Психогенні порушення апетиту

Інформація про психосимптоматику порушень апетиту

     Розлади харчової поведінки одні з найнебезпечніших захворювань, якими хворіють діти та підлітки. Часом з самого раннього віку діти мають особливий стосунок їжею, відмовляються від певних продуктів. І дуже часто це є одним з проявів тих чи інших розладів психіки та поведінки.

Але найнебезпечніші розлади притаманні саме підлітковому віку, коли домінуюче значення в підлітка  має приналежність до певної соціальної групи і прагнення відповідати певним стандартам. Часто в гонитві за ідеальною тілобудовою чи масою тіла підлітки доводять себе до виснаження, порушуючи своє здоров’я. Добре, коли критика до свого стану достатня і дитина може вчасно зупинитись.

Проте іноді буває так, що сприйняття свого тіла стає неадекватним, там де є тонесенька складочка шкіри, дитина бачить складку жиру, а вага, яка давно перейшла всі можливі нижні відмітки, здається недостатньо низькою.  Тоді звичайна дієта перетворюється в повноцінний розлад харчової поведінки (РХП)

Розлади харчової поведінки в дітей і підлітків є найнебезпечнішими з усіх психічних захворювань.  Анорексія займає перше місце в спричиненні смертності серед усіх дитячий розладів. Проблема в тому, що коли вага досягає критично низької маси, починаються незворотні зміни в обміні речовин, коли вже нічого виправити неможливо.

Однієї причини розладів психіки і поведінки не існує, завжди є мультифакторіальна причина, що відповідає загальноприйнятій тепер біопсихосоціальній моделі всіх психічних розладів.

Перший компонент це біологічна предиспозиція, коли є генетична схильність. Немає жодного окремого гену, як , до прикладу, анорексії чи булімії, але певна комбінація генів може призвести до спадкової схильності. Прикметно, що від того, яким буде ранній дитячий досвід і досвід подальшого зростання, залежить чи розвинеться психічний розлад, чи ні.

Другий компонент- це раннє оточення і стосунки дитини. Діти, які мають емоційне занедбання, або жорстоке поводження в родині, схильні до різних розладів більше, ніж на половину, в порівнянні з дітьми, які зростали в благополучних родинах.

Третій компонент це соціальне оточення і цінності. Перша хвиля розладів харчової поведінки відчутно з’явилась після того, як в можу ввійшли моделі супер-астенічної зовнішності. Друга хвиля- з появою ляльок Барбі, які також наперед визначали ідеал худорлявої, неприродньої краси.

Також величезне значення має те, яке соціальне оточення в підлітка, чи має він достатньо прийняття і схвалення, чи не має цькування, які стосунки будує з ровесниками. Епізоди цькування, насилля чи відкидання соціальним середовищем також можуть слугувати тригером розладу харчової поведінки. Завжди в парі з розладами харчової поведінки йде занижена самооцінка, тривожний або депресивний синдроми, порушення стосунків з ровесниками, надмірні очікування родини, які дитина не може виконати.

Психотерапевтично є певні динамічні чинники і сімейні ситуації, які ми можемо назвати досить типовими в осіб, в яких діагностують РХП. Часто в дітей, в яких маніфестує ранній РХП є досвід харчового насилля вдома. Причому, дитину або примушують їсти певну кількість їжі, водночас критикуючи її зовнішність.

Типова сім’я , де дитина має розлад харчової поведінки, це сім’я з віддаленим і відсутнім батьком, коли мама буквально емоційно злита з дитиною, контролюючи кожен її крок, маючи щодо дитини надмірні очікування. Така мати практично не має своїх інтересів і сенсів, підпорядковуючи дитині все своє життя . Звісно, навзаєм дитина повинна повністю належати матері, задовільняючи її емоційні потреби. Здавалося, сепаруватся від такої всеохопної контролюючої матері неможливо, проте дитина знаходить єдиний можливий спосіб контролювати те єдине, що вона може- власне тіло. Ігри з власним виглядом і вагою стають надцінною ідеєю і повністю підпорядковують все життя.

Це мова про НЕВРОГЕННУ АНОРЕКСІЮ -найнебезпечніший розлад харчової поведінки.

Неврогенна анорексія-це суттєве обмеження споживання їжі, яке супроводжується зниженням ваги нижче за умовну вікову норму і самооцінкою, яка повністю залежить від уявного образу свого тіла.

При анорексії пацієнтці надважливо вписуватись в свої уявні параметри, вона відчуває виснажливе почуття провини під час кожного прийому їжі, часто може годинами сидіти над тарілкою не в змозі подолати свій страх і опір і з’їсти шматочок. Часто хворі на анорексію відмовляються споживати певний вид їжі , ділять їжу на корисну і некорисну, тихцем ховають чи викидають їжу.  Іноді, після зриву, коли не могли стриматись від смачного шматочка, виснажують себе фізичними навантаженнями, щоб «зігнати калорії» Особливістю анорексії є те, що пацієнти абсолютно втрачають критику до свого фізичного стану і чинять серйозний опір лікуванню.

НЕВРОГЕННА БУЛІМІЯ з одного боку схожа на анорексію тим, що самосприйняття і самооцінка дуже залежать від ваги, але вага зберігається або нормальною, або трохи підвищеною. Булімія характеризується неконтрольованими приступами переїдання, коли за один раз людина може спожити незвично велику кількість їжі, часом буквально спустошуючи холодильник. Після таких приступів штучно викликає    блювоту. Приступів блювоти може бути від одного разу на тиждень, до декількох щодня. Від цього залежить важкість розладу.

Попри те, що булімія не впливає суттєво на вагу, вона є небезпечна своїми електролітними порушеннями при частій блювоті, проблемами зі шлунком і стравоходом, руйнування зубів через дію соляної кислоти.

Психодинамічно пацієнти з булімією заповнюють їжею  внутрішню порожнечу, недостатність любові і прийняття, заміняючи їжею емоційне задоволення.

Психогенне переїдання дуже схоже на булімію, лише приступи переїдання легші і не спричиняють компенсаторної поведінки- блювання.

Також є ще один маловідомий розлад споживання їжі дитячого віку- ARFID-синдром. Це коли дитина з найменшого віку повністю відмовляється від певних видів їжі. Цей синдром ще називають «харчовим аутизмом» і останнім часом науковці все більше схиляються, щоб віднести його до розладів нейророзвитку.

Всі розлади харчової поведінки потребують ретельного психіатричного і фізикального обстеження. Попри те, основною і перщою лінією для їх лікування є психотерапія. Фармакотерапія застосовується у випадку супутніх порушень чи розладів – депресивного синдрому, тривожності, обсесій та інших коморбідних станів.

Психотерапевт, лікар-психіатр дорослий та дитячий, Ірина Григораш.