З певним набором генів. Схильними до чогось більше, до чогось менше.
З темпераментом і різними наче характеристиками, зовнішніми і внутрішніми.
З успадкованими рисами, як всі біологічні істоти.
Але.
Людина – істота біопсихосоціальнодуховна, і «біо» – лише один із чинників того, ким вона стає.
Якщо ви не чули про науку епігенетику, то все, що треба знати про неї: потужні баобаби і деревця-бонсай виростають з ідентичних наборів генів. А потім…
Умови, дорогі мої, умови, вони творять дива.
Мало є того, що не можна було б зіпсути неправильним поводженням з дитиною у ранньому віці.
Але це працює і навпаки:
дуже мало і того, чого б не можна було виправити любов‘ю, ласкою, ніжністю, прийняттям, турботою, підтримкою та духовним проводом.
А щоб могти все це дати дитині, спочатку треба навчитися дати це собі. Лий не лий з пустого дзбану – нічого звідтам не наллється.
І перше питання в мене, якби я вела передбатьківські науки, було б, не що ви хочете дати вашій дитині, а – що можете?
І чи ви самі вже посідаєте це?..
Що в нашому житті НЕ ТАК, як мало би бути – а ми про це і не здогадуємося?
Проблеми у відносинах.
Живемо… і не знаємо навіть, що є проблеми.
Що не «у всіх так».
Що таке сімейні сценарії, сімейні трансгенераційні травми, співзалежні відносини, все те, що ми несемо, приймаючи отой перехідий кубок нещастя з рук батьків і передаючи його дітям?
Дочки виростають, зневажаючи батька – лише для того, щоб вийти заміж за його точну копію.
Вони жаліють або зневажають свою матір – але стають нею.
Що ми знаємо про цикли насильства у сімейних системах?
Або «тихе» насильство – мовчання?
Про те, що повторюються з покоління до покоління з разючою послідовністю?
Що знаємо про речі цілком неочевидні?
Як, наприклад, дієта мами може перетворюється на обсесивно-компульсивну поведінку її дочки?
Як невірність батька , яку всі заминають та оминають мовчанкою, стає емоційно прірвою, порожнечею, яку дитина згодом заповнює всіми -ізмами та -маніями?
Звідки потім – проблеми з довірою, проблеми з прихильністю, проблеми з ідентичністю, звідки оте почуття порожнечі, ізоляції, відчуження та розпачу — тріщини в душі, які неможливо залатати?..
І як потім ті люди з діркою всередині шукатимуть знову і знову, іноді все своє життя, способи заповнити її –
і ніколи не заповнюючи…
Послухайте.
Перш ніж перейти до розповіді про різного роду розладів із того ж МКХ-10: невротичних –
афективних – маній та депресій, не торкаючись навіть межових та психотичних – а хочу про це все писати, не лиш тому, що задумала книгу, а для того, щоб вивести хоча б моїх читачів із омани, наче достатньо подивитися пару вебінарів про «низькі вібрації» або «навізуалізувати» собі щось, або піти до «коуча» (такого після тижневого курсу «навчання»), і буде вам щастя –
щоб ви, дорогі, зрозуміли: психологія – це наука, і психолог без глибокої освіти – це профанація професіі.
І ви, якщо без знань, куди ж треба, попадаючи не туди, куди треба, можете не лише розчаруватися, але й ретравмуватися так, що спеціаліст потім довго вас «реставруватиме».
Вертаюся до тих усіх складнотермінів.
Що за цими зрозумілими лише спеціалісту словами?
Що свідчить про наше психологічне нездоров’я?
Маркери такі.
У відносинах це – постійна дупа(закреслено) негативні переживання у стосунках з партнером, сварки, відсутність прямих послань «словами через рот», пасивна агресія як домінуючий стиль поведінки, брехня, напівправди, недомовки, маніпуляції.
Та і просто – відсутність доброти, прийняття, підтримки…
Ну і той факт, що сценарії ці повторюються,
причому з різними людьми.
У стосунках з батьками – несепарованість, а знайте, це не лише залежність, це і контрзалежність – ізоляція від батьків.
Проблеми у відносинах з дітьми – іноді такі самі, як були з батьками
Іноді (гордо) – власні посмилки: спрацьовує або батьківський сценарій – або антисценарій.
Жорстоке поводження з дітьми, інфантильна позиція по відношенню до власної дитини, «конкурування з нею за увагу мами.
Відсутність емоційної близькості з дитиною.
Вирішення своіх пси проблем за рахунок дитини, інверсія батьківсько-дитячих ролей (дитина – мама власній мамі, дитина – емоційний партнер власному татові)
Це –
Заборона на сепарацію, інвалідизація дітей, тривога при їх дорослішанні, відсутність якісних змін у відносинах з дітьми по мірі їх дорослішання.
Це неможливість налагодити конструктивний контакт з дорослими дітьми.
Це неможливість або небажання подбати про себе при виході дітей з дому,
Це – невміння будувати дружні відносини, відсутність друзів.
Ізоляція, гордо названа «самодостатністю»
Відмова від соціальних контактів в силу нездатності налагоджувати теплі, щирі відносини з людьми.
Це токсична так звана дружба, повторювані сценарії: наприклад – бажання злиття, ідеалізація – а потім знецінення кожного наступного друга, яке, звісна річ, закінчується розривом.
Функціональний підхід до дружби.
Відсутність сексуальних зв’язків або сексуальна неперебірливість, проміскуітет, підміна сексом почуття прив’язаності, секс як пошук безпеки та приналежності, всі складнощі сексуального характеру – аноргазмія, еректилна дисфункція, неможливість відчути збудження, алібідозність, імпотенція.
Це – порушення стосунків із собою.
Постійний знецінюючий діалог, дорікаючий, ганьблячий внутрішній критик.
Низька самооцінка – або ж неадекватно висока.
Почуття нікчемності – або грандіозності.
Комплекс неповноцінності і те, що йде з ним на пару – гіперкомпенсація його через фальшиву манію власноі величі.
Магічне мислення, відсутність критичного мислення щодо себе, неадекватний рівень домагань.
Відсутність рефлексії своїх вчинків, поведінки, інтересу до власного внутрішнього життя.
Нерозуміння своїх почуттів та потреб.
Нудьга на самоті і невміння проводити час наодинці із собою.
Агресія щодо інших, аутоагресія у вигляді самопошкоджуючиоі поведінки, вживанні психоактивних речовин, поганоі іжі, не слідкування за зовнішнім виглядом, шкодування на себе грошей, ставлення себе на останнє місце в своєму житті.
Не є нормальним стан психіки, якщо маємо труднощі з роботою.
У широкому сенсі це – постійна зміна роботи, почування себе не на свому місці. Трудоголізм (втеча в роботу), уникання роботи;
невротичний (постійно змінюваний) пошук все іншої роботи або все нових захоплень, маніакально- депресивні стани «я можу все – я не можу нічого», відсутність позитивноі динаміки у власному розвитку, обсесійно-компульсивне зациклення на «треба» і «мушу», перфекціонізм, застрягання і фіксація на неважливих дрібницях.
У вузькому сенсі – це неможливість сконцентруватися, зосередити увагу, погане запам‘ятовування, неможливість витримувати робочу напругу, прокрастинація та саботаж, почуття себе не на своєму місці, невротичний пошук ідеального «місця призначення».
Так само, як наше тіло реагує автоматично на певні завчені речі – наприклад, ми позасвідомо повертаємо голову наліво, а потім направо, переходячи дорогу – так і наш мозок вивчено реагує на деякі речі (стимули, називаємо ми їх), «минаючи», так би мовити, осмислення цих речей; не те щоб задумавшись, ми маємо звідкись виринувшу думку про щось, що відбувається, і схожі думки з‘яляються у схожих ситуаціях.
Від того, наскільки ці автоматичні думки мають багато або мало спільного з реальністю, часто залежить якість нашого життя.
Когнітивних помилок, тобто помилок нашого мислення, нараховується… близько 200 видів!
Анекдот, який я оце щойно розказала, є лише однією з них – помилкою під назвою
«Читання думок».
Ми приписуємо людям своє бачення. Ми переміщаємо свої власні думки в голови інших.
Ми дофантазовуємо, що саме подумав співбесідник, коли він сказав те чи інше.
Ми домислюємо навіть тоді, коли він і рота не відкрив – ооо, та тоді ми домислюємо ще більше!
Він/вона мовчить. Значить, образилася.
Не похвалив. Значить, розлюбив.
І нема тому кінця.
Він, напевно, подумав. Вона, напевно, вважає, що.
Воно б і що з того?.. Ну от такі ми, люди, що поробиш.
Так, але ні.
Бо справа в тому, що ми не лише поміщаємо свої думки в чужі голови, але і діємо потім згідно «прочитаних» нами думок співбесідника!
Ми відповідаємо у нашій поведінці щодо іншого згідно з нашими думками про те, що він наче б то подумав.
Діємо так, ніби він це сказав.
А співбесідник що?
А він – ні сном ні духом!
А він не розуміє, що сталося.
Як ото в анекдоті вище: «Люди!!!… він мене обізвав!» – а чувак такий стоїть – шо?
Уявіть собі цю ситуацію в житті.
Жінка перестає говорити з чоловіком, бо він промовчав на рахунок чогось. Не знаю, – манікюру свіжого.
«Він мене не любить», робить висновок жінка шляхом заплутаних умовиводів з цього мовчання.
Ходить набурмошена. А чоловік не розуміє, що сталося.
Що з тим робити?
Говорити.
Як то влучно кажуть, словами.
Через рот.
В словосполученні «вона, мабуть, подумала/він, мабуть, вважає»
ключове слово -«мабуть».
Думають, як правило, зовсім не те, не так, а часто – і не про нас взагалі.
Все, що треба зробити – задавати питання. «Любий, мені зараз здалося чи ти дійсно мене свідомо проігнорував?»
«Чи ти справді думаєш, що я…»?
Якщо це відгадування чужих думок є фоновим і ніяк не впливає на життя, то і не заморочуймося.
Якщо ж воно стає фігурою, тобто чимось, на чому ми зосереджуємося, що є центром нашої мислємєшалки, румігації (пережовування) думок, якщо це «відчитане» впливає на те, як ми відносимося до людини і що, в свою чергу, про неї думаємо – прояснюймо неясне.
Не намагаймося відгадувати чиїсь думки.
Звертаймо увагу на думки у голові власній: про що і чому я зараз подумав, який досвід я переніс сюди, чи це досвід про спілкування саме з цією людиною чи, можливо, таки з кимось іншим і чи не краще спитати в цієї людини, я правий чи помиляюся?
Звісно, спитати можна не завжди. Якщо мова йде не про найближчих, часто це нереально.
Але реально – навчитися відстежувати у себе таке «читання думок» інших. Це – скіл. Тобто, по-старому, навичка.
Навчитися зупиняти себе простими словами: я не знаю, про що ця людина думає.
Цього досить, щоб перестати накручувати себе на вигадані (і найчастіше неіснуючі)думки інших щодо нас.
Це – така похибка нашого мислення, з якою ми можемо справитися досить легко.
Якщо захочемо.
І це – добра новина.
Генералізація
– Мене ніхто заміж не бере!
⁃ А ти вже у ВСІХ спитала?
Такий напівжарт, почутий від тренера на одному з моїх навчань, став моєю улюбленою приказкою для ілюстрації ще одної нашої когнітивної – мисленнєвої – помилки під назвою «генералізація».
Всі – ніхто,
завжди – ніколи,
всюди – ніде.
«Всюди» настільки подібне на «ніде», – – що їх практично неможливо розпізнати».
Це, з властивою йому іронією, каже Террі Пратчетт.
Вдумайтеся в оце.
Правди в словах цих нема.
Слова-абсолюти, які ми, не задумуючись, вживаємо, зовсім не такі безневинні, як може здатися.
Коли людина раз за разом говорить собі: «от зі мною так завжди», « в мене ніколи нічого не виходить», тобто вдається до надузагальнень, вона раз за разом дає своєрідний наказ своєму мозку, створює для нього звиклу колію автоматизму: раз завжди, «думає» мозок, – що ж, не буду розчаровувати свого господаря – так і зробимо вчергове.
(«Мені завжди все вдається» – теж, звісно, максималістичне переконання, що попахує інфантильним магічним мисленням, але вже краще так. Хоча насправді – краще не.)
Цю ж категоричність -«все або нічого» можна віднести до чорно-білого мислення, яке називають дихотомічним, тобто поділеним надвоє: або-або, чи, як казали давні римляни, tertium non datur – третього не дано.
Але про це буде далі.
Як пастка генералізації впливає на наше щодення?
Коли подружня пара свариться, то – всі ми знаємо – рідко ця сварка має інтеліґентну, конструктивну форму.
Починається з дрібниці: «Ти посуд не прибрала» – але вже наступні слова : «Ти НІКОЛИ посуд не прибираєш!!!!»
Ну, або: «Я тобі говорила! – ти мене не чув?», але далі вже йде:»Я для тебе пусте місце, ти НІКОЛИ мене не слухаєш!»
Ти ЗАВЖДИ чуєш тільки себе!
Як мені ВСЕ надоїло!
НІХТО на мене не звертає уваги!
Знайомі фрази, еге ж?
І тут ми питаємо у клієнтів:
Чи справді ніколи він вас не чує? Давайте згадаємо ті випадки, коли вас чули.
Чи справді нікому ви не потрібні? Давайте перечислимо всіх, кому таки так.
Чи все вам надоїло? Назвімо речі, які вам хочеться робити.
Ми розвертаємо їх до реальності.
Ми заставляємо той поїзд автоматичних думок для початку – зупинитися.
Нема жодних «ніколи» і «завжди», поки ми живі, кажемо ми.
Давайте пошукаємо разом ті Десь і Колись.
Тих Дехто і те Дещо.
Давайте шукати їх щодня.
Давайте навчимося зосереджуватися на них.
Для чого?
Як вже сказала, мозок, якому раз за разом нав’язувати ті слова-абсолюти, за роки нав’язувань навчився їх – тобто поняття і світопогляд, які вони насправді репрезентують – так і сприймати.
Як щось певне, як щось незворотнє.
І підтримує нас в негативних – але неправильних, ілюзорних- помилках, і так ми бачимо своє життя: відносини, обставини, можливості, така наша дійсність.
А якщо фокусуватимемо увагу на іншому, нам – з часом – вдасться переспрямувати поїзд наших думок, нашого сприйняття світу – на інші рейки.
Без абсолютів.
Де все відносне і все може статися.
Персоналізація/звинувачення
Знаєте, є такий вираз: для танго потрібно двоє.
Або ще: Одна долонька не хлопає.
Це, друзі, про відповідальність за відносини – за всі аспекти відносин.
Які ж когнітивні помилки, властиві нашому способу сприймання, що їх ми не помічаємо,
підстерігають нас тут?
Це – схильність мислити одною з категорій:
персоналізації або
звинувачення.
Що таке персоналізація?
Я, я і тільки я винна в тому, що…
-що дитина має проблеми,
-що шлюб розпався,
-що хтось погано до мене відноситься…
-що мене покинули, обдурили …
і так далі, і тому подібне.
Коли я вперше прийшла в терапію – саме таке переконання було причиною мого запита.
Переді мною намалювали коло, в яке запропонували вписати всіх тих, хто в принципі брав участь в процесі.
Їх виявилося не менше десяти
(насправді сильно більше)
Чи ж ми живемо у вакуумі?
Не применшуймо і не заперечуймо вклад інших у все, що стосується будь-якої інтерперсональної сфери, тобто області міжлюдських відносин.
А погляньмо ще на певну цікавинку в цьому.
Підсвідомо ми схильні трактувати оце – парадоксально – як свою «заслугу» (!!!)
(«я така хороша, правильна, адже нікого, крім себе не виню»)
Але подивімося на таке крізь іншу призму:
чи не беремо ми, персоналізуючи
все, що стається, на себе роль Бога («тільки Я на все впливаю»=ілюзія всемогутності:
від мене залежить ВСЕ)?..
Помилка нашого мислення під назвою «звинувачення» – другий полюс гойдалок.
Винні всі, крім нас. Ми – ніколи.
Ми відмовляємося взяти на себе свою долю відповідальності.
Це все він!
Це все вона!
Це все вони!
А я такий мімімі. Білий, пухнастий, невинна жертва.
Еммм.
Так не буває.
А якщо навіть чомусь так і є
(ну припустимо) , то є різні способи сприйняття дійсності – і ми можемо обирати те, як реагуємо на те, що він(вона, воно) з нами зробили.
Можемо сказати: він мене розізлив, вона мене образила: а можемо, беручи відповідальність за свої емоції на себе, сприйняти по-іншому: це я розізлилася, це я образився. І з такої активної позиції, активного способу дії, на відміну від пасивного «він/вона/воно мене…»
можна щось робити. Міняти, наприклад.
Себе. Або – своє оточення. Обирати тих, з ким нам варто спілкуватися, обирати свою поведінку, свої реакції – список чималенький.
Посередині ж між цими двома крайнощами – є простір для рівноваги.
Важливо вміти розрізняти, де насправді проходить межа,
бо рівновагу віднайти не так-то просто.
Не досить не робити з себе Бога і перестати звинувачувати себе у всіх бідах світу (або у всіх, що відбуваються в нашому житті).
Треба мати на увазі, що є
немало бажаючих маніпулятивно навішувати на нас «вашу долю відповідальності» там, де ми не відчуваємо жодної – зате чітко бачимо, що маніпулятори брати на себе їхню долю відповідальності не мають жодного наміру.
Гарна метафора з … цеглою: спробуйте прикласти до мене цеглу і побачите, що з цього вийде. Чи довго вона на мені триматиметься?.. так і відповідальність, якої я не відчуваю.
Відповісти: я на себе (до себе) цього не приймаю.
Краще вголос, але і подумки підійде.
У всіх аспектах відносин – якщо ми в них взагалі зацікавлені – бажано пам’ятати про правило десяти кроків: пройди свої десять кроків із двадцяти назустріч іншому, і не спіши робити отой одинадцятий.
Як часто-густо, і тут йде мова про баланс.
Баланс між тим, за що брати відповідальність на себе – та тим, щоб віддавати її тому, кому вона насправді, крім нас, належить.
І, звичайно, тут нікуди без самоаналізу та рефлексїї:
як розмежувати одне з іншим,
як зрозуміти, коли це дійсно наша відповідальність, а коли нам хочуть всучити чужу
(свою, чию ж іще).
Як знайти оту точку рівноваги між відповідальністю за всі біди світу – та пошуком винних в усіх, крім себе.
Але ви розумні, ви розберетеся.
А якщо складно – до психолога.
Катастрофізація
Ну що? Гайда далі про помилки
нашого мислення?
Скільки, дорогі мої, інформацїї в стрічках про всякого роду «все пропало»!
А скільки ще кожному з нас приходить у приватні повідомлення!
Скільки людей навкруги просто таки живуть апокаліптичними прогнозами, пережовують їх, щедро обдаровують ними всіх бажаючих і небажаючих їх слухати!
Все пропало! ..
Нічого, що прогнози не здійснюються – наступного дня можна знайти купу нових, не менш захопливих, які дозволять знову підкріплювати свою тривожність і обдаровувати нею оточення.
Катастрофізація – це коли за кожною найнезначнішою подією ви передбачаєте і прогнозуєте Армаґеддон, смакуєте його у всіх подробицях, з закочуванням очей і модулюючи ці подробиці з достойною захоплення акторською майстерністю, що досягається роками вправляння , а що Армаґеддон не приходить – то це такоє. Свої нерви ви як слід полоскотали, фоновий рівень власної
(а заодно і оточуючих) тривожності – підвищили, чекаємо, що цікавого принесуть завтрашні новини!
Вважається, що таким чином люди захищають себе від такої неминучої екзистенційної даності, як смерть.
На підсвідомому рівні це «звучить» так: поки я буду весь час за щось хвилюватися, насправді зі мною нічого не станеться.
Ілюзія. Смерть станеться все одно.
Але точно не станеться іншого: повноцінно прожитого життя.
На жаль, такі люди отруюють дні не лише собі, а й всім, хто поруч.
Зокрема, своїм дітям.
Тут, на жаль, порада одна. Якщо ви – дитя такого середовища, з цим – тільки до психолога. Самим відслідкувати це і перемогти – нелегко.
А мами з цим до психолога, як правило, не ходять.
У цю ж розповідь віднесу ще одне фальшиве когнітивне переконання, котре заважає нам жити.
Це – так зване ПЕРЕДБАЧЕННЯ МАЙБУТНЬОГО.
Ми чомусь і звідкись точно знаємо, що з нами станеться.
Я точно не здам іспит. Не сподобають його мамі. Не зароблятиму ніколи стільки, скільки сусід.
І всілякі інші «нічого в мене не вийде».
Такі обмежуючі і підрізаючі крила думки ведуть до чого?
Правильно.
Нема чого і зусилля прикладати.
Я невдаха.
Не здам – нема чого і вчити,
не вийде – нема чого і пробувати.
Частково саме з цих думок «ростуть ноги» у феномена самовтілюваного пророцтва.
Адже «Не здам» – нема навіщо і вчити – і не вчу – відповідно і не здаю: ну, я так і знав. (Вишенка на торті- звинуватити викладача:я так і знав, що він мене завалить!)
А навіть якщо і вчити. ..
Відкрию «секрет»: знайте, друзі, вчити на фоні стресу – а такі думки – це, звісно, джерело неабиякого стресу – це вчити в нікуди. «Гормон стресу» кортизол (підвищений його рівень) має здатність, крім інших неприємних ефектів, блокувати процеси запам‘ятовування.
Впевнені , що ЗНАЄТЕ, що вас чекає? Камон, люди.
Ми самі будуємо дні нашого життя. Своїми думками і діями.
А на що не можемо повпливати – то і не можемо. Нема на то ради. Невизначеність і непрогнозованість – це ще дві екзистенційні даності, з якими всім нам доводиться жити – і цього ми не вибираємо.
.Але от якість життя в цих константах ми можемо визначати і обирати самі.
Вирішувати нам.
Знецінення позитивного
– Ну і що, що вона їсти готує, дитиною займається і прибирає. І всі жінки так роблять! А от в сусіда жінка – при цьому ще й бізнес-леді!
– Ну і що, що ти круглий відмінник, а от в моєї подруги – син ще й всі олімпіади виграє, а ти досі жодної!
Подумаєш, тисячу баксів в місяць заробляєш.
А от він – десять тисяч.
Ну й що, що в Єгипет з‘іздили. Інші он на Мальдіви.
Знайомі такі життєві установки? Знайомі такі люди?
Це члени вашої сім‘ї?
А може, це ви?..
Чергову когнітивну помилку –
ЗНЕЦІНЕННЯ ПОЗИТИВНОГО – ми робимо, коли не надаємо значення ніякому хорошому досвіду, жодним добрим вчинкам та послугам, які нам зробили, нічому важливому у нашому житті.
І ще одна помилка, дуже близька до цієї – те, про що кажемо НЕГАТИВНИЙ ФІЛЬТР.
Ми фокусуємося лише на темній стороні подій, відкидаючи потенційну їх користь.
Запрошений, наприклад, гість не прийшов.
Ну не прийшов – ну, трапляється, ні?
Але ж ні!
«Все, він мене ігнорує – я нікому не потрібен».
«Я стільки наготувала – а прийдеться тепер викидати».
І так завжди, і так у всьому.
Що би не сталося – бачення лише поганого.
Темних сторін неміряно. (Коли вказуєш світлу – навіть слухати не хочуть. Але про це трохи нижче).
В позитивній психотерапії Пезешкіана є поняття позитивної реінтерпретацїї.
Ми розглядаємо кожну подію в її цілісності, у двох її полюсах, виходячи з того, що кожен факт реальності несе в собі і плюси, і мінуси , або, співвідносячись з вищенаписаним, і мінуси – але й плюси.
Реінтерпретувати можна геть усе. Лінь, наприклад – це інтуїтивно обраний моїм організмом принцип необхідного йому енергозбереження.
П‘янство – не що інше як найшвидший шлях зняття непомірних емоційних навантажень.
Такі приклади, звісно, трохи гіперболізовані, але суть позитивної реінтерпретації відображають якнайкраще.
Вертаючись до вищезгаданих ситуацій:
Не прийшли гості? – ура, я незаплановано можу повалятися і почитати, раз вже вечір вільний!
І прибирати за ними не треба буде!
Наготувала і ніхто не прийшов? Ура, два дні матимемо що їсти і не треба коло плити стояти!
Хто на чому фокусується, той таке й має.
Свідомість формує буття. А не навпаки. Ага, з Карлом Марксом сперечаюся.
Людина МОЖЕ обирати, якою себе почувати – щасливою чи нещасливою.
Якщо хоче, помітьмо. Якщо не хоче – ніхто її не змусить)))
Що робити, коли ви зловили себе на цих двох помилках мислення? Як допомогти собі самому?
Беремо блокнот.
Сідаємо і пишемо
(Подумки – не рахується, друкувати – теж)
Описуємо кожну подію сьогоднішнього дня, яка має для вас значення, тобто ту, що зачепила (в негативному сенсі).
Можемо спочатку «вижалітися» блокнотові про те, що жизнь боль – знімаємо емоційну напругу,
А потім по пунктах виписуємо всі можливі – потенційні – позитивні сторони ситуації.
Всі шанси і шансики кожної кризи і кризулечки.
(Бо якщо ще хто не знає, китайською мовою слово «криза» і «шанс» пишеться однаковими ієрогліфами. Я китайської на разі не вчила, чи це дійсно так, не знаю, але вірю. Ну, принаймні звучить красиво).
І так пишемо щодня. І так – настільки довго, наскільки потрібно для того, щоб сформувалася звичка, тобто щоб мозок не проклав собі нові рейки мислення: роблення інших висновків з тих самих фактів, в обхід старих негативних, що заважають жити.
І кожного дня – хваліть себе за це. Яка я розумничка, кажіть собі в різні способи. А краще – напишіть. Самі собі придумайте систему винагородження: це важливо.
Психолог у випадку таких помилок мислення потрібен чому?
Не в останню чергу тому, що нам важко побачити себе зі сторони, нам не видно сліпих плям нашої свідомості, не помітно фільтрів, крізь які ми дивимося на світ ( і сприймаємо його у викривленому нашим мисленням спосіб).
Ми до них звикли, і нам здається, що це норм.
Тільки життя чогось якесь нездале і невдале.
Ну і процес утворення цієї нової колії для думок відбудеться з допомогою психолога значно швидше і простіше.
Повинність
– Пішли погуляємо!
– Я б охоче, але ні… вдома стільки роботи, треба прибрати, треба їсти зварити, попрати, з дітьми уроки поробити…
– Поїдеш з нами на вихідні в Карпати?
– Та я б залюбки… але шеф попросив доробити дещо, то мушу ж допомогти, раз треба…
Я стараюсь, я хороший, отже світ повинен бути хорошим.
Події – повинні ставатися тоді такі, як ми очікуємо.
Люди – такими, як ми вважаємо, що вони повинні бути.
А в першу чергу ми самі. Ми повинні. Або повинні були.
Старатися, робити щось… Або не робити чогось…
Я повинна бути відмінницею.
Я повинна завжди слухатися.
Я повинна бути найкращою.
Я повинна відповідати – чиїмось ідеалам, чиїмось очікуванням, я повинна бути така, як хочеться іншим.
Тоді я хороша.
Тоді мене є за що любити.
Бо люблять же хіба просто так?
Ніііі. Тільки ЯКЩО.
Але взамін – мені повинні. Любити, знову ж.
Знайомо?.
Сприймаємо і трактуємо кожну подію на основі чітких уявлень про те, як воно повинно бути:
ПОВИННІСТЬ -«долженствование»- ще одна помилка мислення.
Ох..
Погнали далі.
Мислення «все або нічого», максималізм, чорно-біле мислення.
Кожна робота повинна бути зроблена ідеально – або нема чого її робити взагалі.
Я маю виглядати ідеально – або не йти нікуди взагалі.
Жити в найдорожчому готелі – або навіщо і їхати кудись.
Добре, лишімо два останні приклади в спокої. Не хочете йти і їхати?- та як скажете.
Але з отою роботою – або на всі сто або ніяк – воно таки частіше виходить «ніяк».
Ну бо ніяк не виходить.
Чомусь.
Ми відкладаємо її з дня на день (привіт, перфекціоналізм, привіт, прокрастинація!), бо все чекаємо на момент, коли почуватимемося в силах зробити її ідеально – причому критерїї ідеальності ми встановлюємо собі самі, найстрогіший – і майже завжди єдиний критик – це сама собі людина.
І знову ж: я неідеальний для нас завжди означає я – поганий.
А що, це справді так?..
Навішування ярликів
Людина наділяє безумовними, глобальними характеристиками себе та інших людей: «Я невдаха», «Він козел».
«Вона … собака жіночої статі»
Причому нерідко – судячи за одним-єдиним вчинком. Навіть поглядом.
Сказали – як проштампували.
Тавро поставлене, табличка почеплена, і з місця нашої оцінки не зрушити нас і асфальтовкладальним катком.
Гляньмо на будь-яку із ситуацій, описаних в цьому та попередніх постах, з точки зору двох різних людей.
Обхляпала когось машина, наприклад.
Типове помилкове мислення:
Я роззява! Це все я винний! Куди мої очі дивилися?
(персоналізація)
Як я піду таким на роботу? Наді мною всі будуть сміятися! – «Читання» думок.
Треба йти переодягатися! Я повинен завжди виглядати на всі 100%! –
Повинність
(долженствование)
Ну все, як почався день, так він і продовжиться. Сьогодні все йтиме наперекосяк!
(Передбачення майбутнього).
Ах ти! .. Козел! Хам! (і думки ненавидячі про «козла»і «хама» крутяться в голові довгенько. Ну, бо як пробачити такому.)
– навішування ярликів.
Це кінець! Треба бігти додому, переодягатися, не можу ж я так іти на роботу, я запізнюся, мене шеф звільнить, він має таку жорстку позицію щодо запізнень, о Боже, на що я буду сім‘ю утримувати!..
– катастрофізація:
(Тут я може трохи переборщила. Але не дуже, повірте. Таких людей хмара.)
А як подумає інша людина?
Ех, не повезло, мабуть він не побачив калюжу… Буває. Висохне, щіткою струшу, ніц не сталося.
Подумаймо, як складеться день першого і як – другого?
Очевидно, в першого – день піде наперекосяк.
А інший? Та він через п‘ять хвилин і думати про те, що сталося, забуде.
Ще раз: чому ми називаємо все це когнітивними помилками, помилками мислення?
Бо не те, що трапляється, не події як такі викликають наші емоції (а отже, наш настій і є, відповідно, поведінку), а думки про те, що сталося – докорінно невірно прокладені в мозку шляхи причинно-наслідкового зв‘язку.
Такий спосіб мислення стає звичним, і діємо ми автоматично, не відслідковуючи хід наших думок – ми не можемо аналізувати і приймати рішення щосекундно, ми робимо це на основі зафіксованого нами фільтру сприймання.
А як наслідок -псуємо собі життя.
Ці думки формують хронічну тривогу, занепокоєння і дратівливість, а це, в свою чергу, може провокувати появу тривожного розладу, неврозу і навіть депресію.
Відслідковуючи такі спотворення і навчаючись бачити помилкові стратегії реагування, можемо позбутися від них, почати мислити більш раціонально, а отже, уникнути хронічного емоційного напруження і труднощів у спілкуванні .
Як?
А так.
Кожного разу, відловлюючи в себе подібні думки, зупиняймо себе питанням: чи не може бути інших висновків (а отже, наслідків) з тих підстав, з яких ми їх виводимо?
Ну, а якщо не вдається побачити себе зі сторони – так, ми самі для себе, на жаль, «сліпі» плями – ну то ви вже знаєте, куди вам, правда?
Когнітивно-поведінкова терапія і Сократівське мислення
Знаєте, що таке Сократівський діалог?
Класна , між іншим, річ. Рекомендую у кожній дискусії!
Метод ненасильницької трансформації реальності
Це – переконування когось або пояснення чогось, використовуючи лише слова співбесідника.
Сократ – кажуть – вів такі діалоги зі своїми учнями, навчаючи їх мудрості без нав‘язування, без повчальності і зверхньості, з позиції рівного з рівним.
А при чому тут психолог, спитаєте?..
А ми такі собі Сократи з нашими клієнтами. Ведемо діалоги.
Шукаємо разом непослідовності, бездоказові і суперечливі судження – тобто оті всі когнітивні помилки та ірраціональні переконання, описані мною вище.
Розвінчуємо це і корелюємо.
Всі оті «мене ніхто не любить», «я – помилка»,
«я повинна»,
«він козел».
Давайте таки спробуємо щось із ними зробити. От просто тут і зараз.
Хоча би придивимося до того, як це приблизно працює.
Як ми це спростовуємо, і що далі.
Крок за кроком.
Питання за питанням – перевіряючи реальністю і розширюючи бачення.
Що насправді відбувається, коли одне з тих численних когнітивних спотворень або фантазій – наша автоматична думка?
Почнімо з того, що будь-які з таких думок живуть-поживають собі в кожному з нас, особливої шкоди не завдаючи.
А шкодити вони починають тоді, коли натрапляють на щось, що є нашими інтроектами, переконаннями, установками – тим «заковтнутим» в дитинстві.
Тим всім, у що ми віримо, у чому впевнені – не задумуючись над цим і цього не усвідомлюючи.
«Я нікчема», наприклад.
Ну звідки дитині «знати», що вона нікчема?
Як думаєте?..
Прааааавильно.
Голос мамусі дорогої.
(«нічого в тебе не виходить, в тебе завжди все не як у інших, ні на що ти не здатний.»)
Ну і наш «нікчема» намагається все життя довести щось.
Не мамі, собі! (ні).
Старається.
Спішить.
Робить сто справ зразу, береться за все.
І не встигає.
Все шкереберть, з рук валиться, «ти нікчема», сичить в голові голос мами.
Або тата.
Або бабусі якої, най вона нам сто двадцять років здорова буде.
Тривога, злість на самого себе посилюються за кожною невдачею.
І зростає відчуття «нікчемності».
Замкнуте коло.
Що ми робимо з цим усім?
Що ж. Насамперед визначаємо проблему.
Наприклад, хтось постійно не встигає зробити все заплановане (а справ при цьому планує – щодоби на 25 годин). Крутиться рефреном у голові:
«В мене НІ НА ЩО немає часу!»
Що ми відчуваємо?
Страх.
Паніка-паніка: життя минає, а я нічого не встигну.
Тривога.
Зробив не так, не те, не тоді. Не похвалять(знову).
Звинуватять в чомусь(знову).
Знову невдаха, знову нікчема.
Трясуться руки.
Все з них летить.
Ну ок (насправді ні)
Питає Сократ (голосом психолога):
Скільки (на вашу думку), відсотків правди в цьому?
А скільки – ні?
Що ви насправді встигаєте?
А давайте перерахуємо все, що таки встигаєте
( будете здивовані, чесно).
А що саме ви не встигаєте?
Наскільки це важливо?
Що станеться, якщо ви не встигнете це зробити?
І так крок за кроком, оцінюючи твердження клієнта – або свої, якщо це самоаналіз – ми робимо їх ревізію, перевірку шляхом конфронтації з реальністю, ми розглядаємо з усіх боків можливі, навіть найгірші, реальні наслідки (що буде, якщо) і … декатастрофізуємо їх.
Енергія почуттів, які викликають автоматичні думки – страха, злості, тривожності – перетворюється в енергію діяльності, в енергію руху.
Вона стає нашим помічником, і допоможе нам мобілізуватися для конструктивних дій.
Процес переформатування думок ми називаємо рефреймінгом –
створенням інших рамок для того, що і як ми думаємо.
Гляньте-но, як краще?
«Я невдаха» чи «це мені поки що не вдається»?
(заодно помічаємо нашу зона розвитку – те, що ми поки що не вміємо/не можемо – туди і спрямовуємо рух)
«Він ідіот» чи «він нерозумно поступив» ?
(дає можливість вибору. Якщо просто відразу «Ідіот»- то навіщо він нам, а якщо просто зробив десь помилку, то, може, варто ще один шанс дати?)
«Ніхто мене не любить» чи «я нарахувала N людей, які мене точно люблять»?
(а заодно і дозволила собі бути не доларом, щоб кожному подобатися)
«Я повинен це зробити» чи «я сам вибиратиму, що і кому я повинен і що робитиму!»
(о, тут просто величезний ресурс енергїї вивільняється! Скільки ж ми можемо всього зробити з позицїї вільної волі , а не примусу!)
« От так завжди зі мною!» чи «іноді зі мною таке трапляється»?
(як і з кожним. Геть позицію
Жертви)
«Все пропало» чи «часом в житті йде не все так, як нам би хотілося»
(або, як то говорять – не буду на мові оригіналу, бо схоже, банять тепер за все, що не просто літери алфавіту – г***о трапляється – такє життє. Філософська така позиція дорослого)
А потім що?
Складаємо ПЛАН!
План дій, план змін, план того, що ми будемо робити, а що ні, і як саме.
Ага, і найголовніше: а коли почнем?
Зробити новий спосіб оцінювання ситуацїї звичкою.
Довести її до автоматизму.
Ну то а психолог нащо?
Так же гарно усе розписано, бери та й роби!
А ні.
Поясню, чому гуру після трьохмісячних курсів «психології», які «гарантують» зцілення за три дні, можуть іти в ліс.
Нейронні зв‘язки в нашому мозку формувалися, щоб стати отими автоматичними, приблизно стільки часу, скільки вам років. І на те, щоб їх змінити, теж часу піде…відповідно багато.
Уявіть собі машиніста поїзду, що звик їздити по одній колії і роками собі на автоматі повертав туди, куди завжди.
А потім проклали нову колію. І треба отой автоматизм – ті повороти – змінювати.
І кожен раз зупинятися перед перемиканням колїї, щоб їхати в іншу сторону.
Коли треба перемикати стрілки на колїї – на перших порах це робиться в ручному режимі.
А психолог стоїть, як вартовий, і коли бачить, як ви ідете і намагаєтеся повернути не туди, прямувати звичним шляхом – махає червоним прапорцем і переводить стрілки щоразу разом з вами.
Поки вони не почнуть
клацати автоматично.
Ну і …ні, насправді це не все.
А так, одна з технік одної з модальностей
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами
Всі чули фразу «Треба стримувати свої емоції», еге ж?..
Мені, за кожним разом, коли прозвучить, вона дуже ріже вуха.
Серйозно?.. Треба стримувати?..
Гммм.
З’ясуймо разом, що стоїть за цією сентенцією, сенс якої здається начебто простим і зрозумілим. Почати доведеться здалеку.
Наш – людський – мозок складається з трьох частин.
(Насправді будова його надскладна, тут я зупинюся, вочевидь, тільки на тому, що стосується нашої теми).
Перша з них стовбурова. Це частина, якій 100 мільйонів років, яка є вже у рептилій (часом стовбур мозку так і називають – рептильний мозок) і яка, серед іншого, відповідає за життєво важливі безумовні рефлекси: дихання та серцебиття. Ну, тобто нема цієї частини – нема і життя.
Друга частина мозку, яка утворилися значно пізніше – це лімбічна система, «стара кора» – палеокортекс. Вона молодша від стовбура мозку – їй всього лиш 20 мільйонів років. Це утворен- ня, яке сформоване вже тільки у ссавців – від нижчих до homo sapiens, і відповідає вона – серед іншого – за наші емоції. Лімбічна система – це наш емоційний мозок.
Це вони, емоції, давали нам упродовж тих 20 мільйонів років виживати й розвиватися за еволюційною програмою.
Завдання лімбічного мозку захистити нас від небезпеки й задовольнити наші базові потреби, тільки не на фізичному, а на емоційному рівні.
Емоції безпосередньо впливають на діяльність всього нашого організму, на рівень гормонів, це вони припиняють у разі потреби діяльність травних органів, що звільняє запаси енергії для інших частин організму, прилив крові від шлунка до органів, які беруть участь у м’язовій діяльності; це вони впливають на силу серцевих скорочень, глибоке дихання; розширення бронхів.
Людські емоції формуються соціальними факторами. Ким би ми були без задоволення, радості, сумування, люті, страху, схвильованості, провини, сорому, захоплення, відрази і, і, і…
Ну і, нарешті, та частина мозку, яка зовсім молода. Це неокортекс, нова кора – їй лише півтора мільйона років, і найвищого свого розвитку вона досягла у людини. Тут «народжуються» емоції, тут вони певним чином оцінюються й імпульс, як результат цієї оцінки, надходить в кору головного мозку. Яка і «вирішує», що нам з тим робити.
До чого такий вступ?
Якщо по суті, то для того, щоб ми перестали себе картати та сварити за те, що «знову я не стримав емоцій».
Давайте ще раз, щоб вже точно не забути. Стовбурова частина – первинна. Нема її – нема і життя. Емоційна частина утворилася значно пізніше по тому, а кора головного мозку – порівняно зовсім недавно.
Що сильніше, як думаєте?
Нема ради. Структури, яким 100 млн років, реагують сильніше, ніж ті, яким 20 млн, а ті, яким 20 млн – без сумніву, потужніше, ніж ті, яким всього лиш 1,5 млн.
Знаємо вислів «мене накрили емоції», «переповнена емоціями»? Вони взяті не зі стелі. Метафорично так воно і відбувається. Емоції – сильніші й потужніші, ніж контроль за ними з боку кори головного мозку – наших сірих звивин, і в момент, коли емоційне поле високо заряджене, контроль з боку неокортексу практично не здійснюється. Емоції, якщо їх напруження високе, мають над нами більшу владу, ніж те, чим ми, теоретично, повинні б їх контролювати.
КОНТРОЛЮВАТИ ЕМОЦІЇ – МОЖНА ВЧИТИСЯ
(І треба, взагалі-то).
Стримувати емоції?..
Натягніть на кран, з якого тече вода, надувну кульку та герметично закріпіть її. І уявіть, що відбувається далі. Вода тече, кулька роздувається, а потім яяяяк… побачили, правда?..
Отак і з тими стримуваними емоціями. Рвонуть так, що все живе в діаметрі… ну кому як пощастить… буде довго ще отямлюватися.
А якщо панцир міцний, самовладання дресується роками (я про отих так званих «неемоційних» людей)? Тобто, якщо уявити не натягнуту на кран з водою кульку, а якусь поставлену на нього заглушку, то рано чи пізно система рвоне досередини. І це вже буде куди гірше.
І що ж з усім тим робити? Куди це подіти?
Для початку – зрозуміти, що це нормально. Що ми маємо на емоції повне право.
Звісно, ми таки є гомо сапієнс, і, як такі, маємо вплив на прояв емоцій. Виховання та самовиховання, самоконтроль, володіння собою – все це так, все це є (або мало б бути).
Ось тільки не завжди.
Якщо емоційна напруга по шкалі від нуля до десяти близька до десяти, то володіти собою ми перестаємо. Стара кора перемагає нову. Коли зашкалюють емоції, нема такої сили, яка б цей процес стримала.
Ну, і?..
Спробуймо подумки намалювати термометр емоцій з позначками від нуля до десяти.
Коли все через край – ближче до десяти – якомога швидше «виходимо» з ситуації, іноді в прямому сенсі виходимо – чи навіть вибігаємо – за двері.
А найкращий з придуманих досі способів – навчитися робити паузу. Подумки порахувати до шести. Повільно. За цей час наше людське начало, неокортекс, повинно б встигнути взяти гору над тваринним єством, і… так, от тоді стає можливим контроль емоцій. Тоді є шанс усвідомити ситуацію і, в міру своєї розумності, нею керувати. Навички вийти з ситуації, навички правила шести секунд ми можемо розвивати, тренувати й закріплювати на рівні звички. Варто лише сильно захотіти.
А якщо вже не вийшло відступитися від ситуації, якщо взяти паузу шести секунд не вдалося… ну що ж. Дозвольмо емоціям бути. Інколи нема на то ради. Визнаймо тоді їх у собі. Назвімо їх. І дозвольмо собі їх відчувати та проживати.
Ні, ми не повинні бути увесь час на позитивчику. Ми не зобов’язані весь час бути радісними, щасливими та безтурботними. Ми маємо право на гнів, сум, тривогу, злість… навіть на заздрість і ревнощі ми маємо право. В цьому – наша єдиність. Нема нічого в природі, що трималося б купи на одних лише плюсах. Баланс плюсу і мінусу – от що є запорукою цілісності, і нашої, людської – теж. Так що – виражаймо свої емоції. Це наша здорова, невід’ємна і прекрасна частина.
А якщо навчимося робити це в екологічний спосіб – то ми взагалі молодці.
Психічними травмами у сучасній психології кваліфікуються ушкодження переважно нефізичного характеру, що виникають внаслідок впливу на психіку людини після різного роду деструктивних подій та/або особистісно значущої інформації, яка отримується на фоні сильних потрясінь.
Деякі фахівці, говорячи про психічні травми, вживають термін у контексті “специфічного подразнення, що виникає внаслідок впливу стресової події на нервову систему“
Практика підтверджує, що безпосередньо травматичних ознак потенційно ризикований досвід набуває тоді, коли людський організм виявляється не здатним щось прийняти, адаптуватися чи упоратися з емоційним навантаженням.
Найпоширеніші психічні травми, як правило, провокуються такими чинниками як насилля, катастрофічні події, війна, втрата близьких, невдачі у стосунках, кар’єрі, бізнесі, самореалізації та багато-багато інших.
Непропрацьовані психічні травми, слід наголосити, нерідко провокують негативні наслідки як для психічного, так і соматичного здоров’я, а також — успішності адаптаційних та усіх інших психічних процесів у людській життєдіяльності.
Іншими словами, переживши потрясіння, але психологічно не справившись із ним — ви ризикуєте зіткнутися з цілим спектром можливих негативних наслідків психотравмування.
Водночас, доведено, що далеко не кожна особистість залишається психотравмованою після переживання важких емоцій, що пов’язано з різними індивідуальними рівнями стійкості і опірності (резильєнтності) до стресу.
Фахівці з психічного здоров’я, зазвичай, диференціюють терміни «психологічна» та «психічна» травма, але доволі часто вживається і узагальнене скорочене поняття “психотравма”.
Психологічними травмами у такії класифікації визначають такі, що дають можливість особистостям самостійно справитися з наслідками потрясінь та успішно адаптуватися до змін у соціальному середовищі.
Психічними травмами спеціалісти кваліфікують такі порушення, в результаті яких суттєво змінюється емоційний стан, поведінка та інші характеристики життєдіяльності людини незалежно від її бажань та резильєнтності (опірності).
Також прикметно, що деструктивний уплив психічної травми виявляється практично одразу після пережитих потрясінь, а суто психологічний негативний досвід — може й зовсім не проявитися та/чи незначно оприсутнитися лише з плином часу.
Важливо, що психічні травми, як правило, призводять до збоїв у роботі не лише психіки, але й можуть послужити безпосередньою причиною зниження і навіть втрати працездатності чи появи різноманітних фізичних обмежень життєдіяльності
В залежності від здатності людини опиратися стресу і долати наслідки пережитих потрясінь, зазвичай, виокремлюють три види основних реакцій людей на психотравматичні події:
проактивна
реактивна
пасивна
Проактивна
Передбачає ініціативну спробу опрацювання стресової події без сторонньої допомоги та успішне запобігання її деструктивного вплиу на світогляд, а також якість і стиль життя.
Практика доводить, що люди із проактивною позицією частіше і легше дають собі раду зі стресами, потрясіннями та іншими неочікуваними ударами долі
Реагуючапозиція
Простими словами, має на увазі реактивне прикладення певного обсягу зусиль задля мінімізації потенційної шкоди від психотравмуючих подій.
На практиці, таке реактивне відношення, по-перше, має місце винятково після потрясіння, а по-друге, не завжди увінчується адекватною оцінкою зусиль, в результаті чого психотравматичні ексцеси набувають істотного впливу на емоційний стан особистості
Характеризується спробами повного ігнорування потрясінь, запереченням і неприйняттям травмуючої ситуації.
Практика свідчить, що люди із пасивною реакцією на негативний досвід — довго страждають від множинних наслідків психологічного чи психічного травмування.
Причини і ризики психотравмування
Персональний і багаторічний досвід надання психологічної допомоги свідчить, що причиною психотравмування може стати рішуче будь-яка подія, а чи не єдиним універсальним критерієм розрізнення таких причин є вік, що умовно розділяє їх на:
Дитяча психіка характеризується більшою вразливістю і сприйнятливістю негативних емоційних потрясінь, а специфіка травмонебезпечних подій у дитячому (та підлітковому) віці більшою чи меншою мірою відрізняється від типових ситуацій, що мають місце житті дорослих.
Дитячі психотравми, зазвичай, спричиняють найпотужніший вплив і на загальну психологічну опірність, і на особливості формування стрижневих рис характеру, і на світоглядні орієнтири в дорослому віці, і на принципи розбудови стосунків тощо.
Найчастіше, дитячий психотравмуючий досвід фахівці пов’язують із такими різновидами подій та/або потрясінь:
шкідливі звички і/або залежності у батьків (алкоголь, наркотики, розгнузданий стиль життя) тощо
Практична робота з психологічними травмами у дитячому віці, яку проводять профільні спеціалісти свідчить, що за умови нехтування знаковоми негативними подіями у житті дитини — психотравма може стати навіть засадничою основою сценарію життя дорослого.
Такі дорослі симптоми психологічних проблем як роздратування, пригніченість, нервозність, депресійні стани і схильність до насильства, як правило сягають своїм корінням саме у дитячі психічні травми.
Більш того, саме непропрацьована дитяча психотравма, як показує практика, цілком спроможна спричинити у дорослому житті навіть серйозні психічні проблеми – невроз, психоз, депресія, та провокувати розвиток психосоматичних хвороб.
Причини психотравм у дорослому віці
Характеризуючи причини психотравмування у дорослому, усвідомленому віці, треба наголосити, що різноманітні порушення поведінки і життєдіяльності можуть визначатися дитячими страхами, закарбованими у пам’яті образами, негативними спогадами тощо.
Непропорційні стійкості психіки дорослої особистості потрясіння та/або інтенсивні негативні емоції, зокрема, найчастіше спричиняються такими ситуаціями:
Позаяк виникнення психотравм неминуче супроводжується розвитком певного симптоматичного комплексу, ознаки цього процесу мають виражений емоційний та фізіологічний характер.
В теорії та практиці сучасної психології, негативні психологічні досвіди (психотравми) класифікуються за багатьма критеріями:
Ситуативними фахівці називають ті, коли психотравматична подія відбувається зненацька і триває недовго, а відночять до них, як правило — лікарську помилку, смерть близьких людини, подружню зраду, природні катастрофи тощо
Довготривалі травми майже завжди опосередковано чи безпосередньо пов’язуються з травматичними переживаннями у дитячому віці і тягнуться роками (і навіть десятиліттями) та постійно і щоразу більше знижують якість життя.
Залежно від тривалості впливу — психотравми також можуть поділятися на гострі, шокові і хронічні.
Причому, найнебезпечнішими для ментального здоров’я, як правило, є хронічні, адже такі характеризуються безперервним деструктивним впливом на людську психіку
Психотравми за частотою та інтенсивністю
Численні теоретичні дослідження та безпосередня практика підтверджують, що дитячі психотравми є найнебезпечнішими як за мірою негативності впливу на психіку так і за частотою.
Власне, потрясіння пережиті у дитячому віці, часто залишають негативний слід не лише у дитинстві, а й безпосередньо формують доросле життя особистості.
Наслідки дитячих психотравм, як правило, можна знайти буквально у всіх, водночас трапляється, що в певної кількості людей ці переживання виражені більше та, зокрема, виявляються у впертому нерозумінні близьких людей, постійному очікуванню зради тощо.
Проте зазвичай, джерелом отримання психотравм у дитячому (підлітковому) віці, передовсім, виявляються батьки та/або опікуни чи інші близькі родичі.
Практика надання психотерапевтичних послуг переконливо засвідчує, що ювелірне налаштування актуального ставлення до пережитих потрясінь — дає можливість психотравмованим особам будь-якого віку, статусу чи сімейного положення:
обговорити вголос із фахівцем свої прямі асоціації та небезпосередньо пов’язані із психотравмою думки, емоції, поривання тощо
мінімізувати чи повністю запобігти поглибленню/зміцненню деструктивного впливу психотравматичного досвіду на свою життєдіяльність
підвищити якість життя у стосунках, причому для усіх їх сторін і неважливо, чи це міжособистісні, робочі, формальні чи дружні тощо
Само собою, що безповоротна втрата близької (тією чи іншою мірою) та/або рідної людини, кваліфікується фахівцями з ментального здоров’я однією із найсерйозніших психотравм.
Неоднорозово перевірено на практиці, що така катастрофа здатна глибоко зранити душу (особливо чутливу), настільки, що у крайніх випадках, психіка окремих людей уже виявляється неспроможною пройти відновлення на усі 100%.
Психотравми втрати близьких, нерідко спричиняють цілий ряд визначальних для життя психотравмованих осіб наслідків, зокрема:
Нездатність насолоджуватися житям, використовувати можливості, планувати майбуття, розкривати потенціал стосунків тощо
Упереджене ставлення до нових знайомств, які могли би, бодай частково заповнити вакуум втрати (часто через, буцімто “зраду“)
Найдужче втрата одного з батьків позначається на незміцнілій дитячій психіці, адже надалі такому дорослому (через “природно-набуте” побоювання нових втрат) — буде нелегко, наприклад, відкриватися у стосунках, довірити комусь думки про сокровенне тощо .
Психотравми обставин
Окремий кластер різновидів психотравм складають ті, що виникають в силу обставин непереборної дії, форс-мажорів, стихійних лих, війн, техногенних аварій тощо
Часто такого роду потрясіння, а особливо після початку повномасштабної війни росією проти України — провокують украй негативні наслідки для життєдіяльності нервових та інших систем організму у постраждалих різного віку, від наймолодших, до довгожителів.
Пережиті під час психотрамуючого досвіду небажані емоції, помисли, відчуття, страхи — змушують людину страждати і почуватися пригніченою, страхи — ризикують перерости у фобії, тривоги у тривожний розлад, негативні звички у залежності (адикції) тощо
Щоби справлятися з такого роду ситуацією успішно, або принаймні мінімальними втратами — звертайтеся до висококваліфікованих і досвідчених спеціалістів.
Також користуючись нагодою, додам, що уже давно й продуктивно працюю із втратами у якості психотерапевта.
Десь рівно настільки, щоби впевнитися у неефективності “самолікування” у 90% випадків, яке не допомагає відчутно усунути навіть частково набажані прояви пережитої смерті близької (особливо рідної) людини.
На практиці, більшість клієнтів чи їх оточуючих можуть визначити прояви психотравмування за двома групами симптомів, емоційними та фізичними, але трапляються класифікації, які окремо виділяють і “психологічні симптоми”
Теорія діагностування психотравм стверджує, а практика роботи зі зверненнями клієнтів підтверджує, що
Найгостріший період болісного переживання негативного досвіду, зокрема смерті когось із близьких, “знову і знову” (посттравматичні симптоми) — може тривати до кількох місяців.
Далі, залежно від індивідуальних особливостей психіки та/або міри залученості у процес фахівця з ментального здоров’я — спогади швидше чи пізніше згасають, а відчуття притуплюються.
Однак, треба сказати, що у знакові моменти (наприклад, річниця смерті при умови психотравми втрати) пов’язані деструктивні почуття і стани мають схильність загострюватися з новою силою.
завдавати суттєвої шкоди фізичному здоров’ю та спотворювати соціальне життя
відігравати роль поштовху для неконструктивної переоцінки цінностей, скасування “колишнього” стилю життя, відмови від допсихотравматичних принципів життєдіяльності, протилежної зміни життєвих пріоритетів тощо
За останні два роки, сотні тисяч і мільйони українців безпосердньо відчули на собі, що означає психотравмування страшними подіями, які відбуваються назалежно від наших очікувань, планів та розрахунків.
Більш того, ризики втратити бажання особистісного зростання, відмовитися від набуття нових соціальних статусів, зруйнувати міжособистісні стосунки з близькими тощо — притаманні рішуче усім нам, і тим, хто знаходиться в Україні, і тим, хто виїхали як біженці у інші країни.
Окремо треба наголосити і на ще одному поширеному наслідку психотравмування — зниженні лібідо та/або зменшення міри задоволеності сексуальним (статевим) життям.
Такі психофізичні супутники психотравм як тілесна скутість, психічна замкнутість, недовіра тощо, “природно” провокують зміни у сфері інтимної близькості. Наприклад:
у чутливих чи відповідно акцентованих чоловіків, пережите під час сексу чи інтиму потрясіння — може призвести до тимчасової чи навіть постійної сексуальної неспроможності,
у жінок, які, скажімо, пережили важке розлучення — виникає панічний страх перед будь-якою інтимною близькістю, а ті, які із тих чи інших причин, переривали вагітність — стикаються з невідомою раніше перешкою для повноцінної насолоди від сексу, інтиму, романтики тощо
ПІДСУМКИ
Психотравматичний досвід, умовно кажучи, може чекати кожного нас будь-те і будь-коли, адже причиною виникнення психотравми може виявитися дуже широкий спектр подій, потрясінь, реакцій тощо
Трапляється, що так звані “сильніші особистості” цілком успішно справляються з психотравмами (зокрема тими, що інколи кваліфікуються фахівцями “суто психологічними”) самостійно.
Водночас, нерідко переоцінка власних спроможностей у таких випадках, результуюється у неочікуваний збій.
Що, в сумі зі несвоєчасним звернення до фахівців — несе великий ризик перетворення “невеликої проблемки” на цілий пласт психотравматичної проблематики, адже успішне її вирішення:
по-третє, містить щоразу більші обмеження результативності
по-четверте, потребує більше капіталовкладень
тощо
Іншими словами, якщо (коли) у вас виникають найменші сумніви у тому, що ви успішно справляєтеся з тим чи іншим психоемоційно-фізичним потрясінням, не відкладаючи — записуйтеся на консультацію
Адже як свідчить практика, лише разом із фахівцем з психічного здоров’я (об’єктивно і зважено розібравшись, прийнявши відповідні рішення та пройшовши певний шлях) — можна з високою ймовірністю прогнозувати максимальне відновлення від усіх негативних наслідків психотравмування.
Звертайтеся, якщо це актуально для вас особисто чи навіть стосується небайдужих вам людей через контакти у профайлі:
Публікації психоенциклопедії, в яких розкривається тема Інтимність та сексуальність (рос., анахр. — “интимность и сексуальность”) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду авторки-психологини: Ірен Шатінської та колективної свідомості Простору Психологів — у відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
ПРОСТІР ПСИХОЛОГІВ
ІРЕН ШАТИНСЬКА
Інтимність та сексуальність є важливими аспектами життя кожної людини. Ці поняття не лише описують фізичні взаємодії, але і включають емоційний та психологічний аспекти.
Ця тема досить чутлива, оскільки пов’язана з особистістю кожної людини та її взаємовідносинами з іншими людьми.
У цій статті ми розглянемо теорії психології, які пов’язані з інтимністю та сексуальністю, включаючи теорії про статеву ідентичність, сексуальну орієнтацію та статеву поведінку.
Статева ідентичність
Статева ідентичність – це чуття себе чоловіком або жінкою. Це поняття пов’язане зі сприйняттям власної статі та пов’язаної з нею поведінкою.
Відповідно до теорії розвитку Еріксона, статева ідентичність є ключовим аспектом формування особистості від дитинства до дорослості.
Теорії про статеву ідентичність стверджують, що статева ідентичність формується в результаті взаємодії генетичних, біологічних та соціальних факторів.
Наприклад, генетичні фактори можуть визначати, який гормон має переважати в організмі, що в свою чергу впливає на розвиток статевих ознак.
Соціальні фактори, такі як культура та виховання, можуть визначити, які стереотипи стосовно чоловіків та жінок вважаються прийнятними.
Одним з ключових аспектів статевої ідентичності є гендерна роль. Гендерна роль – це соціальна роль, яку відіграють чоловіки та жінки в суспільстві.
Вона визначається стереотипними очікуваннями, які суспільство має щодо поведінки, вигляду та ролі чоловіків та жінок.
Гендерна роль може впливати на сприйняття себе та інших людей, на відносини між гендерами та на сексуальну поведінку.
Сексуальна орієнтація
Сексуальна орієнтація – це термін, що описує те, до кого відчувається сексуальна привабливість.
Це може бути спрямовано на чоловіків, жінок, обидва статі або не мати визначеної сексуальної орієнтації.
Сексуальна орієнтація визначається в ранньому дитинстві та може бути зумовлена генетикою, біологією, соціальними та культурними факторами.
Теорія еволюції може пояснити, чому люди мають різні сексуальні орієнтації.
Згідно з цією теорією, люди розвивали різні сексуальні орієнтації для забезпечення різноманітності в популяції та збільшення шансів на виживання.
Наприклад, гетеросексуальна орієнтація забезпечує розмноження, тоді як гомосексуальна орієнтація може забезпечити розвиток сильних соціальних зв’язків та співпрацю в групах.
Теорії сексуальної орієнтації також стверджують, що біологічні та генетичні фактори можуть вплинути на розвиток сексуальної орієнтації.
Деякі дослідження показали, що гомосексуальна орієнтація може бути пов’язана з певними генетичними факторами, такими як наявність певних генів на Х-хромосомі.
З іншого боку, соціальні та культурні фактори також можуть впливати на розвиток сексуальної орієнтації.
Деякі дослідження показали, що сексуальна орієнтація може бути зумовлена досвідом, зокрема відносинами з різною статтю, та соціальним середовищем, у якому зростає людина.
Сексуальна орієнтація може впливати на багато аспектів життя, включаючи ставлення до інтимності та сексу, соціальні відносини, психологічне благополуччя та емоційний стан.
Інтимність
Інтимність – це процес розвитку близьких взаємин між людьми, які можуть бути різними за своїм характером, включаючи емоційну, соціальну та фізичну близькість.
Інтимність може бути побудована на різних рівнях, включаючи дружбу, родинні відносини та романтичні стосунки.
Інтимність може бути важливою для психологічного добробуту та емоційного стану людини.
Дослідження показали, що люди, які мають більше інтимних взаємин, зазвичай мають більш задоволене життя та менше страждають від депресії та тривожності.
Інтимність може бути побудована на різних рівнях, включаючи:
емоційну близькість, що передбачає спільне розуміння, довіру та підтримку між людьми;
соціальну близькість, яка відображають здатність ділитись з іншими своїми думками та почуттями;
фізичну близькість, яка може включати сексуальну активність та інші форми фізичної інтимності.
У рамках романтичних стосунків, інтимність може бути важливою складовою взаємин між партнерами. Вона може допомогти зміцнити зв’язок між партнерами та допомогти їм розвиватись як індивідуумам та відносинам.
Інтимна близькість може містити сексуальну активність, але не обов’язково повинна.
Однак, створення інтимної близькості може бути складним завданням. Деякі люди можуть відчувати страх перед відкриттям іншій людині, переживання про можливе неприйняття, або не мати досвіду створення близьких стосунків.
Для досягнення інтимної близькості, важливо розвивати емоційну інтелігентність, тобто здатність розпізнавати та висловлювати свої емоції, а також здатність слухати та розуміти емоції інших людей.
Крім того, важливо давати собі дозвіл бути вразливими та відкритися перед іншою людиною.
Сексуальність
Сексуальність – це більш широке поняття, яке включає не тільки сексуальну орієнтацію, але й інші аспекти стосунків між статтями та відносин до сексу.
Сексуальність може включати експресію сексуальних фантазій та бажань, створення романтичних відносин, а також ставлення до власної та чужої сексуальності.
Культурні норми впливають на сприйняття сексу та сексуальності, і на те, як ми поводимось відносно сексуальних відносин. В різних культурах і релігіях можуть існувати різні погляди на секс та сексуальність.
Наприклад, в деяких культурах секс вважається табу або не дозволеним до шлюбу. У інших культурах, секс може вважатись досить відкритим і природним.
Крім культурних норм, індивідуальні переконання та досвід також можуть впливати на сприйняття сексу та сексуальності.
Наприклад, деякі люди можуть відчувати вину або сором за власні сексуальні бажання, особливо якщо вони суперечать загальноприйнятим нормам.
Сексуальність та гендерні ролі
Гендерна соціалізація може впливати на те, як ми сприймаємо сексуальність.
У деяких культурах, чоловіки можуть виховуватися в переконанні, що секс є ключовим елементом їхньої мужності, тоді як жінки можуть виховуватися в переконанні, що секс повинен бути обмеженим або повинен відбуватись тільки в межах шлюбу.
Це може призвести до того, що жінки відчувають вину або сором за свої сексуальні бажання, тоді як чоловіки можуть відчувати тиск щодо постійного прояву своєї мужності.
Оскільки гендерні стереотипи та ролі постійно змінюються, ставлення до сексу та сексуальності також змінюються.
Деякі люди можуть відчувати сором чи незручність, коли вони відхиляються від загальноприйнятих стереотипів та норм.
Вплив культурних норм на інтимність та сексуальність
Культурні норми впливають на сприйняття сексу та сексуальності, і на те, як ми поводимось стосовно сексуальних відносин.
Наприклад, в деяких культурах існують традиції, що диктують, які сексуальні практики є прийнятними, а які – ні.
Такі традиції можуть відображатися у законах, що забороняють певні види сексуальної поведінки, або у культурних стереотипах про те, як повинні поводитися чоловіки і жінки у сексуальних відносинах.
Такі стереотипи можуть змушувати людей приховувати свої сексуальні бажання або навіть відкидати їх.
У інших культурах, секс може бути відкритою темою для обговорення і розмов.
Наприклад, в Західній культурі сексуальність може розглядатися як частина нормального життя, і люди можуть відверто обговорювати свої сексуальні відносини та бажання. У таких культурах може бути менше стигми і сорому пов’язаного з сексуальністю.
Культурна різниця також впливає на розуміння інтимності.
У деяких культурах, наприклад, інтимність може вважатись виключно привілеєм одружених людей, тоді як у інших культурах може бути менше обмежень щодо неодруженою парою.
У деяких культурах може бути важко говорити про емоційну інтимність, тоді як у інших це може бути вважатись дуже важливим аспектом стосунків.
Культурні різниці також можуть впливати на роль статі у сексуальних відносинах.
У деяких культурах прийнятно, що чоловік домінує у сексуальних відносинах, тоді як у інших це вважається неприйнятним.
Культурні стереотипи про стать можуть також впливати на сприйняття сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності.
Вплив особистості на інтимність та сексуальність
Особистісні чинники також можуть впливати на сприйняття інтимності та сексуальності.
Особистість включає такі характеристики, як емоційна стабільність, зворотний зв’язок, відкритість до досвіду та екстравертність.
Емоційна стабільність може впливати на те, наскільки люди здатні відкрито висловлювати свої сексуальні бажання та вподобання.
Люди з низькою емоційною стабільністю можуть відчувати більшу тривогу та сором, коли йдеться про сексуальні відносини, що може призвести до меншої готовності до експериментування в цій галузі.
Зворотний зв’язок може впливати на те, наскільки люди здатні відкрито говорити про свої потреби та очікування щодо сексуальних відносин.
Люди з низьким рівнем зворотного зв’язку можуть відчувати більшу скромність та боязнь висловлювати свої бажання, що може призвести до меншого задоволення від сексуальних відносин.
Відкритість до досвіду може впливати на те, наскільки люди готові до нових сексуальних досвідів та експериментів.
Люди з високим рівнем відкритості до досвіду можуть бути більш схильні до експериментування з новими позиціями, іграшками та іншими формами сексуального задоволення.
Екстравертність може впливати на те, як люди розуміють інтимність та сексуальність.
Екстраверти можуть вважати інтимність та сексуальність як прояв емоційного зв’язку з іншою людиною, тоді як інтроверти можуть більше фокусуватися на фізичних аспектах сексу.
Вплив травм на інтимність та сексуальність
Травми, такі як сексуальне насильство, можуть впливати на сприйняття інтимності та сексуальності. Люди, які пережили сексуальну травму, можуть мати складнощі зі збереженням інтимних відносин та відкритістю в сексі.
Травма може викликати почуття тривоги, страху та сорому, що впливає на отримання задоволення від сексу та здатність до інтимності.
Також, травми, що пов’язані з фізичними проблемами, такими як травми хребта, можуть впливати на здатність до сексу.
Фізичні обмеження можуть бути складними для переживання, а також можуть впливати на відчуття самооцінки та впевненості в собі.
Як зберегти інтимність та сексуальність?
Інтимність та сексуальність є важливими компонентами здорових відносин, і є деякі кроки, які люди можуть зробити, щоб зберегти ці аспекти своїх стосунків.
Нижче наведено кілька порад щодо збереження інтимності та сексуальності:
Важливо бути відкритим та чесним зі своїм партнером про те, що ви хочете і що вас задовольняє.
Зберіться із сміливістю та почніть діалог про те, які сексуальні потреби та бажання у вас є, і дізнайтеся про те, що хоче ваш партнер.
Розмовляйте про те, як ви можете задовольнити один одного та які засоби забезпечення комфорту вам допоможуть.
Навчіться уважно слухати свого партнера та бути уважними до його потреб та бажань.
Будьте готові до того, щоб почути іншу точку зору та дізнатися про те, що може допомогти забезпечити комфорт обом сторонам.
Знайдіть час для того, щоб проводити час разом зі своїм партнером.
Це може бути що-небудь просте, таке як спільний вечір на дивані, прогулянка в парку або спільне приготування їжі.
Проведення часу разом може допомогти зміцнити зв’язок та підтримати інтимність.
Експериментуйте з новими способами задоволення
спробуйте щось нове, наприклад, нові позиції, іграшки або рольові ігри.
Будьте відкриті до нового досвіду та діліться своїми бажаннями з партнером.
Приділіть увагу своїм інтимним потребам та займайтесь сексом тільки тоді, коли ви дійсно хочете цього.
Не піддавайтеся тиску та не відчувайте вину, якщо ви не хочете займатися сексом в певний момент.
Будьте готові до того, щоб розмовляти про те, що може збільшити вашу бажаність до інтимних стосунків.
Не забувайте про безпеку при здійсненні сексуальних дій.
Використовуйте презервативи та інші засоби захисту від СНІДу та інших статевих захворювань.
Звертайтеся до лікаря, якщо у вас виникають якісь проблеми зі здоров’ям, які можуть вплинути на вашу інтимність.
Вирішуйте конфлікти
Конфлікти можуть виникати у будь-яких стосунках, в тому числі і в інтимних.
Важливо вирішувати конфлікти з партнером, щоб не допустити їх накопичення та руйнування стосунків.
Розмовляйте про свої почуття та намагайтеся знайти спільне рішення.
Пам’ятайте про різноманіття
Інтимні стосунки можуть бути різноманітними та мають бути відкритими для нового досвіду та вражень.
Пам’ятайте про те, що кожна людина є унікальною, і кожна людина має свої власні бажання та потреби.
Підсумки
Інтимність та сексуальність – це складні та багатогранні аспекти людських стосунків. Вони можуть відображати наші фізіологічні потреби, емоційні зв’язки, культурні та соціальні норми, а також індивідуальні уподобання та бажання.
Важливо пам’ятати, що кожна людина унікальна, і тому підходи до інтимності та сексуальності можуть відрізнятися.
Незважаючи на це, деякі загальні принципи можуть допомогти зберегти здорову та задовільну інтимність та сексуальність.
Наприклад, відкритість та довіра між партнерами, уважність до потреб та бажань один одного, сприйнятливість до фізичних та емоційних сигналів, здоровий спосіб життя та діагностика й лікування будь-яких медичних проблем, що можуть впливати на інтимність та сексуальність.
В цілому, інтимність та сексуальність – це важливий аспект нашого життя, який може збагатити наші стосунки та допомогти зберегти фізичне та емоційне здоров’я.
Важливо пам’ятати, що кожна людина має право на вільний вибір щодо своєї інтимності та сексуальності, і цей вибір повинен бути поважаний та підтриманий.
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
Статеве життя в шлюбі.
Тема номер раз у всіх закритих жіночих і змішаних групах.
Тако во, я вам дещо розкажу.
Чому воно так, спочатку, що бажання вухами лізе, наче ж уже всім відомо.
Хімія мозку, яка не залежить від нашої волі, яка нічого спільного з нашим думаючим мозком, отими префронтальними ділянками лобних часток, не має, яка, та хімія, стається на рівні рептильного мозку, і наше мислення – в тому числі критичне – вона відбиває начисто, на все і на всіх все одно, це стадія зміненого стану свідомості.
Ну, це якщо вам повезе і у вас таке було. Бо воно круто насправді, чого вже там.
Ну припустімо.
Припустімо, було.
Не було аж такого, то все одно , сподіваюся, і відрази не було: фізична близькість була , гмм, не небажаною і приносила якісь приємні відчуття. Може, навіть оргазм, хтозна)))
А потім що,
а потім друга стадія шлюбу, а потім раптом бачиш справжню, а не ту, котра зображувалася, в тому числі нашим запаленим мозком, людину перед собою, і може, вона тобі не так щоб сильно подобається.
А ти вже вагітна.
(Ну, наприклад).
Або потім бах і третя стадія шлюбу, і один з пари – або обидва – пішли розвиватися в сторону збільшення себе і зменшення своє частини участі в парі, зменшенні того злиття, також відомого під назвою закоханість (коли сeкс був під кожним деревом, в машині, в під‘їзді тощо).
А потім ті феромони зникають.
І приходить печаль.
В залежності від того, хто з пари завжди був ініціатором, печаль має різний перебіг.
В одному з варіантів перебігу, де мужчина – це мужчина, і він був той, хто хотів, а жінка – та, що відповідала на бажання, тобто він брав, вона давала – у жінки починає завжди боліти голова абощо.
Вона давати – тобто приймати мужчину – насправді більше не хоче.
Там сeксу є шанс лишитися.
(Якщо можна це назвати сексом).
Якщо лібідо чоловіка не знижується, то може бути як в тому анекдоті: «як будеш мене той во-во, то не буди».
Якщо ініціатором сeксу була завжди жінка, все ще більш печально.
І там ще два можливих сценарії.
Один із них –
той, де сексу надають іншу роль, крім задоволення для обох, там, де сeкс – це «він мене хоче» означає «він мене любить» або «я маю владу над ним»
Влада, агресія, векс- явища взаємоповʼязані.
І це зовсі не про те, що агресією сексу можна добиватися. Боже збав.
(Хоча якщо це гра/результат домовленості/є згода на таку гру в обох дорослих, то вповні собі має право на існування).
Мова зовсім не про це.
Агресія як вітальна сила, секс, заробляння грошей. енергія життя – це про прояв людини назовні, «дозвіл» на таку проявленість, потентність – явища одного порядку, і вони добре розвинуті у тих анекдотичних Вовочок, отих трійочників, що то потім доларовими мільйонерами стають.
І геть не розвинуті в так званих «дітей вчителів», де система заборон і повинностей, оте наше Супер-Его таке тісне, що тобі вдихнути не дає, де табуйоване будь-яке стукати, грюкати, пукати, де справжні дівчатка не те-то, а справжні хлопчики не се-то, де на агресію табу, де відрізається та жива і здорова частина дитини, яка про «хочу», де хлопчик «кастрований» мамою, а тато відсутня або безлика фігура.
От про яку я агресію, а зовсім не про те, щоб бити жінку і змушувати до сексу.
Вертаючись до жінки, якій у близькості відмовляють.
Жінка іде тоді до подруги або до терапевта і скаржитися: він мене більше не хоче! Я його і так, і так! А він – ніяк!
Звісно, образи, сльози, злість.
А потім нічого, або звикає і залишається в стосунках, бо те, що об’єднує, є більше, ніж те, що роз’єднує,
або іде до іншого, котрий знов «хоче – значить любить», де вона як жінка знов має владу.
А другий сценарій –
жінка «розхотіла».
І чоловік тиняється, не знає, як почати, чи починати і що взагалі з тим робити.
Сигнали від жінки недвозначні: не рухай мене.
Відбувається так у жінки не тільки тому, що феромони зникли.
Зникла емоційна близькість.
Зникло почуття безпеки. Зникло або і ніколи не було, почуття, що тебе взагалі чують.
Виникла емоційна прірва, що розширюється з кожним днем.
Жінка перетворюється в крикливу маму, чоловік – в пасивно-агресивного «неслухняного сина».
Можливо, якщо сeкс все ж ініціюватиме (вміє або навчиться це робити) чоловік, то, косо криво аби живо, статеве життя пари якось триватиме.
З найбільш цікавих порад, що я читала, була така – кожен з пари, а особливо!!! жінка повинна мати власний простір, де її ніхто не буде чіпати.
Згадались опочивальні вельмож – кожен мав свою спальню.
Може, це і підтримує бажання?
Зрештою, кожен з пари там мав своє життя, а чоловік, здається, в тому числі і сeксуальне.
Ну то для різноманітності часом можна і з жінкою.
Всі байки про те що «я поправилася і тому він не хоче мене», «розтяжки, і я стала неприваблива» – байки, це або самообман в пошуках причини і знаходження її на рівні наче б очевидної,
або брехня (і насправді підла) з боку чоловіка, щоб пояснити, чому він більше не хоче.
(Спойлер- і не схоче, хоч до якого рівня схудни).
Хто хоче, жодна вага його не змусить не хотіти.
Хто любить, той не бачить кілограмів.
Там, де в парі є емоційна близькість, нема проблем з вагою, зі зморшками та розтяжками.
А якщо жінка стала мамою – сестрою –
квартирною сусідкою, то все як в анекдоті:
Іде по вулиці красуня дівчина, вся така, ноги від корінних зубів, волосся до попи, коротше, ви зрозуміли. Назустріч – два чоловіки. Облизуються, захопленими поглядами проводять.
Один такий – ооо, що б я віддав, щоб з нею переспати!..
А другий:
Ага… а уяви собі, що є хтось, кому вона так остогидла, що й дивитися на неї не може…
Так що … Неправда все це про еротичну білизну і про загадковість.
Не дуже я вірю і в теорію – «створіть для себе штучну дистанцію».
Романтичні побачення?
З «мамою»?.. ха.
Еротична білизна?
З «братом»?.. ха-ха.
Створення «дистанції»?
З сусідом по квартирі?
То вона – емоційно – і так вимірюється в парсеках, так що три ха-ха.
Я знаю пари,
де сeкс не зникає десятиріччями.
(І це, до речі дуже цементує шлюб)
Ніхто там в еротичніі білизні не ходить, ніхто паузи, відсторонення та вимишлену дистанцію не створює. А все є.
От просто жінка завжди бажана, в будь-якому вигляді
А жінка – без метеликів в животі вже, звичайно, але теж – так, вона його хоче.
Знаєте, я вирішення проблеми бачу тільки в одному.
Парна терапія.
Відновлення емоційного зв‘язку, почутості.
Важливості.
Підтримки.
Теплоти.
Потрібності.
Побаченості.
Включеності. Тоді – можливо, але це не точно – вернеться і бажання
Публікації психоенциклопедії, що розкривають тему “Психічне здоров’я” (рос., анахр. – “психическое здоровье”) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду авторки-психологині Ірен Шатінської та узагальнена від колективної свідомості Простору Психологів — у відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
ІРЕН ШАТИНСЬКА
ПРОСТІР ПСИХОЛОГІВ
Частина 1.
– Іди лікуйся!
Іди лікуйся, – кажуть особи… від яких вам давно варто було піти.
Попий валер‘янки! – кажуть ті, з якими … з якими що ви до сих пір робите? Чому досі – з ними?
Але сьогодні я не про токсичні стосунки.
Швидше про токсичні стосунки із собою.
Що є здоров‘ям?
Ну, відразу преамбула: якщо ви перебуваєте в контакті з людиною, яка дозволяє собі говорити вищезгадані слова, ви не є в психологічно здорових стосунках, а отже і самі не є здоровими.
Але, певно, ви це і так знаєте…
З іншої сторони – здоров‘я, як не дивно, не лише те, що об‘єктивно є оптимумом існування – а і те, що для вас особисто не є джерелом дискомфорту.
З одним уточненням – що це не йде на шкоду оточенню.
Тому, як я колись писала, на мою думку, нема дисфункційних пар, навіть якщо вони б‘ються щодня – і їм так пасує (що б вони потім сусідкам не розказували) – але якщо пара має дитину, і такі відносини в дитини на очах – тут мене як психолога починає ковбасити, терміново хочеться створити курси перед-батьківства, розвести по психологам такі пари і насильно їх терапевтувати, запихаючи їм по дорозі основи психологічної грамотності…
На жаль, так воно не працює.
Тому – а перевірте-но себе по критеріям психологічного здоров‘я!
Суб’єктивно здоров’я проявляється у почутті оптимізму, тілесного та психологічного благополуччя і радості життя.
Які механізми чи критерії забезпечують психологічне здоров‘я?
1. Прийняття відповідальності за своє життя
(Так, не тільки читати фейсбук. А і, прочитавши і зрозумівши щось про себе, почати щось із власним психологічним неблагополуччям робити)
До цього пункту – про відповідпльність за воасне життя, я, втім, ще повернуся.
2. Дотримання власних інтересів
Емоційно здорові люди зазвичай насамперед дотримуються особистих інтересів і ставлять їх хоча б трохи вище за інтереси інших людей. Вони можуть до певної міри жертвувати собою заради інших, але ніколи не на шкоду собі.
3. Прийняття себе
Психологічно здорові люди зазвичай раді тому, що вони живі, приймають себе вже тільки тому, що живуть – і насолоджуються цим.
Вони не оцінюють свою внутрішню значимість якимось зовнішніми досягненнями і тим більше тим, що думають про них інші.
Це про стійку особисту ідентичність, тобто стале переконання про позитивний образ себе, здорове ставлення до себе, прийняття себе у цілісності, тобто поєднання в одній особистості, в собі різних проявів.
Я можу бути добра і зла, ощадлива і щедра, наївна і довірлива, лінива і вийнятково працездатна, мати рацію і помилятися.
Це не лише про протилежності, але і про час: я була дитиною, а є бабусею – а якщо пощастить, то буду нею неодноразово))
Коли ми здатні бути толерантними до себе і сприймати себе цілісними з усіма нашими різноманітними та суперечливими якостями, у своїх трансформаціях дорослішання та старіння, у своєму тілесному вираженні, то ми здатні робити те саме і для іншого – і це є серйозною підтримкою на шляху життєвих змін і випробувань.
4. Здатність любити іншу людину
І це не про закоханість і бачення якогось вимишленого образу перед тобою, який нічого спільного з реальністю не має.
Це – любов без ідеалізації, а відтак знецінення, здатність бути щирою і відданою людині, яка має свої темні сторони і недоліки.
І така здатність до цілісного сприйняття іншого дає силу витримати розчарування, що настає після зачарованої закоханості, і тоді замість відкидання, коли раптом партнер стає неідеальним, відчувати попри те – близькість.
Це здатність говорити правду іншому, не орієнтуючись на збереження власного ідеального образу в його очах.
5. Здатність вибирати безпечні стосунки.
Відносини з безпечною прив’язаністю – про те, що людина зберігає всередині стійкий образ іншого і її почуття до неї (нього) – стійкі, однакові день у день.
Така прихильність дозволяє бути передбачуваним у своїй поведінці у відносинах, не витрачати сили на моніторинг і контроль, будуючи ці відносини кожен раз заново.
У безпечній прихильності – кожен із партнерів впевнений: якщо я вчора тебе любив, то й сьогодні я тебе люблю, і тому можеш не дбати про це, не «заслуговувати» на це, а йти і займатися власним розвитком. Я не ревнуватиму тебе, не переживатиму, що ти підеш і не вернешся.
У таких відносинах багато енергії для розвитку обох партнерів, оскільки кожен з них почувається в теплі та безпеці.
6. Здатність до автономії та опори на себе
(Якщо йде мова про відносини, це найважливіше, на мою думку).
Емоційна, фізична, фінансова безпека та самостійність, яку забезпечує собі людина, робить її більш критичною при виборі партнера, знижує толерантність до насильства і є «профілактикою» співзалежності.
Два самостійні партнери роблять життя один одного легшим, а не важчим.
***
Частина 2
– Що мені робити з моїм чоловіком?
(Жінкою)
Він (вона) п’є (б’є, гуляє, шопиться, грає в танчики, додайте своє)
– А ви як, самі ж ви – як?
– Зі мною все нормально!!!
Продовжимо про критерії психологічного здоров’я?
Пам’ятаєте, я розказувала попередньо про те, що відношення до роботи – рівно як і з партнером, може бути свідченням психічного нездоров’я?
Так от.
Наступна ознака психологічно здорової людини –
7. Здатність працювати, творити та створювати
Здатність виносити напругу – вивозити) – та виконувати робочі обов’язки тривалий час не лише робить нас функціональними у зовнішньому світі, а – якщо говорити про пару – робить кожного учасника повноцінним, самостійним партнером.
І це звільняє відносини від тягаря завдань з особистої реалізації іншого чи обслуговування чиїхось комплексів.
Від непідйомної вимоги (потреби партнера) «організовувати чиєсь дозвілля».
Його (частіше таки її) дозвілля.
(І вже не дай нікому Боже організовувати/заповнювати собою дозвілля власних батьків на пенсії)
Пари, де хтось працює, а іншому скучно.
І він наярює щогодини, питаючи, де ти і коли вже будеш вдома.
І взагалі.
Ти маєш коло мене сидіти.
Далі.
8. В нас усіх як здорових людей повинна бути частка веселої грайливої дитини
Цікавської та допитливої.
Здатність грати, жартувати і бути несерйозними, здатність проводити час, зосередившись на відчуванні, задоволенні, у фантазія та грі збагачує кожного з нас, а відсутність отої ірраціональної частини в нас,
зосередження лише на думанні та робленні – збіднює і висушує людину, і звісно, її відносини.
Ну і так – філософське почуття гумору.
Це не істеричний сміх без причини.
Це спокійно-відсторонене відношення до всього, що діється – погляд на все трохи з примруженим оком.
9. Опора на внутрішню мораль
Не на все, мабуть, треба реагувати з спокійною півусмішкою.
Здорова людина – це людина з чітким моральним компасом, причому етику поведінки вона визначає, керуючись власними цінностями – це про так звану постконвенційну моральність, коли ми обираємо щось робити або чогось не робити не тому, що якщо зробиш (не) так – ганьбитимуть, не тому, що за це похвалять, і не тому, що так заведено і так треба, а тому, що я так вважаю, і знаю, що так воно – добре, і це мій моральний центр створює етику мого життя і моїх відносин.
10. Здорова людина має навик і звичку самопізнання
Аналіз своїх фізичних та психологічних особливостей, і синтез – саморозуміння та прийняття себе як внутрішньо інтегрованої особистості – усього, притаманного їй як унікальній індивідуальності.
І все це дає їй вміння жити у сьогодні.
Приймати повноту життя у собі і повноту себе в житті.
11. Реалістична та міцна самооцінка – базовий критерій психологічного здоров‘я
(Чи знаєте ви, яка самооцінка вважається «правильною»?
Занижена? Ні ні, звісно ж ні!
Завищена? Ну ні. Висока?
ТЕЖ НІ!
Адекватна).
Будується вона не (с)тільки завдяки нашим досягненням та відповідній реакції – визнання їх оточенням.
Це – відсутність жорстокої критики себе, що її ніхто поруч з вами не може компенсувати, і яка породжує у відносинах незадоволеність.
Вона створює таку ситуацію, при якій що би не робив партнер, що би не казав вам – всього недостатньо, ви продовжуєте себе недооцінювати і ганьбити – і це фруструє людину поруч: значить, моєї любові для нього/неї не важлива (я – недостатній)
Крім того, надійна самооцінка, впевненість у собі звільняє відносини від тривоги, яка виникає з можливими емоційними провалами людини, що ставиться до себе погано.
Ці провали можуть призводити до депресій або розладів харчової поведінки, запоїв, ба навіть зрад – щоб переконатися (ще і ще раз) у власній привабливості.
Всі це, очевидно, руйнівне і для самої людини, і для стосунків загалом.
Ніхто не зобов‘язаний заповнювати собою твою внутрішню порожнечу, піднімати твою самооцінку, знову і знову заповнювати емоційну прірву, що ніколи не заповниться, бо вона бездонна.
За всім цим – до психолога.
А потім вже думати про партнерство.
Якщо воно має бути здоровим.
Частина 3
ФБ смішить нас мемчиками на кшталт «як швидко всі із вірусологів перекваліфікувалися в політологи».
Мені не завжди смішно.
Мені сумно, коли люди на повному серйозі заявляють про себе «я [ж] теж психолог», не маючи хоча би (!) академічної освіти, яка включає понад 60 дисциплін.
Ні, якщо вони цілком віддають собі справу в тому, що їх рівень психології – це життєва мудрість, то все ок.
Але якщо ні, і ця заявка всерйоз?…
то ні, шановний, ти не психолог.
Психолог, крім того, що це покликання – це ПРОФЕСІЯ.
Підтверджена, крім сертифікатів – дипломом.
Так як і я не лікар, хоча – ганьба мені – часто заявляю в кабінеті лікаря, який хоче пояснити мені щось із, скажімо, фізіологічних процесів: так-так, я це знаю, я і сама лікар, хоча і ветеринарний.
Ех, ми всі, люди, такі люди…
Але я – я хоча б ветеринарний, але все ж – лікар…
До чого ж оцей вступ?
Читання інстапсихологів та інсталікарів не робить нікого психологом чи лікарем.
Це і зрозуміло.
Біда в іншому.
Якщо ми не спеціалісти, ми просто-напросто не маємо критеріїв для того, щоб відрізнити справжні поради від інстациганщини.
От в тому моменті сумно за тих, хто читає і вірить у лікування фуфломіцинами.
(Лікування душі – теж. Всякими «диханнями маточкою»).
І тому, дорогі, от вам далі критерії – так-так, ПСИХІЧНОГО здоров‘я!
Це –
12. Наукове мислення
Можливо, несподівано, але це – про нашу тривожність.
Ті, хто є більш здоровими – а отже, менш тривожними – здатні до більш об’єктивного, реалістичного та наукового мислення, ніж тривожніші.
Менш тривожні люди не так легко, як тривожні, піддаються всьому магічному, обіцянкам зцілення за ціну купівлі одного вебінару і іншим пасткам «позитивного» мислення.
І, отже, як наслідок цього, черговий критерій здоррв‘я це –
Здорові люди здатні до критичного мислення, можуть тестувати реальність, їм не властиве магічне мислення і ілюзія всемогутності.
Здорові люди приймають як факт те, що їм ніколи не вдасться отримати все, чого вони хочуть, або позбутися всього, що завдає біль.
Вони не тратять сили на нереалістичу боротьбу за тотальне щастя, досконалість та радість або за повну відсутність тривоги і депресії.
І, що очевидно, таким людям властива
14. Висока толерантність до фрустрації
Вони переживають невідповідність очікувань дійсності як неминучу частину процесу життя.
Вони приймають власну та чужу недосконалість,
даючи собі та іншим право на помилки,
не схильні засуджувати себе та інших, я якщо і засуджують щось, то лише неприйнятні вчинки.
15. Гнучкість
О, це про оте гордовите «я як починаю читати книжку, то ніколи не кину, хоч яка нудна вона буде» – і пишатися тим.
От яка я вперта.
От яка послідовна. От яка ….
Емммм…
Ригідна.
Закостеніла в свої переконаннях.
У світі, який щосекундно змінюється з нейміврним прискоренням, лишатися ригідним – самогубство.
Здорові та зрілі люди мають гнучке мислення, готові змінюватися, не фанатичні – вони плюралістичні та толерантні у своїх поглядах на інших людей та змінювану реальність.
Вони не встановлюють жорстких і постійних правил ні собі, ні інших.
І вони –
16. Толерантні до невизначеності
Вони схильні визнавати і приймати ідею про те, що ми живемо у світі ймовірностей, де не існує і, можливо, ніколи не буде абсолютної визначеності.
І для них життя в такому ймовірнісному та невизначеному світі скоріше, зачаровуюче, ніж жахливе.
Вони не прихильники хаосу – але вони не вимагають і не очікують точного знання про те, що принесе їм майбутнє і що з ними трапиться.
Ну і, очевидно у цьому кластері вибраних мною на сьогодні критеріїв здорової людини- це
17. Відповідальність за свої емоційні розлади
Здорові люди не звинувачують інших людей або соціальні умови у власних, неадекватних і часом навіть саморуйнівних думках, почуттях і діях.
Ми всі родом із різних умов, різних сімей, різного часу, різного достатку, різних травм.
Але існує прекрасне твердження.
Те, що з нами зробили – минуле, якого ми не змінимо.
Питання в тому, що МИ з цим зробимо.
Наше теперішнє і майбутнє- у наших руках.
Звісно, у тій мірі, яка дана нам Творцем.
***
Частина 4
18. Прийняття себе
Уяви собі – на планеті Земля щодня вмирає сто тридцять тисяч людей. А тебе серед них немає.
Ти – радий цьому?
Ти – радий собі?
Здорові люди зазвичай раді тому, що вони живі, і приймають себе вже тільки тому, що живуть і можуть насолоджуватися цим.
Вони не звіряють щохвилини відповідність їхньої внутрішньої значимості зовнішнім досягненням і тим більше не роблять критерієм цінності свого існування думка інших про них.
Вони мають свідомість індивідуального буття, і як наслідок – усвідомлено вибудовану ієрархію цінностей
19. Для них характерна здатність до здорового ризику
Сміливість іти назустріч своєму страхові.
Емоційно здорові люди можуть і будуть робити те, що вони хочуть,незважаючи на можливість невдачі.
Але!
Прохання не плутати сміливість з нерозсудливістю, адреналінозалежністю та парасуїцидальною поведінкою на кшталт паркура, отого переплигування з даху на дах.
Я сміливо починаю нове.
Я розумно уникаю небезпеки для життя.
Я ціную своє життя.
20. Відтермінований гедонізм
Гедонізм – прагнення до щастя – і уникнення болю.
Здорові люди прагнуть насолод дня сьогоднішнього, проте не перестають думати про майбутнє: вони не ідуть на безрозудні вчинки, що дають моментальну насолоду, хвилинне задоволення, якщо це загрожує втратами у дні завтрашньому.
Вони-бо припускають, що їм ще доведеться пожити якийсь час))
21. Творчість
Творчість як ВСЕ те, що є проявом психіки назовні.
Не обов‘язково картини малювати))
(Як я)
Ми почуваємося більш здоровими і щасливими, коли є щось, що поглинає нас – і є чимось зовнішнім по відношенню до нас самих, хоча б один сильний творчий інтерес або заняття настільки важливе, що є значною частиною нашого життя.
22. Соціальний інтерес
Людина – соціальна істота.
Ознака здоров‘я – соціальний інтерес, коло спілкування,
а, окрім того – повага як до себе у соціумі, так і до інших у ньому.
Якщо ви думаєте, що можна жити в соціумі та бути вільним від нього, то
навряд чи вдасться створити світ, у якому ви самі могли б жити комфортно та щасливо.
Вміння володіти собою, керувати власним життям та при цьому взаємодіяти з іншими і надавати перевагу кооперації над конкуренцією, здатність до розуміння та прийняття інших.
23. Довіра до процесу життя
Переконаність у власній окейності та в тому, що світ на загал також окейний, іншими словами, базова довіра до процесу життя, а ще -цікавість до зовнішнього світу.
24. Відповідність реакцій
Як фізичних, так і психічних — силі та частоті зовнішніх стимулів.
Здатність відновлюватися після стресу адекватними способами — без наркотиків чи регресу, без відігравання стресу на партнері, без очікування на компенсацію ним втрат чи трактування його як об’єкта для відігравання люті чи помсти.
Здатність витримувати сильні емоції без руйнівної діяльності чи то по відношенню до себе, чи до інших.
Гнучкі та адекватні психологічні захисту, які є адаптабельні, тобто змінюються і відрізняються від ситуації до ситуації, можуть бути скориговані або самі йдуть з часом або зі зміною контексту.
Психологічні захисти – заперечення, усунення радіоналізація сублімація, регрес тощо – призначені для захисту психіки, але не повинні ставати підміною реальності.
25. Баланс між брати і давати:
Орієнтованістю на себе і на інших, егоїзмом і альтруїзмом.
Надмірний альтруїзм знеструмлює та виснажує, надмірний егоїзм залишає нас самотніми.
І, звісно, тут нема правила: у кожного з нас власна норма потреби соціального життя та широти ближнього кола.
Але таки одне правило – спочатку маску собі, а тоді вже тому, хто поруч (обов’язковим є і перший, і другий пункт) – лишається незмінним.
26. Ну і last but ніяким чином не least
Вітальність – здатність почуватися живим. Ну так, я вже наче про це писала.
Та от трохи інше.
Вітальність як повнота переживання себе, як результат доступності до свого інтрапсихічного матеріалу.
Чим більше ми відчуваємо, що хочемо, чим більше усвідомлюємо наші потреби, чим більше мріємо або фантазуємо, то більшою енергією ми наповнені. Без цієї енергії людина почувається порожньою і мертвою, її відносини неживі, функціональні, нудні.
Якщо в одному партнері 80% вітальності, отої енергії життя (не плутати з маніакальним радикалом і тим більше з біполярним розладом) – а у другому 20 – то для живішого партнера такі зв’язки руйнівні: цією енергетикою поділитися неможливо, і в стосунках сума 80 і 20 ніколи не дасть сто, ніколи не стане 50 та 50, не перерозподілиться – а залишиться все тими ж фруструючими для ОБОХ 80 і 20.
Фруструючими – бо тОму, в кого вітальності менше, не стане за бажанням партнера її більше і він, скоріш за все, почувається достатньо комфортно зі своїми двадцятьма, а вимагання «давай! Давай! Вставай! Поїхали!пішли!зробимо!» цілком йому лишні….
Чи можна лишатися в здорових стосунках при такому розкладі? Так, якщо ви обоє погодитися визнати особливості отої життєвої енергетики, рівня вітальності обох і не будете насильно ламати іншого і дозволяти ламати себе.
Якщо ви ті 80% і вам не ок, точно не давайте «закопатм» себе заживо.
Можливо, варто скористатися тими потенціями тихого озера, затишної галявини, опори сталості, які посідає отой/ота, хто має 20 відсотків?
Або шукати рівню собі, бо в парі Лебідь і Рак програють обидва…
Підсумки
Коли величезний пост-з-продовженнями про те, що таке пси здоров’я – згідно Ненсі МакВільямс, Альфреду Еллісу та Всесвітній Організації Здоров’я – дописаний, то тепер ще від мене.
Коротко.
Щось перегукується.
Щось повторюється.
А щось певно ні.
Отже.
Що таке психічне здоров‘я?
Це шлях Особистості, шлях Автора замість бігу по трикутнику жертва-переслідувач-рятівник.
Автономність – вміння бути самому, прекрасно давати собі раду і забезпечувати самого/саму себе всім необхідним.
Замість випрошувати, вимагати, вижебрувати.
Вміти і приймати, і відмовлятися з достоінством.
Почуття власноі гідності, доцільності, сенсовності та умісності – і відмова від стосунків або обставин, де ви себе таким не почуваєте.
Вміння тримати баланс між роботою і відпочинком і між брати та давати.
Гнучкість і вміння адаптуватися до змінюваних обставин.
Вміння жити в радості. Хай би що.
Гумор.
Гра(йливість).
Пошана до свого тіла як безцінної і унікальної посудини для дарованого нам відрізку існування безсмертноі душі – і розрізняти поняття бодіпозитив і «ні, це не здороОво».
Втім! Завжди пам‘ятати про кордони.
І якщо хтось вважає, що його тіло його діло, то він, знаєте, таки має рацію.
Він обирає бути хворим? – це не ваша зона відповідальності, правда?
Отже – та і без «отже» – вміння вибудовувати здорові кордони – одна з підставових скілів психологічно здорової людини.
Вибирати іжу, друзів та думки – якщо вже емоціі не можемо вибрати.
Ну і філософське ставлення до життя.
Це коли між бути правим чи щасливим ти обираєш бути щасливим
І в суперечках ти не суперечишся.
Нащо? Тебе ж і так ніхто не переконає, поки ти не переконаєшся сам, правда?
То з чого ти вирішив, що переконаєш іншого?
І навіщо воно тобі, га?..)
Адекватна самооцінка.
Контакт з реальністю і радикальне прийняття її.
Толерантність до всього нового та незвичного, навіть якщо воно тобі не подобається.
Прийняття неперервності свого життя і себе у ньому.
У всіх незрозумілих ситуаціях – вибирати себе.
Бо як ти вибереш іншого, хто ж вибере тебе?..
І наостанок.
Порада.
Якщо тобі більш ніж один раз ненав’язливо радять піти проконсультуватися до психолога – не вагаючись, йди.
Якщо тобі ХОЧ ОДИН раз хтось заявить «Іди лікуйся!» – не відкладаючи, йди.
Геть від тої людини.
Ну і так во, якщо вже без жодної науковості.
Людина, яка почуває себе щасливою, не роблячи при цьому нещасними інших – здорова
Психологія здоров’я є однією з найважливіших галузей психології, що досліджує взаємозв’язок між психічними процесами та здоров’ям людини.
Здоров’я – це багатогранне поняття, що включає в себе фізичний, психічний і соціальний аспекти життя людини.
У цій статті ми розглянемо, як психологія здоров’я впливає на наше життя, які фактори впливають на здоров’я людини та які методи психологічної підтримки можуть допомогти зберегти та поліпшити здоров’я.
Фактори, що впливають на здоров’я
Здоров’я людини залежить від багатьох факторів, таких як спадковість, стиль життя, середовище проживання, харчування, фізична активність та багато інших.
Однак, на наше здоров’я впливають також психологічні фактори, які часто залишаються непомітними.
Один з таких факторів – стрес. Стрес може виникати в результаті різних життєвих подій, таких як розлучення, втрата роботи, навчальні труднощі тощо.
Стрес призводить до фізичних і психічних проблем, таких як головні болі, тривога, депресія, зниження імунітету та інших проблем зі здоров’ям.
Психологи працюють з людьми, щоб допомогти їм керувати стресом і знижувати його негативний вплив на здоров’я.
Ще одним важливим фактором здоров’я є наша поведінка.
Наприклад, паління, вживання алкоголю, неправильне харчування та недостатня фізична активність можуть значно погіршити здоров’я.
Психологи допомагають людям зрозуміти важливість здорового способу життя та розробляти плани зміни поведінки для покращення здоров’я.
Зв’язок між психічними процесами та здоров’ям
Психологічні процеси, такі як наші емоції, переконання та мотивація, впливають на фізичне здоров’я.
Наприклад, позитивні емоції можуть допомогти знизити рівень стресу та підвищити імунітет, тоді як негативні емоції негативно впливають на здоров’я.
Численні дослідження показали, що позитивне ставлення може допомогти уникнути або подолати певні хвороби.
Наприклад, люди з оптимістичним поглядом на життя мають менше шансів на розвиток хронічних захворювань, таких як серцево-судинні захворювання та діабет.
Позитивне ставлення також може допомогти підвищити ефективність лікування.
Дослідження показали, що пацієнти, які мають позитивне ставлення до лікування, мають кращі результати від терапії.
Психологічна підтримка в збереженні здоров’я
Психологічна підтримка може бути дуже корисною для збереження та покращення здоров’я.
Психологи завдяки різним методикам допомагають клієнтам розвивати здорові стратегії для керування стресом, поліпшення настрою та зміни поведінки.
Одним з методів психологічної підтримки є психотерапія. Психотерапія є формою професійної підтримки, яка допомагає людям розробляти стратегії для подолання проблем зі здоров’ям і поліпшення якості життя.
Психотерапія може бути корисною для людей, які стикаються зі стресом, депресією, тривожністю та іншими проблемами психічного здоров’я.
Іншим методом психологічної підтримки є психоосвіта. Психоосвіта допомагає людям зрозуміти, як їх психічний стан впливає на їх здоров’я, та що вони можуть зробити для покращення свого здоров’я.
Психоосвіта може бути корисною для всіх, незалежно від того, чи мають вони проблеми зі здоров’ям, чи ні.
Ще одним методом психологічної підтримки є психологічна консультація.
Психологічна консультація допомагає людям зрозуміти, як їх проблеми зі здоров’ям пов’язані з психічними факторами, та як вони можуть покращити здоров’я.
Психологічна консультація може бути корисною для людей, які мають проблеми зі здоров’ям, але не потребують довготривалої психотерапії.
Крім того, існують інші методи психологічної підтримки, такі як медитація, йога, арт-терапія тощо.
Ці методи можуть допомогти людям знизити рівень стресу та покращити своє психічне та фізичне здоров’я.
Психологія здоров’я є важливою галуззю психології, яка досліджує взаємозв’язок між психічними процесами та здоров’ям людини.
Здоров’я – це багатогранне поняття, що містить фізичний, психічний і соціальний аспект життя людини.
На здоров’я впливає безліч факторів, включаючи спадковість, стиль життя, середовище проживання, харчування, фізична активність і багато інших.
Однак, на здоров’я впливають також психологічні фактори, які можуть залишатися непомітними.
Також важливо пам’ятати, що здоров’я – це не тільки відповідальність кожної окремої людини, але й відповідальність суспільства в цілому.
Громадські організації, уряди та інші організації можуть вести активну діяльність, щоб покращити здоров’я нації.
Наприклад, можуть проводитися кампанії з просвітництва про здоровий спосіб життя, бути доступніші медичні послуги та ресурси для збереження здоров’я.
З точки зору експертів у Просторі Психологів, психологія здоров’я є важливою галуззю психології, яка допомагає зберігати та поліпшувати здоров’я, розуміти важливість психічного здоров’я та розвивати здорові стратегії для керування здоров’ям.
Ми повинні підтримувати здоров’я та злагоджено працювати для забезпечення здорового майбутнього для всього народу
ПІДБІР ФАХІВЦІВ
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
У відповідних вкладках нижче — дві публікації Психоенциклопедії, в яких розкривається тема “Стилі психотерапії” (рос., анахр. — “стили психотерапии”) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Ірен Шатінськоїта Марії Сибірської.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
МАРІЯ СИБІРСЬКА
ІРЕН ШАТІНСЬКА
ЧАСТИНА 1
Чи я даю клієнтам завдання?
Чи я приміняю якісь спеціальні техніки?
Чи є якісь методи, які ви можете порадити як універсальні?
Так
І ні.
Чому «домашки» підходять не всім?
Та насправді підходять-то вони всім.
Але буває так, що людина виконає домашку як щось обов‘язкове, її свідомість видасть на автоматі соціально прийнятні фрази/відповіді, домашка буде здана і людина очікуватиме «оцінки», по-перше, і очевидно, через кілька зустрічей вдалого завершення терапії, по-друге, адже він свою частину відповідальності на себе взяв («я вчив, чесне слово!») і тепер наче очікує «за це» не лише оцінки, але й «диплому» зі сторони терапевта.
Чи всі хочуть тих домашок?
Зовсім ні.
Є люди, які готові ходити роками до психолога більше для зняття напруги, ніж для того, щоб дійсно копатися в собі і працювати в напрямку змін.
І це також ок.
Зняти напругу – велика справа.
Мати активного, включеного, емпатичного слухача, якому ти цікавий – велика справа.
Далі.
Про методи, техніки та якісь загальні інструменти.
В роботу в мене іде все.
Техніки психодрами, символдрами, схематерапії, емоційно-образної терапії, когнітивно-поведінкової, робота з метафоричними картами, техніки гештальт-терапії, розстановки з сімейної системної терапії, ну і, звичайно, техніки моїх «законних», підтверджених сертифікатом емоційно-фокусованої і позитивної психотерапії.
Перечисляти всі «мої» модальності, може, і має сенс, але справа не в них.
Про техніки все так – і не зовсім.
Нема двох клієнтів, де застосовані техніки були б однаковими, де способи моєї роботи вкладалися би в чіткий алгоритм.
Мене вводить тому в ступор часте запитання «як ти працюєш» чи «якими техніками ти працюєш».
Так чи інакше, мій підхід базується на тому, що психіка – динамічна, що нема у ній ригідних конструктів, що ми здатні мінятися.
Ми з клієнтом досліджуємо стан, відчуття у кожен даний момент розповіді, і часом ми виходимо на якесь емоційне – «ось воно!», aka інсайт.
Ми не знали.
Воно було скрите від нас, сиділо десь в закамарках нашого мозку. А тепер бах – і ми про нього дізналися.
Ось воно що!
Ось воно про що!
Ось воно чому!
І оце «ось воно», яке відбувається на сесії, після неї веде до переробки інтрапсихічного між зустрічами, якщо ми дозволяємо цьому статися, якщо ми не викидаємо з голови сесію, як тільки вийшли з кабінету, відключилися від онлайну,
– а часом веде навіть і тоді.
Насправді часом найголовніше відбувається між зустрічами.
Неусвідомлюване стало усвідомленим – а з тим, що ми знаємо, ми можемо щось робити.
Отут і з‘являється можливість змін.
І для цього таки є техніки, якщо б ви запитали «що з тим тепер робити».
Але жодна техніка не працюватиме сама по собі, не є панацеєю, зроби, мовляв, так – і буде тобі щастя.
Все це, повторю, динамічний процес.
Психодинамічний, якщо на те пішло.
Просто вивчити ті техніки – то нагадує стару фразу «техніка в руках дикуна – звалка металобрухту».
І ще одне.
Певні техніки є небезпечними для застосування.
Певні техніки, перш ніж – треба знати, куди ти лізеш – і як потім назад.
Психолог – це покликання.
Але це і професія.
Якої, як і іншим, треба вчитися.
Багато років.
А потім ще вчитися.
А не прочитати книжку з набором технік.
ЧАСТИНА 2
Буває, що людина прийде до психолога один-два рази – і йде.
Я, каже, якось потім.
Всесвіт підлаштовує все під небажання, а по суті, неготовність, людини.
Застуда, справи, раптом грошей не стало, хоча допіро що були, та дивишся по картинкам в інста – і далі є (психолог не рахує гроші клієнта, але він і не сліпий, ну та і ви ж не ховаєтеся)
ремонт, хоча запланований п‘ять років як, і ще вчора не мав стояти на заваді.
Що відбувається?
Кожен з нас носить в собі кілограми, а то й тони, а іноді мегатони непрожитого болю.
Ми приходимо до цілителя душ – і сподіваємося, що він, як мама, поцілує пальчик, коли скажемо: отут буба – і все пройде.
А психолог задає питання.
І часом навіть питання першої сесії відкривають хлябі небесні, шлюзи, зносять дамбу.
Іноді людина – готова до сліз, до того, щоб все нарешті прорвалося, щоб гній хоча б почав витікати – до проживання прихованого горя, що оті п‘ять їх стадій – так і не прийшли, так і не пройшли, ми їх не пустили.
Ми ж сильні. Ми завжди такі були.
Непрожита травма.
Того, про що старався не думати, відводячи очі щоразу, кривлячи у стримуваному плачі губи при згадці.
Або не згадуючи.
Було і було, що про нього згадувати.
А воно, те горе, всередині чекає свого часу.
Травма та, захована та прихована, зачаїлася. Та не бездіяльна вона.
Вона отруює все життя.
Ми не розуміємо, що не так.
Ми не розуміємо, чому в нас мігрень.
Чому в дітей наших мігрень.
Звідки в нас панічні атаки, ми ж нічого, нічого-нічого не боїмося.
Чому мало не що – болить живіть.
Чому діти безконечно істерять.
Чому відносини якось не складаються ні з ким, ні з чоловіком, ні з подругами.
Все якесь косо-криво.
Хоч ми старанно зображуємо.
Чому вікові зміни обличчя якісь дивні, некрасиво-асиметричні.
Звідки стільки дратівливості з найменшого приводу.
А взагалі прийшла-то людина з іншим .
Надоїло мімікрувати, підлаштовуватися.
Постійні сварки набридли.
Що з дитиною робити, скажіть, ну ніяких бажань воно не має, всі уроки зі скандалами!
А я вже сил не маю ні на що!
Бажання одне – най мене всі в спокої залишать!
Набридло все!
—-
Травма – вона, знаєте, немов гнійник всередині тіла.
Він наче закапсульований.
Але не наглухо.
Уявіть собі, що крізь стінки клітинних мембран у кров просочується гній. Не так, щоб сепсис. А так, що підгостре запалення.
Не смертельно, не вмираєш.
І не живеш.
Звик.
Але от прийшла мода на психологію.
Хвалять, так вже хвалять тобі когось.
Ну ок, – вирішуєш.
Спробую, бо життя якесь не те, збридло так.
Приходиш до когося.
А він тобі, наприклад, питання (якесь там третє по списку з первинного інтерв‘ю – я пишу саме «наприклад», бо як на мене, до того так званого«первинного інтерв‘ю» часом півроку йти треба)
– Коли ви хворіли в дитинстві, хто за вами доглядав?
І все.
Дамбу прорвало.
Одні з полегшенням, готовністю, вдячністю приймають можливість зірвати той струп з гнійника.
Інші ні.
Або … ще одне питання.
З мамою стосунки жахливі, говорить клієнт, жаліється.
А потім психолог тобі – таке наче і невинне питання: а з дочкою зараз у вас як відносини?
І все.
Клієнт замовкає.
І втікає.
Клієнт починає хворіти, раптом не стає грошей, терміново треба дороблювати ремонт, з‘являються інші справи….
Людині страшно.
Не чіпляла і не чіпляла.
Можна ж було жити?
Можна. Ну, жила ж.
Якось.
А ну його нафіг, твого психолога, каже подружці.
Або ні. Подружці теж каже – ой, такий класний психолог!
Але, знаєш, я просто не маю як зараз.
Ремонт, ти ж знаєш.
І щось неважно почуваюся…
Але я піду, піду!
Може, каже собі психолог.
Може, і підеш. А може, і ні.
Що ж.
Лише ти володар свого життя.
Я, психолог, не творець твоєї долі.
Я можу бути твоїм провідником.
Але не мушу.
Біль, відкладений біль, aka травма, може прожити тільки сама людина.
Зі сльозами, соплями і прокляттями інколи.
Вам що, потрібно, щоб я плакала? – одного разу дуже вороже спитали мене.
Ні.
Мені ні. Тобі – так.
Твоє тіло хоче, щоб ти плакала.
Твої закапсульовані емоції – це твої хвороби.
Це вони хочуть.
А я?
Я провідник.
Я поруч.
Я з тобою.
Ти вибираєш – чи підняти і прожити все приховане, всі страхіття і страждання.
Це боляче.
Але лише проживання болі – дорога до зцілення.
Відвертаючи від неї погляд, знову закриваючи двері і намагаючись вдавати, що там нічого нема,
все як в людей, он навіть і постики веселі пишу і фоточки прекрасні, а шо.
Я повторюю щоразу:
Обманюючи інших, не обманюй себе.
Твоє тіло і так не дасть тобі його обманути.
Тобі тридцять і здоров‘я досі не підводило?
Ну то готуйся.
Ні, я тебе не страшу.
Я – попереджую.
Твої відносини з дітьми – ще один індикатор.
А, ти дітей не хочеш заводити взагалі?
Ну от.
Нереалізований талант гниє
Не витягнута на світ Божий травма – забирає радість життя.
Основним завданням психотерапії є покращення якості життя та зменшення страждань пацієнта.
Використовувати різні стилі психотерапії при роботі психотерапевта важливо, оскільки люди можуть мати різні види психічних проблем, і кожен підхід може бути більш ефективним для конкретного випадку.
Наприклад, поведінкова терапія може бути корисною для лікування фобій та тривожності, тоді як когнітивна терапія може бути ефективною для лікування депресії та розладів настрою.
Крім того, різні стилі психотерапії можуть бути використані в комбінації з іншими формами лікування, такими як медикаментозна терапія та фізична реабілітація, щоб дати пацієнтам повний спектр можливостей для одужання.
ВИБОР СТИЛЮ ПСИХОТЕРАПІЇ
Найважливішим аспектом вибору стилю психотерапії є відповідність його потребам пацієнта. Індивідуальний підхід до лікування може дати найбільші результати.
Оскільки люди мають різні особистісні риси, життєві досвіди, та проблеми, ідеальний стиль психотерапії може бути різним для різних людей, як наприклад:
пацієнти з депресією можуть відчувати покращення за допомогою когнітивної терапії;
пацієнти з посттравматичним стресовим розладом можуть відчувати покращення після емоційно-орієнтованої терапії;
пацієнти з травмою втрати близької людини можуть легше приймати та усвідомлювати свою трагедію через екзистенційну терапію.
ЩО ПРОВИНЕН ВИКОРИСТОВУВАТИ ПСИХОТЕРАПЕВТ В МУЛЬТИМОДАЛЬНОМУ ПІДХОДІ ТЕРАПІІ?
Використання різних стилей психотерапії ще називається мультимодальним підходом
Для досягнення найкращих результатів потрібно наступне:
Створення безпечного простору. Щоб пацієнт відчував довіру до свого терапевта та відчував зручність при спілкуванні з ним.
Гнучкість в сприйнятті реальностіф клієнта. Терапевт повинен бути підготовлений до використання різних технік психотерапії та мати знання про ефективність кожного стилю психотерапії для різних видів психічних проблем.
Різнопланові знання психотерапевта в тестуванін. Психотерапевт повинен вміти, залежно від стану клієнта та його травматизації використовувати різнопланові інструменти (наприклад, для оцінки рівня тривоги та страху використовується Шкала тривожності Бекха), а для депресії – Шкала депресіх Бекха.
Отже, використання різних стилів психотерапії є важливим, оскільки вони дозволяють терапевту знайти оптимальний підхід для кожного пацієнта.
Вільнопротікаючий стиль психотерапії є унікальним підходом, який відрізняється від традиційних структурованих методів. Він виходить за межі конкретних технік та методологій, надаючи клієнту свободу виражати себе в безпечному терапевтичному просторі. Такий підхід сприяє глибокому самопізнанню та емоційному зціленню, враховуючи унікальність кожної людини.
Конфронтуючий стиль психотерапії — це підхід, при якому терапевт активно і прямо ставить клієнтові запитання або висловлює зауваження з метою викликати у клієнта рефлексію, підвищити його усвідомленість та стимулювати зміни. Цей стиль використовує прямі, інколи викликаючі відповіді методи, щоб клієнт зміг усвідомити свої деструктивні поведінки, переконання або почуття, які заважають йому жити повноцінним життям.
Підтримуючий стиль психотерапії спрямований на створення безпечного, довірливого та емпатійного середовища для клієнта. Основною метою є допомога клієнту в усвідомленні своїх почуттів, зміцненні самооцінки та знаходженні ресурсів для вирішення проблем. Цей підхід особливо корисний для клієнтів, які переживають стрес, тривогу,депресію або інші емоційні труднощі.
Орієнтований на минуле стиль психотерапії, є ключовим елементом в психологічному аналізі особистості та її поведінки і визначається як схильність особистості зосереджуватися на своєму досвіді минулого, використовуючи його для інтерпретації сучасних подій та планування майбутнього. Цей стиль мислення може мати як позитивні, так і негативні наслідки для психологічного благополуччя особистості.
У сучасному світі, де панує культура позитивності та постійного прагнення до щастя, часто не вистачає місця для вираження та обробки важких емоцій. Такі емоції як смуток, гнів, розчарування чи страх вважаються небажаними або навіть табуйованими. Проте, психологія визнає, що емоції відіграють ключову роль у нашому житті, впливаючи на наше сприйняття світу, прийняття рішень та міжособистісні взаємодії. Важкоемоційний стиль психотерапії закликає до усвідомленого ставлення до власних емоційних станів, їх прийняття та вираження в здоровий спосіб.
МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ
Також, окрім того, що є різні стилі псиїхотерапії, існують різні методи, з з якими працюють психотерапевти. Нижче навелені основні з них:
Транзактний аналіз. Цей стиль психотерапії базується на дослідженнях того, як людина спілкується та взаємодіє з оточуючими.
Тілесно-орієнтована терапія. Цей стиль психотерапії використовує рухливість та відчуття тіла для зміни емоцій та поведінки.
Інтерперсональна терапія. Цей стиль психотерапії фокусується на дослідженні взаємин між людьми та їх впливі на емоційний стан та поведінку.
Ігрова терапія. Цей стиль психотерапії використовує ігри та ігрові ситуації для сприяння розвитку емоційної та соціальної компетентності у дітей та дорослих.
Екзистенційна терапія. Цей стиль психотерапії спрямований на допомогу людині у пошуку свого сенсу життя та розвитку особистості.
Емоційно-сфокусована терапія. Цей стиль психотерапії спрямований на допомогу людині у розумінні та вираженні своїх емрціях.
Біоенергетичний аналіз. ей стиль психотерапії базується на дослідженнях взаємодії між тілом та психікою людини.
Психосинтез. Цей стиль психотерапії базується на теорії про те, що людина складається з багатьох рівнів своєї особистості.
Незалежно від стилю психотерапії, важливо мати на увазі, що успіх терапії залежить від відносини між пацієнтом та терапевтом, а також від визнання та підтримки потреб та можливостей пацієнта.
СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ. Порівняння різних стилів
Не існує одного “ідеального” стилю психотерапії, який підійде для всіх проблем та людей. Кожен стиль психотерапії має свої переваги та недоліки. Наприклад:
Екзистенційний аналіз. Екзистенційний аналіз може бути корисним для людей, які шукають сенсу життя, але може бути не ефективним для людей з тривогою або депресією.
НЛП. НЛП може бути корисним для людей, які хочуть змінити свою поведінку або покращити свої комунікативні навички, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
Еріксонівський гіпноз. Еріексонівський гіпноз може бути корисним для людей, які хочуть подолати фобії або інші тривожні розлади, але може бути не ефективним для людей з депресією.
Клієнто-орієнтована терапія. Клієнто-орієнтована терапія може бути корисною для людей, які потребують підтримки та розуміння, але може бути не ефективним для людей, які потребують більш директивного підходу.
Транзактний аналіз. Транзакний аналіз може бути корисним для людей, які хочуть покращити свої стосунки з іншими людьми, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
Тілесно-орієнтована терапія. Тілесно-орієнтована терапія може бути корисною для людей, які хочуть зняти стрес або покращити свою самооцінку, але може бути не ефективним для людей з тривогою або депресією.
Ігрова терапія. Ігрова терапія може бути корисною для дітей, які мають проблеми з поведінкою або емоціями, але може бути не ефективним для дорослих.
Емоційно-сфокусована терапія. Емоційно-сфокусована терапія може бути корисною для людей, які хочуть краще зрозуміти свої емоції, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
Психосинтез: може бути корисним для людей, які хочуть розвинути свою особистість, але може бути не ефективним для людей з серйозними психічними розладами.
ЩО ПОТРІБНО ВРАХОВУВАТИ, ОБИРАЮЧІ СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА МЕТОДИ?
Важливо, щоб терапевт обрав підхід, який відповідає особистісним рисам та проблемам пацієнта. Що може ьути важливисм при виборі:
Індивідуальний підхід. Не існує єдиного підходу, який підходить всім.
Відповідність стилю потребам пацієнта. Терапевт повинен вибрати стиль, який найкраще відповідає потребам та цілям пацієнта.
СТИЛІ ПСИХОТЕРАПІЇ.Рекомендації
Якщо пацієнт/клієнт має проблеми з емоційною регуляцією: емоційно-орієнтована терапія або гештальт-терапія.
Якщо клієнт/пацієнт має проблеми з мисленням та сприйняттям світу: когнітивна терапія або транзактний аналіз.
Якщо клієнт має проблеми взаємин з іншими людьми: інтерперсональна терапія або сімейна психотерапія.
Висновок
РізнІ стилі психотерапії дозволяє досягти позитивних результатів у лікуванні різних видів психічних проблем.
Важливо, щоб терапевт обрав підхід, який відповідає особистісним рисам та проблемам пацієнта.
в любому випадку ви сможете пробувати різні стилі психотерапії, проте вибір підходу повинен бути індивідуальним та враховувати особливості кожної конкретної проблеми та особистості пацієнта.
Важливо!
Якщо ви маєте психічні, писхологічні проблеми, зверніться до кваліфікованого фахівця у Просторі Психологів. У психотерапії існує багато різних стилів, і кожен з них має свої особливості, переваги та недоліки.
Ця стаття не є заміною консультації з психотерапевтом.
Клік на картинці веде на мій профайл з прямими контактами. Звертайтеся
ПІДБІР ФАХІВЦІВ
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
Фахова психологіня. психотерапевтка, юнгіанка -психоаналітикіня, групова терапевтка, травма терапевтка, спеціаліст з підліткової психотерапіі, дитячо-батьеівські стосунки. з грунтовним 6-ти річним клінічним досвідом роботи. За рік буду сертифікована сімейним психотерапевтом. Співзасновниця в Простір психологів. Являюся волонтером руху психологічної допомоги по підлітковим травмам під час війни.
У відповідних вкладках нижче — публікації психоенциклопедії, що розкривають тему загальні психологічні симптоми” (рос., анахр. — “общие психологические симптомы”) через призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Альони Шмиги та Ірен Шатінськоїу відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
АЛЬОНА ШМИГА
ІРЕН ШАТІНСЬКА
На практиці, під загальними психологічними симптомами, маються на увазі найпоширеніші та найчастіше задіяні у психотерапевтичному процесі ознаки чи стани люської психіки при яких — бажано, рекомендовано, доцільно (й, часто, просто необхідно) звертатися по психологічну допомогу.
Як свідчить мій досвід психотерапії чи психокорекції, загальні симптоми можуть:
по-перше, свідчити про психологічні розлади будь-якого характеру: особистісного, предметного, об’єктного, сексуального, професійного тощо
по-друге, ефективно психодіагностуватися і значною (чи навіть повною) мірою компенсуватися/усуватися/налагоджуватися однією чи кількома консультаціями-сенсами та/або нетривалою психокорекцією
по-третє, потребувати коротко-, середньо- або навіть довгострокового психотерапевтичного впливу
Відтак, на мою думку, у контексті загальних психологічних симптомів, передовсім, важливо наголосити таке:
Якщо ви раз по раз спостерігаєте за собою, одні й ті ж або різні психологічні симптоми із категорії “загальних” або вам доводиться констатувати їх постійну актуальність у житті ваших рідних, близьких та/або просто людей, стан психічного здоров’я котрих вам, в силу тих чи інших причин небайдужий, —
Своєчасно звертайтеся до психологів, психотерапевтів та/або психіатрів, адже універсальний закон взаємозв’язку між недавністю виявлення психологічного розладу і легкістю та повнотою подолання його причин та наслідків — діє у абсолютній більшості випадків
Іншими словами, упізнавши у рядках нижче свої (чи розгледівши характерні для близьких) ознаки, переживання, емоції, стани, помисли, мотивації тощо — без зайвих зволікань звертайтеся по психологічну допомогу і можете бути на 99% певні, що:
по-перше, при умові конструктивної внутрішньої мотивації та правильному вибору фахівця — позитивні результати будуть досягнуті значно раніше, ніж може здаватися повервах
по-друге, що ваші інвестиції у власне психічне здоров’я будуть концентрованими і нетривалими, але водночас й високоефективними
по-третє, психологічні фахівці першої лінії, причому незалежно від того, якою би глибиною підготовки у сфері вони не володіли (психолог, психотерапевт, психіатр) — неодмінно допоможуть, в тому числі і просто спрямувавши вас до потрібного психологічного чи медичного спеціаліста.
Тепер, коли основні психопрофілактичні заходи у цьому контексті окреслені — можна перейти й безпосередньо до “загальних психологічних симптомів” або, іншими словами “найрозповсюдженіших психічних показів запису на консультацію“.
Загальна психосимптоматика
Як стверджує теорія та підтверджує практика надання психологічної чи психотерапевтичної допомоги, до найзагальніших ознак доцільності та/або необхідності звернення до фахівців з психічного здоров’я належать:
Далі кілька слів про кожен з цих загальних проявів виникнення, формування та/або наявності різного роду психологічних проблем
Розлади розумових здібностей
В цілому, тут йдеться про когнітивні та інтелектуальні порушення уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, спілкування, розуміння, прийняття рішень, цілепокладання, фінансів тощо і в широкому сенсі, здатності до залагодження проблем оптимальними шляхами.
Поведінкові зміни та/або відхилення
У тому числі нетипова, безпричинна, неочікувана, надто ризикована або навіть небезпечна поведінка або в ширшому сенсі, вчинки, дії чи бездіяльність особистості, що суперечеть загальноприйнятим нормам.
Психологічний дискомфорт
Найчастіше проявляється у таких процесах, почуттях і станах як стрес (особливо, хронічний), тривога (зокрема, постійна), перманентної втоми, незадоволеності собою (внутрішнього конфлікту), кризи тощо
Або, більш узагальнено — надмірної внутрішньої напруженості із будь-якого приводу
Неадекватність емоційних реакцій
Невідповідні ні за мірою інтенсивності, ні за іншими істотними ситуативними умовами емоції, перепади настрою, відчуження, захват, заперечення тощо
Разючі зміни в житті
У тому числі зовнішнього характеру, такі як переїзд, зміна виду діяльності, пережите насилля, ДТП, нещасний випадок, втрата близьких, вихід на пенсію тощо
А також, внутрішньо-особистісні як, скажімо, психотравма, адикція, зниження лібідо, неможливість звичного стилю життя тошо
Розлади стосунків
Причому як інтимних та/або сімейних, так і професійних, груповах, формальних, ієрархічних, соціально-побутових та будь-яких інших.
Нестача внутрішніх ресурсів росту
Як нестача мотивації, упевненості та/або віри у власні спроможності до звершень.
Або в ширшому розумінні, відчуваючи потребу не лише підтримки, а й фахової допомоги у розробці цікавої та цілком посильної стратегії розвитку особистості, що заснована на розкритті потенціалу, сильних якостей, позитивних рис характеру, темпераменту і архетипу
Безпідставні страхи
У загальному вигляді перебільшеного чи однобокого очікування зла внаслідок певних подій, людей, предметів, перспектив, передчуттів тощо.
Або ж, специфічні, наприклад, клаустрофобія, арахнофобія, соціофобія та ін.
Як больові відчуття чи соматичні (тілесні) розлади психогенного походження, котрі за вашими здогадами, можуть бути безпосередньо чи опосередковано пов’язані не стільки зі станом фізичного здоров’я, скільки зі стилем життя, пережитими потрясіннями, вимушеними обставинами, специфікою діяльності, тимчасовими особливостями середовища тощо
Порушення сну
Передовсім, якщо йдеться про розлади відновної функції організму: (ранкову втому), безсоння та/або надто реалістичні кошмарні сновидіння
Харчувальні розлади
На практиці, бувають сппричнені я переїданням, так і втратою апетиту чи поступового стирання смакових відчуттів тощо
Звісно, що цей перелік загальних психологічних симптомів не є вичерпним, адже сучасна теорія та практика щодня розширює і вужче дифенціює безмежний спектр запитів, які фахівці з психічного здоров’я отримують від дітей, підлітків та/або дорослих клієнтів, психологічна проблематика котрих — завжди індивідуальна.
Загальні психологічні запити
Як зазначено повище, проблематика загально-психологічних клієнтських запитів, на практиці, завжди індивідуальна.
Водночас, спираючись на чималий досвід надання психологічної допомоги та проведення психотерапевтичних заходів, вважаю, що у контексті загальних ознак доцільності звернення до фахівців з психічного здоров’я, варто виокремити:
Психологічні аспекти дитячих проблем (виховання, навчання, розвиток, провідні види діяльності, комунікація, характер, темперамент, звички)
Психогенні ексцеси, характерні для підліткового періоду (еволюція психіки, кризи, профорієнтація, залежності тощо)
Кар’єрний коучинг або розкриття управлінсько-бізнесового потенціалу особистості
Вікові кризи у житті жінки (пов’язані та непов’язані з материнством), чоловіка (обумовлені батьківськом чи ні) та/або пари (визначені певними характеристиками стосунків чи ні)
Фрустраційно-екзистенційні періоди в житті, що пов’язані із незадоволенням потреб чи нездійсненністю планів
та ін
Загальні психологічні симптоми та/або клієнські запити загального характеру, важливі насамперед тому, що завдяки своєчасно і майстерно проведеній на їх основі психодіагностиці — психологам і психотерапевтам вдається запобігти формуванню у клієнтів загальних розладів психіки.
Розкриваючи суть загальної психосимптоматики, треба сказати кілька слів і про загальні розлади психіки, до розвитку яких, раніше чи пізніше, як правило, призводить тривале ігнорування чи рішуче заперечення вказаних вище проявів потрібності допомоги спеціалістів з ментального здоров’я.
Іншими словами, якщо не помічати загальних симптомів, з часом, високоймовірно, вам чи вашим близьким, доведеться зіткнутися з одним чи, що значно гірше, одразу кількома із таких різновидів загально-психічних розладів:
По-перше, тривожні. Включають породжені постійною тривогою стани, такі як генералізований тривожний розлад, панічні атаки, страхи тощо
По-друге, дисоціативні. Характеризуються збоями та розривами у свідомості загалом та/або зокрема у сприйнятті, увазі, пам’яті тощо
По-восьме, психосоматичні. Больові відчуття, хвороби систем організму, психосоматози тощо
По-дев’яте, обсесивно-компульсивні. Які не дозволяють особистості повною мірою керувати своїм життям та, часто змушують до ризиків, безґлуздої поведінки тощо
По-десяте, дефіциту активності та уваги(СДУГ), спектр виявів котрого містить як безпосередньо синдром дефіциту уваги та гіперактивності, так і аутизм, розумову відсталість тощо
Головний висновок із широкого переліку загальних психологічних розладів — у вищій мірі доцільна своєчасність звернення по фахову допомогу при виникненні загальних психологічних симптомів
ПІДСУМКИ
Практика свідчить, що загальними психологічними симптомами не варто ні повністю нехтувати, ні самонадіяно применшувати їхнє значення, причому як у випадку їх самоспостереження, так і при умові фіксації у близьких людей.
Своєчасне звернення по психологічну допомогу та проведена фахівцями належним чином психодіагностика, корекція чи терапія — надійні засоби уникнення ризику розвитку психологічних та психічних розладів, провісниками котрих, нерідко бувають такі симптоми.
Щоби розпочати цей процес, особливо, якщо вам імпонує узагальнена на власному практичному досвіді інформація у цій статті, — звертайтеся до мене безпосередньо через знаначені у профайлі контакти
З певним набором генів. Схильними до чогось більше, до чогось менше.
З темпераментом і різними наче характеристиками, зовнішніми і внутрішніми.
З успадкованими рисами, як всі біологічні істоти.
Але.
Людина – істота біопсихосоціальнодуховна, і «біо» – лише один із чинників того, ким вона стає.
Якщо ви не чули про науку епігенетику, то все, що треба знати про неї: потужні баобаби і деревця-бонсай виростають з ідентичних наборів генів. А потім…
Умови за яких зростає дитина та повторюваність сценаріїв
Але це працює і навпаки: дуже мало і того, чого б не можна було виправити любов‘ю, ласкою, ніжністю, прийняттям, турботою, підтримкою та духовним проводом.
А щоб могти все це дати дитині, спочатку треба навчитися дати це собі. Лий не лий з пустого дзбану – нічого звідтам не наллється.
І перше питання в мене, якби я вела передбатьківські науки, було б, не що ви хочете дати вашій дитині, а – що можете?
Що таке сімейні сценарії, сімейні трансгенераційні травми, співзалежні відносини, все те, що ми несемо, приймаючи отой перехідий кубок нещастя з рук батьків і передаючи його дітям?
Дочки виростають, зневажаючи батька – лише для того, щоб вийти заміж за його точну копію.
Вони жаліють або зневажають свою матір – але стають нею.
Що ми знаємо про цикли насильства у сімейних системах?
Або «тихе» насильство – мовчання?
Про те, що повторюються з покоління до покоління з разючою послідовністю?
Що знаємо про речі цілком неочевидні?
Як, наприклад, дієта мами може перетворюється на обсесивно-компульсивну поведінку її дочки?
Як невірність батька, яку всі заминають та оминають мовчанкою, стає емоційно прірвою, порожнечею, яку дитина згодом заповнює всіми -ізмами та -маніями?
Звідки потім – проблеми з довірою, проблеми з прихильністю, проблеми з ідентичністю, звідки оте почуття порожнечі, ізоляції, відчуження та розпачу — тріщини в душі, які неможливо залатати?..
І як потім ті люди з діркою всередині шукатимуть знову і знову, іноді все своє життя, способи заповнити її – і ніколи не заповнюючи…
Послухайте.
Перш ніж перейти до розповіді про різного роду розладів із того ж МКХ-10: невротичних –
афективних – маній та депресій, не торкаючись навіть межових та психотичних – а хочу про це все писати, не лиш тому, що задумала книгу, а для того, щоб вивести хоча б моїх читачів із омани, наче достатньо подивитися пару вебінарів про «низькі вібрації» або «навізуалізувати» собі щось, або піти до «коуча» (такого після тижневого курсу «навчання»), і буде вам щастя – щоб ви, дорогі, зрозуміли: психологія – це наука, і психолог без глибокої освіти – це профанація професіі.
І ви, якщо без знань, куди ж треба, попадаючи не туди, куди треба, можете не лише розчаруватися, але й ретравмуватися так, що спеціаліст потім довго вас «реставруватиме».
Вертаюся до тих усіх складнотермінів.
Що за цими зрозумілими лише спеціалісту словами?
І що може свідчити про наше психологічне нездоров’я?
Які маркери свідчать про наше психологічне нездоров’я?
А маркери такі.
У відносинах це – постійна дупа(закреслено) негативні переживання у стосунках з партнером, сварки, відсутність прямих послань «словами через рот», пасивна агресія як домінуючий стиль поведінки, брехня, напівправди, недомовки, маніпуляції.
Та і просто – відсутність доброти, прийняття, підтримки…
Ну і той факт, що сценарії ці повторюються, причому з різними людьми.
У стосунках з батьками – несепарованість, а знайте, це не лише залежність, це і контрзалежність – ізоляція від батьків.
Проблеми у відносинах з дітьми – іноді такі самі, як були з батьками.
Іноді (гордо) – власні посмилки: спрацьовує або батьківський сценарій – або антисценарій.
Жорстоке поводження з дітьми, інфантильна позиція по відношенню до власної дитини, «конкурування з нею за увагу мами.
Відсутність емоційної близькості з дитиною.
Вирішення своїх пси проблем за рахунок дитини, інверсія батьківсько-дитячих ролей (дитина – мама власній мамі, дитина – емоційний партнер власному татові).
Це – заборона на сепарацію, інвалідизація дітей, тривога при їх дорослішанні, відсутність якісних змін у відносинах з дітьми по мірі їх дорослішання.
Це – неможливість налагодити конструктивний контакт з дорослими дітьми.
Це – неможливість або небажання подбати про себе при виході дітей з дому.
Ізоляція, гордо названа «самодостатністю».
Це – невміння будувати дружні відносини, відсутність друзів.
Відмова від соціальних контактів в силу нездатності налагоджувати теплі, щирі відносини з людьми.
Це токсична так звана дружба, повторювані сценарії: наприклад – бажання злиття, ідеалізація – а потім знецінення кожного наступного друга, яке, звісна річ, закінчується розривом.
Функціональний підхід до дружби.
Відсутність сексуальних зв’язків або сексуальна неперебірливість, проміскуітет, підміна сексом почуття прив’язаності, секс як пошук безпеки та приналежності, всі складнощі сексуального характеру – аноргазмія, еректилна дисфункція, неможливість відчути збудження, алібідозність, імпотенція.
Це – порушення стосунків із собою.
Постійний знецінюючий діалог, дорікаючий, ганьблячий внутрішній критик.
Низька самооцінка – або ж неадекватно висока.
Почуття нікчемності – або грандіозності.
Комплекс неповноцінності і те, що йде з ним на пару – гіперкомпенсація його через фальшиву манію власноі величі.
Магічне мислення, відсутність критичного мислення щодо себе, неадекватний рівень домагань.
Відсутність рефлексії своїх вчинків, поведінки, інтересу до власного внутрішнього життя.
Нерозуміння своїх почуттів та потреб.
Нудьга на самоті і невміння проводити час наодинці із собою.
Агресія щодо інших, аутоагресія у вигляді самопошкоджуючиоі поведінки, вживанні психоактивних речовин, поганоі іжі, не слідкування за зовнішнім виглядом, шкодування на себе грошей, ставлення себе на останнє місце в своєму житті.
Не є нормальним стан психіки, якщо маємо труднощі з роботою.
У широкому сенсі це – постійна зміна роботи, почування себе не на свому місці. Трудоголізм (втеча в роботу), уникання роботи;
невротичний (постійно змінюваний) пошук все іншої роботи або все нових захоплень, маніакально- депресивні стани «я можу все – я не можу нічого», відсутність позитивноі динаміки у власному розвитку, обсесійно-компульсивне зациклення на «треба» і «мушу», перфекціонізм, застрягання і фіксація на неважливих дрібницях.
У вузькому сенсі – це неможливість сконцентруватися, зосередити увагу, погане запам‘ятовування, неможливість витримувати робочу напругу, прокрастинація та саботаж, почуття себе не на своєму місці, невротичний пошук ідеального «місця призначення»
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
Публікації психоенциклопедії, в яких розкривається тема едипів комплекс (рос., анахр. — “эдипов комплекс”) крізь призму теоретичних знань та практичного досвіду двох авторок-психологинь: Ірен Шатінської та Єлени Бутник — у відповідних вкладках нижче.
Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.
ІРЕН ШАТИНСЬКА
ЄЛЕНА БУТНИК
Про хлопчиків та дівчаток – «партнерів»батьків.
Що таке едипальна стадія розвитку дитини, або ж про Едитів комплекс та комплекс Електри.
Про що ця стадія і які пастки підстерігають наших дітей
у ній?
Отже, у віці приблизно 4-5-ти років дитинка переживає такий цікавий період свого життя, коли наче вступає в конкуренцію у боротьбі за батька/маму – особу протилежної статі.
Хлопчик конкурує з татом за маму.
Дівчинка – з мамою за тата.
(Тут, у дужках, помічу: ця те, про що я пишу, розвиватися там, де в принципі у сімʼї є мама/тато;
якщо батька нема, все це відбувається теж, але у дещо іншій формі.
І зупинившись на татові, бо мама таки є точно частіше, уточню: там, де тато не просто є, а «включений» у дитину: від холодного, емоційно відсутнього, відстороненого тата донька не чекає нічого із того, про що писатиму нижче, і той етап воно просто не проходить природні юм чином – і нічого доброго в тому нема.
Все буде колись допройдено.
Невчасно. Не з татом.
А наприклад, з чоловіком на 20 років старшим.)
Але вернімося до «нормальної» сімʼї.
Отже, едипальний комплекс – боротьба з татом за маму.
«Мама МОЯ!»
«Мама, я, коли виросту, одружусь з тобою!»
У дівчинки це називається комплексом Електри і, відповідно, виражене у той самий спосіб:
«Це МІЙ тато!»
та «Я, тату, коли виросту, одружуся з тобою!»
Спочатку розкажу, як правильно мала б пройти ця стадія.
Ні, каже мама синові, ти, коли виростеш, знайдеш собі свою власну жінку, а тато – мій.
Ні, каже тато донечці, ти, коли виростеш, знайдеш собі свого чоловіка, а моя жінка – мама.
Ти – мій(моя) і мамина.
В нас з мамою є ми, і в нас обох – ти.
Фактично, у більшій мірі тут завдання лежить на чоловікові.
У випадку з сином основне слово належить батькові: він повинен розставити все по місцям і не дати «виграти» синові боротьбу за маму, смішно звучить, але вибороти маму в сина, вибороти законне місце дружини коло себе.
У випадку з донькою, котра каже «Ні, я не Принцеса, а мама не Королева – я твоя Королева, а ти мій Король», тато має лагідно, але чітко, однозначно сказати – і повторювати дівчинці слова: ні, моя Королева – це мама, а ти наша Принцеса, і обовʼязково знайдеш, коли виростеш, свого власного Принца (ну чи Короля).
Це в нормі.
Дитина повинна, перейшовши ту едипальну стадію, чітко розуміти правильну ієрархію родини.
Там, де вона – таткова маленька принцеса, але Королева – ні, не вона, а мама.
Де він – мій маленький принц, але Король у мене – тато.
І мати правильні рольові моделі сімʼї, згідно яких вона матиме основу, на якій буде створювати сімʼю власну.
А що ж може піти не так?
А от розкажу.
Мамі, скажімо, з чоловіком якось вже не так весело, як на початках.
Чоловік, скажімо, не виправдав себе як емоційний партнер.
Твій герой давно впав з пʼєдесталу.
І тут – нова людина. Твоя!!!! Син!
Який – на відміну від партнера – шукає твоєї посмішки і любить тебе безумовною любовʼю – знову ж, на відміну від партнера, який такої любові ані не обіцяв, ані не зобовʼязаний її давати.
Точнісінько так само про дівчаток/татів.
Жінка «не така», безумовної любові від неї не дочекаєшся, а от доня!..
Ми отримуємо ідеального партнера.
Тяжко відмовитися від такої любові.
А якщо в сімʼї накопичилося багато образ, розчарувань, то мама-син створюють коаліцію проти тата, батько-доня – проти мами.
Недобре це для подружжя, без сумніву – але в першу чергу для дитини.
Дитина повинна отримувати не лише безумовну любов (що не значить вседозволеність) але і проходити фрустрацію – не все тобі можна, доцільно, добре, не все тобі доступно, не все в світі буде так, як ти хочеш.
Це перше (і це стосується не лише нинішньої теми).
Головне ж в нашій темі отаке:
Хлопчик, що виграв конкурентну боротьбу з батьком, не приймає свою мужність,
Свою маскулінність.
Він мамин «дружочок», плече, на якому можна поплакати і взагалі «ти один мене розумієш».
Це може затягнути, відтермінувати нормальний етап розвитку підліткового бунту, сепарації, ініціації хлопця у чоловіка і зробити його вічним слугою мамі.
Дівчата всі вибраковуються (в першу чергу мамою, що очевидно.
І взагалі «жінок у тебе може бути багато, а мама одна»
Не набувши справжньої чоловічості, хлопець не знає, як себе по-чоловічому вести з жінками. Він або порівнює усіх з мамою (а у моєї мами борщ смачніший), або веде себе пасивно-агресивно, як із мамою: з мамою – гнів табуйований, бо на маму не гніваються, а насправді агресії – огого, тому вона проявляється або у вигляді пасивної агресії, або аутоагресії.
Припустимо, що в хлопчика народжується дочка…. І він нарешті отримує «ідеальну» партнерку….і має любов, на яку, на відміну від маминої (а особливо і від жінчиної) не треба заслуговувати.
Адже для мами її хлопчик не просто «золота піся» та «мій Принц» – для мами цей «партнер» повинен бути зручним та безвідмовним! А жінка навішує на нього якісь свої очікування… і лиш в очах дочки він Бог і Герой. Її герой.
Дівчинка – татова «подружка» – яка відкидає маму, не приймає своєї справжньої жіночності – і лишається викинутою із спільноти жінок. Вона очаровує чоловіків (чужих – теж), вона часто розлучниця, жіночий колектив інстинктивно борониться від неї. Вона все життя в пошуках тата – ідеального Короля. На партнера покладаються всі надії і потреби, які має задовольняти не партнер, але батько.
Народжується хлопчик – історія повторюється. От, нарешті, він, той, хто любить беззастережно і ідеально!
(Транскультуральна психологія, або ж з історії народів світу. Італія.
Мама в хлопця – завжди на першому місці.
Жінка – ну таке.
Але! Коли жінка народжує хлопчика – вона має назавжди друга, опікуна та «партнера».
Не вигадане.
Розказували італійці).
***
Дитина, яка була «нічиєю»….
ні маминою, ні татиною – в своїх дітях знаходить справжню любов. Ту ідеальну, безумовну.
Діти стають сенсом і опорою існування.
Поки не сепаруються… і жінка ( мама) лишається коло розбитого корита.
Що робити?
По-перше, знати оце все.
Це – не висмоктане з пальця.
Це – психологія як наука.
І це – підтверджено численними прикладами із життя.
В тому числі – власного.
Так що ж. Тепер знаємо, і?…
Що, що робити?..
Хлопцю без батька – шукати старшого друга. Це може бути наставник, вчитель, тренер, старший брат, дідусь – будь-хто, хто зможе стати йому рольовою моделлю.
Хто буде ініціатором його Чоловічості.
Дівчинці? Так, шукати круг жіноцтва. Прийняти маму. Поки мама лишається ворожою частиною коаліції (з татом) або просто ворожою особою – добрі стосунки з чоловіком вибудувати вона не зуміє.
Бо і звідки?..
Вона не має і не знає правильної рольової моделі ні жінки, ні чоловіка.
Як і хлопець.
В них просто не було такої моделі.
А з пустого дзбана – що налиєш?..
Дитина має бути значною, величезною – але і правильною частиною сімейної ієрархії. Батьки – повинні бути перш за все парою, тоді вони зможуть показати дитині, так би мовити, робочу модель сімʼї, з правильними ролями, замість отих коаліцій, інверсій батьківсько-дитячих ролей, парентифікації (усиновлення батьків) та всякого «партнерства» не з тим партнером.
У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “психолог”, так і одразу за кількома, наприклад “сімейний психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо
Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо
Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:
неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності
СПІВАВТОРСТВО PSY-PEDIA
Існує можливість для фахівців, профайли яких розміщені на веб-платформі — додати на окрему вкладку цієї (як і будь-якої іншої) сторінки “Психоенциклопедії” унікальну авторську інтерпретацію даної чи будь-якої іншої з існуючих чи додаткових тем.
Якщо ви — дипломований/а психолог/иня і вам це цікаво:
Остання частина про механізми психічного захисту (хоча на- справді їх є більше – я спробувала розказати вам про основні).
Ці останні два вважаються конструктивнішими за решту. Вони не зашорюють наші очі в небажанні побачити правду
(а насправді – в бажанні вперто її не бачити),
а допомагають нам творчо, плідно, різнобарвно жити.
Перший з цих захистів – сублімація.
Заміна.
Заміщення.
За Фройдом сублімація – це завжди заміщення лібідо, статевого потягу на будь-яку форму діяльності. Переспрямування статевої енергії – на, скажімо, творчість.
Від Фройда, втім, ми пішли далеко вперед, безумовно вдячні за те, що він був тим першим, хто спробував показати, освітити та пояснити дорогу.
Але тепер вважаємо, що не тільки прагнення здійснення статевого потягу переспрямовується на всі види творчості, на всі активності та загалом усі прагнення щось звершити в нашому житті. Ну справді ж…. зводити всю нашу креативність, весь наш рух і розвиток, самореалізацію, прагнення та всю просоціальну активність
(на відміну від антисоціальної – фройдівського мортідо, прагнення до смерті)
словом, всю динамічність нашого життя до того, що весь цей час ми нічого іншого підсвідомо не бажаємо, як тільки займатися сексом, та чомусь просто увесь час якось не вдається, тому ми й творимо – та невже?..
Але так чи інакше сублімація відіграє роль захисту, а часом запобіжника: там, де ми через якісь причини не можемо робити те, що насправді дуже хочеться, ми заміняємо – заміщаємо – це чимось іншим.
Це все те, що ми робимо замість.
Наприклад?
Наприклад, це можуть бути такі листи, яким судилося бути не
висланими, а викинутими – ті, де ми викладаємо речі, що їх не- можливо сказати у вічі.
Це – фізична активність.
Якщо в мене поганий настрій, а я знаю, що завдяки рухові ор- ганізм виробляє ендорфіни, гормони задоволення – цілком усвідомлено іду бігати, іду займатися спортом.
Або творчість… Часом, наприклад, пишемо, через дійових осіб наших книжок виражаючи те, чого не можемо зробити в реально- му житті.
Останній захисний механізм, про який хочу розказати – меха- нізм, що має назву компенсація.
Компенсація може бути деструктивною – коли за відсутністю справжніх власних чеснот вигадуються інші, які часто існують лише у наших фантазіях.
(Згадується анекдот про Зайчика, який не мав чим похвалитися на фоні інших Звірів, і нарешті видав: «А зате я багатий духовно!».
Мушу сказати… З досвіду життя, там, де нема нічого іншого, часто й оте анекдотичне духовне багатство існує лише як область бажаного, а не реального, дійсного).
«Крутість» гопників чи як їх назвати – та як не назви – з роз- ряду того ж компенсаторного захисту: хоч таким шляхом виділи- тися. Нема за що поважати – хай бояться. Пам’ятаєте оте «боїться, значить поважає?..»
(Дурень думкою багатіє. Не значить. Але обманювати себе нам усім добре вдається).
Втім, дуже часто компенсація є конструктивною. Вона спону- кає людей досягати значних звершень. Хрестоматійний приклад – Нік Вуйчич, народжений без рук і ніг, який, проте, досяг таких ви- сот, що багатьом здоровим і не снилися. Фізична неповносправність компенсована силою духа.
Взагалі, про всіх тих, котрі не завдяки, а всупереч – це про компенсацію – в найкращому її сенсі.
Сама природа, втім, намагається компенсувати людині втрачене чи недодане. Відомо, що люди, наприклад, незрячі від на- родження, мають значно кращий слух. Знаємо також про нейропластичність – втрачені функції мозку (або нервової системи за- галом) переймають на себе інші її частини.
Згідно з одним із корифеїв психологічної науки, Альфредом Адлером, весь розвиток людини є результатом її старань компенсувати почуття неповноцінності. Це почуття підштовхує нас до все більш значущих досягнень: швидше! вище! сильніше!
… і багатше – теж. Часто – за прагненням розбагатіти за будь- яку ціну є те, що я називаю «голодним дитинством».
Часом за тим, у кого гараж із колекцією Бентлі та Астон Мар- тінів, стоїть маленький хлопчик, у якого в дитинстві не було велосипеда.
Але… яким би не був його автопарк сьогодні, він однаково за- лишиться тим хлопчиком, у якого в дитинстві не було велосипеда.
Проте це вже зовсім інша тема.
Прагнення влади – теж вона, компенсація.
Це точно компенсація чогось, чого сильно бракувало у дитин- стві, або чогось, що в юному віці не здійснилося. Згадаймо недо- семінариста Джугашвілі чи недохудожника Гітлера.
Або – компенсація фізичних недоліків, якихось комплексів. Наприклад, низького зросту. Двоє вищезгаданих – теж були не- високими. Про Наполеона, чиїм іменем аж названий цей недолік, «комплекс Наполеона», знають усі. Думаю, більшість із нас зна- йде таких людей довкола.
От так коротко про те, як і чим ми захищаємося.
Навіщо нам це знати?
Бо, щоб прожити своє життя, треба стати собою – але спершу
)
.
:max_bytes(150000):strip_icc()/top-mental-health-disorders-a-mental-illness-list-5210092_final-90ba5c61e17e40ccb2e6023354ef9827.jpg){kind=link}