“Провина від смерті страшніша” (Для чесних людей провина є найстрашнішою бідою)
(українська народна творчість)
Це українське прислів’я підкреслює важливість наполегливості та відповідальності в житті.“
Хочу почати з того, що здорове почуття провини – це сигнал до переосмислення своїх життєвих виборів. Вона є одним із соціальних регуляторів поведінки.
Наприклад, вона підтримує відповідальність. Проте, так, на жаль, не завжди.
Існують різні форми провини: невротична, екзистенціальна, провина за статевою ідентифікацією та інші. Кожна з них має свої особливості та впливає на особистість по-різному.
Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні
СОРОМ ТА ПРОВИНА
Є два людські почуття, які роблять із людини справжню людину. Це сором і провина. У своєму житті людина, можливо, найбільше страждає від почуття провини, навіть більше, ніж від сорому.
Ці два почуття є дуже важливими для особистісного розвитку.
Іноді, в процесі виховання може відбутися дуже сильна фрустрація, яка перешкоджає прийняттю цих почуттів. І людина все одно буде їх відчувати, бо вона ж людина! Проте, при цьому вона буде дуже від цього процесу страджати.
Ці почуття необхідні для вирішення важливих питань: “Як я можу жити?” та “Ким я хочу бути?”. Якщо людина незріла, то вона буде уникати цих почуттів. І це може призвести до їх трансформації та повернення у різних деструктивних формах.
ТИПИ ТА ФОРМИ ПРОВИНИ
- Здорове почуття провини – це повідомлення про неправильний вчинок та сигнал для перегляду життєвих виборів. Вона може стати підставою для дослідження в психотерапевтичній роботі з клієнтом, вказуючи, де клієнту потрібна підтримка.
- Нездорова провина може бути деструктивною, руйнуючи особистість, перешкоджаючи духовному та фізичному розвитку.
- Екзистенціальна (онтологічна) провина – це провина за нереалізований потенціал. Це відчуття виникає через відсутність реалізації власного потенціалу, екзистенційні психічні травми, невдачі на шляху самореалізації, або проживання “не свого” життя.
Екзистенційна провина, це вина за злочин проти самого себе, і вона не обмежується лише порушенням заборон і норм. За Р. Меєм, онтологічна провина може бути пов’язана з розділенням з природою та нездатністю точно розуміти світ інших людей.
Така провина є універсальною для всіх людей, оскільки ніхто не може повністю реалізувати свій потенціал, ми розділені з природою, а наші стосунки з іншими людьми спотворені нашим власним сприйняттям.
ПРИКЛАДИ З ПРАКТИКИ. ВІДЧУТТЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ПРОВИНИ
Приклад 1.
Одна моя 25 річна клієнтка, мала стабільну роботу в сфері продажу весільних суконь.
Проте завжди мріяла працювати із б’юті сферою, в якій в неї був, до речі, дуже потужний потенціал. Проте, її вибір більш “практичної” сфери продажів сформувався під тиском батьків.
З роками вона почала відчувати зростаюче розачарування та відсутність задоволення від своєї роботи. Вона стала робити все частіше помилки, та не хоче вставати зранку на роботу, в той час, що лягла вона дуже пізно.
Це почуття розчарування переросло в екзистенціальну провину – провину за нереалізацію свого потенціалу.
Вона зрозуміла, що живе “не своїм життям”, проживаючи дні, які не приносять їй справжнього задоволення або відчуття здійснення.
Приклад 2.
Друга моя 23 річна клієнтка витратила майже більше 3-х років, щоб зрозуміти, що її незадоволеність собою та нерозуміння, що взагалі вона хоче була сформована під впливом партнера.
Кожного разу, коли клієнтка начебто знаходила стежку до розуміння своїх істинних іі партнер перебивав це словами, що вона повинна займатися з ним криптопродажами, бо тільки це приносить “реальні” гроші в наш час.
ПРОВИНА ЯК ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ
Ці відчуття внутрішнього конфлікту та розачарування є прикладом того, як екзистенційна провина може впливати на життя людей.
Відомо, що почуття провини може негативно впливати на соціальну адаптацію та самопочуття людини.
Останні дві – форми деструктивної провини. Те що руйнує особистість людини, не дає можливості ставати більш цінним, сміливим, та пред’явленим.
Проте, вони різні, тому що ірраціональна, вона більш говорить нам про сукупності із сприйняттям людиною чутливих переживань. Но при цьому багато страху бути не прийнятним , відторженим. І тоді виникає ірраціональне любов.
А в другій людина вибудовує дуже раціонально свою мову. Вона може поястнити в чому не вина. А в чому винна інша людина, проте, подібно першій, вона теж буде деструктивною.
“Я-святі” виправдовувальні речі можуть сказати про нарцистичні аспекти людини, що не пов’язано з контактами та людьми. Те, що зовсім не пов’язано із почуття.
НЕВРОТИЧНА ТА СПРАВЖНЯ ПРОВИНА
Виділяють ще невротичну та справжню провину:
невротична провина виникає, коли людина думає про порушення суспільних заборон або реально їх порушує;
справжня провина з’являється, коли людина порушує власні норми та цінності. Шляхом позбавлення від неї є процес каяття та спокути.
ПРОВИНА ЯК ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ВЛАСНИМ БУТТЯМ
За М. Бубером, провина є наслідком «прийняття відповідальності перед власним ставленням до свого буття». Екзистенціальні психологи вважають, що провина частково замінює собою поняття відповідальності, де винуватий (= дорівнює) відповідальний.
Важливо розрізняти провину та відповідальність, яка означає визнання себе причиною чогось та, можливо, усунення негативних наслідків своїх дій. Відповідальність пов’язана з активністю, а провина – з відчуттям безсилля та відмовою від дій.
ПОГЛЯДИ НА ПРОВИНУ У ТЕОРІЇ ВІДЧУТТЯ
Деякі автори, аналізуючи провину з позицій теорії навчання, пов’язують її зі страхом покарання. Однак, інша частина авторів вважає, що для ефективного навчання провини краще підходять не методи фізичного покарання, а психологічні, орієнтовані на «любов».
Страх втратити любов батьків часто призводить до переживання провини. Люди, схильні до відчуття провини, часто виростають в оточенні, значною мірою орієнтованому на моральні норми.
СОЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕЖИВАННЯ ПРОВИНИ
Згідно з дослідженнями Е.В. Белінського, люди часто приховують своє переживання провини, вважаючи, що інші роблять те саме, що лише посилює відчуження від оточення.
Провина може призвести до відчуження, ізоляції, ворожого ставлення до інших, як способу маскування болісних переживань. Вона часто асоціюється з відчуттям неправоти та поганості, є конфліктом з совістю, реакцією на поведінку, яку людина вважає неправильною.
Цікавим є гендерне розподілення відношення до провини: жінки частіше відчувають провину щодо матері та дітей, а чоловіки – перед Богом та батьком.
В процесі дорослішання та виховання людини в сім’ї, формуються і моделі, що освоїла дитина, щоб вижити:
Відмова вибачити чи забути
Наказання за фантазії, які виходять за рамки дозволеного. А, насправді, такі фантазії – це у майбутньому просторове мислення у людини. І дуже важливо це не закривати, а навпаки бути поруч із дитиною і її фантазіях.
Звинувачення без пояснень
Коли у людини немає шансу зрозуміти навіть за що її звинувачують, просто іде суцільним фоном вина за будь-який проступок.
Очікування морального проступку
Коли звинувачують, попрікають. Відсутність надії що можуть бути зміни, що мені дозволять значимі люди стати другим, сильно впливає на опір.
Доросла людина не готова боротися за свої позиції. Вона, як слон буде вирощений на ланцюзі. І вже і тонку нитку буде сприймати, як обмеження.
Постійна загроза наказання
Вона може бути двох різновидів:
- Очікування морального проступку. Коли постійно попрікають, що дитина робить щось не те, то формуються патерни нерозуміння самою дитиною, що вона робить вірно, а що – ні;
- Праведний гнів, як відповідь на фрустрацію. А насправді до 6 років у дитини розвиваються лідерські якості.
ПОВЕДІНКА КЛІЄНТА, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО МОЖЛИВУ НАЯВНІСТЬ ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ
Почуття провини не завжди може бути осмисленим людиною, та наявність цього почуття можна припустити, аналізуючи поведінку та ситуації, які людина створює довкола себе. Уникнення переживання провини може мати різноманітні прояви.
Клієнти з хронічним переживанням вини, незалежно від того, осмислене воно чи ні, часто демонструють певні моделі поведінки:
Постійне виправдання себе або звинувачення Інших: часто вони виправдовують свої дії словами “я зробив це тому що…” або “я не можу так вчинити, тому що…”. Наприклад, вони можуть відкидати неправильність своїх дій, наполягаючи на їх правильності.
- Виправдання дій через обставини. Клієнти можуть виправдовувати свої дії через обставини або особливості іншої людини.
- Уникнення прояву невдоволення або обурення. Спроби не виявляти невдоволення та обурення діями інших людей.
- Допомога іншим зі шкодою для себе. Часто клієнти намагаються допомагати іншим, нехтуючи власними потребами.
- Пошук покарання, яке зменшує провину. Перебування в ситуаціях, які можуть спричинити травму або інші негативні наслідки. Людина, обтяжена провиною, часто стає пасивно реагуючою на своє оточення через страх покарання. Її моральна система більше зосереджена на страху покарання, аніж на власних позитивних цінностях.
- Самопокарання та потреба у відпущенні провини. Цікаво також вивчати поведінку та симптоми, які можна розглядати як самопокарання, або як потребу у відпущенні вини через самопокарання.
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОБОТИ З ПРОВИНОЮ
Перед початком терапевтичної роботи з провиною, звинувачений індивід повинен визнати, що завдав шкоди іншій людині, тобто визнати свою відповідальність за поведінку.
Однак, уникнення переживання провини – це складне завдання через різноманітність способів уникнення відшкодування: осмислення завданої шкоди, прийняття особистої відповідальності, зусилля з виправлення ситуації та прохання про прощення.
Якщо у людини виникає страждання як ірраціональна частина процесу, воно частково іскупає провину. Проте не всю провину можна іскупити.
Важливо визначити, наскільки людина важлива і потрібна, та чому вона потрібна, адже можна зробити лише те, до чого готовий. Якщо дії викликають дисонанс, це може бути через заміну істинних переживань і невдоволення чимось іншим, наприклад, страхом змін у житті.
Ми говоримо про серйозні речі, такі як залежність, страшна травма, але якщо на підсвідомому рівні у людини більше “плюшек”, ніж у ідеальному образі, то вона не буде прагнути до змін. Людині легше переживати провину перед роботою і сім’єю, ніж перед собою. Робота з ірраціональною частиною вини є суттю роботи з виною.
Р. Поттер-Эфрон (2002) описує ірраціональну провину як “липке” переживання, яке може повертатися. Нерозв’язана проблема вини часто є причиною дострокового завершення терапії. Терапевт, який працює з винуватим клієнтом, повинен вчитися терпінню та вірі у прогрес.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ У ТЕРАПЕВТИЧНІЙ РОБОТІ З ПРОВИНОЮ
При роботі з провиною потрібно дотримуватися наступних еапів роботи:
- Ідентифікація провини, як життєвої проблеми
- Розділення раціональної та ірраціональної провини
- Фокусування на раціональних компонентах вини
- Фокусування на ірраціональних компонентах провини
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТЕРАПІЇ ПРОВИНИ
Основними напрямкамит ерапії вини наступні пункти етапи:
- Допомога у розмежуванні раціональної та ірраціональної провини.
- Пошук послань, які формують ірраціональну провину у сім’ї.
- Пов’язування провини зі страхом покарання.
- Заохочення ініціативи та турботи про себе.
- Допомога у дослідженні та розвитку позитивної системи цінностей.
- Перевірка переживання провини, як сигналу для перевірки поточних життєвих виборів.
- Дослідження способів уникнення раціональної провини.
- Перетворення визнання провини в план дій.
ПРОВИНА В ТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДНОСИНАХ
Провина може бути характерною не тільки для клієнтів, а й для терапевтів. Розглянемо провину терапевта в контексті тріангуляції, описаної Карпманом у моделі “Тиран-Жертва-Рятівник”.
ТРИАНГУЛЯЦІЯ В СИТУАЦІЇ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ
Це може бути характерним, наприклад, для ситуації співзалежності, коли клієнт знаходиться в ролі “жертви“, а його партнер – “тиран“.
Терапевт, маючи схожі з клієнтом інтроекти, які блокують реалізацію агресії, може прийняти роль “рятівника“. В такому разі вина може мігрувати у терапевтичних відносинах між клієнтом та терапевтом.
ДИНАМІКА ПРОВИНИ У ТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДНОСИНАХ
Спочатку клієнт скаржиться та просить допомоги, але продовжуючи бездіяльність, може висловлювати невдоволення щодо ефективності терапії.
Терапевт може почувати себе винним за ненадання достатньої допомоги або навіть прийняти роль “тирана“, починаючи обвинувачувати клієнта за недостатні зусилля.
Клієнт може відчувати страх та замішання та відмовлятися від терапії, змушуючи терапевта відчувати вину.
ВИХОДИ З ТРИАНГУЛЯЦІЇ
Вихід з такої ситуації може бути у чесному визнанні терапевтом свого бессилия слідувати первинному запиту та прийнятті клієнтом відповідальності за спільний пошук інших форм співпраці з терапевтом.
Таким чином, почуття провини можна розглядати в різних контекстах, обираючи відповідну в кожному випадку терапевтичну стратегію.
Можливо, в кожній конкретній ситуації потенційно містяться всі аспекти цієї теми. Який з них стане фігурою терапевтичної сесії в той чи інший момент передбачити складно.
Це буде залежати від особливостей ситуації, клієнта і чутливості терапевта до цих аспектів.
Звертайтеся, будь ласка, до мене, чи до інших спеціалістів “Простору Психологів” і отримуйте професіональну підтримку на шляху до подолання цього почуття та покращання свого життя!
