Простір Психологів

Фізичний біль, як сигнал про пошкодження

Фізичний біль за своєю суттю – сигнал про те, що щось пошкоджено.
Класика: прищемили палець, вдарилися об кут, порізалися. Пошкодилися клітини – десь частково, а десь «розрушилися зовсім». І поруч є рецептори, які зчитують це як небезпеку/пошкодження. Сигнал іде вгору, у мозок – і людина раптом «виявляє»:
«Ой, Господи, мені тут болить».

На цьому часто зупиняються: мовляв, біль – просто повідомлення про травму.
Але є ще одна важлива функція, менш очевидна: біль повертає психіку до місця болю.

З фізичним болем простіше: відчули – повернули увагу туди, де болить – і зробили щось конкретне: забинтували, погладили, не чіпали, обмежили рух, «долікували».

Психічний біль, як повернення до ділянки психіки

А якщо це психічний біль, то повернення відбувається не до пальця чи коліна, а до певної області психіки, де є напруга, конфлікт, протиріччя.

І тут починається складний момент: це не завжди піддається «концептуальному аналізу». Бо якби біль працював лише як сигналізація, то було б так: помітив – де болить – і все, місія виконана, «вже не треба боліти».

Але біль часто продовжується, бо їй важливо утримати увагу на проблемній зоні, поки ситуація не вирішена. Фізично – щоб долікувати тканину. Психічно – щоб не втекти від того, що потребує внутрішньої роботи.

Тут часто підключаються тривога і страх: ми «нащупуємо», що там відчувається. Але є пастка: страх підсилює чутливість.
І тоді людина відчуває те саме, але в рази сильніше, і робить висновок: «стало гірше», «болить сильніше».
Хоча інколи змінилася не «травма», а сприйняття – через тривогу.

Не все – психосоматика: важливо розрізняти

Був період, коли існувала тенденція: що б не сталося – «це психосоматика». У моєму баченні – не так.

Якщо взяти, наприклад, вірус, застуду тощо – саме захворювання може бути не психосоматичним.
Але:

• людина може організувати себе так, що частіше потраплятиме у ситуації хвороби (виснаження, недосип, перенавантаження, ігнорування сигналів тіла);
• і людина по-різному обходиться із хворобою – а це вже психічний компонент: як вона лікується, як реагує, як тривожиться, як «танцює» навколо симптомів.
• Тому важливо розділяти:
  є хвороба (фізіологія, інфекція, отруєння),
  є психічні дії навколо неї (страх, контроль, драматизація, уникання, вторинна вигода, виснаження).
• є ще старіння. Організм зношується, сповільнюється, слабне. Це природно.

Тому «психосоматики старіння» як такої немає – але є те, як психіка переживає старіння.

• є спадковість. У когось якісь «механізми» запускаються, у когось – ні. І частина речей має сильний генетичний компонент. Тут теж важливо не впадати в крайнощі: не зводити все до психіки, але й не викреслювати психіку з картини.

Про «не психосоматику», яка виглядає як психосоматика

Людина може захоплюватися ремонтом/дизайном, перевантажуватися, виснажувати організм. Плюс – болі спини. Мало їсть і «не те» їсть. Живе ніби «на одній руці».
І це може бути не психосоматика, а зловживання власним здоров’ям.

Інше питання: чому людина так зловживає – це вже психічна тема.
Але важливо розрізняти, куди ми можемо «увійти» терапією, а куди – ні.

Стрес: фізіологічний, психічний і «вторинний»

Стрес буває різний:

• фізіологічний (опік на сонці, переїзд, нова ситуація, зміна ритму);
• психічний (переживання, конфлікти, страхи).

І стрес буває первинний, а буває вторинний:
я кудись «попав» – напружився – і потім напружився від того, що я напружився.
Так запускаються петлі тривоги, де важко зрозуміти: це первинна реакція чи вже «накручування».

Психосоматика як система зворотного зв’язку

Психосоматику зручно розглядати як систему зворотного зв’язку: я реагую на щось – і в мене «тут заболіла» діафрагма, жувальні м’язи, голова, шия тощо.

Людина йде до масажиста, і чує: «у тебе затискач», «тригерна точка», «там якась штука…».
І якщо дивитися психосоматично, то виходить: біль у тілі, а причина – психічне напруження: боюся, тривожуся, злюся, стримуюся, «ломаюся», терплю.

Тоді стає важливо не лише «розім’яти м’яз», а подивитися: який психічний конфлікт стоїть за цим напруженням, і чому я саме так утримую себе.

І тут ключова думка: здібність людини створювати собі різні болі з різних причин – вражає.

Приклад: симптом як спосіб регулювати стосунки з їжею

Іноді дитина отримує «швидке заспокоєння» через їжу.
А потім формується спосіб регуляції: через їжу «гаситься» напруга.

А далі може почати боліти шлунок – ліки не дуже допомагають – і тоді стає видно:
потрібно відновити емоції, щоб через емоції (огиду, ревнощі, злість, відразу, потребу) регулювати стосунки з предметом «їжа». Тобто: болить у тілі, а робота – в емоціях.

Психосоматика як єдність м’язових патернів, енергійності і ситуації

Мені подобається формула: психосоматика – це єдність:

• м’язових патернів;
• енергійності (збудження/знесилення);
• ситуації.

Є м’язова «готовність» і «гіперготовність»:

• неготовність: «нічого не вийде, все дарма, я здаюся одразу»;
  Тіло як тісто – мене спитали, а я завмер, не можу нічого сказати.
• гіперготовність: «мене ще не спитали, а я вже готовий».
  І тоді навіть слабкий імпульс я сприймаю як загрозу – і реагую жорстко, надмірно. Це гіперреакція.

Ці м’язові патерни в психіці існують як внутрішні переконання: «я не той, хто виграє», або «я б’юся до кінця», «я вже виграв пів години тому, але я все одно б’юся».

Далі людина або живе в хронічному слабкому напруженні («я слабак, не можу вирішити»), або в сильному гіпернапруженні («зараз продавлю»),
і в обох випадках можуть бути проблеми: або виснаження, або втрата чутливості, або конфлікти з людьми.

І важливо: енергійність завжди актуалізується в ситуації. М’язова активність залежить від того, в якій ситуації перебуває людина.

Психічний біль як сигнал про конфлікт у психіці

Психічний біль – теж сигналізація. Сигнал про неполадки: конфлікти, протиріччя, внутрішній розкол.

Наприклад, почуття провини:
воно одночасно активує мене щось виправити (компенсувати шкоду) і одночасно приторможує, щоб не продовжувати шкодити.
Тобто воно і «гальмує», і «рухає» – і саме так показує конфлікт.

Психіка багатошарова:

• емоційний пласт (часто це не «емоція», а тривога – я орієнтуюся, насторожуюся);
  смисли, ідеї, інсайти;
• цінності;
• прогноз майбутнього (карта «де я буду», «що буде далі»);
• пам’ять (вона підтягнеться автоматично);
• актуальний стан (бадьорість, втома, безсилля);
• ідентичність («хто я в цьому світі?»).

Між цими пластами виникає купа конфліктів. І тоді біль стає провідником до конфлікту – бо конфлікт часто не усвідомлюється. У цьому сенсі біль корисний: він фіксує те, що витіснене.

Чому психічний біль так легко «переїжджає» у тіло

Біль психічний легко асоціюється з тілесним, бо більшість психічних процесів активують м’язи.
Напруження повертає сигнал: «зі мною щось не так».

Навіть ревнощі: помітили – і тіло вже трохи затиснулося.
Якщо це робити хронічно – певні м’язи постійно у тонусі, формується стійкий патерн напруги, тригерні точки, і далі вже «болить як факт».

Корисно працювати з психічним болем так само, як з фізичним – але пам’ятати:
опис «через тіло» часто є аналогією, а не буквальним поясненням.

Неприємна ідея, але важлива: психічний біль створюється психікою

Є думка, яка багатьом не подобається: психічний біль – продукт психіки.
Він не «виникає сам по собі», він створюється внутрішньою роботою психіки – у зв’язку з переконаннями, смислами, очікуваннями.Тут доречно згадати ефекти типу ноцебо: як слова, інтонації й очікування впливають на переживання тіла. Тому, до речі, так важливо, як лікар говорить з пацієнтом.

Це не означає «я себе не люблю». Швидше: я так собою керую. Через мислення, через інтерпретації, через способи витримувати реальність.

Тотальність психічного болю і як з ним працювати

Психічний біль часто тотальний: «болить весь я». Тому одна з задач – локалізувати. І це парадоксально простий шлях: через тіло.
«Як це відгукується в тілі?» – і вже не «весь я», а конкретні відчуття, конкретна зона, конкретний вузол.

Далі – диференціювати: психічний біль важко назвати словами, там «масив» відчуттів. І ще: людина часто боїться дивитися в місце болю – здається, що стане гірше.
А ще є страждання: «мені боляче від того, що мені боляче». Це теж варто відділяти.

Окрема лінія – раціоналізація: психіка швидко вигадує пояснення, щоб відійти від переживання. Це захист, він важливий. Але якщо залишитися тільки в ньому – емоційної розрядки і глибшого розуміння не буде.

Про «швидке зняття болю» і те, що це не завжди рішення

Важливо розуміти: часто я прибираю біль, але не вирішую. Я переключаюся, уникаю, подавляю, жартую, лягаю, «залипаю» в серіал, курю, йду в транс.

У болі є енергія. І є гормони, які виробляються у відповідь на біль – і фізичний, і психічний: ендорфіни, енкефаліни. Вони знеболюють – і інколи навіть «чіпляють» центр задоволення.
Тоді людина може робити щось не для того, щоб було боляче, а щоб потім стало добре (оце «ах, як добре, коли відпустило»).

Є також підміна болю: болить тут – я зроблю боляче там, де я контролюю, щоб не відчувати некероване тут.
І повторюваний біль тренує нейромережі болю: чутливість зростає, сигнал відчувається сильніше, навіть якщо ситуація та сама.

Психосоматичний біль як суміш фізичного і психічного

Психосоматичний біль можна розглядати як суміш фізичного і психічного болю у невідомих пропорціях і з не завжди очевидною метою.
Таке «мистецтво людини з собою».

Наприклад: людина хоче відштовхнути, сказати «ні». Але це блокується страхом втрати стосунків:
«одне маленьке «ні» – і все зруйнується».

Далі цей страх може опиратися на ранні переживання: госпіталізації, розлуки, «передачі» бабусі, дитсадок – той дитячий досвід, де розрив контакту переживався як катастрофа.
І тоді «ні» стає ніби неможливим.

Заблокований імпульс живе в м’язах: передній зубчастий, трицепс, передпліччя, діафрагма, велика грудна…
М’язи одночасно готуються діяти і зупиняються. Де виникне перегруз – не завжди зрозуміло. Так формується хроніка напруги і тригерні точки.

Психосоматика як «контейнер»

Є ще одна важлива рамка: психосоматика часто працює як контейнер. Симптом починає давати біль, бо людина втомилася терпіти.
Говорячи психологічно: контейнер емоційних «заливів» переповнився. «Вже по горлечко. Далі не можу. Не хочу».

Три шари психосоматики

Коли ми бачимо спазмовані м’язи, тригерні точки, хронічний біль – дуже легко звести все до простого рецепту: масаж, йога, дихання. І це справді може дати полегшення.

Але якщо дивитися психоаналітично (і чесно), то часто ці спазмовані м’язи «живуть» не лише в тканині. Вони стоять на трьох шарах, які взаємно підсилюють одне одного:

1. Внутрішня заборона / блок (те, що я не дозволяю собі робити або відчувати).
2. Подавленість (те, що я не прожив – і тому «тримаю»).
3. Неправильна енергійність (енергія не там і не про те: або надлишок напруги, або її хронічний дефіцит, але обидва варіанти не відповідають реальній ситуації).

І плюс до цього додається четвертий фактор, дуже тілесний: фізична біль з тригерних точок, які утворилися через хронічне напруження м’яза.

Тобто: навіть якщо «причина» психічна – симптом уже може бути тілесно відчутним і цілком «реальним» на рівні м’язів, фасцій, нервової системи.

Емоційні причини

У багатьох таких станах ми знайдемо емоційні причини – але не завжди це «я нічого не відчуваю». Часто навпаки: десь емоцій занадто багато, а десь – занадто мало.

Тобто одна частина психіки ніби перегріта (перенапружена, переповнена), а інша – вимкнена, відрізана, «не розвивається».
І людина погано описує реальність не тому, що «дурна» – а тому що її внутрішня система регуляції збилась.

Стосунки: добрі… але токсичні

Далі зазвичай виходимо на тему стосунків. І тут важливо: вони можуть бути добрими по формі, але токсичними по суті.

Там з’являються теми:

• приниження,
• роздратування,
• покинутість,
• сором,
  дефіцит уваги,
• дефіцит «тепла»,
• нестача емоційної присутності.

І тоді тіло починає «нести» те, що людина не витримує як психічну правду.

Раціональний шар: «патологічні рішення»

Це не «погані рішення». Це рішення, які колись допомогли в певній ситуації, але потім:

• поширилися на більше життя,
• стали звичкою,
• і тепер уже більше заважають, ніж допомагають.

Колись це було «рятівне»: вижити, адаптуватися, не зламатися.

А зараз – це вже «не агитує», тобто не працює як підтримка, а працює як тиск.

Досвід + помилкові висновки

У терапії ми часто працюємо з «досвідом». Досвід сам по собі – нейтральний.
Але «виносить» не досвід, а висновки, які людина з нього зробила.

І дуже часто ці висновки стають сценаріями: людина ніби пише ними своє життя заново і заново.

Придання сенсу тому, чого немає

Раціональний шар ще й про інше: ми любимо пояснювати, «додавати значення», «шукати причину».
Багато в чому це знижує тривогу: якщо я знаю, що зі мною – я ніби контролюю.

Але є нюанс: інколи ми надаємо сенс там, де зараз важливіше не сенс, а контакт із почуттям.

І тут легко впасти в спрощення: «приємно – неприємно».
Проста схема, яка нібито все пояснює. Але живу психіку вона біднить.

Культурний шар

Дуже важливо: людина – істота культурна. У нас є набір культурних думок, які ми навіть не помічаємо як «чужі».

Наприклад:

• як «має» виглядати стосунок старшого і молодшого,
• як «треба» поводитися,
  як «не можна» злитися, відмовляти, вимагати,
• як «соромище» бути слабким.

І поки людина в ролі «молодшого» – вона може ставитися до себе через знецінення, через самозниження, навіть не помічаючи цього.

Психосоматика як контейнер болю

Психосоматика часто працює як контейнер: симптом починає давати біль, бо людина втомилася терпіти.

Психологічною мовою: контейнер емоційних «заливів» переповнився. Уже по самі вінця.
Далі – не можу.
Не хочу.
Не витримую.

І тоді тіло робить те, що може: зупиняє, фіксує, повертає увагу, вмикає «аларм». Бо психіка або не чує себе, або забороняє собі чути.

Тут ключове – не романтизувати симптом і не знецінювати його.

• Не все є психосоматикою (є віруси, отруєння, старіння, генетика).
  Але там, де симптом стає мовою психіки, важливо не лише «зняти спазм», а й зрозуміти: що саме я так тримаю в тілі і для чого психіці потрібен цей біль.

Бо інколи ми дуже добре вміємо прибирати біль, але не вирішувати те, що він показує.

Як працювати з психосоматичним болем у терапії

У роботі з психосоматикою є одна спокуса – або все пояснити психікою, або, навпаки, піти тільки в тіло. Обидва варіанти зручні. І обидва – неповні.

Психоаналітична робота починається з іншого місця: не «чому це зі мною?», а «що саме зараз відбувається – і як я це переживаю?»

Локалізація: з «усе болить» до «болить тут»

Психічний біль часто переживається як тотальний: «мені погано всьому», «я весь у цьому», «це про все моє життя».

Перший терапевтичний крок – звузити поле. Не знецінюючи, не заперечуючи, а локалізуючи.

Найпростіший і водночас дуже точний шлях – через тіло: «Як це зараз відгукується в тілі?». Не «що це означає», не «звідки це», а де саме і як саме.

Коли біль отримує форму, місце, відчуття – він перестає бути «всім мною». Людина знову стає більшою за свій симптом.

Диференціація: від «каші» до назв

Психічний біль погано диференційований. Там часто все разом: тривога, злість, сором, вина, безсилля, страх, образа. Завдання – розрізняти, а не «виліковувати».
Бо те, що назване, уже перестає тиснути так безформно.

І тут важливо:
це не завжди «емоції» в чистому вигляді.
Часто це тривога, як орієнтація, настороженість, сканування реальності.
Не «я злюся», а «я напружений і не знаю, куди себе подіти».

Вийти з болю і побачити того, хто його переживає

Є момент, який зазвичай лякає клієнтів (і не тільки клієнтів):  ідея, що я не лише відчуваю біль, а й певною мірою його створюю.

Це не про звинувачення.  І не про «ти сам винен». Це про повернення суб’єктності: якщо я щось створюю – я можу з цим щось робити.

Коли людина починає бачити себе не тільки як того, кому боляче, а як того, хто це переживає, утримує, підтримує або підсилює, вона перестає бути «жертвою симптому».

Відділення болю від страждання

Це дуже тонкий, але принциповий момент. Біль – це сигнал.
Страждання – це надбудова: «мені боляче, і від цього ще гірше, і я не витримую, що мені боляче».

Страждання часто стає самопідтримувальним процесом. Іноді навіть – єдиним способом відчувати себе живим. У терапії важливо обережно розділяти ці два рівні. Не забирати біль «насильно», але й не залишати людину в замкненому колі страждання.

Раціоналізація: захист, який треба поважати

Коли боляче – психіка починає пояснювати. Чому болить, звідки, що робити, хто винен.

Раціоналізація – не ворог. Вона рятує від перевантаження.

Але якщо в ній застрягти – емоційної роботи не відбудеться.

Тому завдання терапії – не «прибрати думки», а повернути баланс між мисленням і переживанням.

Швидке знеболення, як вирішення

Ми дуже добре вміємо знімати біль:

• уникати,
• перемикатися,
• жартувати,
• тікати в серіали,
• працювати до виснаження,
• рятувати інших,
• ставати «героєм».

У болі багато енергії. І гормональна система справді може давати відчуття полегшення, навіть задоволення після піку. Але якщо знеболення не супроводжується усвідомленням, симптом просто змінює форму.

Підміна болю і «керований біль»

Окрема тема – підміна болю. Коли є некерований психічний біль, людина може створювати керований – фізичний або емоційний – щоб відчувати контроль. Так формуються повторювані патерни болю, і з часом нейромережі болю стають чутливішими.

Це не «погіршення людини». Це адаптація нервової системи, яку можна зрозуміти – і з якою можна працювати.

Психосоматичний симптом як компроміс

Психосоматичний симптом – це часто компроміс:

• між бажанням і забороною;
• між імпульсом і страхом;
• між потребою і загрозою втрати стосунків;

Наприклад, «ні», яке не можна сказати словами, стає напруженням у діафрагмі або болем у грудях.

І тоді робота – не «прибрати симптом», а повернути людині доступ до забороненого імпульсу у безпечний спосіб.

М’язи як місце заблокованої дії

Заблокований імпульс не зникає. Він іде в м’язи.

М’язи одночасно:

• готуються до дії,
• і зупиняють її.

Так виникає хронічне перенапруження. І тоді масаж, йога, дихання – це добре.
Але без психічної роботи блок повертається.

Коли ви втомилися терпіти і вам здається, що це саме ви вплинули на розвинення. Коли ваш контейнер емоцій переповнений. Коли «далі – ніяк», будь ласка, звертайтеся до наших фахівців, які постараюься з вами віднайти той самий шлях, щоб вам допомогти не терпіти.