Психологія розвитку

Досвідчені фахівці та дослідники мають достатньо підстав стверджувати, що психологія розвитку — одна з найважливіших галузей сучасної психології, адже вона не лише досліджує процеси зміни та розвитку людини упродовж її життя, а й вивчає різні аспекти самого процесу психічного розвитку, зокрема когнітивні, емоційні, соціальні, моторні тощо.

Предметом психології розвитку є процеси змін, що відбуваються в психіці людини, вивчення вікових характеристик розвитку, а також змін, які відбуваються на різних етапах життя людини.

Основною метою психології розвитку є осягнення та наукове пояснення процесів, що відбуваються в психіці людини на різних етапах життя, а також дослідження факторів, які впливають на розвиток особистості.

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Завдання психології розвитку полягає у створенні сприятливих умов для оптимального розвитку психіки людини та підтриманні процесів розвитку особистості впродовж усього життя.

Однією з основних функцій психології розвитку є передбачення можливих труднощів та проблем, з якими можуть зіткнутися люди на різних етапах свого життя, а також розробка способів їх подолання.

Також психологія розвитку використовується для вивчення та вдосконалення педагогічних методів та психотерапевтичної практики.

Історія становлення психології розвитку налічує багато етапів, починаючи з перших досліджень, пов’язаних з вивченням розвитку дітей, та закінчуючи сучасними технологіями, які дозволяють вивчати процеси розвитку людини на глибшому рівні.

  • Перший етап пов’язаний з іменами відомих педагогів та філософів, таких як Жан-Жак Русо, Йоганн Гербарт та Йоганн Пешель, котрі вивчали розвиток дітей та розробляли педагогічні методики.
  • Другий етап настав у другій половині 19 століття, коли почали з’являтися перші лабораторії з психології, а вчені почали застосовувати наукові методи для дослідження розвитку людини. Серед відомих дослідників цього періоду можна згадати Гранвіля Стенлі Голла та Геселла.
  • Третій етап пов’язаний з розвитком теорії психоаналізу та внеском в неї Зиґмунда Фройда, який зосередився на вивченні внутрішнього світу людини та його впливу на розвиток особистості.
  • Четвертий етап настав у другій половині 20 століття, коли психологія розвитку стала розглядати не тільки дитинство, а й розвиток підлітків та дорослих. Дослідники почали звертати увагу на взаємодію між людиною та навколишнім середовищем, а також на роль культурного контексту у розвитку людини.
  • Сьогоднішній етап характеризується застосуванням сучасних технологій, таких як нейроімеджинг (neuroimaging) та генетичні дослідження, для дослідження розвитку людини на молекулярному та нейрофізіологічному рівнях.

Загалом, історія розвитку галузі є багатошаровою та містить внесок багатьох відомих вчених і дослідників із різних галузей, а сама “психологія розвитку” постійно змінювалася й розвивалася віддзеркалюючи не лише розвиток самої психології, але й зміни у суспільстві та наукових технологіях.

Внесок різних дослідників та теорій у психологію розвитку допоміг сформувати вчення про розвиток людини як комплексний та динамічний процес, що залежить від багатьох факторів. Наприклад;

  • дослідження Жана Піаже допомогли визначити основні етапи когнітивного розвитку дитини;
  • Зиґмунд Фройд зосередив увагу на психосексуальному розвитку та внутрішніх конфліктах
  • тощо.

Сьогодні психологія розвитку є важливою галуззю не лише для наукового дослідження, але й для розвитку педагогічної та клінічної практики, адже допомагає розуміти і розробляти ефективні методи навчання, психотерапії та розвитку особистості.

У світі, де швидко змінюються технології та соціальні реалії, розуміння процесів розвитку людини є важливим засобом забезпечення оптимального розвитку особистості, пристосування до змін та психічного здоров’я упродовж усього життя.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ

Одне з головних завдань психології розвитку полягає у вивченні процесів, які відбуваються у психіці людини на різних етапах життя і для цього використовують різні підходи та теорії, що дозволяють описати/пояснити основні закономірності розвитку психіки людини.

Вікові зміни у психічному розвитку

Один з основних підходів до вивчення розвитку психіки людини полягає у дослідженні вікових змін, який передбачає розгляд психічного розвитку людини як послідовність етапів, кожен з яких характеризується своїми особливостями та завданнями.

На сьогодні визначено декілька основних вікових періодів, кожен з яких характеризується своїми особливостями та завданнями. До них відносять:

  • раннє дитинство (від народження до 2-3 років);
  • дошкільний вік (від 3 до 7 років);
  • молодший шкільний вік (від 7 до 11 років);
  • середній шкільний вік (від 11 до 15 років);
  • старший шкільний вік (від 15 до 18 років);
  • юнацтво (від 18 до 25 років);
  • дорослий вік (від 25 до 60 років);
  • похилий вік (від 60 років і старше).

Кожен з цих вікових періодів характеризується своїми особливостями, здатностями та завданнями, що відбивається в психічному розвитку.

Теорії розвитку та їхні характеристики

Серед багатьох теорій, які описують та пояснюють процес розвитку психіки людини, на мій погляд, слід уважніше розглянути деякі:

Теорія Жана Піаже:

  • Базується на ідеї, що дитина активно взаємодіє з навколишнім світом, що дозволяє їй розвиватися та збагачувати свій світогляд.
  • Піаже розробив теорію когнітивного розвитку, яка передбачає, що психічний розвиток відбувається за певними ступенями, кожен з яких характеризується своїми особливостями та завданнями.

Теорія Лева Виготського:

Передбачає, що психічний розвиток відбувається завдяки взаємодії дитини з навколишніми людьми.

Виготський виділяв дві зони розвитку:

  • зону актуального розвитку (рівень здібностей, що ними дитина володіє в даний момент),
  • зону потенційного розвитку (рівень здібностей, що їх дитина може розвинути з допомогою дорослих).

Теорія Е. Еріксона:

  • Базується на ідеї, що людина перейшовши через ряд етапів психосоціального розвитку, набуває різних навичок та якостей, що дозволяють їй пристосуватися до соціального середовища та реалізувати свій потенціал.
  • Етапи розвитку, запропоновані Еріксоном, охоплюють весь життєвий шлях людини.

Теорія А. Маслоу:

Описує ієрархію потреб людини та передбачає, що розвиток психіки залежить від того, на якому рівні ієрархії потреб перебуває людина.

Згідно з теорією Маслоу, потреби людини можна розмістити на п’яти рівнях ієрархії, які підвищуються в порядку їх важливості та задоволення:

  • Фізіологічні потреби — в їжі, воді, повітрі, сні та інших життєво важливих речовинах.
  • Потреба у безпеці — відчутті безпеки та захищеності.
  • Потреба в приналежності — відчувати себе частиною групи, належати до певної соціальної структури, мати близьких людей.
  • Потреба в повазі — пошані, признанні, самооцінці, самоповазі та інших формах соціального визнання.
  • Потреба в самореалізації — в розвитку своїх здібностей, здійсненні своїх мрій та цілей, досягненні власного потенціалу.

Теорія Маслоу дозволяє розуміти, що для досягнення оптимального розвитку психіки людини необхідно задовольняти потреби на кожному рівні ієрархії і якщо потреби на нижчих рівнях не задоволені, то це може перешкоджати розвитку вищих рівнів потреб.

Поняття зростання, розвиток та змагання

У практиці застосування психології розвитку використовуються такі поняття, як зростання, розвиток та змагання:

Зростання — процес фізичного збільшення розмірів та маси організму, що відбувається у дитинстві та юності і визначає закономірності формування органів та систем органів.

Розвиток — більш широке поняття, яке описує процес зміни, розширення та поглиблення функцій організму та психіки людини упродовж її життя і містить не тільки фізичні зміни, а й розвиток інтелекту, емоцій та соціальної поведінки.

Змагання — процес конкуренції за отримання певного ресурсу, який є обмеженим, таким як місце в університеті, робоче місце, відзнаки, статуси тощо.

  • Змагання може бути корисним для розвитку людини, оскільки спонукає до покращення своїх здібностей та зусиль,
  • Однак воно також може викликати негативні наслідки, такі як стрес та нервове напруження.

Для коректного застосування психології розвитку на практиці дуже важливо розуміти, як ці поняття взаємопов’язані, адже зростання може бути однією з передумов розвитку, а змагання може стимулювати розвиток певних здібностей та навичок.

Водночас, позаяк змагання може також заважати розвитку, якщо воно перетворюється на негативний стимул для людини — важливо:

  1. Забезпечувати позитивне середовище для розвитку на кожному життєвому етапі дитини чи дорослого.
  2. Враховувати індивідуальні особливості і потреби кожної людини на кожному етапі становлення особистості.

РОЗВИТОК ПСИХІКИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ВІКУ

Психічний розвиток людини відбувається на різних етапах віку та характеризується особливостями розвитку різних аспектів психіки.

Далі пропоную детальніше розглянути основні етапи розвитку психіки людини:

Немовля (від народження до року)

  • На цьому етапі розвитку психіки дитина розвиває свої зорові, слухові та тактильні відчуття, набуває перших знань про навколишній світ та навчається рухатися.
  • Немовля виявляє багато емоцій, але не може виразити їх у словах.

Ранній вік (від 1 до 3 років)

  • У цей період дитина активно вивчає світ навколо себе та навчається говорити.
  • Вона розуміє прості команди та може спілкуватися з іншими людьми.
  • Дитина на цьому етапі розвитку продовжує виявляти багато емоцій та ставитися до світу довкола себе досить егоцентрично.

Дошкільний вік (від 3 до 7 років)

  • На цьому етапі розвитку психіки дитина набуває великої кількості знань та навичок, навчається грати та спілкуватися з ровесниками, а також починає розвивати мислення.
  • Дитина у цей час продовжує ставитися до світу досить егоцентрично, але поступово починає розуміти точку зору інших людей.

Молодший шкільний вік (від 7 до 12 років)

  • Цей етап розвитку психіки дитини характеризується набуванням додаткових знань та навичок, стартом розвитку логічного мислення і пам’яті.
  • У відповідний період дитина поступово стає більш самостійною та впевненою у собі, а також починає формувати свою ідентичність.
  • На цьому етапі особливо важливо забезпечити дитині відповідне навчання та створити позитивне середовище для її розвитку.

Підлітковий вік (від 12 до 18 років)

Час, коли дитина перетворюється на підлітка, який починає формувати свої соціальні та емоційні навички.

  • Підліток навчається адаптуватися до змін в своєму житті та ставитися до них конструктивно.
  • На цьому етапі розвитку дитина також починає формувати свої цінності та бачення своєї майбутньої професії та життєвого шляху.

Розвиток психіки на кожному етапі є визначально важливим для формування особистості людини та її майбутньої ролі у суспільстві.

Відповідно, кожен з етапів має і свої особливості, які важливо передбачати, забезпечуючи дитині підтримку та створюючи позитивне середовище для її розвитку.

ФАКТОРИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Психічний розвиток людини залежить від багатьох факторів, таких як виховання, соціалізація, пізнавальний процес, психічні здібності, емоційний розвиток, психосоціальний розвиток, соціальна адаптація, індивідуальні різниці в розвитку, фізичний саморозвиток, особистісний саморозвиток та духовний саморозвиток.

Оскільки це важливий пласт теорії і практики психології розвитку, розглянемо їх усіх трохи детальніше:

Виховання та соціалізація

  • Важливі детермінанти психічного розвитку людини.
  • Сімейне оточення, дитячий садок, школа та інші інституції виховання — мають значний вплив на формування особистості дитини та її соціальну адаптацію.

Пізнавальний процес містить сприйняття, увагу, пам’ять, мислення та інші психічні процеси, що впливають на здатність людини до навчання та розвитку.

Психічні здібності та інтелектуальний розвиток визначають здатність людини до розуміння, аналізу та розв’язання проблем, а також до набуття нових знань та навичок.

Емоційний розвиток містить виявлення та регулювання емоцій, розуміння емоцій інших людей та формування емоційного інтелекту.

Психосоціальний розвиток:

  • Описує взаємодію між індивідом та соціальним оточенням та включає у себе процеси соціалізації та індивідуалізації.
  • Цей фактор впливає на формування особистості, її цінностей, поглядів, поведінки та сприйняття світу.

Соціальна адаптація:

  • Про здатність людини адаптуватися до соціального середовища, включаючи сім’ю, школу, робоче місце та інші соціальні контексти.
  • Цей чинник впливає на розвиток самооцінки, міжособистісних відносин та сприйняття себе та інших людей.

Індивідуальні відмінності в розвитку:

  • Визначаються різноманітними факторами, такими як генетичні особливості, середовище, в якому зростає індивід, та інші фактори.
  • Впливає на швидкість та напрямок розвитку, а також на рівень досягнень у різних сферах життя.

Фізичний саморозвиток:

  • Розвиток моторики, координації та спортивних навичок.
  • Здійснює вплив на здоров’я та фізичну форму людини.

Особистісний саморозвиток:

  • Містить розвиток особистісних якостей, таких як самооцінка, самоконтроль та самовдосконалення.
  • Чинник, що впливає на розвиток особистості та її відносин зі світом.

Духовний саморозвиток:

  • Про розвій духовної та релігійної сфери життя, що може впливати на світосприйняття людини та її життєві погляди.
  • Фактор, що впливає на здатність людини до саморозвитку, самовдосконалення та формування світогляду.
  • Практики та методи, спрямовані на розвиток внутрішньої гармонії, зосередженість та медитацію.
  • Можлива участь у релігійних обрядах та практиках, які допомагають розвивати духовну сферу життя людини.
  • Здатен впливати на психічний стан людини та її емоційний розвиток, а також на формування особистісних цінностей та поглядів на світ.
  • Для багатьох людей духовність є важливою складовою їхнього життя, яка допомагає знайти глибинний зміст і сенс у своїй діяльності та взаєминах з іншими людьми.

ПІДСУМКИ

Психологія розвитку є особливо важливою для виховання та соціалізації молодого покоління, а також для розвитку пізнавальних та творчих здібностей у людей різного віку.

Вивчення розвитку психіки людини базується на різних теоріях та підходах, що допомагають зрозуміти процеси розвитку психіки та фактори, що на них впливають (Е. Еріксона, А. Маслоу тощо).

Фізичний, особистісний та духовний саморозвиток є важливими факторами, які впливають на психічний розвиток людини.

Огляд головних теорій та методик вивчення розвитку психіки людини дозволяє мені й колегам-психологам отримувати повнішу картину процесів розвитку, а також використовувати їх для розробки практичних рекомендацій та методик для розвитку людей на різних етапах віку.

Один з напрямків, який може бути перспективним для досліджень у галузі психології розвитку — є вивчення впливу цифрових технологій на психіку людини.

З розвитком цифрових технологій, особливо віртуальної та доповненої реальності (VR) з’являться нові форми спілкування, навчання та розваг, що може впливати на психіку людини на різних етапах віку.

Загалом, психологія розвитку є важливою наукою, яка допомагає зрозуміти процеси розвитку психіки людини на різних етапах віку, а розуміння цих процесів, у своє чергу — важливе для підтримки здорового розвитку людей та розробки ефективних програм для підтримки їх розвитку на різних етапах життя

Підбір психолога з розвитку

Звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища Простір Психологів

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Нові розлади

У сучасній психології, зі стрімким розвитком технологій, змінами у суспільстві, глобальними кризами (як-от пандемії, війни, кліматичні зміни), а також завдяки поглибленню розуміння людської психіки, виникають та активно досліджуються нові психологічні розлади або ж “феномени”.

На практиці, так звані “нові психологічні розлади” — ще не завжди офіційно включені до основних діагностичних посібників (як DSM-5-TR або МКХ-11), але вже мають значний вплив на психічне здоров’я населення.

Важливо також наголосити, що термін “новий психологічний розлад” не завжди означає абсолютно нове явище, адже нерідко означає:

  • Нові прояви відомих розладів (наприклад, тривоги чи депресії) у відповідь на сучасні стресори.
  • Уточнення та більш глибоке розуміння раніше нечітко визначених станів.
  • Виділення окремих синдромів на основі зміни способу життя та технологій.
  • Реакції на глобальні події, що охоплюють мільйони людей.

Далі я всебічно охарактеризую психологічні аспекти вживання терміну, але якщо вас уже цікавить спілкування з психологом, звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Передумови та причини виникнення нових розладів

Як свідчить теорія та підтверджує практика, усе починається з передумов та причин, виникнення та існування яких зумовлене індивідуальним комплексом взаємопов’язаних факторів, серед яких на мій погляд, виділяються:

Технологічний прогрес та діджиталізація

  • Постійна онлайн-присутність: Смартфони, соціальні мережі, інтернет.
  • Інформаційне перевантаження: Величезний потік інформації, постійні сповіщення.
  • Віртуальна реальність: Розмивання меж між онлайн та офлайн світом.
  • Легкий доступ до будь-якого контенту: Ігри, порнографія, азартні ігри.

Соціальні та культурні зміни

  • Зміни в комунікації: Перехід від особистого спілкування до віртуального.
  • Культ успіху та ідеального життя: Постійне порівняння себе з “ідеальними” образами в соцмережах.
  • Зростання невизначеності: Глобальні економічні, політичні та екологічні кризи.
  • Зміна цінностей: Індивідуалізм, споживацтво.
  • Відчуття роз’єднаності: Попри віртуальну “пов’язаність”.

Екологічні фактори

  • Кліматичні зміни: Зростання усвідомлення екологічних загроз.
  • Природні катастрофи: Збільшення частоти та інтенсивності.

Глобальні кризи

  • Пандемії: Соціальна ізоляція, страх, невизначеність.
  • Війни та збройні конфлікти: Травматичний досвід, втрати, руйнування звичного світу.

Біологічні та психологічні передумови:

  • Генетична схильність: До тривоги, депресії, залежностей.
  • Особистісні риси: Невпевненість, низька самооцінка, перфекціонізм.
  • Нерозвинені копінг-стратегії: Невміння ефективно справлятися зі стресом.

Звісно, перелік не може вважитися вичерпним.

Визначення, ознаки та різновиди нових розладів

Наразі більшість з цих станів ще активно досліджуються і не всі вони мають офіційний статус “розладу” у діагностичних посібниках, але їхні прояви стають все більш помітними, а саме:

  1. Технологічні залежності
  2. Номофобія
  3. Синдром фантомної вібрації
  4. Еко-тривога
  5. Зум-втома
  6. Фомо-страх щось пропустити
  7. Цифровий перфекціонізм
  8. Інформаційне перенасичення
  9. Корпоративна тривожність
  10. Думскролінг
  11. Постпандемічна дезадаптація
  12. Кліпове мислення

1. Технологічні залежності (Digital Addictions / Problematic Internet Use)

Визначення: Компульсивне та надмірне використання цифрових технологій (інтернету, соціальних мереж, відеоігор, смартфонів), що призводить до значного дистресу або порушення функціонування в житті людини.

Передумови/Причини: Дофамінове підкріплення, соціальна ізоляція, тривога, депресія, потреба у соціальному визнанні.

Ознаки:

  • Компульсивне використання: Непереборне бажання використовувати пристрій/інтернет.
  • Толерантність: Потреба у збільшенні часу або інтенсивності використання для досягнення бажаного ефекту.
  • Відміна: Симптоми тривоги, дратівливості, депресії при спробі зменшити використання.
  • Втрата контролю: Нездатність зменшити або припинити використання.
  • Негативний вплив на життя: Проблеми у стосунках, на роботі/навчанні, порушення сну, фізичні проблеми.
  • Уникнення: Використання технологій як спосіб уникнення реальних проблем.

Ігровий розлад (Gaming Disorder): Включений до МКХ-11 як розлад, пов’язаний з поведінковими залежностями. Характеризується порушенням контролю над ігровою поведінкою, пріоритетом ігор над іншими інтересами та продовженням ігор, незважаючи на негативні наслідки.

Залежність від соціальних мереж (Social Media Addiction): Обсесивна потреба перевіряти та оновлювати соціальні мережі, постійне порівняння з іншими, FOMO (Fear of Missing Out – страх щось пропустити).

А також, залежність від онлайн-порнографії/гемблінгу, залежність від смартфона (Nomophobia) (Див. нижче) тощо. Власне означають компульсивне використання цих ресурсів.

Номофобія (Nomophobia – No Mobile Phone Phobia)

Визначення: Ірраціональний страх або тривога бути без мобільного телефону, бути відключеним від зв’язку або не мати доступу до інтернету.

Передумови/Причини: Залежність від смартфона як засобу зв’язку, соціального визнання, розваги; низька самооцінка, соціальна тривога.

Ознаки:

  • Паніка, тривога, дратівливість, коли телефон недоступний або розряджений.
  • Постійна перевірка телефону, навіть без сповіщень.
  • Тримання телефону завжди поруч, страх залишити його вдома.
  • Фізичні симптоми: прискорене серцебиття, пітливість, тремтіння.

Специфіка: Це не є офіційним діагнозом, але визнається як зростаюча проблема.

Синдром фантомної вібрації (Phantom Vibration Syndrome)

Визначення: Сприйняття вібрації мобільного телефону (або дзвінка), коли його насправді немає і ніхто не телефонує/не надсилає повідомлення. Розглядається як тактильна галюцинація або переінтерпретація сенсорних сигналів.

Передумови/Причини: Надмірне використання телефону, високий рівень тривоги, очікування сповіщень, “привчання” мозку до відчуттів від телефону.

Ознаки: Регулярне відчуття вібрації/дзвінка, яких насправді немає, часто супроводжується перевіркою телефону.

Специфіка: Зазвичай не вважається “розладом”, але є маркером надмірного занурення в цифрові технології.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

Еко-тривога / Кліматична тривога (Eco-anxiety / Climate Anxiety)

Визначення: Хронічний страх і тривога, пов’язані з екологічною катастрофою, зміною клімату та руйнуванням навколишнього середовища. Це не патологічна реакція, а адекватна відповідь на реальну загрозу, але вона може бути дезадаптивною.

Передумови/Причини: Глобальне потепління, часті природні катаклізми, інформація про екологічні проблеми, усвідомлення безпорадності, особливо у молоді.

Ознаки:

  • Нав’язливі думки про екологічний колапс.
  • Відчуття безвиході, відчаю, горя через втрату природи (соластальгія).
  • Тривога, панічні атаки, депресивні настрої.
  • Почуття провини за власний “вуглецевий слід”.
  • Порушення сну, концентрації.
  • Вплив на життєві рішення (наприклад, відмова від народження дітей).

Специфіка: Визнається як нормальна реакція на глобальну загрозу, але її інтенсивність може вимагати психологічної підтримки.

“Zoom-втома” (Zoom Fatigue)

Визначення: Виснаження, втомлюваність або вигорання, що виникає внаслідок надмірної кількості відеоконференцій, особливо під час пандемії.

Передумови/Причини:

  • Надмірний зоровий контакт: Постійна потреба дивитися на обличчя співрозмовників.
  • “Когнітивне навантаження”: Потреба постійно інтерпретувати невербальні сигнали в умовах затримки відео/аудіо.
  • Відсутність природних пауз: Немає можливості “відвести погляд” або відпочити.
  • Самоспостереження: Постійне бачення власного обличчя.
  • Обмежена рухливість: Необхідність сидіти нерухомо.

Ознаки: Втома, головні болі, роздратованість, труднощі з концентрацією під час або після відеодзвінків, небажання включати камеру.

Специфіка: Ситуативний феномен, що став особливо актуальним під час пандемії, але його наслідки можуть накопичуватися.

FOMO (Fear of Missing Out) — страх щось пропустити

Що це: тривожний стан, що часто супроводжує тривожні розлади, депресивні стани, найчастіше — через уявлення, що інші живуть цікавіше, а я — ні.

Симптоми:

  • Постійна перевірка соцмереж.
  • Невдоволення власним життям.
  • Труднощі з концентрацією через страх «випасти» з контексту.

Цифровий перфекціонізм

Що це: надмірне прагнення виглядати “ідеально” в соціальних мережах, яке може бути чинником ризику для РХП (розладів харчової поведінки) і депресії.

Симптоми:

  • Одержимість фільтрами, редагуванням фото.
  • Тривога перед публікацією.
  • Порівняння себе з ідеалізованими образами.

Інформаційне перенасичення (infodemic stress)

Що це: розгубленість і тривога через надмірну кількість інформації, особливо під час криз (наприклад, пандемій, війни).

Симптоми:

  • Втома від новин.
  • Нездатність відфільтрувати важливе.
  • Цикли тривоги – читання – ще більша тривога.

Офісна/корпоративна тривожність (corporate anxiety)

Що це: хронічна тривога через корпоративні норми, перформативність, KPI, постійне оцінювання.

Симптоми:

  • Вигоряння, страх не виправдати очікувань.
  • Переоцінка себе через призму “продуктивності”.
  • Проблеми зі сном, самоповагою.

Doomscrolling disorder (патологічне читання поганих новин)

Що це: нав’язлива потреба читати негативні новини, незважаючи на емоційний дискомфорт.

Симптоми:

  • Постійне оновлення стрічки новин.
  • Почуття безпорадності, страху, апатії.
  • Порушення сну, зниження настрою.

Синдром постпандемічного адаптаційного стресу

Що це: труднощі повернення до “нормального життя” після тривалих періодів ізоляції або карантину.

Симптоми:

  • Соціальна тривога, уникнення контактів.
  • Відчуття “незворотності змін”.
  • Труднощі з мотивацією.

TSD (TikTok Stress Disorder) / Кліпове мислення

Що це: синдром фрагментованої уваги через надмірне споживання коротких відео/контенту.

Симптоми: сильне скорочення концентрації, нетерпимість до “повільної” інформації та перевантаження системи винагород.

Кліпове мислення — це тип мислення, який характеризується фрагментарністю, поверховістю сприйняття, швидким переключенням уваги та зниженням здатності до тривалого фокусування.

Цей феномен активно обговорюється у психології, педагогіці, медіадослідженнях та нейронауці як наслідок впливу цифрових технологій і культури миттєвого споживання інформації (соцмережі, TikTok, YouTube Shorts тощо).

ОзнакаПрояв у поведінці
ФрагментарністьІнформація сприймається уривками, без зв’язку
Короткий час концентраціїСкладно читати довгі тексти або слухати лекції
Часте перемикання увагиЗвичка постійно переключатися між вкладками/додатками
Орієнтація на візуальнеПеревага відео/картинок над текстом
Зниження критичного мисленняПоверхневе сприйняття складних тем
Потреба в миттєвій винагородіТерпіння до відкладеного результату знижується

Причини формування

  • Інформаційне перевантаження: надлишок контенту з мінімальним порогом входу.
  • Короткий формат медіа: TikTok, Reels, YouTube Shorts, stories — привчають до “швидкої дози сенсу”.
  • Нейропсихологічні механізми: дофамінова стимуляція при кожному “перемиканні”.
  • Освітнє середовище: шаблонність, тестовість, відсутність критичного аналізу.

Наслідки для особистості

  • Зниження глибини мислення.
  • Уникнення складних/довготривалих задач.
  • Втрата навичок системного аналізу.
  • Труднощі з самопізнанням та рефлексією.
  • Швидке орієнтування у потоках інформації.
  • Уміння миттєво виокремити суть.
  • Розвиток асоціативного мислення та креативності (на рівні «мемів», колажів).

В контексті покоління “Z” і “альфа”, кліпове мислення

  • краще сприйняття графіки, відео, анімації;
  • швидка втома від лінійного пояснення;
  • вимагає гейміфікації, інтерактиву;
  • погано тримає логічну лінію в розповіді/навчанні.

Суттєво, що кліпове мислення — це не патологія! Це, швидше, адаптивна стратегія мислення, що виникла у відповідь на цифрове середовище.

Шляхи подолання нових розладів у психологічних підходах

Оскільки більшість цих “нових” розладів або феноменів є по суті проявами або варіаціями вже існуючих (тривога, депресія, залежності), то і шляхи подолання багато в чому перетинаються з традиційними психотерапевтичними підходами, адаптованими до сучасної специфіки.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ):

Принцип: Зміна дисфункціональних думок та поведінки.

Застосування:

  • Технологічні залежності/Номофобія: Ідентифікація тригерів використання, встановлення часових лімітів, планування “цифрового детоксу”, розвиток альтернативних занять, когнітивна реструктуризація думок про необхідність бути онлайн.
  • Еко-тривога: Реструктуризація катастрофічних думок, зосередження на контрольованих діях (екологічні ініціативи), розрізнення реальних загроз та ірраціональних страхів.
  • “Zoom-втома”: Навчання технікам релаксації, встановлення меж відеозв’язку.

Психодинамічний підхід:

Принцип: Дослідження несвідомих конфліктів, дитячих травм та патернів стосунків, які можуть лежати в основі “нових” проблем.

Застосування: Вивчення того, як технологічна залежність може бути способом уникнення близькості, компенсацією дефіциту стосунків або проявом ранніх травм прив’язаності. Дослідження екзистенційних страхів, що лежать в основі еко-тривоги.

Гуманістичний підхід (Гештальт-терапія, Роджеріанська терапія):

Принцип: Фокус на самоактуалізації, особистісному зростанні, усвідомленні себе “тут і зараз”.

Застосування:

  • Технологічні залежності: Допомога у контакті зі своїми справжніми потребами та почуттями, які маскуються технологіями. Розвиток “життя тут і зараз”, а не у віртуальному світі.
  • Еко-тривога: Прийняття емоцій, пов’язаних з екологією, пошук власного смислу та відповідальності у цьому контексті.
  • “Zoom-втома”: Усвідомлення своїх тілесних відчуттів, потреб у відпочинку, встановлення здорових меж.

Системна сімейна терапія

Принцип: Розгляд проблеми індивіда у контексті сімейної системи.

Застосування: Дослідження, як технологічні залежності одного члена сім’ї впливають на динаміку родини, як сімейні патерни сприяють розвитку нових проблем (наприклад, еко-тривоги через передачу тривоги від батьків).

Терапія прийняття та відповідальності (ACT):

Принцип: Прийняття важких думок та почуттів, фокус на цінностях та цілеспрямованих діях.

Застосування:

  • Еко-тривога: Прийняття тривоги як нормальної реакції, але спрямування енергії на дії, що відповідають цінностям (екологічна активність), а не на параліч від страху.
  • Технологічні залежності: Прийняття тяги до використання технологій, але свідомий вибір на користь дій, що відповідають довгостроковим цілям.

Майндфулнес (Усвідомленість):

Принцип: Уважність до поточного моменту, неупереджене спостереження за думками та емоціями.

Застосування: Зниження загального рівня тривоги та стресу, що є передумовами для багатьох “нових” розладів. Допомагає відірватися від постійного “онлайн” режиму та повернутися до “тут і зараз”.

Підсумки

Загалом, поява “нових” психологічних розладів є відображенням адаптації людської психіки до швидких змін у сучасному світі.

Вони підкреслюють важливість інтегративного підходу в психотерапії, що поєднує розуміння індивідуальних, соціальних, технологічних та екологічних факторів, що впливають на психічне здоров’я.

Підбір психолога

Щоби проконсультуватися щодо нових розладів у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене чи підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Задавнені розлади

Задавнений розлад у сучасній психології – це психічний розлад, що характеризується хронічним, рецидивуючим або стійким перебігом, який суттєво впливає на емоційну, когнітивну, поведінкову та соціальну сфери життя особистості, триває значний проміжок часу (зазвичай від кількох місяців до багатьох років) і потребує довготривалого або постійного втручання для підтримки функціонування та якості життя.

Термін “задавнені розлади” (або хронічні, тривалі розлади) у сучасній психології та психіатрії стосується психічних розладів, які характеризуються тривалим перебігом, стійкістю симптомів, рецидивуючим характером або значним впливом на повсякденне функціонування особистості протягом тривалого часу.

Це не окрема категорія розладів, а швидше характеристика їхнього перебігу.

На відміну від гострих станів, задавнені розлади вимагають довготривалого та комплексного підходу до лікування та підтримки.

Далі я всебічно охарактеризую психологічні аспекти вживання терміну, але якщо вас уже цікавить спілкування з психологом, звертайтеся до мене або підберіть фахівців у спеціальному розділі веб-середовища

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Загальна характеристика задавнених розладів

Хронічний перебіг: Симптоми є присутніми постійно або з періодичними загостреннями протягом тривалого часу.

Стійкість симптомів: Навіть після періодів поліпшення, певні симптоми можуть зберігатися, хоча й у менш інтенсивній формі.

Рецидивуючий характер: Тенденція до повернення або загострення симптомів після періодів ремісії.

Вплив на функціонування: Задавнені розлади істотно порушують повсякденне життя: працездатність, навчання, соціальні стосунки, догляд за собою.

Коморбідність: Часто супроводжуються іншими психічними або фізичними захворюваннями.

Потреба в довготривалій допомозі: Вимагають не лише гострого втручання, а й тривалої психотерапії, медикаментозної підтримки, реабілітації та соціальної підтримки.

Накопичення вторинних проблем: До симптомів розладу додаються проблеми, що виникають як наслідок хронічного стану (наприклад, соціальна ізоляція, втрата роботи, стигматизація, проблеми з самооцінкою).

Профілактика задавнених розладів

Профілактика задавнених розладів зосереджена на ранньому виявленні та ефективному втручанні, щоб запобігти хронізації стану.

Первинна профілактика (до виникнення розладу)

  • Зміцнення психічного здоров’я населення: Розвиток стресостійкості, емоційного інтелекту, навичок вирішення проблем у школах, громадах.
  • Створення сприятливого соціального середовища: Зменшення дискримінації, бідності, насильства, що є факторами ризику.
  • Рання підтримка батьків: Навчання батьків ефективним виховним стратегіям, створення безпечної прив’язаності.
  • Програми розвитку “життєвих навичок” для дітей та підлітків: Вміння справлятися з труднощами, встановлювати стосунки.

Вторинна профілактика (раннє виявлення та втручання)

  • Скринінг: Регулярні скринінги на психічні розлади у групах ризику (наприклад, підлітки, люди, що пережили травму).
  • Доступність психіатричної та психологічної допомоги: Забезпечення швидкого та легкого доступу до фахівців.
  • Зниження стигми: Інформаційні кампанії для зменшення стигматизації психічних розладів, щоб люди не боялися звертатися за допомогою.
  • Кризове втручання: Ефективна допомога в гострих станах для запобігання їх хронізації.

Третинна профілактика (запобігання рецидивам та погіршенню):

  • Підтримуюча терапія: Постійна психотерапевтична та медикаментозна підтримка.
  • Реабілітаційні програми: Допомога у відновленні соціальних та професійних навичок.
  • Соціальна інтеграція: Запобігання ізоляції, створення мережі підтримки.

Передумови та причини задавнених розладів

На практиці, причини хронізації розладів є багатофакторними та пов’язані із певними передумовами:

Біологічні передумови

  • Генетична схильність: Наявність генетичної вразливості до певних психічних розладів.
  • Нейробіологічні зміни: Довготривалі зміни у функціонуванні мозку, нейромедіаторних систем, що можуть бути наслідком самого розладу або його причин.

Психологічні передумови

  • Травматичний досвід: Хронічна травма, численні травматичні події, ранні дитячі травми, що призвели до стійких змін у психіці.
  • Дисфункціональні копінг-стратегії: Неефективні способи подолання стресу (наприклад, уникнення, дисоціація), які не дозволяють вирішити проблему, а лише посилюють її.
  • Особистісні особливості: Деякі риси особистості (наприклад, низька стресостійкість, перфекціонізм, ригідність мислення) можуть сприяти хронізації.
  • Відсутність саморефлексії: Нездатність усвідомлювати та аналізувати свої стани.

Соціальні передумови:

  • Відсутність своєчасної допомоги: Пізнє звернення за допомогою, недоступність кваліфікованих фахівців.
  • Неправильне лікування: Неадекватні або неповні курси терапії.
  • Стигматизація: Соціальне та внутрішнє засудження психічних розладів, що змушує людей приховувати свої проблеми та відмовлятися від допомоги.
  • Соціальна ізоляція: Відсутність підтримки з боку родини, друзів, спільноти.
  • Економічні труднощі: Бідність, безробіття, нестабільність, які посилюють стрес та обмежують доступ до ресурсів.
  • Несприятливе сімейне оточення: Хронічні конфлікти, насильство, непослідовне виховання.
  • Довготривалі стресові фактори: Хронічні хвороби, конфлікти, невизначеність (як у випадку війни).

Симптоми задавнених розладів

Симптоми та ознаки задавнених розладів, на практиці, залежать від конкретного типу розладу та індивідуальних особливостей, але загалом можуть включати:

  • Емоційні порушення: Хронічний сум, апатія, дратівливість, підвищена тривожність, емоційна лабільність, відсутність задоволення (ангедонія).
  • Когнітивні порушення: Труднощі з концентрацією, пам’яттю, прийняттям рішень, спотворення мислення (наприклад, негативні автоматичні думки, параноїдальні ідеї).
  • Поведінкові зміни: Соціальна ізоляція, зниження активності, порушення сну та апетиту, імпульсивність, аутоагресивна поведінка, залежності.
  • Соматичні симптоми: Хронічна втома, головні болі, болі в тілі, проблеми з травленням без очевидних медичних причин.
  • Порушення функціонування: Значні труднощі у навчанні, роботі, веденні домашнього господарства, підтримці особистої гігієни.
  • Рецидиви: Періоди повернення гострих симптомів після поліпшення.

Різновиди задавнених розладів

Практично будь-який психічний розлад може набути задавненого перебігу, якщо його не лікувати або лікувати неефективно. Найчастіше задавнений характер мають:

Хронічні депресивні розлади

  • Дистимія (персистуючий депресивний розлад): Хронічний низький настрій, що триває роками.
  • Великий депресивний розлад з хронічним перебігом: Епізоди депресії, що тривають без ремісії більше 2 років.

Тривожні розлади

  • Генералізований тривожний розлад: Хронічна, надмірна та постійна тривога.
  • Панічний розлад: Рецидивуючі панічні атаки, що призводять до уникнення та агорафобії.
  • Соціальний тривожний розлад: Стійкий страх соціальних ситуацій, що призводить до хронічної соціальної ізоляції.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Особливо комплексний ПТСР (C-ПТСР), що розвивається після тривалих або множинних травм, характеризується хронічними порушеннями саморегуляції, міжособистісних стосунків, самосприйняття.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)

Часто має хронічний перебіг з періодами загострень та ремісій.

Розлади особистості

За своєю природою є хронічними, оскільки це стійкі, дезадаптивні патерни мислення, почуттів та поведінки (наприклад, прикордонний, нарцисичний, залежний, уникаючий розлади особистості).

Шизофренія та інші психотичні розлади

Часто мають хронічний перебіг з періодами загострень та залишковими симптомами.

Біполярний афективний розлад

Характеризується чергуванням епізодів депресії та манії/гіпоманії, що потребує довготривалої підтримки.

Розлади харчової поведінки

Особливо нервова анорексія та булімія можуть мати дуже тривалий і рецидивуючий перебіг.

Хронічна безсоння

Якщо вона є первинним розладом або симптомом іншого, що не був вирішений.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

Подолання задавнених розладів

Подолання задавнених розладів вимагає комплексного, мультимодального підходу:

Психотерапія (довгострокова):

  • Діалектична поведінкова терапія (DBT): Дуже ефективна для прикордонного розладу особистості та хронічної суїцидальності.
  • Схема-терапія: Для лікування розладів особистості та хронічних, стійких проблем, що ґрунтуються на ранніх дезадаптивних схемах.
  • Психодинамічна психотерапія: Для глибокого опрацювання несвідомих конфліктів та травм.
  • Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ): Адаптовані форми для хронічних депресій, тривоги, ОКР.
  • Терапія, заснована на менталізації (MBT): Для розладів особистості, що допомагає краще розуміти себе та інших.
  • Терапія прийняття та відповідальності (ACT): Допомагає жити відповідно до своїх цінностей, незважаючи на симптоми.

Фармакотерапія:

Призначення медикаментів (антидепресанти, нормотиміки, анксіолітики, антипсихотики) психіатром для стабілізації симптомів та запобігання рецидивам. Часто є обов’язковою складовою при важких хронічних розладах.

Соціальна та реабілітаційна підтримка:

  • Програми розвитку життєвих навичок: Навчання навичкам самообслуговування, фінансового управління, планування.
  • Підтримка зайнятості: Допомога у працевлаштуванні, збереженні роботи.
  • Підтримуючі групи: Групи взаємодопомоги, де люди з подібними проблемами можуть ділитися досвідом та підтримувати одне одного.
  • Психоосвіта: Навчання самого пацієнта та його родини про розлад, його симптоми, методи лікування та шляхи підтримки.
  • Робота з родиною: Сімейна терапія для покращення внутрішньосімейних стосунків, зниження напруги, навчання родичів, як підтримувати людину з хронічним розладом.

Здоровий спосіб життя: Регулярна фізична активність, збалансоване харчування, достатній сон, відмова від шкідливих звичок.

Майндфулнес та медитація: Допомагають розвивати усвідомленість, знижувати стрес та покращувати емоційну регуляцію.

Управління стресом: Навчання ефективним технікам подолання стресу.

Роль психолога у подоланні задавнених розладів

Роль психолога є центральною та багатогранною у веденні пацієнтів із задавненими розладами:

Діагностика та оцінка: Проведення повної психологічної оцінки, включаючи особистісні особливості, когнітивні функції, адаптивні навички та копінг-стратегії.

Індивідуальна психотерапія: Ведення довгострокової індивідуальної терапії з використанням одного або кількох підходів (КПТ, ДБТ, схема-терапія, психодинамічна тощо), спрямованої на:

  • Опрацювання коренів розладу (травми, ранні дезадаптивні схеми).
  • Розвиток навичок емоційної регуляції.
  • Навчання копінг-стратегіям.
  • Зміну дисфункціональних думок та переконань.
  • Підвищення самосвідомості та самооцінки.
  • Розвиток навичок міжособистісної взаємодії.

Групова психотерапія: Фасилітація груп підтримки або терапевтичних груп, де пацієнти можуть обмінюватися досвідом, отримувати підтримку, розвивати соціальні навички.

Психоосвіта: Інформування пацієнта та його родичів про природу розладу, симптоми, методи лікування, важливості дотримання режиму лікування, ознаки рецидиву.

Навчання соціальним навичкам: Допомога у відновленні та розвитку навичок, необхідних для повноцінного соціального функціонування (комунікація, асертивність, вирішення конфліктів).

Консультування родини: Робота з родичами пацієнта для навчання їх ефективним способам підтримки, зниження сімейного напруження, подолання стигматизації.

Координація з іншими фахівцями: Тісна співпраця з психіатрами, соціальними працівниками, реабілітологами для забезпечення інтегрованого догляду.

Моніторинг та оцінка прогресу: Регулярна оцінка стану пацієнта, ефективності втручань та коригування плану терапії за потреби.

Профілактика рецидивів: Розробка індивідуальних планів профілактики рецидивів, що включають розпізнавання ранніх ознак загострення та стратегії реагування.

Задавнені розлади у різних психотерапевтичних підходах

Задавнені (хронічні) розлади становлять серйозний виклик для психічного здоров’я, оскільки вони тривають довго і суттєво впливають на якість життя.

На практиці, різні психотерапевтичні підходи пропонують свої унікальні перспективи та методи роботи з такими станами і часто застосовується інтегративний підхід, що поєднує елементи з різних шкіл.

1. Психоаналітичний та психодинамічний підхід

Розуміння задавнених розладів:

Хронічні розлади розглядаються як наслідок глибоко вкорінених, неусвідомлених конфліктів, ранніх дитячих травм, дефіцитів розвитку Еґо, а також порушень об’єктних стосунків (тобто того, як людина формує і підтримує відносини з іншими та внутрішні образи цих відносин).

Симптоми є компромісним утворенням, що намагається вирішити ці внутрішні конфлікти. Задавнений характер розладу свідчить про глибокі структурні проблеми в психіці.

Методи роботи:

  • Довгострокова психоаналітична або психодинамічна терапія: Акцент на дослідженні несвідомих процесів, дитячих переживань, перенесення (відносин з терапевтом, що відображають ранні стосунки), опору.
  • Інтерпретація: Допомога пацієнту усвідомити несвідомі мотиви та конфлікти.
  • Робота зі сновидіннями, вільними асоціаціями.
  • Прояснення та конфронтація: Допомога у розумінні дезадаптивних патернів.

Переваги: Забезпечує глибоке розуміння коренів проблеми, що може призвести до стійких змін в особистості та зменшення рецидивів. Допомагає розвинути краще саморозуміння та зміцнити психіку.

Виклики: Тривалість терапії, високі вимоги до мотивації пацієнта, не завжди підходить для гострих станів або важких психозів.

2. Когнітивно-Поведінкова Терапія (КПТ) задавнених розладів

Розуміння задавнених розладів:

Хронічні розлади розглядаються як результат стійких, дезадаптивних когнітивних схем (глибинних переконань про себе, світ та інших), автоматичних негативних думок, поведінкових патернів (наприклад, уникнення, шкідливі звички) та дефіциту навичок.

Задавнений характер свідчить про вкоріненість цих патернів та відсутність ефективних стратегій подолання.

Методи роботи:

  • Когнітивна реструктуризація: Ідентифікація та зміна ірраціональних, негативних думок та глибинних переконань.
  • Поведінкові експерименти: Перевірка дезадаптивних переконань на практиці.
  • Техніки релаксації та усвідомленості: Для управління тривогою, стресом та емоційною регуляцією.
  • Експозиційна терапія: Для подолання фобій та ОКР.
  • Тренінг навичок: Розвиток соціальних навичок, навичок вирішення проблем, емоційної регуляції.
  • Сфокусовані протоколи: Розробка специфічних протоколів для хронічних депресій (наприклад, CBT-D), тривожних розладів.

Переваги: Структурованість, орієнтація на конкретні проблеми, висока доказова база ефективності для багатьох розладів, навчання практичним навичкам, які пацієнт може використовувати самостійно.

Виклики: Може бути недостатньою для роботи з дуже глибокими особистісними проблемами або складними травмами, якщо не інтегрована з іншими підходами.

3. Діалектична поведінкова терапія (ДБТ) задавнених розладів

Розуміння задавнених розладів:

Розроблена Маршею Лінехан для лікування хронічної суїцидальності та прикордонного розладу особистості (які за своєю суттю є задавненими).

Фокус на дисрегуляції емоцій, труднощах у міжособистісних стосунках, імпульсивній поведінці та постійному відчутті внутрішньої порожнечі як порушенні здатності керувати інтенсивними емоціями.

Методи роботи:

  • Чотири модулі навичок: Усвідомленість (mindfulness), стресостійкість (distress tolerance), емоційна регуляція (emotion regulation), міжособистісна ефективність (interpersonal effectiveness).
  • Індивідуальні сесії: З фокусом на мотивації та застосуванні навичок.
  • Групове навчання навичкам: Практичні заняття з освоєння навичок.
  • Телефонний коучинг: Підтримка між сесіями для застосування навичок у реальному житті.
  • Команда консультантів для терапевтів: Забезпечення підтримки для терапевта.

Переваги: Високоефективна для прикордонного розладу особистості та хронічної суїцидальності, вчить конкретним навичкам саморегуляції та покращення стосунків.

Виклики: Інтенсивність, вимогливість до пацієнта та терапевта, структурованість, що може не підходити всім.

4. Схема-терапія задавнених розладів

Розуміння задавнених розладів:

Розглядає хронічні розлади, особливо розлади особистості, як наслідок ранніх дезадаптивних схем (глибинних, стабільних паттернів мислення, почуттів та поведінки, що формуються в дитинстві через незадоволення емоційних потреб).

Ці схеми призводять до дезадаптивних копінг-стратегій, що підтримують проблему.

Методи роботи:

  • Ідентифікація схем: Виявлення глибинних дезадаптивних схем.
  • Емоційне перевиховання/обмежене батьківство: Терапевт надає те, чого не вистачало в дитинстві.
  • Техніки візуалізації та уяви: Для роботи з ранніми спогадами та емоціями.
  • Робота зі “станами Свідомості” (modes): Виявлення та трансформація різних “частин” особистості (наприклад, “критикуючий батько”, “вразлива дитина”, “здоровий дорослий”).
  • Когнітивні та поведінкові техніки: Для зміни схем та копінг-стратегій.
  • Переваги: Дуже ефективна для лікування розладів особистості та хронічних, резистентних до інших методів проблем. Працює з глибокими причинами.
  • Виклики: Тривалість, складність, вимагає спеціалізованої підготовки терапевта.

5. Гуманістичний підхід (Клієнт-Центрована, Гештальт, Логотерапія) задавнених розладів

Розуміння задавнених розладів:

Хронічні проблеми розглядаються як результат блокування природної тенденції до самоактуалізації, втрати сенсу життя, уникнення відповідальності, неавтентичного існування, невідповідності між реальним та ідеальним “Я”. Симптоми є сигналом про “застрягання” у розвитку.

Методи роботи:

  • Клієнт-центрована терапія: Створення безумовно приймаючої, емпатійної та конгруентної атмосфери, що сприяє самодослідженню та зростанню клієнта.
  • Гештальт-терапія: Фокус на “тут і зараз”, усвідомленості, незавершених гештальтах, робота з полярностями, використання експериментів. Допомагає інтегрувати розрізнені частини особистості та підвищити усвідомленість емоцій та потреб.
  • Екзистенційна терапія: Дослідження екзистенційних тем (смерть, свобода, ізоляція, сенс), допомога у прийнятті відповідальності та пошуку сенсу життя.

Переваги: Сприяє глибокому самопізнанню, особистісному зростанню, прийняттю себе, пошуку сенсу. Допомагає відновити зв’язок зі своїми потребами та цінностями.

Виклики: Менш структуровані, не завжди підходять для пацієнтів з гострими психотичними станами або вираженими дефіцитами саморегуляції, можуть бути менш ефективними для швидкого зняття симптомів.

6. Системна сімейна терапія задавнених розладів

Розуміння задавнених розладів:

Хронічні проблеми індивіда розглядаються як симптоми дисфункції всієї сімейної системи.

Патерни комунікації, ролі, міфи та правила у сім’ї підтримують проблему, навіть якщо здається, що вона належить лише одній людині.

Задавнений характер розладу свідчить про стійкість цих сімейних патернів.

Методи роботи:

  • Робота з усією родиною: Сесії проводяться з кількома членами сім’ї одночасно.
  • Циркулярні запитання: Допомагають побачити взаємозв’язки та вплив поведінки одного члена сім’ї на інших.
  • Скульптурування, генограми: Візуалізація сімейних стосунків та історії.
  • Перерамкування (рефреймінг): Зміна способу сприйняття проблеми.
  • Зміна ролей та правил: Допомога сім’ї змінити дисфункціональні патерни взаємодії.

Переваги: Ефективна для роботи з проблемами, що мають виражену сімейну динаміку (наприклад, розлади харчової поведінки у підлітків, залежності, хронічні дитячі поведінкові проблеми).

Допомагає змінити середовище, що підтримує розлад.

Виклики: Вимагає готовності всіх членів сім’ї до участі, може бути складною для роботи з дуже фрагментованими або висококонфліктними сім’ями.

7. Терапія прийняття та відповідальності (ACT) задавнених розладів

Розуміння задавнених розладів:

Хронічні проблеми виникають через “психологічну негнучкість” – спроби контролювати або уникнути неприємних думок, почуттів та відчуттів (емоційне уникнення).

Це призводить до “застрягання” та віддалення від життєвих цінностей.

Методи роботи:

  • Прийняття: Розвиток навичок прийняття внутрішнього досвіду (думок, почуттів) без боротьби з ними.
  • Когнітивна дефузія: Дистанціювання від думок, бачення їх як “просто думок”, а не як абсолютних істин.
  • Усвідомленість (майндфулнес): Фокус на “тут і зараз”.
  • Цінності: Визначення особистих, глибинних цінностей.
  • Відповідальні дії: Вчинки, що відповідають цим цінностям, навіть у присутності дискомфорту.
  • Я як контекст: Розуміння свого “Я” як контейнера для всіх переживань.

Переваги: Ефективна для широкого спектру хронічних проблем (тривога, депресія, хронічний біль, залежності). Вчить жити повноцінним життям, незважаючи на наявність симптомів.

Виклики: Може вимагати значної практики та зміни мислення, оскільки концепції можуть здатися контрінтуїтивними.

Підсумки

Подолання задавнених розладів – це марафон, а не спринт.

Роль психолога у цьому процесі – бути надійним провідником, надавати інструменти та підтримку, допомагаючи людині не лише справлятися із симптомами, а й максимально повноцінно жити, незважаючи на виклики, які несе хронічний стан.

Робота із задавненими розладами вимагає від психотерапевта глибоких знань, досвіду та часто міждисциплінарної співпраці.

Вибір підходу або їх інтеграція залежить від конкретного розладу, індивідуальних особливостей клієнта, його готовності до змін та ресурсів.

Головна мета — не лише полегшення симптомів, а й значне покращення функціонування, якості життя та запобігання рецидивам.

Підбір психолога

Щоби проконсультуватися щодо нових розладів у вас чи ваших близьких, звертайтеся до мене чи підберіть фахівця у спеціальному розділі веб-середовища

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Парафілічні розлади

Парафілія (сексуальна девіація, збочення) — термін, що використовується у психології, сексології та психіатрії для опису сексуальних фантазій, практик чи побажань, які вважаються незвичайними або неприйнятними в соціальному контексті.

Парафілія ≠ злочин, а розлад починається там, де є небажаність, нав’язливість, відсутність контролю або порушення прав інших (наприклад, у випадку педофілії чи вуайєризму)

Садомазохізм і фетишизм у контексті згоди і без шкоди для інших — не вважаються патологією, якщо не викликають дистресу

Сексуальні парафілії включають сексуальну зацікавленість у зовнішніх об’єктах, предметах, які не пов’язані зі статевими органами та непризначені для сексу (фетишизм) та неприйнятні уявлення про неприродну сексуальну поведінку:

  • завдання фізичного болю під час статевого акту (садизм, гіпоксифілія),
  • статевого акту з неживими (некрофілія),
  • сексуальних зносин з тваринами (зоофілія)
  • тощо.

Суттєво, що для частини людей з сексуальними розладами способу досягнення задоволення та об’єкта сексуального потягу — їхні фантазії та практики є егосинтонними (такими, що не сприймаються як відхилення) та стійкими (див.нижче)

В той час як для інших — парафілічні думки чи епізоди, можуть бути причиною страждання та соціального дискомфорту.

Теорія та практика свідчать, що у більшості випадків парафілії є шкідливими для тих, хто в тій чи іншій мірі із ними стикається, і є окремим ризиком або навіть загрозою для партнерів чи інших людей, що зазнають небезпеки стати жертвами таких практик.

Але перед тим як продовжити глибшу загальну характеристику цього психо-сексуального комплексу фактів, процесів і станів психіки через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги,

Особливо для тих читачів, хто уже відчувши навіть найменші прояви будь-якого з аспектів проблематики парафілічних розладів — уже готовий починати всебічне обговорення разом з психологом,

Інформую, що ви можете здійснити такий підбір шляхом “націлювання експертизи” відповідно до актуальних для вас чи небайдужих вам людей запитів, відчуттів, скарг, симптомів, тем тощо у спеціальному розділі веб-середовища або звернутися до мене

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

ЕГОСИНТОННІСТЬ ФАНТАЗІЙ ТА ПЕРЕГЛЯД ПОРНО

Згадана вище егосинтонність фантазій у контексті перегляду порно — це складна і делікатна тема, що стосується сексуальності, самосприйняття та психологічної інтеграції уявних бажань.

На практиці, її часто розглядають у контексті клінічної психології, сексуального здоров’я та психотерапії.

Егосинтонність — це відповідність думок, почуттів, фантазій або поведінки власному Я, цінностям і уявленню про себе.

Тобто людина сприймає свої фантазії як “нормальні”, прийнятні і частину себе, навіть якщо вони є нестандартними.

Протилежне — его-дистонність, коли фантазії/поведінка викликають сором, внутрішній конфлікт, відторгнення.

Коли перегляд порно є егосинтонним:

  • Людина вільно приймає свої бажання як частину себе
  • Вона не відчуває сильного сорому або огиди до власних сексуальних уподобань
  • Фантазії не суперечать основним цінностям, або щонайменше — викликають внутрішнє прийняття
  • Порно використовується як форма розрядки, фантазії або дослідження, а не як спосіб уникнення емоційної реальності

Коли виникає его-дистонність:

  • Перегляд порно супроводжується відчуттям провини, сорому, відрази до себе
  • Фантазії здаються “чужими”, “неприйнятними”, лякають людину
  • Людина продовжує перегляд, хоча не хоче або страждає від цього
  • Є внутрішній конфлікт між реальним “Я” і сексуальними імпульсами

Психотерапевтичні аспекти

Фантазії ≠ поведінка. У психотерапії часто наголошується: сексуальна фантазія не є прямим закликом до дії. Вона може слугувати:

  • Формою зняття напруги
  • Безпечним способом дослідити заборонені теми
  • Мовою несвідомого (психоаналітичний підхід)

Питання інтеграції. Важливо: чи може людина інтегрувати ці фантазії у свою ідентичність, чи вони залишаються відщепленими, “брудними”, небажаними?

Робота з когнітивним дисонансом. Наприклад: «Я вважаю себе моральною людиною, а фантазую про домінування/приниження», тут коуч/психотерапевт допомагає:

  • Дослідити, звідки ці фантазії
  • Визначити: вони ресурс чи симптом
  • Розділити фантазії як переживання vs як реальні дії

Потенційні запити в роботі з клієнтом:

  • «Я не розумію, чому мене це збуджує — це нормально?»
  • «Я фантазую про речі, які мене лякають. Що зі мною не так?»
  • «Я дивлюсь порно, якого соромлюсь, але не можу зупинитися»
  • «Моя сексуальність не відповідає моїм моральним установкам»

Терапевтичні підходи

ПідхідФокус
🔹 ПсихоаналізФантазії як прояв несвідомого. Аналіз конфлікту між “Я” і “Воно”
🔹 КПТРобота з переконаннями, емоційним дискомфортом, поведінковими патернами
🔹 ГештальтУсвідомлення своїх частин, інтеграція «тіньових» аспектів себе
🔹 Позитивна психотерапіяПереведення фантазій у мову потреб і символів. Прийняття багатовимірності особистості

Егосинтонність сексуальних фантазій та перегляду порно — це ознака внутрішньої згоди з власною сексуальністю.

Проблеми починаються там, де з’являється сильна дистонність, сором, відчуття себе “неправильним”.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

ТЕОРІЇ ПАРАФІЛІЧНИХ РОЗЛАДІВ

На перетині сучасної психології, сексопатології та психіатрії існує низка теорій щодо походження парафілічних розладів, серед яких, на мій погляд, вирізняються в якості вартих уваги чотири наступні:

Психоаналітична теорія парафілічних розладів (Зигмунд Фройд)

Згідно якої, парафілічні розлади походять з  конфлікту між несвідомими інстинктивними бажаннями та потребами, які викликають тривогу та страх з одного боку — і механізмами психологічного захисту особистості, які санкціонують певну поведінку з іншого.

Психоаналітична теорія парафілічних розладів пояснює парафілії як наслідок нерозв’язаних конфліктів дитячого розвитку, порушень у формуванні сексуальності, а також фіксацій і регресій на ранніх психосексуальних стадіях.

Несвідома природа сексуальних імпульсів

Парафілії вважаються захисними механізмами, які допомагають утримати небажані імпульси поза свідомістю, трансформуючи їх у символічні форми.

Роль інфантильних стадій розвитку

За Фройдом, сексуальність розвивається через кілька стадій: Оральна (0–1 рік), Анальна (1–3 роки), Фалічна / едіпова (3–6 років), Латентна, Генітальна

Парафілії виникають через фіксацію або регресію на певній стадії, наприклад:

  • Фіксація на анальній стадії може виявлятися у копрофілії, мазохізмі
  • Нерозв’язаний едіпів комплекс — у фетишизмі, вуайєризмі, трансвестизмі
  • тощо

Психоаналітичне тлумачення окремих парафілій:

Вид розладуПсихоаналітичне пояснення
ФетишизмЗамісник фалоса матері, об’єкт, що приховує тривогу кастрації
ЕкзибіціонізмНесвідоме бажання отримати фалічне визнання / символічна демонстрація сили
ВотеризмПасивна спроба задоволення едіпового бажання — спостереження замість дії
СадизмАгресія, що походить з ід і захищає “Я” від уразливості
МазохізмНесвідоме прагнення покарання за табуйоване бажання, частина нарцисичної регресії
ПедофіліяРегресія до дитячої позиції, фіксація на власній інфантильній сексуальності
Зоофілія / некрофіліяРозрядка імпульсів без страху перед відповіддю, контроль над пасивним об’єктом

Когнітивна теорія парафілічних розладів (Аарон Бек)

За цією теорією, парафілічні розлади виникають внаслідок настільки спотвореного сприйняття світу, сексу та інших людей, яке може призвести аж до формування девіантної поведінки, зокрема у сексуальному просторі.

Парафілії як результат спотворених когнітивних схем і переконань про себе, інших людей та сексуальність.

Дезадаптивні переконання і установки формуються в ранньому досвіді (сім’я, соціальне оточення, травми), які впливають на сексуальну мотивацію і поведінку.

Особа з парафілічним розладом може мати такі когнітивні спотворення, як:

  • Ідеалізація або деформація образу об’єкта потягу (наприклад, сприйняття неживих предметів або дітей як допустимих сексуальних партнерів).
  • Раціоналізація власної девіантної поведінки як прийнятної або навіть обов’язкової.
  • Негативне уявлення про власну сексуальність, що веде до заміщення традиційних сексуальних практик.

Автоматичні думки, які підтримують парафілічну поведінку, включають:

  • «Цей об’єкт — єдина можливість для задоволення»
  • «Якщо я не зроблю це, зі мною щось не так»
  • «Мої бажання не шкідливі для інших»
  • «Мене ніхто не розуміє, крім цього»

Відсутність або порушення розвитку адекватних соціальних і міжособистісних навичок, що ускладнює встановлення традиційних сексуальних і емоційних стосунків.

Когнітивно-поведінкова модель (Beck і співавт.)

  • Подразники (ситуації, думки, емоції) активують дезадаптивні когніції.
  • Внаслідок цього виникає емоційне напруження або бажання зняти тривогу.
  • Парафілічна поведінка сприймається як спосіб зняття напруження і отримання задоволення.
  • Позитивне підкріплення (задоволення) закріплює цей цикл.

Терапевтичні підходи

  • Ідентифікація та корекція дезадаптивних переконань і автоматичних думок
  • Навчання соціальним і міжособистісним навичкам
  • Робота з контрольованим викривленням уваги і зміною сексуальних уявлень
  • Використання експозицій і поведінкових експериментів для розірвання асоціацій
  • Підвищення усвідомленості своїх почуттів і думок

Біологічна теорія парафілічних розладів (Юджин Блум)

Припускає, що ця група розладів походить від змін у мозку та центральній нервовій системі, власне, таких як зниження рівня допаміну та інших біохімічних реакцій, що відповідають за взаємодію між мозком та тілом.

Парафілічні розлади пов’язані з нейробіологічними дисфункціями, які впливають на регуляцію сексуального потягу і контролю поведінки.

За Блумом, в основі парафілій лежать порушення у функціонуванні мозкових структур, зокрема:

  • Лімбічної системи (яка відповідає за емоції та мотивацію)
  • Префронтальної кори (відповідає за самоконтроль, прийняття рішень, соціальні норми)

Виявлені біологічні аномалії включають:

  • Порушення в регуляції нейротрансмітерів (серотонін, дофамін)
  • Аномалії в гормональному балансі (зокрема підвищений рівень тестостерону)
  • Можливі структурні зміни в мозку (наприклад, у гіпокампі або мигдалині)

Генетичні фактори можуть підвищувати схильність до парафілічної поведінки через вплив на нейрохімічні процеси.

Біологічна база розладів пояснює інтенсивність імпульсів і складність контролю за ними.

Підтвердження теорії:

  • Дослідження із застосуванням МРТ і ПЕТ показують зміни активності мозку у пацієнтів з парафіліями.
  • Ефективність медикаментозного лікування (СІЗЗС, антиандрогени) підтверджує роль біохімічних механізмів.
  • Вивчення гормонального статусу пов’язує високий рівень андрогенів із підвищеною імпульсивністю і сексуальною девіацією.

Терапевтичні наслідки:

  • Комбінування медикаментозної терапії для корекції нейрохімії з психотерапією
  • Орієнтація на контроль імпульсів через біологічні втручання
  • Розробка нових фармакологічних засобів для регуляції специфічних нейротрансмітерних систем

Юджин Блум підкреслює важливість біологічної складової у виникненні та підтримці парафілічних розладів, акцентуючи увагу на порушеннях мозкової регуляції і хімії, що ускладнює контроль сексуальних імпульсів.

Соціальна теорія парафілічних розладів (Томас Шіб)

Її автор вважає, що такі розлади з’являються з екстернальних факторів, таких як дискримінація, соціальна нерівність, насильство, позаяк вони викликають дистрес і порушення соціальної адаптації, а наслідки чого — проявляються у девіантній сексуальній поведінці.  

Парафілія — це форма девіантної поведінки, яка виникає не лише через індивідуальні проблеми, а внаслідок взаємодії особистості з соціальним контекстом.

Соціальна девіація може формуватися і закріплюватися через ярлики (labeling), які навішує суспільство:

  • Особу з нетиповою сексуальністю стигматизують
  • Індивід починає себе ототожнювати з девіантною роллю
  • Поведінка закріплюється через очікування соціуму й самоідентифікацію

Соціальне навчання: парафілічні схильності можуть засвоюватися через:

  • Набуті моделі (через ЗМІ, порно, інтернет)
  • Неспецифічний досвід у дитинстві (відсутність належного сексуального навчання, насильство, емоційна ізоляція)
  • Невдалі перші сексуальні контакти, які створюють викривлене уявлення про сексуальність

Фрустрація соціальних потреб (визнання, любов, прийняття) призводить до звернення до символічних об’єктів або нестандартних форм задоволення.

Парафілії можуть слугувати засобом вираження протесту або уникнення соціального болю, тобто мають компенсаторну або протестну функцію.

Соціальні фактори ризику:

ФакторМожливий вплив
Соціальна ізоляціяВідсутність здорової статевої ідентифікації
Сексуальне табуФормування забороненої цікавості
Насильство в дитинствіВипереджальне або викривлене сексуальне навчання
СтигматизаціяСамоідентифікація з “девіантною” роллю
Відсутність позитивних моделей поведінкиІмітація агресивних або нетипових сценаріїв

Терапевтичні наслідки:

  • Робота з ідентичністю клієнта, відновлення гідності і здорової сексуальності
  • Деконструкція “ярликів”, нав’язаних суспільством
  • Формування здороваї соціальної взаємодії і сексуальних навичок
  • Психоосвіта: навчання нових форм сексуального вираження
  • Аналіз впливу ЗМІ та соціального контексту на сексуальні уявлення

Томас Шіб підходить до парафілій як до соціального явища, що формується внаслідок стигматизації, виключення, викривленого соціального досвіду та браку підтримки.

Ключове завдання — повернути клієнта в соціум через нову, прийнятну роль і реконструкцію сексуальної ідентичності.

РІЗНОВИДИ ПАРАФІЛІЧНИХ РОЗЛАДІВ

Основні види парафілічних розладів (за DSM-5-TR)

НазваОпис
ЕкзибіціонізмСексуальне збудження від демонстрації своїх геніталій незнайомцям
Вотеризм (вуаєризм)Спостереження за оголеними або сексуально активними особами без їх згоди
ФроттеризмСексуальне збудження від тертя або дотику до незнайомої людини у громадських місцях
ПедофіліяСексуальний потяг до дітей, які ще не досягли статевого дозрівання
Садизм сексуальнийЗбудження від спричинення болю, приниження або страждання іншій людині
Мазохізм сексуальнийЗбудження від того, що самому завдається біль або приниження
ФетишизмСексуальний потяг до неживих предметів (одяг, взуття, тканини тощо)
Трансвестичний розладСексуальне збудження при носінні одягу протилежної статі (не плутати з гендерною дисфорією)

В загальній теорієї та на безпосередній практиці, окрім згаданих вище сексуальних розладів, існує багато менш поширених парафілій. Ось, наприклад, лише кілька із них:

  • Андрогінія: коли особа відчуває сексуальний потяг від того, щоб бути якомога більш чоловікоподібною чи жіночоподібною.
  • Автоеротичний суїцид: характеризується відчуттям сексуального збудження у процесі повішення себе, але без наміру скоїти самогубство.
  • Сциатизм: сильне сексуальне збудження, зумовлене спостеріганням за людьми, що страждають від болю чи нещастя. 
  • Альголагнія (садизм або мазохізм): сексуальна девіація, що проявляється у досягненні сильного сексуального збудження при завдаванні фізичного чи психологічного болю іншій людині або у бажанні відчути цей біль на собі.
  • Некрофілія — сексуальний потяг до мертвих тіл
  • Зоофілія — сексуальний потяг до тварин
  • Копролалія / копрофілія — збудження, пов’язане з фекаліями
  • Урофілія — збудження від сечовипускання або контакту з сечею
  • Клізмофілія — сексуальне збудження від клізм
  • Телефонний / кіберсексуальний вуайєризм — отримання збудження через нав’язливі еротичні розмови або спостереження онлайн без згоди
  • Аутоасфіксія — сексуальне збудження через обмеження доступу до кисню під час мастурбації
  • тощо.

СПОСОБИ ЛІКУВАННЯ ПАРАФІЛІЧНИХ РОЗЛАДІВ

На практиці, лікування парафілічних психо-сексуальних розладів залежить від їх типу та інтенсивності перебігу.

До основних методів боротьби із сексуальними девіаціями, зокрема, належать:

  • Психотерапія, особливо якщо розлад пов’язаний зі стресом, депресією, тривогою або проблемами у стосунках.
  • Фармакотерапія за призначенням лікаря: антидепресанти, анксіолітики, антипсихотики тощо.
  • Лікування основних психічних захворювань.
  • Підтримка та консультування: від спеціалістів або груп підтримки, які сприяють здоровому стилю життя та допомагають долати негативну симптоматику розладів.
  • Інші методи: йога, медитація та активності з використанням музики або мистецтва, можуть допомогти знизити стрес, покращити самопочуття та знизити імпульси до сексуальних девіацій.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати процес первинної психодіагностики, і зрештою, при потребі, за участі сексопатолога, психотерапевта чи психіатра — подальшого лікування сексуального розладу відповідно до індивідуальної стратегії, яка враховуватиме конкретні досвід, причини, історію хвороби та симптоми:

Звертайтеся безпосередньо до мене через чи підберіть фахівців у спеціальному вимірі “Простору Психологів

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Садомазохізм

Садомазохізм це сексуальна девіація, що характеризується спотвореним способом досягнення сексуального задоволення через акти самоприниження або насилля над іншими.

Терміни «садизм» і «мазохізм» були уведені психіатром ХІХ ст. Річардом фон Крафт-Ебінгом, який говорив про основні, природні схильності до садизму у чоловіків і мазохізму у жінок.

Недавні опитування свідчать про те, що садистські фантазії так само поширені серед жінок, як і чоловіків, хоча це правда, що чоловіки з садистськими потягами мають тенденцію розвивати їх у більш ранньому віці.

Садизм належить до бажання заподіяти біль або приниження іншій людині, тоді як мазохізм належить до бажання отримати біль або стати об’єктом приниження.

Перед глибшим зануренням у проблематику, зокрема для тих читачів, які шукають фахівця, з яким уже можна починати всебічне її обговорення у проекції на індивідуальні особливості зіткнення зі схожими проявами тією чи іншою мірою,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи підібрати фахівців у спеціальному розділі веб-середовища.

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

БДСМ І ПСИХОЛОГІЯ

Психологічні, емоційні та міжособистісні аспекти поведінки, пов’язаної з домінуванням, підкоренням, болем і контролем у сексуальному чи еротичному контексті та чому люди залучаються до таких практик, що саме вони отримують психологічно, і як це впливає на особистість та стосунки.

БДСМ — це абревіатура для:

  • B/DБондаж/Дисципліна (обмеження рухів, встановлення правил),
  • D/SДомінування/Підкорення (рольова ієрархія),
  • S/MСадизм/Мазохізм (задоволення від болю чи його спричинення — за згодою).

Головна відмінність від психопатології — усвідомлена, добровільна участь, чіткі межі, безпека та згода.

Безпечне дослідження влади, контролю і вразливості

  • Люди можуть експериментувати з почуттям сили чи слабкості в контрольованому, узгодженому середовищі.
  • Дає можливість пережити досвід, що зазвичай пов’язаний із травмою — але без травми.

Регуляція емоцій і стресу

  • БДСМ може викликати стани катарсису, викид ендорфінів, релаксацію після стресу.
  • Підкорення чи контроль можуть давати відчуття структури, безпеки, меж.

Зміцнення довіри

Пара, яка практикує БДСМ з дотриманням правил, часто має глибоку комунікацію, рівень довіри та поваги.

4. Емоційне збудження через «заборонене»

Ігри з болем, страхом або приниженням активують ті самі механізми, що і збудження — на перетині ризику, збудження та контролю.

Типові психологічні мотивації

МотиваціяПояснення
Контроль через підкоренняЛюдина відпускає відповідальність, розслабляється
Ідентичність і рольПрийняття частини «себе», яка не проявляється у звичайному житті
Емоційна глибина і близькістьГлибокий рівень зв’язку через спільний досвід
Катарсис і зціленняПереживання контролюваного болю може давати полегшення від емоційних ран

Основні принципи психологічного БДСМ

  1. SSC — Safe, Sane, Consensual (Безпечно, при здоровому глузді, за згодою)
  2. RACK — Risk Aware Consensual Kink (Усвідомлений ризик, згода на нетипову сексуальність)
  3. Aftercare — підтримка після сесії (психоемоційна, тілесна, турботлива).

Чи є БДСМ патологією?

Ні, якщо:

  • це добровільно і безпечно;
  • не викликає страждання у себе чи партнера;
  • не замінює всі інші форми інтимності;
  • не є єдиним способом досягнення сексуального збудження.

У DSM-5 та МКХ-11 садизм і мазохізм вважаються розладом лише тоді, коли викликають дистрес або шкоду.

БДСМ і психотерапія

БДСМ-практикуючі клієнти можуть звертатися до психотерапевтів:

  • з неприйняттям себе;
  • через стигму або внутрішній конфлікт (наприклад, через релігію);
  • із запитом на краще розуміння своїх потреб;
  • через травми, які переплітаються з БДСМ.

Важливо, щоб терапевт був неосудливим і обізнаним.

Хибні уявлення про БДСМ (міфи)

МіфРеальність
БДСМ — це насильствоНасильство — це дія без згоди. БДСМ — взаємна домовленість
Люди з БДСМ — травмованіНе обов’язково. Багато з них — здорові, інтегровані особистості
Підкорені — це слабкі людиЧасто в житті вони є лідерами. БДСМ — простір для балансу
Це завжди про сексНе завжди — іноді лише про ролі, ритуали чи емоційний досвід
Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

ОЗНАКИ СХИЛЬНОСТІ ДО САДОМАЗОХІЗМУ

Садомазохізм як психосексуальний розлад (відповідно до МКХ-10 / DSM-5) — це не просто схильність до БДСМ, а стан, коли садистські чи мазохістські дії викликають страждання у самої особи або в партнера.

Або мають компульсивний, неконтрольований характер чи повністю заміщають усі інші форми сексуального задоволення:

  • Сексуальне збудження від приниження, страждання, болю, страху жертви (емоційного чи фізичного).
  • Фантазії або дії, пов’язані з фізичним насильством (удари, знерухомлення, шкідливі дії) або приниженням (словесне знущання, деградація).
  • Нездатність до збудження без елементів агресії. Складність в емпатії, іноді — емоційна холодність або жорстокість.
  • Часто — історія насильства або домінування в дитинстві.

Мазохізм — основні ознаки:

Сексуальне збудження від отримання болю, приниження, обмеження.

Фантазії або дії, пов’язані з покаранням, фізичним болем, утриманням, психологічним приниженням або підкоренням.

Бажання втрати контролю, підпорядкування, символічної «покари».

Порушення самооцінки, схильність до самозвинувачення, іноді — історія травм чи жорстокості з боку батьків.

В окремих випадках — ризик для життя або здоров’я через самопошкодження або небезпечні практики.

Спільні симптоми при патологічному садомазохізмі:

  • Компульсивність: потреба повторювати поведінку без можливості зупинитися.
  • Порушення соціального/професійного функціонування.
  • Інтенсивний сором або ізоляція, приховування поведінки.
  • Неможливість підтримувати близькі стосунки без елементів насильства або болю.
  • У випадку розладу — повна заміна традиційного сексу мазохістськими/садистськими діями.

РАННІ ТЕОРІЇ САДОМАЗОХІЗМУ

Зигмунд Фройд вважав, що схильність завдавати та отримувати біль під час статевого акту є «найпоширенішим з усіх збочень» і приписував її (як і багато іншого) зупиненому або невпорядкованому психосексуальному розвитку.

Він мало звертав уваги на садомазохізм у жінок, або тому, що вважалося, що садизм зустрічається переважно у чоловіків, або тому, що мазохізм вважався нормальною та природною схильністю жінок.

На сьогодні фройдівскі припущення вважаються науковою спільнотою такими, що не знаходять достатнього підтвердження.

Лікар Йоганн Генріх Мейбом представив першу теорію мазохізму у своєму «Трактаті про використання бичування в медицині та венерії» [De usu flagorum, 1639].

За словами Мейбома, бичування по спині чоловіка розігріває сперму в нирках, що призводить до сексуального збудження, коли розігріта сперма стікає в яєчка.

Інші теорії мазохізму зосереджувалися навколо зігрівання крові або використання сексуального збудження для послаблення фізичного болю.

У «Дослідженнях психології сексу» (1895) лікар Гейвлок Елліс стверджував, що немає чіткого розмежування між аспектами садизму та мазохізму.

Крім того, він обмежив садомазохізм сферою еротики, тим самим розірвавши історичний зв’язок із насильством і жорстокістю.

Філософ Жиль Дельоз не погоджувався з Фройдом і Гевлоком Еллісом. У своєму есе «Холодність і жорстокість» (1967) він стверджував, що садомазохізм є штучним терміном, і що садизм та мазохізм насправді є окремими та відмінними явищами.

ПРИЧИНИ САДИЗМУ ТА МАЗОХІЗМУ

На сьогодні, точні причини садомазохізму як комплексного явища, що поєднує обидва терміни, до кінця не вивчені і можуть суттєвого відрізнятися у різних людей.

Однак існує кілька вартих уваги теорій, які намагаються розгорнуто пояснити, чому деякі люди можуть бути залученими до цього і як на це слід реагувати.

Так, існує припущення, про вплив досвіду дитинства, особливо пов’язаного з динамікою влади або травмою насилля.

Наприклад, у людини, яка зазнала фізичного чи емоційного насильства, може виникнути бажання відновити відчуття влади та контролю у своєму житті, компенсувати свій біль.

Інша теорія припускає зв’язок з такими рисами особистості, як прагнення до сенсацій, відкритість до нового досвіду та готовність йти на ризик.

Схильність до садизму, мазохізму або їх поєднання, є одним із проявів гіпермаскулінності або гіперфемінності.

Важливо відзначити, що хоча різні теорії намагаються пояснити причини виникнення цього явища, вони не є остаточними і не стосуються однаковою мірою усіх, хто бере участь в цій діяльності.

Зрештою, причини, за якими когось може потягнути до садомазохізму, є складними і залежать від різноманітних факторів, зокрема особистого досвіду, цінностей, переконань та бажань.

МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ

Статистично встановлено, і що, до речі, значною мірою підтверджує практика надання психологічної допомоги, що садомазохізм є характерним для значної кількості статевих відносин та проявляється дуже різною мірою.

Водночас, в контексті потенційно негативних наслідків, на мою думку, треба згадати й такі:

  • Фізичні пошкодження або травми, такі як синці, порізи, розриви або зламані кістки.
  • Емоційна шкода, наприклад почуття сорому або провини.
  • Шкода стосункам або репутації, якщо про це дізнаються або неправильно зрозуміють інші.
  • Вплив інфекцій, що передаються статевим шляхом, або інші ризики для здоров’я, якщо не дотримуються належних протоколів безпеки.
  • Залежність або компульсивна поведінка, якщо садомазохізм стає єдиним способом отримати сексуальне задоволення.
  • Ризик вчинення протиправних дій щодо незгодних на такі дії осіб.
  • тощо.

ЛІКУВАННЯ САДИЗМУ ЧИ МАЗОХІЗМУ

В сучасності, скажімо, американська психіатрична асоціація не вважає садомазохізм розладом, а думки українських фахівців із цього приводу розходяться.

Однак, зазвичай, розлад потребує гармонійного поєднання медичного та/чи психотерапевтичного втручання у випадках, якщо:

  • сексуальне життя та сексуальна розрядка стають неможливими без його практикування,
  • хтось із партнерів зазнає негативних наслідків, таких як фізична травма чи емоційний стрес.

Власне, додати до цього можна, що інколи вистачає і психотерапії та групи психокорекційної підтримки, де учасники можуть допомогти опрацювати досвід, дослідити свої почуття та бажання, розвинути здорові механізми подолання стресу та заохотити до вивчення альтернативних безпечніших сексуальних практик.

Психологічна допомога при садомазохізмі

Психологічна допомога при садомазохізмі залежить від того, чи йдеться про:

  • нормативну варіацію сексуальності в рамках добровільних БДСМ-практик (не потребує лікування),
    чи
  • парафілічний розлад (садомазохізм як психосексуальне порушення, що викликає страждання, є компульсивним, небезпечним або порушує функціонування особи).

Цілі психологічної допомоги

  1. Усвідомлення природи поведінки (задоволення чи деструктивна компенсація?)
  2. Зниження компульсивності й контроль імпульсів.
  3. Розвиток безпечної, взаємно задовільної сексуальності.
  4. Робота з глибинними психічними травмами, соромом, самооцінкою.
  5. Покращення міжособистісних і сексуальних стосунків.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

  • Ідентифікація і модифікація дисфункціональних думок і переконань (наприклад, “я заслуговую болю” або “біль = любов”).
  • Формування нових моделей сексуальної поведінки.
  • Експозиція + зниження чутливості до тригерів.
  • Розвиток навичок самоконтролю, переключення уваги.

Психодинамічна терапія / психоаналіз

  • Дослідження несвідомих конфліктів, пов’язаних з агресією, провиною, покаранням, потребою у домінуванні/покорі.
  • Робота з дитячими травмами, авторитарними батьками, покаранням, насильством.
  • Інтерпретація повторюваних сценаріїв у стосунках.

Гештальт-терапія

  • Робота з тілесними імпульсами, емоціями, межами.
  • Усвідомлення власних потреб, бажань і можливості їх реалізації в безпечний спосіб.
  • Вивчення “фігур-фону” у стосунках: що змушує шукати болю чи приниження?

Схемотерапія

  • Ідентифікація ранніх деструктивних схем (наприклад: «Я недостойний любові», «Любов = контроль/насильство»).
  • Побудова нових поведінкових стратегій і самообразу.

Тілесно-орієнтована терапія / травмафокус

  • Вивільнення тілесної напруги, яка асоціюється з болем чи покорою.
  • Робота зі спогадами про тілесне насильство, дисоціацію.

Психотерапевтичні акценти

ЗонаПриклад роботи
Сором і винаРозпізнавання нав’язаних уявлень про “гріховність” чи “покарання”
Контроль і безпекаНавчання навичкам саморегуляції, вибудова меж
Потреби та бажанняУсвідомлення справжніх емоційних і сексуальних потреб
ТравмаРобота з досвідом насильства, приниження чи відкидання
Сценарії стосунківРеконструкція моделей близькості без болю

Додаткові інструменти:

  • Психоосвіта щодо здорової сексуальності.
  • Підключення сексолога або психіатра (якщо є медикаментозні показання — наприклад, при компульсивності).
  • Групова терапія (за умови безпеки).
  • Робота з партнером (у разі згоди на спільну терапію).

Коли обов’язкова терапія:

  • Якщо є ризик для себе або інших (жорстоке поводження, насильство).
  • Якщо поведінка втрачає контроль і заміщує інші сфери життя.
  • Якщо супроводжується дисоціацією, самопошкодженням, глибоким соромом чи депресією.

Підсумки

Психологічна допомога при садомазохізмі — це не “вилікувати сексуальність”, а допомогти людині жити без примусу, болю та внутрішнього розладу, будуючи стосунки, засновані на повазі, свободі й прийнятті.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати діалог із психологом для з’ясування міри необхідної для збереження психічного здоров’я реакції на різні похідні від терміну та явища “садомазохізму” у вашому житті — звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Фроттеристичний розлад

Сучасна психологія тлумачить фроттеристичний розлад (фроттеризм) як різновид сексуальної парафілії, що характеризується інтенсивним і постійним потягом до отримання сексуального задоволення від доторкання або тертя об людей без їхньої згоди (зазвичай у громадських місцях, таких як переповнені потяги, метро, тісні черги чи автобуси тощо).

Фроттеристичний розлад вважається різновидом психо-сексуального розладу, оскільки спричиняє значний дистрес у жертв фроттеристів (подекуди і в самого фроттериста) або погіршення соціальної, професійної чи інших сфер функціонування людини з цим діагнозом.

Окрім того, фроттеристична поведінка може призвести і до негативних правових наслідків, оскільки участь у фроттеризмі є формою сексуального насильства чи домагань щодо інших людей.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику фроттеристичного розладу через призму досвіду надання психологічної допомоги, зокрема для тих читачів, які бажають одразу перейти до безпосередньої взаємодії із фахівцем чи кількома,

Інформую, що ви можете звертатися до мене чи здійснити підбір у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні у цьому контексті для вас чи ваших близьких запити, теми, скарги, проблеми, відчуття, методи, спеціальності тощо.

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

ПРИЧИНИ ФРОТТЕРИЗМУ

На практиці, точні причини фроттеристичного розладу ще до кінця не з’ясовані, але вважається, що до фроттеризму може призвести поєднання біологічних, психологічних та екологічних факторів.

Зокрема, ось кілька можливих чинників, які, на мою думку, найчастіше можуть сприяти розвитку фроттеристичного розладу:

Психотравматичний досвід у дитинстві: особи, які в дитинстві зазнали жорстокого поводження або нехтування, можуть мати вищий ризик розвитку фроттеризму.

Гормональний дисбаланс (зокрема, рівня тестостерону), що підвищує сексуальний потяг і може сприяти нав’язливій сексуальній поведінці.

Нейрофактори, наприклад, аномалії у системі винагороди в головному мозкові, можуть сприяти розвитку фроттеристичного розладу.

Психологічні фактори, можуть призвести до почуття самотності чи ізоляції, що може спонукати людей шукати сексуального задоволення без згоди:

  • тривога,
  • депресія,
  • низька самооцінка,
  • замкнутість.

Соціальні фактори:

  • вплив порнографії,
  • відсутність соціальної підтримки,
  • можуть сприяти формуванню спотворених переконань й ставлення людини до сексу та стосунків.

Психічні захворювання, розлади особистості.

Треба зазначити, що ці фактори не обов’язково спричиняють фроттеристичний розлад, але вони можуть сприяти його розвитку.

Для психодіагностики фроттеризму, звісно ж, необхідні додаткові дослідження, які сформують індивідуальне та коректне розуміння причин цього розладу у кожному конкретному випадку.

СИМПТОМИ ФРОТТЕРИЗМУ

Як уже згадувалося, основним симптомом фроттеризму є сексуальне збудження від дотиків або тертя об людей, які не дали на це згоди.

Тому, симптоми, які можуть бути присутніми в осіб із фроттеристичний розладом, зокрема, включають:

  • Постійні фантазії або бажання брати участь у статевих актах без згоди.
  • Повторювані акти фроттеризму, які можуть відбуватися в людних громадських місцях.
  • Труднощі з контролем або припиненням фроттеристичної поведінки, незважаючи на негативні наслідки або соціальну стигму.
  • Значний дистрес або порушення в соціальній, професійній чи інших сферах діяльності.
  • Почуття провини, сорому або збентеження з приводу поведінки.
  • Використання фроттеризму як механізму подолання інших емоційних або психологічних проблем, таких як тривога, депресія або самотність.
  • тощо.

Важливо зазначити, що не всі люди, які експериментують із фроттеризмом, мають розлад.

Розладом це стає тоді, коли поведінка почне викликати значний дистрес або порушення функціонування та забезпечить відповідність діагностичним критеріям розладу.

Крім того, важливо розрізняти фроттеризм і сексуальну поведінку за згодою (сексуальні ігри), оскільки лише акти фроттеризму без згоди — є незаконними та можуть призвести до правових наслідків.

НАСЛІДКИ ФРОТТЕРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Практика переконливо свідчить, що фроттеристичний розлад може мати серйозні наслідки як для людини з розладом, так і для людей навколо неї.

Правові наслідки: участь у статевих актах без згоди, як-от фроттеризм, є кримінальним злочином у більшості країн.

Соціальна стигма:

  • Фроттеризм вважається формою сексуального насильства або домагань і сприймається суспільством негативно.
  • Люди з фроттеристичним розладом можуть зіткнутися з соціальним осудом, остракізмом або агресією, що може призвести до почуття сорому, провини та ізоляції.

Труднощі у стосунках: люди з фроттеристичним розладом можуть мати проблеми з інтимністю та довірою.

Емоційний дистрес, професійні труднощі, ризик заподіяння шкоди собі чи іншим тощо.

Щоби уникнути цих негативних наслідків, людям із фроттеристичним розладом важливо своєчасно звернутися по професійну допомогу.

ЛІКУВАННЯ ФРОТТЕРИЗМУ

На практиці, лікування фроттеристичного розладу зазвичай включає поєднання психотерапії та медикаментозної терапії.

Мета лікування полягає в тому, аби допомогти людям впоратися зі своїми симптомами, зменшити ризик рецидиву та покращити загальну якість життя.

Серед ключових методів лікування фроттеристичного розладу, на мій погляд, варто наголосити:

Індивідуальна психотерапія або психокорекція, зосереджена на зміні негативних моделей мислення та поведінки.

Психофармакологія: може допомогти зменшити сексуальний потяг і примус.

Групова терапія:

  • надасть підтримку та відчуття спільності;
  • сесії групової психотерапії можуть бути зосереджені на розробці стратегій подолання, розвитку соціальних та комунікативних навичок, вирішенні емоційних і психологічних проблем.

Сімейна терапія:

Групи самодопомоги: такі як Анонімні секс-залежні (SAA) або Анонімні сексоголіки (SA), можуть надати людям із розладом підтримку з боку однолітків та додаткові інструменти для одужання.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ФРОТТЕРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Цілі психотерапії при фроттеристичному розладі

  1. Зменшення частоти й інтенсивності імпульсів.
  2. Формування самоконтролю.
  3. Розуміння джерел девіантної поведінки.
  4. Розвиток здорових сексуальних стратегій.
  5. Зменшення ризику рецидиву.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Найбільш поширений метод, серед технік якого можна виокремити:

  • Реконструкція мислення: виявлення і корекція викривлень (наприклад, “це не шкодить, якщо ніхто не помічає”).
  • Зупинка думки та контроль імпульсів.
  • Тренінги навичок соціальної взаємодії.
  • Ідентифікація тригерів (ситуації, які провокують) і розробка альтернативної поведінки.
  • Тренування запобігання рецидиву.

Ціль – навчити клієнта відслідковувати думки, поведінку та змінювати її на безпечнішу і соціально прийнятну.

Функціональний аналіз поведінки

Застосовується в поведінковій терапії:

  • Аналіз ситуацій, що передують поведінці (A → B → C: Antecedent → Behavior → Consequence).
  • Пошук вторинної вигоди.
  • Побудова позитивного підкріплення для альтернативної поведінки.

Психоаналітична терапія

Менш поширена, але використовується в довготривалій роботі, а її мета:

  • Розкрити несвідомі конфлікти, пов’язані із сексуальністю, соромом, владою, страхом відкидання.
  • Опрацювання психосексуального розвитку (наприклад, фіксації).
  • Усвідомлення заміщень або компенсацій, які лежать в основі девіації.

Групова терапія

  • Забезпечує соціальне дзеркало, знижує ізоляцію.
  • Сприяє розвитку емпатії до жертв.
  • Працює через підтримку, контроль та конфронтацію у безпечному середовищі.

Мотиваційне інтерв’ювання

  • Актуалізація внутрішньої мотивації до змін.
  • Робота з амбівалентністю (“Хочу змінитись, але імпульси сильні”).
  • Встановлення реалістичних цілей поведінки.

Фармакотерапія (як допоміжний засіб)

Інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs), наприклад, флуоксетин або сертралін —знижують сексуальну імпульсивність і тривожність.

Антиандрогени (у тяжких випадках під наглядом лікаря), наприклад, медроксипрогестерон ацетат (зменшення лібідо).

Інші важливі напрямки в терапії:

  • Робота із соромом, провиною та самооцінкою.
  • Навчання соціальним і сексуальним навичкам.
  • Моніторинг рецидивів або ризикованої поведінки.
  • Робота з особистісними розладами, якщо вони є супутніми.

КПТ-програма подолання фроттеризму

Приклад структурованої когнітивно-поведінкової програми (КПТ) для подолання фроттеристичного розладу.

Вона охоплює 12–16 тижнів індивідуальної терапії, з можливістю продовження, якщо є супутні проблеми (наприклад, тривожні чи особистісні розлади).

Етап 1. Психоедукація та мотивація (1–2 сесії)

Завдання:

  • Пояснення природи фроттеризму як парафілічного розладу.
  • Обговорення впливу на жертв, соціальні та юридичні наслідки.
  • Формування мотивації до змін, робота з амбівалентністю (мотиваційне інтерв’ювання).
  • Встановлення цілей терапії.

Інструменти:

  • Психоосвітній матеріал
  • Письмова угода про зміну
  • Шкала мотивації (0–10)

Етап 2. Ідентифікація тригерів та поведінкового ланцюга (2–3 сесії)

Завдання:

  • Виявлення ситуацій, думок, емоцій, які передують фроттеристичній поведінці.
  • Аналіз поведінкового ланцюга: A → B → C (подразник → поведінка → наслідок).
  • Ведення щоденника тригерів і імпульсів.

Інструменти:

  • Поведінковий аналіз
  • Щоденник “Ситуація – Думка – Дія – Наслідок”

Етап 3. Зміна мислення (3–5 сесії)

Завдання:

  • Ідентифікація когнітивних викривлень: “Я маю право на це”, “Я контролюю ситуацію”, “Це нешкідливо”.
  • Заміна їх на реалістичні, відповідальні переконання.
  • Формування внутрішнього спостерігача (метапозиція).

Інструменти:

  • Робота з автоматичними думками
  • Техніка “Картка переконань”
  • Техніка “Суд над думкою”

Етап 4. Тренінг навичок самоконтролю (4–6 сесій)

Освоєння технік зниження імпульсивності та саморегуляції:

  • “Стоп-імпульс”
  • “Відкладене рішення”
  • Релаксація (дихання, Джекобсон)
  • Перенаправлення уваги

Встановлення позитивної альтернативної поведінки в ситуаціях ризику.

Інструменти:

  • Практика зворотного зв’язку “після імпульсу”
  • Поведінкові сценарії на заміну
  • Нагородження за самоконтроль

Етап 5. Профілактика рецидивів (2–3 сесії)

Завдання:

  • Складання карти рецидиву (що сприяє зриву).
  • Опрацювання вразливих ситуацій (стрес, алкоголь, самотність).
  • Створення плану екстреного втручання.
  • Формування підтримуючих звичок (спілкування, спорт, здорове сексуальне життя).

Інструменти:

  • План “Як діяти, якщо знову з’явиться імпульс”
  • Контракт відповідальності
  • “Антирецидивний щоденник”

ДОДАТКОВІ ІНСТРУМЕНТИ ПРОГРАМИ:

  • Домашні завдання: щотижневі вправи з контролю поведінки.
  • Відеомоделювання (за можливості): аналіз соціальних сценаріїв.
  • Аудіо-інструкції для релаксації.
  • Індивідуальні моменти: створення “якорів” позитивної поведінки.

Ця КПТ-програма має бути:

  • Індивідуалізована – залежно від рівня ризику, мотивації, типу мислення.
  • Безпечна – з урахуванням ризику для інших людей.
  • Комплексна – за потреби доповнена медикаментами та груповою терапією.

Техніки самоконтролю при фроттеристичному розладі

Нижче добірка технік самоконтролю, які на практиці використовуються при роботі з фроттеристичним розладом у рамках когнітивно-поведінкової терапії та поведінкового модифікування.

Ці техніки спрямовані на розпізнавання, контроль імпульсів, уникнення ризикованих ситуацій і розвиток альтернативної поведінки.

Ведення щоденника тригерів і ситуацій

Мета: усвідомлення моментів, які викликають збудження або імпульси.

Записування допомагає побачити закономірності та створити план уникнення чи контролю:

  • Дата, час.
  • Де перебуваю (місце).
  • Що передувало імпульсу (подразник, думки).
  • Рівень напруги / бажання (0–10).
  • Що зробив замість дії.
  • Наслідок.

Метод “Стоп!” (переривання думки)

Мета — створити павловський рефлекс: імпульс → зупинка → переключення.

У момент появи нав’язливого імпульсу — сказати подумки (або вголос): “Стоп!” і одразу переключити увагу на іншу думку або дію:

  • рахування предметів,
  • вивчення навколишнього середовища,
  • глибоке дихання або коротка вправа.
  • тощо

Перенаправлення поведінки (субституція)

Завчасне планування дій у ситуаціях ризику знижує імовірність дій під впливом імпульсу.

Приклад: Якщо з’являється імпульс доторкнутись до когось у транспорті — заздалегідь мати “заміщення”: тримати руки в кишенях, зосередитись на прослуховуванні подкасту, вийти з транспорту й пройтися тощо

Техніка “відстрочення” імпульсу

Суть: дати собі дозвіл не виконати дію зараз, а відкласти її на 15–30 хвилин, повторюючи: “Я не мушу діяти. Я почекаю. Я контролюю свою поведінку” і часто сама така затримка руйнує напругу.

М’язова релаксація / дихальні техніки

Прогресивна м’язова релаксація (за Джекобсоном): Почергове напруження і розслаблення м’язів для зняття тілесного збудження.

Дихальні вправи: Вдих на 4 рахунки, затримка 4, видих на 6–8 допомагає знизити фізіологічне збудження, яке супроводжує імпульс.

Метод “негативного образу” (aversive imagery)

При появі фантазії чи імпульсу уявити соціальне засудження, відчуття провини/сором, втрату довіри оточення, юридичні наслідки тощо

Така асоціація з негативними наслідками поступово знижує привабливість імпульсу.

Самонагородження за контроль

  • визначити, що отримаєш, якщо впораєшся в певній ситуації (наприклад, солодке, похід у кіно, прогулянка);
  • чітко дотримуватись цього
  • мотивація через позитивну альтернативу — зміцнює нову поведінку.

Контракт на самоконтроль

Письмова угода між клієнтом і терапевтом (або з собою): “Я зобов’язуюсь уникати ситуацій, де є ризик прояву небажаної поведінки. У разі виникнення імпульсу – використовую техніку “Стоп!” та повідомляю терапевта на найближчій сесії.”

Поєднання цих технік, як засвідчує практика терапії, значно підвищує ефективність контролю, а психотерапевт допомагає підбирати і тренувати техніки, фокусуючись на ситуаціях, які спричиняють найбільшу загрозу.

При цьому, звісно ж, важливо підтримувати регулярну практику — самоконтроль вимагає тренування, як м’яз.

Підсумки

Фроттеристичний розлад (від англ. frotteurism) — це парафілічний розлад, який проявляється у повторюваних сексуально збуджувальних фантазіях, імпульсах або діях, що пов’язані з дотиком або тертям об сторонню людину без її згоди, зазвичай у публічних місцях.

Згідно з DSM-5, діагноз ставиться, якщо ці дії викликають значний дистрес або порушують функціонування чи реалізуються щодо інших осіб.

Фроттеристичний розлад піддається корекції, якщо:

  • Клієнт мотивований на зміни;
  • Психотерапевт використовує структуровану програму (найчастіше КПТ);
  • У разі потреби залучена медикаментозна підтримка.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби контролювати симптоми та уникнути негативних наслідків, людям із фроттеризмом украй важливо звернутися по професійну допомогу та отримувати підтримку від сім’ї та близьких.

Щби розпочати таку співпрацю звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців відповідно до актуальної проблематики та контексту у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Вуаєристичний розлад

У сучасній психології вуаєристичний розлад (вуаєризм) трактується як сексуальна девіація, що характеризується постійним сильним бажанням спостерігати (підглядати) за людьми, які нічого не підозрюють, коли вони роздягаються, оголені або займаються сексом.

Цей психо-сексуальний розлад класифікується як парафілічний, оскільки включає сексуальне збудження та отримання задоволення через нетипову або соціально неприйнятну поведінку.

Люди з розладом вуаєризму часто відчувають бажання підглядати за іншими і можуть витрачати значну кількість часу на планування та виконання своїх вуаєристичних дій.

Вони можуть проявляти таку поведінку в різних ситуаціях, наприклад, заглядати у вікна або використовувати приховані камери, щоб спостерігати за іншими в приватному просторі, громадських туалетах, басейнах, роздягальнях.

Вуаєристичним розлад вважається, якщо характерна йому поведінка спричиняє дистрес або порушення повсякденного функціонування та може призвести до юридичних наслідків через порушення прав інших людей.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику цього розладу через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які прагнуть без зайвих зволікань почати співпрацю з психологом щодо подолання негативних наслідків вуаєризму у себе чи своїх близьких,

Інформую, що можна звертатися до мене чи підібрати відповідних фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

ПРИЧИНИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Точні та однозначні причини вуаєристичного розладу не повністю з’ясовані, але дослідження показують, що існує комбінація психологічних, біологічних та зовнішніх факторів, які сприяють розвитку цього розладу.

Серед потенційних чинників, на мій погляд, треба виділяти такі:

Дитяча травма:

  • сексуальне насильство,
  • фізичне насильство або зневага,
  • спостереження за такими діями щодо іншої людини
  • тощо.

Біохімія мозку: наявність відмінностей у тих областях мозку, які відповідають за обробку сексуального збудження та задоволення.

Особливості соціалізації: якщо особа тісно стикається з порнографією чи іншим сексуальним контентом у юному віці, у неї, швидше за все, розвинеться вуаєристська поведінка.

Риси характеру, які також можуть збільшити ризик розвитку розладу вуаєризму:

  • імпульсивність,
  • цинізм,
  • егоцентричність,
  • низька самооцінка,
  • відсутність емпатії
  • тощо.

Інші проблеми психічного здоров’я:

  • депресія,
  • тривога,
  • обсесивно-компульсивний розлад (ОКР),
  • розлади особистості (психопатії)
  • тощо.

СИМПТОМИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, основним симптомом вуаєристичного розладу є хронічне та сильне бажання спостерігати чи підглядати за іншими, коли вони роздягаються або займаються сексуальною активністю, часто без їх відома чи згоди.

Водночас, інші додаткові симптоми, як правило, можуть включати:

  • Регулярні та інтенсивні сексуальні фантазії відповідного змісту.
  • Витрачання значної кількості часу на планування та виконання вуаєристичних дій.
  • Почуття неспроможності контролювати або припинити вуаєристичну поведінку, незважаючи на зовнішній тиск чи власне бажання.
  • Відчуття сильного сексуального збудження або задоволення від спостереження за іншими.
  • Почуття провини, сорому або збентеження через вуаєристичну поведінку.
  • Переживання страждань або погіршення стосунків, продуктивності на роботі чи у інших сферах життя через вуаєристичну поведінку.
  • тощо.

НАСЛІДКИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Практика підтверджує, що вуаєристичний розлад може мати значні негативні наслідки як для особи з розладом, так і для осіб, за якими спостерігають без їх відома чи згоди.

Зокрема, ось деякі найпоширеніші потенційні наслідки вуаєризму:

  • Юридичні: вуаєризм та пов’язані із ним використання прихованих камер або підглядання у вікна, є незаконним і може призвести до кримінальних звинувачень, штрафів і навіть ув’язнення.
  • Шкода стосункам: із друзями, членами родини та романтичними партнерами.
  • Труднощі на роботі: якщо особу з розладом вуаєризму помітять у залученості до такої поведінки на робочому місці, це може призвести до дисциплінарних стягнень, звільнення або юридичних наслідків.
  • Ризик насильства: у деяких випадках може перерости у сексуально агресивну поведінку, піддаючи ризику як людину з розладом, так і тих, за ким спостерігають.
  • Наслідки для психічного здоров’я: може спричинити значний дистрес, сором і збентеження, особливо у жертв такої поведінки.
  • тощо.

Людям з розладом вуаєризму важливо звернутися по професійну допомогу щонайменше, до психолога, або одразу до сексопатолога, психотерапевта або психіатра, аби впоратися зі своїми симптомами та уникнути негативних наслідків його розвитку.

ЛІКУВАННЯ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, лікування вуаєристичного розладу передбачає поєднання психотерапії та психофармакології.

Психотерапія, може включати:

  • виявлення причин та пускових механізмів поведінки,
  • навчання навичкам подолання, щоб керувати цими механізмами,
  • розробку більш здорових способів вираження сексуальних бажань і потреб.

Медикаментозну терапія, за призначення якої відповідає психотерапевт чи психіатр.

Групова терапія: може створити сприятливе середовище для людей з розладом, щоб вони могли ділитися своїм досвідом, вчитися в інших, а також отримувати підтримку та заохочення.

Важливо відзначити, що підхід до лікування розладу вуаєризму завжди індивідуальний і пристосований до особливостей конкретної людини.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ВУАЄРИЗМУ

Щоби усвідомити природу проблемної поведінки, навчитись розпізнавати тригери, зменшити інтенсивність імпульсивної сексуальної поведінки, змінити викривлені переконання та фантазії, мати змогу розвивати здорові стратегії саморегуляції і попередити рецидиви.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — найефективніша

  • Щоденник імпульсів і поведінки
  • Виявлення автоматичних думок (“Я нікого не шкоджу”, “Це просто цікавість”)
  • Оспорювання когнітивних викривлень
  • Тренінги самоконтролю: “Стоп-реакція”, “Заміна фантазій” тощо
  • Експозиція з попередженням реакції (ERP) — за певних умов
  • Розробка сценаріїв здорової поведінки

Мотиваційне інтерв’ювання

Для підвищення внутрішньої мотивації до змін, особливо коли Клієнт заперечує проблему і виникає амбівалентність: “Я не роблю нічого поганого, але боюся наслідків”

Психодинамічна / психоаналітична терапія

  • Опрацювання ранніх травм (особливо сексуального характеру)
  • Дослідження переносу і контрпереносу
  • Усвідомлення внутрішніх конфліктів, пов’язаних із сексуальністю, владою, соромом, тілесністю

Проте вона не є основною терапією для швидкого зниження ризикованої поведінки.

Схемотерапія (Джеффрі Янг)

Виявлення дисфункційних схем, робота з дитячими частинами, потребами та самозаспокоєнням:

  • емоційна депривація,
  • покинутість,
  • “дефективність”,
  • соціальна ізоляція
  • тощо

Групова терапія (за наявності згоди)

  • Соціальна підтримка та дзеркало поведінки
  • Вивчення нормальних меж сексуальності
  • Навчання емпатії до жертв (особливо в рамках ресторативної моделі)

Медикаментозни супровід у співпраці з психіатром

  • SSRI – при високому рівні сексуального збудження, тривожності, ОКР-симптомах
  • Антиандрогенні препарати – у складних і повторних випадках

Допоміжні методи

  • Рольові ігри — моделювання ризикових ситуацій та альтернативної поведінки
  • Релаксаційні техніки — зниження внутрішньої напруги, яка часто передує імпульсу
  • Розвиток здорових сексуальних сценаріїв — підтримка безпечного партнерства

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ ВУАЄРИСТИЧНОМУ РОЗЛАДІ

Самоконтроль при вуаєристичному розладі — це ключовий напрямок у терапії, спрямований на зниження імпульсивності, підвищення усвідомлення поведінки та розвиток здатності зупиняти небажані дії до їх реалізації.

ОСНОВНІ ЗАДАЧІ САМОКОНТРОЛЮ:

  1. Усвідомити тригери поведінки.
  2. Вчасно зупинити імпульс до підглядання.
  3. Змінити реакцію на тригер.
  4. Підвищити толерантність до напруги.
  5. Закріпити нову звичку конструктивної поведінки.

КРОКИ ПРОГРАМИ САМОКОНТРОЛЮ

1. Щоденне самоспостереження (“моніторинг поведінки”)

ДатаТригер (ситуація)ЕмоціїДумкиРеакціяОцінка (1–10) самоконтролю

📌 Вести щодня 2–4 тижні.

2. Сигнал небезпеки: навчитися розпізнавати перші ознаки імпульсу

  • Погляд “застрягає” на людях
  • Мисленнєве фантазування
  • Підвищення серцебиття / збудження
  • Поява “дозвільних” думок: “Я тільки гляну, не чіпаю ж”

Записати власні сигнали — мінімум 3

3. Техніка “СТОП”: миттєве гальмування імпульсу

  • С – зупинись
  • Т – твердо скажи: “СТОП!” подумки або вголос
  • О – оберни увагу на щось інше (рахування, запах, дотик)
  • П – перемкнись на дію: змінити положення тіла, вийти з простору, зробити глибокий вдих

Повторити 3 рази за потреби.

4. Альтернативні думки (когнітивна заміна)

Підготувати 3–5 альтернатив заздалегідь:

Типова думкаЗаміна
“Я не завдаю шкоди”“Це порушує право на приватність інших”
“Я не зможу зупинитись”“Я вже зараз зупиняюсь – це мій вибір”
“Я просто допитливий”“Я маю право на цікавість, але не на втручання”

5. Фізичні дії саморегуляції

  • Вихід з ризикової ситуації
  • Глибоке дихання 4–4–6
  • Холодна вода / стиснення м’язів для переключення тілесного стану
  • Підготовлена дія-назамість: пауза в музиці, навушники або перегляд чогось нейтрального (смішне відео, аудіокнига)

6. Зміна умов — профілактика тригерів

  • Зміна маршрутів (уникати місць скупчення оголених тіл, вікон, пляжів тощо)
  • Заблоковані ресурси в інтернеті
  • Планування зайнятості у ризиковані години
  • Використання застосунків із нагадуваннями або блокуваннями

7. Самопідкріплення — винагорода за контроль

  • Маленька щоденна винагорода за день без поведінки (музика, напій, похвала)
  • Тижнева — за стійкість (купити книгу, прогулянка, особиста “медаль”)
  • Список “мотиваторів”: “Я це роблю для… (здоров’я, стосунків, спокою…)”

8. Звітність терапевту / в щоденнику

  • Що вдалося
  • Що спрацювало
  • Що потрібно покращити

ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Критично важливий, оскільки поведінка, пов’язана з вуаєризмом, потенційно порушує кримінальне та цивільне законодавство, навіть якщо особа вважає її «невинною» або «внутрішньо обґрунтованою».

Порушення приватності:

  • Спостереження за людиною без її відома та згоди у приватних ситуаціях (роздягання, душ, секс).
  • Використання технічних засобів (камери, дрони, мобільні телефони тощо).

Відеозйомка чи фотографування без дозволу:

  • Це кваліфікується як вторгнення у приватне життя.
  • У більшості країн є прямі статті кримінального кодексу щодо цього (наприклад, ст. 182 КК України — “Порушення недоторканості приватного життя”).

Зберігання та поширення таких матеріалів. Це окрема стаття злочину, навіть якщо сама зйомка не була здійснена особисто.

Наближення до шкіл, дитячих садків, пляжів, громадських душових. У деяких юрисдикціях особам з діагностованими сексуальними девіаціями може бути заборонено перебування в таких місцях.

ГОЛОВНЕ ПРО ВУАЄРИЗМ В ЮРИДИЧНОМУ КОНТЕКСТІ:

Вуаєризм без дії (лише фантазії) не є злочином, якщо не вживаються реальні кроки щодо підглядання або зйомки.

Проте, фантазії можуть переходити в дії, і тому психологічна або психіатрична допомога має бути запропонована ще на цьому етапі.

МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ОСОБИ:

ПоведінкаЮридична відповідальність
Підглядання за сусідамиАдміністративна або кримінальна відповідальність
Зйомка без згодиКримінальне покарання (штраф / обмеження волі)
Розміщення відео онлайнВ’язниця, компенсація моральної шкоди
Повторна поведінкаПсихіатричне спостереження, судові санкції

ЗАХИСТ ПРАВ КЛІЄНТА

  • Добровільність звернення до психолога/психотерапевта.
  • Конфіденційність розмови, окрім випадків, коли є прямий намір завдати шкоди іншому або вже скоєно діяння, яке підпадає під КК (і спеціаліст може бути свідком/повинен повідомити).
  • Можливість психіатричного обстеження добровільно, без внесення в реєстр.

ОБОВ’ЯЗКИ ПСИХОЛОГА / ПСИХОТЕРАПЕВТА:

  • Повідомити клієнта про межі конфіденційності.
  • Не засуджувати клієнта, а працювати з поведінкою, яка викликає дистрес або шкоду.
  • У випадках загрози — діяти згідно з професійними етичними кодексами та законом.

ПІДСУМКИ

Вуаєризм — це форма парафілічного розладу, при якій людина отримує сексуальне збудження від спостереження за іншими (зазвичай нічого не підозрюючими) людьми, які роздягаються, роздягаються або займаються статевим актом.

Це порушення стає проблемою, коли є втрата контролю, негативні наслідки, або порушення прав інших людей.

Лікування вуаєризму потребує поєднання короткострокових інтервенцій (для контролю поведінки) та глибшої терапії (для вивчення особистісних механізмів).

Самоконтроль при вуаєристичному розладі — це не “заборона”, а розвиток внутрішньої сили впливати на себе з турботою через регулярність, усвідомлення, нові реакції та позитивне підкріплення.

Вуаєристичний розлад може залишатися в межах внутрішнього психічного життя, але у випадку переходу до поведінкових дій, що порушують право на приватність — настає юридична відповідальність.

Рання діагностика, психотерапія і саморефлексія можуть запобігти серйозним юридичним та соціальним наслідкам

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати процес подолання вуаєристичного розладу та, за допомогою продуманої схеми лікування та психологічної підтримки — впоратися з цим розладом і покращити загальне функціонування в соціумі, звертайтеся безпосередньо до мене чи підберіть фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Ексгібіціоністський розлад

Сучасна психологія трактує ексгібіціоністський розлад (ексгібіціонізм) як парафілічний розлад сексуальної поведінки, що стосується порушення у способі досягнення сексуального збудження та оргазму.

Провідною ознакою ексгібіціоністського розладу є нав’язливе прагнення демонстрації іншим людям (зазвичай незнайомим) без їхньої попередньої згоди оголених статевих органів з метою отримання сексуального задоволення.

А також, це може включати сильне бажання продемонструвати свою сексуальну активність іншим людям, наприклад, через публічну мастурбацію чи публічний секс.

На практиці, ексгібіціоністський розлад частіше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок, а починається, зазвичай у ранньому дорослому віці.

Зокрема, встановлено, що близько 30% чоловіків, звинувачених у сексуальних злочинах — також мають схильність до ексгібіціонізму.

Прикметно також, що ексгібіціоніст, який оголює перед іншими свої статеві органи або мастурбує при інших, як правило, не має наміру вступати в безпосередній статевий акт із глядачем без згоди.

Сюди ж відноситься і можливість надсилання відверто сексуальних зображень (геніталій, дік-піків) онлайн незнайомцям за допомогою різних месенджерів, а також, нерідко, ексгібіціоністи намагаються оголитися перед іншими через відеозвʼязок.

На практиці, проблематика ексгібіціоністського розладу включає також постійні, сильні та ненормальні способи сексуального збудження та задоволення, які, слід наголосити, часто можуть супроводжуватися клінічно помітними стражданнями або дистресом для ексгібіціоніста.

Перед тим як продовжити загальну характеристику психологічної проблематики цього розладу, зокрема для тих читачів, які прагнуть без зволікань розпочати фаховий діалог щодо проявів ексгібіціонізму у себе чи свої близьких,

Інформую, що ви можете звертатися до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

ПРИЧИНИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Теорія та практика роботи з клієнтами свідчать, що ексгібіціоністський розлад, зазвичай розвивається у молодому віці.

І хоча точні причини його появи залишаються невідомими, вважається, що цьому сприяють один або кілька наступних факторів:

  • антисоціальний розлад особистості,
  • шизотиповий розлад особистості,
  • істеричний розлад особистості,
  • зловживання психоактивними речовинами,
  • олігофренія,
  • психотравматичний досвід,
  • інші парафілічні розлади.

Треба додати, що деякі науковці вважають, що існує зв’язок між розладом і сексуальним насильством у дитинстві та/або гіперсексуальністю як потенційним фактором ризику розвитку розладу.

СИМПТОМИ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Найпоширенішим на практиці і специфічним симптомом ексгібіціоністського розладу є часте і сильне сексуальне збудження, яке досягається шляхом оголення своїх геніталій невідомій особі.

А також, до переліку характерних проявів цього розладу, на мій погляд, треба включити:

  • Людина з ексгібіціоністським розладом, як правило, здатна досягти сексуального збудження та задоволення лише тоді, коли розкриває себе перед кимось.
  • Постійні прояви ексгібіціоністських імпульсів або спроб публічного оголення упродовж щонайменше 6 місяців.
  • Випадкове задоволення ексгібіціоністських потягів із невідомими особами.
  • Сексуальні потяги або фантазії, що викликають проблеми на роботі або в соціальних стосунках.
  • Людина стає збудженою, відкриваючи статеві органи дорослим, підліткам, дітям або всім віковим групам (зазвичай жіночої статі, оскільки чоловіки схильні агресивно реагувати у відповідь).

Звісно ж, перелік не слід вважати вичерпним, відтак, якщо у вас в силу тих чи інших причини сформувалася підозра про розвиток відповідного розладу у вас чи ваших близьких, щоби уникнути негативних наслідків — своєчасно зверніться до кваліфікованого фахівця.

ТИПИ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ:

В теорії психосексуальних розладів зокрема та сучасній психології загалом, існують два основних різновиди ексгібіціонізму:

“Чисті” ексгібіціоністи:

  • люди, які демонструють свої статеві органи іншим на відстані;
  • не торкаються і не завдають фізичної шкоди людям, яким демонструють своє тіло;
  • зазвичай мають сімʼю або сексуальних партнерів, котрі можуть не знати про їхній розлад.

“Ексклюзивні” ексгібіціоністи:

  • особи, яким важко бути втягнутими в романтичні або сексуальні стосунки з іншими;
  • оголення — це їхній спосіб отримати сексуальне задоволення;
  • цей тип ексгібіціоністського розладу менш поширений.

НАСЛІДКИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Практика підтверджує, що ексгібіціонізм чи ексгібіціоністський розлад — може мати значні негативні наслідки як для людини з розладом, так і для людей навколо неї.

Зокрема, деякі з таких наслідків можуть включати:

  • Почуття сорому, провини та інші емоційні потрясіння (не завжди).
  • Соціальна ізоляція.
  • Втрата роботи.
  • Проблеми в дружбі та романтичних стосунках.
  • Партнери хворих людей також переживають емоційний стрес. Наприклад, вони можуть почуватися непривабливими та знехтуваними.
  • Може виникнути сексуальна дисфункція: затримка еякуляції та/чи еректильна дисфункція
  • тощо.

ЛІКУВАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Лікування ексгібіціоністського розладу зазвичай здійснюється за допомогою психотерапії з клініцистом, який спеціалізується на сексуальних розладах.

Це також може включати призначені психотропні препарати, якщо спонукання сильні і не можуть контролюватися лише за допомогою самомотивації та терапії.

Психотерапія може бути корисною для розпізнавання тригерів, що призводять до потягів, і навчити відповідних способів боротьби з ексгібіціоністськими потягами.

Медикаменти:

  • можуть допомогти впоратися з такими ускладненнями, як депресія, тривога та знизити статевий потяг людини;
  • можна використовувати для зниження рівня тестостерону, що, у свою чергу, зменшує гіперсексуальність;
  • у крайніх випадках застосовуються медикаменти, які зменшують вироблення фолікулостимулюючих гормонів і лютеїнізуючих гормонів гіпофізом і, зрештою, зменшують вироблення тестостерону.
Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

САМОКОНТРОЛЬ ПРИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМІ

Самоконтроль при ексгібіціонізмі — це важливий аспект психотерапії та реабілітації, спрямований на управління імпульсами демонструвати себе іншим у сексуально збудженому стані без їхньої згоди.

Ефективний самоконтроль допомагає знизити ризик порушень закону та покращити якість життя, а серед основних його стратегій, на мій погляд, треба зазначити про такі:

1. Ідентифікація тригерів

  • Визначити ситуації, місця, емоції, думки, що провокують імпульс до демонстрування.
  • Вести щоденник спостережень за імпульсами.

2. Техніки відволікання уваги

  • Переключення уваги на іншу діяльність, коли з’являються імпульси.
  • Використання фізичних вправ або хобі для зниження напруги.

3. Когнітивна реструктуризація

  • Робота з переконаннями, які підтримують поведінку (наприклад, «Я маю це робити, щоб відчути себе живим»).
  • Замінити їх на здорові установки: «Я можу контролювати себе і обирати безпечну поведінку».

4. Навички саморегуляції і релаксації

  • Дихальні техніки, медитація, прогресивна м’язова релаксація.
  • Зниження тривожності і внутрішнього напруження.

5. Планування безпечної поведінки

  • Визначити конкретні дії, що можна зробити замість ексгібіціоністської поведінки.
  • Уникати потенційно ризикових ситуацій, наприклад, місць, де є багато людей без можливості контролю.

6. Підтримка і терапевтичний супровід

  • Регулярні консультації з психотерапевтом (КПТ, психодинамічна терапія).
  • Підтримка в групах або від близьких людей.

7. Використання мотиваційних технік

  • Усвідомлення негативних наслідків для себе та інших.
  • Підкріплення власної мотивації до змін.

КПТ-ПРОГРАМА ПОДОЛАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Приклад структурованої КПТ-програми для роботи з ексгібіціонізмом, яка допомагає клієнту розпізнавати і контролювати імпульси, а також замінювати небажану поведінку на більш адаптивну

Мета: зменшити імпульсивні прояви демонстративної поведінки, навчитися самоконтролю та побудувати здорові стратегії задоволення потреб.

1. Оцінка та формулювання проблеми

  • Збір анамнезу (історія симптомів, тригери, частота, інтенсивність імпульсів).
  • Визначення ситуацій, що провокують поведінку.
  • Оцінка мотивації до змін.
  • Формулювання цілей терапії.

2. Освітня фаза

  • Пояснення природи ексгібіціонізму.
  • Обговорення юридичних та соціальних наслідків.
  • Усвідомлення впливу поведінки на клієнта і оточення.

3. Ідентифікація та аналіз тригерів

  • Ведення щоденника спостережень (імпульс, думки, емоції, ситуації).
  • Виявлення зовнішніх та внутрішніх тригерів.

4. Когнітивна реструктуризація

  • Робота з переконаннями, що підтримують імпульси.
  • Заміна деструктивних думок на здорові (наприклад, «я не маю права порушувати чужі кордони»).
  • Використання технік «переосмислення» (рефреймінг).

5. Навчання навичок самоконтролю

  • Техніки зупинки імпульсу (STOP-техніка: Stop – Think – Observe – Proceed).
  • Техніки релаксації (глибоке дихання, м’язова релаксація).
  • Відволікання уваги (зміна діяльності, прогулянки, фізичні вправи).

6. Планування поведінки

  • Розробка альтернативних дій на випадок виникнення імпульсу.
  • Визначення безпечних місць і ситуацій.
  • Встановлення особистих правил і меж.

7. Робота з мотивацією

  • Обговорення позитивних змін відмови від ексгібіціоністської поведінки.
  • Підкріплення досягнень (навіть маленьких).
  • Вирішення внутрішніх конфліктів, пов’язаних із змінами.

8. Запобігання рецидивам

  • Аналіз ризикових ситуацій.
  • Розробка плану дій у разі зростання імпульсів.
  • Формування підтримуючого середовища.

9. Закріплення результатів і завершення терапії

  • Підведення підсумків.
  • План подальшої самопідтримки.
  • Визначення можливих потреб у підтримці

ВПРАВИ КПТ-ПРОГРАМИ ПОДОЛАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

1. Вправа «Щоденник тригерів»

Мета: Ідентифікувати ситуації, думки та емоції, що провокують імпульс записуючи кожного разу, коли з’являється бажання проявити ексгібіціоністську поведінку:

  • Дата, час
  • Місце
  • Що передувало імпульсу (ситуація, люди, думки)
  • Які емоції виникли
  • Інтенсивність імпульсу за шкалою 0–10
  • Як ви впоралися з імпульсом (або не впоралися)

2. Вправа «СТОП-техніка»

Мета: Навчитися миттєво зупиняти небажану поведінку, тому коли виникає імпульс, подумайте:

  • S — Stop (зупинись)
  • T — Take a breath (зроби глибокий вдих)
  • O — Observe (спостерігай свої думки і почуття)
  • P — Proceed (прийми усвідомлене рішення діяти по-іншому)

3. Вправа «Переформулювання думок»

Мета: Змінити деструктивні переконання.

  • Запишіть типову думку, яка виникає у момент імпульсу, наприклад: «Я не можу контролювати себе».
  • Запишіть альтернативну, здорову думку: «Я можу навчитися контролювати свої бажання і поводитися відповідально».
  • Проговорюйте цю здорову думку вголос або про себе кілька разів на день.

4. Вправа «Релаксація і дихання»

Мета: Знизити рівень тривоги і напруги, що провокують імпульси.

  • Сядьте зручно, закрийте очі.
  • Глибоко вдихайте носом на 4 секунди.
  • Затримайте дихання на 4 секунди.
  • Повільно видихайте ротом на 6 секунд.
  • Повторіть 5–7 циклів.
  • Після цього сфокусуйтеся на відчутті спокою в тілі.

5. Вправа «Альтернативні дії»

Мета: Розробити план безпечної поведінки.

  • Складіть список дій, які можна виконати замість проявів ексгібіціонізму (наприклад, прогулянка, фізична вправа, телефонна розмова з другом).
  • Обирайте одну дію, коли відчуваєте імпульс, і практикуйте її.

6. Вправа «Мотиваційний лист»

Мета: Підвищити мотивацію до змін.

  • Напишіть лист собі майбутньому, у якому опишіть, як життя покращиться, коли ви зможете контролювати імпульси.
  • Читайте цей лист у моменти слабкості.

ЮРИДИЧНИЙ КОНТЕКСТ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Ексгібіціонізм — це навмисне демонстрування своїх статевих органів або інтимних частин тіла у публічних місцях або перед неповнолітніми/неочікуваними свідками без їхньої згоди.

Така поведінка вважається формою порушення громадського порядку і сексуального домагання.

Кримінальна відповідальність

У більшості країн ексгібіціонізм кваліфікується як кримінальний злочин, покарання за що може включати штрафи, адміністративний арешт, умовне чи реальне позбавлення волі та примусове психіатричне лікування або реабілітацію (у разі психічних розладів).

Особливу увагу приділяють випадкам, коли ексгібіціонізм стосується неповнолітніх.

Захист прав постраждалих

  • Закон передбачає механізми захисту потерпілих від небажаних сексуальних проявів.
  • Постраждалі мають право подавати заяви до поліції, вимагати судового розгляду.
  • Важливою є конфіденційність і психологічна підтримка потерпілих.

Психологічна оцінка та реабілітація

  • Суд може призначати судово-психіатричну експертизу для оцінки осудності особи.
  • Вироки часто супроводжуються обов’язковим проходженням психотерапії або програм ресоціалізації.
  • Психологічна допомога спрямована на зниження рецидивів та корекцію поведінки.

Запобіжні заходи

  • Суд може накладати обмеження на перебування в певних місцях (наприклад, біля шкіл, дитячих майданчиків).
  • Контроль з боку правоохоронних органів, зокрема у випадках повторних порушень.

ПІДСУМКИ

Ексгібіціонізм — це психосексуальний розлад, що проявляється навмисним демонструванням своїх статевих органів незнайомим людям без їхньої згоди, з метою отримання сексуального збудження.

Ця поведінка є порушенням суспільних норм і часто карається законом як адміністративне чи кримінальне правопорушення.

Терапія зазвичай включає когнітивно-поведінкові методи для контролю імпульсів і корекції поведінки.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати процес діагностики та лікування ексгібіціоністського розладу у вас чи ваших близьких — звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Коітофобія

У сучасній психології коітофобія — це страх або тривожний розлад, що характеризується нав’язливим ірраціональним страхом статевого акту або будь-якої сексуальної активності.

Також відомий як генофобія або еротофобія.

На практиці, люди з коітофобією можуть відчувати напади паніки та уникання подразників, асоційованих із сексом або соматичні симптоми, пов’язані з активацією вегетативної нервової системи у відповідь на емоцію страху:

  • прискорене серцебиття,
  • пітливість,
  • нудота,
  • біль у кишківнику,
  • клубок у горлі,
  • тремтіння,
  • підвищення АТ
  • тощо.

Коітофобія впливає на загальну якість життя людини та міжособистісні стосунки зокрема і може призвести до соціальної ізоляції, труднощів у встановленні інтимних стосунків, негараздів у шлюбі.

Як правило, люди з коітофобією можуть відчувати сором або ніяковість через свій страх та зволікати або й цілковито уникати звернення по психологічну допомогу.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику коітофобії через призму досвіду надання психологічної підтримки у таких випадках, зокрема для тих читачів, які уже готові починати спілкування з психологом,

Інформую, що звертатися щодо цієї проблематики можна до мене або підібравши відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

КОЇТОФОБІЯ І СТОСУНКИ

Коїтофобія суттєво впливає на стосунки, особливо на інтимну близькість між партнерами, а основні моменти, які варто знати про цей вплив, на мою думку, такі:

1. Уникнення інтимності

Страх перед статевим актом часто призводить до уникнення близькості, що може викликати відчуття відчуженості у партнерів і створювати напругу в стосунках.

2. Порушення комунікації

Коїтофобія може призвести до мовчання про свої почуття та страхи, що ускладнює розуміння і підтримку між партнерами.

3. Зниження самооцінки

Особа з коїтофобією часто відчуває провину або сором через свою реакцію, що негативно впливає на впевненість у собі і власній привабливості.

4. Конфлікти і нерозуміння

Партнер може неправильно інтерпретувати уникнення інтимності як відсутність любові або інтересу, що провокує конфлікти.

5. Можливість росту і зближення

За умови відкритого спілкування і підтримки коїтофобія може стати приводом для глибшого розуміння і розвитку стосунків.

ПРИЧИНИ КОІТОФОБІЇ

Теорія та практика свідчать, що причини коітофобії у клієнтів психолога можуть бути різними і часто багатофакторними.

Водночас, серед найпоширеніших причин, на мій погляд, слід відзначити:

Травматичний сексуальний досвід:

  • насильство, напад або домагання можуть викликати у людини страх перед сексуальною близькістю;
  • спостереження за такими діями, вчиненими над іншою людиною, особливо у дитячому віці.

Культурні або релігійні переконання, що табуюють тему сексу або наголошують на його аморальності.

Страх небажаної вагітності.

Уникнення захворювань, що передаються статевим шляхом.

Фізичні захворювання або травми:

  • унаслідок яких може виникати біль або дискомфорт під час сексу,
  • які призводять до страху перед сексуальною активністю (вагінізм, диспареунія, вульводинія тощо.

Невротичні розлади, що можуть сприяти розвитку коітофобії:

  • тривожні,
  • депресивні,
  • обсесивно-компульсивні
  • тощо.

СИМПТОМИ КОІТОФОБІЇ

Як свідчить практика надання психологічної допомоги, люди з коітофобією можуть відчувати низку різних симптомів, зокрема, основні із них, на мій погляд:

Уникаюча поведінка:

  • уникнення сексуальної активності або ситуацій, які можуть призвести до сексу,
  • наприклад, не ходити на побачення або не прагнути інтимних стосунків.

Панічні атаки можуть бути спровоковані:

  • думкою про сексуальну близькість,
  • впливом сексуальних подразників,
  • зокрема при перегляді кіно або читанні художньої літератури.

Фізичні (вегетативні) симптоми:

  • прискорене серцебиття,
  • пітливість,
  • нудота,
  • тремтіння,
  • утруднене дихання,
  • м’язова напруга.

Негативні переконання: люди з коітофобією мають негативні переконання щодо сексу та розглядають його як щось ганебне, аморальне або болісне.

А також проблеми у стосунках, соціальна ізоляція тощо.

Звісно, що цей перелік проявів коітофобії не вичерпний, відтак, щоби встановити чи можуть бути кваліфікованими симптомами цього розладу характерні у цьому контексті особливості вашої поведінки чи поведінки ваших близьких — своєчасно звертайтеся до психолога.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

ЛІКУВАННЯ КОІТОФОБІЇ

На практиці, комплекс заходів з метою подолання коітофобії, зазвичай, передбачає поєднання процесу психотерапії, психофармакологічних засобів і зміни способу життя.

Ось, на мій погляд, кілька найбільш поширених і сучасних методів лікування коітофобії:

Психотерапія допомагає людям:

  • визначити походження фобії;
  • змінити непродуктивні думки та поведінку, пов’язані із сексуальною активністю;

А також створює умови для:

  • розвитку навичок подолання страху загалом і перед сексом зокрема,
  • зменшення тривоги,
  • заохочення до відкритості новому досвіду.

Психофармакологія:

У деяких випадках ліки можуть використовуватися для лікування симптомів тривоги, депресії або ПТСР, пов’язаних із коітофобією.

Зміни способу життя:

  • регулярні фізичні вправи;
  • здорове харчування;
  • гігієна сну;
  • інформаційна гігієна як заборона на читання новин про зґвалтування, зради партнерів, патології вагітностей);
  • регулярні прогулянки;
  • спілкування з різними людьми;
  • творча активність;
  • практикування майндфулнес і технік релаксації (медитація, йога, глибоке дихання тощо).

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ КОЇТОФОБІЇ

1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

  • Робота з ірраціональними страхами та негативними переконаннями про секс.
  • Вивчення і заміна деструктивних думок на реалістичні.
  • Поступове експозиційне впливання — поступове знайомство із ситуаціями, що викликають страх (поступове зближення, тілесна взаємодія).

2. Психоаналіз і психодинамічна терапія

  • Вивчення глибинних причин страху, часто пов’язаних із дитячими травмами чи конфліктами.
  • Усвідомлення підсвідомих установок і робота з ними.

3. Гештальт-терапія

  • Фокус на прийнятті себе і власних емоцій у «тут і зараз».
  • Робота з тілесними відчуттями, інтеграція страху в загальний досвід.

4. Терапія на основі експозиції (десенсибілізація)

  • Поступове зіткнення з ситуаціями, що викликають страх, у контрольованому середовищі.
  • Використання релаксаційних технік для зниження тривоги під час експозиції.

5. Психоедукація

  • Надання інформації про нормальні фізіологічні та психологічні реакції під час сексу.
  • Розвіювання міфів і помилкових уявлень.

ВПРАВИ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ КОЇТОФОБІЇ

Вправа 1. Щоденник страхів і думок

Мета: Відстежувати і усвідомлювати страхи, пов’язані з інтимністю.

Візьміть зошит або заведіть окремий документ на телефоні/комп’ютері.

Кожного разу, коли виникає тривога або страх, пов’язаний із сексуальністю або інтимністю, запишіть:

  • Дата і час.
  • Що саме викликало страх (ситуація, думка, подія).
  • Ваші думки у той момент.
  • Фізичні відчуття (наприклад, серцебиття, холодний піт, напруження).
  • Що ви зробили (реакція, поведінка).

Раз на тиждень переглядайте записи, бажано з терапевтом, щоб виявити повторювані шаблони і негативні переконання.

Вправа 2. Прогресивна експозиція (поступове зближення)

Мета: Поступово звикнути до інтимних контактів, знижуючи страх.

  1. Складіть список ситуацій із контактом, які викликають різний рівень тривоги (від найменш тривожних до найскладніших).
  2. Починайте з найпростішої: наприклад, тримання за руку партнера.
  3. Повторюйте цю дію, доки вона не перестане викликати сильний страх (рівень тривоги не більше 3 за 10-бальною шкалою).
  4. Переходьте до наступного кроку — наприклад, обійми, поцілунки тощо.
  5. Важливо рухатися у власному темпі, не примушувати себе.
  6. Якщо страх зростає, поверніться до попереднього кроку і працюйте з ним довше.

Вправа 3. Дихальні техніки для релаксації

Мета: Зменшити фізіологічні симптоми тривоги.

  1. Сядьте або лягайте в зручне положення.
  2. Закрийте очі і сконцентруйтеся на диханні.
  3. Повільно вдихайте через ніс на 4 секунди.
  4. Затримайте дихання на 4 секунди.
  5. Повільно видихайте через рот на 6 секунд.
  6. Повторіть цикл 5–7 разів.
  7. Можна використовувати цю техніку перед інтимністю або в момент тривоги.

Вправа 4. Когнітивне переписування

Мета: Змінити негативні переконання, що підтримують страх.

  1. Визначте страхову думку, наприклад: «Я не зможу контролювати себе під час статевого акту».
  2. Запишіть докази, які підтримують цю думку.
  3. Запишіть докази, які їй суперечать.
  4. Сформулюйте більш реалістичну і позитивну думку, наприклад: «Я поступово навчаюся керувати своїми емоціями і поведінкою».
  5. Повторюйте цю нову думку кілька разів на день, особливо у моменти тривоги.

Вправа 5. Візуалізація позитивного досвіду

Мета: Зменшити тривогу через уявлення комфортної ситуації.

  1. Сядьте в тихому місці, закрийте очі.
  2. Уявіть собі безпечну, приємну ситуацію інтимної близькості (наприклад, ніжний поцілунок, обійми).
  3. Сфокусуйтеся на деталях: де ви, як виглядає партнер, які звуки і запахи навколо.
  4. Уявляйте свої позитивні емоції — спокій, задоволення, любов.
  5. Залишайтеся в цій уявній ситуації 5–10 хвилин.
  6. Проводьте вправу регулярно, щоб укріпити позитивні асоціації.

Вправа 6. Відкрите спілкування з партнером

Мета: Побудова довіри і підтримки у стосунках.

  1. Виберіть спокійний момент, коли обидва партнери розслаблені.
  2. Поділіться своїми переживаннями і страхами відкрито і чесно.
  3. Слухайте партнера без оцінок і перебивань.
  4. Обговоріть можливі кроки для поступового зближення.
  5. Підтримуйте одне одного, хваліть за успіхи.

ПОРАДИ ПАРТНЕРАМ ЛЮДЕЙ З КОЇТОФОБІЄЮ

1. Будьте терплячими. Страх інтимності — це справжня проблема, а не вибір чи «каприз». Дайте людині стільки часу, скільки їй потрібно, без тиску.

2. Підтримуйте відкритий діалог. Заохочуйте говорити про почуття та страхи. Слухайте уважно, не перебивайте і не засуджуйте.

3. Не примушуйте до сексуальної близькості. Примус лише погіршить стан і довіру. Поважайте межі і сигнали партнера.

4. Разом створюйте безпечний простір. Спробуйте разом працювати над створенням комфортної атмосфери — як фізично, так і емоційно.

5. Підтримуйте лікування. Заохочуйте звернутися до фахівця і, за можливості, приєднуйтесь до парної терапії.

6. Вивчайте тему. Дізнайтеся більше про коїтофобію, щоб краще розуміти переживання партнера.

7. Будьте уважними до невербальних сигналів. Інколи партнер не може або не хоче говорити, але його тіло дає знаки тривоги. Повага і розуміння важливі.

8. Приймайте людину цілком. Не зосереджуйтесь лише на проблемі, а цінуйте всі аспекти вашого партнера.

СПІЛЬНА РОБОТА ПАРТНЕРІВ ПРИ КОЇТОФОБІЇ

1. Відкрите обговорення проблеми

  • Виділіть час для спокійної розмови, без перебивань і осуду.
  • Поділіться своїми почуттями, страхами та очікуваннями.
  • Погодьтеся, що це спільна задача, а не проблема одного з вас.

2. Встановлення безпечних меж

  • Разом визначте комфортний рівень фізичної близькості на кожному етапі.
  • Домовтеся про сигнали (наприклад, словесні або невербальні), які будуть означати потребу зупинитись або зробити паузу.

3. Поступове зближення (експозиція)

  • Починайте з неінтимних, але приємних дотиків (обійми, тримання за руки).
  • Поступово переходьте до більш інтимних дій, коли страх зменшується.
  • Важливо: рухайтесь у темпі, комфортному для партнера з коїтофобією.

4. Практика технік релаксації разом

  • Вивчіть і регулярно використовуйте дихальні вправи та техніки релаксації (прогресивна м’язова релаксація).
  • Проводьте такі вправи разом, щоб підтримувати один одного.

5. Підтримка у пошуку професійної допомоги

  • Заохочуйте відвідування психотерапевта чи сексолога.
  • Якщо партнер готовий — відвідуйте сеанси разом, щоб краще розуміти процес і зміцнювати стосунки.

6. Відкритість до емоцій

  • Не соромтеся проявляти свої почуття — любов, турботу, розуміння.
  • Створюйте позитивний емоційний фон, щоб страх не переважав.

7. Постійний діалог і адаптація

  • Регулярно обговорюйте, що працює, а що ні.
  • Будьте готові коригувати підхід залежно від змін і потреб партнера

ПІДСУМКИ

Коїтофобія — це ірраціональний, надмірний страх або відраза перед статевим актом (коїтусом).

Людина з коїтофобією може уникати сексуальних контактів через тривогу, біль, дискомфорт або психологічні причини.

Цей стан може суттєво впливати на інтимне життя і стосунки, а також бути пов’язаний із травмами, тривожними розладами чи негативним досвідом.

Лікування коітофобії може передбачати поєднання цих підходів або інших стратегій з огляду на індивідуальні потреби  і обставини людини.

Як свідчить практика, при належному лікуванні та підтримці цілком можливо подолати коітофобію та покращити якість життя та стосунків.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби розпочати фаховий діалог із метою подолання негативних наслідків коітофобії у вас чи ваших близьких, звертайтеся безпосередньо до мене або підберіть фахівців, що працюють з коітофобією у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

Гіперсексуальність

У сучасній психології термін гіперсексуальність описує різновид психічного розладу, що характеризується надміру інтенсивним потягом або бажанням брати участь у різних видах сексуальної активності.

Власне, те що тепер фахівцями кваліфікується гіперсексуальністю — раніше називалося “німфоманією” у жінок та “ситиріазисом” у чоловіків.

Важливо, що такі терміни як «сексуальна залежність» і «компульсивна сексуальна поведінка» часто використовуються в якості синонімів діагнозу «гіперсексуальність».

Практика надання психологічної допомоги в таких випадках доводить, що попри те, що сексуальне бажання та активність є частиною людської природи — гіперсексуальність є небезпечною патологією, оскільки майже завжди призводить до несприятливих наслідків для людини та її оточення.

Суттєво, що нерідко фіксація на сексі використовується психікою людини як механізм втечі від реальності (ескапізму).

Сучасні дослідження стверджують, що від 3% до 6% населення планети мають справу з гіперсексуальністю, примусовою сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю, що на практиці, може включати такі дії, як:

  • Систематична мастурбація.
  • Сексуальний акт за згодою з кількома партнерами.
  • Використання порнографії.
  • Секс по телефону або в Інтернеті.
  • Відвідування стриптиз-клубів.
  • тощо.

Назагал, сексуальні думки, бажання та поведінка починають набувати негативних наслідків у випадку, коли людина надмірно зайнята ними, і вони починають займати основне місце в її розумі та буденному житті.

Перед тим як охарактеризувати проблематику гіперсексуальності через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже готові розпочинати діалог із психосексологом чи, для початку, просто психологом,

Інформую, що ви можете звертатися до мене або підібрати фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”.

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!

ГІПЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І СТОСУНКИ

1. Порушення емоційного зв’язку. Надмірна зосередженість на сексі може витісняти інші аспекти близькості — довіру, дружбу, спільні інтереси.

2. Різниця у сексуальних потребах. Партнер із нижчим рівнем лібідо може відчувати тиск, вину або сором, а партнер із гіперсексуальністю — фрустрацію або відкидання.

3. Ризик зрад або порнозалежності. У неконтрольованих випадках гіперсексуальна поведінка може проявлятись у формі зради, компульсивного мастурбування, залежності від порно, що руйнує довіру.

4. Емоційне виснаження. Обоє партнерів можуть почувати себе втомленими: один — через постійну напругу, інший — через відчуття незадоволеності.

5. Почуття сорому, провини або відрази. Гіперсексуальний партнер може знецінювати себе через свою поведінку, а інший — почуватися об’єктом, а не особистістю.

Що може допомогти при гіперсексуальності у стосунках:

1. Чесна розмова. Відкрите обговорення потреб і труднощів — перший крок до розуміння. Важливо говорити не тільки про секс, а й про почуття, страхи, образи.

2. Повага до меж. Обидва партнери мають право встановлювати і зберігати власні кордони, незалежно від сексуальних бажань іншої сторони.

3. Спільна терапія. Партнерська або індивідуальна психотерапія допомагає зрозуміти причини гіперсексуальності, навчитися регулювати поведінку, а також підтримати пару.

4. Фокус на емоційну близькість. Практикуйте дотики, обійми, спільні ритуали без сексуального підтексту — це знижує напругу й допомагає повернути контакт.

5. Розробка спільного “сексуального договору”. Можна разом узгодити частоту, стиль, межі сексуального життя — так, щоб це задовольняло обох і не викликало тиску.

СИМПТОМИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія та практика компульсивної сексуальної поведінки свідчить, що вона може проявлятися по-різному, але, водночас, можна виокремити і кілька типових симптомів розладу гіперсексуальності або сексуальної залежності:

  • Повторювані думки, бажання або поведінка, які здаються некерованими.
  • Сильні емоції, такі як депресія, тривога, сором, провина, докори сумління, пов’язані з сексуальною поведінкою.
  • Невдалі спроби змінити, контролювати або зменшити фантазії чи поведінку.
  • Використання сексуальної поведінки як механізму подолання стресу.
  • Залучення до ризикованої поведінки.
  • Безвідповідальна, нечесна поведінка щодо близьких або спроба приховати свою сексуальну активність.
  • Проблеми зі встановленням або підтримкою здорових стосунків.
  • тощо.

Звісно, що цей перелік не є вичерпним, адже повний спектр індивідуальних проявів гіперсексуальності може бути дуже широким, саме тому, щоби уникнути негативних наслідків доцільно звертатися до психолога при найменшій підозрі щодо формування цього розладу.

ГІПЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І СОЦІУМ

Гіперсексуальність і соціум — це складне поле взаємодії, де сексуальні імпульси людини зустрічаються з нормами, очікуваннями, стереотипами та моральними обмеженнями суспільства.

У цьому контексті гіперсексуальність може як викликати стигматизацію, так і ставати способом адаптації чи захисту.

У суспільному контексті, гіперсексуальність — це надмірна потреба в сексуальній активності, яка проявляється через часті або компульсивні сексуальні контакти, нав’язливі фантазії, мастурбацію та сексуалізацію багатьох соціальних ситуацій.

У суспільстві це може бути:

  • непомітно або толерантно, якщо вписується в соціальні ролі (наприклад, гіперсексуальний чоловік у маскулінній культурі);
  • відторгнуто, якщо виходить за межі прийнятного — наприклад, сексуальні нав’язливості на роботі, в публічних місцях тощо;
  • романтизовано або експлуатовано (наприклад, у медіа, рекламі чи порнографії).

Соціальні наслідки гіперсексуальності

1. Стигматизація. Людина може отримувати ярлик “розпусної”, “сексуально залежної”, “неадекватної” і особливо це стосується жінок через подвійні стандарти (жіноча сексуальність частіше осуджується).

2. Соціальна ізоляція. Нав’язлива сексуальна поведінка може порушувати особисті й професійні стосунки, а людина може втрачати друзів, партнерів, роботу.

3. Порушення соціальних норм. У випадках, коли гіперсексуальність веде до ризикованої, девіантної чи навіть незаконної поведінки (ексгібіціонізм, вуаєризм, домагання), виникає конфлікт із законом та соціальними рамками

4. Соціальне підкріплення гіперсексуальності. У деяких субкультурах (напр., у частині шоу-бізнесу, порноіндустрії, інтернет-контенті) гіперсексуальність може навіть заохочуватись, що ускладнює її розпізнавання як проблеми.

Фейсбук-сторінка авторки та психологині відкриється у новому вікні

СТИГМАТИЗАЦІЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Стигматизація гіперсексуальності — це негативне суспільне ставлення, упередження або дискримінація щодо людей, які мають підвищену сексуальну активність або часто виявляють сексуальне бажання.

На практиці, стигматизація гіперсексуальності може проявлятися в осудженні, знеціненні або патологізації гіперсексуальної поведінки, особливо коли вона не відповідає соціальним або культурним нормам як:

Гендерна упередженість

Жінки з вираженою сексуальністю частіше зазнають осуду (наприклад, за ярлик «розпусна» або «легкодоступна»), тоді як аналогічна поведінка чоловіків іноді романтизується або сприймається як «норма».

Гомосексуальні особи також стикаються з подвоєною стигмою: через сексуальну орієнтацію та через гіперсексуальну поведінку.

Медикалізація

У деяких випадках гіперсексуальність розглядається як розлад (наприклад, гіперсексуальний розлад або сексуальна залежність), що може спричинити патологізацію без урахування контексту життя людини.

Водночас не кожна інтенсивна сексуальна поведінка є проблемною або клінічно значущою.

Моралізаторство та культурні табу

У багатьох культурах сексуальність досі сприймається як щось, що потрібно контролювати, соромитися або приховувати.

Люди, які відкрито виявляють сексуальність, можуть стати об’єктом осуду, виключення або навіть насилля.

Вплив на психічне здоров’я

Стигматизація може спричинити сором, ізоляцію, самозвинувачення, зниження самооцінки, відтак люди можуть уникати звернення по допомогу, побоюючись осуду з боку фахівців чи оточення.

Соціальні наслідки

Можливість втрати репутації, роботи або близьких стосунків та обмеження сексуальної освіти й відкритого діалогу через страх виглядати «занадто сексуальним».

Що допомагає зменшити стигму:

  • Сексуальна освіта: поширення інформації про різноманітність сексуальних потреб і поведінки.
  • Повага до особистих меж: визнання, що сексуальність — це частина особистості, яка може бути проявлена по-різному.
  • Фахова підтримка без осуду: психотерапевтичний підхід, орієнтований на емпатію й прийняття, а не на нав’язування норм.
  • Медіа та активізм: репрезентація сексуальності без моралізаторства або стигматизації.

ПРИЧИНИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія гіперсексуальної поведінки та практика надання психологічної допомоги клієнтам дозволяють виявити кілька факторів, які можуть призвести до гіперсексуальної поведінки, зокрема:

Побічні ефекти психофармакології:

  • зокрема тих, які спрямовані на дофамін,
  • як ті, які використовуються для лікування хвороби Паркінсона.

Ендогенні захворювання та органічні ураження мозку, як-от:

  • деменція,
  • хвороба Альцгеймера,
  • синдром Клейне-Левіна,
  • деякі інші неврологічні захворювання.

Дисбаланс нейромедіаторів (біохімічних речовин мозку) в організмі, як-от:

  • дофамін,
  • серотонін,
  • норадреналін,
  • інших, що пов’язані з гіперсексуальністю.

Виявляється як симптом або засіб подолання психотравми.

Психічні розлади:

  • розлади особистості (психопатії),
  • шизофренія,
  • маніакальний епізод біполярного афективного розладу
  • тощо.

Дія психоактивних речовин тощо

В цілому, особи, які мають легкий доступ до сексуальних матеріалів, мають вищий ризик розвитку надмірної сексуальної поведінки, однак, зазвичай, це не є основною причиною захворювання, а швидше тригером для її демонстрації.

ДІАГНОСТИКА ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Первинним етапом виявлення гіперсексуальності може бути консультація психолога чи психолога-сексолога.

А уже для встановлення діагнозу — лікар-психіатр або сексопатолог використають критерії компульсивного розладу сексуальної поведінки за класифікатором МКХ-11.

Проте у першу чергу — необхідно встановити, чи присутні в людини інші супровідні психіатричні захворювання.

Відтак, в процесі психодіагностики фахівець вивчатиме зміст думок пацієнта через клінічне інтерв’ю та поведінку, пов’язану зі сексом, особливо ті її прояви, які важко контролювати.

Щоб отримати повну картину здоров’я клієнта та того, як на нього впливає нав’язлива сексуальна поведінка, спеціаліст має запитувати і про наявність та характер актуальних стосунків з іншими, вживання психоактивних речовин, а також фінансові чи правові проблеми тощо.

ЛІКУВАННЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Лікування нав’язливої сексуальної поведінки може відрізнятися залежно від основних проблем.

Наприклад, одне дослідження показало, що у 72% пацієнтів із гіперсексуальною поведінкою був діагностований розлад настрою, у 38% – тривожний розлад, а у 40% – проблеми з вживанням психоактивних речовин.

Якщо причиною є розлад настрою, тривожний розлад або розлад вживання психоактивних речовин — психотерапевт, сексопатолог чи психіатр рекомендуватимуть ліки для стабілізації настрою, зокрема антидепресанти, медикаменти для контролю імпульсів тощо.

Індивідуальна, сімейна або групова терапія може відбуватися у стаціонарних або амбулаторних умовах залежно від стану пацієнта.

МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Методи психотерапії гіперсексуальності залежать від глибини проблеми, її походження (психологічне, біологічне, соціальне), а також мотивації клієнта.

На практиці, у більшості випадків підходи поєднуються: психотерапевтична робота комбінується з навчанням саморегуляції, іноді — медикаментозною підтримкою.

Цілі терапії гіперсексуальності:

  1. Усвідомлення імпульсів, тригерів та мотивів сексуальної поведінки
  2. Формування навичок самоконтролю та емоційної регуляції
  3. Відновлення або розвиток стосунків, де секс не є єдиним джерелом контакту
  4. Зменшення шкоди (від ризикованої поведінки, сорому, самоізоляції тощо)
  5. Повернення до цілісного бачення себе — не лише як сексуальної особистості

1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ)

Фокус: думки → емоції → поведінка

Робота з автоматичними переконаннями («я не можу без сексу», «це єдиний спосіб розслабитись»)

Використання щоденників тригерів, поведінкових експериментів, переоцінки переконань та навчання навичкам стримування, тайм-аутів, зміни контексту поведінки

2. Схематерапія

  • Робота з глибинними схемами (відкинутість, дефективність, емоційна депривація)
  • Вивчення «дитячих» частин, які шукають любов чи схвалення через секс
  • Переорієнтація на здорові стратегії задоволення потреб

3. Психодинамічна психотерапія

  • Дослідження несвідомих причин нав’язливої сексуальності (конфлікти, страхи, захисти)
  • Пов’язування сексуальної поведінки з ранніми об’єктними відносинами або травмами
  • Робота з опором, соромом, проєкціями

4. Гештальт-терапія

  • Усвідомлення тут-і-зараз, емоційна інтеграція
  • Фокус на «порожнечі», яку людина намагається заповнити сексуальністю
  • Розвиток контакту з тілом, емоціями, потребами — без втечі в сексуальну дію
  • Робота з тілесними імпульсами в безпечному просторі

5. Мотиваційне інтерв’ювання

  • Підходить для клієнтів, які не впевнені, чи хочуть змінювати поведінку
  • Дослідження цінностей, амбівалентності, м’яке спрямування до змін
  • Створення індивідуального плану дій

6. Тілесно-орієнтована терапія

  • Робота з тілом як джерелом імпульсів і самоусвідомлення
  • Релаксаційні техніки, дихальні практики, тілесне заземлення
  • Розмежування збудження/тривоги/внутрішньої порожнечі

Додаткові методи:

  • Групова терапія (наприклад, за моделлю Sex Addicts Anonymous)
  • Майндфулнес, МБСР, ACT (усвідомленість, прийняття імпульсів без дії)
  • Сексуальна освіта (розрізнення фантазій, здорової практики та нав’язливої поведінки)
  • Психосоціальна робота (налагодження життя поза сексуальністю — хобі, соціальні зв’язки)

У деяких випадках:

Психіатр може призначити медикаменти, зокрема:

  • СІЗЗС (антидепресанти, що зменшують сексуальний потяг)
  • стабілізатори настрою (при імпульсивності)
  • антиандрогени (рідко, у важких випадках)

ПІДСУМКИ

Гіперсексуальність — це надмірне, нав’язливе або імпульсивне сексуальне бажання, фантазії чи поведінка, яка може впливати на щоденне життя та стосунки.

Вона не завжди є розладом, але в певних випадках може стати серйозною проблемою для індивіда та пари.

Гіперсексуальність у соціальному контексті — це не лише особиста, а й соціокультурна проблема, яку не можна звести до «розпусти» чи «розбещеності» — це часто глибший запит про контакт, цінність, безпеку та регуляцію емоцій.

Замість стигматизації варто звертати увагу на людяність і підтримку.

Терапія гіперсексуальності не має на меті «вимкнути» сексуальність, а допомогти людині зробити її усвідомленою, керованою і частиною цілісного Я.

У кожному випадку важливо враховувати чи є поведінка деструктивною, що стоїть за нею (порожнеча, тривога, образа, тощо) та які ресурси доступні людині.

ПІДБІР ПСИХОТЕРАПЕВТА

Щоби звернення до спеціалістів було своєчасним, дайте собі кілька відповідей на запитання нижче:

  • Ви стурбовані або засмучені сексуальними фантазіями, потягами або поведінкою?
  • Вам важко змінити або контролювати свої дії сексуального характеру?
  • Ви уже відчуваєте негативні наслідки гіперсексуальності в таких сферах свого життя як стосунки, робота чи здоров’я?
  • Чи намагаєтеся ви приховати свою сексуальну поведінку?
  • Чи вірите, що ваші спонуки чи бажання можуть змусити вас завдати шкоди собі чи іншим?

Іншими словами, якщо вам важко контролювати сексуальні фантазії, бажання та поведінку, звертайтеся по допомогу безпосередньо до мене чи підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів”

Клік відкриває профайл з контактами у новій вкладці, звертайтеся!