Ольга Семидочна

Що таке логотерапія

^{«Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як»}

^{Віктор Франкл, перефразовуючи Ніцше*}

Логотерапія (від грецького logos — сенс, смисл, і therapeia — догляд, турбота, лікування) — це метод консультування та лікування, у фокусі якого є смисл (сенс) і його віднаходження. Сьогодні логотерапія є як самостійним підходом, так і складовою такого напрямку, як екзистенційна/екзистенціальна терапія.

Сам засновник логотерапії Віктор Франкл визначав її так: «це психотерапiя з духовним контекстом»^** — і вважав, що логотерапія має доповнювати психотерапію.

Засновник логотерапії

Австрійський невропатолог і психіатр Віктор Франкл (1905-1997) став надзвичайно відомим у всьому світі, ділячись у численних лекціях та виступах своїм досвідом виживання у концтаборах, в тому числі в Аушвіці (Освенцимі). Власну історію він описав у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», а основи нового підходу у консультуванні представив у праці «Лікар та душа. Основи логотерапії».

Згодом ідеї Віктора Франкла розвинув його учень Альфрід Ленгле: психотерапевтичний метод під назвою екзистенційний аналіз і логотерапія інколи називають ще «Третьою віденською школою психотерапії» (після Фройда та Адлера). Крім того, логотерапією плідно займається учениця Франкла Елізабет Лукас.

Воля до смислу

Віктор Франкл з юності цікавився психотерапією, він листувався із Фройдом, але навчатися пішов у школу Альфреда Адлера, де опанував індивідуальну психологію. Психоаналіз та індивідуальна психологія підштовхнули Франкла до того, щоб окреслити свій власний погляд на природу і сутність людини — так у 1920 роках виникла логотерапія та екзистенційний аналіз як її антропологічне підґрунтя. Франкл не заперечував викладені Фройдом та Адлером теорії, але з часом дійшов висновку про їх недостатність. До біологічного і психологічного вимірів він додав духовний. І стояв на тому, що допомогти пацієнту (чи клієнту) у його стражданні можна, враховуючи усі три виміри, сприймаючи людину як цілісну істоту.

Логотерапія стала поєднанням філософського і психотерапевтичного поглядів на людину та її унікальне буття — екзистенцію (поняття ввів філософ Сьорен К’єркеґор). Із появою екзистенційного підходу в психології та психотерапії з темою духовного страждання і сенсу життя стало можливо працювати в особистій психотерапії, а не лише теоретизувати, розглядаючи її суто з філософських чи релігійних позицій.

Франкл був переконаний, що воля до смислу є природним прагненням людини, яке не суперечить ані волі до задоволення (Фройд), ані волі до влади (Адлер), а доповнює загальну картину, привносячи унікальний і незамінний елемент. Волю до смислу Франкл називав «найціннішим активом»^** і вважав, що саме духовний вимір (без релігійного підтексту) робить нас людьми. У пошуках сенсу кожній людині приходить на допомогу особливий «орган» — сумління. Співвіднесення із сумлінням, що коріниться у духовному, дозволяє людині робити автентичний вибір і сягати сенсу.

^{«Якщо ми приймаємо людей такими, якими вони є, ми робимо їм гiрше. Якщо ж ми ставимося до них так, нiби вони такi, якими їм слiд бути, то допомагаємо їм стати такими, якими вони можуть стати»}

^Ґете

Людина з точки зору логотерапії

Антропологічна модель Віктора Франкла має три виміри — біологічний, психологічний і духовний. Франкл своїми теоретичними викладами, психотерапевтичною практикою і власним життям зробив зримим те, що:

• людина не визначається і не керується лише тілесними й психологічними потребами,
• вектор, спрямований у духовне (корисна духовна напруга — «ноодинаміка», як він її назвав), здатен піднести людину над, здавалося б, непереборними даностями життя.

Визначальним також є те, що духовна частина людського єства, на думку Франкла, є завжди здоровою («…осердя особистості пацієнта залишається недоторканим навіть у випадку психозу»**). Саме із таким кредо Франкл працював із пацієнтами, що мали навіть найважчі психічні захворювання. Завжди бачити здорову частину — бо вона точно є — позиція логотерапевта. Бачити безумовну гідність людини, людину в її потенційності, не лише якою вона є, а також якою вона може бути.

Екзистенція

Екзистенція «означає те, що можна просто назвати “цілісне” життя”»^*** (Альфрід Ленгле).

Віктор Франкл вказує на три характеристики екзистенції людини:

• духовнiсть
• свобода
• вiдповiдальнiсть

При цьому і відповідальність, і свобода є виразниками духовної сфери людського життя. Віктор Франкл вважав, що відповідальність часто може викликати страх, а від свободи людина, як правило, тікає (згадаймо також Еріха Фромма і його працю «Втеча від свободи»). Але закликав пам’ятати про те, що людина здатна виробляти власне ставлення — до всього — та ухвалювати рішення, робити свій автентичний вибір. І що в цьому вона принципово вільна, попри «закинутість у життя», із його даностями, викликами та обмеженнями.

Щоб людина могла повернутися обличчям до життя, логотерапія пропонує здійснити крутий поворот — «екзистенційний поворот». Суть його в тому, щоб з того, хто запитує у життя, хто вимагає щось від життя, стати тим, хто сам знаходиться під питанням, тим, кому ставить запитання життя. І людина має вчитися чути ці питання і відповідати на них. У цьому суть відповідальності.

Віктор Франкл вважав, що голосом яким саме життя промовляє до людини, є голос сумління. Діалог є фундаментальною характеристикою екзистенції: людина тільки тоді здійснює свою екзистенцію, коли перебуває у діалогічних стосунках (а значить і в обміні) — зі світом, з іншими, з собою.

Цінності

Цінності є тим, на основі чого ми робимо вибір і діємо. Вони нас зачіпають і мобілізують, безпосередньо стосуючись нашого внутрішнього і зовнішнього життя. Цінності відкривають перед нами шлях, рухаючись яким можна знайти сенс.

Франкл виділяв три категорії цінностей:

• цінності творчості — втілюємо у своїх творчих (в широкому сенсі цього слова) діях, зокрема в роботі;
• цінності переживання — проживаємо їх на рівні почуттів, коли сприймаємо світ: мистецтво, природу, інших людей (любов, благоговіння, захват тощо);
• цінності ставлення — доступні нам навіть тоді коли немає можливості (через хворобу, наприклад) переживати перші дві категорії, вони полягають у свободі виробити своє власне ставлення, зайняти позицію щодо того, що є зараз: до обставин і обмежень, до викликів і випробувань.

При цьому Франкл застерігає: варто пильнувати і не плутати засоби втілення цінностей і самі цінності. Окрім того, для частини клієнтів логотерапевтів стає відкриттям, що не кожна мета має сенс. Тобто що сенс не гарантований за наявності цілі. Це фруструє. Але й відкриває один із аспектів, чому трапляється так, що при всій своїй активності деякі люди переживають порожнечу, розгубленість, вигорання, відчай, безсилля.

То в чому сенс життя?

Переживання дезорієнтації і втрати сенсу Франкл вважав новим типом неврозу — він назвав його «ноогенний невроз». Цей стан є наслідком екзистенційного вакууму, в основі якого лежать нудьга, відчуття порожнечі, апатія.

Однак ні задоволення, ні щастя не можуть бути метою чи сенсом життя. І це може лякати, бо часто в психотерапію чи психологічне консультування люди приходять, щоб знайти відповідь на питання «як стати щасливим?», або «як досягти щастя?». Проте радість, щастя приходять самі по собі тоді, коли людина робить щось, що має для неї сенс. Втілюючи свої цінності, людина дає унікальні відповіді на питання, які ставить їй її власне життя. Вона не лише знаходить чи віднаходить сенс, але й — що є наступним важливим завданням — втілює його: залучає власну волю й відповідно діє.

Відчуття сповнення, повноти і глибини власної реалізації, передбачає також усвідомлення того, що кожне Я є незамінним і неповторним на своєму місці, у своїх обставинах, бо кожне життя є суб’єктивним. Внутрішня спроможність сказати життю «так» у будь-якій його точці, навіть найскладнішій, є запорукою діалогу і плідної співпраці з ним. Завдяки цій принциповій згоді людина перестає бути жертвою і стає агентом власної долі, зберігає можливість залишатися активною (зовнішньо і/або внутрішньо).

У чому сенс смерті?

У контексті пошуку сенсу життя неможливо уникнути теми смерті. Смерть є фактом, який людина начебто усвідомлює, однак щодо себе самої — якщо й усвідомлює, то значно меншою мірою.

Обмеженість часу людського існування робить смерть частиною питання про сенс життя — невід’ємною частиною. Усвідомлення власної смертності змушує людину приймати рішення. Життя є незворотним, прожити його наново, змінити минуле неможливо — це спонукає індивіда шукати та знаходити найкращі і найповніші способи власного вікування.

Смерть і відчуття часу протидіють байдужості, закликають людину до життя, запалюють її прагненням розкрити свій потенціал в обмеженому часовому відрізку, довжина якого, до того ж, абсолютно невідома.

З якими запитами працює логотерапія?

«Втрата сенсу», «втрата смислу» \ «навіщо жити» — ці формулювання найчастіше фігурують у запитах клієнтів. Також люди приносять наступні вирази (цей перелік, звісно, не є вичерпним):

• «відчуття пустки» \ «внутрішня порожнеча»
• «втрата орієнтирів»
• «немає мотивації щось робити»
• «куди рухатись далі»
• «криза середнього віку»
• «криза батьківства» / «синдром покинутого гнізда»
• «життєва криза»
• «синдром відкладеного життя»
• «вигорання»
• «духовні страждання»
• «в чому сенс страждання»
• «страх смерті»
• «в чому сенс життя»
• «чи існує насправді свобода волі»
• «як стати щасливим» / «як стати щасливою»

Як відбувається логотерапія

Це розмовна форма консультування. До логотерапевта клієнт приходить у діалозі досліджувати, відчувати, міркувати і дивуватися — задля того, щоб між сесіями поступово інтегрувати власні «логотерапевтичні здобутки» у повсякденне життя. Як ви вже побачили з описаного вище, логотерапевт не відкриє вам секрет сенсу вашого життя і не надасть вашому життю смислу, проте допоможе:

• шукати і знаходити цінні складові вашого буття, які викликають у вас щирий душевний відгук;
• налагоджувати діалог із самим собою і своєю долею;
• вчитися «видобувати» сенс із різних ситуацій;
• розвивати гнучкість і творчий погляд, попри обмеження й непередбачуваність життя;
• вчитися проявляти активність там, де вона необхідна;
• збільшувати ясність;
• осягати суть свободи і переживати її;
• вчитися брати відповідальність за себе і за власне життя, а також нести адекватну міру відповідальності за тих, хто від вас залежить;
• відкриватися життю — казати життю «так».

Підсумовуючи, можна сказати, що логотерапія допомагає вчитися спокійно нести відповідальність за своє життя і творчо змінювати його, знаходити і втілювати власні сенси, реалізовувати свій потенціал, відгукуючись при цьому на вимоги реальності.

_{* Віктор Франкл «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» (Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2016)
** тут і далі — цитати з «Лікар та душа. Основи логотерапії» (Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2016)
*** Published: Längle A (2015) Videnska shkola ekzystencijnogo analizu. Poshuk sensu ta stverdzhennya zhyttya. [Duhovno-psyhologichni osnovy hrystyyanskoyi psyhologiyi // Kolektyvna monografiya [Pid red. Grydkovets L. M.] — Lviv: Skrynya, 2015. 62−73.]}

Про напрямок

Екзистенційна психотерапія виникла як відповідь на потрясіння перших десятиліть ХХ століття — революції, війни, голод, фашизм, сталінізм, масовий терор. Європейські психіатри й психологи ставили тоді собі питання: а де в нашій нинішній парадигмі власне людина? “Чи ми бачимо пацієнтів такими, якими вони є насправді, чи просто бачимо проєкцію наших теорій про них?”* Що, власне, означає — бути людиною?

“Екзистенційна психотерапія [...] ставить глибокі запитання про природу людини та природу тривоги, відчаю, горя, самотності, ізоляції та аномії (беззаконня - прим. авт.). Вона також займається центральними питаннями творчості та любові”

Ролло Мей та Ірвін Ялом*

Екзистенційна психотерапія спирається на екзистенційну філософію, а зокрема Третя віденська школа психотерапії — “екзистенційний аналіз і логотерапія” — ще на феноменологію та доробок Віктора Франкла, Альфріда Ленгле. Є також американська, британська, швейцарська гілки екзистенційної психології та психотерапії. Її найбільш відомі представники: Людвіг Бінсвангер, Ролло Мей, Ірвін Ялом, Еммі ван Дорцен, Кірк Шнайдер, Ернесто Спінеллі, Аліса Хольцхей-Кунц (дазайн-аналіз).

Розглядаючи екзистенційну терапію, я здебільшого спиратимуся саме на екзистенційний аналіз і логотерапію як одну з гілок, оскільки вона представлена в Україні: відповідна секція є в Українській спілці психотерапевтів (УСП), діє навчальна програма за підтримки Міжнародного товариства логотерапії та екзистенціального аналізу (GLE International, Відень, Австрія). Автором наукових і практичних розробок ЕА є Віктор Франкл та великою мірою його учень Альфрід Ленгле, який власне і розвинув сучасну методологію на базі праць і поглядів Франкла. 

“Віденський тип екзистенійного аналізу можна охарактеризувати як феноменологічну та особистісно−орієнтовану психотерапію (багато в чому вона близька до теорії Карла Роджерса)”, — Альфрід Ленгле**.

Отже, сьогодні ЕА має міцну методологічну базу, якісну клінічну частину та дозволяє працювати з проблемами різного рівня складності — від розв’язання ситуативних питань до вирішення глибоких особистісних проблем.

Мета екзистенційної психотерапії

Мета екзистенційної психотерапії — допомогти людині рухатися до цілісності та до сповненого, відповідального, вільного життя із внутрішньою згодою в тих умовах, в яких ця людина є. При всій складності та парадоксальності світу й плину життя, при всіх їхніх суперечностях, вимогах, даностях і загрозах.

У результаті такої роботи клієнт чи пацієнт здатний прийти до того, щоб сказати “так” світу, життю, собі самому, він може знаходити смисли і діяти, втілюючи їх. Це шлях набуття рішучості жити свою унікальну, автентичну людську історію, бути її автором і прийти до здійснення. Щоб в будь-який момент, озирнувшись на власне життя, відчувати й бачити, що пройдений шлях був недаремним, що життя було плідним, цінним та наповненим смислом.

Про що йдеться у екзистенційній терапії

Екзистенція — це цілісне, вільне і відповідальне життя із внутрішньою згодою, наповнене смислом.

“У класичній латині дієслово existo (що складається з ex та sisto, яке своєю чергою походить від stare, триматися) означає не “існувати”, а “підійматися поза межі чогось”, “раптово з’являтися”, “підводитися” й у розширеному значенні — “являтися”, “показуватися”***”.

З точки зору екзистенційного аналізу життя є безперервним діалогом — між людиною і світом, між людиною і її власним життям, між людиною та її цінностями, сенсом (смислом), між людиною та її майбутнім. Критично важливо налагоджувати внутрішній діалог: між власним Я та своєю найглибшою, духовною сутністю, яка в ЕА називається Person.

Світ має свою структуру і закони, ми вписані в нього і мусимо рахуватися з тим, що є. Ми “закинуті” (за Гайдеґґером) у життя, у ці конкретні індивідуальні умови: ми не обирали ні батьків, ні місця й часу народження, ні стилю виховання, ні глобальних подій нашої епохи. Але це єдині умови, які в нас є, і ми покликані жити в них.

Філософи-екзистенціалісти могли б сказати “приречені”, але, спираючись на введене Віктором Франклом поняття “екзистенційного повороту”, ми маємо можливість змінити перспективу і обрати власне ставлення до цієї “закинутості”. Ми можемо спробувати взяти паузу у своїх вимогах і емоційних проханнях до життя — і спробувати почути: а про що моє життя запитує мене прямо зараз? перед яким питанням я стою?

Страждання, хвороби, смерть, самотність, тривога, біль, втрати — неуникненна частина людського буття. Специфічним його робить також усвідомлення людиною власної смертності.

"Завдання екзистенційного аналізу полягає в тому, що підвести індивіда до тієї вихідної точки, з якої він може самостійно визначити свої життєві завдання, усвідомити свою відповідальність та збагнути унікальний сенс свого неповторного життя"

Віктор Франкл "Лікар та душа"****

Наскільки добре ми розрізняємо те, що є сталим і змінним, на що ми можемо вплинути і на що не можемо? Частково від цього залежить наша власна активність, її спрямованість, наша здатність бачити, приймати та витримувати дійсність. Буття у світі — наше власне, унікальне буття — це не лише наші симпатії та антипатії, бажання та прагнення, це також наш внутрішній відгук на певні обов’язки, зобов’язання. Ми маємо давати свою власну відповідь на питання життя, на невідомість, неоднозначність і невизначеність, які вимагають зокрема терпіння і волі.

Орієнтиром у світі наших цінностей є почуття. Без почуттів ми не отримуємо доступу до цінностей, бо цінності ми проживаємо і вони, у свою чергу, ведуть нас до сенсу. Екзистенційний аналіз розрізняє копінги, копінгові реакції, психодинаміку і ноодинаміку. Якщо коротко, то є в нас автоматичні реакції, частина з яких допомагає нам вижити у ситуаціях стресу і загрози, але частина з них перестали бути актуальними і перетворилися на звичку, автоматизм. ЕА дає змогу опрацьовувати свої емоції і реакції і привносити в них все більше усвідомлення, розуміння і свободи. Орієнтуючись за допомогою своїх почуттів і переживань, людина може виокремлювати важливе, цінне, необхідне, а відтак приймати рішення і діяти не автоматично, а творчо. Згідно зі своїми цінностями й сенсами.

Екзистенція — це також постійний рух між полюсами: відкритість — інтимність, Я — Ти, Я — світ. Якість й особливості цього руху визначають нашу гнучкість, гармонійність, цілісність.

Питання, що постають і опрацьовуються в екзистенційній терапії

Нижче я наведу питання, з якими клієнти приходять у терапію і/або з якими зустрічаються у процесі самодослідження, психотерапії. Цей стислий перелік дає змогу торкнутися багатовимірності людини та її внутрішньої роботи, що відбувається у супроводі екзистенційного аналітика/психотерапевта.

Я і світ

^{Що я можу? Чи можу я бути тут, де я зараз є? Що тримає, що підтримує мене у моєму бутті? Чи я відчуваю захищеність? Чи я можу довіряти? Що є в основі мого спокою? Чи я маю простір? Коли мені здається, що я більше нічого не можу, чи є все-таки щось, що я можу? Що таке насправді прийняття і що ним не є? Яку роль грає в моєму житті правда?}

Я і життя

^{Чи мені подобається жити і жити саме так? Чого я хочу? Які в мене стосунки з людьми, із матеріальним світом, із собою? Хороші стосунки для мене — це які? Чи я переживаю близькість? Чи я переживаю любов? Як я відчуваю час і на що він у мене є? Які емоції домінують в моєму житті? Від чого я страждаю? Як я обходжуся з тим, що мені не подобається? Чи я відчуваю свою життєву силу, свою просоченість життям? Чи я відчуваю, що я включений у життя? Що є для мене цінним? Як я про це знаю? Яким/якою я переживаю себе: радше гнучким/ою чи застиглим/ою? радше теплим/ою чи холодним/ою? радше наповненим/ою чи спустошеним/ою? Я можу плакати? коли?}

Я і моя сутність

^{Якої думки я про себе? Наскільки я собі ясний/а? Чи я є цінним/ою? Чи я відчуваю свою унікальність і неповторність? Чи я можу бути самим/ою собою і чи маю на це право? Чи я у себе є? Чи я можу стояти за себе, а чи проходжу повз, кидаю себе? Що є справедливим стосовно мене, а що ні? Як я приймаю рішення, з чим співвідношусь? Я взагалі щось вирішую у власному житті? Коли я відчуваю свою вразливість? Як я почуваюся, коли мене бачать інші? а коли я на самоті? Я можу бути сам/а? як мені у своїй власній компанії?}

Я і сенс

^{Для чого я живу? Чого я хочу? Де світ мене потребує? В чому є мій потенціал? Чи я відчуваю себе вільним/ою обирати, діяти? Що таке сумління і чи я чую його голос у собі? Що я роблю зі своїм життям? що я маю з ним зробити? Чи не є моє життя безплідним, даремним? Чи я не гаю час свого життя? Що я думаю про смерть — взагалі і свою власну? Яку роль грає любов у моєму бутті? Чи я можу зробити цей світ трохи кращим? як?}

Екзистенція кожної людини завжди залишається відкритою, поки людина живе. Її можна і треба творити, формувати. Людина здатна рухатись у своєму житті вперед, вглиб, вгору, але лише вона вирішує, чи це робити. При цьому екзистенція залишається лише абстрактним, теоретичним поняттям, концепцією, якщо вона не має зв’язку із дуже конкретною основою — ґрунтом фактичності, тобто з реальними умовами буття конкретної людини, з її обумовленістю, вписаністю у дане.

Іншими словами, маємо парадокс: лише стоячи ногами на землі, людина може піднестися, “злетіти” над даним і перевершувати саму себе, реалізовувати свій унікальний потенціал — здійснювати власну екзистенцію.

Що відбувається у кабінеті екзистенційного психотерапевта?

Зустріч. Два унікальні і живі світи перетинаються — клієнт має простір, в якому терапевт із повагою, щиро, доброзичливо і відкрито веде з ним діалог. Завдяки цьому клієнт отримує можливість зустрітися із собою самим і з реальністю.

Феноменологічна установка терапевта — відкритість до іншості, шанобливе вчування в клієнта із наміром зрозуміти його (а не пояснити) із одночасним відсуванням вбік власних попередніх знань, упереджень, уявлень.

Результат екзистенційної психотерапії

Ви навчаєтеся:

• розуміти себе, свої мотиви і поведінку
• діяти автентично, приймаючи можливість власних помилок
• приймати дійсність і не руйнуватися від цього
• віднаходити в собі мир та мати добрі стосунки з самим\ою собою
• могти стояти за себе і свої цінності
• знаходити смисли у власному житті
• дбати про себе без почуття провини
• брати на себе відповідальність, пропонувати себе світу і впливати на його добробут
• могти бути на самоті
• будувати щирі, близькі стосунки з іншими
• розпізнавати своє і не своє, відрізняти штучне від справжнього
• бачити упередження, установки, уявлення, ярлики – і мати вибір, керуватися ними чи ні
• вести/підтримувати діалог — із собою, іншими, світом
• бачити те що, можете змінити, і давати бути тому, що змінити не можете (“відпускати”)
• переживати натхнення, вдячність
• приймати рішення, що є правильними для вас та інших
• віднаходити власну свободу і залишатися при цьому етичним/ою

“Розумієш, в усіх своїх оповіданнях я намагаюся створити відчуття справжнього життя — не просто описувати життя або критикувати його, а зробити твори по-справжньому живими. Щоб, коли ви прочитаєте щось із моїх творів, ви могли пережити це відчуття. А цього неможливо зробити, якщо не додати до сюжету і погане, і потворне, і прекрасне. Бо, якщо там все буде прекрасне, ви в нього не повірите. У житті так не буває”

Ернест Гемінґвей (з листа до батька)*****

_{* May, R., & Yalom, I. (2005). Existential psychotherapy. In R. J. Corsini & D. Wedding (Eds.), Current psychotherapies (pp. 269–298). Thomson Brooks/Cole Publishing Co.}

_{** Längle A (2015) Videnska shkola ekzystencijnogo analizu. Poshuk sensu ta stverdzhennya zhyttya. [Duhovno−psyhologichni osnovy hrystyyanskoyi psyhologiyi // Kolektyvna monografiya [Pid red. Grydkovets L. M.] − Lviv: Skrynya, 2015. 62−73.]}

_{*** Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. 2 — К: ДУХ І ЛІТЕРА, 2011. — 488 с. — с.15}

_{**** Віктор Франкл “Лікар та душа. Основи логотерапії” — Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». — Харків, 2016.}

_{***** Майкл Катакіс “Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя”. — Львів, Видавництво Старого Лева. — 2018}