Дитяча адаптація у вимушеній еміграції

Дитяча адаптація в умовах вимушеної еміграції

Прояви дезадаптації

Характеризуючи психологію дитячої адаптації в умовах вимушеної імміграції, – спочатку треба сказати кілька слів про її прояви.

Працюючи з дітьми та підлітками звертаю увагу на проблему, з якою найчастіше останнім часом звертаються мами дітей, що виїхали у вимушену імміграцію в умовах війни та їхні діти навчаються у двох школах одночасно – у місцевій та в українській онлайн.

Здається, що проблеми їхніх дітей, з якими вони стикаються, жодним чином не пов’язані з переїздом – агресія, тривожні стани, панічні атаки, булінг у школі, протестна поведінка, втрата інтересу до життя, апатія та багато чого іншого, включно з різного роду тілесними захворюваннями.

Як гештальт-терапевт і системний сімейний терапевт розглядаю ситуацію, що склалася, з багатьох сторін.

Насамперед розглянемо, як проживає дитина вимушене рішення про переїзд і потрапляння в нове середовище, зокрема й мовне.

Фактори стресу для дитини

На психіку дитини діють одразу кілька стресових факторів (і це не всі):

  • Військові дії в країні як такі – проживатися можуть багатьма способами, і ступінь стресу дитини залежить від стійкості в цьому місці відповідального дорослого поруч (мами або іншого дорослого)
  • Втрата звичного кола спілкування (друзі, однокласники, близькі) – мінус ще одна соціальна опора для дитини
  • Переїзд, рішення про який було ухвалено без урахування думки дитини, бо дійсно, безпека дитини – це відповідальність дорослого. Але це не скасовує того факту, що дитина не давала згоди не переїзд і, можливо, не хотіла цього і казала про це, але не була почута
  • Сам по собі будь-який переїзд за силою емоційних переживань дорівнює проживанню втрати. У цей момент психіка як дитини, так і дорослого, регресує (відкочується) в більш ранній період розвитку, як емоційно так і фізично, і потрібен час, щоб прийти до свого нормального стану (від 3 місяців до року)
  • Нове мовне середовище – адаптація до нової мови вимагає залучення величезного когнітивного ресурсу і ресурсу пам’яті, що неймовірно складно в стані стресу і регресу – цього ресурсу просто немає і ніде взяти поки що
  • Нові правила і реалії життя – наприклад, у дитини була своя кімната і свій простір, а тепер вона живе в кімнаті, де разом з нею живе бабуся, мама, а можливо, ще якісь, зовсім чужі люди.
  • І найнеочевидніше – вимушена еміграція – це насильство, яке трапилося з людьми, які пережили цю ситуацію (і я одна з них), бо ніхто з них не обирав усвідомлено переїхати саме зараз, у такий спосіб і туди, де опинився. Це вимушений вибір, зумовлений обставинами.

Як справляється з вищеописаним психіка дитини і чи справляється?

В цьому випадку все індивідуально і залежить від того, наскільки розвинені адаптивні механізми психіки дитини, а також від поведінки і можливості справлятися з ситуацією відповідального дорослого поруч.

Якщо дорослий відкритий для спілкування і в нього є ресурс говорити з дитиною про те, що відбувається, відповідати на запитання, пояснювати, що відбувається і що відбуватиметься, дитина буде підтримана у своїх переживаннях реальності і буде більш стійкою.

В іншому разі, найчастіше зустрічаємося з дитячими істериками, агресією і протестною поведінкою або з соматизацією – тобто дитина починає хворіти – це її спосіб донести, що їй погано, якщо інакше її не почули.

Це справедливо для будь-якої ситуації, не тільки в разі імміграції. Довірчий контакт дорослого з дитиною – запорука фізичного і психічного здоров’я дитини.

У неї має бути можливість сказати про свої потреби, бажання або небажання, навіть якщо це буде невдоволення вами, школою, умовами життя або щось інше.

Дитина має бути впевнена, що у відповідь на її слова не буде агресії з боку дорослого, що її страждання не будуть знецінені.

Що значить знецінювати – це коли у відповідь на висловлення своїх почуттів і переживань, людина чує фрази на кшталт – “іншим ще гірше” або “як ти можеш таке говорити? Я для тебе стільки зробив/зробила”.

Наслідки неможливості поговорити і бути почутою дорослим

Дитина закривається емоційно, оскільки в її досвіді всі спроби бути почутою марні.

Складні почуття щодо батьків, ситуації накопичуються і не знаходять розрядки в контакті з дорослим, і тоді вони проявляються як агресивна поведінка в колі однолітків

Апатія – дитина лежить і нічого не хоче, з’являються тривожні стани і знову таки тілесні захворювання.

Як підтримати процеси адаптації психіки дитини до нових умов?

По-перше, допомогти собі, як дорослому, бути психічно стійким.

Що це означає? Банально, піклуватися про себе, вчасно їсти, достатньо спати, звернутися до фахівця-психолога по допомогу, якщо відчуваєте в ній потребу.

Дорослий у ресурсі – запорука психічного та фізичного здоров’я дитини. Для успішної адаптації дитини дуже важливо слухати і чути її, що з нею і як вона живе своє життя, не знецінюючи її переживання і почуття.

А як же школа?

Як Гештальт-терапевт і викладач вищої школи з педагогічним стажем понад 15 років, я впевнена, що поки дитина в стресі її здатність до навчання – мінімальна.

Тому, було б добре дати час дитині прийти до тями і максимально допомогти їй у цьому. Ну і розставити пріоритети – що важливіше: здорова дитина чи її оцінки в школі?