Вікторія Бардаченко

Смуток або сум (рос.анахр., — “грусть, тоска”) у психології — це емоційний стан, який супроводжується відчуттями глибокої туги, жалю та втрати й може виникати в різних життєвих ситуаціях: розлучення, смерть близької людини, несприятлива подія, травма або кар’єрна невдача.

Вивчення смутку є важливим з точки зору психології та психотерапії, оскільки цей емоційний стан може впливати на наше фізичне та психічне здоров’я.

Досвідчені практикуючі фахівці у “Просторі Психологів” знають, що багато людей, які переживають смуток, врешті-решт стикаються зі стресом, тривогою, депресією та іншими психічними розладами.

Мета цієї статті — допомогти вам зрозуміти, що таке смуток, які його причини, симптоми та етапи, та як його можна подолати опираючись на власну багаторічну практику роботи з цією темою.

Далі будуть розглянуті різні аспекти смутку, як-от:

• психологічні підходи до роботи зі смутком,
• вплив смутку на здоров’я,
• соціальні наслідки смутку,
• різноманітні методи лікування та підтримки.

В цілому, стаття пропонує енциклопедичний огляд теми смутку в контексті психології та психотерапії: що означає термін, які ситуації можуть викликати цей стан, які можуть бути наслідки та які є шляхи його подолання.

ПРИЧИНИ СМУТКУ

Як свідчить моя багаторічна практика, смуток може викликатись різними причинами фізіологічного та психологічного характеру, найпоширенішими серед яких є:

Фізіологічні причини

• смуток може бути викликаний фізіологічними проблемами, такими як хвороби, травми або смерть близької людини.
• скажімо, втрата коханої людини, серйозна хвороба або діагноз можуть викликати глибокий смуток та жаль.

Психологічні причини

• смуток може бути пов’язаний зі стресом, тривожністю, депресією або іншими психологічними проблемами.
• до прикладу, невдачі в особистому або професійному житті, конфлікти з близькими, негативні події в житті, такі як розлучення або переїзд, також можуть викликати смуток.

Ситуативні причини

• смуток може бути викликаний різними ситуаціями, які можуть бути як позитивними, так і негативними.
• наприклад, переходити до нового місця проживання або нової роботи, народження дитини або виходу на пенсію.

Управлінські причини

• смуток у теорії рішень стверджує, що цей стан може виникати тоді, коли людина не може розв’язати проблему або ухвалити важливе рішення.
• наприклад, коли людина стикається зі складним вибором або коли немає чіткої дороги до досягнення поставленої мети.

Теорія неприйняття смутку

• стверджує, що деякі люди можуть уникати переживання смутку через страх перед емоційним болем та неприємними почуттями.
• це може призвести до того, що людина уникає будь-яких емоційних проявів та втрачає здатність до емоційної реакції на події, що можуть викликати смуток.

Неодноразово підтверджено практикою, що смуток може бути викликаний неоднозначними ситуаціями, коли людина не може однозначно визначити причину своїх емоцій.

Наприклад, після втрати роботи людина може переживати смуток через втрату стабільності та відчуття безпеки, але також може відчувати розчарування через нереалізований потенціал та можливості.

Загалом, смуток — складний емоційний стан, який може бути викликаний різними факторами, від фізіологічних та психологічних до ситуативних, які можуть викликати емоції.

Однак, розуміння причин смутку та виявлення його симптомів може суттєво допомогти у подоланні цього стану та поліпшенні психологічного добробуту.

СИМПТОМИ ТА ПРОЯВИ СМУТКУ

Смуток може мати дуже різноманітні фізичні та емоційні симптоми, які, природно, можуть суттєво відрізнятися у залежності від причини виникнення цього стану. А на практиці, найпоширенішими симптомами та/або проявами смутку є:

Фізичні симптоми смутку можуть включати:

• Частіше: недоїдання, втрату апетиту, безсоння, втому та недостатню енергію.
• Інколи: головний біль, біль в грудях, м’язову напругу та біль у животі.

Емоційні симптоми:

• Часто: туга, журба, самотність та розчарування.
• Інколи: почуття гніву, роздратування, образи та надмірну чутливість.

Розлади настрою:

• депресія,
• тривожність,
• почуття відчуження.

Розлади особистості:

• зниження самооцінки,
• відчуття невдачі,
• втрата інтересу до звичних занять,
• відчуття безнадії,
• надмірна чутливість до критики.

Констатуючи у себе чи своїх близьких наявність бодай одного чи одразу кількох таких симптомів — важливо звертатися по професійну допомогу до психолога, адже зволікання може завдати чималого дискомфорту як тій людині, яка перебуває в цьому стані, так і її оточенню.

СМУТОК У РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУПАХ

Природно, що смуток є емоційним станом, який може впливати на будь-яку людину, незалежно від віку, водночас, як свідчить досвід багаторічної практики, реакція на смуток може бути різною в залежності від вікової групи, до якої належить людина.

Основними особливостями смутку у різних вікових групах, на мій погляд, є такі:

Смуток у дітей:

• діти можуть переживати смуток з різних причин, як-от розлучення з батьками, втрата домашніх улюбленців або розлучення з друзями;
• незначний життєвий досвід у дитячому віці визначає, що “маленькі дорослі” можуть просто не розуміти, що відбувається, і не знати, як ефективно висловити свої емоції;
• дуже важливо допомагати дітям зрозуміти свої почуття та шукати способи, як змінити ситуацію на краще.

Смуток у підлітків:

• підлітки можуть переживати смуток з більш складних причин, таких як цькування, відхід від дому, розрив відносин з друзями або втрата коханої людини;
• юнаки та юнки можуть ставати агресивними, байдужими або відчувати безнадію;
• у процесі допомоги підліткам важливо зрозуміти їхні почуття та навчити їх знаходити позитивні способи висловлювати їх.

Смуток у дорослих:

• дорослі можуть переживати смуток з різних причин, таких як втрата роботи, розлучення з партнером або смерть близької людини;
• саме дорослим притаманно гостріше відчувати вину, зневагу до себе або відчуття самотності;
• формування розуміння природності реакції у формі смутку на важкі події в житті;
• готовності надати собі більше часу для проходження через цей емоційний стан;
• умінні шукати і знаходити необхідну допомогу та підтримку від родини та друзів.

Соціальні наслідки смутку — це, передовсім, зниження продуктивності на роботі, відчуття відчуження від соціального оточення та відчуття відсторонення від сім’ї та друзів.

Загалом, у кожній віковій групі смуток може мати свої особливості та вимагати індивідуального підходу, а для успішного подолання смутку важливо:

• звертати увагу на свої почуття та ділитися ними з оточуючими,
• шукати допомогу професіоналів, які допоможуть зрозуміти ситуацію та знайти оптимальні шляхи подолання цього стану.

ПСИХОЛОГІЯ ПОДОЛАННЯ СМУТКУ

Для подолання смутку важливо не тільки розуміти причину його виникнення, а й правильно використовувати способи виходу із цього емоційного стану.

Практика доводить, що одним з найважливіших аспектів в подоланні смутку є мотивація, адже саме вона є фактором, який стимулює нас до дій.

Відтак, щоби успішно та безболісно подолати смуток — передовсім необхідно мати/знайти/набути мотивацію та зосередитися на позитивних аспектах життя.

Звісно, що стрес може бути фактором, який погіршує смуток, адже під час стресових ситуацій смуток може цілком поглинути людину, а це, у свою чергу, може призвести до відчуття безнадії та відчуженості.

Тому важливо зосереджуватися на стресозахисних механізмах, таких як медитація та йога, позаяк вони можуть допомогти знизити рівень стресу.

Терапія смутку та психотерапія — це сучасні дієві методи, що можуть допомогти в подоланні деструктивного стану шляхом індивідуального застосування різних психологічних підходів (когнітивно-поведінкова, терапія розгорнутої свідомості та/чи терапія прийняття і зобов’язаності тощо) і які зазвичай надають усі необхідні відомості для розробки та впровадження поетапної корекції.

Підтримка під час смутку — також важливий аспект програми подолання його негативних наслідків, адже люди, які переживають смуток, можуть відчувати відчуження та відсторонення від оточуючих.

Тому часто дуже важливо надавати їм підтримку та просто вислуховувати їхні почуття.

Але як свідчить практика, насправді допомогти подолати смуток можуть лише професійні психологи та психотерапевти підібрати яких можна на спеціальній сторінці у “Просторі Психологів” чи деінде.

Індивідуальний підхід до кожної людини та врахування особливостей ситуації також корисні в процесі осягнення і подолання смутку, адже щоби допомогти людині, яка переживає смуток, різні методи та підходи можуть діяти по-різному, і перевага досвідчених фахівців у тому, що ми можемо швидко знайти той, який буде найефективнішим у конкретній ситуації.

Звісно, що подолання смутку може бути складним процесом, але із правильними інструментами та підходами сучасної психології — можна завжди допомогти клієнтам зрозуміти та подолати цей емоційний стан.

ВТРАТА І СМУТОК

Втрата належить до найбільш складних ситуацій, які можуть викликати смуток, і хоча не кожна втрата може бути пов’язана зі смертю близької людини, нерідко важко переживаються також і розрив відносин (втрата коханої людини) або втрата роботи чи бізнесу тощо.

Смуток, що виникає після втрати, може бути дуже інтенсивним та тривалим, але це цілком нормальна реакція на таку ситуацію.

Однією з найскладніших втрат є смерть близької людини, адже Смуток, що виникає внаслідок цього, як правило — дуже інтенсивний, глибокий та тривалий.

Людина може відчувати різні емоції, такі як вина, біль, сум, втому, безпорадність, відчай, зневіру тощо.

Практика доводить, що ефективно допомогти людині, яка переживає смуток після втрати близької людини, може бути складною справою, адже потрібно водночас надати їй можливість відчути свої емоції та почуття, а також — забезпечити підтримку та розуміння.

Саме тому професійна психологічна підтримка у процесі подолання смутку після втрати близької людини — одна з найбільш “ювелірних”, адже потребує від психологів неабияких тонкощів застосування методик в поєднанні зі здатністю до справжньої емпатії тощо.

У деяких випадках, людина може відчувати смуток, пов’язаний із втратою, ще дуже довго після самої події і це може призвести до того, що смуток стає хронічним та перешкоджає повноцінному функціонуванню людини в різних аспектах життя.

Щоб подолати тривалий смуток, пов’язаний із втратою, можуть використовуватися різні психотерапевтичні та психокорекційні методики, такі як групова терапія, індивідуальна терапія або терапія за допомогою творчості.

Крім того, важливо дотримуватися здорового способу життя, такого як правильне харчування, достатній відпочинок та фізична активність.

Загалом, важливо розуміти, що смуток після втрати, це нормальна реакція на важку подію, а фахова допомога людині, яка переживає смуток після втрати — може містити:

1. Професійну психологічну підтримку.
2. Підтримку від родини та друзів.
3. Застосування різних методик індивідуальної та групової терапії.

ПСИХОЛОГІЯ ТА ТЕРАПІЯ СМУТКУ

На практиці, смуток може бути складним емоційним станом, і його прояви у різних людей бувають дуже різними.

Саме тому розуміння психології смутку може допомогти людям краще зрозуміти свої відчуття (чи відчуття своїх близьких) та розпочати процес успішного його подолання.

Зокрема, теорія неприйняття смутку описує, що деякі люди можуть уникати або відкидати свої емоції смутку, оскільки вони вважають їх неприйнятними або небажаними.

Проте, побічним ефектом такої “життєвої позиції” може стати перетворення нормального смутку у тривалий або хронічний.

Смуток і депресія часто пов’язані між собою, адже депресія може бути одним з етапів смутку або ж окремим емоційним станом, що супроводжує смуток.

Адаптація до смутку може бути важкою, але важливо пам’ятати, що це процес, який вимагає часу та терпіння і саме в цей момент людина потребує допомоги професіоналів, які допоможуть пройти через цей процес якомога швидше та менш болісно.

Смуток може сприяти самопізнанню та саморозвитку, адже людина у цьому стані може зрозуміти більше про себе та свої цінності та зробити перші кроки в процесі подолання смутку.

В цілому, розуміння психології та терапії смутку допомагає людям краще зрозуміти свої відчуття та емоції, що допомагає долати смуток та вертатися до нормального життя.

Психотерапевти, які надають емоційну підтримку та допомагають людям розвивати ефективні стратегії подолання смутку будують процес на:

• розмовах про емоції та сприйняття реальності;
• розвитку позитивних думок та настанов;
• використанні технік релаксації та медитації;
• включенні елементів підтримки від родини, друзів та співробітників;
• вислуховуванні та співчутті;
• спільних заходах та обговоренні спогадів про втрачену людину.

Працюючи з клієнтами які переживають втрату уже не один рік, на мою думку, найважливіше пам’ятати, що смуток є природною реакцією на важкі життєві обставини, і що дозволити собі відчути його — це нормально.

І навіть якщо відчуття смутку триває довше, ніж зазвичай, допомога буває ефективною навіть уже на первинній консультації.

Тому закликаю усіх, хто відчуває забагато проявів смутку або бачить як він “буквально огортає” близьких — звертайтеся до психотерапевтів або інших фахівців з психічного здоров’я та уникніть негативного впливу смутку на здоров’я фізіологічне.

ВПЛИВ СМУТКУ НА ЗДОРОВʼЯ

Фахівці у “Просторі Психологів” знають, що смуток може мати значний вплив на здоров’я людини, причому як на фізичне, так і на психічне.

Наприклад, довготривала емоційна напруга, яка супроводжує смуток, може призвести до зниження імунітету і зростання ризику розвитку різних інфекційних чи хронічних захворювань, а саме:

Серед фізичних симптомів смутку вплив на організм чинять:

• втома,
• безсоння,
• головні болі,
• шлунково-кишкові розлади,
• зниження апетиту.

Психологічні симптоми:

• відчуття вини,
• безнадія,
• відсутність насолоди від життя,
• зневіра
• тощо.

Щоби зрозуміти в якій мірі та які саме психофізіологічні чинники впливу на здоров’я в кожному індивідуальному випадку спричиняє смуток — психологи і психотерапевти використовують спеціальні психодіагностичні методики і підходи.

На основі даних яких, як правило і розробляються програми ефективної психотерапії чи психокорекції.

Зменшити вплив смутку на здоров’я можуть допомогти також заняття спортом, здорове харчування, відмова від шкідливих звичок, практикування йоги та/чи медитації тощо.

ПІДСУМКИ

Ми розглянули тему смутку, його причини, симптоми та прояви, вплив на здоров’я та методи подолання крізь призму психологічної практики авторки статті і з’ясували, що:

По-перше, смуток може виникати у зв’язку з різними ситуаціями, такими як втрата роботи, розлучення з партнером або смерть близької людини, та може супроводжуватися фізичними та психологічними симптомами.

По-друге, існують різні методики подолання смутку, такі як психотерапія, підтримка та мотивація і в процесі вибору оптимального варіанту — важливо звернути увагу на те, що робота зі смутком є ювелірним та персоналізованим процесом пошуку підходу, який відповідатиме особливостям саме конкретної людини.

По-третє, вплив смутку на психічне та фізичне здоров’я може бути значним, і тому важливо забезпечувати людям в цьому стані належну підтримку та допомогу, що може включати здорове харчування, фізичну активність, розмови з психотерапевтом та підтримку від родини та друзів.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби поспілкуватися з психологом щодо смутку, звертайтеся до мене чи відвідайте спеціальний розділ веб-середовища.

У сучасному світі, де культ стрункості та ідеальної зовнішності панує в соціальних мережах і на глянцевих обкладинках, розлади харчової поведінки (РХП) стали не просто медичною проблемою, а справжнім соціальним лихом.

Вони вражають мільйони людей по всьому світу, перетворюючи базову потребу в їжі на джерело страждань, тривоги та саморуйнування.

Ця стаття допоможе розібратися, що таке РХП, які його основні види, чому він виникає і, найголовніше, як можна допомогти собі або близькій людині, що зіткнулася з цією проблемою.

Що таке розлади харчової поведінки?

Розлади харчової поведінки — це серйозні психічні захворювання, що характеризуються аномальним ставленням до їжі, ваги та власного тіла.

Це не просто “примхи” чи “дієта”, а глибинні психологічні конфлікти, які проявляються через поведінку з їжею.

РХП можуть мати руйнівні наслідки для фізичного та психічного здоров’я, і без кваліфікованої допомоги вони можуть бути смертельно небезпечними.

За даними Національного інституту психічного здоров’я США, близько 9% населення світу страждає від РХП.

Найчастіше вони зустрічаються у підлітків і молодих жінок, але останнім часом спостерігається зростання кількості хворих і серед чоловіків.

Основні види розладів харчової поведінки

Існує кілька основних типів РХП, кожен з яких має свої унікальні прояви.

1. Анорексія (Anorexia Nervosa)

Анорексія — це, мабуть, найвідоміший і найнебезпечніший вид РХП. Він характеризується нав’язливим страхом набрати вагу, що призводить до свідомої відмови від їжі та значного схуднення.

Люди з анорексією мають спотворене сприйняття власного тіла: навіть будучи виснаженими, вони бачать себе повними.

• Прояви: екстремально низька вага, жорстке обмеження калорій, інтенсивні фізичні навантаження, уникнення прийомів їжі з іншими.
• Наслідки: виснаження організму, випадіння волосся, проблеми з серцем, остеопороз, аменорея (припинення менструації), і в крайніх випадках — летальний результат.

2. Булімія (Bulimia Nervosa)

Булімія — це циклічний розлад, що включає періоди обжерливості (компульсивного поглинання великої кількості їжі) і наступні за ними спроби “очистити” організм.

Це може бути викликання блювоти, зловживання проносними засобами, діуретиками або надмірні фізичні вправи.

• Прояви: повторювані напади обжерливості, відчуття втрати контролю, використання компенсаторних механізмів, нормальна або трохи вища за норму вага.
• Наслідки: пошкодження зубної емалі, запалення стравоходу, проблеми зі шлунково-кишковим трактом, зневоднення, порушення електролітного балансу, серцева недостатність.

3. Компульсивне переїдання (Binge Eating Disorder)

Компульсивне переїдання — найпоширеніший вид РХП, що характеризується періодичними нападами обжерливості без подальших спроб очищення.

Люди з цим розладом відчувають втрату контролю під час їжі і часто відчувають провину, сором і відразу до себе після нападу.

• Прояви: швидке поглинання великих порцій їжі, вживання їжі до відчуття дискомфорту, приховування своїх звичок.
• Наслідки: ожиріння, цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, високий тиск.

Чому виникають розлади харчової поведінки?

РХП — це не результат одного фактора, а складне переплетення біологічних, психологічних та соціальних причин.

Біологічні фактори: Генетична схильність, дисбаланс нейромедіаторів (наприклад, серотоніну), що регулюють настрій і апетит.

Психологічні фактори: Низька самооцінка, перфекціонізм, тривожність, депресія, емоційне неблагополуччя, а також травматичний досвід (наприклад, сексуальне насильство, булінг).

Їжа часто стає способом впоратися з негативними емоціями, напругою та відчуттям безсилля.

Соціальні та культурні фактори: Тиск суспільства, що пропагує ідеал стрункості, вплив соціальних мереж, де успіх асоціюється з ідеальною зовнішністю.

У цих умовах прагнення до досконалості може перетворитися на патологічне.

Як розпізнати РХП у себе або близької людини?

Розпізнати РХП може бути складно, оскільки хворі часто приховують свої проблеми. Однак є певні “червоні прапорці”, на які варто звернути увагу.

• Поведінка: Занадто часті розмови про вагу, калорії, дієти; уникнення прийомів їжі; часте відвідування туалету після їжі; надмірні фізичні навантаження; приховування їжі.
• Емоції: Дратівливість, тривожність, депресія, різкі перепади настрою, сором, почуття провини після їжі.
• Фізичні зміни: Значні коливання ваги (як в меншу, так і в більшу сторону), випадіння волосся, пошкодження зубної емалі, суха шкіра, постійне відчуття холоду.

Шлях до одужання: як отримати допомогу?

Головне, що потрібно зрозуміти: РХП — це не вибір, а хвороба, яка вимагає професійного лікування. Надія на одужання є завжди, але це складний і тривалий процес.

1. Зверніться до спеціаліста: Першим кроком має стати звернення до лікаря або психотерапевта, що спеціалізується на РХП. Лікування зазвичай включає комплексний підхід, який об’єднує:

• Психотерапію: Це може бути когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), сімейна терапія або гештальт-терапія. Мета — змінити деструктивні думки та поведінку, опрацювати емоційні травми та відновити здорове ставлення до себе.
• Медичний супровід: У деяких випадках необхідна допомога дієтолога для відновлення нормального харчування та стабілізації ваги, а також психіатра для призначення медикаментів (наприклад, антидепресантів).

2. Підтримка близьких: Сім’я та друзі відіграють важливу роль у процесі одужання. Важливо проявляти емпатію, уникати критики, не звинувачувати та не контролювати людину. Замість того, щоб говорити “Ти повинна їсти!”, краще сказати “Я переживаю за тебе і готовий допомогти”.

3. Самодопомога: В процесі лікування важливо навчитися приймати себе, розвивати здорові способи боротьби зі стресом (йога, медитація, хобі), а також відстежувати свої емоції та думки.

Робота з РХП у різних психотерапевтичних підходах

Робота з розладами харчової поведінки (РХП) є надзвичайно складним і багатогранним процесом, що вимагає комплексного підходу та залучення різних психотерапевтичних методів.

Оскільки РХП — це не просто проблема з їжею, а глибинний психологічний конфлікт, терапія спрямована на виявлення та опрацювання першопричин, а також на формування здорових патернів поведінки та мислення.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

КПТ вважається одним з найефективніших і доказових методів лікування РХП, особливо при булімії та компульсивному переїданні. Вона базується на припущенні, що наші думки, емоції та поведінка взаємопов’язані. Терапія допомагає клієнту:

• Розпізнавати та змінювати негативні думки. Клієнт вчиться ідентифікувати ірраціональні думки, пов’язані з їжею, вагою та тілом (наприклад, “Я товстий, тому я нічого не вартий”) та замінювати їх на більш реалістичні.
• Модифікувати поведінку. Терапевт допомагає встановити регулярний режим харчування, поступово відмовлятися від компенсаторної поведінки (блювота, проносні) та формувати здорові харчові звички.
• Покращувати самооцінку. За допомогою технік КПТ, клієнт вчиться оцінювати себе не лише за зовнішністю, а й за іншими особистими якостями.

Сімейна терапія (FBT)

Сімейна терапія (Family-Based Therapy, FBT), або Метод Моудслі, є основним методом для лікування анорексії у дітей та підлітків. Цей підхід ґрунтується на ідеї, що батьки — найкращі союзники в боротьбі з хворобою.

• Передача контролю. На першому етапі батьки беруть на себе повний контроль над харчуванням дитини, щоб стабілізувати її вагу. Це дозволяє знизити рівень тривоги, пов’язаний з їжею.
• Поступове повернення відповідальності. Коли стан дитини покращується, контроль над харчуванням поступово повертається їй.
• Робота над стосунками. Терапія допомагає сім’ї вирішувати конфлікти та розвивати здорові моделі взаємодії, що сприяє одужанню.

Гуманістичний підхід

Гуманістична психотерапія, зокрема клієнт-центрована терапія Карла Роджерса, фокусується на безумовному позитивному ставленні до клієнта.

• Емпатія та прийняття. Терапевт створює безпечне, безоціночне середовище, де клієнт може досліджувати свої почуття та травми без страху осуду. Це допомагає відновити зв’язок зі своїм тілом та його потребами.
• Розвиток самосвідомості. Клієнт вчиться краще розуміти свої тілесні відчуття, розпізнавати голод і ситість, що було втрачено через хворобу.
• Самоактуалізація. Терапевт допомагає клієнту знайти нові, здорові способи реалізації своїх потреб, що не пов’язані з їжею.

Психоаналіз

Психоаналітичний підхід розглядає розлади харчової поведінки як прояв глибинних несвідомих конфліктів, що сягають корінням у ранній дитячий досвід.

• Символізм їжі. Їжа та тіло можуть символізувати інші, невирішені проблеми — контроль, незалежність, любов чи ненависть. Наприклад, відмова від їжі може бути несвідомою спробою відмовитися від “токсичного” впливу батьків.
• Аналіз несвідомого. За допомогою асоціацій, аналізу сновидінь та перенесення терапевт допомагає клієнту усвідомити ці конфлікти та опрацювати їх, що призводить до зникнення симптомів.

Інтегративний підхід

На практиці найефективнішим є інтегративний підхід, що поєднує методи різних шкіл. Лікування РХП — це завжди командна робота, яка включає:

• Психотерапевта для опрацювання психологічних проблем.
• Лікаря для стабілізації фізичного стану пацієнта.
• Дієтолога для відновлення нормального харчування.

Вибір методу залежить від типу РХП, віку пацієнта та його індивідуальних особливостей. Головне — це своєчасне звернення за допомогою та усвідомлення, що одужання можливе, хоча і вимагає часу та зусиль.

РХП у гештальт-підході

Особливості роботи з розладами харчової поведінки (РХП) у гештальт-підході полягають у фокусі на усвідомленні (awareness) клієнтом своїх почуттів, потреб та тілесних відчуттів у моменті “тут і зараз”.

На відміну від інших підходів, які можуть концентруватися на минулих травмах чи зміні поведінки, гештальт-терапія прагне відновити втрачений зв’язок між тілом, емоціями та розумом.

Ключові принципи та методики

Усвідомлення (Awareness): Це центральний елемент гештальт-терапії. Терапевт допомагає клієнту усвідомити, як він взаємодіє з їжею, своїм тілом та оточенням, наприклад:

• “Що ти відчуваєш зараз?” — запитання, яке повертає клієнта до його поточних тілесних і емоційних відчуттів, наприклад, відчуття голоду чи ситості.
• Фокус на сенсорних відчуттях: Клієнт вчиться помічати смак, текстуру, запах їжі, а не просто поглинати її.

Контакт (Contact): У гештальт-підході РХП розглядається як порушення контакту з собою, своїми потребами та іншими людьми. Терапевт допомагає відновити цей контакт, зокрема:

• “Гарячий стілець”. Ця методика дозволяє клієнту вести уявний діалог зі своїм тілом, їжею, або навіть з внутрішнім “критиком”, щоб виразити придушені емоції.
• “Експерименти”. Терапевт пропонує безпечні експерименти, наприклад, з’їсти щось, що клієнт раніше забороняв собі, і дослідити свої почуття під час і після цього.

Поняття “гештальту” (Gestalt): Незавершені гештальти — це невиражені емоції або незадоволені потреби, які шукають завершення. У випадку РХП, це може бути:

• Незадоволена потреба у контролі. Їжа стає єдиним інструментом контролю в житті, де клієнт відчуває безсилля. Терапія допомагає знайти інші, здорові способи отримати відчуття контролю.
• Невиражений гнів або смуток. Напади переїдання можуть бути спробою “заїсти” емоційний біль. Терапія допомагає висловити ці емоції безпосередньо.

Особливості роботи

1. Холістичний підхід. Гештальт-терапія розглядає людину як єдине ціле, не розділяючи розум і тіло. Вага, їжа та симптоми РХП — це не окремі проблеми, а прояв внутрішнього конфлікту.
2. Робота з тілом. Гештальт-терапія включає тілесні практики, що допомагають клієнту відновити зв’язок зі своїм тілом, навчитися довіряти його відчуттям і сприймати його не як ворога, а як частину себе.
3. Відмова від моральної оцінки. Терапевт утримується від осуду та оцінки поведінки клієнта. Їжа не є “хорошою” чи “поганою”. Це допомагає створити безпечне середовище, де клієнт може відкрито досліджувати свою проблему без сорому.
4. Фокус на “тут і зараз”. Замість аналізу минулих травм, гештальт-терапія зосереджується на тому, як ці травми проявляються в поведінці та відчуттях клієнта саме зараз. Це дозволяє швидше досягти усвідомлення і змін.

Гештальт-підхід допомагає клієнтам з РХП навчитися жити в гармонії зі своїм тілом, розуміти його потреби та відновити відчуття цілісності.

Робота психолога у процесі подолання РХП

Робота психолога у процесі подолання розладів харчової поведінки (РХП) є ключовою, оскільки ці стани є серйозними психічними захворюваннями.

Подолання РХП — це не просто зміна звичок харчування, а глибинна трансформація мислення, емоцій та ставлення до себе.

Психолог відіграє роль провідника на цьому шляху, допомагаючи клієнту усвідомити причини хвороби, відновити здорове ставлення до їжі та свого тіла.

Робота з РХП має кілька важливих етапів, які можуть змінюватися залежно від тяжкості стану клієнта.

1. Діагностика та встановлення контакту

На цьому етапі психолог збирає анамнез, проводить діагностику та оцінює фізичний і психічний стан клієнта.

Важливо встановити довірчі відносини, оскільки люди з РХП часто відчувають сором, провину та страх.

Терапевт створює безпечне, безоціночне середовище, де клієнт може вільно говорити про свої думки, страхи та почуття.

2. Стабілізація фізичного стану

У випадках анорексії з критично низькою вагою або булімії з серйозними порушеннями електролітного балансу, психолог працює в команді з лікарем, дієтологом і психіатром.

Психологічна допомога на цьому етапі спрямована на мотивацію клієнта до лікування та підтримку його в процесі відновлення фізичного здоров’я.

3. Виявлення першопричин

Психолог допомагає клієнту усвідомити психологічні корені РХП. Часто за розладами харчової поведінки стоять:

• Низька самооцінка та перфекціонізм.
• Травматичний досвід (булінг, насильство).
• Складнощі у взаєминах з близькими.
• Нездатність виражати емоції (гнів, смуток, тривогу). Їжа стає способом контролю або способом “заїсти” ці переживання.

4. Психотерапевтичні методики

Залежно від підходу, психолог застосовує різні техніки:

• Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ): Допомагає виявити та змінити деструктивні думки (“Я товстий, тому я нічого не вартий”) і поведінкові патерни.
• Сімейна терапія: Залучає родичів до процесу лікування, допомагаючи змінити дисфункціональні сімейні взаємини та налагодити підтримку.
• Гештальт-терапія: Фокусується на усвідомленні поточних емоцій і тілесних відчуттів, відновлюючи втрачений зв’язок між тілом і розумом.
• Діалектична поведінкова терапія (ДПТ): Допомагає клієнту регулювати емоції, вчитися стресостійкості та формувати навички міжособистісного спілкування.

Підсумки

Розлади харчової поведінки — це серйозна хвороба, яка руйнує не лише тіло, а й життя.

Однак, усвідомлення проблеми та своєчасне звернення за допомогою дають реальний шанс на повне одужання.

Важливо пам’ятати, що краса — це не ідеальні параметри, а внутрішня гармонія, здоров’я і прийняття себе.

Гештальт-підхід допомагає клієнтам з РХП навчитися жити в гармонії зі своїм тілом, розуміти його потреби та відновити відчуття цілісності.

Успіх у лікуванні РХП залежить від готовності клієнта до змін і від довірливих відносин з психологом.

Робота психолога — це не “чарівна таблетка”, а тривалий процес, який вимагає терпіння, емпатії та професіоналізму.

Стрес і резильєнтність є двома ключовими поняттями сучасної психології, особливо актуальними в умовах постійних змін, криз та викликів, з якими стикається людина.

Вони тісно взаємопов’язані: стрес — це реакція на виклики, а резильєнтність — це здатність ефективно справлятися з цими викликами.

Резильєнтність (стійкість до стресу) — це природна вроджена здатність організму відновлюватися після реакції страху чи тривоги перед небезпекою, які є невід’ємною частиною життя усього живого.

Практика консультування і терапії засвідчує, що стійкість до стресу є, по суті, такою ж природною, як і фізіологічна реакція на стрес.

Важливо зауважити, що мобілізуюча реакція на загрожуючі зовнішні подразники за назвою «бийся або біжи» (the fight-or-flight response) полягає в активації симпатичної нервової системи, за якої тіло готується або відбити потенційно небезпечну атаку, або втекти від загрози.

Однак ще важливіше дізнатися і пам’ятати, що відбувається після того, як загроза минула, і тіло має повернутися до свого нормального стану, а також навчитися повертатися до стану спокою та відновлення (активація парасимпатичної нервової системи) швидше та частіше.

Далі більше загальних аспектів проблематики стресу та резильєнтності, але не зайве одразу зазначити, що з цим запитом ви можете звертатися до мене безпосередньо чи підібрати фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

СТРЕС І РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ В УМОВАХ ВІЙНИ

В умовах війни, стрес набуває особливих, інтенсивних форм, а резильєнтність стає критично важливою для виживання та адаптації.

Практика життя в Україні (та не лише тут) впродовж останніх кількох років доводить, що війна є потужним травматичним чинником, що впливає на всі аспекти життя людини та суспільства.

Стрес в умовах війни

Військовий (та все частіше, на жаль, і цивільний) стрес — це комплексний психофізіологічний стан, що виникає у відповідь на загрози, небезпеки, втрати та невизначеність, характерні для збройних конфліктів.

Він має специфічні особливості порівняно з повсякденним стресом.

Хронічний та інтенсивний характер: На відміну від короткочасних стресорів, війна є тривалим і всеохоплюючим джерелом стресу, що призводить до постійного перебування організму в стані підвищеної готовності.

Загроза життю та фізичній безпеці: Це найсильніший стресор. Постійний ризик поранення, загибелі, потрапляння в полон або втрати близьких.

Невизначеність: Невідомість щодо майбутнього, тривалість війни, її наслідки, доля близьких створює високий рівень тривоги.

Втрати: Втрата рідних, друзів, дому, майна, звичного способу життя, роботи, здоров’я. Кожна втрата є окремим травматичним досвідом.

Морально-психологічний тиск:

• Відсутність контролю: Відчуття безсилля перед обставинами війни.
• Вчинення чи свідчення насильства: Особливо для військових та тих, хто перебуває на окупованих територіях.
• Порушення звичного порядку: Зміна соціальних ролей, норм, цінностей.
• Високі емоційні навантаження: Необхідність пригнічувати страх, біль, гнів заради виконання завдань або виживання.

• Фізичне виснаження: Недосипання, погане харчування, важкі умови життя та роботи, що посилюють вплив психологічних стресорів.
• Інформаційний стрес: Постійний потік новин, дезінформації, що підтримує тривогу та страх.

Симптоми стресу в умовах війни

Симптоми можуть бути як гострими (у короткостроковій перспективі), так і хронічними (у довгостроковій перспективі), призводячи до розвитку серйозних психологічних станів.

Психологічні/Емоційні:

• Інтенсивна тривога, панічні атаки, постійне занепокоєння.
• Пригніченість, відчай, відчуття безпорадності, апатія.
• Дратівливість, спалахи гніву, агресія.
• Емоційне оніміння, дисоціація: Відчуття “відключення” від реальності, відсутність емоцій.
• Флешбеки, нічні кошмари: Нав’язливі спогади про травматичні події.
• Почуття провини (провина вцілілого): За те, що вижив, коли інші загинули, або за неможливість допомогти.

Фізичні:

• Хронічна втома, виснаження.
• Порушення сну (безсоння або надмірна сонливість).
• Проблеми з травленням, головні болі, м’язові спазми.
• Зниження імунітету, загострення хронічних захворювань.

Когнітивні:

• Труднощі з концентрацією уваги та пам’яттю.
• Нерішучість, повільність мислення.
• Нав’язливі думки.
• Проблеми з плануванням та прогнозуванням.

Поведінкові:

• Уникнення місць, людей, розмов, які нагадують про війну.
• Соціальна ізоляція, відстороненість від близьких.
• Зловживання психоактивними речовинами (алкоголь, наркотики).
• Ризикована поведінка.

Резильєнтність (психологічна стійкість) в умовах війни

Резильєнтність у контексті війни — це не просто здатність витримати, а й відновитися, адаптуватися та навіть зрости після пережитих травм.

Це активний процес, що дозволяє людині функціонувати, знаходити сенс і зберігати психічне здоров’я попри надзвичайні труднощі.

Фактори, що сприяють резильєнтності під час війни це соціальна підтримка і згуртованість, особистісні ресурси та копінг стратегії, ідентичність, посттравматичне зростання тощо

Соціальна підтримка та згуртованість:

• Сім’я та близькі: Підтримка від рідних є найважливішим ресурсом.
• Спільнота: Згуртованість суспільства, допомога волонтерів, відчуття приналежності до єдиної нації.
• Товариші по службі (для військових): Взаємодопомога, довіра та спільна мета є ключовими для виживання та підтримки бойового духу.
• Можливість допомагати іншим: Активна участь у волонтерстві, допомога постраждалим дає відчуття сенсу та контролю.

Особистісні ресурси та копінг-стратегії:

• Сильна внутрішня мотивація та цінності: Розуміння, за що воюєш/живеш, відчуття сенсу.
• Оптимізм та віра у перемогу: Реалістичний, але стійкий оптимізм.
• Емоційна регуляція: Вміння керувати сильними емоціями, не дозволяючи їм поглинути.
• Навички вирішення проблем: Здатність шукати та знаходити вихід із складних ситуацій.
• Самоусвідомлення: Розуміння своїх сильних сторін, ресурсів та потреб.
• Гумор: Здатність до самоіронії та гумору як захисний механізм.
• Здоровий спосіб життя (наскільки це можливо): Підтримання фізичного здоров’я через харчування, сон, мінімальну фізичну активність.

Колективна резильєнтність та ідентичність:

• Національна ідея та єдність: Відчуття спільної мети, ідентифікація з народом, який бореться за свободу.
• Лідерство: Сильне, підтримуюче та надихаюче лідерство на всіх рівнях.
• Колективні ритуали: Спільні дії, що об’єднують людей (волонтерство, взаємодопомога, пам’ять).

Посттравматичне зростання (Posttraumatic Growth – PTG):

Незважаючи на травму, деякі люди переживають позитивні зміни у своєму житті. Це може включати:

• Зміцнення стосунків: Більша цінність близьких.
• Нові можливості: Відкриття для себе нових шляхів у житті.
• Особистісна сила: Відчуття власної сили, яку раніше не усвідомлювали.
• Зміни у пріоритетах: Більше цінування життя, зміна світогляду.
• Духовний розвиток: Поглиблення віри або пошук сенсу.

Психологічна допомога в умовах війни

Робота психологів та психотерапевтів у військовий час зосереджена на:

• Нормалізації реакцій: Пояснення, що такі реакції на ненормальні події є нормальними.
• Формуванні копінг-стратегій: Навчання ефективним способам справлятися зі стресом.
• Зміцненні соціальних зв’язків: Заохочення до підтримки контактів, взаємодопомоги.
• Роботі з травмою: Опрацювання травматичного досвіду, запобігання розвитку ПТСР.
• Профілактиці вигорання: Особливо для військових, волонтерів, медиків.
• Розвитку резильєнтності: Допомога у пошуку внутрішніх ресурсів та побудові нових опор.

Стрес в умовах війни — це неминуча реальність, але резильєнтність є потужним ресурсом, який дозволяє людям не лише вистояти, а й зберегти свою людяність, знаходити сенс і навіть зростати попри неймовірні випробування.

РЕАКЦІЯ НА СТРЕС У ДИКІЙ ПРИРОДІ

Крім інформативної складової, для осягнення суті проблематики пропоную розглянути і класичний приклад лева, який женеться за антилопою по африканській рівнині:

• Коли антилопа перебуває у режимі втечі — її симпатична нервова система повністю активована та викидає адреналін.
• Якщо лев її спіймає, то її життя на цьому закінчиться. Але якщо вона втече, опинившись поза межами небезпеки, стрес минає майже відразу.
• Парасимпатична нервова система, відповідальна за «відпочинок і травлення», перейме на себе ініціативу від симпатичної нервової системи, внаслідок чого тварина розслабиться і повернеться мирно пастися на сонці.
• Стан «боротьби або втечі» висуває величезні вимоги до фізіології, але щойно він дезактивується, організм може зосередитися на відновленні своїх повних сил.
• Таким чином, за кілька хвилин нервова система антилопи заспокоїться, дозволивши їй відновити оптимальний стан, у якому вона може відновитися.

Чому ж людина не може бути як антилопа?

РЕАКЦІЯ ЛЮДИНИ НА СТРЕС

Пізнавальні психічні процеси людини значно складніші, аніж у тварин, головно через здатність міркувати, уявляти, планувати, згадувати минуле та хвилюватися навіть в умовах відсутності небезпечного подразника.

На відміну від більшості тварин, у людей особливо добре розвинений неокортекс, який дає здатність «мати розум».

Неокортекс — це дар, який дозволяє людині бути проникливою, розвивати мовлення, читати книги та передавати думки, ідеї, почуття тощо.

На жаль, він також дає здатність:

• хвилюватися,
• впадати у відчай,
• перебільшувати,
• персеверувати (perseverate) вдаватися до мисленнєвої жуйки та відповідно до неї говорити та рухатися,
• уявляти найгірше,
• драматизувати та створювати хибні сценарії чи інтерпретації.

Власне, як доводять численні випадки з практики надання психологічних послуг, неокортекс — одна з основних причин життя у постійному стані стресу або страху для багатьох моїх (і не лише моїх) клієнтів.

Якби антилопа мала неокортекс, як у людини, вона, можливо, НЕ заспокоїлася б так швидко після стресового епізоду з левом.

Замість цього антилопа прокручувала би сценарій у своїй пам’яті знову і знову, хвилювалася і планувала як втекти, якщо лев повернеться, страждала від безсоння, була одержима ідеєю, що лев може повернутися і потенційно завдати шкоди її дитині, і так далі.

ЧИ МОЖЛИВО ЗМУСИТИ СЕБЕ НЕ СТРЕСУВАТИ?

Дослідження показали, а фахова практика підтвердила, що багато речей, які люди роблять для зменшення стресу та розвитку стресостійкості, насправді неефективні або, що ще гірше, контрпродуктивні.

Слід прийняти факт, що не можливо відмовитися від стресу взагалі.

Спробуйте вмовити себе заснути, коли ви хвилюєтесь у ніч перед важливою співбесідою, іспитом чи виступом.

А ще краще, подумайте про те, наскільки корисно, коли друг або менеджер каже вам «просто розслабитися», перш ніж вам доведеться мати справу зі складним клієнтом.

Це не тільки марно, це часто викликає роздратування та посилює симптоми тривожності.

Зрештою, ніколи в “історії заспокоєння” ніхто не заспокоювався, коли йому казали заспокоїтися.

ЗВОРОТНИЙ ЕФЕКТ

Даніель Вегнер, професор психології з Гарвардського університету, показав у кількох дослідженнях, що намір контролювати певну думку часто руйнується під час стресу чи психічного перевантаження і фактично закінчується тим, що навпаки викликає небажану думку, підриваючи наші найкращі наміри.

Вегнер описує це як «іронічний процес».

Коли ми намагаємося протистояти певній думці чи дії — надто сильно намагаємося не їсти шкідливу їжу, коли сидимо на дієті, або намагаємося не думати про когось, з ким ми щойно розлучилися — під час стресу наші зусилля можуть легко мати зворотний результат.

Тому, передовсім, не пручайтесь, а прийміть свої переживання, дайте їм відреагуватися, а тоді рухайтеся далі.

Водночас, теорія і практика психології свідчать, що не варто вдаватися до стратегії «просто витримати це».

Наприклад, дослідження Стенфордського психолога Джеймса Гросса показує, що придушення емоцій (наприклад, не показувати емоції на обличчі або не говорити про них) насправді призводить до протилежності того, чого ми хочемо.

Намагаючись приховати емоції, ми насправді переживаємо їх ще сильніше фізіологічно, наприклад, від гніву або стресу серцебиття прискорюється, а долоні пітніють.

Придушення негативних емоцій насправді лише посилить їхній фізіологічний вплив.

Показово, що це впливає також на фізіологію того, з ким ви розмовляєте, перебуваючи у стані стресу, пришвидшуючи серцебиття співрозмовника теж.

Регулярне придушення негативних емоцій насправді змушує людей відчувати ще більше негативних емоцій, менше позитивних, а також прокладає шлях для розвитку психосоматичних захворювань.

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ

Якщо ви вмієте приносити розслаблення та відчуття легкості у своє тіло, ваш розум (психіка), природно, буде у продуктивному стані та зможе швидко відновитися після стресу й переходити до вирішення нових життєвих завдань.

Ефективний спосіб це зробити — свідоме глибоке та ритмічне дихання.

Також будь-яка діяльність, яка уповільнює думки, повертає нас у «тут і зараз» і приносить легкість тілу та свідомості.

Наприклад, дослідження і практика показали, що прогулянка на природі значно знижує тривожність, відновлює позитивний настрій і навіть покращує пам’ять.

Крім того, природа може викликати почуття святобливості перед своїми краєвидами та процесами, за якими ми можемо спостерігати у ній, перемикаючи увагу з негативних думок і переживань (наприклад, за білочкою, що стрибає по гілках з горіхом).

Незалежно від того, чи ви обираєте дихальні заняття чи інші заспокійливі дії, як от музикотерапія, товариські зустрічі, фітнес чи прогулянки, ці практики не впроваджуються у життя автономно від ваших зусиль та способу життя.

Подібно, як для відвідування тренажерного залу, потрібні повторення та щоденні зобов’язання, аби почати помічати позитивні зміни у роботі своєї нервової системи.

Ключовим є те, що дії, які формують стійкість, зосереджені на підтримці організму та його природної здатності відновлюватися після стресу, а не на спробах позбутися або придушити стрес, коли він виникає.

Якщо виникають труднощі в самостійному регулюванні стресу, варто звернутись по допомогу до психолога чи психотерапевта. Особливо необхідним це є за наявності супутніх проблем та розладів (наприклад депресія, тривожність, порушення настрою, розлади сну тощо)

ПІДБІР ПСИХОЛОГА

Щоби почати співпрацювати з психологом щодо проблематики стресу та резильєнтності, ви можете звертатися до мене безпосередньо чи підібрати фахівців у спеціальному розділі веб-середовища