Як це воно – бути батьками своїй дитині?
Є багато філософських роздумів на цю тему, визначень батьківства з погляду психології, педагогіки, соціології та інших наук. Але, як на мене, жодне з них та жодна книжка з теми батьківства та виховання не підготує людину до цього захопливого та неочікуваного досвіду.
Тому, наведу цитату з серіалу, що подивилася нещодавно. Мені вона дуже відгукнулася, бо саме з цим дуже часто стикаються батьки (і я, як мати двох синів), що приходять до мене на консультацію або на батьківську зустріч, коли приводять свою дитину в терапію.
Ось так сформулював свої переживання один з персонажів серіалу, батько-одинак, який виховує доньку-підлітка:
«Бути батьком, це ніби тобі дали в руки свічку та почався ураган. Ти намагаєшся не лажати та ти все одно лажаеш. Вони (діти) сповнюють твоє життя сенсами та жахом».
Серіал «Дядько» / Uncle, британський ситком 2014 року.
Трохи більше про нього наприкінці статті, в рекомендаціях фільмів до перегляду.
Робота з одним моїм маленьким клієнтом та його мамою надихнула мене написати цей невеличкий огляд на тему дитячих істерик.
Будь-який прояв дитини, це сигнал батькам, це привертання батьківської уваги. І що ж тоді дитина намагається донести до дорослого під час, так званої, істерики, що супроводжується зазвичай криком, плачем, жбурлянням іграшок та іншими проявами незадоволення або незгоди з чимось.
Дитячі істерики – погане виховання чи щось інше?
Про дитячі істерики не писав тільки ледачий. Будь-яка книга з вікової психології може забезпечити вас базовою інформацією про те, на який вік припадають дитячі кризи дорослішання, і це може стати хорошою інформаційною опорою на шляху батьківства.
Але, на жаль, вони не підготують батьків до того почуття розгубленості, страху, провини, сорому та інших складних переживань, коли, здавалося б, без причини, посеред вулиці (на майданчику, у магазині та ін.) дитина заходиться криком і ніяк не перестає, і що б ви не робили, нічого не допомагає.
Криза
Криза (грец. κρίσις – рішення, поворотний пункт) – переворот, час перехідного стану, перелом, стан, коли існуючі засоби досягнення цілей стають неефективними, внаслідок чого виникають непередбачувані ситуації.
Я б сфокусувалася на цьому формулюванні – перехідний стан. Дитина росте, змінюється її сприйняття навколишнього світу і людей у ньому, змінюються способи її реагування і взаємодії зі світом тощо. І істерики один з атрибутів дитячих криз.
Виділяють 5 основних кризових періодів у дітей:
- криза новонародженості (0-2 місяців);
- криза 1 року;
- криза 3 років (проявляється у 2, 3-5, 5 років);
- криза 7 років;
- підліткова криза (проявляється в 12-14 років).
Що ж таке дитяча істерика?
Істерика (одне з визначень) – сильне емоційне збудження, що супроводжується різноманітними рухами, нерідко театралізованою жестикуляцією, емоційною насиченою промовою, сльозами та криками.
Визначень у гуглі безліч, деякі з них містять доволі лякаючі слова, – наприклад, психічний розлад – таке теж може бути, але це тема для окремої статті. Тому зараз пропоную подивитися на базові причини такого прояву дитини.
Істерика, як спосіб відреагування дитиною її емоцій і почуттів
Найчастіше істерика – це спосіб дитини впоратися зі складними почуттями (тривога, гнів, страх, провина, сором тощо), які вона переживає з тієї чи іншої причини, і просто не вміє та не знає, як це зробити інакше з огляду на свій вік і не може назвати ті почуття або що з нею відбувається.
А ось причини, через які ці почуття виникають, якраз досліджуються психотерапевтом у роботі з дитиною і сім’єю.
Істерика, як реакція на непередбачувану або стихійну зміну обставин
Переїзд, початок відвідування дитячого садка/школи, конфлікт батьків, свідком якого була дитина або мовчазний конфлікт який «висить у повітрі», поява ще однієї дитини в родині, втрата улюбленої іграшки та багато інших, здавалося б, незначних для дорослого ситуацій – для дитини є стресовими. І в доволі невелкій кількості випадків вона може з ними впоратися без допомоги дорослих.
Зіштовхнувшись зі змінами, до яких дитина ніяк не була готова, вона втрачає в першу чергу безпеку / безпечний простір до якого звикла, бо він змінився.
Наприклад, до втрати іграшки і справді неможливо підготуватися, але можливо допомогти дитині пережити, відгорювати цю втрату, не знецінюючи її, не «затикаючи» новою іграшкою одразу.
Ті події та зміни в сім’ї, які планують дорослі та не говорять про них дитині (бо вона ще мала, не зрозуміє або інший аргумент) краще обговорювати з дитиною принаймні в загальних деталях, з урахуванням віку дитини. Це суттєво знизить стрес в дитини, коли ці події відбудуться.
З найпростішого, можу навести такий приклад. Є дітки, які трохи повільніші за інших і їм потрібен час, щоб завершити гру, зібратися та піти на прогулянку, наприклад.
Добре працює, коли їм заздалегідь (іноді навіть за годину до) дорослий каже, що скоро буде прогулянка та треба складати іграшки, збиратися і потім кілька раз ще про це нагадує. Форма цього повідомлення залежить від віку дитини.
Але це чудовий спосіб оминути принаймні дві причини можливої дитячої істерики:
- дитина: не хочу нікуди йти, хочу грати ще (в дитини буде час завершити гру з допомогою дорослого)
- дорослий: вдягайся скоріше, що ж ти так довго? А дитина некваплива, їй потрібен час, вона стресує, нервує, дорослий стресує і всі незадоволені.
Істерика – ознака того, що дитина не справляється з чимось, а не ознака поганого виховання чи поведінки.
Істерика з точки зору сімейної системної терапії
Звертаючись до принципів системної сімейної терапії, – дитина (особливо маленька) і те, що відбувається з нею, розглядається як симптом сім’ї (того, що в ній відбувається).
Тобто, якщо в сім’ї порушена комунікація, ієрархія між дорослими, стосунки часто з’ясовуються на підвищених тонах, старше покоління критикує батьківство пари, висловлює сумніви в хорошості батьків, – створює напругу в парі та сімейній системі.
Її разом із батьками переживає і дитина, яка, будучи маленькою, не розуміє, що відбувається, і як позбутися напруги та інших складних почуттів, які вона навіть не усвідомлює, їй просто погано.
Тут можуть бути й істерики, і агресивна поведінка щодо батьків та однолітків, хвороби (соматизація стану) та ін.
Конфлікти батьків та реакція дитини
Проблема не в тому, що батьки сваряться, а в тому, що дитина вважає себе причиною цих сварок за замовчуванням, переживає себе поганою або ще якоюсь, і що це саме вона викликала сварку своєю поведінкою, оцінками тощо. І зростає її тривога та страх втрати значущих дорослих.
Якщо дитину сварять за щось, важливо наголошувати на тому, що її поведінка або вчинок був поганий, а не сама дитина – вона не здатна відділити переживання себе від свого вчинку або поведінки, будучи маленькою і переживає себе поганою, не вартою любові.
Дитячі істерики, регрес та інші прояви, як реація на появу нової дитини в сімї
Народження ще однієї дитини в сім’ї так само стає випробуванням для тієї дитини, що в ній вже є. Важливо, говорити з нею про всі зміни, які відбуваються зараз з мамою (вагітність) і відбудуться в майбутньому.
Однак, уся інформація має бути адаптована відповідно до віку дитини. Тобто наукова література та визначення ніяк не зайдуть, наприклад, трирічці.
Якщо вчасного інформування дитини про майбутні зміни не відбувається, то поява нового члена сім’ї та втрата безроздільної уваги матері, стає сильним стресом для дитини, який може проживатися шляхом регресу в молодший вік та відмовою їсти, одягатись самостійно, ходити до туалету тощо.
Тут же можуть з’явиться істерики, як вихід тривоги і переживань старшої дитини.
Дитина, яка тепер стала старшою, переживає втрату уваги матері, як власне взагалі втрату матері фізичну. В молодшому віці (до 3-х років) вона може не розуміти, що мама в пологовому та повернеться, якщо їй про це не говорити.
Це, важливий і неймовірно тривожний момент – відсутність матері: прогнозована (пологовий будинок, лікарня, поїздка) або перебування далеко від дитини з інших причин.
Втрату матері з поля зору на довгий період маленька дитина сприймає як найсильніший стрес і має впоратися з почуттям жаху, розгубленості, самотності та невизначеності – коли повернеться мама і чи повернеться?
Що подивитись про дитячі істерики?
Фільм, який ілюструє як впливає на дитину присутність та відсутність саме матері у ранньому віці, це документальний фільм «Джон» авторів Джойс і Джеймс Робертсон. Це власне експеримент, направлений на те, щоб побачити що переживає дитина за умови довготривалої відсутності матері.
Ще один фільм-експеримент, який демонструє як формується прив’язаність дитини до матері, це «Природа любові» автора Гарі Харлоу.
І наостанок це експеримент Мері Ейнсворт «Незнайома ситуація». Це відео також демонструє неймовірну важливість контакту дитини з мамою і формування здорової прив’язаності.
Вище згаданий мною британський сітком «Дядько» / Uncle (2014) – це комедія, часом на грані фолу, точно для дорослого перегляду. Але, якщо брати фокус на дитячо-батьківскі стосунки, можна почути та побачити багато цікавого. Як не тільки ми вчимо чогось дітей, але й вони нас також.
Фільм «Таллі»/ Tully (2018) про вигоряння матері та післяпологову депресію. Здається трохи не на ту тему, але дає добре уявлення через що проходить мати народжуючи та виховуючи дитину і не одну 24/7. Як на мою думку, фільм дає підтвердження реальності – батьківство це дійсно важка та відповідальна справа і визнати, що тобі потрібна допомога, звернутися по допомогу не соромно, це не ознака слабкості або того, що ти поганий батько своїй дитині, а навпаки.
Що почитати про дитячі істерики?
«Прив’язаність» автора Джона Боулбі. Книга додасть теоретичної бази щодо теорії прив’язаності, яку власне автор сформулював після того, як започаткував систематичне вивчення формування прихильності дитини до матері.
Франсуаза Дальто «На боці дитини». Книга має трохи наукового психологічного контенту, але читається легко та надає багато різних кутів погляду на дитину, її місце в сімейній системі, роль батьків в її зростанні та вихованні.
«Управління гнівом. Як реагувати на дитячі істерики» авторки Мадлен Дені. Книга має суперечливі відгуки від читачів – комусь замало ґрунтовної наукової інформації та нагадує журнал, комусь мало кейсів та порад що робити.
Раджу її новачкам в цій темі, заходить легко та надає перші базові поняття та ідеї як впоратися зі своїм та дитячим гнівом в моменті істерики. Створює враження, що ви таки не одні в цьому та є інші діти та батьки, які потрапляли у схожі ситуації та переживали схожі почуття.
І друга книга також цієї авторки «Капризи та істерики. Як справлятися з дитячим гнівом». Вона також доволі легко читається та має дієві поради та приклади ситуацій, як дорослому поводися в конфліктній ситуації з дитиною у віці 1-3, 3-6, 6-10 років.
Як батькам полегшити ситуацію?
Говорити. У будь-якій із ситуацій говорити з дитиною дуже важливо, пояснювати будь-яку ситуацію з урахуванням її віку.
Проговорювати свої почуття, питати що відчуває вона в тій чи іншій ситуації. Допомогти дитині назвати свої почуття і запропонувати варіанти щодо їхнього проживання.
Якщо сумно – поплакати, посумувати разом з нею, якщо злісно – пошукати варіанти, як можна прожити злість (побити подушку, побити долоньками об долоньки дорослого або інші варіанти, які зайдуть дитині).
Наприклад, дитина кричить на дорослого – ти поганий – або просто гнівається та кричить на дорослого. Запитати, – ти злишся на мене?
Якщо так, підставити свої долоні та запропонувати дитині стукнути по долоні дорослого. Навіть така проста дія надасть дитині можливості позлитися на «великого» дорослого і не боятися втратити його через свою злість.
В досвіді дитини буде наявність дозволу та можливості злитися на значущого дорослого і не втрачати його, не бути відторгнутим дорослим у цьому прояві агресії, а навпаки бути підтриманим.
Це дуже цінний досвід для дитини, який потім дозволить без страху втрати розгорнути сепараційну агресію на дорослого у підлітковому віці та дорослішати.
Що точно не працює на благо дитячої психіки – спроба змусити дитину замовкнути, крики і погрози дорослого (віддам дядьку або ін.), ігнорування (найпоширеніша порада, яку я чула) – піти від дитини в істериці нічого не пояснюючи.
Залог здорових стосунків з дитиною – присутність поряд з нею притомного дорослого, відкритого до діалогу, який може контейнувати/витримувати її складні переживання, емоції і знаходитись поруч та бути на боці дитини у будь якому її стані та ситуації.
