Канадська психологиня Ліз Бурбо в своїй книзі “5 травм, які заважають бути самим собою” описує п’ять основних емоційних травм, які формуються в дитинстві і впливають на наше доросле життя.
- Травма приниженого\ї,
- Травма покинутого\ї,
- Травма зрадженого\ї,
- Травма несправедливості,
- Травма відкинутого\ї
Як переконливо свідчить мій практичний досвід надання психологічної допомоги, ці травми суттєво впливають на самооцінку, сприйняття світу та взаємодію з іншими людьми.
Далі у цій статті я всебічно охарактеризую погляд на 5 травм, які заважають бути собою через призму фахового досвіду використання цієї концепції в процесі консультування, психокорекції чи терапії
Як ці травми заважають бути собою
Кожна з цих травм формує в людині певні захисні механізми або “маски”, які допомагають уникати болю.
Проте ці маски заважають людині бути справжньою та автентичною, бо вона діє відповідно до своїх травм, а не власних бажань та істинних потреб.
Зцілення травм вимагає усвідомлення цих механізмів, прийняття свого минулого і роботи над зміною цих патернів мислення та поведінки.
Розуміння своїх травм допомагає краще зрозуміти себе і почати працювати над їхнім зціленням, що дозволяє поступово знімати “маски” і повернутися до своєї справжньої сутності.
Далі розберемо кожну з цих травм у контексті шляхів подолання їх причин та наслідків якщо не самостійно, то із фаховою психологічною допомогою
Травма приниження
Травма приниження виникає, коли дитина в ранньому віці відчуває сором, знецінення або приниження з боку значущих людей, таких як батьки або вихователі.
Це може відбуватися через постійну критику, порівняння з іншими, публічні докори або насмішки, відтак юди, які пережили таку травму, можуть почуватися неповноцінними, негідними або такими, що не заслуговують на любов і повагу.
Вони часто виростають з почуттям сорому за себе та свої потреби, що значно впливає на їхню поведінку і сприйняття себе в дорослому житті.
Ознаки травми приниження
Низька самооцінка. Людина з цією травмою часто має занижену самооцінку, вважає себе недостатньо хорошою або гідною кращого життя. Вона може сумніватися у своїй цінності як особистості.
Схильність до самоприниження. Часто люди з травмою приниження знецінюють свої досягнення та можливості. Вони можуть ставити себе на останнє місце і відчувати, що не мають права на радість або успіх.
Потреба догоджати іншим. Людина з цією травмою може мати сильне бажання догоджати іншим, щоб отримати їхню схвальність і уникнути нових проявів приниження або критики. Вона часто нехтує власними потребами заради інших.
Страх публічної критики. Через травму людина може боятися публічного осуду чи критики, тому намагається уникати ситуацій, де вона може виглядати слабкою або вразливою перед іншими.
Самопожертва і мазохізм. Люди з цією травмою можуть часто ставити потреби інших вище за свої власні, самопожертва стає звичним способом життя. Вони можуть навіть отримувати певне задоволення від страждання, оскільки це підсилює їхнє відчуття гідності.
Схильність до залежних стосунків. Люди з травмою приниження можуть шукати партнерів, які підтверджують їхню низьку самооцінку, або потрапляти в залежні стосунки, де вони є емоційно або фінансово залежними від іншої людини.
Маска мазохіста
Згідно з Ліз Бурбо, люди, які пережили травму приниження, часто носять маску мазохіста. Вони можуть відмовляти собі в задоволеннях, пригнічувати власні бажання і потреби, щоб не викликати критику або засудження.
Маска мазохіста також виявляється в тому, що людина добровільно бере на себе більше обов’язків, ніж може витримати, або обирає шлях самопожертви, навіть коли це не є необхідним.
Як подолати травму приниження:
Визнання травми
Першим кроком до зцілення є усвідомлення, що травма існує, і вона впливає на ваше життя. Важливо прийняти свої почуття сорому та приниження і визнати, що вони є наслідком минулого досвіду, а не вашої власної цінності як особистості.
Підвищення самооцінки
- Робота над підвищенням самооцінки є ключовою в подоланні цієї травми. Важливо навчитися цінувати себе, свої досягнення і потреби, а також вірити, що ви заслуговуєте на повагу і любов.
- Робота з внутрішнім критиком. Людина з травмою приниження часто має сильного внутрішнього критика, який постійно знецінює її дії та думки.
Важливо навчитися помічати ці критичні думки і замінювати їх більш підтримуючими і конструктивними.
Встановлення здорових кордонів
Потрібно навчитися говорити “ні” і не боятися ставити власні потреби на перше місце. Це допоможе уникнути надмірного самоприниження і покращить якість взаємин з іншими людьми.
Пошук підтримки
Звернення до психолога або психотерапевта може допомогти впоратися з травмою приниження. Професіонали можуть надати інструменти і підтримку, необхідні для зцілення і розвитку здорового ставлення до себе.
Травма приниження може мати глибокий вплив на життя людини, змушуючи її пригнічувати свої потреби, соромитися себе і постійно догоджати іншим.
Проте, з усвідомленим підходом і роботою над собою, можливо позбутися цих обмежувальних шаблонів і почати жити більш автентичним та щасливим життям.
Травма покинутого
Травма покинутого — це одна з найбільш глибоких емоційних травм, яка виникає, коли дитина в ранньому віці відчуває, що її покинули або емоційно віддалилися від неї.
Така травма зазвичай пов’язана з відчуттям емоційної або фізичної відсутності одного з батьків, або важливої для дитини людини.
Це може бути через фізичну відсутність (наприклад, через розлучення, смерть або довгу відсутність батька/матері) або через емоційну відчуженість (коли батьки не забезпечують дитину належною емоційною підтримкою, увагою або турботою).
Ця травма впливає на сприйняття себе та своїх стосунків у дорослому віці. Люди з травмою покинутого часто відчувають глибокий страх самотності та емоційної відстороненості, що робить їх надмірно залежними від інших у своїх стосунках.
Ознаки травми покинутого
Страх самотності. Люди з цією травмою часто мають глибокий страх бути залишеними або покинутими. Вони можуть уникати самотності будь-якою ціною і часто відчувати паніку, коли залишаються самі.
Залежність у стосунках. Люди з травмою покинутого часто стають надмірно залежними від інших. Вони можуть боятися втратити партнера або друзів і бути готовими на жертви, лише б не бути покинутими.
Потреба в постійній увазі. Люди з цією травмою прагнуть до постійної уваги і підтримки від інших, бо це дає їм відчуття безпеки. Їм важливо, щоб інші постійно підтверджували свою присутність і любов.
Переживання відчуття непотрібності. Люди з травмою покинутого часто почуваються непотрібними або небажаними, навіть якщо немає об’єктивних причин для цього. Вони можуть часто відчувати, що не заслуговують на любов або підтримку.
Емоційна нестабільність. Через постійний страх бути покинутим, такі люди можуть переживати часті емоційні перепади — від відчуття радості при близькості з іншими до глибокого відчаю при найменших ознаках віддалення.
Схильність до драматизації. У стосунках люди з травмою покинутого можуть схильні до перебільшення своїх почуттів або проблем, аби привернути більше уваги і забезпечити, що їх не покинуть.
Маска залежного
Згідно з Ліз Бурбо, люди з травмою покинутого часто носять маску залежного. Ця маска проявляється в надмірній потребі в інших людях для забезпечення емоційної підтримки та захисту.
Люди з цією маскою бояться самостійності, оскільки це пов’язано з відчуттям покинутості. Вони можуть відчувати, що без інших не можуть впоратися з життєвими труднощами.
Як травма покинутого впливає на стосунки:
- Стосунки можуть бути занадто інтенсивними
Люди з цією травмою прагнуть бути постійно разом із партнером або близькими людьми. Вони можуть боятися, що віддалення навіть на короткий час є ознакою того, що їх покидають.
- Емоційні маніпуляції
Задля збереження уваги і близькості, люди з травмою покинутого можуть неусвідомлено вдаватися до емоційних маніпуляцій, наприклад, викликаючи жалість або демонструючи власну слабкість.
- Страх розриву стосунків
Люди з цією травмою зазнають сильного стресу через думки про розрив стосунків або можливість втрати важливих людей.
- Схильність до залежних стосунків
Часто люди з травмою покинутого опиняються в емоційно залежних стосунках, де вони стають залежними від партнера для підтримання свого емоційного балансу.
Як подолати травму покинутого:
- По-перше, визнання травми.
Перший крок до зцілення — це визнати, що ви маєте цю травму і що вона впливає на ваше життя. Прийняття своєї емоційної залежності та страхів допоможе вам почати процес зцілення.
- По-друге, робота над самодостатністю.
Важливо навчитися бути самостійним і не залежати емоційно від інших людей. Це означає розвивати свої навички самостійної турботи про себе, підтримки свого емоційного стану і внутрішньої стійкості.
- По-третє, розвиток внутрішньої безпеки.
Людина з травмою покинутого має навчитися знаходити безпеку в собі, а не шукати її виключно в інших людях. Практики самопідтримки, такі як майндфулнес або медитація, можуть допомогти зміцнити внутрішній спокій.
- По-четверте, підвищення самооцінки.
Часто травма покинутого пов’язана з низькою самооцінкою. Робота над розвитком власної цінності та віри в себе допоможе позбутися страху бути покинутим і залежності від інших.
- По-п’яте, пошук професійної допомоги
Терапія або консультування можуть бути важливими для зцілення цієї травми. Психолог або психотерапевт допоможе розібратися з причинами травми та навчить працювати з емоційними переживаннями.
- По-шосте, встановлення здорових кордонів
Важливо навчитися встановлювати межі в стосунках і не втрачати себе у прагненні бути поруч з іншими. Це також включає вміння говорити “ні” і шанувати власні потреби.
В цілому, травма покинутого\ї глибоко впливає на емоційний світ людини і її стосунки з іншими. Вона проявляється через страх самотності, емоційну залежність та постійну потребу в увазі.
Проте, завдяки роботі над собою спільно з психологом, можна позбутися цих патернів і навчитися знаходити внутрішню безпеку та самодостатність, що допоможе побудувати здоровіші та більш автентичні стосунки.
Травма зрадженого\ї
Травма зрадженого виникає, коли дитина переживає почуття зради або порушення довіри з боку значущої для неї людини, зазвичай батька чи матері.
Ця травма може виникнути, коли обіцянки не виконуються, або коли дитина стикається з розчаруванням через дії дорослих, які обіцяли захист і підтримку, але не виконали своїх обов’язків.
Це може бути як в емоційній, так і в фізичній площині — наприклад, коли батько обіцяє провести час із дитиною, але не робить цього, або коли відбувається розрив стосунків між батьками, що дитина сприймає як зраду.
У дорослому житті травма зради часто проявляється у труднощах з довірою до інших, страхом втратити контроль та надмірною потребою контролювати оточення.
Ознаки травми зрадженого:
- Проблеми з довірою
Люди з травмою зради часто мають труднощі з довірою до інших. Вони можуть постійно сумніватися в намірах партнерів, друзів чи колег, очікуючи нової зради.
- Надмірний контроль
Через страх бути зрадженим, люди з цією травмою часто намагаються контролювати інших, щоб уникнути болю.
Вони прагнуть знати все, що відбувається, і втручатися в життя інших, щоб запобігти можливим несподіванкам або зрадам.
- Ревнощі та підозрілість
Через постійний страх зради такі люди можуть відчувати сильні ревнощі, навіть без об’єктивних причин.
Вони часто виявляють підозрілість у стосунках, перевіряють партнера або друзів, щоб переконатися, що їх не зраджують.
- Перфекціонізм
Люди з травмою зради часто прагнуть бути найкращими у всьому, щоб уникнути розчарувань і зрад.
Вони вірять, що, досягнувши досконалості, зможуть уникнути втрати довіри і підтримки від оточення.
- Схильність до контролюючої поведінки у стосунках.
У стосунках вони можуть бути домінуючими, постійно перевіряючи, що робить їхній партнер, і намагаються передбачити кожен його крок. Це може призводити до напруженості у стосунках і конфліктів.
- Нетерпимість до слабкості.
Люди з травмою зради часто не дозволяють собі проявляти слабкість, оскільки вважають, що це може зробити їх вразливими до зради.
Вони можуть бути надзвичайно вимогливими до себе і до інших, ідеалізуючи силу і стійкість.
Маска контролера
Згідно з Ліз Бурбо, люди з травмою зради часто носять маску контролера. Ця маска дозволяє їм зберігати контроль над оточуючими і подіями, щоб уникнути болю, викликаного новою зрадою.
Контролер намагається бути домінантним і часто займає лідерські позиції, щоб мінімізувати ризик, що хтось його підведе або обдурить
Як травма зради впливає на стосунки
- Недовіра в стосунках.
Люди з цією травмою часто підозрюють свого партнера в нечесності або зраді, навіть якщо об’єктивних причин для цього немає. Це може створювати постійну напругу в стосунках і навіть призводити до їх руйнування.
- Контролюючі стосунки.
Щоб уникнути зради, вони намагаються контролювати свого партнера, що може включати постійні перевірки, вимоги або ревнощі. Це заважає побудові здорових і довірливих стосунків.
- Емоційна відстань.
Через страх зради вони можуть утримувати певну емоційну дистанцію, не дозволяючи партнеру або друзям наблизитися до себе настільки, щоб зробити їм боляче.
- Проблеми з довірою в професійному житті.
Ця травма може впливати і на робочі стосунки — людина може важко довіряти колегам або керівникам, завжди очікуючи, що її підведуть або обдурять.
Як подолати травму зради
- Визнання травми.
Перший крок до зцілення — це усвідомлення, що травма існує і впливає на ваше життя. Важливо визнати, що ця недовіра і контроль є результатом минулого досвіду, а не реальної загрози у теперішньому житті.
- Поступове відновлення довіри.
Важливо працювати над розвитком довіри у стосунках. Це може включати відкриті розмови з партнером, друзями або колегами про свої переживання та страхи, а також готовність давати іншим більше простору і свободи.
- Робота з емоціями.
Людям із травмою зради важливо навчитися працювати зі своїми емоціями, особливо з ревнощами і страхом втрати контролю. Практики усвідомленості (майндфулнес) або медитації можуть допомогти у цьому процесі.
- Прийняття недосконалості.
Необхідно визнати, що люди і ситуації не завжди ідеальні, і навіть якщо трапляються розчарування або помилки, це не обов’язково означає зраду. Розвиток терпіння до себе та інших допоможе зменшити перфекціоністські очікування.
- Пошук професійної допомоги.
Звернення до психотерапевта або психолога може бути корисним у роботі над травмою зради. Терапевт допоможе розібратися з почуттями недовіри і навчить вибудовувати більш здорові патерни поведінки в стосунках.
- Робота над контролем.
Важливо навчитися відпускати надмірний контроль і дозволяти собі і іншим більше свободи у діях і рішеннях. Це допоможе побудувати стосунки, засновані на взаємній повазі і довірі, а не на контролі.
Загалом, травма зради може глибоко впливати на довіру і стосунки людини, змушуючи її постійно контролювати оточуючих і боятися нових розчарувань.
Однак, з усвідомленою роботою над собою та розвитком довіри до інших, можна позбутися цієї травми і побудувати більш здорові, чесні та довірливі взаємини.
Травма несправедливості
Травма несправедливості виникає, коли дитина в ранньому віці відчуває, що до неї ставляться несправедливо або жорстко.
Це може відбуватися через надмірно суворе виховання, високі вимоги або недооцінку її почуттів та зусиль. Дитина може сприймати, що її потреби та емоції ігноруються, що формує в ній відчуття, що її не цінують, і вона повинна постійно доводити свою цінність.
Така травма може виникнути, якщо батьки встановлюють високі стандарти і очікують від дитини ідеальної поведінки, або ж коли емоційна теплота і підтримка є недостатніми.
У дорослому житті ця травма часто проявляється у схильності до перфекціонізму, надмірної вимогливості до себе та інших, а також у відчутті гніву чи образи через несправедливе ставлення.
Ознаки травми несправедливості
- Перфекціонізм.
Люди з цією травмою часто прагнуть бути бездоганними в усьому. Вони вважають, що лише досягнувши ідеалу, можуть отримати визнання або уникнути критики. Через це вони можуть надмірно критично ставитися до своїх досягнень та недоліків.
- Емоційна холодність.
Травма несправедливості може призводити до того, що людина пригнічує свої емоції. Це може бути захисним механізмом, сформованим у дитинстві, коли дитині потрібно було бути “сильною” і не показувати своїх слабких місць.
- Вимогливість до себе та інших.
Люди з цією травмою часто дуже вимогливі як до себе, так і до інших. Вони можуть ставити високі стандарти для себе і оточуючих, очікуючи, що всі мають відповідати цим стандартам.
- Відчуття несправедливості.
Ці люди можуть постійно відчувати, що життя або люди до них несправедливі. Вони часто переживають через ситуації, де їхні зусилля не оцінені належним чином, або коли вони вважають, що інші отримали більше, ніж заслуговують.
- Самоконтроль і ригідність.
Люди з травмою несправедливості часто намагаються контролювати свої емоції, поведінку і навіть життя оточуючих. Вони можуть бути жорсткими у своїх переконаннях і важко приймають будь-які зміни або відхилення від встановлених правил.
- Страх помилок і критики.
Оскільки людина з цією травмою прагне до досконалості, вона дуже боїться помилок і критику сприймає як особисту поразку. Це призводить до підвищеної тривожності і стресу в ситуаціях, де потрібно проявити себе або оцінити свою роботу.
Маска ригідного
Згідно з Ліз Бурбо, люди з травмою несправедливості часто носять маску ригідного. Ця маска проявляється у прагненні бути досконалим, холодним та емоційно відстороненим.
Людина з такою маскою намагається приховати свої вразливі сторони, щоб уникнути відчуття несправедливості або критики.
Вона часто пригнічує свої емоції, щоб не показати слабкості і завжди залишатися сильною в очах інших
Як травма несправедливості впливає на стосунки
- Складнощі з вираженням емоцій.
Люди з цією травмою можуть уникати емоційної близькості, оскільки бояться показати свої справжні почуття. Вони можуть приховувати свої емоції і виглядати холодними або відстороненими в стосунках.
- Проблеми з прийняттям інших.
Через високі вимоги до себе людина з цією травмою може також мати високі вимоги до інших. Це може призводити до конфліктів, оскільки інші можуть відчувати, що їм складно відповідати цим стандартам.
- Страх бути оціненим.
Людина з травмою несправедливості може боятися критики або оцінки з боку інших. Це може викликати тривогу в ситуаціях, коли потрібно показати свої результати або виступати перед іншими.
- Конфліктність через відчуття несправедливості.
Люди з цією травмою можуть часто потрапляти в конфлікти, бо відчувають, що до них ставляться несправедливо.
Це може бути пов’язано з роботою, особистими стосунками або будь-якими іншими ситуаціями, де вони відчувають, що їхні зусилля недооцінюють
Як подолати травму несправедливості
- Визнання травми.
Перший крок до зцілення — це визнання того, що травма несправедливості впливає на ваше життя.
Усвідомлення, що ваша схильність до перфекціонізму та контролю є результатом цієї травми, допоможе зрозуміти причини ваших дій і почуттів.
- Прийняття власних емоцій.
Людині з цією травмою важливо навчитися приймати і виражати свої емоції. Це може бути складним, особливо якщо звичка пригнічувати емоції сформувалася ще в дитинстві, але це важливий крок на шляху до емоційного зцілення.
- Зниження перфекціонізму.
Потрібно навчитися приймати, що помилки є частиною життя, і не варто прагнути до ідеалу у всьому. Робота над тим, щоб знизити свої вимоги до себе та інших, допоможе зменшити відчуття несправедливості і стресу.
- Розвиток гнучкості.
Навчитися бути більш гнучким і приймати зміни є важливим аспектом подолання цієї травми. Це допоможе вам краще адаптуватися до ситуацій, які не відповідають вашим очікуванням, і зменшити потребу в жорсткому контролі.
- Пошук підтримки.
Психотерапія або консультації можуть допомогти вам розібратися з причинами травми і навчити нових стратегій поведінки.
Терапевт допоможе вам відпустити гнів і образи, пов’язані з несправедливістю, і працювати над емоційною відкритістю.
- Визнання своєї цінності.
Працюйте над тим, щоб приймати свою цінність без необхідності постійно доводити її через досягнення або перфекціонізм. Це допоможе вам зменшити стрес і напругу, пов’язані з прагненням бути ідеальним.
В цілому, травма несправедливості призводить до прагнення до досконалості, емоційної холодності та високих вимог до себе та інших.
Ця травма створює внутрішній конфлікт і часто супроводжується відчуттям гніву або образи через несправедливе ставлення.
Однак, завдяки роботі над своїми емоціями, гнучкістю та зниженням перфекціонізму, можна поступово подолати цю травму і побудувати більш здорові та гармонійні стосунки як із собою, так і з іншими.
Травма відкинутого\ї
Травма відкинутого виникає, коли дитина відчуває себе небажаною або непотрібною з боку батьків або близьких людей. Ця травма часто формується в ранньому віці, коли дитина стикається з відчуттям, що її емоційні або фізичні потреби ігноруються або відхиляються.
Травма відкинутого може з’явитися через небажання батьків мати дитину, емоційну відстороненість, або жорстоку критику, яка змушує дитину почуватися непотрібною.
У дорослому житті люди з цією травмою часто відчувають страх відмови, небажаності та ізоляції. Вони можуть уникати соціальних ситуацій, боячись бути знехтуваними, і часто мають низьку самооцінку.
Ознаки травми відкинутого
- Низька самооцінка.
Люди з цією травмою часто вважають себе “недостатньо хорошими” або такими, що не варті любові та уваги. Це може проявлятися в постійному сумніві у власних силах і досягненнях.
- Уникання соціальних ситуацій.
Через страх бути відкинутим, такі люди часто уникають соціальних контактів або нових знайомств. Вони можуть ізолювати себе, намагаючись уникнути болю, пов’язаного з відмовою.
- Страх близькості.
Люди з травмою відкинутого можуть боятися емоційної близькості, оскільки це підвищує ризик бути пораненими. Вони можуть бути відстороненими у стосунках, уникаючи глибоких емоційних зв’язків.
- Потреба в схваленні.
Щоб уникнути почуття відкинутості, такі люди можуть шукати схвалення у всьому. Вони бояться не сподобатися іншим і намагаються догоджати, навіть якщо це суперечить їхнім власним бажанням.
- Емоційна залежність.
У стосунках люди з цією травмою можуть стати емоційно залежними від свого партнера. Вони бояться втратити підтримку і любов, тому готові йти на жертви, аби уникнути відмови.
- Самознецінення.
Люди з травмою відкинутого часто знецінюють себе, вважаючи, що вони не заслуговують на щастя або успіх. Це може проявлятися у саботуванні власних досягнень або уникненні можливостей через страх невдачі
Маска втікача
Згідно з Ліз Бурбо, люди з травмою відкинутого часто носять маску втікача. Ця маска проявляється у бажанні уникнути ситуацій, де людина може відчувати себе відкинутою або непотрібною.
Людина може уникати близьких стосунків, соціальних ситуацій або навіть будь-яких емоційних взаємодій, щоб захистити себе від болю відкинутості.
Як травма відкинутого впливає на стосунки
- Страх бути відкинутим.
Люди з цією травмою бояться, що партнер або друзі їх залишать. Це може призводити до надмірної тривожності у стосунках і постійного пошуку підтвердження, що їх цінують і люблять.
- Уникання конфліктів.
Через страх бути відкинутим такі люди можуть уникати конфліктів і не висловлювати свої потреби та бажання, щоб не ризикувати втратою підтримки.
- Надмірна залежність від партнера.
Люди з цією травмою можуть стати надто залежними від свого партнера емоційно, оскільки бояться, що якщо залишаться самі, це підтвердить їхню небажаність.
- Ізоляція.
Втікачі можуть ізолюватися, уникаючи емоційних або соціальних ситуацій, що робить їх життя менш насиченим і повноцінним. Вони можуть надавати перевагу самотності, оскільки це здається безпечнішим, ніж ризик відкинутості
Як подолати травму відкинутого
- Визнання травми.
Першим кроком до зцілення є усвідомлення, що у вас є ця травма, і вона впливає на ваше життя. Визнання своїх страхів і емоцій є важливим для початку роботи над собою.
- Розвиток самооцінки.
Людям із травмою відкинутого важливо працювати над своєю самооцінкою і розумінням власної цінності. Це може включати роботу над позитивними внутрішніми установками, пошук підтримки і похвали за досягнення, навіть якщо вони здаються незначними.
- Прийняття ризику емоційної близькості.
Щоб подолати страх відкинутості, важливо поступово вчитися приймати ризик емоційної близькості. Це означає дозволяти собі бути вразливими у стосунках і не боятися показувати свої справжні почуття.
- Робота з внутрішнім критиком.
Людина з травмою відкинутого може мати сильного внутрішнього критика, який постійно підказує, що вона “не варта” любові або підтримки. Важливо навчитися помічати ці думки і замінювати їх більш конструктивними.
- Поступове входження в соціальні ситуації.
Для людей з цією травмою важливо поступово інтегруватися в соціальні ситуації і намагатися не уникати їх. Маленькі кроки можуть допомогти людині відчути себе більш впевненою у взаємодії з іншими.
- Пошук підтримки.
Психотерапія або консультування можуть допомогти зцілити травму відкинутого. Терапевт може допомогти розібратися з почуттями ізоляції і навчити нових способів побудови здорових стосунків.
В цілому, травма відкинутого може глибоко впливати на самооцінку і взаємодію людини з іншими. Вона проявляється у страху бути відкинутим, униканні соціальних ситуацій і надмірній залежності від партнерів.
Однак, з правильним підходом до зцілення, включаючи роботу над самооцінкою, поступове прийняття емоційної близькості і підтримку з боку професіоналів, людина може подолати цю та інші травми і почати жити повніше та впевненіше
Підсумки
Концепція “п’яти емоційних травм, які заважають бути собою” була описана канадською психологинею Ліз Бурбо в її однойменній книзі.
Ці травми формуються в дитинстві і впливають на поведінку, стосунки та самооцінку дорослої людини. Вони можуть створювати емоційні блоки, змушуючи людину носити певні “маски”, щоб захистити себе від болю
Кожна з цих травм змушує людину носити певну “маску” — захисний механізм, який допомагає уникати болю, але водночас віддаляє від власної автентичності.
Людина діє згідно з цими масками, намагаючись захистити себе від травматичних емоцій і ситуацій, але це обмежує її здатність бути справжньою, автентичною особистістю.
У психотерапії основна мета роботи з цими травмами — допомогти людині усвідомити їхній вплив, зняти “маски” і поступово зцілитися.
Цей процес, на практиці, зазвичай містить:
- Визнання і прийняття травм.
- Роботу з емоціями і переживаннями, які спричинили ці травми.
- Розвиток внутрішньої стійкості та здатності бути автентичним у стосунках з собою та іншими.
- Навчання нових патернів поведінки, які не базуються на страхах, пов’язаних з травмами
