Вікторія Бардаченко

Сучасна психологія тлумачить фроттеристичний розлад (фроттеризм) як різновид сексуальної парафілії, що характеризується інтенсивним і постійним потягом до отримання сексуального задоволення від доторкання або тертя об людей без їхньої згоди (зазвичай у громадських місцях, таких як переповнені потяги, метро, тісні черги чи автобуси тощо).

Фроттеристичний розлад вважається різновидом психо-сексуального розладу, оскільки спричиняє значний дистрес у жертв фроттеристів (подекуди і в самого фроттериста) або погіршення соціальної, професійної чи інших сфер функціонування людини з цим діагнозом.

Окрім того, фроттеристична поведінка може призвести і до негативних правових наслідків, оскільки участь у фроттеризмі є формою сексуального насильства чи домагань щодо інших людей.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику фроттеристичного розладу через призму досвіду надання психологічної допомоги, зокрема для тих читачів, які бажають одразу перейти до безпосередньої взаємодії із фахівцем чи кількома,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи здійснити підбір у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні у цьому контексті для вас чи ваших близьких запити, теми, скарги, проблеми, відчуття, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ ФРОТТЕРИЗМУ

На практиці, точні причини фроттеристичного розладу ще до кінця не з’ясовані, але вважається, що до фроттеризму може призвести поєднання біологічних, психологічних та екологічних факторів.

Зокрема, ось кілька можливих чинників, які, на мою думку, найчастіше можуть сприяти розвитку фроттеристичного розладу:

Психотравматичний досвід у дитинстві: особи, які в дитинстві зазнали жорстокого поводження або нехтування, можуть мати вищий ризик розвитку фроттеризму.

Гормональний дисбаланс (зокрема, рівня тестостерону), що підвищує сексуальний потяг і може сприяти нав’язливій сексуальній поведінці.

Нейрофактори, наприклад, аномалії у системі винагороди в головному мозкові, можуть сприяти розвитку фроттеристичного розладу.

Психологічні фактори, можуть призвести до почуття самотності чи ізоляції, що може спонукати людей шукати сексуального задоволення без згоди:

• тривога,
• депресія,
• низька самооцінка,
• замкнутість.

Соціальні фактори:

• вплив порнографії,
• відсутність соціальної підтримки,
• можуть сприяти формуванню спотворених переконань й ставлення людини до сексу та стосунків.

Психічні захворювання, розлади особистості.

Треба зазначити, що ці фактори не обов’язково спричиняють фроттеристичний розлад, але вони можуть сприяти його розвитку.

Для психодіагностики фроттеризму, звісно ж, необхідні додаткові дослідження, які сформують індивідуальне та коректне розуміння причин цього розладу у кожному конкретному випадку.

СИМПТОМИ ФРОТТЕРИЗМУ

Як уже згадувалося, основним симптомом фроттеризму є сексуальне збудження від дотиків або тертя об людей, які не дали на це згоди.

Тому, симптоми, які можуть бути присутніми в осіб із фроттеристичний розладом, зокрема, включають:

• Постійні фантазії або бажання брати участь у статевих актах без згоди.
• Повторювані акти фроттеризму, які можуть відбуватися в людних громадських місцях.
• Труднощі з контролем або припиненням фроттеристичної поведінки, незважаючи на негативні наслідки або соціальну стигму.
• Значний дистрес або порушення в соціальній, професійній чи інших сферах діяльності.
• Почуття провини, сорому або збентеження з приводу поведінки.
• Використання фроттеризму як механізму подолання інших емоційних або психологічних проблем, таких як тривога, депресія або самотність.
• тощо.

Важливо зазначити, що не всі люди, які експериментують із фроттеризмом, мають розлад.

Розладом це стає тоді, коли поведінка почне викликати значний дистрес або порушення функціонування та забезпечить відповідність діагностичним критеріям розладу.

Крім того, важливо розрізняти фроттеризм і сексуальну поведінку за згодою (сексуальні ігри), оскільки лише акти фроттеризму без згоди — є незаконними та можуть призвести до правових наслідків.

НАСЛІДКИ ФРОТТЕРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Практика переконливо свідчить, що фроттеристичний розлад може мати серйозні наслідки як для людини з розладом, так і для людей навколо неї.

Правові наслідки: участь у статевих актах без згоди, як-от фроттеризм, є кримінальним злочином у більшості країн.

Соціальна стигма:

• Фроттеризм вважається формою сексуального насильства або домагань і сприймається суспільством негативно.
• Люди з фроттеристичним розладом можуть зіткнутися з соціальним осудом, остракізмом або агресією, що може призвести до почуття сорому, провини та ізоляції.

Труднощі у стосунках: люди з фроттеристичним розладом можуть мати проблеми з інтимністю та довірою.

Емоційний дистрес, професійні труднощі, ризик заподіяння шкоди собі чи іншим тощо.

Щоби уникнути цих негативних наслідків, людям із фроттеристичним розладом важливо своєчасно звернутися по професійну допомогу.

ЛІКУВАННЯ ФРОТТЕРИЗМУ

На практиці, лікування фроттеристичного розладу зазвичай включає поєднання психотерапії та медикаментозної терапії.

Мета лікування полягає в тому, аби допомогти людям впоратися зі своїми симптомами, зменшити ризик рецидиву та покращити загальну якість життя.

Серед ключових методів лікування фроттеристичного розладу, на мій погляд, варто наголосити:

Індивідуальна психотерапія або психокорекція, зосереджена на зміні негативних моделей мислення та поведінки.

Психофармакологія: може допомогти зменшити сексуальний потяг і примус.

Групова терапія:

• надасть підтримку та відчуття спільності;
• сесії групової психотерапії можуть бути зосереджені на розробці стратегій подолання, розвитку соціальних та комунікативних навичок, вирішенні емоційних і психологічних проблем.

Сімейна терапія:

Групи самодопомоги: такі як Анонімні секс-залежні (SAA) або Анонімні сексоголіки (SA), можуть надати людям із розладом підтримку з боку однолітків та додаткові інструменти для одужання.

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ФРОТТЕРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

🔹 Цілі психотерапії при фроттеристичному розладі

1. Зменшення частоти й інтенсивності імпульсів.
2. Формування самоконтролю.
3. Розуміння джерел девіантної поведінки.
4. Розвиток здорових сексуальних стратегій.
5. Зменшення ризику рецидиву.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Найбільш поширений метод, серед технік якого можна виокремити:

• Реконструкція мислення: виявлення і корекція викривлень (наприклад, “це не шкодить, якщо ніхто не помічає”).
• Зупинка думки та контроль імпульсів.
• Тренінги навичок соціальної взаємодії.
• Ідентифікація тригерів (ситуації, які провокують) і розробка альтернативної поведінки.
• Тренування запобігання рецидиву.

Ціль – навчити клієнта відслідковувати думки, поведінку та змінювати її на безпечнішу і соціально прийнятну.

Функціональний аналіз поведінки

Застосовується в поведінковій терапії:

• Аналіз ситуацій, що передують поведінці (A → B → C: Antecedent → Behavior → Consequence).
• Пошук вторинної вигоди.
• Побудова позитивного підкріплення для альтернативної поведінки.

Психоаналітична терапія

Менш поширена, але використовується в довготривалій роботі, а її мета:

• Розкрити несвідомі конфлікти, пов’язані із сексуальністю, соромом, владою, страхом відкидання.
• Опрацювання психосексуального розвитку (наприклад, фіксації).
• Усвідомлення заміщень або компенсацій, які лежать в основі девіації.

Групова терапія

• Забезпечує соціальне дзеркало, знижує ізоляцію.
• Сприяє розвитку емпатії до жертв.
• Працює через підтримку, контроль та конфронтацію у безпечному середовищі.

Мотиваційне інтерв’ювання

• Актуалізація внутрішньої мотивації до змін.
• Робота з амбівалентністю (“Хочу змінитись, але імпульси сильні”).
• Встановлення реалістичних цілей поведінки.

Фармакотерапія (як допоміжний засіб)

Інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs), наприклад, флуоксетин або сертралін —знижують сексуальну імпульсивність і тривожність.

Антиандрогени (у тяжких випадках під наглядом лікаря), наприклад, медроксипрогестерон ацетат (зменшення лібідо).

Інші важливі напрямки в терапії:

• Робота із соромом, провиною та самооцінкою.
• Навчання соціальним і сексуальним навичкам.
• Моніторинг рецидивів або ризикованої поведінки.
• Робота з особистісними розладами, якщо вони є супутніми.

КПТ-програма подолання фроттеризму

Приклад структурованої когнітивно-поведінкової програми (КПТ) для подолання фроттеристичного розладу.

Вона охоплює 12–16 тижнів індивідуальної терапії, з можливістю продовження, якщо є супутні проблеми (наприклад, тривожні чи особистісні розлади).

Етап 1. Психоедукація та мотивація (1–2 сесії)

Завдання:

• Пояснення природи фроттеризму як парафілічного розладу.
• Обговорення впливу на жертв, соціальні та юридичні наслідки.
• Формування мотивації до змін, робота з амбівалентністю (мотиваційне інтерв’ювання).
• Встановлення цілей терапії.

Інструменти:

• Психоосвітній матеріал
• Письмова угода про зміну
• Шкала мотивації (0–10)

Етап 2. Ідентифікація тригерів та поведінкового ланцюга (2–3 сесії)

Завдання:

• Виявлення ситуацій, думок, емоцій, які передують фроттеристичній поведінці.
• Аналіз поведінкового ланцюга: A → B → C (подразник → поведінка → наслідок).
• Ведення щоденника тригерів і імпульсів.

Інструменти:

• Поведінковий аналіз
• Щоденник “Ситуація – Думка – Дія – Наслідок”

Етап 3. Зміна мислення (3–5 сесії)

Завдання:

• Ідентифікація когнітивних викривлень: “Я маю право на це”, “Я контролюю ситуацію”, “Це нешкідливо”.
• Заміна їх на реалістичні, відповідальні переконання.
• Формування внутрішнього спостерігача (метапозиція).

Інструменти:

• Робота з автоматичними думками
• Техніка “Картка переконань”
• Техніка “Суд над думкою”

🔹 Етап 4. Тренінг навичок самоконтролю (4–6 сесій)

Освоєння технік зниження імпульсивності та саморегуляції:

• “Стоп-імпульс”
• “Відкладене рішення”
• Релаксація (дихання, Джекобсон)
• Перенаправлення уваги

Встановлення позитивної альтернативної поведінки в ситуаціях ризику.

Інструменти:

• Практика зворотного зв’язку “після імпульсу”
• Поведінкові сценарії на заміну
• Нагородження за самоконтроль

Етап 5. Профілактика рецидивів (2–3 сесії)

Завдання:

• Складання карти рецидиву (що сприяє зриву).
• Опрацювання вразливих ситуацій (стрес, алкоголь, самотність).
• Створення плану екстреного втручання.
• Формування підтримуючих звичок (спілкування, спорт, здорове сексуальне життя).

Інструменти:

• План “Як діяти, якщо знову з’явиться імпульс”
• Контракт відповідальності
• “Антирецидивний щоденник”

ДОДАТКОВІ ІНСТРУМЕНТИ ПРОГРАМИ:

• Домашні завдання: щотижневі вправи з контролю поведінки.
• Відеомоделювання (за можливості): аналіз соціальних сценаріїв.
• Аудіо-інструкції для релаксації.
• Індивідуальні моменти: створення “якорів” позитивної поведінки.

Ця КПТ-програма має бути:

• Індивідуалізована – залежно від рівня ризику, мотивації, типу мислення.
• Безпечна – з урахуванням ризику для інших людей.
• Комплексна – за потреби доповнена медикаментами та груповою терапією.

Техніки самоконтролю при фроттеристичному розладі

Нижче добірка технік самоконтролю, які на практиці використовуються при роботі з фроттеристичним розладом у рамках когнітивно-поведінкової терапії та поведінкового модифікування.

Ці техніки спрямовані на розпізнавання, контроль імпульсів, уникнення ризикованих ситуацій і розвиток альтернативної поведінки.

Ведення щоденника тригерів і ситуацій

Мета: усвідомлення моментів, які викликають збудження або імпульси.

Записування допомагає побачити закономірності та створити план уникнення чи контролю:

• Дата, час.
• Де перебуваю (місце).
• Що передувало імпульсу (подразник, думки).
• Рівень напруги / бажання (0–10).
• Що зробив замість дії.
• Наслідок.

Метод “Стоп!” (переривання думки)

Мета — створити павловський рефлекс: імпульс → зупинка → переключення.

У момент появи нав’язливого імпульсу — сказати подумки (або вголос): “Стоп!” і одразу переключити увагу на іншу думку або дію:

• рахування предметів,
• вивчення навколишнього середовища,
• глибоке дихання або коротка вправа.
• тощо

Перенаправлення поведінки (субституція)

Завчасне планування дій у ситуаціях ризику знижує імовірність дій під впливом імпульсу.

Приклад: Якщо з’являється імпульс доторкнутись до когось у транспорті — заздалегідь мати “заміщення”: тримати руки в кишенях, зосередитись на прослуховуванні подкасту, вийти з транспорту й пройтися тощо

Техніка “відстрочення” імпульсу

Суть: дати собі дозвіл не виконати дію зараз, а відкласти її на 15–30 хвилин, повторюючи: “Я не мушу діяти. Я почекаю. Я контролюю свою поведінку” і часто сама така затримка руйнує напругу.

М’язова релаксація / дихальні техніки

Прогресивна м’язова релаксація (за Джекобсоном): Почергове напруження і розслаблення м’язів для зняття тілесного збудження.

Дихальні вправи: Вдих на 4 рахунки, затримка 4, видих на 6–8 допомагає знизити фізіологічне збудження, яке супроводжує імпульс.

Метод “негативного образу” (aversive imagery)

При появі фантазії чи імпульсу уявити соціальне засудження, відчуття провини/сором, втрату довіри оточення, юридичні наслідки тощо

Така асоціація з негативними наслідками поступово знижує привабливість імпульсу.

Самонагородження за контроль

• визначити, що отримаєш, якщо впораєшся в певній ситуації (наприклад, солодке, похід у кіно, прогулянка);
• чітко дотримуватись цього
• мотивація через позитивну альтернативу — зміцнює нову поведінку.

Контракт на самоконтроль

Письмова угода між клієнтом і терапевтом (або з собою): “Я зобов’язуюсь уникати ситуацій, де є ризик прояву небажаної поведінки. У разі виникнення імпульсу – використовую техніку “Стоп!” та повідомляю терапевта на найближчій сесії.”

Поєднання цих технік, як засвідчує практика терапії, значно підвищує ефективність контролю, а психотерапевт допомагає підбирати і тренувати техніки, фокусуючись на ситуаціях, які спричиняють найбільшу загрозу.

При цьому, звісно ж, важливо підтримувати регулярну практику — самоконтроль вимагає тренування, як м’яз.

Підсумки

Фроттеристичний розлад (від англ. frotteurism) — це парафілічний розлад, який проявляється у повторюваних сексуально збуджувальних фантазіях, імпульсах або діях, що пов’язані з дотиком або тертям об сторонню людину без її згоди, зазвичай у публічних місцях.

Згідно з DSM-5, діагноз ставиться, якщо ці дії викликають значний дистрес або порушують функціонування чи реалізуються щодо інших осіб.

Фроттеристичний розлад піддається корекції, якщо:

• Клієнт мотивований на зміни;
• Психотерапевт використовує структуровану програму (найчастіше КПТ);
• У разі потреби залучена медикаментозна підтримка.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби контролювати симптоми та уникнути негативних наслідків, людям із фроттеризмом украй важливо звернутися по професійну допомогу та отримувати підтримку від сім’ї та близьких.

Щби розпочати таку співпрацю звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців відповідно до актуальної проблематики та контексту у спеціальному розділі “Простору Психологів”

У сучасній психології вуаєристичний розлад (вуаєризм) трактується як сексуальна девіація, що характеризується постійним сильним бажанням спостерігати (підглядати) за людьми, які нічого не підозрюють, коли вони роздягаються, оголені або займаються сексом.

Цей психо-сексуальний розлад класифікується як парафілічний, оскільки включає сексуальне збудження та отримання задоволення через нетипову або соціально неприйнятну поведінку.

Люди з розладом вуаєризму часто відчувають бажання підглядати за іншими і можуть витрачати значну кількість часу на планування та виконання своїх вуаєристичних дій.

Вони можуть проявляти таку поведінку в різних ситуаціях, наприклад, заглядати у вікна або використовувати приховані камери, щоб спостерігати за іншими в приватному просторі, громадських туалетах, басейнах, роздягальнях.

Вуаєристичним розлад вважається, якщо характерна йому поведінка спричиняє дистрес або порушення повсякденного функціонування та може призвести до юридичних наслідків через порушення прав інших людей.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику цього розладу через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які прагнуть без зайвих зволікань почати співпрацю з психологом щодо подолання негативних наслідків вуаєризму у себе чи своїх близьких,

Інформую, що можна звертатися до мене чи підібрати відповідних фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

ПРИЧИНИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Точні та однозначні причини вуаєристичного розладу не повністю з’ясовані, але дослідження показують, що існує комбінація психологічних, біологічних та зовнішніх факторів, які сприяють розвитку цього розладу.

Серед потенційних чинників, на мій погляд, треба виділяти такі:

Дитяча травма:

• сексуальне насильство,
• фізичне насильство або зневага,
• спостереження за такими діями щодо іншої людини
• тощо.

Біохімія мозку: наявність відмінностей у тих областях мозку, які відповідають за обробку сексуального збудження та задоволення.

Особливості соціалізації: якщо особа тісно стикається з порнографією чи іншим сексуальним контентом у юному віці, у неї, швидше за все, розвинеться вуаєристська поведінка.

Риси характеру, які також можуть збільшити ризик розвитку розладу вуаєризму:

• імпульсивність,
• цинізм,
• егоцентричність,
• низька самооцінка,
• відсутність емпатії
• тощо.

Інші проблеми психічного здоров’я:

• депресія,
• тривога,
• обсесивно-компульсивний розлад (ОКР),
• розлади особистості (психопатії)
• тощо.

СИМПТОМИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, основним симптомом вуаєристичного розладу є хронічне та сильне бажання спостерігати чи підглядати за іншими, коли вони роздягаються або займаються сексуальною активністю, часто без їх відома чи згоди.

Водночас, інші додаткові симптоми, як правило, можуть включати:

• Регулярні та інтенсивні сексуальні фантазії відповідного змісту.
• Витрачання значної кількості часу на планування та виконання вуаєристичних дій.
• Почуття неспроможності контролювати або припинити вуаєристичну поведінку, незважаючи на зовнішній тиск чи власне бажання.
• Відчуття сильного сексуального збудження або задоволення від спостереження за іншими.
• Почуття провини, сорому або збентеження через вуаєристичну поведінку.
• Переживання страждань або погіршення стосунків, продуктивності на роботі чи у інших сферах життя через вуаєристичну поведінку.
• тощо.

НАСЛІДКИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Практика підтверджує, що вуаєристичний розлад може мати значні негативні наслідки як для особи з розладом, так і для осіб, за якими спостерігають без їх відома чи згоди.

Зокрема, ось деякі найпоширеніші потенційні наслідки вуаєризму:

• Юридичні: вуаєризм та пов’язані із ним використання прихованих камер або підглядання у вікна, є незаконним і може призвести до кримінальних звинувачень, штрафів і навіть ув’язнення.
• Шкода стосункам: із друзями, членами родини та романтичними партнерами.
• Труднощі на роботі: якщо особу з розладом вуаєризму помітять у залученості до такої поведінки на робочому місці, це може призвести до дисциплінарних стягнень, звільнення або юридичних наслідків.
• Ризик насильства: у деяких випадках може перерости у сексуально агресивну поведінку, піддаючи ризику як людину з розладом, так і тих, за ким спостерігають.
• Наслідки для психічного здоров’я: може спричинити значний дистрес, сором і збентеження, особливо у жертв такої поведінки.
• тощо.

Людям з розладом вуаєризму важливо звернутися по професійну допомогу щонайменше, до психолога, або одразу до сексопатолога, психотерапевта або психіатра, аби впоратися зі своїми симптомами та уникнути негативних наслідків його розвитку.

ЛІКУВАННЯ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, лікування вуаєристичного розладу передбачає поєднання психотерапії та психофармакології.

Психотерапія, може включати:

• виявлення причин та пускових механізмів поведінки,
• навчання навичкам подолання, щоб керувати цими механізмами,
• розробку більш здорових способів вираження сексуальних бажань і потреб.

Медикаментозну терапія, за призначення якої відповідає психотерапевт чи психіатр.

Групова терапія: може створити сприятливе середовище для людей з розладом, щоб вони могли ділитися своїм досвідом, вчитися в інших, а також отримувати підтримку та заохочення.

Важливо відзначити, що підхід до лікування розладу вуаєризму завжди індивідуальний і пристосований до особливостей конкретної людини.

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ВУАЄРИЗМУ

Щоби усвідомити природу проблемної поведінки, навчитись розпізнавати тригери, зменшити інтенсивність імпульсивної сексуальної поведінки, змінити викривлені переконання та фантазії, мати змогу розвивати здорові стратегії саморегуляції і попередити рецидиви.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — найефективніша

• Щоденник імпульсів і поведінки
• Виявлення автоматичних думок (“Я нікого не шкоджу”, “Це просто цікавість”)
• Оспорювання когнітивних викривлень
• Тренінги самоконтролю: “Стоп-реакція”, “Заміна фантазій” тощо
• Експозиція з попередженням реакції (ERP) — за певних умов
• Розробка сценаріїв здорової поведінки

Мотиваційне інтерв’ювання

Для підвищення внутрішньої мотивації до змін, особливо коли Клієнт заперечує проблему і виникає амбівалентність: “Я не роблю нічого поганого, але боюся наслідків”

Психодинамічна / психоаналітична терапія

• Опрацювання ранніх травм (особливо сексуального характеру)
• Дослідження переносу і контрпереносу
• Усвідомлення внутрішніх конфліктів, пов’язаних із сексуальністю, владою, соромом, тілесністю

Проте вона не є основною терапією для швидкого зниження ризикованої поведінки.

Схемотерапія (Джеффрі Янг)

Виявлення дисфункційних схем, робота з дитячими частинами, потребами та самозаспокоєнням:

• емоційна депривація,
• покинутість,
• “дефективність”,
• соціальна ізоляція
• тощо

Групова терапія (за наявності згоди)

• Соціальна підтримка та дзеркало поведінки
• Вивчення нормальних меж сексуальності
• Навчання емпатії до жертв (особливо в рамках ресторативної моделі)

Медикаментозни супровід у співпраці з психіатром

• SSRI – при високому рівні сексуального збудження, тривожності, ОКР-симптомах
• Антиандрогенні препарати – у складних і повторних випадках

Допоміжні методи

• Рольові ігри — моделювання ризикових ситуацій та альтернативної поведінки
• Релаксаційні техніки — зниження внутрішньої напруги, яка часто передує імпульсу
• Розвиток здорових сексуальних сценаріїв — підтримка безпечного партнерства

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ ВУАЄРИСТИЧНОМУ РОЗЛАДІ

Самоконтроль при вуаєристичному розладі — це ключовий напрямок у терапії, спрямований на зниження імпульсивності, підвищення усвідомлення поведінки та розвиток здатності зупиняти небажані дії до їх реалізації.

ОСНОВНІ ЗАДАЧІ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Усвідомити тригери поведінки.
2. Вчасно зупинити імпульс до підглядання.
3. Змінити реакцію на тригер.
4. Підвищити толерантність до напруги.
5. Закріпити нову звичку конструктивної поведінки.

КРОКИ ПРОГРАМИ САМОКОНТРОЛЮ

1. Щоденне самоспостереження (“моніторинг поведінки”)

📌 Вести щодня 2–4 тижні.

2. Сигнал небезпеки: навчитися розпізнавати перші ознаки імпульсу

• Погляд “застрягає” на людях
• Мисленнєве фантазування
• Підвищення серцебиття / збудження
• Поява “дозвільних” думок: “Я тільки гляну, не чіпаю ж”

Записати власні сигнали — мінімум 3

3. Техніка “СТОП”: миттєве гальмування імпульсу

• С – зупинись
• Т – твердо скажи: “СТОП!” подумки або вголос
• О – оберни увагу на щось інше (рахування, запах, дотик)
• П – перемкнись на дію: змінити положення тіла, вийти з простору, зробити глибокий вдих

Повторити 3 рази за потреби.

4. Альтернативні думки (когнітивна заміна)

Підготувати 3–5 альтернатив заздалегідь:

5. Фізичні дії саморегуляції

• Вихід з ризикової ситуації
• Глибоке дихання 4–4–6
• Холодна вода / стиснення м’язів для переключення тілесного стану
• Підготовлена дія-назамість: пауза в музиці, навушники або перегляд чогось нейтрального (смішне відео, аудіокнига)

6. Зміна умов — профілактика тригерів

• Зміна маршрутів (уникати місць скупчення оголених тіл, вікон, пляжів тощо)
• Заблоковані ресурси в інтернеті
• Планування зайнятості у ризиковані години
• Використання застосунків із нагадуваннями або блокуваннями

7. Самопідкріплення — винагорода за контроль

• Маленька щоденна винагорода за день без поведінки (музика, напій, похвала)
• Тижнева — за стійкість (купити книгу, прогулянка, особиста “медаль”)
• Список “мотиваторів”: “Я це роблю для… (здоров’я, стосунків, спокою…)”

8. Звітність терапевту / в щоденнику

• Що вдалося
• Що спрацювало
• Що потрібно покращити

ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Критично важливий, оскільки поведінка, пов’язана з вуаєризмом, потенційно порушує кримінальне та цивільне законодавство, навіть якщо особа вважає її «невинною» або «внутрішньо обґрунтованою».

Порушення приватності:

• Спостереження за людиною без її відома та згоди у приватних ситуаціях (роздягання, душ, секс).
• Використання технічних засобів (камери, дрони, мобільні телефони тощо).

Відеозйомка чи фотографування без дозволу:

• Це кваліфікується як вторгнення у приватне життя.
• У більшості країн є прямі статті кримінального кодексу щодо цього (наприклад, ст. 182 КК України — “Порушення недоторканості приватного життя”).

Зберігання та поширення таких матеріалів. Це окрема стаття злочину, навіть якщо сама зйомка не була здійснена особисто.

Наближення до шкіл, дитячих садків, пляжів, громадських душових. У деяких юрисдикціях особам з діагностованими сексуальними девіаціями може бути заборонено перебування в таких місцях.

ГОЛОВНЕ ПРО ВУАЄРИЗМ В ЮРИДИЧНОМУ КОНТЕКСТІ:

Вуаєризм без дії (лише фантазії) не є злочином, якщо не вживаються реальні кроки щодо підглядання або зйомки.

Проте, фантазії можуть переходити в дії, і тому психологічна або психіатрична допомога має бути запропонована ще на цьому етапі.

МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ОСОБИ:

ЗАХИСТ ПРАВ КЛІЄНТА

• Добровільність звернення до психолога/психотерапевта.
• Конфіденційність розмови, окрім випадків, коли є прямий намір завдати шкоди іншому або вже скоєно діяння, яке підпадає під КК (і спеціаліст може бути свідком/повинен повідомити).
• Можливість психіатричного обстеження добровільно, без внесення в реєстр.

ОБОВ’ЯЗКИ ПСИХОЛОГА / ПСИХОТЕРАПЕВТА:

• Повідомити клієнта про межі конфіденційності.
• Не засуджувати клієнта, а працювати з поведінкою, яка викликає дистрес або шкоду.
• У випадках загрози — діяти згідно з професійними етичними кодексами та законом.

ПІДСУМКИ

Вуаєризм — це форма парафілічного розладу, при якій людина отримує сексуальне збудження від спостереження за іншими (зазвичай нічого не підозрюючими) людьми, які роздягаються, роздягаються або займаються статевим актом.

Це порушення стає проблемою, коли є втрата контролю, негативні наслідки, або порушення прав інших людей.

Лікування вуаєризму потребує поєднання короткострокових інтервенцій (для контролю поведінки) та глибшої терапії (для вивчення особистісних механізмів).

Самоконтроль при вуаєристичному розладі — це не “заборона”, а розвиток внутрішньої сили впливати на себе з турботою через регулярність, усвідомлення, нові реакції та позитивне підкріплення.

Вуаєристичний розлад може залишатися в межах внутрішнього психічного життя, але у випадку переходу до поведінкових дій, що порушують право на приватність — настає юридична відповідальність.

Рання діагностика, психотерапія і саморефлексія можуть запобігти серйозним юридичним та соціальним наслідкам

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати процес подолання вуаєристичного розладу та, за допомогою продуманої схеми лікування та психологічної підтримки — впоратися з цим розладом і покращити загальне функціонування в соціумі, звертайтеся безпосередньо до мене чи підберіть фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Сучасна психологія трактує ексгібіціоністський розлад (ексгібіціонізм) як парафілічний розлад сексуальної поведінки, що стосується порушення у способі досягнення сексуального збудження та оргазму.

Провідною ознакою ексгібіціоністського розладу є нав’язливе прагнення демонстрації іншим людям (зазвичай незнайомим) без їхньої попередньої згоди оголених статевих органів з метою отримання сексуального задоволення.

А також, це може включати сильне бажання продемонструвати свою сексуальну активність іншим людям, наприклад, через публічну мастурбацію чи публічний секс.

На практиці, ексгібіціоністський розлад частіше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок, а починається, зазвичай у ранньому дорослому віці.

Зокрема, встановлено, що близько 30% чоловіків, звинувачених у сексуальних злочинах — також мають схильність до ексгібіціонізму.

Прикметно також, що ексгібіціоніст, який оголює перед іншими свої статеві органи або мастурбує при інших, як правило, не має наміру вступати в безпосередній статевий акт із глядачем без згоди.

Сюди ж відноситься і можливість надсилання відверто сексуальних зображень (геніталій, дік-піків) онлайн незнайомцям за допомогою різних месенджерів, а також, нерідко, ексгібіціоністи намагаються оголитися перед іншими через відеозвʼязок.

На практиці, проблематика ексгібіціоністського розладу включає також постійні, сильні та ненормальні способи сексуального збудження та задоволення, які, слід наголосити, часто можуть супроводжуватися клінічно помітними стражданнями або дистресом для ексгібіціоніста.

Перед тим як продовжити загальну характеристику психологічної проблематики цього розладу, зокрема для тих читачів, які прагнуть без зволікань розпочати фаховий діалог щодо проявів ексгібіціонізму у себе чи свої близьких,

Інформую, що ви можете звертатися до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

ПРИЧИНИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Теорія та практика роботи з клієнтами свідчать, що ексгібіціоністський розлад, зазвичай розвивається у молодому віці.

І хоча точні причини його появи залишаються невідомими, вважається, що цьому сприяють один або кілька наступних факторів:

• антисоціальний розлад особистості,
• шизотиповий розлад особистості,
• істеричний розлад особистості,
• зловживання психоактивними речовинами,
• олігофренія,
• психотравматичний досвід,
• інші парафілічні розлади.

Треба додати, що деякі науковці вважають, що існує зв’язок між розладом і сексуальним насильством у дитинстві та/або гіперсексуальністю як потенційним фактором ризику розвитку розладу.

СИМПТОМИ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Найпоширенішим на практиці і специфічним симптомом ексгібіціоністського розладу є часте і сильне сексуальне збудження, яке досягається шляхом оголення своїх геніталій невідомій особі.

А також, до переліку характерних проявів цього розладу, на мій погляд, треба включити:

• Людина з ексгібіціоністським розладом, як правило, здатна досягти сексуального збудження та задоволення лише тоді, коли розкриває себе перед кимось.
• Постійні прояви ексгібіціоністських імпульсів або спроб публічного оголення упродовж щонайменше 6 місяців.
• Випадкове задоволення ексгібіціоністських потягів із невідомими особами.
• Сексуальні потяги або фантазії, що викликають проблеми на роботі або в соціальних стосунках.
• Людина стає збудженою, відкриваючи статеві органи дорослим, підліткам, дітям або всім віковим групам (зазвичай жіночої статі, оскільки чоловіки схильні агресивно реагувати у відповідь).

Звісно ж, перелік не слід вважати вичерпним, відтак, якщо у вас в силу тих чи інших причини сформувалася підозра про розвиток відповідного розладу у вас чи ваших близьких, щоби уникнути негативних наслідків — своєчасно зверніться до кваліфікованого фахівця.

ТИПИ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ:

В теорії психосексуальних розладів зокрема та сучасній психології загалом, існують два основних різновиди ексгібіціонізму:

“Чисті” ексгібіціоністи:

• люди, які демонструють свої статеві органи іншим на відстані;
• не торкаються і не завдають фізичної шкоди людям, яким демонструють своє тіло;
• зазвичай мають сімʼю або сексуальних партнерів, котрі можуть не знати про їхній розлад.

“Ексклюзивні” ексгібіціоністи:

• особи, яким важко бути втягнутими в романтичні або сексуальні стосунки з іншими;
• оголення — це їхній спосіб отримати сексуальне задоволення;
• цей тип ексгібіціоністського розладу менш поширений.

НАСЛІДКИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Практика підтверджує, що ексгібіціонізм чи ексгібіціоністський розлад — може мати значні негативні наслідки як для людини з розладом, так і для людей навколо неї.

Зокрема, деякі з таких наслідків можуть включати:

• Почуття сорому, провини та інші емоційні потрясіння (не завжди).
• Соціальна ізоляція.
• Втрата роботи.
• Проблеми в дружбі та романтичних стосунках.
• Партнери хворих людей також переживають емоційний стрес. Наприклад, вони можуть почуватися непривабливими та знехтуваними.
• Може виникнути сексуальна дисфункція: затримка еякуляції та/чи еректильна дисфункція
• тощо.

ЛІКУВАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Лікування ексгібіціоністського розладу зазвичай здійснюється за допомогою психотерапії з клініцистом, який спеціалізується на сексуальних розладах.

Це також може включати призначені психотропні препарати, якщо спонукання сильні і не можуть контролюватися лише за допомогою самомотивації та терапії.

Психотерапія може бути корисною для розпізнавання тригерів, що призводять до потягів, і навчити відповідних способів боротьби з ексгібіціоністськими потягами.

Медикаменти:

• можуть допомогти впоратися з такими ускладненнями, як депресія, тривога та знизити статевий потяг людини;
• можна використовувати для зниження рівня тестостерону, що, у свою чергу, зменшує гіперсексуальність;
• у крайніх випадках застосовуються медикаменти, які зменшують вироблення фолікулостимулюючих гормонів і лютеїнізуючих гормонів гіпофізом і, зрештою, зменшують вироблення тестостерону.

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМІ

Самоконтроль при ексгібіціонізмі — це важливий аспект психотерапії та реабілітації, спрямований на управління імпульсами демонструвати себе іншим у сексуально збудженому стані без їхньої згоди.

Ефективний самоконтроль допомагає знизити ризик порушень закону та покращити якість життя, а серед основних його стратегій, на мій погляд, треба зазначити про такі:

1. Ідентифікація тригерів

• Визначити ситуації, місця, емоції, думки, що провокують імпульс до демонстрування.
• Вести щоденник спостережень за імпульсами.

2. Техніки відволікання уваги

• Переключення уваги на іншу діяльність, коли з’являються імпульси.
• Використання фізичних вправ або хобі для зниження напруги.

3. Когнітивна реструктуризація

• Робота з переконаннями, які підтримують поведінку (наприклад, «Я маю це робити, щоб відчути себе живим»).
• Замінити їх на здорові установки: «Я можу контролювати себе і обирати безпечну поведінку».

4. Навички саморегуляції і релаксації

• Дихальні техніки, медитація, прогресивна м’язова релаксація.
• Зниження тривожності і внутрішнього напруження.

5. Планування безпечної поведінки

• Визначити конкретні дії, що можна зробити замість ексгібіціоністської поведінки.
• Уникати потенційно ризикових ситуацій, наприклад, місць, де є багато людей без можливості контролю.

6. Підтримка і терапевтичний супровід

• Регулярні консультації з психотерапевтом (КПТ, психодинамічна терапія).
• Підтримка в групах або від близьких людей.

7. Використання мотиваційних технік

• Усвідомлення негативних наслідків для себе та інших.
• Підкріплення власної мотивації до змін.

КПТ-ПРОГРАМА ПОДОЛАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Приклад структурованої КПТ-програми для роботи з ексгібіціонізмом, яка допомагає клієнту розпізнавати і контролювати імпульси, а також замінювати небажану поведінку на більш адаптивну

Мета: зменшити імпульсивні прояви демонстративної поведінки, навчитися самоконтролю та побудувати здорові стратегії задоволення потреб.

1. Оцінка та формулювання проблеми

• Збір анамнезу (історія симптомів, тригери, частота, інтенсивність імпульсів).
• Визначення ситуацій, що провокують поведінку.
• Оцінка мотивації до змін.
• Формулювання цілей терапії.

2. Освітня фаза

• Пояснення природи ексгібіціонізму.
• Обговорення юридичних та соціальних наслідків.
• Усвідомлення впливу поведінки на клієнта і оточення.

3. Ідентифікація та аналіз тригерів

• Ведення щоденника спостережень (імпульс, думки, емоції, ситуації).
• Виявлення зовнішніх та внутрішніх тригерів.

4. Когнітивна реструктуризація

• Робота з переконаннями, що підтримують імпульси.
• Заміна деструктивних думок на здорові (наприклад, «я не маю права порушувати чужі кордони»).
• Використання технік «переосмислення» (рефреймінг).

5. Навчання навичок самоконтролю

• Техніки зупинки імпульсу (STOP-техніка: Stop – Think – Observe – Proceed).
• Техніки релаксації (глибоке дихання, м’язова релаксація).
• Відволікання уваги (зміна діяльності, прогулянки, фізичні вправи).

6. Планування поведінки

• Розробка альтернативних дій на випадок виникнення імпульсу.
• Визначення безпечних місць і ситуацій.
• Встановлення особистих правил і меж.

7. Робота з мотивацією

• Обговорення позитивних змін відмови від ексгібіціоністської поведінки.
• Підкріплення досягнень (навіть маленьких).
• Вирішення внутрішніх конфліктів, пов’язаних із змінами.

8. Запобігання рецидивам

• Аналіз ризикових ситуацій.
• Розробка плану дій у разі зростання імпульсів.
• Формування підтримуючого середовища.

9. Закріплення результатів і завершення терапії

• Підведення підсумків.
• План подальшої самопідтримки.
• Визначення можливих потреб у підтримці

ВПРАВИ КПТ-ПРОГРАМИ ПОДОЛАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

1. Вправа «Щоденник тригерів»

Мета: Ідентифікувати ситуації, думки та емоції, що провокують імпульс записуючи кожного разу, коли з’являється бажання проявити ексгібіціоністську поведінку:

• Дата, час
• Місце
• Що передувало імпульсу (ситуація, люди, думки)
• Які емоції виникли
• Інтенсивність імпульсу за шкалою 0–10
• Як ви впоралися з імпульсом (або не впоралися)

2. Вправа «СТОП-техніка»

Мета: Навчитися миттєво зупиняти небажану поведінку, тому коли виникає імпульс, подумайте:

• S — Stop (зупинись)
• T — Take a breath (зроби глибокий вдих)
• O — Observe (спостерігай свої думки і почуття)
• P — Proceed (прийми усвідомлене рішення діяти по-іншому)

3. Вправа «Переформулювання думок»

Мета: Змінити деструктивні переконання.

• Запишіть типову думку, яка виникає у момент імпульсу, наприклад: «Я не можу контролювати себе».
• Запишіть альтернативну, здорову думку: «Я можу навчитися контролювати свої бажання і поводитися відповідально».
• Проговорюйте цю здорову думку вголос або про себе кілька разів на день.

4. Вправа «Релаксація і дихання»

Мета: Знизити рівень тривоги і напруги, що провокують імпульси.

• Сядьте зручно, закрийте очі.
• Глибоко вдихайте носом на 4 секунди.
• Затримайте дихання на 4 секунди.
• Повільно видихайте ротом на 6 секунд.
• Повторіть 5–7 циклів.
• Після цього сфокусуйтеся на відчутті спокою в тілі.

5. Вправа «Альтернативні дії»

Мета: Розробити план безпечної поведінки.

• Складіть список дій, які можна виконати замість проявів ексгібіціонізму (наприклад, прогулянка, фізична вправа, телефонна розмова з другом).
• Обирайте одну дію, коли відчуваєте імпульс, і практикуйте її.

6. Вправа «Мотиваційний лист»

Мета: Підвищити мотивацію до змін.

• Напишіть лист собі майбутньому, у якому опишіть, як життя покращиться, коли ви зможете контролювати імпульси.
• Читайте цей лист у моменти слабкості.

ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Ексгібіціонізм — це навмисне демонстрування своїх статевих органів або інтимних частин тіла у публічних місцях або перед неповнолітніми/неочікуваними свідками без їхньої згоди.

Така поведінка вважається формою порушення громадського порядку і сексуального домагання.

Кримінальна відповідальність

У більшості країн ексгібіціонізм кваліфікується як кримінальний злочин, покарання за що може включати штрафи, адміністративний арешт, умовне чи реальне позбавлення волі та примусове психіатричне лікування або реабілітацію (у разі психічних розладів).

Особливу увагу приділяють випадкам, коли ексгібіціонізм стосується неповнолітніх.

Захист прав постраждалих

• Закон передбачає механізми захисту потерпілих від небажаних сексуальних проявів.
• Постраждалі мають право подавати заяви до поліції, вимагати судового розгляду.
• Важливою є конфіденційність і психологічна підтримка потерпілих.

Психологічна оцінка та реабілітація

• Суд може призначати судово-психіатричну експертизу для оцінки осудності особи.
• Вироки часто супроводжуються обов’язковим проходженням психотерапії або програм ресоціалізації.
• Психологічна допомога спрямована на зниження рецидивів та корекцію поведінки.

Запобіжні заходи

• Суд може накладати обмеження на перебування в певних місцях (наприклад, біля шкіл, дитячих майданчиків).
• Контроль з боку правоохоронних органів, зокрема у випадках повторних порушень.

ПІДСУМКИ

Ексгібіціонізм — це психосексуальний розлад, що проявляється навмисним демонструванням своїх статевих органів незнайомим людям без їхньої згоди, з метою отримання сексуального збудження.

Ця поведінка є порушенням суспільних норм і часто карається законом як адміністративне чи кримінальне правопорушення.

Терапія зазвичай включає когнітивно-поведінкові методи для контролю імпульсів і корекції поведінки.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати процес діагностики та лікування ексгібіціоністського розладу у вас чи ваших близьких — звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

У сучасній психології коітофобія — це страх або тривожний розлад, що характеризується нав’язливим ірраціональним страхом статевого акту або будь-якої сексуальної активності.

Також відомий як генофобія або еротофобія.

На практиці, люди з коітофобією можуть відчувати напади паніки та уникання подразників, асоційованих із сексом або соматичні симптоми, пов’язані з активацією вегетативної нервової системи у відповідь на емоцію страху:

• прискорене серцебиття,
• пітливість,
• нудота,
• біль у кишківнику,
• клубок у горлі,
• тремтіння,
• підвищення АТ
• тощо.

Коітофобія впливає на загальну якість життя людини та міжособистісні стосунки зокрема і може призвести до соціальної ізоляції, труднощів у встановленні інтимних стосунків, негараздів у шлюбі.

Як правило, люди з коітофобією можуть відчувати сором або ніяковість через свій страх та зволікати або й цілковито уникати звернення по психологічну допомогу.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику коітофобії через призму досвіду надання психологічної підтримки у таких випадках, зокрема для тих читачів, які уже готові починати спілкування з психологом,

Інформую, що звертатися щодо цієї проблематики можна до мене або підібравши відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

КОЇТОФОБІЯ І СТОСУНКИ

Коїтофобія суттєво впливає на стосунки, особливо на інтимну близькість між партнерами, а основні моменти, які варто знати про цей вплив, на мою думку, такі:

1. Уникнення інтимності

Страх перед статевим актом часто призводить до уникнення близькості, що може викликати відчуття відчуженості у партнерів і створювати напругу в стосунках.

2. Порушення комунікації

Коїтофобія може призвести до мовчання про свої почуття та страхи, що ускладнює розуміння і підтримку між партнерами.

3. Зниження самооцінки

Особа з коїтофобією часто відчуває провину або сором через свою реакцію, що негативно впливає на впевненість у собі і власній привабливості.

4. Конфлікти і нерозуміння

Партнер може неправильно інтерпретувати уникнення інтимності як відсутність любові або інтересу, що провокує конфлікти.

5. Можливість росту і зближення

За умови відкритого спілкування і підтримки коїтофобія може стати приводом для глибшого розуміння і розвитку стосунків.

ПРИЧИНИ КОІТОФОБІЇ

Теорія та практика свідчать, що причини коітофобії у клієнтів психолога можуть бути різними і часто багатофакторними.

Водночас, серед найпоширеніших причин, на мій погляд, слід відзначити:

Травматичний сексуальний досвід:

• насильство, напад або домагання можуть викликати у людини страх перед сексуальною близькістю;
• спостереження за такими діями, вчиненими над іншою людиною, особливо у дитячому віці.

Культурні або релігійні переконання, що табуюють тему сексу або наголошують на його аморальності.

Страх небажаної вагітності.

Уникнення захворювань, що передаються статевим шляхом.

Фізичні захворювання або травми:

• унаслідок яких може виникати біль або дискомфорт під час сексу,
• які призводять до страху перед сексуальною активністю (вагінізм, диспареунія, вульводинія тощо.

Невротичні розлади, що можуть сприяти розвитку коітофобії:

• тривожні,
• депресивні,
• обсесивно-компульсивні
• тощо.

СИМПТОМИ КОІТОФОБІЇ

Як свідчить практика надання психологічної допомоги, люди з коітофобією можуть відчувати низку різних симптомів, зокрема, основні із них, на мій погляд:

Уникаюча поведінка:

• уникнення сексуальної активності або ситуацій, які можуть призвести до сексу,
• наприклад, не ходити на побачення або не прагнути інтимних стосунків.

Панічні атаки можуть бути спровоковані:

• думкою про сексуальну близькість,
• впливом сексуальних подразників,
• зокрема при перегляді кіно або читанні художньої літератури.

Фізичні (вегетативні) симптоми:

• прискорене серцебиття,
• пітливість,
• нудота,
• тремтіння,
• утруднене дихання,
• м’язова напруга.

Негативні переконання: люди з коітофобією мають негативні переконання щодо сексу та розглядають його як щось ганебне, аморальне або болісне.

А також проблеми у стосунках, соціальна ізоляція тощо.

Звісно, що цей перелік проявів коітофобії не вичерпний, відтак, щоби встановити чи можуть бути кваліфікованими симптомами цього розладу характерні у цьому контексті особливості вашої поведінки чи поведінки ваших близьких — своєчасно звертайтеся до психолога.

ЛІКУВАННЯ КОІТОФОБІЇ

На практиці, комплекс заходів з метою подолання коітофобії, зазвичай, передбачає поєднання процесу психотерапії, психофармакологічних засобів і зміни способу життя.

Ось, на мій погляд, кілька найбільш поширених і сучасних методів лікування коітофобії:

Психотерапія допомагає людям:

• визначити походження фобії;
• змінити непродуктивні думки та поведінку, пов’язані із сексуальною активністю;

А також створює умови для:

• розвитку навичок подолання страху загалом і перед сексом зокрема,
• зменшення тривоги,
• заохочення до відкритості новому досвіду.

Психофармакологія:

У деяких випадках ліки можуть використовуватися для лікування симптомів тривоги, депресії або ПТСР, пов’язаних із коітофобією.

Зміни способу життя:

• регулярні фізичні вправи;
• здорове харчування;
• гігієна сну;
• інформаційна гігієна як заборона на читання новин про зґвалтування, зради партнерів, патології вагітностей);
• регулярні прогулянки;
• спілкування з різними людьми;
• творча активність;
• практикування майндфулнес і технік релаксації (медитація, йога, глибоке дихання тощо).

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ КОЇТОФОБІЇ

1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

• Робота з ірраціональними страхами та негативними переконаннями про секс.
• Вивчення і заміна деструктивних думок на реалістичні.
• Поступове експозиційне впливання — поступове знайомство із ситуаціями, що викликають страх (поступове зближення, тілесна взаємодія).

2. Психоаналіз і психодинамічна терапія

• Вивчення глибинних причин страху, часто пов’язаних із дитячими травмами чи конфліктами.
• Усвідомлення підсвідомих установок і робота з ними.

3. Гештальт-терапія

• Фокус на прийнятті себе і власних емоцій у «тут і зараз».
• Робота з тілесними відчуттями, інтеграція страху в загальний досвід.

4. Терапія на основі експозиції (десенсибілізація)

• Поступове зіткнення з ситуаціями, що викликають страх, у контрольованому середовищі.
• Використання релаксаційних технік для зниження тривоги під час експозиції.

5. Психоедукація

• Надання інформації про нормальні фізіологічні та психологічні реакції під час сексу.
• Розвіювання міфів і помилкових уявлень.

ВПРАВИ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ КОЇТОФОБІЇ

Вправа 1. Щоденник страхів і думок

Мета: Відстежувати і усвідомлювати страхи, пов’язані з інтимністю.

Візьміть зошит або заведіть окремий документ на телефоні/комп’ютері.

Кожного разу, коли виникає тривога або страх, пов’язаний із сексуальністю або інтимністю, запишіть:

• Дата і час.
• Що саме викликало страх (ситуація, думка, подія).
• Ваші думки у той момент.
• Фізичні відчуття (наприклад, серцебиття, холодний піт, напруження).
• Що ви зробили (реакція, поведінка).

Раз на тиждень переглядайте записи, бажано з терапевтом, щоб виявити повторювані шаблони і негативні переконання.

Вправа 2. Прогресивна експозиція (поступове зближення)

Мета: Поступово звикнути до інтимних контактів, знижуючи страх.

1. Складіть список ситуацій із контактом, які викликають різний рівень тривоги (від найменш тривожних до найскладніших).
2. Починайте з найпростішої: наприклад, тримання за руку партнера.
3. Повторюйте цю дію, доки вона не перестане викликати сильний страх (рівень тривоги не більше 3 за 10-бальною шкалою).
4. Переходьте до наступного кроку — наприклад, обійми, поцілунки тощо.
5. Важливо рухатися у власному темпі, не примушувати себе.
6. Якщо страх зростає, поверніться до попереднього кроку і працюйте з ним довше.

Вправа 3. Дихальні техніки для релаксації

Мета: Зменшити фізіологічні симптоми тривоги.

1. Сядьте або лягайте в зручне положення.
2. Закрийте очі і сконцентруйтеся на диханні.
3. Повільно вдихайте через ніс на 4 секунди.
4. Затримайте дихання на 4 секунди.
5. Повільно видихайте через рот на 6 секунд.
6. Повторіть цикл 5–7 разів.
7. Можна використовувати цю техніку перед інтимністю або в момент тривоги.

Вправа 4. Когнітивне переписування

Мета: Змінити негативні переконання, що підтримують страх.

1. Визначте страхову думку, наприклад: «Я не зможу контролювати себе під час статевого акту».
2. Запишіть докази, які підтримують цю думку.
3. Запишіть докази, які їй суперечать.
4. Сформулюйте більш реалістичну і позитивну думку, наприклад: «Я поступово навчаюся керувати своїми емоціями і поведінкою».
5. Повторюйте цю нову думку кілька разів на день, особливо у моменти тривоги.

Вправа 5. Візуалізація позитивного досвіду

Мета: Зменшити тривогу через уявлення комфортної ситуації.

1. Сядьте в тихому місці, закрийте очі.
2. Уявіть собі безпечну, приємну ситуацію інтимної близькості (наприклад, ніжний поцілунок, обійми).
3. Сфокусуйтеся на деталях: де ви, як виглядає партнер, які звуки і запахи навколо.
4. Уявляйте свої позитивні емоції — спокій, задоволення, любов.
5. Залишайтеся в цій уявній ситуації 5–10 хвилин.
6. Проводьте вправу регулярно, щоб укріпити позитивні асоціації.

Вправа 6. Відкрите спілкування з партнером

Мета: Побудова довіри і підтримки у стосунках.

1. Виберіть спокійний момент, коли обидва партнери розслаблені.
2. Поділіться своїми переживаннями і страхами відкрито і чесно.
3. Слухайте партнера без оцінок і перебивань.
4. Обговоріть можливі кроки для поступового зближення.
5. Підтримуйте одне одного, хваліть за успіхи.

ПОРАДИ ПАРТНЕРАМ ЛЮДЕЙ З КОЇТОФОБІЄЮ

1. Будьте терплячими. Страх інтимності — це справжня проблема, а не вибір чи «каприз». Дайте людині стільки часу, скільки їй потрібно, без тиску.

2. Підтримуйте відкритий діалог. Заохочуйте говорити про почуття та страхи. Слухайте уважно, не перебивайте і не засуджуйте.

3. Не примушуйте до сексуальної близькості. Примус лише погіршить стан і довіру. Поважайте межі і сигнали партнера.

4. Разом створюйте безпечний простір. Спробуйте разом працювати над створенням комфортної атмосфери — як фізично, так і емоційно.

5. Підтримуйте лікування. Заохочуйте звернутися до фахівця і, за можливості, приєднуйтесь до парної терапії.

6. Вивчайте тему. Дізнайтеся більше про коїтофобію, щоб краще розуміти переживання партнера.

7. Будьте уважними до невербальних сигналів. Інколи партнер не може або не хоче говорити, але його тіло дає знаки тривоги. Повага і розуміння важливі.

8. Приймайте людину цілком. Не зосереджуйтесь лише на проблемі, а цінуйте всі аспекти вашого партнера.

СПІЛЬНА РОБОТА ПАРТНЕРІВ ПРИ КОЇТОФОБІЇ

1. Відкрите обговорення проблеми

• Виділіть час для спокійної розмови, без перебивань і осуду.
• Поділіться своїми почуттями, страхами та очікуваннями.
• Погодьтеся, що це спільна задача, а не проблема одного з вас.

2. Встановлення безпечних меж

• Разом визначте комфортний рівень фізичної близькості на кожному етапі.
• Домовтеся про сигнали (наприклад, словесні або невербальні), які будуть означати потребу зупинитись або зробити паузу.

3. Поступове зближення (експозиція)

• Починайте з неінтимних, але приємних дотиків (обійми, тримання за руки).
• Поступово переходьте до більш інтимних дій, коли страх зменшується.
• Важливо: рухайтесь у темпі, комфортному для партнера з коїтофобією.

4. Практика технік релаксації разом

• Вивчіть і регулярно використовуйте дихальні вправи та техніки релаксації (прогресивна м’язова релаксація).
• Проводьте такі вправи разом, щоб підтримувати один одного.

5. Підтримка у пошуку професійної допомоги

• Заохочуйте відвідування психотерапевта чи сексолога.
• Якщо партнер готовий — відвідуйте сеанси разом, щоб краще розуміти процес і зміцнювати стосунки.

6. Відкритість до емоцій

• Не соромтеся проявляти свої почуття — любов, турботу, розуміння.
• Створюйте позитивний емоційний фон, щоб страх не переважав.

7. Постійний діалог і адаптація

• Регулярно обговорюйте, що працює, а що ні.
• Будьте готові коригувати підхід залежно від змін і потреб партнера

ПІДСУМКИ

Коїтофобія — це ірраціональний, надмірний страх або відраза перед статевим актом (коїтусом).

Людина з коїтофобією може уникати сексуальних контактів через тривогу, біль, дискомфорт або психологічні причини.

Цей стан може суттєво впливати на інтимне життя і стосунки, а також бути пов’язаний із травмами, тривожними розладами чи негативним досвідом.

Лікування коітофобії може передбачати поєднання цих підходів або інших стратегій з огляду на індивідуальні потреби  і обставини людини.

Як свідчить практика, при належному лікуванні та підтримці цілком можливо подолати коітофобію та покращити якість життя та стосунків.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати фаховий діалог із метою подолання негативних наслідків коітофобії у вас чи ваших близьких, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців, що працюють з коітофобією у спеціальному розділі “Простору Психологів”

У сучасній психології термін гіперсексуальність описує різновид психічного розладу, що характеризується надміру інтенсивним потягом або бажанням брати участь у різних видах сексуальної активності.

Власне, те що тепер фахівцями кваліфікується гіперсексуальністю — раніше називалося “німфоманією” у жінок та “ситиріазисом” у чоловіків.

Важливо, що такі терміни як «сексуальна залежність» і «компульсивна сексуальна поведінка» часто використовуються в якості синонімів діагнозу «гіперсексуальність».

Практика надання психологічної допомоги в таких випадках доводить, що попри те, що сексуальне бажання та активність є частиною людської природи — гіперсексуальність є небезпечною патологією, оскільки майже завжди призводить до несприятливих наслідків для людини та її оточення.

Суттєво, що нерідко фіксація на сексі використовується психікою людини як механізм втечі від реальності (ескапізму).

Сучасні дослідження стверджують, що від 3% до 6% населення планети мають справу з гіперсексуальністю, примусовою сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю, що на практиці, може включати такі дії, як:

• Систематична мастурбація.
• Сексуальний акт за згодою з кількома партнерами.
• Використання порнографії.
• Секс по телефону або в Інтернеті.
• Відвідування стриптиз-клубів.
• тощо.

Назагал, сексуальні думки, бажання та поведінка починають набувати негативних наслідків у випадку, коли людина надмірно зайнята ними, і вони починають займати основне місце в її розумі та буденному житті.

Перед тим як охарактеризувати проблематику гіперсексуальності через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже готові розпочинати діалог із психосексологом чи, для початку, просто психологом,

Інформую, що ви можете звертатися до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

ГІПЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І СТОСУНКИ

1. Порушення емоційного зв’язку. Надмірна зосередженість на сексі може витісняти інші аспекти близькості — довіру, дружбу, спільні інтереси.

2. Різниця у сексуальних потребах. Партнер із нижчим рівнем лібідо може відчувати тиск, вину або сором, а партнер із гіперсексуальністю — фрустрацію або відкидання.

3. Ризик зрад або порнозалежності. У неконтрольованих випадках гіперсексуальна поведінка може проявлятись у формі зради, компульсивного мастурбування, залежності від порно, що руйнує довіру.

4. Емоційне виснаження. Обоє партнерів можуть почувати себе втомленими: один — через постійну напругу, інший — через відчуття незадоволеності.

5. Почуття сорому, провини або відрази. Гіперсексуальний партнер може знецінювати себе через свою поведінку, а інший — почуватися об’єктом, а не особистістю.

Що може допомогти при гіперсексуальності у стосунках:

1. Чесна розмова. Відкрите обговорення потреб і труднощів — перший крок до розуміння. Важливо говорити не тільки про секс, а й про почуття, страхи, образи.

2. Повага до меж. Обидва партнери мають право встановлювати і зберігати власні кордони, незалежно від сексуальних бажань іншої сторони.

3. Спільна терапія. Партнерська або індивідуальна психотерапія допомагає зрозуміти причини гіперсексуальності, навчитися регулювати поведінку, а також підтримати пару.

4. Фокус на емоційну близькість. Практикуйте дотики, обійми, спільні ритуали без сексуального підтексту — це знижує напругу й допомагає повернути контакт.

5. Розробка спільного “сексуального договору”. Можна разом узгодити частоту, стиль, межі сексуального життя — так, щоб це задовольняло обох і не викликало тиску.

СИМПТОМИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія та практика компульсивної сексуальної поведінки свідчить, що вона може проявлятися по-різному, але, водночас, можна виокремити і кілька типових симптомів розладу гіперсексуальності або сексуальної залежності:

• Повторювані думки, бажання або поведінка, які здаються некерованими.
• Сильні емоції, такі як депресія, тривога, сором, провина, докори сумління, пов’язані з сексуальною поведінкою.
• Невдалі спроби змінити, контролювати або зменшити фантазії чи поведінку.
• Використання сексуальної поведінки як механізму подолання стресу.
• Залучення до ризикованої поведінки.
• Безвідповідальна, нечесна поведінка щодо близьких або спроба приховати свою сексуальну активність.
• Проблеми зі встановленням або підтримкою здорових стосунків.
• тощо.

Звісно, що цей перелік не є вичерпним, адже повний спектр індивідуальних проявів гіперсексуальності може бути дуже широким, саме тому, щоби уникнути негативних наслідків доцільно звертатися до психолога при найменшій підозрі щодо формування цього розладу.

ГІПЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І СОЦІУМ

Гіперсексуальність і соціум — це складне поле взаємодії, де сексуальні імпульси людини зустрічаються з нормами, очікуваннями, стереотипами та моральними обмеженнями суспільства.

У цьому контексті гіперсексуальність може як викликати стигматизацію, так і ставати способом адаптації чи захисту.

У суспільному контексті, гіперсексуальність — це надмірна потреба в сексуальній активності, яка проявляється через часті або компульсивні сексуальні контакти, нав’язливі фантазії, мастурбацію та сексуалізацію багатьох соціальних ситуацій.

У суспільстві це може бути:

• непомітно або толерантно, якщо вписується в соціальні ролі (наприклад, гіперсексуальний чоловік у маскулінній культурі);
• відторгнуто, якщо виходить за межі прийнятного — наприклад, сексуальні нав’язливості на роботі, в публічних місцях тощо;
• романтизовано або експлуатовано (наприклад, у медіа, рекламі чи порнографії).

Соціальні наслідки гіперсексуальності

1. Стигматизація. Людина може отримувати ярлик “розпусної”, “сексуально залежної”, “неадекватної” і особливо це стосується жінок через подвійні стандарти (жіноча сексуальність частіше осуджується).

2. Соціальна ізоляція. Нав’язлива сексуальна поведінка може порушувати особисті й професійні стосунки, а людина може втрачати друзів, партнерів, роботу.

3. Порушення соціальних норм. У випадках, коли гіперсексуальність веде до ризикованої, девіантної чи навіть незаконної поведінки (ексгібіціонізм, вуаєризм, домагання), виникає конфлікт із законом та соціальними рамками

4. Соціальне підкріплення гіперсексуальності. У деяких субкультурах (напр., у частині шоу-бізнесу, порноіндустрії, інтернет-контенті) гіперсексуальність може навіть заохочуватись, що ускладнює її розпізнавання як проблеми.

СТИГМАТИЗАЦІЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Стигматизація гіперсексуальності — це негативне суспільне ставлення, упередження або дискримінація щодо людей, які мають підвищену сексуальну активність або часто виявляють сексуальне бажання.

На практиці, стигматизація гіперсексуальності може проявлятися в осудженні, знеціненні або патологізації гіперсексуальної поведінки, особливо коли вона не відповідає соціальним або культурним нормам як:

Гендерна упередженість

Жінки з вираженою сексуальністю частіше зазнають осуду (наприклад, за ярлик «розпусна» або «легкодоступна»), тоді як аналогічна поведінка чоловіків іноді романтизується або сприймається як «норма».

Гомосексуальні особи також стикаються з подвоєною стигмою: через сексуальну орієнтацію та через гіперсексуальну поведінку.

Медикалізація

У деяких випадках гіперсексуальність розглядається як розлад (наприклад, гіперсексуальний розлад або сексуальна залежність), що може спричинити патологізацію без урахування контексту життя людини.

Водночас не кожна інтенсивна сексуальна поведінка є проблемною або клінічно значущою.

Моралізаторство та культурні табу

У багатьох культурах сексуальність досі сприймається як щось, що потрібно контролювати, соромитися або приховувати.

Люди, які відкрито виявляють сексуальність, можуть стати об’єктом осуду, виключення або навіть насилля.

Вплив на психічне здоров’я

Стигматизація може спричинити сором, ізоляцію, самозвинувачення, зниження самооцінки, відтак люди можуть уникати звернення по допомогу, побоюючись осуду з боку фахівців чи оточення.

Соціальні наслідки

Можливість втрати репутації, роботи або близьких стосунків та обмеження сексуальної освіти й відкритого діалогу через страх виглядати «занадто сексуальним».

Що допомагає зменшити стигму:

• Сексуальна освіта: поширення інформації про різноманітність сексуальних потреб і поведінки.
• Повага до особистих меж: визнання, що сексуальність — це частина особистості, яка може бути проявлена по-різному.
• Фахова підтримка без осуду: психотерапевтичний підхід, орієнтований на емпатію й прийняття, а не на нав’язування норм.
• Медіа та активізм: репрезентація сексуальності без моралізаторства або стигматизації.

ПРИЧИНИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія гіперсексуальної поведінки та практика надання психологічної допомоги клієнтам дозволяють виявити кілька факторів, які можуть призвести до гіперсексуальної поведінки, зокрема:

Побічні ефекти психофармакології:

• зокрема тих, які спрямовані на дофамін,
• як ті, які використовуються для лікування хвороби Паркінсона.

Ендогенні захворювання та органічні ураження мозку, як-от:

• деменція,
• хвороба Альцгеймера,
• синдром Клейне-Левіна,
• деякі інші неврологічні захворювання.

Дисбаланс нейромедіаторів (біохімічних речовин мозку) в організмі, як-от:

• дофамін,
• серотонін,
• норадреналін,
• інших, що пов’язані з гіперсексуальністю.

Виявляється як симптом або засіб подолання психотравми.

Психічні розлади:

• розлади особистості (психопатії),
• шизофренія,
• маніакальний епізод біполярного афективного розладу
• тощо.

Дія психоактивних речовин тощо

В цілому, особи, які мають легкий доступ до сексуальних матеріалів, мають вищий ризик розвитку надмірної сексуальної поведінки, однак, зазвичай, це не є основною причиною захворювання, а швидше тригером для її демонстрації.

ДІАГНОСТИКА ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Первинним етапом виявлення гіперсексуальності може бути консультація психолога чи психолога-сексолога.

А уже для встановлення діагнозу — лікар-психіатр або сексопатолог використають критерії компульсивного розладу сексуальної поведінки за класифікатором МКХ-11.

Проте у першу чергу — необхідно встановити, чи присутні в людини інші супровідні психіатричні захворювання.

Відтак, в процесі психодіагностики фахівець вивчатиме зміст думок пацієнта через клінічне інтерв’ю та поведінку, пов’язану зі сексом, особливо ті її прояви, які важко контролювати.

Щоб отримати повну картину здоров’я клієнта та того, як на нього впливає нав’язлива сексуальна поведінка, спеціаліст має запитувати і про наявність та характер актуальних стосунків з іншими, вживання психоактивних речовин, а також фінансові чи правові проблеми тощо.

ЛІКУВАННЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Лікування нав’язливої сексуальної поведінки може відрізнятися залежно від основних проблем.

Наприклад, одне дослідження показало, що у 72% пацієнтів із гіперсексуальною поведінкою був діагностований розлад настрою, у 38% – тривожний розлад, а у 40% – проблеми з вживанням психоактивних речовин.

Якщо причиною є розлад настрою, тривожний розлад або розлад вживання психоактивних речовин — психотерапевт, сексопатолог чи психіатр рекомендуватимуть ліки для стабілізації настрою, зокрема антидепресанти, медикаменти для контролю імпульсів тощо.

Індивідуальна, сімейна або групова терапія може відбуватися у стаціонарних або амбулаторних умовах залежно від стану пацієнта.

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Методи психотерапії гіперсексуальності залежать від глибини проблеми, її походження (психологічне, біологічне, соціальне), а також мотивації клієнта.

На практиці, у більшості випадків підходи поєднуються: психотерапевтична робота комбінується з навчанням саморегуляції, іноді — медикаментозною підтримкою.

Цілі терапії гіперсексуальності:

1. Усвідомлення імпульсів, тригерів та мотивів сексуальної поведінки
2. Формування навичок самоконтролю та емоційної регуляції
3. Відновлення або розвиток стосунків, де секс не є єдиним джерелом контакту
4. Зменшення шкоди (від ризикованої поведінки, сорому, самоізоляції тощо)
5. Повернення до цілісного бачення себе — не лише як сексуальної особистості

1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Фокус: думки → емоції → поведінка

Робота з автоматичними переконаннями («я не можу без сексу», «це єдиний спосіб розслабитись»)

Використання щоденників тригерів, поведінкових експериментів, переоцінки переконань та навчання навичкам стримування, тайм-аутів, зміни контексту поведінки

2. Схематерапія

• Робота з глибинними схемами (відкинутість, дефективність, емоційна депривація)
• Вивчення «дитячих» частин, які шукають любов чи схвалення через секс
• Переорієнтація на здорові стратегії задоволення потреб

3. Психодинамічна психотерапія

• Дослідження несвідомих причин нав’язливої сексуальності (конфлікти, страхи, захисти)
• Пов’язування сексуальної поведінки з ранніми об’єктними відносинами або травмами
• Робота з опором, соромом, проєкціями

4. Гештальт-терапія

• Усвідомлення тут-і-зараз, емоційна інтеграція
• Фокус на «порожнечі», яку людина намагається заповнити сексуальністю
• Розвиток контакту з тілом, емоціями, потребами — без втечі в сексуальну дію
• Робота з тілесними імпульсами в безпечному просторі

5. Мотиваційне інтерв’ювання

• Підходить для клієнтів, які не впевнені, чи хочуть змінювати поведінку
• Дослідження цінностей, амбівалентності, м’яке спрямування до змін
• Створення індивідуального плану дій

6. Тілесно-орієнтована терапія

• Робота з тілом як джерелом імпульсів і самоусвідомлення
• Релаксаційні техніки, дихальні практики, тілесне заземлення
• Розмежування збудження/тривоги/внутрішньої порожнечі

Додаткові методи:

• Групова терапія (наприклад, за моделлю Sex Addicts Anonymous)
• Майндфулнес, МБСР, ACT (усвідомленість, прийняття імпульсів без дії)
• Сексуальна освіта (розрізнення фантазій, здорової практики та нав’язливої поведінки)
• Психосоціальна робота (налагодження життя поза сексуальністю — хобі, соціальні зв’язки)

У деяких випадках:

Психіатр може призначити медикаменти, зокрема:

• СІЗЗС (антидепресанти, що зменшують сексуальний потяг)
• стабілізатори настрою (при імпульсивності)
• антиандрогени (рідко, у важких випадках)

ПІДСУМКИ

Гіперсексуальність — це надмірне, нав’язливе або імпульсивне сексуальне бажання, фантазії чи поведінка, яка може впливати на щоденне життя та стосунки.

Вона не завжди є розладом, але в певних випадках може стати серйозною проблемою для індивіда та пари.

Гіперсексуальність у соціальному контексті — це не лише особиста, а й соціокультурна проблема, яку не можна звести до «розпусти» чи «розбещеності» — це часто глибший запит про контакт, цінність, безпеку та регуляцію емоцій.

Замість стигматизації варто звертати увагу на людяність і підтримку.

Терапія гіперсексуальності не має на меті «вимкнути» сексуальність, а допомогти людині зробити її усвідомленою, керованою і частиною цілісного Я.

У кожному випадку важливо враховувати чи є поведінка деструктивною, що стоїть за нею (порожнеча, тривога, образа, тощо) та які ресурси доступні людині.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби звернення до спеціалістів було своєчасним, дайте собі кілька відповідей на запитання нижче:

• Ви стурбовані або засмучені сексуальними фантазіями, потягами або поведінкою?
• Вам важко змінити або контролювати свої дії сексуального характеру?
• Ви уже відчуваєте негативні наслідки гіперсексуальності в таких сферах свого життя як стосунки, робота чи здоров’я?
• Чи намагаєтеся ви приховати свою сексуальну поведінку?
• Чи вірите, що ваші спонуки чи бажання можуть змусити вас завдати шкоди собі чи іншим?

Іншими словами, якщо вам важко контролювати сексуальні фантазії, бажання та поведінку, звертайтеся по допомогу безпосередньо до мене чи підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Сатиріазис — це психічний розлад сексуального характеру, який проявляється інтенсивним і неконтрольованим бажанням статевої активності у чоловіків. Іноді це називають чоловічою німфоманією.

Однак як «сатиріазис», так і «німфоманія» є застарілими, ненауковими термінами.

У міжнародному класифікаторі хворіб (МКХ-11) цей розлад має назву «гіперсексуальність» для обох біологічних статей.  

Термін «сатиріазис» походить із давньогрецької міфології та медицини, а його корені — в образі сатира — напівлюдини-напівкозла, міфологічної істоти, що символізувала неконтрольовану чоловічу сексуальність, інстинкти, хіть і надмірність.

Сатиріазис буквально означає «стан, схожий на сатира» — тобто патологічне посилення сексуального потягу в чоловіків і в сучасній практиці вважається рідкісним розладом, поширеність якого важко оцінити.

Однак це частіше діагностується у чоловіків, які мають інші психічні розлади, такі як біполярний афективний розлад або обсесивно-компульсивний розлад.

На практиці, це складний стан, який негативно впливає на життя чоловіків та їх соціальну адаптацію.

Однак за умови правильного лікування та підтримки чоловіки можуть навчитися справлятися зі своїми симптомами та покращити якість життя.

Перед тим, як загально схаректеризувати проблематику цього психо-сексуального розладу через призму досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які бажають без зайвих зволікань розпочати діалог із психологом,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи підібрати відповідних фахівців у спеціальному розділі веб-середовища “Простір Психологів”

ПРИЧИНИ САТИРІАЗИСУ ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Як у випадку з уже згадуваною “німфоманією”, причини сатиріазису, відомого тепер як гіперсексуальність у чоловіків, до кінця не вивчені.

Однак теорія та практика дають підстави виокремити кілька факторів, що сприяють цьому розладу сексуальної поведінки:

• Фізіологічні: дисбаланс певних гормонів або нейромедіаторів у мозку, таких як: дофамін, серотонін, тестостерон.
• Психологічні: стрес, тривога, депресія та інші психічні розлади, дитяча травма, жорстоке поводження.
• Поведінкові: перегляд порнографії, ризикована сексуальна поведінка, все, що може призвести до збільшення сексуального бажання та компульсивної поведінки.
• Зловживання психоактивними речовинами.
• Захворювання: гіпертиреоз, олігофренія, травми головного мозку тощо.

Важливо відзначити, що гіперсексуальність або сатиріазис є складним захворюванням, для визначення етіології та методів лікування якого неодмінно потрібен індивідуальний підхід.

СИМПТОМИ САТИРІАЗИСУ

Симптоми гіперсексуальності у чоловіків можуть суттєво відрізнятися, але теорія та практика дає підстави виокремити ті, що відмічаються найчастіше:

• Постійні та інтенсивні сексуальні фантазії та бажання, які важко контролювати.
• Часта мастурбація.
• Сексуальна активність з кількома партнерами.
• Заклопотаність сексуальними думками та фантазіями.
• Витрачання значної кількості часу та грошей на сексуальні дії.
• Участь у ризикованій сексуальній поведінці, наприклад незахищеному сексі з кількома партнерами.
• Постійний пошук нових сексуальних вражень.
• Нехтування важливими обов’язками чи діяльністю, наприклад, роботою чи сім’єю, через захоплення сексуальними діями.
• Переживання значного стресу або порушення в соціальній, професійній чи інших важливих сферах діяльності через надмірну сексуальну поведінку
• тощо.

Звісно, цей перелік неповний і для з’ясування можливості кваліфікувати ваші відчуття та дії чи характерні прояви у ваших близьких в якості симптомів гіперсексуальності — необхідно звернутися до психолога-сексолога.

НАСЛІДКИ САТИРІАЗИСУ

Практика переконливо засвідчує, що гіперсексуальність може мати значні негативні наслідки для особистого та соціального життя людини.

Зокрема, найпоширеніші з потенційних наслідків, на мою думку, включають:

Проблеми у стосунках. Партнери осіб з сатиріазисом як гіперсексуальністю відчувають себе знехтуваними, емоційно відірваними та сексуально незадоволеними, що має наслідком конфлікти, та, зрештою, розставання чи розлучення.

Соціальна ізоляція. Сором і збентеження через свою сексуальну поведінку призводить до соціальної відстороненості та ізоляції (відчувають далеко не усі гіперсексуали).

Юридичні проблеми.

Підвищений ризик зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).

Небажана вагітність через високу сексуальну активність та кількість партнерів.

Труднощі, пов’язані з професійною діяльністі як проблеми з концентрацією та переключенням уваги через свою заклопотаність сексуальними думками та поведінкою, що може негативно вплинути на виконання професійних обов’язків та просування по службі.

Загострення проблем з психічним здоров’ям тощо.

ЛІКУВАННЯ САТИРІАЗИСУ

На практиці, лікування сатиріазису зазвичай передбачає поєднання психотерапії, медикаментів і зміни способу життя.

Щодо конкретизованого плану лікування — він залежатиме від своєчасності звернення, основних причин і занедбаності стану та може передбачати:

Психерапія:

Допомагає людям із сатиріазисом вивчити стратегії подолання, щоб керувати своїми сексуальними імпульсами та зменшити частоту компульсивної сексуальної поведінки.

Може допомогти у вирішенні будь-яких основних психічних розладів або минулих травм, які можуть сприяти цьому стану.

Психофармакологія або ліки, звісно ж, лише за призначенням лікаря-психіатра або сексопатолога.

Зміна способу життя на здоровіший та безпечніший.

Групи підтримки:

• приєднання до груп підтримки, такої як «Анонімні секс-залежні»,
• може створити сприятливе й безосудне середовище, де люди можуть ділитися своїм досвідом і вчитися в інших, хто має справу з подібними проблемами.

ПСИХОТЕРАПІЯ САТИРІАЗИСУ

Термін “сатиріазис” сьогодні рідко використовується в сучасній психіатрії, його частіше замінюють на поняття гіперсексуальний розлад або сексуальна залежність.

Утім, суть залишається спільною: часті, нав’язливі сексуальні фантазії, імпульси або поведінка, які виходять з-під контролю та викликають страждання.

Мета психотерапії сатиріазису

• Відновлення контролю над сексуальними імпульсами.
• Усвідомлення внутрішніх причин гіперсексуальності.
• Робота з емоційною регуляцією, самооцінкою, міжособистісними стосунками.
• Формування здорового ставлення до сексуальності.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

• Допомагає виявити й змінити автоматичні думки, що запускають гіперсексуальну поведінку.
• Працює з тригерами, навчає навичок контролю імпульсів і заміни деструктивних патернів новими.

Схемотерапія

• Застосовується у випадках, коли гіперсексуальність пов’язана з глибокими дитячими травмами, дефіцитом прив’язаності, емоційною порожнечею.
• Досліджуються «схеми» (наприклад, покинутості, сорому, емоційної депривації), які можуть компенсуватись через сексуальну активність.

Гештальт-терапія

• Допомагає усвідомити свої потреби, способи їх задоволення, а також працює з фрустрацією, напругою і контактом із собою та іншими.
• Часто гіперсексуальна поведінка — це спроба уникнути болю або тривоги, і гештальт дозволяє зустрітися з цими почуттями.

Психодинамічна терапія

• Досліджує несвідомі конфлікти, пов’язані з сексуальністю, ідентичністю, самоцінністю.
• Може працювати з темами сорому, провини, агресії, які маскуються сексуальними імпульсами.

Міннесотська модель/підхід 12 кроків

• Підходить при залежнісному характері гіперсексуальної поведінки.
• Групова терапія, підтримка «на рівних», щоденне зусилля щодо утримання від нав’язливої поведінки.

Терапевтичні фокуси:

• Розпізнавання тригерів: нудьга, тривога, відчуття порожнечі, самотність.
• Емоційна регуляція: вчитися витримувати напругу, не вдаючись до сексу як єдиного способу розрядки.
• Формування інтимності: часто в основі — страх близькості, тому фокус на розвиток довіри й стабільних стосунків.
• Робота зі стигмою: подолання сорому та прийняття своєї сексуальності без її демонизації.

Медикаментозна підтримка:

• У деяких випадках можуть застосовуватися СІЗЗС (антидепресанти) або антиандрогени — виключно за призначенням психіатра.
• Важливо, щоб медикаменти були частиною ширшого психотерапевтичного процесу, а не єдиним методом.

Що важливо в процесі терапії:

• Безоціночне ставлення.
• Чіткі рамки безпеки в стосунках «клієнт–терапевт».
• Довготривала робота, орієнтована не лише на «гасіння» симптомів, а на трансформацію глибших патернів.

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ САТИРІАЗИСІ

Самоконтроль при сатиріазисі (гіперсексуальності у чоловіків) — це процес свідомого управління сексуальними імпульсами, думками та поведінкою з метою зменшення дистресу, підтримання стабільних стосунків і збереження якості життя.

Він не полягає у повному пригніченні сексуальності, а у формуванні збалансованого ставлення до неї.

Що важливо розуміти:

• Сатиріазис часто є симптомом глибших емоційних проблем — тривоги, самотності, відчуття порожнечі або травматичного досвіду.
• Сексуальна поведінка може виконувати роль регулятора емоцій або бути залежнісним патерном, який важко контролювати без допомоги.
• Самоконтроль — це навичка, яка розвивається через практику, а не сила волі чи сором.

1. Усвідомлення тригерів

• Зверни увагу, в яких емоційних станах виникає бажання до нав’язливої сексуальної поведінки.
• Часті тригери: стрес, тривога, нудьга, відчуття непотрібності, ізоляція.

Вправа: веди щоденник настрою й сексуальних імпульсів, щоб виявити закономірності.

2. Заміна поведінки

• Замінюй імпульсивні дії на інші форми емоційної розрядки: фізичні вправи, холодний душ, дихальні практики, медитація.
• Використовуй техніки заземлення (наприклад: 5 речей, які бачу, чую, відчуваю).

Вправа: створи перелік «екстреної заміни» — 5 безпечних дій, які можеш зробити, коли виникає сильний сексуальний імпульс.

3. Структурування часу

• Порожній, невпорядкований день — ідеальне поле для розвитку нав’язливості.
• Чіткий розпорядок дня, графік занять, фізичної активності та спілкування — захисний фактор.

Порада: заплануй активність на вечори — це часто найбільш «вразливий» час.

4. Цілісна турбота про себе

• Сон, харчування, фізична активність напряму впливають на імпульсивність і здатність до контролю.
• Робота з тілом допомагає зняти сексуальне напруження, не залучаючи сексуальну поведінку.

5. Робота з думками та фантазіями

• Важливо навчитися не діяти імпульсивно на сексуальні фантазії, а спостерігати за ними з дистанції.
• Практика “відкритого спостереження” з майндфулнесу може бути дуже корисною.

Техніка: «Я — не моя думка». Назви фантазію як “думку”, а не наказ до дії. Наприклад: “У мене з’явилась сексуальна фантазія, я просто її спостерігаю.”

6. Обмеження доступу до тригерів

• Уникнення порнографії, еротичного контенту, фліртових чатів може допомогти у зменшенні залежнісної поведінки.
• Технічні інструменти: блокувальники контенту, таймери, обмеження гаджетів.

7. Підтримка

• Самоконтроль ефективніший, коли є психологічна підтримка: психотерапія, групи підтримки, близькі люди, яким можна довіряти.
• Не йдеться про контроль через сором — йдеться про піклування про себе.

Самоконтроль — це не боротьба з собою, а турбота про свої глибші потреби іншим способом.

РОЛЬ ПАРТНЕРА У ПОДОЛАННІ САТИРІАЗИСУ

Роль партнера у подоланні сатиріазису (гіперсексуальної поведінки чоловіка) може бути надзвичайно важливою, але має бути обмеженою, здоровою і добровільною.

Партнер не несе відповідальності за поведінку іншої людини, проте може стати опорою у процесі одужання — якщо це не руйнує його/її власні кордони та добробут.

1. Емоційна підтримка

• Висловлювати співчуття, а не осуд.
• Показувати, що зміни можливі, і що партнер не сам у цьому процесі.
• Бути “дзеркалом” — не судити, але чесно відображати власні почуття (наприклад, розгубленість, біль, тривогу).

2. Підтримка чесності й відкритості

• Створити простір, де можлива відкрита розмова без страху бути покараним або знеціненим.
• Але важливо не бути “детектором брехні” — контроль і допити тільки посилюють напругу й страх.

3. Участь у парній терапії

• Супровід у спільній роботі може дати інструменти для встановлення довіри, роботи з образами, зрадами, відновленням інтимності.
• У терапії можна встановити спільні рамки (наприклад, що вважається рецидивом, як реагувати, як підтримувати).

4. Підтримка в самоконтролі

• Допомога у структурованому розкладі, уникненні тригерів, спільна участь в корисних активностях (спорт, прогулянки, нові хобі).
• Але — не брати на себе функцію “вихователя” або “контролера”.

Що НЕ є здоровою підтримкою:

• Терпіти зраду або залежнісну поведінку “в ім’я любові”.
• Жертвувати своїми межами чи добробутом, боячись, що інакше партнер зірветься.
• Ставати сексуальною “паличкою-виручалочкою”, намагаючись “задовольнити” всі імпульси партнера, щоби він не шукав сексу деінде.
• Самостійно діагностувати, “лікувати” або контролювати одужання — це викликає виснаження й співзалежність.

Що може зробити партнер для себе:

• Звернутися до психотерапії для себе, щоби відновити особисті межі, пропрацювати травму зради (якщо вона є), зняти відчуття провини.
• Пізнавати природу гіперсексуальності, щоби не зводити її лише до сексуального потягу чи зради.
• Навчитися відмовляти, говорити “мені так не підходить”, ставити умови.
• Пам’ятати: любов — це не самопожертва, а взаємна повага і співпраця.

Формула партнерства при сатиріазисі: “Я з тобою, але не замість тебе. Я готовий(а) підтримати, якщо ти працюєш над собою. Моє “поруч” має межі.”

ПІДСУМКИ

У медичній термінології цей термін почав вживатися у XIX–початку XX століття для позначення аномально високого сексуального потягу у чоловіків.

Жіночим аналогом вважався термін німфоманія (від німф — також сексуалізованих істот у грецькій міфології).

Обидва терміни мають патологізуючий і стигматизуючий характер і нині вважаються застарілими у професійній психіатрії та сексології.

У DSM-5 (діагностичний посібник Американської психіатричної асоціації) “сатиріазис” не використовується як діагноз.

Натомість іноді застосовують термін гіперсексуальний розлад (Hypersexual Disorder), хоча навіть він викликає суперечки й не був остаточно включений до офіційного списку психічних розладів.

У клінічній практиці можуть вживатися терміни: сексуальна залежність, компульсивна сексуальна поведінка, розлади імпульсного контролю з сексуальним компонентом тощо

Сатиріазис — це історичний термін, що відображає патріархальне, морально-медичне ставлення до чоловічої сексуальності.

У сучасному контексті важливо говорити не про «хворобливу сексуальність», а про контекст, наслідки, причини й особистісне страждання, пов’язані з нею або гіперсексуальність

ПІДБІР ПСИХОЛОГА ЧИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби отримати професійну допомогою та розробити індивідуальний план подолання негативних наслідків сатиріазису чи гіперсексуальності у чоловіків, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть спеціалістів відповідно до вашого контексту — у спеціальному розділі.

Асексуальність — термін, який використовується в сучасній психології для опису самовизначення осіб, які не відчувають природного сексуального потягу до інших або демонструють знижений інтерес до сексу.

Люди, які ідентифікують себе як безстатеві, все ще можуть формувати романтичні чи емоційні зв’язки з іншими, але не мають бажання сексуальної близькості.

Асексуальність — різновид сексуальної орієнтації, яку часто неправильно розуміють та стигматизують.

Відтак, асексуальні особи — нерідко відчувають тиск суспільства, що має на меті спонукати їх до участі в нормативній сексуальній поведінці і наслідком чого є розвиток почуття збентеження, ізоляції або сорому в асексуалів.

На практиці, явище асексуальності є різноманітним і складним.

Зокрема, деякі асексуальні люди можуть практично не відчувати сексуального потягу протягом усього життя, тоді як інші можуть відчувати його за певних обставин або після розвитку сильного емоційного зв’язку з кимось.

Деякі люди, які ідентифікують себе безстатевими — можуть відчувати романтичний потяг, а інші – ні.

Крім того, асексуальність — це не те ж саме, що целібат, який означає свідомий вибір утримуватися від сексуальної активності.

На сьогодні — асексуальність не належить до переліку психічних розладів, на відміну від гіперсексуальності.

Але перед тим, як охарактеризувати більше аспектів проблематики через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги в таких випадках, зокрема для тих читачів, які бажають без зайвих зволікань обговорити прояви асексуальності у себе чи своїх близьких із фахівцем,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” можна максимально точно підібрати спеціалістів шляхом “універсального націлювання експертизи” на теми, запити, симптоми, методи, проблеми, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ АСЕКСУАЛЬНОСТІ

Точні причини асексуальності до кінця не вивчені, а дослідження на цю тему тривають досі.

Однак деякі теорії припускають, що на розвиток асексуальності впливає поєднання біологічних, психологічних і екологічних факторів.

Власне, одна з провідних теорій полягає в тому, що асексуальність може бути пов’язана з відмінностями в біохімії мозку або рівнях гормонів.

Так, було виявлено, що в деяких асексуальних людей спостерігається нижчий рівень тестостерону або інших статевих гормонів.

Інша теорія припускає, що асексуальність може бути пов’язана з відмінностями в структурі або функціях мозку.

• Наприклад, деякі дослідження виявили, що “безстатеві люди” можуть мати незначні відмінності в тих частинах мозку, які беруть участь у сексуальному збудженні.

ЧИННИКИ АСЕКСУАЛЬНОСТІ

Психологічні чинники відіграють суттєву роль в асексуальності.

Зокрема, деякі дослідники і практики припускають, що “безстатеві люди” можуть мати іншу модель прив’язаності та інтимності порівняно зі сексуально активними особами.

Крім того, досвід психотравми, тривоги чи депресії також може вплинути на сексуальну орієнтацію.

Нарешті, фактори навколишнього середовища, такі як культурні чи соціальні впливи, можуть сприяти асексуальності.

Наприклад, асексуальність може бути більш поширеною в культурах, які приділяють менше уваги сексуальній активності, або в спільнотах, де сексуальність стигматизована і що, зазвичай, пов’язано із релігійними приписами, традиціями тощо.

ОЗНАКИ І ПРОЯВИ

Асексуальність не є розладом і не має специфічних симптомів.

Це сексуальна орієнтація, яка характеризується відсутністю сексуального потягу та фізичного інтересу до інших.

Деякі асексуальні особи можуть також відчувати відсутність сексуального збудження або задоволення у відповідь на сексуальні стимули.

Однак важливо зазначити, що асексуальність — не те саме, що сексуальна дисфункція чи розлад.

“Безстатеві люди” все ще можуть мати здорову сексуальну реакцію і навіть можуть займатися сексуальною активністю з інших причин, ніж сексуальний потяг.

Зрештою, найважливішим фактором у розумінні асексуальності є повага до самоідентифікації особистості та визнання різноманітності людського сексуального досвіду та орієнтацій.

Психотерапевти не розглядають асексуальність як симптом, не нав’язують ідею «повноцінності» лише через сексуальну реалізацію, не шукають причин у «травмах» чи «блоках» без артикуляції такого запиту клієнтом.

НАСЛІДКИ В СОЦІАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

Асексуальність за своєю суттю не є проблематичною чи негативною, і люди, які вважають себе асексуальними, можуть жити щасливим, повноцінним життям.

Однак асексуальність може мати соціальні, емоційні та особисті наслідки, які можуть потребувати підтримки та розуміння з боку інших та, зокрема, психолога.

Одним із потенційних наслідків асексуальності є соціальна стигматизація та нерозуміння, що створює психологічний дискомфорт асексуалам.

Сексуально активні люди можуть висміювати або вдаватися до остракізму щодо асексуалів, що може призвести до почуття ізоляції, розгубленості чи сорому, а також вплинути на почуття власної гідності та психічне здоров’я людини.

ВПЛИВ НА СТОСУНКИ З ІНШИМИ ТА СОБОЮ

Асексуальність впливає на міжособистісні стосунки людини.

Асексуальним особам важче знайти романтичних партнерів, які б:

• розуміли і поважали їх знижений сексуальний інтерес;
• підтримували уже розпочаті романтичні стосунки, які не ґрунтуються на сексуальному потягу.

Додатково, асексуальність може вплинути на почуття ідентичності та саморозуміння людини.

Асексуальні особи можуть сумніватися у своїй орієнтації, нормальності, почуватися збентеженими чи конфліктними через відсутність сексуального інтересу.

Такий стан речей може потребувати підтримки з боку інших, які б поважали асексуальність як дійсну та законну орієнтацію людини.

ПОРАДИ АСЕКСУАЛАМ

Якщо ви ідентифікуєте себе як асексуала, є кілька практичних способів впоратися зі своєю сексуальною орієнтацією та керувати нею.

Зокрема, найбільш цінні, на мій погляд, стратегії включають:

Шукайте підтримки:

• знайдіть людей або спільноти, які розуміють і приймають асексуальність.
• онлайн-групи підтримки,
• місцеві заходи чи зустрічі,
• спілкування з друзями чи членами родини, які знають, розуміють і підтримують.

Навчайтеся:

• дізнайтеся більше про асексуальність та її різні форми та прояви.
• розумійте ваш власний досвід і почуття,
• презентуйте свою особистість іншим.

Спілкуйтеся з партнерами:

• якщо ви перебуваєте в романтичних стосунках, будьте відкритими та чесними зі своїм партнером щодо своєї асексуальності.
• повідомте про свої потреби, межі та бажання та працюйте разом, щоб знайти способи підтримувати повноцінні та відверті, турботливі стосунки.

Досліджуйте інші форми інтимності:

• навіть якщо ви не відчуваєте сексуального потягу чи бажання, ви все одно можете жадати інтимності та зв’язку з іншими.
• подумайте про інші форми інтимності, такі як емоційна близькість, фізичний дотик або творча співпраця.

Асексуальність у спілкуванні

Асексуальність у спілкуванні — це тема, яка охоплює як взаємодію асексуальних людей з іншими, так і те, як спілкування може впливати на сприйняття себе, кордони та стосунки.

Асексуальні люди можуть:

• бути інтровертами чи екстравертами,
• прагнути романтичних або платонічних стосунків,
• мати або не мати інтересу до фізичного контакту (залежно від особистих меж).

Асексуальність не означає нездатність до близькості, емоційності чи тепла у спілкуванн, а можливі труднощі у спілкуванні бувають такими:

Соціальний тиск:

• Очікування романтичної або сексуальної зацікавленості можуть створювати напругу.
• Припущення на кшталт “ти просто не зустрів/ла того самого” або “це пройде” — знецінюють досвід.

Невидимість і нерозуміння:

• Багато людей не знають про асексуальність, що може призводити до непорозумінь, відторгнення або уникання теми сексуальності взагалі.
• Часто асексуальні люди змушені пояснювати або “захищати” свою орієнтацію в побутовому спілкуванні.

Межі у контакті:

• Людина може відчувати дискомфорт від надмірної фізичної або фліртуючої близькості.
• Потреба бути в стосунках без сексу може потребувати чіткішої комунікації про очікування.

Що допомагає асексуальним людям у спілкуванні:

• Ясність і чесність: відкрито говорити про свої межі, потреби й тип стосунків, які підходять.
• Підтримуюче середовище: кола друзів або спільнот, де можна бути собою без потреби щось доводити.
• Самоусвідомлення: розуміння власної комфортної дистанції, бажаного типу контактів (емоційна близькість, дружба, спільна діяльність).
• Асертивність: навички м’яко, але чітко заявляти про себе, сказати «ні», якщо хтось порушує межі.

Особливості побудови стосунків:

Асексуальні люди можуть бути в романтичних, дружніх, партнерських чи квірплатонічних стосунках (глибокі стосунки без сексуального підтексту).

Можуть взаємодіяти з людьми, які мають іншу орієнтацію — головне, домовленість і повага до кордонів.

Існує багато форм близькості без сексу, які цінуються в таких стосунках: спільність цінностей, турбота, підтримка, глибокі розмови, тілесна ніжність без сексуального змісту (за бажанням).

Асексуальність і соціалізація

Асексуальність і соціалізація — це тема про те, як люди з асексуальною орієнтацією формуються, адаптуються, взаємодіють і знаходять своє місце в суспільстві, яке часто базується на сексуальних і романтичних нормах.

Соціалізація — це процес засвоєння соціальних норм, цінностей, моделей поведінки. Через сім’ю, школу, ЗМІ, культуру ми вчимося “як бути людиною” у певному середовищі.

Соціальні виклики для асексуальних людей:

Гетеронормативний тиск

• Суспільство часто припускає, що всі люди мають сексуальний потяг, будуть у “нормальній” парі та матимуть сексуальні стосунки.
• Асексуальна людина може відчувати себе “неповноцінною” або “дивною”, якщо не відповідає цим очікуванням.

Невидимість

• Асексуальність мало представлена в культурі, медіа, освіті.
• Часто сприймається не як орієнтація, а як тимчасова криза, страх, проблема або результат травми — що формує стигму.

Конфлікти під час соціалізації

• У підлітковому віці, коли зростає сексуалізація соціуму, асексуальні підлітки можуть відчувати себе «інакшими», не розуміючи чому.
• Дружба, яка переходить у флірт або сексуальні натяки, може викликати тривогу або бажання уникати спілкування.

Що підтримує здорову соціалізацію асексуальної людини:

Усвідомлення і прийняття власної ідентичності. Коли людина розуміє, що з нею все гаразд, і має мову для пояснення своєї орієнтації, зникає частина напруги.

Пошук спільноти. Онлайн або офлайн спільноти асексуальних людей (наприклад, AVEN, тематичні форуми або соцмережі) дають досвід нормалізації: “Я не один/одна”, “Мій досвід має значення”.

Альтернативні сценарії стосунків. Соціалізація не обов’язково має йти через шлюб або сексуальне партнерство. Важливо мати простір для дружніх, духовних, інтелектуальних чи квірплатонічних зв’язків.

Освіта та психоедукація. Чим більше середовище (сім’я, викладачі, друзі, фахівці) знає про спектр сексуальностей, тим менше ймовірність стигматизації.

Психологічні аспекти:

Людина, яка змушена маскувати свою ідентичність або йде проти себе, щоб «бути як усі», може:

• Відчувати соціальну тривожність
• Уникати близькості
• Втрачати довіру до себе
• Страждати від самотності або відчуження

Психотерапія може допомогти пройти шлях до автентичної соціалізації — тобто такого способу бути в суспільстві, який не вимагає зраджувати себе.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

Якщо асексуальність заважає не вам, а іншим, не варто намагатися її позбутися, а радше – прийняти.

Життя з асексуальністю передбачає пошук способів шанувати та поважати свій власний досвід і потреби.

Завдяки підтримці, освіті та догляду за собою люди, які ідентифікують себе як асексуали, можуть жити щасливим і повноцінним життям.

Якщо ж ви боретеся з почуттям ізоляції, розгубленості або страждань, пов’язаних із вашою асексуальністю, зверніться за професійною допомогою до психолога, психотерапевта або сексолога.

Фахівці зможуть надати необхідну підтримку та забезпечити настановами й інструментами, які допоможуть вам орієнтуватися у вашій особистості та покращити ваше психічне здоров’я та добробут.

Підходи до психотерапії асексуальності

Психотерапія асексуальності — це чутлива й індивідуалізована робота, яка залежить від контексту, запиту клієнта та розуміння асексуальності як однієї з нормальних варіацій сексуальної орієнтації.

Основний принцип — не “вилікувати”, а зрозуміти, підтримати людину у пізнанні себе, своїх меж, потреб і цінностей

Асексуальність — це сексуальна орієнтація, за якої людина не відчуває сексуального потягу до інших або відчуває його дуже рідко/за певних умов (наприклад, демісексуальність, сі-сексуальність тощо). Асексуальність не є порушенням, дисфункцією або хворобою.

1. Гештальт-терапія

• Працює з усвідомленням і прийняттям себе.
• Допомагає досліджувати власні межі, тілесність, очікування суспільства та внутрішні конфлікти.
• Може бути корисною у темах: “Я не такий, як інші”, “Я не відповідаю нормі”, “Що мені підходить у стосунках?”

2. Підхід, заснований на прийнятті й усвідомленості (ACT)

• Підтримує ціннісне життя незалежно від наявності/відсутності сексуального потягу.
• Робота з внутрішніми сумнівами, стигмою, тривогою.
• Навчає приймати себе без спроб «виправити» чи «змінити».

3. Наративна терапія

• Досліджує, як історії про “нормальну сексуальність” впливають на сприйняття себе.
• Допомагає побудувати власну, авторську історію ідентичності.
• Особливо корисна для деконструкції стигматизуючих наративів (наприклад, “зі мною щось не так”).

4. Клієнт-центрована терапія (Карл Роджерс)

• Створює простір прийняття без оцінки, що важливо для людей, які стикалися з нерозумінням або тиском.
• Основна мета — розвиток самоцінності та довіри до себе.

5. Психоедукація і підтримка саморефлексії

• Допомагає розрізняти асексуальність від сексуальних порушень (наприклад, гіполібідемія через депресію чи гормональні збої).
• Підтримує у формуванні здорових стосунків, як романтичних, так і платонічних.

Що психотерапевт не має робити:

• Не розглядати асексуальність як симптом.
• Не нав’язувати ідею «повноцінності» лише через сексуальну реалізацію.
• Не шукати причини у «травмах» чи «блоках» без запиту клієнта.
• Не орієнтуватися на норму, засновану на більшості.

Запити, з якими можуть звертатись асексуальні люди:

• Хочу зрозуміти себе — асексуальність це чи щось інше?
• Як сказати партнеру, що я не відчуваю сексуального потягу?
• Як будувати стосунки, якщо я не хочу сексу?
• Як впоратися з почуттям “інакшості” чи тиском?
• Як бути з думками “зі мною щось не так”?

Підсумки

Асексуальність — це сексуальна орієнтація, за якої людина не відчуває сексуального потягу до інших або відчуває його дуже рідко/за певних умов (наприклад, демісексуальність, сі-сексуальність тощо).

Асексуальність не є порушенням, дисфункцією або хворобою.

Психотерапія асексуальності — це не лікування, а простір для самопізнання, прийняття і вибору свого шляху.

Важливо, щоб фахівець мав безстигматизуючу позицію, володів знанням про спектр сексуальностей і працював із запитом клієнта, а не зі своєю уявною “нормою”.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати аналіз проявів асексуальності у вас чи ваших близьких та розробити ефективну стратегію подолання її негативних наслідків звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Передовсім, треба наголосити, що німфоманка — застарілий ненауковий термін, який колись використовувався для опису жінок, котрі демонструють надмірний сексуальний потяг та поведінку.

На сьогодні, згідно  міжнародного класифікатора хвороб (МКХ-11), ознаки, що стоять за поняттям німфоманії, класифікують як психічний розлад, що називається розладом гіперсексуальності, компульсивною сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю.

На практиці, цю назву психічного розладу застосовують до людей будь-якої статі, не лише жінок, адже німфоман є аналогом також застарілого терміну сатироман, який по суті означав німфоманію у чоловіків.

Виявлення, лікування та дослідження гіперсексуальної поведінки можуть бути складними без формалізованого списку симптомів і критеріїв.

Деякі фахівці розглядають її як компульсивну проблему чи проблему контролю імпульсів, тоді як інші підходять до неї як до різновиду залежності.

Перед тим як загально схарактеризувати основні психологічні аспекти проблематики через призму досвіду практичного надання допомоги у таких випадках, зокрема для тих читачів, які уже готові продовжувати ознайомлення з темою, враховуючи індивідуальні особливості,

Інформую, що звертатися можна до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

ТЕРМІН “НІМФОМАНІЯ” У ПСИХОЛОГІЇ

Термін «німфоманія» в історії психології та психіатрії використовувався для позначення патологічно підвищеного сексуального потягу у жінок.

Семантично це слово походить від:

• «німфа» — міфологічна жіноча істота, пов’язана з сексуальністю та природною привабливістю (у грецькій міфології німфи часто уособлювали еротичність);
• «манія» — з грецької означає “одержимість”, “манія”, тобто стан психічного збудження або неконтрольованого потягу.

Вкінці XIX – на початку XX ст. — термін активно вживався в психіатрії й медицині, часто з моралізаторським та сексистським відтінком, а поведінка жінки, що не відповідала соціальним нормам жіночої «цнотливості», могла легко бути названа “німфоманською”.

Нерідко, «німфоманію» приписували навіть тим жінкам, які просто мали нормальне лібідо, але проявляли сексуальну ініціативу або не приховували сексуальних бажань.

У сучасній психології «німфоманія» вважається застарілим, стигматизуючим і некоректним терміном і його виключено з класифікацій психічних розладів (DSM-5, МКХ-11).

Використання цього поняття часто більше відображає культурні упередження щодо жіночої сексуальності, ніж медичну реальність.

Замість «німфоманії» сьогодні вживають більш нейтральні та клінічно точні поняття:

• Гіперсексуальний розлад (Hypersexual Disorder) — стан, що характеризується частими, нав’язливими сексуальними фантазіями, імпульсами чи поведінкою, що викликають страждання та втрату контролю (стосується всіх гендерів).
• Компульсивна сексуальна поведінка — включена до МКХ-11 (як розлад контролю імпульсів).
• Сексуальна залежність — неформальний, але поширений термін у практиці.

ПРИЧИНИ НІМФОМАНІЇ

Сучасна психологія вважає, що універсальної причини німфоманії не існує, як і того, що зараз вважають примусовою сексуальною поведінкою.

А практика надання психологічної допомоги підтверджує, що кожен окремий випадок гіперсексуальної поведінки, яку раніше називали німфоманією — унікальний.

Водночас і теоретичні наукові дослідження, і практика дозволяють встановити низку факторів, які вірогідно можуть сприяти гіперсексуальній поведінці, зокрема:

• Стресові життєві події сексуального характеру.
• Психотравма, зокрема сексуальне насильство, через що відбувається фіксація на сексі.
• Дисбаланс біохімічних речовин мозку, які називаються нейромедіаторами.
• Неврологічні захворювання та ліки, що використовуються для їх лікування, наприклад, хвороба Паркінсона.
• Деякі дослідження вказують на такі риси характеру, як: нерозсудливість, імпульсивність, заклопотаність, залученість у надмірні сексуальні фантазії, потяги чи поведінку.
• Розлади особистості (психопатії).
• Олігофренія
• тощо

Крім того, гіперсексуальна поведінка може виникати разом із симптомами психічних розладів.

Наприклад, людина може стати гіперсексуальною та мати ризиковані сексуальні контакти під час маніакального епізоду біполярного розладу або шизофренії.

СИМПТОМИ НІМФОМАНІЇ ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Як правило, компульсивна сексуальна поведінка характеризується надмірними сексуальними фантазіями, потягами та поведінкою, а також імпульсом діяти відповідно до них за згодою осіб.

Характерні її прояви, на мою думку, включають:

• Нав’язливі та повторювані думки чи бажання.
• Труднощі зі зменшенням або припиненням поведінки.
• Участь у фантазіях або поведінці як засіб втечі від реальності або подолання складних емоцій, або стресових ситуацій.
• Множинність статевих партнерів.
• Тривога та депресія.
• Провина і сором.
• Продовження сексуальної активності без урахування шкоди собі чи іншим.
• Заклопотаність або витрачання надмірної кількості часу на роздуми про сексуальні стосунки або безпосередньо на секс.
• тощо.

Зокрема ці характеристики, та, можливо, деякі інші, часто є руйнівними та можуть значно вплинути на загальну якість життя людини.

Серед інших ускладнень гіперсексуальної поведінки або німфоманії — ризик інфекцій, що передаються статевим шляхом та зниження соціальної підтримки.

А у деяких випадках через це у людини можуть виникати навіть суїцидальні думки.

ПСИХОДІАГНОСТИКА НІМФОМАНІЇ ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

У минулому, “людину з німфоманією” можна було визначити лише на основі спостережуваної поведінки, а зараз лікарі-психіатри, сексопатологи та психотерапевти отримують уявлення про стан людини, обговорюючи минулий і теперішній досвід із:

• Статевими потягами.
• Фантазіями.
• Сексуальною поведінкою.
• Впливом і наслідками такої поведінки.

Як правило, фахівці також запитають і про наступне, щоби врахувати або виключити речі, які можуть сприяти сексуальній поведінці:

• Медична історія інших захворювань або черепно-мозкових травм.
• Психологічний анамнез.
• Історія сім’ї.
• тощо.

МЕТОДИ САМОДОПОМОГИ ПРИ НІМФОМАНІЇ

На випадок, якщо німфоманія у вас чи ваших близьких ще не перейшла до категорії розладів, та не заважає повсякденному життю, роботі та стосункам, можна спробувати самостійно ввести деякі зміни до стилю життя.

На мій погляд, найдієвіші та найпростіші способи боротьби з гіперсексуальною поведінкою за допомогою догляду за собою включають:

• Регулярний сон.
• Вживання добре збалансованої їжі.
• Відкритість і чесність перед собою щодо думок, емоцій і поведінки.
• Усвідомлення тригерів (наприклад, уникнення порносайтів).
• Відвідування груп підтримки.

І у випадку, якщо самодопомога виявляється неефективною, і якщо ви відчуваєте характерні прояви гіперсексуальної поведінки — важливо звернутись по допомогу до психолога та, відповідно до індивідуальних особливостей отримати належне лікування у психотерапевта, психіатра чи сексопатолога.

САМОКОТРОЛЬ ПРИ НІМФОМАНІЇ (ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ)

Самоконтроль при німфоманії (гіперсексуальності у жінок) — це не про пригнічення сексуальності, а про відновлення контакту зі своїми потребами, емоціями та тілом, аби навчитися розрізняти, коли сексуальний потяг є здоровим проявом, а коли — способом уникнення болю, тривоги або внутрішньої порожнечі

Гіперсексуальність часто виникає як форма емоційної компенсації — наприклад, при тривожності, самотності, низькій самооцінці або як реакція на психологічну/сексуальну травму.

Самоконтроль — це не про заборону, а про формування внутрішньої автономії: я можу, але не зобов’язана реалізовувати імпульс одразу.

1. Розпізнавання емоційних тригерів

• Чи це справжнє сексуальне бажання?
• Чи це потреба в увазі, прийнятті, валідації, розрядці після стресу?

Запитання до себе: «Чого мені насправді хочеться?», «Я відчуваю збудження чи порожнечу?» тощо

2. Побудова здорового контакту з тілом

• Часто гіперсексуальна поведінка відокремлює тіло від емоцій.
• Практики тілесної усвідомленості допомагають розпізнати потреби без автоматичного включення сексуального сценарію.

Практики: Майндфулнес-сканування тіла, йога, танець, тілесно-орієнтовані практики

3. Заміна імпульсу

Замість автоматичної поведінки — зробити паузу, відтермінувати дію на 10–15 хвилин, включити тіло іншим способом.

Порада: Створи «коробку турботи» з простими альтернативами: аромамасла, теплий душ, фізичне навантаження, дихання, дзвінок подрузі.

4. Встановлення кордонів із собою і з іншими

• Відмова від використання сексу як інструменту впливу, самоствердження або уникнення болю.
• Навчання говорити “ні” і собі, і іншим — у ситуаціях, які не приносять радості, а лишень розчарування чи тривогу.

5. Переосмислення сексуальності

• Важливо звільнити себе від сорому, але й від звички доводити свою цінність через сексуальність.
• Психотерапія допомагає відновити відчуття, що «я бажана не лише тоді, коли мене хочуть».

6. Створення нових джерел задоволення

• Якщо сексуальність — єдине доступне джерело радості й контакту, виникає залежність.
• Варто розширювати палітру задоволення: творчість, природа, відчуття тіла, спілкування, піклування.

Самоконтроль — це не про «бути правильною», це про бути з собою у контакті, навіть у вразливості.

Ресурси, що допомагають:

• Індивідуальна або групова психотерапія (особливо тілесно-орієнтована, гештальт, схема-терапія).
• Підтримка безпечного оточення, де сексуальність не є єдиною «валютою».
• Робота з травмою (часто гіперсексуальність має травматичне походження)

ЛІКУВАННЯ НІМФОМАНІЇ

Сучасна практика лікування гіперсексуальної поведінки може включати різні методи:

Психо-сексуальна освіта для кращого розуміння себе та свого розладу.

Психотерапія. Терапевти працюють з людьми, щоби визначити тригери, моделі мислення, пов’язані з ними самими та їхньою поведінкою, а також набути навичок подолання та змін способу життя для підтримки здорової поведінки.

Медикаментозна терапія за призначенням лікаря-психіатра або сексопатолога.

Як показує практика, парна або сімейна терапія можуть доповнити індивідуальну терапію.

У парних формах лікування люди вивчають інструменти для покращення спілкування, стосунків, обговорення та поглиблення близькості.

ПСИХОТЕРАПІЯ НІМФОМАНІЇ (ЯК ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ)

Психотерапія німфоманії (гіперсексуальності у жінок) — це процес глибокого й делікатного відновлення контакту з власними емоціями, тілом, сексуальністю та потребами.

На практиці, йдеться не про “вилікувати сексуальність”, а про віднайти свободу вибору та внутрішній контроль, замість імпульсивності, залежності чи сорому.

Не вилікувати сексуальність як таку, а емоційний біль, самотність, тривогу, залежність від зовнішнього підтвердження, що маскуються під гіперсексуальну поведінку.

1. Розпізнавання тригерів і патернів

• Коли і чому виникає нав’язливе бажання сексуального контакту?
• Чи це реакція на нудьгу, знецінення, страх бути покинутою, потребу відчути себе живою?

Психотерапевт допомагає відокремити сексуальне бажання від потреби в емоційному знеболенні.

2. Робота з тілесним образом і межами

• Важливо повернути собі відчуття володіння тілом, замість того, щоб бути об’єктом чужого бажання.
• Відновлення інтимності з собою, а не тільки з партнером.

Підходять тілесно-орієнтовані підходи, наприклад: гештальт, соматична терапія, сенситивні практики.

3. Опрацювання травм (особливо сексуальних або емоційного нехтування)

• Часто за гіперсексуальністю ховається пережите насильство, інцест, сексуалізоване ставлення в дитинстві або використання сексу як “валюти” в небезпечному середовищі.
• Психотерапія створює безпечний простір, де можна вперше сказати: “Це було зі мною” — і не бути осудженою.

4. Відновлення автономії та ідентичності

• Хто я без флірту, спокушання, сексуальних перемог?
• Що я відчуваю, коли не використовую сексуальність як спосіб впливу?

Робота з самооцінкою, кордонами, роллю жінки, тілесним досвідом.

5. Формування нової моделі стосунків із сексуальністю

• Сексуальність як джерело радості, близькості та творчої енергії, а не як інструмент контролю, залежності чи розрядки.
• Навчання відкладати імпульс, вибирати усвідомлено, будувати новий сценарій.

Терапевтичні методи, що допомагають:

Лікування не полягає у “зменшенні сексуального бажання”, а в тому, щоб зробити його інтегрованим, зрілим, усвідомленим.

Часто одужання — це не відмова від сексуальності, а повернення до неї у новій, здоровій якості.

Сексуальність = сила. Але тільки тоді, коли вона належить вам, а не керує вами.

Психотерапевтична позиція:

«Ти не поламана. Твоя сексуальність — це частина тебе, а не покарання чи доказ проблеми. Разом ми знайдемо шлях до свободи всередині тебе.»

ПІДСУМКИ

Німфоманія в сучасній психології — це застарілий, стигматизуючий термін, що більше відображає історичні уявлення про жіночу сексуальність, ніж реальні психологічні розлади.

У професійному середовищі його більше не використовують як клінічний діагноз, а на заміну йому в сучасній психології та психіатрії прийшли такі поняття:

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати вивчення індивідуальних особливостей гіперсексуальної поведінки та окреслити шляхи подолання її негативних наслідків, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Сучасне суспільство все більше звертає увагу на різні аспекти психоло-сексуального здоров’я та його розладів.

Одним з таких аспектів є мазохістичний розлад, особливістю якого є те, що його симптоматика та наслідки можуть відбуватися як в межах особистості, так і відбиватися на взаєминах з іншими.

Відтак, мазохістичний розлад психо-сексуальної сфери особистості потребує не лише уважного розгляду та допомоги, а й розуміння і підтримки.

На практиці, мазохізм – це психологічний стан, при якому особа відчуває задоволення від фізичного або емоційного страждання, а люди з мазохістичним розладом можуть навмисно піддаватися болю, підкорятися контролю та принижувати себе в різних аспектах життя.

Однак важливо підкреслити і те, що мазохізм не обмежується лише фізичним стражданням – це також може бути емоційною залежністю від відчуття вини, покарання чи жертви.

Перед тим як продовжити загальну характеристику проблематики цього психосексуального розладу через призму практики надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже потребують починати консультації з психотерапевтом, інформую, що ви можете:

Звернутися безпосередньо до мене або підібрати фахівців у веб-середовищі

Термін “мазохізм” у психології

Термін «мазохізм» у психології описує феномен, коли людина отримує задоволення (не обов’язково сексуальне) від болю, приниження або страждання, які вона переживає або сама собі завдає — фізично, емоційно чи психологічно.

Слово «мазохізм» походить від імені австрійського письменника Леопольда фон Захер-Мазоха, який у своїх творах описував сексуальне збудження від підкорення, болю й приниження.

Уперше термін ввів психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг у 1886 році в книзі «Psychopathia Sexualis».

РІЗНОВИДИ МАЗОХІЗМУ

Ось систематизований огляд різновидів мазохізму — як психологічного явища, що проявляється в поведінці, стосунках, сексуальності та структурі особистості.

1. Сексуальний мазохізм

Суть: Отримання збудження або задоволення від болю, приниження, підкорення або покарання під час сексуального контакту:

• Бажання бути побитим, зв’язаним, приниженим.
• Насолода не лише від фізичного болю, а й від символічного підпорядкування.
• У клінічному варіанті (сексуальний мазохістичний розлад) — імпульси є нав’язливими, неконтрольованими та заважають повсякденному життю.

Згадується в МКХ-11 (ICD-11) як частина парафілічних розладів, якщо викликає страждання або шкодить іншим.

2. Психологічний (емоційний) мазохізм

Суть: Несвідоме прагнення до емоційного болю — приниження, самопожертви, провини, знецінення у міжособистісних стосунках:

• Людина вступає у токсичні або аб’юзивні стосунки.
• Часто “обирає” роль жертви.
• Регулярно ставить потреби інших вище за власні — навіть ціною страждання.
• Може відчувати “провину за щастя” і саботувати хороші події.

Часто коріниться у дитячому досвіді, де любов асоціювалася з болем або умовністю.

3. Моральний (несвідомий) мазохізм

Суть: Потреба несвідомо карати себе — через страждання, невдачі, відмову від радості чи досягнень.

Можна впізнати, якщо людина сама провокує негативні події, щоб потім “терпіти”, є постійне самозвинувачення: “я поганий, мені треба страждати”, а внутрішній критик — домінує над потребами.

Часто є частиною мазохістичної структури особистості (за психоаналітичними підходами).

4. Соціальний (рольовий) мазохізм

Суть: Проявляється в усвідомленому прийнятті ролі підлеглого, приниженого або слабкого — у соціумі, колективах, стосунках, релігійних спільнотах.

Можливі риси:

• Добровільне прийняття несправедливості “заради вищої мети”.
• Надмірна покірність авторитету, ідеї, релігії, партнера.
• Самопожертва як стиль життя.

Може проявлятися у вигляді “аскетичного мазохізму” — прагнення страждання як духовної практики.

5. Мазохізм у межах БДСМ-культури (консенсуальний)

Суть: Задоволення від болю чи підкорення в сексуальному контексті на основі згоди, безпеки та взаємної домовленості (safe, sane, consensual).

Важливо — не вважається психопатологією, адже психологічно зрілий мазохізм не має на меті саморуйнування — він обмежений рамками домовленості й контролю.

Порівняльна таблиця:

Мазохізм — це не лише про біль, а про спосіб справлятися з емоціями, контролювати страхи, отримувати контакт або підтвердження власної цінності, а психотерапія допомагає розпізнати ці механізми, і, за потреби, переписати сценарії на більш здорові.

ПРИЧИНИ РОЗВИТКУ МАЗОХІСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, процес виникнення мазохістичного розладу є складним і має багато різних аспектів, включаючи психологічні, емоційні, соціокультурні та біологічні фактори.

Ось деякі, на мій погляд, основні із них:

Дитячі травми. Адже дитина, яка була свідком або жертвою насильства, може навчитися пов’язувати біль із певними видами уваги, що в майбутньому може привести до мазохістичних тенденцій.

Низька самооцінка та невпевненість. Люди зі слабкою позитивною самооцінкою та низькою вірою в себе можуть прагнути покарання як спосіб підтвердити свою власну негативну думку про себе.

Вони можуть також вірити, що “заслуговують” на страждання або покарання.

Соціокультурні впливи. Суспільство і медіа впливають на сприйняття страждання як щось цінне або ж як обов’язкову складову життя, а деякі культури сприймають жертву і страждання як прояв моральної сили або релігійної покірності.

Психологічні механізми

• Мазохізм може виникати через психологічні механізми, такі як проекція та ідентифікація.
• Особа може проектувати внутрішні конфлікти на зовнішні ситуації, що може спричинити бажання покарання.
• Також ідентифікація з болем може бути способом підтвердити свою ідентичність або відчуття власної вартості.

Біологічні фактори. Деякі дослідження вказують на можливі біологічні корені мазохізму, такі як генетична схильність до відчуття болю та стресу.

Саме по собі розуміння цих факторів є важливим для розкриття глибинних механізмів мазохізму.

Проте важливо підкреслити, що кожен індивід має унікальний шлях, і виникнення мазохістичних рис може бути результатом взаємодії декількох зазначених факторів.

Тому, для ефективного подолання мазохістичного розладу важливо співпрацювати з психологом або психотерапевтом, щоб розкрити особисті обставини та розвинути індивідуальний план терапії.

Наслідки мазохістичного розладу

Мазохістичний розлад може мати різноманітні наслідки для психічного, емоційного та соціального благополуччя особи.

Ось деякі із, на мою думку, основних можливих наслідків:

Емоційні та психічні симптоми

• Люди з мазохістичним розладом можуть відчувати постійний стрес, тривожність та депресію.
• Страждання та біль можуть призвести до поглиблення внутрішніх конфліктів та негативних емоцій.

Негативна самооцінка

• Особи з мазохістичними рисами часто мають низьку самооцінку та вірять, що заслуговують на покарання або страждання.
• Це може призводити до самообвинувачень та внутрішньої відмови від щасливого життя.

Відносини

• Мазохізм може впливати на взаємовідносини з іншими людьми.
• Особи з мазохістичними рисами можуть віддавати перевагу партнерам, які проявляють контроль, критику чи агресію, що призводить до несприятливих відносин і поглиблення емоційного страждання.

Самовідчуття.

• Мазохізм може змінювати спосіб, яким особа сприймає та реагує на біль.
• Вони можуть почувати себе заспокоєними або відчувати внутрішній контроль, коли вони зносять страждання.

Саморуйнівна поведінка.

• У важких випадках мазохістичний розлад може призводити до саморуйнівної поведінки.
• Особа може навмисно зазнавати болю або вчиняти дії, що загрожують її життю або здоров’ю.

Соціальна ізоляція.

Внаслідок негативного сприйняття та емоційного страждання особа може уникати соціальних контактів та ізолюватися, що призводить до посилення самотності та погіршення психологічного стану.

Функціональна обмеженість.

Мазохістичний розлад може впливати на різні сфери життя, такі як робота, навчання та розваги, оскільки особа може бути зосереджена на стражданні та покаранні.

Важливо підкреслити, що розуміння та визнання наслідків мазохістичного розладу є першим кроком до подолання цієї проблеми.

А своєчасне звернення по професійну підтримка, таку як психотерапія — може допомогти особі з мазохістичним розладом впоратися з емоційним стражданням, змінити негативні патерни поведінки та побудувати більш здорові взаємовідносини з собою та іншими.

Подолання та підтримка

Подолання мазохістичного розладу може бути складним, але з відповідною підтримкою та підходом це досяжно.

Ось деякі кроки та підходи, які можуть допомогти:

1. Професійна підтримка
2. Самоспостереження
3. Зміна мислення
4. Розвиток самосвідомості
5. Встановлення кордонів
6. Підтримка оточення
7. Техніки релаксації
8. Самозаохочення та похвала
9. Практика здорових звичок
10. тощо

ПСИХОТЕРАПІЯ МАЗОХІСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Психотерапія мазохістичного розладу (або мазохістичних тенденцій у структурі особистості) — це довготривала, глибока робота, спрямована на усвідомлення внутрішніх схем самопокарання, формування нового досвіду без страждання і відновлення права на задоволення, підтримку та гідність.

Що таке мазохістичний (самодеструктивний) розлад?

Мазохістичний або саморуйнівний розлад особистості — неофіційний діагноз (не входить до DSM-5), але описаний у попередніх версіях класифікацій як тип особистості, що має такі риси:

• хронічна самопожертва навіть на шкоду собі;
• вибір болю або приниження у міжособистісних стосунках;
• неприйняття допомоги, підтримки, доброго ставлення;
• несвідоме саботування успіху, щастя, задоволення;
• почуття провини за будь-яку радість чи вдачу.

У психоаналітичних теоріях (наприклад, у Карен Горні, Отто Кернберга, Ненсі Мак-Вільямс) мазохістична структура пов’язана з дитячим досвідом, де любов завжди супроводжувалася болем або приниженням.

Основні цілі психотерапії

1. Усвідомити мазохістичні схеми поведінки: Повторювані патерни самопокарання, вибору болю, відмови від підтримки.
2. Знайти джерело внутрішнього критика: Встановити, звідки в людини сформувалося глибинне переконання: “Я не заслуговую на добре”.
3. Відновити почуття гідності й самоцінності: Допомогти клієнту прийняти ідею, що радість, успіх і підтримка — це не загроза.
4. Формування безпечних стосунків (у терапії та поза нею): Досвід терапевтичного альянсу допомагає людині витримати контакт без потреби відчути приниження чи біль.

Методи психотерапії мазохізму

Що відбувається у терапевтичному процесі?

Початок: Клієнт часто заперечує наявність проблеми або звертається через “супутні симптоми” — тривогу, депресію, токсичні стосунки.

Середній етап: Виникає опір доброму ставленню з боку терапевта, бажання «покарати себе» в терапії.

Поворот: З’являється готовність витримати підтримку, радість, спокій — без відчуття провини.

Завершення: Людина поступово починає вибирати стосунки без приниження, дозволяє собі турботу, задоволення і захист.

ПІДСУМКИ

Мазохізм у психології — це не “дивна тяга до болю”, а глибокий механізм адаптації до травми або відсутності любові.

Психотерапія не вчить “бути сильним”, а допомагає пережити й переосмислити досвід, де сила — це дозволити собі бути не в болі.

Практика переконливо доводить, що процес ефективного подолання мазохістичного розладу може зайняти час та вимагати неабияких зусиль, причому, як з боку клієнта, так і зі сторони фахівця.

Тому, предовсім, важливо бути терплячими та готовими до роботи над собою.

Мазохістичний розлад – це важлива психологічна тема, яка окрім психологічної допомоги, потребує також уваги, емпатії і розуміння.

Люди з мазохістичним розладом відчувають задоволення від страждання і це, як правило, відбувається і на фізичному, і на емоційному рівнях.

Процес формування мазохістичного розладу включає вплив дитячих травм, недостатньої самооцінки, соціокультурних факторів тощо.

Своєчасне звернення до професійних психологічних послуг та психотерапії — може допомогти особам з мазохістичним розладом розібратися в їхніх почуттях, змінити негативні патерни поведінки та збудувати здорові взаємовідносини

Важливо відрізняти садо-мазохістичні практики (БДСМ): у добровільному, усвідомленому та безпечному контексті це не вважається патологією, якщо не спричиняє страждань і не порушує функціонування.

Мазохістичні тенденції в особистості: коли людина повторює сценарії болю, приниження або страждання у житті та стосунках, навіть якщо це їй шкодить.

В процесі надання допомоги, психотерапевт допомагає клієнту:

• розпізнати зв’язок між болем і любов’ю у власній історії;
• відновити власні кордони й право на задоволення без самопокарання;
• побачити повторювані сценарії вибору страждання та знайти альтернативу;
• розділити відповідальність і провину, якщо мазохізм став формою несвідомого самознищення.

Мазохізм — це не дивина, а механізм захисту або виживання, який колись допоміг впоратися з болем, але тепер потребує переосмислення.

ПІДБІР ПСИХОЛОГА ЧИ ПСИХОТЕРАПЕВТА

Як уже вище зазначалося, для початку (чи продовження) консультацій чи психотерапії з досвідченим у цій проблематиці психотерапевтом — ви можете звертатися безпосередньо до мене через профайл на сайті або підібравши фахівців у спеціальному розділі веб-платформи

Фетишистський розлад (фетишизм, сексуальний символізм) — це тип сексуального розладу, при якому людина відчуває періодичне інтенсивне сексуальне збудження та фантазії, пов’язані  не з сексуальним партнером, а із взаємодією з неживими об’єктами, що належать іншій людині або з окремими частинами її тіла.

Цей розлад передбачає використання фетиша як джерела досягнення сексуального задоволення та вважається парафілічним — суб’єкт сексуального потягу заміщається якимось об’єктом-символом.

Об’єктом фетишу може бути щось таке звичайне, як взуття чи одяг, або це може бути щось більш незвичне, наприклад, гума, шкіра чи інші матеріали.

Фетишизм може стосуватися також окремих частин тіла, таких як ноги, руки або волосся.

Зазвичай, людині з фетишистським розладом може бути важко або навіть неможливо досягти сексуального збудження чи оргазму без використання об’єкта фетишизму.

На практиці, фетишистський розлад може бути складним станом для людей, які його відчувають, але у наш час існують ефективні варіанти лікування, які допомагають впоратися з симптомами та покращити загальну якість життя.

Перед тим, як продовжити далі загальну характеристику розладу з урахуванням досвіду надання психологічної допомоги у таких випадках, інформую, що звертатися з цього приводу можна до мене чи підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

РІЗНОВИДИ ФЕТИШИЗМУ

1. Об’єктний фетишизм

Збудження від певних предметів:

• нижня білизна (трусики, бюстгальтери),
• взуття (особливо високі підбори),
• латекс, шкіра, панчохи,
• гумові вироби, рукавички, маски.

2. Фетишизм частин тіла (партіальний)

Збудження від окремих частин тіла (не геніталій):

• ноги, пальці, ступні,
• волосся, вуха, пахви,
• живіт, шия, руки, пупок.

3. Матеріальний фетишизм

Збудження від текстури чи матеріалу: оксамит, шовк, нейлон, латекс, гума, пластик.

4. Ольфакторний фетишизм (фетиш запахів)

Сексуальне збудження від певних запахів може включати:

• запах поту, тіла, ніг,
• використаного одягу,
• духів або натуральних ароматів.

5. Фетишизм стану (рольовий фетишизм)

Збудження від перебування в певному психологічному або фізичному стані, наприклад:

• безпорадність, контроль, покірність (часто в БДСМ);
• фіксація на медичних станах (наприклад, “пацієнт – лікар”);
• парафілії, пов’язані зі станами (наприклад, трансвестизм — збудження від носіння одягу іншої статі).

6. Аутофетишизм

Фетишизм, спрямований на себе, тобто людина збуджується від:

• уявлень себе в іншій ролі (наприклад, як жінки або дитини);
• певного одягу чи вигляду свого тіла;
• власної уявної безпорадності або краси.

7. Інструментальний фетишизм

Об’єкти не як символ, а як необхідна умова збудження, наприклад — людина не здатна отримати збудження без певного взуття, предмета одягу тощо.

ПРИЧИНИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Точні причини фетишистського розладу достеменно не з’ясовані, але вважається, що він є результатом поєднання біологічних, психологічних і соціальних факторів.

Одна теорія припускає, що фетишистський розлад може бути пов’язаний з досвідом раннього дитинства.

Наприклад, у людини може розвинутися фетиш внаслідок асоціації певного об’єкта чи частини тіла із сексуальним задоволенням у роки його формування.

Крім того, деякі дослідження показують, що генетичні чинники можуть відігравати роль у розвитку цього захворювання.

Психологічні фактори, такі як тривога, депресія або низька самооцінка, також можуть сприяти розвитку фетишистського розладу.

Практика надання психологічної допомоги свідчить, що деякі люди можуть використовувати свій фетиш як механізм подолання стресу або тривоги, тоді як інші можуть використовувати його як засіб втечі від негативних емоцій або травматичного досвіду.

Соціальні фактори, такі як культурні норми та очікування, також можуть відігравати певну роль у формуванні фетишистського розладу.

Наприклад, деякі культури можуть стигматизувати певну сексуальну поведінку чи уподобання, що змушує людей відчувати сором або провину за свої бажання.

СИМПТОМИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Теорія та практика свідчать, що до переліку симптомів, пов’язаних з фетишистським розладом належать:

• Постійні та інтенсивні сексуальні фантазії або бажання, пов’язані з використанням предметів, речей, частин тіла чи матеріалів.
• Для сексуального збудження або задоволення необхідне використання фетишу або об’єкта, і людині може бути важко або неможливо досягти сексуального збудження без використання об’єкта фетишу.
• Об’єкт фетишу спричинює значне страждання або погіршення соціальної, професійної чи інших важливих сфер функціонування.
• Людина може повторювати поведінку, пов’язану з об’єктом фетишу, наприклад, торкатися або нюхати його.
• Відчуття сорому або провини за свої фетишистські дії, намагання приховати їх від інших.
• тощо.

Важливо зазначити, що наявність сексуальних переваг або інтересу до певного об’єкта чи частини тіла не обов’язково є ознакою фетишистського розладу.

Власне, психосексуальний розлад діагностується лише тоді, коли людина відчуває значний дистрес або суттєві психосоматичні порушення внаслідок своїх фетишистських бажань або поведінки.

НАСЛІДКИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Практика роботи з цим станом у клієнтів доводить, що фетишистський розлад може мати значні наслідки для соціального, емоційного та психологічного добробуту людини.

Ось деякі, на мій погляд, найсуттєвіші потенційні негативні наслідки, пов’язані із ним:

Проблеми у стосунках:

• фетишистські бажання можуть перешкоджати здатності людини створювати та підтримувати інтимні стосунки;
• партнерам може бути важко зрозуміти або прийняти фетишистські бажання людини, що може призвести до почуття ізоляції, сорому або неприйняття.

• Труднощі з досягненням сексуального збудження або задоволення без використання об’єкта фетишу, що ускладнює інтимні стосунки з партнером.
• Порушення професійного функціонування.
• Юридичні проблеми.
• Емоційний дистрес: почуття сорому, провини або низької самооцінки.
• Ризик фізичної шкоди собі або іншій людині.
• тощо.

ЛІКУВАННЯ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Лікування фетишистського розладу, зазвичай, передбачає збалансоване та суто індивідуальне поєднання психотерапії, медикаментів і поведінкових втручань кількох фахівців.

Власне, психотерапія спрямована на те, щоб допомогти людям визначити та кинути виклик негативним думкам і переконанням, пов’язаним із їхніми фетишистськими бажаннями.

Психотерапевтичне втручання може допомогти:

1. Розвинути навички здорового подолання стресу.
2. Розробити стратегії керування своїми сексуальними імпульсами.
3. Виявити та вирішити глибинні емоційні або психологічні проблеми, які можуть сприяти фетишистським бажанням людини.
4. тощо.

Ліки, зазвичай, можуть бути призначені для полегшення симптомів фетишистського розладу, однак вони зазвичай використовуються лише у поєднанні з комплексною психотерапією.

Поведінкові інтервенції, такі як терапія відрази або систематична десенсибілізація, можуть використовуватися, щоб допомогти людям зменшити свою залежність від об’єкта фетишу.

Групова терапія може забезпечити сприятливе та безосудне середовище для обговорення власного досвіду фетишистського розладу та вивчення стратегій подолання від інших.

ПСИХОТЕРАПІЯ ФЕТИШИЗМУ

Психотерапія фетишизму залежить від того, чи є фетишизм варіантом норми, чи він перетворився на фетишистичний розлад (за DSM-5 або МКХ-11).

У першому випадку психотерапія може бути орієнтована на прийняття себе, у другому — на зниження деструктивної залежності, розширення сексуального репертуару і відновлення контролю над імпульсами.

Основні цілі психотерапії

1. Допомогти клієнту розуміти свої сексуальні імпульси без сорому або страху.
2. Зменшити нав’язливу залежність від фетишу, якщо вона обмежує сексуальне життя або викликає дискомфорт.
3. Повернути свободу вибору у сексуальних сценаріях (фетиш — опція, а не єдиний шлях).
4. Усунути або зменшити супутні проблеми — самотність, депресію, тривожність, сором, конфлікти у стосунках.

Основні підходи в психотерапії

Робота в терапії може охоплювати:

• Усвідомлення контексту появи фетишу (досвід, травма, контроль, сором, рання сексуалізація).
• Аналіз, яку потребу символізує фетиш (контроль, безпека, домінування, підкорення, близькість).
• Роботу зі внутрішнім соромом або переконаннями: «Я збочений/а», «Я хворий/а».
• Створення нового способу отримувати збудження — розширення еротичного досвіду.
• Тренування емоційного саморегулювання, щоб не уникати дискомфорту через фетиш.

Чи завжди треба «лікувати» фетишизм?

Ні. Психотерапія потрібна, якщо:

• фетиш заважає клієнту жити чи будувати стосунки;
• людина відчуває страждання, сором, ізоляцію;
• фетиш призводить до компульсивної поведінки або залежності;
• людина хоче мати більш вільне сексуальне життя, не обмежене одним стимулом.

Якщо ж фетиш — добровільна частина сексуальності, що не шкодить, терапія може бути спрямована на прийняття себе, а не зміну.

Фетишизм — це мова сексуальної психіки. Він може бути варіантом еротичного стилю або сигналом про глибшу потребу, а психотерапія не засуджує, а допомагає зрозуміти, відновити вибір і повернути сексуальність під контроль особистості

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ ФЕТИШИЗМІ

Самоконтроль при фетишистичному розладі — це здатність людини усвідомлювати, керувати та регулювати свої фетишистичні імпульси і поведінку таким чином, щоб вони не спричиняли страждання, не перешкоджали особистим цілям і не порушували стосунків або соціального функціонування.

Самоконтроль — це не подавлення або заборона фетишу, а:

• здатність усвідомити імпульс;
• зробити вільний вибір (реагувати чи ні);
• відтермінувати або перенаправити поведінку;
• зменшити нав’язливість і залежність від одного джерела збудження.

1. Усвідомлення тригерів

• Ведення щоденника: коли, де, після чого виникає фетишистський потяг?
• Звертання уваги на емоції перед збудженням (нудьга, тривога, сором, самотність).

📌 Часто фетиш виконує регулятивну функцію — допомагає уникнути болісного почуття або скутості.

---

2. Робота з імпульсом: техніка «Пауза — План — Дія»

Крок	Дія
Пауза	Зупинитись перед звичною дією (перегляд зображень, самозадоволення).
План	Задати собі запитання: «Чого я зараз справді хочу? Чого намагаюсь уникнути?»
Дія	Обрати свідомо — дозволити, перенести, змінити поведінку.

3. Розширення джерел задоволення

Фетиш стає проблемою, якщо він єдиний шлях до збудження, а самоконтроль означає вміння:

• практикувати сексуальну уяву без фетишу;
• досліджувати нові тілесні відчуття, образи, сценарії;
• пробувати емоційну близькість у стосунках, навіть без сексу.

4. Відтермінування винагороди

Використання технік, подібних до когнітивно-поведінкових (КПТ):

• «Часовий інтервал»: «Я почекаю 10 хвилин — і тоді вирішу».
• «Альтернативна дія»: зробити щось інше (рух, розмова, творчість), перш ніж діяти імпульсивно.

5. Робота зі стресом і емоціями

Збудження часто є шляхом втечі від емоцій.

• дихальні практики (повільне подихання);
• тілесне заземлення;
• самоусвідомлення: «Я зараз злюсь / тривожуся, а не просто хочу збудження».

6. Самопідтримка замість самозасудження

Самоконтроль НЕ означає «бути правильним». Він означає бути свідомим і добрим до себе.

• Замість: «Я знову це зробив — я збоченець».
• Краще: «Я звернувся до знайомого способу зняття напруги. Чи є ще щось, що мені зараз потрібно?»

Що допомагає розвивати самоконтроль?

Засіб	Як допомагає
Психотерапія	Допомагає усвідомити причини та схеми поведінки, розвинути самоспостереження.
План сексуального здоров’я	Записаний або візуальний план: що я можу робити, коли потяг виникає.
Підтримка партнера / групи	Спільне обговорення без сорому, спостереження змін.
Медитація / майндфулнес	Зміцнює навичку витримувати імпульс без дії.
Фізична активність	Дає відчуття тілесного контролю і знижує напругу.

ПІДСУМКИ

Фетишизм або фетишистський розлад, це форма сексуальної поведінки, при якій задоволення повністю залежить від неживого об’єкта або негенітальної частини тіла, і ця поведінка триває понад 6 місяців, є основною формою збудження та викликає психічне страждання або соціальну дезадаптацію.

Входить до групи парафілічних розладів згідно з МКХ-11.

Фетишизм стає проблемою якщо збудження неможливе без фетишу, людина втрачає контроль над імпульсом, виникає страждання або залежність або фетиш пов’язаний з ризиком для себе чи інших.

Фетишизм є варіантом норми — якщо це добровільно, не на шкоду іншим, не спричиняє страждання, не єдине джерело збудження.

Самоконтроль при фетишизмі — це не боротьба із собою, а розвиток свободи вибору.
Людина має право на власну сексуальність, але також має право не бути її заручником.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати діалог із психологом-сексологом чи психосексологом та зробити рішучий перший крок до подолання негативних наслідків фетишистського розладу, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”