Дитячі істерики

Дитячі істерики, стаття Вікторії адаменко

Про дитячі істерики не писав тільки ледачий. Будь-яка книга з вікової психології може забезпечити вас базовою інформацією про те, на який вік припадають дитячі кризи дорослішання, і це може стати хорошою інформаційною опорою в батьківстві.

Але, на жаль, жодна книжка не підготує батьків до того почуття розгубленості, страху, провини, сорому та інших складних переживань, коли, здавалося б, без причини, посеред вулиці дитина заходиться криком і ніяк не перестає, і що б ви не робили, нічого не допомагає.

Криза

Криза (грец. κρίσις – рішення, поворотний пункт) – переворот, час перехідного стану, перелом, стан, коли існуючі засоби досягнення цілей стають неефективними, внаслідок чого виникають непередбачувані ситуації.

Я б сфокусувалася на цьому формулюванні – перехідний стан.

Дитина росте, змінюється її сприйняття навколишнього світу і людей у ньому, змінюються способи її реагування і взаємодії зі світом тощо. І істерики один з атрибутів дитячих криз.

Виділяють 5 основних кризових періодів у дітей:

  • криза новонародженості (0-2 місяців);
  • криза 1 року;
  • криза 3 років (проявляється у 2, 3-5, 5 років);
  • криза 7 років;
  • підліткова криза (проявляється в 12-14 років).

Істерика, як спосіб відреагування дитиною її емоцій і почуттів

Істерика (одне з визначень) – сильне емоційне збудження, що супроводжується різноманітними рухами, нерідко театралізованою жестикуляцією, емоційною насиченою промовою, сльозами та криками.

Що ж таке дитяча істерика?

Визначень у гуглі безліч, деякі з них містять доволі лякаючі слова, – наприклад, психічний розлад – таке теж може бути, але це тема для окремої статті. Тому зараз пропоную подивитися на базові причини такого прояву дитини.

Найчастіше це її спосіб впоратися зі складними почуттями (тривога, гнів, страх, провина, сором тощо), які вона переживає з тієї чи іншої причини, і просто не вміє та не знає, як це зробити інакше з огляду на свій вік. А ось причини, через які ці почуття виникають, якраз досліджуються психотерапевтом у роботі з дитиною і сім’єю.

Що може стати причиною дитячих істерик?

Переїзд, початок відвідування дитячого садка, конфлікт батьків, свідком якого була дитина, втрата улюбленої іграшки та багато інших, здавалося б, незначних ситуацій – стрес для дитини. І рідко вона може з ним впоратися без допомоги дорослих.

Істерика – ознака того, що дитина не справляється, а не ознака поганого виховання чи поведінки.

Звертаючись до принципів системної сімейної терапії, – дитина (особливо маленька) і те, що відбувається з нею, розглядається як симптом сім’ї (того, що в ній відбувається).

Тобто, якщо в сім’ї порушена комунікація, ієрархія між дорослими, стосунки часто з’ясовуються на підвищених тонах, старше покоління критикує батьківство пари, висловлює сумніви в хорошості батьків, – створює напругу в парі та сімейній системі.

Її разом із батьками переживає і дитина, яка, будучи маленькою, не розуміє, що відбувається, і як позбутися напруги та інших складних почуттів. Тут можуть бути і істерики, і агресивна поведінка щодо батьків та однолітків, хвороби (соматизація стану) та ін.

Проблема не в тому, що батьки сваряться, а в тому, що дитина вважає себе причиною цих сварок за замовчуванням, переживає себе поганою або ще якоюсь, і зростає її тривога та страх втрати значущих дорослих.

Якщо дитину сварять за щось, важливо наголошувати на тому, що її поведінка або вчинок був поганий, а не сама дитина – вона не здатна відділити переживання себе від свого вчинку або поведінки, будучи маленькою і переживає себе поганою, не вартою любові.

Народження ще однієї дитини в сім’ї так само стає випробуванням для тієї дитини, що вже є в сім’ї. Важливо, говорити з нею про всі зміни, які відбуваються зараз і відбудуться в майбутньому. Однак, уся інформація має бути адаптована відповідно до віку дитини.

Тобто наукова література та визначення ніяк не зайдуть, наприклад, трирічці. Якщо цього не відбувається, то поява нового члена сім’ї та втрата безроздільної уваги матері, стає сильним стресом для дитини, який може проживатися шляхом регресу в молодший вік та відмовою їсти, одягатись самостійно, ходити до туалету тощо.

Тут же можуть з’явиться істерики, як вихід тривоги і переживань старшої дитини.

Далі, важливий і тривожний момент – відсутність матері: прогнозована (пологовий будинок, лікарня, поїздка) або перебування далеко від дитини з інших причин.

Втрату матері з поля зору на довгий період маленька дитина сприймає як найсильніший стрес і має впоратися з почуттям жаху, розгубленості, самотності та невизначеності – коли повернеться мама і чи повернеться?

Що робити?

Говорити. У будь-якій із ситуацій говорити з дитиною дуже важливо, пояснювати будь-яку ситуацію з урахуванням її віку. Проговорювати свої почуття, питати що відчуває вона в тій чи іншій ситуації. Допомогти дитині назвати свої почуття і запропонувати варіанти щодо їхнього проживання.

Якщо сумно – поплакати, посумувати разом з нею, якщо злісно – пошукати варіанти, як можна прожити злість (побити подушку, побити долоньками об долоньки дорослого або інші варіанти, які зайдуть дитині).

Що точно не працює на благо дитячої психіки – спроба змусити дитину замовкнути, крики і погрози (віддам дядьку або ін.), ігнорування (найпоширеніша порада) – піти від дитини в істериці нічого не пояснюючи.

Запорука здорових стосунків з дитиною – присутність поряд з нею притомного дорослого, відкритого до діалогу, який може контейнувати її переживання, емоції і знаходитись поруч та бути на боці дитини у будь якому її стані та ситуації.

Автор