізнання власних цінностей та бажань.

Також розгубленість допомагає усвідомити, що зараз подобається, потрібне та актуальне, а що вже віджило своє у вашому власному житті.

2. Унікальність вас як особистості

Цей стан може стати можливістю побачити свою унікальність та розкрити нові можливості. З розгубленості народжується нове якісне розуміння себе.

Також, як не парадоксально, з мого досвіду, клієнти, які вміють переживати розгубленість, з часом стають більш впевненими у собі.

3. Пошук нових цілей та сенсів

Розгубленість може бути важливим етапом у пошуку нових цілей та напрямків, що можуть привести до подальшого розвитку людини.

Не можна одразу перестрибнути від старих цілей та сенсів до нових.  А розгубленість слугує таким собі перехідним мостом між ними.

Підсумки

Розгубленість не є завершеною історією, а перехідним станом, який може призвести до нових можливостей та розвитку особистості.

Завдяки розгубленості ми можемо переосмислити себе, знайти нові цілі та докорінно змінити своє сприйняття світу.

Важливо пам’ятати, що це лише етап у нашому особистісному шляху, а не кінцева точка.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор

Психологія тіла

927

Усі люди на Землі народжуються, живуть та вмирають у своєму власному тілі. Саме тому, важливо усвідомлювати, наскільки пов’язані наш розум, емоції та тіло.

Психологія тіла – це захоплююча галузь психології, яка розглядає взаємодію та взаємозв’язок між нашим фізичним тілом і психічним станом.

Цей напрямок вивчає, як фізичні відчуття, жести, тілесна мова та навіть рухи можуть впливати на наш емоційний стан та наше мислення.

Мова тіла

Хоча мова слова або вербальна комунікація є основною формою комунікації, наше тіло є не менш ефективним “мовцем”.

Відчуття напруги у м’язах, поза, яку ми обираємо, та навіть швидкість нашого дихання – усе це розповідає свою історію.

Ці тілесні сигнали можуть бути навіть більш правдивими, ніж слова, оскільки тіло реагує на емоції автентично та миттєво.

Кажуть, що тіло не бреше, і це правда так. У роботі з клієнтами як психолог та психотерапевт я часто стикаюсь з тим, що людина говорить одне, а її тіло транслює зовсім інше.

Звернення уваги на це неспівпадіння часто допомагає конструктивним змінам у житті.

Фізіологія емоцій

Тіло – це своєрідне місце для зберігання наших емоцій. Багато сучасних досліджень вказують на тісний зв’язок між фізіологічним станом тіла та емоційною реакцією.

Стрес може впливати на наш серцевий ритм та інші процеси у тілі, а сильні емоції можуть викликати фізіологічні зміни, такі як підвищений тиск чи швидше дихання.

Через тіло ми можемо самі відзначати, як на нас впливає стрес, наприклад, помічати та регулювати м’язове напруження.

Тілесна мова та стосунки

Психологія тіла грає ключову роль у міжособистісних стосунках. Наша тілесна мова може виявити наше ставлення до інших, висловити наше враження від спілкування з людьми, а також висловити наше емоційне ставлення до певної події чи особи.

Звідси виникає важливість розуміння тілесних сигналів як частини сприйняття й аналізу взаємодій. У роботі, я часто стикаюсь з тим, що, наприклад, виникає бажання наблизитись одне до одного – тілесно, і навіть коли працюємо онлайн через екран.

Це може свідчити багато про що, з цим і працюємо на психотерапії.

Тіло як частина процесу регуляції емоцій

Важливим аспектом психології тіла є можливість використання тілесних практик для регуляції емоцій.

Різноманітні тілесні практики, такі як глибоке дихання, йога чи техніки релаксації, можуть допомагати знижувати стрес, підвищувати настрій і полегшувати складний емоційний стан.

Я сама часто використовую різноманітні тілесні техніки під час роботи та пропоную робити їх між сесіями як домашнє завдання. Також сама користуюсь багатьма техніками у повсякденному житті.

Наприклад, це техніка під назвою «дихання по квадрату» – на чотири рахунки робимо вдих, на чотири рахунки – затримку дихання, на чотири рахунки – видих та на чотири рахунки затримку дихання. І так три-чотири рази.

Тілесні процеси та психотерапія

Використання психології тіла у психотерапії – це підхід, який давно вже популярний на Заході та набуває популярності в Україні.

Психотерапевти вдаються до методів, які охоплюють фізичні відчуття та рухи для поліпшення психічного здоров’я.

Техніки, такі як сенсорна інтеграція, фокус на диханні, або тілесно-орієнтовані методи, можуть допомагати клієнтам розкривати та розуміти свої емоції, виявляти деструктивні патерни поведінки, змінювати своє життя на краще та, загалом, активувати дуже глибокі процеси, які дають змогу повернутись до себе справжніх та вільних.

Тіло та психологічні травми

Травматичні переживання можуть впливати на тіло, залишаючи свої сліди в різних фізичних реакціях.

Психотерапевти, які працюють з тілом, можуть допомагати клієнтам розблоковувати та розслабляти затримані емоції через роботу з тілесними спогадами та проявами.

Часто така робота допомагає пропрацювати травми швидше та більш глибоко.

Тіло як спосіб інтеграції частин себе

Одним із ключових аспектів використання психології тіла є створення цілісного відчуття себе як особистості.

Це включає в себе усвідомлення, прийняття та інтеграцію фізичних та емоційних аспектів себе, що може сприяти розвитку здоров’я і психічної стійкості.

Адже тіло – невід’ємна частина людини і, по суті, єдина, яка доступна для нашого максимального сприйняття у фізичному світі.

Підсумки

Психологія тіла – це захоплюючий шлях, що допомагає у розумінні та покращенні нашого емоційного благополуччя.

Сучасні підходи, що поєднують психологію тіла та психотерапію, відкривають нові горизонти у покращенні психологічного стану та розвитку людського потенціалу.

Розкривати та розуміти мову свого тіла – це шлях до глибокого самопізнання та гармонії.

Психологія тіла допомагає нам зрозуміти світ нашого внутрішнього “я”, розкриваючи та розшифровуючи значення наших фізичних відчуттів та вражень.

Вона нагадує нам, що тіло – це не лише оболонка для емоцій та розуму, а, навпаки, наша база у фізичному світі, яка допомагає нам відчувати себе спокійніше, безпечніше та більш цілісно.

Клік на картинці веде на мій профайл

Автор