Вікторія Бардаченко

Сучасна психологія тлумачить фроттеристичний розлад (фроттеризм) як різновид сексуальної парафілії, що характеризується інтенсивним і постійним потягом до отримання сексуального задоволення від доторкання або тертя об людей без їхньої згоди (зазвичай у громадських місцях, таких як переповнені потяги, метро, тісні черги чи автобуси тощо).

Фроттеристичний розлад вважається різновидом психо-сексуального розладу, оскільки спричиняє значний дистрес у жертв фроттеристів (подекуди і в самого фроттериста) або погіршення соціальної, професійної чи інших сфер функціонування людини з цим діагнозом.

Окрім того, фроттеристична поведінка може призвести і до негативних правових наслідків, оскільки участь у фроттеризмі є формою сексуального насильства чи домагань щодо інших людей.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику фроттеристичного розладу через призму досвіду надання психологічної допомоги, зокрема для тих читачів, які бажають одразу перейти до безпосередньої взаємодії із фахівцем чи кількома,

Інформую, що здійснити такий підбір можна у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні у цьому контексті для вас чи ваших близьких запити, теми, скарги, проблеми, відчуття, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ ФРОТТЕРИЗМУ

На практиці, точні причини фроттеристичного розладу ще до кінця не з’ясовані, але вважається, що до фроттеризму може призвести поєднання біологічних, психологічних та екологічних факторів.

Зокрема, ось кілька можливих чинників, які, на мою думку, найчастіше можуть сприяти розвитку фроттеристичного розладу:

• Психотравматичний досвід у дитинстві: особи, які в дитинстві зазнали жорстокого поводження або нехтування, можуть мати вищий ризик розвитку фроттеризму.
• Гормональний дисбаланс (зокрема, рівня тестостерону), що підвищує сексуальний потяг і може сприяти нав’язливій сексуальній поведінці.
• Нейрофактори, наприклад, аномалії у системі винагороди в головному мозкові, можуть сприяти розвитку фроттеристичного розладу.
• Психологічні фактори, можуть призвести до почуття самотності чи ізоляції, що може спонукати людей шукати сексуального задоволення без згоди:
  • тривога,
  • депресія,
  • низька самооцінка,
  • замкнутість.
• Соціальні фактори:
  • вплив порнографії,
  • відсутність соціальної підтримки,
  • можуть сприяти формуванню спотворених переконань й ставлення людини до сексу та стосунків.
• Психічні захворювання, розлади особистості.

Треба зазначити, що ці фактори не обов’язково спричиняють фроттеристичний розлад, але вони можуть сприяти його розвитку.

Для психодіагностики фроттеризму, звісно ж, необхідні додаткові дослідження, які сформують індивідуальне та коректне розуміння причин цього розладу у кожному конкретному випадку.

СИМПТОМИ ФРОТТЕРИЗМУ

Як уже згадувалося, основним симптомом фроттеризму є сексуальне збудження від дотиків або тертя об людей, які не дали на це згоди.

Тому, симптоми, які можуть бути присутніми в осіб із фроттеристичний розладом, зокрема, включають:

• Постійні фантазії або бажання брати участь у статевих актах без згоди.
• Повторювані акти фроттеризму, які можуть відбуватися в людних громадських місцях.
• Труднощі з контролем або припиненням фроттеристичної поведінки, незважаючи на негативні наслідки або соціальну стигму.
• Значний дистрес або порушення в соціальній, професійній чи інших сферах діяльності.
• Почуття провини, сорому або збентеження з приводу поведінки.
• Використання фроттеризму як механізму подолання інших емоційних або психологічних проблем, таких як тривога, депресія або самотність.
• тощо.

Важливо зазначити, що не всі люди, які експериментують із фроттеризмом, мають розлад.

Розладом це стає тоді, коли поведінка почне викликати значний дистрес або порушення функціонування та забезпечить відповідність діагностичним критеріям розладу.

Крім того, важливо розрізняти фроттеризм і сексуальну поведінку за згодою (сексуальні ігри), оскільки лише акти фроттеризму без згоди — є незаконними та можуть призвести до правових наслідків.

НАСЛІДКИ ФРОТТЕРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Практика переконливо свідчить, що фроттеристичний розлад може мати серйозні наслідки як для людини з розладом, так і для людей навколо неї.

• Правові наслідки: участь у статевих актах без згоди, як-от фроттеризм, є кримінальним злочином у більшості країн.
• Соціальна стигма:
  • Фроттеризм вважається формою сексуального насильства або домагань і сприймається суспільством негативно.
  • Люди з фроттеристичним розладом можуть зіткнутися з соціальним осудом, остракізмом або агресією, що може призвести до почуття сорому, провини та ізоляції.
• Труднощі у стосунках: люди з фроттеристичним розладом можуть мати проблеми з інтимністю та довірою.
• Емоційний дистрес.
• Професійні труднощі.
• Ризик заподіяння шкоди собі чи іншим.
• тощо.

Щоби уникнути цих негативних наслідків, людям із фроттеристичним розладом важливо своєчасно звернутися по професійну допомогу.

ЛІКУВАННЯ ФРОТТЕРИЗМУ

На практиці, лікування фроттеристичного розладу зазвичай включає поєднання психотерапії та медикаментозної терапії.

Мета лікування полягає в тому, аби допомогти людям впоратися зі своїми симптомами, зменшити ризик рецидиву та покращити загальну якість життя.

Серед ключових методів лікування фроттеристичного розладу, на мій погляд, варто наголосити:

• Індивідуальна психотерапія або психокорекція, зосереджена на зміні негативних моделей мислення та поведінки.
• Психофармакологія: може допомогти зменшити сексуальний потяг і примус.
• Групова терапія:
  • надасть підтримку та відчуття спільності;
  • сесії групової психотерапії можуть бути зосереджені на:
    • розробці стратегій подолання,
    • розвитку соціальних та комунікативних навичок,
    • вирішенні емоційних і психологічних проблем.
• Сімейна терапія.
• Групи самодопомоги: такі як Анонімні секс-залежні (SAA) або Анонімні сексоголіки (SA), можуть надати людям із розладом підтримку з боку однолітків та додаткові інструменти для одужання.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби контролювати симптоми та уникнути негативних наслідків, людям із фроттеризмом украй важливо звернутися по професійну допомогу та отримувати підтримку від сім’ї та близьких.

Щби розпочати таку співпрацю:

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть фахівців відповідно до актуальної проблематики та контексту у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на слова та словосполучення, які висловлюють запит, тему звернення, методи, спеціальності, симптоми, відчуття тощо.

У сучасній психології вуаєристичний розлад (вуаєризм) трактується як сексуальна девіація, що характеризується постійним сильним бажанням спостерігати (підглядати) за людьми, які нічого не підозрюють, коли вони роздягаються, оголені або займаються сексом.

Цей психо-сексуальний розлад класифікується як парафілічний, оскільки включає сексуальне збудження та отримання задоволення через нетипову або соціально неприйнятну поведінку.

Люди з розладом вуаєризму часто відчувають бажання підглядати за іншими і можуть витрачати значну кількість часу на планування та виконання своїх вуаєристичних дій.

Вони можуть проявляти таку поведінку в різних ситуаціях, наприклад, заглядати у вікна або використовувати приховані камери, щоб спостерігати за іншими в приватному просторі, громадських туалетах, басейнах, роздягальнях.

Вуаєристичним розлад вважається, якщо характерна йому поведінка спричиняє дистрес або порушення повсякденного функціонування та може призвести до юридичних наслідків через порушення прав інших людей.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику цього розладу через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які прагнуть без зайвих зволікань почати співпрацю з психологом щодо подолання негативних наслідків вуаєризму у себе чи своїх близьких,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” можна підібрати відповідних фахівців шляхом “націлювання експертизи” на актуальні запити, теми, скарги, симптоми, розлади, відчуття, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Точні та однозначні причини вуаєристичного розладу не повністю з’ясовані, але дослідження показують, що існує комбінація психологічних, біологічних та зовнішніх факторів, які сприяють розвитку цього розладу.

Серед потенційних чинників, на мій погляд, треба виділяти такі:

• Дитяча травма:
  • сексуальне насильство,
  • фізичне насильство або зневага,
  • спостереження за такими діями щодо іншої людини
  • тощо.
• Біохімія мозку: наявність відмінностей у тих областях мозку, які відповідають за обробку сексуального збудження та задоволення.
• Особливості соціалізації: якщо особа тісно стикається з порнографією чи іншим сексуальним контентом у юному віці, у неї, швидше за все, розвинеться вуаєристська поведінка.
• Риси характеру, які також можуть збільшити ризик розвитку розладу вуаєризму:
  • імпульсивність,
  • цинізм,
  • егоцентричність,
  • низька самооцінка,
  • відсутність емпатії
  • тощо.
• Інші проблеми психічного здоров’я:
  • депресія,
  • тривога,
  • обсесивно-компульсивний розлад (ОКР),
  • розлади особистості (психопатії)
  • тощо.

СИМПТОМИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, основним симптомом вуаєристичного розладу є хронічне та сильне бажання спостерігати чи підглядати за іншими, коли вони роздягаються або займаються сексуальною активністю, часто без їх відома чи згоди.

Водночас, інші додаткові симптоми, як правило, можуть включати:

• Регулярні та інтенсивні сексуальні фантазії відповідного змісту.
• Витрачання значної кількості часу на планування та виконання вуаєристичних дій.
• Почуття неспроможності контролювати або припинити вуаєристичну поведінку, незважаючи на зовнішній тиск чи власне бажання.
• Відчуття сильного сексуального збудження або задоволення від спостереження за іншими.
• Почуття провини, сорому або збентеження через вуаєристичну поведінку.
• Переживання страждань або погіршення стосунків, продуктивності на роботі чи у інших сферах життя через вуаєристичну поведінку.
• тощо.

НАСЛІДКИ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

Практика підтверджує, що вуаєристичний розлад може мати значні негативні наслідки як для особи з розладом, так і для осіб, за якими спостерігають без їх відома чи згоди.

Зокрема, ось деякі найпоширеніші потенційні наслідки вуаєризму:

• Юридичні: вуаєризм та пов’язані із ним використання прихованих камер або підглядання у вікна, є незаконним і може призвести до кримінальних звинувачень, штрафів і навіть ув’язнення.
• Шкода стосункам: із друзями, членами родини та романтичними партнерами.
• Труднощі на роботі: якщо особу з розладом вуаєризму помітять у залученості до такої поведінки на робочому місці, це може призвести до дисциплінарних стягнень, звільнення або юридичних наслідків.
• Ризик насильства: у деяких випадках може перерости у сексуально агресивну поведінку, піддаючи ризику як людину з розладом, так і тих, за ким спостерігають.
• Наслідки для психічного здоров’я: може спричинити значний дистрес, сором і збентеження, особливо у жертв такої поведінки.
• тощо.

Людям з розладом вуаєризму важливо звернутися по професійну допомогу щонайменше, до психолога, або одразу до сексопатолога, психотерапевта або психіатра, аби впоратися зі своїми симптомами та уникнути негативних наслідків його розвитку.

ЛІКУВАННЯ ВУАЄРИСТИЧНОГО РОЗЛАДУ

На практиці, лікування вуаєристичного розладу передбачає поєднання психотерапії та психофармакології.

• Психотерапія, може включати:
  • виявлення причин та пускових механізмів поведінки,
  • навчання навичкам подолання, щоб керувати цими механізмами,
  • розробку більш здорових способів вираження сексуальних бажань і потреб.
• Медикаментозну терапію, за призначення якої відповідає психотерапевт чи психіатр.
• Групова терапія: може створити сприятливе середовище для людей з розладом, щоб вони могли ділитися своїм досвідом, вчитися в інших, а також отримувати підтримку та заохочення.
• Сімейна терапія.

Важливо відзначити, що підхід до лікування розладу вуаєризму завжди індивідуальний і пристосований до особливостей конкретної людини.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати процес подолання вуаєристичного розладу та, за допомогою продуманої схеми лікування та психологічної підтримки — впоратися з цим розладом і покращити загальне функціонування в соціумі,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть відповідних вашій проблематиці (чи проявам вуаєризму у ваших близьких) фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів” скориставшись універсальним алгоритмом “націлювання експертизи”.

Сучасна психологія трактує ексгібіціоністський розлад (ексгібіціонізм) як парафілічний розлад сексуальної поведінки, що стосується порушення у способі досягнення сексуального збудження та оргазму.

Провідною ознакою ексгібіціоністського розладу є нав’язливе прагнення демонстрації іншим людям (зазвичай незнайомим) без їхньої попередньої згоди оголених статевих органів з метою отримання сексуального задоволення.

А також, це може включати сильне бажання продемонструвати свою сексуальну активність іншим людям, наприклад, через публічну мастурбацію чи публічний секс.

На практиці, ексгібіціоністський розлад частіше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок, а починається, зазвичай у ранньому дорослому віці.

Зокрема, встановлено, що близько 30% чоловіків, звинувачених у сексуальних злочинах — також мають схильність до ексгібіціонізму.

Прикметно також, що ексгібіціоніст, який оголює перед іншими свої статеві органи або мастурбує при інших, як правило, не має наміру вступати в безпосередній статевий акт із глядачем без згоди.

Сюди ж відноситься і можливість надсилання відверто сексуальних зображень (геніталій, дік-піків) онлайн незнайомцям за допомогою різних месенджерів, а також, нерідко, ексгібіціоністи намагаються оголитися перед іншими через відеозвʼязок.

На практиці, проблематика ексгібіціоністського розладу включає також постійні, сильні та ненормальні способи сексуального збудження та задоволення, які, слід наголосити, часто можуть супроводжуватися клінічно помітними стражданнями або дистресом для ексгібіціоніста.

Перед тим як продовжити загальну характеристику психологічної проблематики цього розладу, зокрема для тих читачів, які прагнуть без зволікань розпочати фаховий діалог щодо проявів ексгібіціонізму у себе чи свої близьких,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” ви можете підібрати відповідних фахівців шляхом “націлювання експертизи” на запити, теми, симптоми, проблеми, методи, спеціальності, відчуття тощо.

ПРИЧИНИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Теорія та практика роботи з клієнтами свідчать, що ексгібіціоністський розлад, зазвичай розвивається у молодому віці.

І хоча точні причини його появи залишаються невідомими, вважається, що цьому сприяють один або кілька наступних факторів:

• антисоціальний розлад особистості,
• шизотиповий розлад особистості,
• істеричний розлад особистості,
• зловживання психоактивними речовинами,
• олігофренія,
• психотравматичний досвід,
• інші парафілічні розлади.

Треба додати, що деякі науковці вважають, що існує зв’язок між розладом і сексуальним насильством у дитинстві та/або гіперсексуальністю як потенційним фактором ризику розвитку розладу.

СИМПТОМИ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Найпоширенішим на практиці і специфічним симптомом ексгібіціоністського розладу є часте і сильне сексуальне збудження, яке досягається шляхом оголення своїх геніталій невідомій особі.

А також, до переліку характерних проявів цього розладу, на мій погляд, треба включити:

• Людина з ексгібіціоністським розладом, як правило, здатна досягти сексуального збудження та задоволення лише тоді, коли розкриває себе перед кимось.
• Постійні прояви ексгібіціоністських імпульсів або спроб публічного оголення упродовж щонайменше 6 місяців.
• Випадкове задоволення ексгібіціоністських потягів із невідомими особами.
• Сексуальні потяги або фантазії, що викликають проблеми на роботі або в соціальних стосунках.
• Людина стає збудженою, відкриваючи статеві органи дорослим, підліткам, дітям або всім віковим групам (зазвичай жіночої статі, оскільки чоловіки схильні агресивно реагувати у відповідь).

Звісно ж, перелік не слід вважати вичерпним, відтак, якщо у вас в силу тих чи інших причини сформувалася підозра про розвиток відповідного розладу у вас чи ваших близьких, щоби уникнути негативних наслідків — своєчасно зверніться до кваліфікованого фахівця.

ТИПИ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ:

В теорії психосексуальних розладів зокрема та сучасній психології загалом, існують два основних різновиди ексгібіціонізму:

• “Чисті” ексгібіціоністи:
  • люди, які демонструють свої статеві органи іншим на відстані;
  • не торкаються і не завдають фізичної шкоди людям, яким демонструють своє тіло;
  • зазвичай мають сімʼю або сексуальних партнерів, котрі можуть не знати про їхній розлад.

• “Ексклюзивні” ексгібіціоністи:
  • особи, яким важко бути втягнутими в романтичні або сексуальні стосунки з іншими;
  • оголення — це їхній спосіб отримати сексуальне задоволення;
  • цей тип ексгібіціоністського розладу менш поширений.

НАСЛІДКИ ЕКСГІБІЦІОНІЗМУ

Практика підтверджує, що ексгібіціонізм чи ексгібіціоністський розлад — може мати значні негативні наслідки як для людини з розладом, так і для людей навколо неї.

Зокрема, деякі з таких наслідків можуть включати:

• Почуття сорому, провини та інші емоційні потрясіння (не завжди).
• Соціальна ізоляція.
• Втрата роботи.
• Проблеми в дружбі та романтичних стосунках.
• Партнери хворих людей також переживають емоційний стрес.
  • Наприклад, вони можуть почуватися непривабливими та знехтуваними.
• Може виникнути сексуальна дисфункція:
  • затримка еякуляції,
  • еректильна дисфункція
• тощо.

ЛІКУВАННЯ ЕКСГІБІЦІОНІСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Лікування ексгібіціоністського розладу зазвичай здійснюється за допомогою психотерапії з клініцистом, який спеціалізується на сексуальних розладах.

Це також може включати призначені психотропні препарати, якщо спонукання сильні і не можуть контролюватися лише за допомогою самомотивації та терапії.

• Психотерапія може бути корисною для розпізнавання тригерів, що призводять до потягів, і навчити відповідних способів боротьби з ексгібіціоністськими потягами.
• Медикаменти:
  • можуть допомогти впоратися з такими ускладненнями, як депресія, тривога та знизити статевий потяг людини;
  • можна використовувати для зниження рівня тестостерону, що, у свою чергу, зменшує гіперсексуальність;
  • у крайніх випадках застосовуються медикаменти, які зменшують вироблення фолікулостимулюючих гормонів і лютеїнізуючих гормонів гіпофізом і, зрештою, зменшують вироблення тестостерону.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати процес діагностики та лікування ексгібіціоністського розладу у вас чи ваших близьких,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні запити, відчуття, симптоми, проблеми, скарги, методи, спеціальності тощо.

У сучасній психології коітофобія — це страх або тривожний розлад, що характеризується нав’язливим ірраціональним страхом статевого акту або будь-якої сексуальної активності.

Також відомий як генофобія або еротофобія.

На практиці, люди з коітофобією можуть відчувати:

1. Напади паніки та уникання подразників, асоційованих із сексом.
2. Соматичні симптоми, пов’язані з активацією вегетативної нервової системи у відповідь на емоцію страху:
   • прискорене серцебиття,
   • пітливість,
   • нудота,
   • біль у кишківнику,
   • клубок у горлі,
   • тремтіння,
   • підвищення АТ
   • тощо.

Коітофобія впливає на загальну якість життя людини та міжособистісні стосунки зокрема.

Може призвести до соціальної ізоляції, труднощів у встановленні інтимних стосунків, негараздів у шлюбі.

Як правило, люди з коітофобією можуть відчувати сором або ніяковість через свій страх та зволікати або й цілковито уникати звернення по психологічну допомогу.

Перед тим, як продовжити загальну характеристику коітофобії через призму досвіду надання психологічної підтримки у таких випадках, зокрема для тих читачів, які уже готові починати спілкування з психологом,

Інформую, що підібрати відповідних індивідуальній проблематиці фахівців можна у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні для вас чи ваших близьких запити, відчуття, скарги, симптоми, проблеми, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ КОІТОФОБІЇ

Теорія та практика свідчать, що причини коітофобії у клієнтів психолога можуть бути різними і часто багатофакторними.

Водночас, серед найпоширеніших причин, на мій погляд, слід відзначити:

• Травматичний сексуальний досвід:
  • насильство, напад або домагання можуть викликати у людини страх перед сексуальною близькістю;
  • спостереження за такими діями, вчиненими над іншою людиною, особливо у дитячому віці.
• Культурні або релігійні переконання, що табуюють тему сексу або наголошують на його аморальності.
• Страх небажаної вагітності.
• Уникнення захворювань, що передаються статевим шляхом.
• Фізичні захворювання або травми:
  • унаслідок яких може виникати біль або дискомфорт під час сексу,
  • які призводять до страху перед сексуальною активністю:
    • вагінізм,
    • диспареунія,
    • вульводинія
    • тощо.
• Невротичні розлади, що можуть сприяти розвитку коітофобії:
  • тривожні,
  • депресивні,
  • обсесивно-компульсивні
  • тощо.

СИМПТОМИ КОІТОФОБІЇ

Як свідчить практика надання психологічної допомоги, люди з коітофобією можуть відчувати низку різних симптомів, зокрема, основні із них, на мій погляд:

• Уникаюча поведінка:
  • уникнення сексуальної активності або ситуацій, які можуть призвести до сексу,
  • наприклад, не ходити на побачення або не прагнути інтимних стосунків.
• Панічні атаки можуть бути спровоковані:
  • думкою про сексуальну близькість,
  • впливом сексуальних подразників,
  • зокрема при перегляді кіно або читанні художньої літератури.
• Фізичні (вегетативні) симптоми:
  • прискорене серцебиття,
  • пітливість,
  • нудота,
  • тремтіння,
  • утруднене дихання,
  • м’язова напруга.
• Негативні переконання: люди з коітофобією мають негативні переконання щодо сексу та розглядають його як щось ганебне, аморальне або болісне.
• Проблеми у стосунках.
• Соціальна ізоляція.
• тощо.

Звісно, що цей перелік проявів коітофобії не вичерпний, відтак, щоби встановити чи можуть бути кваліфікованими симптомами цього розладу характерні у цьому контексті особливості вашої поведінки чи поведінки ваших близьких — своєчасно звертайтеся до психолога.

ЛІКУВАННЯ КОІТОФОБІЇ

На практиці, комплекс заходів з метою подолання коітофобії, зазвичай, передбачає поєднання процесу психотерапії, психофармакологічних засобів і зміни способу життя.

Ось, на мій погляд, кілька найбільш поширених і сучасних методів лікування коітофобії:

• Психотерапія:
  • допомагає людям:
    • визначити походження фобії;
    • змінити непродуктивні думки та поведінку, пов’язані із сексуальною активністю;
  • створює умови для:
    • розвитку навичок подолання страху загалом і перед сексом зокрема,
    • зменшення тривоги,
    • заохочення до відкритості новому досвіду.
• Експозиційна терапія: 
  • різновид психотерапевтичної підтримки, передбачає поступове піддавання людини ситуаціям або подразникам, які викликають у неї страх перед сексуальною активністю;
  • може допомогти людям:
    • позбутися своїх страхів,
    • розвинути більш позитивні асоціації з сексуальною активністю.
• Психофармакологія: у деяких випадках ліки можуть використовуватися для лікування симптомів тривоги, депресії або ПТСР, пов’язаних із коітофобією.
• Зміни способу життя:
  • регулярні фізичні вправи;
  • здорове харчування;
  • гігієна сну;
  • інформаційна гігієна:
    • заборона на читання новин про зґвалтування,
    • зради партнерів,
    • патології вагітностей;
  • регулярні прогулянки;
  • спілкування з різними людьми;
  • творча активність;
  • практикування майндфулнес і технік релаксації (медитація, йога, глибоке дихання тощо).

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Лікування коітофобії може передбачати поєднання цих підходів або інших стратегій з огляду на індивідуальні потреби  і обставини людини.

Як свідчить практика, при належному лікуванні та підтримці цілком можливо подолати коітофобію та покращити якість життя та стосунків.

Щоби розпочати фаховий діалог із метою подолання негативних наслідків коітофобії у вас чи ваших близьких,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть фахівців, що працюють з коітофобією у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні запити, симптоми, відчуття, теми, проблеми, методи, спеціальності тощо.

У сучасній психології термін гіперсексуальність описує різновид психічного розладу, що характеризується надміру інтенсивним потягом або бажанням брати участь у різних видах сексуальної активності.

Власне, те що тепер фахівцями кваліфікується гіперсексуальністю — раніше називалося “німфоманією” у жінок та “ситиріазисом” у чоловіків.

Важливо, що такі терміни як «сексуальна залежність» і «компульсивна сексуальна поведінка» часто використовуються в якості синонімів діагнозу «гіперсексуальність».

Практика надання психологічної допомоги в таких випадках доводить, що попри те, що сексуальне бажання та активність є частиною людської природи — гіперсексуальність є небезпечною патологією, оскільки майже завжди призводить до несприятливих наслідків для людини та її оточення.

Суттєво, що нерідко фіксація на сексі використовується психікою людини як механізм втечі від реальності (ескапізму).

Сучасні дослідження стверджують, що від 3% до 6% населення планети мають справу з гіперсексуальністю, примусовою сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю, що на практиці, може включати такі дії, як:

• Систематична мастурбація.
• Сексуальний акт за згодою з кількома партнерами.
• Використання порнографії.
• Секс по телефону або в Інтернеті.
• Відвідування стриптиз-клубів.
• тощо.

Назагал, сексуальні думки, бажання та поведінка починають набувати негативних наслідків у випадку, коли людина надмірно зайнята ними, і вони починають займати основне місце в її розумі та буденному житті.

Перед тим як охарактеризувати проблематику гіперсексуальності через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже готові розпочинати діалог із психосексологом чи, для початку, просто психологом,

Інформую, що спеціалістів із відповідними кваліфікаціями можна підібрати у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на актуальні для вас чи ваших близьких у цьому контексті симптоми, відчуття, проблеми, теми, запити, методи, спеціальності тощо.

СИМПТОМИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія та практика компульсивної сексуальної поведінки свідчить, що вона може проявлятися по-різному, але, водночас, можна виокремити і кілька типових симптомів розладу гіперсексуальності або сексуальної залежності:

• Повторювані думки, бажання або поведінка, які здаються некерованими.
• Сильні емоції, такі як депресія, тривога, сором, провина, докори сумління, пов’язані з сексуальною поведінкою.
• Невдалі спроби змінити, контролювати або зменшити фантазії чи поведінку.
• Використання сексуальної поведінки як механізму подолання стресу.
• Залучення до ризикованої поведінки.
• Безвідповідальна, нечесна поведінка щодо близьких або спроба приховати свою сексуальну активність.
• Проблеми зі встановленням або підтримкою здорових стосунків.
• тощо.

Звісно, що цей перелік не є вичерпним, адже повний спектр індивідуальних проявів гіперсексуальності може бути дуже широким, саме тому, щоби уникнути негативних наслідків доцільно звертатися до психолога при найменшій підозрі щодо формування цього розладу.

ПРИЧИНИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Теорія гіперсексуальної поведінки та практика надання психологічної допомоги клієнтам дозволяють виявити кілька факторів, які можуть призвести до гіперсексуальної поведінки, зокрема:

• Побічні ефекти психофармакології:
  • зокрема тих, які спрямовані на дофамін,
  • як ті, які використовуються для лікування хвороби Паркінсона.
• Ендогенні захворювання та органічні ураження мозку, як-от:
  • деменція,
  • хвороба Альцгеймера,
  • синдром Клейне-Левіна,
  • деякі інші неврологічні захворювання.
• Дисбаланс нейромедіаторів (біохімічних речовин мозку) в організмі, як-от:
  • дофамін,
  • серотонін,
  • норадреналін,
  • інших, що пов’язані з гіперсексуальністю.
• Виявляється як симптом або засіб подолання психотравми.
• Психічні розлади:
  • розлади особистості (психопатії),
  • шизофренія,
  • маніакальний епізод біполярного афективного розладу
  • тощо.
• Дія психоактивних речовин.
• та ін.

В цілому, особи, які мають легкий доступ до сексуальних матеріалів, мають вищий ризик розвитку надмірної сексуальної поведінки, однак, зазвичай, це не є основною причиною захворювання, а швидше тригером для її демонстрації.

ДІАГНОСТИКА ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Первинним етапом виявлення гіперсексуальності може бути консультація психолога чи психолога-сексолога.

А уже для встановлення діагнозу — лікар-психіатр або сексопатолог використають критерії компульсивного розладу сексуальної поведінки за класифікатором МКХ-11.

Проте у першу чергу — необхідно встановити, чи присутні в людини інші супровідні психіатричні захворювання.

Відтак, в процесі психодіагностики фахівець вивчатиме зміст думок пацієнта через клінічне інтерв’ю та поведінку, пов’язану зі сексом, особливо ті її прояви, які важко контролювати.

Щоб отримати повну картину здоров’я клієнта та того, як на нього впливає нав’язлива сексуальна поведінка, спеціаліст має запитувати і про наявність та характер актуальних стосунків з іншими, вживання психоактивних речовин, а також фінансові чи правові проблеми тощо.

ЛІКУВАННЯ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Лікування нав’язливої сексуальної поведінки може відрізнятися залежно від основних проблем.

Наприклад, одне дослідження показало, що у 72% пацієнтів із гіперсексуальною поведінкою був діагностований розлад настрою, у 38% – тривожний розлад, а у 40% – проблеми з вживанням психоактивних речовин.

Якщо причиною є розлад настрою, тривожний розлад або розлад вживання психоактивних речовин — психотерапевт, сексопатолог чи психіатр рекомендуватимуть ліки для стабілізації настрою, зокрема антидепресанти, медикаменти для контролю імпульсів тощо.

Індивідуальна, сімейна або групова терапія може відбуватися у стаціонарних або амбулаторних умовах залежно від стану пацієнта.

Психодинамічна терапія — здатна допомогти пацієнтам визначити тригери та вивчити почуття провини, сорому та самоповаги, які можуть сприяти гіперсексуальності.

У когнітивно-поведінковій терапії — клієнти під наглядом терапевта вчаться розпізнавати нездорові переконання щодо себе та своєї сексуальної поведінки, розробляють інструменти для керування складними думками, емоціями та поведінкою.

Також психотерапевт може запропонувати методи терапії прийняття та відданості з метою підтримки клієнтів у процесі успішного практикування усвідомленості.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби звернення до спеціалістів було своєчасним, дайте собі кілька відповідей на запитання нижче:

• Ви стурбовані або засмучені сексуальними фантазіями, потягами або поведінкою?
• Вам важко змінити або контролювати свої дії сексуального характеру?
• Ви уже відчуваєте негативні наслідки гіперсексуальності в таких сферах свого життя як стосунки, робота чи здоров’я?
• Чи намагаєтеся ви приховати свою сексуальну поведінку?
• Чи вірите, що ваші спонуки чи бажання можуть змусити вас завдати шкоди собі чи іншим?

Іншими словами, якщо вам важко контролювати сексуальні фантазії, бажання та поведінку,

1. Звертайтеся по допомогу безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть відповідних індивідуальній проблематиці фахівців у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на симптоми, проблеми, відчуття, розлади, проблеми, методи, спеціальності тощо.

Сатиріазис — це психічний розлад сексуального характеру, який проявляється інтенсивним і неконтрольованим бажанням статевої активності у чоловіків. Іноді це називають чоловічою німфоманією.

Однак як «сатиріазис», так і «німфоманія» є застарілими, ненауковими термінами.

У міжнародному класифікаторі хворіб (МКХ-11) цей розлад має назву «гіперсексуальність» для обох біологічних статей.  

Сатиріаз вважається рідкісним захворюванням, поширеність якого важко оцінити.

Однак це частіше діагностується у чоловіків, які мають інші психічні розлади, такі як біполярний афективний розлад або обсесивно-компульсивний розлад.

На практиці, це складний стан, який негативно впливає на життя чоловіків та їх соціальну адаптацію.

Однак за умови правильного лікування та підтримки чоловіки можуть навчитися справлятися зі своїми симптомами та покращити якість життя.

Перед тим, як загально схаректеризувати проблематику цього психо-сексуального розладу через призму досвіду надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які бажають без зайвих зволікань розпочати діалог із психологом,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” можна підібрати відповідних фахівців шляхом “націлювання експертизи” на актуальні в цьому контексті для вас чи ваших близьких запити, теми, проблеми, відчуття, симптоми, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ ГІПЕРСЕКСУАЛЬНОСТІ

Як у випадку з уже згадуваною “німфоманією”, причини сатиріазису, відомого тепер як гіперсексуальність у чоловіків, до кінця не вивчені.

Однак теорія та практика дають підстави виокремити кілька факторів, що сприяють цьому розладу сексуальної поведінки:

• Фізіологічні: дисбаланс певних гормонів або нейромедіаторів у мозку, таких як:
  • дофамін,
  • серотонін,
  • тестостерон.
• Психологічні:
  • стрес,
  • тривога,
  • депресія та інші психічні розлади,
  • дитяча травма,
  • жорстоке поводження.
• Поведінкові:
  • перегляд порнографії,
  • ризикована сексуальна поведінка,
  • все, що може призвести до збільшення сексуального бажання та компульсивної поведінки.
• Зловживання психоактивними речовинами.
• Захворювання:
  • гіпертиреоз,
  • олігофренія,
  • травми головного мозку
  • тощо.

Важливо відзначити, що гіперсексуальність або сатиріазис є складним захворюванням, для визначення етіології та методів лікування якого неодмінно потрібен індивідуальний підхід.

СИМПТОМИ САТИРІАЗИСУ

Симптоми гіперсексуальності у чоловіків можуть суттєво відрізнятися, але теорія та практика дає підстави виокремити ті, що відмічаються найчастіше:

• Постійні та інтенсивні сексуальні фантазії та бажання, які важко контролювати.
• Часта мастурбація.
• Сексуальна активність з кількома партнерами.
• Заклопотаність сексуальними думками та фантазіями.
• Витрачання значної кількості часу та грошей на сексуальні дії.
• Участь у ризикованій сексуальній поведінці, наприклад:
  • незахищеному сексі,
  • з кількома партнерами.
• Постійний пошук нових сексуальних вражень.
• Нехтування важливими обов’язками чи діяльністю, наприклад, роботою чи сім’єю, через захоплення сексуальними діями.
• Переживання значного стресу або порушення в соціальній, професійній чи інших важливих сферах діяльності через надмірну сексуальну поведінку
• тощо.

Звісно, цей перелік неповний і для з’ясування можливості кваліфікувати ваші відчуття та дії чи характерні прояви у ваших близьких в якості симптомів гіперсексуальності — необхідно звернутися до психолога-сексолога.

НАСЛІДКИ САТИРІАЗИСУ

Практика переконливо засвідчує, що гіперсексуальність може мати значні негативні наслідки для особистого та соціального життя людини.

Зокрема, найпоширеніші з потенційних наслідків, на мою думку, включають:

• Проблеми у стосунках:
  • партнери осіб з гіперсексуальністю відчувають себе знехтуваними, емоційно відірваними та сексуально незадоволеними,
  • що має наслідком конфлікти, та, зрештою, розставання чи розлучення.
• Соціальна ізоляція:
  • сором і збентеження через свою сексуальну поведінку,
  • призводить до соціальної відстороненості та ізоляції (відчувають далеко не усі гіперсексуали).
• Юридичні проблеми.
• Підвищений ризик зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).
• Небажана вагітність через високу сексуальну активність та кількість партнерів.
• Труднощі, пов’язані з професійною діяльністю:
  • можуть мати проблеми з концентрацією та переключенням уваги через свою заклопотаність сексуальними думками та поведінкою.
  • що може негативно вплинути на виконання професійних обов’язків та просування по службі.
• Загострення проблем з психічним здоров’ям.
• тощо.

ЛІКУВАННЯ САТИРІАЗИСУ

На практиці, лікування сатиріазису зазвичай передбачає поєднання психотерапії, медикаментів і зміни способу життя.

Щодо конкретизованого плану лікування — він залежатиме від своєчасності звернення, основних причин і занедбаності стану та може передбачати:

• Психерапія:
  • допомагає людям із сатиріазисом вивчити стратегії подолання, щоб керувати своїми сексуальними імпульсами та зменшити частоту компульсивної сексуальної поведінки.
  • може допомогти у вирішенні будь-яких основних психічних розладів або минулих травм, які можуть сприяти цьому стану.
• Психофармакологія або ліки, звісно ж, лише за призначенням лікаря-психіатра або сексопатолога.
• Зміна способу життя на здоровіший та безпечніший.
• Групи підтримки:
  • приєднання до груп підтримки, такої як «Анонімні секс-залежні»,
  • може створити сприятливе й безосудне середовище, де люди можуть ділитися своїм досвідом і вчитися в інших, хто має справу з подібними проблемами.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби отримати професійну допомогою та розробити індивідуальний план подолання негативних наслідків сатиріазису чи гіперсексуальності у чоловіків,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть спеціалістів відповідно до вашого контексту чи характерних проявів у ваших близьких — у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на симптоми, відчуття, запити, теми, проблеми, методи, спеціальності тощо.

Асексуальність — термін, який використовується в сучасній психології для опису самовизначення осіб, які не відчувають природного сексуального потягу до інших або демонструють знижений інтерес до сексу.

Люди, які ідентифікують себе як безстатеві, все ще можуть формувати романтичні чи емоційні зв’язки з іншими, але не мають бажання сексуальної близькості.

Асексуальність — різновид сексуальної орієнтації, яку часто неправильно розуміють та стигматизують.

Відтак, асексуальні особи — нерідко відчувають тиск суспільства, що має на меті спонукати їх до участі в нормативній сексуальній поведінці і наслідком чого є розвиток почуття збентеження, ізоляції або сорому в асексуалів.

На практиці, явище асексуальності є різноманітним і складним.

Зокрема, деякі асексуальні люди можуть практично не відчувати сексуального потягу протягом усього життя, тоді як інші можуть відчувати його за певних обставин або після розвитку сильного емоційного зв’язку з кимось.

Деякі люди, які ідентифікують себе безстатевими — можуть відчувати романтичний потяг, а інші – ні.

Крім того, асексуальність — це не те ж саме, що целібат, який означає свідомий вибір утримуватися від сексуальної активності.

На сьогодні — асексуальність не належить до переліку психічних розладів, на відміну від гіперсексуальності.

Але перед тим, як охарактеризувати більше аспектів проблематики через призму практичного досвіду надання психологічної допомоги в таких випадках, зокрема для тих читачів, які бажають без зайвих зволікань обговорити прояви асексуальності у себе чи своїх близьких із фахівцем,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” можна максимально точно підібрати спеціалістів шляхом “універсального націлювання експертизи” на теми, запити, симптоми, методи, проблеми, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ АСЕКСУАЛЬНОСТІ

Точні причини асексуальності до кінця не вивчені, а дослідження на цю тему тривають досі.

Однак деякі теорії припускають, що на розвиток асексуальності впливає поєднання біологічних, психологічних і екологічних факторів.

Власне, одна з провідних теорій полягає в тому, що асексуальність може бути пов’язана з відмінностями в біохімії мозку або рівнях гормонів.

• Так, було виявлено, що в деяких асексуальних людей спостерігається нижчий рівень тестостерону або інших статевих гормонів.
• Інша теорія припускає, що асексуальність може бути пов’язана з відмінностями в структурі або функціях мозку.
  • Наприклад, деякі дослідження виявили, що “безстатеві люди” можуть мати незначні відмінності в тих частинах мозку, які беруть участь у сексуальному збудженні.

ЧИННИКИ АСЕКСУАЛЬНОСТІ

Психологічні чинники відіграють суттєву роль в асексуальності.

Зокрема, деякі дослідники і практики припускають, що “безстатеві люди” можуть мати іншу модель прив’язаності та інтимності порівняно зі сексуально активними особами.

Крім того, досвід психотравми, тривоги чи депресії також може вплинути на сексуальну орієнтацію.

Нарешті, фактори навколишнього середовища, такі як культурні чи соціальні впливи, можуть сприяти асексуальності.

Наприклад, асексуальність може бути більш поширеною в культурах, які приділяють менше уваги сексуальній активності, або в спільнотах, де сексуальність стигматизована і що, зазвичай, пов’язано із релігійними приписами, традиціями тощо.

СИМПТОМИ

Асексуальність не є розладом і не має специфічних симптомів.

Це сексуальна орієнтація, яка характеризується відсутністю сексуального потягу та фізичного інтересу до інших.

Деякі асексуальні особи можуть також відчувати відсутність сексуального збудження або задоволення у відповідь на сексуальні стимули.

Однак важливо зазначити, що асексуальність — не те саме, що сексуальна дисфункція чи розлад.

“Безстатеві люди” все ще можуть мати здорову сексуальну реакцію і навіть можуть займатися сексуальною активністю з інших причин, ніж сексуальний потяг.

Зрештою, найважливішим фактором у розумінні асексуальності є повага до самоідентифікації особистості та визнання різноманітності людського сексуального досвіду та орієнтацій.

НАСЛІДКИ В СОЦІАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

Асексуальність за своєю суттю не є проблематичною чи негативною, і люди, які вважають себе асексуальними, можуть жити щасливим, повноцінним життям.

Однак асексуальність може мати соціальні, емоційні та особисті наслідки, які можуть потребувати підтримки та розуміння з боку інших та, зокрема, психолога.

Одним із потенційних наслідків асексуальності є соціальна стигматизація та нерозуміння, що створює психологічний дискомфорт асексуалам.

Сексуально активні люди можуть висміювати або вдаватися до остракізму щодо асексуалів, що може призвести до почуття ізоляції, розгубленості чи сорому, а також вплинути на почуття власної гідності та психічне здоров’я людини.

ВПЛИВ НА СТОСУНКИ З ІНШИМИ ТА СОБОЮ

Асексуальність впливає на міжособистісні стосунки людини.

Асексуальним особам важче знайти романтичних партнерів, які б:

• розуміли і поважали їх знижений сексуальний інтерес;
• підтримували уже розпочаті романтичні стосунки, які не ґрунтуються на сексуальному потягу.

Додатково, асексуальність може вплинути на почуття ідентичності та саморозуміння людини.

Асексуальні особи можуть сумніватися у своїй орієнтації, нормальності, почуватися збентеженими чи конфліктними через відсутність сексуального інтересу.

Такий стан речей може потребувати підтримки з боку інших, які б поважали асексуальність як дійсну та законну орієнтацію людини.

ПОРАДИ АСЕКСУАЛАМ

Якщо ви ідентифікуєте себе як асексуала, є кілька практичних способів впоратися зі своєю сексуальною орієнтацією та керувати нею.

Зокрема, найбільш цінні, на мій погляд, стратегії включають:

• Шукайте підтримки:
  • знайдіть людей або спільноти, які розуміють і приймають асексуальність.
  • це може включати:
    • пошук онлайн-груп підтримки,
    • відвідування місцевих заходів чи зустрічей,
    • спілкування з друзями чи членами родини, які знають, розуміють і підтримують.
• Навчайтеся:
  • дізнайтеся більше про асексуальність та її різні форми та прояви.
  • це може допомогти вам:
    • зрозуміти ваш власний досвід і почуття,
    • презентувати свою особистість іншим.
• Спілкуйтеся з партнерами:
  • якщо ви перебуваєте в романтичних стосунках, будьте відкритими та чесними зі своїм партнером щодо своєї асексуальності.
  • повідомте про свої потреби, межі та бажання та працюйте разом, щоб знайти способи підтримувати повноцінні та відверті, турботливі стосунки.
• Досліджуйте інші форми інтимності:
  • навіть якщо ви не відчуваєте сексуального потягу чи бажання, ви все одно можете жадати інтимності та зв’язку з іншими.
  • подумайте про інші форми інтимності, такі як емоційна близькість, фізичний дотик або творча співпраця.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

Якщо асексуальність заважає не вам, а іншим, не варто намагатися її позбутися, а радше – прийняти.

Життя з асексуальністю передбачає пошук способів шанувати та поважати свій власний досвід і потреби.

Завдяки підтримці, освіті та догляду за собою люди, які ідентифікують себе як асексуали, можуть жити щасливим і повноцінним життям.

Якщо ж ви боретеся з почуттям ізоляції, розгубленості або страждань, пов’язаних із вашою асексуальністю, зверніться за професійною допомогою до психолога, психотерапевта або сексолога.

Фахівці зможуть надати необхідну підтримку та забезпечити настановами й інструментами, які допоможуть вам орієнтуватися у вашій особистості та покращити ваше психічне здоров’я та добробут.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати аналіз проявів асексуальності у вас чи ваших близьких та розробити ефективну стратегію подолання її негативних наслідків,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів” скориставшись “націлюванням експертизи” на запити, теми, симптоми, проблеми, відчуття, методи, спеціальності тощо.

Передовсім, треба наголосити, що німфоманка — застарілий ненауковий термін, який колись використовувався для опису жінок, котрі демонструють надмірний сексуальний потяг та поведінку.

На сьогодні, згідно  міжнародного класифікатора хвороб (МКХ-11), ознаки, що стоять за поняттям німфоманії, класифікують як психічний розлад, що називається розладом гіперсексуальності, компульсивною сексуальною поведінкою або сексуальною залежністю.

На практиці, цю назву психічного розладу застосовують до людей будь-якої статі, не лише жінок, адже німфоман є аналогом також застарілого терміну сатироман, який по суті означав німфоманію у чоловіків.

Виявлення, лікування та дослідження гіперсексуальної поведінки можуть бути складними без формалізованого списку симптомів і критеріїв.

Деякі фахівці розглядають її як компульсивну проблему чи проблему контролю імпульсів, тоді як інші підходять до неї як до різновиду залежності.

Перед тим як загально схарактеризувати основні психологічні аспекти проблематики через призму досвіду практичного надання допомоги у таких випадках, зокрема для тих читачів, які уже готові продовжувати ознайомлення з темою, враховуючи індивідуальні особливості,

Інформую, що у спеціальному розділі “Простору Психологів” можна підібрати перелік відповідних фахівців шляхом “націлювання експертизи” на актуальні для вас чи ваших близьких запити, проблеми, симптоми, відчуття, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ НІМФОМАНІЇ

Сучасна психологія вважає, що універсальної причини німфоманії не існує, як і того, що зараз вважають примусовою сексуальною поведінкою.

А практика надання психологічної допомоги підтверджує, що кожен окремий випадок гіперсексуальної поведінки, яку раніше називали німфоманією — унікальний.

Водночас і теоретичні наукові дослідження, і практика дозволяють встановити низку факторів, які вірогідно можуть сприяти гіперсексуальній поведінці, зокрема:

• Стресові життєві події сексуального характеру.
• Психотравма, зокрема сексуальне насильство, через що відбувається фіксація на сексі.
• Дисбаланс біохімічних речовин мозку, які називаються нейромедіаторами.
• Неврологічні захворювання та ліки, що використовуються для їх лікування, наприклад, хвороба Паркінсона.
• Деякі дослідження вказують на такі риси характеру, як:
  • нерозсудливість,
  • імпульсивність,
  • заклопотаність,
  • залученість у надмірні сексуальні фантазії, потяги чи поведінку.
• Розлади особистості (психопатії).
• Олігофренія.
• тощо.

Крім того, гіперсексуальна поведінка може виникати разом із симптомами психічних розладів.

Наприклад, людина може стати гіперсексуальною та мати ризиковані сексуальні контакти під час маніакального епізоду біполярного розладу або шизофренії.

СИМПТОМИ ПРИМУСОВОЇ СЕКСУАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Як правило, компульсивна сексуальна поведінка характеризується надмірними сексуальними фантазіями, потягами та поведінкою, а також імпульсом діяти відповідно до них за згодою осіб.

Характерні її прояви, на мою думку, включають:

• Нав’язливі та повторювані думки чи бажання.
• Труднощі зі зменшенням або припиненням поведінки.
• Участь у фантазіях або поведінці як засіб втечі від реальності або подолання складних емоцій, або стресових ситуацій.
• Множинність статевих партнерів.
• Тривога та депресія.
• Провина і сором.
• Продовження сексуальної активності без урахування шкоди собі чи іншим.
• Заклопотаність або витрачання надмірної кількості часу на роздуми про сексуальні стосунки або безпосередньо на секс.
• тощо.

Зокрема ці характеристики, та, можливо, деякі інші, часто є руйнівними та можуть значно вплинути на загальну якість життя людини.

Серед інших ускладнень гіперсексуальної поведінки або німфоманії — ризик інфекцій, що передаються статевим шляхом та зниження соціальної підтримки.

А у деяких випадках через це у людини можуть виникати навіть суїцидальні думки.

ВИЯВЛЕННЯ НІМФОМАНІЇ

У минулому, “людину з німфоманією” можна було визначити лише на основі спостережуваної поведінки.

Тепер лікарі-психіатри, сексопатологи та психотерапевти отримують уявлення про стан людини, обговорюючи минулий і теперішній досвід із:

• Статевими потягами.
• Фантазіями.
• Сексуальною поведінкою.
• Впливом і наслідками такої поведінки.

Як правило, фахівці також запитають і про наступне, щоби врахувати або виключити речі, які можуть сприяти сексуальній поведінці:

• Медична історія інших захворювань або черепно-мозкових травм.
• Психологічний анамнез.
• Історія сім’ї.
• тощо.

МЕТОДИ САМОДОПОМОГИ

На випадок, якщо німфоманія у вас чи ваших близьких ще не перейшла до категорії розладів, та не заважає повсякденному життю, роботі та стосункам, можна спробувати самостійно ввести деякі зміни до стилю життя.

На мій погляд, найдієвіші та найпростіші способи боротьби з гіперсексуальною поведінкою за допомогою догляду за собою включають:

• Регулярний сон.
• Вживання добре збалансованої їжі.
• Відкритість і чесність перед собою щодо думок, емоцій і поведінки.
• Усвідомлення тригерів (наприклад, уникнення порносайтів).
• Відвідування груп підтримки.

І у випадку, якщо самодопомога виявляється неефективною, і якщо ви відчуваєте характерні прояви гіперсексуальної поведінки — важливо звернутись по допомогу до психолога та, відповідно до індивідуальних особливостей отримати належне лікування у психотерапевта, психіатра чи сексопатолога.

ЛІКУВАННЯ НІМФОМАНІЇ

Сучасна практика лікування гіперсексуальної поведінки може включати різні методи:

• Психо-сексуальна освіта для кращого розуміння себе та свого розладу.
• Психотерапія. Терапевти працюють з людьми, щоби:
  • визначити тригери, моделі мислення, пов’язані з ними самими та їхньою поведінкою,
  • набути навичок подолання та змін способу життя для підтримки здорової поведінки.
• Медикаментозна терапія за призначенням лікаря-психіатра або сексопатолога.

Як показує практика, парна або сімейна терапія можуть доповнити індивідуальну терапію.

У парних формах лікування люди вивчають інструменти для покращення спілкування, стосунків, обговорення та поглиблення близькості.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати вивчення індивідуальних особливостей гіперсексуальної поведінки та окреслити шляхи подолання її негативних наслідків,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть фахівців з відповідними кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів” за допомогою “націлювання експертизи” на актуальні для вас чи ваших близьких теми, запити, симптоми, проблеми, розлади, методи, спеціальності тощо.

Сучасне суспільство все більше звертає увагу на різні аспекти психоло-сексуального здоров’я та його розладів.

Одним з таких аспектів є мазохістичний розлад, особливістю якого є те, що його симптоматика та наслідки можуть відбуватися як в межах особистості, так і відбиватися на взаєминах з іншими.

Відтак, мазохістичний розлад психо-сексуальної сфери особистості потребує не лише уважного розгляду та допомоги, а й розуміння і підтримки.

На практиці, мазохізм – це психологічний стан, при якому особа відчуває задоволення від фізичного або емоційного страждання, а люди з мазохістичним розладом можуть навмисно піддаватися болю, підкорятися контролю та принижувати себе в різних аспектах життя.

Однак важливо підкреслити і те, що мазохізм не обмежується лише фізичним стражданням – це також може бути емоційною залежністю від відчуття вини, покарання чи жертви.

Перед тим як продовжити загальну характеристику проблематики цього психосексуального розладу через призму практики надання психологічної допомоги клієнтам, зокрема для тих читачів, які уже потребують починати консультації з психотерапевтом, інформую, що ви можете:

1. Звернутися безпосередньо до мене через профайл у Просторі Психологів просто зараз
2. Підібрати фахівців відповідно до актуальної для вас чи близьких симптоматики шляхом “націлювання експертизи” на скарги, прояви, відчуття, теми, запити тощо

Причини розвитку мазохістичного розладу

На практиці, процес виникнення мазохістичного розладу є складним і має багато різних аспектів, включаючи психологічні, емоційні, соціокультурні та біологічні фактори.

Ось деякі, на мій погляд, основні із них:

1. Дитячі травми.
   • Дитина, яка була свідком або жертвою насильства, може навчитися пов’язувати біль із певними видами уваги, що в майбутньому може привести до мазохістичних тенденцій.
2. Низька самооцінка та невпевненість
   • Люди зі слабкою позитивною самооцінкою та низькою вірою в себе можуть прагнути покарання як спосіб підтвердити свою власну негативну думку про себе.
   • Вони можуть вірити, що заслуговують на страждання або покарання.
3. Соціокультурні впливи
   • Суспільство і медіа впливають на сприйняття страждання як щось цінне або ж як обов’язкову складову життя.
   • Деякі культури сприймають жертву і страждання як прояв моральної сили або релігійної покірності.
4. Психологічні механізми
   • Мазохізм може виникати через психологічні механізми, такі як проекція та ідентифікація.
   • Особа може проектувати внутрішні конфлікти на зовнішні ситуації, що може спричинити бажання покарання.
   • Також ідентифікація з болем може бути способом підтвердити свою ідентичність або відчуття власної вартості.
5. Біологічні фактори. Деякі дослідження вказують на можливі біологічні корені мазохізму, такі як генетична схильність до відчуття болю та стресу.

Саме по собі розуміння цих факторів є важливим для розкриття глибинних механізмів мазохізму.

Проте важливо підкреслити, що кожен індивід має унікальний шлях, і виникнення мазохістичних рис може бути результатом взаємодії декількох зазначених факторів.

Тому, для ефективного подолання мазохістичного розладу важливо співпрацювати з психологом або психотерапевтом, щоб розкрити особисті обставини та розвинути індивідуальний план терапії.

Наслідки мазохістичного розладу

Мазохістичний розлад може мати різноманітні наслідки для психічного, емоційного та соціального благополуччя особи.

Ось деякі із, на мою думку, основних можливих наслідків:

1. Емоційні та психічні симптоми.
   • Люди з мазохістичним розладом можуть відчувати постійний стрес, тривожність та депресію.
   • Страждання та біль можуть призвести до поглиблення внутрішніх конфліктів та негативних емоцій.
2. Негативна самооцінка.
   • Особи з мазохістичними рисами часто мають низьку самооцінку та вірять, що заслуговують на покарання або страждання.
   • Це може призводити до самообвинувачень та внутрішньої відмови від щасливого життя.
3. Відносини.
   • Мазохізм може впливати на взаємовідносини з іншими людьми.
   • Особи з мазохістичними рисами можуть віддавати перевагу партнерам, які проявляють контроль, критику чи агресію, що призводить до несприятливих відносин і поглиблення емоційного страждання.
4. Самовідчуття.
   • Мазохізм може змінювати спосіб, яким особа сприймає та реагує на біль.
   • Вони можуть почувати себе заспокоєними або відчувати внутрішній контроль, коли вони зносять страждання.
5. Саморуйнівна поведінка.
   • У важких випадках мазохістичний розлад може призводити до саморуйнівної поведінки.
   • Особа може навмисно зазнавати болю або вчиняти дії, що загрожують її життю або здоров’ю.
6. Соціальна ізоляція.
   • Внаслідок негативного сприйняття та емоційного страждання особа може уникати соціальних контактів та ізолюватися, що призводить до посилення самотності та погіршення психологічного стану.
7. Функціональна обмеженість.
   • Мазохістичний розлад може впливати на різні сфери життя, такі як робота, навчання та розваги, оскільки особа може бути зосереджена на стражданні та покаранні.

Важливо підкреслити, що розуміння та визнання наслідків мазохістичного розладу є першим кроком до подолання цієї проблеми.

А своєчасне звернення по професійну підтримка, таку як психотерапія — може допомогти особі з мазохістичним розладом впоратися з емоційним стражданням, змінити негативні патерни поведінки та побудувати більш здорові взаємовідносини з собою та іншими.

Подолання та підтримка

Подолання мазохістичного розладу може бути складним, але з відповідною підтримкою та підходом це досяжно.

Ось деякі кроки та підходи, які можуть допомогти:

1. Професійна підтримка
2. Самоспостереження
3. Зміна мислення
4. Розвиток самосвідомості
5. Встановлення кордонів
6. Підтримка оточення
7. Техніки релаксації
8. Самозаохочення та похвала
9. Практика здорових звичок
10. тощо

Підсумки

Практика переконливо доводить, що процес ефективного подолання мазохістичного розладу може зайняти час та вимагати неабияких зусиль, причому, як з боку клієнта, так і зі сторони фахівця.

Тому, предовсім, важливо бути терплячими та готовими до роботи над собою.

Мазохістичний розлад – це важлива психологічна тема, яка окрім психологічної допомоги, потребує також уваги, емпатії і розуміння.

Люди з мазохістичним розладом відчувають задоволення від страждання і це, як правило, відбувається і на фізичному, і на емоційному рівнях.

Процес формування мазохістичного розладу включає вплив дитячих травм, недостатньої самооцінки, соціокультурних факторів тощо.

Своєчасне звернення до професійних психологічних послуг та психотерапії — може допомогти особам з мазохістичним розладом розібратися в їхніх почуттях, змінити негативні патерни поведінки та збудувати здорові взаємовідносини

Підбір фахівців

Як уже вище зазначалося, для початку (чи продовження) консультацій чи психотерапії з досвідченим у цій проблематиці психотерапевтом — ви можете звертатися безпосередньо до мене через профайл на сайті

Або, завітайте у спеціальний розділ веб-платформи, де можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “мазохістичний розлад”, так і одразу за кількома, наприклад “психо-сексолог”, “психо-сексуальні розлади” і “психолог-сексолог” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

• неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
• позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

Фетишистський розлад (фетишизм, сексуальний символізм) — це тип сексуального розладу, при якому людина відчуває періодичне інтенсивне сексуальне збудження та фантазії, пов’язані  не з сексуальним партнером, а із взаємодією з неживими об’єктами, що належать іншій людині або з окремими частинами її тіла.

Цей розлад передбачає використання фетиша як джерела досягнення сексуального задоволення та вважається парафілічним — суб’єкт сексуального потягу заміщається якимось об’єктом-символом.

Об’єктом фетишу може бути щось таке звичайне, як взуття чи одяг, або це може бути щось більш незвичне, наприклад, гума, шкіра чи інші матеріали.

Фетишизм може стосуватися також окремих частин тіла, таких як ноги, руки або волосся.

Зазвичай, людині з фетишистським розладом може бути важко або навіть неможливо досягти сексуального збудження чи оргазму без використання об’єкта фетишизму.

На практиці, фетишистський розлад може бути складним станом для людей, які його відчувають, але у наш час існують ефективні варіанти лікування, які допомагають впоратися з симптомами та покращити загальну якість життя.

Перед тим, як продовжити далі загальну характеристику розладу з урахуванням досвіду надання психологічної допомоги у таких випадках, інформую, що підібрати фахівців з відповідними вашій проблематиці (чи проявам цього розладу у ваших близьких),

Можна у спеціальному розділі “Простору Психологів” скориставшись простим і зручним засобом “націлювання експертизи” на потрібні вам запити, теми, проблеми, симптоми, відчуття, методи, спеціальності тощо.

ПРИЧИНИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Точні причини фетишистського розладу достеменно не з’ясовані, але вважається, що він є результатом поєднання біологічних, психологічних і соціальних факторів.

Одна теорія припускає, що фетишистський розлад може бути пов’язаний з досвідом раннього дитинства.

Наприклад, у людини може розвинутися фетиш внаслідок асоціації певного об’єкта чи частини тіла із сексуальним задоволенням у роки його формування.

Крім того, деякі дослідження показують, що генетичні чинники можуть відігравати роль у розвитку цього захворювання.

Психологічні фактори, такі як тривога, депресія або низька самооцінка, також можуть сприяти розвитку фетишистського розладу.

Практика надання психологічної допомоги свідчить, що деякі люди можуть використовувати свій фетиш як механізм подолання стресу або тривоги, тоді як інші можуть використовувати його як засіб втечі від негативних емоцій або травматичного досвіду.

Соціальні фактори, такі як культурні норми та очікування, також можуть відігравати певну роль у формуванні фетишистського розладу.

Наприклад, деякі культури можуть стигматизувати певну сексуальну поведінку чи уподобання, що змушує людей відчувати сором або провину за свої бажання.

СИМПТОМИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Теорія та практика свідчать, що до переліку симптомів, пов’язаних з фетишистським розладом належать:

• Постійні та інтенсивні сексуальні фантазії або бажання, пов’язані з використанням предметів, речей, частин тіла чи матеріалів.
• Для сексуального збудження або задоволення необхідне використання фетишу або об’єкта, і людині може бути важко або неможливо досягти сексуального збудження без використання об’єкта фетишу.
• Об’єкт фетишу спричинює значне страждання або погіршення соціальної, професійної чи інших важливих сфер функціонування.
• Людина може повторювати поведінку, пов’язану з об’єктом фетишу, наприклад, торкатися або нюхати його.
• Відчуття сорому або провини за свої фетишистські дії, намагання приховати їх від інших.
• тощо.

Важливо зазначити, що наявність сексуальних переваг або інтересу до певного об’єкта чи частини тіла не обов’язково є ознакою фетишистського розладу.

Власне, психосексуальний розлад діагностується лише тоді, коли людина відчуває значний дистрес або суттєві психосоматичні порушення внаслідок своїх фетишистських бажань або поведінки.

НАСЛІДКИ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Практика роботи з цим станом у клієнтів доводить, що фетишистський розлад може мати значні наслідки для соціального, емоційного та психологічного добробуту людини.

Ось деякі, на мій погляд, найсуттєвіші потенційні негативні наслідки, пов’язані із ним:

• Проблеми у стосунках:
  • фетишистські бажання можуть перешкоджати здатності людини створювати та підтримувати інтимні стосунки;
  • партнерам може бути важко зрозуміти або прийняти фетишистські бажання людини, що може призвести до почуття ізоляції, сорому або неприйняття.
• Труднощі з досягненням сексуального збудження або задоволення без використання об’єкта фетишу, що ускладнює інтимні стосунки з партнером.
• Порушення професійного функціонування.
• Юридичні проблеми.
• Емоційний дистрес: почуття сорому, провини або низької самооцінки.
• Ризик фізичної шкоди собі або іншій людині.
• тощо.

ЛІКУВАННЯ ФЕТИШИСТСЬКОГО РОЗЛАДУ

Лікування фетишистського розладу, зазвичай, передбачає збалансоване та суто індивідуальне поєднання психотерапії, медикаментів і поведінкових втручань кількох фахівців.

Власне, психотерапія спрямована на те, щоб допомогти людям визначити та кинути виклик негативним думкам і переконанням, пов’язаним із їхніми фетишистськими бажаннями.

Психотерапевтичне втручання може допомогти:

1. Розвинути навички здорового подолання стресу.
2. Розробити стратегії керування своїми сексуальними імпульсами.
3. Виявити та вирішити глибинні емоційні або психологічні проблеми, які можуть сприяти фетишистським бажанням людини.
4. тощо.

Ліки, зазвичай, можуть бути призначені для полегшення симптомів фетишистського розладу, однак вони зазвичай використовуються лише у поєднанні з комплексною психотерапією.

Поведінкові інтервенції, такі як терапія відрази або систематична десенсибілізація, можуть використовуватися, щоб допомогти людям зменшити свою залежність від об’єкта фетишу.

Групова терапія може забезпечити сприятливе та безосудне середовище для обговорення власного досвіду фетишистського розладу та вивчення стратегій подолання від інших.

ПІДБІР ФАХІВЦЯ

Щоби розпочати діалог із психологом-сексологом чи психосексологом та зробити рішучий перший крок до подолання негативних наслідків фетишистського розладу,

1. Звертайтеся безпосередньо до мене через профайл.
2. Підберіть фахівців з відповідними індивідуальним особливостям актуальної проблематики кваліфікаціями у спеціальному розділі “Простору Психологів” шляхом “націлювання експертизи” на теми, запити, симптоми, розлади, методи, спеціальності тощо.