Ірина Григораш

Шизофренія

603

Нижче у відповідних вкладках дві публікації психоенциклопедії, які розкривають тему шизофренія (рос, анахр. — “шизофрения”), через призму теоретичних знань та практичного досвіду авторки-психологині Ірини Григораш та колективної свідомості Простору Психологів

Важливо, що ці та інші публікації у “Просторі Психологів” не претендують на статус “істини в останній інстанції” та, за згодою авторок, можуть доповнюватися у процесі конструктивного обговорення у коментарях.

  • ІРИНА ГРИГОРАШ
  • ПРОСТІР ПСИХОЛОГІВ

Шизофренія є одним з найвідоміших психічних захворювань, але навряд чи є ще хоч одне, настільки оповитами міфами і додумуваннями.

Часом шизофренію демонізують, як щось страшне, часом всі підряд психічні розлади називають шизофренією.

То ж що це за розлад і звідки він береться. Дотепер точної однієї причини шизофренії не знайдено, до шизофренії застосовують ту ж саму біопсихосоціальну модель походження, як і до інших психічних розладів.

Це означає, щоб захворіти на шизофренію людина має народитись з певною генетичною комбінацією (біос), має пережити якісь психічні травми під час раннього розвитку (наприклад, психічне занедбання і відкидання) і мати несприятливе соціальне оточення протягом зростання.

І лише коли сумуються ці три фактори, можливий розвиток психічного розладу.

Шизофренія це хронічний, прогресуючий психічний розлад, який характеризується наскрізним порушенням всіх психічних процесів-зміною мислення, емоційними змінами, порушенням сприйняття і стійкими поведінковими розладами.

СИМПТОМИ І ТИПИ ШИЗОФРЕНІЇ

Є два типи характерні симптоми шизофренії:

Позитивні:

  • галюцинації, які можуть бути слуховими в вигляді голосів, зоровими, сценоподібними і які пацієнт не сприймає критично
  • марення, наприклад стійкі ідеї переслідування, негативного ставлення , які не відповідають дійсності і які неможливо змінити жодними аргументами і запереченнями
  • порушення мислення, яке стає розірване, паралогічне, виливається в чудернацькі ідеї і мовні конструкти
  • зміна поведінки, яка може бути стереотипною, збудливою, дивакуватою, неадекватною і невідповідною соціальному контексту і ситуації.

І негативні:

  • емоційна сплощеність — втрата переживати спектр різних емоцій, байдужість до оточуючих, ізоляція
  • абулія — нездатність до мотивації і зменшення можливості виконувати будь-яку цілеспрямовану діяльність, навіть побутову

В спектр негативних симптомів входить і збіднене мовлення, і втрата необхідності будувати і підтримувати соціальні зв’язки, втрата інтересу до того, що відбувається навколо.

Найчастішими формами шизофренії є просто і параноїдна.

Проста шизофренія починається, зазвичай з зміни поведінки. Людина поступово ізолюється, втрачає потребу в спілкуванні з рідними, перестає навчатися або працювати, відмовляється виконувати побутові речі.

При спілкуванні можна помітити появу дивних інтересів, про які хворий може довго розповідати, помітні хибні умовиводи, втрату логічності і асоціативності мислення. Часто це релігійні теми, космічні, філософські.

Параноїдна шизофренія починається з маячного настрою, коли з’являється підозрілість, необґрунтовані страхи, часом пацієнтові здається, що на нього хтось дивиться, щось про нього думає, хоче спричинити шкоду.

Так може тривати достатньо довго, поки не розгорнеться повноцінна психотична картина і пацієнт потрапить в поле зору психіатрів.

Проте, незалежно від початку, всі види шизофреній стають через роки подібними, зливаються в одну картину особистісного пониження.

З появою нейролептиків-антипсихотиків прогноз при шизофренії набагато сприятливіший, ніж раніше і пацієнти можуть залишатися соціально адаптованими і збереженими.

Найважливіше це вчасний і постійний прийом ліків, щоб запобігти загостренням, тому що після кожного з них наступає посилення особистісного дефекту.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ ПРО ШИЗОФРЕНІЮ

І декілька цікавих фактів про шизофренію:

  • Шизофренія вважається генетично детермінованим захворюванням, але коли ризик пересічної людини захворіти становить 1%, то в тих, хто має родичів першої лінії , хворих на шизофренію, лише 2%
  • Шизофренія дебютує лише в молодому віці, від підліткового і приблизно до 30 років, якщо пізніше, то це вже , ймовірно, інший розлад.
  • Якщо вчасно звернутись до психіатра, то повне видужання після маніфесту першого психотичного епізоду за умови адекватного лікування можливе в 10-15% пацієнтів. 
  • Основна проблема при захворюванні на шизофренію не в галюцинаціях чи маренні, вони відносно легко знімаються ліками, а в наростанні особистісного дефекту- аутизації( пацієнт уникає комунікації з оточуючими), сплощенні емоцій, зниження вольових зусиль( немає мотивації робити будь- що) і зміні мислення. Часом така зміна поведінки є першим «продромальним» синдромом. 
  • Ліки при лікуванні шизофренії дають лише 50% успіху, не менш важливе підтримуюче сімейне і робоче середовище, психотерапія. Так, люди , хворі на шизофренію можуть мати сімʼї і працювати. За умови доброї психо-фармакологічної і соціальної підтримки, звісно, важливість яких важко переоцінити.
  •  Ліки при шизофренії, зазвичай, приймають пожиттєво, щоб запобігти загостренням, тому що після кожного психотичного приступу наростає особистісний дефект.
  • Колись , до появи сучасних антипсихотиків, шизофренію лікували інсуліновими комами і часом отримували до 20 ти років добрих ремісій.

Підсумки

Описані випадки, коли після психотичного приступу люди змінювали життя по типу дауншифтінгу, змінювали коло спілкування, роботу і мали ще багато «непсихотичних» років, але то одиничні випадки і далеко не кожен дауншифтінг це хвороба.

Пильнуйте себе і будьте здорові! 

Ірина Григораш, психотерапевт, психіатр дорослий та дитячий, член УСП

DSM-5 знаменує перехід від представлення шизофренії як архетипічного психотичного розладу до її розгляду як одного з кількох психотичних розладів, що існують у спектрі психопатології.

Розлади спектру шизофренії відрізняються один від одного за типом, кількістю, складністю, тяжкістю та тривалістю психотичних симптомів і пов’язаних з ними особливостей, які їх визначають.

Симптоми розладів шизофренічного спектру включають:

  • галюцинації,
  • марення,
  • дезорганізоване мислення (розлад формального мислення, зазвичай випливає з мовлення людини),
  • різко дезорганізовану або аномальну рухову поведінку (включаючи кататонію)
  • та інші негативні симптоми.

Кількість, складність і тривалість симптомів, необхідних для даного діагнозу, зростають із переходом від легкого до важкого кінців спектру шизофренії.

ШИЗОТИПОВИЙ (ОСОБИСТІСНИЙ) РОЗЛАД

На помірному кінці спектра розладів шизофренії знаходиться шизотиповий розлад (також відомий як шизотиповий розлад особистості).

Шизотиповий розлад характеризується соціальними та міжособистісними дефіцитами, які знижують здатність до близьких стосунків і викликають помітний дискомфорт.

Ці дефіцити часто супроводжуються:

  1. Незвичайними переживаннями сприйняття (ілюзіями)
  2. Когнітивними викривленнями (ідеями порівняння, підозрілістю або параноєю, дивними переконаннями або магічним мисленням, які дотримуються без маревних переконань),

Шизотиповий розлад і шизофренія характеризуються когнітивним, соціальним дефіцитом і дефіцитом уваги, що базується на патології скроневої та префронтальної кори, опосередкованої нейророзвитком.

Ці дефіцити є меншими у людей із шизотиповим розладом, ніж у тих, хто страждає на шизофренію.

КОРОТКИЙ ПСИХОТИЧНИЙ РОЗЛАД

Цей діагноз визначається наявністю марення, галюцинацій, формального розладу мислення (тобто дезорганізована мова) або аномальної психомоторної поведінки (значна дезорганізована або кататонічна поведінка)

Що не можна краще пояснити іншим психічним розладом, розладом вживання психоактивних речовин або захворюванням, тривалістю принаймні 1 день, але менше 1 місяця з можливим повним поверненням до преморбідної функції.

Негативні симптоми не входять до числа діагностичних критеріїв цього стану.

ШИЗОФРЕНІЧИЙ РОЗЛАД

Шизофренічний розлад являє собою точку в спектрі між короткочасним психотичним розладом і шизофренією.

Подібно до змін, внесених до критеріїв шизофренії, цей стан визначається наявністю двох або більше психотичних та пов’язаних симптомів:

  • марення,
  • галюцинації,
  • дезорганізована мова, що відображає формальний розлад мислення,
  • аномальна психомоторна поведінка, така як різко дезорганізована або кататонічна поведінка

Принаймні один з них має бути маренням, галюцинаціями або неорганізованою мовою — щонайменше 1 місяць, але менше 6 місяців.

ШИЗОФРЕНІЯ

DSM-5 містить істотні зміни в діагностичних критеріях шизофренії.

Основні критерії продовжують вимагати наявності двох або більше психотичних та пов’язаних симптомів, принаймні один з яких має бути марення, галюцинації або дезорганізоване мовлення.

І які були присутні принаймні 6 місяців, включаючи 1 місяць або менше, якщо лікування було успішним, активних психотичних та пов’язаних із ними симптомів.

Ці симптоми також повинні бути пов’язані з порушенням функціонування в одній або кількох основних сферах життя, таких як самообслуговування, робота, міжособистісні стосунки або навчання.

Симптоми першого рангу не є специфічними для шизофренії і можуть виникати при:

  1. Маніакальних і депресивних епізодах з психотичними ознаками,
  2. Епілепсії скроневої частки,
  3. Дисоціативному розладі ідентичності
  4. Та іншими психіатричними захворюваннями.

Відповідно, DSM-5 усуває присутність першого рангу як підстави для зменшення кількості симптомів, необхідних для діагностики шизофренії

Підтипи шизофренії (параноїдний, дезорганізований, кататонічний, недиференційований, залишковий) були визначені раніше за переважаючим симптомом під час оцінки.

Однак достовірність цих підтипів суперечлива, враховуючи їхню довготривалу нестабільність, характеристики, що збігаються, і неспроможність послідовно передбачити результати.

ШИЗОАФЕКТИВНИЙ РОЗЛАД

Визначення шизоафективного розладу представляє проблеми для психіатричної дослідницької спільноти.

Деякі дослідники розглядають його як варіант шизофренії, в якому симптоми настрою є надзвичайно помітними, але не є незвичайними за типом.

Інші описують це як розлад настрою, при якому психотичні симптоми, пов’язані з епізодом настрою, не зникають повністю.

Треті вважають це простим одночасним проявом двох відносно поширених, але етіологічно відмінних типів психічних захворювань, шизофренії та розладу настрою.

Проблема шизоафективного розладу залишається невирішеною в DSM-5, хоча критерії переглянуті таким чином, що, ймовірно, зменшить частоту його діагностики.

ІНШІ УТОЧНЕНІ ШИЗОФРЕНІЇ ТА ІНШІ ПСИХОТИЧНІ РОЗЛАДИ

DSM-5 вводить цю підкатегорію, щоб забезпечити діагностику чотирьох станів, що включають психотичні симптоми, які не відповідають повним критеріям жодного з розладів спектру шизофренії, але, тим не менш, є питаннями клінічного занепокоєння. Нижче наведено приклади клінічних проявів, до яких застосовується позначення «інше уточнене»:

  • Стійкі слухові галюцинації
  • Марення зі значними накладеннями епізодів настрою
  • Синдром ослабленого психозу
  • Симптоми марення у партнера особи з маячним розладом

НЕУТОЧНЕНИЙ СПЕКТР ШИЗОФРЕНІЇ ТА ІНШІ ПСИХОТИЧНІ РОЗЛАДИ

DSM-5 замінює «психотичний розлад, не визначений інакше» на «неуточнений спектр шизофренії та інший психотичний розлад».

Як і в DSM-IV-TR, цей діагноз застосовується до проявів, у яких переважають функціонально непрацездатні або суб’єктивно тривожні симптоми, характерні для спектру шизофренії та інших психотичних розладів, але не відповідають повним критеріям для іншого стану в цій категорії.

Це також стосується проявів, про які недостатньо інформації для встановлення більш конкретного діагнозу.

ОЦІНЮВАННЯ ТА ЛІКУВАННЯ

Корисні вказівки щодо оцінки та лікування пацієнтів із спектром шизофренії та пов’язаними з нею розладами, а також іншими психіатричними та неврологічними станами, при яких розвинулися психотичні симптоми, можна знайти в рекомендаціях APA Clinical Practice Guidelines.

Необхідно проводити оцінку маніакальних і депресивних епізодів (поточних і протягом життя) за критеріями DSM-5, оскільки для розрізнення шизофренічних розладів настрою з психотичними ознаками та шизоафективного розладу необхідне суворе дотримання цих критеріїв.

DMS-5 заохочує використання шкали вимірів тяжкості симптомів психозу, оцінених клініцистом, для оцінки тяжкості як маніакальних, так і депресивних симптомів, пов’язаних зі спектром шизофренії та іншими психотичними розладами.

Найбільш оптимальним варіантом лікування є медикаментозне з залученням психотерапевтичної корекції середовища (наприклад робота з сім’єю хворого), також допомога в адаптації та прийнятті захворювання

ПІДБІР ФАХІВЦІВ

У спеціальному розділі веб-платформи можна зручно і швидко підібрати експертів як за однією основною спеціалізацією, скажімо “шизофренія”, так і одразу за кількома, наприклад “психолог”, “психотерапевт” і “психіатр” тощо

Універсальний і простий алгоритм “націлювання експертизи” у Просторі Психологів дозволяє, при потребі чи бажанні, додавати до параметрів відбору і такі атрибути як відчуття, скарги, ціна, спеціальність, метод, стать, мова (автоматично — українська, звісно ж), досвід, стиль, галузі тощо

Інтуїтивно зрозуміла послідовність підбору фахівця на psychology.space здатна забезпечувати 100% взаємовідповідність фахівця і клієнта буквально з першого разу, що, серед іншого:

  • неабияк економить час клієнтів на безпосередній пошук потрібного рішення
  • позбавляє і клієнтів, і фахівців необхідності витрачати дорогоцінні перші хвилини консультації на достеменне з’ясування взаємовідповідності

Authors

Відносини з дітьми

776

Дитина народжується, як чистий листок.

Звісно, вона має свій внутріутробний досвід існування та трансгенераційну память, яка передається з генами батьків, але після свого народження взаємодіятиме зі світом вперше, окремо від тіла матері.

Теорія відносин з дітьми Мелані Кляйн

Відома британська психотерапевтка Мелані Кляйн, яка одна з перших започаткувала дитячий психоаналіз, досліджувала раннє дитинство і, на її думку, саме в дитинстві закладається фундамент  особистості майбутнього дорослого, через взаємодію з найближчими особами — матірю та іншим оточенням дитини.

За словами Мелані Кляйн дитина, народившись, отримує автономію тіла, але психологічно відчуває себе частиною матері. І лиш приблизно після 6ти місяців дитина навчиться розділяти себе і матір, як окремих осіб.

Мати, яка відчуває дитину, постійно з нею перебуває і забезпечує всі  її базові потреби, cприймається дитиною, як її власна “хороша частина”, а відсутність матері чи занедбання дитячих потреб, наприклад, невчасна реакція на плач, голод, фізіологічний дискомфорт —як ” погана” частина.

І з цих частин, хороших і поганих (об’єктів), потім формується ядро особистості дитини (Его), яка буде мати уявлення про себе згідно того,наскільки тепло і дбайливо ставилось до неї найближче оточення і яких частин, хороших чи поганих інтегрувала в себе дитина.

Процес формування дитини є тривалим і протягом свого зростання дитина дивитиметься на важливих дорослих в своєму житті, як в дзеркало, зчитуючи їх і через них даючи собі відповідь — “хто я”.

Дитина помічає і реагує на всі сигнали, які посилають їй батьки. Похвала, вираз обличчя батьків і близьких людей, обійми, поцілунки — все це дає дитині досвід того, що з нею все гаразд і утверджує відчуття внутрішнього благополуччя.

Педіатри давно помітили неймовірно тісний зв’язок матері і дитини відразу після народження та  інтуїтивно назвали його “четвертим семестром вагітності”. В цей час дитина буквально не відпускає матір ні на крок, постійно прагнучи перебувати поруч.

Це є абсолютно нормальним адаптаційним механізмом, завдяки якому дитина опановує цей світ і , відчуваючи себе в безпеці, може поступово пізнавати навколишній простір.

Поради не носити дитину на руках, щоб не звикла, чи залишити на самоті, щоб проплакалась і “розвивала легені” є не лише шкідливі, а і руйнівні для дитячої психіки.

Незадоволені потреби дитини позбавляють її відчуття захищеності і безпеки. Також мати, дотримуючись такого стилю виховання, перестає бути чутливою до дитини, втрачає розуміння дитячого страждання, послаблюючи  природню дитячо-материнську діаду.

Теорія несвідомого зв’язку матері з дитиною Вілфреда Біона

Вілфред Біон, психоаналітик, учень Мелані Кляйн, який досліджував дитяче мислення, писав про несвідомий вроджений зв’язок між матір’ю і дитиною і що психічний апарат і мислення дитини формується в стосунку з матір’ю чи опікуном, з яким дитина має найтісніший контакт.

Новонароджена дитина отримує сенсорні враження від оточення, але ще не має навику думання і розуміння, тому впоратись з цими враженнями самостійно неможливо.

Не вміючи переосмислювати і давати раду своїм емоціям дитина “віддає” ці непереносимі і загрозливі переживання матері, психіка якої сформована і вона може їх переробляти.

Мати приймає ці дитячі емоції і поміщає у внутрішній «контейнер» власного психічного апарату.

Всередині материнського «контейнера» дитячі переживання гасяться, переробляються і віддаються дитині назад матір’ю у вигляді любові, ніжності і заспокоєння, даючи досвід розуміння і безпеки.

Так, через свої враження і сприйняття дитина починає формувати перші думки, які наростають і ускладнюються в процесі розвитку.

Тому первинні стосунки між дитиною і матір’ю є надзвичайно важливими, формуючи основу дитячої психіки на все життя.

Дуже важливо, щоб мати мала ресурс витримувати і розуміти всі сигнали своєї дитини. Мати може добре контейнерувати дитину лиш в дбайливій, спокійній і люблячій обстановці.

Теорія базової довіри до світу Еріка Еріксона

Власне, в жоден період життя дитина так бурхливо не розвивається, як в перший рік після народження. І саме в перший рік в дитини формується БАЗОВА ДОВІРА ДО СВІТУ, яку описував американський психолог  Ерік Еріксон.

Якщо дитина росте і розвивається в тісному доброзичливому стосунку з матір’ю, то світ, невідоме на цьому етапі життя місце, не сприймається, як загрозливий.

Тоді світ безпечно пізнавати і в ньому перебувати. І, хоча згодом дитина матиме досвід інших стосунків, не завжди довірливих і доброзичливих, враження, що світ її прийняв і в ньому можна мати своє хороше і безпечне місце, збережеться на все життя.

Лиш на основі цього внутрішнього  відчуття, отриманому в ранньому дитинстві, яке закріплюється в дитячій психіці, можна будувати щирі і довірливі стосунки з іншими людьми.

Якщо протягом першого року життя мати була відсутня, природня материнсько-дитячої прив’язаність розірвана, то згодом дитині буде важко комунікувати, зав’язувати дружбу і будувати довірливі особисті стосунки з партнером.

Також величезне значення має психологічний стан матері, чи достатньо впевнено і ресурсно вона себе почуває в оточенні і місці, де вона ростить свою дитину.

Бо відчуття страху і тривоги матері  дитина постійно зчитує, вбирає ці емоції в себе, і  базова довіра до світу не формується, поступаючись місцем тривожності і підозрілості.

Взагалі для розвитку дітям необхідно якнайбільше любові, доторків, позитивного підкріплення і присутності матері та інших люблячих дорослих. Тоді дитина отримує достатньо і фізичної і психічної стимуляції для щасливого і гармонійного зростання.

З допомогою МРТ було проведене дослідження мозку дітей раннього віку, які виховувались в інтернатних установах.

І величина мозку, і товщина лобної кори у дітей, які страждали від емоційної депривації була менша, ніж в однолітків, які виховувались в люблячих сім’ях. І ця пропорція зберігалась і в дорослому віці.

Прив’язаність

Тісний стосунок між матір’ю і дитиною називається ПРИВ’ЯЗАНІСТЮ. Ця прив’язаність тісно пов’язана з виживанням дитини, бо від того, наскільки мати буде близькою до дитини, залежить дитяче життя і благополуччя.

З одного боку прив’язаність це біологічний процес, який зумовлений виділенням каскаду гормонів, які викликають потужну потребу матері піклуватись про дитину,  з іншого боку психологічний досвід матері надзвичайно важливий.

Кожна молода мама в середині свого психічного апарату має закарбований і добре знайомий патерн материнсько-дитячого стосунку, який вона перейняла в своєї матері.

І дуже велика імовірність, що саме такий тип прив’язаності молода мати перенесе на свій стосунок з власною дитиною.

Відомий британський психоаналітик Джон Боулбі описував чотири типи прив’язаності, які можуть виникнути між матір’ю і дитиною.

  1. Надійна
  2. Тривожна
  3. Дезорієнтована
  4. Амбівалентна

Надійна прив’язаність

При такому типі стосунків дитина знає, що мати завжди поруч і відреагує на все, що трапляється з дитиною.

Такі діти мають тісний емоційний контакт з матір’ю і з іншими членами родини. Дитина з надійним типом прив’язаності відчуває себе любленою, не боїться бути відкинутою, вміє будувати теплі стосунки і йти на компроміси.

Такі діти відчувають себе безпечно і захищено, вони відкриті до світу і не бояться експериментів, сміливо себе проявляють і вміють переживати невдачі.

Надійний тип прив’язаності для дитини це найкраща надійна платформа щоб дорослішати, вміти дружити і досягати всього , про що мріє.

Надійний тип прив’язаності між батьками і дитиною зберігається все життя, навіть тоді, коли діти вже не потребують батьківської опіки.

Тривожна прив’язаність

Формується коли мати приділяє дитині недостатньо часу і дає мало емоційної підтримки.

Такі діти, зазвичай, дуже болісно переносять розлуку з матір’ю і постійно вимагають підтвердження любові.

В дорослому віці часто надмірно прив’язані до матері і не здатні будувати стосунки з партнером.

Дезорієнтована прив’язаність

Виникає та утверджуєтьмся тоді, коли мати дуже строга і караюча.

Оскільки від матері повністю залежить її життя, визнати, що мати «погана», це наразити себе на велику небезпеку, тоді  в дитини формується думка, що не мати «погана», а вона сама «погана».

Такі діти виростають депресивними і з низькою самооцінкою, завжди шукатимуть підтвердження своєї вартості і гідності.

Амбівалентна прив’язаність

Виникає, коли мати не є послідовною в ставленні до дитини, від того, як дитина поводиться, мало що залежить.

Мати то обіймає і наближує дитину до себе, то, в залежності від настрою, карає і відштовхує. Дитина тоді стишується, ніби застигає, не розуміє, як себе поводити і поступово віддаляється.

Такі діти виростають підозрілими, часто самі кидають партнерів, не довіряючи їм і постійно очікуючи негативного ставлення навіть серед повного благополуччя в парі.

Проте, немає безнадійних ситуації, навіть якщо дитинство було не надто хорошим. Людський мозок дуже пластичний і новий досвід може змінювати світогляд, тип прив’язаності і навчити будувати надійні людські стосунки.

Зазвичай вперше це стається в кабінеті психолога або психотерапевта, де можна бути собою в безпечному просторі і бути зрозумілим і прийнятим. А потім переносити новий досвід на інші сфери життя.

А коли ви молоді батьки, дуже добре запам’ятати декілька простих дієвих порад і пробувати уникнути помилок в стосунках з власними дітьми і вибудувати надійну прив’язаність на все життя.

Як вибудувати надійну прив’язаність?

Любіть дитину безумовною любов’ю

Навіть якщо дитина не така, як ви очікували, в неї є половина ваших генів і вона назавжди ваша.

Осяяні безумовною любов’ю батьків, навіть звичайні на перший погляд діти можуть з часом дивувати і відкривати в собі неочікувані риси і таланти.

Не порівнюйте з іншими

Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими дітьми, це викликає в неї відчуття власного знецінення і того, що вона недостатньо хороша.

Таким чином, замість стимулювання до дій, ви отримуєте дитину, яка не вірить у власні сили і навіть не буде пробувати, вважаючи, що інші всеодно впораються краще.

Дозвольте вашій дитині помилятись

Ми всі набуваємо знань і навиків, лише отримуючи різний досвід. Роблячи помилки, ми маємо добрий шанс знайти різні шляхи для вирішення завдань. Найважливіше- вміти пережити невдачу і рухатись далі.

Будьте в емоційному контакті

Дитина завжди має знати, що що б вона не зробила, батьки з нею в одній команді.

Діти, які мають впевненість, що їх люблять і завжди захистять, практично ніколи не здійснюють антисоціальних вчинків і не виявляють жорстокості.

А також в них значно нижчий ризик виникнення різних розладів ментального здоров’я.

Цікавтесь своїми дітьми

Сприяйте тому, щоб дитина пізнавала світ і розмовляйте про цінності.

Бо навіть тоді, коли дитина віддаватиме перевагу друзям, а це нормальний період розвитку, ця ниточка взаємного інтересу і спільних цінностей триматиме вас в контакті.

Хваліть, хваліть і хваліть

За маленькі і великі досягнення, просто за те, що дитина в вас є.

Поведінкові терапевти довели, що критика практично не працює, дієві лиш позитивні підкріплення.

Чим більше ви щиро хвалите дитину, тим краща в неї самооцінка, відчуття щастя і стимул до розвитку.

Довіряйте дитині і дайте простір для розвитку

  • Навіть з найменшого віку дитина здатна відчути те, що їй подобається.
  • Не варто робити дітей кращою копією нас самих.
  • Якщо дитина проявляє цікавість у сфері, зовсім для нас чужій і незрозумілій, не заперечуйте.
  • Коли дитина розвиватиме свою крону, а не зростатиме в тіні батьківської, вона буде і успішнішою, і щасливішою.
  • А ви матимете більше приводів пишатися.

Любіть до нестями і відпускайте

Коли прив’язаність між вами міцна, а любов щира, дитина завжди пам’ятатиме про вас, потребуватиме вас і приходитиме до батьківського дому за теплом і дитинством.

Бо скільки б нам не було років, міцні родинні зв’язки дають нам опору і наповнюють.

Пам’ятайте, що немає ідеальних дітей, батьків чи стосунків.

І, навіть якщо в певні періоди життя щось йшло не так, ніколи не пізно змінюватися і говорити один одному слова любові і підтримки. 

А коли часом складно, то психологи і психотерапевти завжди можуть скерувати погляд на життєву ситуацію з іншої точки зору, підтримати і допомогти простягнути ту ниточку між батьками і дітьми, яка дуже потрібна і для батьків і для дітей.

Автор

Психічна травма через втрату близької людини

639

Втрата близької людини, з якою перебуваєш в глибокому емоційному зв’язку завжди вибиває грунт з-під ніг, особливо коли вона раптова і несподівана. Але навіть коли смерті рідного очікуєш через дуже поважний вік чи важке прогресуюче захворювання, горе накриває з величезною паралізуючою силою.

Традиційно вважається що після втрати люди повинні перейти п’ять стадій горя: заперечення, гнів, компроміс, депресію і прийняття. Але, чи насправді всі люди в гострому горі переживають всі ці стадії? Насправді це далеко не так однозначно.

Першу стадію можна вважати, скоріше, як період оглушення. Часом переживання горя таке сильне, що викликає буквально відчуття заціпеніння, коли заморожуються всі почуття. Це психологічний захист, який дає можливість зберегти функціонування в такій важкій ситуації. Часом перші години і дні супроводжуються сумішшю вибуху емоцій, плачу, моментів, коли «накриває». Іноді людина в горі може в перші моменти після трагічної події переживати справжнє заперечення, коли психіка дисоціюється від реальності ігнорувати інформацію про загибель близької людини, навіть говорити, що це неправда. В будь-якому випадку необхідно, щоб в гострому горі поряд з людиною, яка переживає втрату хтось постійно перебував, щоб підтримати і заопікуватись в особливо гострі моменти.  Гостре горе призводить до втрати короткотермінової пам’яті, людина в горі може забувати, що трапилось вчора, чи куди що поставила, кому телефонувала. Часом втрачається апетит, порушується сон, є відчуття відстороненості (наче все робить хтось інший).

Емоції переживання горя такі сильні і важко переносимі, що потребують виходу і вектору, куди і на кого вони можуть бути спрямовані. Тоді може виникати сильне почуття гніву на самого померлого, який покинув і спричинив таке сильне переживання, на оточення, яке «не запобігло» смерті. Часом починається пошук «винних», навіть поза логікою і фактажем. Таким чином через злість і каналізацію своїх почуттів навіть таким деструктивним чином переживання горя дещо полегшується.

Проте іноді почуття провини направляється на саму людину яка горює, вона починає перебирати в думках події, які передували смерті рідної людини, думати, про те, що вона могла гіпотетично зробити, а не зробила, де була точка, за якою смерть стала неминучою. Зазвичай такі думки транзиторні і через деякий час, при звичайному , неускладненому переживанні горя, минають.

Третя стадія торгів чи компромісу може бути викликана черговим нагадуванням що всі ми смертні і що є речі і справи, які треба в житті доробити. Складається план, подібний до такого-«якщо я зроблю це і це, то тоді я обов’язково встигну чи зроблю те, що повинен». За себе і за того, хто помер.

Четверта стадія це стадія депресії, коли втрата усвідомлюється вповні, життя входить в свою звичайну рутину, підтримка меншає, тому що оточуючі вважають, що згорьована людина більш-менш адаптувалась і не телефонують і не приходять так часто. Втрата тоді усвідомлюється в повній і незворотній мірі, часто тоді виникає стійке відчуття порожнечі, байдужості, апатії.

Стадія прийняття наступає приблизно біля  року часу від смерті близької людини. Побутує думка, що саме рік потрібно для того, щоб прожити і прийняти втрату, повернутися до звичайного життя. В нашій культурі після року знімають жалобу.

В українській традиції споконвіків відмічають 9 днів по смерті, 40 днів і річницю. Ці ритуали,  окрім магічного змісту,  мають ще і дуже практичний.  Люди збираються на поминальну службу і обід в короткий час по смерті ще щоб і подивитись, як людина, яка втратила близького, справляється з горем, чи дає собі раду. А через рік чи може жити далі звичайним життям. Таким чином спільнота з давніх часів дбала про ментальне благополуччя людей, які переживають горе.

Проте ряд дослідників вважають, що самі стадії переживання горя і їхня послідовність не є ні умовною нормою, ні обов’язковими для кожного. Більш-менш подібною для всіх є лише перша стадія шоку, пізніше горювання залежить і від індивідуальних психічних особливостей людини, яка переживає втрату, так і від того, наскільки близьке і підтримуюче є її оточення.

Часом емоції, які описані в різних стадіях переживання горя можуть бути одночасними, наприклад, гнів і прийняття.  Єдиним спільним, що переживали  люди, які горюють, за джерелами дослідниці Рут Девід  Кенінгсберг, було відчуття туги і пригнічення і вони супроводжували людину на всіх стадіях.

Також дослідники горювання і скорботи відмічають, що горе майже ніколи не буває всепоглинаючим. Воля до життя, лібідинозна енергія, яка рухає нас вперед , допомагає втримуватись на плаву навіть в періоди найважчих випробувань. Це вилилось в теорію «двокомпонентного переживання горя», коли поруч з моментами відчаю, гострого болю і скорботи, можна переживати радість від дітей, які поруч, від чашки кави, сонячного промінця. Від всього, що робить нас живими. І це абсолютно нормально. І за ці моменти радості не потрібно переживати провину.

Горе втрати є страшним не лише через порожнечу, яка утворилася в житті після смерті близької людини. Супутником горя завжди є втрата частини ідентичності людини,  яка горює. Наприклад «я-донька», чи «я-дружина». Такі переживання досить важкі і потрібно багато часу, щоб втрачена ідентичність переформатувалася і стала знову цілісною.

Коли через рік часу людина, яка пережила втрату так і не змогла адаптуватися до нових обставин і налагодити своє життя без померлого, тоді можна говорити про ускладнене горе. Воно супроводжується постійними думками про втрату, тугою, беззмістовністю. Часом люди в ускладненому горюванні не хочуть знімати жалобу, продовжують ходити щодня на цвинтар, всі думки далі крутяться навколо втраченої особи.

Тоді бажано звернутися за психологічною підтримкою, або і за медикаментозною, коли є підозра на депресивний розлад.

Насправді горювання може тривати не один рік, несподіваний біль від спогадів, раптове відчуття туги може з’являтись в найнесподіваніший момент, коли ми вже наче навчилися з своїм горем жити. І в кожного це індивідуально. Але після прийняття, відпущення, поміщення померлої людини в своє серце ми дістаємо сили рухатися своєю дорогою далі, віддаючись теплому суму і вдячності померлому за те, що він в нас був.

Ірина Григораш, психотерапевт, психіатр дорослий та дитячий, член УСП.

.

Автор

Дитячий дезінтегративний розлад

521

Дитячий дезінтегративний розлад відноситься до розладів нейророзвитку і виявляється у ранньому дитячому віці. Ще його називають дитячою деменцією, тому що розвивається він серед повного психо-фізичного благополуччя дитини і , зазвичай, йому не передують ніякі насторожуючі ознаки.

Важливо знати, що дезінтегративний розлад починається не раніше дворічного віку і йому передує повністю здоровий дитячий розвиток без затримок і типового для дитячого аутизму відкочування назад приблизно в віці 1,5 роки. Оскільки дезінтегративний розлад дуже схожий на розлад аутистичного спектру, цей момент є одним з вирішальних в диференційній діагностиці.

Буквально,  протягом декількох місяців в абсолютно здорової дитини відбувається втрата набутих навичок, збіднюється мова, порушується комунікація і соціальна взаємодія, регресують моторні навички, звужується коло інтересів, дитина занурюється в себе.

Зазвичай спочатку змінюється мовлення, стає примітивнішим, дитина втрачає інтерес до діалогового мовлення, прохання починає висловлювати одним або двома словами. Пізніше мовлення втрачається зовсім, залишаються лише окремі звуки та склади.

Переконливої причини розладу так і не знайшли. Є думка, що частково дитячий дезінтегративний розлад є генетично детермінованим, проте, не виявлено жодних конкретних генетичних комбінацій, які можуть його спричиняти. З якої причини внутріутробно в плода порушується розвиток нейронних мереж, невідомо. Припускають, що мати вплив можуть внутріутробне інфікування, токсичний вплив медикаментів чи хімічний речовин, спонтанний генетичний збій. Також за останніми даними подібну симптоматику можуть спричиняти хвороби обміну речовин, тому скринінгові обстеження на такі порушення є обов’язковими.

Дитячий дезінтегративний розлад по клінічних проявах дуже нагадує розлад аутистичного спектру. Єдине, його прояв є дещо пізнішим і коли дитина з аутизмом все-таки нарощує мовленнєві і комунікаційні  навички, то дитина з інтеграційним розладом поступово втрачає те, що працювало вже на досить високому рівні.  

Після перших мовленнєвих порушень зникає зоровий контакт, збіднюються жести. Дитина втрачає зацікавленість в спільній діяльності, знижується бажання спілкуватися з однолітками, змінюється поведінка, яка щоразу стає менш соціальною. Діалогове мовлення стає одноманітним, а потім взагалі зникає.

В ігровій діяльності починають домінувати стереотипні ігри, по типу перекладання предметів з місця на місце, складання в рядочок, або розкладання по кольорах. Сюжетно-рольова гра перестає бути провідною, перетворюється в механічну

Також назагал суттєва знижується пізнавальний інтерес до навколишнього світу, поведінка стає виражено замкненою, типовою для розладів аутичного кола.

Іноді діти з дезінтегративним розладом виявляють важкі відхилення в поведінці, які проявляються в вигляді ажитації, агресії до оточення, руйнівної поведінки. Нерідко діти вдаються до самоушкоджень, можуть себе роздряпувати, кусати, ранитись об різні предмети. Така поведінка може бути періодичною, як відреагування на зміну обстановки, чи, часом, больові відчуття, про які дитина не може повідомити. Або постійною на пізніших стадіях хвороби.

В такому разі необхідне звернення до дитячого психіатра, який призначить коректори поведінки, найчастіше це нейролептики і протиепілептичні препарати.

На жаль, медикаментозного лікування дезінтегративного розладу, як і інших розладів нейророзвитку,  не існує. Можлива лише психолого-педагогічна корекція для нормалізації поведінки і збереження тих психічних резервів, які наявні на даний момент.

Велике значення має робота з родиною, яка шукатиме причин розладу, шляхів подолання і переживатиме велике почуття провини, хоч воно є безпідставне. Нормалізація стосунків в сім’ї, розуміння вікна можливостей дитини і також власних допоможе зберегти ресурс і дати найкращу підтримку дитині і собі в нелегкій ситуації дезінтегративного розладу.

Ірина Григораш, психотерапевт, лікар-психіатр дорослий та дитячий.

Автор

Підвищена підозрілість

1 028

Підвищена підозрілість може бути як і характерологічною особистісною рисою , так і симптомом психічного захворювання.

Часто патологічну підозрілість важко відрізнити від звичайної настороженості, тому що попри хибні ідеї людина, загалом, зберігає логічність і послідовність мислення в інших аспектах. Тому неадекватність сприйняття можемо співставити лише з реальними загрозами, а параноїчний розлад особистості виявити, лише дослідивши поведінку пацієнта, способи адаптації і провівши психопатологічне дослідження.

Власне, загальна недовіра до інших, постійне очікування підступу в залежності від їхнього поведінкового вираження, часом виходять за межі характеру і входить в структуру параноїчного розладу особистості.

   Люди з параноїчною акцентуацією сприймають світ і людей в ньому ворожими та загрозливими. Вони потребують якось впорядкувати свій світ і свої нелегкі емоційні переживання, вибудовуючи ментальну структуру пояснення і виправдання свого не зовсім відповідного ситуації світосприйняття. Тому вони вибудовують  мисленнєвий конструкт, в якому систематизують для себе причини своєї підозрілості і якого вперто дотримуються. Виникає параноїдна ідея, яка на перший погляд цілком логічна і послідовна, але важко припасовується до реальності.

 Зміст може стосуватися будь-яких сфер життя, від теорій світової змови, до недоброзичливості сусідів, які «хочуть нашкодити». Характерно, що параноїчне мислення вибирає і систематизує  виключно ті факти, які вбудовуються в параноїдний конструкт, а інші моменти і факти , які заперечують параноїдну ідею, відкидає. Основну ідею ставлення до оточуючого світу параноїчними особами можна охарактеризувати однією фразою – «всі навколо вороги».

Взагалі настороженість первинно відноситься до процесів адаптації, яке зумовлює виживання, але в людей з параноїдною акцентуацією підозрілість розвивається на рівному місці. Особи з параноїдною структурою схильні до стереотипного мислення, яке відображує їхні переконання. Вони злопам’ятні, в будь-якій помилці і необережності оточуючих вбачають злий умисел. Тому не вміють прощати, приймати чужі помилки та залагоджувати конфлікти. Такі особи не вірять в доброзичливість оточуючих , не вміють співпрацювати, завжди бояться, що їх можуть використати  чи якимось чином експлуатувати. Через постійну напругу і недовіру людям з параноїчною структурою важко налагоджувати особисті стосунки та адаптуватись в дружніх чи робочих колективах. Часто вони пробують шукати собі союзників, яких пробують переконати в своєму світогляді, щоб разом протистояти ворожому оточенню. Такі емоції, як співчуття, співпереживання, тепле ставлення в параноїчних осіб слабо розвинені, а от гніву, роздратуванню вони віддаються легко, вважаючи себе цілком правими, а оточуючих нападаючими і недоброзичливими.

Слід добре розрізняти  параноїдний характер, параноїдний розлад особистості  і параноїдний психоз.

Люди з параноїдним характером цілком свідомі своєї проблеми, схильні до самоспостереження, часто прагнуть зрозуміти себе і покращити стосунки з оточуючими і звертаються за допомогою до психотерапевта. Вони все-таки вміють втримувати і будувати близькі стосунки, здатні довгий час працювати на одній роботі і бути більш-менш соціально адаптованими.

Параноїдний розлад особистості спричиняє значну життєву дезадаптацію. Параноїдне мислення трансформується в надцінні ідеї, про які неможливо дискутувати і в які параноїчний пацієнт свято вірить. Спостерігається крайня ригідність поведінкових па тернів, дуже характерне магічне мислення, часто з наступними «захисними» ритуалами і використанням «оберегів». Під підозру людини з параноїдним розладом може потрапити будь-хто, хто опинився поруч в «потрібний» момент, всупереч будь-якій логіці. Такий розлад часто супроводжується супутніми станами- тривожністю і депресією. Власне, переважно так люди з параноїчним розладом потрапляють в поле зору психіатрів. Інакше, через відсутність критики до своїх ідей і поведінки, не звертаються.

Параноїдний психоз може мати різні форми, найпоширеніші з яких маячний розлад і параноїдна шизофренія. Психоз завжди починається з маячного настрою, коли життя людини в психозі починає підпорядковуватись змісту маячення. Пацієнт може уникати певних місць, осіб, мати настороженість щодо найнесподіваніших речей чи ситуацій, думати, що за ним слідкують, або хтось має намір спричинити шкоду. Цей маячний настрій дуже важливо вчасно вловити і розпочати лікування, тому що коли відбудеться так звана «кристалізація маячення», тобто . в пацієнта виникне відчуття «я все зрозумів, чому так відбувається» і маячення прийме стійку, систематизовану форму, лікування буде менш ефективним і навіть після затихання симптомів залишиться особистісний дефект.

Маячний розлад від параноїчної шизофренії відрізняється тим, що присутнє лише ізольоване маячення, без продуктивних симптомів (галюцинацій)

Причини параноїдного характеру та розладу особистості переважно лежать в травматичному ранньому досвіді, коли дитина не була прийнятою, її емоції були відкинуті і дефіцит доброго, розуміючого ставлення сформував відчуття ворожості світу. У виникненні психотичних маячних розладів деяку роль відіграє генетична структура.

Лікування параноїчного розладу особистості виключно психотерапевтичне, потребує позитивного віддзеркалення, тривалого налагодження довіри, витримування терапевтом  емоційних гойдалок і нестабільності пацієнта. Медикаментозно ж лікуються лише спутні тривожні, депресивні чи інші розлади.

Параноїдний психоз потребує невідкладного медикаментозного лікування антипсихотиками, часом стабілізаторами настрою і довгої підтримуючої психотерапії, яка потребує великих зусиль як терапевта так і пацієнта.

Ірина Григораш, психотерапевт, лікар-психіатр дорослий та дитячий, член УСП.

Автор

Гіпер- та гіпотимія

412

Емоції є невід’ємною частиною нашого життя. І радості, і смутку — всьому повинне бути місце.

Радістю ми реагуємо на різні приємні речі та події, коли все складається, так, як ми хочемо, або наші  мрії збуваються. Відчувати щастя надзвичайно природно і ресурсно.

Також невдачі, несправджені сподівання викликають смуток, він може бути досить тривалим.

Але і радість, і смуток згодом змінюються базовим нормальним фоновим настроєм, який забезпечує психічну стабільність і адекватні реакції на те, що відбувається навколо нас.

Проте, часом буває так, що людина наче застряє в певному стані, який супроводжується або підвищеним, або пониженим стійким настроєм.

І настрій цей є неприроднім і не відповідає зовнішнім обставинам. Такі стани називають розладами настрою

Розлади настрою

Розлади настрою можемо запідозрити тоді, коли вони достатньо інтенсивні, стійкі і викликають деяке порушення загального функціонування, дезадаптацію та супроводжуються певними клінічними симптомами.

Гіпертимія та гіпотимія — це психіатричні терміни, які означають стійкі розлади настрою в бік його підвищення  або пониження з руховою збудливістю або загальмованістю,  зміною швидкості мислення та потреби в сні.

Гіпертимія

Це стан стійкого підвищеного настрою, який супроводжується говірливістю, руховою активністю, пришвидшеним мовленням.

Людина виглядає щасливою, сповненою енергії та вірою в свою значимість та благополуччя.

При гіпертимії стан та поведінка не співставляється з реальними можливостями особи та реалії життя.

Часто гіпертимія супроводжується стійкими ідеями власної особливості, підвищеної самооцінки та перевищенням своїх справжніх можливостей.

Зростає соціальна активність, людина прагне з кожним заговорити, завести нові знайомства, має багато ідей та думок.

Поведінка часто буває непослідовною, екзальтованою.

Коли людина є в стані гіпертипії, це явно помітно оточуючим і часто виникають жартівливі запитання на кшталт — «а чи ти нічого не вживав нещодавно?»

Також відмічається зниження потреби в сні, це основний момент, який мав би насторожувати

Гіпертимія може бути цілковитою нормою після приємних життєвих подій, вдач, завершення важливих планів. Проте незвично підвищений настрій не може тривати більше кількох діб.

Проте, якщо гіпертимія стає тривалою і нормалізації настрою не настає, варто звернутися до фахівця для динамічного спостереження, адже легка ейфорія може бути ознакою психічного розладу — ЦИКЛОТИМІЇ

Гіпотимія

Гіпотимія — це навпаки протилежний стан пониженого настрою, який можна назвати депресивним.

Людина в стані гіпотимії похмура, сповільнена, песимістична, сповнена негативних думок про себе і про світ. В стані гіпотимії мало що може принести людині задоволення і радість.

Власне, коли гіпотимія тривала і сильно виражена, вона може досягати  клінічного розладу, а саме- ДИСТИМІЇ.

Дистимія

Дистимія характеризується стійким субдепресивним (гіпотимічним) станом, помітним зниженням життєвого тонусу, почуттям власної непотрібності та меншовартості, невпевненістю у власних досягненнях.

Також пацієнт схильний ізолюватися від інших через відчуття власної неповноцінності і безнадії покращити ситуацію.

В такому стані можуть часто виникати думки про смерть, стає складно приймати важливі рішення, щось планувати, будувати стосунки.

Характерними для дистимії стає зниження апетиту та порушення сну, плаксивість, відчуття виснаження.

Діагноз дистимії можна виставити тоді, коли субдепресивний стан триває більше двох років без світлих проміжків, як це трапляється при депресивному епізоді.

Гіпотимія це, власне, частина депресивного синдрому, який може супроводжувати багато розладів психіки і поведінки, тому цей стан потребує пильного спостереження і обмірковування, частиною якого розладу або стану він може бути.

Циклотимія

Це розлад, який характеризується  періодичною циклічною зміною ейфоричного та субдепресивного станів тривалістю не менше двох років з проміжками нормального самопочуття між ними не більше ніж два місяці.  

Часом гіпер- та гіпоманіакальні стани (часом так називають гіпер та гіпотимію в структурі циклотимії чи біполярного розладу) — можуть змінюватись без світлих смуг.

При циклотимії в загальному адаптація достатня, щоб втримуватись на плаву.

Але неможливість втримувати стабільний ритм праці, бути послідовними в стосунках та соціальних зв’язках створюють значні труднощі. Періоди припливу енергій та ейфорії, коли підвищуються  настрій і працездатність вже не може компенсовувати періоди занепаду.

Часом циклотимія є попередником БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЛАДУ (БАР), тому потребує пильної уваги. БАР відрізняється від циклотимії більш вираженими симптомами, коли здатність до соціального функціонування і критика до свого стану значно знижуються або втрачаються.

Лікування гіпер- та/чи гіпотимії

Зазвичай, клінічні розлади, такі як ДИСТИМІЯ та ЦИКЛОТИМІЯ потребують спостереження психіатра та регулярної тривалої психотерапії.

В залежності від того, як страждає якість життя пацієнта призначається медикаментозне лікування. Дистимія лікується антидепресантами, а циклотимія стабілізаторами настрою та іноді антипсихотиками.  

План лікування завжди можна узгодити з лікуючим лікарем для досягнення найкращого результату та нормалізації життя.

Ці розлади піддаються хорошому контролю і можливість досягнути  успіху у всіх сферах життя при комбінованому і виваженому лікуванні цілком реальна.

Психотерапевт, лікар психіатр дорослий та дитячий Ірина Григораш.

Автор

Психогенний дефіцит енергії

354

Психогенний дефіцит енергії, активності і продуктивної діяльності характерний  для багатьох розладів ментального здоров’я. 

Цей симптомокомплекс можна описати як астенічний синдром, але все-таки це був би не точний опис, бо астенічний синдром, переважно, є наслідком виснаження, а для більшості психічних розладів виснаження не є основоположною причиною.

Симптоми та причини дефіциту енергії

Найбільш відомою насправді є астенія, яка входить в структуру діагнозу неврастенії та синдром хронічної втоми.

Астенія характеризується насамперед емоційною лабільністю, частими головними болями по типу шолома, зниженням концентрації уваги і порушенням пам’яті, відчуттям крайньої втоми до вечора, плаксивістю, вибуховістю, раптовими змінами настрою.

Дуже характерне зниження працездатності навіть після тривалого  відпочинку.

Також спостерігається порушення сну у вигляді поверхневого чутливого сну з частими прокиданнями, приступи прискореного серцебиття, часта пітливість кінцівок, підвищена чутливість до світла, звуків, дотиків.

Астенія може мати дві причини-органічну і психогенну.

Будь-яке органічне тривале захворювання потребує багато енергетичних і психічних зусиль для подолання і відновлення.

Таке органічне виснаження зачіпає опосередковано всі органи і системи, головний мозок в тому числі. Тому окрім основного фізичного захворювання розвивається вторинна психастенія.

Психогенна причина зумовлена виключно факторами зовнішнього середовища, такими,  як тривале професійне, або психічне перевантаження, недостатність сну та відпочинку, тривала психотравма, тощо.

Астенія є також складовою клінічної депресії. Проте вона виглядає дещо по-іншому, тому що має інше походження.

Класична астенія нейробіологічно це недостатність енергетичного потенціалу клітини, а депресивна астенія спричинена недостатністю серотоніну в міжнейрональній щілині.

При депресивних розладах  також є відчуття безсилля, порушення пам’яті та концентрації уваги, проте є моменти, які свідчать, що ці симптоми мають саме депресивне походження, а не астенічне.

Як розрізнити астенію і депресію?

АСТЕНІЯ  ДЕПРЕСІЯ
1Виснаження і погіршення стану до вечораПокращення загального стану до вечора
2Поверхневий сон з частими прокиданнямиПорушення сну з характерними
ранковими пробудженнями і
неможливістю заснути знову (5-6 ранку)
3Напади серцебиття, коливання
 артеріального тиску		Відчуття тиску, «передсердної туги» за
грудиною
4Можливість «активізації» з
наступним виснаженням		Стабільне відчуття виснаження і безсилля
5Коливання настрою і можливість
отримувати задоволення		Зниження настрою протягом більшої
частини часу і стійке відчутне зниження
здатності отримувати задоволення
Як розрізнити астенію і депресію?

Також астенічний синдром в поєднанні з тілесними проявами, різноманітними больовими відчуттями, коли об’єктивно є фізичні страждання,а лікарі не знаходять жодних захворювань чи порушень, може бути ознакою прихованої депресії.

Астенічний синдром часто передує розвитку психотичних захворювань в підлітків і молодих людей.

Зниження пам’яті та концентрації уваги супроводжують продромальний досимптомний період розвитку шизофренії. 

Зниження можливості навчатись в поєднанні з ізоляцією від батьків і однолітків, відчуттям виснаження і безсилля, трудністю виконувати свої щоденні обов’язки, відмовою відвідувати школу чи роботою можуть бути дебютом психотичного розладу.

Також астенічний синдром завжди супроводжує дітей і молодших підлітків, які мають тривожні та депресивні розлади.

Діти молодшого віку часом не здатні металізувати  і висловити словесно свої переживання і відреаговують тілесно і поведінково — відчуттям виснаження, безсилля, зниженням розумових зусиль та ефективності в навчанні, стійким головним болем, порушенням сну, плаксивістю, дратівливістю.

Психогенне безсилля — завжди потребує детального спостереження і деталізації інших симптомів, щоб зрозуміти його походження, бо лікування при класичній астенії та інших розладах абсолютно інше.

Астенія в структурі неврастенії або синромі хронічної втоми лікується адаптогенами, ноотропами, комплексом вітамінів, регуляцією режиму праці, сну та відпочинку.

Астенія, яка є в структурі депресій, тривожних розладів чи психотичних захворювань є наслідком зовсім інших нейромедіаторних порушень і потребує насамперед лікування основного захворювання, наслідком якого астенія є.

                                         Ірина Григораш, психотерапевт,  лікар-психіатр дорослий та дитячий

Автор

Психогенна невиспаність

558

Порушення сну є однією з найвагоміших проблем періоду глобалізації, коли природні біоритми розбалансовані, навколо багато шумового і світлового забруднення, суттєве зниження фізичної активності , перебування на сонці і свіжому повітрі. Такий дисбаланс життєдіяльності спричиняє фізичні і психічні відреагування, як тривожні та депресивні стани, безсоння.

Прикметно, що саме порушення сну можуть бути першим червоним прапорцем і предикторами розладів психіки і поведінки, тому, насправді, порушення сну є досить серйозним симптомом, на який потрібно звертати увагу.

Досьогодні достеменно не відомий механізм сну , проте відомі зовнішні і внутрішні фактори, які мають суттєвий вплив на засинання і підтримання сну, непогано вивчені.

Теорій сну є багато, проте найпоширеніша і найбільш вивчена теорія гальмівного впливу гіпоталамуса на ретикулярну формацію, яка регулює в мозку цикл сон-бадьорість.

Також доволі популярна «серотонінова» теорія сну, вважається, що зниження рівня серотоніну сприяє безсонню і відчуттю невиспаності, навіть, якщо сон тривав достатню кількість часу.

Сон є життєво необхідним процесом і напряму впливає на фізичне і психічне здоров’я.  Коли з відпочинком тіла все зрозуміло, то вплив сну на психічну діяльність дискутується і буде досліджуватись і в майбутньому.

Проста ідея полягає в тому , що мозок має відпочити від всіх розумових навантажень і відновити працездатність, тому що недостатність сну безпосередньо впливає на процес  мислення, пам’ять і увагу. Насправді все набагато складніше. Протягом сну ми опрацьовуємо і структуризуємо всі враження поточного дня, а також ті, які відбувалися протягом життя. Часто пережите і побачене приходить в снах в вигляді символічних образів які уособлюють частину досвіду і в такому химерному вигляді дозволяють перепрожити те, що ховається глибоко в підсвідомості.

Особливому значенню снам надають психотерапевти психоаналітичного напрямку, для психоаналітиків сон це потужне джерело дослідження підсвідомості і прихованих прагнень і бажань аналізанта. Блискуча праця  Зігмунда Фройда  «Тлумачення сновидінь» досить розлого пояснює, як приховані страхи, бажання і мотиви, заховані в підсвідомості і заблоковані психічними захистами можуть виявлятися в снах .Кожен символ, проявлений в сновидіннях,  методом фантазій і вільних асоціацій може крок за кроком привести до джерела тривоги і напруги. І, коли настане усвідомлення прихованого, зникне невротичний симптом і вивільниться заблокована енергія для досягнення бажаного.

В клінічній психіатрії порушеннями сну супроводжуються більшість психічних розладів. Причому, по тому, як в людини працює цикл сон- бадьорість також можна додатково запідозрити порушення ментального здоров’я, навіть коли інші діагностичні критерії стерті, або відсутні.

Порушення сну є одним з «малих» діагностичних критеріїв депресії, а іноді і єдиним. Тоді ми говоримо про приховану депресію, яка може себе проявити тим часом лише в безсонні. Дуже важливо від слідкувати, який саме тип безсоння в пацієнта. Для депресії дуже типові «ранкові» пробудження, приблизно в межах четвертої-шостої годин, коли  ще дуже хочеться спати, але заснути вже не вдається. Цікаво, що ранкові пробудження відбуваються за годину-півтори до дзвінка будильника, тобто, до того часу, коли пацієнт зазвичай мусить вставати на роботу чи навчання. Такий перерваний  сон є однією з ознак біохімічних змін в мозку, які характерні саме  для депресивного розладу.

Також при депресії зустрічається і протилежне- надмірна тривалість сну. Якщо, зазвичай, здоровий сон дорослої людини триває 8-10 годин, то в пацієнтів хворих на депресію, тривалість сну може досягати 12-14 годин. Таке «пересипання» більш характерне для апатичних депресій, коли провідним симптомом є безсилля, хронічна втома і трудність в підтриманні щоденної рутини.

Для тривожних же розладів характерне порушення засинання, коли заснути вдається лише через декілька годин . Зазвичай тривожний фон, який присутній весь день, посилюється. З’являються нав’язливі думки, які стосуються різних сфер- здоров’я, майбутнього, вже зробленого. Думки посилюють тривогу, а тривога запускає виток думок. Перебуваючи в такому замкнутому циклі людина засинає від виснаження далеко за північ, що спричиняє різке зниження працездатності. Також для тривожних розладів характерний поверхневий сон з частими пробудженнями, іноді пробудження стаються від нападів серцебиття, які свідчать про гіперактивацію симпато-адреналової системи.

Стійким неспанням супроводжуються психотичні розлади . І  коли пацієнт, попри інші ознаки, як маячний настрій, чи галюцинації  перестає спати, це насторожуючи ознака того, що протягом декількох днів  може розгорнутися повноцінний гострий психоз.

Кошмарні сновидіння також зустрічаються при різних психічних розладах і, зазвичай, минають досить швидко після початку лікування основного захворювання. Такі нічні жахіття дуже характерні для військових, які страждають на посттравматичний стресовий розлад.  Сновидіння при ПТСР буквально повертають бійця в пережиту травматичну подію, викликаючи відчуття реалістичності того, що відбувається в сні і такі ж самі важкі непереносимі емоції, які були під час травми. Такі порушення сну потрібно лікувати і психотерапевтично і медикаментозно, щоб опрацювати травму і інтегрувати в досвід і нормалізувати структуру сну.

Іноді кольорові, реалістичні сни, які добре запам’ятовуються можуть бути однією з побічних дій прийому антидепресантів, але, зазвичай, вони пацієнтам не заважають і не містять жахітливого компоненту.

Часом причину безсоння ідентифікувати не вдається. Проте порушення сну лікувати все одно потрібно для збереження фізичного та психічного здоров’я.

Для лікування порушень сну застосовується певний перелік медикаментозних препаратів. Кожен з яких має свої особливості і тому підбір лікування безсоння виключно  індивідуальний.

Першою лінією є всім відома біологічно активна речовина мелатонін, з яким, проте треба бути доволі обережним і не приймати мелатонін довше місяця.

Також для лікування безсоння використовують антигістамінні засоби з седативними властивостями ( зазвичай, ми знаємо їх як протиалергічні), деякі антидепресанти в малих дозах, нейролептики, а також похідні бензодіазепінів.  Треба дуже добре пам’ятати, що  препарати бензодіазепінового ряду ( наприклад, найпопулярніший з Z-препаратів зопіклон) дуже швидко викликають залежність, тому застосовувати їх можна на дуже короткий час, до 10-ти днів.

Зазвичай,  варто починати з гігієни сну, це найпростіший метод, який може давати хороші результати при легких і не задавнених випадках безсоння.

Це лягання в ліжко в одній і тій самій годині (ідеально в 10- ій вечора,  що відповідає природнім циркадним ритмам), не використовувати в ліжку гаджети, не вживати їжу за декілька годиндо сну, мати хоча б короткі вечірні прогулянки.

Також дуже корисною і ресурсною може бути робота з психологом, яквикористання  простору, куди можна принести всі свої тривоги і переживання, знайти оптимальні шляхи виходу з ситуацій чи способи здійснити всі свої бажання і задовільнити власні потреби. Тоді є шанс, що тривога суттєво знизиться і сон налагодиться. Адже психотерапія також впливає на роботу наших нейронних мереж.

Психогенна невиспаність завжди дуже дискомфортна і  суттєво  знижує якість життя, тому надзвичайно важливо вчасно звернутись до сімейного лікаря, а при потребі до фахівця ментального здоров’я.

То ж мирного, міцного, лагідного сну нам усім.

Ірина Григораш, психотерапевт, лікар-психіатр дорослий та дитячий, член УСП.

Автор